ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БОРИСОВА Світлана Володимирівна

УДК 37.035.6: 378.147: 78 (477)

ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ

МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ЗАСОБАМИ

УКРАЇНСЬКОГО МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Луганськ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: | доктор педагогічних наук, професор Харченко Сергій Якович, Луганський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти: | доктор педагогічних наук, професор Дем’янчук Олександр Никанорович, Інститут мистецтв Волинського держав-ного університету імені Лесі Українки, завідувач кафедри музично-теоретичних дисциплін, заступник директора з виховної роботи;

кандидат педагогічних наук, доцент Кучерявий Олександр Георгійович, Донецький національний університет, завідувач кафедри педагогіки і психології

Провідна установа: | Південноукраїнський державний педаго-гічний університет ім. К. Ушинського Мі-ніcтерства освіти і науки України, кафедра педагогіки, м. Одеса.

Захист відбудеться “29” жовтня 2002 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.053.01 у Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, ).

Автореферат розісланий “27” вересня 2002 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Л. Бутенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Проблема формування національної самосвідомості молоді є однією з найважливіших у процесі державотворення в Україні, оскільки від її вирішення залежить майбутнє нещодавно створеної незалежної держави. Але перехід від тоталітаризму до сучасних національних форм державного устрою на демократичній основі виявився надто важким і навіть болючим. Сьогодні реальне становище таке, що в країні немає єдиного духовного стрижня, який би мав загальнонаціональне значення і спирався на сучасні уявлення про націю. Як про те свідчать дослідження молодіжних проблем, навіть серед найбільш активної частини молоді, тобто студентства, лише чверть пов’язує власний успіх з успішним соціально-економічним розвитком нашої країни (І.Підласий). Отже, у наших співвітчизників переважає в цілому непозитивний образ України. Не можуть бути для молодої людини привабливими такі риси, як бідність, слабкість, нецивілізованість, непередбачливість у власних вчинках тощо (В.Горський). Тому подолання такого погляду на сприйняття власної країни на основі неупередженого вивчення та щирого відношення до величезних культурних здобутків народу уявляється завданням першочергової ваги, оскільки втрата унікального духовного досвіду наших предків неминуче веде до руйнування свідомості людини й суспільства і навіть до їхньої загибелі.

Звідси стає нагальним питання створення національної системи освіти та виховання як невід’ємної складової всього процесу розбудови нової держави. Цьому питанню сьогодні приділяється велика увага, і найбільш загальні державні позиції відбиті як у Конституції України, так і в багатьох загальнодержавних освітніх документах. Зокрема, серед основних очікуваних результатів від реалізації одного з останніх, Національної доктрини розвитку освіти, називаються зростання самостійності і самодостатності особистості, активізація процесів її національної самоідентифікації, і як наслідок - підвищення її громадянського авторитету. Згідно з цими документами високий рівень сформованості національної самосвідомості, знання національної психології і характеру народу, культурно-історичних традицій, морально-етичної спадщини, історії й сучасного буття є одним із найважливіших аспектів психолого-педагогічної готовності вчителя до своєї професійної навчально-виховної діяльності. Тому саму національну самосвідомість слід розглядати як необхідну професійну якість особистості сучасного вчителя.

Ідеї розбудови національної системи освіти стали реальним втіленням багатовікових мрій та прагнень українського народу до створення можливостей вільного розвитку національної культури та виховання національно свідомих, активних громадян в умовах своєї незалежної держави. Такі мрії, прагнення й устремління відбиті і в народній творчості, і в творчості велетнів нашої культури, як на рівні художньо-мистецькому, так і на рівні науково-теоретичному. Йдеться, перш за все, про Г. Сковороду, М. Максимовича, П. Куліша, М. Костомарова, Т. Шевченка, Лесю Українку, В. Антоновича, М. Драгоманова, І. Франка, П. Чубинського, М. Лисенка, М. Грушевського, І. Огієнка, М. Леонтовича, Д. Антоновича, Д. Чижевського, О. Поповича, Б. Грінченка, С. Русову, Я. Чепігу, М. Хвильового, О. Курбаса та багатьох інших речників української національної ідеї, які всьому світові показали її велич, красу і необхідність втілення в життя.

Особливо великими можливостями впливу на особистість, як на інтелектуальну, так і на емоційну її складову, має музичне мистецтво. З одного боку, відоме велике значення у виховному процесі взагалі музичної, ритмо-інтонаційної основи, яка своїми коріннями сягає сивої давнини, з другого – відомі також значні традиції використання музики в українській педагогіці. Тому звернення до цих можливостей у навчально-виховному процесі підготовки майбутнього вчителя й вихователя є і вельми природним, і таким, що відповідає головному завданню освітнього процесу – формуванню особистості свідомого громадянина, готового працювати на благо свого народу, своєї держави, своєї нації, іншими словами – формуванню її, особистості, національної самосвідомості.

У часи незалежності це питання стає одним із центральних у гуманітарних науках взагалі і у педагогіці зокрема. Різні його аспекти опрацьовують філософи (О. Забужко, В. Жмир, С.Кримський, В.Табачковський, Ю. Павленко, М. Попо-вич та ін.), психологи (М. Боришевський, В. Москалець, В. Павленко, С. Таглін та ін.), історики (М. Алексієвець, Л. Нагорна, Н. Пашина, В. Цвіркун та ін.), соціологи (В. Євтух, Т. Рудницька, Е. Тадевосян, М. Шульга та ін.), політологи (С. Веселовський, М. Карамзіна, І. Кресіна, М. Панчук та ін.), літературознавці (І. Дзюба, М. Жулинський, П.Кононенко, Г.Нудьга та ін.), а також педагоги, які досліджують різні аспекти його практичного вирішення.

Проблема формування національної самосвідомості активно розробляється як в Україні, так і в інших державах, що утворилися на пострадянському просторі. Значну увагу вчені приділяють її вирішенню, досліджуючи дитячий та шкільний вік, причому засоби мистецтва, насамперед музичного, вважаються найбільш дійовими. Дослідженню цієї проблеми присвячені праці Л.Альшевської, Н.Гізіятуліної, Г.Гуменюк, Л.Кандиби, Г.Кловак, Н.Копиленко, О.Красовської, О.Любара, Л.Паламарчук, К.Приходченко, С.Самоплавської, М.Стельмаховича, О.Сухомлинської, Д.Тхоржевського, Ф.Харісова та ін.

Формуванню національної самосвідомості молоді присвячено обмаль робіт, це праці таких авторів, як С.Бевзенко, І.Голубенко, Т.Донченко, Є.Пасічник, З.Старкова, В.Онищук. Окремо слід назвати фундаментальне історико-педагогічне дослідження М.Чепіль, присвячене теорії та практиці формування національної свідомості дітей та молоді Галичини у другій половині ХІХ – першій третині ХХ ст. У ньому підкреслюється, що ця проблема є не лише суто педагогічною, а й культурологічною, і що у вітчизняній педагогіці не вистачає робіт комплексного характеру, які б розкривали як загальні закономірності, так і регіональні особливості процесу формування національної свідомості.

Вирішення цієї проблеми у майбутніх педагогів в умовах сьогодення спеціально досліджується у дисертаціях Р.Берези та Р.Осипець, де йдеться про формування національної самосвідомості засобами мистецтва, а саме: засобами театралізації народних свят, а також у процесі опанування народно-пісенною культурою.

Загальнопедагогічні засади професійної підготовки вчителя розроблялися у працях таких вчених, як А.Алексюк, Є.Барбіна, В.Гриньова, І.Зязюн, О.Кучерявий, С.Омельченко, І.Підласий, Л.Пуховська, В.Семиченко, Н.Тарасевич, Г.Філіпчук, С.Харченко та ін. Студії, в яких розробляються естетичні аспекти педагогічної діяльності і досліджується виховна роль художньої культури та мистецтва, насамперед музичного, складають вельми потужний напрямок вітчизняної педагогічної думки. Його репрезентують імена таких вчених, як В.Бутенко, О.Дем’янчук, В.Дряпіка, Л.Масол, Г.Падалка, О.Ростовський, О.Рудницька, Л.Хлєбнікова, С.Швидка, Г.Шевченко, Л.Шеремет, О.Щолокова та ін.

Різні аспекти професійної підготовки вчителя музики розроблялися у роботах таких дослідників, як Л. Воєводина, П. Круль, С. Масний, І. Мостова, Н.Прушковська, Л. Сбітнєва, Г.Стасько, С.Федорищева, Л.Філоненко та ін.

Зазначені проблеми ставали предметом аналізу вчених інших держав, колишніх республік СРСР. Це праці таких авторів, як О. Абдулліна, Е. Абдуллін, О. Апраксіна, Н. Кузьміна, Н. Кухарєв, В. Матоніс, Л. Печко, Л. Рапацька, Л. Файзрахманова, І. Фастовець, Г. Хозяїнов та ін.

Суттєвими для розв’язання освітянських питань є дослідження їх регіональних особливостей. Насамперед це стосується таких, які безпосередньо пов’язані із вихованням патріотично настроєних, національно свідомих громадян нашої держави. З відомих історичних та політичних причин ці особливості були найбільш специфічними саме для східного та південного регіонів України. Тому положення дисертації спираються і на праці педагогів, які досліджували регіональні аспекти даної проблеми або торкалися їх, – М. Дарманського, В. Курила, О. Мазуркевич, І. Прокопенка, С. Савченка, Б. Ступарика та ін., а також на розвідки науковців інших спеціальностей – М. Антоненка, А. Атояна, М. Бірюкової, Т. Болбат, І. Кононова та ін.

Питанням виховання особистості та розробці змісту й методики патріотичного виховання студентської молоді, у тому числі й у процесі опанування українською музичною культурою, присвячено праці Т.Анікіної, В.Каюкова, В.Кіндрата, В.Коваль, П.Онищука, В.Максименка, О.Отич, Л.Соколової, ін.

Але без урахування значення підготовки майбутніх педагогів до такої ж роботи у школі і, відповідно, без формування їхньої національної самосвідомості як обов’язкової професійної якості, а не просто якості громадянської, це завдання не може бути виконане.

Таким чином, актуальність обраного нами напрямку роботи зумовлена не тільки об’єктивним викликом часу, але й також нерозробленістю даної проблематики, зокрема, формування національної самосвідомості у майбутніх учителів, тих, хто покликаний виховувати національно свідоме підростаюче покоління.

Розв’язання цього завдання у русифікованих регіонах країни має природні додаткові труднощі, пов’язані насамперед із різноманітним етнічним складом населення і полікультурністю, що є наслідком такого становища. І тому, зрозуміло, що тут проблемам національного виховання, формування національної самосвідомості треба приділяти особливу увагу. А своєрідність музичного мистецтва зумовила проведення експериментальної роботи, поряд з іншими студентами, насамперед з майбутніми вчителями музики, оскільки саме в їхній професійній педагогічній діяльності найбільш плідно відбивається специфіка та простежуються можливості впливу цього виду мистецтва.

Актуальність та недостатня наукова розробка проблеми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Формування національної самосвідомості майбутніх учителів засобами українського музичного мистецтва”.

Тема дослідження пов’язана з планом науково-дослідної роботи Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка і вирішує завдання визначеного ним пріоритетного напрямку - "Створення освітніх технологій на засадах сучасних концепцій підготовки професійно-педагогічних кадрів” (протокол № 6 Вченої Ради від 28.01.2000 р.)

Об’єкт дослідження - процес формування національної самосвідомості майбутніх учителів.

Предмет дослідження - основні напрямки формування національної самосвідомості майбутніх учителів засобами українського музичного мистецтва.

Мета дослідження - визначити на теоретико-методологічному рівні змістовну сутність національної самосвідомості, розробити і теоретично обґрунтувати основні напрямки формування національної самосвідомості майбутніх учителів засобами українського музичного мистецтва, експериментально перевірити і впровадити у навчально-виховний процес вищого навчального закладу освіти форми і методи роботи для підвищення ефективності впливу даних засобів.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що процес формування національної самосвідомості майбутніх учителів буде ефективним та результативним за умов:

- орієнтації процесу формування національної самосвідомості на насиченість навчальних дисциплін українознавчим змістовним компонентом, використання національно-культурних надбань та цінностей у виховній роботі, а також на сприяння впливу цих цінностей на громадське життя студентства;

- впровадження педагогічних технологій, які засновані на практичному втіленні художньо-образних систем українського музичного мистецтва;

- домінування у навчально-виховному процесі розробленої низки послідовних засобів, які найбільшою мірою збагачують зміст педагогічної освіти цінностями української музичної культури.

Відповідно до мети й гіпотези дослідження були поставлені завдання:

- на основі вивчення наукової літератури проаналізувати феномен національного у самосвідомості людини як теоретичну світоглядну проблему;

- дослідити та узагальнити історико-педагогічні аспекти проблеми формування національної самосвідомості;

- з’ясувати фактори впливу художньо-образної сфери українського музичного мистецтва на процес формування національної самосвідомості та виявити специфіку національного музичного образу;

- розробити критерії оцінювання та виявити фактичний стан сформованості національної самосвідомості у майбутніх учителів;

- обґрунтувати основні напрямки формування національної самосвідомості майбутніх учителів, насамперед педагогів-музикантів, та визначити засоби формування національної самосвідомості, які відбивають природу музичного мистецтва і водночас - нагальні потреби професійної підготовки сучасного педагога;

- розробити практичні рекомендації щодо формування національної самосвідомості майбутніх учителів засобами українського музичного мистецтва.

У дисертаційній роботі використаний комплекс методів дослідження: теоретичних – вивчення філософської, історичної, культурологічної, музикознавчої, психологічної та педагогічної літератури для визначення теоретико-методологічних основ дослідження та здійснення історико-педагогічного аналізу проблеми; вивчення, узагальнення і систематизація педагогічного досвіду, ретроспективний аналіз власної педагогічної діяльності для розробки і визначення основних напрямків формування національної самосвідомості майбутніх учителів; аналіз навчальних планів, програм, посібників для виявлення ступеню насиченості змісту навчальних дисциплін цінностями національної культури; емпіричних – анкетування, бесіди, інтерв’ю, тестування, тривале спостереження, аналіз продуктів (результатів) творчої діяльності студентів, констатуючий експеримент для визначення стану сформованості національної самосвідомості майбутніх учителів; формуючий експеримент для перевірки ефективності запропонованих засобів формування національної самосвідомості майбутніх учителів; методи математичної статистики для опрацювання результатів експериментальної роботи.

Методологічну та теоретичну основу дослідження становлять положення: про суспільний і водночас творчий характер самосвідомості та її емоційно-психологічні особливості (І.Кон, О.Леонтьєв, В.Малахов, Л.Скворцов, В.Сухомлинський); про культурно-історичний стрижень національної самоідентифікації та становлення сучасної нації (О.Бочковський, Ю.Габермас, М.Грушевський, Р.Додонов, Ю.Павленко, М.Попович, Е.Сміт, В.Шинкарук, М.Шульга); про психологічні закономірності культурного розвитку особистості та значення музичного мистецтва у формуванні її духовних якостей (Арістотель, Л.Виготський, Л.Коваль, Л.Масол, Г.Шевченко, О.Щолокова); про історичний досвід формування національної самосвідомості та необхідність урахування народних традицій (Г.Ващенко, Б.Грінченко, А.Дістервег, Я.Коменський, С.Русова, І.Огієнко, К.Ушинський, Я.Чепіга); про виховний потенціал музичного образу та розвиток творчих здібностей особистості засобами музичного мистецтва (О.Апраксіна, Б.Асафьєв, О.Дем’янчук, О.Костюк, В.Медушевський, Г.Падалка, О.Ростовський, О.Рудницька, Б.Теплов); про професійну підготовку вчителя школи та провідне значення сучасних педагогічних технологій (В.Галузинський, М.Євтух, І.Зязюн, В.Кремень, Н.Кузьміна, В.Сластьонін), а також концептуальні положення загальнодержавних нормативних документів, у яких відбито основні ідеї відродження національної системи освіти: Конституція України, Закони України “Про освіту” і “Про вищу освіту”, Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Концепція національного виховання, Національна доктрина розвитку освіти.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що:

- дістало подальшого розвитку положення про національну самосвідомість як необхідну професійну якість сучасного вчителя;

- дістав подальшого розвитку педагогічний аспект поняття “національна самосвідомість” через визначення його історичних ступенів (рівнів) розвитку;

- дістало подальшої конкретизації розробка структурних складових (компонентів) національної самосвідомості у співвідношенні з основними факторами впливу українського музичного мистецтва на процес її формування;

- вперше виявлено значення та місце українського національного музичного образу у процесі формування національної самосвідомості майбутніх учителів засобами музичного мистецтва;

-

Практичне значення дослідження визначається тим, що основні його положення і висновки, запропоновані засоби формування національної самосвідомості майбутніх учителів, методичні рекомендації щодо використання українського музичного мистецтва в процесі формування національної самосвідомості студентської молоді, дозволяють удосконалити процес професійної підготовки у педагогічному університеті, підвищити ефективність формування національної самосвідомості. Матеріали та висновки дослідження впроваджені у навчально-виховному процесі Інституту культури і мистецтв Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка під час викладання дисциплін “Музика України”, “Художня культура України”, “Світова художня культура”, “Аналіз музичних творів”, “Методика музичного виховання”, “Основний музичний інструмент”, спеціального курсу “Українська музика для дітей”, під час педагогічної практики, організації науково-дослідної роботи, позааудиторної виконавської діяльності студентів – майбутніх викладачів музики, а також у виховних заходах для студентів інших спеціальностей педагогічного університету (довідка про впровадження № 1/1016 від 30.08.2002 р.)

Особистий внесок здобувача у роботах, опублікованих у співавторстві, полягає у визначенні регіонального компонента методології та практики підготовки вчителя музики відповідно до існуючої соціокультурної ситуації, у визначенні професійно орієнтованих шляхів використання творів українських композиторів для дітей у процесі підготовки майбутнього вчителя, в узагальненні досвіду та розробці практичних рекомендацій щодо використання методики роботи з дітьми видатного вітчизняного педагога-музиканта В. Макарова, а також в аналізі екологічних аспектів національної самосвідомості.

Апробація і впровадження результатів дисертаційної роботи. Основні положення та результати проведеного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах Інституту культури і мистецтв Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи та кафедри педагогіки ЛДПУ імені Тараса Шевченка, на щорічних університетських науково-практичних конференціях “Дні науки” (1992-2002 рр.), захисті магістерської роботи “Формування у майбутніх учителів музики естетичного сприймання національних музичних образів” на кафедрі педагогіки ЛДПУ (1999 р.), Міжнародних науково-практичних конференціях: “Музична культура в системі освіти: міжнародний досвід” (Луганськ, 2000), “Актуальні проблеми духовності - III” (Кривий Ріг, 2000), “Ідея правової держави: історія і сучасність” (Луганськ, 2001), Всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних конференціях: “Шляхи удосконалення художньо-естетичної освіти учнівської молоді в умовах відродження національної культури” (Київ, 1992), “Актуальні проблеми духовності” (Кривий Ріг, 1995), “Шляхи вдосконалення професійної підготовки майбутнього вчителя музики” (Луганськ, 1998), “Нові педагогічні технології в контексті сучасних концепцій змісту освіти” (Луганськ, 1998), “Тенденції та сучасні психолого-педагогічні проблеми підготовки фахівців у вищій школі” (Луганськ, 2002), “Проблеми розвитку педагогіки вищої школи в ХХI столітті: теорія і практика” (Одеса, 2002), а також на регіональній науково-практичній конференції “Методологічні і практичні проблеми гуманітарної освіти та виховання в національній системі освіти” (Сєвєродонецьк, 1996), міжвузівській науково-теоретичній конференції “Шляхи поліпшення підготовки вчителів початкових класів до роботи в національній школі” (Дрогобич, 1992). Основні результати дослідження висвітлені в 19 публікаціях, з них 5 надруковано у фахових виданнях.

Структура і обсяг роботи. Дисертаційне дослідження складається із вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (311 найменувань), 8 додатків на 49 сторінках, 26 таблиць, 12 ілюстрацій. Повний текст дисертації складає 292 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, загальні методологічні й теоретичні підходи до розробки проблеми формування національної самосвідомості, визначаються об'єкт, предмет, гіпотеза, мета та завдання, методи дослідження, розкривається наукова новизна, практичне значення дисертаційної роботи, висвітлюється апробація і впровадження результатів роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи формування національної самосвідомості майбутніх учителів засобами українського музичного мистецтва” здійснено аналіз понять свідомість, самосвідомість, а також поняття національного. Було виявлено певну тавтологічність у розумінні та використанні понять свідомості та самосвідомості. Втім, останнє поняття тлумачиться (на основі вивчення праць О.Леонтьєва, В.Століна, В.Сухомлинського) як єдність самопізнання, емоційно-ціннісного відношення до себе, самоорієнтації та само-регулювання соціальних суб'єктів, що виявляється в їхній поведінці, діяльності та спілкуванні, які мають суспільний характер. Це усвідомлення власної ж свідомості (В.Малахов).

Поняття національне виходить і спирається на поняття етнічного і у багатьох випадках вони виступають синонімами, що відбилося у такому понятті, як етнонаціональне. Але етнічне – субстрат, в тому числі й природно-біологічний, соціального організму, а національне – вся сукупність накопиченого протягом історичної еволюції. Основною формою відбиття національного, як і етнічного, є саме самосвідомість, яка відіграє своєрідну роль фундаментальної основи багатогранних його проявів (О.Бочковський, Ю.Павленко, М.Шульга). Подається також аналіз співвідношення національного з поняттям менталітету. Останнє включає і свідоме, і несвідоме у психіці людини, а це кардинально відрізняє за змістом поняття самосвідомості (свідомості) і менталітету (Р.Додонов, М.Юрій).

Теоретичні засади, які було покладено в основу розробленої вихідної концепції дослідження, полягають у тому, що сучасне тлумачення національного передбачає розуміння його у єдності змістовних рівнів відповідно до ступенів розвитку, що історично склалися: етнічного (ентонаціонального), культурницького (культурно-історичного) та громадянського (державно-політичного). Репрезентативним ступенем, за яким відбувається наочна ідентифікація національного, виступає культурницький, який визначає і духовну єдність спільноти, що склалася у процесі розвитку її культури, і усвідомлення цієї єдності. Тому саме цей ступінь (або рівень) є об'єднуючим стрижнем, навколо якого складається конкретне уявлення про національне.

Розглянуто теоретичні положення про сутність поняття національного і відповідність їх сучасній освітній та виховній практиці. Зроблено висновки про те, що структура національної самосвідомості включає в себе такі складові (компоненти): раціонально-пізнавальний (гносеологічний), емоційно-ціннісний (аксіологічний), поведінково-діяльнісний (онтологічний). Найбільш перспективний з точки зору педагогічного впливу уявляється компонент емоційно-ціннісний, який відбиває безпосередній відгук на різноманітні фактори впливу у процесі формування національної самосвідомості, а також вікові психологічні особливості молодої людини (Г.Крайґ, І.Кон).

Формування національної самосвідомості розуміється як процес цілеспрямованого й організованого осягнення людиною цілісними, стійкими рисами і якостями, притаманними національній спільноті, як розвиток її у бік усвідомлення й оцінки себе як особистості, яка у своїй діяльності спирається й орієнтується на цінності, що є відбиттям позитивного історичного досвіду етно-національної спільноти, вираженого у специфічних культурних формах, і спрямовані на гуманістичні громадянські ідеали сучасної цивілізації.

Історико-педагогічний аналіз проблеми показав, що ще у первісному суспільстві питання етнічної самоідентифікації було одним із основних у процесі виховання нових поколінь задля запобігання небезпеки роду, і це відбилося у нормах, правилах, традиціях, звичаях, обрядах, ритуалах (Д.Фрезер). У цих синкретичних дійствах значну роль відігравала музика. у рабовласницькому суспільстві античного періоду усвідомлюються різноманітність змісту етнічної самосвідомості (Геродот) і великий виховний потенціал музики (Арістотель). Відомі сьогодні назви музичних ладів відбивають назви етносів (іонійський, дорійський тощо). У феодальний період, у тому числі у пам’ятках культури Київської Русі, відбито роль музичного мистецтва у духовному житті. Велика заслуга в історії української педагогіки належить братським школам, де культурні проблеми були проблемами національного розвитку.

Відзначена роль гуманізму періоду Відродження та Реформації у розв’язанні проблеми формування національної самосвідомості і значення творчості Данте і Петрарки, та – у межах національно-релігійного руху “чеських братів” – Я.Коменського, який підкреслював необхідність опертя на традиції національної педагогіки. Громадянський аспект формування національної самосвідомості відбито у теоріях Т.ґоббса, Д.Локка, а також Ш.Монтеск’є. Останній фактично розробляє цю проблему як педагог і підкреслює значення музики у її вирішенні. Безмежну віру просвітителів у силу виховання громадянина національної держави показано на прикладах аналізу творів К.ґельвеція, Ж.Руссо, Д.Дідро, Ж.Кондорсе, Л. Лепелетьє. Майже всі вони звертали увагу на виховні можливості музичного мистецтва.

У вітчизняній педагогічній думці питанню формування національної само-свідомості приділялася увага в Острозькому культурно-освітньому центрі та Києво-Могилянській академії. П.Могила, Г.Сковорода обстоювали ідею самобутності національного виховання, а потім, з першої половини ХIХ століття Т.Шевченко та інші речники національної ідеї заклали підвалини усвідомлення національної своєрідності українців, що допомогло протистояти адміністративному тиску царату у другій половині ХIХ століття. Висвітлюється питання про громадсько-педагогічний рух за національну освіту наприкінці ХIХ - початку ХХ століть і роль у цьому таких постатей, як Г.Ващенко, Б.Грінченко, С.Русова, Я.Чепіга, які палко відстоювали ідею необхідності формування національної самосвідомості українців, а також М.Грушевського, І.Франка, І.Огієнка, пізніше – М.Хвильового, О.Курбаса та інших, які, окрім цього, підкреслювали національно-виховне значення мистецтва.

У дослідженні здійснено огляд дисертацій, присвячених проблемі формування національної самосвідомості у пострадянських країнах. Відмічається, що є певні відмінності вирішення даної проблеми у сучасній Україні та Білорусі у порівнянні із національними республіками Російської Федерації. Проаналізовано також праці М.Чепіль, О.Вишневського, О.Сухомлинської, Д.Тхоржевського, П.Щербаня, присвячені формуванню національної самосвідомості.

Такий детальний аналіз дозволив дійти висновку, що найбільш значущими факторами впливу на процес формування національної самосвідомості є: науково-світоглядний, художньо-мистецький та побутово-інформаційний. Встановлено також, що існує певна відповідність структурних складових (компонентів) національної самосвідомості основним факторам впливу українського музичного мистецтва на процес її формування: науково-світоглядний – раціонально-пізнавальному компонентові, художньо-мистецький – емоційно-ціннісному, побутово-інформаційний – поведінково-діяльнісному. При такому процесі, відомому як інтеріоризація, коли зовнішні форми існування та спілкування стають якісними характеристиками індивідуальної свідомості, найбільш активними є форми художньо виразні (Л.Виготський). Тому головну увагу у педагогічному процесі потрібно надавати другому, художньо-мистецькому фактору як такому, що має особливий вплив на свідомість студентів – майбутніх учителів. Базується ж він на своїй специфічній якості – оперуванні емоційно забарвленими образами.

У роботі розглянуто й теоретично обґрунтовано, що музичне мистецтво, як засіб осягнення дійсності з притаманним йому специфічним художньо-образним відбиттям, найбільш взаємозв’язане з емоційним життям людини, впливає на розвиток духовного стану особистості. З’ясування особливостей впливу музичного мистецтва на процес формування самосвідомості дає можливість дійти наступних висновків: якщо йдеться про виховні можливості твору музичного мистецтва, то головною підставою такого впливу є художній образ, втілений у цьому творі. Тому правомірно сам художньо-музичний образ розглядати як основний чинник формування певних якостей особистості. Музичний образ звичайно тлумачиться як система життєвих асоціацій, що знаходить своє втілення у музичному матеріалі і моделюється в музичних засобах (В.Медушевський). Специфіку українського музичного образу, що випливає з основних характеристик національного менталітету, визначають його основні риси, а саме: антеїзм та кордоцентричність (І.Бичко).

Центральною категорією впливу музичного образу є категорія сприйняття. Внутрішня структура музичного образу показує, на що треба спиратися в конкретній педагогічній роботі у даному напрямку: при сприйманні, музично-виконавському втіленні та тлумаченні об’єктивного змісту образу – на можливості його ритмо-інтонаційного (асоціативного) відбиття, а суб’єктивного змісту – на рівень музичної підготовки і досвід та особистісні якості майбутнього вчителя (О.Рудницька, О.Ростовський).

Визначення даних теоретико-методологічних положень дозволило виявити науково-об’єктивні умови для організації дослідно-експериментальної роботи по впровадженню українського музичного мистецтва у навчально-виховний процес вищого навчального закладу освіти з метою формування національної самосвідомості майбутніх учителів як необхідної професійної якості особистості.

У другому розділі дисертаційного дослідження “Основні напрямки формування національної самосвідомості майбутніх учителів засобами українського музичного мистецтва” подано аналіз стану сформованості національної самосвідомості студентів Інституту культури і мистецтв Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, які репрезентували східний регіон України, а також студентів факультету мистецтвознавства Миколаївського державного педагогічного університету, які репрезентували південний регіон. Було розроблено програму констатуючого експерименту, згідно з якою застосовувалися методи: бесіди, інтерв'ю, анкетування, тестування, аналіз продуктів діяльності студентів, а також тривалого спостереження тощо, що дозволило зібрати необхідну інформацію. На її основі було зроблено висновки про загальний стан сформованості національної самосвідомості, який був майже однаковим у двох вищих педагогічних закладах освіти. Це дозволило формуючий експеримент проводити на базі Інституту культури і мистецтв ЛДПУ імені Тараса Шевченка.

У дисертації розроблено критерії оцінювання рівнів сформованості національної самосвідомості (цілісність культурних знань, усвідомлення національної належності, шанобливе відношення до культури, відповідальність за національні інтереси, практична участь у розвитку культури, адекватність культуротворчої діяльності), які відбивають змістовну сутність визначених раніше її структурних складових (компонентів).

Результати констатуючого експерименту свідчили про те, що оцінити рівень сформованості національної самосвідомості майбутнього вчителя як такий, що є достатнім для якісного виконання свого професійного педагогічного обов'язку, не можна. Так, тільки 17,2% респондентів виявили високий рівень сформованості національної самосвідомості (визначався через системність знань з історії української культури, активну позицію у справі її пропаганди, розуміння необхідності національно-державного згуртування тощо). У 41,5% студентів було виявлено середній рівень (визначався через певний інтерес до національно-культурних досягнень, але й було відзначено відсутність цілісного уявлення про них тощо), 30,2% - низький (відзначався через вельми слабу орієнтацію у надбаннях української культури і розуміння національного виключно як кровно-родинного тощо), а 11,1% - дуже низький, причому поняття дуже низького рівня було введено вимушено за необхідністю, оскільки частина студентів демонструвала занадто низький рівень знань з історії української культури і відверто байдуже ставлення до неї, а також індиферентність у питаннях суспільного згуртування на сучасних демократичних засадах.

Формуючий експеримент проводився в основному із майбутніми вчителями музики як найбільш підготовленими для засвоєння української музично-образної сфери. Однак до експериментальної роботи залучалися і студенти інших спеціальностей. Було визначено основні професійно орієнтовані педагогічні напрямки формування національної самосвідомості майбутніх учителів засобами українського музичного мистецтва: 1) збагачення змісту професійної музично-педагогічної підготовки; 2) збільшення впливу національних культурних цінностей у процесі виховної роботи; 3) створення педагогічних умов для активізації самостійної роботи студентів у процесі осягнення надбань національної культури.

При створенні педагогічних умов і проведенні відповідної роботи за визначеними основними напрямками впровадження українського музичного мистецтва використовувалися як традиційні форми і методи роботи (лекції, семінари, практичні та індивідуальні заняття, дискусії тощо), так і нові (“інтелектуальний аукціон”, “тематично-концептуальний концерт” тощо). Основну увагу при визначенні цих форм і методів було приділено насиченості українознавчим змістовним компонентом навчальних дисциплін, а також використанню національно-культурних надбань та цінностей у виховній роботі, створенню умов для впливу цих цінностей на громадське життя і побут майбутніх учителів.

У процесі дослідно-експериментальної роботи найбільш впливовими засобами формування національної самосвідомості було виявлено такі: посилення значення зразків українського музичного мистецтва у змісті дисциплін навчального плану; введення спецкурсу “Українська музика для дітей”; залучення студентів до підготовки та проведення заходів з національною культурно-історичною тематикою (Шевченківські свята, “ігри-драматизації” за сюжетами традиційних народних свят, ін.); інтенсифікація інформаційно-пояснювальної роботи національної спрямованості на побутовому рівні; залучення студентів до наукової роботи з відповідною, спеціально розробленою тематикою (з історії музики, культури взагалі, насамперед такої, що стосується педагогічного репертуару та творів для дітей); активізація музично-виконавської діяльності майбутніх учителів (конкурси на краще виконання творів українських композиторів, тематично-концептуальні концерти , “музичні колекції” та ін.).

Було розроблено конкретні педагогічні технології втілення українського музичного мистецтва за визначеними напрямками формування національної самосвідомості, які можливо розглядати і як практичні рекомендації: стрижнева національно орієнтована проблематика для збагачення змісту дисциплін за навчальним планом, методична модель індивідуальної роботи з творами української музики, нові форми звіту, ін. Важливою ланкою цієї роботи стало внесення доповнень у проведення виховної національно орієнтованої культурно-просвітницької роботи на побутовому рівні з урахуванням полікультурних особливостей регіону (відновлення національних традицій та їх поєднання з сучасними формами молодіжного дозвілля, включення краєзнавчого музично-художнього матеріалу у процес виховної роботи, ін.).

Результативність проведеної роботи підтверджують дані, які визначали відповідний рівень усвідомлення студентами себе як суб’єкта нації згідно тлумачення змісту поняття національного, теоретично розробленого у дисертації. Підсумки продемонстрували наочну динаміку зростання кількості респондентів з середнім та високим рівнем усвідомлення національної належності загалом на 19,4% при зростанні такого показника у контрольних групах лише на 5,1%.

Таким чином, дослідно-експериментальна перевірка розроблених та визначених основних професійно орієнтованих педагогічних напрямків формування національної самосвідомості майбутніх учителів засобами українського музичного мистецтва виявила об’єктивну картину підвищення ефективності цього процесу. Зіставлення результатів констатуючого й формуючого експериментів, а також контрольних зрізів показало, що зростання загального позитивного результату (рівень високий і середній) після формуючого експерименту у експериментальних групах склало 29,4% при підвищенні цього ж показника у контрольних лише на 10,2%. Відповідним було зниження загального негативного результату (низький та дуже низький рівень), причому показник рівня дуже низького склав 1,8%. А за критеріями оцінювання поведінково-діяльнісного компоненту національної самосвідомості дані рівня дуже низького – 0% (Табл. 1). Про достовірність отриманих результатів свідчать підрахунки за t-критерієм Ст’юдента.

Аналіз самооцінки рівня сформованості національної самосвідомості майбутніх учителів свідчить про вельми достатнє зростання ступеню адекватності даної особистісної якості у експериментальних групах.

Таблиця 1.

Динаміка зростання рівнів сформованості національної самосвідомості майбутніх учителів (%)

Компо-ненти

НС | Рівні сформованості | Констатуючий експеримент | Після формуючого експерименту – підсумковий зріз

КГ | ЕГ

Раціонально-пізнавальний | високий | 11,8 | 14,9 | 61,6 | 25,9 | 82,5

середній | 43,9 | 46,7 | 56,6

низький | 29,5 | 26,0 | 38,4 | 14,1 | 17,5

дуже низький | 14,8 | 12,4 | 3,4

Емоційно-ціннісний | високий | 7,5 | 9,7 | 62,3 | 19,2 | 86,0

середній | 37,7 | 52,6 | 66,8

низький | 42,0 | 31,7 | 37,7 | 11,9 | 14,0

дуже низький | 12,8 | 6 | 2,1

Поведінково-діяльнісний | високий | 32,3 | 37,3 | 82,8 | 44,7 | 94,8

середній | 42,8 | 45,5 | 50,1

низький | 19,2 | 13,8 | 17,2 | 5,2 | 5,2

дуже низький | 5,7 | 3,4 | 0

Загальний аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи дозволяє дійти висновку щодо можливості та доцільності використання запропонованих у дисертації засобів формування національної самосвідомості майбутніх учителів шляхом впровадження у навчально-виховний процес українського музичного мистецтва за розробленими у даному дослідженні основними професійно орієнтованими педагогічними напрямками.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження підтвердило основні положення гіпотези і дозволило дійти наступних висновків:

1.

2.

3.

4.

5. Рівень сформованості національної самосвідомості майбутніх учителів за даними констатуючого експерименту, який було визначено за розробленими у даній роботі критеріями оцінювання та їх показниками, свідчить про те, що його не можна оцінити позитивно з точки зору виконання професійного педагогічного обов'язку на рівні сучасних вимог.

6. Факторами впливу на процес формування національної самосвідомості є науково-світоглядний, художньо-мистецький, побутово-інформаційний, при цьому особливий вплив має фактор художньо-мистецький.

7. Основним чинником впливу музичного мистецтва на процес формування національної самосвідомості виступає художній образ, при цьому специфіку образу музичного визначають риси національного менталітету.

8. Основними професійно орієнтованими педагогічними напрямками формування національної самосвідомості засобами українського музичного мистецтва було визначено такі: збагачення змісту професійної підготовки українознавчим компонентом, збільшення впливу національних культурних цінностей у виховній роботі, активізація самостійної роботи студентів у процесі осягнення надбань національної культури.

9. Найбільш ефективними засобами формування національної самосвідомості майбутніх учителів виявилися: посилення значення української музики у змісті дисциплін навчального плану, введення спецкурсу “Українська музика для дітей”, залучення студентів до проведення заходів національної культурно-історичної тематики, інтенсифікація інформаційно-пояснювальної роботи національної спрямованості на побутовому рівні, науково-дослідна робота студентів за українознавчою тематикою, активізація музично-виконавської діяльності.

10. У процесі дослідно-експериментального впровадження українського музичного мистецтва у навчально-виховний процес значно зросла кількість студентів – майбутніх учителів, які мають високий та середній рівні сформованості національної самосвідомості, що є доказом ефективності запропонованих засобів роботи та правильності гіпотези дослідження.

11. Викладені результати дослідно-експериментальної роботи можна рекомендувати як основу для подальшої науково-педагогічної розробки проблеми формування національної самосвідомості майбутніх учителів і взагалі студентської молоді вже засобами інших видів мистецтв – літератури, театру, образотворчих видів тощо, оскільки головним чинником цього процесу має також виступати художній образ.

Виконана робота не претендує на кінцеве розв'язання й не вичерпує всіх аспектів досліджуваної проблеми. Подальшого розгляду вимагають питання щодо звернення до такого шару музичної культури, як сучасна молодіжна естрадна пісня, яка стає все більш популярною саме як важливий і впливовий жанр, що презентує національну культуру сьогодні. Важливим уявляється і питання створення комплексної педагогічної системи формування національної самосвідомості молоді, яка навчається, шляхом розробки відповідних програм і методик.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях автора:

1. Борисова С.В. Специфіка українського національного музичного образу // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. – 2002. - №6 (50). – С. 34-41.

2. Борисова С.В. Про досвід формування національної самосвідомості майбутніх учителів засобами українського музичного мистецтва // Освіта на Луганщині. – 2002. - №1(16). – С.61-66.

3. Борисова С.В. Про деякі теоретичні та психолого-педагогічні аспекти визначення національної самосвідомості в контексті становлення національної державності // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. – 2001. - №5(37). – С.32-38.

4. Борисова С.В. Поняття національної самосвідомості в контексті сучасних проблем духовного відродження України // Вересень: науково-методичний інформаційний журнал. – 2001. - №2(16). – С.20-23.

5. Борисова С.В., Овчаренко А.Э. Лев Выготский и Виктор Макаров: “Двойной портрет” в контексте психологических проблем музыкальной педагогики: Статья третья // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. – 1999. - №8(18). – С.45-50.

6. Борисова С.В. Національна самосвідомість як питання ідентифікації особистості (спроба методологічних міркувань щодо педагогічного аспекту проблеми) // Теоретичні і прикладні проблеми психології та педагогіки: Зб. наук. праць. – Луганськ: Вид-во СНУ імені Володимира Даля.- 2002. -№3(3). – С.42-49.

7. Борисова С.В., Литвинов О.М. Глобальне, національне й особисте в екологічній свідомості // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України імені 10-річчя незалежності України. – 2001. – Вип. 4. – С.5-16.

8. Борисова С.В., Овчаренко А.Э. Лев Выготский и Виктор Макаров: “Двойной портрет” в контексте психологических проблем музыкальной педагогики: Статья вторая //