НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 340.1

БИГИЧ Олена Леонідівна

ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО:

ПРИРОДА ТА МЕТОДОЛОГІЧНЕ

ЗНАЧЕННЯ

Спеціальність: 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, старший

науковий співробітник

БОБРОВНИК Світлана Василівна,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник відділу теорії держави і права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент

МУРАШИН Олександр Геннадійович,

Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри теорії держави і права

кандидат юридичних наук, професор

МАРТИНЕНКО Петро Федорович,

суддя Конституційного Суду України

у відставці

Провідна установа - Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра теорії

та історії держави і права

Захист дисертації відбудеться 29 листопада 2002 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано 25 жовтня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Усенко І.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Заснованість сучасної національної правової системи на нових ідеях та паритетах, пов'язаних з необхідністю гуманізації та демократизації суспільних відносин, визначає необхідність комплексного дослідження особливостей правової системи України, шляхів її вдосконалення, а також визначення її місця у міжнародному правовому просторі. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність виявлення загального, особливого та одиничного в національному праві, що стає можливим завдяки порівняльним дослідженням.

На сучасному етапі активізація досліджень у сфері порівняльного правознавства пов'язана, передусім, з розширенням міжнародних наукових контактів та необхідністю визначення закономірностей розвитку інститутів та норм національного права.

Актуальність наукових досліджень порівняльного права визначається також тим, що між існуючими у сучасному світі правовими системами постійно відбуваються такі процеси, як взаємопроникнення, що відображається у застосуванні норм та принципів міжнародного права за наявності правових колізій та протиріч; запозичення, що призводить до рецепції, взаємного впливу, гармонізації та уніфікації норм і інститутів. Інтенсивність цих процесів зумовлюється належністю правових систем певних держав до одного і того ж типу чи до різноманітних видів систем.

Таким чином, співіснування правових систем визначає актуальність їх співставлення на різних рівнях - починаючи від правових норм, інститутів, галузей, що належать до однієї національної системи, і закінчуючи правовими масивами, які складають певні правові сім'ї.

Потреба дослідження проблем порівняльного правознавства має багатоаспектний характер. Вона зумовлюється як практичними, так і теоретичними причинами. Теоретичне значення має дослідження методологічного значення порівняльного правознавства та його місця в системі правових категорій наук. Практичний інтерес мають можливості визначення закономірностей розвитку національної правової системи, їх особливих рис та місця в міжнародно-правовому просторі. Проте, необхідно зазначити, що теоретичні проблеми інституту порівняльного правознавства в сучасній світовій та вітчизняній науці досліджені ще не достатньо.

Серед відомих зарубіжних компаративістів слід, насамперед, назвати таких, як М. Ансель, Г. Гаттерідж, Р. Давид, Л.-Ж. Константінеско, Х. Кьотц, К. Цвайгерт. В радянській науці проблеми порівняльного правознавства досліджувались у працях С.Л. Зівса, А.Х. Саідова, А.О. Тіллє, В.О. Туманова, М.М. Файзієва, Г.В. Швєкова та інших. Ці дослідження залишили нам цінний матеріал щодо методики порівняльно-правових досліджень, видів порівняння, зв'язку порівняльного правознавства з іншими науками, започаткували аналіз порівняльно-правових досліджень як особливого напрямку радянського правознавства.

В Україні становлення порівняльного правознавства як самостійного напряму наукових досліджень відбувалося досить повільно. На початку ХХ ст. цей процес проходив переважно в історичному та слов'янознавчому напрямах. Порівняльним дослідження в галузі держави і права присвячені праці М.Д. Іванишева, І.І. Дитятина, М.О. Максимейка, І.М. Собестьянського, М.М. Ковалевського та інших.

Фундаментальні дослідження проблем порівняльного правознавства в Україні підготували Г.В. Александренко, В.Н. Денисов, В.К. Забігайло, М.І. Козюбра, П.Ф. Мартиненко, Є.А. Тихонова, В.М. Шаповал та деякі інші автори.

За часів незалежності України дослідження проблем порівняльного правознавства із значними складнощами починає відроджуватися. При цьому обмежений доступ до матеріалів для дослідження ще значно стримує обсяг порівняльно-правових досліджень. Однак, не зважаючи на це, дана проблематика обговорюється на наукових конференціях та круглих столах. Достатньо згадати Міжнародну науково-практичну конференцію “Європа - Японія - Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (жовтень 2000 р., м. Київ), на якій широко обговорювалися проблеми закономірностей розвитку правових систем сучасності, стан та завдання порівняльного правознавства, проблеми міжнародного наукового співробітництва у даній сфері. Хоча дослідження проблем порівняльного правознавства в Україні, незважаючи навіть на появу нових авторів (О.Д. Крупчан, Н.М. Онищенко, О.Д. Тихомиров, Є.О. Харитонов та ін.), продовжують ще залишатися досить розрізненими.

Порівняльне правознавство як навчальна дисципліна не відповідає рівню порівняльного правознавства як самостійного напрямку наукових досліджень. У навчальних програмах юридичних факультетів курс порівняльного правознавства взагалі відсутній. Лише у деяких вищих навчальних закладах читаються незначні за обсягом курси з правових систем сучасності. Введення до навчальної програми курсу порівняльного правознавства викликано необхідністю більш повного осмислення нових державно-правових явищ, виявлення основних закономірностей правового розвитку, оперування найновітнішим зарубіжним правовим матеріалом. Порівняльне правознавство відіграє важливу роль у вивченні правового досвіду, накопиченого за кордоном. В цьому і виявляється практично-прикладне значення порівняльного правознавства.

Незадовільний стан розроблення проблем порівняльного правознавства зумовлює актуальність обраної автором теми дослідження та впливає на вибір об'єкта і предмета дослідження.

Об'єктом дослідження є теоретичні проблеми порівняльного правознавства.

Предметом дисертаційного дослідження є визначення предмету, функцій, методологічної основи та структури порівняльного правознавства як науки.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обгрунтування порівняльного правознавства як самостійної юридичної науки та визначення його методологічної ролі. Досягнення цієї мети пов'язується з вирішенням наступних завдань:

-вивчення процесу формування та розвитку ідеї порівняльного правознавства;

- визначення природи порівняльного правознавства;

-визначення предмету, об'єкту, методів, функцій та значення порівняльного правознавства;

-визначення методики і методології порівняльного правознавства;

-визначення місця порівняльно-правового методу в правовій методології;

-визначення особливостей порівняльно-правового аналізу окремих об'єктів порівняльного правознавства;

-обгрунтування можливостей використання порівняльного правознавства як самостійного методу та окремої науки.

Методи дослідження склала система загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечили об'єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження автор застосовував такі методи:

- історико-правовий (його використання надало можливість не лише визначити динамізм розвитку порівняльно-правового методу, а й виявити певні закономірності цього процесу в різних країнах і в різні часи, а саме становлення порівняльного правознавства як науки);

- логічний метод (його використання дозволило отримати нове юридичне знання про закономірності та найважливіші аспекти функціонування порівняльного правознавства, його природу);

- моделювання (використаний для вироблення ряду рекомендацій щодо розробки методології та методики порівняльного правознавства);

- системно-структурний (застосований для дослідження основних тенденцій розвитку права в певних умовах в процесі його запозичення, адаптації);

- соціогенетичний метод (застосований для розгляду проблеми порівняльного правознавства в практико-прикладному аспекті, тобто як в контексті еволюції правової системи, так і у звязку із загальносуспільним прогресом);

- структурно-функціональний (за його допомогою проведено дослідження обєктів порівняльного правознавства як взаємоповязаних елементів правової системи);

- порівняльно-правовий метод (дав змогу класифікувати відмінності, які можуть траплятися в процесі порівняльного аналізу, виявити особливості порівняльного аналізу інститутів та галузей національного законодавства).

Теоретичну базу дослідження складають роботи вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі загальної теорії держави і права: С.С. Алєксєєва, В.П. Казимирчука, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, В.О. Котюка, Р. Лукича, П.Ф. Мартиненка, М.М. Марченка, М.І. Матузова, О.Г. Мурашина, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, Є.О. Харитонова, М.В. Цвіка, Л.С. Явича; в галузі порівняльного правознавства: Р. Давида, Г. Гаттеріджа, В.Н. Денисова, В.К. Забігайла, Л.-Ж. Константінеско, Х. Кьотца, П.Ф. Мартиненка, Н.М. Оніщенко, І. Сабо, А.Х. Саідова, А.О. Тіллє, Ю.О. Тихомирова, В.О. Туманова, М.М. Файзієва, К. Цвайгерта, Г.В. Швекова та інших.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що вона є одним з небагатьох у вітчизняній юридичній науці теоретико-правовим науковим дослідженням порівняльного правознавства як комплексної категорії, що може розглядатися як самостійна юридична наука, що має власний предмет, методологічні прийоми його дослідження, певну структуру та функції, що визначають місце порівняльного правознавства в системі наукової діяльності. Важливого значення в роботі приділено дослідженню порівняння як одного з важливих методів вивчення державно-правової дійсності.

Наукова новизна даної дисертації і особистий внесок автора у дослідження проблем становлять наступні висновки, положення та рекомендації:

-характер сучасного порівняльного правознавства сформувався під впливом двох основних течій: застосування іноземного права або створення нових національних законів (законодавчого порівняльного правознавства) і порівняльного аналізу різноманітних правопорядків з метою кращого вивчення феномену права (науково-теоретичного порівняльного правознавства);

-сучасне порівняльне правознавство може досліджуватися у двох аспектах: як науковий метод досліджень державно-правових категорій, що використовується усіма юридичними науками; як самостійна наука, якій притаманні власні предмет, функції, методологія та структура;

-порівняльне правознавство досліджує самостійні об'єкти, що можуть бути класифіковані на теоретичні, що поглиблюють наукове вивчення правових категорій, та практичні, які забезпечують процес збагачення юридичної практики та її вдосконалення на основі позитивного досвіду інших держав та правових систем;

-природа порівняльно-правового аналізу визначається через призму історико-порівняльного, соціологічного підходів та порівняльного вивчення іноземного правового досвіду;

-методика порівняльного правознавства включає в себе різноманітні види порівнянь, які можуть бути класифіковані за наступними критеріями:

а) в залежності від об'єктів порівняльно-правового аналізу (мікропорівняння та макропорівняння);

б) в залежності від мети конкретного дослідження (описове, прикладне або законознавче порівняння);

в) в залежності від сучасного стану та історичних умов розвитку досліджуваних об'єктів (порівняння по горизонталі, порівняння по вертикалі);

-предмет порівняльного правознавства має двоаспектний характер: практично прикладний - комплекс проблем, процесів, які відбуваються у державно-правовій сфері і потребують порівняльного дослідження; та суто науковий - розробка методики, методології порівняльного правознавства і виявлення на цій основі загальних закономірностей функціонування різноманітних правових систем;

-особливості предмету дослідження визначають наступні функції порівняльного правознавства: пізнавальна, інформаційна, аналітична, інтегративна, критична, пропагандистська, прогностична та навчальна;

-дієвість порівняльного аналізу пов'язується з необхідністю урахування таких вимог, як: правильний вибір об'єктів (порівнювати можна лише ті об'єкти, які зумовлені єдиними причинами їх виникнення або знаходяться на одному рівні суспільного розвитку) і конкретна постановка цілей такого дослідження; вияв ступеню спільних і відмінних рис, позитивного та негативного в державно-правових процесах і явищах, що порівнюються; визначення результатів порівняльно-правового аналізу;

-значимість порівняльного правознавства пов'язана з визначенням загального, особливого, одиничного у сфері права та дослідженням можливостей і перспектив розвитку державно-правових категорій.

Практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у тому, що сформульовані у дисертації положення, висновки і рекомендації сприяють подальшим науковим дослідженням теоретичних проблем порівняльного правознавства.

Висновки щодо методики порівняльного правознавства, конкретних правил та вимог, яких слід дотримуватися в процесі порівняльно-правового аналізу, можуть сприяти більш ефективному використанню досвіду інших країн у процесі вдосконалення національного законодавства України, виконання завдань міжнародного права.

Положення дисертації можуть знайти відображення в процесі викладання нормативного курсу “Загальна теорія держави і права”, спецкурсів “Порівняльне правознавство” та “Правові системи сучасності”, а також при підготовці відповідних підручників і навчальних посібників. Деякі положення дисертації вже використовувалися здобувачем при проведенні семінарських занять в Київському університеті права.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з плановою темою науково-дослідної роботи відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, є складовою частиною загальних тем “Теоретико-правові проблеми законності” (номер державної реєстрації 0101 U 001010) та “Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації 0102 U 001597).

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Основні положення дисертації доповідались і обговорювалися на таких наукових конференціях, читаннях та зібраннях:

- на аспірантських читаннях та наукових доповідях “Сучасна гуманітарна культура: науково-методологічні засади” (6 квітня 2000 р, м. Київ, Інститут туризму; тези опубліковані);

- на Міжнародній науково-практичній конференції “Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика” (м. Ужгород, 1-3 червня 2000 р; тези опубліковані);

- на Міжвузівській студентській конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської обл., 2-4 лютого 2001 р.; тези опубліковані);

- на Міжнародній конференції “Європа-Японія-Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (м. Київ, 17-20 жовтня 2000 р; тези опубліковані);

- на Міжнародній науковій конференції “Проблеми права на зламі тисячоліть” (Дніпропетровський Національний університет, 13-14 лютого 2001 р.; тези опубліковані);

- на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції, присвяченій 10-річчю незалежності України “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна” (м. Львів, 4-5 травня 2001 р.; тези не опубліковані);

- на Міжвузівській студентській конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської обл., 27 січня -2 лютого 2001 р.; тези опубліковані).

Крім того, основні результати і висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, автор виклав у п’яти статтях, які надруковані у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Обсяг дисертації складає 208 сторінок, включаючи список використаних джерел у кількості 163 найменувань, який поданий на 12 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовано актуальність проблеми, сформульовано обєкт, предмет, мету та завдання, основні методи дослідження, визначено його наукову новизну та практичну значущість, розкрито звязок роботи з відповідними темами, надано інформацію про апробацію.

Розділ перший “Порівняльне правознавство як юридична категорія” присвячений аналізу історії становлення порівняльного правознавства як науки, характеристиці численних дискусій щодо визначення дійсної природи порівняльного правознавства, обгрунтуванню порівняльного правознавства як самостійної сфери юридичної науки.

Підкреслюється, що перші порівняльно-правові дослідження виявлено у працях Плутарха, Платона, Арістотеля та інших мислителів. В період пізнього середньовіччя вони виявляються більш виразно. Просвітителі також широко використовували порівняльно-правовий метод як в історичному, так і в джерелознавчому аспектах. Серед вчених того періоду, які досліджували державу і право на порівняльно-правовій основі слід, зокрема, визначити таких, як Г. Гегель, Дж. Локк, Ш.Л. Монтескьє, Г.В. Лейбніц.

В Україні та Росії процес становлення порівняльного правознавства як науки проходив переважно в історичному та слов'янознавчому напрямах. Цією проблематикою займалися такі вчені, як М.Д. Іванішев, І.І. Дитятин, І.М. Собест'янський, М.О. Максимейко, С.Ю. Десницький, М.М. Ковалевський, Г.Ф. Шершеневич та інші.

Однак, до кінця ХIХ ст. можна говорити лише про передвісників порівняльного правознавства. З цього періоду даний напрямок правових досліджень виходить за межі випадкових зусиль окремих вчених. А.-Ж. Константінеско виділяє в його розвитку три періоди, кожний з яких охоплює півсторіччя. В перший період порівняльне правознавство ще не було відокремлено від вивчення правових систем зарубіжних країн, у другому воно виходить на самостійні рубежі, щоб в третьому перейти до систематичних досліджень на порівняльно-правовій основі.

Таким чином, процес становлення порівняльного правознавства мав динамічний еволюційний характер. У своєму розвитку воно пройшло певні чітко визначені етапи. В його нинішньому стані порівняльне правознавство сформувалося під впливом двох різних течій: застосування іноземного права або створення нових національних законів (законодавчого порівняльного правознавства); порівняльного аналізу різних правопорядків з метою кращого вивчення самого феномену права (науково-теоретичного правознавства).

В сучасній юридичній літературі визначення природи порівняльного правознавства коливається на двох протилежних позиціях: 1) порівняльне правознавства є самостійною науковою дисципліною; 2) порівняльне правознавство - це науковий метод дослідження. Зокрема, першу позицію розділять такі вчені-правознавці, як Л.А. Лунц, А.О. Тіллє, Г.В. Швеков, А.Х. Саідов, Ю.О. Тихомиров, В.С. Нерсесянц та ін.; представниками ж другої позиції є Г. Гаттерідж, А. Канда, С.Л. Зівс, В.П. Казимирчук, І. Сабо, Ж. Сталєв та інші.

На наш погляд, слід розрізняти власне порівняльний метод та науку порівняльного правознавства, у методологічному арсеналі якої є різноманітні методи, в тому числі й порівняльний.

У даному розділі обгрунтовується теза про те, що порівняльне правознавство є юридичною наукою, якій властиві самостійні функції, цілі та об'єкт дослідження, історія становлення тощо. Мета порівняльного правознавства є динамічною категорією, що не лише формується, а й змінюється під впливом певних факторів. Одним з таких факторів є об'єкт порівняльного правознавства. Дослідження об'єкту безумовно має відбуватися з попереднім визначення конкретної мети порівняльного аналізу. Правильний вибір останньої надає можливість не лише здійснити вірну цільову орієнтацію дослідника, а й визначити систему взаємопов'язаних правових завдань, послідовне вирішення яких дозволяє досягти поставленої мети. Пізнавальна, інформаційна, аналітична, інтегративна, прогностична та інші цілі забезпечують функції дослідження, вивчення та аналізу правових категорій шляхом порівняльної характеристики правових об'єктів, що належать до різних правових систем.

На підставі аналізу різних підходів у юридичній літературі до визначення кола об'єктів порівняльного правознавства (зокрема, Ю.О. Тихомирова, С.Л. Зівса та ін.) в даному дисертаційному дослідженні автор класифікує об'єкти порівняльного правознавства на теоретичні, які поглиблюють наукове вивчення правових категорій (держава, право, правові вчення, концепції, погляди, юридичні теорії) та практичні об'єкти, які забезпечують збагачення юридичної практики та її вдосконалення на основі позитивного досвіду інших країн та правових систем (правова дійсність, правові системи, законодавство, галузі, інститути, нормативно-правові акти тощо).

З огляду на об'єкти та цілі порівняльного правознавства, його значення визначається тим, що воно надає можливість поглибити знання основних правових категорій, що складають основу юридичної науки; виявити взаємовідносини різних правових систем світу та їх взаємовплив; визначити закономірності розвитку правових систем на основі вияву їх спільних та особливих рис; характеризує можливі шляхи розвитку та вдосконалення національного законодавства тощо.

В другому розділі “Порівняльне правознавство як метод юридичної науки” висвітлено природу та процес здійснення порівняльно-правового аналізу. Необхідність та важливість даного дослідження зумовлюється тим, що між існуючими у світі правовими системами постійно спостерігаються такі процеси, як взаємопроникнення, наслідування, взаємний вплив, гармонізація, уніфікація. Інтенсивність цих процесів зумовлюється належністю певної правової системи до одного й того ж типу чи до різних типів права. Ще з давніх давен склалося підгрунтя для проведення порівняльних досліджень права, звичаїв, традицій різних народів. На основі порівняльного аналізу досліджували грецькі поліси та конституції Платон, Арістотель. В Україні та Росії перше широке застосування порівняльно-правових досліджень відбулося на грунті слов'янознавства, коли в першій половині XIX ст. в усіх слов'янських народах спостерігалося піднесення національного руху. Серед вчених того періоду слід згадати М.Д. Іванишева, І.М. Собестьянського, М.М. Ясинського, М.О. Максимейка, М.М. Ковалевського, П.Г. Виноградова та ін. Велика увага приділялася вивченню іноземного права як засобу отримання необхідної інформації для проведення порівняльних досліджень іноземного та національного права.

Досліджуючи різноманітні позиції щодо природи порівняльно-правового аналізу як ефективного засобу дослідження державно-правових явищ та процесів, ми визначаємо її природу через призму: а) історико-порівняльного підходу (зумовлений великою кількістю різноманітних народностей з власними звичаями, традиціями, що створили умови взаємовпливу і запозичення та визначили необхідність їх порівняльного дослідження); б) соціологічного напрямку порівняльних досліджень, в процесі яких залучаються соціологічні аспекти права, аналізується соціально-правова практика, яка, в свою чергу, надає можливість розкрити сутність процесів виникнення та розвитку права, виявити здатність громадянського суспільства сформулювати свої правові ідеї тощо; в) порівняльного вивчення іноземного правового досвіду, результати якого надають цінну інформацію, що враховувалася законодавцями при створенні власних законів.

Підкреслюється, що визначаючи методику порівняльного правознавства слід виходити з того, що правильне її застосування залежить від характеристики порівнюваних об'єктів, від конкретно-визначеної мети даного аналізу. Деякі вчені приділяли особливу увагу методиці порівняльного правознавства, а саме умовам правильного застосування порівняльного методу (М.М. Ковалевський), розробці відповідних методологічних правил, якими доцільно користуватися в порівняльному правознавстві ( Ю.О. Тихомиров). При будь якому виді порівняння слід враховувати рівні порівняння, схожість чи несхожість порівнюваних об'єктів, можливість використання результатів порівняльно-правового аналізу як в теорії, так і в практиці. В юридичній літературі розрізняють чимало видів порівнянь, які застосовуються при дослідженні державно-правових явищ. Дослідивши ці способи, за допомогою яких проводиться порівняльно-правовий аналіз, ми вирішуємо проблему щодо можливості зіставлення, порівняння певних об'єктів. В цьому плані досить важливим є з'ясування схожості та відмінності даних фактів чи об'єктів. Адже можна виявити, що певні явища схожі випадково і зовсім не обумовлені загальними для них причинами. Практична цінність порівняльно-правових досліджень залежить саме від якомога більшої кількості спільних рис, встановлення яких є підставою для з'ясування відмінностей порівнюваних явищ.

Пропонується класифікація видів порівняння залежно від таких критеріїв, як об'єкти порівняльно-правового аналізу; мета (конкретного наукового та практико-прикладного результату) дослідження; сучасний стан, історичні умови, етапи розвитку державно-правових явищ.

У даному розділі визначається місце порівняльного методу в правовій методології, у звязку з чим підкреслюється, що в юридичній літературі методологія правознавства найчастіше визначається як обумовлена ідеологією суспільства сукупність певних теоретичних напрямів, логічних прийомів і спеціальних способів дослідження державно-правових явищ. Взаємодія цих методів визначається шляхом їх класифікації на загальнонаукові, конкретно-наукові та спеціально-наукові. Неабияке місце серед спектру зазначених методів належить такому правовому методу як порівняльний.

Характер і особливості порівняльно-правового методу розкриваються при висвітленні, по-перше, його співвідношення із загально-науковими методами, що складають філософський рівень юриспруденції, по-друге, його місця і значення у системі спеціальних методів юридичної науки.

Порівняння не може відбуватися ізольовано, у відриві від інших логічних прийомів пізнання. Окремо один від одного ці компоненти пізнання можуть існувати лише як уявна абстракція. Застосування порівняння не лише правомірно, але й є обов'язковим для чіткого розмежування цих компонентів, для визначення їх специфічних пізнавальних функцій.

Порівняльно-правовий метод у взаємодії з системним методом надає можливість прослідкувати основні тенденції розвитку права в певних умовах, пов'язуючи системні параметри права з проблемами ефективності правового регулювання. Поряд з історичним та логічним методами порівняльне правознавство дозволяє дослідити закони генезису, періоди становлення державно-правових явищ, відмінності від законів функціонування вищого етапу їх існування, отримати нове юридичне знання про закономірності функціонування і розвитку правової форми суспільного життя. Метод конкретно-соціологічних досліджень у взаємозв'язку з порівнянням встановлює відповідність існуючих правовідносин, соціальних процесів реальним потребам суспільства. Порівняльно-правовий і статистичний методи розробляються і застосовуються стосовно різноманітних видів фактів.

Щодо спеціально-наукових методів, які характеризують процес дослідження у сфері галузевих юридичних наук, то усі вони безпосередньо використовують порівняльний метод з метою удосконалення відповідної наукової дисципліни, більш глибокого розуміння її предмету. Наприклад, наука кримінального права обгрунтовує ідею про можливість відокремлення дисципліни порівняльного кримінального права, наука цивільно-процесуального права - порівняльного цивільно-процесуального права тощо.

В третьому розділі “Порівняльне правознавство як наука” дається характеристика предмета порівняльного правознавства. Підкреслюється, що предмет порівняльного правознавства формується в рамках порівняльного підходу до вивчення правових систем світу. Такий підхід зумовлює необхідність визначення конкретного кола об'єктів, методологічних проблем порівняння в праві, історико-порівняльної проблематики. В юридичній літературі, зокрема в працях В.О. Туманова, А.Х. Саідова та інших вчених, предмет порівняльного правознавства окреслено проблематикою даної науки (наприклад, порівняльна юридико-соціологічна проблематика, методологічні проблеми порівняльно-правового дослідження тощо). Часто предмет порівняльного аналізу визначається колом конкретних об'єктів, зокрема, в працях М.М. Файзієва та Ю.О. Тихомирова (наприклад, законодавство федеративної держави, правові інститути та галузі, правові масиви тощо). Деякі вчені проводять межу між предметом та об'єктом даної науки вказуючи на те, що якщо об'єктом дослідження є правові системи різних країн та їх складові, то предметом має виступати вже не сам об'єкт, а принципи і закономірності їх розвитку. Автор, в свою чергу, зазначає, що є неприпустимим визначення предмету даної науки лише колом “голих” об'єктів дослідження. Визначаючи предмет даної науки, слід враховувати мету конкретного порівняльного дослідження та проблематику, яка викликала необхідність такого порівняння. Даний аспект є своєрідним водорозділом між поняттям предмету та об'єкту порівняльного правознавства. Тобто, предметом порівняльного правознавства є: 1) в практико-прикладному аспекті - комплекс проблем, процесів, що відбуваються в державно-правовій сфері і які потребують порівняльного дослідження державно-правових явищ задля досягнення конкретного правового результату, а також коло об'єктів порівняльного правознавства у їх безпосередній взаємодії з порівняльно-правовою метою даного дослідження; 2) в суто науковому - розробка методології та методики порівняльного правознавства і дослідження на цій основі загальних принципів і закономірностей виникнення, функціонування і розвитку різних правових систем.

Порівняльний аналіз державно-правових явищ здійснюється за допомогою різноманітних наукових методів дослідження, які притаманні як даній науці, так й іншим наукам. Головне місце серед них належить порівняльному. Останній, в свою чергу, поділяється на синхронічний метод порівняння (порівнянню підлягають одночасно два і більше об'єкти) та діахронічний (порівнюються один чи декілька об'єктів в різний час їх існування).

Особливу увагу приділено порівняльному аналізу галузей та інститутів національного законодавства. Вказується на актуальність порівняльного аналізу національного законодавства. Саме цей предмет дослідження найчастіше привертає увагу компаративістів, оскільки надає змогу останнім дослідити як загальні характеристики законодавчих систем, спільні тенденції їх розвитку, так і численні особливості даного процесу.

Характер та динаміка взаємозв'язку різних структурних частин законодавства різні, що нерідко призводить до неузгодженості актів різної юридичної сили, правових колізії, прогалин у праві тощо. Для усунення подібних негативних явищ потребує чіткої регламентації механізм розроблення, прийняття законів, вивчення практики його застосування. Саме для цього вкрай необхідно порівнювати галузі, інститути, нормативні акти та самі норми національного законодавства. Даний порівняльний аналіз має відповідати певним вимогам, які автор і намагається конкретизувати. До них, зокрема, ми відносимо такі, як необхідність врахування історичних, економічних умов виникнення досліджуваних явищ у порівнянні з сучасним їх станом, вияв відмінних та негативних їх рис (наводиться класифікація відмінностей, які можуть виникати в процесі порівняльного аналізу), встановлення причин виникнення останніх, визначення конкретної мети, правового результату, якого має бути досягнуто в процесі порівняльно-правового аналізу. Порівнюючи інститути та галузі національного законодавства необхідно враховувати таку особливість, як форма державного устрою, у відповідності до чого встановлюються рівні порівняльного аналізу (макро- та мікрорівень).

Досліджується також значимість міжнародного права як об'єкта порівняльного правознавства. Міжнародно-правова проблематика є досить важливою для порівняльного правознавства. Численні інститути міжнародного права перебувають на стиці з правом внутрішньодержавним і застосування порівняння цих інститутів мало чим відрізняється від їх застосування в конкретній галузевій юридичній науці. Це особливо стосується таких інститутів, як право притулку, громадянство, ратифікація міжнародних правових норм тощо.

Практична корисність порівняльного правознавства завжди пов'язувалася з виконанням завдань міжнародного права. Наука міжнародного права, в свою чергу, широко використовує методи та методику порівняльного правознавства. Переважно усі дослідження принципів, інститутів, норм та інших джерел міжнародного та національного права грунтуються, перш за все, на порівняльному методі і використовують правила та методики, притаманні порівняльному правознавству. Вони покликані сприяти одним і тим же цілям, зокрема, таким, як визначення світових тенденцій правового регулювання, відповідність норм національного права міжнародним стандартам, встановлення загальновизнаних правових принципів, перспективному плануванню законодавчої діяльності, уніфікації, тлумачення права тощо.

У висновках, які завершують роботу, сформульовано головні результати дослідження, підкреслено теоретичне та практичне значення розробленої теми.

1. Процес становлення порівняльного правознавства мав динамічний еволюційний характер. У своєму розвитку воно пройшло певні чітко визначені етапи. В давні часи порівняльне правознавство ще не мало самостійного характеру і застосовувалося як метод дослідження окремих інститутів права, що належать до законодавства однієї країни. В його нинішньому стані порівняльне правознавство сформувалося під впливом двох різних течій: застосування іноземного права або створення нових національних законів (законодавчого порівняльного правознавства) та порівняльного аналізу різних правопорядків з метою кращого вивчення самого феномену права (науково-теоретичного правознавства).

2. Аналіз різних підходів надає можливість автору говорити про наявність у сучасній юридичній літературі наступних основних підходів до характеристики природи порівняльного правознавства:

- порівняльне правознавство є науковим методом дослідження державно-правових явищ, який застосовується в усіх галузях юридичної науки, і, виступаючи одним із конкретних способів застосування загальних та спеціальних методів у дослідженні державно-правових явищ, а також, застосовуючись на їх основі і у сполученні з іншими методами, є необхідним як для наукових досліджень права, так і у практиці;

- порівняльне правознавство - це методологічна наука, що вивчає порівняльний метод і особливості його застосування в теорії і практиці держави і права;

- порівняльне правознавство є юридичною наукою, яка має власний предмет, об'єкт, методологію дослідження, історію становлення, власну бібліографію, і покликана сприяти вирішенню конкретних завдань і цілей юридичної науки, практики та міжнародного правового співробітництва.

3. Об'єкти порівняльного правознавства можна класифікувати на теоретичні, які поглиблюють наукове вивчення правових категорій (держава, право, правові вчення, концепції, погляди, юридичні теорії), та практичні, що забезпечують збагачення юридичної практики та її вдосконалення на основі позитивного досвіду інших країн та правових систем (правова дійсність, правові системи, галузі, інститути, законодавство, нормативно-правові акти тощо).

4. Значення порівняльного правознавства визначається наступним:

- воно надає можливість поглибити знання основних правових категорій, що складають основу юридичної науки;

- порівняльне правознавство надає можливість виявити взаємовідносини різних правових систем світу та їх взаємовплив;

- визначає закономірності розвитку правових систем на основі вияву їх спільних та особливих рис;

- надає можливість визначити позитивний досвід розвитку правових систем та можливості їх запозичення національним законодавством;

- характеризує можливі шляхи удосконалення національного законодавства.

5. Порівняльно-правовий аналіз - це ефективний засіб дослідження державно-правових явищ, аналізу окремих інститутів і правових норм, держави і права в цілому по таких тісно взаємопов'язаних поміж собою основних напрямах: в територіальному розрізі та в історичному аспекті. Природу порівняльно-правового аналізу можна визначити в аспекті історико-порівняльного підходу, соціологічного напрямку порівняльних досліджень та порівняльного вивчення іноземного правового досвіду.

6. Розроблення відповідних методологічних правил проведення порівняльно-правового аналізу надає можливість досягти визначеної мети, конкретних правових результатів. В цьому плані досить важливим є з'ясування спільних та відмінних рис порівнюваних об'єктів. Оскільки певні явища можуть виявитися схожими випадково і зовсім не обумовлюватися загальними для них причинами, то наявність спільного у порівнянні є неодмінною його умовою. Практична цінність порівняльно-правових досліджень залежить саме від якомога більшої кількості спільних рис, виявлення яких є підставою для з'ясування відмінностей порівнюваних явищ.

7. Предмет порівняльного правознавства автор визначає в двох основних аспектах:

- в практико-прикладному - це комплекс проблем, процесів, що відбуваються в державно-правовій сфері і які потребують порівняльного дослідження державно-правових явищ задля досягнення конкретного правового результату, а також коло об'єктів порівняльного правознавства у їх безпосередній взаємодії з порівняльно-правовою метою даного дослідження;

- в суто науковому - це розробка методології та методики порівняльного правознавства і дослідження на цій основі загальних принципів і закономірностей виникнення, функціонування і розвитку різних правових систем.

8. Необхідність порівняльного аналізу національного законодавства викликана, як правило, необхідністю: а) заміни застарілих нормативних актів новими, які б відповідали динаміці суспільних відносин; б) усунення суттєвих недоліків у законодавстві країни, таких, як невідповідність нормативного акту нижчої юридичної сили правовому акту вищої юридичної сили, колізії норм права, прогалини у праві; в) вдосконалення техніки законотворчої діяльності та правозастосування; г) подальшого розвитку та прогресу суспільних відносин, що досягається, зокрема, завдяки запозиченню іноземного правового досвіду.

9. Досліджуючи такий об'єкт порівняльного правознавства, як міжнародне право, слід враховувати специфіку відображення міжнародно-правових норм в галузях публічного і приватного права.

Практична корисність порівняльного правознавства пов'язується з виконанням завдань міжнародного права, а це, передусім, визначення світових тенденцій правового регулювання, відповідність норм національного права міжнародним стандартам, встановлення загальновизнаних правових принципів, перспективне планування законодавчої діяльності, уніфікація, тлумачення права та ін.

Основні положення дисертаційного дослідження викладено у таких публікаціях автора:

1. Порівняльне правознавство: наука чи метод? (значення для теорії та практики) // Держава і право. Збірник наукових праць. - Вип. 6. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України; Вид. Дім “Юридична книга”, 2000. - С.18-24.

2. Порівняльне правознавство: природа та функції // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип.11.- К.: Вид. Дім “Юридична книга”, 2000. - С.535-545.

3. Мета, значення та обєкти порівняльного правознавства // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 100, “Правознавство”, 2000. - С. 28-31.

4. Порівняльне правознавство як самостійна наукова дисципліна // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Вип.12. - К.: Вид. Дім “Юридична книга”, 2001. - С. 594-600.

5. Місце порівняльного методу в правовій методології // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Вип.13.- К.: Вид. Дім “Юридична книга”, 2002. - С.448-454.

6. Порівняльне правознавство як один із головних чинників зближення правових систем // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем: Матеріали міжнародної наукової конференції.- К., 2000.-С.264-266.

7. Розвиток порівняльного правознавства як напрямок гуманітарної культури українського суспільства // Сучасна гуманітарна культура: науково-методологічні засади (Аспірантські читання). - Наукове видання. - К., Вид-во “КІТЕП”, 2000. - С. 31-34.

8. Конституційне будівництво та проблеми розвитку порівняльного правознавства // Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції / Упорядник Ю.М.Бісага. - Ужгород: Закарпаття, 2000. - С. 81-85.

9. Основні риси порівняльного правознавства // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. (Збірник матеріалів міжвузівської наукової студентської конференції). - К., 2000. - Вип. 1. - С. 20-26.

10. Порівняльне правознавство як самостійна наукова дисципліна // Проблеми права на зламі тисячоліть. (Матеріали міжнародної наукової конференції). Наукове видання. - Дніпропетровськ: Вид. ІМА - прес, 2001.-.С. 3-5.

11. Порівняльне правознавство: минуле та сучасне // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. (Збірник матеріалів міжвузівської наукової студентської конференції). - К., 2002. - Вип. 2. - С. 31-34.

Бигич О.Л. Порівняльне правознавство: природа та методологічне значення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних та правових учень. - Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. - Київ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню проблем розвитку порівняльно-правового методу, становлення порівняльного правознавства як науки, аналізу його природи, функцій, методики та методології, а також визначенню предмету та об'єктів порівняльного правознавства. Обгрунтовується положення про те, що порівняльне правознавство є юридичною наукою, а порівняльно-правовий метод - одним із основних її методів, який також широко використовується й іншими юридичними науками.

Досліджено способи та види порівняльно-правового аналізу, в процесі якого виявляється загальне, особливе та одиничне, позитивне та негативне в державно-правових явищах та процесах.

Запропоновано ряд висновків, що торкаються способів та методики проведення порівняльно-правового аналізу.

Ключові слова: порівняльне правознавство, порівняльно-правовий метод, компаративістика, правова сім'я, правова система, національне законодавство, міжнародне право.

Бигич Е.Л. Сравнительное правоведение: природа и методологическое значение. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. - Киев, 2002.

Диссертация посвящена исследованию проблем развития сравнительно-правового метода, становления сравнительного правоведения как науки, анализу его природы, целей, функций, методики и методологии. В работе рассмотрены следующие аспекты сравнительного правоведения: сравнительное правоведение как юридическая категория, сравнительное правоведения как метод юридической науки, сравнительное правоведение как юридическая наука.

Обосновывается положение о том, что сравнительное правоведение является самостоятельной юридичекой наукой, а сравнительно-правовой метод - одним из основных её методов, который также используется и другими юридическими науками.

В диссертации определение предмета сравнительного правоведение представлено в практико-прикладном и чисто научном аспектах. В практико-прикладном аспекте - это комплекс проблем , процессов, которые происходят в государственно-правовой сфере, в чисто-научном - разработка методологии и методики сравнительного правоведения.

Проведено исследование понятий “сравнительное правоведение” и “сравнительно-правовой метод”, существование которых уже в течении многих десятилетий порождает спор о действительной природе сравнительного правоведения. Проанализированы различные подходы в юридической литературе к определению этих категорий.

Обосновывается положение о том, что цели сравнительного правоведения