ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БРОННІКОВА Сніжана Миколаївна

УДК 373.3.036: 372.461

ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КУЛЬТУРИ

МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ МИСТЕЦТВА

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Луганськ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник | заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент АПН України, доктор педагогічних наук, професор Шевченко Галина Павлівна, Луганський держав-ний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти | член-кореспондент АПН України, доктор педагогічних наук, професор Бутенко Володимир Григорович, Херсонський державний педагогічний університет, голова психолого-педагогічного комплексу;

| кандидат педагогічних наук, доцент Кучерявий Олександр Георгійович, Донецький національний університет, завідувач кафедри педагогіки і психології.

Провідна установа – | Кіровоградський державний педагогіч-ний університет ім. В.Винниченка Міністерства освіти і науки України, кафедра педагогіки.

Захист відбудеться 13 грудня 2002 року о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.29.053.01 у Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (91011, Луганськ, вул. Оборонна, 2).

Автореферат розісланий 12 листопада 2002 року

Учений секретарспеціалізованої вченої ради Л.Л.Бутенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

Актуальність теми дослідження. Одним із показників духовної культури особистості, її моральності, внутрішньої й зовнішньої краси є мовленнєва культура. У мовленнєвій культурі проявляється інтелект і рівень мислення індивіда, його освіченість і вихованість, культурність і ціннісні орієнтації, краса слова і духу як ознаки духовного багатства та неповторної людської сутності.

Особливої значущості сьогодні набуває необхідність формування мовленнєвої культури у молодших школярів, яка пов’язана з інтенсифікацією інформаційних комунікацій, із широким упровадженням мережі Інтернету, сучасними технологіями видавничої справи, що певною мірою негативно впливають на створення культури особистісного мовленнєвого простору, оволодіння естетикою слова, морально-естетичним самовиразом у спілкуванні. Молодші школярі більш, ніж дорослі підлягають впливу субкультури, моди на спрощення стилю спілкування, зневажливого ставлення до краси буденного мовлення, що приводить до значної засміченості їхньої мови, нарочитої брутальності.

У молодшому шкільному віці закладається фундамент культури мислення, культури мовлення і спілкування, розвиваються комунікативні здібності, пізнавальна активність, образне, творче мислення. Саме початкова школа покликана сформувати в дітей інтерес до краси й мудрості живого слова, його значущості у житті людини.

Проблеми мовленнєвої культури молодших школярів завжди були в центрі уваги видатних педагогів та методистів минулого А.Дістервега, О.Духновича, Я.Коменського, М.Корфа, В.Острогорського, Й.Песталоцці, С.Русової, К.Ушинського та інших. Значне місце ця проблема посідає в педагогічній спадщині В.Сухомлинського.

Різні аспекти формування мовленнєвої культури молодших школярів знайшли своє відображення у працях сучасних дослідників, а саме: питання мовленнєвої особистості (М.Вашуленко, О.Горошкіна, С.Єрмоленко, Л.Мацько, Л.Паламар, Г.Сагач, О.Смолинський); взаємодія мови та світу людини, мовної гармонізації свідомості, мови як поліфункціонального духовного явища (К.Арутюнов, Ю.Жадько, В.Жадько, І.Левяш, О.Федик та ін.), духовно-естетична сутність слова (В.Костомаров, В.Ніколаєва, В.Троїцький); мовленнєва культура в системі культури особистості (Р.Гладіна, М.Львов, Т.Ладиженська, Л.Мацько, В.Соколова, В.Сьоміна, Н.Політова); мовний етикет, національні аспекти мовного етикету (Н.Формановська, С.Богдан, Я.Радевич-Вінницький, Є.Чак, М.Стельмахович та ін.); місце риторико-мовленнєвого компонента в педагогічній діяльності вчителів загальноосвітніх шкіл різного типу (М.Вашуленко, І.Зязюн, А.Капська, М.Пентилюк, Г.Сагач).

Психологічні аспекти зазначеної проблеми представлені у роботах Б.Бадмаєва, М.Жинкіна, О.Леонтьєва, С.Карпова та інших; лінгводидактичні та методичні аспекти відображені у дослідженнях А.Богуш, М.Вашуленка, Л.Варзацької, М.Пентилюк, О.Савченко.

Одним із ефективних засобів формування мовленнєвої культури молодших школярів є мистецтво, яке цілісно впливає на особистість, активізує її емоційно-почуттєву сферу, пізнавальні інтереси, духовно-творчий потенціал. У мистецтві акумульований соціокультурний, духовний досвід людства, його світосприйняття та світовідношення, специфіка культурно-історичних традицій, представлені зразки художнього мовлення, красномовства, переходу слова в образ.

Мистецтво слова є взірцем культури мовлення. Засоби естетичної виразності мови є основою для формування в молодших школярів сприймання й розуміння різних видів мистецтва. Краса мистецтва, що безпосередньо переживається особистістю, знаходить свій вираз у витонченості мовлення, вишуканості й виразності образної думки. Ці проблеми досліджувались Л.Артемовою, А.Богуш, Н.Волошиною, Д.Джола. Н.Іоновою, С.Мельничуком, Т.Пеня, Т.Суховою, Е.Шаповаловою, А.Щербо, Б.Юсовим, Л.Яковенко та ін.

Питання духовного розвитку молодших школярів у цілому та питання формування окремих сторін духовної культури учнів початкової школи були предметом дисертаційних досліджень останніх років (О.Барабаш, І.Бужина). Різні аспекти мовленнєвого розвитку молодших школярів у навчально-виховному процесі досліджували Л.Бірюк, Л.Фесенко, І.Філатова. Комплекс проблем формування мовленнєвої особистості вивчали Л.Паламар, О.Смолинська. Використання мистецтва у вихованні молодших школярів було предметом вивчення Н.Аніщенко, Н.Чорнухи.

Аналіз культурологічної, лінгвістичної, психологічної та педагогічної літератури засвідчив, що проблема формування мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва у контексті розвитку духовної культури досліджена недостатньо. Спостерігається певне протиріччя між необмеженими, потенціальними можливостями мистецтва як культуротворчого засобу особистості молодшого школяра і недостатнім його використанням у педагогічному процесі, що значно обмежує можливості формування мовленнєвої культури, мовленнєвої особистості.

Актуальність проблеми, недостатня теоретична і практична її розробленість й обумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Формування мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у рамках цілісної теми “Формування духовної культури учнівської молоді засобами мистецтва”, що розробляється на кафедрі педагогіки Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка під керівництвом члена-кореспондента АПН України, доктора педагогічних наук, професора Г.Шевченко (№ держреєстрації 01830032718).

Об’єкт дослідження – процес формування мовленнєвої культури молодших школярів.

Предмет дослідження – педагогічні умови формування мовленнєвої культури молодший школярів засобами мистецтва.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність педагогічних умов формування мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва.

Гіпотеза дослідження – формування мовленнєвої культури молодших школярів буде проходити більш ефективно за умов:

Ш цілеспрямованого використання засобів мистецтва, які через емоційно-естетичні переживання та засоби естетичної виразності мови мистецтв сприяють розвитку образності думки, мислення чуттєвими образами та уявленнями, що реалізуються у мовленнєвій діяльності;

Ш розгляду мовленнєвого висловлювання як культурного вчинку, за який людина несе відповідальність і який можна аналізувати з естетичних та етичних позицій;

Ш ціннісного пред’явлення слова, мовлення дитині;

Ш формування естетичного бачення слова;

Ш урахування специфіки культурно-мовленнєвого простору розвитку молодших школярів.

У відповідності із метою та гіпотезою дослідження сформульовані його основні завдання:

1) На підставі аналізу філософської, культурологічної, лінгвістичної, психолого-педагогічної літератури визначити методологічні та теоретичні основи формування мовленнєвої культури молодших школярів.

2) Обґрунтувати сутність та структуру мовленнєвої культури молодших школярів.

3) Розробити та експериментально перевірити технології формування мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва.

4) Визначити та експериментально перевірити педагогічні умови формування мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва.

5) Розробити практичні рекомендації педагогічним працівникам по формуванню мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва.

У процесі дослідження було використано комплекс методів: теоретичні методи: аналіз філософської, культурологічної, психолого-педагогічної, мистецтвознавчої, лінгвістичної літератури для здійснення історико-генетичного аналізу проблеми й визначення теоретико-методологічних основ дослідження; метод теоретичного моделювання при визначенні структури й особливостей функціонування мовленнєвої культури молодших школярів; вивчення та теоретичне осмислення практики використання мистецтва як засобу формування мовленнєвої культури у початковій школі; ретроспективний аналіз власного педагогічного досвіду в школі; емпіричні методи: анкетування, бесіда, тривале спостереження, метод експертних оцінок, аналіз продуктів діяльності учнів для визначення рівнів сформованості мовленнєвої культури школярів; педагогічний експеримент у природних умовах роботи середніх загальноосвітніх шкіл для виявлення педагогічних умов формування мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва; методи математичної статистики для опрацювання результатів експериментальної роботи.

Методологічну основу дослідження становлять філософські, культурологічні, психологічні й педагогічні положення про духовну культуру особистості; про використання духовних цінностей, мистецтва у мовленнєвому розвитку; положення про взаємозумовленість чуттєвого й раціонального у мовленнєвій практиці, про єдність мовленнєвого змісту та форми; культурологічний та цілісний підходи до процесу формування мовленнєвої культури засобами мистецтва. Провідними у визначенні теоретичних засад дослідження були концептуальні положення філософів кінця ХІХ – початку ХХ ст. М.Бахтіна, М.Бердяєва, В.Соловйова, П.Флоренського про взаємозв’язок культури та особистості; про роль мови у становленні духовності; праці вітчизняних філософів та педагогів В.Біблера, Л.Буєвої, О.Лосєва, Ю.Лотмана та інших про культурологічні аспекти мовленнєвого розвитку особистості; праці зарубіжних мислителів ХХ ст. про духовність особистості та засоби її розвитку (А.Швейцер, В.Франкл, Е.Фромм та ін.); теорія мовленнєвої діяльності (Л.Виготський, М.Жинкін, О.Леонтьєв, О.Шахнарович); наукові доробки сучасних лінгводидактів (А.Богуш, М.Вашуленко, М.Пентилюк та ін.); дослідження у галузі естетичного виховання засобами мистецтв (В.Бутенко, Н.Волошина, С.Жупанін, І.Зязюн, А.Капська, Л.Масол, Н.Миропольська, О.Мелік-Пашаєв, В.Полуніна, З.Новлянська, Г.Тарасенко, Г.Шевченко та ін.).

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що отримала подальший розвиток розробка теоретичних основ формування мовленнєвої культури молодших школярів як структурного елементу духовної культури учнівської молоді, удосконалено технології формування мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва.

Практична значущість роботи полягає у розробці й впровадженні комплексної програми формування мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва – програми клубної роботи “Словограй”, системи творчих завдань і прийомів для забезпечення урочної та позаурочної роботи з формування мовленнєвої культури школярів. Результати дисертаційної роботи впроваджені у навчально-виховний процес середніх загальноосвітніх шкіл № 41, 51, 55, 60 м. Луганська (довідки про впровадження № 135 від 18.09.2001; № 87 від 12.10.2001; № 125 від 20.09.2001; № 515 від 28.10.2001).

Апробація результатів дослідження здійснювалась під час обговорення теоретичних і практичних положень дослідження на засіданнях кафедри педагогіки Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, щорічного повідомлення на університетських наукових конференціях, на регіональній науково-практичній конференції “Духовний розвиток школярів в умовах регіонального культурно-освітнього простору” (Луганськ-Старобільськ, 2000), на науково-практичних семінарах вчителів шкіл м. Луганська.

За матеріалами дослідження опубліковано 5 робіт, з них 4 у наукових фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (299 найменувань), 4 додатків на 15 сторінках, 10 таблиць. Повний текст складає 208 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені об'єкт, предмет, мета дослідження, розкрита методологічна основа роботи, названі методи дослідження, наукова новизна, теоретична та практична значущість дисертаційної роботи, наведені дані про апробацію.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи формування мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва” подається історико-генетичний аналіз проблем мовленнєвого розвитку особистості у контексті філософського, лінгвокультурного та психолого-педагогічного знання, розкривається сутність поняття “мовленнєва культура молодшого школяра”, визначається її зміст та структура з урахуванням сучасного культурологічного знання та особливостей соціокультурної ситуації сьогодення, характеризуються специфічні риси мовленнєвої культури, які дозволяють розглядати її в контексті загальнокультурного, духовного розвитку особистості. Особлива увага приділяється мистецтву, комплексу мистецтв у процесі формування мовленнєвої культури молодших школярів.

Історико-генетичний аналіз формування уявлень про мовленнєву культуру особистості в історії філософсько-лінгвістичної думки та естетичного виховання свідчить, що величезною скарбницею мовленнєвого досвіду багатьох поколінь є живе слово народу, фольклорне багатство. У народних прислів’ях, приказках закарбовані уявлення про закони моралі та поведінки, про красу людського мовлення.

“Батьківщина красномовства” – Давня Греція – в уявлення про ідеальну людину включала необхідність віртуозності у володінні словом, винахідливість, гострий розум. Значення слова, мовленнєвої культури у виявленні інтелектуального багатства особистості підкреслювали Сократ, Марк Фабій Квінтіліан, Цицерон та ін. Крізь віки залишився відомий вислів Сократа “Заговори, щоб я тебе побачив”.

Аскетичне розуміння краси, суворість, серйозність, ригоризм мовленнєвої культури були характерними для середньовічної епохи. За добу Відродження критерієм визнання людини у світі була широка художня освіта у поєднанні із вмінням говорити. Філософія та ідеологія Просвітництва характеризувалась раціоналізмом мислення і, відповідно, цінувала розсудливість та обачність мовлення людини, культ точного, чіткого слова, дидактичність та прямолінійність усного та письмового мовлення. Натомість, вишукана розкіш бароко зумовила містицизм, екзальтованість мовленнєвої поведінки і, відповідно, певне зниження вимог до точності, виваженості мовленнєвої культури особистості. Цивілізація індустріальної епохи утвердила реалістичне світосприйняття і, як наслідок, прямолінійність, однозначність мовлення.

Історія східнослов’янської культури свідчить про визнання великої сили слова, взаємозв’язок “золотого слова” із практичними справами людини, її моральною культурою, цінування щирості у словах, простоти, невимушеності мовлення, доречності мовчання, заборони хули на ближнього, пустопорожньої балаканини, багатослів’я тощо. У ХІХ ст. у вітчизняній лінгвістиці та педагогіці питання мовленнєвої культури розглядались переважно крізь призму риторики. К.Ушинський, видатний вітчизняний педагог, виступав палким захисником рідномовності навчання, вважав провідним засобом виховання особистості саме мову, називав мовленнєву здатність Божим даром, дивом людської природи. С.Русова розглядала мову як соціальний зв’язок між людьми, засіб для виявлення внутрішнього світу, для сприйняття нового безмежного знання. В.Сухомлинський підкреслював тісний взаємозв’язок мовленнєвої культури з естетичною та інтелектуальною культурою особистості молодшого школяра.

Історико-генетичний аналіз засвідчив обумовленість мовленнєвої культури людини загальним соціокультурним простором, провідними філософськими та педагогічними поглядами на культуру особистості, постійну увагу до мовлення людини як показника загальнокультурної вихованості. Яскравою є тенденція взаємозв’язку успішності людини (у професійному, суспільному планах) із її навичками мовленнєвої культури.

Розвиток культури мовлення поставало завданням шкільної освіти упродовж усієї історії людства. Однак, як засвідчив аналіз історико-педагогічних джерел, питання мовленнєвої культури досить часто заміщувались питаннями риторичної підготовки, певною утилітарністю мовленнєвого розвитку особистості. Теоретико-методологічні основи формування мовленнєвої культури молодших школярів спираються на зарубіжні лінгвістичні та лінгвокультурологічні дослідження ХХ століття (К.Жоль, Ж.Піаже, Р.Хомський, А.Вежбицька, В. фон Гумбольдт, П.Сопер, К.Слезак-Шиндлер та ін.).

Аналіз підходів до визначення поняття “культура мовлення” (Л.Щерба, Д.Розенталь, Б.Головін, М.Ілляш, Л.Барановська, А.Богуш та ін.). свідчить про перевагу нормативного підходу до культури мовлення, представлення мовлення у вимірах якісних характеристик, що регламентовані соціокультурною сферою. Разом із поняттям “культура мовлення” в теорії та практиці шкільного навчання і виховання використовується термін “мовленнєва культура”, яка у психолого-педагогічній літературі представлена переважно у понятійній термінології лінгводидактики. Ми розглядаємо цю проблему у загальнопедагогічному плані, підкреслюючи, що мовленнєва культура є продуктом духовної діяльності школярів, результатом сформованості духовних цінностей, дитина розглядається як суб’єкт процесу культурно-мовленнєвого розвитку (В.Бадер, Є.Іллін, Р.Кондратов, О.Торшилова).

Мовленнєва культура розглядається у контексті культури особистості, передбачає не тільки наслідування норм, але й уміння свідомо вибирати найбільш доцільні варіанти мовленнєвої поведінки (точні у смисловому відношенні, стилістично доречні, виразні), знаходити адекватну щодо ситуації нову мовленнєву форму. А це вже особистісна якість, що відбиває рівень загальної культури, мислення особистості.

На нашу думку поняття “мовленнєва культура” ширше поняття “культура мовлення”, оскільки відображає не тільки нормативний мовленнєвий аспект, а й особистісні, індивідуальні, загальнокультурні властивості людини. Мовленнєва культура відбиває душевний стан людини, її емоційні переживання. Вона є своєрідним “лакмусовим папірцем”, що визначає рівень інтелігентності, культурності, вихованості, морально-естетичного ставлення до життя, до навколишнього світу. Якщо врахувати нелінійний, синергетичний характер освітнього простору, то принципове значення набуває формування варіативності мовленнєвої поведінки, відповідальності людини за мовленнєві ситуації та їх наслідки. Індивідуальні засоби мовленнєвої культури спираються на індивідуальний культурно-мовленнєвий тезаурус людини, надають своєрідність мовленнєвому статусу особистості, особистісному культурно-мовленнєвому простору кожної людини.

Мовленнєва культура є невід’ємною часткою духовної культури особистості й органічно пов’язана з усіма іншими її складовими (інтелектуальна, моральна, естетична, художня, екологічна, правова та ін.). Найбільш за все тісний зв'язок мовленнєвої культури спостерігається із естетичною та художньою культурою. Це пояснюється тим, що будь-яка культура є носієм естетичних цінностей, тому естетичні компоненти притаманні мовленнєвій культурі саме тому, що естетична виразність слова формується завдяки переживанню краси. Зразком мовленнєвої культури є художнє мовлення, яке яскраво представлено у мистецтві слова (література, театр, кіно, телебачення та ін.).

Таким чином, мовленнєва культура – інтегральна духовна властивість особистості, яка відбиває здатність людини до культурно-мовленнєвої діяльності, спрямованої на загальнокультурну комунікацію, що заснована на принципах естетизації і гуманістичній спрямованості поведінки. Мовленнєву культуру молодших школярів можна розглядати як: 1) систему цінностей-регуляторів мовленнєвої поведінки, 2) як спосіб, інструмент культурно-пізнавальної діяльності, 3) як концентрований вираз особистості дитини (самоствердження, самовияв).

Мовленнєва культура молодшого школяра включає мотиви, потреби, почуттєво-емоційні компоненти, систему ціннісних орієнтацій, що опосередковує й спрямовує культурно-мовленнєву активність, мовленнєву діяльність дитини. Процес формування мовленнєвої культури має індивідуально-творчий характер, що виявляється у вільному виборі мовних форм і засобів. До структурних компонентів мовленнєвої культури молодшого школяра слід віднести: інформативно-комунікативний компонент (усвідомлення цілей та завдань мовленнєвої взаємодії), афективний компонент (емоційне підґрунтя мовлення та мовленнєвої поведінки), поведінковий компонент.

Важливою ознакою мовленнєвої культури особистості є мовний (мовленнєвий етикет), основні вимоги якого ґрунтуються на етнокультурних традиціях. Специфікою українського мовленнєвого етикету є визнання людини найвищою цінністю, схильність до коректності, толерантності, зневага до брутальності.

Дослідження з психології мовлення свідчать про необхідність стимулювання інтелектуальної та емоційної активності людини особливо у ситуаціях непідготовленої промови, оскільки емоційна оцінка ситуації передує добору слів та виразів. У процесі формування мовленнєвої культури слід ураховувати наявність природних установок людини на благозвуччя, “мовної” пам’яті. Особливе значення у психології мовлення надається своєрідним функціональним утворенням, що відбивають „сліди” індивідуального досвіду – енграмам (фреймам), які розуміються як сукупність вербальних мереж із закодованими в них мовними одиницями та програмою дій (В.Бадер). Саме тому процес формування мовленнєвої культури учнівської молоді неодмінно повинен включати цілеспрямовану роботу із збагачення словника, ускладнення культурно-мовленнєвого тезаурусу дітей.

Важливою умовою ефективності процесу формування мовленнєвої культури особистості визначається чуття мови, мовленнєва інтуїція (А.Богуш, Л.Божович, Л.Виготський, М.Жинкін, В.Костомаров та ін.). Саме чуття мови створює підґрунтя для сприймання естетичних властивостей мовлення й формування інтересу до художнього слова.

Організація процесу формування мовленнєвої культури особистості повинна враховувати й труднощі сучасного культурного простору: “змішаний” білінгвізм (за термінологією Л.Щерби); інтерферуючий вплив як російської мови на українську, так і навпаки (А.Богуш); зросійщення української мови (Л.Мацько), американізацію культурної сфери суспільства. Слід ураховувати також домінування аудіовізуальних джерел мовлення; низький рівень мовленнєвої культури засобів масової інформації, сучасної реклами; розширення дистантних форм представлення мовлення; зближення традиційних книжково-писемних та усних засобів із розмовно-побутовою лексикою, професійними діалектами. Мовленнєва культура повинна бути осмислена у власне екологічному аспекті – як частина здорового навколишнього мовленнєвого середовища.

Аналіз психолого-педагогічної, лінгвістичної та методичної літератури дозволив визначити наступні критерії сформованості мовленнєвої культури молодших школярів: нормативність мовлення (наявність нормативних знань, умінь та навичок у галузі словесності, освоєння норм вимови, орфоепії, чистота і точність мовлення, володіння мовленнєвими жанрами); словниковий запас (активний тезаурус); емоційність та естетична виразність мовлення (здатність використовувати норми мовленнєвої культури для вираження емоційного стану); емоційна забарвленість власних висловлювань; використання засобів художнього мовлення; володіння мовленнєвим етикетом (знання формул мовленнєвого етикету, володіння навичками переключення мовленнєвого коду за умови тієї чи іншої рольової мовленнєвої поведінки, контекстуальних особливостей спілкування, доречність мовлення (стильова, контекстуальна, ситуаційна, особистісно-психологічна); мовленнєва творча активність (прагнення до мовленнєвого самовираження, наявність власних виразних мовленнєвих засобів, що відображають унікальність, неоднозначність самої особи школяра); гуманістична спрямованість мовленнєвої поведінки (толерантність, повага до думки іншого). Критерії носять прогностичний характер, виступають підґрунтям для діагностики та корекції сформованості мовленнєвої культури.

У процесі формування мовленнєвої культури молодших школярів слід враховувати й психологічні особливості цієї вікової групи: спрямованість на ігрову та пошукову діяльність; потреба у враженнях, спілкуванні; прагнення школярів зробити свою поведінку суспільно схвальною. Мовленнєва активність молодших школярів спрямовує педагогічну роботу на максимальне наближення до природних ситуацій соціокультурного спілкування. Молодший шкільний вік – період найбільшого авторитету дорослого в очах дитини, що особливо актуалізує виховні можливості впливу педагогів та батьків на мовлення дитини.

Ми підтримуємо позицію дослідників (насамперед О.Торшилової та Р.Кондратова) відносно того, що суттєвим прорахунком більшості програм мовленнєвого розвитку учнів молодших класів є прагнення звільнити мовлення дітей від усього дитячого (випадкового, “дограмотного”) і привести його до єдиної для всіх учнів норми.

Провідна ідея процесуального аспекту формування мовленнєвої культури молодших школярів – єдність двох ліній: а) створення культурно-мовленнєвого простору з емоційно-естетичною насиченістю, оскільки дитина знаходиться у численному колі культурних текстів й їхня якість та культурна спрямованість стає передумовою успішного розвитку культури мовлення; б) створення умов для мовленнєвого самовираження, творчості дитини.

Важливою специфічною рисою процесу формування мовленнєвої культури молодших школярів є ціннісне пред’явлення слова, мовлення дитині. Ціннісне пред’явлення мовлення пробуджує емоційно-естетичні переживання, моральну оцінку. При ціннісному пред’явленні мовлення педагог, насамперед, буде підкреслювати, що мовлення – це одяг для нашої гідності, брутальні слова – це потворна форма, в яку людина себе одягає, вітання – це спілкування, красиве слово – це цінність форми, що відображає зміст діалогу.

У психолого-педагогічних дослідженнях увага акцентується на різних домінантах мовленнєвого розвитку дітей. Одним із найбільш продуктивних підходів, на нашу думку, можна визнати той, що наголошує на важливості конструювання усіх аспектів розвитку мовлення дитини на основі естетичного аспекту мовленнєвої поведінки (Н.Миропольська, О.Торшилова). Провідним засобом формування мовленнєвої культури молодших школярів виступає мистецтво, залучення школярів до різних форм спілкування з художніми творами. Методологічною основою використання педагогічного потенціалу мистецтва слова є положення про те, що слово виступає символом, через який реалізуються усі цінності та смисли людського буття.

У процесі спілкування з мистецтвом формуються естетичні смаки та ідеали особистості, розвивається культура почуттів, естетичне ставлення до природи, праці, дійсності, до образу ідеального героя. Провідною формою пізнавальної діяльності у молодшому шкільному віці є гра, у якій особистість втілює свої емоційні враження, переживання, уявлення у ті чи інші персонажі, їхню поведінку. Саме тому найбільш близькими для дітей є образи, які представлені засобами художнього слова, музики, образотворчого мистецтва, кіно. Оскільки образність є загальною властивістю мовлення, сприймання художніх образів, представлених різними видами мистецтва, пов’язане з опануванням молодшими школярами засобів художньої виразності, мови мистецтв. Важливим методологічним принципом організації виховного процесу засобами мистецтва є використання взаємодії мистецтв, синтезу мистецтв у духовному розвитку особистості. Окремі види мистецтва доповнюють один одного у створенні цілісної культурної картини світу.

У другому розділі “Педагогічні умови формування мовленнєвої культури молодших школярів” подається науково-методичне обґрунтування процесу формування мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва у взаємодії урочної та позаурочної роботи, розроблено змістові та процесуальні аспекти діагностики та формування мовленнєвої культури, представлена характеристика експериментальної роботи.

Обґрунтування сутності, структури та критеріїв оцінки мовленнєвої культури молодших школярів сприяло визначенню рівнів її сформованості – високий, вище середнього (оптимальний), середній, нижче середнього (критичний) та низький.

В експериментальній роботі за проблемою дослідження брали участь учні початкової ланки загальноосвітніх шкіл м. Луганська (№ 41, 51, 55, 60), вчителі, студенти Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Констатуючий етап мав на меті дослідити специфіку мовленнєвої культури молодших школярів, її взаємозв’язок із залученням учнів до різних форм спілкування із мистецтвом.

Педагогічний аналіз системи мовленнєвого розвитку учнів початкової школи дозволяє зробити висновок про наявність певних негативних рис, що суттєво знижують ефективність цього процесу. Це, по-перше, одноманітні прийоми роботи, орієнтація на просвітництво та інформування, перебільшення уваги до переказів, тематика яких не відповідає віковим інтересам дітей. По-друге, різке переключення з переживання мистецтва на знання веде до руйнування цілісності сприйняття. По-третє, досить часто твори мистецтва використовуються в утилітарних цілях, вчителі обмежуються художньо-естетичним матеріалом одного виду мистецтва без урахування складної взаємодії всіх його видів.

У рамках констатуючого експерименту проводилось вивчення впливу різних факторів на мовленнєвий розвиток молодших школярів. Експертна оцінка довела найбільшу значущість таких факторів: культурний рівень родини, ступінь використання засобів мистецтва, масової інформації, субкультура школярів (культурно-мовленнєве оточення), уроки зв’язного мовлення.

Ураховуючи важливе концептуальне положення про взаємообумовленість розвитку мовленнєвої культури та залучення дітей до мистецтва, вивчалось ставлення дітей до мистецтва, рівень естетичної поінформованості. Учні в цілому надають перевагу естрадно-пісенній музиці, проявляють інтерес до її слухання та виконання (83 %). 94 % дітей подобаються літературно-музичні композиції (казки, вистави). Найчастіше на уроках використовується така форма висловлювання про мистецтво, як переказ за картиною, письмова рецензія (відзив) про виставу (телепрограму), твір за твором мистецтва.

Опитування учнів дозволило визначити форми художньо-творчої діяльності, яким надають перевагу школярі: на першому місці – перегляд кінофільмів, на другому – прослуховування музики. Значна більшість дітей із задоволенням приймає участь у драматизації. Перевага наступним формам діяльності суттєво залежить від віку: перший клас – малювання, ліпка, другий та третій – читання. Вивчення частоти спілкування із мистецтвом свідчить, що більшість дітей обмежуються епізодичним відвідуванням театру, читанням художньої літератури. В цілому, аналіз переваг школярів визначає тенденцію превалювання кіно і телебачення. Діти об’єктивно обмежені у виборі художньої продукції. Такі результати опитування актуалізують нашу увагу до класичної музики, живопису, театру, хореографії.

Аналіз мовленнєвого розвитку молодших школярів засвідчив, що більшість учнів знаходиться на середньому та критичному рівнях сформованості мовленнєвої культури (32,95 %, 18,7 %). Сучасна практика розвитку мовлення реалізується у штучних умовах уроку, у системі “питання – відповідь”, яка багато в чому обмежує можливості розвитку дитини. Однак, “живе мовлення”, яке оточує дитину поза уроком, культурно-мовленнєвий простір школи, родини має набагато більший педагогічний ефект.

Вихідними методологічними позиціями організації формуючого етапу експериментальної роботи були визнані: прийняття дитини як носія особливого культурного світу (Н.Крилова, Н.Щуркова), в якому є свої закони, цінності та пріоритети, своє мовлення та символічні образи; урахування так званого “докультурного мовлення” дитини, яке передбачає розвиток індивідуальних здібностей до розуміння, прийняття та творення мовленнєвої культури як своєї власної, так й культури інших людей; ціннісне пред’явлення слова дитині, наголошення на ціннісних аспектах мовленнєвої культури; опора на взаємодію різних культур та мов; відкритість дитини для мовленнєвого розвитку, здатність до діалогового спілкування на основі толерантності; творчий характер мовленнєвої культури; визнання культурно-освітнього простору як тексту: світ природи, людей, взаємин, мистецтва являє себе й говорить про себе завдяки феномену слова, мови й мовлення; діяльнісна основа формування мовленнєвої культури, забезпечення умов для максимальної мовленнєвої активності; спонукальна сила мотивів мовленнєвої діяльності, які опосередковують та безпосередньо визначають специфіку мовленнєвої культури школярів; поетизація усного мовлення, формування чуття краси буденного мовлення як провідний напрямок складної системи формування мовленнєвої культури молодших школярів; мистецтво визначається основою формування мовленнєвої культури.

Відповідно до ідеї технології Школи діалогу культур (В.Біблер, С.Курганов, Р.Кондратов) ми враховуємо, що звичайне для дитини слово повинно перетворитися на предмет образного бачення.

“Клітинкою” цілісного процесу формування мовленнєвої культури стає культурно-мовленнєва педагогічна ситуація, яка являє своєрідний “культурний текст”, що має свою цінність, певною мірою структурований. Така ситуація завжди має характер “тут і сьогодні”, для неї характерна модальність безпосереднього спілкування, яке спонукає дитину до творчої мовленнєвої активності.

Процес формування мовленнєвої культури відповідно до визначених теоретичних позицій проходить декілька етапів. Перший етап. Створення ситуацій прийняття висловлювання кожної дитини як самоцінності. На цьому етапі провідну роль відіграє формування мотивів та потреб мовленнєвої діяльності, становлення мовленнєвого престижу школяра, усвідомлення потреби у мовленнєвій самореалізації особистості. Другий етап. Формування ціннісного відношення до слова, мовленнєвої культури кожної людини. Мета – виявити ціннісне призначення мовленнєвих висловлювань, формул мовленнєвого етикету. Третій етап. Накопичення мовленнєвої компетенції, знань та умінь. Традиційно цей етап розглядається як перший. Однак, ми підкреслюємо, що когнітивний аспект процесу формування мовленнєвої культури не може передувати емоційно-оцінному та мотиваційно-стимулюючому аспектам. Четвертий етап. Збагачення мовленнєвої культури через включення молодших школярів у спілкування з різними видами мистецтва, що пов’язує мовлення і різноманітні форми художньої діяльності. П’ятий етап. Формування навичок самоаналізу і самовиховання мовленнєвої культури. Визначені етапи формування мовленнєвої культури не можна розглядати як лінійний процес. Окремі етапи можуть сполучатися, існувати як взаємодоповнення.

Відповідно до теоретичних положень дослідження про взаємозв’язок формування мовленнєвої культури та залучення дітей до спілкування із мистецтвом були розроблені змістовне та методичне забезпечення клубної роботи для учнів 1-4 класів “Словограй”, Карта сформованості мовленнєвої культури молодшого школяра.

Оскільки мовленнєва культура – універсальна якість особистості, то її розвиток повинен стати завданням усіх без винятку урочних та позаурочних форм діяльності молодших школярів. Ми віддаємо перевагу груповій формі роботи, у процесі якої діти та педагог включені у культурний діалог, співтворчість. Співтворчість, як підкреслює О.Кучерявий, слід розглядати як захопленість спільним пошуком вирішення творчих завдань.

Для розв’язання завдань дослідження було визначено систему творчих вправ та завдань із використанням різних видів мистецтва, що зафіксовані у розробленій нами для вчителя Художньо-тематичній картці. Наприклад, творчі завдання “Слова у казках та житті”, “Виправдати назву”, “Портрет”, “Різна осінь” та ін. Відбір матеріалу для експериментальної роботи здійснювався на базі класичного мистецтва.

Специфічна особливість формування мовленнєвої культури у молодших школярів полягає у розвитку здібності кожного індивіда на сенсорному рівні відчувати виразні засоби музичних та літературних творів, образотворчого мистецтва та синтетичних видів мистецтв. Так, інтонація, ритм, динамічні відтінки, мелодійність звучання – провідні засоби виразності та образотворчості у кожному виді мистецтва. Шляхом переносу та асоціативних уявлень ми підводимо учнів початкових класів до розуміння особливостей художнього образу, в якому присутні елементи фантазії, творчого уявлення, умовності.

Ми спиралися на дослідження лабораторії комплексної взаємодії мистецтв Дослідницького центру естетичного виховання Російської академії освіти (Б.Юсов, Т.Сухова, Т.Пеня та ін.), праці Г.Шевченко, Б.Івасіва, Л.Масол. У цих роботах доведено, що завдяки взаємодії мистецтв створюється синтетичний художній образ, який особливим чином впливає на цілісний, духовний розвиток особистості молодшого школяра. Тому одним із найважливіших технологічних прийомів, який використовується вченими і практиками при використанні взаємодії мистецтв є включення дитини у сприйняття твору мистецтва всіма органами почуттів. Дитина повинна відчувати пахощі квітів, які вона малює, живі картини образотворчого мистецтва. Почуття, які виникають під впливом синтетичного художнього образу, мають значно більшу емоційно-естетичну наповненість і тому він максимально стимулює розвиток образності думки, висловлювання, говоріння. Синтетичний художній образ сприяє художньому мисленню і художньому мовленню.

Провідним напрямом роботи було визнано включення дітей у різні форми мовленнєвої діяльності, пов’язаної з сприйняттям художніх засобів мистецтва, їх використанням у словотворчості, спілкуванні (театралізоване дійство з елементами образотворчого мистецтва та музики, драматизація, ігрові ситуації, спрямовані на розвиток творчого уявлення, художньо-мовленнєвий етюд, усне малювання, опис, складання казок за ілюстрацією, мотивами народної пісні та ін.).

Співвіднесення результатів констатуючого та формуючого етапів експериментальної роботи свідчить про те, що залучення учнів до активного спілкування із мистецтвом є важливим фактором формування мовленнєвої культури. Так, до 25,5 % зменшилась кількість учнів за середнім рівнем, відповідно зросла група школярів на оптимальному (30,1 %), високому (17,2 %) рівнях. Слід відзначити помітну тенденцію зростання рівня мовленнєвої культури молодших школярів внаслідок використання засобів мистецтва. Найбільші зрушення спостерігаємо за критеріями щодо володіння мовленнєвим етикетом, мовленнєвої творчої активності, емоційності та естетичної виразності мовлення, використання засобів художнього мовлення, гуманістичної спрямованості мовленнєвої поведінки. Діагностичний зріз за критеріями сформованості мовленнєвої культури в експериментальних і контрольних класах було порівняно за методом обчислення статистичного критерію ?і (кутового перетворення Фішера), ?2-квадрата К.Пірсона.

Аналіз результатів експериментальної роботи дозволяє визначити педагогічні умови успішності процесу формування мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва: цілеспрямоване використання засобів мистецтва, які через емоційно-естетичні переживання та засоби естетичної виразності мови мистецтв сприяють розвитку образності думки, мислення чуттєвими образами та уявленнями, що реалізуються у мовленнєвій діяльності; розгляд мовленнєвого висловлювання як культурного вчинку, за який людина несе відповідальність і який можна аналізувати з естетичних та етичних позицій; ціннісне пред’явлення слова, мовлення дитині; формування естетичного бачення слова; урахування специфіки культурно-мовленнєвого простору розвитку молодших школярів.

Результати дослідження дозволили зробити такі висновки:

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми формування мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва. Проблема формування мовленнєвої культури учнівської молоді особливо актуальна в період соціокультурної трансформації суспільства. Саме в цей час ринкові відносини породжують нігілістичні відношення до усталених культурно-історичних традицій мовленнєвої практики, спостерігається тотальність споживання продуктів масової культури, що негативно впливає на стан духовної культури суспільства та особистості учнівської молоді. Розвиток мовленнєвої культури молоді стає одним із необхідних напрямів формування духовності особистості, її морально-естетичної культури, рівня вихованості і культурності.

2. Історико-генетичний аналіз показав, що проблема мовленнєвої культури посідає чільне місце в світовій історії культури. Вона започаткована від ідеї красномовства, краси думки, мудрості людини. В сучасній науці чітко розрізняються поняття „культура мовлення”, „риторика”, „мовленнєва культура”, які об’єднані загальною науковою ідеєю навчити правильно, красиво, доказово, толерантно висловлювати свою думку.

3. Теоретико-методологічними основами вивчення проблеми формування мовленнєвої культури молодших школярів виступають культурологічні, психологічні й педагогічні положення про духовну культуру особистості; про використання духовних цінностей, мистецтва у мовленнєвому розвитку; положення про взаємозумовленість чуттєвого й раціонального у мовленнєвій практиці, про єдність мовленнєвого змісту та форми; культурологічний та цілісний підходи до процесу формування мовленнєвої культури засобами мистецтва.

4. Мовленнєва культура молодших школярів визначається як інтегральна духовна властивість особистості, яка відбиває здатність людини до культурно-мовленнєвої діяльності, спрямованої на загальнокультурну комунікацію, що заснована на принципах естетизації і гуманістичній спрямованості поведінки; частина загальної культури особистості, у якій відображені мовленнєва компетенція, основа моральної та естетичної культури людини. Структура мовленнєвої культури включає інформативно-комунікативний, афективний та поведінковий компоненти.

5. Психологічні механізми формування мовленнєвої культури молодших школярів базуються на наявності природних установок людини на благозвуччя, “мовної” пам’яті, чуття мови та мовної інтуїції. Особливе значення має фонд енграм (фрейм) як сукупність вербальних мереж із закодованими в них мовними одиницями та програмою дій (В.Бадер).

6. Розроблені і експериментально перевірені технології формування мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва. Саме мистецтво як емоційно-образна форма відображення дійсності максимально сприяє розвитку образності, виразності, художності мовлення учнів початкової школи.

7. На основі теоретико-методологічного аналізу та дослідно-експериментальної роботи доведена ефективність педагогічних умов формування мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва: цілеспрямоване використання засобів мистецтва, які через емоційно-естетичні переживання та засоби естетичної виразності мови мистецтв сприяють розвитку образності думки, мислення чуттєвими образами та уявленнями, що реалізуються у мовленнєвій діяльності; розгляд мовленнєвого висловлювання як культурного вчинку, за який людина несе відповідальність і який можна аналізувати з естетичних та етичних позицій; ціннісне пред’явлення слова, мовлення дитині; формування естетичного бачення слова; урахування специфіки культурно-мовленнєвого простору розвитку молодших школярів.

8. Розроблені практичні рекомендації педагогічним працівникам по формуванню мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва, що можуть бути використані у системі початкової, середньої та вищої педагогічної освіти.

9. Проведене дослідження не вичерпує всіх проблем мовленнєвого розвитку учнівської молоді. Подальшого вивчення потребують питання динаміки становлення мовленнєвої культури школярів різного віку, підготовки вчителів до організації процесу формування мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва, аналіз енергоінформаційних основ розвитку мовленнєвої культури школярів.

Основні положення і висновки дисертації викладені автором у таких публікаціях:

1. Бронникова С.М. Духовно-творчий контекст розвитку мовленнєвої культури молодших школярів// Гуманізація навчально-виховного процесу: Зб. наук. пр. Вип. ХІІІ / За заг. ред. В.І.Сипченка. – Слов’янськ: Видавничий центр СДПІ, 2001. – С.103-106.

2. Бронникова С.Н. Возрастные особенности восприятия искусства младшими школьниками// Гуманізація навчально-виховного процесу: Зб. наук. пр. Вип. ХІІ / За заг. ред. В.І.Сипченка. – Слов’янськ: Видавничий центр СДПІ, 2001. – С.111-113.

3. Бронникова С.М. Зміст і сутність культури мовлення// Гуманізація навчально-виховного процесу: Зб. наук. пр. Вип. ІХ/ За заг. ред. В.І.Сипченка. – Слов’янськ: Видавничий центр СДПІ, 2000. – С. 96-100.

4. Бронникова С.М. Формування творчої особистості дитини// Формування духовної культури учнівської молоді засобами мистецтва: Основні концептуальні ідеї: Наук. зб. – Луганськ: ЛДПУ,2000. – С.76-77.

5. Бронникова С.М. Педагогічні умови формування мовленнєвої культурі молодших школярів засобами мистецтва //Духовний розвиток школярів в умовах регіонального культурно-освітнього простору: Тези регіон. наук.-практ. конф. – Луганськ-Старобільськ, 2000. – С.39-41.

Бронникова С.М. Формування мовленнєвої культури молодших школярів засобами мистецтва. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. Луганський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка. Луганськ, 2002.

Досліджуються теоретико-методологічні основи формування мовленнєвої культури молодших школярів, сутність, структура мовленнєвої культури молодших школярів в контексті духовної культури особистості. Визначено критерії та рівні сформованості мовленнєвої культури учнів початкової школи. Обґрунтовується роль естетики слова, взаємодії мистецтв