Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Бойко Вікторія Анатоліївна

УДК 316. 62/ 63. 001

СОЦІАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА ТА

ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРОЯВУ

Спеціальність 22. 00. 01- теорія та історія соціології

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Дніпропетровському національному університеті

Міністерства науки і освіти України.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Городяненко Віктор Георгійович, Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри теорії та історії соціології

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор Подольська Єлізавета Ананіївна, Національна фармацевтична академія Украіни (м. Харків), завідувач кафедри суспільних наук, проректор з гуманітарної освіти та виховання; кандидат соціологічних наук, доцент Липовська Наталія Анатоліївна, Академія митної служби України (м. Дніпропетровськ), кафедра соціально-політичних дисциплін

Провідна установа - Інститут соціології НАН України, (м. Київ), відділ історії, теорії та методології соціології

Захист відбудеться 26.06.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна (61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 1, ауд. 2-11)

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, майдан Свободи, 4)

Автореферат розісланий 24.05.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради доц. Шеремет І.І.

Актуальність теми. Уявлення про розвиток суспільних процесів і явищ не може бути чимось застиглим та незмінним. Люди постійно змінюють свої погляди та оцінки минулого, збагачуючись новими знаннями, видозмінюючи і удосконалюючи методи дослідження. Цей складний та суперечливий процес формування нового бачення, іншого погляду на людину, її історію, цінності здійснюється і сьогодні.

Свідчення тому – звернення вчених до дослідження різних проявів соціального та національного характерів, ментальності, зростання інтересу до ціннісних, морально-культурних аспектів духовного життя, удосконалення методів наукового аналізу. Хоча в останні декілька років інтерес до подібних досліджень не послаблюється, доводиться визнати, що фундаментальних праць, які б розкривали сутність соціального характеру та можливості організації його структурних компонентів, досить мало.

Вивчення соціального характеру суспільства в цілому та окремих його структурних одиниць повинно бути покладено в основу концепції стабілізації суспільства, оскільки у соціальному характері класів, груп, окремих індивідів закодовані всі різноманітні можливості і сторони будь-якого виду соціальної діяльності.

Водночас, у самому базовому змісті буття української соціальності наявні різні компоненти, смисли, цінності, архетипи, системна єдність яких поки що не знайшла цілісного наукового опису. Це виводить зазначену проблематику у розряд соціально-значущих та актуальних у науково-теоретичному значенні завдань. Вивчення різних проявів духовності завжди було фундаментальною темою у соціальному пізнанні, тому дослідження соціального характеру, його специфічних проявів, форм, видів, опосередкувань, типів інституціалізації актуальне в декількох аспектах.

По-перше, осмислення соціального характеру в цілому і окремих його структурних елементів вимагає пошуку нових та реставрації традиційних категорій, таких як “національний характер”, “народна воля”, “суспільний дух”, “колективне несвідоме”, “душа народу”, “соціальна психіка” тощо. Ці категорії відображають складну єдність соціально-психологічних, образних, понятійних, духовних, інтелектуальних та інших феноменів, що важко визначаються. Певною мірою введення в дискурсивний контекст терміну “соціальний характер” доповнює категоріальний ряд в аналізі та визначенні зазначених соціальних явищ.

По-друге, в останні роки соціологічне пізнання підійшло до нового періоду у своєму розвитку і, перш за все, до усвідомлення того факту, що психологічні підходи вичерпали свій евристичний потенціал. Класичний психологізаторський підхід до виявлення та позначення структур індивідуальної психіки (розум, почуття, воля) активно здійснював свій вплив протягом останніх двох століть, стимулюючи пошуки адекватних індивідуальним явищам психіки структур соціальної свідомості і духу. Подальше осмислення проблем розвитку історії та індивідуального життя спонукало до інтенсивного пошуку нових понять, категорій, категоріальних блоків, символів, за допомогою яких опису властивостей соціального духу, що важко фіксуються, можна надати смислу, який найбільш відповідає природі об’єкта. Таким концептом у соціології є “соціальний характер”.

Соціальний характер розуміється як явище багаторівневе та складне. Проте, основні компоненти, які складають його структуру, до цього часу не виділені, а в сучасному знанні без такої інформації навряд чи будуть плідно змістовні характеристики явищ в цілому.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Розглядання соціального характеру в соціально-філософській та соціологічній науці здійснювалося з різних теоретичних позицій і представлено кількома дослідницькими напрямками, що містять як описові, так і пояснювальні характеристики цього феномена.

У протосоціологічній традиції зазначена проблема отримує своє висвітлення, особливо в античній соціальній традиції. Характерною особливістю, яка відрізняє давньогрецьких мислителів, є те, що їх аналіз рис того чи іншого суспільства має більшою мірою описовий характер. Але уваги заслуговують їх ідеї щодо виділення детермінуючих факторів формування соціального характеру і встановлення причинно-наслідкових зв’язків між існуючим державним устроєм і характером членів суспільства (Платон, Теофраст, Ксенофонт). У добу Середньовіччя набуває поширення розгляд особливостей соціальних характеристик носіїв визначеного типу соціального статусу.

Розгляд соціального характеру з точки зору національної детермінації характерний для XVII – XIX ст. Це пов’язано з тим, що актуалізується феномен нації, національної належності, відбувається зародження національних держав; отримують розвиток національні ідеї. Наслідком цього стає те, що національне і національність – головні критерії самоідентифікації. Домінуюче становище займає ідеологія консерватизму, що визначає місце людини у світі через те, чим вона володіє (земля, власність, соціальний стан, національність). Тобто, під аналіз мислителів того періоду потрапляє людина традиції. Це і призводить до розвитку концепцій національного характеру, що базуються на методологічних принципах просвітництва (М.Монтеск’є, Д.Юм) і романтизму (Г.Гегель, Й.Гердер).

Для сучасної соціологічної думки аналіз колективного характеру розглядається через призму соціальності, коли умови соціального середовища, що швидко змінюється, виступають як основоположні та домінуючі фактори формування соціального характеру. Це примушує людину будувати свої адаптаційні стратегії з урахуванням мобільності соціальної реальності. Смислоутворюючим фактором життєдіяльності людини виступають вже не традиція, а сучасні соціальні інститути. Це призводить до виникнення концепцій соціального характеру (Е. Фромм, Д. Рісмен). Пошуки підстав для аналізу і характеристики сучасного значення цього поняття з урахуванням соціокультурної реальності, що трансформується, привели до вивчення декількох груп наукових джерел, що мають місце в українській та російській соціології. Ці роботи присвячені аналізу сучасного стану пострадянського суспільства (В.Бакіров, В.Голенкова, Т.Заславська, Л.Іонін, Н.Наумова, Н.Паніна, В.Радаєв, В.Танчер, Є.Суїменко, Ж.Тощенко, О.Якуба та ін.) і свідчать про зміну соціальної структури, системи цінностей і норм.

Звернення до соціально-психологічної літератури привело до висновку щодо необхідності ураховувати психологічні фактори у дослідженні соціального характеру. Зазначений підхід, відповідно до якого потрібно шукати відповіді на соціальні зміни у самій людині, є конструктивним і перспективним, оскільки у сучасних умовах саме людина з її прагненнями і переживаннями є стійкою точкою відліку. Особливості орієнтації у соціальному просторі, наявність – відсутність приватного інтересу в діяльності, особливості самосприйняття і прийняття “нових цінностей”, варіативність ціннісної системи – ці та інші висновки соціально-психологічних досліджень останніх років дають можливість припустити, що вивчення соціального характеру органічно пов’язано з характеристиками поведінки індивідів, становленням нової соціальної суб’єктивності (на противагу суб’єктивності радянського суспільства).

Інтерес у процесі розробки теми викликали також теоретичні і методологічні роботи, пов’язані з проблемами вивчення традиційного, модерністського і постмодерністського суспільств (М.Вебер, П.Бергер, З.Бауман, Ю.Хабермас, В.Ядов та ін.), процесів маргіналізації (Р.Парк, Е.Стойнквіст, Є.Стариков).

Таким чином, гносеологічний аспект проблемної ситуації визначається тим, що дослідження, які існують, не відображають повністю сучасного контексту вивчення феномена соціального характеру з урахуванням специфіки українського суспільства; не виявляють інструментальні можливості концепта соціального характеру, з точки зору впливу його динамічних структурних компонентів, які сприяють трансформаційним процесам, що відбуваються в українському суспільстві, і архаїчних, традиційних, які виступають культурними бар’єрами на шляху реформування українського соціуму.

Мета і завдання дослідження. Мета цієї роботи полягає у визначенні можливостей і напрямків реалізації досвіду теоретико-методологічних і емпіричних досліджень соціального характеру для вивчення в історико-соціологічному плані особливостей його національних проявів в сучасному українському суспільстві.

Для реалізації поставленої мети необхідно було вирішити такі дослідні завдання:

- розкрити генетико-історичні традиції вивчення феномена соціального характеру;

- критично проаналізувати основні теоретико-методологічні підходи до інтерпретації поняття соціального характеру;

- виділити та описати основні компоненти, що складають структуру соціального характеру як соціокультурного феномену;

- розкрити зміст основних елементів соціального характеру (“цінність”, “ціннісні орієнтації”, “норма”, “настанова”, “стереотипи” та ін.) і визначити їх місце в структурі соціального характеру;

- проаналізувати сутність та систему об’активних детермінант, які впливають на формування основних типів соціального характеру в сучасному українському суспільстві.

Об’єктом дисертаційного дослідження виступає історико-генетичний аналіз поняття соціального характеру та його концептуальне обґрунтування в інтелектуальній традиції. Предметом є структурні компоненти соціального характеру в соціологічному теоретизуванні.

Теоретико-методологічні основи та емпірична база дослідження.

Безпосередні аналітичні рамки дисертаційного дослідження визначили базові положення концепції соціального характеру у тому її варіанті, який розроблявся Е.Фроммом, Д.Рісменом, У.Томасом, Ф.Знанецьким. У той же час теоретико-методологічною основою цієї роботи стали принципи, розроблені у рамках структурно-функціонального аналізу, зокрема, соціальний характер розглядається з точки зору його структурної спрямованості. Крім того, розглядаються основні принципи соціально-філософської традиції XVIII – XIXст. - консерватизм і лібералізм - у контексті аналізу соціальної, культурної, географічної, духовної обумовленості соціального характеру. Виділення сталих компонентів в структурі соціального характеру базується на основних положеннях психоаналітичного напрямку та соціокультурного підходу, тоді як динамічних – спирається на положення діяльнісного підходу. Використання культурно-стильового підходу застосовується при виявленні найбільш типових рис соціального характеру сучасного українського суспільства.

Емпіричну базу дисертації складають матеріали соціологічних досліджень, проведених кафедрою соціології Дніпропетровського національного університету за участю автора у 1995 – 1998 рр.: “Проблема формування національної самосвідомості молоді України” (1995 р., n=2077), “Соціальне самопочуття професора університету” (експертне опитування, 1996 р. n=83), “Джерела формування духовних цінностей і соціальних орієнтацій молоді, що вчиться, Придніпровського регіону” (1997, n=868), а також оброблені методом вторинного соціологічного аналізу матеріали загальноукраїнських досліджень, отриманих Інститутом соціології НАН України (1994 – 2001 рр.).

У дисертаційній роботі були сформульовані такі гіпотези дослідження:

1. Уявляється, що сучасний зміст терміну “соціальний характер” виходить за межі лише характерологічної (традиційної) площини розгляду. Припускається, що соціальний характер – це поліаспектний, динамічний феномен.

2. Можливо припустити, що більш плідним є розгляд феномена соціального характеру з точки зору його структурних компонентів. Це дозволить виявити етнічні, культурні і соціальні складові соціального характеру. Внаслідок їх взаємодії під впливом соціально-історичних умов породжуються конкретні типологічні форми соціального характеру, які відіграють активну роль у конструюванні соціальної дійсності, включаючись як впливовий фактор у трансформаційні процеси.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні вирішено наукове завдання: розроблена модель соціального характеру, що ґрунтується на новому розумінні та інтерпретації цього феномена та його структури; зўясований комплекс факторів формування соціального характеру в сучасному українському суспільстві на підставі комплексного соціологічний підходу, а саме:

- узагальнено та систематизовано соціально-філософський, соціально-психологічний та соціологічний досвід дослідження феномена соціальний характер в межах історико-генетичного аналізу його інтерпретації;

- доведено, що генетично категорія “соціальний характер” пов’язана з категоріями “національний характер” і “народний дух”, що обумовило її сучасне бачення;

- проаналізовані теоретико-методологічні підходи до інтерпретації та типологізації соціального характеру в межах західної соціологічної традиції ті їх евристичні можливості для дослідження даного феномену в сучасному науковому контексті;

- розроблена і обґрунтована концептуальна модель соціального характеру, яка дозволяє розкрити особливості природи соціального характеру як детермінуючої основи соціальної поведінки його суб'єктів;

- виділені основні структурні компоненти соціального характеру - національно-етнічний, культурний та соціальний - з точки зору їх статичної та динамічної обумовленості. Національно-етнічний і культурний компоненти утворюють стійкий прошарок у структурі соціального характеру, а соціальний компонент відображає рухомість у зазначеній структурі та реалізується через соціальні практики;

- визначена роль й значення основних детермінант формування соціального характеру українців. Розкриті найбільш типові риси соціальних характерів, які проявляються у сучасному українському суспільстві;

- з’ясовані і проаналізовані якісні зміни типів соціального характеру, обумовлені трансформаційними процесами, які відбуваються в сучасному українському суспільстві.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є персональною науковою роботою, у якій викладено авторський підхід до аналізу соціального характеру, виділено його структурні компоненти і система факторів, які обумовлюють процес його формування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною держбюджетних науково-дослідних проектів: № 132-93 “Проблема формування національної самосвідомості молоді України” (№ держреєстрації U 010129) і №124-95 “Джерела формування духовних цінностей і соціальних орієнтацій молоді Дніпропетровського регіону” (№ держреєстрації 0195V026477).

Теоретичне та практичне значення результатів дисертаційного дослідження.

Теоретичне значення отриманих результатів пов’язане з визначенням понятійного апарату, що відповідає реаліям українського суспільства, яке трансформується, з розробкою власної концептуальної моделі соціального характеру, що дозволяє реалізувати його комплексний аналіз. Розроблені в дисертації теоретичні положення розширюють соціологічне знання про феномен соціального характеру і сприяють його подальшому теоретичному та емпіричному вивченню.

Практичне значення пов’язане з можливістю використання матеріалів дисертації під час викладання загальних та спеціальних курсів з соціології особистості, соціальної психології, соціології культури.

Апробація результатів дисертації.

Окремі положення і висновки дисертаційної роботи були представлені на регіональних науково-теоретичних конференціях “Україна на порозі ХХІ ст.: особливості трансформаційних процесів”, “Україна на порозі ХХІ ст.: гуманітарні науки і суспільство” (Дніпропетровськ, 1998, 1999); міжнародних науково-практичних конференціях “Соціологія міста: наукові проблеми і соціальні технології” (Дніпропетровськ, 2001) і “Творчість свободи як свобода творчості” (Київ, 2001). Також вони були запропоновані до обговорення у міжнародній школі молодих соціологів (Крим, 5 – 16 вересня 1999 р.).

Публікації. За темою дисертації здобувачем було опубліковано шість публікацій, три з яких – у виданнях, що входять до переліку спеціалізованих фахових видань з соціологічних наук, затвердженого ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел з 155 найменувань. Загальний обсяг дисертації 157 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, висвітлюється ступінь наукового опрацювання, визначаються мета і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, висуваються основні гіпотези, зазначаються теоретико-методологічні засади й емпірична база дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення результатів, а також форми їх апробації.

У першому розділі дисертаційного дослідження – “Теоретико-методологічні основи вивчення змісту соціального характеру” здійснено аналіз методологічних традицій інтерпретації сутності феномена “соціальний характер”.

У першому підрозділі “Соціально-філософська традиція вивчення феномена “соціальний характер” розглядаються протосоціологічні погляди на існування і формування соціального характеру, для визначення теоретико-методологічних основ вивчення, оскільки сучасне концептуальне осмислення феномена “соціальний характер” безпосередньо пов'язане з історією поняття.

Виявлено, що прецеденти досоціологічного опису цього феномена філософами зустрічаються уже у стародавній Греції (VI-V ст.н.е.) і пов'язані з появою культури давньогрецького полісу. Грецька класика й еллінізм фіксують різницю поведінки суспільних індивідів як належність, родову рису, в першу чергу, національних ознак, ознак, пов'язаних із стійким географічним або біологічним існуванням. Характер соціальний з точки зору грецької класики - це характер, що належить представнику конкретного народу. У середні віки починає намічатися перенесення уваги на особливості характеристик поведінки, які пов'язані зі соціальним статусом індивіда у суспільстві. Мова йдеться про переконаність середньовічних мислителів у глибинних відповідностях між соціальним статусом індивіда та особливостями його поведінкових практик. Провідна концепція - переконаність у первісній заданості статусної нерівності і залежності реакції поведінки від місця у соціальному порядку, що займає індивід (цей соціальний порядок, до речі, має подобу найвищої справедливості, тому що він, за переконанням середньовічних мислителів, - результат Божого промислу).

Проте практично до початку Нового часу ця розумова структура сприймається як принципово нерухома: питання про особливості прояву відмінностей поведінки у різних статусних є, скоріше, апріорі даним.

Доведено, що соціально-економічні процеси, які відбували у житті західноєвропейських країн в XVIII-XIX століттях, сприяли розвитку ідей про специфіку різних народів. Ці ідеї знайшли своє відображення у працях таких мислителів, як Ш. Монтеск'є, І. Кант, Д. Юм, Г. Гегель, І. Гердер. Ставилися питання про те, чому народи відрізняються один від одного і які фактори та причини сприяють цьому. Найбільш поширене у цей період учення про детермінацію географічного фактору у формуванні характеру народу.

Центральною проблемою консервативної історіофілософської рефлексії (наприклад, у працях А. Шлегеля, Ф. Шеллінга, Ш. Мішле та ін.) стає поняття “народного духу” те саме, якому у пізніших рецепціях було призначено довге життя. Це поняття, яке вводиться як фіксація надіндивідуальних особливостей конкретного народу, стосується становлення концепції соціальної детермінованості поведінкового оптимізму кожного конкретного народу.

У цілому, можна говорити про формування до середини XIX століття в європейській інтелектуальній традиції як мінімум двох підходів до опису характерних особливостей того чи іншого народу. Одну з них можна було б умовно назвати “раціональною” - фактично вона наполягає на детермінованості загальних національних особливостей раціональними зовнішніми факторами (природно-географічні умови, особливості клімату тощо). Друга ж традиція наполягає на превалюванні свого роду внутрішньої детермінованості: у першу чергу - через операціоналізацію досить розпливчастого поняття “народний дух”. Схожі традиції можна зафіксувати і в російській, і в українській філософській думці XIX - початку XX століття: в принципі, такими, що залишаються до певної міри лише інваріантами більш загального руху думки в Європі. Проте, характерною рисою російських мислителів була така - протиставлення Росії і рис народного характеру Європі та європейцям.

Українські мислителі як домінуючий фактор формування народного характеру використовували “народний світогляд”, який визначається як національно-обумовлене становище цього народу у світі і житті. Слід відзначити, що великий вплив на розвиток цих ідей мали філософські концепції Г. Сковороди і П. Юркевича про “серце”, це наклало свій відбиток на розуміння соціального характеру в українській соціальній думці.

Таким чином, генеза поглядів на феномен соціального характеру на протосоціологічному та класичному етапі розвитку соціологічної думки стала підґрунтям для виникнення концепцій соціального характеру.

У другому підрозділі “Концепції соціального характеру в сучасній закордонній інтелектуальній традиції” уточнюється визначення поняття і сутності соціального характеру; розглядаються його типологічні моделі. Концепції соціального характеру виникають в результаті соціально-психологічного аналізу деяких специфічних особливостей характеру людини, пов'язаних із соціокультурними умовами формування індивідів і своєрідністю їх способу життя. Концепції соціального характеру, враховуючи особливості національного характеру, соціально-економічних, соціально-політичних умов життєдіяльності певного суспільства, основною метою мали описати характер суспільства і виявити тенденції його формування.

Німецький вчений Е. Фромм, представник неофрейдистського напрямку, намагаючись поєднати психоаналітичний і соціологічний підходи, вводить у соціологічний дискурс поняття “соціальний характер”. Він відзначає, що кожна людина має свій індивідуальний характер, проте, якщо знехтувати незначними розбіжностями, можна виділити декілька типів характерів, у цілому репрезентативних для різних людей. Проблема структури характеру виходить далеко за межі окремого індивіда, якщо тільки вдається показати, що нація, соціальні спільноти або класи у цьому суспільстві мають специфічну для себе структуру характеру. Цей типовий для суспільства характер Е.Фромм назвав “соціальним характером”.

Показано, що “соціальний характер” не є статичним феноменом, він відображає не просто суму рис характеру, які можна знайти у більшості представників цього суспільства. На підтвердження цього слід розглянути функції соціального характеру. Одна з основних функцій соціального характеру полягає в тому, щоб людям хотілося діяти так, як вони повинні діяти, і в той же час, щоб вони знаходили задоволення, діючи відповідно до вимог соціальної системи. Соціальний характер буде виконувати стабілізуючу функцію на рівні суспільства і адаптуючу функцію на рівні особистості до того часу, поки об'єктивні умови в суспільстві та культурі залишаються незмінними. Якщо ж зовнішні умови змінюються таким чином, що перестають відповідати сформованому соціальному характеру, виникає розрив, завдяки якому соціальний характер замість елемента стабілізації, яким він повинен бути у суспільстві, перетворюється в елемент дестабілізації.

Концепція соціального характеру, яка була запропонована Е.Фромом разом з концепцією А.Кардинера (basic personality) є найбільш вдалою спробою встановити кореляцію між соціально-психологічним типом особистості і соціальними інститутами суспільства.

Доведено, що прикладом трансформації типів характеру, яка обумовлена змінами структури суспільства, може бути модель, запропонована Д.Рісменом. Він виділяє три основних типи характеру, які домінували в певний період історії та визначали розвиток того чи іншого суспільства. Ці універсальні типи соціального характеру як “орієнтований-на-традицію”, “орієнтований-на-себе”, “орієнтований-на-іншого” притаманні і сучасним суспільствам. І суспільства розвиваються відповідно до того, який з цих типів характеру домінує.

Плідною у науковому розумінні соціального характеру стала інтерпретація цього феномена польськими дослідниками У.Томасом і Ф.Знанецьким, яка містить типологію соціальних характерів у відповідності до реакції на соціальні зміни.

Проведений аналіз концепцій соціального характеру дозволив виділити основні змістовні компоненти соціального характеру, механізми їх формування і намітив основні положення його сучасного розуміння та вивчення.

У другому розділі “Соціальний характер та фактори його формування” розкривається власний підхід щодо визначення соціального характеру, виділяються структурні компоненти, визначаються домінуючі фактори його формування.

У першому підрозділі “Структурні компоненти феномена “соціальний характер” розкривається зміст соціального характеру через три його складові, які утворюють різні, з точки зору динамічності, рівні цього феномену. Перший структурний компонент соціального характеру - національно-етнічний, що базується на архетипних елементах існування етносу. Саме цей пласт є джерелом і культурного, і соціального компонентів соціального характеру навіть у сучасному суспільстві, хоча і в меншій, ніж у традиційному, мірі.

Власне етнічний характер - це культове, психосоціальне утворення в соціальному характері, що орієнтоване головним напрямком етнічного поштовху і служить, перш за все, цілям колективного “МИ”, яке сокралізоване в найбільш архаїчних релігійних, культурних, міфічних цінностях та ідеалах соціальної спільності. Елементами етнічного компонента є стереотипи і настанови, які формується під впливом несвідомого, зокрема, архетипів. Власне, вони і створюють той стрижень, завдяки якому вимальовується реальний соціально-психологічний портрет соціальної спільності. Послідовність тут може бути така: несвідоме - настанови - стереотипи - соціальний характер. Виконуючи регулятивну функцію, настанова є фактором, який вносить у поведінку внутрішню організацію, зв'язність, послідовність і структурну стабільність. Але настанова виконує регулятивну функцію ще і тому, що вона може виступати і як мета поведінки. У цьому випадку ми говоримо про настанову на творчий характер праці, на заробіток тощо. Тут настанова, як і усяка мета, визначає спосіб, характер дій людини, їй вона підпорядковує свої дії, свою волю.

Система настанов створює передумову для формування стереотипів. Стереотип є груповим еталоном, що склався на основі громадської думки однієї соціальної групи про найбільш яскраві характеристики іншої. У несхожості характерів різних соціальних спільностей полягає одна з основних причин появи стереотипів.

Другий структурний компонент соціального характеру - культурний, детермінований особливими історико-духовними факторами. У рамках культурного компонента ми вважаємо за доцільне виділити аксіологінчий аспект. Необхідно підкреслити ціннісно-нормативну сутність соціального характеру в розумінні того, що інституціональна регуляція здійснюється засобами контролю, серед яких головне місце займають цінності і норми. Соціальний характер виступає специфічним полем вибору суб'єктами своєї лінії поведінки, життєдіяльності, вираженої у визнаних ціннісно-нормативних параметрах. У ситуації вибору своєї лінії поведінки і способу вирішення якоїсь конкретної життєвої задачі, проблеми індивід свідомо або неусвідомлено буде керуватись притаманними йому засобами: уявленнями, образами, ідеями, віруваннями. Таке регулювання - найважливіший засіб, оптимізація прийняття цінностей і норм індивідуумом. Соціокультурний розвиток постійно удосконалює цю здатність людської свідомості і призводить до появи різного роду соціально-психологічних, повсякденних, ідеологічних, зрештою, наукових уявлень, на базі яких сформуються ціннісно-нормативні ідеали.

Показано, що культурний та етнічний компоненти складають відносно стійкий пласт у структурі соціального характеру, а елементи, що їх утворюють (цінності, норми, стереотипи, настанови тощо), передаються в суспільстві соціально-історичною пам'яттю.

Розкриття третього структурного компонента соціального характеру - соціального - ґрунтується на положенні діяльнісного підходу, особливість його має свою специфіку, яка пов'язана з діадою “людина-суспільство”. Завдяки цьому особа розглядається як мінімальна самобутність людини, підкріплена здатністю саморегуляції своєї поведінки у різних ситуаціях. Через це особа стає здатною за конкретними фактами і подіями побачити глибинний, сутнісний смисл. Ця особливість у духовному освоєнні дійсності якраз і має на увазі формування своєрідного ставлення людини до себе і до навколишньої дійсності. Особливість соціальної обумовленості пов'язана із тим, як людина переживає своє ставлення до соціуму, до світу інших людей, до самої себе. Відбувається переорієнтація свідомості з простого знання на сутність і смисл, змінюється оцінка дійсності відповідно до внутрішньо сприйнятої системи координат.

Однією з причин порівняно швидкого видозмінення соціального характеру у суспільстві є зміни у соціальній сфері або в навколишньому конкретному соціальному середовищі, що приводе до зміни цілей та інтересів особистості та проявляється на рівні реальних соціальних практик.

Соціальний характер являє собою порівняно стійке світоглядне і морально-психологічне утворення. Проте завдяки соціальній спрямованості його зміст завжди рухомий.

Визначити соціальний характер можна таким чином: соціальний характер - це складний та суперечливий соціальний феномен, який включає сукупність історично обумовлених норм, цінностей, потреб, настанов, очікувань і інтересів соціального суб'єкту у визначеному просторово-часовому континуумі.

У другому підрозділі “Особливості формування соціального характеру сучасного українського суспільства” розглядаються різні групи факторів, які вплинули на процес формування українського соціального характеру. Будь-яке соціально-історичне утворення безпосередньо пов'язане з великою кількістю та інтенсивністю впливу сукупності різних умов, факторів, обставин, детермінант, які специфікують конкретні прояви соціальності. Не є винятком стосовно цього і структурні компоненти соціального характеру. Також ці структурні компоненти можуть бути адекватно пояснені тільки у рамках різноманітності соціально-історичних проявів. Серед сукупної різноманітності факторів впливу можна виділити, принаймні, такі детермінанти: сукупність геополітичних факторів; вплив сукупних суспільно-історичних подій і дія субнаціональних начал та субкультурних основ.

Розглядаючи групи факторів, які історико-генетично формували український характер в гео-етно-політичному просторі України, необхідно відзначити, що родюча земля давала можливість тим, хто на ній селився, не тільки вижити, а й жити у достатку. Це породжувало у характері українців неквапливість і неспішність, які дуже часто прирівнюють до лінощів. Українці працювали монотонно, методично, але іншого було не треба, бо цьому сприяли природні умови: багата флора і родюча земля.

Геополітичну ситуацію в Україні тривалий час ускладнював той факт, що вона постійно прагнула звільнитися і від жорстких порядків Москви, і від безправ'я Польщі. Таке становище, тобто сукупність зазначених умов, призвело до формування в українців різних типів психічних реакцій, серед яких більш виразно проявляються: 1) авантюрно-козацький, характерний протягом великого періоду часу для психологічної орієнтованості значної частини людей; 2) притаєного існування, що розкривається у характерному типі чужого чужаниці, який є об'єктивним і суб'єктивним виразником пасивного сприйняття особи (на відміну від активного сприйняття особи поляком і общинного - росіянином). Завдяки факторам, пов'язаним із соціальною структурою і суспільним ладом, соціальний характер, обумовлений зазначеними передумовами, набуває оригінальних стійких характеристик і знаходить специфічні соціально-доцільні контури.

Істотні зміни українського соціального характеру відбуваються у XX ст. і тісно пов'язані з радянською соціальністю. У цей період цілеспрямовано і методично формувались такі риси соціального характеру, які б допомагали будувати радянське комуністичне суспільство.

Однією з таких соціально-типових рис є комуністична ідейність, яка характеризує такі властивості особи, як розвинена свідомість господаря своєї країни і її багатств, радянський патріотизм, усвідомлення гідності людини праці, оптимізм і цілеспрямованість, впевненість у завтрашньому дні, політична і трудова активність тощо, проте це досягалось досить жорсткими методами і особі не залишалась можливість вибору. Іншою характерною рисою є колективізм. Усі масові процеси у радянському суспільстві являли собою продукт надзвичайно високої колективізації і масовізації, призводячи до соціальної ентропії і атомізації соціуму. Процес атомізації суспільства, що далеко зайшов, призвів практично до повного розриву всіх горизонтальних соціальних зв'язків, замкнув їх на вертикаль “людина-держава”. Цей деструктивний процес мав помітні соціально-психологічні наслідки. Упевненість у тому, що кожен окремо нічого не значить, самозречення стали масовим явищем. Тоталітаризм гранично ідеологізував масову свідомість, стимулюючи гордовиту зневагу до повсякденного життя як дуже малої величини, презирство до морального самовиховування, що осуджується ним як прояв егоїзму і приниження суспільних інтересів. Пригнічуючи індивідуальне начало у всіх сферах життєдіяльності людини, тоталітаризм досяг успіху у формуванні потрібного йому “генотипу” особи - homo totalitaricus. Зневага повсякденністю, готовність жертвувати теперішнім в ім'я майбутнього, презирство до суверенітету особи - такий далеко не повний перелік вихованих соціальною інженерією тоталітаризму соціальних установок.

І в наш час тоталітарна духовна спадщина впливає на зміст і характерні особливості масової свідомості, відтворюючи духовні конструкції та ідеологічні схеми 30-40-х і 60-70-х років в українському соціальному характері (особливо представників старшого і середнього поколінь).

На сучасному етапі соціально-економічна нестабільність породжує і масову невпевненість людей у майбутньому та у своїй власній здатності вплинути на процеси, що відбуваються, у бажаному для себе напрямку. Тому подолання масового невдоволення становищем у суспільстві пов'язане, перш за все, з економічними факторами, що визначають рівень життя населення. Проте останнім часом простежується така закономірність: у соціальному характері українців патерналізм займає досить стійке становище, але у молодих людей, можна говорити про слабке, але позитивне зрушення у соціальному характері в бік індивідуалізму.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства, що можна визначити як період трансформації, в результаті модернізації суспільства, презентуються два типи соціального характеру. Поряд з сформованим раніше типом “Homo soveticus” формується індивідуалістичний характер “інноваційного типу”, в якому домінуючими стають досягнецькі цінності і відповідні їм соціальні практики. Основні риси інноваційної особистості оформлюються під впливом динамічних процесів сучасного суспільства, сприяючи виникненню і розвитку в ньому змін, які самі підтримуються та революціонізують стандарти і цінності соціального середовища. На протилежність авторитарному типу, інноваційна особистість в змозі впливати на різноманітні соціальні явища, генерувати конструктивні рішення, що допомагають змінити існуюче положення речей.

Прояви цього характеру можуть відрізнятися варіативністю, в залежності від соціального статусу його носіїв та їх місця в соціальній структурі. Однак якісні ознаки цих типів не структуровані, розмиті, в результаті впливу маргінальних проявів, викликаних зміною типу соціальності.

При дослідженні впливу фактору “територія проживання” на соціальний характер українців, необхідно особливо відзначити, що суб'єктом-носієм соціального характеру у цьому випадку маємо на увазі населення конкретних областей з певною соціокультурною, господарчо-економічною і соціально-стратифікаційною специфікою. Безумовно, суб'єктом-носієм соціального характеру можуть виступати і більш локальні (територіальна, класова, етнічна, професійна тощо) спільності і окремий індивід, який в усвідомленій чи неусвідомленій формі відтворює своєрідність свого соціального середовища, починаючи від спільності і закінчуючи суспільством у цілому.

Висновки. У висновках дисертації підбито підсумки, узагальнено результати дисертаційного дослідження феномена соціального характеру, факторів, що визначають його сучасний прояв, і рис, які притаманні типам соціального характеру у сучасному українському суспільстві.

На підставі здійсненого в роботі теоретичного аналізу та емпіричних даних зроблено висновок про принципову можливість використання концепту “соціальний характер” для опису нових та реставрації традиційних категорій, таких як: “національний характер”, “народна воля”, “душа народу”, “соціальна психіка” тощо. Ці категорії відображають складну єдність соціально-психологічних образних, понятійних, духовних, інтелектуальних та інших феноменів. Введення в дискурсивний контекст терміна “соціальний характер” доповнює категоріальний ряд соціологічної науки в аналізі та визначенні соціальних явищ. Це дозволяє в структурі соціального характеру виділити структурні компоненти: етнічний, культурний та соціальний. Етнічний компонент, охоплює компоненти підсвідомого, архетипи, настанови і стереотипи; культурний компонент, основними елементами якого виступають ціннісно-нормативна і ідеологічна системи суспільства, а також обряди та традиції, які пов'язують між собою соціальний і етнічний компоненти, забезпечуючи трансляцію і відтворення елементів соціального характеру; соціальний, який уявляє найбільш динамічний компонент соціального характеру, і детермінується соціально-культурними и економічними перетвореннями в суспільстві, що реалізується на рівні соціальних практик.

У якості стабільних елементів соціального характеру можливо розглядати складові, що знаходяться в етно-національному і культурному компонентах, такі як архетипи, стереотипи, настанови, традиції, базові цінності, які достатньо стійкі і менш мобільні. Динамічні ж елементи забезпечують “модернізацію” соціального характеру, адаптацію його до змін, які відбуваються у соціумі та представляють собою такі складові соціального характеру, як ціннісні орієнтації, інструментальні цінності, потреби, інтереси, які більш рухливі та мінливі навіть в межах одного покоління носіїв даного характеру. Необхідно відмітити дифузність та емерджентність цієї структури, тісний взаємовплив всіх цих елементів.

Соціологічний аналіз проблеми дозволив розширити знання про феномен “соціальний характер”, визначити фактори його формування і накреслити шляхи його емпіричного дослідження.

Список опублікованих праць

1. Бойко В.А. Социальный характер: теоретико-методологические аспекты изучения // Вісник Дніпропетровського університету. Соціологія. Філософія. Політологія. Випуск 3. - 1998. - С.135-138.

2. Бойко В.А. Ценностный аспект в контексте социального характера // Вісник Дніпропетровського університету. Соціологія. Філософія. Політологія. Випуск 5. - 1999. - С.154-158.

3. Бойко В.А. Социальный характер как фактор трансформации общества // Грани: научно-теоретический альманах. - Днепропетровск, 1999. № 2 (4) С. 101-103.

4. Бойко В.А. Национальные компоненты в структуре социального характера // Вісник Дніпропетровського університету. Соціологія. Філософія. Політологія. Випуск 7. - 2001. - С.15-19.

5. Бойко В.А. Аксиологические особенности формирования социального характера // Соціологія міста: наукові проблеми та соціальні технології. Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ, ДНУ, 2001. - С. 194 - 197.

6. Бойко В.А. Ценностно-нормативные ориентиры социального характера // Матеріали 6-ї Міжнародної науково-практичної конференції “Творчість свободи як свобода творчості”. - К.:2001. - С. 100 - 101.

АНОТАЦІЯ

Бойко В.А. Соціальний характер: поняття, структура та особливості національного прояву. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 - теорія та історія соціології. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. - Харків, 2002.

Дисертація присвячена вивченню феномена соціального характеру сучасного українського суспільства та факторів його формування. Викладено теоретико-методологічні основи дослідження цього феномену. Доведено, що генетично категорія “соціальний характер” пов’язана з категоріями “національний характер” і “народний дух”, що обумовило її сучасне бачення. Введення в дискурсивний контекст терміну “соціальний характер” доповнює категоріальний ряд соціологічної науки в аналізі та визначенні соціальних явищ. Це дозволяє в структурі соціального характеру виділити різноманітні рівні з різним ступенем динамічності.

В роботі виділені структурні компоненти соціального характеру. Соціальний компонент відображає оперативні зміни в структурі соціального характеру і пов’язаний з сучасними процесами, які відбуваються у суспільстві. Культурний компонент детермінований історико-духовними факторами та складається з цінностей, норм, ідеалів, традицій тощо та етнічний компонент, до якого входять архетипи, настанови, стереотипи.

Соціологічний аналіз проблеми дозволив розширити знання про феномен “соціальний характер”, визначити фактори його формування і намітити шляхи його емпіричного дослідження.

Ключові слова: соціальний характер, національний характер, народний дух, соціальність, культура, цінності, норми, стереотипи, настанови, етнічність, історична пам'ять.

SUMMARY

Boiko V.A. Social character: definition, structure and specialities of national manifestation. – The manuscript.

Thesis for the scientific degree of candidate of sociological sciences by the speciality 22.00.01- theory and history of sociology.- Kharkiv National University.-Kharkiv, 2001.

The thesis is devoted to the study of the specification of social character in the modern Ukrainian society and factors of its forming. Theoretic-methodological basis of this phenomena research is considered. It is proved, that on the genetic level the category of social character is connected with categories of national character and the spirit of the people, and this has caused the modern understanding of this category. Using of the term “social character” in the discursive context completes the categorical line of sociological science in the analysis and defining of social phenomena. This let us to see various levels with different degree of dynamics in the structure of social character.

Structural components of social character are showed in the thesis. The social component reflects operative changes in the structure of social character. It is connected with modern processes in the society. The cultural component is determined by historical-spiritual factors. And the ethnic component is responsible for the physical existence of social community. It is based on bio-social needs, which are defined by arhetypical models of the ethos.

The sociological analysis of this problem has permitted to widen knowledge about