НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

УДК 349.6

Бакай Олексій Олексійович

Правове забезпечення екологічного прогнозування

Спеціальність 12.00.06. – земельне право; аграрне право;

екологічне право; природоресурсне право.

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата юридичних наук

Харків 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор Гетьман Анатолій Павлович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, проректор з навчальної роботи

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, Бобкова Антоніна Григорівна, Донецький державний університет, доцент, завідувач кафедри господарського права;

- кандидат юридичних наук, Фролов Максим Олександрович, Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка, доцент кафедри трудового, земельного та екологічного права.

Провідна установа – Одеська національна юридична академія, кафедра аграрного, екологічного і природоресурсового права, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса.

Захист відбудеться “23” жовтня 2002 року о 14.30 годині на засіданні спеціальної вченої ради Д. 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 64024, м. Харків, вул. Пушкінська 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого за адресою: 64024, м.Харків, вул. Пушкінська 77.

Автореферат розісланий “21” вересня 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гончаренко В.Д.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Особливістю даного дослідження є майже цілковита відсутність фундаментальних досліджень з питань виникнення, розвитку та функціонування інституту екологічного прогнозування в природоохоронному законодавстві України. Саме ці причини обумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження.

Актуальність теми. У народному господарстві інтенсивно використовуються хімічні речовини, ядерна енергія, агрохімікати та інші предмети, які забруднюють навколишнє природне середовище. Завдання екологічного права полягає в тому, щоб забезпечити гармонічну взаємодію суспільства і природи, ефективне і раціональне використання природних ресурсів, їх відтворення, належну охорону навколишнього природного середовища.

З прийняттям Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” екологічне прогнозування одержало статус соціально-правового інституту, а також необхідні для його реалізації умови управлінського процесу, інвестиційної, законотворчої, господарської та іншої діяльності.

Як правова форма аналітичної та оцінювальної діяльності, екологічне прогнозування виступає самостійною функцією управління в сфері екології. Встановлення екологічної, соціальної, економічної і власне юридичної ефективності екологічного прогнозування за допомогою правового забезпечення, стримується через відсутність чітких нормативних критеріїв, неповноти охоплення правового регулювання відносин по здійсненню екологічного прогнозування, нечіткості у встановленні його цілей і завдань, організаційно-правових форм, невпорядкованості правового статусу фахівців, що здійснюють екологічне прогнозування, еколого-прогнозної процедури, прогалин у законодавстві в системі гарантій, включаючи перелік необхідних охоронних форм.

Немає сумнівів у тому, що досягнення цілей екологічної політики, зокрема забезпечення екологічної безпеки України, тісно пов'язано з рекомендаціями, пропозиціями екологічного прогнозування, що в умовах поширення екологічної кризи стає необхідним і діючим інструментом в системі привентивних заходів вирішення найскладніших екологічних проблем.

Оцінюючи соціально-правовий механізм гарантування екологічної безпеки, можна зробити висновок, що вирішення надзвичайно складних екологічних проблем можливо тільки при безпосередньому дотриманні положень, висновків, рекомендацій, вироблених при здійсненні екологічного прогнозування. Отже, мова йде про необхідність розробки наукової методології, з урахуванням всебічних потреб практики для здійснення екологічного прогнозування, що базується на єдиній екологічній основі, тобто міждисціплінарному, інтегрованому підході науково-практичного дослідження обсягів прогнозування.

Визначення місця екологічного прогнозування в системі соціально-правового механізму забезпечення екологічної безпеки – питання як теоретичного, так і практичного значення. З урахуванням зазначеного, надзвичайно важливим є виявлення його особливостей, розмежуванні з близькими за змістом інститутами екологічного законодавства, визначенні характеру еколого-прогнозної діяльності та умов, у найбільшій мірі сприятливих ефективній реалізації висновків екологічного прогнозування, досягненню його результативності.

Наукове завдання дисертаційного дослідження, що має істотнє значення для екологічного права України, полягає у визначенні місця і значення прогнозування в механізмі управління якістю навколишнього природного середовища, соціальної функції науково-обгрунтованого прогнозування природоохоронної діяльності держави, а також його співвідношення із плануванням, моніторингом, експертизою в системі державно-правової природоохорони.

Таким чином, оскільки питання теоретичного, практичного і правозастосовчого характеру, які пов’язані з правовим забезпеченням екологічного прогнозування щодо використання природних ресурсів і охороні довкілля, до цього часу не були об’єктом спеціального дослідження українських учених, а правовий інститут екологічного прогнозування є новим і необхідним для розвитку науки екологічного права та екологічного законодавства України, їх комплексний аналіз є необхідним і надзвичайно актуальним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з планами наукових робіт кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках Державної цільової комплексної програми “Проблеми удосконалювання екологічного законодавства в умовах ринку” номер держреестрації 0186.0.070871.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є поглиблення теорії та практики застосування екологічного права знаннями про правове регулювання екологічного прогнозування діяльності з використання природних ресурсів та охороні довкілля, виявленні ефективних правових важелів, які створюють передумови для вдосконалення правових норм, що регулюють суспільні відносини у зазначеній сфері. Відповідно до поставленої мети основну увагу в дисертації зосереджено на вирішенні таких задач:

- визначення правового поняття екологічного прогнозування;

- аналіз правових основ екологічного прогнозування раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення та охорони навколишнього природного середовища;

- обґрунтування та визначення міжнародно-правових стандартів екологічного прогнозування для національного законодавства України;

- визначення суб'єктного складу правовідносин, що виникають у сфері екологічного прогнозування, встановлення їх прав та обов'язків;

- встановлення принципів еколого-правового прогнозування;

- виявлення особливостей провадження щодо здійснення екологічного прогнозування;

- обґрунтування необхідності вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у галузі екологічного прогнозування.

Об'єктом дослідження є норми екологічного законодавства, які регулюють діяльність, пов’язану із проведенням прогнозування з використання природних ресурсів, їх відтворення та охороні довкілля.

Предметом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у сфері правового регулювання прогнозування з використання і відтворення природних ресурсів та охороні довкілля.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження виконано за допомогою сукупності прийнятих у юридичній науці методів і прийомів наукового пізнання, таких як: історичний, порівняльно-правовий, діалектичний, формально-логічний, комплексний, метод системного аналізу, а також тлумачення правових норм.

За допомогою історичного методу досліджується питання становлення та розвитку теоретичних наробок та правового регулювання суспільних відносин, що виникають у сфері екологічного прогнозування.

Порівняльно-правовий метод дослідження застосовується для порівняльного аналізу окремих положень номативно-правових актів України і деяких зарубіжних країн, що регулюють суспільні відносини у сфері екологічного прогнозування.

Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам, що виникають у сфері екологічного прогнозування, використовується метод тлумачення правових норм. Правове регулювання екологічного прогнозування розглядається з точки зору комплексного дослідження нормативно-правових актів.

При написанні дисертації використані системний та комплексний методи в дослідженні основних і принципових питань теми, у зіставленні загального та особливого. Використовується також метод системного аналізу, який дозволив розлядати екологічне прогнозування як облік системоутворюючих зв'язків між природою і суспільством, співвідношення ступеню і характеру антропогенного навантаження на довкілля, з межами так званої припустимості.

Наведені дослідницькі методи базуються на умовах об'єктивного та всестороннього аналізу процесів і явищ суспільного розвитку, у сфері екологічного прогнозування. Все це дало змогу проаналізувати правовий інститут екологічного прогнозування, визначити шляхи подальшого вдосконалення його правового регулювання.

Теоретична основа дослідження. Сформульовані у дисертації теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження грунтуються на працях вітчизняних та зарубіжних учених-правознавців: В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, А.Г.Бобкової, С.О. Боголюбова, М.М. Бринчука, А.П. Гетьмана, Д.М. Демичева, Б.В. Єрофєєва, І.І. Каракаша, С.М.Кравченко, М.В. Краснової, О.С. Колбасова, В.В. Костицького, Н.Р. Малишевої, П.П.Музиченка, В.Л. Мунтяна, В.К. Попова, В.О. Чуйкова, В.С. Шахова, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги, М.О. Фролова.

Не залишилися поза увагою також роботи з правового прогнозування видатних учених-правознавців: Г. А. Аванесова; О.А. Гаврилова; В.А. Журавля; М.П.Клейменова; Р.А. Сафарова; С.А. Саркисяна та інших.

У дослідженні використовувались роботи відомих учених у сфері прогностики, таких як: І.В. Бестужев-Лада; А.М. Гендін; В.Г. Гмошинський; Л.В.Голованов; Е.Д. Гражданніков; Г.М. Добров; Ю. А. Зиков; А.М. Івахненко; Г.І.Фліорент; А.В. Кацура; В.Д. Комаров; М.Л. Лезгіна; В.А. Лісічкін; В.Є. Ліхтенштейн; М.М. Лопухін; Б. М. Маклярський; А. Г. Маурінь; П. Г. Олдан; А.А. Павєльєв; М.А. Поживанов; Р.Л. Раяцкас; Н.Ф. Реймерс; М.П. Сигаев; А.Д. Смирнов; В.Е. Соколов; Л. К. Шапошников; С.М. Ямпольский; Янч Эрих та інших.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти, що регламентують екологічні відносини в Україні, законодавчі акти країн СНД, міжнародні еколого-правові документи, що складають основу правового регулювання екологічного прогнозування.

Наукова новизна отриманих результатів дисертації. Дисертація є першим у сучасній еколого-правовій літературі України комплексним дослідженням проблем правового регулювання екологічного прогнозування, його змісту, передумов формування, ролі і значення в створенні належної правової основи забезпечення екологічних прав людини та екологічної безпеки, визначення напрямків розвитку та удосконалення еколого-правових чинників.

На захист виносяться наступні положення дисертації:

Уперше визначено юридичне поняття екологічного прогнозування. Воно розглядається як урегульована екологічним законодавством діяльність спеціально уповноважених суб'єктів права, що спрямована на підготовку та проведення екологічних прогнозів у галузі використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення сприятливого стану навколишнього природного середовища й екологічної безпеки.

Обгрунтовується теза про те, що в рамках екологічного права формується самостійний правовий інститут екологічного прогнозування, що зумовлене специфікою визначених сфер екологічної діяльності. Зазначений інститут являє собою сукупність еколого-правових норм, які регулюють однорідну групу суспільних відносин, що виникають у з’вязку з проведенням екологічного прогнозування в Україні.

Уперше досліджуються питання правового регулювання процедури здійснення екологічного прогнозування, пропонуються та обгрунтовуються стадії його реалізації. Такими стадіями є : а) організація підготовки проекту екологічного прогнозування; б) виконання екологічного прогнозування згідно затвердженого проекту; в) оцінка вірогідності й точності проведення екологічного прогнозування, а також вироблення рекомендацій для прийняття подальших рішень.

Додатково обґрунтовуються наукові позиції щодо визначення екологічного прогнозування як самостійної функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля. У роботі наведено порівняльний аналіз екологічного прогнозування з іншими управлінськими функціями у сфері екологіїї (екологічною експертизою, екологічним плануванням та ін.).

Уперше визначено склад суб'єктів екологічного прогнозування, досліджено питання стосовно прав та обов'язків суб'єктів прогнозної діяльності, а також запропоновані критерії їх поділу на відповідні види. Пропонується розділити суб'єктів екологічного прогнозування на дві категорії, а саме: на тих, які здійснюють екологічне прогнозування і тих, що використовують результати екологічних прогнозів.

Уперше в еколого-правовій літературі на підставі аналізу загально-правових і галузевих принципів, науково визначено і всебічно досліджено питання принципів екологічного прогнозування, та розкрито її зміст.

Обрунтована пропозиція автора відносно доцільності розробки й прийняття положення Кабінету Міністрів України “Про екологічне прогнозування”, а також внесення змін та доповнень у чинне екологічне законодавство, яке регламентує сферу суспільних відносин, що виникають у з’вязку із проведенням екологічного прогнозування. У дисертації наведено структуру запропонованого нормативно-правового акту.

Додатково обгрунтовано значення міжнародно-правових норм для екологічного законодавства України у сфері регулювання відносин з екологічного прогнозування, та зроблено висновок про необхідність їх імплементації в національне законодавство України.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки, пропозиції та рекомендаціїї можуть бути використані при розробці та удосконаленні відповідних чинників екологічного законодавства, які регулюють суспільні відносини у сфері екологічного прогнозування.

Основні положення наукової роботи можливо також застосувати при підготовці підручників, навчальних посібників, курсів лекцій з екологічного права, а також при проведенні лекцій та практичних занять з курсу екологічного права. Деякі сформульовані в дисертаціїї положення мають дискусійний характер і повинні стати базою для подальших наукових досліджень.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на теоретичних семінарах кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Свої погляди з деяких проблем дисертаційного долідження автор висвітлив у статтях та доповідях на двох науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” (Харків, грудень 2000р.), ”Право власності: проблеми забезпечення, реалізації та захисту”( Харків, вересень 2001р.).

Результати проведеного дослідження використовувалися автором у навчальному процесі під час проведення семінарських занять із студентами з курсу “Екологічне право”.

Публикації. Результати дослідження викладені в чотирьох друкованих працях і двох тезах наукових повідомлень.

Структура дисертації зумовлена предметом, цілями та завданнями дослідження. Вона складається із вступу, двох розділів, що містять одиннадцять підрозділів, висновку та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 180 сторінок, 24 з яких займає список використаних літературних джерел ( 316 найменувань ).

Основний зміст роботи

У вступі визначається актуальність та стан розробки обраної теми дослідження, її звязок з науковими програмами, планами, темами, обєкт та предмет дослідження, його мета та задачі, наукова новизна одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення, а такожапробація результатів дисертації.

Розділ перший “Юридична природа екологічного прогнозування” складається з п’яти підрозділів, присвячених дослідженню поняття та видів екологічного прогнозування, стану наукової розробки і законодавчого регулювання екологічного прогнозування, правовим основам екологічного прогнозування аналізуються принципи та міжнародно-правові стандарти екологічного прогнозування.

У підрозділі 1.1 “Стан наукової розробки та законодавчого регулювання екологічного прогнозування” мова йде про те, що термін “прогноз” визначається як всяке конкретне або пророковане вірогідне судження якісного стану чогось (когось) або прояву якоїсь події в майбутньому. Прогноз засновується на виборі із великої кількості варіантів найбільш імовірних подій, явищ, напрямків розвитку, дяльності тощо.

В свою чергу, прогнозування, це - розробка прогнозу. Як правило, прогнозування – спеціальне наукове дослідження конкретних перспектив розвитку будь-якого явища. Серед різноманітних видів прогнозування необхідно виділити екологічне прогнозування.

Уперше законодавче забезпечення прогнозування, в т.ч. і екологічного, було визначено в постановах уряду колишнього СРСР наприкінці 60-х, початку 70-х років минулого століття.

З метою поліпшення організації і координації науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт щодо рішення найважливіших науково-технічних проблем в області раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишньої природного середовища в зазначених постановаї передбачалося зобов’язати відповідні державні органи управління у сфері екології розробити науково-технічний прогноз можливих змін у біосфері в результаті розвитку галузей народного господарства на перспективу, передбачити в ньому заходи щодо максимального запобігання негативного впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище, а також розвиток наукових досліджень, що забезпечують рішення найважливіших проблем охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.

В сучасному національному законодавстві України правове регулювання екологічного прогнозування вперше було передбачено Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”. В ст.22 зазначеного закону визначено, що спеціально уповноважені державні органи, разом із науковими установами забезпечують організацію короткострокового і довгострокового прогнозування змін навколишнього природного середовища, які повинні враховуватися при розробці і виконанні програм і вживанні заходів по екологічному і соціальному розвитку республіки, в тому числі по охороні навколишнього природного середовища, використанню і відтворенню природних ресурсів і забезпеченню екологічної безпеки.

По суті в ньому було закладено фундамент для регулювання суспільних відносин у сфері екологічного прогнозування. Не випадково одним із принципів охорони навколишнього природного середовища є науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства на основі сполучення міждісціплінарних знань екологічних, соціальних, природних і технічних наук і прогнозування стану навколишнього природного середовища

У підрозділі 1.2 “Правове поняття екологічного прогнозування та його види” характеризується поняття, особливості та види екологічного прогнозування. В дисертації зазначається, що при досить широкому використанні терміну “екологічне прогнозування”, його загальне поняття та правовий зміст в юридичній літературі залишається мало визначеним.

Зокрема, досліджуючи юридичну природу екологічної експертизи, В.І. Андрейцев розглядає екологічне прогнозування в контексті необхідності розробки наукової методології здійснення екологічної експертизи, що базується на єдиній екологічній основі, тобто міждисціплінарному, інтегрованому підході науково-практичного дослідження об’єктів експертизи, їх системному аналізі, комплексній оцінці і прогнозу.

Крім того, екологічне прогнозування розглядається як особливий вид діяльності спрямованої на розробку прогнозних показників стану навколишнього природного середовища та його окремих елементів, життя і здоров’я людей ( І.І. Каракаш ); як один із елементів загальної структури управління якістю навколишнього природного середовища (В.В. Петров); як метод дослідження в галузі суспільних відносин, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища (С.А. Боголюбов).

Досліджуючи та аналізуючи наведені точки зору, в дисертації пропонується авторське визначення відповідного поняття, а саме: екологічне прогнозування це - урегульована екологічним законодавством діяльність спеціально уповноважених суб'єктів права, що спрямована на підготовку та проведення екологічних прогнозів у галузі використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення сприятливого стану навколишнього природного середовища й екологічної безпеки.

Типологія екологічного прогнозування може будуватися за різними критеріями в залежності від завдань, об'єктів, масштабів прогнозуємих явищ, предметів, проблем, характеру, періоду попередження, методів, організації прогнозування і т.ін.

В роботі наводиться характеристика та правовий зміст відповідних видів екологічного прогнозування.

У підрозділі 1.3 “Правові основи екологічного прогнозування” розглядається питання про систему правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері екологічного прогнозування.

На думку автора, правові норми, що регулюють суспільні відносини у сфері прогнозування діяльності по використанню природних ресурсів і охороні довкілля, формують один із самостійних інститутів екологічного законодавства – інститут екологічного прогнозування. Він є новим для екологічного законодавства і повинен розглядатися в якості складової частини його комплексного інституту - інституту управління в сфері природокористування та охорони давкілля.

Інститут екологічного прогнозування, який формується у рамках екологічного законодавства, покликаний забезпечити регулювання певного виду екологічних суспільних відносин, що виникають у зв’язку з екологічною діяльністю по використанню надр, джерел мінеральних вод, поводженню з небезпечними відходами, а у деяких випадках по здійсненню окремих видів користування об’єктами тваринного світу (полювання). І хоча норми екологічного права, що регламентують окремі види екологічних правовідносин, не у всіх випадках повно і однаково встановлюють правовий режим прогнозування екологічної діяльності, разом з тим, це коло суспільних відносин має єдину правову природу у вигляді певної юридичної регламентації.

Первоосновою для виникнення та становлення зазначеного інституту стала норма Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” яка передбачає необхідність забезпечення короткострокового і довгострокового прогнозування змін навколишнього природного середовища.

Все це свідчить про глибинну природу цього інституту права, для якого характерна єдина направленість юридичних прийомів впливу на предмет правового регулювання.

Його подальше становлення та розвиток, дисертант пов’язує з розробкою і прийняттям єдиного кодифікованого нормативно-правового акту – Екологічного кодексу України, навколо чого довгий час точилися дискусія в юридичній літературі (В.І. Андрейцев, В.К. Попов, О.С. Колбасов, Ю.С. Шемшученко та ін.).

Саме в зазначеному кодексі повинні знайти своє відображення правові чинники, що дозволять розширити та удосконалити рамки правового регулювання суспільних відносин у сфері екологічного прогнозування.

Підрозділ 1.4 “Принципи екологічного прогнозування” присвячений дослідженню основних ідей та засад, що характерізують екологічне прогнозування.

На думку автора, принципи правового регулювання екологічного прогнозування належать до різновиду галузевих принципів екологічного прва. З огляду на аналіз наукових досліджень загальних принципів екологічного права (С.С. Алєксєєв, Л.С. Явич, Р.Л. Іванов), та галузевих принципів екологічного права ( В.І. Андрейцев, Ю.С. Шемшученко, Л. Л. Чаусова), дисертант пропонує класифікувати принципи екологічного прогнозування на “основні” та “допоміжні”. Подібний розподіл має за мету, відмежувати вузькоспеціальні “прогнозно-процедурні принципи” необхідні для організації, забезпечення та реалізації прогнозу, від принципів які складають зміст інституту екологічного прогнозування, та носить методологічний характер.

До основних принципів екологічного прогнозування відносяться: презумпція потенційної екологічної небезпеки будь-якої намічуваної господарської та іншої діяльності; комплексна оцінка впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище та її наслідки; достовірность та повнота інформації, яка надається для екологічного прогнозування; наукова обґрунтованість та об'єктивність екологічного прогнозування; гласність, участь громадських організацій (об'єднань), врахування суспільної думки; відповідальність учасників екологічного прогнозування за організацію проведення та якість екологічного прогнозування.

Автором надана всебічна характеристика кожного із наведених у роботі принципів екологічного прогнозування.

Підрозділ 1.5 “Міжнародно-правові стандарти екологічного прогнозування в Україні” присвячений міжнародним аспектам формування правових засад екологічного прогнозування в Україні.

За думкою автора, проблема забезпечення реалізації найбільш ефективного екологічного прогнозування виходить за національні рамки, носить глобальний характер, і її вирішення вимагає правового регулювання на міждержавному рівні. У зв'язку з цим, національне регулювання зазначених питань повинно максимально повно імплементувати стандарти і вимоги міжнародного права відносно екологічного прогнозування, використовувати накопичений досвід міжнародного співробітництва в цій сфері, запозичати міжнародні форми законодавчого регулювання, для їх впровадження в правове поле України.

Міжнародні Конвенції та Угоди, ратифіковані Україною, дають змогу визначити основні напрямки розвитку національного законодавства та розробки загальнодержавних і регіональних програм у сфері реалізації екологічного прогнозування, його подальшого розвитку з метою забезпечення належної охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки.

Відзначаючи лінгвістичні аспекти використання терміну “прогнозування” в зазначених Конвенціях та Угодах, автор звертає увагу на особливості розробки та впровадження механізму екологічного прогнозування в національне законодавства України, а також його нормативне забезпечення в міжнародно-правових документах.

Розділ другий “Правові форми реалізації екологічного прогнозування” складається з чотирьох підрозділів, присвячених дослідженню питань екологічного прогнозування як функції управління в сфері екології, визначенню суб’єктів екологічного прогнозування, їх прав та обов’язків, а також правових гарантій екологічного прогнозування і процедури його здійснення.

Підрозділ 2.1 “Екологічне прогнозування як функція управління у сфері природокористування та охорони довкілля” присвячений дослідженню питання про екологічне прогнозування в системі управління природокористуванням та охороною навколишнього природного середовища.

Автор аналізує точки зору, що містяться в юридичній літературі відносно проняття, змісту та складу функцій управління у сфері екології і приходить до висновку, що екологічне прогнозування слід розглядати в якості його самостійної функції. Зазначену функцію слід відносити до групи організаційних функцій управління. До цієї групи належать також функції обліку природних ресурсів, екологічного планування, просторово-територіального устрою об’єктів природи. Усі вони пов’язані між собою, мають спільну мету забезпечення раціонального використання природних ресурсів та їх відтворення, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки.

В дисертації досліджується питання співвідношення функцій екологічного прогнозування, екологічного планування та екологічної експертизи, докладно проаналізовані зазначені функції, а також визначені критерії їх розмежування.

У підрозділі 2.2 “Суб’єкти еколого-правового прогнозування, їх права і обов’язки” відмічається, що проблема суб’єктного складу правовідносин у сфері екологічного прогнозування ще не була предметом дослідження у юридичній літературі.

Суб'єкти правовідносин у сфері екологічного прогнозування в екологічному законодавстві не визначені. У цьому зв'язку уявляється доцільним розглянути дане питання з урахуванням суб'єктів, які здійснюють функції управління у сфері природокористування та охорони навколишнього природного середовища.

Найважливішу роль у механізмі управління у сфері екології, відіграє суб'єкт управління, саме цей суб'єкт виявляє соціальні потреби в сфері природокористування, констатує і юридично забезпечує мету управління природокористуванням та охороною навколишнього природного середовища і співвідносить її з наявними можливостями, конкретизує цю мету, здійснює діяльність з її досягнення.

В дисертації пропонується поділити суб'єктів екологічного прогнозування на дві категорії. До першої категорії пропонується віднести суб'єктів, які безпросередньо здійснюють процес екологічне прогнозування, а до другої – тих, які використовують результати екологічних прогнозів.

Автор аналізує компетенцію Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства аграрної політики України, Державного комітету України по земельним ресурсам, Державного комітету України по водному господарству та Державного комітету лісового господарства України щодо здійснення екологічного прогнозування.

Аналізуються також права та обов’язки суб'єктів, які використовують результати екологічних прогнозів, вносяться пропозиції щодо удосконалення правового регулювання діяльності суб'єктів екологічного прогнозування.

У підрозділі 2.3 “Правові гарантії екологічного прогнозування” мова йде про необхідність введення в дію організаційно-правових гарантій забезпечення екологічного прогнозування.

Питання правового регулювання реалізації екологічного прогнозування відноситься до числа ключових у вирішенні забезпечення раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення та охорони довкілля. На думку автора, важливого значення тут набуває створення необхідних організаційно-правових гарантій. До таких гарантій пропонується віднести:

а) розробку і прийняття нормативно-правового акту, який повинен регулювати суспільні відносини у сфері екологічного прогнозування; б) розробку економічного механізму стимулювання здійснення екологічного прогнозування.

В дисертації робиться висновок про необхідність розробки та прийняття Положення Кабінету Міністрів України “Про екологічне прогнозування”. Зазначений нормативний акт повинен містити в собі наступні розділи: загальні положення, де має бути розкрито основну мету, завдання і принципи екологічного прогнозування; форми екологічного прогнозування; державне регулювання екологічного прогнозування; порядок проведення екологічного прогнозування; міжнародне співробітництво у сфері екологічного прогнозування.

Економічний механізм, який сформувався в Україні об'єктивно виконує насамперед фіскальну, частково — компенсаційну, і в найменшому ступені — регулюючу і стимулюючу функції. Його основною метою став пошук коштів на здійснення природоохоронної діяльності в усіх її формах, що насамперед пояснюється відсутністю належного бюджетного фінансування.

Звідси - перенесення центра ваги на платежі за забруднення навколишнього природного середовища, тоді як заходи його стимулювання заришаються на останьому місці.

В роботі аналізується економічний механізм забезпечення здійснення екологічного прогнозування.

У підрозділі 2.4 “Процесуальне забезпечення екологічного прогнозування” дисертант зазначає, що наявності тільки матеріально – правових норм з питань екологічного прогнозування недостатньо для того, щоб цей інститут права успішно функціонував. Необхідні також норми, які забезпечують його життєздатність. Цю функцію виконують еколого-процесуальні норми. Дослідження питання процесуального забезпечення екологічного прогнозування, має надзвичайно важливе наукове і практичне значення, оскільки дає можливість визначити специфіку суспільних відносин, що виникають у цій сфері

Під провадженням з екологічного прогнозування, варто розуміти процесуальну діяльність спеціально уповноважених на те державних органів управління у сфері екології та інших суб'єктів права, спрямовану на раціональне і комплексне використання природних ресурсів, їх відтворення, а також охорону навколишнього природного середовища.

За думкою автора стадіями проведення екологічного прогнозування є: а) організація підготовки проекту екологічного прогнозування; б) виконання екологічного прогнозування згідно затвердженого проекту; в) оцінка вірогідності і точності проведення екологічного прогнозування, а також вироблення рекомендацій для прийняття подальших рішень.

В роботі характеризується кожна із наведених стадій провадження та пропонується доповнення до чинних процесуальних норм екологічного законодавства, які регулюють відповідне коло суспільних відносин.

ВИСНОВКИ

У висновках, що завершують роботу, підведено підсумки дисертаційного дослідження, сформульовано деякі загальні положення, запропоновано ряд пропозицій щодо вдосконалення законодавства з екологічного прогнозування в Україні. Основними є наступні висновки:

1. З точки зору екологічного права термін “екологічне прогнозування” слід розглядати як урегульовану екологічним законодавством діяльність спеціально уповноважених суб'єктів права, що спрямована на підготовку та проведення екологічних прогнозів у галузі використання і відтворення природних ресурсів, та забезпечення сприятливого стану навколишнього природного середовища й екологічної безпеки.

2. Мета екологічного прогнозування складається у визначенні напрямків боротьби з забрудненням природного середовища, раціоналізації природокористування, удосконалення виробництва для мінімізації небажаних екологічних наслідків.

Завдання екологічного прогнозування визначається в дослідженні розвитку соціального простору, створення єдиної, розширеної самовідтворюючої системи, що поєднує суспільство і його природне середовище.

3. В дисертації робиться висновок про те, що в рамках екологічного права формується самостійний правовий інститут екологічного прогнозування.

4. Наводяться основні принципи екологічного прогнозування та пропонується їх характеристика.

5. З урахуванням науково-методологічних чинників робиться висновок про те, що екологічне прогнозування є однією з самостійних функцій управління у сфері екології.

6. Досліджене питання процесуального забезпечення екологічного прогнозування. Це дає можливість визначити специфіку не тільки матеріальних, але і процесуальних відносин, які виникають у цій сфері.

7. Робиться висновок, що законодавче формулювання поняття “екологічне прогнозування” не є самоціллю. Його необхідність зумовлена потребами забезпечення раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, та розмежування споріднених із останнім екологічним прогнозуванням функцій.

Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладані в таких публікаціях автора.

Бакай Алексей. К вопросу о понятии экологического прогнозирования // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 8. - С.58-59.

Бакай О.О. Правове регулювання екологічного прогнозування як функції державного управління якістю навколишнього середовища // Вісник господарського судочинства. – К., “Юрінком Інтер”. 2001. – С.191-196.

Бакай О.О. Екологічне прогнозування як функція управління у сфері природокористування та охорони довкілля // Вісник Академії правових наук України. № 3. 2001. – С. 240-246.

Бакай О.О. Правове регулювання екологічного прогнозування: стан і перспективи // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я. Тацій.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001.- Вип. 47.- С. 82-88.

Бакай О.О. Екологічне прогнозування як функція управління у сфері природокористування та охорони довкілля // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні (До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод): Тези наукових доповідей та повідомлень учасників Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених. / За ред. проф. М.І. Панова.-Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. – 225с., С – 91-93.

Бакай О.О. Екологічне прогнозування як форма забезпечення права власності на природні ресурси // Право власності: проблеми забезпечення, реалізації та захисту. Тези доповідей та наукових повідомлень учасників семінару молодих вчених. / За ред. проф. М.І. Панова.-Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. – 225с., С – 61-63.

АНОТАЦІЯ

Бакай О.О. Правове забезпечення екологічного прогнозування. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсове право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2001.

Дисертацію присвячено комплексному і всебічному дослідженню правових питань екологічного прогнозування. Розглянуто питання стосовно поняття і класифікації екологічного прогнозування. Запропоновано комплексне поняття екологічного прогнозування. Відносини з екологічного прогнозування розглянуто як самостійний правовий інститут, що перебуває на стадії формування. Проведено комплексне дослідження екологічного законодавства що до правового закріплення екологічного прогнозування. В роботі сформульовано концептуальні положення, обгрунтовано нові позиції щодо вдосконалення чинного законодавства.

Ключові слова: прогноз, екологічне прогнозування, інститут екологічного прогнозування, навколишнє природне середовище.

АННОТАЦИЯ

Бакай А.А. Правовое обеспечение экологического прогнозирования. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 – земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсовое право. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. – Харьков, 2002.

Диссертация посвящена комплексному и всестороннему исследованию правовых вопросов экологического прогнозирования. Рассмотрен вопрос относительно понятия и классификации экологического прогнозирования. Предложено комплексное понятие экологического прогнозирования. Экологическое прогнозирование рассматривается как самостоятельный правовой институт, который находится на стадии формирования. Проведено комплексное исследование экологического законодательства относительно правового закрепления экологического прогнозирования. В работе сформулированы концептуальные положения, обоснованы новые позиции относительно усовершенствования действующего законодательства.

Ключевые слова: прогноз, экологическое прогнозирование, институт экологического прогнозирования, окружающая природная среда.

ANNOTATION

A.A. Bakay Juridical ensuring of ecological prognostication. – Manuscript.

The dissertation for the candidate of juridical sciences’ scientific degree on specialty 12.00.06 – land law; agrarian law; ecological law; nature-resource law. – The National Juridical Academy of Ukraine named by Yaroslav Mudriy. – Kharkiv, 2002.

The dissertation is devoted to the synthetic and comprehensive research of juridical points on ecological prognostication. The point concerning the concept and regimentation of ecological prognostication has been studied. The synthetic concept of ecological prognostication has been advised. The relations on ecological prognostication have been researched as an independent juridical institution being formed. The synthetic research on ecological law concerning juridical fixation of ecological prognostication has been made. The conceptual points have been stated and new positions concerning the present law improvement have been grounded in this work.

The key words: prognosis, ecological prognostication, institution of ecological prognostication, environment.

Відповідальний за випуск

кандидат юридичних наук Тихий П.В.

Підписано до друку 12.09.2002. Формат 60х90/16.

Папір офсетний. Віддруковано на ризографі.

Умовн. друк. арк. 0,7. Облік. вид. арк. 0,9.

Тираж 100 прим. Зам. № 1432.

Друкарня Національної юридичної академії України

імені Ярослава Мудрого

61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77