Міністерство освіти і науки України

Прикарпатський університет імені Василя Стефаника

БРОДСЬКА Ростислава Володимирівна

УДК 811.161.2 ' 38

СТАНОВЛЕННЯ ПУБЛІЦИСТИЧНОГО СТИЛЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НА БУКОВИНІ В КІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Івано-Франківськ

2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, професор

Бабич Надія Денисівна,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри історії та

культури української мови.

Офіційні опоненти:

- доктор філологічних наук, професор

Єрмоленко Світлана Яківна,

Інститут української мови

НАН України, м. Київ, завідувач відділом

культури мови та стилістики;

- кандидат філологічних наук, доцент

Галас Борис Кирилович,

Ужгородський національний університет,

доцент кафедри української мови.

Провідна установа - Харківський національний університет, кафедра

української мови, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться “28” березня 2002 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

Автореферат розіслано “27” лютого 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук,

доцент Н.Я. Тишківська

Загальна характеристика роботи

Дисертаційна робота присвячена проблемі становлення публіцистичного стилю сучасної української літературної мови (СУЛМ) на Буковині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Актуальність теми дослідження. Пізнання історії становлення сучасної української літературної мови в усіх її функціональних різновидах - одне із актуальних завдань сучасного мовознавства. У синтетичних працях з історії української літературної мови І.Огієнка, М.Жовтобрюха, Ю.Шевельова, В.Русанівського та ін. висвітлено окремі аспекти становлення функціональних стилів сучасної української літературної мови. Важливим етапом у цьому процесі дослідники вважають зародження публіцистичного стилю у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Українські мовознавці по-різному висвітлюють і аналізують основні джерела виникнення (І. Білодід, В. Русанівський, С. Єрмоленко та ін.), тенденції розвитку, особливості мови і стилю (А. Коваль, М. Жовтобрюх) української публіцистики. М. Жовтобрюх зазначає: "Наукове дослідження історії літературної мови в усій сукупності її стилів і жанрів обов'язково передбачає також і глибоке, всебічне вивчення мови періодичної преси на всіх етапах її існування"11 Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси (кінець ХІХ – початок ХХ століття). – Наук.думка, 1970. – С.3.. У монографіях ученого висвітлюється питання розвитку мови української преси в дожовтневий період. Зокрема, визначається роль періодичної преси в збагаченні й нормуванні української літературної мови - її лексичного складу, граматичної будови й орфографії, у створенні публіцистичного стилю. Проте говорити про вичерпне висвітлення багатьох аспектів цього питання ще передчасно. "На зламі двох століть українське публіцистичне слово прозвучало з особливою силою і залишило для наших сучасників неоціниму духовну спадщину, - підтримують думку М. Жовтобрюха сучасні фахівці, одночасно підкреслюючи нагальну потребу поглибленого, комплексного освоєння української публіцистичної спадщини, - яку ще довго будуть вивчати дослідники всіх профілів - від теорії публіцистики до історії, філософії, літературознавства та лінгвістики”22 Мукомела О. Публіцистика: Утвердження української ідеї // Історія української преси: ХХ століття. Хрестоматія. – К.: Наша культура і наука, 2001. – С.13.. Коли ж йдеться про мову і стиль буковинської публіцистики кінця ХІХ - початку ХХ ст., то на цю тему досліджень взагалі немає. Л. Ткач у передмові до своєї монографії слушно зауважує: "Уже давно настав час практичного засвоєння попереднього мовного досвіду в усій повноті його соціологічного і культурного контекстів", а “мовний досвід буковинської преси належить до таких явищ, які без будь-яких застережень мають самодостатню вартість для дослідника, оскільки цей досвід не був суто локальним, а виступав частиною загального”11 Ткач Л.О. Українська літературна мова на Буковині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. – Ч. 1. Матеріали до словника – Чернівці: Рута, 2000. – С.8..

Отже, актуальність дослідження зумовлена відсутністю в сучасному мовознавстві праць, присвячених лінгвостилістичному аналізові публіцистики буковинської періодики, її витоків в оригінальному жанрі карпатського фольклору – співанках-хроніках, а також як джерела вивчення історико-культурних чинників, що впливали на соціальний статус, функціональні сфери та ступінь внутрішнього розвитку української літературної мови на Буковині кінця ХІХ - початку ХХ ст., зокрема становлення публіцистичного стилю загальнонародної української літературної мови зазначеного періоду.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у межах тематики науково-дослідної роботи кафедри історії та культури української мови ( “Становлення, розвиток і функціонування української літературної мови на Буковині” № 0199U001886 державної реєстрації ). Роль автора у її виконанні полягає у самостійному вивченні джерел буковинської публіцистики, зокрема матеріалів газети "Буковина", та висвітленні значення цієї газети у становленні й розвитку загальноукраїнської публіцистичної класики.

Мета роботи. На основі комплексного аналізу лексичних і фразеологічних засобів, що характеризують стильові особливості, з’ясувати роль буковинської періодики у процесі розвитку нової української літературної мови, усіх її функціональних різновидів; виявити особливості процесу становлення публіцистичного стилю української літературної мови на прикладі Буковини кінця ХІХ – початку ХХ ст.; увести в науковий обіг електронні версії вибраних текстів газети “Буковина” та укласти частотні списки словоформ цих статей.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Об’єкт дослідження - українська періодика Буковини кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Предметом дослідження є стилеутворювальні компоненти публіцистичного стилю української преси на Буковині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (зокрема лексика і фразеологія).

Хронологічні рамки дослідження: за вихідний рубіж узято 1885 рік - рік виходу першої україномовної газети "Буковина", редагованої Юрієм Федьковичем. Саме в означений період зароджується буковинська літературна публіцистика.

Верхня межа дослідження - 1918 рік - зумовлена історичним фактом окупації Буковини королівською Румунією. Окупаційний режим деформував суспільно-політичне життя краю, змінив ідейний напрям роботи окремих культурно-просвітніх товариств, практично нівелював усі попередні завоювання українців Буковини. Усе це позначилося на кількісних та якісних характеристиках газетної публіцистики, її мови.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань застосовано якісний (квалітативний) описовий метод з елементами порівняльно-історичного, а також елементи типологічного та статистичного (комп’ютерного) аналізів.

Джерельною базою дисертації є картотека (понад 6000 одиниць), укладена на основі газетних і журнальних статей буковинської періодики досліджуваного періоду, які зберігаються у фондах наукових бібліотек Чернівецького університету, обласного краєзнавчого музею, обласного архіву; а також алфавітно-частотні списки словоформ й електронні версії текстів 20-и вибраних публікацій газети "Буковина" (1885-1918 рр.), що становлять 16394 словоформи. Для порівняння використано 16482 словоформи з текстів сучасних номерів газети “Буковина” за 2001 рік.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

1) здійснено одну з перших спроб визначення самобутності процесу становлення буковинської публіцистики на основі використання традицій своєрідного жанру карпатського фольклору співанок-хронік, або новин, характерною ознакою яких є наявність “справжньої народної публіцистики”;

2) на основі вивчення стану української літературної мови кінця ХІХ - початку ХХ ст. на Буковині та особливостей розвитку громадсько-політичного, культурного і економічного життя краю, обґрунтовано твердження про загальноукраїнське значення буковинської преси у розвитку загальнонародної української літературної мови;

3) уперше введено в науковий обіг електронний формат малодослідженого матеріалу текстів буковинської періодики, який відбиває стан української літературної мови зазначеного періоду;

Робота має синтетичний характер; різноаспектність дослідження та сукупність методів, використаних у ній, дають змогу якнайповніше висвітлити процес становлення публіцистичного стилю преси Буковини кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Теоретичне та практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані в синтетичних працях з історії української літературної мови, при поглибленому вивченні історії функціонування української літературної мови на Буковині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., а також для з’ясування додаткових нових відомостей про характерні процеси становлення й ознаки публіцистичного стилю. Зібраний матеріал і теоретичні міркування знайдуть застосування у вузівській практиці при розробці відповідних курсів і спецкурсів з історії української літературної мови та стилістики.

Особистий внесок автора полягає у зборі, аналізі, інтерпретації історико-мовних фактів та явищ, пов’язаних з процесами становлення публіцистичного стилю української літературної мови преси Буковини кінця ХІХ - початку ХХ ст., виявленні самобутніх джерел походження цього жанру, з’ясуванні особливостей стилеутворювальних засобів; введенні у науковий обіг раніше не аналізованих текстів тогочасних буковинських видань, архівних документів, що розкривають актуальні аспекти проблеми. Усі результати одержано самостійно.

Апробація роботи. Дисертація частинами і повністю обговорена на засіданнях кафедри історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. ЇЇ фрагменти доповідались на міжнародних і всеукраїнських конференціях: “Сатира і гумор в українській літературній традиції” (Чернівці, 1994); "Українська мова на Буковині" (Чернівці, 1994); "Українська мова на Буковині: Минуле і сучасне" (Чернівці,1998); "Українська література в загальноєвропейському контексті" (Ужгород, 2001); "Історія і сучасні проблеми функціональних стилів української літературної мови" (Чернівці, 2001).

Публікації. Зміст дисертації розкрито у 8 публікаціях (одна у співавторстві), 5 з них надруковано у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, списку використаних джерел (322 позиції) та додатку на 207 сторінках. Повний обсяг дисертації - 165 сторінок основного тексту.

Основний зміст роботи

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми дисертації, зазначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконана робота, сформульовано мету, методи та завдання дослідження, визначено наукову новизну роботи, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів.

У першому розділі – “Лінгвостилістичні дослідження особливостей публіцистичного стилю” з’ясовується стан розробки мовознавцями теорії публіцистичного стилю, лінгвостилістичних методів його дослідження як важливого інструменту визначення ролі цього стилю у загальному процесі становлення і стильової диференціації літературної мови взагалі, а також окреслюється ступінь вивчення становлення і функціонування публіцистичного стилю української літературної мови кінця ХІХ – початку ХХ століття українськими фахівцями. Розвиток і оформлення лінгвістичної стилістики (іноді її, на відміну від літературознавчої, називають функціональною стилістикою) пов'язується з дослідженнями таких визначних учених, як Л. Якубинський, Г. Винокур, В. Виноградов, Л. Щерба, Б. Ларін, Є. Поліванов, Л. Булаховський, О. Єфимов, І. Білодід та ін., а також з діяльністю Празького лінгвістичного гуртка та його пізніших послідовників у Чехословаччині. У тезах Празького лінгвістичного гуртка зазначено, що до лінгвістичного аналізу треба підходити з функціональної точки зору, оскільки мова є системою засобів висловлювання, яка служить якійсь певній меті, “... вивчення мови потребує ... врахування лінгвістичних функцій і форм їх реалізації, в іншому разі характеристика будь-якої мови виявиться до певної міри фіктивною” Тезисы Пражского лингвистического кружка // Звегинцев В.А. История языкознания XIX-XX веков в очерках и извлечениях. – М.: Просвещение, 1965. – С. 123.. Вважаємо, що терміни лінгвістична стилістика і функціональна стилістика означують близькі, але не тотожні напрямки мовознавчої науки. Тому поділяємо думку М.Кожиної: “Предмет функціональної стилістики - не взагалі всі стилістичні, в тому числі емоційно-експресивні засоби мови, які протиставляються нейтральним, і, звичайно, не лише стилі художньої літератури, і навіть не побудова стилістично правильного мовлення, а – функціональні стилі, принцип їх організації, причинні основи їх утворення, закономірності функціонування мови в соціально-типових сферах спілкування і т.д.” Кожина М.М. До основ функціональної стилістики // Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики. – К.: Наук. думка, 1972 - С.24.

. Лінгвостилістика не обмежується вузькомовним аспектом, оскільки сукупністю ознак не вичерпується характеристика того чи іншого функціонального стилю і - відповідно - його розуміння. Поняття стилю значно глибше, ніж сукупність певних засобів. Крім того, основні завдання лінгвістичної стилістики полягають в описі статистичних параметрів функціональних стилів мовлення, вивченні становлення функціональних стилів у їх історичному розвитку, у дослідженні емоційності та експресивності окремих стилів. Лінгвостилістика виробила спеціальні методи дослідження стилів. На наш погляд, досить ефективним є статистичний метод. При цьому важливо, щоб він був якісно-кількісним, пояснювальним, інтерпретаційним, оскільки чисто формальних підрахунків недостатньо для встановлення причинних основ організації стилів. Суттєво, щоб статистичному дослідженню піддавались не лише мовні одиниці, а і їх значення та особливості вживання. Крім того, дуже важливим є встановлення системи зв'язків аналізованих одиниць та їх частоти.

У роботі з’ясовується проблема визначення терміну "публіцистичний стиль", його відмінність від таких понять, як "мова засобів масової інформації", "мова преси" і т.д. Підкреслюється, що публіцистичний стиль – поняття ширше, ніж мова засобів масової інформації і що усі названі стильові типи мають функціональні спільності, які найбільш повно представлені в системі публіцистичного стилю в цілому. Встановлено, що публіцистичний стиль виділяється дослідниками як один із основних стилів сучасної української літературної мови. Але проблеми, пов'язані з описом цього стилю, з визначенням його місця в системі функціональних стилів української мови, з встановленням меж його використання, з аналізом основних функцій і тих ознак, які визначають специфіку публіцистичного стилю як в практичному, так і в теоретичному плані, ще не розв'язані остаточно. Це пояснюється нерозробленістю багатьох теоретичних питань функціональної стилістики.

Виходячи зі стану розвитку публіцистичного стилю на Буковині кінця XIX - поч. ХХ ст., в роботі проаналізовані такі основні жанри публіцистики, як передмова, післямова (у буковинських альманахах зазначеного періоду) та передові статті, статті на політичні теми, дописи (у буковинській періодичній пресі досліджуваного періоду). Окрім того, при дослідженні джерел виникнення публіцистичного стилю в пресі Буковини певні ознаки публіцистичності нами виявлено і в самобутньому жанрі гуцульського фольклору - співанках-хроніках, які були засобом інформації, агітації, своєрідними коментарями важливих соціальних і політичних подій та процесів.

У другому розділі - "Витоки української публіцистики на Буковині" - на основі вчення видатного мовознавця О. Потебні про фольклор як “глибинне коріння національної мови”, в якому “ми повинні бути готові зустріти підготовку літературних явищ”11 Потебня А.А. Эстетика и поэтика. - М.: Искусство, 1976. – С.393., вперше висувається і обґрунтовується теза про те, що появі буковинської літературної публіцистики передувало побутування в гуцульському фольклорі згадуваних вище співанок-хронік, які у фольклористиці називають також усними газетами. Ще 1928 року академік Філарет Колесса звернув увагу на творців-виконавців, які користувалися здавна виробленим коломийковим поетичним стилем для "надто реалістичного" відображення певної події "прозовою, непоетичною мовою, не багатою на образний вислів” Колесса Ф.М. Українська народна пісня в найновішій фазі свого розвитку// Фольклористичні праці. – К.: Наук. думка, 1970. – С.48., бо всі їхні зусилля були спрямовані на найдетальніше інформаційне відтворення події. Усебічно дослідив жанрові особливості пісенних творів, “в яких правдиво відтворено хронологічний перебіг конкретної події, її місця і часу, названі конкретні дійові особи, а інколи й ім’я автора-виконавця” Дей О.І. Співанки-хроніки як жанр народної поезії // Розквіт економіки і культури Радянської Буковини – Львів.: ЛДУ,1969. – С.102., фольклорист О.Дей. Він же закріпив за цими творами жанрове визначення співанок-хронік і разом з музикознавцем С.Грицею видав їх окремим томом (1972). Своєрідність співанок-хронік полягає в тому, що вони є авторськими творами людини, яка, не вміючи переважно ні читати, ні писати, але майстерно використовуючи пісенно-образну фольклорну традицію Гуцульщини, емоційно промовляла безпосередньо до слухачів їх рідною мовою. Серед співанок-хронік переважають, звичайно, твори соціально-побутового змісту, але є зразки й “справжньої народної публіцистики” – безпосередніх відгуків на злободенні події чи явища громадсько-політичного життя не лише місцевого, а й ширшого значення. Перші записи буковинських співанок-хронік про виступи гуцулів на Путильщині під проводом Лук’яна Кобилиці здійснив Ю.Федькович за 25 років до появи україномовної преси в краї. Навіть перший публіцистичний виступ С.Воробкевича “К буковиньскому рускому народу” (1874) написаний і надрукований у формі співанки-хроніки. Агітаційно-викривальний характер мали також співанки, пов’язані з виборами до австрійського парламенту, в їх мові наявна суспільно-політична лексика, яка не притаманна, звичайно, мові фольклору, але є однією з ознак публіцистичного стилю. Напр.:

Коби ж наша мужичня добрий розум мала,

То би більше череватих в парлямент не пхала.

А вже тоті череваті біду нам зробили,

Реформу нам скиринили, богдай ся сказили.

……………………………………………….

Ой, убита дороженька до самого Львова,

Вже для наших архихрунїв ковбаса готова.

Нетиповим для народних пісень є вживання публіцистичних новотворів, в яких виражається зневага народу до тодішніх депутатів - це субстантивований іменник череваті та слово архихрунь (несумісні, на перший погляд, іншомовний префікс архи- та розмовне хрунь підсилюють колорит зневаги).

Таким чином, наш матеріал дає всі підстави вважати, що традиційні співанки-хроніки буковинських гуцулів – звернені безпосередньо до слухачів (аудиторії), злободенні, емоційні, з їх правдивою і докладною інформацією – були прямим попередником літературної публіцистики буковинської преси не лише щодо свого жанрового призначення, а й щодо його мовностильового втілення.

Перші зразки друкованої української публіцистики маємо у альманасі "Руська хата" – це переднє слово С.Воробкевича, гостро публіцистичний розділ "Просьвіта на Буковині" О.Огоновського, стаття Н.Шкургана "Дещо о науці". Нами проаналізовано мовні засоби, які засвідчують належність цих текстів до публіцистичного стилю. Це, насамперед, суспільно-політична лексика: тенденція, інтелігенція, космополітизм, а також засоби експресивного синтаксису - окличні речення: Гіркій їх заробок, та кровава заплата!, риторичні запитання: А яка нагорода за таку пекельну працю? і т. ін.

З огляду на те, що публіцистика - це обговорення в друкованих засобах злободенних питань суспільно-політичного життя, нами на широкому матеріалі докладно розглядається розвиток україномовної періодичної преси на Буковині, початки якої датуються 1885 роком, часом виходу першого числа газети "Буковина", редагованої Ю.Федьковичем. Автор “Історії української преси” (1946) А. Животко так визначає її роль: "Часопис "Буковина" став тим дороговказом, за яким пішов розвиток української суспільно-політичної преси".11 Животко А. Історія української преси. – К.:Наша культура і наука,1999. – С.143. Підстав для такого твердження в аспекті історичного, суспільно-політичного, літературно-естетичного, мовного стану розвитку тогочасної буковинської спільноти є чимало, оскільки публіцистика перебувала в нерозривному зв'язку з інтелектуальними та естетичними потребами суспільства на відповідному історичному етапі. Публіцистика стала поєднуючою ланкою у спілкуванні інтелектуальної верстви з народом. Впливаючи на "звичайного" читача, вона розвивала його, залишаючи право на життя лише найнеобхіднішому, найзрозумілішому, об'єднаному спільним етнопсихолінгвістичним змістом, закладеним у мовно-літературній традиції національної культури, відсіваючи усе непридатне для цієї культури.

Часопис "Буковина" - яскравий приклад такого процесу. Він з'явився тоді, коли існувало вже багато галицьких часописів, але значно пережив їх. На відміну від багатьох інших буковинських недовготривалих видань, "Буковина" проіснувала майже 34 роки і, що найголовніше, на її сторінках у час роз'єднаності українських земель друкувалися найвизначніші діячі української культури як галицької, так і наддніпрянської України. На шпальтах “Буковини” відбулась, наприклад, дискусія між Б. Грінченком і М. Драгомановим, яка стала певною віхою у процесі становлення української літературної мови, її мовностильового аспекту. Як зазначає М. Романюк, "мова видання, де авторами були літератори всієї України, захоплююча: образна, приперчена гумором, а буковинський діалект надає їй своєрідного колориту" Романюк М.Українська преса Північної Буковини (1870 – 1940 рр.). – Львів, 1998. – С. 47.. Основним чинником, який сприяв публікації матеріалів полеміки на сторінках саме цієї газети, стала найбільш наближена до норм тогочасної загальноукраїнської практики мова газети "Буковина". "Буковинські вкраїнці пишуть мовою взагалі чистішою, ближчою до спільного вкраїнсько-руського коріння, ніж галицькі. Деякі, наприклад, писання Данила Млаки (прозаїчні) мовою мало чим відрізняються від писаннів російських українців", а "не вживані слова чи форми" на Наддніпрянщині сприймаються ними без особливих труднощів. " Листи з України Наддніпрянської П.Вартового ( Б. Грінченка). Друковано в “Буковині” з рр. 1892 – 1893. – К., 1917. – С. 16.. Уточнено, що друкування цієї полеміки на сторінках “Буковини” завершилося не 1893 року, як це значиться у всіх відомих дослідженнях і довідниках, а 1894 року.

У третьому розділі - "Лексика як засіб творення публіцистичного стилю преси Буковини" – проаналізовано основні диференційні ознаки публіцистичного стилю, які простежуються насамперед на лексичному рівні. Практика стильового аналізу текстів засвідчує, що вони відрізняються одиницями всіх рівнів мови, але стилерозрізнювальна потужність цих одиниць різна: найменша - на фонемному рівні, а найвища - на лексичному і синтаксичному, при цьому близькі стилі, жанри одного функціонального стилю більше розмежовують одиниці синтаксичні, а далекі стилі - лексичні. Лексика як один із структурних засобів організації тексту відіграє важливу роль у формуванні специфічних диференційних ознак публіцистичного стилю, бо "усі ознаки, які виявляються на морфологічному зрізі мови (і на рівні морфем, і на рівні частин мови), тісно пов'язані з лексичним рівнем і випливають з нього" Жанри і стилі в історії української мови: Зб. наук. праць.- К.: Наук.думка, 1989. –С. 268. Стилістичний аналіз лексики буковинської публіцистики кінця ХІХ - початку ХХ ст. здійснено з урахуванням того, що суттєвою підставою для розмежування функціональних стилів є характер взаємодії у межах кожного стилю книжних, розмовних і нейтральних системомовних стилістичних одиниць.

За допомогою описового методу і комп'ютерної обробки текстів ми поєднали якісний і кількісний аналізи лексики 20 вибраних публіцистичних статей газети "Буковина" (1885 - 1918 рр.), враховуючи хронологію їх опублікування і тематику.

Цікавими для вивчення лексичного складу публіцистичних статей є такі результати. Наприклад, загальна кількість слововживань (довжина тексту) становила 16394 слова; а кількість слів без повторень (довжина словника) - 6763 слова. У середньому в кожній публіцистичній статті 820 слововживань і 330 слів. З цього можна зробити висновки про багатство словника публіцистичних статей газети "Буковина". Повтори становлять у середньому лише 25% довжини усього словника, що свідчить про уміле використання буковинськими публіцистами синонімічного багатства української мови. Що правда, сама лише кількість слів ще не може бути стильовою характеристикою тексту.

Наявність синонімічних рядів у мові досліджуваної публіцистики зумовлена: 1) активним функціонуванням слів, які в сучасних словниках ремаркуються як історизми, застарілі, рідковживані, діалектні або взагалі не зафіксовані; 2) широким використанням розмовної лексики; 3) активним вживанням паралельно з українською іншомовної лексики .

Активне функціонування у досліджених текстах пар абсолютних синонімів пояснюється переважно тогочасним процесом формування літературної норми, а не стилістичними обставинами використання слів, що співіснували в мовній практиці газет; на сторінках преси відбувалися своєрідні “змагання” між окремими словами за літературну апробацію, за закріплення їх у літературному вжитку.

Мовне багатство стилю, його лексики характеризується не тільки багатою синонімією. Стилістичну роль виконують будь-які слова, свідомо дібрані зі стилістичною метою.

Якщо врахувати і певну відносність поняття стилістичної нейтральності, то в умовах контексту твору цілком нейтральна лексика набуває певного жанрового забарвлення, тому її високий відсоток не виключає публіцистичного характеру статті, а низький - її інформативності. Навіть незначні кількісні вкраплення стилістично забарвленої лексики можуть відігравати істотну стилеутворювальну роль. Це підтверджують слова редактора газети "Буковина" Осипа Маковея у його споминах "Роки 1895-1897 в історії "Буковини", опублікованих у додатку до ч.9 ювілейного номера часопису за 1906 рік: "…Веселим фейлетоном, балаканкою, пересипаною дотепами, часом посоленою та приперченою, можна було далеко більше осягнути, ніж найповажнішою статтею".

Нами з’ясовано, що мовна палітра більшості статей буковинських газет та журналів вирізнялась майже повним дотриманням тогочасних лексичних літературних норм, які вже тоді набули загальнонаціонального значення і пізніше не втратили його. Найбільша кількість словоформ, які не зазначені у словнику СУМ (1970 - 1980) Наші зіставлення зі словниками “Малорусько-німецьким словником ” за ред. Є.Желехівського та “Словарем росийсько-українським. Зібрали й впорядкували М.Уманець і А.Спілка”, що належать до кращих лексикографічних праць досліджуваного нами періоду, не відзначаються достатніми підставами для називання їх нормативними і для свого часу, а головне – стилістичне ремаркування в них принагідне, непослідовне і неповне за набором загальновизнаних ремарок, а тому слугує нам переважно для порівняльних студій. - 8,85 %, фіксується нами у статті "Апологія православія", у якій багато "духовної термінології", звичайно, не відбитої у словнику радянського часу. Але є статті, у яких кількість таких словоформ становить усього 0,67%.

Динаміка становлення лексичної норми за цими даними така: у перші роки видання газети етимологічним правописом (1885 - 1888 рр.) кількість словоформ, які не увійшли до словникового складу сучасної української мови, коливається від 4,22% до 8,85%, а в пізніші роки - від 0,67% до 5,96%. Найбільше нефіксованих словоформ другого періоду в статті "Політичний перегляд" 1905 року. Поряд із нейтральною вживається і суспільно-політична лексика, яку традиційно визначають або як нейтральну, або як книжну, але вона має свої особливості в семантиці та граматиці, і в жанрах, де концентрація цієї лексики висока, вона впливає на мовленнєвий фон в цілому. З погляду тематичної структури словникового складу велика роль в публіцистиці відведена саме цій лексиці. Вона відображає основні аспекти діяльності газети, основні поняття, якими вона оперує, і є, так би мовити, її термінологією.

Стилістична роль суспільно-політичної лексики газети досить вагома. Вона служить не тільки номінації. Завдяки значній частотності і регулярному вживанню цей шар лексики надає певного стилістичного забарвлення, тональності, колориту публіцистичній статті. З нейтральною лексемою іншомовна суспільно-політична утворює синонімічні пари, а це є визначальною ознакою тогочасного публіцистичного тексту: хоч відсоток суспільно-політичної лексики в частотному списку невисокий (1,63%), та функціональна роль її досить значна. Порівн.: суспільність - громада, абсолютизм - самодержавіє, генерація - покоління і т.д.

Уміле, доречне використання книжних елементів допомагає увиразнити думку, краще передати тон висловлення, а перевантаження ними ускладнює сприйняття тексту. Цього публіцисти Буковини уникали. Нечисленні книжні слова і звороти забарвлювали відповідним чином публіцистичність статті. Книжна лексика іншомовного походження надавала серйозності, переконливого тону викладу, що відповідає внутрішньому завданню публіцистичного стилю. Напр.: Взгляд на союзників, на армію і на центровідбіжні тенденції реакційних елементів грає тут ролю. Коли держава має полишити ся цїлою, то реакційні партиї, що хотять єї роздерти не повинні прийти до виключної сили (Б.,ч.85,19(30)07,1898) Тут і далі у дужках зазначено: часопис “Буковина”, число видання, дата і рік..

Для досягнення публіцистичності, створення пафосності, піднесеності тону в статтях використовувалася лексика з яскраво вираженими ознаками книжності. Порівн.: власне українська: правда, для того треба неабиякої енергії відваги і самопожертви, але, коли їх не маєте, панове, то краще мовчіть і не говоріть від імени народа, не соромте імени єго (Б.,ч.30,12.03.(24.03),1894); давні запозичення з латинської, грецької: русини сподївають ся, що ера волоскої тиранії, яка була за пок. Митрополита Андрієвича, уже не верне ся, а Волохи раді би ту еру продовжити в безконечність… (Б.,ч.152,30.11.(12.12), 1895). Книжна лексика вживалася також для творення стилістичного ефекту, протилежного до урочистості, тобто використовувалась в ролі компонента засобу мовної сатири і навіть сарказму, і це досягалося поєднанням стилістично несумісних лексем: Тут уже ми бачимо не українцїв-патріотїв, а два ворожих табори, бо один табор увірував уже у сьвятощі народовцїв, а другий у сьвятощі радикалів - являєть ся незгода і боротьба на язиках закипіла…(Б.,ч.158, 10(22)12, 1895). Зрозуміло, що обсяг, склад, інтенсивність стилістичного забарвлення цієї лексики залежать від предмета мовлення, теми, але функціональна роль "високої" лексики в публіцистичних статтях надзвичайно важлива. Книжна лексика увиразнює основну стильову спрямованість статті. Обидва екстралінгвістичні чинники (інформативність і впливовість) зумовлюють книжний мовний лад, книжне забарвлення мови статей.

Щодо розмовної лексики, то кількісно вона представлена в аналізованих статтях досить слабо – 3,88 %. Однак її стилістичні функції значні. "Розмовні слова, позначаючи те, що за самою своєю природою ясне і доступне почуттям, визначають також простоту стилю, допомагають уникнути повторень слів, збагачуючи й урізноманітнюючи мову газети" Пилинський М.М. Експресивність стилю масової політичної інформації // Мовознавство. - 1977. - №5. – С.44.. У залежності від змісту, теми, завдань статті розмовна лексика (вона є не у всіх статтях) покликана дещо пом'якшувати офіційність жанру, змінювати інтонацію, вносити елемент іронії, навіть сарказму, який ґрунтується на законі стильового контрасту. Напр.: Зhйшла ся громадка наших щирихъ, палаючихъ горячою любовью до свого народа, патрhотф?ъ, и положила першu пoдвалыни до того великого дhла, засновуючи нашу газетку "Буковина" (Б.,ч.1, 1.01.1885).

До стилістично активної мовної групи розмовної лексики зараховано і діалектизми, які в писемних стилях сприймаються як розмовні елементи. Щоправда, в буковинській публіцистиці кінця ХІХ – початку ХХ ст. сучасні діалектизми, і особливо провінціалізми, використовувались як структурні компоненти писемної мови, без заздалегідь визначеної стилістичної настанови.

Отже, лексичний склад мови публіцистики Буковини цього періоду вирізнявся багатством і різноманітністю, про що свідчить низька частотність уживаних словоформ. Досліджуваний період характеризується також і невпорядкованістю норм використання лексики – у мові публіцистики вживалось багато паралелізмів: літературнонормативне слово і діалектне, українське й іншомовне, загальнонародне й новотвір. На тлі нейтральної лексики яскраво вирізняється суспільно-політична, яка широко використо-вувалась у публіцистиці Буковини в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., характерною була динаміка її зростання.

У четвертому розділі - “Стилістичне функціонування фразеологічних одиниць у публіцистичному стилі газети “Буковина” кінця ХІХ - початку ХХ століття" - розглядаються фразеологічні сполучення, до яких зараховуємо не тільки фразеологізми в їх прямому значенні, але й стійкі словосполучення, що не набули єдиного, цілісного лексичного значення, прислів’я та приказки, крилаті вислови.

У буковинській періодиці склалася традиція якнайширшого освоєння усіх виразових багатств народної мови, у тому числі її фразеологічних надбань. Широко використовувалась традиційна фразеологія народнорозмовного походження, напр.: Зазирайте й дарованому коневи въ зубы, щоби не попавь ся у ваши руки такій, за котрымъ жандарми пошукують (Б.,ч.9, 1 (13)05,1887); книжна фразеологія на зразок: Служити на користь суспільству. Праця, служачи на користь суспільности, разом з тим забезпечує сему робітникови належне існованє (Б.,ч.72,13 (25)08.1895). Всебічно використовувалися в буковинській публіцистиці фразеологічні вислови й крилаті слова та вирази літературного походження. Напр.: Подивhтъ ся скoлько добра принесли читальнh селамъ, де они суть, поспытайте, чи хоть волосъ упавъ зъ головы тымъ, що ихъ заложили! Еще раз молимо васъ: "Учhте ся, братя милu, думайте, читайте!" (Б., ч.15.1 (13).08.1885). Це, безперечно, позитивно впливало на мову періодики, її стилістичну виразність.

Нами з’ясовано, що узуальним відтворенням фразеологізмів не вичерпується їх роль у створенні емоційно-експресивної образної мови. Образність мови, її стилістичні можливості доповнюються і збагачуються завдяки використанню стилістичних засобів контекстуального перетворення фразеологізмів.

Виходячи із зібраного нами і дослідженого матеріалу, вважаємо, що перетворені (трансформовані) фразеологізми умовно можна об’єднати у дві великі групи. До першої належать фразеологічні одиниці, які зазнають різноманітних перетворень лише змісту. Насамперед виділяється у цьому аспекті явище метафоризації образних висловів, наприклад, метафоричні переноси типу “неживому – живе”: Аби не дай Боже австрійська Русь не зміцнила ся так, що могуча Росия, мусїла-б з огляду на ню і з України здоймити пута, або щоб сильна австрийська Русь не звернула на себе очий України і не стала ся притягаючою силою для України (Б., ч.88., 10 (22).08.1895).

У роботі розглянуто й інші варіанти авторського переосмислення фразеологізмів, серед яких: зіткнення в одному контексті фразеологічного звороту і вільного словосполучення, яке або збігається з фразеологізмом за своїм компонентним складом, або має у своєму складі один з таких компонентів: Мінїстерство рільництва єсть у нас пятим колесом у воза, котрим їздить нинїшний шеф кабінету, рад, що їде якось вперед, оминаючи карамболї і не поломивши дишла (Б.,ч.11,12 (24)03.1893); уживання фразеологічного звороту і вільного словосполучення, які об'єднує спільний фразеологічний компонент: Але від о.Пашкана жадати рускої науки, се таке саме, як би жадав від голодного хлїба… (Б.,ч.15,09 (21)04.1893), а також прийоми розширення семантики фразеологізмів при збереженні основних рис їх структури шляхом введення до їх складу інших слів, напр.: Руский нарід, що своїм кровавим потом-податком платить ще більше, ніж того одного учителя рускої мови (Б.,ч.19,14 (26)09.1889).

Другий тип перетворення фразеологізмів полягає у зміні їх компонентного складу разом з переосмисленням, а самі звороти, перетворені у такий спосіб, можна вважати, за сучасною класифікацією, або оказіональними фразеологізмами, або індивідуально-авторськими неофразеологізмами. Серед них – контамінування: Коли ми бачимо таку недостачу загальної праці, усуньмо на бік ту колоду, завали-дорогу, о котру всї розбиваємо собі голови! (Б.,ч.98,27.08 (08.09),1895), еліптичне вживання фразеологізмів: Декому може залежати на тім, щоби бити як найбільший клин поміж нас а поляків, але ми учім ся розуміти свій власний інтерес і злих підшептів не слухаймо, а на пусті гасла не даваймо ся ловити! (Б.,ч.113,5.10.1895).

Порушення граматичної структури фразеологізму виникає у випадках вільного переказування або при використанні такого прийому, як фразеологічна алюзія. Нами спостережено, що досить часто дописувачі використовували одночасно кілька прийомів авторської інтерпретації фразеологізмів: Ми нераз перестерігали і одних, і других. І тепер кличемо до наших щирих народолюбцїв. Щоб отвирали народови очі і не давали єму попадати в сїти. В які єго ловлять очайдухи… (Б.,ч.15,09 (21)04.1893).

У “Висновках” узагальнено результати проведеного дослідження.

Активне формування публіцистичного стилю української літературної мови на Буковині припадає на кінець ХІХ століття. Первісними витоками буковинської публіцистики вважаємо своєрідний жанр гуцульського фольклору - співанки-хроніки. З-поміж інших творів усної народної творчості вони вирізняються безпосереднім зверненням до аудиторії, реалістичним змістом, злободенною тематикою, використанням не тільки фольклорних мовних засобів, а й суспільно-політичної лексики, яка мові фольклору не притаманна.

Перші види такого літературного публіцистичного жанру, як передмова, з'явилися українською мовою в альманасі "Руська Хата" (1877). Гостропубліцистичний характер мав розділ "Просвіта на Буковині" "Історії літератури руської" Омеляна Огоновського (1833-1894). Згадані публікації визначались суспільно-політичною лексикою та засобами синтаксичної виразності. Велика заслуга у творенні публіцистичного стилю на Буковині належить, насамперед, видатним діячам культури краю - С.Воробкевичу та Ю.Федьковичу. Їх публіцистичні виступи розкрили і примножили стилістичні ресурси української літературної мови, зокрема, її можливості в розвитку публіцистичного різновиду.

Однак активне становлення публіцистичного стилю почалося тільки з появою україномовної періодичної преси. Визначальну роль у цьому процесі відіграла газета "Буковина", редагована Ю.Федьковичем, публіцистичний хист якого засвідчують, насамперед, його поетичні твори і листування. Важливим етапом у формуванні української публіцистики, її мовностильового аспекту стала полеміка між Б.Грінченком і М.Драгомановим, у тому числі і щодо шляхів розвитку української літературної мови. Основною підставою, яка зумовила публікацію матеріалів полеміки саме на сторінках газети “Буковина”, була найбільш наближена до тогочасних загальноукраїнських норм мовна практика часопису. Таким чином, в умовах тогочасної східноукраїнської неґації українського публіцистичного слова, галицького вузьколокального мовного “егоїзму”, буковинська преса кінця XIX – початку XX ст. стала осередком формування публіцистичного стилю.

Одним з основних засобів творення стилю був лексичний склад мови газети “Буковина”. Він вирізнявся багатством і різноманітністю, що доводить встановлена нами низька частотність вживаних словоформ. Повтори становлять у середньому близько 25 % словника, що свідчить про майстерне використання публіцистами синонімічних багатств української мови. У перші роки видання (1885–1888 рр.) газети етимологічним правописом кількість словоформ, які не ввійшли до словникового складу сучасної української мови, в середньому становила 6,53%, а в пізніші - у середньому 3,31 %. Тогочасний процес формування літературної норми був позначений активним використанням у мові преси застарілої, розмовної та рідковживаної вже на той час лексики, що й стало причиною поширення пар абсолютних синонімів. У мові публіцистики вживалось багато паралелізмів: загальновживане слово й діалектне, українське й іншомовне, українське й новотвір.

Нейтральна лексика становить найбільшу частку