ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.В. ДОКУЧАЄВА

Арестенко Тетяна Вікторівна

УДК 631.16:631.3

ФОРМУВАННЯ ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

ВИКОРИСТАННЯ МАШИННО-ТРАКТОРНОГО ПАРКУ В УМОВАХ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ

(за матеріалами Запорізької області)

Спеціальність 08.07.02 – Економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків – 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Таврійській державній агротехнічній академії

Міністерства аграрної політики України

Науковий керівник: кандидат економічних наук, професор

Шиян Віктор Йосипович,

Харківський державний аграрний університет

ім. В.В. Докучаєва, завідувач кафедри

економіки сільського господарства

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН

Амбросов Володимир Якович,

Інститут аграрної економіки УААН,

завідувач Харківського відділу

науково-виробничих формувань

кандидат економічних наук, доцент

Садиков Мурат Абдикасович,

Харківський державний аграрний університет

ім. В.В. Докучаєва, доцент кафедри

організації виробництва та агробізнесу

Провідна установа – кафедра організації виробництва та агробізнесу

Миколаївської державної аграрної академії

Міністерства аграрної політики України

Захист відбудеться “ 12 ” червня 2002 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.803.01 Харківського державного аграрного університету за адресою: 62483, м. Харків, п/в “Комуніст-1”, навчальне містечко ХДАУ, корп. 1, к. 213.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного аграрного університету за адресою: 62483, Харків, п/в “Комуніст-1”, ХДАУ, корп. 1.

Автореферат розісланий “ 8 ” травня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.В. Македонський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На фоні безумовних успіхів у поступовому подоланні кризових явищ в аграрній економіці України, яких було досягнуто у 2000 і особливо у 2001 рр., велике занепокоєння викликає та обставина, що позитивні зміни торкнулися в більшій мірі обсягів виробництва та подолання збитковості і в значно меншій мірі – зміцнення аграрного ресурсного потенціалу.

Зараз уже стало очевидним, що найбільш складною є проблема формування машинно-тракторного парку. Нагальною є необхідність його поповнення та оновлення. Проте при загальному визнанні такої необхідності існують дуже суттєві розбіжності у визначенні шляхів реструктуризації парку тракторів і сільськогосподарських машин. З’ясуванню теоретичних і практичних аспектів машиновикористання присвячені праці багатьох науковців - І.П Алтайського, М.О. Артеменка, М.С. Власова, В.П. Горячкіна, М.К. Діденка, О.В. Залевського, І.Я. Карлюка, Б.К. Кіртбая, Л.М. Клецького, Ю.О. Конкіна, І.І. Кононенка, Г.Г. Косачева, Г.М. Лози, І.І. Натанзона, Л.С. Пристапчука, Б.С. Свирщевського, М.І. Синюкова, П.Т. Солов’я , С.В. Фраєра, О.П. Харченка та ін. Їх зусиллями створена і розвинута теорія машиновикористання.

Значний вклад у розвиток і суттєве поглиблення її окремих положень стосовно сучасного стану аграрного сектора економіки внесли вітчизняні
вчені - В.Я. Амбросов, В.Г. Андрійчук, Л.М. Анічин, Я.К. Білоусько, В.Г. Більський, І.Д. Бурковський, П.І. Гайдуцький, А.А. Демко, Г.А. Лісовський, М.Г. Лобас, В.П. Мартьянов, Л.В. Погорєлий, Г.М. Підлісецький, П.Т. Саблук, М.А. Садиков, М.Ф. Соловйов, І.Г. Тивоненко, Е.А. Фінн, І.І. Червен, В.Й. Шиян та ін.

Але чимало питань ще не вирішено. По багатьох з них, зокрема і таких, які мають виключно важливе значення для формування стратегії розвитку сільськогосподарського машинобудування і організації ефективного використання техніки, продовжують існувати великі розбіжності в поглядах і науковців, і практиків. І це природно. Бо реформування аграрного сектора суттєво змінило підходи до формування і використання МТП. Визначення обґрунтованих шляхів вирішення цих питань набуває важливого наукового та практичного значення. Все це обумовило актуальність обраної теми, її наукову і практичну цінність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження (№ ДР 0100U004281) пов’язана з науковою тематикою Таврійської державної агротехнічної академії і є складовою завдання 01.03 “Розробка організаційно-економічних, техніко-технологічних засад підвищення ефективності агропромислового виробництва” національної програми “Трансформування організаційно-економічних відносин до соціально орієнтованих ринкових умов в АПК”, яка виконується спільно з ІАЕ УААН (№ ДР 0102U000693).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягала у з’ясуванні основних тенденцій зміни стану машинно-тракторного парку, у виявленні проблем його формування і використання в умовах реформування аграрного сектора економіки та в обґрунтуванні пропозицій щодо підвищення ефективності інвестицій у покращання технічного забезпечення сільського господарства.

Відповідно до поставленої мети в роботі вирішувалися такі завдання:

- оцінити сучасний стан машинно-тракторного парку під кутом зору його відповідності потребам виробництва;

- виявити кількісну залежність результатів та ефективності виробництва від забезпеченості господарств технікою;

- оцінити результати першого етапу реформування аграрного сектора економіки з позицій їх винятково важливої ролі у визначенні стратегії формування машинно-тракторного парку;

- розробити удосконалену методику визначення найбільш економічно доцільних строків збирання зернових і порівняльної ефективності різних марок зернозбиральних комбайнів на основі використання ряду положень, сформульованих в результаті досліджень, з ознаками наукової новизни;

- визначити методологічні засади розподілу техніки між сільськогосподарськими підприємствами та структурами, які концентрують її за межами підприємств в різних організаційно-правових формуваннях з різними напрямками та принципами виробничої діяльності.

Предмет і об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є закономірності формування та використання аграрного ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі розвитку аграрного сектора економіки.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні і прикладні проблеми формування та використання машинно-тракторного парку з урахуванням особливостей функціонування реформованих сільськогосподарських підприємств конкретного регіону.

Методи дослідження. Методологічною базою дослідження служили діалектичний метод пізнання економічних явищ, основні закономірності формування та використання аграрного ресурсного потенціалу і положення економічної теорії стосовно особливостей формування результатів та витрат, а також теорії машиновикористання. У процесі дослідження використовувалися методи: абстрактно-логічний (при формулюванні вихідних принципів і висновків, при узагальненні та критичному аналізі результатів досліджень інших авторів), монографічний (при вивченні особливостей використання техніки окремими підприємствами, в тому числі в машинно-технологічних станціях), розрахунково-конструктивний (при визначенні оптимальних строків збирання зернових, а також порівняльної ефективності різних моделей комбайнів), кореляційно-регресійний (при кількісній оцінці впливу енергозабезпеченості на рівень використання земель, енергоозброєності – на рівень продуктивності праці), групувань (при визначенні впливу енергооснащеності на ефективність сільськогосподарського виробництва), математичного моделювання (при побудові моделі зміни урожайності зернових у часі) та інші загально прийняті статистичні методи.

Інформаційною базою дослідження служили відповідні Закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, офіційні матеріали Державного комітету статистики України та Запорізької області, а також Міністерства аграрної політики, оперативна інформація Головного управління сільського господарства і продовольства Запорізької облдержадміністрації, дані річних звітів і результати монографічних обстежень, здійснених автором, спеціальна література та інші джерела.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні принципів формування та використання машинно-тракторного парку відповідно до сучасного стану розвитку АПК, зокрема до результатів першого етапу реформування аграрного сектора і розкривається сукупністю наступних положень.

Вперше з використанням удосконаленої в процесі досліджень методики встановлено:

- економічно найбільш доцільний строк збирання зернових культур не може бути величиною постійною (10 днів при прямому комбайнуванні, як це стверджувалося раніше), а є функцією дії широкої сукупності факторів;

- механізм, під впливом якого формується економічно найбільш доцільний строк виконання збиральних робіт – вартість техніки, її техніко-економічні параметри, рівень урожайності, збільшення втрат урожаю при розтягуванні строків збиральних робіт, ціни на зерно, структура посівних площ зернових, прийняті критерії оптимальності.

Дістали подальший розвиток:

- принципи та конкретні механізми визначення втрат урожаю і затрат на його збирання при різних строках збиральних робіт в розрахунку на 1 га (вони відображені в удосконаленому варіанті методики визначення найбільш економічно доцільних термінів збирання зернових культур і порівняльної ефективності різних моделей комбайнів);

- положення про доцільність орієнтації на різні форми централізованого використання техніки (обслуговуючі кооперативи, державні МТС, приватні формування) з різним співвідношенням в їх діяльності надання послуг та організації власного виробництва шляхом оренди землі на термін повної ротації культур в сівозміні (8-10 років).

Доповнені раніше сформульовані положення:

- про принципи формування машинно-тракторного парку з використанням техніки різних класів і потужностей з урахуванням реально сформованої на селі багатоукладності, оцінки переваг і недоліків техніки, яка поставляється фірмами далекого зарубіжжя, виходячи з техніко-економічних показників відповідно до реальних умов України;

- про доцільність концентрації інвестицій, які повинні формуватися на перших етапах з широким залученням коштів державного бюджету та кредитних ресурсів банків, на технічному переоснащенні сільськогосподарських підприємств;

- про позитивну і достатньо тісну залежність між забезпеченістю господарств технічними ресурсами і ефективністю виробництва, яка свідчить про те, що і в сучасних умовах, при критичному стані машинно-тракторного парку, він виступає провідним фактором забезпечення конкурентоздатності підприємств.

Практичне значення отриманих результатів. Основні положення та пропозиції автора доведені до рівня методичних розробок і практичних рекомендацій, які можуть бути використані при вирішенні таких проблем: визначенні потреби в зернозбиральній техніці для оптимізації строків збирання зернових культур, виборі найбільш доцільних варіантів комплектування технікою, з урахуванням багатоукладності сільського господарства. Окремі результати дослідження уже практично використовуються Головним управлінням сільського господарства і продовольства Запорізької облдержадміністрації при наданні рекомендацій щодо комплектування машинно-тракторного парку великих реформованих підприємств, фермерських та особистих підсобних господарств області з використанням запропонованої методики; управліннями сільського господарства і продовольства Мелітопольської, Приазовської та Якимівської райдержадміністрацій при наданні рекомендацій щодо комплектування парку зернозбиральних комбайнів сільськогосподарських підприємств комбайнами марок “Дон-1500 Б” і СК-5М-1 “Нива” та вітчизняними комбайнами відповідного класу, а також, при обґрунтуванні рекомендацій про доцільність довгострокової оренди землі. Основні теоретико-методологічні та методичні положення щодо формування і використання машинно-тракторного парку застосовуються в учбовому процесі кафедри економіки підприємств Таврійської державної агротехнічної академії та кафедри економіки сільського господарства Харківського державного аграрного університету. Про впровадження результатів дослідження є відповідні довідки.

Особистий внесок здобувача. Результати досліджень отримані автором особисто. З опублікованих у співавторстві положень при підготовці дисертації використані тільки ті, які належать автору особисто. Особистий внесок автора у публікаціях у співавторстві (№№ 5, 8, 11, 14, 15 за списком робіт, який подано в авторефераті) складають такі положення:

5 – про рівноправність різних організаційно-правових форм МТС та фор-

мування співвідношення в їх діяльності виробництва продукції та

надання послуг;

8 – про особливості визначення орендної плати;

11- про високоефективну екологобезпечну довгострокову оренду;

14 – про особливості формування МТП;

15 – про доцільність введення ріпаку у сівозміни.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження доповідалися та обговорювалися на науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Таврійської державної агротехнічної академії (м. Мелітополь, 1997-2002 рр.); на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми економіки АПК та формування його кадрового потенціалу” у Харківському державному технічному університеті сільського господарства (м. Харків, 2000 р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Реструктуризація аграрних підприємств і земельна реформа: стан, проблеми, перспективи” у Київському національному економічному університеті (м. Київ, 2000 р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми розвитку економіки АПК: соціально-економічні та правові аспекти” у Запорізькому інституті державного та муніципального управління, де рішенням пленарного засідання доповідь була визнана однією з найкращих (м. Запоріжжя, 2000 р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Аграрная экономика: история, проблемы, перспективы” у Білоруській державній сільськогосподарській академії (м. Горки, 2001 р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання” у Харківському державному технічному університеті (м. Харків, 2001 р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Аграрна освіта і наука на початку третього тисячоліття” у Львівському державному аграрному університеті (м. Львів, 2001 р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Механізм господарювання і економічна динаміка в АПК” у Харківському державному аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва (м. Харків, 2001 р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Механізм господарювання та економічного зростання в АПК: стан, проблеми, перспективи” в Національному аграрному університеті (м. Київ, 2001р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Механізм господарювання і проблеми економічного росту в агропромисловому комплексі України” в Луганському національному аграрному університеті (м. Луганськ, 2002 р.); на міжнародній науково-технічній конференції “Земледельческая механика на рубеже столетий” в Таврійській державній агротехнічній академії (м. Мелітополь, 2001 р.); на всеукраїнській науковій конференції молодих учених-аграрників “Економіка, менеджмент, освіта в системі реформування АПК” у Харківському державному аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва (м. Харків, 2000 р.); на всеукраїнській науково-практичній конференції “Соціально-економічні проблеми природокористування та екології” у Миколаївській державній аграрній академії (м. Миколаїв, 2001 р.).

Публікації. Дисертант має 17 публікацій за темою дисертації загальним обсягом 5,11 друк. арк. (особисто автору належить 3,82 друк. арк.), з них 15 – у наукових фахових виданнях, обсяг 4,81 друк. арк. (особисто автору належить 3,52 друк. арк.).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 179 сторінок комп’ютерного тексту, містить 40 таблиць, 23 рисунки, 13 додатків. Список використаних джерел налічує 207 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Проблеми формування машинно-тракторного парку в сучасних умовах “ головну увагу зосереджено на розгляді концептуальних засад формування технічної бази сільського господарства та на визначенні наукових основ оптимізації кількості та структури машинно-тракторного парку. Провідним методологічним орієнтиром виступає таке положення: найнагальнішою проблемою сільського господарства на етапі пореформеного розвитку є забезпеченість сільгоспвиробників сучасною технікою. І це зрозуміло, бо згідно з експертними оцінками, неприйняття кардинальних заходів щодо оновлення парку сільгоспмашин, і перш за все тракторів та комбайнів, призвело до того, що вже у 2000 р. втрати сільськогосподарської продукції через несвоєчасне та неякісне виконання робіт зросли більше ніж на 20 %.

У науковій доповіді “Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України”, підготовленій Інститутом економіки НАН України та Інститутом аграрної економіки УААН, особливу увагу приділено необхідності ресурсного оновлення виробництва, зокрема машинно-тракторного парку.

Згідно з даними, наведеними у цій доповіді, для підвищення рівня технічної оснащеності сільського господарства до технологічної потреби щорічні вкладення мають становити 10 млрд. грн. і 2,5 млрд. грн. на запчастини, ремонт і технічне обслуговування. Таким чином, невизначеність у виборі стратегічних установок щодо реструктуризації технічного забезпечення, а тим більше помилково обраний шлях її здійснення можуть зумовити великі втрати. Опрацювання публікацій, здійснених в останні десять років, дає підстави виділити особливо дискусійні питання дуже важливі для розробки стратегії оновлення МТП:

- На яку техніку слід орієнтуватися при визначенні стратегії комплектування машинно-тракторного парку: вітчизняного, російського (білоруського) чи виробництва країн далекого зарубіжжя?

- Якої потужності повинна бути техніка та скільки потрібно техніки кожного виду?

- Які організаційні форми використання техніки найбільш доцільні і як вона повинна використовуватися: у складі сільгосппідприємств, або, навпаки, зосереджуватися у міжгосподарських формуваннях (МТС)?

Пошук відповідей на ці питання може здійснюватися різними шляхами. Подібні проблеми можуть і фактично вирішуються на мікрорівні шляхом удосконалення методів і програмного забезпечення оптимізації машинно-тракторного парку типових модельних господарств за природно-економічними зонами. Але не менш важливим є їх вирішення на мезо- та макрорівнях, що зумовлює необхідність зосередження уваги на методологічних питаннях, розв’язання яких створює підґрунтя для визначення стратегії технічного переоснащення. Бо добре відомо: дуже бажано, щоб вирішенню часткових питань передувало розв’язання проблем загального рівня. З іншого боку, між виявленими закономірностями та сформульованими на їх підставі принципами і конкретно-прикладними розробками в якості зв’язуючої ланки доцільно мати всебічно обгрунтовані методики, на підставі і з використанням яких і вирішуються прикладні проблеми. А саме питання методологічного та методичного плану і належать до тих, по яких існують значні розбіжності. На питаннях такого плану і була зосереджена увага при виконанні дисертаційного дослідження.

При вирішенні цих питань особливого значення набуває наступна дуже принципова обставина. Загально прийнятим є положення про те, що формування та використання машинно-тракторного парку відбуваються під впливом структури й організаційних форм виробництва, прийнятих технологій. Проте є всі підстави і для зворотного твердження: прогрес техніки належить до числа тих факторів, які відіграють велику роль в формуванні всіх складових виробництва: концентрації, спеціалізації, форм організації та матеріального стимулювання. Але на певний період саме стан виробництва має визначальне значення для формування стратегії технічного переоснащення. З огляду на це особливо важливо враховувати ті зміни в аграрному секторі, котрі відбулися в результаті завершення першого етапу його реформування та вступу у стан пореформеного розвитку.

У другому розділі “Технічна забезпеченість та ефективність сільськогосподарського виробництва в Запорізькій області” розглянуті два тісно пов’язаних між собою питання: 1) динаміка рівня технічного забезпечення; 2) вплив відмінностей у технічному забезпеченні на ефективність сільськогосподарського виробництва в підприємствах Запорізької області. Що стосується першого питання, то для сільського господарства області характерні ті ж негативні процеси, що і для сільського господарства України: зниження рівня забезпеченості технікою та збільшення наростаючими темпами строків її експлуатації з виходом все більшої кількості техніки за межі нормативних строків використання.

Так, основу зернозбиральної техніки складають комбайни СК-5 “Нива” та СК-6 “Колос”. На їх частку у 2000 р. припадало 71,5 % наявного парку зернозбиральних комбайнів. Правда, в останні роки цей показник був помітно нижчим, ніж у 1990 р. (89,5 %), що є наслідком високих темпів списання комбайнів даних моделей; адже вони надійшли в господарства в основному в 1986-1990 рр., а отже, експлуатуються понад 10 років.

З метою виявлення кількісних залежностей між показниками рівня енергооснащеності та основними показниками господарської діяльності в рослинництві було виконано обробка звітних матеріалів по трьох районах області -Мелітопольському, Приазовському, Якимівському. Спочатку за 1998-2000 рр. було кількісно оцінено міру диференціації господарств вказаних районів за наявністю енергетичних потужностей на 100 га ріллі. При цьому розраховувалося два коефіцієнти: варіації та Джині. Розрахунок коефіцієнта Джині робить можливим отримати графічне зображення міри диференціації. Установлено, що диференціація зростала за дослідний період: коефіцієнти варіації складали у 1998-2000 рр. відповідно 39,1; 40,5 та 47,1; коефіцієнт Джині – 0,20; 0,20 та 0,30.

З використанням методу групувань виявлено наявність позитивного впливу підвищення енергооснащеності на ефективність використання землі та зниження витрат на виробництво одиниці продукції, помірного впливу – на продуктивність праці. Так, за даними 2000 р., у III групі господарств з наявністю енергетичних ресурсів на 100 га ріллі понад 320 к.с. виробництво валової продукції рослинництва на 100 га ріллі в 1,7 раза перевищувало цей показник у I групі з енергооснащеністю до 185 к.с. Продуктивність праці зросла у 1,1 раза.

На рис. 1 показано залежність виробництва валової продукції (у) від рівня енергооснащеності на 100 га ріллі (х). Ця залежність описується рівнянням:

у = 0,0445х + 7,6378.

Коефіцієнт кореляції в 2000 р. виявився рівним 0,51, а коефіцієнт детермінації – 0,26. В 1999 р. - відповідно 0,59 і 0, 35.

Рис. 1. Залежність виходу валової продукції рослинництва в розрахунку на 100 га ріллі від енергооснащеності виробництва в господарствах Запорізької області в 2000 р.

Отже, є підстави для висновку: рівень енергооснащеності господарств і в сучасних умовах господарювання, при розвитку такої форми використання техніки, як МТС, продовжує бути одним із головних чинників, які визначають результати господарювання.

Аналіз фінансового стану підприємств області за 1998-2000 рр. показав обмеженість їх можливостей в інвестуванні процесу технічного оновлення. Навіть з урахуванням його помітного поліпшення у 2001 р. підприємства неспроможні самостійно здійснювати необхідними темпами технічне переоснащення виробництва. У зв’язку з цим в дисертаційному дослідженні обґрунтовується доцільність об’єднання фінансових ресурсів підприємств, фінансування за рахунок державного бюджету та кредитних ресурсів комерційних банків. Разом з тим, враховуючи досвід Росії, пропонується послідовно здійснювати стратегію різкого зниження цін на вітчизняну техніку з використанням двох основних важелів: зниження собівартості на основі значного підвищення серійності виробництва та відшкодування частки ціни за рахунок коштів бюджету.

З використанням первинних даних (через відсутність статистичних даних) по 27 господарствах визначався вплив рівня використання техніки на результати господарської діяльності. Таке обстеження було проведене нами тільки за матеріалами одного року, але результати, безумовно, заслуговують на увагу. Збільшення на 110 % річного виробітку на 1 умовний еталонний трактор у III групі господарств порівняно з I групою призвело до збільшення витрат на експлуатацію техніки в розрахунку на 100 га ріллі на 30,8 %. Але ж виробництво валової продукції на 100 га ріллі теж збільшилося на 65,7 % і витрати на експлуатацію техніки в розрахунку на 100 грн. валової продукції знизилися на 21,4 %.

У третьому розділі “Напрями та принципи підвищення технічної оснащеності сільського господарства і покращання використання техніки” розглядаються теоретико-методологічні принципи і методичні підходи до визначення різних варіантів формування і використання техніки.

При цьому один із визначальних, методологічного характеру принципів, котрим послідовно керувалися в процесі дослідження, полягав в наступному: у процесі реформування та створення підприємств різної організаційно-правової форми необхідно враховувати, що найбільші шанси досягнення високого рівня конкурентноздатності мають підприємства, які можуть забезпечити крупнотехнологічний характер виробництва. Ця вихідна позиція була свого часу всебічно обґрунтована науковцями Харківського ДАУ. Деякі дослідники заперечують її, але в останній час вона одержує все більш широке визнання.

При визначенні доцільності орієнтації на великомасштабне виробництво необхідно враховувати, що західні фірми, послідовно орієнтуючись на створення все більш потужної техніки, зокрема зернозбиральних комбайнів підкреслюють: вони забезпечують досягнення економічних переваг, коли потрібно збирати великий урожай на великій площі. У зв’язку з цим у дисертаційному дослідженні обґрунтовується і відстоюється положення про необхідність оцінки результатів реформування під кутом зору створення умов для ефективного використання сучасної техніки. Але водночас слід враховувати і ті реалії, які формуються в конкретних умовах. У Запорізькій області в процесі реформування площі сільськогосподарських угідь, які перейшли до створених на базі КСП підприємств, склали в цілому по області 80,7 %, з коливанням по окремих районах від 50,0 % до 96,6 %; кількість створених господарств на 18,7 % перевищила кількість КСП; середній розмір земельних площ господарств, створених в процесі реформування, становив 68 % середнього розміру площі КСП. Відповідні дані по окремих районах наведені в таблиці.

Значна частина сільськогосподарських земель перейшла до інших орендарів, причому в Куйбишевському районі на одного орендаря припадало в середньому 1465,8 га , а в Приазовському – навіть 2265 га. Тобто такі орендарі, маючи в своєму розпорядженні відповідну технічну базу, створюють власне, досить високого рівня товарне виробництво. У таких умовах починає працювати механізм конкуренції між претендентами на право орендувати земельні паї. З іншого боку, окремим особам передано 4,8 % загальної площі сільськогосподарських угідь. Середній розмір виділеної ділянки складав по області 7,15 га з коливанням по районах від 4,96 га (Вольнянський ) до 10,88 га (Веселовський).

Зміна середньої площі сільськогосподарських підприємств Запорізької області в процесі реформування

Райони | Середня площа одного господарства, га с.-г. угідь | Кількість створених господарств у % до КСП | Відношення середньої площі с.-г. угідь у знов створених господарствах до середньої площі КСП, % | КСП | знову створені господарства | Якимівський | 5032,8 | 3385,7 | 105,0 | 67,3 | В.-Білозерський | 4705,0 | 3975,6 | 114,3 | 84,4 | К.-Дніпровський | 3237,0 | 1945,8 | 100,0 | 60,1 | Мелітопольський | 4658,3 | 3379,5 | 116,7 | 72,5 | Н.-Миколаївський | 3977,3 | 2930,3 | 112,5 | 73,7 | Приазовський | 3461,0 | 3682,7 | 87,9 | 106,4 | Чернигівський | 5345,1 | 4233,8 | 114,3 | 79,2 | По області | 4368,1 | 2970,5 | 118,7 | 68,0 | Таким чином, у Запорізькій області, як в цілому по Україні, сформувалася багатоукладна система господарювання з широким коливанням розмірів земельних площ на одне господарство. Це слід обов’язково враховувати при проектуванні системи машин і налагоджувати виробництво техніки різної потужності і, можливо, різної комфортності з урахуванням можливостей її придбання різними господарюючими суб’єктами та використання в різних умовах.

Вибір найбільш ефективних варіантів техніки та технічних комплексів визначається переважно двома чинниками: 1) досконалістю саме методичного інструментарію, на підставі якого здійснюються розрахунки; 2) достовірністю інформації, на базі якої визначається ефективність. У дисертаційному дослідженні під таким кутом зору проаналізовано різні варіанти вкладання коштів у придбання техніки і зроблено висновок: розрахунки, на підставі яких перевага надавалася техніці західних фірм, часто виконувалися з порушенням вищесформульованих вимог.

Доведемо це тільки на одному прикладі. При порівнянні тракторів “Джон-Дір-8400” і Т-150 враховувалися: вартість тракторів - відповідно 200 і 70 тис. дол., строк експлуатації без капітального ремонту - 20 і 5 років, річний виробіток - 3554 і 1800 умовних еталонних гектарів. Один із висновків, зроблених при порівняльній оцінці, був таким: за 20 років необхідно купити п’ять тракторів Т-150, вартістю 350 тис. дол. проти 200 тис. дол., за один трактор “Джон-Дір-8400”. Якщо навіть виходити з того, що Т-150 використовується п’ять років, то за цей термін створюється амортизаційний фонд, який і є джерелом для придбання нової машини. Отже, якщо припустити, що продуктивність американського трактора вдвічі більша, ніж українського, то для забезпечення виконання однакового обсягу робіт треба придбати два трактора Т-150, а не п’ять.

Але при такого роду розрахунках виникає чимало суто методичних питань і відповідно труднощів, особливо якщо врахувати, що умови ринкової економіки багато в чому змінюють цілий ряд підходів, які були логічними для централізовано керованої економіки з відповідними принципами формування всіх складових механізму господарювання: цінового, фінансово-кредитного, податкового. Нам удалося виявити тільки дві методичні публікації, які віддзеркалюють особливості дії цих складових в сучасних умовах: розробки А.В. Фурси та П.О. Войтюка та довідник-каталог “Сельхозтехника-1999”. Як аналог ми обрали саме другу методику, за якою визначається порівняльна ефективність різних марок зернозбиральних комбайнів.

В дисертаційній роботі в якості об’єкта дослідження теж обрано комплекс проблем, пов’язаних з пошуком оптимальних рішень саме при збиранні зернових культур. При цьому було враховано: гостроту проблеми, складність її вирішення в методичному плані, наявність широкого кола методичних питань, вирішення яких розкриває можливість відповідних розрахунків по більш простим об’єктам.

Визначаючи можливість використання вищевказаної методики для практичних розрахунків ми звернули увагу на таке вихідне положення, яким керувалися автори методики: в перші 15 днів збиральних робіт біологічні втрати урожаю зернових взагалі відсутні, а в подальшому втрати зерна зростають на 5% в розрахунку на кожний додатковий день. Нам не вдалося виявити систематизовані дані про зміну величини біологічних втрат (прямих, а тим більше непрямих) стосовно сучасного стану розвитку сільського господарства, з визначенням факторів, які обумовлюють різну динаміку наростання втрат. Але ж певна інформація, хоч і фрагментарна, в окремих публікаціях є. На підставі цієї інформації, з подоланням певних методичних труднощів, було побудовано математичні моделі зміни величини біологічних втрат зерна в часі з 1 по 30 день збиральних робіт. Як короткий коментар до цих моделей зазначимо: а) за даними різних дослідників, наростання втрат у часі відбувається різними темпами; б) твердження про відсутність втрат у перші 15 днів збиральних робіт є некоректним.

Значні труднощі виникли і при визначенні розміру витрат в розрахунку на 1 га зібраної площі при різних строках збиральних робіт. На відміну від підходу до визначення втрат зерна, при розрахунку витрат нами в більш повній мірі враховувалася рекомендація авторів методики-аналога про визначення складових витрат. Одне з найбільш принципових положень полягає в доцільності врахування доходу на капітал у складі витрат. Особлива важливість цього положення обумовлена тим, що ця складова витрат (яка, до речі, істотно впливає на їх величину) в певній мірі є аналогом нормативного доходу на суму капітальних вкладень, яка обов’язково враховувалася в минулому при порівняльних оцінках. Не виключається можливість її використання і в теперішній час. Разом з тим існує вказівка економістів Росії про те, що вона практично не вживається в сучасних розрахунках.

Оскільки до групи зернових входять культури з різними термінами настання повної стиглості, різними урожайністю та цінами на зерно, то розрахунки щодо оптимізації строків збирання необхідно виконувати по кожній культурі окремо. Зрозуміло, що при цьому необхідно враховувати весь комплекс збиральних робіт. Модельні розрахунки виконувалися нами на прикладі озимої пшениці – провідної культури не тільки зони дослідження, а й всієї України. Зміна розміру витрат на збирання урожаю озимої пшениці та вартості втрат урожаю при різних строках збирання нами визначалася по двох типах комбайнів. Представником першого типу було обрано комбайн “Дон-1500”, який, за даними академіка Л.В. Погорєлова, за рівнем ефективності тотожний вітчизняним комбайнам “Славутич” та “Лан”, другого типу – “Домінатор-208 Мега”. Динаміку зміни вказаних величин при визначенні втрат за моделлю, побудованою за даними А. Демко, показано на графіку (рис. 2), де зображено також зміну величин витрат на 1 га збирання озимої пшениці комбайном “Дон-1500”.

При виконанні розрахунків виходили з того, що комбайни використовуються на збиранні інших культур, а нормативний строк завантаження одного комбайна становить 300 мотогодин на рік і з урахуванням цього визначаються нормативи відрахувань на реновацію, технічні уходи та ремонти. Як критеріальні було обрано такі показники: сума витрат на збирання та вартість втрат урожаю в розрахунку на 1 га; величина прибутку на 1 га посівної площі; рівень рентабельності виробництва зерна. При вищезазначених вихідних положеннях мінімальні сума витрат на збирання та вартість втрат урожаю в розрахунку на 1 га досягалися по комбайну “Дон-1500” при тривалості збиральних робіт 11 днів. По комбайну “Домінатор-208 Мега” цей показник мінімізувався при тривалості збиральних робіт 15 днів. Зазначимо: авторство у використанні саме цього показника належить укладачам довідника-каталога “Сельхозтехника - 1999”.

Проте, нам здається, принцип оптимальності більш послідовно реалізується у випадку, коли при різних строках збиральних робіт визначаються сума прибутку на 1 га площі посіву та рівень рентабельності виробництва. При цьому вся сума витрат формується з двох складових: витрати на вирощування урожаю (використано дані розрахунків, виконаних під керівництвом професора В.Ф. Пащенка) і витрати на виконання збиральних робіт. Відповідні дані по комбайну “Дон-1500” наведено на графіку (рис. 3). Максимальні значення критеріальних показників досягаються хоч і в близькі, але в різні строки: по максимуму прибутку – за 10 днів збиральних робіт, по максимальному значенню рівня рентабельності - за 13 днів. Для комбайна “Домінатор-208 Мега” оптимальні значення вказаних критеріальних показників співпадають – це 15 днів збиральних робіт.

Свого часу в результаті великомасштабних досліджень як оптимальний було визначено такий строк збирання зернових – 10 днів. Наведені розрахунки свідчать: економічно найбільш доцільний строк збирання є величиною не фіксованою, а динамічною, залежною від багатьох чинників, що слід обов’язково враховувати і визначати міру ризиків при орієнтації на певні варіанти строків збирання. Одними із суттєвих факторів виступають вартість комбайнів та ціни на зерно.

Проведені розрахунки, що були побудовані на певних вихідних даних, показують: при урожайності зерна озимої пшениці 40 ц/га більш доцільно орієнтуватися на комбайни “Дон-1500” та комбайни вітчизняного виробництва. Але нами не виявлені визначені іншими дослідниками особливо великі переваги цих комбайнів в порівнянні з імпортною технікою західних фірм.

Щодо форм централізованого використання техніки та співвідношення її кількості в формуваннях типу МТС і господарствах, створених в процесі реформування, то переважна кількість техніки в перспективі повинна зосереджуватися в господарствах з урахуванням можливості маневру при її використанні. Міжгосподарські формування по використанню техніки (МТС) як зараз, так і в майбутньому будуть різної організаційно-правової форми (державні, кооперативні, приватні).

На користь такого твердження свідчить і те, що МТС все активніше переходять від надання послуг до організації власного виробництва на орендованих землях. Причому доцільно, щоб термін дії договорів оренди землі становив 8-10 років, тобто укладалися договори на період повної ротації культур у типовій польовій сівозміні.

ВИСНОВКИ

1. Сучасний рівень забезпеченості сільського господарства технікою, тенденції у його зміні створюють загрозу не тільки стійкому на інноваційних засадах розвитку галузі, забезпеченню конкурентоздатності товаровиробників на внутрішньому і світовому ринках, а й національній безпеці. У зв’язку з цим проблема технічного переоснащення аграрного сектора набула особливої гостроти і потребує невідкладного вирішення питань, пов’язаних як із забезпеченням серійного виробництва вітчизняної сільськогосподарської техніки, що зумовить її значне здешевлення, так і з виділенням дотацій сільгоспвиробникам для придбання техніки.

2. Проблема технічного переоснащення аграрного сектора Запорізької області є не менш гострою, ніж в цілому по Україні. Переважна більшість парку тракторів, комбайнів і вантажних автомобілів експлуатується за межами амортизаційних строків. Як наслідок знижуються коефіцієнти готовності перед початком сільськогосподарських робіт і надійність в процесі експлуатації, підвищуються витрати на ремонти та технічне обслуговування, а в кінцевому підсумку – знижується ефективність виробництва.

3. Як показали дослідження на матеріалах господарств трьох районів Запорізької області за 1998-2000 рр., рівень технічної оснащеності залишається одним із провідних факторів, під впливом якого формуються ефективність використання землі, продуктивність праці і прибутковість галузі рослинництва. У 2000 р. різниця у виробництві валової продукції рослинництва в розрахунку на 100 га ріллі в Мелітопольському, Приазовському та Якимівському районах на 26 % обумовлювалася рівнем енергооснащеності. У 1999 р. цей показник становив 35 %.

4. Вивчення фінансового стану підприємств області впродовж 1998-2000 рр. показало, що їх переважна більшість була не здатною здійснювати інвестиції в технічне переоснащення. У 2001 р. становище покращилося, але кардинально не змінило ситуацію. У зв’язку з цим стає очевидним: спочатку кошти необхідно вишукувати з використанням таких джерел: 1) ресурси економічно міцних підприємств; 2) бюджетні кошти; 3) кредитні ресурси банків.

5. Виключно важливе значення для різкого прискорення технічного переоснащення сільського господарства може мати забезпечення крупносерійного виробництва техніки, перш за все тракторів і комбайнів. Для цього необхідні такі заходи: мобілізація бюджетних коштів і кредитних ресурсів банків; їх концентрація на обмеженій кількості заводів; реальне наповнення лізингових фондів; відшкодування частини витрат на придбання техніки сільгосптоваровиробниками (не посередникам, а безпосередньо підприємствам). При відпрацюванні даного механізму доцільно в повній мірі використовувати досвід Росії, зокрема в тому, що в комбайнобудуванні ресурси було зосереджено на “Ростсільмашу”, який тепер активно завойовує і ринок України.

6. У результаті реформування в сільському господарстві України сформувалася багатоукладна система, в межах якої функціонують підприємства різної організаційно-правової форми і різних розмірів. Але при цьому в основному збереглася цілісність земельних і майнових комплексів. Хоч, як показують дані по Запорізькій області, в межах окремих районів у співвідношенні форм господарювання та зміні розмірів підприємств існують значні розходження. Факт багатоукладності повинен бути відправним при вирішенні комплексу стратегічних питань, у тому числі при визначенні кількісних параметрів і структури машинно-тракторного парку.

7. Діаметральна протилежність в оцінках техніки, яку поставляють в Україну фірми далекого зарубіжжя, знаходить свій вираз, з одного боку, у визнанні її безумовної переваги в порівнянні з вітчизняною та технікою російського виробництва, з іншого – у твердженні, що при використанні першої витрати на виконання одиниці робіт (1 т зерна при обмолоті) зростають більше ніж у два рази. Ця протилежність обумовлена двома факторами: 1) недосконалістю застосованого методичного інструментарію; 2) ненадійністю, або навіть, відсутністю інформаційної бази, яка відображає техніко-економічні показники експлуатації імпортної техніки в умовах України. Ці ж недоліки повною мірою виявляються і при економічній оцінці техніки вітчизняного виробництва.

8. Для удосконалення методики визначення оптимальних строків збирання зернових та порівняної ефективності різних моделей комбайнів було вирішено комплекс питань, які можна об'єднати в три групи:

- забезпечення необхідної точності у визначенні вартості урожаю по кожному дню збиральних робіт;

- визначення величини витрат на збиральні роботи у відповідності до принципів ринкової економіки;

- обрання відповідних критеріїв оптимізації з орієнтацією на кінцеві результати господарювання.

9. З використанням удосконаленої методики було встановлено: твердження про 10-денний період збирання зернових, як економічно найбільш доцільний, без урахування цілої сукупності факторів, під впливом яких формуються результати виробництва, не є обґрунтованим. Його слід відносити не до зернових взагалі, а до конкретної культури. Найбільш бажаним є строк збиральних робіт 8-10 днів при збиранні