КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БУЛГАКОВ Валерій Андрійович

УДК 327 (477)

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИЗНАЧЕННЯ

ГЕОПОЛІТИЧНИХ ПРІОРИТЕТІВ УКРАЇНИ

Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті

будівництва і архітектури, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор

ПАНІБУДЬЛАСКА Володимир Федорович

Київський національний університет архітектури і будівництва,

завідувач кафедри політичних наук

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

КРИСАЧЕНКО Валентин Семенович

Національний інститут стратегічних досліджень,

завідувач відділом загальних проблем національної безпеки

кандидат філософських наук, доцент

ШУЛЬГА Марина Андріївна

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри політології

Провідна установа:

Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України,

м. Київ.

Захист відбудеться 17 лютого 2002 року о 15 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 Київського національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01017, Київ, вул.Володимирська, 60, ауд.330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці

мені М.О.Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Київ, вул.Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 14 січня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.Ф.ПОСТРИГАНЬ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. ХХ сторіччя увійшло в історію людства як епоха світових війн, революцій і визвольних рухів. Перша світова війна (1914-1918рр.), Жовтнева революція в Росії (1917р.), формування фашистських режимів в Італіїї та Німеччині, Друга світова війна (1939-1945рр.), розпад колоніальних систем в Африці та Азії, Радянського Союзу (1991р.) і створення нових держав на його теренах. Отже, світовий геополітичний простір зазнав докорінного переструктурування. Як наслідок осмислення цих епохальних процесів така специфічна сфера наукового пізнання та людської практики як геополітика набуває нових завдань та можливостей у своєму розвитку.

Особливої актуальності ця проблема набула на зламі ХХ і ХХІ сторіч. Після розпаду супердержави – Радянського Союзу – світ перетворився фактично на однополюсний. Тобто на пострадянському просторі і в світі в цілому утворилася якісно нова геополітична реальність, яка потребує грунтовного та об’єктивного наукового дослідження. Це сприятиме теоретичному визначенню та більш успішному практичному обстоюванню дійсних геополітичних інтересів держави.

Науковий підхід до вивчення нової геополітичної реальності потребує також і розробки категоріального апарату, предмету і методу самої геополітичної науки, а не тільки конкретних проблем геополітичної практики. Проте, на жаль, саме сфера геополітичного пізнання, його методологія залишаєюься поза увагою більшості дослідників, що не дозволяє адекватно і ефективно вирішувати практичні питання сучасної геополітики, у тому числі й проблему геополітичного вибору України.

У цьому контексті утвердження України як суверенної держави супроводжувалось, поряд з потребою розвитку економіки, політичної системи, міжнародного визнання тощо, також і необхідністю опертя на певні геополітичні цінності, на базові вектори геополітичних відносин. Ключовим моментом у цьому процесі є інституціоналізація визначальних геополітичних орієнтацій України, що дає їй можливість, з одного боку, укріплюватись у світі як суб’єкт міжнародних відносин, а з другого – впливати на протікання процесів самоорганізації і саморозвитку сучасної цивілізації.

Історія надала народу України можливості створити свою державу, передумовою якої була тяглість етнічної та здобутки у сфері державно-політичної традиції. Україна увійшла в ХХІ сторіччя зі складними і вкрай загостреними соціально-політичними й економічними проблемами, розколом усередині суспільства, віддаленням влади від народу.

Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена цілою низкою проблем, пов’язаних з динамічною процесуальністю внутрішніх та зовнішніх вимірів державотворення в Україні, визначення її місця у світі:

Україні бажано визначити магістральний напрямок суспільного розвитку через діалектичне зняття дилеми “Схід-Захід” шляхом культурно-історичного і політичного синтезу цивілізаційних надбань кожного народу Великої Європи;

Україні необхідно подолати синдром “неісторичного народу” через поглиблення самоорганізації суспільства, в тому числі і через реалізацію концепції геоцентризму, зокрема, В.Винниченка;

складне геополітичне становище України у сучасній Європі потребує чіткої, виваженої внутрішньої і зовнішньої політики щодо попередження і прогнозування політичних наслідків реалізації в ХХІ сторіччі геополітичних доктрин США і НАТО з одного боку і Росії – з другого;

особливої гостроти у суспільно-політичній думці сучасної України набула проблема вибору між ідеологемами “західного лібералізму” з його атомізованим індивідом і “євразійської соборності” з її традиційними православними цінностями – рівність, братерство, соборність, свобода;

перед Україною стоїть гостра проблема можливості входження в коло розвинених країн і зайняття гідного місця у міжнародному просторі, відстоюючи свої національні інтереси і захищаючи права та свободи своїх громадян, осягнути власну геополітичну стратегію в контексті всесвітнього поступу.

Таким чином реалізація геополітичного вибору України потребує від її органів влади врахування у ХХІ сторіччі історичного досвіду здійснення геополітичних доктрин і концепцій як східних (Китай, Японія, Південна Корея) та західних (Велика Британія, Німеччина, Франція та ін.), так і нейтральних держав – Австрії, Швейцарії, Швеції, – в основі зовнішньої і внутрішньої політики яких лежать політичні принципи: позаблоковість, нейтральність, без’ядерність, які проголошені і законодавчо закріплені в Конституції України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження входить складовою частиною в комплексну державну програму: “Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку”, в програму Національного інституту стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України “Пріоритети геополітичної стратегії зовнішньої політики України на перспективу”, у комплексну наукову програму Київського Національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” та науково-дослідної теми філософського факультету 01БФ041-1 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Мета і завдання дослідження. Головна мета – дослідження основних закономірностей, тенденцій і перспектив сучасної геополітики як специфічної сфери наукового пізнання та людської практики і визначення на цій основі геополітичних пріоритетів сучасної Української держави. Реалізація цієї мети передбачає вирішення кола питань, відображених у логічній структурі дослідження, зумовлених наступними основними завданнями:

аналіз методологічних та категоріальних підстав геополітичного підходу, виявлення понятійно-категоріальної композиції дослідження проблеми геополітичних пріоритетів України;

здійснення історичного підходу до аналізу процесу формування логічної композиції сучасної геополітичної науки та аналізу існуючих геополітичних концепцій, зокрема в українській науковій думці;

виявлення історичних та теоретико-методологічних засад і перспектив сучасного геополітичного вибору України;

з’ясування можливостей синергетичного підходу до функціонування України як певної етнополітичної цілісності та методологічних підстав до реалізації її геополітичних інтересів.

Така постановка цілей і завдань дослідження визначає специфічну сферу та засоби його здійснення, що знаходяться на межі стику багатьох наук: історії, політології, філософії, соціології, етнології, географії тощо.

Об’єктом дисертаційного дослідження є геополітика та геополітичні пріоритети України.

Предметом дослідження є концептуальні засади формування геополітичних пріоритетів та їх вплив на вибір стратегії розвитку України у ХХІ сторіччі.

Методи дослідження. Головним методологічним інструментарієм дисертації є фундаментальні дослідницькі основи наукового аналізу – принципи історіологізму, об’єктивності, системності і цілісності, функціоналізму причинності, прогнозування. Особливий акцент робиться на застосуванні філософського та загальнонаукового аналізів.

Застосування логіко-семантичного підходу до дослідження геополітичних пріоритетів України дало змогу проаналізувати базові елементи понятійно-категоріального апарату геополітики, запропонувати концепцію геополітичних пріоритетів України, яка історично базується на генезі національних геополітичних інтересів.

Використання історіософського та історико-генетичного методів дозволило дослідити розвиток геополітичних пріоритетів України в історичному часі і просторі, відійти від однобокого трактування обмеженої історичної епохи, запобігти упередженості у висновках щодо вибору стратегії розвитку України у ХХІ ст.

Досить широко застосовується у дослідженні і компаративіський метод, який дозволив авторові зробити порівняльний аналіз в еволюції геополітичних пріоритетів українських мислителів і європейської наукової думки та виявити безпірні переваги тих пріоритетів, які грунтуються на принципах визначальності національно-державних інтересів, прав і свобод своїх громадян.

До аналізу застосовувались методи структурного функціоналізму, стосовно трактування предмета дослідження як цілого, як системи з її структурними компонентами, аналізу взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників геополітичних інтересів України.

Дотримуванню принципу об’єктивності сприяло використання автором наукових досліджень по проблемі геополітики регіональних і міжнародних документів ООН, ЮНЕСКО, матеріалів наукових конференцій, міждержавних угод, різних інформаційних збірників та довідників.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в дисертації здійснене цілісне дослідження концептуально методологічних проблем геополітичного пізнання і практики, визначені історичні геополітичні орієнтації та геополітичні пріоритети України у сучасну епоху, розкрита їх специфіка та динаміка. Сформульована концепція історичної варіативності геополітичних пріоритетів України.

У цьому контексті сформульовано такі основні результати даного доробку, які характеризуються науковою новизною, розкривають базову концепцію дисертації і виносяться на захист:

1. З’ясовано, що базовими елементами понятійно-категоріального апарату геополітики є: геополітичний простір, життєвий простір, геополітичні інтереси, геополітичні конфлікти, геополітичні ідеї, геополітична реальність, геополітична ситуація, геополітична свідомість, національний інтерес, глобалізація. Дано авторське визначення методологічного та понятійно-категоріального апарату геополітичного аналізу пріоритетів зовнішньої політики України.

2. Геополітика як наука визначає взаємозв’язок політичних рішень та захисту національних інтересів з одного боку та планетарно-географічного становища країни – з другого. Доведено, що вона має бути динамічною складовою діяльності держави в умовах конкретних історико-політичних континуумів з векторизацією її наслідків задля побудови власного громадянського суспільства. Встановлено, що історія геополітичного пізнання є історією формування, розвитку і змін концептуальних систем геополітики (картин геополітичної реальності), які відбуваються в залежності від зміни способів вирішення основної проблеми геополітики – генези і розвитку геополітичних інтересів.

3. Обгрунтовано, що в сучасному геополітичному пізнанні можна виділити дві протилежні концептуальні системи. Одна з них розглядає геополітику як процес, тобто історично (концепції еволюції цивілізацій, балансу сил, євроазійства), інша – з точки зору перш за все результату, тобто логічно (концепції моно-, дво-, багатополюсного світу). Очевидно, формування третьої концептуальної системи геополітики, яка б органічно поєднувала обидва підходи, є основною і найбільш перспективною тенденцією розвитку сучасного геополітичного пізнання. Акцентується, що географічне становище України в узагальненнях європейських аналітиків ХІХ-ХХ ст. є смислозначимим для розв’язання загальноєвропейських проблем. Це дає, у свою чергу, Україні як суб’єкту міжнародної політики змогу використовувати переваги обох геополітичних стратегій, а саме: стратегій “вибору пріоритетів” та “балансу інтересів”.

4. Показано, що виходячи з ключової ролі національного (державного), а в загальному вигляді геополітичного інтересу в реалізації конкретної геополітики, основною проблемою геополітичного пізнання і практики є саме проблема генези (походження) та подальшого розвитку вказаного інтересу, його трансформації у геополітичні доктрини та практичну геополітику. Обгрунтовано, що в українській історії виразно простежується зміна геополітичної орієнтації держави залежно від конкретних політичних реалій (Київська Русь, Козацько-гетьманська держава, політичні системи визвольних змагань ХХ ст.). Подібний досвід є евристичним для вироблення сучасної геополітичної доктрини України. У цьому контексті виділена і проаналізована еволюційна модель самоорганізації сучасного геополітичного вибору України, сутність якої полягає в множинності систем динамічної рівноваги взаємин України зі своїми геополітичними партнерами. Такий підхід дозволяє мінімізувати зовнішні політичні впливи на стійкість української політичної системи засобами переорієнтації на домінантні вектори довкілля згідно конкретних умов у світовому просторі.

5. Запропонована концепція геополітичних пріоритетів України, яка грунтується на принципах визначальності національних інтересів держави і потреби забезпечення прав і свобод громадян. До геополітичних пріоритетів України на початку ХХІ ст. відносяться наступні: відродження європейської ідентичності; політика активного нейтралітету; зміцнення і розвиток стратегічного партнерства із індустріально-розвиненими країнами; трансформація геополітичної залежності від Росії у рівноправні стосунки; активна і динамічна регіональна політика особливо у Балто-Чорноморській дузі та Кавказькому регіоні; включення в систему європейської безпеки та архітектоніку провідних європейських структур та організацій; створення умов та підстав набуття Україною не лише статусу географічного, але й політичного центру Європи, використовуючи своє ключове становище у низці транспортних, енергетичних, економічних, міграційних коридорів.

6. Проаналізовано труднощі геополітичної орієнтації та відповідного вибору України, які пов’язані як із внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. До внутрішніх належать: відносна незавершеність політичної системи, економічна та фінансова залежність, складна міжконфесійна ситуація, регіональні відцентрові тенденції, ідеологічне напруження в суспільстві; до зовнішніх – прямий та опосередкований тиск провідних держав світу на політику України, політичні бар’єри між Україною та європейськими сусідами, енергетична залежність, вплив іноземних релігійних центрів на найчисленніші релігійні конфесії в Україні (УПЦ МП та інш.).

Встановлено, що історичний аналіз методів вирішення геополітичних проблем виявляє загальну тенденцію до їх динамізації: від військових до політичних (дипломатичних) і врешті-решт соціальних. При цьому дійсне вирішення даних проблем лежить не у військовій або дипломатичній, а перш за все у соціальній площині. Саме на такому шляху можливе дійсне поєднання історичного та логічного підходів до вирішення головної проблеми геополітичного пізнання та практики, побудова адекватної, цілісної геополітичної картини світу.

Практичне значення одержаних результатів полягає перш за все в тому, що вони дозволяють повніше уявити концепцію геополітичних інтересів та можливостей вибору стратегії розвитку України у ХХІ сторіччі.

Аналіз, положення, висновки, рекомендації, пропозиції дисертаційного дослідження можуть бути використані: державними органами влади України при розробці та реалізації концептуальних підходів геостратегії країни з урахуванням тенденції світової геополітичної думки і геополітичного становища країни; вченими, політичними діячами, військовими при подальшому уточнені і розробці геополітики України; викладачами вищих навчальних закладів у процесі викладення суспільно-гуманітарних дисциплін; у засобах масової інформації, особливо, газетах, журналах, які висвітлюють проблеми геополітики, геостратегії, національної безпеки України та інших держав.

Особистий внесок здобувача. Основні теоретичні положення та розробки в межах дисертаційного дослідження, зокрема ті, які характеризують її наукову новизну і практичне значення результатів одержані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і практичні рекомендації дисертації обговорювались на теоретичних семінарах кафедри політичних наук Київського національного університету архітектури і будівництва, апробовані у виступах автора по проблемі на ряді науково-практичних конференцій, серед яких: Міжнародна науково-практична конференція “Геополітичне майбутнє України” (19-20 березня 1998, м.Київ); ІІІ-я Міжнародна науково-практична конференція “Діалог української і російської культур в Україні” (12-13 листопада 1998, м.Київ); Міжнародна наукова конференція “Демократія на пострядянському просторі” (19-21 травня 2000, м. Сімферополь).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у шести публікаціях у наукових фахових виданнях, загальним обсягом 3,2 д.а.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які включають сім підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Обсяг дисертації складає 175 сторінок із них обсяг основного тексту - 161 сторінка, список використаних джерел складає 189 найменувань, обсягом 14 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Дослідницький задум розгорнуто за наступними наукознавчими ступенями: 1) теорія проблеми та методологія її сучасного світоглядного тлумачення; 2) досвідно-історичні корені проблеми та її історична еволюція до сьогодення; 3) осмислення проблеми за сучасних соціально-політичних умов.

У вступі до дисертації обгрунтовується актуальність теми, її наукова новизна, визначені об’єкт та предмет дослідження, його мета та завдання, показано ступінь новизни розробки теми та практичне значення проведеної роботи.

У першому розділі Теоретико-методологічні виміри геополітичного аналізу розглядаються теоретичні та методологічні проблеми системного аналізу теорій і поглядів, концептуальних основ геополітики як науки і як сфери суспільної практики.

У першому підрозділі Наукові засади визначення предмету геополітики проводиться огляд наукових робіт за темою, наукові підстави визначення предмету геополітики та його еволюція.

Теоретичну і методологічну основу дослідження складають праці вітчизняних і зарубіжних політологів, філософів, соціологів, істориків, економістів, у яких визначається і аналізується геополітика як наука, яка є синтезом історичного розвитку різних сфер людського знання (С.Бабурін, Зб.Бжезинський, О.Бєлов, О.Валевський, О.Власюк, М.Гончар, В.Винниченко, К.Гаджієв, О.Гончаренко, В.Дергачов, О.Дергачов, М.Драгоманов, О.Дубина, Г.Костенко, Д.Лестер, Ю.Липа, В.Липинський, Моро-Дефарж, Ю.Павленко, В.Панібудьласка, Ю.Пахомов, О.Підберезкін, В.Потульницький, Ф.Ратцель, С.Рудницький, К.Сорокін, Ю.Тихонравов, В.Ткаченко, К.Хаусхофер та інш.), а також законодавчі та нормативні акти України з основних питань зовнішньої і внутрішньої політики, в яких відображені положення геостратегії держави (Декларація про державний суверенітет України, Партнерство заради миру, рамковий документ тощо).

Зазначається, що геополітика як наука і специфічна сфера людської практики пройшла тривалий і складний шлях свого розвитку. Засновниками класичної геополітики були Ф.Ратцель, Р.Челлен, А.Мехен, Х.Маккіндер, Дж.Фейгрів, Н.Спікмен та ін. Сам термін геополітика запропонував шведський професор історії і політичних наук Рудольф Челлен (1916р.), під яким він розумів вчення про державу як великий геополітичний та біологічний організм, який прагне до свого розширення. Геополітику як науку вчений розподіляв на три основні сфери знань: топополітика, морфополітика і фізиполітика.

Взагалі дискусія про зміст і предмет геополітики має свою тривалу історію. Провідне місце в детермінації міжнародної політики тої чи іншої країни, за трактовкою засновників цієї науки, відводилося його географічному чиннику. Йдеться перш за все про відмінність між політичною географією та географічною політикою. Проаналізовано, що найбільш адекватне розмежування між їхніми предметами, на думку здобувача, дає класик геополітики Карл Хаусхофер, який встановлює, що політична географія розглядає державу з точки зору Простору, а географічна політика – Простір з точки зору держави. Тобто геополітика, на його думку, це вчення про географічну обумовленість політики.

При такому підході (Дж.Паркер, Ф.Ратцель, К.Плешаков, С.Бабурін, П.Сорокін, В.Разуваєв та ін.) зміст геополітики бачився у висуванні на передній план просторового і територіального начала, який є, на думку здобувача, обмеженим, оскільки абсолютизує логічний фактор і нехтує історичним підходом, що і зумовлює труднощі в практичному формуванні і здійсненні сучасної української геополітики як легалізації стратегічних, національних інтересів держави.

У другому підрозділі Категоріально-понятійний апарат геополітики робиться аналіз поняття геополітика, його еволюція та сучасне тлумачення.

Геополітика як родове поняття в своїй генезі тісно пов’язано перш за все з природознавчими і сусупільно-гуманітарними науками. В ній існують два розділи – геополітика фундаментальна, що вивчає розвиток геополітичного (географічного) простору планети, і прикладної, що виробляє принципові рекомендації щодо генеральної лінії поведінки держав на світовій арені. Тобто термін геополітика пропонується розуміти не як відповідні картографічні зміни міжнародно-політичних реальностей, а як сприйняття світового співтовариства в якості єдиної завершеної системи в масштабах усієї планети.

Стверджується, що саме такий підхід дозволить вийти за традиційні чисто просторові параметри, відірватися від пуповини географічного детермінізму і розробити геополітику як самостійну політологічну дисципліну, яка покликана всесторонньо дослідити основоположні реальності сучасного світового співтовариства.

У роботі показано, що геополітика як наука розкривається через наступний категоріально-понятійний апарат: теорія геополітики, геополітичний простір, геополітична ситуація, геополітична реальність, геополітичне розташування, геополітичний інтерес, геополітична формула, геополітичний конфлікт тощо. У цьому контексті дано аналіз таких геополітичних формул (доктрин) як: боротьба за життєвий простір (К.Хаусхофер), імперія зла (Р.Рейган), поза контролем (З.Бжезинський), останній кидок на Південь (В.Жириновський) та ін.

В рамках геополітики як науки дисертант визначає два основних напрямки її розвитку: 1) доктринально-нормативний (німецька школа ХХ ст.: Ф.Ратцель, К.Хаусхофер, Е.Банзе, В.Зіверт, К.Росс, Й.Кюн, Р.Хенніг, К.Фовінкель), який розглядав геополітику як боротьбу за життєвий простір, тобто обґрунтовував відверто агресивну загарбницьку політику Німеччини ; 2) оціночно-концептуальний (англо-американська школа ХХ ст.: Х.Макіндер, А.Мехен, Н.Спайкмен, Р.Струсе-Хюпе, В.Стефансон, О.Латімор, Г.Моргентану), який змінив домінуючу геополітичну формулу на захист національних (життєвих) інтересів.

Науковою основою для створення сучасних геополітичних доктрин, адекватного вирішення проблеми геополітичного вибору (самоіндетифікації), поряд з іншими, може бути метод єдності історичного і логічного.

Робиться висновок, що геополітика постає і як певна теоретична система, тобто наука, і як самодостатня сфера суспільної практики. Як наука геополітика володіє власним об’єктом та предметом дослідження, специфічними методами пізнання і понятійно-категоріальним апаратом, колом сформульованих законів і закономірностей. Як сфера діяльності геополітика означена комплексом заходів у сфері зовнішньої та внутрішньої політики, мобілізацією значних матеріальних та духовних ресурсів держави, що має на меті досягнення і забезпечення власних національних інтересів. В оптимальному вигляді має бути композиція, синтез обох іпостасей геополітики: наука має сприяти ефективній діяльності держави, а остання, навзаєм, сприяти подальшому теоретичному дискурсу у цій сфері пізнання.

У другому розділі Концептуальне осмислення геополітичної історії України виокремлено та проаналізовано еволюцію геополітичних пріоритетів України, виявлено геополітичне значення України в контексті європейської наукової думки, запропонована модель самоорганізації геополітичного вибору України в сучасних умовах.

У першому підрозділі Еволюція геополітичних пріоритетів України: концептуальні парадигми аналізуються найбільш важливі геостратегічні пріоритети України від Київської Русі до сьогодення. У цьому контексті виокремлено та проаналізовано такі основні геополітичні вектори:

слов’янофільський (Т.Шевченко, П.Куліш, М.Костомаров, С.Гулак, І.Франко, Р.Лащенко, М.Грушевський);

чорноморсько-адріатичної федерації українців, чехів, словен, сербів і хорватів (С.Томашевський, С.Шелухін);

чорноморсько-балтійської федерації українців, білорусів, поляків і литовців (Ю.Липа, С.Рудницький,);

західноєвропейський (Нестор, Г.Кониський, М.Драгоманов, Б.Крупницький);

східно-західної рівноваги (І.Лисяк-Рудницький, М.Грушевський);

геоцентричний вектор (В.Винниченко).

Підсумовується, що унікальне геополітичне становище України – держави двох цивілізацій – Сходу та Заходу створює об’єктивну можливість уже на нинішньому стані розвитку встановити тісний зв’язок між двома цими світами. Але недооцінка внутрішнього чинника (орієнтація на зовнішні сили ) та невірні соціальні орієнтири можуть призвести до втрати Україною суверенітету, як це вже було не раз.

У другому підрозділі Геополітичне значення України в контексті європейської наукової думки розглянуто основні підходи до оцінки геополітичного значення України для мислителів Європи. У цьому контексті аналізується проект Середня Європа, висунутий широким колом відомих німецьких вчених (Ф.Науманн, П.Рорбах, М. та А. Вебери, Г.Шульце-Геверніц, Г.Дельбрюк, А.Шмідт, та ін.) згідно з яким нації які не бажають бути російськими мусять стати середньоєвропейськими. Ідею незалежності України обстоював і Макс Вебер і Р.Сетон-Вотсон (автор Нової Європи, який наголошував, що українське питання є одним з головних причин, що призвели до Першої світової війни і що надалі ігнорувати цю проблему неможливо) і Г.Тільман (Хліборобська Європа), який констатує порівняльну вищість української матеріальної та духовної культури над польською, російською та іншими.

Загалом проведений аналіз свідчить, що стосовно України західною геополітичною наукою вироблено два основоположних підходи. Перший, репрезентований англо-французькою думкою, виходить з необхідності перетворення Східної Європи на зону санітарного кордону, що має відокремити життєві світи двох цивілізацій Сходу і Заходу, тобто виконувати роль буфера. І другий підхід, запропонований в Німеччині, можна класифікувати як східно – та західноорієнтований, тобто різноспрямований, що відбиває культурно-історичний дуалізм самої Німеччини.

У дисертації проаналізовані чотири етапи геополітичних стратегій, які розігрувалися на європейському обширі, об’єктом яких, не з власної волі, була Україна: імперська геополітика; агресивна геополітика тоталітарних систем; атмосфера холодної війни і створення біполярної системи; перехід від блокової, біполярної системи до позаблокової, інтеграційної.

У третьому підрозділі Модель самоорганізації геополітичного вибору України проведено за методом модельних аналогій логічний аналіз геополітичної реальності.

У роботі показано, що саме Україна якраз і є тим капіляром, який з’єднує дві величезні цивілізації – західну та східнослов’янську, що саме Україна за своєю геополітичною специфікою спроможна стати центром кристалізації якісно нового геополітичного (цивілізаційного) утворення, подібно до того , як Київ став колись зародком нової східнослов’янської (правовласної) цивілізації. Але відшукати конкретно-історичні шляхи і методи такого перетворення можна лише доповнивши логічне дослідження історичним, прослідкувавши дійсну геополітичну історію України. І будь-яке нинішнє підштовхування України до остаточного і негайного геополітичного вибору перекреслить таке сподівання, оскільки ми ще не сформувалися як система біль високого рангу.

В політичному минулому України осердьовими є, як відомо, три головних періоди державотворення: 1) Україна-Русь княжої доби (ІХ-ХІV ст.). 2) Козацько-гетьманська держава (Запорізька Січ, Гетьманщина ХV-ХVІІІ ст.). 3) Визвольні змагання ХХ ст. (УНР, ЗУНР, Директорія, УРСР, Карпатська Україна). І кожен з цих періодів утвердження України у світі було безпосередньо пов’язано із обраними геополітичними пріоритетами і , навпаки – невдачі часто спричинялись хибними зовнішньополітичними орієнтаціями. Увесь сукупний історичний досвід має бути врахований як концептуальне тло для прийняття ефективних рішень у нинішній час. Геополітичні пріоритети України мають бути динамічним, багатовекторним, цільовим. Мірилом і критерієм їх ефективності мають виступати забезпечення національних інтересів України, захист прав і свобод її громадян.

У третьому розділі проаналізовані Геополітичні пріоритети та вибір стратегії розвитку України у ХХІ сторіччі.

У першому підрозділі Суперечності та альтернативи визначення геополітичних пріоритетів України в сучасних умовах аналізуються основні вектори політичної думки, які віддзеркалюють стереотипи біополярності світу, з’ясовується їх сутність, здійснюється спроба розробки консистентної національної стратегії на перспективу відповідно до нових геополітичних пріоритетів.

Стверджується, що зовнішньополітичний курс української держави визначається нині як багатовекторний. Але представники різних політичних сил розуміють це спрощено, відповідно до власних ідеологічних переконань. У роботі показано, що найбільш гострі дискусії розгортаються між тими, хто орієнтований на пріоритетний розвиток відносин з посткомуністичною Росією і тими, хто орієнтований на євроатлантичні структури. Стереотипи конфронтаційного мислення закріплюють у свідомості ті чи інші лінії геостратегічного протистояння. Відсутність консенсусу по основоположним питанням буття стримує формування адекватної стратегічної відповіді як на виклик часу, так і на ймовірні стратегії основних гравців світу та найближчих сусідів України. У роботі дається цілісний історичний аналіз і зіставлення геополітичних і зовнішньополітичних пріоритетів представників атлантизму та євразійства.

Підкреслюється, що Україна, на жаль, ніколи не мала чіткої геополітичної стратегії. Проте, її розробка є життєвою необхідністю для неї як суверенної держави й суб’єкта геополітики. Це цілком відповідає її геополітичному потенціалу як значної європейської держави. Передумовою формування такої стратегії є чітке визначення базових цінностей внутрішніх і зовнішніх параметрів розвитку, сформувати власну систему орієнтацій, виробити свою геополітичну модель світу.

У підрозділі проаналізовані основні життєво важливі пріоритети геополітичної стратегії України, якими слід вважати наступні:

відродження європейської ідентичності й інтеграція до європейських і євроатлантичних структур;

проведення політики активного нейтралітету;

зміцнення і розвиток стратегічного партнерства із США;

розвиток рівноправних і взаємовигідних відносин із Російською Федерацією;

проводити сильну регіональну політику, курс на альтернативне лідерство на терені колишнього СРСР;

зміцнення особливих відносин із стратегічно важливими сусідами, формування поясу стабільності від Балтійського до Чорного і Каспійського морів;

активна участь у створенні європейських і євразійських транспортних коридорів;

розширення економічної (включаючи військово-економічну) та політичної присутності України на Близькому Сході, в Центральній та Південній Азії.

У другому підрозділі Динамізм геополітичного поступу України в ХХІ сторіччі показано, що визначення геополітичних пріоритетів має на меті реалізувати зовнішні амбіції України і захистити національні інтереси держави в цілому і кожного громадянина зокрема. У цьому контексті геополітичні пріоритети обертаються для України можливостями розв’язання політичних, воєнних, соціальних та духовно-культурних стратегій розвитку. В роботі докладно аналізується роль (здобутки і суперечності) кожної з цих сфер суспільного буття у визначенні геополітичних пріоритетів України. Наголошується, що першорядним у розбудові держави є опора на внутрішні сили українського народу, а зовнішній чинник є другорядним, бо без орієнтації на свій народ, без його всебічної зацікавленості й ентузіазму, зовнішні сили нас роздеруть і роздушать ще на сотні літ (В.Винниченко).

Підкреслюється, що сучасний внутрішній чинник слід охарактеризувати як тривожний. У багатьох сферах суспільного життя від економіки до моралі, від політики до культури посилились ознаки деградації. Довіра громадян України до будь-яких політичних сил, владних структур, як і до економічного курсу держави загалом, вичерпана. Це не може не турбувати.

Підсумовується, що основним базовим національним інтересом, геополітичним пріоритетом і стратегічним завданням зовнішньо-політичного курсу України є її виживання і розвиток як незалежної суверенної держави за умов збереження її національних цінностей, захисту економічного та політичного суверенітету, власної соціально-культурної ідентичності.

В И С Н О В К И

У дисертації наведене теоретико-методологічне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у з’ясуванні концептуальних засад визначення геополітичних пріоритетів України та виборі стратегії розвитку у ХХІ сторіччі. Осмислення геополітичної історії України дозволило поглибити розуміння суперечностей та альтернатив визначення геополітичних пріоритетів нашої держави у сучасних умовах, сутність яких розкривається в одержаних основних наукових результатах:

1. Геополітика як родове поняття в своїй генезі тісно пов’язане з природознавчими і суспільно-гуманітарними науками. Геополітика це не окрема наука, а система наук, до якої входять географія, історія, демографія, стратегія, етнографія, релігієзнавство, екологія та інші науки. Геополітика не просто визначає залежність політичних рішень і їх наслідків від стану розвитку країни та її географічного місця в світі, це - об’єктивна залежність суб’єкта міжнародних відносин від сукупності матеріальних чинників, які дозволяють цьому суб’єкту здійснювати контроль над простором.

2. Геополітика як наука має свої основні поняття (теорія геополітики, геополітична ситуація, геополітична реальність, геополітичне розташування, геополітичний інтерес, геополітичний конфлікт, геополітична свідомість, національний інтерес тощо). Історія геополітичного пізнання є історією формування, розвитку і змін концептуальних систем картин геополітичної реальності, які відбуваються в залежності від змін способів вирішення основної проблеми геополітики генези і розвитку геополітичних інтересів. У сучасному геополітичному пізнанні виділяють дві протилежні концептуальні системи: історичну (концепції еволюції цивілізацій, балансу сил, євразійства) і логічну, тобто з точки зору результату (концепції моно, - дво, - багатополюсного світу. Органічне їх поєднання бачиться основною і найбільш перспективною тенденцією розвитку сучасного геополітичного пізнання.

3. Географічне становище України в узагальненнях вітчизняних і європейських аналітиків є смислозначимим для розв’язання загальноєвропейських проблем. Практично всі західні теоретики геополітики були єдині в бажанні бачити Україну важливою складовою європейського геополітичного простору. В українській історії виразно простежується зміна геополітичної орієнтації держави залежно від конкретних політичних реалій. Цей досвід є евристичним для вироблення сучасної геополітичної доктрини України.

4. Виключне географічне становище, потужний потенціал, стабільність внутрішнього стану тощо додають шанс Україні стати не лише географічним, але й політичним центром Європи. Цьому перешкоджає ряд внутрішніх і зовнішніх чинників: відносна незавершеність реформ політичної системи, економічна та фінансова залежність, складна міжконфесійна ситуація, регіональні відцентрові тенденції, ідеологічне протистояння, відсутність консенсусу по основоположним питанням подальшого розвитку, прямий та опосередкований тиск провідних держав світу на політику України, політичні бар’єри між Україною і європейськими сусідами, енергетична залежність, вплив іноземних релігійних центрів на релігійні конфесії в Україні тощо.

5. Ключова роль при визначенні геополітичних пріоритетів належить внутрішньому чиннику стану суспільства: збалансованість політичної системи, соціальна ефективність економіки, соціальна злагода і громадянський мир, забезпечення основних прав людини, свободи преси, законність і правопорядок. Геополітичними константами, що визначають національні інтереси держави є: центральне географічне розташування на Європейському континенті; рівнина, рівномірно заселена територія зі сприятливими для землеробства кліматом та ґрунтом; достатньо високий рівень індустріального розвитку; наявність магістральних трубопроводів Схід-Захід; мережа шосейних доріг Північ-Південь та на Захід; розвинуте комунікаційне господарство у портах чорноморського басейну.

6. Геополітичні пріоритети України ґрунтуються на принципах визначальності національних інтересів держави і потреби забезпечення прав і свобод громадян. До геополітичних інтересів України відноситься : 1) відродження європейської ідентичності; 2) політика активного нейтралітету; 3) зміцнення і розвиток стратегічного партнерства з індустріально-розвиненими країнами; 4) трансформація геополітичної залежності від Росії у рівноправні стосунки; 5) активна і динамічна регіональна політика; 6) включення в систему європейської безпеки та архітектоніку провідних європейських структур та організацій.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Булгаков В.А. Геополітична реальність виклик часу // Віче. К., 1997.

№12. С.11-19.

Булгаков В.А. Концепція геополітичної реальності: цивілізаційний підхід

// Держава і право. Зб.наукових праць: Юридичні і політичні науки. К.: Юридична книга, 2000. С.416-422.

Булгаков В.А. Проблеми вибору геополітичної стратегії України

// Трибуна. К., 2000. № 9.-10. С.26-27.

Булгаков В.А. Роль геополітичної науки у ствердженні незалежності України // Політологічний вісник. К., 2000. №6. С.144-151.

Булгаков В.А. Труднощі геополітичного вибору України в умовах демократизації суспільства // Політологічний вісник. К., 2000. №7.

С.24-28.

Булгаков В.А. Концептуальні підстави визначення геополітичних пріоритетів у ХХІ сторіччі // Україна: крок у ХХІ століття (соціально-політичний аналіз). Київ Луцьк, 2002. С.211-218.

Анотація

Булгаков В.А. Концептуальні засади визначення геополітичних пріоритетів України. – Рукопис (175 стор.)

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 теорія та історія політичної науки. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню геополітики як специфічної сфери наукового пізнання та людської практики і визначення на цій основі геополітичних пріоритетів сучасної української держави. У роботі проаналізовані наукові засади визначення предмету геополітики, його категоріально-понятійний апарат, здійснено концептуальне осмислення геополітичної історії України та можливі моделі самоорганізації геополітичного вибору України в ХХІ сторіччі.

Ключові слова: геополітика, геополітичний простір, геополітична ситуація, геополітичне розташування, геополітичний інтерес, геополітичний конфлікт, геополітичні формули, геополітичні пріоритети.

Summary

V.Bulgakov. Conceptual Jbagis of determination of geopolitical

priorities of Ukraine. Manuscript (175 pages).

The dissertation for the degree of Ph.D. in politics (speciality 23.00.02 theory and history of politology). Kyiv National Taras Shevchenko University.

Kyiv, 2002.

The dissertation is devoted to the study of geopolitics as a specific sphere of scientific cognition and human practice and to the determination of geopolitical priorities of the contemporary Ukrainian state on this basis. In this work the author has analysed scientific basis according to which the subject of geopolitics, its categorial and conceptual apparat are determined; the author made conceptualization of geopolitical history of Ukraine and possible model of self-organisation of Ukrainian geopolitical choice in the XXI century.

The key words are: "geopolitics", "geopolitical space", "geopolitical situation", "geopolitical location", "geopolitical interest", "geopolitical conflict", "geopolitical formulas", "geopolitical priorities".

Аннотация

Булгаков В.А. Концептуальные основы определения геополитических приоритетов Украины. Рукопись (175 стр.)

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01 теория и история политической науки. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. К., 2002.

Диссертация посвящена исследованию геополитики как специфической сфере научного познания и человеческой практики и определению на этой основе геополитических приоритетов современного украинского государства. В работе проанализированы научные основания определения предмета геополитики, его категориально-понятийный аппарат. Выявлено, что геополитика может быть определена не просто как объективная зависимость, а как объективная зависимость внешней политики того или иного государства от его географического местоположения, субъекта международных отношений от совокупности материальных факторов, позволяющих этому субъекту осуществлять контроль над пространством.

Обосновано, что в современном политическом познании выделяются две противоположные концептуальные системы. Одна из них рассматривает геополитику как процесс, т.е. исторически (концепции эволюции цивилизаций, балансу сил, евразийство), другая с т.зр. прежде всего результата, т.е. логически (концепции моно , дво, многополюсного мира). Утверждается, что формирование третьей концептуальной системы геополитики, которая органически соединила бы оба подхода, является наиболее перспективной тенденцией развития современного геополитического познания.

Показано, что исходя из решающей роли национального (государственного), а в общем виде геополитического интереса в реализации конкретной геополитики, основной проблемой геополитического познания и практики есть проблема генезы и дальнейшего развития указанного интереса, его трансформации в политические доктрины и практическую деятельность. Обосновано, что в украинской истории четко прослеживается смена геополитических ориентаций государства в зависимости от конкретных политических реалий (Киевская Русь, Козацко-гетьманское государство, политические системы освободительных движений ХХ века). Подобный опыт является эвристическим для создания современной геополитической доктрины Украины.

В диссертации утверждается, что ключевую роль при определении геополитических приоритетов играют внутренние факторы состояния общества: сбалансированность политической системы, социальная эффективность экономики, консенсус по основоположным вопросам дальнейшего развития, гражданский мир, законность и правопорядок. Анализируются геополитические константы, которые определяют национальные интересы государства.

Предложены и обоснованы геополитические приоритеты Украины, вскрыты внутренние и внешние факторы, тормозящие их реализацию в современных условиях.

Ключевые слова: геополитика, геополитическое пространство, геополитическая ситуация, геополитическое расположение, геополитический интерес, геополитический конфликт, геополитические формулы, геополитические приоритеты.