Південноукраїнський державний педагогічний університет

(м. Одеса)

ім. К.Д.Ушинського

Берестецька Тетяна Олексіївна

УДК 168.009

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЯК МЕТОДОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА

ГНОСЕОЛОГІЇ

Спеціальність 09.00.02 - діалектика і методологія пізнання

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Одеса - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії і соціології Південноукраїнського

державного педагогічного університету (м.Одеса) ім.К.Д.Ушинського,

Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор філософських наук, професор

Чунаєва Ангеліна Акиндінівна,

Південноукраїнський державний педагогічний

університет (м.Одеса) ім.К.Д.Ушинського

професор кафедри філософії і соціології

Офіційні опоненти : доктор філософських наук, професор

Вєрніков Марат Миколайович

Одеський національний університет ім.І.І.Мечникова,

професор кафедри філософії природничих факультетів

кандидат філософських наук, доцент

Старовойтова Ірина Іванівна

Одеська державна академія будівництва і архітектури,

доцент кафедри філософії, політології і права

Провідна установа Київський національний університет ім.Т.Г.Шевченка

Захист відбудеться "3" липня 2002 року о 12.00 годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради К.41.053.02. у Південноукраїнському

державному педагогічному університеті (м.Одеса) ім.К.Д.Ушинського.

Адреса: 65021, м.Одеса, вул.Старопортофранківська, 26, ауд.74.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Південноукраїнського

державного педагогічного університету (м.Одеса) ім.К.Д.Ушинського за адресою:

65021, м.Одеса, вул.Старопортофранківська, 26.

Автореферат розісланий 01.06.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.Г.Мисик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Дисертаційне дослідження присвячено проблемі визначення методологічного статусу, сучасного змісту, а також функцій і механізму інтерпретації як виду пізнавальної діяльності.

Дисертація належить до сфери філософських досліджень, у якій вирішується проблема методологічного забезпечення цілеспрямованої пізнавальної і практичної діяльності з урахуванням діалектичної мінливості об'єкта і предмета пізнання та практики. В основу дослідження покладено аналіз і оцінку результатів уже здійснених підходів та спроби сучасного методологічного осмислення інтерпретаційної діяльності.

Сьогодні дедалі частіше ставиться питання про рівень методологічної культури суспільства і про те, що методологічне забезпечення передбачуваного результату та виявлення спектра способів його досягнення стає найважливішою умовою успіху пізнавального процесу. Відчутно назріла практична потреба в методологічному забезпеченні, тому що її відчувають не тільки вчені, але й практичні працівники, фахівці всіх профілів.

Фактично ми є свідками формування нового постмодерністського варіанту філософії життя і розгортання постнекласичного етапу розвитку методології пізнання. Сучасний етап розвитку науково-теоретичної діяльності людини, насамперед наук про людину, веде до постановки таких серйозних філософських проблем, як проблема з'ясування методологічного статусу, сучасного змісту і функцій інтерпретації як виду пізнавальної діяльності, порівнянних за своєю глибиною і значущістю з проблемами екології.

Проблеми інтерпретації і розуміння тісно пов'язані з аналізом мислення, знань, мови, комунікації тощо. Тому при розгляді даних питань нам довелося звернутися до міждисциплінарного підходу, що й дозволило більш чітко визначити зв'язок рівня філософської методології з методологією цілої низки теоретичних і прикладних дисциплін, що може служити підґрунтям для теоретичного, методологічного узагальнення та пошуку єдиної концептуальної схеми процесу інтерпретації як виду пізнавальної діяльності.

Відомо, що в пізнавальній діяльності і формуванні знання ми спираємося на смислопокладання чи розкриття вже існуючих смислів, на осягнення знаків – інтерпретацію, отже, ми неминуче виходимо на проблемне поле герменевтики, а суб'єкт уявляється як "людина інтерпретуюча". Провідні спеціалісти в даній галузі відзначають, що досвід герменевтики може бути корисний для подолання обмеженості традиційної методології пізнання, де подано гранично абстрактний суб'єкт у формі почуттєвого чи логічного знання (абстрактно-теоретичного), а проблему мови винесено за її межі. Необхідно знайти спосіб введення в методологію пізнання не тільки теоретизованої, трансцендентальної "свідомості взагалі", але менш абстрактного, цілісного суб'єкта, у єдності його мислення, волі, почуттів, віри, повсякденного життя. Тому необхідно врахувати досвід герменевтики та здійснити діалог традицій і різних сучасних підходів до суб'єкта, пізнання в цілому.

З метою визначення ступеня розробленості проблеми в роботі проведено аналіз вітчизняної і закордонної літератури, присвяченої проблемам інтерпретації, розуміння, пояснення взагалі і методологічним проблемам інтерпретації зокрема, який дозволяє дійти висновку про те, що проблематика дослідження (виявлення і вивчення сутності, структури, функцій та можливостей інтерпретації) була завжди однією з найбільш актуальних у філософії з часів античності та залишається такою як для закордонної, так і для вітчизняної філософії і методології.

Методологічним центром дослідження даної проблеми є герменевтична традиція розуміння інтерпретації (Ф.Шлейєрмахер, В.Дільтей, М. Хайдеггер, Г.Г. Гадамер, П. Рікьор і ін.). У ХХ столітті початок філолофсько-методологічної рефлексії над гуманітарним пізнанням поклали роботи В.Дільтея. Основна теза Дільтея про специфіку наук про дух і наук про природу та їх вираженість в основних методах – інтерпретації і поясненні – була продовжена у рамках неокантіанської Баденської школи в особі Г.Ріккерта і В.Віндельбанда, а також М. Вебером, Г.Зіммелем, які примикають до неї.

Актуальність і своєчасність даної тематики в методологічному плані підкреслюється переосмисленням, що відбувається, і переоцінкою всієї науки в цілому і "проблем людини" зокрема. Феномен інтерпретації і пов'язане з ним коло проблем досить широко аналізуються як у вітчизняній, так і в закордонній філософській літературі. Необхідно виділити наступні підходи до розгляду феномена інтерпретації: філософсько-методологічний (Н.С.Автономова, Є.К.Бистрицький, В.С.Горський, С.С.Гусєв, С.Б.Кримський, Л.О.Мікешина, В.К.Нішанов, Г.И.Рузавін, Г.Л.Тульчинський, А.А.Яковлєв та ін.), логіко-лінгвістичний (К.К.Жоль, В.К.Кузнєцов, Р.И.Павильоніс та інші) і психолінгвістичний (А.А.Брудний, Т.М.Дрідзе, О.М.Леонтьев, О.О.Леонтьев та інші). Досить осяжно проблема інтерпретації розглядається у зв'язку з методологією конкретних наук, як природничих, так і гуманітарних (Т.Є.Васильєва, В.Г.Кузнєцов, Ю.О.Шрейдер та інші). Без сумніву, логіко-лінгвістичний і психолінгвістичний напрямки, аналіз проблеми інтерпретації, пов'язаний з потребами різних напрямків наукового знання, дають досить фундаментальні результати та відбивають складність і багатоаспектність даної проблеми, однак необхідна ще й актуалізація філософсько-методологічного аналізу, без якого неможливо розкрити сутність і місце інтерпретації в пізнавальному процесі.

Висвітлення різних сторін проблеми інтерпретації і розуміння як факторів розвитку культури, і як методів гуманітарного пізнання можна знайти в роботах таких авторитетних філософів ХІХ – ХХ століть, як М.М. Бахтін, Ю.М. Лотман, М.К.Мамардашвілі. Центральне поняття філософії розуміння – "інтерпретація" – розроблено в працях М.Хайдеггера, Х.-Г.Гадамера, В.Дільтея, Ф.Ніцше, П.Рікера та ін.

У рамках сучасної філософської думки в Україні інтерпретація і розуміння розглядається в межах духовно-практичного ставлення людини до світу (С.Б.Кримський, О.М.Лой). При аналізі проблеми розуміння й у зв'язку з природною мовою Е.К.Бистрицький і В.П.Філатов звертають особливу увагу на виникнення ситуацій розуміння. Дослідження історико-філософського аспекту проблеми інтерпретації подано в доробку таких відомих українських авторів, як С.О.Кошарний, А.Н. Роджеро. Дослідження в галузі комунікативної філософії і теорії дискурсу проводять А.Т. Ішмуратов, Н.О.Колотилова, комунікативної практичної філософії – А.М.Єрмоленко.

Значний внесок у розробку низки питань, що прямо стосуються методологічних проблем аналізу соціально-філософських аспектів пошуку нових критеріїв і цінностей раціонального мислення в контексті сучасної культури, зроблено в роботах М.М.Вєрнікова, А.І.Кавалерова, А.С.Кирилюка, А.В.Мисуно, Н.Н.Мокляка, В.И.Шинкарука. Розробкою філософської проблематики, звертання до якої було дуже важливим для автора при проведенні даного дослідження, займалися М.С.Дмитрієва, О.А.Івакин, О.П. Пунченко, А.І. Уйомов, А.Ю.Цофнас, О.В.Чайковський, А.А.Чунаєва. Специфіка інтерпретації розглядається також фахівцями в галузі педагогіки, психології. У цьому зв'язку варто виділити роботи В.П.Вісковатої, Т.М.Дрідзе, І.А.Зимньої, О.О.Леонтьєва, Є.І.Пассова, О.П.Саннікової, О.Я. Чебикіна.

Поняття інтерпретації в умовах сьогоднішнього дня вже зробило перехід на рівень теоретико-пізнавальної категорії і позначає вже не просто одну з операцій, а виступає інваріантом миследіяльності, піднімаючи до міждисциплінарного рівня і виявляючи свої інтеграційні можливості. Усе це показує невідкладну потребу глибокого філософсько-методологічного аналізу та здійснення систематизації різноманітного за своєю природою прояву інтерпретації на різних рівнях наукового дослідження. Не подано ще функціональну характеристику інтерпретації як методу, як складового елемента всіх актів миследіяльності і наукової (на всіх її етапах) і повсякденної сфер. Не виявлено фактори, що визначають наявне різноманіття феномена інтерпретації. Тобто зберігається чимало спірних питань, котрі ще чекають на своє вирішення й ініціюють подальший розвиток методологічної проблематики. Подоланню даної ситуації, заповненню визначених прогалин може сприяти дане дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження виконане в рамках планової наукової тематики кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського ("Іноваційність у методології і технології наукового та соціального пізнання") – затверджена на засіданні вченої ради університету: протокол №5 від 25.12.1997 р.) і кафедри філософії Одеського державного медичного університету ("Людина та життя: можливості і межі (методологія дослідження проблеми)") – затверджена на засіданні вченої ради університету протокол №7 від 14.11.1999 р.)

Об'єктом дослідження є інтерпретація як складний інтегративний вид пізнавальної діяльності, що має різноманітні форми прояву.

Предметом дослідження є функції інтерпретації в контексті сучасних методологічних уявлень.

Метою є виявлення методологічної сутності інтерпретації, визначення її функцій і когнітивних можливостей.

Завдання дослідження:

1. Розглянути розвиток філософського рівня методологічного аналізу проблеми інтерпретації в історії філософської думки.

2. Визначити місце інтерпретації в загальнонауковому категоріальному ряді.

3. Виявити когнітивні можливості інтерпретації в ході наукової інтеграції.

4. Провести методологічне узагальнення емпіричного матеріалу досліджень, що рефлексовані у рамках конкретнонаукових дисциплін.

5. Вивчити базові універсалії інтерпретаційних процесів (діалог, переклад, письмовий текст) як модуси пізнавальної діяльності.

Методи дослідження: для рішення поставлених проблем і задач у роботі використовуються: діяльнісний і синергетичний підходи (при розгляді інтерпретації в різних формах пізнавальної діяльності); комунікативний (герменевтичний) - у дослідженні усної і письмової сфер повсякденно-практичного пізнання; метод дедукції (у викладі матеріалу).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дисертація є одним з перших вітчизняних досліджень, у якому подано багаторівневу концепцію методологічного аналізу інтерпретації (що є принциповою новацією в сучасній методології), комплексно розглянуто і визначено конкретну методологічну базу розробки проблеми інтерпретації з метою створення умов для її теоретичного розвитку та практичного використання.

У ході проведеного дослідження було сформульовано наступні положення авторської концепції, що характеризують її новизну:

·

· Визначено, що інтерпретація – це неусувний момент буття людини, її духовно-практичного освоєння дійсності, вид соціально-культурної, комунікативно-пізнавальної діяльності, що виступає як метод і як аксіологічна процедура надання змісту. Установлено, що інваріантість механізмів інтерпретації знаходить прояв у базових універсаліях - герменевтичних ситуаціях розуміння (діалог, переклад, письмовий текст).

· На основі діяльнісного підходу, з виявленням інтерпретації як самостійної діяльності і як допоміжної операції в структурі іншої діяльності:

· обґрунтовано включеність інтерпретації в ряд когнітивних операцій: "розуміння", "пояснення" (ця проблема досі викликає низку суперечностей);

· показано універсальність цього виду пізнавальної діяльності, залученість інтерпретаційних механізмів у всіх герменевтичних ситуаціях, що свідчить про цілісність пізнавального простору, з усіма видами комунікативних контактів людини: з людиною, з навколишнім світом, із предметними, мовними втіленнями;

· підтверджено постійну присутність аксіологічного моменту в інваріанті самої інтерпретації.

Практичне значення отриманих результатів. Теоретична і практична значимість роботи полягає в тому, що отримані результати дослідження можуть бути використані в подальшій розробці філософсько-методологічних проблем. Матеріали можуть бути використані для вдосконалення вузівського курсу теорії пізнання, особливо питань, що стосуються інтерпретації різних феноменів культури і пізнавальної діяльності, для розробки спецкурсу з проблем теорії інтерпретації, для створення навчальних, методичних посібників.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались на наукових конференціях:

1. "Мова і культура": Х ювілейна міжнародна наукова конференція ім. С.Б.Бураго (25-29 червня 2001 р.).-Київ.- КДУ ім. Т.Г.Шевченко;

2. "Християнство в історії і культурі України" ( Одеса, 25-26 жовтня 2000 р.);

3. "Історія і сучасність християнства" (Одеса, 25-26 грудня 2000 р.) - ОНУ;

4. "Філософія. Менталітет. Освіта" (Одеса, 12-14 жовтня 1994 р) - ПУПУ.

5. "Проблеми взаємодії гуманітарного, природничонаукового і технічного знання на сучасному етапі розвитку науки. Гуманітарна освіта в технічному вузі" (Одеса, ОДПУ, 1994 р).

А також на методичних семінарах: кафедри філософії і соціології ПДПУ; кафедри філософії ОДМУ; кафедри української та російської мов як іноземних КДУ ім. Т.Г.Шевченка (на ФПК 1993 р.); кафедри іноземних мов ОДМУ; кафедри української та російської мов як іноземних ОМА.

Публікації. Матеріали дисертації викладені в 12 публікаціях загальним обсягом 6 друк. арк. Серед публікацій 6 статей (в наукових фахових виданнях), 5 тез, учбовий посібник (Розділ № 5).

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, які містять 7 підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Матеріал викладений на 160 сторінках, список використаної літератури містить 230 джерел.

Основний зміст дисертації.

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується ступінь теоретичної розробленості проблеми, визначаються об`єкт і предмет дослідження, мета та основні завдання роботи, розкривається наукова новизна, розкрито теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи, структура і обсяг.

В першому розділі "Генезис і історія проблеми інтерпретації" дається історико-методологічний аналіз проблеми інтерпретації. Основна мета першого розділу дисертації – розглянути основи та сутнісні аспекти інтерпретації як одного з видів пізнавальної діяльності. При розгляді методологічного аспекту проблеми інтерпретації як одного із видів пізнавальної діяльності автор виходить із визначення методології як учення про методи і способи діяльності в різних сферах теорії та практики, розрізняючи рівні методологічного аналізу: філософський, загальнонауковий, конкретнонауковий.

В 1 параграфі "Виникнення і розвиток філософських уявлень про інтерпретацію" досліджується становлення поняття інтерпретації і історичний контекст, в якому виникла ця категорія.

Показано, що процес інтерпретації здійснювався ще в античній філології ("алегоричне тлумачення" текстів), екзегетиці.

Важливе значення для розвитку поняття "інтерпретація" мало арістотелівске уявлення про витлумачення, яке склалося в контексті філософсько-логічної розробки даної проблеми (в його роботі "Про витлумачення"), подальші пошуки стоїків. Відмічається особливе ставлення стоїків до аналізу всього вираженого. "Словесна предметність" у них постає як самостійний феномен теоретичного аналізу.

Проблема інтерпретації тексту продовжує розвиватися в епоху Відродження ("критика тексту", лексикографія, "граматика", яка включає в себе стилістику та риторику) і в епоху Реформації ( протестантська екзегетика 17 ст.). В цей період були систематизовані різноманітні прийоми та правила інтерпретації, які поки що залишалися практичними рекомендаціями, що застосовувалися тільки до окремих видів текстів, а сама герменевтика розглядалася скоріше як практичне мистецтво, а не як раціонально організована теорія. В епоху Нового часу відбувалося формування нових мовних систем в результаті експансії математики та природничих наук в новому соціокультурному контексті і початкового конструювання соціогуманітарного знання як особливої методологічної реальності.

Але проблеми текстуальної екзегези змогли привести до виникнення загальної герменевтики тільки завдяки подальшому розвитку класичної філології, літературної критики, становленню історичної свідомості і появі історичних наук в кінці ХV111- Х1Х ст.

В Х1Х ст. намітився перехід від приватних герменевтик до загальної теорії розуміння, що викликало цікавість до питання про багаточисленність типів інтерпретації, які представлені в усіх гуманітарних науках. Були виділені граматична, психологічна та історична інтерпретації (Ф.Шлейєрмахер, А.Бек, І.Г.Дройзен), суть і взаємовідношення яких стало пердметом дискусії філософів, філологів, істориків.

На інтерпретацію як філософський феномен особливу увагу звертав Ф.Ніцше. "Перспективізм", здатність до інтерпретації обгрунтовується ним як невід`ємна фундаментальна властивість буття суб`єкта, його свідомості. Тому інтерпретація приймається ним як фундаментальний момент пізнання, відношення до життя і світу. Позиція Ніцше, по суті, передумовлює онтологічний "поворот " М. Хайдеггера, який переводить розгляд трактування інтерпретації на екзистенціальний рівень і пов`язує інтерпретацію з фундаментальними проблемами людського буття-в-світі.

В дисертації відмічається роль Г.Г.Шпета в розвитку герменевтики. Г.Г.Шпет розробив концепцію внутрішньої форми слова, за якою структура слова розділялась на почуттєво-сприймальні моменти і моменти формально-ідеальні. Принципи герменевтики пов`язані у Шпета з трактуванням слова як найбільш універсального вираження дійсності в її історичній самосвідомості.

В працях М.М.Бахтіна показана відмінність зовнішнього боку слова і його внутрішнього боку (зміст, думка). І М.М.Бахтін і Г.Г.Шпет звертають увагу на необхідність твердження, визнання, конструювання або заперечення смислу. Лише після такого твердження світ смислового змісту "стає моїм особистим" смислом.

По Х.-Г.Гадамеру, інтерпретація трактується як універсальний феномен, виражаючий відношення суб`єкта до сущого ("універсальна інтерпретація"), і герменевтика постає не просто методологією наук про дух, а "універсальним аспектом філософії". Таким чином, розуміння (інтерпретація) із модусу пізнання перетворюється на модус буття і полягає не в відтворенні первинного авторського тексту, а в створенні власного авторського тексту, джерелом якого, на погляд Х.-Г. Гадамера, є " герменевтичний досвід" і "горизонт розуміння".

Здійснений аналіз проблеми інтерпретації в історії філософської думки дозволяє зробити такі висновки: методологічним центром, який служить обгрунтуванням теорії інтерпретації, є герменевтика. Якщо до середини ХХ сторіччя дана проблема осмислювалась в основному в рамках гносеологічної проблематики, то в кінці Х1Х – початку ХХ ст. склалися сприятливі умови для введення герменевтичних ідей в більш широкий філософський контекст і відбувся оригінальний синтез герменевтики з феноменологією (Е. Гуссерль, Г.Г.Шпет, М.Хайдеггер і пізніше Г.-Г. Гадамер). Теза про герменевтичність буття означає розуміння герменевтичних феноменів не як другорядних фактів життя людини, не як фону діяльності, а як фундаментальних основ буття. В ХХ ст. змінилось філософське розуміння інтерпретації, були з`ясовані її онтологічні підвалини. Однак це не принижує значимості і не витісняє гносеологічну проблематику і навіть зобов`язує досліджувати методологічні аспекти проблеми інтерпретації з точки зору холізму в єдності її онтологічної і гносеологічної складових.

В роботі показано, що на філософському рівні інтерпретацію можна розглядати як неусувний момент буття людини, який являє собою духовно-практичне засвоєння дійсності. Специфіка герменевтичного (комунікативного) напрямку полягає в акцентуванні розгляду інтерпретації в особистісному ключі, тобто не тільки як операції мислення в практиці роботи з текстом, але й як засобу буття людини в світі, як базисної схеми людського пізнання, спілкування і діяльності.

У другому параграфі "Аксіологічний характер інтерпретації і її місце в категоріальному ряді гносеології" відмічається, що дослідження процесів аксіологічного аспекту інтерпретації містить важливе завдання теорії пізнання, особливо при розгляді питань практичної реалізації різних видів та форм знання.

В параграфі детально розглядається питання про співвідношення понять "інтерпретація", "розуміння", "пояснення" і подано багатий спектр підходів до їх визначення авторами (В.Дільтей, Г.Ріккерт, М.Вебер, П.Рікьор, С.Б.Кримський, Є.К. Бистрицький, В.К. Нішанов, Р.Ф. Павільоніс, Г.Л. Тульчинський, В.З. Дем`янков, Л.О. Мікешина, Д.Девідсон та ін.). Багаточисленність поглядів на проблему означає поліваріантність форм існування даних понять, які несуть на собі відбиток дійсності і діяльності, за допомогою якої вона засвоюється.

Розгорнена концепція двох видів існування інтерпретації в пізнавальному просторі – як самостійної діяльності і як службового механізму, яка дає можливість обгрунтовано висвітлити взаємодію складових категоріального ряду "розуміння" – "пояснення" – "інтерпретація". Зроблено висновок про те, що інтерпретація постійно супроводжує процес наукового пізнання, виступаючи то в якості першочергового, то в якості допоміжного засобу здійснення діяльності.

Теоретико-методологічна проблема співвідношення "інтерпретація", "розуміння", "пояснення" як самоцінна поставлена В.Дільтеєм і Г.Ріккертом. Впродовж тривалого часу ця проблема розроблялась в контексті протиставлення гуманітарного і природничонаукового знання. Подібне розмежування наук називалось ними "формальним", оскільки і матеріальна дійсність, і психічна – обидві можуть бути розглянуті як за допомогою "історичного", так і "генералізуючого" методів. Тому можна говорити про необгрунтованість досить поширеної думки про те, що саме у даних авторів бере початок характерний для першої половини ХХ ст. розкол на дві "культури" – природничонаукового та гуманітарного знань, оскільки дані автори вважали, що хоча два класи наук відносно відрізняються за предметом та специфікою методів дослідження, розділення їх є умовним і виправданим тільки методологічними проблемами пошуку загального теоретико-пізнавального фундаменту. Це положення в корені змінює сучасні акценти та методологічні установки , які робляться з посиланнями на історію філософії.

В дисертації прийняті такі визначення:

Розуміння – притаманна свідомості форма засвоєння дійсності, яка означає розкриття і відтворення смислового змісту предмета. При цьому оточуюча людину реальність (соціально-культурна і природна) заломлюється в зв`язну систему "предметів" "світу людини". Головна відмінність між розумінням і пізнанням полягає в тому, що пізнання ми розглядаємо з точки зору його істинності, а розуміння – з точки зору його ролі в комунікації. Розуміння – результат процесу інтерпретації. Якісними характеристиками розуміння як результату інтерпретації є "повнота" – максимальне виявлення змісту знання, "чіткість" – ступінь осмислення властивостей, зв`язків і відношень сприймаємого об`єкту, повідомлення чи тексту, обгрунтованість – усвідомлення основ, які обумовлюють упевненість в правильності розуміння.

Пояснення – одна з основних операцій мислення, функція наукового пізнання, яка полягає в розкритті сутності вивчаємого об`єкту, виявлення законів, яким підпорядковується даний об`єкт. В результаті пояснення відбувається включення знання про певне явище в більш місткий контекст загальноприйнятого і достовірного знання. Відмічається, що аксіологічно орієнтована інтерпретація, як одна із гносеологічних форм інтерпретації, передбачає вивчення наукового знання в плані суспільно-практичної перспективи, дозволяє визначити цінність наукових праць і досягнень минулих поколінь і їх місце в орієнтаціях суспільства. Вплив політичних, світоглядних установок на адекватну інтерпретацію наукових досліджень продемонстровано в роботі на прикладах із історії науки, які можуть служити сумним взірцем невірного витлумачення і інтерпретації їх сучасниками: працях Г.І.Менделя, Н.І. Лобачевського, В.І.Вернадського, відкриттів в природознавстві першої третини ХХ сторіччя.

В третьому параграфі "Інтерпретація як загальнонауковий феномен" відзначається, що інтерпретація виступає як загальнонауковий метод відтворення і трансляції знання, спосіб об`єднання його в певну "картину світу" і як міждисциплінарна гносеологічна форма, яка служить для установлення відношень між різними галузями (однією і більше) дисциплін. Інтерпретація постає результатом інтеграції природничонаукового і соціогуманітарного знання. Наукова інтерпретація – це процес надання смислу певним теоріям, концепціям і гіпотезам, процедура розкриття їх змісту.

Міждисциплінарні дослідження набувають особливої актуальності в контексті сучасних постмодерністських реалій, оскільки стиль сучасності – це методологічний діалог, до якого прагнуть сьогодні спеціалісти різних галузей науки. Прикладом може служити вирішення проблеми багатозначності інтерпретацій і тлумачень наукових термінів і понять в медицині, де серйозного обговорення потребує зміст її термінів ("здоров`я", "хвороба", "життя". "смерть", "якість життя", "стратегія здоров`я"). Такі дослідження необхідні для чіткого з`ясування понять, які істотно визначають медицину, етичні кодекси лікарської практики, права і обов`язки лікаря та пацієнта. Вирішення всього комплексу даних проблем пов`язано із зверненням до ідеї інтерпретативного характеру діалога лікаря і пацієнта (П.Рікьор, Р.Карсон).

Очевидно, що поняття інтерпретації набуває особливого, універсально-інтегративного статусу на сучасному етапі розвитку науково-теоретичної діяльності і дозволяє глибше дослідити процеси інтеграції і диференціації не тільки наукового знання, але й різних сфер культури (науки, релігії, освіти, мистецтва, буденної сфери).

В четвертому параграфі "Конкретнонауковий рівень інтерпретації" розглянена проблема адекватної інтерпретації суб`єктом наукових теорій, текстів, знань. Дослідження проведено в міждисциплінарному плані з використанням методологічних установок і понятійного апарату синергетики, з точки зору філософії вчинків людини і осмислення світоглядних аспектів, які реалізуються в педагогічній практиці. І в соціально-педагогічному, і в плані морально-філософському людина - система відкрита, сильно нерівноважна, яка має дисипативну структуру поведінки і взаємодіє з природою і соціальним середовищем. Тому до цієї системи застосовується один з ключових моментів синергетики – можливість спонтанного і непередбачуваного виникнення порядку і організації із хаосу, можливість самоорганізації (І.Пригожин). Індивідуальність суб`єкта, як системи певного класу, знаходить виявлення в спонтанності вчинків і соціальній поведінці, що обумовлюється взаємодією системи з середовищем у нерівноважних умовах. При розгляді процесу навчання як знакової комунікації, в ході якої вибір мовних засобів підкоряється установці на реалізацію мотивів і цілей спілкування, коли для реципієнта стають актуальними визначені способи інтерпретації текстуально організованої смислової інформації, обумовлені, головним чином, особливостями розумової переробки інформації, умінням передачі смислових зв`язків тексту як одиниці спілкування. При цьому на характер інтерпретації смислової інформації впливають не тільки учбово-методичні, психолого-фізіологічні, але й соціокультурні фактори. В дисертації виділені рівні процесу навчання: соціально-педагогічний, психолого-фізіологічний, учбово-методичний, і визначені прийоми та способи адекватної інтерпретації: на соціально-педагогічному рівні – здійснюється "пізня раціоналізація", інтерпретація фактів, поведінки, вчинків; на психолого-фізіологічному рівні – враховуються особистісні особливості суб`єкта, його психічної системи (внутрішнього світу суб`єкта, його особистісного тезаурусу); на учбово-методичному рівні – оптимізуються процеси навчання за допомогою пізнавальних навичок, використовуються спеціальні тренувальні вправи для розвитку навичок і вмінь інтерпретування дискурсів і текстів.

В другому розділі "Базові універсалії інтерпретаційних процесів в герменевтичних ситуаціях розуміння" виявляються значення, специфіка і теоретико-методологічні особливості процедури інтерпретації в герменевтичних ситуаціях розуміння, в широкому смислі означаючих всіляку життєдіяльність в модусі витлумачення; в вузькому смислі -– приватні випадки, які моделюють комунікативну подієвісну ситуацію як герменевтичну.

Мета такого розгляду – демонстрація універсального характеру інтерпретаційних механізмів ситуацій розуміння текстів, де слово "текст" – це будь-яка інформація між двома суб`єктами розуміння: усний текст, діалог, письмовий текст, переклад, інтонація, погляд, жест, мовчання (М.Бубер, М.М.Бахтін).

В першому параграфі "Інтерпретація в усній сфері комунікації" за вихідну взято тезу про необхідність розгляду різноманітних типів знання в їх єдності: наукових, позанаукових і донаукових типів знання (буденний досвід, буденне знання). Способом фіксації і передачі буденного досвіду , практичної свідомості є природна мова, яка і є домінантою і основою усіх інших форм і видів знання.

Герменевтична ситуація розуміння в широкому смислі означає не тільки сферу "текста", "дискурса", діяльність "читання", "говоріння", "письма", але й усіяку життєдіяльність в модусі витлумачення.

В залежності від того, яку функцію виконує природна мова в процесі комунікації (у всіх сферах культури) і як здійснюється віднесення мовних значень до предметної області спілкування, визначається типологія герменевтичних ситуацій розуміння в процесі пізнання, яка являє собою такий перелік: діалог (в усній сфері комунікації), переклад з рідної мови на іншу ( і в тому числі, взаємопереклад понять двох теоретичних систем), інтерпретація письмових текстів (у тому числі учбово-наукових текстів зі спеціальності, що вивчається). Маються на увазі не тільки "граничні випадки", але і труднощі комунікації, що виникають в повсякденному житті.

Опорою нашого аналізу служили "філософія діалогу" і теорія мовних жанрів (М.М.Бахтін, В.С.Біблер, М.Бубер), дослідження в області комунікативної філософії і теорії дискурсу (А.Т.Ішмуратов, Н.А.Колотилова), розробки з проблеми взаєморозуміння і типології ситуацій взаємодії суб`єктів в усній сфері комунікації (Л.Г.Іонін).

Детально розглянені три типи (діалогічний, типологічний, професійний) інтерпретації висловлювань, реплік в діалозі у буденній мові на прикладах літературних творів Н.В.Гоголя, М.О. Булгакова.

В другому параграфі "Інтерпретація письмових текстів" вивчається проблема інтерпретації і засвоєння письмових текстів.

Розглянені питання інтерпретації письмового тексту як приватного випадку комунікації, індивідуального стилю породження і сприйняття текстів. Вивчені і проаналізовані основні напрямки сучасних досліджень письмового тексту: герменевтичне (Х.-Г.Гадамер, П.Рікьор), деконструктивістське (Ж.Дерріда, М.Фуко), семіосоціопсихологічне (Т.М.Дрідзе, О.О.Леонтьєв) і концепція прагматики тексту Н.Л.Мусхелішвілі і Ю.А.Шрейдера.

Експериментально досліджені можливості навчання прийомам інтерпретування тексту. Гіпотезою стало таке положення: виходячи з того, що в процесі навчання відбувається формування нових знань, перехід від "сирих" вихідних даних до їх осмисленого подання у формі знань, можна припустити, що в даному аспекті бере участь процедура інтерпретації учбово-наукового тексту, в даному випадку професійно орієнтованого. Ця гіпотеза перевірялась в межах методичного експерименту на основі опублікованих автором матеріалів. Інтерпретація обгрунтовується і як процес (один з видів учбової роботи), і як результат (продукт спілкування).

В ході проведеного нами експериментального дослідження з проблеми можливості і необхідності навчання інтерпретації письмових учбово-наукових текстів були встановлені і обгрунтовані:

1. Методика навчання адекватної інтерпретації учбово-наукового тексту (на матеріалі російської мови як іноземної) з використанням учбових текстів зі спеціальних дисциплін;

2. Вплив стану навчання (підготовчого, основного, просунутого) на характер подання учбового матеріалу;

3. Залежність результату інтерпретації тексту від комунікативної установки-потреби (на його лінійне відтворення – переказ тексту як одиниці лінгвістичної або на нелінійне відтворення – інтерпретацію тексту як одиниці комунікативної);

4. Необхідність застосування спеціальної системи вправ з тренування навичок інтерпретування учбово-наукового тексту і використання наукової дискусії як методичного прийому, активізуючого інтерпретаційні можливості учнів;

5. Характер впливу градації важкості текстів (здатні інтерпретуватись – нездатні інтерпретуватись) і суб`єктивної модальності на інтенсивність формування і розвитку інтерпретаційних навичок і умінь;

6. Залежність коефіцієнта адекватності інтерпретації письмового учбового тексту від коефіцієнта інформативності даного тексту.

Дані розробки можуть сприяти досконалості методик викладання іноземних мов. Проблема інтерпретації письмового тексту розглянена, виходячи з комплексності, міждисциплінарності і взаємопроникнення філософського, загальнонаукового і конкретнонаукового рівнів.

В третьому параграфі "Інтерпретаційні механізми перекладу" аналізуються труднощі, які виникають в процесі перекладу тексту з мови на мову і пов`язані з адекватністю передачі і переносу розуміння реальності, описуваної даним текстом. Згідно з постмодерністським релятивістським розумінням мови, замість одного інваріантного значення текст має нескінченну множину можливих інтерпретацій, що робить роль і завдання перекладача вельми невизначеним.

В роботі аналізуються інтерпретаційні підходи в теорії перекладу (В.Н.Комісаров, А.Н.Крюков, Є.К. Бистрицький, В.П. Філатов, Я.І.Рецкер).

Наводяться дискусії з приводу трактування термінів "смисл" і "значення" (Н.Л.Мусхелішвілі, Ю.А.Шрейдер, Л.В.Щерба, С.А.Васильєв, М.М.Бахтін, Д.П.Горський, Ст.Тулмін, Р.І.Павільоніс) і з питання правомірності визначення "інтерпретації смисла тексту, що перекладається" як "перекладу". Ряд авторів (А.Н.Крюков, Ю.В.Ванніков) відстоюють право інтерпретації називатися перекладом на рівні "мети комунікації", на рівні "ситуації". Значення точного перекладу і правильної інтерпретації для науки продемонстровано на прикладі перекладу роботи І.Канта "Критика здатності судження".

Відзначається, що інтерпретація перекладачем вихідного тексту унікальна. Однак кожна інтерпретація являє собою одну конкретну актуалізацію смислового потенціалу даного тексту, тобто актуалізацію, яка спирається на історичність даного тексту як зразка певного жанру або типу тексту.

В висновках викладені результати дисертаційного дослідження, підкреслюється їх теоретичне і практичне значення, визначені можливості і перспективи подальшого розвитку теми даної роботи.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено філософсько-методологічний аналіз становлення поняття інтерпретації в історичному контексті, що дозволяє вирішити наукове завдання виявлення методологічної сутності і функцій інтерпретації як виду пізнавальної діяльності, визначення її когнітивних можливостей. Обґрунтування і реалізація сучасного методологічного підходу до інтерпретації необхідні і можливі на всіх трьох методологічних рівнях: філософському, загальнонауковому, конкретнонауковому у єдності і взаємозв'язку.

В дослідженні установлено:

Зміна філософського розуміння інтерпретації у ХХ столітті і з'ясування її онтологічних засад (після висування тези про герменевтичність самого буття людини) не витісняє гносеологічну проблематику, а призводить до необхідності її методологічного дослідження в аспекті холізму онтологічної і гносеологічної складових.

На основі аналізу історичних джерел відзначено невірогідність існуючої думки щодо проголошення В.Дільтеєм і Г.Ріккертом розколу на дві культури - природничого і гуманітарного знання. Це принципово важливо для методологічних установок, що робляться з посиланням на історію філософії, оскільки на сучасному етапі поняття інтерпретації набуває особливого, універсально-інтегративного статусу і дозволяє глибше досліджувати процеси інтеграції різних сфер культури (науки, релігії, освіти, мистецтва, буденної сфери).

У зв'язку з тим, що будь-яка діяльність здатна виявлятися як самостійна і як несамостійна, включена в структуру іншої діяльності, ми робимо висновок про те, що інтерпретація постійно супроводжує процес пізнання, виступаючи то як самостійній, то як допоміжний засіб здійснення іншої діяльності. Це дає змогу обґрунтовано висвітлити взаємдію складників категоріального ряду "розуміння" – "пояснення" - "інтерпретація", і виявити інваріантість механізму інтерпретації у всіх модусних її проявах як базових універсалій різних видів герменевтичних ситуацій розуміння (серед їх числа розглядаються: діалог, переклад і письмовий текст).

Виходячи з цього, ми даємо наступне визначення: інтерпретація є неусувний момент буття людини, її духовно-практичного освоєння дійсності, вид соціально-культурної, комунікативно-пізнавальної діяльності, що виявляється і як метод і як аксіологічна процедура надання смислу. Інваріант механізмів інтерпретації знаходить прояв у базових універсаліях - герменевтичних ситуаціях розуміння (діалог, переклад, письмовий текст). Інтерпретація – один з методів пізнання, що впливає на цілісність світосприйняття суб'єкта пізнання, що долає обмеженість тих чи інших форм пізнання.

Особливо значуща інтерпретація як феномен соціально-культурної діяльності людини, коли вона сприяє переданню, трансляції знань у суспільну свідомість і практику та виступає ланкою механізму їх перенесення за рамки науки на всіх рівнях системи освіти. Вирішальну роль щодо можливостей адекватної інтерпретації процесів і явищ, що відбуваються у світі, у культурі відіграє рівень освіченості окремої особистості.

Базові універсалії (діалог, переклад, інтерпретація письмового тексту) мають широкий теоретико-методологічний зміст і означають не тільки окремі випадки універсальних ситуацій, прототипами, моделями яких вони є (у сфері "тексту", "дискурсу", діяльності "читання", "говоріння", "письма"), але і всяку життєдіяльність у модусі тлумачення.

Універсальність інтерпретаційних механізмів, задіяних у всіх герменевтичних ситуаціях, свідчить про цілісність пізнавального простору, куди входять усі види комунікативних контактів із собі подібними, контакти людини з навколишнім світом, із предметними, мовними втіленнями. Звідси стає зрозумілим, що завдання навчального процесу - освоєння універсального, синергійного за своєю природою, механізму інтерпретації, що у практиці життєдіяльної активності суб'єкта, що навчається знаходить самореалізацію. Усі ці положення не просто концептуально проясняють природу інтерпретації, але й створюють методологічне підгрунтя для поглибленої розробки методики навчального процесу в описуваних герменевтичних ситуаціях.

Основні положення дисертації викладені в публікаціях:

1. Берестецкая Т.А. Перевод как одна из базовых универсалий проявления интерпретационных процессов // Перспективы.- 2001.-Вып.1(13).- С.13-19.

2. Барабанова Т.А. (Берестецкая) Проблема интерпретации в аспекте антитезы однозначного и многозначного истолкования текста // Наукове пізнання: методологія та технологія.- 2001.-Спецвипуск 6.- С. 84-88.

3. Барабанова Т.А. Интерпретация письменного текста как междисциплинарная проблема // Наукове пізнання: методологія та технологія.- 2001.- Вип.- 2.- С.82-89.

4. Барабанова Т.О. Інтерпретація в художній формі пізнання // Перспективи.- 2000.- С. 36-44.

5. Барабанова Т.О. Значення інтерпретації як найважливішої процедури пізнання // Наукове пізнання: методологія та технологія. - 2000.- Вип.1-2.- С.160-162.

6. Барабанова Т.А. Діалектика процесу інтерпретації в контексті аналізу типів розуміння прородної мови// Наукове пізнання: методологія та технологія.- 1998.- Вип.1-2.- С.4-5.

7. Барабанова Т.О. Проблема интерпретации как комплексная методологическая проблема // Материалы научно-практической конференции по учебно-воспитательной работе с детьми.- Одесса.,1996.- С. 9.

8. Барабанова Т.А. Методические приёмы формирования механизма интерпретации в процессе обучения // Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції "Філософія. Менталітет. Освіта".- Одеса., 1995.- С.14.

9. Барабанова Т.А. Методологический аспект интерпретации // Тезисы научно-практической конференции молодых учёных "Проблемы взаимодействия гуманитарного, естественнонаучного и технического знания на современном этапе развития науки. Гуманитарное образование в техническом вузе".- Одесса., 1994.- С.35-36.

10. Барабанова Т.А. Учимся ведению научной дискуссии // Пособие для иностранных студентов морских учебных заведений. Русский язык.- Раздел №5.- Москва: Мортехинформреклама, 1992.- С.69-74.

11. Барабанова Т.А. Развитие способности студента к интерпретации как аспект гуманизации обучения // Материалы конференции "Управление качеством подготовки специалистов: международный опыт, современные проблемы и перспективы".- Одесса., 1992.- C. 31-32

12. Барабанова Т.А. Проблемы обучения студентов-иностранцев нефилологических вузов навыкам ведения научной дискуссии на материалах статей по специальности // Материалы научно-практической конференции "Эффективные формы работы по языку и литературе в учебной аудитории".- Одесса., 1991.- С.185-188.

Анотації.

Берестецька Т.О. Інтерпретація як методологічна проблема гносеології.- Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.02.- діалектика та методологія пізнання. Південноукраїнський державний педагогічний університет (м.Одеса) ім. К.Д. Ушинського.- Одеса, 2002.

Дисертація присвячена методологічному аналізу феномену інтерпретації. З цією метою вивчені основні концепції інтерпретації, які представлені в світовій філософській думці.

Інтерпретація розглядається як неусувний момент буття людини, її духовно-практичного освоєння дійсності, як вид соціально-культурної, комунікативно-пізнавальної діяльності, що проявляється і як метод, і як аксіологічна процедура надання смислу. Інваріантність механізмів інтерпретації знаходить виявлення в базових універсаліях – герменевтичних ситуаціях розуміння (діалог, переклад, письмовий текст). Обгрунтування та реалізація сучасного методологічного підходу до інтерпретації необхідне і можливе на філософському, загальнонауковому, конкретнонауковому рівнях в їх єдності і взаємозв`язку.

На сучасному етапі поняття інтерпретації набуває особливого, універсально-інтегративного статусу і дозволяє глибше дослідити процеси інтеграції різних сфер культури (науки, релігії, освіти, мистецтва, буденной сфери).

Ключові слова: інтерпретація, розуміння, пояснення, базові універсалії (діалог, переклад, письмовий текст), цінності, смисл.

Берестецкая Т.А. Интерпретация как методологическая проблема гносеологии.- Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.02 - диалектика и методология познания. Южноукраинский государственный педагогический университет (г.Одесса) им. К.Д.Ушинского.- Одесса, 2001.

Диссертация посвящена методологическому анализу феномена интерпретации. С этой целью изучены основные концепции интерпретации, представленные в мировой философской мысли. Интерпретация рассматривается как неустранимый момент бытия человека, его духовно-практического освоения действительности, вид социально-культурной, коммуникативно-познавательной деятельности, проявляющийся и как метод и как