Національна академія наук України

Інститут світової економіки та міжнародних відносин

БІЛА КАТЕРИНА ОЛЕГІВНА

УДК 327 (477+НАТО)

ОСОБЛИВЕ ПАРТНЕРСТВОУКРАЇНА_НАТОЯК ПРОБЛЕМА

НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

Спеціальність 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

ГУМЕНЮК Борис Іванович

кафедра міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, доцент

Юрченко Сергій Васильович

кафедра нової та новітньої історії Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського, в.о. професора

кандидат історичних наук, п.н.с.

Толстов Сергій Валеріанович, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, провідний науковий співробітник.

Провідна установа: Національний Інститут стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України, м.Київ.

Захист відбудеться 3 грудня 2002 р. о 14:00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02 в Інституті світової економіки та міжнародних відносин Національної Академії наук України, м. Київ, вул. Леонтовича 5.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки та міжнародних відносин Національної Академії наук України, м. Київ, вул. Леонтовича 5.

Автореферат розісланий “ 1 ” листопада 2002 рік

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Сушко О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. За часів холодної війни глобальне протистояння таких воєнно-політичних блоків як НАТО і ОВД визначило і світові системи безпеки, і стратегію національної безпеки різних країн. Після розпаду біполярної системи світу ОВД припинила своє існування. За цей період НАТО змогла не тільки пристосуватись до нових геополітичних умов, але й спромоглась розширити межі своєї діяльності, залучити до участі нових членів, здійснювати вплив на прийняття рішень в ООН.

Протягом десяти років, що минули з того часу, НАТО неодноразово проявляла себе як воєнно-політичний союз, який є, по суті, єдиною організацією, спроможною оперативно і адекватно реагувати на сучасні виклики світовій та європейській безпеці.

На сьогодні НАТО залишається найбільш міцним та послідовним у своїх діях воєнно-політичним блоком. Зважаючи на те, що кордони НАТО впритул наблизились до кордонів України внаслідок розширення Альянсу на Схід, стратегія НАТО істотно впливатиме на формування пріоритетів зовнішньої політики України

Активний розвиток відносин незалежної України з Північноатлантичним альянсом розпочався в 1994 році з підписанням нашою державою рамкового документу Програми НАТО “Партнерство заради миру”.

Очевидно, що участь України в різноманітних програмах НАТО сприяє по-перше – активному залученню нашої держави до формування нової євроатлантичної архітектури безпеки, а по-друге – отриманню необхідного для молодої держави досвіду дії у кризовій ситуації. Саме тому дослідження стану та перспектив, зокрема, нових форм співробітництва України з Організацією Вашингтонського договору має незаперечну актуальність.

Підписання в 1997 році Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО знаменувало новий етап співробітництва нашої держави з Північноатлантичним альянсом. Станом на 2001 рік саме цей документ формує увесь характер і комплекс відносин між Україною та НАТО. І реалізація положень Хартії про особливе партнерство є рушійною силою в процесі європейської інтеграції нашої держави.

Разом з тим, розвиток співробітництва України з НАТО відбувається в досить складних геополітичних умовах. Насамперед це стосується відносин України і Росії. Незважаючи на певне зближення Росії з НАТО, в першу чергу Сполученими Штатами Америки, в контексті глобальної боротьби з міжнародним тероризмом, бачення Російськими політиками майбутнього нашої держави не завжди збігається з офіційною позицією України або Організації Північноатлантичного Договору. Таким чином, сьогодні надзвичайно актуальним є вивчення всього комплексу геополітичних умов, які роблять активний розвиток відносин особливого партнерства України і НАТО певною проблемою як національної, так і європейської безпеки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційної роботи є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України" (номер держреєстрації 0196U015204), програми Інституту міжнародних відносин "Міжнародно-правові, політичні та економічні засади розвитку України" (номер держреєстрації -197U003322). Дослідження виконане згідно з науковою програмою кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин” (номер державної реєстрації – 0197U003325).

Метою дисертаційного дослідження є вивчення особливостей розвитку, стану та перспектив формування відносин між Україною і Організацією Північноатлантичного Договору в сучасній системі міжнародних відносин.

Визначена мета передбачає вирішення таких завдань дослідження:

§ Проаналізувати умови, в яких формувалась зовнішньополітична орієнтація України на початку незалежності нашої держави.

§ Визначити рівень договірно-правової бази відносин України з НАТО.

§ Оцінити геополітичну ситуацію в євроатлантичному просторі, що склалась на сьогодні, її вплив на політичну, воєнну, економічну безпеку України.

§ Простежити еволюцію воєнно-стратегічної доктрини НАТО за останні десять років у зв'язку з виникненням нового середовища безпеки та з'ясувати її можливі наслідки для України

§ Дати порівняльний аналіз нових стратегій НАТО і Росії, їх значення для України.

§ З'ясувати можливості посилення впливу України на загальноєвропейські процеси

§ Визначити роль НАТО на сучасному етапі та у найближчому майбутньому.

§ Визначити ризики, що постають перед нашою державою у контексті її курсу на європейську інтеграцію.

§ Простежити процес ймовірного відродження протистояння Схід-Захід та проаналізувати його значення для України.

§ Проаналізувати розвиток відносин особливого партнерства між Україною і НАТО та визначити перспективи співробітництва нашої держави з Північноатлантичним Альянсом у майбутньому.

§ Визначити можливість розвитку альтернативних центрів сили на Євроатлантичному просторі в контексті їхньої взаємодії з НАТО.

§ Дослідити можливості отримання від НАТО гарантій територіальної цілісності, незалежності і безпеки України.

Об'єктом дослідження є місце та роль України у формуванні нової системи безпеки в Євроатлантичному просторі.

Предметом дослідження є зовнішня політика України стосовно Організації Північноатлантичного договору у контексті процесів її трансформації, нові стратегії Росії та Організації Північноатлантичного Договору, їхнє значення для України.

Методологічною основою дослідження є загальні методологічні засади пізнання суспільних процесів, фундаментальні положення теорії міжнародних відносин. У процесі аналізу і класифікації конкретних емпіричних даних автор спирався на історико-порівняльний метод інтерпретації тенденцій соціального розвитку, принципи системності та історизму. Така методологічна основа уможливила осмислення особливостей інституціалізації систем безпеки.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. Проведено аналіз значення відносин особливого партнерства між Україною і НАТО у світлі радикальної зміни геостратегічного середовища в Європі після оновлення воєнно-політичної доктрини НАТО та затвердження нової стратегії РФ. Зокрема, здійснено аналітичну обробку документів, прийнятих за результатами засідань ПАР/РЄАП/КУН на найвищому рівні у Вашингтоні, а також нової Стратегічної Концепції та Воєнної Доктрини Росії. Окреслено альтернативні схеми підтримки національного курсу нашої держави.

Виявлено, що Північноатлантичний Альянс при реалізації плану розширення меж своєї відповідальності не передбачає розширення своєї інфраструктури за рахунок сторін, потенційно в цьому зацікавлених (маються на увазі країни, що перебувають у межах цієї розширеної зони відповідальності Альянсу, зокрема Україна). У цьому контексті вперше було вивчено схеми співробітництва з Альянсом. Обгрунтовано положення, згідно з яким першочерговим завданням для України є використання наявних можливостей співпраці з НАТО та відносин особливого партнерства для підвищення рівня взаємосумісності Збройних Сил відповідно до вимог Альянсу. Водночас досить обережно слід ставитись до положення щодо можливості надання військової допомоги країнами-партнерами у реалізації місій НАТО, що допоможе Україні не бути втягнутою в конфліктні ситуації, які не несуть безпосередньої загрози нашій національній безпеці.

Показано, що усі можливі варіанти захисту національних інтересів України при реалізації нової стратегії НАТО передусім залежатимуть від процесу формування нового балансу або дисбалансу сил у Європі та світі. Україні поки що відводиться, попри її геополітичне положення, далеко не першорядна роль у справі розбудови систем безпеки. А це, своєю чергою, говорить про те, що зовнішньополітичні ініціативи України, спрямовані на захист її національних інтересів, мають бути узгоджені з новими реаліями.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає у розробці засад нового концептуального підходу до аналізу місця та ролі України в новій системі безпеки на євроатлантичному просторі в контексті співробітництва нашої держави з Організацією Північноатлантичного Договору.

Результати дослідження можуть бути використані в ході підготовки навчальних курсів з актуальних проблем міжнародних відносин, а також в процесі вироблення зовнішньополітичних програм в межах діяльності МЗС України.

Апробація дослідження. Основні положення дослідження були апробовані як в Україні, так і за кордоном у виступах на наукових конференціях з актуальних питань міжнародних відносин, в тому числі співробітництва України з НАТО. Зокрема, найважливіші положення цього дослідження були виголошені у таких наукових доповідях:

1. Безпека України та досвід Балтійських держав – міжнародна конференція з питань безпеки у Північному регіоні. Захід організовано Оборонним коледжем НАТО та Шведським Оборонним коледжем (6-12 грудня 1999 р., Стокгольм, Швеція).

2. Шляхи збільшення внеску громадянського суспільства в процес прийняття політичних рішень: погляд з України – Семінар з регіонального співробітництва з питань збільшення ролі цивільної експертизи та громадянського суспільства в процесі формування оборонної політики. Семінар організовано Міністерством закордонних справ та Міністерством оборони Болгарії за сприяння НАТО (24-25 лютого 2000 р., Софія, Болгарія).

3. Між Росією і НАТО – Міжнародний семінар: Формування майбутнього Європи (6-13 вересня 2000 р., Халкі, Греція).

4. Миротворча діяльність НАТО на сучасному етапі – Науково-практична конференція з теми: “Проблеми миротворчої діяльності міжнародних організацій”. Конференцію організовано Кафедрою міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (17 квітня 2001 р., Київ).

Під час проходження практики у Відділі НАТО та ЗЄС Управління Євроатлантичної інтеграції (УЄІ) Міністерства закордонних справ України певна кількість положень роботи було використано у підготовці аналітичних та позиційних документів з питань співробітництва України з НАТО.

Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження викладені в 4 наукових статтях.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та 4 додатків. Загальний обсяг дисертації – 197сторінок, у тому числі основний текст – 171стор., список використаних джерел (133 найменування українською, російською, англійською та французькою мовами) – 13 стор., додатки – 13стор.

Основний зміст роботи

Сьогодні очевидним є те, що НАТО є провідною євроатлантичною структурою безпеки, поглиблення співробітництва з якою сприятиме посиленню ролі України в розбудові нової архітектури безпеки на континенті. Розвиток цього співробітництва відбувається в умовах поступової трансформації як всієї системи міжнародних відносин в цілому, так і самого Північноатлантичного Альянсу зокрема. Саме тому для нас принциповим моментом є розуміння всього комплексу питань, пов'язаних із становленням і розвитком відносин України з НАТО.

У першому розділі висвітлено роль та місце України в євроатлантичному середовищі безпеки відповідно до тих зовнішньополітичних рішень, які було прийнято із проголошенням незалежної держави, а також в контексті рішень НАТО, закріплених у документах Вашингтонського саміту (23-24 квітня 1999 року), можливі геополітичні наслідки реалізації положень цих документів для України. Певна увага приділена аналізу балансу інтересів у трикутнику Україна - Росія – Захід, зокрема, аналізу положень Концепції національної безпеки Російської Федерації, які безпосередньо стосуються України. При визначенні місця і ролі України в новому середовищі, зокрема, розглядаються можливості посилення впливу України на загальноєвропейські процеси. У ході дослідження враховано ідеї та спостереження дослідників проблем розвитку міжнародних відносин та систем безпеки, таких як: З.Бжезінський, С.Галака, В.Горбулін, Б.Гуменюк, В.Гура, А.Дашкевич, О. Дергачов, Є.Камінський, Г. Моргентау, Б.Парахонський, С.Пирожков, С.Толстов та інших.

За 10 років незалежності в Україні було створено надійну правову базу для повноцінної діяльності нашої держави на міжнародній арені..

Що ж стосується відносин України з Організацією Північноатлантичного Договору, то розвиток співробітництва з Альянсом базується на Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО, що була підписана 8 липня 1997 року на Мадридському Самміті НАТО. Крім того, ці відносини регулюється цілою низкою договорів (Додаток № 4).

Водночас сьогодні ще залишається велика кількість проблем, пов'язаних із зовнішньополітичною орієнтацією нашої держави. У цьому зв'язку надзвичайно важливим є дотримання балансу інтересів у трикутнику Україна - Росія - Захід. Адже, як показує практика взаємодії країн у новому середовищі безпеки, геополітичні інтереси України далеко не завжди відповідають інтересам інших сторін трикутника.

Так, аналіз Концепції національної безпеки Російської Федерації, що була викладена в новій редакції та затверджена Указом Президента РФ №24 від 10 січня 2000 року дає підстави твердити, що Концепція містить деякі положення, які певною мірою суперечать національним інтересам України. Наприклад, в пункті ІІІ Концепції, Загрози національній безпеці Російської Федерації зокрема зазначається, що основні загрози в міжнародній сфері обумовлені, зокрема, такими факторами, як:—

зміцнення воєнно-політичних блоків та союзів, передусім розширення НАТО на Схід (не відповідає стратегічному євроінтеграційному курсу України);—

послаблення інтеграційних процесів в СНД (може спричинити проблеми у розвитку двосторонніх економічних відносин з нашими безпосередніми західними сусідами – майбутніми учасниками Шенгенської угоди, а також стати надійним підгрунтям для створення єдиного ринку озброєнь); —

можливість появи в безпосередній близькості від російських кордонів іноземних військових баз і крупних воєнних формувань(ЗС України не розглядаються як іноземні , що можна витлумачити як заздалегідь неточну кваліфікацію суверенітету нашої держави ).

Детальний аналіз Концепції показує, що:

1. Незважаючи на ратифікацію Російською стороною у 1999 році Договору про дружбу і добросусідство з Україною, яким вона фактично визнала Україну як незалежну державу, Росія не готова вести політичний діалог з Україною як із рівноправним стратегічним партнером.

2. Росія продовжує проводити стосовно України політику опосередкованого тиску, що аж ніяк не відповідає принципам стратегічного партнерства. Це передусім засвідчує її “попереджувальна” стурбованість розвитком відносин Україна – НАТО.

3. Росія ще й досі не позбавилась бажання втягнути Україну в тісний військово-політичний союз та впливати на внутрішню ситуацію в Україні.

Що ж до стратегії Північноатлантичного Альянсу стосовно України, то аналіз документів, прийнятих на Вашингтонському Самміті НАТО в 1999 році дає підстави вважати: за умов дотримання стратегічного курсу України на повномасштабну інтеграцію до європейських та євроатлантичних політичних та економічних структур і структур безпеки, принципів послідовної реалізації положень Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, стратегія НАТО в цілому не суперечить інтересам України. Адже в згаданих документах нашій державі відводиться важливе місце в процесі розбудови Євроатлантичної архітектури безпеки.

У цьому контексті значну увагу приділено такому питанню, як активізація зусиль щодо відповідності України вимогам приєднання до Північноатлантичного Альянсу. Йдеться передусім про наявність демократичного державного устрою, розвиненої ринкової економіки, системи цивільного контролю над збройними силами, добрих відносин з сусідніми державами. Досягнення Україною повної відповідності згаданим вимогам поряд з активною діяльністю з формування всередині країни суспільної думки щодо реального місця НАТО у системі міжнародної безпеки, визначення єдиної зовнішньополітичної орієнтації України та зміцнення військового потенціалу можуть сприяти істотному посиленню впливу України на загальноєвропейські процеси.

У другому розділі розглядається процес еволюції стратегічної концепції НАТО протягом 1991-1999рр., зроблено детальний аналіз положень нової стратегічної концепції НАТО 1999 року, які присвячені власне Україні. В цьому розділі також простежена загальна тенденція до ймовірного посилення протистояння між Сходом та Заходом. У цьому контексті з'ясовано можливий сценарій формування зовнішньої політики нашої держави.

Свідченням того, що на сьогодні НАТО залишається найбільш міцним та послідовним у своїх діях воєнно-політичним блоком, безперечно, є еволюція воєнно-стратегічної доктрини Альянсу, яка протягом останніх десяти років поступово трансформувалась відповідно до планів і майбутніх дій НАТО.

Чимала кількість положень Стратегічної концепції 1991 року була розрахована на складний і неоднозначний перехідний період у загальній системі міжнародних відносин, що настав після закінчення “холодної війни”. Ці положення були розраховані на швидкоплинну, динамічну ситуацію, отже, багато в чому відігравали роль підгрунтя для формування остаточної стратегії безпеки Альянсу. Концепція була розрахована на увесь можливий спектр геополітичного вибору новоутворених держав, в тому числі, і насамперед, вибору, що його мали здійснити Росія і Україна. Достатньо пригадати, що Україна на той час залишалась ядерною державою. Реалії, які склалися у Європі на кінець 1998 року (розширення НАТО на Схід, Балканська криза, політична нестабільність в Росії, відмова України та Білорусі від ядерної зброї, послаблення ролі ООН) зумовили необхідність істотно оновити концепцію 1991 року. Таке оновлення має неоднозначний вплив на фактично нове середовище безпеки вцілому та на вироблення зовнішньої політики України зокрема. Так, скажімо, декларативне знецінення ролі ООН, серед засновників якої є і Україна, не може не позначитись на зовнішньополітичній діяльності України. Крім того, відсутність в новій Концепції раніше зафіксованих у документах НАТО положень щодо нерозміщення ядерної зброї на територіях країн - нових членів альянсу є одним з найгостріших питань захисту національної безпеки України, зокрема з огляду на можливість розташування ядерної зброї на території сусідніх держав - нових членів НАТО.

У Концепції також немає точного визначення меж відповідальності Альянсу, мова йде про діяльність НАТО в цілому Євроатлантичному регіоні (у т.ч. регіоні ЦСЄ). Відповідно до визначення в Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, наша держава належить до Центрально-Східної Європи. Таким чином, це положення Стратегічної концепції можна розглядати як певну гарантію національної безпеки нашої держави. Але автор наголошує, що такий висновок є правильним лише за умов реалізації стратегічного курсу на інтеграцію до євроатлантичних структур, яка, зважаючи на зростання переважно енергетичної залежності від Росії, і переважно фінансової залежності від Заходу, вже не зможе повністю базуватись на вільному виборі.

Отже, усі можливі варіанти захисту національних інтересів України при реалізації нової стратегії НАТО передусім залежатимуть від процесу формування нового балансу або дисбалансу сил у Європі та світі. На думку автора дисертації, Україні поки що відводиться, попри її геополітичне положення, далеко не першорядна роль у справі розбудови систем безпеки. А це, своєю чергою, говорить про те, що зовнішньополітичні ініціативи України, спрямовані на захист її національних інтересів, мають бути узгоджені з новими реаліями, що постійно змінюються.

У цьому зв'язку особлива увага приділяється розгляду періодичного відродження протистояння Схід-Захід з відповідною зміною складів сторін.

За умови існування холодної війни Схід - це був СРСР та його союзники по організації Варшавського договору, а Захід – відповідно США та їхні союзники по НАТО.

Сорокова річниця підписання Північноатлантичного договору (4 квітня 1989 року) збіглася з початком процесу глибоких змін у глобальній системі міжнародних відносин. З приходом в 1985 році Михайла Горбачова до влади у внутрішній та зовнішній політиці СРСР у той час відбулись значні зрушення. Активно почали впроваджуватися у життя ідеї “перебудови”, “нового мислення”, “загальноєвропейського дому”, “загальнолюдських цінностей”. Але це не могло зупинити катастрофічний розвиток широкомасштабної кризи у Радянському Союзі. Відчувши зростаючу слабкість Союзу, деякі країни ще існуючого тоді Соціалістичного табору почали виявляти схильність до переорієнтації своєї політики у бік Заходу. СРСР спробував протидіяти небажаній для себе тенденції. Влітку 1990 року на черговій нараді Політичного консультативного Комітету ОВД прозвучала пропозиція щодо надання організації нових вимірів. Однак ця ініціатива не була успішною, і вже у червні 1991 року СРСР був змушений піти на офіційну ліквідацію Організації Варшавського Договору.

Майже до кінця 1993 року керівництво Російської Федерації було налаштоване на тісне співробітництво з Заходом в усіх сферах, включаючи сферу безпеки. Росія, здавалось, була готова визнати провідну роль НАТО.

Проте, протягом тривалого часу Росія не фіксувала в офіційних документах свою негативну позицію щодо розширення НАТО на Схід. Вперше розширення НАТО на Схід як одна із загроз національній безпеці Російської Федерації було офіційно визначене лише в Концепції національної безпеки Російської Федерації 2000 року (див. І.2).

Посилення ж антизахідної спрямованості громадської думки в РФ на тлі західної реакції на події в Чечні, утиски незалежних ЗМІ, не сприяли поліпшенню відносин Москви із країнами Заходу. Лише наприкінці 2001 року в умовах глобального протистояння міжнародному тероризму після терористичних атак, що були здійснені на США 11 вересня ц.р., розпочався процес певного потепління у відносинах Росії із Заходом, яке, проте, є, на думку автора, лише тимчасовим стратегічним компромісом у процесі геополітичної гри. Водночас протистояння Схід – Захід не зникло, змінилася лише його конфігурація. Про це можуть свідчити складні переговори , які ведуть США та Росія з питання ПРО, подальша боротьба Росії за регіональну гегемонію, що виражається у спробах відновлення контролю над Каспійським регіоном.

Аналізуючи еволюцію стратегічної концепції НАТО, автор робить такий висновок: виходячи з геополітичного розташування нашої держави та її економічних інтересів, Україна завжди залишатиметься “посередині” між сторонами цього протистояння. Тому в умовах ймовірного посилення протистояння Схід-Захід для України надзвичайно важливо не бути втягнутою в цей процес в якості так званого буфера та відігравати роль своєрідного геополітичного моста між сторонами.

Розділ третій містить аналіз процесу поступового зміцнення та поглиблення відносин України з НАТО та його закріплення у відповідних документах, зокрема, Хартії про особливе партнерство Україна - НАТО. У розділі досліджено вплив співробітництва України з Альянсом на формування засад зовнішньої політики нашої держави, його взаємозв'язок з внутрішньополітичною ситуацією в Україні. Наприкінці третього розділу розглядаються перспективи отримання Україною гарантій безпеки.

Значення укладення Хартії про особливе партнерство Україна-НАТО виходить далеко за рамки суто двостороннього формату відносин. З одного боку – це один з суттєвих моментів забезпечення наших національних інтересів у контексті розширення НАТО. З іншого - це надзвичайно важливий компонент загального розвитку європейської архітектури безпеки України, який створює стабільніші умови для досягнення мети, що її поставили перед собою всі європейські країни, а саме – побудови єдиної всеохопної системи безпеки в Європі у нинішньому столітті.

Особливе партнерство означає розширення співробітництва України з НАТО на всіх рівнях і в усіх вимірах - політичному, військовому, економічному, екологічному, науково-технічному, інформаційному тощо. Такий тип співробітництва є гарантією того, що не відбудеться новий поділ Європи і не утвориться “сіра зона” безпеки в Центрально-Східіній Європі.

Динаміка розвитку подій у Європі за останні роки засвідчує: Україна насправді потребувала формалізації відносин з Північноатлантичним Альянсом. На думку автора дисертації, зацікавленість Альянсу в розробці спільних документів пояснюється бажанням підтвердження Україною свого наміру не бути ядерною державою. Адже передусім занепокоєння викликає брак такого положення в Конституції України. Явним свідченням цього є, безперечно, те, що перше засідання Україна – НАТО у форматі “16+1” було присвячено саме питанням ядерної зброї на території колишнього СРСР.

Внесок України у євроатлантичну безпеку та стабільність підтверджує особливість наших відносин з Альянсом. Ці відносини розвиваються із значною швидкістю у напрямку зміцнення. Загалом співробітництво Україна-НАТО можна охарактеризувати як процес прогресивного розвитку. У той же час зосередженість України на реалізації положень Хартії в жодному разі не означає зменшення уваги, що приділяється процесу поглиблення співробітництва в Раді Євроатлантичного Партнерства та в рамках Поглибленого Партнерства заради Миру. Цей процес залишається одним з найважливіших напрямків особливого партнерства з Альянсом.

Головною метою співробітництва України з НАТО є забезпечення надійних гарантій державного суверенітету, політичної незалежності, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів, створення сприятливих умов для економічного розвитку України як невід'ємної частини єдиного європейського економічного простору, зміцнення регіональної стабільності і добросусідських відносин із країнами-лімітрофами. Роки, що минули з часу підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, засвідчують взаємовигідність і актуальність встановлених сторонами відносин. Є підстави твердити, що від їхнього розвитку виграють усі: Україна, її партнери, безпека в Європі в цілому.

Аналіз відносин України з Північноатлантичним альянсом дає змогу зробити висновок про високий рівень партнерства між Україною та НАТО, потужний поштовх якому було надано підписанням у 1997 році Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО. Хартія є найважливішим і, по суті, універсальним документом, що формує увесь характер і комплекс відносин між Україною та НАТО. Саме завдяки безпрецедентному характеру Хартії темпи розвитку співробітництва між Україною та НАТО значно випереджують рівень відносин НАТО з іншими державами-партнерами.

Разом з тим слід також наголосити й певні негативні моменти, що позначились на динаміці відносин України з НАТО. Як зазначив Секретар РНБОУ Є. Марчук на українсько-канадському семінарі з питань безпеки, що відбувся 16-18 жовтня 2000р у Києві: “Сьогоднішня ситуація в Україні є типовою для посткомуністичних країн: внутрішні загрози переважають над зовнішніми”. Таким чином, варто звернути увагу на вплив внутрішньополітичних чинників на розвиток відносин України з Північноатлантичним Альянсом.

В аналізі впливу внутрішньополітичної ситуації в Україні на розвиток відносин України з Організацією Північноатлантичного Договору особлива увага приділяється таким чинникам, як:

- Розклад сил на політичній арені України.

- Розвиток суспільно-політичної думки всередині держави.

- Економічний розвиток України.

- Воєнний потенціал України.

- Виконання Україною зобов'язань відповідно до положень основних документів щодо співробітництва з НАТО.

Наголошуючи на обов'язковості зміни негативного іміджу НАТО у суспільній думці всередині нашої країни, підвищення рівня економічного розвитку України та приведення ЗС України до стандартів держав Альянсу з метою якісного покращання відносин України з НАТО, осмислено перспективи отримання реальних гарантій безпеки в рамках відносин Особливого партнерства.

Незважаючи на досить високий рівень розвитку співробітництва між Україною і організацією Північноатлантичного Договору, відносини Особливого партнерства не означають надання Україні будь-яких гарантій безпеки з боку НАТО. Вони також не передбачають можливість надання таких гарантій у майбутньому. Більше того, НАТО навіть намагається уникнути формулювань, які за певних обставин могли б трактуватися як згода Альянсу щодо надання Україні певних гарантій безпеки. Під час переговорів з Україною напередодні прийняття Нової стратегічної концепції НАТО, представники Альянсу відмовились від пропозиції України щодо прямої підтримки непорушності кордонів, суверенітету, незалежності та територіальної цілісності нашої держави. Така політика НАТО повністю відповідає статті п'ятій Вашингтонського Договору, в якій ідеться про те, що напад на одну з країн – членів Альянсу вважається нападом на всі держави-члени.

Крім того, розглядаючи можливість надання Україні певних гарантій безпеки з боку НАТО, слід враховувати і небажання Альянсу різко суперечити позиції Росії.

НАТО зможе надати гарантії безпеки Україні лише в двох випадках:

1) Якщо Україна стане повноправним членом НАТО.

2) Якщо будуть внесені зміни в текст Вашингтонського Договору.

Найвірогіднішим є те, що найближчим часом Україна не зможе приєднатися до Північноатлантичного Договору. Це зумовлено як невідповідністю України та її збройних сил умовам вступу до НАТО, які були вказані в Дослідженні з питання про розширення НАТО, так і об'єктивною геополітичною ситуацією, що склалась в євроатлантичному регіоні.

Також є достатньо підстав вважати, що у Вашингтонський Договір найближчим часом не буде внесене положення щодо надання гарантій безпеки країнам-партнерам.

Враховуючи своєрідний наступальний прагматизм зовнішньої політики Росії, для України надзвичайно важливим є пошук альтернативних схем забезпечення територіальної цілісності, непорушності державних кордонів, економічної і воєнної безпеки нашої держави. В ситуації, що склалась, досить перспективним напрямком співробітництва України з Північноатлантичним альянсом міг би бути розвиток відносин у форматі “19+5”(НАТО+ГУУАМ).

При цьому, в процесі розвитку відносин України з Альянсом у такому форматі слід уникнути втягування нашої держави в конфлікти, що мають місце на територіях держав-членів цього регіонального об'єднання. А розвиток економічного співробітництва, насамперед у паливно-енергетичній галузі, є пріоритетним інтересом не тільки України, але й держав-членів НАТО. Таким чином, можна говорити про свого роду взаємні (НАТО-ГУУАМ) гарантії безпеки щодо запобігання економічної експансії в регіоні.

Своєю чергою, для успішної реалізації такої стратегії подальша політика безпеки України в рамках ГУУАМ має бути орієнтованою на поширення української присутності в цьому регіоні.

У відповідності до мети та завдань дослідження автор робить такі висновки:

- Формування стратегії зовнішньої політики України відбувалось у складних умовах наявності протилежних концепцій у суспільстві щодо орієнтації незалежної держави, шляхів і методів утвердження України в світі. За таких умов, під впливом розвитку як внутрішніх подій, так і міжнародної ситуації, зовнішньополітичний курс України у досить короткий час зазнав певної еволюції.

- Північноатлантичний Альянс при реалізації плану розширення меж своєї відповідальності не передбачає розширення своєї інфраструктури за рахунок сторін, потенційно в цьому зацікавлених (маються на увазі країни, що знаходяться в межах цієї розширеної зони відповідальності Альянсу, зокрема, Україна). З огляду на це, першочерговим завданням для України є використання наявних можливостей співпраці з НАТО та відносин особливого партнерства для підвищення рівня взаємосумісності Збройних Сил відповідно до вимог Альянсу. Водночас досить обережно слід ставитись до положення щодо можливості надання військової допомоги країнами-партнерами у реалізації місій НАТО, що допоможе Україні не бути втягнутою в конфліктні ситуації, які не містять безпосередньої загрози нашій національній безпеці

- Усі можливі варіанти захисту національних інтересів України при реалізації нової стратегії НАТО передусім залежатимуть від процесу формування нового балансу або дисбалансу сил у Європі та світі. Україні поки що відводиться, попри її геополітичне положення, далеко не першорядна роль у справі розбудови систем безпеки. А це, своєю чергою, говорить про те, що зовнішньополітичні ініціативи України, спрямовані на захист її національних інтересів, мають бути узгоджені з новими реаліями.

- Для нашої держави, з огляду на її курс на європейську інтеграцію, сьогодні існує низка ризиків.

а) Одним, і найбільш принциповим, є ризик залишитись у сірій зоні безпеки, між НАТО, ЄС, що розширюються, та структурами безпеки СНД. Цей процес, безумовно, матиме безпосередній вплив на розвиток внутрішньополітичної та, можливо, соціально-економічної ситуації в країні, а загалом, що є найбільш небезпечним, накладе відбиток на спрямування усього зовнішньополітичного курсу України.

б) Іншим – не менш важливим і принциповим - є ризик штучного відсторонення України від загальноєвропейських політичних процесів, які визначатимуть майбутнє обличчя континенту, зокрема, участі у формуванні європейської ідентичності у сфері безпеки і оборони. Це, своєю чергою, різко контрастуватиме із загальноприйнятою концепцією неподільності європейської безпеки. Інакше Україні загрожує білоруський (ізоляціоністський ) варіант подальшого розвитку.

Ці два ризики взаємопов'язані, вони створюють те осердя, навколо якого має формуватись зовнішня політика України. В цьому контексті необхідно зазначити, що відсторонення України від участі у тій чи тій формі від будь-яких загальноєвропейських процесів може завдати прямої шкоди національній безпеці нашої держави.

- За умов можливого посилення протистояння Схід-Захід для України надзвичайно важливо не бути втягнутою у цей процес в якості так званого буфера. У будь-якому випадку наша держава має активізувати зусилля щодо розвитку альтернативних центрів сили. Передусім йдеться про розвиток співробітництва в рамках ГУУАМ. Логічним продовженням такої спрямованості політики України має бути ініціювання діалогу з НАТО у форматі “19+5”(НАТО+ГУУАМ).

- Чотири роки, що минули з часу підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, засвідчують взаємовигідність і актуальність встановлених сторонами відносин. Поряд з тим існує ціла низка нерозв'язаних питань. Так, на сьогодні в Україні комуністична ідеологія залишається досить популярною, що великою мірою впливає на розвиток співробітництва України з Організацією Північноатлантичного Договору. Посилення популярності комуністичної ідеології в сучасній Україні певною мірою залежить і від такого чинника, як політика Європейського Союзу щодо України. Будь-які спроби відсторонення від поглиблення співробітництва з Україною автоматично надають анти-НАТОвським силам додаткові аргументи на користь ізоляціонізму білоруського зразка. Однією з невирішених проблем залишається низький рівень поінформованості населення щодо діяльності НАТО. Крім того, позаяк однією з основ взаємодії України з Організацією Північноатлантичного Договору залишається військове співробітництво, проблема боєздатності української армії набуває неабиякого значення.

- Хоча рівень розвитку співробітництва між Україною і організацією Північноатлантичного Договору є досить високим, відносини Особливого партнерства не означають надання Україні будь-яких гарантій безпеки з боку НАТО, вони також не передбачають можливість надання таких гарантій у майбутньому. Адже Північноатлантичний Альянс може надавати гарантії безпеки лише країнам-учасницям Договору. Попри досить велике значення можливості консультативної підтримки України зі сторони Північноатлантичного Альянсу, у разі виникнення загрози територіальній цілісності, незалежності і безпеці Україна фактично може розраховувати лише на свої власні сили.

- Очевидно, що на початку нового тисячоліття НАТО не лише не втратить своєї ролі, але дедалі зміцнюватиме свої позиції провідної структури євроатлантичної безпеки, що обумовлює об'єктивну необхідність подальшого зміцнення відносин особливого партнерства України з Північноатлантичним Альянсом як таких, що відповідають потребам національної безпеки України.

- За умов дотримання стратегічного курсу України на повномасштабну інтеграцію до європейських та євроатлантичних політичних та економічних структур і структур безпеки, послідовної реалізації положень Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, Стратегічна концепція НАТО в цілому не суперечить інтересам України. У той же час, будь-які спроби змінити курс України на інтеграцію до Європи можуть призвести до непередбачуваних негативних наслідків для національної безпеки нашої держави.

Список опублікованих автором праць за темою

Дослідження:

1. Біла К. Вашингтонський самміт НАТО і Україна // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць Вип.16. К. Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2001. – С. 74-79.

2. Біла К. Потенціал Української впливовості в загальноєвропейському процесі // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць Вип. 12. К. Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. – С. 60-66.

3. Біла К. Україна і загроза нової біполярності // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць Вип.13. К. Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. – С. 12-20.

4. Біла К.Національні інтереси України в контексті стратегій Росії і НАТО// Молода Нація: Альманах Вип.3 – К.:“Смолоскип”, 2000. – С. 5-18.

Біла К.О. Особливе партнерство Україна-НАТО як проблема національної та європейської безпеки. – Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук із спеціальності 23.00.04 – Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. – Київ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню відносин України з Організацією Північноатлантичного Договору в рамках Хартії про Особливе Партнерство Україна-НАТО. Проаналізовано поступовий розвиток та сучасний стан відносин нашої держави з Північноатлантичним Альянсом, зокрема їхній вплив на формування нової архітектури безпеки в регіоні. Розглянуто співробітництво України з НАТО у світлі радикальної зміни геостратегічного середовища в Європі після оновлення воєнно-політичної доктрини НАТО та затвердження нової стратегії Росії. Зокрема, здійснено аналітичну обробку документів, прийнятих під час Ювілейного Вашингтонського саміту НАТО, а також нової Концепції національної безпеки і Воєнної Доктрини РФ з огляду на інтереси безпеки України. Окреслено альтернативні схеми підтримки національного курсу нашої держави.

Ключові слова: НАТО, безпека, стратегічна концепція, особливе партнерство, воєнно-політичний союз, баланс інтересів, євроатлантична інтеграція, держави-члени, держави-партнери, Партнерство заради миру, взаємосумісність, збройні сили.

Била Е.О. Особенное партнерство Украина-НАТО как проблема национальной и европейской безопасности. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 – Политические проблемы международных систем и глобального развития. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт международных отношений. – Киев, 2002.

Диссертация посвящена исследованию отношений Украины с Организацией Североатлантического Договора в рамках Хартии об Особенном Партнерстве Украина-НАТО. Проанализировано постепенное развитие и современное состояние отношений нашего государства с Североатлантическим Альянсом, их влияние на формирование новой архитектуры безопасности в регионе. Рассмотрено сотрудничество Украины с НАТО в свете радикального изменения геостратегической среды в Европе после обновления военно-политической доктрины НАТО и утверждения новой стратегии России. В том числе проведено аналитическую обработку документов, которые были приняты на Юбилейном Вашингтонском саммите НАТО, а также новой Концепции национальной безопасности и Военной Доктрины РФ в контексте интересов безопасности Украины. Очерчено альтернативные схемы поддержки национального курса нашего государства.

Ключевые слова: НАТО, безопасность, стратегическая концепция, особенное партнерство, военно-политический союз, баланс интересов, евроатлантическая интеграция, государства-члены, государства-партнеры Партнерство во имя мира, взаимосовместимость, вооруженные силы.

Bila K.O. The Distinctive Partnership Ukraine-NATO as a Problem of National and European Security. –