Центральний інститут післядипломної

педагогічної освіти АПН України

Болсун Світлана Андріївна

УДК 371.14 П51

Розвиток педагогічної техніки вчителя в процесі підвищення кваліфікації

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України.

Науковий керівник доктор педагогічних наук, професор

Крисюк Степан Васильович,

Українська Академія державного управління при Президентові України, професор кафедри управління освітою

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, академік АПН України Зязюн Іван Андрійович, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, директор

кандидат педагогічних наук Горська Олена Олександрівна, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, доцент кафедри педагогіки психолого-педагогіного факультету

Провідна установа Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка, кафедра педагогічної майстерності, Міністерство освіти і науки України, м. Полтава

Захист відбудеться “ 28 ” листопада 2002 року о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К. .455.01 у Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м. Київ-53, вул. Артема, 52-А, корпус 3, аудиторія 20

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України

Автореферат розісланий 26 жовтня 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради ______________ Снісаренко О.С.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Реалізація нової освітньої парадигми в Україні на рубежі століть викликає потребу в удосконаленні процесу педагогічної діяльності. Особливе значення надається проблемі взаємодії вчителя із суб’єктами виховання, що передбачає досягнення позитивних результатів стосовно поведінки, установок, позицій та особистісних якостей учнів. Це досить актуально, зважаючи на зміну стосунків між учителем та учнями із “суб’єкт-об’єктних” на “суб’єкт-суб’єктні”. Значною мірою це стає можливим за умови досконалого володіння освітянином педагогічною технікою. У сучасних умовах підвищується інтерес до неї в зв’язку з посиленням вимог до майстерності вчителя в аспекті здійснення впливу на особистість учня. Така постановка питання актуалізує проблему розвитку педагогічної техніки вчителя у системі підвищення кваліфікації, стимулює процес розкриття і повного використання творчого потенціалу сучасного вчителя, що визначається в умінні ефективно впливати на вихованців.

Педагогічні явища, що стосуються педагогічної техніки, в усі часи та епохи привертали увагу філософів і прогресивних громадських діячів. Вагомим внеском у розв’язання багатьох питань проблеми є думки й праці відомих педагогів-класиків Я.А. Коменського, Й.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинського, А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського. Особливо значущий доробок педагога-експериментатора А.С.Макаренка, який уперше в історії увів у науковий обіг саме поняття “педагогічна техніка”, визначив його дефініцію, обґрунтував сутність і виділив складові педагогічної техніки.

На сучасному етапі означена проблема залишається досить важливою. Ряд учених (Є.С.Барбіна, І.А.Зязюн, В.А.КанКалик, В.М.Коротов, Н.В.Кузьміна, О.Г.Мороз, А.В.Мудрик, В.Л.Омельяненко, Л.І.Рувинський, В.А.Семиченко, В.О.Сластьонін, Н.М.Тарасевич, Н.Є.Щуркова та інші) у своїх науково-педагогічних дослідженнях акцентують увагу на питаннях педагогічної техніки. Чимало дослідники предметно досліджують педагогічну техніку як основне наукове завдання: Г.І. Баланюк, П.В. Галахова, О.О. Горська, Л.П. Загородня, В.А. Катирева, О.Л. Козленко, О.В. Лосавіо, В.М. Миндикану, С.Д. Омельченко, Ю.І. Турчанінова та інші. Аналіз досліджень свідчить про наявність ґрунтовних теоретико-практичних наробок у напрямку формування педагогічної техніки майбутніх учителів. Проблема її подальшого розвитку в післядипломній освіті залишається малодослідженою.

Робота з удосконалення педагогічної техніки вчителя, який вже має від-повідну освіту, кваліфікацію і досвід професійної діяльності, суттєво відрізняється від роботи з формування педагогічної техніки студентів. Це зумовлено своєрідністю мети й завдань системи підготовки спеціалістів і системи післядипломної освіти. Саме тому цілком закономірними є інші підходи до змісту й організації навчального процесу в системі підвищення кваліфікації педагогів. У зв’язку з цим нагальною є потреба в наукових розробках нових технологій і методик стосовно розвитку педагогічної техніки вчителя-практика.

Це зумовило вибір теми нашого дослідження “Розвиток педагогічної техніки вчителя у процесі підвищення кваліфікації”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з тематикою, передбаченою планом наукових досліджень Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України. Запропонована тема роботи є складовою комплексної науково-дослідної теми “Професійний розвиток педагогічних працівників в умовах реформування освіти” РК № 0199U004224, затвердженою радою з координації наукових досліджень у галузі психології та педагогіки при АПН України (протокол № 4 від 4 червня 1998 р.).

Об’єкт дослідження — педагогічна техніка вчителя як соціально-педагогічне явище.

Предмет дослідження — процес розвитку педагогічної техніки вчителя у системі підвищення кваліфікації.

Мета дослідження полягає у розробці та науковому обґрунтуванні змісту технології розвитку педагогічної техніки вчителя у процесі підвищення кваліфікації.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що рівень сформованості педагогічної техніки вчителя значно зросте, якщо в системі підвищення кваліфікації запроваджувати науково обґрунтовану технологію, забезпечувати цілеспрямовану підготовку до розвитку педагогічної техніки вчителя, створювати відповідні умови й управляти цим процесом.

Мета і гіпотеза визначили такі завдання дослідження:

1. Проаналізувати тенденції розвитку й становлення педагогічних явищ, що належать до проблеми педагогічної техніки, та саме поняття у філософських та історико-педагогічних джерелах, сучасних наукових дослідженнях, виявити концептуальні підходи до розв’язання проб-леми.

2. Конкретизувати та поглибити теоретичні погляди на педагогічну техніку як наукову категорію (дефініція, структура педагогічної техніки та особливості її вияву в учителів у педагогічній взаємодії, умови і критерії розвитку педагогічної техніки).

3. Обґрунтувати технологію розвитку педагогічної техніки вчителя в процесі підвищення кваліфікації.

4. Розробити науково-методичні рекомендації стосовно запровадження технології розвитку педагогічної техніки вчителя у практику діяльності закладів післядипломної педагогічної освіти.

Методологічною і теоретичною основою дослідження є теорія наукового пізнання, філософські положення про людську особистість, діалектичний підхід до розвитку педагогічної техніки, теорія систем, концепція гуманізації освітнього процесу, основні положення нової парадигми освіти в Україні, положення про структуру педагогічної діяльності, наукові основи післядипломної освіти та педагогічної майстерності.

Методи дослідження: аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури з метою вивчення витоків основних питань проблеми та процесу формування, розвитку й становлення поняття “педагогічна техніка” та його складових, аналіз сучасних наукових підходів до проблеми; пізнання (узагальнення, абстрагування, порівняння, класифікація та систематизація) для поглиблення теоретичної сутності педагогічної техніки; анкетування, тестування, інтерв’ю, педагогічні спостереження, експертне оцінювання для визначення рівнів знань учителів із проблеми та операційних умінь; експеримент із метою апробації технології розвитку педагогічної техніки вчителя у процесі підвищення кваліфікації та перевірки гіпотетичного припущення. У дослідженні застосовувались методи математичної і статистичної обробки даних (кількісний та якісний) для забезпечення достовірності отриманих результатів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

• вперше в цілісному аспекті актуалізовано й досліджено проблему розвитку педагогічної техніки вчителя у процесі підвищення кваліфікації в закладі післядипломної педагогічної освіти;

• удосконалено класифікацію методів і засобів оптимізації навчального процесу в ході підвищення кваліфікації вчителя;

• набуло подальшого розвитку теоретичне обґрунтування сутності педагогічної техніки та її структурування.

Теоретичне значення дослідження полягає у розробці та обгрунтуванні технології розвитку педагогічної техніки вчителя у процесі підвищення кваліфікації в інституті післядипломної педагогічної освіти з урахуванням принципів андрагогіки, обґрунтуванні соціально-педагогічних і організаційних умов для забезпечення ефективності цього процесу, обгрунтуванні залежностей між профілем педагогічної діяльності, статево-рольовою функцією вчителя у суспільстві, психофізичними відмінностями контингенту вихованців й особливостями вияву педагогічної техніки в педагогічній взаємодії.

Практичне значення дослідження визначається тим, що в ньому:

• експериментально апробована технологія розвитку педагогічної техніки вчителя-практика в процесі підвищення кваліфікації у закладі післядипломної педагогічної освіти, результати запровадження якої показали її перспективність і суспільну корисність, бо саме завдяки їй підвищились рівні сформованості педагогічної техніки слухачів курсів;

• розроблені й адаптовані програма спецкурсу “Педагогічна техніка вчителя” та науково-методичні рекомендації з цієї проблеми можуть бути використані при визначенні змісту роботи в системі підвищення кваліфікації, застосовуватись у практиці роботи закладів післядипломної педагогічної освіти.

Апробація та впровадження результатів дослідження проводились у ході навчального процесу в обласному інституті післядипломної педагогічної освіти та соціально-педагогічному інституті “Педагогічна Академія” м. Кіровограда, Південноукраїнському регіональному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів м. Херсона та обласному інституті післядипломної ос-віти педагогічних працівників м. Черкаси.

Основні положення дисертації та результати досліджень обговорювались на засіданнях кафедри теорії та методики післядипломної освіти Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України, отримали схвалення на Міжнародній науково-практичній конференції “Нові педагогічні технології з проблем гуманізації та демократизації навчально-виховного процесу в освітніх закладах” (Черкаси, 1998), Міжнародній науково-практичній конференції “Педагогіка Василя Сухомлинського на зламі епох” (Київ – Кіровоград, 1999), Міжнародному педагогічному фестивалі “Педагогіка ХХІ століття” (Одеса, 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасні підходи до організації методичної роботи з педагогічними кадрами” (Кіровоград, 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сільська школа: проблеми, пошуки, перспективи” (Черкаси, 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Соціально-психологічні проблеми вдосконалення управлінської діяльності”(Київ, 2001) Всеукраїнській науково-практичній конференції “Цільове управління підвищенням професійної компетентності педагога” (Євпаторія, 2002); доповідались на звітних наукових конференціях ЦІППО з питань післядипломної освіти (1998 – 2001 рр.), засіданнях кафедри педагогіки та психології Кіровоградського інституту після-дипломної педагогічної освіти (1998 – 2001 рр.).

Результати впровадження підтверджуються актами з упровадження результатів наукового дослідження обласного інституту післядипломної педагогічної освіти та соціально-педагогічного інституту “Педагогічна Академія” м. Кіровограда. Впровадження здійснювалось у формі спецкурсу “Педагогічна техніка вчителя” та шляхом проведення мінімодулів із проблеми педагогічної техніки.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у дванадцяти одноосібних публікаціях: чотири статті у провідних фахових виданнях, дві статті в збірниках наукових праць, п’ять статей у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій та в методичній розробці.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, дванадцяти додатків, списку використаних джерел (227 найменувань). Повний обсяг дисертації 254 сторінки, у тому числі основного тексту на 195 сторінках, із них 3 сторінки займають таблиці та ілюстрації. Додатки на 43 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначені об’єкт, предмет, мета й завдання, сформульовано гіпотезу, окреслені наукова новизна й практичне значення роботи, наведені відомості про апробацію результатів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі “Місце й роль педагогічної техніки вчителя в історії педагогіки та сучасній науці” подано результати аналізу філософської та психолого-педагогічної літератури й наукових досліджень з проблеми педагогічної техніки. Це феноменальне педагогічне явище, що в синтезованому вигляді об’єднує цілу низку інших, проаналізованих як в історичному, так і в сучасному аспектах. У ході аналізу виявлені цінні теоретико-практичні напрацювання, що уможливило констатувати про вагомий доробок до становлення педагогічної техніки як наукової категорії. Незважаючи на неоднозначність трактування ряду понять і різних підходів до проблеми загальна думка одностайна: вміння вчителя вправно взаємодіяти із суб’єктами виховання й адекватно впливати на них є необхідною і можливою передумовою успіху в педагогічній діяльності. Узагальнювальний аналіз дав змогу дійти висновку, що філософські та історико-педагогічні доробки заклали теоретичні засади означеної проблеми.

Сучасні наукові дослідження у цьому аспекті є логічним продовженням напрацювань, що засвідчує еволюційність процесу становлення педагогічної техніки. У розділі виділена умовна класифікація наукових праць, яка сприяла баченню у цілісному контексті стану розв’язання проблеми в педагогічній науці та розкрито методику дослідження, запроваджену в наший праці.

У другому розділі “Теоретичні основи педагогічної техніки” в результаті проведеного аналізу наукових праць з’ясовані основні підходи до уточнення і визначення поняття педагогічної техніки та її структури. Аналіз авторських дефініцій поняття показав, що, зважаючи на багатоаспектність цього феноменального явища, існує досить різне бачення його сутності. Розгляд цих трактувань допоміг нам визначитись у власній позиції. У нашому розумінні педагогічна техніка – це вправність, яка виявляється в умінні добирати оптимальні засоби впливу на дитячу особистість учня та здійснювати з їхньою допомогою ефективну педагогічну взаємодію у конкретній ситуації.

Проведений аналіз допоміг визначитись у структуруванні педагогічної техніки. На наш погляд, змістова структура її така:–

техніка педагогічного спілкування, що охоплює техніку комунікації, інтеракції і перцепції, техніку педагогічного оцінювання, техніку ставлення педагогічних вимог і техніку розв’язання педагогічних конфліктів;–

техніка мовлення із системою елементів (голос, дикція, дихання, темп, інтонація, тембр, логічне структурування мовлення та інші);–

техніка саморегуляції, що умовно поділяється на техніку регуляції психофізичним станом і творчим самопочуттям;–

техніка зовнішності вчителя, що умовно поділяється на техніку зовнішнього вигляду з його складниками (одяг, зачіска, макіяж, взуття, аксесуари, прикраси) й техніку кінестетики з відповідними елементами (поза, постава, хода, міміка, жести, пантоміміка).

У дослідженні обґрунтовується взаємозв’язок та взаємоузгодженість усіх компонентів педагогічної техніки, котрі являють собою складну динамічну систему з різнорівневими внутрішніми й зовнішніми зв’язками.

Поділ на внутрішню детермінанту і зовнішні показники її вияву зумовлений структурою педагогічної діяльності. Внутрішня детермінанта забезпечує реалізацію мотиваційно-цільового, а зовнішня показники її вияву – операційно-дійового компонентів педагогічної діяльності. У сукупності вони забезпечують реалізацію контрольно-регулювального компонента. Органічний зв’язок між установкою, осмисленням, плануванням, вибором механізмом здійснення впливу в процесі взаємодії є передумовою ефективної педагогічної діяльності. У роботі обґрунтовується структурування внутрішньої детермінанти і зовнішніх показників вияву педтехніки. Необхідними компонентами внутрішньої детермінанти є знання, педагогічні інтуїція та ідеологія, тактичні вміння. Зовнішніми показниками вияву є операційні вміння та вчительські манери. У дослідженні докладно характеризується кожен елемент.

Важливим аспектом дослідження є визначення особливостей вияву педагогічної техніки вчителів у педагогічній взаємодії. Ці особливості зумовлені рядом факторів: профілем педагогічної діяльності, соціальними умовами, психофізіологічними особливостями школярів, статево-рольовими функціями учителя у суспільстві та посадовими обов’язками педагогів. У дослідженні подається опис кожного чинника, підкреслюється загальна потреба враховувати їх при організації взаємодії з учнями.

У роботі визначається місце та роль педагогічної техніки в загальній системі підвищення кваліфікації, підкреслюється значущість цього процесу. Принципово важливе значення має встановлення вихідних положень, на яких він будується. Ґрунтуючись на загальних принципах андрагогіки, виділені такі: системно-структурний підхід до розв’язання проблеми; результативність здійснюваної діяльності; особистісно-зорієнтований підхід до вчителів у процесі вдосконалення педагогічної техніки, інтеграція, особистісно-гуманістична орієнтація та активність учителів.

Ефективність роботи залежить від соціально-педагогічних умов, які мають бути створені й послідовно реалізовані. Вони забезпечують результативність процесу вдосконалення. Основні з них такі: організаційно-нормативне забезпечення процесу вдосконалення педагогічної техніки; забезпечення позитивно-ціннісного ставлення до проблеми; науково-методичне та програмне забезпечення; якісний викладацько-методичний склад працівників післядипломної освіти. Кожна умова докладно характеризується, доводиться значущість та необхідність комплексного виконання умов, зважаючи на їхню доцільність і кінцевий результат.

У третьому розділі “Розвиток педагогічної техніки вчителя у процесі підвищення кваліфікації у закладі післядипломної педагогічної освіти” подано зміст технології розвитку педагогічної техніки вчителя у навчальному процесі закладу післядипломної педагогічної освіти; розкрито особливості такої роботи та основні напрямки діяльності; розкриті критерії і рівні сформованості педагогічної техніки; описано етапи створення програми спецкурсу; конкретизовані організаційно-педагогічні умови, які необхідно створити для забезпечення результативної роботи та розкрита їхня сутність; подано опис етапів експерименту й кінцеві результати.

Зміст пропонованої технології спрямований на підвищення рівня сформованості індивідуальної педтехніки вчителя і розкриття його творчого потенціалу в аспекті майстерності взаємодії із суб’єктами виховання.

Пропонованій технології притаманна низка особливостей, сутність яких виходить із сучасних підходів до функціонування освітнього середовища та з урахування специфіки означеної проблеми. Основні з них такі:–

інтеграція змісту всієї роботи, що передбачає здійснення органічного взаємозв’язку складових педтехніки, різних наук і дисциплін при одночасній їхній диференціації та гармонійному поєднанні з роботою з підвищення фахової компетенції вчителя;–

запровадження, крім рівневої, стажової диференціації, що актуально в навчанні дорослих ;–

орієнтація на обмін досвідом та колегіальний пошук варіантів розв’язання різноманітних педагогічних ситуацій;–

ініціювання науково-дослідної роботи слухачів, спрямованої на формування та розвиток їхніх дослідницьких умінь;–

обов’язковість виявлення рівнів сформованості педагогічної техніки вчителів, що уможивлює здійснювати проектування і коригування програми;–

установка на подальше постійне вдосконалення, що забезпечує реалізацію мотиваційного компонента психологічної готовності до самовдосконалення.

За технологією передбачено здійснення роботи за напрямками: аудиторна діяльність, під час якої реалізується програма спецкурсу “Педагогічна техніка вчителя”; позааудиторна діяльність, у ході якої відбувається закріплення навчального матеріалу та актуалізуються і відпрацьовуються операційні вміння; діяльність у міжкурсовий період, що дає змогу здійснювати процес самовдосконалення у довготривалому режимі завдяки розробленим на курсах індивідуальним програмам.

У змісті технології окреслені найбільш вагомі організаційно-педагогічні умови, що забезпечують ефективність процесу. Вони конкретизують загальні соціально-педагогічні умови розвитку педагогічної техніки вчителя у процесі підвищення кваліфікації з урахуванням специфіки курсової роботи. Дається загальна характеристика комплексу заходів, які необхідні для реалізації кожної умови.

Встановлено, що визначальною умовою є науково-методичне та програмне забезпечення викладання на курсах підвищення кваліфікації. Передусім – це програма спецкурсу “Педагогічна техніка вчителя”. В основу програми покладено зрізи науково-практичних доробок науковців, які досліджували цю проблему. Характер створення програми поетапний. На першому етапі нагромаджувався тезаурус із названої проблеми. На другому – розроблено модель ідеального вчителя з погляду педагогічної техніки, що дало змогу усвідомити основну ідею, мету й завдання майбутньої програми. Ми з’ясували, що вся робота має підпорядковуватись ідеї досягнення визначеного ідеалу. Мета програми – інтенстивний розвиток педтехніки вчителя в умовах підвищення кваліфікації на курсах в закладі післядипломної педагогічної освіти. Локальні цілі: оновлення, систематизація та поглиблення знань учителів із проблеми, їхня трансформація у вигляді операційних умінь та навичок, реалізація адресних варіативних програм. Завдання: оволодіння палітрою умінь і навичок прикладного характеру, поштовх до подальшої самоосвітньої діяльності, розвиток педагогічного мислення та інтуїції, збагачення арсеналу педагогічного впливу на вихованців, оволодіння тактичними вміннями, технікою створення позитивного вчительського іміджу, актуалізація вчительських манер, утвердження ціннісних орієнтацій.

На третьому етапі проаналізовані аналогічні програми, встановлена детермінанта наступності між програмами з підготовки майбутніх учителів і підвищення кваліфікації вчителів–практиків. Порівняльний аналіз дав можливість визначити та обґрунтувати, чим мають різнитися названі програми. Головні відмінності:

1. Специфіка мети й завдань.

2. Розстановка акцентів під час формування основ педтехніки у студентів і розвитку її у вчителів.

На четвертому етапі здійснювалось діагностування реальної компетенції учительської громади з проблеми та дослідження стану її розв’язання в освітній практиці. З’ясувалося, що в системі підвищення кваліфікації педагогічної техніки приділяється недостатня увага. Виявлена нагальна потреба в удосконаленні, оскільки превалює посередній рівень її сформованості для більшості досліджуваних освітян, визначений на основі проведення відповідного діагностування респондентів (близько 600 учителів). Отримані дані допомогли дійти певних висновків, які вплинули на процес побудови й змістове наповнення нашої програми. Ми усвідомили, на що особливо в ній треба акцентувати увагу, яку кількість годин виділити на висвітлення тієї чи іншої теми тощо. Зокрема, враховуючи потреби та запити педпрацівників і кількісні результати діагностування, найбільша кількість годин (12 і 10 відповідно) виділена на розкриття питань “Техніка педагогічного спілкування” і “Техніка саморегуляції”.

Проведена робота на чотирьох попередніх етапах дала можливість змоделювати основний зміст власної програми на п’ятому етапі її творення. Особливості її такі:–

структура відповідає логіці процесу розвитку: від загальних закономірностей до конкретних частковостей;–

матеріал в узагальненому вигляді містить у собі ряд інтегральних показників рівня розвитку педагогічної техніки вчителя;–

висвітлення кожної теми завершується системою різноманітних вправ, тренінгом та моделюванням ідеального варіанта, що забезпечує зв’язок теорії і практики;–

змістове наповнення спрямоване на забезпечення операційної готовності до взаємодії з вихованцями та оптимального впливу на них;–

природна інтеграція ряду тем, що забезпечує цілісність;–

погодинний розподіл згідно із обсягом матеріалу й виявленими потребами;–

загальна логіка подання матеріалу співвідноситься з поступовим “зануренням” у проблему через систему різноманітних методів і прийомів роботи;–

комплексне висвітлення ключових тем;–

пріоритет надається практичним заняттям (стосовно кількості годин).

Важлива роль у розв’язанні проблеми розвитку педагогічної техніки вчителя належить методичному забезпеченню процесу. Згідно з технологічними вимогами, методичний інструментарій повинен мати якісно оновлений характер, зумовлений специфікою проблеми, бути різноманітним та варіативним. Причини такої вимоги конкретизуються у змісті дисертації. Виділені найбільш прийнятні: лекції з її різновидами (пріоритет лекції-діалогу), тематичні дискусії, тренінги, різні види навчально-педагогічних ігор на зразок гри-змагання “СПРАЙТ”, мінідослідження, педагогічні дебати й конкурси тощо. Важливо використовувати активні та інтерактивні форми й методи навчання.

Пропонована технологія зумовила відповідну процедуру проведення експерименту як методу дослідження. У ньому брали участь 114 слухачів курсів, що становили дві контрольні й дві експериментальні групи. Експериментальна частина дослідження містила в собі діагностичний блок, який дав змогу виявити й узагальнити результати стосовно рівня сформованості в учасників експерименту педтехніки. Критерії такі:–

мотиваційний аспект: установка на підвищення рівня сформованості власної педагогічної техніки;–

теоретичний аспект: інформаційно-теоретична база ;–

технологічний аспект: оптимальність і творчість у виборі та реалізації засобів впливу на особистість учня у процесі суб’єкт-суб’єктної взаємодії.

Ступінь вияву цих критеріїв і їхніх показників свідчить про рівень сформованості педтехніки. У ході дослідження визначені такі рівні: високий (творчий), середній (базовий) та низький (початковий). Високий рівень характеризується яскраво вираженими показниками, середній характеризується достатністю, а низький показує, що ступінь володіння відповідними знаннями й уміннями недостатній, елементарний.

Анкетування теоретичного спрямування на констатованому етапі експерименту показало, що переважає посередній рівень знань із проблеми як у слухачів експериментальних, так і контрольних груп (70,7% і 67,9% відповідно). Приблизно такі ж результати отримані при проведенні тестування за допомогою практичного спрямування комп’ютера : середній рівень – 67,3% і 67,9%, низький – 24,1% і 22,4%, високий – 8,6% і 10,7%. Основним став метод експертних оцінок, як найбільш об’єктивний. Незалежна експертна комісія виявила, що середній рівень сформованості педтехніки у 82,7 % слухачів експериментальних груп, а у членів контрольних груп – 78,6 %. Високий рівень лише у 5,2 % і 7,1 % (відповідно в експериментальних і контрольних групах). При цьому значний відсоток осіб низького рівня сформованості педтехніки – 12,1і 14,3 %.

Як видно, рівень сформованості педагогічної техніки слухачів в експериментальних і контрольних групах приблизно однаковий, в основному посередній, тобто стартові можливості всіх досліджуваних майже рівні.

Цілеспрямована робота з розвитку педагогічної техніки учасників експериментальних груп (58 осіб) проводилась запровадженням спецкурсу в напрямках, що були визначені попередньо. Мета його полягала в експериментальній перевірці ефективності розробленої технології.

Формувальний експеримент проходив у кілька етапів. На першому здійснювалась підготовка до функціонування спецкурсу, зокрема, установка викладачів на діяльність, спрямовану на суттєві, позитивні результати в плані зростання рівнів сформованості педтехніки вчителів. У ході індивідуальних бесід з ними, консультацій, ділових зустрічей, семінарських занять висвітлено підґрунтя розробленої. Проводились заходи, спрямовані на формування позитивної установки вчительського загалу на проблему. Водночас здійснювалась підготовка дидактико-методичного матеріалу та узгоджувались питання щодо матеріально-технічного забезпечення процесу.

На другому, технологічному етапі, відбувалась безпосередня реалізація змісту розробленої програми спецкурсу “Педагогічна техніка вчителя” при дотриманні визначених вимог та умов. Слухачі залучались до активної співпраці через застосування розмаїття методів роботи: діалогічних, ігрових, практичних. В основу формувального експерименту було покладено поєднання різних навчальних засобів, форм і методів роботи, що підвищувало результативність навчання у дослідних умовах. Особливо результативними виявились лекції-дискусії, коли в ході занять розгортались дискусії з приводу піднятих питань. Вдалою стала форма запрошення до участі в тематичних дискусіях із слухачами декількох науковців і методичних працівників. Це давало змогу одне й те ж саме питання розглядати всебічно, найчастіше з погляду педагогіки і психології.

Досить корисними й пізнавальними для слухачів виявились педагогічні дебати, які проводились у формі гри-змагання. Цінність їх полягає у тому, що члени команди, заглиблюючись у теоретичний аспект питань, навчаються аргументовано відстоювати ту чи іншу позицію, посилаючись на першоджерела, думки відомих педагогів-класиків і психологів, сучасних науковців, практичний досвід і власні спостереження та міркування. Вони повинні зуміти промовисто виступити, вкладаючись у визначений час, вправно застосовуючи прийоми риторики, демонструючи власне красномовство й аналітичний склад розуму. Водночас усі присутні активно залучаються до цього процесу, оскільки вони мають не тільки уважно вислуховувати промовців, але й глибоко усвідомлювати почуте, аналізувати інформацію, визначатись у власних позиціях, об’єктивно оцінювати виступи.

Широко використовувалась така форма роботи, як “Мозковий педагогічний штурм”, що характеризується як колективна думка слухачів, погляд на те чи інше питання у рамках розгляду теми заняття, який ґрунтується на досвіді, знаннях і спостереженнях вчителів. Їхня активність стимулювалась відчуттями “першовідкривачів” і підкріплювалась відповідними науковими розробками. Так здійснювалось моделювання ідеальної педтехніки вчителя і визначались особливості її вияву в учителів різної категорії.

У ході функціонування спецкурсу народилась і пройшла випробування досить цікава форма підбиття підсумків – інтелектуальна гра-змагання, котру слухачі назвали “СПРАЙТ”. У результаті гри визначались найбільш обізнані з проблеми педагогічної техніки. Назва розшифровується так: спритний педагогічно, раціональний, артистичний, ймовірно талановитий. Доречним було проведення такої форми роботи на завершальному етапі для закріплення набутих знань. Складною є підготовка до гри-змагання, оскільки передбачає пошук великої кількості запитань. Але саме в цьому, на наш погляд, криється сенс і значущість гри-змагання “СПРАЙТ”.

Результативними були психолого-педагогічні тренінги. Зокрема, відзначена висока ефективність таких тренінгів: професійно-педагогічного спілкування, аутотренінг, тренінг творчого самопочуття, тренінг мімічної та пантомімічної виразності.

Позитивною стала така форма роботи, як проведення мінідосліджень на педагогічній практиці. Найбільш важливим у цій роботі – спостереження та підбиття підсумків дослідження, що яскраво демонструє ступінь сформованості педтехніки в слухачів.

Досить насичена за змістом і формами й продуктивна за результатами щоденна позааудиторна діяльність слухачів стала невід’ємною частиною всієї роботи. Уважаємо це важливим здобутком, оскільки традиційно вона здійснюється лише в суто культурологічному аспекті.

У міжкурсовий період співпраця із вчителями, учасниками експерименту, продовжувалась згідно з планом дослідження. Застосовувались різноманітні форми і методи роботи. Найбільш ефективною формою став спецсемінар методично-практичного спрямування. Центральною на ньому була оргінструктивна гра, яка дала змогу узагальнити й систематизувати набуте та сприяла відпрацюванню дослідницьких умінь і розвитку педагогічних здібностей. Зокрема, учасники семінару спільними зусиллями спроектували орієнтовну програму дій стосовно розв'язання проблеми на різних рівнях (шкільному, районному, обласному й всеукраїнському), що засвідчило їхню обізнаність і освіченість у зазначеному напрямку.

По закінченню формувального експерименту зроблено контрольні серії вимірів. Вони проводились відразу після завершення роботи спецкурсу та через рік, у міжкурсовий період. Контрольний експеримент дав змогу встановити продуктивність проведеної роботи. Кількісні результати такі:

Середні показники рівнів сформованості педагогічної техніки

(у відсотках) на прикінцевому етапі

Групи | Рівні

Низький | Середній | Високий

Експериментальні | 1,3 | 42,2 | 56,5

Контрольні | 13 | 69,6 | 17,4

Відображане в таблиці дає підставу говорити про позитивні результати стосовно слухачів експериментальних груп, чого не відмічено в контрольних. Гістограма відбиває динаміку змін.

Динаміка рівнів сформованості педагогічної техніки вчителів (дані в %)

Примітка

І – середні показники низького рівня сформованості;

ІІ – середні показники середнього рівня сформованості;

ІІІ – середні показники високого рівня сформованості.

Як видно, вдосконалена педагогічна техніка слухачів експериментальних груп зумовила вищі показники, ніж їхніх колег у контрольних групах. Кількість слухачів із низьким рівнем сформованості педтехніки зменшилась на 16,4%, із середнім – на 30,2% за рахунок збільшення кількості учасників із високим рівнем сформованості (на 46,6%). У контрольних групах відповідні рівні суттєво не змінилися. Достовірність ефективності змін визначалась за методом статистичної обробки – -критерієм (кутові перетворення Фішера) і вона достатньо велика: емп>кр (р0.01) – механізм цих обчислень поданий у додатку Д нашої дисертації.

Щодо якісних показників, слід зазначити, що зміни в позитивному напрямку, безумовно, відбулися. Це виявлено в процесі спостережень за діяльністю слухачів експериментальних груп як у курсовий, так і у міжкурсовий періоди. Про це свідчать схвальні відгуки викладачів спецкурсу й адміністрацій шкіл, де працюють досліджувані. На це вказують самі слухачі в своїх творах-роздумах “Я і спецкурс”. Загальна думка така: у більшості слухачів експериментальних груп сформована позитивна мотивація до постійного самовдосконалення в аспекті розвитку власної педтехніки, знання із проблеми систематизовані й глибоко усвідомлені. Вони вільно володіють арсеналом засобів, методів і прийомів впливу на вихованців, здатні до творчої імпровізації. Уміння і навички характеризуються досконалістю.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і розв’язання проблеми, що виявляється в уточненні та поглибленні сутності педагогічної техніки як наукової категорії, розробці та обґрунтуванні змісту технології розвитку педагогічної техніки вчителя у процесі підвищення кваліфікації та впровадженні її в практику діяльності закладів післядипломної педагогічної освіти. Наукове завдання – розробка, обґрунтування та практичне запровадження технології розвитку педагогічної техніки вчителя розв’язане, мету дослідження досягнуто, гіпотеза підтвердилася.

Головні наукові й практичні результати такі:

1. Дослідження педагогічної техніки як соціально-предагогічного явища підтвердило думку про її значущість, яка не зменшується з часом. Аналіз першоджерел та наукових досліджень дав змогу винести судження про те, що педагогічна техніка як наукова категорія перебуває на етапі становлення. Основну увагу сучасні вчені приділяють дослідженню проблеми формування педагогічної техніки майбутніх спеціалістів, розробляють теоретичні й прикладні матеріали для її розв’язання. Поряд з цим, проблема розвитку педагогічної техніки вчителя-практика залишається малодослідженою. Наявні прогалини в розробках як теоретико-методологічних, так і організаційно-практичних питань. Механічне перенесення доробків вищої школи з підготовки кадрів у практику роботи закладів післядипломної освіти не завжди доцільне, зважаючи на специфіку їх мети й завдань. Саме тому існує об’єктивна необхідність удосконалення системи підвищення кваліфікації вчителів через упровадження нових технологій і методик роботи із слухачами. Це повною мірою стосується проблеми розвитку педагогічної техніки вчителя. Цим пояснюється необхідність відповідних досліджень, що сприятимуть усебічному розвитку теоретичних й прикладних положень означеної проблеми.

2. Недостатність наукових досліджень та недосконалість системи підвищення кваліфікації з досліджуваної проблеми спричинюють невисокий, здебільшого посередній рівень сформованості педагогічної техніки вчителів, що виявлено в ході дослідження. Це гальмує процес зростання відповідної вправності педагогів стосовно здійснення майстерної суб’єкт–суб’єктної взаємодії із вихованцями, в ході якої відбувається обопільний вплив. Саме тому пошук шляхів, засобів, методів і форм організації процесу підвищення рівня сформованості педагогічної техніки вчителя, як інструментарію такого впливу, є актуальним і своєчасним.

3. На основі теоретичного аналізу й узагальнень виявлено, що педагогічна техніка як цілісна інтегративна система складається із ряду взаємопов’язаних і взаємозалежних елементів: техніки педагогічного спілкування, техніки мовлення, техніки саморегуляції і техніки зовнішності. Водночас кожен компонент – це підсистема, створена з низки змістових складників. Педагогічна техніка складається із на внутрішньої детермінанти і зовнішніх показників вияву. Вона містить знання, педагогічну інтуїцію та ідеологію, тактичні вміння. Зовнішні – операційні уміння та вчительські манери. Внутрішня детермінанта має проекцію на практику через систему операційних умінь та манер вчителя як форму її вияву.

4. У дисертації визначено особливості вияву педагогічної техніки вчителів у педагогічній взаємодії, які зумовлені рядом факторів: профілем педагогічної діяльності, статево-рольовими функціями вчителів, соціальними умовами, психофізіологічними відмінностями контингенту вихованців. Визначення особливості дають можливість будувати відповідну систему педагогічної взаємодії, досягаючи оптимальних результатів педагогічної діяльності. Саме тому в процесі підвищення кваліфікації доцільно вдосконалювати не лише загальні, а й специфічні тактико-операційні вміння.

5. Ефективність розвитку педагогічної техніки вчителя-практика зумовлена систематичністю, цілеспрямованістю і керованістю цього процесу, що стає можливим за умови уведення його в загальну систему підвищення кваліфікації. Причому, сутність педагогічної техніки як соціально-педагогічного феномена має постійно відображатись у змісті та методиці підвищення кваліфікації за умови виділення достатньої кількості навчального часу на її розкриття і відпрацювання операційних умінь із слухачами курсів чи учасниками семінарів, практикумів або інших науково-методичних заходів. Пріоритетною виступає форма підвищення кваліфікації з досліджуваної проблеми на курсах закладу післядипломної педагогічної освіти завдяки наявності наукового потенціалу викладацького складу.

6. Розроблена й обґрунтована в дисертаційному дослідженні технологія відображає модель розвитку педагогічної техніки вчителя у процесі підвищення кваліфікації у закладі післядипломної педагогічної освіти і поєднує у собі у формі певних сукупностей змістову й процесуальну частини діяльності, спрямованої на підвищення рівня сформованості педагогічної техніки вчителя. Вона органічно входить у загальний зміст підвищення кваліфікації та реалізується на принципах результативності, системно-структурного підходу, інтеграції, особистісно-зорієнтованого та диференційованорго підходу до особистості вчителя, його активності та особистісно-гуманістичної орієнтації.

7. Робота здійснюється за трьома напрямками, які у сукупності забезпечують реалізацію визначених завдань і локальних цілей стосовно розв’язання проблеми зростання рівнів сформованості педтехніки слухачів. Аудиторна діяльність дає змогу в цілісному аспекті реалізувати програму спецкурсу “Педагогічна техніка вчителя”, що розроблена задля здійснення інтенсивного розвитку педтехніки в умовах навчання на курсах. Позааудиторна сприяє актуалізації матеріалу й відпрацюванню тактико-операційних умінь, а робота в міжкурсовий період дозволяє здійснювати цілеспрямований процес удосконалення відповідної вправності у довготривалому режимі.

8. У змісті технології розвитку педагогічної техніки вчителя передбачено створення і дотримання необхідних організаційно-педагогічних умов. Домінуючими серед них є: усвідомлення слухачами проблеми спецкурсу, науково-методичне забезпечення процесу викладання на курсах, відповідність викладацького складу професійним вимогам, дидактичні та матеріально-технічні умови функціонування навчального процесу. Реалізувати в повному обсязі подану технологію уможливили організація і проведення комплексу заходів із створення зазначених умов, дія яких ефективна лише в сукупній взаємодії та взаємоузгодженості.

9. Для отримання позитивних результатів в частині вдосконалення педтехніки вчителя варто всю роботу проводити в кілька етапів: підготовчий, який відіграє значну роль, оскільки сприяє зародженню інтересу в учительської громади до розвитку власної педагогічної техніки і готує підґрунтя до викладання спецкурсу в аспекті розв’язання питань науково-методичного, дидактичного та матеріально-технічного забезпечення; технологічний, що є основним, оскільки на цьому етапі реалізується програма спецкурсу; прикінцевий для підбиття підсумків і проектування подальшої самоосвітньої діяльності слухачів у цьому аспекті. Експериментальне дослідження підтвердило важливість поетапного розвитку педагогічної техніки вчителя.

10. Рівень розвитку педагогічної техніки слухачів експериментальних груп ( 56,5% із них віднесено після експерименту до високого рівня сформованості педтехніки, що на 46,6% більше, ніж до експерименту, 42,2% віднесено до середнього рівня, що на 30,2% менше, ніж на констатованому етапі, а до низького рівня – 1,3%, що на 16,4% менше , ніж до експерименту) свідчить про ефективність розробленої і обґрунтованої технології розвитку педтехніки вчителя у процесі підвищення кваліфікації.

11. Проведене експериментальне дослідження підтверджує гіпотезу про те, що рівень сформованості педагогічної техніки вчителя значно зростає, якщо в системі підвищення кваліфікації запроваджена науково обґрунтована технологія, забезпечена цілеспрямована підготовка до цієї діяльності, створені відповідні умови й здійснюється кваліфіковане управління цим процесом.

12. Розроблені науково-методичні рекомендації з цієї проблеми можна використовувати в змісті роботи та методиці підвищення кваліфікації вчителів у закладах післядипломної педагогічної освіти.

Отже, сукупність одержаних наукових висновків та практичних напрацювань має значення для теорії і практики підвищення кваліфікації вчителів.

Запропонований у дослідженні варіант розв’язання проблеми розвитку педагогічної техніки вчителя-практика не вичерпує всіх її аспектів. До подальших напрямків наукових пошуків можна віднести: розвиток педагогічної техніки працівників позашкільних установ з урахуванням специфіки їхньої діяльності; шляхи, засоби й методи вдосконалення педагогічної техніки в системі районної (міської) методичної служби; підготовка науково-методичних кадрів до викладання педагогічної техніки як навчальної дисципліни; визначення інших оптимальних шляхів процесу розвитку вчителя в означеному напрямку на курсах; поглиблення змістової сторони проблеми; подальший пошук інтерактивних форм, засобів і методів роботи в рамках спецкурсу чи спецпрактикуму.

Основний зміст дисертації викладений у таких публікаціях:

1. Болсун С.А. Модель ідеального вчителя // Рідна школа. — 1999. — № . — С. 55–58.

2. Болсун С.А. Розвиток педагогічної техніки вчителя: актуальність та значущість // Початкова школа. — 2000. — № 2. — С. 50–51.

3. Болсун С.А. Зовнішність учителя як компонент педагогічної техніки // Початкова школа. — 2000. — № 7. — С. 48–50.

4. Болсун С.А. Учительські манери: сутність та вимоги до них // Рідна школа. — 2001. — № 8. — С. 64–66.

5. Болсун С.А. Запровадження спецкурсу з проблеми педагогічної техніки вчителя // Наукові записки. — Вип. 28. — Серія: Пед. науки. — Кіровоград, 2000. — С. 10–13.

6. Болсун С.А. Роль і місце педагогічної техніки в системі післядипломної освіти // Наукові записки.— Вип. 41. – Серія: Пед. науки. – Кіровоград, 2002. – С. 21–26.

7. Болсун С.А. Удосконалення педагогічної техніки вчителів у системі післядипломної освіти // Матеріали звіт. наук. конф. “Актуальні проблеми теорії та практики післядипломної освіти керівних і педагогічних кадрів”. — К.: ДАККО.– 1998. — С. 49–51.

8. Болсун С.А.Системний підхід до розвитку педагогічної техніки вчителя // Матеріали звіт. наук. конф. “Післядипломна освіта та управління навчальними закладами в умовах трансформації суспільства”. — К.: ДАККО.—1999. —С. 100–101.

9. Болсун С.А. Педагогічна техніка в творчій спадщині В.О. Сухомлинського // Матеріали міжнарод. наук.-практ. конф. та 5-тих Всеукраїнських пед. читань “Василь Сухомлинський і сучасність”. — Кіровоград.— 1999. — С. 234–236.

10. Болсун С.А. Учитель високого рівня розвитку педагогічної техніки