Київський національний університет імені Тараса Шевченка

БОЯР АНДРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

УДК 911.3 : 502.7 : 577.4 (477.82)

ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОГО КОМПЛЕКСУ

ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11.00.02 - економічна та соціальна географія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі країнознавства і міжнародних

відносин Волинського державного університету імені Лесі Українки

Науковий керівник: доктор географічних наук, професор

Луцишин Петро Васильович,

Волинський державний університет імені Лесі Українки,

завідувач кафедри країнознавства і міжнародних відносин.

Офіційні опоненти: доктор географічних наук, професор

Топчієв Олександр Григорович,

Одеський національний університет імені І.І.Мечникова,

завідувач кафедри економічної та соціальної географії;

кандидат географічних наук, доцент

Мезенцева Наталія Іванівна

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри економічної та соціальної географії.

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка,

Міністерство освіти і науки України, м. Львів

Захист дисертації відбудеться “20” січня 2003 р. о 16:00 год.

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.07 у Київському

національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90, географічний факультет, ауд. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано “16” грудня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор географічних наук, професор С.І. Іщук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах реалізації проголошеної нашою державою концепції сталого розвитку суспільства все більшої актуальності набувають питання наукового обґрунтування її практичної реалізації. Надзвичайно важливим блоком питань такого характеру постають проблеми оптимізації еколого-економічних параметрів суспільного життя у географічному вимірі. Перехід України на ринкову систему господарювання, диверсифікація інвестиційної, інноваційної, економічної регіональної політики, розвиток транскордонної співпраці вимагають функціонально і територіально скоординованих дій, орієнтованих на глибоку екологічну конверсію всіх сфер національного господарства.

Досвід розвинутих країн світу та досягнення сучасної науки переконують у необхідності організаційно-правового та теоретико-методологічного забезпечення механізмів раціоналізації природокористування. З огляду на це дослідження територіальної організації еколого-економічного комплексу (ЕЕК) адміністративної області як ключової ланки державного регіонального управління та індикативного планування набуває особливого значення. Подальшого розвитку вимагають питання оцінки господарського навантаження на територію, екологічної стійкості геоекосистеми, визначення економічних збитків господарства від забруднення довкілля, впровадження економічного механізму функціонування ЕЕК, удосконалення територіальної, управлінської та галузевої структур ЕЕК, еколого-економічної конверсії галузей господарства, еколого-економічного районування, транскордонної природоохоронної співпраці тощо.

Зв’язок роботи з науковими програмами та темами. Обраний напрям досліджень тісно пов’язаний з тематикою, яку розробляє кафедра країнознавства і міжнародних відносин ВДУ, і відповідає пріоритетним напрямам наукових досліджень в Україні на період до 2006 р. (Закон України від 11 липня 2001 р. №2623-ІІІ “Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки”), а саме: “Збереження навколишнього середовища та сталий розвиток”. Результати роботи використані при виконанні держбюджетної теми “Модель розвитку транскордонного регіону в аспекті процесів європейської інтеграції (на українсько-польському прикладі)” та розробці науково-технічної програми „Чистий Буг” і програми соціально-економічного розвитку Волинської області на період до 2010 р.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження у даній роботі є ЕЕК Волинської області, предметом дослідження – особливості формування і територіальної організації (ТО) ЕЕК Волинської області.

Методологія і методи дослідження. Методологічну і методичну основу дослідження становлять сучасні теорії суспільної географії з проблем ТО суспільно-географічних комплексів різних рівнів, сталого розвитку регіону, еколого-економічного таксонування та комплексування. Різними аспектами цих проблем займаються вітчизняні та зарубіжні вчені: О.М.Адаменко, Г.В.Балабанов, В.А.Барановський, В.В.Волошин, З.В.Герасимчук, А.П.Голіков, І.О.Горленко, С.П.Горшков, М.Д.Гродзинський, С.І.Дорогунцов, Я.І.Жупанський, О.В.Заставецька, В.М.Котляков, П.В.Луцишин, М.З.Мальський, Я.Б.Олійник, М.Д.Пістун, Н.Ф.Реймерс, В.П.Руденко, Л.Г.Руденко, О.Г.Топчієв, Ю.Ю.Туниця, А.Н.Федорищева, О.У.Хомра, О.І.Шаблій, П.Г.Шищенко.

Дослідження проведене на основі системного підходу з використанням таких методів: структурного аналізу, картографічного, систематизації, статистичного, порівняльно-географічного, еколого-економічного районування, графічного, математичних, балансового, експедиційного, прогнозування, історико-географічного. Інформаційною базою стали матеріали Волинських обласних управлінь екології та природних ресурсів, земельних ресурсів і земельної реформи, статистики, Державного лісогосподарського об’єднання “Волиньліс”, Волинського обласного центру охорони родючості ґрунтів і якості продукції, Волинської обласної державної станції захисту рослин та ін.

Мета і завдання роботи. Мета дисертаційної роботи полягає у розробці й обґрунтуванні теоретико-методологічних основ формування та ТО ЕЕК адміністративної області на прикладі Волинської області в умовах переходу України на концептуальні засади сталого розвитку суспільства.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:

- розкрити особливості, суть, структуру, принципи та фактори ТО ЕЕК адміністративної області;

- удосконалити методику дослідження ТО ЕЕК адміністративної області;

- дослідити вплив природно-географічних і соціально-економічних факторів на особливості ТО ЕЕК Волинської області;

- проаналізувати компонентну, територіальну, управлінську та економічну структуру Волинського ЕЕК;

- провести еколого-економічне районування Волинської області;

- розробити та обґрунтувати напрями вдосконалення ТО ЕЕК Волинської області в контексті сталого розвитку.

Наукова новизна одержаних результатів:

- розширено теоретичні та методичні основи дослідження ТО ЕЕК регіону;

- обґрунтовано використання ряду еколого-економічних параметрів функціонування ЕЕК (індексу екологічної напруженості геоекосистем, індексу антропогенного навантаження на геоекосистеми та їх екологічної стійкості, економічних збитків господарства від забруднення довкілля, індексу еколого-економічної пропорційності розвитку елементів територіальної структури ЕЕК);

- встановлено територіальні, галузеві, управлінські особливості ТО Волинського ЕЕК в умовах переходу до сталого розвитку;

- виділено основні типи елементів функціонально-територіальної структури ЕЕК адміністративної області;

- обґрунтовано основні напрями вдосконалення ТО ЕЕК Волинської області з позицій сталого розвитку.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження впроваджуються органами територіального управління Волинської області у процесі складання індикативних планів, прогнозів, програм сталого розвитку регіону, програм екологічного транскордонного співробітництва та можуть бути використані для розробки аналогічних програм у інших регіонах України. Матеріали дисертації використовуються при викладанні навчальних дисциплін “Територіальна організація суспільства”, “Розвиток продуктивних сил та сучасні екологічні проблеми в регіоні”, “Теорія регіонального розвитку” на факультеті міжнародних відносин ВДУ та при написанні курсових, дипломних, магістерських робіт студентами факультету.

Особистий внесок здобувача. Теоретико-методологічні та практичні положення дослідження ТО ЕЕК Волинської області розроблені автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на VIII з’їзді Українського географічного товариства (м. Луцьк, 30 травня – 1 червня 2000 р.), на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи транскордонного співробітництва в аспекті процесів європейської інтеграції” (м Луцьк, 30-31 травня 2000 р.), міжнародному конгресі “Наука и образование на пороге ІІІ тысячелетия” (м. Мінськ, 5-6 жовтня 2000 р.), міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми географічного українознавства на зламі тисячоліть (до 100-річчя від народження В.Кубійовича, м. Львів, 7-8 листопада 2000 р.), ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (м. Київ, 15-16 травня 2001 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми європейської інтеграції і транскордонної співпраці” (м. Луцьк, 20-22 вересня 2001 р.), ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: сучасний стан і перспективи вирішення” (м. Київ, 18-19 березня 2002 р), міжнародній науково-практичній конференції “Экологическое образование и воспитание: проблемы и пути решения” (м. Брест, 25-26 вересня 2002 р.), міжнародній студентській науковій конференції “Україна в системі міжнародних відносин: очима молодих дослідників” (м. Донецьк, 20 жовтня 2001 р.), чотирьох республіканських та звітних конференціях працівників і студентів ВДУ.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 20 праць загальним обсягом 5 др. аркушів. Серед них - 11 статей у наукових журналах і виданнях та 9 тез доповідей.

Обсяг і структура роботи. Дисертація викладена на 231 ст. (151 ст. машинописного тексту), містить 28 графічних рисунків і карт, 6 таблиць та 13 додатків. При виконанні дослідження використано 281 літературно-інформаційне джерело. Робота складається зі змісту, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його науково-прикладну спрямованість та наукову новизну.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи територіальної організації еколого-економічного комплексу адміністративної області” – розкривається зміст основних понять і категорій, напрями, принципи та фактори ТО ЕЕК адміністративної області, обґрунтовуються методи дослідження ТО ЕЕК регіону.

Існуючі визначення поняття сталого розвитку дещо відрізняються, але у своїй суті всі вони містять тезу про те, що економічне зростання суспільства має оптимально узгоджуватися з розв’язанням екологічних та соціальних проблем. З огляду на це у сучасних умовах важливим питанням є вдосконалення ТО комплексу, що об’єднує в єдине ціле господарську і природну складові, дає змогу глибше підійти до вирішення проблеми дисбалансу між ними. Найбільш повно суть проблеми розкриває категорія еколого-економічний комплекс, під яким розуміємо складну поліструктурну систему взаємозв’язків між компонентами природи і господарства певного регіону.

Територіальна організація ЕЕК – це просторове поєднання підприємств сфери матеріального виробництва, сфери обслуговування, об’єктів інфраструктури та компонентів навколишнього природного середовища, яке виникає на основі взаємообумовленості природно-господарських процесів і спрямоване на досягнення оптимального співвідношення між екологічними та економічними інтересами розвитку суспільства. Територіальній організації ЕЕК властиві п’ять видів структур: функціонально-компонентна, функціонально-територіальна, функціонально-управлінська, функціонально-економічна і функціонально-екологічна (рис. 1).  

Функціонально-компонентна структура ЕЕК формується на основі співвідношення еколого-економічних параметрів функціонування галузей та видів діяльності господарства. Вона лежить в основі визначення основних напрямів еколого-економічної конверсії суспільно-географічного комплексу (СГК). Функціонально-територіальна структура ЕЕК – це форми зосередження суспільних елементів ЕЕК на певній території відповідно до факторів, що обумовлюють інтенсивність та напрями еколого-економічної конверсії господарства в умовах переходу до сталого розвитку. Елементами територіальної структури ЕЕК є точкові (еколого-економічний пункт і центр) та ареальні (еколого-економічний вузол і район).

Еколого-економічний пункт – це низовий елемент ЕЕК (підприємство чи інша установа, що має статус юридичної особи), який виконує чи може виконувати хоча б одну з природоохоронних функцій відповідно до напрямів еколого-економічної конверсії господарства. До типізації еколого-економічних пунктів можливі різні підходи. Пропонуємо виділяти 4 їх типи за характером діяльності та напрямом еколого-економічної конверсії: 1) екологічно агресивні пункти (підприємства та установи, що здійснюють будь-які хімічні чи фізичні зміни параметрів навколишнього середовища – промислові та сільськогосподарські підприємства, заклади побутового обслуговування населення, транспортної інфраструктури і т. ін.); 2) обслуговуючі пункти (освітні, наукові заклади, громадські екологічні організації та ін.); 3) пункти управління і контролю (органи управління і контролю природоохоронної діяльності, заклади екологічного моніторингу та еколого-географічної експертизи); 4) пункти заповідної справи (координаційні структури природно-заповідних утворень і т. ін.).

Еколого-економічний центр – це поєднання низових елементів ЕЕК у межах певного населеного пункту. Їх доцільно типізувати за кількісним набором і широтою еколого-господарських впливів наявних низових елементів ЕЕК. Відповідно виділяємо еколого-економічні центри міжнародного, міжрегіонального, обласного, міжрайонного та місцевого значення. Причому у центрі будь-якого типу можлива наявність усіх типів еколого-економічних пунктів; диференціація проводиться на основі врахування кількості наявних пунктів та широти поширення негативних впливів (для екологічно агресивних пунктів), зони обслуговування (для обслуговуючих пунктів), відомчих компетенцій (для пунктів управління та пунктів заповідної справи). Паралельно проводимо класифікацію еколого-економічних центрів за показником еколого-економічної пропорційності.

Еколого-економічний вузол – це поєднання принаймі одного еколого-економічного центру міжнародного, міжрегіонального чи обласного значення і нижчих за рангом центрів на основі їх територіальної близькості та функціонального тяжіння.

Еколого-економічний район – це територія, що характеризується спільними рисами еколого-економічних процесів, єдністю еколого-географічного положення та близькими передумовами сталого еколого-економічного розвитку.

Функціонально-управлінська структура ЕЕК – це поєднання на певній території управлінських і контролюючих органів, що виконують певні природоохоронно-регулятивні функції відповідно до існуючої системи ієрархічної субординації державних владних структур. Органи управління та контролю природоохоронної діяльності адміністративної області формують складну систему, що дає змогу координувати еколого-економічні процеси у господарському комплексі регіону і характеризується власною компонентною й територіальною структурою. Функціонально-економічна структура ЕЕК являє собою співвідношення економічних процесів та явищ, які відбуваються у СГК регіону внаслідок впливу на нього антропогенно змінених параметрів навколишнього середовища. При аналізі функціонально-економічної структури ЕЕК доцільно розглядати територіальну специфіку формування економічних збитків від екологічно агресивної господарської діяльності, формування економічного механізму функціонування ЕЕК, економічної ефективності охорони природи. Функціонально-екологічна структура ЕЕК формується в результаті співвідношення процесів у екологічних системах регіону та їх змін, що виникають унаслідок впливу на них господарської діяльності людини.

Залежно від обсягу охоплюваної території виділяються ЕЕК міждержавного (глобального), державного, регіонального і локального рівнів.

В основі ЕЕК регіону лежить особливий вид людської діяльності – еколого-економічна конверсія. Під еколого-економічною конверсією розуміємо сукупність перетворень в усіх компонентах господарського комплексу, спрямованих на раціоналізацію й оптимізацію використання природних ресурсів, запобігання заподіяній унаслідок антропогенної діяльності шкоді навколишньому середовищу та на її ліквідацію з метою збереження екологічної рівноваги і забезпечення умов сталого розвитку суспільства. Оскільки об’єктом і суб’єктом еколого-економічної конверсії є господарський комплекс, доцільно виділяти її напрями за відношенням до сфер господарства - еколого-економічна конверсія галузей сфери матеріального виробництва і сфери обслуговування.

Виділяється дві групи принципів ТО ЕЕК адміністративної області: вихідні (загальні) принципи та принципи безпосередньої реалізації. До першої групи належать загальні й основні положення, якими слід керуватися при розробці стратегії сталого розвитку ЕЕК. До принципів безпосередньої реалізації відносимо положення, якими потрібно керуватися безпосередньо при здійсненні оптимізації ТО ЕЕК регіону.

Основними факторами ТО ЕЕК адміністративної області є потенційний екологічний стан та еколого-географічне положення регіону, які формуються внаслідок внутрішніх і зовнішніх відношень ЕЕК. Фактори, що визначають потенційний екологічний стан регіону, поділяються за відношенням до координаційної структури суспільства на об’єктивні і суб’єктивізовані та за відношенням до компонентів ЕЕК на природно-географічні та суспільно-географічні (рис. 2).

До суспільно-географічних факторів належать: 1) тип і характер минулої та сучасної системи господарювання, екологічне минуле суспільства; 2) соціально-демографічна ситуація (екологічна культура, рівень життя, природний приріст населення області та ін.); 3) система розселення населення; 4) рівень розвитку, структура і територіальна організація господарства (з позицій науково-технічного прогресу, напрямів природокористування, екологізації техніки і технологій, сформованості та розвиненості екологічної інфраструктури тощо); 5) нормативно-правова база природоохоронної діяльності й ефективність механізмів її реалізації; 6) рівень науково-теоретичного обґрунтування та інформаційного забезпечення еколого-економічних перетворень; 7) рівень розвитку прикордонного (міжнародного) співробітництва в екологічній сфері.

Серед природно-географічних факторів виділяємо: 1) стійкість екосистем до антропогенних впливів; 2) особливості природних умов території, що розглядається (геолого-морфологічні, гідрологічні, кліматичні та ін.); 3) територіальна диференціація природно-ресурсного потенціалу.

Для розрахунку показників (індексів) антропогенного навантаження (ІАН) на геоекосистеми адміністративних районів та їх екологічної стійкості (ІЕС) використовуємо математичний метод побудови таксономічного показника рівня розвитку (Хельвіґ З., 1968) із застосуванням евклідової метрики. Серед інших математичних методів у роботі використовуються кореляційний аналіз, індексний та ін. Вихідною інтегральною величиною при проведенні еколого-економічного районування Волинської області виступає індекс екологічної напруженості (ІЕН) геоекосистем. Він розраховується так:

(1)

У випадку, якщо ІЕН значно перевищує 1, можна стверджувати про високу (критичну) екологічну напруженість в адміністративному районі. При значеннях ІЕН близьких до 1 – екологічно нестабільні геоекосистеми. Якщо ж індекс значно менший 1, то це є підставою відносити адміністративний район до екологічно врівноважених (стійких) територій.

Для співставлення еколого-економічних центрів і районів за показниками рівня їх господарського розвитку й екологічної агресивності доцільно обчислити Індекс еколого-економічної пропорційності (ІЕЕП):

(2)

де Qz – питома вага центру (району) в обсязі сумарних економічних збитків від забруднення довкілля по області (%); Qe – питома вага центру (району) у валовій доданій вартості області (%). При значеннях індексу більше 1 еколого-економічний центр (район) є значно екологічно агресивнішим порівняно з іншими елементами територіальної структури ЕЕК. Причиною цього можуть бути пріоритетний розвиток у центрі екологічно шкідливих (відходомістких) виробництв, низький рівень еколого-економічної конверсії тощо. Якщо ж ІЕЕП менше 1 – доцільно робити протилежні висновки. Зрозуміло, що розрахунок даного індексу є ефективним методом дослідження при співставленні пунктів типу “екологічно агресивні” або елементів вищого рангу, де такі пункти наявні.

Другий розділ – “Фактори територіальної організації еколого-економічного комплексу Волинської області”. Система факторів ТО Волинського ЕЕК відзначається відносною сприятливістю у порівнянні з іншими регіонами України. Найважливішими позитивними рисами еколого-географічного положення Волинського СГК є розміщення в зоні мішаних лісів і лісостеповій зоні помірного кліматичного поясу, в регіоні просторового поєднання багатьох цінних в екологічному відношенні екосистем (лісові, озерні, болотні екосистеми Полісся, витоки рік та ін.), територіальне охоплення басейнів двох великих рік (Зах. Буг та Дніпро), відсутність на сучасному етапі у суміжних регіонах осередків потужного транскордонного забруднення довкілля, прикордонне положення. Серед негативних факторів виділяємо територіальну близькість деяких об’єктів потенційної екологічної загрози на суміжних територіях Білорусі (Хотиславський кар’єр), Рівненської області (Рівненська АЕС), розміщення в зоні радіоактивного забруднення (що сталось унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС), положення на територіях інтенсивної багаторічної осушувальної меліорації Полісся.

Природно-географічні чинники ТО Волинського ЕЕК характеризуються певними недоліками (ерозійна схильність ґрунтів, слабка їх гумусність, існування ймовірності паводків, посух та інших природних стихій, морозні зими). Проте загалом вони сприяють швидкому перебігу екосистемних процесів, активізують продуктивність біоти у теплу пору року, чим підвищують екологічну стійкість геоекосистем. У той же час поширення ряду нетрадиційних у минулому для Волині явищ (різкі коливання і підвищення середньорічних температур, часте затоплення і підтоплення, пилові бурі, переосушення і деградація ґрунтів, торфогоріння та ін.) свідчать про вплив глобальних екологічних змін і порушення гідрологічної рівноваги геоекосистеми Волинської області.

За рівнем екологічної стійкості на території області можна виділяти 3 групи районів: 1) високої екологічної стійкості (північна і східна периферія області – Камінь-Каширський, Любешівський, Маневицький, Шацький, Ратнівський); 2) середньої екологічної стійкості (центрально-західні райони – Турійський, Ковельський, Старовижівський, Любомльський, а також Горохівський і Ківерцівський райони); 3) низької екологічної стійкості (південно-західні райони (крім Горохівського) – Володимир-Волинський, Локачинський, Рожищенський, Іваничівський, Луцький).

Серед суспільно-географічних факторів найбільший вплив на особливості ТО ЕЕК Волинської області справляє галузева і територіальна структура господарства області, а також широкомасштабна осушувальна меліорація її території в минулому та аварія на ЧАЕС. Згідно з проведеними розрахунками найбільш антропогенно перевантажені геоекосистеми трьох адміністративних районів, де ІАН за останні 10 років зріс, а саме: Володимир-Волинського (з 0,29 до 0,47), Горохівського (з 0,31 до 0,35) і Луцького (з 0,32 до 0,35), а також Іваничівського та Рожищенського районів, де ІАН має тенденцію до зниження, але є високим (у межах 0,30 – 0,35). Найтісніший кореляційний зв’язок між факторною ознакою та інтегральним ІАН спостерігається за показниками розораності земель, густоти транспортних шляхів, пасовищного навантаження угідь, обсягу внесених міндобрив, використаних пестицидів, викидів в атмосферу (коефіцієнт кореляції більший 0,5). Зміна саме цих параметрів найбільш впливає на рівень антропогенного тиску на геоекосистеми, а при аналізі структурних особливостей ТО ЕЕК області їм слід приділяти особливу увагу.

Загалом еколого-економічні пропорції у Волинському СГК не збалансовані, що не відповідає основним принципам сталого розвитку суспільства. Найбільше антропогенне навантаження здійснюється на найменш стійкі геоекосистеми. Співставлення ІАН та ІЕС показало сильну зворотну їх залежність: коефіцієнт кореляції становить (- 0,78).

У третьому розділі – “Структурні особливості територіальної організації еколого-економічного комплексу Волинської області” – аналізуються функціонально-компонентна, функціонально-територіальна, функціонально-управлінська і функціонально-економічна структури Волинського ЕЕК, а також обґрунтовуються шляхи вдосконалення його територіальної організації.

У формуванні функціонально-компонентної структури ЕЕК Волинської області вирішальну роль відіграють окремі галузі та виробництва. Серед них за еколого-економічними показниками діяльності виділяються житлово-комунальне господарство, транспортна система, галузі паливно-енергетичного комплексу (вугледобувна і торфодобувна), харчова та хімічна промисловості, галузі будівельно-індустріального комплексу (промисловість будівельних матеріалів і будівництво), лісовиробничого комплексу (деревообробна промисловість, лісозаготівля, заповідна справа), машинобудування. Показники впливу промисловості на довкілля регіону незначні. Промисловими підприємствами у 1999 р. викинуто 7468,3 т забруднюючих речовин в атмосферу, що становить 72,1% усіх викидів від стаціонарних джерел і лише близько 15,6% від сукупних викидів по області. На промисловість припадає незначна частка у загальному об’ємі стоків забруднених вод (757,0 т або 10,9% загальнообласних стоків). Вона продукує 1568 т (90,5%) токсичних відходів області та 138005 т (100%) твердих неорганічних відходів. 47,4% викидів, 88,2% стоків і 98% твердих відходів промисловості припадає на гірничодобувну галузь. Друге місце займає харчова промисловість (33,3% промислових викидів, 2,1% стоків, 32,4% токсичних твердих відходів). Більшість екологічно агресивних промислових пунктів (45%) розміщені в Іваничівському (46,0% усіх викидів, 88,7% стоків та 98% нетоксичних відходів промисловості області), Луцькому (16,5% викидів і 7,1% стоків) та Горохівському (11,1% викидів) районах.

Сільськогосподарське виробництво обумовлює поширення на території області процесів дегуміфікації (Камінь-Каширський, Ківерцівський, Любомльський, Шацький, Маневицький райони), мінералізації (лісостепові райони), окислення (поліські райони) ґрунтів, а також їх дефляції (Рожищенський, Турійський, Ковельський, Володимир-Волинський, Локачинський, Любешівський райони) та водної ерозії (Володимир-Волинський, Горохівський, Іваничівський, Локачинський, Луцький райони).

У сфері обслуговування основну увагу слід зосередити на еколого-економічній конверсії житлово-комунального господарства і транспортної системи, частка забруднень якими становить відповідно 4,3% і 81,7% усіх викидів області, стоків – 86,2% і 0,9%. Помітний негативний вплив на довкілля здійснюють побутове та рекреаційне обслуговування населення. Недостатніми для переходу на засади сталого розвитку суспільства залишаються ефективність та якісний рівень екологічної освіти і виховання, науково-дослідних природоохоронних робіт, екологічного моніторингу й експертизи, діяльності громадських екологічних організацій. Насамперед це стосується густозаселених та урбанізованих районів: Луцького, Іваничівського, Ковельського, Володимир-Волинського, Горохівського, Ківерцівського.

Удосконалення функціонально-компонентної структури Волинського ЕЕК повинно відбуватися шляхом еколого-економічної конверсії найважливіших галузей і виробництв, про які йшлося вище, та налагодження міжгалузевої еколого-економічної кооперації. Необхідні суттєві позитивні зрушення у системі екологічної освіти і виховання населення, науково-дослідній природоохоронній роботі, системі екологічного моніторингу, сфері прикордонної екологічної співпраці області. Першочергові заходи такого характеру обґрунтовуються в останньому параграфі роботи.

Функціонально-територіальну структуру ЕЕК Волинської області формують еколого-економічні пункти, центри, вузли і райони. В області нараховується 239 великих екологічно агресивних еколого-економічних пунктів (ЕЕП) промисловості та сфери обслуговування, 342 великих ЕЕП сільськогосподарського спрямування, 867 обслуговуючих ЕЕП, близько 200 пунктів управління і контролю природоохоронної діяльності та 2 пункти заповідної справи (смт. Любешів і смт. Шацьк). Тут розміщено 1058 еколого-економічних центрів (ЕЕЦ) місцевого значення, 13 ЕЕЦ міжрайонного значення, 8 центрів обласного значення, 3 – міжрегіонального значення (міста Ковель, Володимир-Волинський та Нововолинськ) і м. Луцьк – ЕЕЦ міжнародного значення. Сформувалося 8 еколого-економічних вузлів: Луцький, Ковельський, Нововолинський, Ківерцівський, Горохівський, Любомльський, Шацький та Маневицький (рис. 3).

На території області виділяємо 4 еколого-економічні райони (ЕЕР): 1) Південний; 2) Центральний; 3) Північно-Західний; 4) Східний (див. рис. 3). Найгірша ситуація у Південному ЕЕР. Він найбільший за площею охоплюваної території (27,3% території області) й охоплює 6 адміністративних районів: Володимир-Волинський, Рожищенський, Луцький, Іваничівський, Локачинський та Горохівський, а також території міських рад Нововолинська, Володимира-Волинського і Луцька як міст обласного підпорядкування. У Південному ЕЕР зосереджені найбільші та найважливіші ЕЕП області. Тут представлені ЕЕЦ усіх типів: міжнародного значення (м. Луцьк), міжрегіонального значення (м. Нововолинськ та м. Володимир-Волинський), 4 центри обласного значення, 3 – міжрайонного та 6 – місцевого значення. Найвищі ІЕЕП мають смт. Жовтневе і Локачі, а також м. Володимир-Волинський, смт. Іваничі, Мар’янівка та с. Павлівна і Лобачівка). Сформувалося 3 еколого-економічні вузли – Луцький, Нововолинський та Горохівський.

Окрім фактора територіальної близькості адміністративні райони Південного ЕЕР об’єднує панування на їх території екосистем і ландшафтів лісостепової природної зони. Це відображається на слабкому (порівняно з поліськими районами) потенціалі екологічної стійкості їх геоекосистем (ІЕС становить менше 0,3). Південний ЕЕР охоплює території найбільш густозаселених і промислово розвинених адміністративних районів Волині. Тут добре розвинуте сільське господарство. Це проявляється у найвищих викидах (65,9% від загальнообласних), стоках (82,5%), частці розораних земель (47,4% ріллі області), частці внесених міндобрив і пестицидів на одиницю угідь тощо. Адміністративні райони Південного ЕЕР найбільш антропогенно перевантажені. ІАН тут найвищі по області і перевищують 0,3 (крім Локачинського району, де ІАН дорівнює 0,2, див. рис. 3).

У поєднанні з низькими показниками екологічної стійкості геоекосистем така ситуація призводить до формування у цьому районі ситуації, яку можна охарактеризувати як “екологічно напружену”. ІЕН (формула (1)) в усіх шести адміністративних районах перевищує 1,6. Усе це свідчить про гостру необхідність удосконалення еколого-економічних пропорцій Південного ЕЕР.

Центральний ЕЕР охоплює територію лише Ковельського і Турійського районів і територію Ковельської міськради. Їх площа – 298058,7 га (14,8% області). За більшістю екологічних та економічних показників обидва адміністративні райони займають середнє місце по області. За абсолютними економічними показниками Ковельський район більш розвинений і наближається у цьому відношенні до адміністративних районів Південного ЕЕР. Відповідно вищими (порівняно з Турійським районом) є абсолютні показники забруднення довкілля. Відносні ж показники в обох адміністративних районах зближаються.

У Центральному ЕЕР зосереджено 17,2% екологічно агресивних ЕЕП та 15,8% обслуговуючих ЕЕП. Завдяки великому соціально-економічному потенціалу м. Ковель (єдиний у районі ЕЕЦ міжрегіонального значення) може виконувати певні функції природоохоронного управління обласного і міжнародного значення. До нього функціонально тяжіють 3 ЕЕЦ міжрайонного значення (смт. Турійськ, Луків та Голоби), які разом формують Ковельський еколого-економічний вузол. ІЕЕП в ЕЕЦ району невисокі. Виняток становить смт. Луків, де ІЕЕП дорівнює 2,00. У цілому Центральний ЕЕР можна віднести до екологічно нестабільних територій, де існує необхідність активізації процесів еколого-економічної конверсії господарства, підвищення стійкості геоекосистем.

До складу Північно-Західного ЕЕР входять Старовижівський, Любомльський, Ратнівський та Шацький адміністративні райони. Їх загальна площа становить 23,8% території області. Кількість екологічно агресивних ЕЕП є найменшою в області (11,7% загальної їх кількості). Чисельність освітніх закладів становить 19,2% загальнообласних. Крім того, тут наявний ЕЕП заповідної справи (адміністрація Шацького національного природного парку). Найважливіші ЕЕЦ – м. Любомль, смт. Шацьк, Ратне, Стара Вижівка та с. Світязь. У Північно-Західному ЕЕР сформувалися два дещо відмінних за характером еколого-економічних пропорцій вузли – Любомльський і Шацький (див. рис. 3).

ІЕС в межах району досить високі (0,3 – 0,5), що зумовлено значною лісистістю (від 34,8% у Старовижівському до 46,9% у Шацькому районі) та заболоченістю (від 5,2% у Любомльському до 7,4% у Шацькому районі). ІАН по району не перевищує 0,2 (у Старовижівському районі). Геоекосистеми ЕЕР належать до екологічно врівноважених (ІЕН коливається від 0,2 до 0,6). Північно-Західний ЕЕР найменш антропогенно навантажений, найбільш екологічно чистий і сприятливий для проживання населення.

Східний ЕЕР займає 34,1% території Волинської області і включає 4 адміністративні райони: Камінь-Каширський, Любешівський, Маневицький та Ківерцівський. Особливістю цього району є обумовленість його еколого-господарської ситуації наслідками аварії на Чорнобильській АЕС. Більше 60% території Камінь-Каширського, Любешівського та Маневицького районів належать до радіоактивно забруднених. Проте на рівень екологічної стійкості екосистем та значення інтегральних показників антропогенного навантаження на територію це вирішального значення не справляє. Так, ІЕС у межах ЕЕР перевищує 0,5, а ІАН становить не більше 0,2. Відповідно ІЕН в усьому Східному ЕЕР не перевищує 0,4. Ківерцівський район відрізняється за деякими параметрами (насамперед за рівнем радіоактивного забруднення) від трьох інших, проте за більшістю еколого-екологічних характеристик він наближається до них.

Найбільш розвиненими у соціально-економічному відношенні є Ківецівський і Маневицький райони. Тут зосереджена більшість ЕЕП Східного ЕЕР (68% екологічно агресивних неаграрних пунктів та 59,0% освітніх закладів цього ЕЕР). У смт. Любешів функціонує ЕЕП заповідної справи (координаційна рада ландшафтного парку “Прип’ять-Стохід”). Два ЕЕЦ обласного значення (м. Ківерці та смт. Маневичі) є ядрами однойменних еколого-економічних вузлів (див. рис. 3). Ще один вузол формується на основі територіального поєднання цінних екосистем ландшафтного парку “Прип’ять-Стохід” та господарства місцевих населених пунктів, найбільші з яких смт. Любешів і с. Зарудчі.

Розраховані значення індексів еколого-економічної пропорційності (ІЕЕП) ЕЕЦ (формула (2)) дають змогу визначити певні закономірності ТО та обґрунтувати деякі шляхи вдосконалення функціонально-територіальної структури ЕЕК Волинської області. Зокрема помітно, що недостатня увага приділяється екологізації виробництва в ЕЕЦ, розміщених у геоекосистемах з найбільшим екологічним потенціалом (смт. Шацьк (ІЕЕП = 2,00), м. Любомль (1,91), смт. Любешів (1,80), с. Прилісне (2,04), с. Світязь (1,78), с. Журавичі (1,41). Це є певною мірою виправданим, але вимагає врахування індивідуальних техніко-економічних особливостей функціонування ЕЕП і специфіки місцевих природних комплексів. Крім того, мало уваги приділяється процесам еколого-економічної конверсії у невеликих ЕЕЦ (місцевого та міжрайонного значення), для яких характерні невисокий рівень економічного розвитку та порівняно мало заповнений фонд розселення (смт. Локачі, смт. Луків, с. Журавичі, с. Прилісне, с. Зарудчі та ряд інших сільських населених пунктів). Це обумовлюється стимулюванням економічної активності у таких центрах за рахунок певної “екологічної поблажливості” до підприємств, оскільки їх діяльність не призводить до високих значень відносних показників забруднення. Існування такої закономірності не може розцінюватись позитивно і вимагає прийняття відповідних заходів.

Основними компонентами функціонально-управлінської структури Волинського ЕЕК є система державно-адміністративного управління і контролю природоохоронної діяльності, екологічне законодавство, екологічне нормування та механізм дії економічних методів регулювання процесів у ЕЕК регіону. Функціонально-управлінській структурі Волинського ЕЕК характерні ряд недоліків, а саме: структурна ускладненість, відомча роздробленість, низький рівень взаємозв’язків, функціонально-територіальна неузгодженість її елементів, відсутність гнучкої системи збору, обробки і надання еколого-економічної інформації, невідповідність природних й адміністративних меж, недосконалість системи екологічного нормування та ін. Удосконалення ТО Волинського ЕЕК має відбуватися шляхом подолання вищезазначених недоліків. Цьому сприятиме створення мережі територіальних спеціалізованих державних органів, які б здійснювали функції “захисника” екологічних інтересів найбільш цінних екосистем (великі болотно-лісові масиви Полісся, витоки і долини рік, озерні екосистеми, існуючі природно-заповідні території і т. д.); спеціалізованого відділу з питань міжгалузевого координування та екологічних технологій у структурі обласного управління екології та природних ресурсів; відділів екології (раціонального природокористування) при районних радах народних депутатів у адміністративних центрах найбільш економічно розвинутих та цінних з екологічної точки зору адміністративних районів (Іваничівський, Горохівський, Ківерцівський, Шацький) та ін. Слід також на державному рівні ініціювати створення у глобальній мережі “Інтернет” міжнародних банків природоохоронної (екологічної) інформації – “ГІС-сайтів”, де були б інформативно повно представлені регіони України та інших держав.

Визначальним кроком до вдосконалення ТО ЕЕК Волинської області повинне стати ефективне планування і проектування еколого-економічних перетворень у регіоні. У цьому відношенні важливо розробити і забезпечити реалізацію територіальних комплексних програм еколого-економічної конверсії господарства на усіх рівнях.

Функціонально-економічна структура ЕЕК Волинської області характеризується територіально-галузевою диференціацією економічних показників унаслідок антропогенно зумовлених змін екологічних параметрів території. Так, від забруднень довкілля суб’єктами господарювання Волинського СГК господарству області та суміжних з нею територій завдаються економічні збитки у сумі 30,8 млн. грн. (2,1% валової доданої вартості області). Найбільша частка Луцького та Іваничівського районів з містами Луцьк та Нововолинськ – 49,7% усіх економічних збитків. Від викидів в атмосферу транспортом завдається 57,5% економічних збитків, стаціонарними джерелами – 20,8%. На збитки від забруднення земель твердими відходами припадає 19,1%, а від шкідливих стоків у поверхневі води – 2,5%. Практичне значення розрахованих економічних збитків від забруднення полягає у можливості їх використання для визначення порівняльної економічної ефективності середовищезахисних техніки і технологій, показників еколого-економічної пропорційності формування елементів територіальної структури ЕЕК області, для ефективного впровадження низки економічних важелів регулювання територіальних і еколого-економічних пропорцій у Волинському ЕЕК та ін. Останні залежно від просторової специфіки екологічних умов також територіально диференціюються. Співвідношення і функціональний набір економічних методів регулювання процесів еколого-економічної конверсії формують другу (поряд з економічними збитками від забруднення) категоріальну систему характеристик функціонально-економічної структури ЕЕК. Насамперед це стосується системи екоплатежів та екофондів, упровадження механізмів екологічного страхування, торгівлі правами на забруднення і відходами, податкового і кредитного стимулювання тощо.

Удосконалення ТО ЕЕК Волинської області в умовах переходу до сталого розвитку має бути спрямоване на подолання наявних на усіх територіальних рівнях еколого-економічних диспропорцій і відбуватися шляхом оптимізації всіх видів структур ЕЕК.

Висновки

У результаті проведеного дослідження можна сформулювати такі висновки:

1. Еколого-економічний комплекс – це складна поліструктурна система взаємозв’язків між компонентами природи і господарства певного регіону. Територіальна організація ЕЕК – це просторове поєднання підприємств сфери матеріального виробництва, сфери обслуговування, об’єктів інфраструктури та компонентів навколишнього природного середовища, яке виникає на основі взаємообумовленості природно-господарських процесів і спрямоване на досягнення оптимального співвідношення між екологічними та економічними інтересами розвитку суспільства. ТО ЕЕК властиві п’ять видів структур: функціонально-компонентна, функціонально-територіальна, функціонально-управлінська, функціонально-економічна і функціонально-екологічна.

2. Основою сталого розвитку ЕЕК адміністративної області є еколого-економічна конверсія, під якою розуміємо сукупність перетворень в усіх компонентах господарського комплексу, спрямованих на раціоналізацію та оптимізацію використання природних ресурсів, запобігання заподіяній унаслідок антропогенної діяльності шкоді довкіллю та її ліквідацію з метою збереження екологічної рівноваги й умов сталого розвитку суспільства. Еколого-економічна конверсія повинна відбуватися з урахуванням регіональних і локальних особливостей та охопити всі сфери і ланки СГК: галузі промисловості, сільського господарства, сфери обслуговування.

3. Вирішальний вплив на ТО ЕЕК адміністративної області справляють еколого-географічне положення і потенційний екологічний стан регіону. Останній формується внаслідок комплексної дії двох груп факторів: суспільно-географічних та природно-географічних. До природно-географічних факторів належать особливості територіальної диференціації природних умов та ресурсів, а також фактор екологічної стійкості геоекосистем до антропогенних впливів. Серед суспільно-географічних виділяються особливості розвитку та сучасний стан, структура і ТО господарського комплексу регіону, соціальна і демографічна ситуація, характер розселення, науково-теоретичне, нормативно-правове та інформаційне забезпечення еколого-економічної конверсії та рівень розвитку міжнародного екологічного співробітництва.

4. Система факторів ТО Волинського ЕЕК відзначається відносною сприятливістю у порівнянні з іншими регіонами України. Природно-географічні чинники загалом активізують продуктивність біоти у теплу пору року і підвищують екологічну стійкість геоекосистем. Найбільш антропогенно перевантажені геоекосистеми адміністративних районів з невисокою екологічною стійкістю, а саме: Володимир-Волинського (ІАН та ІЕС відповідно дорівнюють 0,47 та 0,14), Горохівського (0,35 та 0,22), Луцького (0,35 та 0,15), Іваничівського (0,34 та 0,17) та Рожищенського ( 0,32 та 0,10). Це дає підстави стверджувати про невідповідність тенденцій розвитку Волинського ЕЕК основним положенням сталого розвитку. Коефіцієнт кореляції між ІАН та ІЕС становить (– 0,78), що підтверджує необхідність удосконалення ТО Волинського ЕЕК. Сприятливі передумови для цього створює фактор прикордонного положення та розвиток транскордонної співпраці регіону.

5. Поширення нетрадиційних у минулому для Волині явищ (різкі коливання і підвищення середніх температур, часте підтоплення у долинах рік та перезволожених районах Полісся, пилові бурі (на піщаних сільськогосподарських угіддях поліських районів), переосушення і деградація ґрунтів, торфогоріння) свідчать про вплив глобальних екологічних процесів та про порушення гідрологічної рівноваги геоекосистеми Волинської області.

6. Для функціонально-компонентної структури ЕЕК Волинської області характерне переважання за еколого-економічними показниками діяльності житлово-комунального господарства (4,3% загальнообласних викидів і 86,2% стоків), транспортної системи (81,7% викидів ), гірничодобувної промисловості (47,4% викидів, 88,2% стоків і 98% твердих відходів промисловості), харчової промисловості (33,3% промислових викидів, 2,1% скидів, 32,4% утворених токсичних твердих відходів), а також деревообробної промисловості, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування та ін. Більшість екологічно агресивних пунктів (45%) розміщено в Іваничівському (46,0% усіх викидів, 88,7% стоків та 98% нетоксичних відходів промисловості області), Луцькому (16,5% викидів і 7,1% стоків) та Горохівському (11,1% викидів) районах. Недостатнім залишається рівень екологічної освіти і виховання, науково-дослідних робіт, екологічного моніторингу й експертизи, діяльності громадських екологічних організацій. Еколого-економічна конверсія сільського господарства Волині має бути спрямована на припинення процесів дегуміфікації (Камінь-Каширський, Ківерцівський, Любомльський, Шацький, Маневицький райони), мінералізації (лісостепові райони), окислення (поліські райони) ґрунтів, а також їх дефляції (Рожищенський, Турійський, Ковельський, Володимир-Волинський, Локачинський, Любешівський райони) та водної ерозії (Володимир-Волинський, Горохівський, Іваничівський, Локачинський, Луцький райони).

7. Функціонально-територіальну структуру ЕЕК Волинської області формують еколого-економічні пункти, центри, вузли та райони. В області нараховується більш ніж півтора тисячі еколого-економічних пунктів різних типів, функціонує 1083 різних за значенням еколого-економічних центри, сформувалося 8 еколого-економічних вузлів (Луцький, Ковельський, Нововолинський, Ківерцівський, Горохівський, Любомльський, Шацький та Маневицький). На території Волинської області виділяється 4 еколого-економічних райони: Південний; Центральний; Північно-Західний; Східний. Найбільш сприятливими умовами для проживання населення характеризується Північно-Західний еколого-економічний район (низький рівень забруднення, низькі значення ІЕН (0,2–0,6)). Найгірша ситуація у Південному еколого-економічному районі (ІЕН коливається від 1,6 у Горохівському до 3,4 у Володимир-Волинському районах), що вимагає активізації у ньому процесів еколого-економічної конверсії.

8. Функціонально-управлінська структура Волинського ЕЕК формується на основі поєднання на території області управлінських і контролюючих органів, що виконують певні природоохоронно-регулятивні функції. В області сформувалося 2 центри управління і контролю