ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В.Н.Каразіна

БЕРВЕНО ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 338.334.316

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ: ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ І ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ В ТРАНЗИТИВНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Спеціальність 08.01.01 - економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Харків - 2002

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Світ вступає в нову еру — еру інтелектуального капіталу. Формується глобальне освітнє суспільство. Культурна, всебічно мисляча і освічена людина, яка здатна генерувати ідеї та здійснювати інноваційну діяльність, стає головним ресурсом будь-якої сучасної фірми - від малої венчурної до ТНК. В основі нових тенденцій XXI століття лежить пріоритетна роль інтелектуального капіталу. Знання, інформація і люди як їх основні носії стають визначальними чинниками соціального і економічного прогресу.

Україна як молода незалежна держава повинна інтегруватися в якісно новий світ. Участь в процесі глобалізації для країни - безальтернативний варіант подальшого розвитку, який повинен належним чином відповісти на серйозні економічні, технологічні, соціальні та цивілізаційні виклики сьогодення.

Майбутнє України залежить від того, які орієнтири обере вона для себе в XXI столітті, чи сформує потужний інтелектуальний потенціал та зуміє повністю ним скористатися, щоб гідно вписатися в світове співтовариство.

Складність процесів, що зараз проходять у світі, потребують всебічного і глибокого осмислення наявних змін. Сьогодні людство вийшло на траєкторію постіндустріального розвитку, коли конкурентноздатність країн визначається пріоритетами знань, інновацій та інформації.

На постіндустріальній стадії розвитку суспільства продуктивні сили людини реалізуються в формі людського капіталу. Найбільш цінним його активом стають освіта і знання. Зараз переваги в конкурентній боротьбі все в більшій мірі визначаються рівнем освіти і обсягом накопичених суспільством знань.

Глибокий аналіз соціально-економічної літератури останнього десятиріччя XX століття показує, що сучасні тенденції суспільного розвитку, як правило, вписуються у дві теоретичні парадигми: постіндустріального суспільства та інформаційного суспільства. При цьому одні автори ототожнюють ці терміни; інші пишуть про те, що інформаційне суспільство "виростає" з постіндустріального і є більш високою стадією у розвитку людства. Ми виходимо з того, що людське суспільство XXI століття повинне стати освітнім та інноваційним. Головним і визначальним ресурсом його розвитку вже стають знання і людський інтелект. Інтелектуальний потенціал України, накопичений сторіччями, за останні роки зазнав руйнації в процесі трансформаційної кризи. "Критична маса" інтелекту в науці, бізнесі, політиці і культурі необхідна для здійснення сучасної стратегії розвитку, яка б дозволила Україні ввійти в цивілізоване співтовариство країн.

Дослідженням інтелектуального капіталу економісти почали займатися лише в 70-х роках XX століття. Концепція інтелектуального капіталу не виникла сама собою, а стала закономірним результатом генезису світової економічної і філософської думки. З того часу, як людство стало осмислювати свою творчу продуктивну роль, своє значення в перетворенні навколишнього світу, найбільш допитливі вчені намагалися розкрити таємницю творчої сили людини, виявити її характерні якості і властивості, оцінити, виміряти і дати кількісну інтерпритацію. Результатом цих досліджень можна вважати теорію інтелектуального капіталу, яка ще не є сталою і потребує нових досліджень.

Важлива роль у теоретичній розробці концепції інтелектуального капіталу належить таким відомим у світі вченим, як К.Беккер, Д.Белл, П.Дракер, М.Кастельс, Р.Райх, Р.інглегарт, Т.Сакайя, Т.Стюарт, М.Мелоун, П.Пільцер, О.Тоффлер, Л.Туроу, С.Хантінгтон, Ф.Фукуяма, А.Зтціоні, Л.Здвінсон та ін.

Ті чи інші проблеми формування і розвитку інтелектуального капіталу в трансформаційній економіці разглядалися у працях Л.Абалкіна, О.Антипіної, Д.Богині, В.Ворони, В.Врублевського, В.Геєця, А.Гриценка, Б.Гунського, М.Гуревичова, В.іноземцева, Г.Задорожного, Ю.Канигіна, Є.Марчука, О.Марченко, О.Мороза, Ю.Панченко, Ю.Саєнка, В.Хорошковського, А.Чухно та ін.

Проте, на наш погляд, ще не можна говорити, що вже створена змістовна і всеосяжна теорія інтелектуального капіталу. В його аналізі не отримали розвитку такі аспекти, як його визначення для суб'єктів різного рівня господарства, структура і проблеми відтворення інтелектуального капіталу як феномену культури. Важливо також розробити заходи системного характеру для того, щоб Україна могла всебічно використовувати і розвивати інтелектуальний потенціал і капітал з метою підвищення рівня та якості життя всього населення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах планової теми науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії та економічних методів управління Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна "Трансформаційна економіка: загальні тенденції і особливості їх прояву в Україні" (ДР №0199и004422).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення економічного змісту інтелектуального капіталу, особливостей його формування та обгрунтування напрямків і шляхів розвитку в транзитивному суспільстві на основі комплексного політико-економічного аналізу. Для досягнення цієї мети визначено такі завдання дослідження:

проаналізувати постіндустріальні тенденції та довести необхідність актуалізації прискореного розвитку інтелектуального капіталу в сучасних умовах;

виявити структуру інтелектуального капіталу; розкрити взаємозв'язок інтелектуального капіталу і культури; охарактеризувати співвідношення людського та інтелектуального капіталів;

обгрунтувати інтелектономіку як новий напрямок досліджень в сфері економічної теорії;

розкрити особливості формування інтелектуального капіталу в транзитивному суспільстві;

розробити практичні пропозиції щодо примноження і ефективного використання інтелектуального капіталу в перехідній економіці України.

Об'єктом дисертаційного дослідження є система виробничих відносин, що змінюється в умовах ринкової трансформації в постсоціалістичних країнах.

Предметом дослідження стали соціально-економічні відносини з приводу формування і функціонування інтелектуального капіталу в транзитивному суспільстві.

Методологічну основу дослідження складають загальнонаукові методи пізнання соціально-економічних явищ: індукції та дедукції, узагальнення, аналізу і синтезу, абстрагування, системно-структурний підхід до вивчення економічних явищ і процесів. Широко використовувалися побудова схем взаємозв'язку економічних явищ та моделювання економічних процесів.

Наукова новизна результатів дослідження:

2.1.

2.2.

2.3.

2.4.

2.5.

2.6.

- зберегти обов'язкову загальну середню освіту з впровадженням нових розвиваючих методик і комунікаційних технологій,

- розробити на тривалу перспективу програму поетапного введення загальної вищої освіти для випускників середніх шкіл,

- широко використовувати конкурентноздатні методики навчання, визначити групу національних ВНЗ, здатних на основі нових інноваційно-освітянських підходів готувати спеціалістів у сфері теоретичного знання, нових і новітніх технологій, менеджменту і маркетингу. Забезпечити особливий режим фінансування цих ВНЗ. Випускникам доручати розробку програм інтелектуального прориву (створення конкурентноздатних продуктів, послуг, технологій ін.).

Практичне значення отриманих результатів. Результати і основні положення дисертації використовуються в навчальному процесі Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (довідка № 0202-138 від 09.10.2001 р.), а наукові розробки щодо структури інтелектуального капіталу використовуються ТОВ “СпецАвтоматика” у практичній діяльності при наданні консалтингових послуг (довідка №237-1 від 26.09.2001 р.).

Висновки і пропозиції автора можуть бути використані при розробці концепції стратегічного розвитку України на основі переходу до економіки знань, в ході реформування освітньої сфери, вдосконалення механізму дії інституту соціального партнерства, підвищення конкурентноздатності країни шляхом розширення сфери використання інтелектуального капіталу. Результати дослідження доцільно широко використовувати при підготовці навчальних програм, курсів, розділів підручників, навчальних посібників, методичних розробок, а також спецкурсів для студентів ВНЗ з метою поглиблення знань про інтелектуальний капітал і його роль в становленні освітньо-інноваційного суспільства.

Особистий внесок здобувана. Усі наукові результати, що викладені у дисертації, отримано автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ті ідеї і положення, що є результатом особистої роботи дисертанта і відображені у переліку наукових праць.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження апробовано автором на 4 міжнародних науково-практичних конференціях: "Соціальні пріоритети в транзитивній економіці" (м. Харків, 1999 р.), "Економіка України: стратегія відродження і трансформаційні перетворення" (м. Київ, 2000 р.), "Соціальне партнерство та його роль в становленні ринкової економіки України" (м. Харків, 2000 р.), "Параметри і механізми неоекономіки" (м. Москва, 2001 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 наукових праць, у тому числі 6 статей у фахових наукових виданнях, загальним обсягом 3,8 д. а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація має вступ, два розділи, висновок, список використаних джерел, що включає 180 найменувань і 9 додатків. У дисертації є 9 таблиць, 5 рисунків. Загальний обсяг дисертації -214 стор. машинописного тексту, основний зміст роботи викладений на 190 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено предмет і об'єкт дослідження, методологічну і теоретичну бази, сформульовано мету і основні завдання дослідження, викладено наукову новизну та практичну цінність отриманих результатів, висвітлено апробацію роботи.

У першому розділі "Інтелектуальний капітал: до визначення економічного змісту" розглядається процес формування концепції інтелектуального капіталу, дається визначення інтелектуального капіталу та суміжних понять, авторське бачення структури інтелектуального капіталу фірми та проводиться аналіз інтелектуального капіталу як феномену культури.

Сучасна епоха має кілька основних ознак: економіка переходить від переважно речевого виробництва до переважного створення нематеріальних цінностей - інформації та знань; клас професіоналів і спеціалістів, що займаються переважно розумовою діяльністю, перетворюється в саму масову групу зайнятих, які є лідерами в структурі найманої праці; значно зростають витрати як на придбання інформації, так і доходи від її виробництва і розповсюдження; нововведення, що відображають взаємовідносини між наукою і технологією, все більшою мірою залежать від успіхів у сфері теоретичного знання, що перетворює інтелектуальні інститути у провідні організації суспільства та ін.

Інтелектуальний капітал стає найбільш важливим ресурсом інформаційного суспільства тому, що саме інтелектуальні ресурси створюють в ньому основне багатство. Інтелектуальні здібності людини, що включені в систему інформаційної економіки в якості головного елемента, забезпечують високий динамізм і високу якість соціального і економічного прогресу суспільства.

Інтелектуальний капітал - це сучасний найважливіший, самий ефективний капітал. Його значення різко зростає в зв'язку з переходом людства до постінтустріальної епохи.

Теорія інтелектуального капіталу як самостійної наукової концепції є закономірним наслідком генезису світової економічної і філософської думки. Її виникнення обумовлено тими корінними змінами, котрі проходять в соціально-економічному житті суспільства в епоху науково-технічного прогресу, коли людина, її інтелектуальний потенціал стає вирішальним чинником соціального і економічного зростання. Сама господарська практика зробила "замовлення" вченим-економістам на комплексне вивчення соціоекономічних аспектів життєдіяльності людини розумної, на створення такої теорії, яка, з одного боку, враховувала б усі кардинальні зміни, що відбуваються під впливом науково-технічної революції, з іншого -адекватно б висвітлювала роль і значення людини, її інтелектуальних та творчих здібностей в нових умовах і давала відповідні наукові рекомендації щодо найбільш раціонального формування загальноосвітнього і кваліфікаційного потенціалу людей і шляхів його високоефективного використання.

Істинна вартість найбільш розвинених компаній світу сьогодні визначається не вартістю їх товарно-матеріальних запасів, а категоріями іншого - нематеріального активу. Це веде до необхідності встановлення нової рівноваги між минулим і майбутнім, а також між фінансовою складовою бізнесу і його нефінансовою основою - інтелектуальним капіталом.

Інтелектуальний капітал - це сукупність актуальних активів фірми (нації), заснованих на інтелектуальних здібностях її спіробітників, що реалізуються в процесі творчо-інноваційної діяльності і забезпечують досягнення цілей господарства як феномена культури.

Матеріальною сутністю інтелектуального капіталу є неречове, але реальне творче надбання окремої людини, колективу чи суспільства в цілому. Соціальною суттю є характер використання, розпорядження і володіння продуктами духовного виробництва - знаннями, інформацією, культурними досягненнями. Сукупний інтелектуальний капітал - це сума знань, досвід, професійна підготовка та інтуїція всіх працівників підприємства (чи держави), наявні зв'язки, інформація у вигляді баз даних, інтелектуальна власність, комп'ютерні мережі, які миттєво обробляють і передають інформацію всім працівникам відповідної структури, завдяки чому вона може адекватно і швидко реагувати на зміни. В сучасних умовах понаджорсткої конкурентної боротьби інтелектуальний капітал дає змогу створювати цінності і забезпечувати конкурентоздатність як окремим підприємствам, так і суспільству.

Існує близько 60 визначень інтелекту, які часто взаємодоповнюють одне одного. Інтелект означає розум, глузд, розмислювальні здібності людини, але в той же час інтелект - більш широке за своїм внутрішнім змістом поняття, бо містить у собі ще і моральні, психологічні, емоційні та інші компоненти. Інтелект в широкому розумінні можно визначити як здатність накопичувати і генерувати знання.

Основними складовими інтелектуального капіталу є інформація і знання.

Зараз ще не існує одного, загально прийнятого визначення інформації. Ми виходимо з того, що інформація - всезагальна, універсальна властивість матерії, яка виражає характер і ступінь її впорядкованості. Звідси випливають кілька основних властивостей інформації: вона матеріальна; становить єдність кількісних і якісних характеристик, нерозривно пов'язаних між собою, що переходять одна в одну; інформація неречова; притаманна всім формам руху матерії, а також їй властива невизначеність, що є наслідком ймовірного руху самої матерії. Усвідомлення інформації становить спосіб її перетворення в знання як результат процесу сприйняття і переробки інформації людським інтелектом. Відмінною особливістю інформації є самостійність способу її існування як по відношенню до її виробника, так і до споживача.

Інформація, щоб перетворитися в знання, потребує творчої обробки, яку можно проводити лише на інтелектуальному рівні, рівні людського розуму і штучного інтелекту. Знання являє собою безпосередній спосіб існування свідомості, тому невід'ємне від свого суб'єкту.

Всяке знання, навіть коли воно належить окремому індивіду, є суспільним за своєю суттю. Воно всезагальне як сутність, як предмет і продукт буття критично мислячого розуму, як гносеологічна основа пізнавально-творчої практичної діяльності людини, що становить дійсну матеріальну основу буття і свідомості. Знання виступає як об'єктивоване ідеальне, але разом з тим і практичне втілення всезагальної продуктивної сили людини.

Інформаційні ресурси - це особлива, відтворювано накопичувальна форма наукових знань людського суспільства. Інформаційний продукт - це товар, який має не лише ціну, що виражає його конкретну корисність для конкретних споживачів на ринку, але має й всезагальну корисність у вигляді безпосередньо накопичуваного людською цивілізацією наукового знання.

Знання і інформація поступово завойовують увесь світ, розширюючи зони свого впливу, і сприяють створенню нової глобальної цивілізації. Раніше знання завжди співвідносилося з сферою буття, існування. В сучасному світі знання перетворилися в суспільний товар, а в розвинених країнах провідною формою виробництва стає саме виробництво знань.

Уся найбільш важлива інформація, накопичена суспільством, є соціальною пам'яттю людства. На відміну від індивідуальної пам'яті, що недосяжна для інших, соціальна пам'ять відкрита для сумісного доступу людей. Від того, як її створюють, накопичують і використовують, залежить розвиток того чи іншого суспільства. В дисертації обгрунтовано положення про необхідність включення соціальної пам'яті в структуру інтелектуального капіталу.

Зараз знання уже застосовуються до сфери виробництва самого знання, що знаменує революцію в сфері управління. Виникає нова економічна система на основі знань. Знання не убувають по мірі їх використання. Вони не відчужуються: придбання кимось якогось обсягу знань ніяким чином не зменшує можливостей інших людей у придбанні знань. Достаток знань не знижує їх цінності.

Важливе значення інтелектуальний капітал має для становлення і розвитку транзитивних держав, в тому числі України. Сьогодні падає духовність, зростає злочинність, починається процес фізичного вимирання нації, обумовлений погіршенням здоров'я людей і особливо дітей. Рівень заробітної плати не задовольняє навіть первинних потреб людей. Особливо важливо для України використовувати концепцію інтелектуального капіталу в стратегічних цілях реформування економіки країни, в освітній і науковій сферах, що є базовими для збільшення інтелектуальних можливостей забезпечення добробуту населення і для інтеграції України в світове господарство як рівноправного партнера. В XXI столітті лідерство в господарському, соціальному, культурному житті буде належати державам з переважним розвитком інтелектуального капіталу, бо саме він є найбільш довговічним, всеосяжним і невичерпним капіталом людського розвитку. Він не піддається інфляції, як фінансовий капітал, коливанням курсів валют, як акціонерний капітал, не залежить, як нерухомість, від капризів стихії, не здатний до “старіння”, як технічний капітал.

В дисертації проаналізовані різні точки зору на структуру інтелектуального капіталу та приведено авторську позицію відносно його структури. Дисертант доводить, що структурою інтелектуального капіталу фірми є сукупність взаємозв'зків і взаємодій в людській діяльності з використання основних елементів нематеріальних активів фірми (інтелектуальна власність, людські, інфраструктурні та ринкові активи, соціальна пам'ять) і знарядь інтелектуальної діяльності, що сприяють створенню і реалізації конкурентних переваг фірми в процесі досягнення її цілей. Структура інтелектуального капіталу фірми представлена на рис. І.

Зрозуміти сутність і роль інтелектуального капіталу неможливо без розуміння його як феномену культури. Людське суспільство живе усередині ним же створеної культури, яку можна охарактеризувати як мудрість, накопичену людством, пам'ять, що вміщує досвід і знання, духовні досягнення суспільства і окремих індивідів. Культурою є система світоглядів, цінностей і знань, які широко розповсюджені у суспільстві і передаються від покоління до покоління. Культура базується на традиціях, а процеси інформатизації поєднують різні цивілізації, різні культурно-економічні цінності, що історично формувалися в різні часи.

Фундаментальні зміни, що сталися в сферах накопичення, обробки, передачі та використання знань і інформації, викликали радикальний переворот у виробничо-економічних відносинах і в експансії культурних цінностей, в формах взаємозв'язку економічних процесів і культурних традицій. Через культуру реалізується стратегія адаптації різних суспільств до змін економічної кон'юнктури. Зараз спостерігається перехід від пріоритету матеріалістичних цінностей до постматеріалістичних. Постматеріалісти мають більш високий рівень освіти, відрізняються значною цілеспрямованістю, їх приваблює не стільки обов'язкова зайнятість і високі доходи, скільки творча і цікава робота, контакти з близькими за духом людьми. Вони прагнуть до підвищення свого соціального статусу, готові до сприйняття культурних змін. Все це ставить проблему наукового аналізу інтелектуального капіталу як важливої складової сучасної культури.

Рис. 1. СТРУКТУРА ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОГО КАПИТАЛА ФИРМЬІ

У другому розділі "Особливості формування інтелектуального капіталу в транзитивному суспільстві" досліджуються такі проблеми як необхідність переходу від параекономіки до інтелектономіки, особливості відтворення інтеллекту і розвитку інтелектовиробляючих сфер в транзитивному суспільстві, а також вплив інтелектуального капіталу на стиль управління, перехід від ієрархії до відносин партнерства.

Сучасну українську економіку можна характеризувати як параекономіку, в якій паралельно функціонують два сектори: офіційний і тіньовий. При цьому тіньова економіка тісно переплітається з офіційною. Вона охопила майже всі сфери життєдіяльності, породила корупцію, широкомасштабний перерозподіл доходів, високу ступінь криміналізації, в силу чого держава сьогодні не може належним чином вирішувати соціальні проблеми суспільства. Тісне переплетіння тіньової і офіційної економіки створює ситуацію, в якій інтелектуальний капітал, що не одержує належної політичної і фінансової підтримки, не може нормально функціонувати і розвиватися. Перш за все це проявляється в тому, що у держави немає можливостей для достатнього порівняно з передовими країнами фінансування сфер освіти, науки, охорони здоров'я і культури. Існування параекономіки є значною перешкодою для переходу до економіки знань, в основі якої лежить пріоритетна роль інтелектуального капіталу.

Українське суспільство вже більше десяти років знаходиться в зоні фуркації - вибору вектора подальшого розвитку. Сьогодні в науковій літературі широко обговорюються проблеми формування неоекономіки, ролі фінансоміки у цьому процесі, що викликані реальними змінами у економічній сфері людського суспільства.

Глибокий аналіз різних точок зору на подальший шлях розвитку людства в епоху переходу до економіки знань і інформації дозволив запропонувати і обгрунтувати своє бачення цієї проблеми. На наш погляд, найбільш сприятливим сценарієм суспільного розвитку повинен стати перехід до інтелектономіки як цивілізації одухотвореного інтелекту. Західні футурологи ще в 70-ті роки назвали майбутнє суспільство суспільством знань (О.Тоффлер). Початок нового тисячоліття не лише підтвердив цей прогноз, але й виявив безальтернативність ролі знань і інформації як визначального ресурсу подальшого розвитку людства. Але такий підхід занадто загальний. Справа в тому, що знання як продукт інтелекту само по собі нейтральне, тобто його можна використовувати як для блага людини, так і проти неї. Виживання людства у вирішальній мірі залежить від внутрішньої трансформації самої людини, яка зводиться, як довели представники Римського клубу, до вдосконалення людських якостей і здібностей. Тому саме духовність, моральність, етичність людських відносин сьогодні виходять на перший план і саме від них залежить майбутнє людського роду.

Інтелект може реалізовуватися для блага людини лише в високодуховному середовищі.

Поняття "інтелектономіка", на думку дисертанта, відображає початок становлення нового етапу розвитку людського суспільства як цивілізації одухотвореного інтелекту. В цьому плані воно близьке до понять "освітнє суспільство", "економіка знань", "інформаційне суспільство", але акцент робиться саме на першочерговому значенні соціокультурних чинників розвитку, на необхідності духовного відродження людських відносин. Разом з тим інтелектономіка є актуально-фундаментальною основою неоекономіки, яка повинна бути підпорядкована розвитку людини, а не перетворенню суспільства в "человейник" (А.Зінов'єв) чи "чиповейник" (Ю.Осипов). Виходячи з цього, в дисертації доводиться необхідність аналізу інтелектономіки як окремого напрямку досліджень в економічній теорії.

Для України питання вибору вектора подальшого розвитку все ще залишається актуальним. На наш погляд, вона має можливості для переходу від параекономіки до інтелектономіки, що відкрило б великі можливості для вирішення найбільш болючих соціально-економічних проблем, а також сприяло руху на випередження, котрий необхідний їй для сучасного цивілізованого розвитку.

В цьому плані надзвичайно актуалізується роль тих сфер життєдіяльності, які забезпечують відтворення інтелектуального капіталу: освіти, науки, охорони здоров'я, культури.

Виробництво і відтворення інтелектуального капіталу в дисертації розглядається на двох рівнях: мікро- (індивідуальне виробництво) і макрорівні (сукупне виробництво). Мікровиробництво здійснюється за рахунок інвестицій, перш за все сімейних, з метою "вирощування" інтелектуально розвиненої особистості як індивідуального носія інтелектуального капіталу.

Макровиробництво здійснюється за рахунок сукупних інвестицій і зводиться до створення інтелектуальних активів суспільства. Сутність макровиробництва полягає в створенні державою, організаціями, фірмами соціально-економічних умов, необхідних для формування і розвитку інтелектуальних здібностей людей.

Відтворення інтелектуального капіталу є багатоступінчатим процесом і здійснюється циклічно, а тому повинне проводитися цілеспрямовано на обох рівнях.

Проголошуючи на словах політику підтримки і розвитку інтелектостворюючих сфер діяльності, транзитивні держави справді ще мало уваги приділяють цій проблемі і відводять цим сферам другорядні ролі. Така політика приводить до поступового зниження інтелектуального потенціалу, до звуженого відтворення інтелектуального капіталу. Про це свідчать охарактеризовані в дисертаційній роботі наступні процеси: "втеча мізків" (інтелектуальна зовнішня і внутрішня міграція), звужене відтворення робочої сили, широке розповсюдження бідності як середовища звуженого відтворення інтелектуального потенціалу підростаючого покоління, депопуляція і скорочення тривалості життя, соціальна ексклюзія, комерціалізація сфер відтворення інтелектуального і людського капіталу, падіння культурного рівня населення та ін. Однією з головних обставин, що спричинили ці явища, є низька ціна висококваліфікованої робочої сили, яка обертається низьким рівнем доходів більшої частини населення.

В Україні виникли гострі проблеми у сфері освіти, в розвитку якої повинна бути в першу чергу зацікавлена держава, тому що мова йде про майбутнє нації, її освіченість і культурність. Але у держави немає достатніх коштів для сучасного розвитку системи освіти. Про стан освіти свідчить те, що зараз 22 % дітей шкільного віку не ходить у школу. Скоротилися витрати на освіту: якщо в 1990 р. на потреби освіти виділялося 3,8% ВВП, то в 2000 р. - лише 0,98% ВВП 1990 р., що говорить про реальне скорочення державних витрат на освіту майже у 4 рази.

Освіта є головною складовою відтворення і накопичення інтелектуального капіталу. Вкладаючи гроші в освіту, слід виходити з того, що ці інвестиції багаторазово ефективніші, ніж вкладення в будь-який інший чинник виробництва.

Для розширеного відтворення суспільного інтелектуального капіталу потрібне якісне оновлення технологій, форм і методів навчання. Головним напрямком реформування освіти повинне стати "вирощування" вміння учнів і студентів самостійно навчатися, самостійно оволодівати новими знаннями, які дуже швидко оновлюються в зв'язку з швидкими змінами у розвитку людства. В суспільстві знань і інформації кожна людина повинна навчатися все життя, постійно підвищувати свою кваліфікацію чи отримувати нову спеціальність. Реалізація Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті повинна змінити ситуацію в освітянській сфері. Головне тут полягає в тому, щоб реформа освіти не звелась до чергової короткотермінової кампанії, а сприяла якісному оновленню освітніх технологій і стала сучасним знаряддям розширеного відтворення інтелектуального потенціалу українського суспільства.

В останні роки в Україні спостерігається криза науки. За експертними оцінками за останнє десятиріччя витрати на розвиток науки у порівняльних цінах скоротилися у 15-18 разів. Низька оплата праці наукових працівників, погіршення умов, нестача коштів на придбання сучасного обладнання, несприйнятливість до впровадження результатів наукових розробок та інші явища стали причиною значних втрат висококваліфікованого кадрового потенціалу. Відтік спеціалістів носить масштабний характер і проявляється в переході спеціалістів з науки в інші сфери економіки, а також у їх виїзді за кордон.

Дуже важливою, на наш погляд, є проблема відтворення наукових шкіл і інтелектуальної наукової еліти. До останнього часу ця проблема як соціально-структурне явище не вивчалася. Зараз спостерігається зміна системи суспільних цінностей, в рамках якої проходить визнання наукової еліти як важливої соціальної групи, що є однією з основних рушійних сил соціального прогресу. Розвиток науки повинен розглядатися як першочерговий пріоритет суспільного розвитку, тому її фінансування повинне поетапно наближатися до рівня фінансування науки у розвинених країнах.

Таблиця 1. Річні витрати у розрахунку на одного науковця (тис. дол. США) |

Україна | Росія | Бразилія | Південна | Франція | США | Японія

Корея

Обсяг | 3,5 | 8,0 | 48 | 92 | 174 | 195 | 142

витрат

Транзитивна держава повинна не лише проголошувати пріоритетність освіти і науки, але й реально, перш за все фінансове, забезпечувати цей пріоритет. Кризове становище в цих сферах сприяє відтворенню кризового стану в майбутньому, бо відкидає суспільство на десятиріччя назад, тягне його до табору периферійних держав, у яких практично немає майбутнього і які "випадають" з інформаційної економіки.

Державна політика формування творчого потенціалу українського суспільства не повинна обмежуватися лише підготовкою масової кількості спеціалістів традиційних професій. Майбутнє за тими людьми, які можуть генерувати нові ідеї і знання, обробляти і використовувати інформацію, які мають не лише високий рівень освіти, але й прагнуть до постійного самовдосконалення.

Важливу роль у відтворенні інтелектуального капіталу відіграє сфера охорони здоров'я. Охорона здоров'я "супроводжує" людину все життя. Витрати на забезпечення здоров'я подовжують строк використання робочої сили у виробництві. В транзитивних суспільствах, зокрема в Україні, за останнє десятиріччя різко знизився рівень життя, спостерігається масове зубожіння, скорочення віку населення. Особливу тривогу викликає стан психічного здоров'я населення, тому що з ним безпосередньо пов'язаний інтелектуальний потенціал країни, розвиток продуктивних сил.

Фінансування сфери охорони здоров'я - це інвестиції в інтелектуальний капітал, що сприяють розвитку людини, її активній позиції у суспільному виробництві. В зв'язку з тим, що держава сьогодні не має можливості виділяти достатньо коштів на охорону здоров'я, в дисертації обґрунтовується необхідність залучення коштів населення, підприємств і організацій в цю сферу через запровадження страхової медицини.

В дисертації розглядаються три основні моделі інвестування сфери охорони здоров'я. Перша модель відображає державно-бюджетні асигнування вказаної сфери і не може завжди забезпечувати достатньо коштів для охорони здоров'я, бо виходить не з реального попиту, а в більшості випадків з політичних інтересів і політичної ситуації. Друга модель заснована на переважно приватно-страховому інвестуванні охорони здоров'я і дозволяє більш успішно вирішувати проблеми здоров'я населення. Третя модель, яка існує в більшості країн Європи і в Японії, зводиться до соціального страхування здоров'я за рахунок підприємців і самих працівників. Дисертант обґрунтовує необхідність впровадження в Україні другої і третьої моделей інвестування охорони здоров'я, що безумовно сприятиме вирішенню соціальних проблем, створенню умов для нарощування інтелектуального капіталу нації. Держава повинна більш грунтовно займатися регулюванням системи медичної допомоги населенню.

Важливим чинником відтворення інтелектуального капіталу є розвиток сфери культури. Від рівня культури прямо залежить зростання абсолюних і відносних економічних параметрів в структурі всієї економіки, бо розвиток духовних і естетичних потреб людини в сучасному суспільстві прямо впливає на рівень і якість людського капіталу і економічне зростання. Саме тому в розвинених країнах спостерігається підвищення рівня витрат на послуги культурно-рекреаційного призначення, а також на придбання комп'ютерів, аудіо і відеотоварів, на різні види активного відпочинку. Розвиток культури повинен опиратися на розширення ресурсної бази, що потребує притоку в цю сферу приватних і суспільних інвестицій. Однак в Україні витрати на культуру не забезпечують необхідного її розвитку. Тому необхідно посилити державне регулювання розвитку культури з тим, щоб з цією метою залучати кошти місцевого та регіонального рівнів, а також створювати сприятливі умови для розвитку меценатства. Серед заходів, що повинні сприяти розвитку культури, слід виділити розширення різних непрямих мір стимулювання галузі, розробку різноманітних національних і регіональних програм і проектів, розвиток культурного туризму та ін.

Становлення інтелектуального капіталу як головного ресурсу сучасного розвитку ставить проблему зміни стиля управління на різних рівнях. Це зумовлено самою сутністю інтелектуального капіталу, коли людина як носій знань не може повністю реалізовуватися в системі відносин панування-підкорення. Для повної реалізації і розвитку інтелектуальних здібностей людей повинні впроваджуватися партнерські відносини, здійснюватися перехід в системі управління від ієрархії до партнерства. Цьому ж сприяє і розповсюдження мережевих організацій, які виникли з переходом до інформаційного суспільства. В дисертації ці процеси глибоко проаналізовано і зроблено висновок про необхідність їх широкого використання в процесі трансформаційного реформування в Україні при переході до інформаційного суспільства, заснованого на пріоритеті знань.

ВИСНОВКИ

XXI століття відкрило перед людством нову еру - еру інтелекту. 2000 рік став тією межею, коли вартість інтелектуального продукту в міжнародному обміні зрівнялась з вартістю товарної маси. В умовах наджорсткої конкурентної боротьби інтелектуальний потенціал суспільства стає гарантом високого рівня та якості життя народу і процвітання держави.

Інтелектуальний капітал - соціально-економічна форма використання якостей та здібностей людини, що включає людський розум з метою генерації нових ідей, знань, інформації. Ця форма капіталу притаманна постіндустріальному стану розвитку економічних систем. Інтелектуальний капітал є формою реалізації інтелектуального потенціалу, який активно використовується суспільством у економічному розвитку.

Найважливішими складовими інтелектуального капіталу є знання та інформація. Вони відрізняються від грошових, природних, трудових та технічних ресурсів. Знання не зменшуються при їх використанні, не відчужуються, не обмежені часом і простором. Інтелектуальна власність не відчужується. В умовах обмежених природних ресурсів і енергоносіїв стале економічне зростання можливе тільки на базі інтелектуального капіталу.

Особливої ваги потреба розвитку інтелектуального капіталу набуває в Україні тому, що, по-перше, потрібно виходити на постіндустріальну траєкторію розвитку, тобто на такий етап, коли конкурентноспроможність країни визначається перевагами накопичених знань, інновацій та інформації. По-друге, подолання кризових явищ, яких набула економічна система України впродовж останніх років ринкових перетворень, можливе лише при сталому зростанні. Глибинною основою економічного, соціального і загальнолюдського прогресу є потенційна і реальна здатність країни забезпечувати увесь процес інтелектуального відтворення: медицину, бізнес, науку і освіту, культуру. По-третє, становлення нової парадигми подальшого руху України передбачає перехід до принципово нової управлінської ідеології суспільного розвитку. Вона повинна враховувати разом із загальними закономірностями розвитку економіки національні, історичні, культурні особливості, управлінські традиції. Таким чином, враховуючи світові тенденції і реальне становище економіки України, для переходу від "траєкторії переслідування" до руху на випередження запропоновано наступні основні напрямки і шляхи розвитку та відтворення інтелектуального капіталу: зберегти обов'язкову загальну середню освіту з впровадженням нових розвиваючих методик і комунікаційних технологій; розробити на тривалу перспективу програму поетапного введення загальної вищої освіти для випускників середніх шкіл; широко використовувати конкурентноздатні методики навчання, визначити групу національних ВНЗ, здатних на основі нових інноваційно-освітянських підходів готувати спеціалістів у сфері теоретичного знання, нових і новітніх технологій, менеджменту і маркетингу. Забезпечити особливий режим фінансування цих ВНЗ. Випускникам доручати розробку програм інтелектуального прориву (створення конкурентноздатних продуктів, послуг, технологій ін.); провести оновлення і омолодження управлінської еліти, виробити і застосовувати нові стандарти вимог, включаючи й моральні, для державних службовців; зберігати і збагачувати духовні цінності українського суспільства, розробити національну програму протидії духовній деградації населення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях

1. Бервено О.В. Основные направлення и тенденции проявлення социализации экономики в современных условиях // Ринкова трансформація економіки. 36. наук. праць. Вип. 3. - Харків: ХІБМ, 1998. - С. 42-50.

2. Бервено О. Структура інтелектуального капіталу // Теорії мікро-макроекономіки. Вип. 5. - Київ, 2000. - С. 99-104.

3. Задорожний Г.В., Бервено О.В. Інтелектуальний капітал як стратегічний напрямок інвестиційно-інноваційних перетворень // Теорії мікро-макроекономіки. Вип. 3. - Київ, 2000. - С. 204-210. Дисертанту належать положення про матеріальну і соціальну сутність інтелектуального капіталу і його трактовка як елемента культури.

4. Бервено О.В. Человеческий капитал: содержание оценка состояния в трансформационной экономике // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. № 468. - Харків, 2000. - С. 15-20.

5. Бервено О.В. Освіта як основа формування інтелектуального капіталу // Теорії мікро- макроекономіки. Вип. 9. - Київ, 2001. - С. 66-70.

6. Задорожный Г.В., Бервено О.В. Интеллектономика как общество одухотворенного интеллекта // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. № 508. - Харків, 2001.- С. 15-20. Дисертанту належить обгрунтування інтелектономіки як нової епохи розвитку людського суспільства.

Інші роботи

7. Бервено О.В. Развитие интеллектуального капитала - приоритетная цель социально-экономической политики в переходной экономике // Соціальні пріоритети в транзитивній економіці. 36. наук. праць.- Харків: ХІБМ, 1999. - С. 62-66.

8. Задорожний Г.В., Бервено О.В. Развитие интеллектуального капитала как приоритет государственной политики // Вісник Харківського художньо-промислового інституту. Вип. 2. - Харків: 2000. - С. 5-8.

9. Бервено О.В. Интеллектуальный капитал: от иерархии к партнерству // Соціальне партнерство та його роль в становленні ринкової економіки в Україні. 36. наук. праць. - Харків: ХІБМ, 2000. - С. 91-96.

10. Задорожный Г.В., Бервено О.В. Неоэкономика как интеллектономика (о цивилизации одухотворенного интеллекта) // Экономическая теория на пороге XXI века - 5: Неоэкономика / Под ред. Ю.М. Осипова, В.Г. Белолипецкого, Е.С. Зотовой-М.: Юристь, 2001. - С. 99-112.

АНОТАЦІЯ

Бервено О.В. Інтелектуальний капітал: економічний зміст і особливості формування в транзитивному суспільстві.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01- економічна теорія.

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. - Харків, 2002. Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних аспектів, змісту та напрямкам формування інтелектуального капіталу у транзитивному суспільстві, з'ясуванню методологічних, теоретичних і практичних засад підтримки та розвитку інтелектуального капіталу в Україні.

Дано визначення інтелектуального капіталу суспільства і фірми, обгрунтовано структуру інтелектуального капіталу сучасної фірми. Доведено необхідність виділення соціальної пам'яті як фундаментального елемента структури інтелектуального капіталу. Введено в науковий обіг поняття "інтелектономіка", яке: 1) відображає початок становлення нового етапу розвитку людського суспільства як цивілізації одухотвореного інтелекту; 2) є актуально-фундаментальною основою неоекономіки; 3) виділяється в якості окремого напрямку дослідження в економічної теорії.

Висвітлено та охарактеризовано основні форми деінтелектуалізації трудового потенціалу країни в умовах трансформаційної кризи.

Охарактеризовано зміст сучасної державної стратегії розвитку інтелектуального потенціалу і капіталу нації,