КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІЕРСТИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БУТКЕВИЧ ОЛЬГА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 341 (091)

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО ПРАВА В СТАРОДАВНІЙ ПЕРІОД

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародного права

Інституту міжнародних відносин Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Заблоцька Людмила Григорівна, Інститут міжнародних

відносин Київського національного університету імені Тараса

Шевченка, доцент

Офіційні опоненти: - доктор юридичних наук, професор

Алексідзе Леван Андрійович,

Академік Національної академії наук Грузії

кандидат юридичних наук, доцент Репецький Василь Миколайович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедрою міжнародного права

Провідна установа: Національна юридична академія

України ім. Ярослава Мудрого

Міністерства освіти і науки України, м. Харків

Захист відбудеться 10 червня 2002 року о 14.00 на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д.26.001.10 в Інституті міжнародних

відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова 36/1 (зал Вченої Ради).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського

національного університету ім. Тараса Шевченка, за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська 58, к. 10.

Автореферат розіслано “30” квітня 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Бурлай Є.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.

Актуальність теми. Питання розуміння і тлумачення походження міжнародного права, його історії, відповідності положень сучасного міжнародного права традиціям і звичаям народів з давньою історією регулювання міжнародних відносин є одними з тих, що впливають сьогодні на правотворчі і правозастосовчі процеси. Суперечливе розуміння історичних цінностей міжнародного права, неврахування особливостей різних правових культур в процесі міжнародного нормотворення спричиняє до загострення міжнародних конфліктів. Тлумачення сутності міжнародного права з позицій лише однієї сучасної цивілізації призводить до дискримінації, приниження ролі інших культур з глибокою історією правового регулювання. Навіть порушення окремих прав людини держави пояснюють тим, що вони не відповідають ментальності і звичаям їх народів. Сучасна система прав і свобод людини, на їх думку, не враховує особливості китайської, мусульманських, африканських та інших культур. Навіть недотримання міжнародних договорів, порушення норм міжнародного права часто обгрунтовують тим, що останнє засноване не на загальнолюдських критеріях, а відбиває європейські цінності і зверхність західноєвропейської правосвідомості над іншими регіональними правовими культурами.

На цьому наголошували вчені з країн, що розвиваються, на семінарі Гаазької академії міжнародного права 1983 р. “Майбутнє міжнародного права в мультикультурному світі.” Вчені цих країн (Р.П.Ананд, А.Б.Боземан, М.Л.Сарін, М.Хаддурі, З.Халуані та ін.) стверджували, що сучасне міжнародне право є європоцентристським за своєю суттю і не враховує досягнень більш давніх цивілізацій: єгипетської, месопотамської, хеттської, індійської, китайської та ін. Його витоки, вважають вони, походять з античного греко – римського регіону, який утверджував себе насильницьки, чим привніс в розуміння міжнародного права більше силових аспектів, аніж загальнолюдських цінностей.

Подібне протиборство в теорії і практиці міжнародного права змусило держави – члени ООН прийняти програму Десятиріччя міжнародного права (1990 – 1999 рр.), в ході якої, зокрема, передбачалось дослідження питань особливості становлення і розвитку міжнародного права, особливостей відображення ним історичних досягнень різних культур і регіонів. З цією метою Генеральна Асамблея ухвалила 1991 р. “Програму допомоги ООН в галузі викладання, вивчення, поширення і більш широкого визнання міжнародного права.”

На сьогодні вчені і практики міжнародного права одностайні лише в розумінні необхідності дослідження особливостей його походження і історії. Проте, дискусія навіть щодо датування періоду його появи продовжується. Одні вчені стверджують, що міжнародне право виникло з введенням християнства чи з таких європейських подій, як Вестфальський мир 1648 р., Віденський конгрес 1815 р., Версальські мирні угоди 1919 р., утворення ООН. Вони базуються на (розкритикованому наукою) європоцентристському баченні міжнародного права. На думку інших, сучасне міжнародне право має відбивати загальнолюдські цінності і критерії, які пройшли історичне випробування в різних регіонах і в різні історичні епохи. Відтак, воно існувало там і тоді, де і коли існувало міжнародне суспільство, а витоками сучасного універсального міжнародного права, на їх думку, є правові інститути стародавніх регіонів. Треті, вважаючи, що сучасне міжнародне право складається в умовах міжнародної гуманітарної революції, якої людство до цього не знало, повинно бути по – справжньому новим, виходячи з сьогоднішніх універсальних проблем, властивих всім народам світу; тому вони не пов'язують його вивчення з історичними (застарілими, на їх думку) цінностями. Проте, на цьому грунтували свій “новий” підхід до міжнародного права ще Х.Томазій, І.Я.Мозер, Х.Вольф, Е.Ваттель та інші вчені, датуючи появу міжнародного права Вестфальським миром 1648 р. В ХХ столітті вченими пропонувалось визначати появу “нового” міжнародного права моментом утворення Ліги Націй (А.Альварес, В.Фрідман та ін.), Великої жовтневої 1917 р. соціалістичної революції (Є.О. Коровін, Р.Л.Бобров Л.А.Моджорян та ін.), утворення ООН (А.Фердрос, І.Лукашук, Д.Старк, Ч.Фенвік, Дж.Браєрлі, та ін.).

В результаті сформувалась потреба у всебічному системно – концептуальному аналізі таких питань з метою вирішення проблеми походження, становлення і розвитку міжнародного права, коренів сучасного міжнародного права. Практична складність такого дослідження полягає в тому, що сучасне міжнародне право є якісно новим утворенням універсального характеру, якого не було в попередні історичні епохи. Деякими коренями воно сягає не далі другої половини ХХ століття (міжнародне космічне право), деякими – не далі першої половини ХХ століття (міжнародне повітряне право), а іншими – стародавніх цивілізацій (інститут міжнародної правосуб'єктності, pacta sunt servanda, дипломатичні привілеї і імунітети та ін.). З'ясування того, які з засад стародавнього міжнародного права чи його окремих галузей і інститутів (права міжнародних договорів, дипломатичного права, мирного вирішення спорів, морського права, законів і звичаїв війни, статусу іноземців та ін.) стали основоположними чи складовими його сучасної системи, а які з них не дійшли до нашого часу і чому, - дозволило б визначити характерні особливості цього права, його природу і специфіку. Вирішення цих проблем сприяло б з'ясуванню і більш ефективному використанню механізмів міжнародної правотворчості і правозастосування, зміцненню міжнародної законності і правопорядку. Все згадане свідчить про безумовну актуальність теми даного дослідження.

Стан дослідження проблеми. Окремі аспекти зазначеної проблематики розглядались вченими України (М.В.Буроменським, В.А.Василенком, О.Ф.Висоцьким, В.К.Забігайлом, Л.Г.Заблоцькою, О.В.Задорожнім, В.Н.Денисовим, А.І.Дмитрієвим, В.І.Євінтовим, В.І.Муравйовим, В.М.Репецьким, К.К.Сандровським, Л.Д.Тимченком та ін.). В своїх дослідженнях вони приділяли увагу таким важливим аспектам, як: співвідношення регіонального і універсального міжнародного права, прогалини в міжнародному праві, етапи і стадії походження міжнародного права, особливості становлення правових систем після розпаду первісних суспільств та ін.

Питання походження міжнародного права заторкували в своїх дослідженнях фахівці з країн СНД (Л.А.Алексідзе, Ю.А.Баскін, Г.В.Ігнатенко, Ю.М.Колосов, В.І.Кузнєцов, Г.І.Курдюков, І.І.Лукашук, М.Ш.Пацація, А.М.Талалаєв, О.І.Тіунов, С.В.Черніченко), які досліджуючи ці питання, використовували досягнення радянських вчених (І.П.Бліщенка, Р.Л.Боброва, В.Е.Грабаря, В.М.Дурденевського, А.А.Есаяна, Ф.І.Кожевнікова, В.М.Корецького, Є.О.Коровіна, С.Б.Крилова, Д.Б.Левіна, В.І.Лісовського, Е.Пашуканіса, І.С.Перетерського, Г.І.Тункіна, Н.М.Ульянової, Д.І.Фельдмана та ін.). Останні в свою чергу значну увагу приділяли концепціям його походження дорадянських вчених: Б.С.Бібікова, П.П.Виноградова, О.М.Горовцева, В.П.Даневського, О.О.Ейхельмана, І.І.Івановського, П.Є.Казанського, М.М.Капустіна, Д.І.Каченовського, Л.О.Камаровського, Ф.Ф.Мартенса, К.О.Неволіна, В.А.Незабитовського, А.М.Стоянова, М.О.Таубе та ін.

Зазначена проблема аналізувалась представниками науки міжнародного права інших країн (А.Альварес, Б.Праматанат, Ж.Барбейрак, Д.Бедерман, Р.Вард, Ст.Вероста, А.Вегнер, С.Вісваната, Г.Вітон, Т.Волкер, В.Греве, В.Корозеч, С.А.Корф, М.Мартін, М.Мюллера – Йохмус, О.Ніппольд, Е.Ніс, А.Нуссбаум, Р.Ньюмелін, Б.Парадізі, Е.Рабштейн, Р.Редслоб, М.Ростовцев, С.Наджендра, К.Філіпсон, Л. – Е. ле Фюр, А.Херші, Дж.Хосак, С.Цібішовскі та ін.). В процесі роботи над дисертацією автором проаналізовано їхні та інші дослідження походження міжнародного права.

В працях, присвячених появі і становленню міжнародного права в стародавній період, розглядався його історичний розвиток, міжнародно – правове регулювання того часу, а не питання механізму виникнення міжнародного права, його причин і передумов. Більшість із вказаних авторів головну увагу в своїх дослідженнях приділяли аналізу становлення міжнародного права в окремому регіоні, базуючи свої висновки не на автентичних джерелах права, а на думках вчених, мислителів, публіцистів. В результаті більшість досліджень зводилась до формальної відповіді на запитання про існування міжнародного права в той чи інший період або в тому чи іншому регіоні. Більшість джерел стародавнього міжнародного права (договори, звичаї, рішення міжнародних ліг та ін.) ними, як правило, не використовувались або не аналізувались належним чином. Для комплексного і всебічного аналізу особливостей появи міжнародного права в основних регіонах і цивілізаціях бракувало відповідних джерел і належного рівня методології наукових досліджень. Жоден з вказаних авторів майже не використовував метод порівняльного міжнародно – правового аналізу становлення принципів, норм і інститутів міжнародного публічного права в різних регіонах і в різні історичні періоди. Ці та інші проблеми науки міжнародного права зумовили вибір теми даного наукового дослідження, присвяченого аналізу особливостей становлення і розвитку основних інститутів міжнародного права в стародавній період. В даній дисертаційній роботі зроблена спроба заповнити цю прогалину в науці міжнародного права і провести всебічний, системний, порівняльний аналіз появи основних принципів, норм, інститутів міжнародного права в різних регіонах стародавнього світу. Головна увага приділена розкриттю особливостей становлення і розвитку міжнародного права в регіонах стародавнього Близького Сходу, Індії, Китаю, Греції, Риму. Правові наробки держав цих регіонів були згодом тією чи іншою мірою сприйняті в процесі подальшого розвитку міжнародного права. Такий підхід дозволяє простежити глибинні (генетичні, структурні і функціональні) зв'язки сучасного міжнародного права, виявити ті, що на певних історичних етапах зникали і чому.

Зв'язок дисертаційної роботи з планами науково – дослідних робіт. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського Національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова міжнародних, правових, політичних та економічних основ державності України” № 97128, теми наукового дослідження Інституту міжнародних відносин Київського Національного університету імені Тараса Шевченка “Правові основи і механізм забезпечення суверенітету України” № 97132; а також плану науково – дослідницької роботи кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція України у світовий та європейський простір” № 01БФ048 – 01.

Мета і завдання дослідження. Головною метою даного дослідження є порівняльний аналіз особливостей становлення і розвитку міжнародного права в стародавній період в різних регіонах світу, виявлення загального і особливого, закономірного і вторинного в цьому процесі, визначення впливу міжнародно – правових підсистем різних регіонів на природу, сутність і характерні риси сучасного універсального міжнародного права. Відповідно до цієї мети основну увагу в дисертації спрямовано на вирішення таких завдань:

проаналізувати теорії виникнення міжнародного права, їх досягнення і прорахунки в з'ясуванні особливостей цього процесу;

розкрити положення природно – правової і позитивістської концепцій, як основних наукових підходів до походження міжнародного прав;

з'ясувати особливості міжнародних відносин стародавнього світу, і їх вплив на формування відповідних характерних рис стародавнього міжнародного права;

визначити особливості появи первинних основних інститутів і джерел міжнародного права, їх міжрегіональну взаємодію і взаємодію з внутрішньодержавним правом того часу, їх специфіку і соціально – правовий характер;

проаналізувати і виявити наукову цінність міжнародно – правових поглядів в стародавній період, етапи їх становлення в розкритті його природи;

сформулювати пропозиції щодо перспектив дослідження сутності міжнародного права та механізму його виникнення, аналізу його докорінних засад, які сформувались в стародавньому міжнародному праві і, пройшовши різні трансформації, продовжують функціонувати в його сучасній системі.

Об'єкт дослідження – закономірності виникнення і функціонування міжнародного права; стародавні міжнародно – правові відносини за участю правителів, держав, міжнародних ліг, народів, які завершувались формуванням відповідних міжнародно – правових принципів і інститутів.

Предмет дослідження - аналіз конкретних механізмів і процедур становлення норм, основних принципів і інститутів стародавнього міжнародного права.

Методи дослідження. Порівняльний, нормативний, аналітичний, формально – юридичний, історичний методи, принципи взаємодії загального і часткового, абстрактного і конкретного, суті та явища, форми та змісту. Принципи об'єктивності та доказовості реалізуються в роботі з позицій діалектичного методу пізнання соціальних процесів і явищ, їх причинно – наслідкових зв'язків і кінцевих результатів.

Емпіричну базу даної дисертації становлять невідомі у вітчизняній науці і малодосліджені світовою наукою правові і дипломатичні документи стародавнього періоду: міжнародно – правові акти держав стародавнього Близького Сходу (у тому числі 361 документ архіву Тель – ель – Амарни, 194 міжнародно – правові акти архіву палацу Марі, понад 200 юридичних і дипломатичних документів царського палацу Угариту, понад 30 міжнародних договорів Хеттської держави, близько 20 міжнародних договорів Асірії, та ін.); стародавніх Індії, Китаю, Греції та Риму. З метою вивчення міжнародно – правових аспектів зовнішньополітичної діяльності стародавніх держав проаналізовано документи офіційного листування, міфологічні оповіді, літописи, науково – епічну літературу та ін. У дисертації використано праці стародавніх мислителів, вчених, юристів, державних діячів (Каутілья, Ашока, Сунь – Цзи, Чжуге – Лян, Лю – Цзи, Лао – Цзи, Конфуцій, Мо – Ді, Демокріт, Платон, Арістотель, Ціцерон, Гай, Гермогеніан, Ульпіан, Павло, Флорентін, Папініан, Костянтин Багрянородний та ін.). Досліджено документи і матеріали чисельних сучасних міжнародних конференцій, семінарів, круглих столів з питань історії міжнародного права, які проводились під егідою ООН та її спеціалізованих установ, Гаазькою Академією міжнародного права, Міжнародною Асоціацією міжнародного права, а також регіональними міжурядовими і неурядовими організаціями.

Наукова новизна одержаних результатів. Дана дисертація є одним з перших у вітчизняній та зарубіжній науці комплексним дослідженням становлення міжнародного права. Попередні наукові праці з цієї проблеми присвячувались аналізу окремих інститутів і галузей міжнародного права (проксенії, посольського права, законів і звичаїв війни, міжнародних договорів, ін.) чи окремих регіонів (переважно стародавніх Індії, Китаю, Греції, Риму). В роботі розкривається принципова важливість порівняльного підходу до вивчення міжнародного права: автором вперше на основі порівняльного міжрегіонального аналізу детально досліджено механізм походження міжнародного права і формування його інститутів в стародавній період.

Наукову новизну даного дослідження відбивають такі його результати:

pозкрито особливості природно – правової концепції походження міжнародного права; доведено, що її появу слід датувати періодом ранніх держав стародавнього сходу, всупереч прийнятій в науці думці про її появу в античних Греції та Римі;

доведено наявність окремих проявів позитивістського тлумачення походження міжнародного права вже в стародавній період;

проаналізовано стародавні міжнародні відносини; доведено, що процес їх розвитку був складнішим за схему, прийняту в науці (рід – фратрія - плем'я – держава), і показано, що окремі прототипи міжнародного права виникають в міжгруповому, міжобщинному спілкуванні, а зародки міжнародно – правових регуляторів – з появою надобщинних політичних структур (вождеств, протодержав, ранніх держав);

доведено необхідність переоцінки війни як основного чинника в становленні стародавнього міжнародного права; виявлено, що економічна взаємодія і прагнення встановити міжнародний баланс сил були більш вагомими факторами появи міжнародного права;

розкрито особливості взаємодії стародавніх міжнародного і внутрішньодержавного права, а також стародавнього міжнародно – правового регіоналізму і його подальшу трансформацію в китайсько – конфуціанську, буддистську, західноєвропейську та інші регіональні підсистеми міжнародного права;

проведено порівняльний міжрегіональний аналіз інститутів стародавнього міжнародного договірного, посольського, торгівельного, морського права, статусу іноземців, території, законів і звичаїв війни; розкрито особливості становлення інституту міжнародної правосуб'єктності, і зроблено висновок, що історично першими суб'єктами міжнародного права виступали не держави, а державоподібні утворення, правителі та ін.;

розкрито етапи становлення стародавніх міжнародно – правових поглядів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони суттєво доповнюють сучасну уяву про природу і сутність міжнародного права, дозволяють простежити закономірності його розвитку впродовж тривалого періоду, а відтак і виявити тенденції і можливі перспективи його розвитку в майбутньому. Результати дослідження дають можливість удосконалювати міжнародні правотворчі і правозастосовчі процеси, а врахування розкритих в дисертації регіональних, історико - міжнародно – правових особливостей сприятиме зменшенню міжнародних конфліктів, що виникають внаслідок недооцінки національно – культурних специфік та сприятиме вдосконаленню і ефективності зовнішньополітичної діяльності України. Теоретичне значення отриманих результатів полягає в визначенні глибинних генетичних, функціональних і структурних витоків сучасного міжнародного права; розкриваються окремі тенденції становлення і розвитку принципів, норм і основоположних інститутів міжнародного права, його природа і сутність. Результати роботи можуть бути використані при викладанні нормативної дисципліни “міжнародне право” та спецкурсу “Історія міжнародного права” Інституту міжнародних відносин Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка, у вітчизняних та закордонних вузах, та в реалізації державних програм міжнародно – правових досліджень.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка та були оприлюднені на міжнародних наукових конференціях Інституту міжнародних відносин Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка (13 квітня 2000 р.; 15 листопада 2001 р.), а також були представлені на конкурсі НАН України на здобуття премій для молодих учених за кращі наукові роботи у 2000 р. Тези виступів опубліковано. Основні теоретичні положення дисертації викладені у семи наукових публікаціях.

Структура роботи підпорядкована меті та завданням дослідження, які визначаються логікою наукового пошуку та ступенем розробки даної теми. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок, з них основний текст 180 сторінок. Список використаної літератури складається з 290 джерел.

ЗМІСТ РОБОТИ.

У Вступі обгрунтовується актуальність і важливість теми дослідження, його мета та основні завдання, предмет і методологія, розглядається рівень її наукової розробленості, дається характеристика об'єкту і предмету роботи, розкривається наукова новизна, практичне і теоретичне значення дисертації, визначаються основні положення, що виносяться на захист, ступінь апробації, впровадження і характер публікацій, в яких сформульовано основні результати дослідження.

У першому розділі “Юридична наука про існування міжнародного права в стародавній період” розглядаються теорії виникнення міжнародного права, природно – правова і позитивістська концепції його походження.

Показано, що в науці міжнародного права склалось чотири основні напрями датування його появи: 1) первісний період; 2) стародавній період; 3) період середньовіччя; 4) стародавній період як етап “передісторії міжнародного права” і власне поява міжнародного права у період середньовіччя.

Досить багатьом вченим заважав розкрити сутність проблеми гіпертрофований європоцентризм, який не дозволив об'єктивно проаналізувати механізм зародження міжнародно – правових інститутів в інших регіонах. Дослідники історії міжнародного права охопили широкий спектр передумов і факторів його виникнення. Серед них називали: наявність певної кількості суверенних держав, появу християнської спільноти держав, приблизно однаковий рівень культурного розвитку політичних спільнот, існування в них спільних міжнародних інтересів, усвідомлення державами необхідності врегулювання своїх взаємовідносин нормами права, поява антагоністичних класів або ідей про можливість існування правового регулювання міжнародних відносин, поява буржуазної держави та відповідної правової ідеології, поява доктрини міжнародного права та ін. Недоліком таких досліджень було перебільшення значення одного з вказаних факторів або розгляд їх у відриві одне від одного чи від реальності, що їх обумовила.

Найбільш конструктивних результатів в дослідженні цієї проблеми було досягнуто прихильниками природно – правової і позитивістської концепцій походження міжнародного права. Природно – правова концепція була першою спробою пояснення походження і сутності міжнародного права. В її розвитку можна виділити послідовні етапи: від пояснення походження міжнародного права об'єктивною природою речей і настановами вищого природного розуму, а згодом – божественної волі, до пояснення норм поведінки в міжнародних відносинах загальними принципами права, заснованими на людській природі. Завдяки природно – правовому поясненню становлення міжнародного права вчені з'ясували механізм появи співпадаючих у всіх народів норм поведінки і правових уявлень, процедуру укладання перших міжнародних договорів, становлення принципу pacta sunt servanda, формування міжнародно – правової відповідальності і санкцій, утвердження ідей вічного миру, рівноправності суб'єктів міжнародно – правових відносин, а також появу ключових інститутів міжнародного права (правосуб'єктності, посольського права, непорушності кордонів та статусу території, статусу іноземців, правонаступництва, відповідальності та ін.).

Проте, вже на ранніх стадіях розвитку міжнародно – правових поглядів виявилась недостатність природно – правового підходу до міжнародного права, тлумачення його природи шляхом нав'язування положень ніби – то аксіоматичного характеру. Гострій критиці вказана концепція піддана прихильниками позитивістського тлумачення міжнародного права, суть якого зводилась до того, що формування такого права починається з перших писаних джерел договірно – правового характеру (в залежності від позиції дослідника його появу датували укладенням договору месопотамських міст Лагашу і Умми (3100 р. до н.е.), договору Рамзеса ІІ і Хаттусіліса ІІІ (близько 1300 р. до н.е.), Вестфальського миру (1648 р.), Віденського конгресу (1815 р.) і т.д.).

Позитивно – правове тлумачення походження міжнародного права дозволило виділити із сукупності внутрішньодержавних, міжнародних публічно – правових чи приватно – правових норм римського jus gentium власне норми міжнародного публічного (договірного, посольського та ін.) права, встановити основоположні правові принципи міждержавного спілкування, довело можливість і необхідність кодифікації міжнародного права, вивело в ранг центрального фактору в міжнародній правотворчості суверенну волю держави, розкрило значення гарантій в міжнародному правозастосуванні та ін. В розділі автор доводить, що об’єктивно з’ясувати період і природу походження міжнародного права можна лише при комплексному аналізі суто правових і таких, що їх обумовили, соціальних факторів і причинно – наслідкових зв’язків між ними.

У другому розділі “Виникнення міжнародного права” досліджуються особливості міжнародних відносин стародавнього світу, причини і механізм появи міжнародного права і його характерні особливості на етапі становлення.

Міжнародні відносини як об'єкт і сфера, в якій функціонує міжнародне право, є визначальним фактором його походження, сутності і особливостей. Не заперечуючи цього, слід зазначити, що вчені нерідко спрощують взаємозв'язок і взаємодію між ними і правом, стверджуючи, що міжнародне право виникає там і тоді, де і коли виникає держава або нації. Висунута теза, як одна із гіпотез, не будучи достеменно доведеною, згодом почала тлумачитись деякими дослідниками історії міжнародного права як аксіома. Сьогодні в ній можна вивести два найбільш вразливих постулати: 1) твердження, що держави в межах одного регіону з’являлись приблизно одночасно і 2) спрощення пояснення лінії генези суб’єктів міжнародних відносин. Сучасна наука оперує грунтовно доведеними даними, що держави з'явились не водночас, а тривалий період взаємодіяли з іншими суб'єктами (недержавними об'єднаннями, локальними групами, племенами, сімейними групами, етнічними спільнотами, родинними кланами, субкланами тощо); вони укладали угоди, закріплювали звичаї, обмінювались посольствами, здійснювали торгівельні та інші операції, які з часом трансформуються в норми та інститути міжнародного (міждержавного) права.

Суттєво застарілою і не підтвердженою науковими даними вважається лінія генези міжнародних відносин: рід – фратрія – плем'я – держава, в якій поява міжнародно – правового регулювання датується етапом становлення міждержавних відносин. Все менше прихильників знаходить концепція істориків права (П.Виноградов та ін.), які вважали, що процес розвитку суб'єктів міжнародних відносин (а згодом і міжнародного права) проходив в іншому напрямі: плем'я – античне місто – церковне об'єднання – договірні асоціації – спільні організації. З другої половини ХХ століття широкого поширення набула концепція еволюційних етапів соціально – політичної організації спільнот (Е.Сервіс та ін.) за лінією: група - плем'я – вождество – держава. В ній кожна ланка має свої складні підетапи еволюції; лінія генези вождества, наприклад, поділяється на мінімальні – типові – максимальні, або прості і вищі, чи прості і консолідовані, або прості – складні – надскладні і т.п. Певної деталізації зазнав і етап становлення держави, де розрізняють ранню державу, переддержаву, протодержаву і т.п.

Більшість еволюціоністів вбачає появу міжнародних відносин, що вимагають свого правового врегулювання, на етапі появи вождества. Останні є такими централізованими політичними структурами, в яких формування міжнародних відносин стає особливою функцією. В цей період відбувається поділ міжнародних відносин на офіційні (їх здійснюють лише чітко визначені суб'єкти політичної влади) і неофіційні (відносини окремих осіб з представниками інших надобщинних структур). Серед тих, хто має право здійснювати зовнішні зносини встановлюється чітке старшинство, ранги, посади, розміри морального і матеріального заохочення, повага і авторитет. В зовнішніх зносинах виділяються адміністративні, торгівельні, воєнні, обрядові, протокольні, релігійні та ін. В структурі вождества виділяється центр і периферія - а за його межами, рівноправні сусіди, колонії, нейтральні вождества. Явище нейтралітету стає важливим фактором міжнародних відносин; з колоніями розвиваються різноманітні відносини (від васальних до патронажно – клієнтних).

В розділі доводиться, що на етапі вождества практично складається процес формування звичаїв, обрядів, міфів тощо, які застосовуються в практиці міжнародних відносин. Вони є прототипами норм міжнародного права, що згодом функціонуватимуть між ранніми державами. З появою держав в міжнародних відносинах виділяється центральна ланка – міждержавні відносини, які стають головним фактором формування міжнародного права, а нормам останнього надається санкціонована державою обов'язковість, хоч вони по суті і за формою тісно пов'язані з їх попередниками (відносинами додержавних надобщинних політичних структур). Характерним для міжнародних відносин був їх поділ на типи в залежності від міжнародного статусу стародавніх держав. Звичайним станом міждержавної системи була наявність в межах регіону однієї або кількох крупних держав – гегемонів, як правило, рівних між собою суб'єктів міжнародних відносин, зовнішня політика яких спрямовувалась на встановлення балансу сил на міжнародній арені. Особливістю стародавніх міжнародних відносин був їх розвиток в межах певного регіону, переважно двосторонній, партикулярний і утилітарний характер, оскільки задоволення своїх економічних і політичних потреб держави могли найбільш ефективно забезпечити у двосторонньому обміні. Економічні потреби спричинили до вступу ще первісних суспільних утворень у відносини між собою, а згодом і до розвитку, в першу чергу, інститутів торгівельного права та інших правових інститутів, що мали на меті забезпечення торгівельних відносин (інститути гостинності, визначення статусу офіційних торгівельних делегацій та його відмінність від статусу приватних торгівців чи купців, поняття мита, податків на іноземні товари, режимів міжнародної торгівлі, територіальних режимів, сплати данини, укладання угод та визнання інших джерел міжнародного права, відповідальності і навіть укладання династичних шлюбів).

При вступі первісних утворень у взаємовідносини для їх впорядкування виникла необхідність у розмежуванні території. Через це вже на ранніх етапах міжнародної взаємодії формуються міжнародно – правові інститути встановлення, зміни та режиму кордонів, статусу території, які в стародавньому міжнародному праві стали одними з найбільш розвинутих. З розвитком міжнародних відносин виникла необхідність у врегулюванні засобів їх здійснення: встановлення статусу офіційних дипломатичних представників, розмежування їх функцій та надання їм відповідного захисту і гарантій безпеки. Серед них важливими були правила покровительства і визнання за іноземними офіційними представниками недоторканості.

Представляючи різні соціальні утворення і часто різні релігії, які забороняли відносини з іноземцями, держави і державоподібні утворення вдавалися до деталізованої процедури укладання угод з метою взаємного визнання за ними юридичної сили. Так виникають складні правила укладання міжнародних договорів та засобів їх забезпечення і встановлюється принцип дотримання міжнародних зобов'язань та низка супутніх міжнародно – правових інститутів: договірної ініціативи, форми договору, статусу його свідків, підписання та ратифікації, депозитарію, гаранта договору, підстав, суб'єктів, умов та обсягу відповідальності за його порушення та ін.

З метою подолання негативних чинників, що існували у відносинах між первісними суспільними утвореннями, для запобігання міжнародних конфліктів виникає інститут примирення сторін, ненасильницького вирішення суперечливих питань міжнародних відносин, який породжує посередництво, арбітраж і супутні йому інститути (притулку, вирішення проблем біженців, міграції та ін.). Як правило, такі інститути визнавались в межах певного регіону. Регіоналізм, відтак, стає домінуючим фактором стародавнього міжнародного права (перший був пов'язаний не лише з географічними особливостями, а й з етнічними, релігійними, культурними та ін., які поряд із загальними характеристиками міжнародного права впливали на його регіональні і специфічні). В різних регіонах стародавнього світу міжнародно – правові інститути та механізми мали свої характерні риси, пов'язані з економічними, етнічними, політичними, релігійними та культурними особливостями, які інколи досить сильно впливали на відмінності у міжнародному праві цих регіонів. Важливою рисою стародавнього міжнародного права є його тісний зв'язок з релігійними віруваннями народів. Це дало підставу деяким вченим (Н.Бентвіч, К.Філіпсон та ін.) стверджувати, що в античності право і релігія були поєднані.

Характерною рисою стародавнього міжнародного права часто називали переважання звичаю як джерела права. Проте тут необхідне уточнення, адже переважання звичаю є характерним і для більш пізніх етапів розвитку міжнародного права. Мається на увазі переважання як самого звичаю, так і критеріїв його утворення і застосування (великий вплив пережитків первісного спілкування, складна і довготривала процедура створення і застосування, релігійна санкціонованість, казуїстичний характер, необхідність визнання звичаєвої норми в договірному порядку та ін.).

Складності в утворенні міжнародного звичаю і договору впливали на темпи розвитку стародавнього міжнародного права, що в свою чергу вплинуло на ще одну його особливість - його інститути не були систематизовані, а тому в ньому не існувало і галузей права. І коли сьогодні дослідники виділяють лише дві галузі цього права: право війни і право миру - вони часто не звертають уваги на те, що у той час право війни містило приблизно стільки ж норм права миру, як останнє – норм права війни. Характерним для стародавнього міжнародного права були: неоднаковий статус його суб'єктів, регулювання міжнародних відносин шляхом дипломатичного листування, усними домовленостями, релігійними джерелами, колективний характер міжнародно – правової відповідальності та ін. Виходячи з цього, дисертантка захищає гіпотезу про конструктивність дослідження особливостей становлення і генези стародавнього міжнародного права в поєднанні з аналізом його інститутів в окремих регіонах з виявленням загального і особливого на міжрегіональному рівні.

У третьому розділі “Особливості формування інститутів стародавнього міжнародного права” дисертантка розкриває природу, особливості і механізм утворення норм стародавнього міжнародного права і специфіку їх об’єднання в інститути, становлення джерел права, основні закономірності взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного права в цей період, зародження і етапи становлення міжнародно - правових поглядів.

Показано, як в процесі розвитку інституту міжнародної правосуб’єктності основні права і обов’язки закріплювались за державою як такою політичною структурою, що максимально утримує владні повноваження на певній території і перебирає на себе право за певних обставин наділяти окремими повноваженнями інших учасників міжнародних відносин (чи визнавати їх за ними).

В дисертації розкриваються особливості формування міжнародного звичаю і міжнародного договору як головних джерел стародавнього міжнародного права, роль загальних принципів права в організації його норм, значення нетипових, або квазіджерел права (дипломатичне листування, молитви глав держав, настанови, військові клятви і гімни, доктрини і т.п.), джерел внутрішньодержавного права, міжнародної правосвідомості та ін. в міжнародному правотворчому і правозастосовчому процесах.

Аналізуючи ключові інститути стародавнього міжнародного права, дисертантка встановлює, що сукупність норм, що склалась на той час в кожному з них, сформувала їх основні засади, багато з яких є характерними і для сучасного міжнародного права. Вивчення правового статусу іноземців в стародавньому міжнародному праві свідчить, що в більшості регіонів іноземцям дозволялось жити поселеннями, сповідувати власну релігію, традиції і обряди, а іноді навіть мати власну адміністрацію і керуватись своїми законами і звичаями (Месопотамія, Єгипет, Асірія та ін.); для них існував режим найбільшого сприяння (Індія та ін.), законодавче заохочення міграції (Вавілон, Асірія, Ізраїль, Індія та ін.), право володіти нерухомим майном (Єгипет). Переважно в усіх регіонах існував інститут гостинності чи покровительства, поділ іноземців на окремі категорії, які забезпечувались відповідним статусом (тимчасові прибульці, біженці, втікачі, подорожуючі, релігійні пілігрими, офіційні представники інших держав, посли, торгівці, переселенці та ін.).

Правила та звичаї щодо укладання міжнародних договорів розрізняли договірну ініціативу, переговори, написання (висікання) тексту, підготовку копії договору, дію договору в часі (договори поділялись на строкові і безстрокові), вступ договору в силу, ратифікацію та ін. Більшість стародавніх договорів не мала, як правило, постатейного поділу, складної структури (за винятком хеттських і асірійських договорів, в яких виділяли преамбулу, історичний вступ, мотиви укладання, перелік свідків – богів або людей, власне положення угоди, гарантії її дотримання, клятви та ін.); часто договори укладались в усній формі.

Практично в усіх регіонах стародавнього світу існував визнаний принцип взаємності у дипломатичних зносинах і поваги до іноземного посла, його майна і супроводжуючих. Ранні дипломатичні відносини часто поєднувались з торгівельними, проте швидко були визнані як спеціальні зносини, що призвело до утворення дипломатичних рангів (як правило, 3 – 4) і чіткого визначення дипломатичних функцій (забезпечення спілкування своїх урядів і правителів, обмін офіційними документами, підготовка і укладання договорів, переговори та ін.); а також утворюється інститут дипломатії на вищому рівні (дипломатичне листування правителів держав Близького Сходу, візити ввічливості правителів в Китаї та ін.).

Досить давню історію мають інститути посольського права, що дало підставу деяким дослідникам ототожнювати їх з правом миру стародавнього міжнародного права; відокремлюється дипломатична функція і утворюються дипломатичні ранги в залежності від виконуваних ними функцій. Основним принципом дипломатичних зносин стає взаємність і повага до посла. Близькими до посольського права (за характером, а не статусом) були інститути торгівельного права. Вони встановлювали податки, пільги на товари вітчизняного і іноземного виробництва, статус купців, порядок їх в'їзду і виїзду. Окрім державної торгівлі в різний час торгівельні відносини здійснювали крупні храми (деякі мали власні торгівельні флоти і каравани), вищі державні посадовці і приватні торгівці. Нерідко на державні торгівельні експедиції покладались релігійно – місіонерські, дипломатичні та ін. функції. Майже у всіх регіонах діяв міжнародно – правовий звичай, за яким за дії грабіжників, піратів, сільських бандитів відповідає держава, на території якої вчинено злочин. Важливою формою зносин був обмін подарунками, що був обов'язковим інститутом міждержавних зносин і відрізнявся від данини своїм добровільним характером; регулювання торгівельних та інших зносин морським шляхом забезпечувалось інститутами морського права.

Розвинутим в стародавній період було правове забезпечення початку, ведення і припинення війни. Вже в цей період склалась концепція воєнних репресалій, поняття завойовницької війни і карального походу, статус ворожих країн, цивільного населення, військовополонених. Війни часто здійснювались як санкції і як доброчинні заходи. В греко – римський період складається поняття справедливої і несправедливої війни. Чи не першою нормою ведення війни був звичай її оголошення. Досить раннім звичаєм є вимога мирного улагодження конфлікту перед початком воєнних дій.

Аналізуючи співвідношення стародавнього міжнародного і внутрішньодержавного права, дисертантка виводить закономірність їх взаємодії: від переважаючого впливу внутрішнього права на етапі зародження міжнародного права, через їх порівняно однаковий взаємовплив, до переваги міжнародного права на етапі кризи дофеодальних держав. В дослідженні виводяться чотири основні генетично пов’язані етапи становлення міжнародно – правових поглядів: 1) вироблення міфологічних моделей міжнародних взаємин (освячення бажаної поведінки і засудження небажаної, пояснення і легітимація соціальних норм, санкціонування певного порядку, необхідності дотримання своїх зобов’язань, контактів з іноземцями та ін.); 2) формування ідеології міжнародних відносин (виділення міжнародних відносин в окрему сферу, поділ їх на міждержавні і міжіндивідуальні, вироблення позитивного розуміння відповідальності за діяльність в цій сфері та ін.); 3) становлення загальноправових поглядів на міжнародні відносини (визнання міжнародних відносин такими, що підлягають нормативно – правовому регулюванню, визнання їх учасників суб’єктами права, виділення поняття права і правової норми та ін.); 4) поява власне міжнародно – правових поглядів (самостійне значення цим поглядам надається в працях римських юристів, публіцистів, філософів).

У Висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, які відбивають особливості становлення і розвитку стародавнього міжнародного права.

Основним недоліком у з'ясуванні природи і періоду зародження міжнародного права був гіпертрофований європоцентризм, а також спроби вивести його походження, базуючись лише на одному з чисельних факторів цього процесу.

Досягненням представників природно – правової концепції є розкриття генетичних зв'язків сучасного міжнародного права з відповідним правом стародавнього періоду (в дисертації доводиться, що появу природно – правового пояснення міжнародного порядку слід датувати не періодом античної Греції і Риму, як це було прийнято в науці, а більш раннім періодом), виявлення спільного і особливого міжнародного права і релігії, моралі, політики та інших систем регулювання суспільних відносин, розкриття механізму походження і сутності інституту міжнародних договорів і, зокрема, його принципу “договорів слід додержувати”, а також інших ключових інститутів міжнародного права. Окремі прояви позитивістського