Ретельний текстуальний аналіз дозволяє зробити висновок, що насиченість історичної прози джерелами та їх трансформація може бути різною: від повного визнання за квазі-норму до зазначення якоїсь однієї ситуації; можна спостерігати тотожність джерела й пізнішого художнього твору в різних площинах: ідейно-тематичній, образотворчій, стилетворчій. На приналежність до джерела може вказувати мова оповідача чи персонажа твору. Щодо історичного роману, то "чужа мова" тут найчастіше функціонує як голос давнини, як автентичне свідчення минулого. Вона виступає не тільки елементом літературного твору, а й актуалізує свій первісний контекст (документ, лист, щоденник, історичне дослідження чи інший художній текст). Історичним романістам другої половини ХІХ ст. притаманне поєднання документальності, ретельної розробки історичної теми з певним психологічним поглибленням образів, персонажів _людей, доля яких детермінована часом.

У дослідженні йдеться про вплив історичної прози на формування української ментальності. Українська література закладала підвалини та ставала унікальним духовним стимулом національного визрівання українського народу, усвідомлення ним необхідності боротьби за національну незалежність, підготувала суспільні настрої для сприймання революційних змін на шляху виборення державності на початку ХХ ст., відтворюючи славне історичне минуле, повертали забуті чи вилучені з історичного обігу імена діячів, які були причетні до визначення долі українського народу, чим сприяли формуванню національної ментальності.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях:

1. Місце і роль джерела в історичній прозі другої половини ХІХ ст.//Наука і сучасність. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова. _К.: "Логос", 2000._Т.ХХІІ. _Вип.2, част.2. _С.223-230 (0,5 др.арк.).

2. Герої та антигерої в історичних романах І.Нечуя-Левицького. //Дивослово._2001. _№1. _С.2-5 (0,5 др.арк).

3. Ідейно-естетичні погляди історичних романістів другої половини ХІХ ст.// Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. Вип.12-13. – 2002. – С.11-14(0,5др.арк.)

Додаткова публікація:

1.Історична проза І.Нечуя-Левицького. //Дискурс сучасної історичної романістики: поетика жанру. Наук. Студії. К.: Київ.університет, 2000. _С.50-54.(0,4 др.арк)

АНОТАЦІЯ

Бойко Н.Т. Українська історична проза другої половини ХІХ ст. (історичні джерела та художній дискурс). Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 _українська література. Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України. _Київ, 2002.

У дисертаційному дослідженні через призму публіцистичної, художньої та епістолярної спадщини аналізуються історіософські погляди історичних романістів другої половини ХІХ ст., їхня самобутність і новаторство в ідейно-естетичній реалізації концепції історичного твору. Дисертантом осмислюються складові поетики історичної прози другої половини ХІХ ст., які ще не були об'єктом дослідження: точка зору автора та "літописця" та художні форми її вираження, інтерпретація, засоби та прийоми трансформації джерела, "чужа мова" оповідача. Найпоширенішим історичним джерелом у другій половині ХІХ ст., поряд із козацькими літописами, стають науково-публіцистичні історичні монографії М.Костомарова та інших істориків. На основі дослідження проблеми художніх особливостей історичної прози робиться висновок: в історичній романістиці другої половини ХІХ ст. закріплюється документалізм, про що свідчить ідентичність фабул творів різних авторів і спроби імітації джерела; насиченість документальною основою та її трансформація може бути різною і тісно пов'язана зі стильовою манерою автора; в аналізованих творах у різних співвідношеннях синтезується документальна основа та художній вимисел.

У другій половині ХІХ ст. історична проза значною мірою виконує завдання художньої популяризації історичної науки, в ряді випадків її саму позначає дух наукового дослідження, при цьому вона приводить читача до сміливіших і радикальніших узагальнень, повертає забуті імена, воскрешає історичну пам'ять народу, впливаючи таким чином на формування національної ментальності.

Ключові слова: історичний роман, образ, історіософія, позитивізм, джерело, історичний документ, трансформація, інтерпретація, чужа мова, ментальність, архетип.

АННОТАЦИЯ

Бойко Н.Т. Украинская историческая проза второй половины ХІХ века (исторические источники и художественный дискурс). Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 _украинская литература. Институт литературы им.Т.Г.Шевченко НАН Украины. _Киев, 2002.

В диссертационном исследовании с привлечением объемного материала анализируются историософские взгляды М.Старицкого, И.Нечуя-Левицкого, Н.Костомарова, Д.Мордовца, своеобразие и новаторство писателей в идейно-эстетической реализации концепции исторического произведения. Исходными составляющими историософских взглядов этих авторов, представителей исторической прозы второй половины ХІХ в., были как заветы романтизма, предусматривающие возрождение духовной и культурной самобытности нации, так и отдельные положения позитивизма. В историософском мировоззрении упомянутых романистов второй половины ХІХ в. доминирующее положение заняли идеи, изначально присущие украинской историографии и литературе: идея независимости Украины, высокого призвания украинского народа, понятие национального духа и характера. Воплощение этих идей отличалось художественным своеобразием в процессе литературной эволюции второй половины ХІХ века.

Особенности мировоззрения писателей _авторов художественно-исторической прозы _сыграли определяющую роль в такой важной характеристике их творчества, как выбор источника произведения. Исследование убеждает, что такой выбор предопределен авторской позицией.

Диссертантом рассмотрена жанровая характеристика исторического произведения _роль и место, интерпретация и трансформация источника в историческом романе. Использование внешних источников влияет как на сюжет и композицию произведения, так и на авторский стиль. Исторический роман второй половины ХІХ в. характеризуется большой насыщенностью вводными жанрами (летописи, думы, песни, дневники, письма). При отсутствии научно подтвержденного, в качестве источника широко используется фольклор (М.Старицкий "Последние орлы", "Кармелюк", Д.Мордовец "Сагайдачный"). Обращается внимание на точку зрения автора и "летописца" в романе и художественные формы их реализации. Источник входит в художественно-историческое произведение в образе "чужой речи" как авторской, так и героев. На основании текстуального анализа диссертант приходит к выводу, что в исторической прозе второй половины ХІХ в. утверждается документализм, о чем свидетельствуют идентичные фабулы в произведениях разных авторов, попытки имитации источника; в анализируемых произведениях в разных соотношения синтезируется документальная основа и художественный вымысел.

Во второй половине ХІХ в. историческая проза в значительной степени выполняет задачи художественной популяризации исторической науки, в ряде случаев ей самой присущ дух научного исторического исследования, при этом она подталкивает читателя к обобщениям более смелым и радикальным, возвращая забытые исторические личности, воскрешает историческую память народа. Поставлен вопрос о связи художественно-исторической литературы, в том числе прозы, и характеристик менталитета, выделены и проанализированы художественные архетипы, воплощенные в них авторские идеи, оказывающие влияние на формирование национальной ментальности.

Ключевые слова: исторический роман, образ, историософия, позитивизм, источник, исторический документ, трансформация, интерпретация, чужая речь, ментальность, архетип.

ANNOTATION

N.T. Boyko. Ukrainian historical prose of the second haft of 19 century (historical sources and art discourse). Manuscript. Thesis for the degree of candidate of philological science, speciality 10.01.01 _Ukrainian literature. Taras Shevchenko Institute of Literature, National Academy of Sciences of Ukraine._Kyiv, 2002.

The historiosophical views of historical novelists of the second haft of 19 century, their originality and innovation in the idea and aesthetic realization of conception as to a historical work have been analyzed in the thesis in the light of the publicistic, fictional and epistolary heritage. The author of thesis has given a meaning to the poetics' components of historical of the second haft of 19 century which have not been an object of research yet: an author's and "annalist's" viewpoint and the artistic forms of its expression, interpretation, the means and methods of transformation of source, the "stranger's speech" of narrator. The publicistic scientific historical monographs by M. Kostomarov and other historians side by side with the Cossack annals became the most widespread historical source in the second haft of 19 century. On the basis of researching the problem of historical prose artistic peculiarities there have been drawn a conclusion: in the historical novels of the second haft of 19 century the documentalism is consolidated that is evidenced by the identity of plots of different authors and the attempts to imitate source, the richness and transformation can be different and are closely connected with an autor's style, the documentary basis and artistic fiction are synthesized.

In the second haft of 19 century the historical prose to a significant extent spreads the idea of the historical science, it is marked by the spirit of scientific research, and thus it gives the reader more radical and brave idea of history, rediscovers the forgotten names, resurrects the historical memory of people influencing in this way the forming of national mentality.

Key words: historical novel, image, historiosophy, positivism, source, historical document, transformation, interpretation, stranger's speech, mentality, archetype.