ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н.КАРАЗІНА

Бесєдіна Наталія Василівна

УДК 908 (043,3) : 94 (477.53) “19”

РОЗВИТОК

ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА

НА ПОЛТАВЩИНІ

(кінець 50-х – 80-і рр. ХХ ст.)

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Полтавському державному педагогічному університеті ім. В.Г.Короленка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Нестуля Олексій Олексійович,

Полтавський університет споживчої

кооперації України,

завідувач кафедри філософії та політології

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Епштейн Аркадій Ісакович,

Національний аерокосмічний університет

ім. М.Є.Жуковського (м. Харків),

професор кафедри політології

кандидат історичних наук, доцент

Куделко Сергій Михайлович,

Харківський національний університет

ім. В.Н.Каразіна, професор кафедри

історіографії, джерелознавства та археології

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ

регіональних проблем історії України (м. Київ)

Захист відбудеться “ 15 ” березня 2002 р. о 15.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 в Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. ІV-65.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “ 12 ” лютого 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Важливі й відповідальні завдання відродження історичної правди, духовності й культури в Україні обумовлюють необхідність глибокого та всебічного осмислення великого і багатогранного досвіду, набутого українським краєзнавством, визначення його специфіки в окремих регіонах нашої держави. Демократичне за своїм змістом, характером і спрямуванням краєзнавство зіграло важливу роль у збереженні самобутності українського народу, його яскравих і багатовікових традицій.

Важливим етапом в історії краєзнавства став період кінця 50-х – 80-х рр. ХХ ст., коли знайшли свою реалізацію чимало громадських починань, що базувалися саме на національному ґрунті. Зокрема, розпочалася підготовка багатотомної “Історії міст і сіл Української РСР”, значно активізувався краєзнавчий рух, до дослідження рідного краю долучилися тисячі науковців, викладачів, вчителів, краєзнавців-аматорів, відкрилися широкі можливості для публікації краєзнавчої літератури. Новий імпульс отримали державні та громадські пам’яткоохоронні та музейні програми, які сприяли розширенню мережі музейних закладів, формуванню системи охорони пам’яток.

Свою конкретну специфіку мав розвиток краєзнавства на Полтавщині. Так, підготовка тому “Полтавська область” стала еталонною для інших областей республіки. За показниками пошукової, науково-дослідної, фондової, експозиційної роботи державні і громадські музеї області посідали одне з провідних місць у республіці. В контексті пам’яткоохоронної діяльності в регіоні вперше стало застосовуватись перспективне планування відтворення, ремонту, реставрації та спорудження пам’яток.

Досвід краєзнавчої роботи на Полтавщині знайшов свою позитивну оцінку провідних фахівців не лише України, а й інших республік колишнього Союзу РСР. Своєрідним визнанням цього стало проведення в м. Полтаві І Всеукраїнської (1980 р.) і І Всесоюзної (1987 р.) наукових конференцій з історичного краєзнавства, які, по суті, визначили магістральні шляхи його сучасного розвитку.

Саме тому вивчення і узагальнення закономірностей та особливостей розвитку краєзнавства на Полтавщині в кінці 50-х – 80-х рр. ХХ ст. має велике наукове і практичне значення. В кінцевому своєму результаті воно сприятиме виробленню загальнодержавних і регіональних програм дослідження рідного краю, розвитку музейництва, вдосконаленню системи охорони пам’яток, стане важливим чинником формування національної самосвідомості українського народу.

Мета дослідження полягає в тому, щоб дати оцінку важливому і непересічному періоду в історії краєзнавства регіону, проаналізувати його досягнення і прорахунки, визначити нові перспективні напрямки краєзнавчої роботи.

Реалізація зазначеної мети обумовила постановку таких дослідницьких завдань:–

з’ясувати місце і роль підготовки “Історії міст і сіл Української РСР. Полтавська область” в подальшому розвитку краєзнавства регіону;–

показати форми і методи взаємодії обласної редакційної колегії, районних комісій з Головною редакційною колегією багатотомного видання; –

дати оцінку досвіду, набутому в період підготовки літопису населених пунктів;–

розкрити основні тенденції, що мали місце в музейництві на Полтавщині у досліджуваний період;–

довести, що масовий рух по створенню громадських музеїв мав свої як позитивні, так і негативні сторони; –

визначити перспективи подальшого розвитку громадського музейництва;–

висвітлити невід’ємні складові системи збереження, використання та популяризації пам’яток історії та культури;–

охарактеризувати пріоритетні напрямки пам’яткоохоронних програм.

Об’єктом дослідження є розвиток історичного краєзнавства на Полтавщині в кінці 50-х – 80-х рр. ХХ ст.

Предметом дослідження є різні за своїм змістом і значенням форми і методи вивчення рідного краю, музейної роботи, збереження багатовікової історико-культурної спадщини Полтавщини в кінці 50-х – 80-х рр. ХХ ст.

Методологічну основу дисертації становлять принципи об’єктивності, історизму. Підхід до розгляду досліджуваних процесів здійснювався з метою розкриття закономірностей їх розвитку в тому вигляді, в якому вони відбувалися в дійсності. Основні методи дослідження — порівняльно-історичний, аналітичний, статистичний, типологічний.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона являє собою перше в українській історіографії комплексне дослідження історико-краєзнавчого руху на Полтавщині в кінці 50-х – 80-х роках ХХ ст. До наукового обігу введено значну кількість раніше неопублікованих архівних документів і матеріалів періодичної преси того часу.

Визначено головні етапи підготовки “Історії міст і сіл Української РСР. Полтавська область”. Проаналізовано особливості кожного з них, показано процес становлення і головні напрямки діяльності обласної редколегії, районних комісій та робочих груп з підготовки видання, вплив їх діяльності на розвиток масового краєзнавчого руху в області, активізацію роботи місцевих краєзнавчих товариств і організацій, культурно-освітніх та наукових установ краю.

Розкрито механізм взаємодії краєзнавців Полтавщини з провідними науковими закладами України. Виокремлена проблема партійного керівництва краєзнавчим рухом, форми і методи взаємодії державних і громадських форм краєзнавства. Визначені загальні тенденції розвитку музейництва на Полтавщині в кінці 50-х – 80-х рр. ХХ ст. Проаналізовано динаміку створення мережі державних музеїв, процес формування їх фондів, їх збиральницьку, наукову та масову роботу. Окремо аналізується досвід створення і функціонування історико-культурних заповідників та музеїв-заповідників.

Визначені джерела громадського музейництва області, головні етапи його розвитку. Показано значення громадської ініціативи та державної підтримки у створенні й функціонуванні державних музеїв. Проаналізовані основні форми і методи їх діяльності. Розкрито місце і роль музеїв Полтавщини в краєзнавчому рухові.

Вперше комплексно аналізується процес становлення системи охорони пам’яток на Полтавщині, діалектика державних і громадських її складових. Досліджено закономірності та особливості створення і діяльності обласної, районних, міських осередків Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Висвітлено пам’яткоохоронну діяльність музеїв, архівів, бібліотек, закладів освіти.

Розкриті можливості використання результатів краєзнавчої роботи на Полтавщині кінця 50-х – 80-х рр. ХХ ст. на сучасному етапі розвитку історичного краєзнавства в Україні.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з кінця 50-х рр., коли краєзнавство як в Україні в цілому, так і на Полтавщині, зокрема, вийшло на свій якісно новий рівень, до кінця 80-х рр., які передували проголошенню державної незалежності України.

Територіальні рамки визначаються Полтавською областю за сучасним адміністративно-територіальним поділом України.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії України, Полтавщини, посібників і підручників, викладанні вузівських курсів історії України, спецкурсів з історичного краєзнавства, проведенні позалекційної, позаурочної, позашкільної роботи серед студентської і шкільної молоді, а також у конкретній і практичній діяльності центральних і місцевих органів державного управління, місцевого самоврядування, музеїв, наукових установ, закладів освіти та культури, громадських краєзнавчих та пам’яткоохоронних організацій.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Підготовка дисертаційного дослідження здійснювалась у відповідності до планів наукової роботи Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка, а також комплексної програми по розвитку краєзнавства на 1995-2000 рр., затвердженої правлінням Всеукраїнської Спілки краєзнавців та Національною Академією наук України.

Наукова апробація роботи. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на спільному засіданні кафедр історії України та всесвітньої історії історичного факультету Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка, науково-методичній раді Всеукраїнської Спілки краєзнавців, засіданні відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України. Результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в шести наукових статтях у фахових виданнях, представлялися на ІХ Всеукраїнській науковій конференції з історичного краєзнавства “Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи” (Дніпропетровськ, 1998), Х Всеукраїнській науковій конференції з історичного краєзнавства “Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень” (Донецьк, 2001), опубліковані в матеріалах регіональних наукових конференцій та в місцевій періодичній пресі.

Структура дисертації зумовлена змістом, метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг тексту — 242 с. Список використаних джерел та літератури складає 718 позицій на 44 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір теми, вказується на об’єкт і предмет роботи, її хронологічні та територіальні рамки, визначаються актуальність, зв’язок із науковими програмами, сформульовані мета і завдання, висвітлюється новизна і практична значимість дисертації, відображається наукова апробація роботи, розкривається структура виконаної роботи.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база” аналізується рівень наукової розробки досліджуваної проблеми. При цьому зазначається, що проблеми розвитку українського краєзнавства в цілому і в окремих регіонах зокрема постійно привертали увагу українських дослідників. Їх увага зосереджувалася, головним чином, на аналізові форм і методів дослідження рідного краю, визначенні основних етапів розвитку краєзнавства, характеристиці його здобутків.

Винятково цікавою в цьому плані є колективна монографія, підготовлена Інститутом історії АН УРСР  Історичне краєзнавство в Українській РСР / П.Т.Тронько, В.О.Горбик, О.І.Лугова та ін.; Відп. ред. П.Т.Тронько; АН УРСР, Ін-т історії. — К.: Наукова думка, 1989. — 240 с.. Її автори зробили спробу узагальнити досвід, набутий українським краєзнавством, проаналізувати тісний взаємозв’язок і взаємовплив різних його напрямків. Однак розвиток історичного краєзнавства в окремих регіонах України залишився поза увагою авторів монографії.

Вагомий внесок у розробку питань історичного краєзнавства зробив академік НАН України П.Т.Тронько, який опублікував понад 300 праць з цієї тематики. Особливий інтерес представляє його монографія, присвячена висвітленню механізму створення багатотомної “Історії міст і сіл Української РСР”  Тронько П.Т. Летопись дружбы и братства: Из опыта создания “Истории городов и сел Украинской ССР”. — К.: Наукова думка, 1981. — 127 с.. В інших працях вченого знайшли своє ґрунтовне відображення актуальні проблеми музейництва та пам’яткознавства, стан та першочергові завдання розвитку історичного краєзнавства в Україні  Тронько П.Т. Охорона пам’яток історії та культури — справа всенародна // Український історичний журнал. — 1980. — №9. — С. ; його ж. Стан та завдання історичного краєзнавства в Українській РСР // Респ. наук. конф. з історичного краєзнавства. — К.: Б. в., 1980. — С. ; його ж. Завдання дальшого розвитку історичного краєзнавства в УРСР // Друга Республіканська наукова конференція з історичного краєзнавства. — К.: Б. в., 1982. — С. та ін..

Ніскільки не применшуючи значення наукового доробку академіка П.Т.Тронька для осмислення минулого, шляхів і перспектив розвитку історичного краєзнавства, не можна не відзначити, що в його працях, на жаль, має місце сприйняття досліджень рідного краю через призму ідеологічних стереотипів політичного керівництва СРСР та УРСР.

Історія і теорія українського музейництва досліджуваного періоду, його державних і громадських форм знайшла своє відображення в роботах І.М.Премислера, В.І.Самойленка, В.Б.Врублевської, І.Г.Явтушенка, Г.Г.Мезенцевої, С.М.Куделка, М.І.Ожицької, А.С.Василенка, І.Т.Буланого  Премислер І.М., Самойленко В.І. Музеї та їх роль у створенні історії міст і сіл // Український історичний журнал. — 1964. — №2. — С. ; Врублевська В.Б. Пам’ять минувшини, світ сьогодення // Соціалістична культура. — 1986. — №4. — С. ; Явтушенко І.Г. Скарбниця духовних надбань // Під прапором ленінізму. — 1979. — №21. — С. ; Мезенцева Г.Г. Музеєзнавство. — К.: Вища школа, 1980. — 120 с.; Куделко С.М., Морозов Л.В. В мире исторических вещей: К проблеме преподавания курса “Музееведение” в университете // Советский музей. — 1987. — №2. — С. ; Ожицкая М.И., Василенко А.С. Могучий арсенал воспитания молодежи. — К.: Вища школа, 1984. — 123 с.; Буланый И.Т., Явтушенко И.Г. Музеи на общественных началах. — М.: Профиздат, 1985. — 206 с.. Однак ці праці переважно мають оглядовий характер, тому вони можуть уважатися лише першим кроком у дослідженні цілого комплексу питань, пов’язаних із розвитком музейної справи в Україні в цілому і в окремих регіонах зокрема.

В останнє десятиріччя своєрідний прорив спостерігається в сфері пам’яткознавства. Оригінальні розробки цієї тематики здійснив В.І.Акуленко, який опублікував ряд монографій, брошур, статей  Акуленко В.І. Охорона пам’яток культури в Україні. 1917-1990. — К.: Б. в., 1991. — 274 с.; його ж. Літопис охорони пам’яток Радянської України // Пам’ятники України. — 1985. — №2. — С. ; №3. — С. ; №4. — С. 40-43; 1986. — №2. — С. ; №3. — С. ; №4. — С. ..

Проблеми пам’яткознавства 20-х – 60-х рр. ХХ ст. активно досліджував С.І.Кот. Цікавою є його спроба проаналізувати пам’яткоохоронні процеси через призму Полтавщини  Кот С.И. Охрана памятников истории и культуры в годы Советской власти // Историко-культурное наследие Полтавщины. Сб .ст. — К.: Б. и., 1987. — С. ; його ж. Охорона пам’яток історії та культури в 1945 – на початку 60-х рр. // Охорона, використання та пропаганда пам’яток історії та культури в Українській РСР (Збірник методичних матеріалів в шести частинах). — Ч. ІІІ. — К.: Б. в., 1989. — 174 с..

Пам’яткознавчому рухові 60-х – 80-х рр. ХХ ст. присвячена робота В.А.Войналовича та Ю.З.Данилюка, в якій відображаються основи і принципи тогочасного законодавства про охорону пам’яток, розв’язання тих чи інших питань на рівні вищого партійно-державного керівництва країни, висвітлюється особистий внесок ряду видатних діячів науки і культури в збереження історико-культурної спадщини України і Полтавщини зокрема  Войналович В.А., Данилюк Ю.З. Досвід і проблеми охорони пам’ятників історії та культури в 60-х – 80-х роках” // Охорона, використання та пропаганда пам’яток історії та культури в Українській РСР (Збірник методичних матеріалів в шести частинах). — Ч. ІV. — К.: Б. в., 1989. — 153 с..

Позитивний резонанс отримали також роботи С.З.Заремби, який особливо плідно попрацював над дослідженням діяльності Українського товариства охорони пам’яток історії та культури  Заремба С.З. Українське пам’яткознавство: історія, теорія, сучасність. — К.: Логос, 1995. — 447 с.; його ж. Українське товариство охорони пам’яток історії та культури: (Історичний нарис. — К.: Логос, 1998. — 244 с.. Проте робота Полтавської організації УТОПІК показана у праці лише фрагментарно.

Помітним здобутком щодо висвітлення проблем монументального літопису України стала монографія П.Т.Тронька та В.А.Войналовича, в якій міститься чимало маловідомих матеріалів про спорудження та встановлення пам’ятників на Полтавщині  Тронько П.Т., Войналович В.А. Увічнена історія України. — К.: Наукова думка, 1992. — 275 с..

Хорошою основою для подальшої розробки пам’яткознавчої тематики стали наукові розвідки авторів колективної монографії “Историко-культурное наследие Полтавщины”, у якій представлені своєрідні огляди матеріалів про пам’ятники Полтавщини в історико-краєзнавчій літературі, пресі, фондах Державного архіву і музеях області, кінофотодокументалістиці  Историко-культурное наследие Полтавщины: Сб. ст. — К.: Б. и., 1987. — 326 с..

Спроби осмислити досвід краєзнавчого руху на Полтавщині зробили у своїх наукових розвідках, опублікованих здебільшого в матеріалах наукових конференцій, В.Жук, В.Лобурець, П.Денисовець, Л.Євселевський, Г.Журавель, В.Андрієць, В.Граб, О.Супруненко, П.Ротач, В.Ханко та ін. Згадані автори намагаються підвести підсумок краєзнавчої діяльності вищих навчальних закладів регіону, архівів, музеїв, бібліотек, окремих краєзнавців-дослідників, визначають конкретні шляхи використання місцевого матеріалу в лекційній, позалекційній роботі студентів.

Перші спроби комплексного висвітлення історичного краєзнавства Полтавщини здійснив А.М.Аббасов, який опублікував на цю тему ряд статей, захистив кандидатську дисертацію  Аббасов А.М. Краєзнавство Полтавщини в період становлення радянської історичної науки (до початку 30-х років) // Історіограф. дослідження в УРСР. — 1973. — Вип. . — С. ; його ж. Становление и развитие исторического краеведения Полтавщины от его зарождения до наших дней: Автореф. дисс. ... канд. ист. наук: 07.00.09 / Ин-т истории АН УССР /. — К.: Б. и., 1979. — 28 с.. Однак його розвідки хибують деякою поверховістю, практично повністю ігнорують поняття державних і громадських форм досліджень рідного краю, містять деякі неточності і помилки. З цілком зрозумілих причин поза увагою дослідника залишились ті основні процеси в становленні та розвитку краєзнавства 70-х – 80-х рр. ХХ ст., які піднесли його на якісно новий рівень.

Характерно, що проблеми розвитку краєзнавства в окремих регіонах України все частіше знаходять своє відображення в дисертаційних працях останніх років. Так, проблемам історичного краєзнавства Полтавщини 20-х – 30-х рр. ХХ ст. присвячена дисертація І.В.Козюри, яка, хоч і виходить за рамки нашого дослідження, може бути використана для осмислення витоків тих явищ, які мали місце в краєзнавстві регіону останніх десятиріч  Козюра І.В. Розвиток історичного краєзнавства на Полтавщині в 20–30-х рр. ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Харківський держ. університет. — Харків: Б. в., 1998. — 19 с..

Таким чином, аналіз робіт, присвячених краєзнавчій тематиці, переконує, що, незважаючи на чисельність книг, брошур, статей, в українській історіографії практично відсутні праці, в яких би на основі широкого кола джерел комплексно розглядався розвиток історичного краєзнавства на Полтавщині в кінці 50-х – 80-х рр. ХХ ст.

Джерельну базу дисертаційної роботи складають насамперед архівні матеріали — офіційна документація вищих органів партійного і державного керівництва СРСР та УРСР, місцевих органів влади, творчих спілок, громадських об’єднань, особових фондів краєзнавців. Всього в процесі роботи опрацьовано документи 38 фондів 15 архівів.

Винятково цінні джерела, що висвітлюють діяльність Головної та обласних редколегій “Історії міст і сіл Української РСР”, участь наукових установ, вищих навчальних закладів, архівів, бібліотек, музеїв у підготовці унікального видання, виявлено в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України, зокрема у фондах Ради Міністрів України (Ф.2), Головної редакційної колегії “Історії міст і сіл Української РСР” (Ф.4633), Міністерства культури України (Ф.5116), правління Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (Ф.4760). Особливий інтерес викликають документальні матеріали фонду ЦК КПУ (Ф.1) Центрального державного архіву громадських об’єднань України, який містить відомості про форми і методи жорсткого партійного контролю в сфері науки, культури, освіти. Діяльність творчої інтелігенції в справі збереження пам’яток історії та культури простежена на основі фондів Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва України, зокрема Спілки письменників України (Ф.590), Спілки архітекторів України (Ф.640), Спілки художників України (Ф.581), особових фондів О.Гончара (Ф.34), Д.Косарика (Ф.513), Є.Гуцала (Ф.674). Розробка досліджуваних проблем обумовила необхідність використання наукового архіву Всеукраїнської спілки краєзнавців (Ф.1), насамперед документів, пов’язаних із підготовкою багатотомного літопису історії населених пунктів України, праць історико-заводської тематики, каталогу-довідника “Пам’ятники історії та культури Української РСР”, з організацією та проведенням І Всесоюзної, І-ІХ Всеукраїнських наукових конференцій з історичного краєзнавства.

Цілісну картину про розвиток краєзнавства в Україні і на Полтавщині зокрема, доповнюють документальні матеріали Державного архіву Російської Федерації (Ф.2307), Російського державного архіву соціально-політичної історії (Ф.17), Російського державного архіву літератури і мистецтва (Ф.962, 2329).

Різноманітні відомості про розвиток краєзнавства на Полтавщині містять документи Державного архіву Полтавської області, насамперед фонди виконкому обласної Ради (Ф. Р-4085), управління культури облвиконкому (Ф. Р-7055), обласної редколегії з підготовки полтавського тому “Історії міст і сіл Української РСР” (Ф. Р-8661), Полтавського історико-краєзнавчого музею (Ф. Р-4440) та ін.

Особливий інтерес становлять документи, неопубліковані рукописи місцевих краєзнавців, зосереджені в фондах особового походження С.С.Пащенка (Ф. Р-8826), А.М.Ульянченка (Ф. Р-9810), В.С.Оголевця (Ф. Р-8832), С.А.Шевченка (Ф. Р-8811), колекції документів особового походження з історії краю (Ф. Р-8831). Наявні в них матеріали дозволили простежити розвиток історичного краєзнавства на Полтавщині через призму діяльності окремих дослідників-краєзнавців.

Важливий фактичний матеріал, що висвітлює досвід місцевих краєзнавчих організацій, краєзнавців-аматорів по вивченню рідного краю, охороні пам’яток, створенню громадських музеїв, виявлені на сторінках центральних, республіканських, обласних, районних, відомчих газет. Всього в роботі використано матеріали 26 періодичних видань.

У другому розділі “Дослідження історії міст і сіл як один з пріоритетних напрямків краєзнавства на Полтавщині” з’ясовується значення підготовки “Історії міст і сіл Української РСР” для подальшого розвитку краєзнавства регіону. При цьому увага акцентується на формуванні науково-методичних засад і принципів підготовки багатотомного видання, вдосконаленні форм і методів взаємодії обласної редакційної колегії, районних комісій з Головною редакційною колегією.

Обласна редакційна колегія була сформована 18 червня 1962 р. Однак подальше створення організаційних структур по підготовці обласного тому проходило на Полтавщині, як і в інших областях республіки, у вкрай несприятливих умовах. Унаслідок утворення обласних промислових і сільських партійних організацій і Рад депутатів трудящих, 22 лютого 1963 р. була сформована друга обласна редакційна колегія. Це мало негативні наслідки щодо організації підготовчих робіт з написання історії міст і сіл Полтавщини. Тому об’єднання двох редколегій 23 березня 1964 р. було цілком слушним і своєчасним. Активізації роботи по підготовці “Історії міст і сіл Української РСР” сприяло поновлення районних комісій і робочих груп.

Своєрідною науково-методичною базою подальшої роботи обласної редакційної колегії стали підготовлені провідними науково-дослідними установами м. Києва методичні рекомендації до видання. Згідно з їх вимогами, Полтавська обласна редколегія розробила 20 основних позицій нарисової частини тому, а також анкету-довідку про сільські населені пункти. Це дозволило належним чином налагодити роботу по збору матеріалів з історії окремих населених пунктів області. У ході роботи по створенню літопису повністю виправдало себе закріплення членів обласної редколегії за окремими районами, проведення нарад робочих груп, на яких аналізувався хід написання нарисів і довідок, ставилися першочергові завдання.

Особливо вагомий внесок у створення літопису міст і сіл зробили викладачі вищих навчальних закладів Полтави. Так, до авторського колективу тому “Полтавська область” входили 20 кандидатів історичних наук, 15 викладачів без ступеня. Пріоритетну роль відігравали викладачі історичного факультету Полтавського педінституту, які тривалий час фахово займалися розробкою проблем історії України.

Надзвичайно важливим був внесок у підготовку видання архівістів Полтавської області. Завдяки їх зусиллям за короткий термін був підготовлений довідник про адміністративно-територіальний поділ Полтавщини за 1648-1942 рр. Особливе значення мали складені ними протягом 1962-1965 рр. близько 13 тис. карток на краєзнавчу тематику. На кінець 1967 р. цей показник досяг 20 тис. карток. Причому виявлення й тематичний розпис документів здійснювався не лише в межах фондів облдержархіву, а й в центральних архівах СРСР та УРСР.

Не менш важливі завдання з підготовки унікальної праці здійснювали обласна універсальна, міські, районні бібліотеки Полтавської області. Їх досвід знайшов відображення в “Методичних рекомендаціях для бібліотек республіки”, затверджених наказом Міністерства культури №301 від 27 липня 1967 р.

Не залишались осторонь роботи і музейні заклади Полтавщини. Зокрема, працівники Полтавського краєзнавчого музею, музею Полтавської битви, Полтавського літературно-меморіального музею Панаса Мирного займалися не лише виявленням документів з історії краю, консультуванням авторів, а й добирали фотоілюстративні матеріали.

Цілком очевидно, що створення такої фундаментальної праці було можливе лише за умов поєднання зусиль працівників державних і громадських установ, залучення істориків-фахівців, краєзнавців-аматорів різноманітних спеціальностей.

Водночас превалювання в діяльності Головної та обласної редколегій командно-адміністративних методів, жорсткий контроль з боку партійних і радянських органів призвели до зайвої заідеологізованості видання, замовчування трагічних сторінок минулого, зайвої й невиправданої демонстрації соціалістичного способу життя.

Незважаючи на це, переважна більшість авторів багатотомника вбачала в цій роботі свій патріотичний обов’язок служіння Україні. Підготовка “Історії міст і сіл Української РСР” стала важливим імпульсом активізації краєзнавчих досліджень. Так, протягом другої половини 50-х – 80-х рр. ХХ ст. опубліковано близько 130 праць з історії населених пунктів області, близько 40 путівників по Полтавщині в цілому і по окремих населених пунктах, 70 путівників по музеях, понад 20 книг з історії промислових підприємств регіону, здійснені перші кроки в розробці історії колгоспів.

У третьому розділі “Досвід і проблеми розвитку музейництва на Полтавщині” висвітлюються шляхи, форми і методи формування мережі державних і громадських музеїв області, розкривається їх роль у дослідженні та популяризації історії рідного краю.

У досліджуваний період на Полтавщині продовжувався процес формування державних музейних закладів. Наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. ХХ ст. він був пов’язаний з вирішенням цілого комплексу завдань: заповнення прогалин у колекціях, спричинених окупацією області фашистськими військами, подальше поповнення фондів, формування і оформлення експозиційних площ. На кінець 50-х рр. ХХ ст. на Полтавщині нараховувалось 12 музеїв (10% від усієї кількості музеїв республіки). Проте, на початку 60-х рр. ХХ ст. залишковий принцип фінансування, болісний процес реорганізації призвів до скорочення музейної мережі Полтавщини.

На подолання негативних явищ були спрямовані організаційні та методичні заходи музейних закладів регіону впродовж другої половини 60-х – 80-х рр., які включали в себе формування системи підготовки і перепідготовки кадрів, проведення обласних та міжобласних нарад і семінарів, стажування музейних працівників на базі провідних наукових установ та музейних закладів, навчання на короткотермінових курсах в інститутах підвищення кваліфікації працівників Міністерства культури СРСР та УРСР.

Докладені зусилля сприяли подальшому розвиткові музейної мережі Полтавщини. Причому, на рубежі 70-х – 80-х рр. ХХ ст. у регіоні широкого розповсюдження набула така більш досконала форма музейної роботи, як створення і функціонування історико-культурних заповідників і музеїв-заповідників. На початок 90-х рр. в Полтавській області діяло 17 музеїв Міністерства культури України та 2 музейних заклади Міністерства освіти України. Серед них — музеї різноманітного профілю: історичного, краєзнавчого, художнього, літературно-меморіального, педагогічно-меморіального.

Удосконалення мережі музейних закладів Полтавщини сприяло проведенню великої та багатопланової збиральницької і фондової роботи, яка дозволила сформувати яскраві і змістовні експозиції. Загалом на другу половину 80-х рр. ХХ ст. у державних музейних закладах регіону було сконцентровано 287 експонат, що складало 4,82% від загальної кількості всіх пам’яток, що входили до Державного музейного фонду України. 230 пам’яток фондосховищ місцевих музеїв (80,13% від усієї кількості) пройшли паспортизацію. Водночас, процес комплектації фондів полтавських музеїв у досліджуваний період не був легким і безпроблемним. Так, на початку 70-х рр. ХХ ст. через брак коштів для Полтавського краєзнавчого музею була назавжди втрачена унікальна орнітологічна колекція М.І.Гавриленка, яка налічувала 6 тис. експонатів птахів, виявлених на території Полтавщини. Крім того, значних зусиль вимагало подолання стихійності у виявленні і доборі експонатів, встановлення невиправданих і необґрунтованих планів.

Важливим напрямком у роботі музеїв регіону було збереження фондів. У першій половині 70-х рр. ХХ ст. вдалося розширити матеріально-технічну базу реставраційних майстерень, здійснити їх кадрове зміцнення. Вагоме місце в діяльності музеїв регіону посідала наукова робота. Музейники регіону значних зусиль доклали до написання довідників “Видатні люди Полтавщини”, “Музеї України”, “Полтавщина” та ін. Проте слід зауважити, що в наукових планах музеїв питома вага дорадянської тематики була значно меншою, ніж радянська.

Винятково важливою ділянкою роботи музейних закладів Полтавщини була популяризація краєзнавчих знань, яка здійснювалась у рамках численних масових заходів: організація відвідування музейних експозицій, проведення екскурсій, виставок, читання лекцій тощо. Подальшому зростанню як кількості екскурсій, так і числа відвідувачів полтавських музеїв сприяло їх включення в туристські маршрути. Водночас, необхідно зауважити, що жорстке планування, регламентація діяльності музейних закладів, встановлення нерідко завищених вимог у деяких випадках змушували музейних працівників удаватися до приписок стосовно безоплатних екскурсій, лекцій, масових заходів.

На жаль, подібні негативні явища супроводжували і громадське музейництво, в якому Полтавщина досягла чи не найвищих у республіці результатів. У створенні і подальшому функціонуванні громадських музеїв на Полтавщині велику роль відіграли спільні зусилля владних структур, краєзнавчого активу державних музеїв регіону та місцевих краєзнавців-аматорів. Важливим було створення в регіоні своєрідного зразкового музею, яким став Новоаврамівський громадський музей Хорольського району. На його базі з 1963 р. почали регулярно проводитись семінари, наради, стажування активу музеїв. Піднесенню громадського музейництва на якісно новий рівень сприяло шефство над ними державних музеїв. Основний тягар цієї роботи взяв на себе Полтавський краєзнавчий музей, при якому на громадських засадах були створені методичний кабінет і науково-методична рада з роботи самодіяльних музеїв, які проводили консультації для працівників громадських музеїв, брали найдієвішу участь у розробці тематико-експозиційних планів.

Організація самодіяльних музеїв стала одним із факторів піднесення краєзнавчого руху в регіоні. Вже на початок 70-х рр. ХХ ст. до музейних рад таких музеїв входило понад 5 тис. краєзнавців. Громадськими музеями були зібрані значні колекції, в тому числі оригінальні, високої цінності пам’ятки, які вилучалися або бралися на облік державними музеями.

Важливе місце в роботі самодіяльних музеїв займала популяризація краєзнавчих знань. Так, у 1970 р. з їх експозиціями змогли ознайомитись 662  відвідувачів, для яких було проведено 10 екскурсії. На другу половину 80-х рр. ХХ ст. інтерес до експозицій громадських музеїв дещо знизився. Заорганізованість і заформалізованість в їх роботі призвели до істотного спаду громадського інтересу до музеїв, скорочення музейної мережі, відтоку від них краєзнавчого активу. Однак, незважаючи на істотні недоліки і прорахунки, створення і функціонування громадських музеїв відіграло важливу роль у пробудженні інтересу широких кіл населення до власної історії та культури.

У четвертому розділі “Збереження історико-культурної спадщини в контексті краєзнавчого руху на Полтавщині” висвітлюються державні та громадські форми пам’яткоохоронної роботи в регіоні, визначаються основні тенденції увічнення сторінок історії та культури Полтавщини.

Формування системи охорони пам’яток на Полтавщині в досліджуваний період відбувалося в складних, а інколи і вкрай несприятливих умовах. Особливо це мало місце в кінці 50-х – на початку 60-х рр. ХХ ст. Нігілістичне ставлення до пам’яток історії та культури з боку вищого політичного керівництва СРСР та УРСР призвело до суттєвого скорочення списку пам’яток архітектури, зменшення державного фінансування ремонтно-реставраційних робіт. Лише з середини 60-х рр. ХХ ст. на Полтавщині, як і в Україні в цілому, поступово починає формуватися належна система охорони пам’яток. Свої позитивні результати дала тривала робота по паспортизації, натуральному обстеженню пам’яток історії та культури. Так, на кінець 80-х рр. ХХ ст. в Полтавській області складено облікові й охоронно-класифікаційні документи на близько 3500 пам’яток історії та культури.

Створення єдиної уніфікованої форми обліку історико-культурних об’єктів сприяло подальшому поліпшенню справи охорони пам’яток, приверненню уваги наукової й творчої інтелігенції, широкої громадськості до цієї важливої справи. Велике значення мало утворення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (УТОПІК). У листопаді 1966 р. започаткувала свою діяльність Полтавська обласна організація УТОПІК. У подальшому це дозволило органічно поєднати державні й громадські форми охорони пам’яток, поставити пам’яткоохоронну роботу на новий, більш високий щабель, залучити до неї найширші верстви населення, значним чином впливати на рішення владних структур щодо реалізації найважливіших пам’яткоохоронних програм. У Полтавській області вперше у республіці стало застосовуватись перспективне планування ремонтно-реставраційних робіт та спорудження пам’яток.

Різнопланова діяльність осередків УТОПІК області пов’язана з розвитком різних напрямків пам’яткоохоронної роботи в регіоні. У їх полі зору знаходилась справа збереження пам’яток археології, вироблення нових підходів до охорони пам’ятників архітектури і містобудування. З етнографічним напрямком пам’яткоохоронної роботи тісно пов’язана діяльність по збереженню центрів художніх народних промислів в смт. Решетилівці та в смт. Опішні. Полтавська обласна організація УТОПІК брала вагому дольову участь у фінансуванні ремонтно-реставраційних робіт пам’яток історії та культури, археологічних експедицій. Важливо, що в другій половині 70-х рр. ХХ ст. діяльність громадського активу обласної організації УТОПІК все більше спирається на наукові засади. У цьому контексті слід розглядати його участь у підготовці довідника “Пам’ятники історії та культури Української РСР” та “Зводу пам’яток історії та культури України”. Разом з тим, в першій половині 80-х рр. ХХ ст. діяльність місцевих осередків УТОПІК і вся пам’яткоохоронна робота на Полтавщині поступово втрачає свою динаміку. Обмеженість коштів на її проведення в республіканському і місцевому бюджетах, затяжна криза, що охопила Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, залишили нереалізованими чимало важливих пам’яткоохоронних програм.

Все ж протягом кінця 50-х – 80-х рр. ХХ ст. у Полтавській області проводилась велика робота по спорудженню пам’ятників, пам’ятних знаків, меморіальних дощок, у яких відображена історія регіону. На кінець 80-х рр. ХХ ст. на Полтавщині налічувалось близько 2 тис. пам’яток історії Другої світової війни, близько 500 пам’ятних місць, що увічнювали імена видатних діячів української культури і науки. Водночас, жорстка опіка з боку партійних і радянських органів наклала свій негативний відбиток на тематичну спрямованість пам’ятників, пам’ятних знаків, меморіальних дощок. Так, надмірна активність щодо спорудження пам’ятників В.І.Леніну призвела до того, що на кінець 80-х рр. ХХ ст. його погрудь, монументів налічувалось в області 229. Пам’яток дожовтневої історії Полтавщини в регіоні було встановлено в досліджуваний період лише близько 10.

Отже, аналіз і критична оцінка роботи по увічненню сторінок історії та культури на Полтавщині в кінці 50-х – 80-х рр. ХХ ст. засвідчує, що, незважаючи на надмірну заідеологізованість, зайвий централізм у прийнятті рішень, у цей період зародилися і частково були втілені в життя чимало громадських починань, пов’язаних із вшануванням тих, хто зробив особливий внесок в історію та культуру України.

У висновках підведені основні підсумки дослідження, наведені теоретичні узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у висвітленні загальних тенденцій та особливостей краєзнавчого руху на Полтавщині в контексті розвитку краєзнавства в Україні наприкінці 50-х – 80-х рр. ХХ ст., висловлені практичні рекомендації щодо подальшого розвитку пріоритетних напрямків краєзнавства України, Полтавщини.

Основні положення, що виносяться на захист:–

наприкінці 50-х – 80-х рр. ХХ ст. історичне краєзнавство на Полтавщині, продовжуючи кращі традиції краєзнавства ХІХ ст., періоду української революції 1917-1920 рр., національного відродження України 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст., пройшло важливий етап свого розвитку, обумовлений започаткуванням нових напрямків, форм і методів краєзнавчої роботи;–

підготовка багатотомної “Історії міст і сіл Української РСР” стала важливим імпульсом у розвитку історичного краєзнавства на Полтавщині, заклала наукові основи для всієї подальшої роботи, сприяла здійсненню цілого ряду всеукраїнських і регіональних програм дослідження рідного краю, виданню краєзнавчої літератури, розробці історії промислових і сільськогосподарських підприємств, пам’яткознавчої тематики;–

участь у створенні багатотомника суттєво вплинула на зростання фахового рівня викладачів, учителів, архівних, музейних та бібліотечних працівників, сприяла поглибленню творчих зв’язків між науковими, навчальними закладами, бібліотеками, архівами, прилучила до краєзнавчих пошуків широкий загал краєзнавців-аматорів;–

підготовка багатотомника сприяла істотному поліпшенню організації та координації регіонально-історичних студій, виробленню основних форм і методів роботи краєзнавців;–

у досліджуваний період важливими краєзнавчими осередками, невід’ємною складовою історичного краєзнавства Полтавщини стали місцеві музеї. Незважаючи на відсутність коштів, істотне скорочення штатів, ідеологічний контроль з боку вищих партійних і радянських органів держави, протягом другої половини 50-х – 80-х рр. ХХ ст. на Полтавщині активно проходив процес формування мережі державних і громадських музеїв найрізноманітнішого профілю. На основі вироблення нових форм і методів пошукової, науково-дослідної, експозиційної, фондової, масової роботи полтавським музеям удалося створити, поповнити й зберегти яскраві колекції, свідчення історичного минулого українського народу. Важливим чинником поліпшення різнопланової роботи музеїв регіону стала система підготовки та перепідготовки кадрів музейних працівників, яка включала в себе проведення всесоюзних, республіканських, міжобласних нарад і семінарів, стажування музейних працівників на базі провідних наукових установ і музейних закладів СРСР та УРСР. Незважаючи на істотні недоліки і прорахунки, важливу роль у пробудженні інтересу широких кіл населення регіону до власної історії та культури відіграло створення і функціонування громадських музеїв;–

невід’ємною складовою історичного краєзнавства на Полтавщині в досліджуваний період стала пам’яткознавча робота. Наприкінці 50-х – 80-х рр. ХХ ст. у регіоні активно проводився комплекс заходів по виявленню, збереженню, дослідженню, використанню та популяризації пам’яток археології, історії, архітектури та містобудування, монументального мистецтва. Подолання негативних тенденцій кінця 50-х – початку 60-х рр. ХХ ст. дозволило сформувати прийнятну систему охорони пам’яток, яка включала в себе державні і громадські форми;–

важливу роль у реалізації пам’яткоохоронних проектів на Полтав-щині відіграли місцеві осередки Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, творчі спілки, ініціативи окремих представників української інтелігенції та краєзнавців-аматорів;–

завдяки поєднанню зусиль державних органів і громадських організацій у досліджуваний період на Полтавщині була проведена велика робота по увічненню подій Другої світової війни, пам’ятних місць, пов’язаних із життям та діяльністю видатних діячів науки і культури.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ

ВИКЛАДЕНІ АВТОРКОЮ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. З історії підготовки полтавського тому “Історії міст і сіл Української РСР” // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. — К., 1999. — Вип. 7. — С. .

2. Підготовка “Історії міст і сіл Української РСР” на Полтавщині // Історична пам’ять. Наук. збірник. — Полтава: АСМІ, 1999. — №1-2. — С. .

3. Досвід і проблеми розвитку історичного краєзнавства на Полтавщині в 60-80-х рр. // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. — К., 2000. — Вип. . — С. .

4.

5. Наукова і творча інтелігенція Полтавщини у підготовці багатотомної “Історії міст і сіл України” // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. — К., 2001. — Вип. 13. — С. .

6. Громадське музейництво як соціально-культурне явище в 50-80-х рр. ХХ ст. // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. — К.-Донецьк, 2001. — Вип. 19. — С. .

АНОТАЦІЯ

Бесєдіна Н.В. Розвиток історичного краєзнавства на Полтавщині (кінець 50-х – 80-і рр. ХХ ст.). — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. — Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України, Харків, 2001.

У дисертації на основі широкого кола джерел, більшість яких уперше вводиться в науковий обіг, комплексно досліджується розвиток історичного краєзнавства на Полтавщині в кінці 50-х – 80-х рр.