МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ?Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О.О.БОГОМОЛЬЦЯ

Бардов Павло Васильович

УДК: 616.65-002-036.12+616.686-002

Лікування хронічного простатиту і простатовезикуліту, ускладнених порушеннями копулятивної та репродуктивної функцій

14.01.20 – шкірні та венеричні хвороби

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2002

Дисертація є рукописом

Робота виконана в Національному медичному університеті імені О.О.Богомольця

Міністерства охорони здоров’я України

Науковий керівник: |

доктор медичних наук, професор, Степаненко Віктор Іванович, Національний медичний університет імені О.О.Богомольця МОЗ України, професор кафедри шкірних та венеричних хвороб

Офіційні опоненти: | доктор медичних наук, професор Глухенький Борис Тихонович, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ України, професор кафедри шкірних та венеричних хвороб;

кандидат медичних наук, Мариненко Володимир Петрович, лікар-дерматовенеролог шкірно-венерологічного диспансеру № 1 м.Києва

Провідна установа: | Інститут дерматології та венерології АМН України, м.Харків

Захист дисертації відбудеться 07.11.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.003.02 при Національному медичному університеті імені О.О.Богомольця за адресою: 01023, м. Київ, вул. Шовковична, 39/1, Центральна міська клінічна лікарня, корпус 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного медичного університету імені О.О.Богомольця (адреса: 03057, Київ-57, вул. Зоологічна, 3).

Автореферат розісланий 11.09.2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради, доктор медичних наук,

професор Свирид С.Г.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми: Хронічне ураження передміхурової залози (простати) є одним із найбільш поширених захворювань у чоловіків. Згідно даних ряду спеціалістів дермато-венерологів і урологів хронічним простатитом страждають від 30 до 58 % чоловіків (Юнда И.Ф., 1989; Молочков В.А., Ильин И.И., 1998; Мавров И.И., 1991).

У останні десятиліття відмічається зростання частоти виявлення хронічного простатиту. Це пов’язується як із фактичним зростанням рівня захворювань, що передаються статевим шляхом, так і із збільшенням числа сучасних та ефективних методів діагностики. Разом з тим, не зважаючи на досить велику чисельність методів діагностики хронічного простатиту, більшість із них є суб’єктивними і не завжди дозволяють підтвердити або виключити запалення передміхурової залози (Мавров И.И., 1994; Лопаткин Н.А., 1990). До причин несвоєчасної діагностики хронічного простатиту потрібно також віднести недостатнє застосування спеціальних інструментальних, біохімічних та імунологічних методів дослідження, які у комплексі дозволяють з високою достовірністю встановлювати наявність запального процесу в простаті. Крім того, при діагностиці хронічного простатиту до теперішнього часу недостатня увага приділяється детальному топографічному обстеженню інших придаткових статевих залоз (сім’яні міхурці, яєчка, придатки яєчок). Разом з тим, на думку Ткачука В.Н. і співавт. (1989) навіть всебічне обстеження тільки одного секрету передміхурової залози не завжди може дати достатню інформацію відносно етіології та механізму розвитку хронічного простатиту.

Дослідження останніх років вказують на зростання числа змішаних (мікстінфекційних) уражень сечостатевого тракту, що сприяє зміні характеру їх клінічного перебігу і збільшенню чисельності різнопланових ускладнень.

На розвиток і характер перебігу хронічного запалення сечостатевих органів, а також на виникнення ускладнень, зокрема копулятивного та репродуктивного характеру впливають також порушення біохімічного складу секретів додаткових статевих залоз і стан місцевого (локального) імунітету (Дранник Г.Н., 1989; Мавров И.И., 1994). При цьому роль порушень місцевого імунного захисту і змін біохімічного складу секретів простати та інших придаткових статевих залоз в патогенезі запальних захворювань статевих органів чоловіків та їх вплив на запліднюючі властивості еякуляту залишаються не зовсім з’ясованими та неповністю вивченими.

Таким чином, комплексне клініко-лабораторне, інструментальне і спеціальне діагностичне обстеження хворих на хронічний простатит, що включає дослідження ряду факторів місцевого імунітету репродуктивного тракту та біохімічного складу секрету передміхурової залози і секретів інших додаткових статевих залоз, дозволило би більш об’єктивно оцінювати характер та ступінь ураження, прогнозувати перебіг запальних процесів в цих органах, а також розробляти індивідуалізовану комплексну терапію з урахуванням функціональної реабілітації при порушеннях копулятивної та репродуктивної функцій.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана у відповідності з основним науковим напрямком кафедри шкірних та венеричних хвороб з курсом проблем СНІДу Національного медичного університету імені О.О.Богомольця і комплексної теми “Розробка нових методів діагностики та лікування хронічних дерматозів і інфекцій, що передаються статевим шляхом” (Державний реєстраційний номер 0101U000265).

Мета дослідження: Розробка нових і удосконалених методик комплексної індивідуалізованої терапії хронічного інфекційного простатиту та простатовезикуліту з урахуванням етології захворювання, характеру клінічного перебігу, ступеню порушень копулятивної і репродуктивної функцій, а також аналізу досліджень стану місцевого імунітету та якісної і кількісної характеристики ряду показників складу секретів додаткових статевих залоз хворих чоловіків.

Задачі дослідження

1. Дослідити характеристику етіологічних чинників виникнення хронічного інфекційного простатиту та особливостей характеру його клінічного перебігу, в тому числі частоти ураження інших додаткових статевих залоз (сім’яні міхурці, яєчка, придатки яєчок), а також порушень копулятивної та репродуктивної функцій у хворих чоловіків шляхом комплексного клініко-лабораторного, інструментального і спеціального обстеження пацієнтів.

2. Провести дослідження і аналіз ряду показників місцевого (локального) імунітету репродуктивного тракту у хворих різними клінічними формами хронічного простатиту.

3. Вивчити цитологічну картину секрету передміхурової залози і еякуляту хворих хронічним простатитом та ряду показників (якісних, кількісних) спермограми з урахуванням характеру клінічного перебігу і етіологічних чинників захворювань.

4. Розробити і вивчити ефективність нових та удосконалених методів комплексної індивідуалізованої терапії хронічного простатиту які крім етіологічної направленості на інфекційні фактори захворювання, дозволяють нормалізувати порушення стану місцевого імунітету сечостатевого тракту та показники якісного і кількісного складу секретів додаткових статевих залоз та досягати функціональної реабілітації при порушеннях копулятивної і репродуктивної функцій чоловіків.

Об’єкт дослідження. Хворі на хронічний простатит чоловіки.

Предмет дослідження. Особливості клінічного перебігу хронічного простатиту та частоти ураження інших додаткових статевих залоз (сім’яні міхурці, яєчка, придатки яєчок). Дослідження етіологічних чинників виникнення хронічного простатиту, вивчення цитологічної картини секрету передміхурової залози і еякуляту, якісних та кількісних показників спермограми, а також ряду показників локального імунітету репродуктивного тракту при хронічному простатиті.

Методи дослідження.

1. Клініко-лабораторні – встановлення характеру клінічного перебігу хронічного простатиту, етіологічних чинників його виникнення та контроль за ефективністю лікування.

2. Інструментальні (уретроскопія, ультразвукове діагностичне сканування) – визначення тяжкості ураження передміхурової залози і ускладнень з боку суміжних органів і тканин.

3. Цитологічний і біохімічний – дослідження кількісного і якісного складу ряду показників секрету передміхурової залози та еякуляту.

4. Імунологічні – визначення рівню ряду показників місцевого імунітету репродуктивного тракту.

5. Статистичний – оцінка достовірності та виявлення кореляційних зв’язків між отриманими результатами.

Наукова новизна. 1. Проведене вивчення етіологічних чинників виникнення хронічного інфекційного простатиту вказує на суттєве значення хламідійної, мікоуреаплазмової та змішаної (мікстінфекційної) етіології ураження передміхурової залози, досить часте поширення запального процесу на інші придаткові статеві залози (сім’яні міхурці, яєчка, придатки яєчок), що сприяє порушенню копулятивної та репродуктивної функцій у хворих чоловіків. 2. Вперше встановлено, що порушення місцевого імунітету репродуктивного тракту і показників якісного та кількісного складу секретів придаткових статевих залоз при різних за етіологічним (інфекційним) походженням хронічних простатитів мали однонаправлений характер і суттєво не відрізнялись в групах порівняння (згідно етіології ураження). 3. Вперше проведено комплексне вивчення місцевого імунітету репродуктивного тракту, а також якісного і кількісного складу ряду показників секрету передміхурової залози, сім’яних міхурців, еякуляту у хворих хронічним простатитом. Доведено прямий взаємозв’язок між характером та ступенем виявлених патологічних змін і тяжкістю клінічного перебігу захворювання, в тому числі порушень копулятивної та репродуктивної функцій у чоловіків, що має важливе діагностично-прогностичне значення і повинно індивідуалізовано враховуватись при проведенні комплексної терапії. 4. Вперше при різних клінічних формах хронічного простатиту розроблені оригінальні методи комплексної терапії захворювання з урахуванням результатів всебічного обстеження, яке включає виявлення етіологічних чинників ураження, вивчення ряду показників якісного і кількісного складу секретів додаткових статевих залоз та показників локального імунітету репродуктивного тракту, що, крім клініко-етіологічної виліковуваності, дозволить досягати нормалізації порушень копулятивної та репродуктивної функцій у хворих чоловіків.

Практичне значення отриманих результатів. Визначена достатня інформативність та діагностично-прогностичне значення запропонованого комплексного обстеження хворих хронічним простатитом, яке, крім клінічного та лабораторного обстеження на виявлення етіологічних чинників ураження, інструментального (уретроскопія), спеціального (ультразвукове сканування статевих органів), включає виявлення ряду показників якісного і кількісного складу секретів передміхурової залози, сім’яних міхурців, еякуляту, а також місцевого імунітету репродуктивного тракту. Результати відповідних комплексних досліджень дозволяють дати об’єктивну оцінку розвитку і характеру направленості запального процесу та проводити своєчасну корекцію терапії хронічного простатиту, направленої на нормалізацію порушень копулятивної та репродуктивної функцій та упередження розвитку цих статевих порушень.

Аналіз результатів комплексного обстеження хворих хронічним простатитом дозволяє індивідуалізовано визначити необхідний об’єм терапевтичних заходів та проводити підбір відповідних лікарських препаратів згідно направленості, спрямованої не тільки на клініко-етіологічну виліковуваність хворих хронічним простатитом, а й на норма-лізацію порушень статевої функції.

Впровадження в лікувальну практику профільних дерматовене-рологічних закладів комплексного клініко-лабораторного обстеження хворих хронічним простатитом, в тому числі вивчення ряду показників якісного і кількісного складу секретів передміхурової залози, сім’яних міхурців, еякуляту, а також інструментального та спеціального дослідження (ультразвукове сканування) дозволяє проводити своєчасну корекцію лікування, направлену на повне клініко-етіологічне виліковування пацієнтів і нормалізацію статевих порушень. Індивідуалізований підхід до застосування в комплексній патогенетичній терапії хронічного простатиту лікарських препаратів, дія яких направлена на усунення механізмів аутоагресії, проявів конгестрій в малому тазі та покращання відтоку застійного секрету з передміхурової залози і сім’яних міхурців, стимуляція крово- та лімфооберту, а також нормалізація сперматогенезу, сприяє нормалізації копулятивної і репродуктивної функцій та усуненню можливих психо-соматичних розладів у чоловіків.

Результати досліджень впроваджено в практику шкірно-венеричного відділення Центральної міської клінічної лікарні м.Києва, Київського міського і обласного шкірно-венерологічних диспансерів, шкірно-венерологічного диспансеру № м. Києва, а також у навчальний процес при викладанні курсу венерології студентам і лікарям-інтернам на кафедрі шкірних та венеричних хвороб з курсом проблем СНІДу Національного медичного університету імені О.О.Богомольця.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведені клінічні та лабораторні дослідження, статистичні обчислення та їх аналіз. Ряд спеціальних методів дослідження (біохімічні, імунологічні) проведені при консультативній допомозі співробітників наукового-дослідного лабора-торного центру (НДЛЦ) Національного медичного університету імені О.О.Богомольця. Автором самостійно розроблено і проведене комплексне лікування хворих хронічним простатитом та разом з науковим керівником дисертаційної роботи зроблені відповідні заключення та висновки.

Апробація результатів дисертації. Головні положення дисертації та результати досліджень доповідались і обговорювались на засіданнях кафедри шкірних та венеричних хвороб з курсом проблем СНІДу Національного медичного університету імені О.О.Богомольця в 2000-2002 р.р.; засіданні Київського міського осередку Української асоціації лікарів дерматовенерологів і косметологів у 2001 р.; Всеукраїнських науково-практичних конференціях Української асоціації лікарів дерматовенерологів і косметологів “Сучасні проблеми інфекцій, які передаються статевим шляхом” (м.Київ, 7-8 червня 2001 р.); “Імунозалежні, мітотичні, паразитарні дерматози та захворювання, що передаються статевим шляхом” (м.Київ, 15-16 листопада  р.) та “Застосування антибактеріальних, антипарази-тарних препаратів й імуномодуляторів у дерматології, венерології, косметології” (м.Київ 24-25 травня 2002 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 10 наукових праць, зокрема 9 - журнальні статті у виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, аналітичного огляду літератури, опису матеріалів і методів досліджень, 6 розділів власних досліджень, висновків, практичних рекомендацій і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи складає 150 сторінок, включаючи 20 таблиць та список використаних джерел з 229 найменувань, зокрема 182 – кирилицею та 47 – латиницею.

Основний зміст роботи

Результати дослідження та їх обговорення. Нами було комплексно обстежено і проліковано 132 хворих хронічним простатитом чоловіків. Вік обстежених пацієнтів коливався від 19 до 56 років, в тому числі від 19 до 24 років – 23 (17,4від 25 до 34 років – 39 (29,5 %), від 35 до 44 років – 52 (39,3 %) і від 45 до 56 років – 18 (13,6 %). Термін подовженості перебігу захворювання у обстежених хворих коливався від 1 до 12 років.

З урахуванням скарг, анамнезу, комплексу клініко-лабораторних і спеціальних досліджень у обстежених пацієнтів, діагноз катаральний (поверхневий) простатит був встановлений у 36 (27,2 %) хворих, фолікулярний (вогнищевий) – у 54 (41,0 %). Враховуючи, що клініко-лабораторні показники результатів комплексного обстеження хворих паренхіматозним простатитом і супутнім ураженням сім’яних міхурців (простатовезикуліт) мало відрізнялись, ми вважались за доцільне об’єднати їх у одну групу з діагнозом простатовезикуліт – 42 (32,0 %) пацієнта.

У 118 (89,0 %) із 132 хворих було діагностовано наявність хронічного уретриту. При цьому, хронічний уретрит гонорейної етіології був виявлений у 7 (5,0 %) хворих, хронічний хламідійний уретрит – у 52 (40,0 %), хронічний уреаплазмовий або мікоплазмовий – у 27 (25,0 %), хронічний трихомонадний – у 12 (9,0 %), хронічний бактеріальний – у 16 (12,0 %), хронічний уретрит змішаної етіології (мікстінфекційний) – у 18 (13,6 %) пацієнтів.

З метою виявлення можливості взаємозв’язку між різними клінічними формами хронічного простатиту та якісним складом еякуляту, зокрема, що характеризують його запліднюючі властивості, нами було проведено дослідження спермограми у 367 хворих хронічним катаральним простатитом, 54 - хронічним фолікулярним простатитом та 42 - хронічним простатовезикулітом.

Результати дослідження спермограми виявили нормпоспермію – у 45 (34,0пацієнтів, олігоспермію І ступеню – у 41 (31,0 %), олігоспермію ІІ ступеню – у 29 (22,0 %), олігоспермію ІІІ ступеню – у 13 (9,8 %) і азоспермію – у 4 (3,0 %) хворих. Потрібно відзначити, що олігоспермія різного ступеню та азоспермія була виявлена у 39 (92,9 %) із 42 хворих, які страждали хронічним простатовезикулітом, у 36 (66,7 %) із 54 чоловіків із хронічним фолікулярним простатитом та у 12 (33,3 %) із 36 пацієнтів із хронічним катаральним простатитом. Таким чином, порушення запліднюючих властивостей еякуляту (різного ступеню) було зареєстровано у 87 (66,0 %) із 132 обстежених хворих.

Результати проведених досліджень вказують, що у хворих хронічним простатитом досить поширеним є порушення копулятивної та репродуктивної функцій.

Стан ряду показників місцевого імунітету у хворих різними клінічними формами хронічного простатиту ми оцінювали на підставі дослідження еякуляту. Визначали загальну чисельність лейкоцитів в еякуляті з підрахунком відсотку життєздатних клітин і оцінкою чисельності лейкоцитів у полі зору нативного еякуляту, а також відносну чисельність мононуклеарів в еякуляті.

Згідно отриманих нами даних вищевказані показники були статистично достовірно вищими (в порівнянні з контролем) при всіх клінічних формах ураження передміхурової залози. При цьому найбільш суттєві зміни, зокрема збільшення чисельності лейкоцитів та інших досліджених показників в еякуляті були виявлені у хворих простатовезикулітом. Це вказує, що вивчення цитологічної характеристики еякуляту може слугувати вагомим діагностичним показником наявності запального процесу в передміхуровій залозі та сім’яних міхурцях і визначати ступінь тяжкості та характер ураження.

Враховуючи, що лейкоцити еякуляту здебільшого представлені нейтрофілами, які відіграють важливу роль у захисті репродуктивного тракту від інфекційних агентів, нами була детально досліджена їх функціональна активність, зокрема спроможність до поглинання часток латексу, спонтанного та індукованого НСТ-відновлення, а також лізосомальна активність.

При дослідженні фагоцитарної активності нейтрофілів еякуляту по їх спроможності поглинати мікросфери латексу нами було встановлено, що у хворих різними клінічними формами хронічного простатиту активність та інтенсивність фагоцитозу були суттєво знижені. При цьому відповідні показники статистично достовірно відрізнялись у порівнянні з групою контролю (практично здорові чоловіки), а також у групах в залежності від клінічної форми простатиту. Найбільш низька активність та інтенсивність фагоцитозу нейтрофілів еякуляту була виявлена у хворих простатовезикулітом з двохстороннім ураженням передміхурової залози і сім’яних міхурців.

Дослідження лізосомальної активності нейтрофілів еякуляту виявили її практичну відсутність у групі контролю (практично здорові чоловіки). У хворих катаральним простатитом показники цієї активності були незначними, а у хворих фолікулярним простатитом – досить високими і статистично достовірними по відношенню до здорових чоловіків та хворих катаральним простатитом. Разом з тим, у групі хворих простатовезикулітом була виявлена найбільш висока лізосомальна активність нейтрофілів еякуляту, особливо при двохсторонньому запаленні передміхурової залози і сім’яних міхурців.

Таким чином, у хворих різними клінічними формами хронічного простатиту має місце зміна показників локального (місцевого) імунітету. При цьому найбільш суттєві зміни досліджених факторів місцевого імунітету характерні для хронічного простатовезикуліту, зокрема двохстороннього ураження передміхурової залози і сім’яних міхурців.

Дослідження показників спермограми при різних клінічних формах хронічного простатиту виявили, що у хворих з катаральною формою ураження не було виявлено достовірних патологічних змін показників еякуляту у порівнянні з практично здоровими чоловіками. При цьому в еякуляті хворих фолікулярним простатитом (двохстороннє ураження передміхурової залози) та у хворих простатовезикулітом було відмічено зниження загальної чисельності сперматозоїдів, а також збільшення чисельності нерухомих, малорухомих і патологічно змінених форм сперматозоїдів. Найбільш виразні зміни показників спермограми були характерні при простатовезикуліті.

Згідно думки ряду авторів імунні реакції на антигени сперматозоїдів при різних сексуально-трансмісивних захворюваннях призводять до імобілізації, аглютинації або цитолізу сперматозоїдів. Вважається, що імунні форми безпліддя у чоловіків переважно обумовлені виникненням антиспермальних антитіл.

З метою більш поглибленого вивчення цього питання нами була досліджена місцева продукція антитіл при різних клінічних формах ураження передміхурової залози і сім’яних міхурців. Матеріалом дослідження був еякулят. Дослідження проводили в реакції прямої імунофлюоресценції та по феномену аглютинації сперматозоїдів.

Результати досліджень показали, що у хворих катаральним простатитом мікроаглютинація сперматозоїдів і реакція імунофлюоресценції із сперматозоїдами були негативними. Відповідні результати були виявлені також у практично здорових чоловіків (група контролю). Разом з тим, у хворих фолікулярним простатитом і особливо у хворих простатовезикулітом було відмічено статистично достовірне виникнення спермаглютинації і позитивної реакції імунофлюоресценції.

Дослідження клітин-кілерів в еякуляті показало їх появу у хворих катаральним простатитом, а також більш значиме, статистично достовірне збільшення їх кількості у хворих фолікулярним простатитом і хворих простатовезикулітом.

Результати проведених досліджень вказують, що у хворих фолікулярним простатитом і у хворих простатовезикулітом розвивається аутоімунна реакція, яка проявляється продукцією антитіл до сперматозоїдів. Крім того, встановлено, що при двохсторонньому ураженні передміхурової залози та сім’яних міхурців ступінь аутоімунної реакції є більш виразною.

Нами було також проведено порівняльне вивчення деяких показників місцевого клітинного і гуморального імунітету репродуктивного тракту та фертильності у обстежених хворих хронічним простатитом в залежності від етіології інфекційного ураження передміхурової залози і сім’яних міхурців (хламідії, гонококи, уреа- і мікоплазми, трихомонади, бактеріальна мікрофлора, мікстінфекція). Результати досліджень показали, що виявлені у хворих зрушення імунного статусу мали однонаправлений характер і статистично достовірно не відрізнялись. Крім того, аналіз отриманих показників дає підставу гадати, що етіологія ураження сечостатевої системи суттєво не впливає на фактори місцевого гуморального імунітету.

Вивчення показників стану фертильності у обстежених хворих, зокрема, що характеризують плодючість еякуляту в залежності від етіологічного походження ураження передміхурової залози і сім’яних міхурців, виявило приблизно одинакові значення, як при різній моноінфекційній, так і при мікстінфекційній етіології виникнення простатиту та простатовезикуліту.

Антибактеріальну терапію обстежених нами 132 хворих хронічним простатитом і простатовезикулітом проводили індивідуально з урахуванням етіології запального процесу.

Патогенетична терапія обстежених нами хворих включала заходи, направлені на усунення проявів конгестії в малому тазі, покращання відтоку застійного секрету з передміхурової залози та сім’яних міхурців, стимуляцію крово- і лімфооберту, а також нормалізацію функції простати, сперматогенезу і усунення патогенетичних механізмів аутоагресії.

Комплексне патогенетичне лікування, що призначали всім обстеженим пацієнтам, включало призначення препарату ескузан, який сприяє відновленню порушень мікроциркуляції в передміхуровій залозі та сім’яних міхурцях, а також достатньо потужних імуномодуляторів тімаліну або Т-активіну, та одного із біогенних стимуляторів (плазмол, скловидне тіло, алое, ФіБС, пелоїдодистілат). Крім того, хворим призначали інтерфероногенний препарат циклоферон, механізм дії якого спрямований на утворення ендогенного інтерферону, а також препарат поліпептидної природи простатілен.

Нами була також розроблена удосконалена методика патогенетичної терапії хронічного простатиту з індивідуалізованим урахуванням характеру і ступеню статевих порушень у обстежених хворих. Для оцінки ефективності запропонованої нами комплексної патогенетичної терапії хронічного простатиту і простатовезикуліту, ускладнених порушеннями копулятивної та репродуктивної функцій, а також її порівняння з загальноприйнятими методами лікування, всі обстежені хворі (132 пацієнта) були розподілені на дві рівноцінні клінічні групи. Критеріями для проведення відповідного рівноцінного розподілу слугували вік пацієнтів, тривалість перебігу захворювання, клінічна форма ураження, а також скарги хворих на порушення копулятивної функції та результати дослідження у них показників спермограми.

До основної клінічної групи було зараховано 67 обстежених пацієнтів, серед яких у 23 хворих показники спермограми відповідали нормоспермії, у 21- олігоспермії І ступеню, у 14 – олігоспермії ІІ ступеню, у 7 – олігоспермії ІІІ ступеню і у 2 – азоспермії.

Друга клінічна група (група порівняння) включала 65 хворих. При дослідженні спермограми у 22 пацієнтів цієї групи була виявлена нормоспермія, у 20 - олігоспермія І ступеню, у 15 – олігоспермія ІІ ступеню, у 6 – олігоспермія ІІІ ступеню і у 2 – азоспермія.

Для нормалізації порушень копулятивної та репродуктивної функцій хворим основної клінічної групи призначали ряд додаткових терапевтичних заходів. При цьому тактичні підходи до проведення цих терапевтичних заходів та їх об’єм визначали індивідуалізовано для кожного конкретного пацієнта з урахуванням ступеню і характеру статевих порушень, а також показників дослідження спермограми. Зокрема хворим, у яких при дослідженні спермограми була виявлена олігоспермія І ступеню (21 пацієнт), призначали помірні дози чоловічих статевих гормонів, зокрема метілтестостерон по 5 мг перорально 3 рази в день протягом 1 місяця, або тестобромлецит по 1 таблетці 3 рази в день сублінгвально протягом 1 місяця. Відповідно помірні дози чоловічих статевих гормонів викликають стимулюючий, а не заміщуючий ефект.

Хворим основної клінічної групи, у яких при дослідженні спермограми була виявлена олігоспермія ІІ ступеню (14 пацієнтів), олігоспермія ІІІ ступеню (7 пацієнтів) і азоспермія (2 пацієнта), призначали більш активні препарати чоловічих статевих гормонів, зокрема тестостерону пропіонат по 1,0 мл 5 % розчину внутрішньом’язово 2 рази на тиждень, курс 6-8 ін’єкцій, або сустанон-250 (омнадрен) по 1,0 мл внутрішньом’язово один раз на місяць, курс лікування 2-3 ін’єкції. Крім того, хворим хронічним простатитом (основна клінічна група), які скаржились на прискорене сім’явиверження, ми вважали доцільним включення в комплексну терапію лікарських препаратів, терапевтична дія яких направлена як на центральні (кора мозку, гіпоталамус) функціональні спиномозкові центри, так і на периферийні структури (аферентні та еферентні гілки рефлекторної дуги). Пацієнтам призначали прийом бромкамфори по 0,2 г перорально 2 рази в день протягом 2 тижнів, а також препарат йохімбін (селективний альфа-адреноблокатор), який викликає вазоділятацію генітальних судин і стимулює сперматогенез та статеву активність. Препарат призначали по 0,05 г перорально 3 рази в день протягом 1 місяця.

Удосконалена нами комплексна терапія хронічного простатиту і простатовезикуліту включала також призначення хворим (основна клінічна група) препарату із групи протеолітичних ферментів, зокрема хімотрипсину, який сприяє розрідженню сперми (запобігає надмірному її згущенню). Препарат вводили по 10 мг внутрішньом’язово 1 раз на добу, курс лікування 12-14 днів.

Серед мікроелементів, які необхідні для нормального функціонування передміхурової залози і яєчок та стимуляції сперматогенезу, особливе значення має цинк. Цинк оксид призначали хворим (основна клінічна група) по 0,05 г 3 рази в день протягом 1 місяця.

Комплексне лікування хворих основної клінічної групи включало також призначення препаратів “Спеман” або “Тентекс-форте”, до складу яких входять екстракти лікарських рослин, що стимулюють сперматогенез і підвищують рухомість сперматозоїдів. Ці препарати сприяють також зменшенню застійних явищ в передміхуровій залозі та відновлюють спроможність сперми до запліднення.

Враховуючи патогенетичне значення аутоагресій в перебігу хронічного простатиту і простатовезикуліту, ми вважали доцільним включення кортикостероїдних препаратів в комплексну місцеву терапію хворих основної клінічної групи. Терапевтична ефективність місцевого застосування кортикостероїдних препаратів в лікуванні хворих хронічним простатитом шляхом впорскування безпосередньо в паренхіму передміхурової залози при трансперінеальному проколі була оцінена рядом авторів.

Разом з тим, ін’єкційне введення лікарських препаратів безпосередньо в паренхіму простати на нашу є думку досить травматичною процедурою, яка потребує високої лікарської кваліфікації і досвіду, а тому не може бути рекомендованою для широкого застосування в практику.

Ми проводили хворим місцеве введення кортикостероїдних препаратів у вогнище запалення (передміхурова залоза, сім’яні міхурці) шляхом мікроклізм. При цьому, крім одного із кортикостероїдних препаратів (25 мг суспензії гідрокортизону, 20 мг кеналогу-40) до складу лікарської суміші включали 20 мл 5 % розчину дімексиду (діметилсульфоксид), 10 мг хімотрипсину на 10 мл 1 % розчину новокаїну. Мікроклізми проводили хворим 1 раз в день, 8-10 процедур на курс лікування.

Комплексне лікування хворих хронічним простатитом включало також санацію заднього відділу уретри, запалення якого може бути як вихідним у розвитку ураження передміхурової залози, так і його ускладненням.

Комплексне місцеве лікування хворих хронічним простатитом включало також пальцевий масаж передміхурової залози і сім’яних міхурців, а також сеанси ультразвукової терапії з застосуванням ректальних і уретральних випромінювачів. Крім того, лікування хворих основної клінічної групи включало ендоуретральні сеанси низькоінтенсивного лазерного опромінення, яке стимулює загальний і місцевий імунітет, покращує мікроциркуляцію у вогнищі запалення, володіє аналгезуючою і бактеріостатичною дією.

Для оцінки ефективності лікування хворих хронічним простатитом і простатовезикулітом, ускладнених порушеннями копулятивної та репродуктивної функцій, нами були запропоновані відповідні критерії, які враховували ряд суб’єктивних і об’єктивних показників.

Згідно запропонованих критеріїв оцінки ефективності проведеного лікування, в першу підгрупу зараховували пацієнтів, у яких було досягнуто повне клінічне і етіологічне виліковування. При цьому, крім негативації суб’єктивних відчуттів ураження передміхурової залози і сім’яних міхурців та відсутності їх етіологічних чинників, додаткові критерії повного виліковування передбачали нормалізацію ряду показників спермограми і показників місцевого імунітету сечостатевого тракту, а також відсутність патологічних змін при проведенні інструментального обстеження.

В другу підгрупу згідно запропонованих критеріїв зараховували пацієнтів, у яких після проведеного лікування було досягнуто етіологічне виліковування з відносною нормалізацією відповідних клініко-лабораторних показників.

В третю підгрупу зараховували пацієнтів з етіологічним виліковуванням при частковому збереженні клінічної симптоматики і незначній нормалізації лабораторних показників, а в четверту підгрупу – пацієнтів, у яких не було досягнуто етіологічного виліковування при відсутності терапевтичного покращання.

Згідно запропонованих нами критеріїв оцінки ефективності лікування у 58 (43,9 %) із 67 пацієнтів основної клінічної групи було досягнуто повне клінічне і етіологічне виліковування з нормалізацією запліднюючих властивостей еякуляту, у 7 (5,3 %) – етіологічне виліковування з відносною нормалізацією клініко-лабораторних показників і у 1 (0,75 %) – етіологічне виліковування з частковим збереженням клінічної симптоматики при незначній нормалізації лабораторних показників.

Серед 65 чоловіків, які отримували традиційну терапію (група порівняння), у 23 (35,0 %) було досягнуто повне клінічне і етіологічне виліковування, у 33 (51,0 %) – етіологічне виліковування з відносною нормалізацією клініко-лабораторних показників, у 6 (9,0 %) – етіологічне виліковування з частковим збереженням клінічної симптоматики при незначній нормалізації лабораторних показників і у 3 (4,6 %) не було досягнуто етіологічного виліковування при одночасній відсутності терапевтичного покращання та збереженні суттєвих порушень показників запліднюючих властивостей еякуляту (азоспермія).

Таким чином, результати спеціальних лабораторних досліджень обстежених пацієнтів на етіологічне виліковування вказують, що запропонована нами схема етіотропної терапії різного за етіологічним походженням хронічного простатиту є досить ефективною. Разом з тим, досягнення етіологічного виліковування не є свідченням повного клінічного виліковування і функціональної реабілітації при хронічному ураженні передміхурової залози та інших придаткових статевих залоз.

Для всебічної оцінки ефективності запропонованої нами індивідуалізованої патогенетичної терапії хворих хронічним простатитом і простатовезикулітом, ускладнених порушеннями копулятивної та репродуктивної функцій, а також порівняння її з традиційними методами лікування було проведено комплексне дослідження ряду показників стану місцевого імунітету статевої системи і спермограми пацієнтів основної та порівняльної груп.

Результати проведених досліджень виявили, що у хворих різними клінічними формами хронічного простатиту і простатовезикулітом, які пройшли курс лікування згідно розробленого нами комплексного методу, спостерігалось суттєве зменшення загальної чисельності лейкоцитів і чисельності життєздатних клітин в еякуляті в порівнянні з відповідними показниками до проведення лікування. Одночасно реєструвалось збільшення відсотку мононуклеарних лейкоцитів. При цьому найбільш суттєві та статистично достовірні зміни відповідних показників були виявлені у хворих, що страждали хронічним простатовезикулітом. Отримані дані вказують на зниження активності запального процесу в передміхуровій залозі та сім’яних міхурцях.

Разом з тим у групі хворих, які отримували традиційне лікування згідно загальноприйнятих схем, вище приведені показники чисельності лейкоцитів і життєздатних клітин в еякуляті змінювались значно менше.

При визначенні індексу сумарної люмінесценції лізосом нейтрофілів еякуляту після проведення хворим лікування було виявлено, що у групі пацієнтів, які отримували запропоновану нами комплексну терапію, показники аутоімунізації були значно нижчими і статистично достовірно відрізнялись в порівнянні з відповідними показниками у групі пацієнтів, що проходили лікування традиційним методом.

В динаміці проведеного лікування хворих були також досліджені показники місцевої аутоімунної відповіді. Результати проведених досліджень показали, що запропонована нами удосконалена комплексна терапія сприяє статистично достовірному зниженню аутоімунізації у порівнянні з відповідними показниками у пацієнтів після традиційного лікування хронічного простатиту.

Дослідження ряду показників спермограми після проведеного лікування хворих різними клінічними формами хронічного простатиту виявило, що застосування розробленого нами комплексного методу терапії дозволяє нормалізувати або суттєво покращувати якісні показники еякуляту пацієнтів. При цьому у пацієнтів, які отримували традиційний курс лікування (група порівняння), відповідні показники спермограми практично не змінювались і співпадали з результатами попередніх досліджень (до початку проведення терапії).

Таким чином, удосконалена нами патогенетична терапія хронічного простатиту і простатовезикуліту сприяє зниженню запального процесу в статевих залозах, збільшує функціональну активність нейтрофілів, призводить до зниження виробки антиспермальних антитіл і зменшення клітин-кілерів, що вказує на пригнічення аутоімунного процесу.

Узагальнюючи результати проведених досліджень, потрібно відзначити, що розроблена нами комплексна патогенетична терапія хронічного простатиту і простатовезикуліту з індивідуалізованою корекцією порушень копулятивної та репродуктивної функцій у хворих чоловіків дозволяє досягати повного клініко-етіологічного виліковування, а також відновлення і нормалізації функціонування статевих залоз.

Враховуючи вищевказане, запропонований нами комплексний метод лікування хронічного простатиту і простатовезикуліту, ускладнених порушеннями копулятивної та репродуктивної функцій, рекомендується для широкого застосування в практику профільних дерматовенерологічних і урологічних медичних закладів. Застосування удосконаленої нами комплексної терапії дозволить підвищити ефективність лікування хворих хронічним простатитом і простатовезикулітом, упереджувати поглиблення розвитку статевих порушень, досягати нормалізації якісного та кількісного складу еякуляту і сприяти відновленню його фертильних властивостей, що має важливе медико-соціальне значення, зокрема в плані репродуктивного здоров’я.

ВИСНОВКИ

В дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі по підвищенню ефективності діагностики та лікування хронічного інфекційного простатиту і простатовезикуліту, ускладнених порушеннями копулятивної та репродуктивної функцій, шляхом комплексної, індивідуалізованої, етіотропної, патогенетичної та місцевої терапії, з урахуванням етіології, характеру клінічного перебігу ураження, ступеню патологічних змін складу секретів передміхурової залози і сім’яних міхурців, показників фертильності (плодючості) еякуляту, а також виразності аутоімунної реакції проти сперматозоїдів при різних формах запального процесу.

1.Комплексне клініко-лабораторне обстеження 132 хворих різними клінічними формами хронічного інфекційного простатиту у 87 (76,0 %) пацієнтів виявило порушення копулятивної і репродуктивної функцій. При цьому характер і ступінь статевих порушень знаходились у прямому взаємозв’язку з клінічною формою та тяжкістю ураження передміхурової залози (катаральна, фолікулярна, перенхіматозна) та паралельного ураження сім’яних міхурців (простатовезикуліт). Найбільш часті і суттєві порушення копулятивної та репродуктивної функцій зареєстровані у хворих з паренхіматорною формою ураженням передміхурової залози і двохстороннім ураженням сім’яних міхурців.

2.Виявлено, що характер запальних змін в передміхуровій залозі, сім’яних міхурцях і інших додаткових статевих залозах, а також глибина патологічних зрушень показників фертильності, зокрема плодючості еякуляту у хворих різними клінічними формами хронічного простатиту не відрізняються в залежності від етіологічних чинників, в тому числі моно-, або мікстінфекційного ураження.

3.Доведена доцільність комбінованого цитологічного дослідження секрету передміхурової залози та еякуляту хворих хронічним простатитом, зокрема визначення загальної чисельності лейкоцитів в еякуляті, відсотку життєздатних клітин, чисельності лейкоцитів в полі зору нативного препарату, відносної чисельності мононуклеарів, що має важливе діагностично-прогностичне значення для оцінки характеру і ступеню ураження та своєчасної корекції комплексної терапії.

4.Дослідження якісного і кількісного складу сперматозоїдів еякуляту обстежених хворих виявило відсутність відповідних патологічних змін при катаральній формі хронічного простатиту. Разом з тим, в еякуляті хворих фолікулярним простатитом з двохстороннім ураженням передміхурової залози та у хворих простатовезикулітом відмічається достовірне зниження загальної чисельності сперматозоїдів при одночасному збільшенні чисельності нерухомих, малорухомих і патологічно змінених форм сперматозоїдів. Визначення цих показників має важливе діагностичне значення для проведення індивідуалізованої корегуючої терапії.

5.Доведено, що у хворих різними клінічними формами хронічного простатиту розвивається аутоімунна реакція, яка проявляється продукцією антитіл проти сперматозоїдів. При цьому, найбільш виразна ступінь аутоімунної реакції розвивається при паренхіматозному ураженні передміхурової залози і паралельному двохсторонньому ураженні сім’яних міхурців, що повинно враховуватись при проведенні комплексного патогенетичного лікування.

6.Розроблений і патогенетично обґрунтований метод комплексної терапії хронічного інфекційного простатиту і простатовезикуліту, ускладнених порушеннями копулятивної та репродуктивної функцій шляхом комбінованого та індивідуалізованого застосування антибактеріальних засобів, а також медичних препаратів, терапевтична дія яких направлена на нормалізацію функцій передміхурової залози, сім’яних міхурців, а також сперматогенезу і усунення патогенетичних механізмів аутоагресії, що дозволяє підвищити ефективність лікування хворих чоловіків та має важливе медико-соціальне значення, зокрема, в плані відновлення їх репродуктивного здоров’я.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації:

1. Бардов П.В. Комплексна діагностика ступеню тяжкості та характеру запального процесу при хронічному простатиті та простатовезикуліті // Актуальные проблемы медицины и биологии. № 2 – К. – 2000. – С. 247-250.

2. Бардов П.В., Лебедюк М.М., Степаненко В.І. Комплексна діагностика хронічного простатиту, ускладненого порушеннями копулятивної та репродуктивної функцій. //Лікарська справа. Врачебное дело. № 3. – К. – 2001. – С. 77-81.

3. Бардов П.В. Характеристика локального (місцевого) імунітету сечостатевої системи і спермограми у хворих різними клінічними формами хронічного простатиту // Актуальные проблемы медицины и биологии. № 2 – К. – 2000. – С. 342-349.

4. Лебедюк М.М., Бардов П.В., Шеремета В.В., Степаненко В.І. Епідеміологія та етіопатогенез урогенітальної хламідійної інфекції та її асоціації. /Проблеми військової охорони здоров’я. – вип. 8. – 2001. – К. – С. 227-240.

5. Бардов П.В. Імунні механізми порушення сперматогенезу та імунокорегуюча терапія при запальних враженнях придаткових статевих залоз у чоловіків // Актуальные проблемы медицины и биологии. № 2 – К. – 2001. – С. 80-91.

6. Бардов П.В., Літус О.І., Степаненко В.І. Комплексна терапія хронічного простатиту й простатовезикуліту, ускладнених порушеннями копулятивної та репродуктивної функцій. // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - № 1(4). – К. – 2002 – С. 86-92.

7. Літус О.І., Бардов П.В., Коляденко В.Г., Степаненко В.І. Хронічний простатит, ускладнений конкрементами передміхурової залози. Гіпотези етіопатогенезу конкрементоутворення, клініко-діагностичні аспекти простатолітіазу // Актуальные проблемы медицины и биологии. № 2 – К. – 2000. – С. 342-349.

8. Лебедюк М.М., Шеремета В.В., Бардов П.В., Степаненко В.І. Етіопатогенез, клінічний перебіг і сучасні підходи до лікування та трактування контролю виліковування від хламідійної урогенітальної інфекції. // Український журнал дерматології, венерології, косметології. - № 2-3. – К. – 2001. – С. 89-93.

9. Лебедюк М.М., Шеремета В.В., Бардов П.В. Комплексні підходи до діагностики і лікування урогенітального хламідіозу. // Актуальные проблемы медицины и биологии. № 1 – К. – 2002. – С. 134-137.

10. Бардов П.В., Степаненко В.І. Додаткові діагностичні тести при уретрогенних хімічних простатитах // Зб. наук.-практ. робіт “125 років Центральній міській клінічній лікарні”. – К. – 2000. – С. 40-41.

Анотація

Бардов П.В. “Лікування хронічного простатиту і простатовезикуліту, ускладенених порушеннями копулятивної та репродуктивної функцій” – рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.00.20 – шкірні та венеричні хвороби. Національний медичний університет імені О.О.Богомольця, Київ, 2002.

Дисертація присвячена удосконаленню комплексної терапії хронічного простатиту з урахуванням етіологічних чинників виникнення захворювання, характеру його клінічного перебігу, можливого залучення в запальний процес інших придаткових статевих залоз (сім’яні міхурці, яєчка, придатки яєчок), а також ступеню порушень копулятивної та репродуктивної функцій у хворих чоловіків. Доведена діагностично-прогностична значимість комбінованого дослідження якісного і кількісного складу ряду показників секрету передміхурової залози, сім’яних міхурців і еякуляту та показників місцевого імунітету сечостатевого тракту для своєчасної індивідуалізованої корекції лікування хворих, що має важливе медико-соціальне значення, зокрема в плані відновлення їх репродуктивного здоров’я.

Ключові слова: хронічний простатит, етіологія, патогенез, клінічний перебіг, порушення копулятивної функції, діагностика, лікування.

Аннотация

Бардов П.В. “Лечение хронического простатита и простатовезикулита, осложненных нарушениями копулятивной и репродуктивной функций” – рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени