ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ

БУЗНІК АНАТОЛІЙ ІВАНОВИЧ

УДК 796.332:15

МІНІМІЗАЦІЯ КОНФЛІКТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ СПОРТСМЕНІВ У ЮНАЦЬКИХ ЗБІРНИХ КОМАНДАХ З ФУТБОЛУ

24.00.01 – Олімпійський і професійний спорт

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук

з фізичного виховання і спорту

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті фізичного виховання і спорту України, Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, професор Лісенчук Геннадій Анатолійович, Національний університет фізичного виховання і спорту України, завідуючий кафедри спортивних ігор.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор Ложкін Георгій Володимирович, Національний університет фізичного виховання і спорту України, завідуючий кафедри педагогіки та психології;

кандидат педагогічних наук, доцент Дрюков Володимир Олексійович, Державний науково-дослідний інститут фізичної культури і спорту, заступник директора з науково-дослідної роботи.

Провідна установа:

Дніпропетровський державний інститут фізичної культури і спорту, кафедра спортивних ігор, Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту, м.Дніпропетровськ.

Захист відбудеться 03 жовтня 2002 р. о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.856.01 Державного науково-дослідного інституту фізичної культури і спорту (03680, Київ-150, вул. Фізкультури, 1).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національного університету фізичного виховання і спорту України (03680, Київ-150, вул. Фізкультури, 1).

Автореферат розісланий 02 вересня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат педагогічних наук В.Г. Олешко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. Загострення конкуренції і неухильне зростання кількості претендентів на вищі нагороди у міжнародних змаганнях спонукають до необхідності подальшого пошуку нових науково обґрунтованих методів та засобів у системі колективно-психологічної підготовки команд до змагань. Вплив екстремальних ситуацій, що виникають в ігровій діяльності, можуть спричинити формування специфічного стану нервово-психічної напруженості. У стані стресу виникає реальна ситуація втрати контролю над своїми діями в єдиноборстві із суперниками. Стрес-реакція руйнує попередній план дій й породжує конфліктні ситуації.

Одним із шляхів підвищення ефективності колективно-психологічної підготовки є діагностика та мінімізація конфліктної взаємодії членів спортивної команди.

Теоретичні підходи до розуміння сутності конфлікту, чинників, які зумовлюють виникнення й динаміку конфліктної взаємодії, на загальнонауковому рівні представлено у роботах Ф.М. Бородкіна, М.М. Коряка (1989), А.А. Єршова (1992), І.А. Грабської (1995), Н.В. Грішина (1996), Г.В. Ложкіна (1990), М.І. Пірен (2000). Аналіз цих праць показав, що в основі конфлікту лежать не лише суб’єктивні причини. Його розгортання і вирішення значною мірою залежить від безпосередніх учасників конфлікту: від того, як вони сприймають й оцінюють ситуацію своїх опонентів, як розуміють і ставляться один до одного, які їхні мотиви, системи цінностей, а також яким стратегіям вирішення конфлікту вони надають перевагу.

Проблема взаємодії спортсменів в олімпійському і професійному спорті розглядається дослідниками давно, проте ґрунтовних пошуків у цій галузі здійснено недостатньо. Вихідні концептуальні положення, які дозволяють виділити основні об’єктивні та суб’єктивні детермінанти взаємодії спортсменів у спортивних командах, розроблені у працях А.І. Донцова, Т.А. Полозової (1980), Ю.Я. Рижонкіна (1982), Н.В.Гришиної (1996), В.Г. Ласькової (1997). Відзначаючи суттєвий внесок у розробку означеної проблеми, здійснений Ю.Л. Ханіним (1980), В.С. Келлером (1987), Б.А. Вяткіним (1991), Г.Г. Ілларіоновим (1992), Ю.А. Коломейцевим (1994) та іншими вченими, ми, однак, констатуємо, що подальшого розгляду потребує питання конфліктної взаємодії спортсменів в збірних командах з футболу.

У науковій і методичній літературі практично відсутні дослідження мінімізації конфліктної взаємодії членів збірної команди на основі виявлення критичного рольового набору. Таким чином, велике соціальне значення проблеми та недостатнє її науково-методичне обґрунтування й визначили тему дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до зведеного плану науково-дослідної роботи Державного комітету України з питань фізичної культури і спорту на 1998-2000 рр. з теми 2.2.7. “Система підготовки футболістів високої кваліфікації”, номер державної реєстрації 0199U004237 та зведеного плану на 2001-2005 рр. з теми 1.2.11 “Підвищення ефективності змагальної діяльності у спортивних іграх”, номер державної реєстрації 0101U006307.

Об'єкт дослідження – міжособистісні взаємини футболістів – членів юнацької збірної команди України.

Предмет дослідження – конфліктна взаємодія гравців юнацької збірної команди України з футболу.

Мета дослідження полягала в обґрунтуванні й розробці технології мінімізації конфліктної взаємодії футболістів юнацької збірної команди України з футболу.

Для досягнення мети дослідження вирішувались такі завдання:

1.

2.

3.

4.

5.

Для досягнення поставленої мети і вирішення визначених завдань використано такі методи дослідження: а) теоретичні – аналіз, осмислення й узагальнення філософської, психолого-педагогічної та науково-методичної літератури з проблеми дослідження; б) емпіричні – спостереження, анкетування, напівстандартизовані індивідуальні бесіди, тестування (антропометричні, педагогічні та фізіологічні методи), метод експертної оцінки, педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний), методи математичної статистики.

Наукова новизна отриманих результатів:

·

·

·

Практичне значення отриманих результатів. Розроблено й апробовано методику психологічної підготовки футболістів юнацької збірної команди до конфліктної взаємодії, яка передбачає діагностику рольових взаємин, індивідуальну й групову психокорекцію. Теоретичні положення й висновки впроваджені в процес підготовки юнацьких та студентської збірних України з футболу, футбольних клубів “Борисфен” (Бориспіль) та “Санті” (Нанкін, Китай).

Особистий внесок здобувача. Автором дисертації розроблено й обґрунтовано технологію мінімізації конфліктної взаємодії членів юнацької збірної команди з футболу на основі даних о рольових взаєминах у команді. Здійснено науково-педагогічного пошук, збір експериментального матеріалу та його обробка. У публікаціях, зроблених у співавторстві, автору належить розробка стратегії дослідження та аналіз емпіричних даних.

Апробація результатів. Основні результати дослідження доповідались і обговорювались на IV Міжнародному науковому конгресі “Олімпійський спорт і спорт для всіх: проблеми здоров'я, рекреації, спортивної медицини і реабілітації” (Київ, 2000), на IV Міжнародній науково-практичній конференції “Фізична культура, спорт та здоров’я нації” (Вінниця, 2001), на III і V Всеукраїнських конференціях аспірантів галузі “Фізичне виховання і спорт” “Молода спортивна наука України” (Львів, 1999, 2001), на наукових конференціях Національного університету фізичного виховання і спорту України та науково-методичних семінарах для тренерів з футболу.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані у семи статтях, з них п’ять вміщено у фахових періодичних виданнях ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Робота викладена на 181 сторінці комп’ютерної верстки, містить 13 таблиць, 9 рисунків. У роботі використано 246 літературних джерел, із яких 36 – іноземні.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання досліджень, розкрито наукову новизну й практичне значення роботи, особистий внесок автора, вказано сферу апробації дослідження.

У першому розділі “Методологічні й теоретичні основи проблеми конфліктної взаємодії” – аналізується психолого-педагогічна література з проблеми дослідження, визначаються зміст і структура конфлікту, встановлюються можливі шляхи та психолого-педагогічні умови їх урегулювання в спортивних командах.

Показано важливу роль психології у дослідженні конфліктів. Значну увагу приділено понятійній схемі аналізу конфлікту. Проаналізовано різні визначення конфлікту, виявлено, що найбільш поширеним є мотиваційно-діяльний підхід, згідно з яким основним фактором появи конфліктних ситуацій є несумісність потреб, цілей, особистісних диспозицій, взаємних очікувань, наявність певних суперечностей.

Проаналізовано різні типи й види конфліктних взаємин, розкрито критерії їх класифікації (характер суперечності, форми вияву конфліктної поведінки, тривалість конфлікту й способи його вирішення). Підкреслено особливості міжособистісних конфліктів у спортивній діяльності, їх відмінності від внутрішньоособистісних; охарактеризовано основні підходи до психологічного дослідження конфлікту.

Окремий розділ присвячено аналізу рольових взаємин у життєдіяльності команди. Подано класифікацію ролей за критичними соціально-психологічними функціями. Визначено, що особливості спільної спортивної діяльності спортсменів зумовлюють їх функціональну диференціацію, яка визначає певну функціонально-рольову структуру команди. Під час аналізу конфліктних взаємин між членами збірної команди необхідно враховувати той факт, що групова взаємодія і розподіл функцій між спортсменами в процесі ігрової діяльності висувають підвищені вимоги до рівня їх професійної майстерності, психічної надійності, розвитку перцептивних здібностей, реалізація яких забезпечує досягнення поставленої мети. Серед основних причин виникнення конфліктної взаємодії спортсменів збірної команди юнаків з футболу можна відмітити, насамперед, такі: функціонально-рольова невідповідність реальних дій тим, які необхідні в процесі досягнення групової мети і спортивно-ігрової діяльності, недотримання групових норм і правил збірної команди, суперечності в інтересах, цінностях, поглядах і “намаганнях”. Однак є і глибші витоки конфліктної поведінки спортсменів. Це особливості характеру, причому не лише такі риси, як агресивність, заздрість, мстивість, а й неадекватний рівень самооцінки, особливості нервової системи. Встановлено, що рівень конфліктності перебуває у прямій кореляційній залежності від становища спортсмена в системі дієвих стосунків. На основі аналізу спеціальної літератури встановлено, що конфліктна взаємодія є поширеною формою взаємин спортсменів в умовах спільної діяльності та спілкування.

У другому розділі “Методи й організація дослідження” обґрунтовано систему взаємодоповнюваних методів дослідження, які адекватні об’єкту, предмету, меті й завданням роботи; розкрито організацію дослідження.

Дослідно-експериментальна робота проводилась із спортсменами, яких було відібрано до складу юнацької збірної команди з футболу протягом 1997 – 2002 рр. і охоплювала три етапи науково-педагогічного пошуку. Всього на різних етапах експерименту брало участь 112 футболістів.

На першому етапі вивчались науково-теоретичні й методичні аспекти сучасної системи конфліктної взаємодії суб’єктів, було визначено мету, завдання, об’єкт і програму дослідження.

Другий етап присвячено проведенню констатувального експерименту, в процесі якого визначено рівень психомоторної підготовленості спортсменів та критичний рольовий набір юнацької збірної команди з футболу. Обґрунтовано технологію мінімізації конфліктної взаємодії членів юнацької збірної з футболу.

Третій етап передбачав експериментальну перевірку ефективності запропонованої авторської технології мінімізації конфліктної взаємодії членів юнацької збірної команди з футболу. У процесі тренувань в експериментальній групі широко використовувалась технологія мінімізації конфліктної взаємодії членів юнацької збірної команди з футболу. Тренування в контрольній групі проводилися за традиційною системою. Ефективність запропонованої технології визначалась шляхом порівняння експериментальних даних експресметодики оцінювання взаємин спортсменів, які були відібрані у різні тренувальні склади збірної команди юнаків з футболу.

У третьому розділі “Експериментальне вивчення конфліктної взаємодії членів юнацької збірної з футболу” подано результати констатувального етапу експерименту.

З метою визначення критичного рольового набору юнацької збірної команди з футболу використано методику “Рольовий список”, яка має 42 ролі. Результати констатувального етапу експерименту засвідчили, що деякі ???? ?? ?????? ???????? ? ???????? ??????? ?????????? ???????, ??? ????????????? ????? ????? (1-2 ????, ?????????: “??????????”, “?????”). ????? ? ???, ?? ????? ????????????, ?? ????? ??????????????? ????????????, ? ?????? ? ??????????????? ???????????. ??? ??????? ?????? ????????????? ??????????? ????????? ????????, ?? ????????? ?????? ??????? ???????? ?? ???? ?????????????????.

Аналіз результатів порівняння рольових наборів у досліджуваних тренувальних складах юнацької збірної команди подано в табл.1.

Таблиця 1

Відносна кількість виконавців різноманітних ролей

НЕФОРМАЛЬНІ РОЛІ | Відносна кількість виконавців ролей (%)

Тренувальний склад № 1 | Тренувальний склад № 2 | Всього в збірній команді

Генератор ідей | 4 | 2 | 3

Учитель | 6 | 3 | 4,5

Майстер | 6 | 9 | 7,5

Виконавець | 20 | 18 | 19

Бунтар | 8 | 11 | 9,5

Хранитель традицій | 2 | 2 | 2

Критик | 3 | 3 | 3

Миротворець | 2 | 5 | 3,5

Пересмішник | 8 | 3 | 5,5

Організатор | 2 | 3 | 2,5

Адміністратор | 10 | 11 | 10,5

Поборник справедливості | 6 | 3 | 4,5

Результати, подані в таблиці, свідчать про те, що в тренувальних складах присутні всі ролі критичного рольового набору. На основі аналізу структури неформальних рольових взаємин у збірній юнацькій команді з футболу обчислено ділянки високих (М+) і низьких (М-) показників сполучення ролей. Визначено, що найактивніші лідерські ролі сполучаються між собою (генератор ідей, учитель, майстер і організатор). Сполучуваними виявилися ролі, які потребують негативних форм поведінки (бунтар і критик). Хороше сполучення бунтаря і поборника справедливості, можливо, пов’язане з тим, що бунтар неминуче апелює до проблем справедливості. Що ж стосується несполучуваних ролей, то найбільш показовим тут є взаємна несполучуваність ролей учителя й бунтаря з хранителем традицій, миротворцем і організатором, поборника справедливості з критиком і з хранителем традицій; миротворця з бунтарем, критиком і адміністратором. Усі ці ролі мають значні розшарування в мотивації і формах рольової поведінки. На підставі цих характеристик можна зробити висновок про те, що частіше за все сполучувані ті ролі, які потребують для їх виконання схожих особистісних властивостей і поведінкових реакцій, а також ролі, які мають схожий статус (високостатусні з високостатусними, а низькостатусні з низькостатусними) (табл. 2).

Таблиця 2

Сполучення неформальних ролей членів юнацької збірної команди з футболу

НЕФОРМАЛЬНІ РОЛІ | ДОБРЕ СПОЛУЧУВАНІ РОЛІ | ПОГАНО СПОЛУЧУВАНІ РОЛІ

Генератор ідей | Учитель

Хранитель традицій

Організатор | Бунтар

Учитель | Генератор ідей

Майстер

Виконавець

Організатор | Бунтар

Пересмішник

Хранитель традицій

Майстер | Учитель

Організатор | Пересмішник

Виконавець | Генератор ідей | Бунтар

Бунтар | Поборник справедливості

Критик |

Учитель

Хранитель традицій

Миротворець

Організатор

Хранитель традицій | Учитель

Виконавець

Організатор | Бунтар

Критик

Критик | Бунтар | Хранитель традицій

Миротворець | Хранитель традицій

Організатор | Бунтар

Критик

Адміністратор

Пересмішник | Виконавець | Учитель

Майстер

Організатор | Генератор ідей

Учитель

Майстер | Бунтар

Пересмішник

Адміністратор | Виконавець

Організатор | Миротворець

Поборник справедливості | Виконавець | Критик

Хранитель традицій

У процесі експериментальної роботи визначено особливості мотиваційно-цільових диспозицій виконавців неформальних ролей у конфлікті: домогтися найбільш ефективного вирішення завдання; відстояти свої права; довести свою правоту; домогтися схвалення й визнання членами збірної команди; зміцнити свій авторитет; забезпечити справедливість під час розподілу функціональних обов’язків, переміщень; добитися справедливого розподілу прав та обов’язків; упевнитися в справедливій оцінці результатів своєї діяльності; одержати максимальний виграш; домогтися емоційної розрядки (табл. 3).

Таблиця 3

Середні ранги мотиваційно-цільових диспозицій, які переслідують виконавці неформальних ролей у конфлікті

РОЛІ | Мотиваційно-цільові диспозиції

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10

Генератор ідей | 2,4 | 6,6 | 5,7 | 5,1 | 5,2 | 4,8 | 6,9 | 6,2 | 6,8 | 9,1

Учитель | 4,9 | 5,3 | 6,5 | 4,7 | 5,4 | 4,9 | 7,5 | 6,7 | 4,7 | 7,5

Майстер | 2,9 | 6,5 | 6,3 | 5,9 | 5,5 | 5,0 | 7,6 | 6,1 | 4,0 | 8,0

Виконавець | 6,3 | 6,7 | 4,9 | 6,5 | 7,4 | 7,4 | 5,9 | 5,4 | 6,2 | 4,7

Бунтар | 5,0 | 9,5 | 4,4 | 4,0 | 5,3 | 5,1 | 6,4 | 7,4 | 7,1 | 9,2

Хранитель традицій | 4,0 | 6,9 | 6,0 | 4,4 | 4,7 | 5,9 | 6,8 | 6,6 | 7,4 | 7,8

Поборник справедливості | 5,8 | 7,5 | 5,6 | 5,7 | 6,4 | 5,5 | 5,0 | 4,9 | 5,6 | 7,3

Критик | 5,0 | 8,2 | 5,3 | 3,3 | 3,3 | 4,9 | 6,9 | 6,9 | 7,1 | 9,9

Миротворець | 5,0 | 6,5 | 5,7 | 7,4 | 6,3 | 7,4 | 4,5 | 4,6 | 5,6 | 7,3

Пересмішник | 6,7 | 8,9 | 5,6 | 5,4 | 3,9 | 5,4 | 6,5 | 6,3 | 7,4 | 9,7

Організатор | 2,5 | 5,4 | 5,6 | 6,0 | 5,5 | 5,1 | 7,3 | 6,6 | 7,4 | 6,7

Адміністратор | 3,8 | 3,0 | 7,1 | 7,3 | 6,0 | 3,9 | 6,9 | 6,2 | 6,9 | 5,5

Аналіз цих показників засвідчує, що для виконавців ролі генератор ідей головною причиною входження в конфлікт є прагнення добитися найефективнішого вирішення тренувального завдання, довести свою правоту, утвердити чи зміцнити свій авторитет. Генератор ідей байдужіше ставиться до мети особистого виграшу, досягнення формальних показників діяльності і до питань справедливості.

Виконавці ролі учителя у конфлікті піклуються, перш за все, про свою правоту – отримати справедливу оцінку діяльності, утвердити свій авторитет. Досить часто вони виявляють прагнення до забезпечення порядку, який існує в тренувальній групі, до отримання схвалення інших членів збірної команди. Найменше в конфліктних ситуаціях їх цікавлять питання особистої вигоди.

Майстер, вступаючи в конфлікт, орієнтований, насамперед, на найефективніше вирішення тренувального завдання. Рідше за все майстер має на меті розрядку емоційного напруження і не прагне виконати наказ.

Зі всіх ролей розподіл цільових орієнтацій виконавця найрівномірніший. Про це свідчить найменше розшарування значень середніх рангів цілей. Мета, якої хоче досягти в конфліктній ситуації виконавець, – прагнення виконати наказ і відстояти свої права та гідність. Досить байдуже він ставиться до питань статусу, особистого виграшу й емоційної розрядки.

Для виконавця ролі бунтар найхарактерніше є в конфліктній ситуації така мета: довести свою правоту, відстояти свої права й гідність, домогтися схвалення і зміцнити свій авторитет. Менш за все бунтарю властиве прагнення виконувати розпорядження і накази.

Вступаючи в конфлікт, хранитель традицій орієнтований, насамперед, на прагнення довести свою правоту і домогтися схвалення інших членів команди. Виправдовуючи своє функціональне призначення, поборник справедливості вступає в конфлікти частіше за все з питань справедливого розподілу обов'язків і матеріальних благ, відстоювання своїх прав, аргументування своєї правоти, справедливої оцінки своєї діяльності і найефективні вирішення ігрового завдання.

Критик, вступаючи в конфлікт, зорієнтований на питання статусу, тобто прагне довести свою правоту, домогтися схвалення і завоювати авторитет. Досить часто він домагається захистити свої права й гідність. Дуже рідко – виконати розпорядження, одержати максимальний виграш і забезпечити порядок.

Виконавець ролі миротворець вступає в конфлікт частіше всього тому, що прагне забезпечити справедливість, найменше він орієнтований на одержання особистого виграшу.

Пересмішник у конфлікті прагне, насамперед, до схвалення групи і до розрядки емоційного напруження, рідше – виконати розпорядження й забезпечити порядок.

Організатор у конфліктній ситуації орієнтується на завдання, і менш за все – на особистий виграш, що, загалом, можна пояснити таким чином: спортсмен, який займає таку рольову позицію, питання статусу вже вирішив.

Конфліктогенною метою для адміністратора є прагнення до забезпечення порядку, ефективного вирішення ігрового завдання і завоювання авторитету, менш за все він прагне до розрядки напруження.

Таким чином, визначення для кожної неформальної ролі мотиваційно-цільових диспозицій у конфлікті дозволило в подальшому визначити взаємозв'язок між виконанням неформальної ролі й обранням домінуючої стратегії поведінки в конфліктній ситуації.

За основу дослідження зазначеної проблеми було взято методику Томаса-Кілмена, яка передбачає п'ять стратегій поведінки у конфліктній ситуації: суперництво, співробітництво, компроміс, пристосування, запобігання.

Аналіз отриманих результатів засвідчив наявність статистично значущих розбіжностей в частоті використання стилів поведінки в ситуації конфлікту виконавцями неформальних ролей.

Виконавці ролі генератор ідей частіше за все використовують стратегію суперництва (рівень статистичної значущості розбіжностей між частотою використання першої і третьої стратегій дуже високий (P<0,01), рідше – пристосування. В цілому у них домінують активні дії в процесі вирішення конфліктних ситуацій. У виконавців ролі учитель також яскраво виражене домінування стратегії суперництва. Найменш характерне для учителя використання стратегії пристосування (табл.4).

Таблиця 4

Середня частота використання стратегій поведінки в конфліктній ситуації

Ролі | Стилі поведінки

Суперництво | Співробітництво | Компроміс | Запобігання | Пристосування

Генератор

ідей | 8,8 | 5,7 | 7,1 | 5,1 | 3,3

Учитель | 8,9 | 6,3 | 6,6 | 4,7 | 3,1

Майстер | 9,5 | 5,6 | 6,3 | 5,9 | 2,9

Виконавець | 3,4 | 4,8 | 9,1 | 6,7 | 7,3

Бунтар | 8,9 | 3,2 | 7,0 | 7,0 | 4,6

Хранитель

традицій | 6,3 | 5,4 | 7,7 | 5,6 | 4,7

Поборник справедливості | 7,8 | 5,7 | 5,7 | 4,7 | 3,9

Критик | 8,5 | 4,7 | 6,3 | 6,5 | 4,1

Миротворець | 3,0 | 5,8 | 8,8 | 6,7 | 5,1

Пересмішник | 3,8 | 4,6 | 7,5 | 7,3 | 6,5

Організатор | 8,4 | 6,1 | 7,4 | 5,4 | 2,5

Адміністратор | 6,4 | 5,8 | 7,6 | 6,1 | 3,4

Найвищий рівень конфліктності ролі майстер цілком узгоджується з даними про частоту використання різних стилів поведінки в конфліктній ситуації. Майстер, частіше ніж інші ролі, використовує стратегію суперництва і вкрай рідко – стратегію пристосування. Середні частоти використання ним інших стратегій розподілені рівномірно. У виконавців більшою мірою домінують пасивні стратегії, а найбільш характерна стратегія – компроміс. Бунтар частіше за інші ролі використовує стратегію суперництва і рідше за все – стратегію співробітництва. Однак необхідно констатувати, що середні частоти компромісу й уникнення теж досить високі, тому не можна робити висновок про домінування активних стратегій. Середні частоти використання стратегій поведінки в конфліктній ситуації хранителем традицій розподілені найбільш рівномірно порівняно з іншими ролями. Поборник справедливості підтвердив найбільшу схильність до використання стратегій суперництва й компромісу, найменшу – до пристосування й запобігання.

Критики більшою мірою прагнуть використовувати стратегію суперництва й меншою – компромісу та співробітництва, тобто тут чітко виявлено нездатність до спільного з опонентом вирішення проблеми.

Миротворці схильні частіше за все використовувати компроміс і рідше – суперництво. Тут виявляється чітка орієнтація на взаємини в колективі на фоні загального для всіх невміння користуватися стратегією співробітництва.

Виконавці ролі пересмішник виявляють чітко виражене прагнення до використання в конфлікті пасивних стратегій – ухилення й компроміс. Організатори орієнтовані, в першу чергу, на суперництво, в останню – на компроміс. Показники частот використання різних стратегій адміністратором розподілені порівняно рівномірно, винятком є стратегія компромісу, яка використовується значно рідше, ніж інші.

Для визначення рівня конфліктності кожного респондента в ситуаціях вирішення основних тренувальних завдань збірної команди використовувалася експресметодика оцінки взаємин

(А.Я. Анцупова, 1996). Аналіз взаємозв'язку рольових позицій членів збірної команди з футболу з рівнем їх конфліктності дозволив виділити три групи ролей – низької, середньої і високої конфліктності (рівень статистичної значущості розбіжностей у рівнях конфліктності між ролями в групах складають (P< 0,1). За рівнем конфліктності ролі розподілилися в порядку зростання конфліктності таким чином:

1. Низькоконфліктні ролі: миротворець, виконавець, адміністратор.

2. Середньоконфліктні ролі: поборник справедливості,, пересмішник, критик, бунтар, хранитель традицій.

3. Висококонфліктні ролі: організатор, генератор ідей, учитель, майстер.

Додаткове дослідження із застосуванням методу ретроспективного аналізу конфліктних ситуацій дозволило нам перевірити й уточнити отримані результати співвідношення різних за характером конфліктних ситуацій, які виникають у юнацькій збірній команді з футболу (рис.1). Необхідно зазначити, що рівень конфліктності перебуває у прямій кореляційній залежності від становища спортсмена в системі діяльних стосунків.

Встановлено, що причиною 56% конфліктів у юнацькій збірній з футболу є функціонально-рольова невідповідність реальних дій тим, які виникають у процесі досягнення групової мети і спортивно-ігрової діяльності.

Рис. 1. Основні групи причин, які лежать в основі конфліктної взаємодії між членами збірної команди в умовах спільної діяльності, %.

Примітки:

1. - функціонально-рольова невідповідність

2. - недотримання групових норм і правил збірної команди

3. - конфлікти “домагань”

4. - суперечності в інтересах, цінностях, поглядах.

Складовими зазначених конфліктів були суперечності, які виникали внаслідок великої кількості технічних помилок (42%); тактичних помилок (21%), невикористання можливості забити гол (18%), помилок, які спричинили пропущення голу, програш команди (19%) та ін. Таким чином, функціонально-рольові конфлікти, які виникають у ситуаціях, коли від ступеня успішності дій одних членів команди залежить ефективність дій інших, що й зумовлює загальну результативність спільної групової діяльності, є визначальними у спільній діяльності футболістів. 24 % – недотримання групових норм і правил збірної команди; 15% – суперечності в інтересах, цінностях, поглядах, 5% – “домагання”. Результати дослідження групової конфліктності в тренувальних складах збірної команди свідчать про те, що конфліктна взаємодія є досить поширеною формою взаємин спортсменів в умовах спільної діяльності та спілкування. Практично всі члени збірної команди вступають у відкриту конфліктну взаємодію незалежно від свого статусу в різних системах взаємовідносин у команді.

У четвертому розділі “Технологія мінімізації конфліктної взаємодії членів юнацької збірної команди з футболу” обґрунтовано експериментальну технологію, висвітлено основні результати дослідження взаємин членів юнацької збірної команди з футболу експериментальної і контрольної груп, здійснено їх порівняльний аналіз.

Обґрунтування експериментальної моделі проводилося за допомогою детального методологічного аналізу основних етапів, умов, механізмів – саме тих складових, від яких безпосередньо залежить завершеність технології мінімізації конфліктної взаємодії членів юнацької збірної команди з футболу.

Технологія мінімізації передбачала ієрархічну послідовність і взаємозв'язок основних етапів: формування чіткої системи теоретичних знань про конфлікт, психологічне забезпечення формування емоційної стійкості футболістів, індивіду-альні і групові психокорекційні бесіди, активна участь членів юнацької збірної команди в тренінг-групах.

I етап експериментальної роботи передбачав формування стрункої системи теоретичних знань про конфлікт. Основна мета цього етапу полягала в тому, щоб підготувати спортсменів юнацької збірної команди до психокорекційної роботи з ними. Тому на тематичних бесідах роз'яснювалися причини виникнення конфліктів, механізми і динаміка їх перебігу, суть раціонально-інтуїтивного методу вирішення конфліктів, особливості кожного стилю поведінки в конфліктній ситуації. Особлива увага на лекціях приділялася засвоєнню спортсменами способів контролю емоційного стану, поліпшенню спілкування, вибору стилю поведінки відповідно до ситуації, ухваленню взаємовиграшних рішень.

II етап передбачав психологічне забезпечення формування емоційної стійкості футболістів, основою якого був цілеспрямований вплив на особистість спортсмена з метою формування в нього емоційної стійкості й готовності до виконання техніко-тактичних завдань на високому рівні.

III етап передбачав індивідуальні й групові психокорекційні бесіди. Індивідуальна психокорекційна бесіда проводилася з кожним членом збірної команди. Основною метою таких занять було підвищення точності сприйняття рольових взаємин у команді. Групова психокорекційна робота здійснювалася з метою зниження негативного впливу конфліктів на взаємини в збірній команді. Відповідно до цієї ідеї ми проводили відбір кандидатів у тренінг-групи з метою підвищення точності сприйняття рольових позицій опонентів у конфліктній ситуації, тренування адекватної рольової поведінки відповідно до своєї рольової позиції, підготовку добровільних посередників при вирішенні конфліктних ситуацій. Характерною особливістю такого завдання було те, що в кожній ролі мета й завдання мали свою специфіку.

IV етап передбачав активну участь членів юнацької збірної команди в тренінг-групах. Основною формою тренінгу була педагогічна рольова гра, під час якої здійснювався аналіз конфліктної ситуації.

Підсумкове тестування проводилося за першим модулем експресметодики оцінювання взаємин (“Моє ставлення”) в експериментальних і контрольних групах після закінчення експериментальної роботи в тренувальних складах. Результати тестування подані в табл. 5.

Аналіз результатів, поданих у таблиці, свідчить, що в результаті психо-корекційної роботи взаємини між членами збірної команди в експериментальних групах поліпшилися (рівень статистичної значущості між результатами попереднього і підсумкового тестування в експериментальних групах склав Р< 0,01). У контрольних групах взаємини не змінилися. Про ефективність розробленої технології мінімізації конфліктної взаємодії свідчить також значне зростання спортивних досягнень членів юнацької збірної команди, яке відбулося в процесі експерименту.

Таблиця 5

Результати попереднього та підсумкового тестування експериментального й контрольного тренувального складу збірної команди з футболу

(МО – середня оцінка всіх респондентів за

експресметодикою оцінювання взаємин)

Тренуваль-ний склад | Участь в експерименті | Результати тестування | Рівень статистичної значущості

попередній | підсумковий

1 | Експериментальна | 1,91 | 2,28 | 2,50 | 1,82 | P<0,01

2 | Контрольна | 1,67 | 1,78 | 1,70 | 1,82 | P>0,05

У п’ятому розділі “Аналіз та узагальнення результатів дослідження” отримано три групи даних: підтверджувальні (1 група); дані, що доповнюють наявні розробки (2 група) та абсолютно нові із зазначеної проблеми (3 група), зроблено підсумок проведеного дослідження. Вперше визначено критичний рольовий набір збірної команди юнаків з футболу. Визначено функції та поведінкові ознаки 12 неформальних ролей, теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено авторську технологію мінімізації конфліктної взаємодії членів юнацької збірної команди з футболу та подано практичні рекомендації для тренерів збірних команд.

ВИСНОВКИ

1. Дослідження структури спортивної команди виявило наявність не тільки визначеного набору ігрових амплуа, але і набору визначених статусів та ролей спортсменів. І тільки їх оптимальне сполучення може забезпечити позитивний клімат у команді та, як результат, високу ефективність тренувальної і змагальної діяльності спортсменів.

2. Дослідження динаміки середніх показників індивідуальних техніко-тактичних дій впродовж змагального періоду річного циклу підготовки показує, що найвищі їх значення, тобто, найвищі значення активності, інтенсивності, коефіцієнтів надійності й ефективності, найменший відсоток похибок спостерігається в середині змагального періоду. Низькі показники на початку цього періоду та зниження показників наприкінці змагального періоду призводять до загострення взаємин між членами команди, виникнення конфліктних ситуацій.

3. Аналіз найбільш типових конфліктних ситуацій показав, що 62 % членів збірної команди визнають за потрібне вступають у відкриті конфліктні ситуації, які виникають під час навчально-тренувальної та змагальної діяльності.

4. Критичний рольовий набір юнацької збірної команди з футболу передбачає 12 неформальних ролей. В навчально-тренувальних складах присутні усі ролі критичного рольового набору. Розбіжності між рольовими наборами футболістів статистично не значущі. Аналіз взаємозв'язку рольових позицій членів збірної команди з футболу з рівнем їх конфліктності дозволив виділити три групи ролей – низької, середньої і високої конфліктності. Низькоконфліктні ролі: миротворець, виконавець, адміністратор; середньоконфліктні ролі: поборник справедливості, пересмішник, критик, бунтар, хранитель традицій; висококонфліктні ролі: організатор, генератор ідей, учитель, майстер.

5. Встановлено, що причиною 56% конфліктів від тих, які відбувалися під час внутрішньогрупової взаємодії членів збірної команди виникали через функціонально-рольову невідповідність у спортивно-ігровій діяльності; 24 % – недотримання групових норм і правил збірної команди; 15% – суперечності в інтересах, цінностях, поглядах та уставленнях; 5% – різний рівень домагань.

6. Педагогічний експеримент продемонстрував ефективність запропонованої технології мінімізації конфліктної взаємодії членів юнацької збірної команди з футболу. Взаємини між гравцями команди в експериментальній групі покращились (рівень статистичної значущості розбіжностей між результатами попереднього і підсумкового тестування в експериментальних групах склав P<0,01). В контрольних групах взаємини залишилися незмінними.

7. Технологія мінімізації конфліктної взаємодії членів юнацької збірної команди передбачає ієрархічну та логічну послідовність і взаємозв'язок етапів: формування чіткої системи теоретичних знань про конфлікт, психологічне забезпечення формування емоційної стійкості футболістів, індивідуальні та групові психокорекційні бесіди, активна участь членів юнацької збірної команди в тренінг-групах.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бузнік А.І. Проблема конфліктної взаємодії у футбольних командах // Молода спортивна наука України: Зб. наук. статей в галузі “Фізична культура і спорт”. – Вип. 5. – Т. 2. – Львів: ЛДІФК, 2001. – С. 123-125.

2. Бузник А.И. Технология управления конфликтным взаимодействием
членов сборной команды по футболу // Педагогика, психология и медико-биологические проблемы физического воспитания и спорта: Сб. науч. трудов /
Под ред. Ермакова С.С., – Харьков: ХХПИ. – 2001. – № 6. – С.12-19.

3. Бузнік А.І. Аналіз впливу рольових взаємин на конфлікти в спортивній команді // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – К.: Олімпійська література, 2001. – № 4. – С.64-68.

4. Бузник А.И. Ролевые взаимоотношения в юношеской сборной команде по футболу //Физическое воспитание студентов творческих специальностей: Сб. научн. трудов /Под ред. Ермакова С.С. – Харьков: ХГАДИ (ХХПИ). – 2002. – № 2. – С.12-16.

5. Бузник А.И. Детерминация конфликтного взаимодействия в спортивной команде // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. праць / Під ред. Єрмакова С.С. – Харків: ХГАДИ (ХХПИ). – 2002. – №7. – С. 79-84.

6. Бузник А.И., Лисенчук Г.А. Основы управления конфликтным взаимодействием в спортивных командах // Фізична культура, спорт та здоров’я нації: Зб. наук. праць /Ред. кол.: О.С.Куц (голова) та ін. – Київ-Вінниця: ДОВ “Вінниця”, 2001. – С. 287-290.

7. Бузник А.И., Джус О.Н. Инструкция по работе научно-методических групп в неаматорских командах: Научно-методический комитет федерации футбола Украины. – К., 2001. – 40 с.

Бузнік А.І. Мінімізація конфліктної взаємодії спортсменів у юнацьких збірних командах з футболу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту за спеціальністю 24.00.01 – Олімпійський і професійний спорт. – Державний науково-дослідний інститут фізичної культури і спорту, Київ, 2002.

Дисертація присвячена системному вивченню процесу мінімізації конфліктної взаємодії спортсменів збірних команд юнаків з футболу. На підставі результатів дослідження визначено критичний рольовий набір юнацької збірної команди з футболу. Визначено назви, функції та поведінкові ознаки 12 неформальних ролей, теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено авторську технологію мінімізації конфліктної взаємодії членів юнацької збірної з футболу.

Технологія мінімізації передбачала ієрархічну послідовність і взаємозв'язок основних етапів: формування чіткої системи теоретичних знань про конфлікт, психологічне забезпечення формування емоційної стійкості футболістів, індивідуальні й групові психокорекційні бесіди, активну участь членів юнацької збірної команди в тренінг-групах. У результаті впровадження у тренувальний процес авторської програми, взаємини між членами збірної команди в експериментальних групах поліпшилися (рівень статистичної значущості між результатами попереднього і підсумкового тестування в експериментальних групах склав від Р< 0,05 до Р< 0,1).

Основні результати дослідження впроваджено в практику роботи збірних команд з футболу.

Ключові слова: футбол, команда, структура, роль, конфлікт, взаємодія.

Бузник А.И. Минимизация конфликтного взаимодействия спортсменов в юношеских сборных командах по футболу. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук по физическому воспитанию и спорту по специальности 24.00.01 – Олимпийский и профессиональный спорт. Государственный научно-исследовательский институт физической культуры и спорта, Киев, 2002.

Диссертация посвящена системному изучению процесса минимизации конфликтного взаимодействия спортсменов сборных команд юношей по футболу. На основании результатов исследования определено критический ролевой набор юношеской сборной команды по футболу. Определено названия, функции и поведенческие признаки 12 неформальных ролей, теоретически обосновано и экспериментально проверено авторскую технологию минимизации конфликтного взаимодействия членов юношеской сборной по футболу.

Технология минимизации предусматривала иерархическую последователь-ность и взаимосвязь основных этапов: формирование четкой системы теоретических знаний о конфликте, психологическое обеспечение формирования эмоциональной устойчивости футболистов, индивидуальные и групповые психокоррекционные беседы, активное участие членов юношеской сборной команды в тренинг-группах. В результате внедрения в тренировочный процесс авторской программы, взаимо-отношения между членами сборной в экспериментальных группах улучшились (уровень статистической значимости между результатами предварительного и итогового тестирования в экспериментальных группах составил Р<0,05). Основные результаты исследования внедрены в практику работы сборных команд по футболу.

Ключевые слова: футбол, команда, структура, роль, конфликт, взаимодействие.

Buznik Anatoliy Ivanovich. Minimizing of conflict interaction of sportsmen in youth combined football teams. – Manuscript.

The thesis for a scientific degree of Candidate of Physical Culture and sport by speciality 24.00.01 – Olympic and Professional Sport. – Scientific-research institute Physical culture and sport, Kyiv, 2002.

The Thesis is devoted to systemic studying of the process of minimizing conflict interaction of youth combined football teams sportsmen. It has been determined, that the peculiarities of joint athletic activities of the sportsmen make for their functional differentiation, which defines certain functional-and-role structure of the team. While analyzing conflict relations between team members, it’s necessary to take into account that fact, that group interaction and the distribution of the functions between the sportsmen in the process of playing activities makes heightened demands towards the level of their professional mastery, psychological reliability, the realisation of which ensures the achievement of the set purpose. Among the main reasons of the conflict interaction of the youth combined football teams’ sportsmen one can consider first of all the following functional-and-role incompatibility of real actions in the process of achieving group purpose and sporting-playing activities, misconducting group standards and team rules, contradictions in interests, values, views and pretensions.

The research and experimental work was carried out over the sportsmen, selected into staffs of youth combined football teams in 1997-2002, and covered three stages of scientific-pedagogic searching. In all, 112 football-players