імені Юрія Федьковича

Бусленко Василь Володимирович

УДК 321: 329: 323.174 (477)

Становлення і трансформація політичних інституцій західного регіону України

в 90-х роках ХХ ст.

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Чернівці – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії політичної науки Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Науковий керівник – доктор політичних наук, професор

Ярош Богдан Олексійович, Волинський державний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри теорії та історії політичної науки

Офіційні опоненти – доктор філософських наук, професор

Вовк Степан Миколайович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, професор кафедри філософії

кандидат політичних наук, доцент

Ситник Олександр Іванович,

Луцький державний технічний університет, завідувач кафедри філософії

Провідна установа – Львівський державний університет

імені Івана Франка, кафедра політології

Захист відбудеться 05.07.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна 2 (корпус 14, аудиторія 18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розіслано 03.06.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Карпо В.Л.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На початку 90-х років Україна набула незалежності і постала перед необхідністю формування нових державних і політичних інституцій. З цього часу відбувається творення двох ключових елементів демократії: демократичних владних структур та цивілізованої багатопартійної системи. Однак розвиток трансформаційних процесів, накладаючись на регіональні відмінності, відбувався складно і суперечливо. На це впливали успадковані від минулих часів невирішені проблеми політичного, економічного і соціального характеру. Це проявилося, передусім, у різних темпах трансформації політичної системи, закріпленні найважливіших політичних структур та атрибутів державності. Тому перші самостійні кроки держави не привели до швидкого розв’язання нагромаджених політичних проблем.

Побудова суверенної Української держави як визначальної умови розвитку українського суспільства вимагає постійних пошуків ефективних шляхів реформування політичної системи. Однак аналіз конкретних шляхів форм і темпів, їх осмислення політичною наукою і практикою неможливий без врахування регіональної специфіки.

Посиленню уваги політиків, вчених і громадськості до регіональних проблем сприяє низка суб’єктивних факторів. Із розгортанням демократичних процесів регіоналізм набуває все більшого значення. Держава в процесі реформування владних інституцій поступово передає ряд своїх повноважень органами місцевого самоврядування. Зростає роль регіональної політичної еліти в державотворчих процесах. Тому регіони все більше набувають суб’єктності політичного життя.

Разом з тим, чимало політиків схильні до ігнорування і применшення регіональних особливостей, пояснюючи це визначальними політичними інтересами побудови незалежної і цілісної української держави. В результаті процеси трансформації політичних інституцій не простежуються від їх витоків, що, відповідно, створює спотворену картину політичного розвитку. Історичний досвід незаперечно засвідчує, що спроби підпорядкувати науку політиці не полегшують, а, навпаки, ускладнюють регулювання політичних процесів.

Лише всебічне врахування особливостей розвитку регіонів сприятиме прискоренню розбудовчих процесів на загальнодержавному рівні. Важливим у цьому плані є ґрунтовне вивчення специфіки трансформації політичних інституцій у західних областях. Увага до регіону не випадкова. Вона зумовлена насамперед тим, що західні області виявляли на початку 90-х років порівняно вищу активність в усіх сферах життя.

Політичний процес у регіоні проявлявся не лише в загальних, властивих усій Україні рисах, але й набув чітко виражених специфічних особливостей. Зокрема, ідеї незалежності, суверенітету, національного відродження України втілювалися, перш за все, у політичні, соціально-економічні, емоційні й релігійні форми саме в західній частині України. Тут найбільш рішуче відбувалося руйнування радянської системи організації влади і започатковувалися кардинальні демократичні перетворення. Регіон також вирізняється своєрідністю і темпами формування сучасного партійного спектра. Отже, роль західного регіону в політичних процесах України була і залишається суттєво важливою.

Вивчення й аналіз особливостей становлення політичних інститутів у західному регіоні є важливим як з наукової, так і з практичної точок зору. Це визначається низкою обставин.

По-перше, врахування регіональних умов та характеру формування суб’єктів політичної діяльності – владних структур, політичних партій та організацій, напрямів і тенденцій їх розвитку, впливу на громадську думку – дає змогу об’єктивно оцінити стан та перспективи розвитку політичних процесів в Україні. Це допомагає уточнити їх відповідність специфічним умовам регіону, виявити позиції основних політичних сил у нинішній ситуації.

Комплексний аналіз регіональних політичних процесів набуває все більшої актуальності і в зв’язку з труднощами росту, які переживає сучасне партійне будівництво в Україні. Без виявлення і врахування регіональної специфіки партійного структурування неможливо збагнути ідеологічні особливості, фактори та напрями процесу формування партійної системи країни, пояснити географію поширення та впливу тих чи інших партій.

По-друге, необхідність дослідження регіональних проблем детермінована складністю взаємовідносин між основними суб’єктами політичного життя – партіями та владними структурами. Недостатність об’єктивної інформації про політичну ситуацію в регіоні часто ставала причиною конфліктності як у партійному середовищі, так і суспільстві в цілому, що загалом не сприяло легітимізації влади. Тому особливо перспективними є дослідження, орієнтовані на підвищення рівня поінформованості політичного та наукового загалу щодо основних проблем і напрямів політичного процесу.

По-третє, аналіз політичного структурування регіону дає змогу виявити його внутрірегіональні особливості, а саме – уточнити комплексну характеристику регіону й окремих його областей.

Ступінь наукової розробки проблеми. У радянський період, як відомо, політологія як наука взагалі не визнавалася. Тому процес становлення і трансформації нових політичних інституцій у регіоні майже не був об’єктом спеціальних досліджень. Він, у кращому випадку, висвітлювався з кон’юнктурних потреб. Марксистсько-ленінська методологія змушувала зводити регіональні проблеми переважно до виявлення спільного, а не особливого в політико-історичному розвитку.

З отриманням незалежності України науковий інтерес до політичних процесів у регіоні значно зріс. Разом з тим вивчення проблематики регіональних політичних інститутів у перехідний період ще не стало предметом поглибленого аналізу вітчизняних політологів. Але це не означає, що її не торкалися інші дослідники, оскільки політичний розвиток регіону постійно перебував в епіцентрі перебудовних процесів.

Із наукової літератури, яка охоплює період становлення перших опозиційних партій у регіоні наприкінці 80-х – початку 90-х років виділимо монографії О.Гараня, В.Литвина. Генезу партійних структур західного регіону фрагментарно досліджували І.Калмакан, О.Бриндак.

Аналіз причин політичної неоднорідності України знаходимо в працях І.Кураса, А.Вілсона. Своєрідність формування політичної культури й високий рівень національної свідомості населення західного регіону відслідковується в працях Л.Нагорної, О.Рудакевича, М.Лісового, М.Кравчука. Вплив релігійного фактора на процес партійного будівництва в регіоні фрагментарно досліджували А.Кондрацький, О. Шуба, А.Уткін.

Проблематика формування нових суспільно-політичних об’єднань вибірково аналізується в роботах М.Томенка, В.Якушика, О.Ситника, О.Голобуцького, Т.Криворучка. Специфіку організаційної розбудови НРУ в регіоні досліджував Г.Гончарук Динаміку становлення багатопартійності в регіоні, зокрема поширення партій національно-демократичного напряму, частково розглядав Л.Бистрицький.

Більш глибоку характеристику процесу партійного структурування в регіоні дав В.Базів. Розглядаючи історичну детермінованість сучасних українських партій, він простежив створення в регіоні структур націоналістичного спрямування, пов’язуючи це з довголітніми традиціями національно-визвольної боротьби. Соціально-психологічний аспект появи системи націоналістичних організацій у регіоні показано в праці Б.Назаренка.

Формалізацію нових суспільних структур у західних областях України досліджувала Л.Угрин. Вона відзначала досить динамічне їх протікання і порівнювала з подібними явищами в державах Прибалтики, Грузії і Молдови.

Внутрірегіональні особливості політичного структурування розглядали В.Ботушанський, І.Буркут, В.Голоцван, І.Мигович, Г.Галиць, Б.Ярош, І.Дем’янюк, Н.Мельникова. Науковий аналіз основних напрямів розвитку суспільно-політичних процесів на Галичині, критичний аналіз досягнень і втрат демократичних сил на Галичині подано в роботі С.Кобути. Значний фактологічний матеріал з політичної історії Волині наведено в книгах “Волинь: 90-і роки ХХ століття. Ілюстрований літопис політичних подій” та “Волинь на зламі століть: історія краю (1989-2000 рр.)”.

В роботі проаналізовано результати досліджень наукових центрів України, що вивчали регіональний політичний процес. Рівень легітимності державних структур у регіоні. Дисертантом опрацьовані результати соціологічних досліджень, проведених В.Кременем, В.Базовкіним та А.Білоусом, в яких виявлено рівень легітимності державних структур у регіоні. Помітний внесок у розробку проблеми відіграли комплексні дослідження, виконані за безпосередньою участю дисертанта.

Складність і суперечливість формування політичних інституцій у країні, піддано політологічному аналізу в публікаціях С.Вовка, В.Журавського, М.Михальченка, В.Танчера. Вони показали своєрідність розбудови представницьких і виконавчих структур у країні в цілому і західному регіоні зокрема. Щодо шляхів розбудови державних владних структур у регіоні, важливе значення мають роботи М. Білецького, М. Погребинського. Діяльність рад на Галичині в історичному аспекті досліджував В.Кульчицький. Результати виборів у західноукраїнських областях і їх вплив на політичну структуризацію органів влади різних рівнів аналізували О.Голобуцький, М.Бойчун.

Аналіз проблеми переконує, що попри значну масу літератури, ряд вузлових аспектів залишається поза увагою науковців. Так, не з’ясовано, які фактори найбільш суттєво впливали на формування партійного спектра регіону. Не повністю розкрито процес політичної структуризації державно-політичних інституцій, форми та характер їх взаємодії з партіями. Таким чином, можемо констатувати, що ступінь дослідження проблеми ще є недостатнім і потребує подальшого комплексного аналізу.

Разом з тим опрацювання публікацій із вищезазначеної тематики, опора на численні документи дали змогу авторові об’єктивно і комплексно дослідити становлення і трансформацію політичних інституцій у західному регіоні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Тема дисертації тісно пов’язана з провідними науковими напрямами Української Академії політичних наук, кафедри теорії та історії політичної науки Волинського державного університету імені Лесі Українки. За матеріалами дисертаційного дослідження підготовлено спецкурс “Становлення сучасних політичних інституцій у західному регіоні України” для студентів історичного факультету спеціальності “Політологія” Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні сутності характеру та специфіки протікання процесів становлення, структурування та трансформації політичних інституцій у західному регіоні на сучасному етапі державотворення. У дисертації ставляться наступні завдання:

–

–

–

–

–

–

–

Названі завдання не вичерпують усіх напрямів дослідження проблеми. Тому в дисертації та висновках зазначені й інші наукові підходи подальшого дослідження аспектів даної теми.

Об’єкт дисертаційного дослідження – система партійних, громадських та державних інституцій західного регіону України, їх розвиток, взаємовідносини і політична активність.

Предмет дослідження – особливості становлення і трансформації політичних, громадських і державних структур західного регіону.

Методологія та методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали системність та комплексність розвитку й функціонування політичних інституцій у західному регіоні України в перехідний період. Такий підхід дав можливість розгляду цих інституцій в якості взаємопов’язаних елементів системи, що становлять певну єдність, дозволив прослідкувати взаємозв’язки між ними та вичленити загальне й особливе в регіональних та загальноукраїнських політичних процесах і функціонуванні політичних структур.

Дисертант, здійснюючи політологічний аналіз, дотримувався проблемно-хронологічного викладу матеріалу, використовував структурно-функціональний, ретроспективний, компаративний, прогностичний методи. Водночас застосовано і такі спеціальні методи, як метод вибіркового дослідження, ситуаційний, класифікації, аналізу електоральної статистики.

Географічні межі дослідження включають територію семи областей західного регіону України: Волинської, Закарпатської, Львівської, Рівненської, Тернопільської, Івано-Франківської та Чернівецької. Такі географічні контури зумовлені тим, що історичному розвитку зазначених областей притаманні деякі спільні особливі риси, які визначають певну специфіку сучасних політичних процесів у регіоні.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1987-2000 рр. Вибір нижньої межі дослідження обумовлений тим, що на 1987-1989 рр. припадає початок відновлення в регіоні громадсько-політичних організацій, які слугували основою для формування опозиційних до тогочасної влади політичних сил.

Верхня межа дисертаційного дослідження дає змогу на основі аналізу результатів парламентських і президентських виборів 1990, 1994, 1998, 1999 рр. простежити зміну динаміки впливовості партій та спрогнозувати подальше формування партійно-політичного спектра регіону.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що:

–

–

–

–

–

–

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів визначається напрацюванням висновків і рекомендацій, придатних до використання державними і політичними діячами при розв’язанні різнопланових проблем регіональної політики на перехідному етапі, вдосконалення державно-партійних відносин, адекватних сучасній суспільно-політичній ситуації в регіоні.

Результати аналізу політичних процесів у західному регіоні України слугуватимуть посильною базою для повнішого їх використання в загальноукраїнському масштабі, враховуватимуться при подальшому поглибленому науковому аналізі.

Узагальнені автором матеріали, документи та висновки сприятимуть адекватному розумінню та подальшому прогнозуванню впливів політичних інституцій на суспільно-політичне життя краю, виявленню їх внутрішньої взаємодії, науковому переосмисленню проблеми “центр-регіони”.

Фактологічний матеріал, оцінки й висновки дослідження можуть бути використані також при читанні курсів лекцій і спецкурсів з політології у вузах та інших навчальних закладах, а також стануть у пригоді авторами узагальнюючих праць з політичної історії України й регіональних політичних процесів.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що він один із перших у вітчизняній політичній науці зробив спробу комплексного аналізу процесу формування і трансформації політичних інституцій у західному регіоні в 90-х роках ХХ ст. Постановка проблеми, аналіз конкретного процесу та обґрунтування авторської концепції сутності політичного структурування в новітній період дали змогу виявити їх основні регіональні закономірності та особливості.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження пройшли різнобічну апробацію. Насамперед, на міжнародній науково-теоретичній конференції “Волинь у долях краян і людських документах” (Луцьк, вересень, 1996 р.), регіональній науково-теоретичній конференції “Проблеми нації і національної ідеї у сучасному процесі державотворення в Україні” (Івано-Франківськ, лютий, 1998 р.), на всеукраїнському теоретичному семінарі (круглому столі) “Українська національна ідея: реалії і перспективи розвитку” (Львів, квітень, 1999 р.), на всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Волинь у новітній історії української державності” (до 60-річчя подій вересня 1939 р.) (Луцьк, вересень, 1999 р.), на всеукраїнській науковій конференції з нагоди 800-річчя Волинсько-Галицької держави (Володимир-Волинський, вересень, 1999 р.), на всеукраїнській науково-практичній конференції “Християнство і Україна” (Луцьк, червень, 2000 р.), на Міжнародній науковій конференції “Україна-НАТО: стратегічне партнерство” (Луцьк, квітень, 2001 р.), на науково-практичній конференції “Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи” (Львів, листопад, 2001), на Міжнародній науковій конференції “В’ячеслав Липинський в історії України” (до 120-річчя з дня народження) (Луцьк, березень, 2002).

Публікації. Результати дисертації опубліковані в 13 статтях, із них у чотирьох наукових фахових виданнях, визначених переліками ВАК України, в опублікованих матеріалах міжнародних, усеукраїнських та регіональних конференцій.

Структура дисертації має за основу проблемно-хронологічний принцип. Робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків (187 сторінок) і списку використаних джерел (309 назв).

Основний зміст дисертації

У “Вступі” обґрунтовується актуальність теми, характеризується ступінь її наукової розробленості, визначаються предмет, мета і основні завдання, вказуються теоретико-методологічні засади роботи, розкриваються її новизна та положення, що виносяться на захист, а також теоретичне і практичне значення, подано відомості про апробацію дослідження.

У розділі 1 “Специфіка політичного простору західного регіону України” визначаються особливості політичного розвитку західного регіону України.

У підрозділі 1.1. “Теоретико-методологічні аспекти дослідження процесів формування політичних інституцій західних областей України” окреслюються основні політологічні поняття та категорії, визначаються теоретико-методологічні засади аналізу політичних явищ і процесів західного регіону України, проводиться дослідження передумов та факторів, які впливали на політичне структурування.

Під поняттям “регіон” дисертант розуміє внутрішньодиференційований політичний простір, який відповідає декільком областям однієї країни, об’єднаним історико-культурними, географічними, етноконфесійними особливостями, і якому властиві подібні процеси та явища. Західний регіон у дослідженні розглядався не як географічне, а передусім як політичне поняття. Найкраще означити його можна як землі, які мають спільне історичне минуле: до 1939 р. не перебували під владою Росії і Радянського Союзу.

Визначено, що становлення політичних інституцій у регіоні відбувалося в загальному контексті трансформації держави від тоталітаризму до демократії і залежало від базового загальноукраїнського процесу, який задавав домінанту політичного життя і зумовлював конституювання основних політичних суб’єктів. Регіональний політичний процес розглядається як складовий елемент політичного життя країни.

Але разом з тим дисертант доводить, що розвиток регіональних громадсько-політичних інституцій, ідеологічна спрямованість, темпи їх організаційної розбудови та роль у політичних процесах визначали ряд чинників. Зокрема, значний суб’єктивний вплив на партієтворення мало існування партій у міжвоєнний період. Порівняно довший період багатопартійності на Західній Україні робив менш значними залишки попередньої ідеологічності. Це, з одного боку, сприяло швидкому руйнуванню комуністичних структур, а з іншого – створювало передумови для відновлення так званих “історичних партій”.

Становлення політичних інституцій у регіоні залежало і від специфіки пострадянського суспільства, яке не було структурованим. В умовах перманентної глибокої кризи, яка охопила на початку 90-х років економічну та духовну сфери, важко було очікувати появу партій, орієнтованих на певні соціальні страти.

На сприйняття політичних реалій, перспектив розвитку держави, а також на ступінь підтримки програм тих чи інших політичних партій зробив свій вплив і національно-культурний фактор. Населення регіону є україномовним, з високою національною свідомістю, відрізняється значною релігійною активністю. Відповідно, патріотизм (націоналізм) став складовою частиною громадянської свідомості, а питання культурного і духовного характеру набули значної політичної значимості та впродовж перших років української державності не втрачали своєї актуальності.

Для західних українців більш значимими є традиційні цінності суспільства (національна культура, духовність, свідомість). Це пояснює значно швидшу адаптацію ціннісних уявлень консервативних ідеологій і, відповідно, динамічну організаційну розбудови їх виразників – партій правоцентристського та правого спрямування. Проринкова орієнтація цих партій була досить близькою для західних українців, у яких історично досить значимим залишалося почуття приватної власності.

У підрозділі 1.2. “Особливості становлення громадсько-політичних структур у кінці 80-х – на початку 90-х років ХХ століття” здійснено аналіз становлення основних громадсько-політичних сил регіону на початковій стадії трансформації суспільства від тоталітаризму до демократії. Відзначено, що в кінці 80-х – на початку 90-х років в умовах залишків традиції політикотворення, високої національної свідомості західноукраїнського населення відбулося зростання впливу опозиційних до КПУ суспільних рухів та партійних формувань, підвищився їх вплив на вирішення суспільно-політичних проблем.

На окрему увагу заслуговує той факт, що дезінтеграційні процеси в компартії, особливо на Галичині, мали руйнівний характер унаслідок того, що ця ідеологія шляхом примусу та репресій була нав’язана західноукраїнській спільноті. Відповідно, відчуження від неї було більшим, ніж в інших регіонах України.

Особливістю виникнення громадсько-політичних об’єднань у регіоні наприкінці 80-х років є відвертий традиціоналізм. Поява таких організацій, як “Союз українок”, ТУМ, “Спадщина”, “Пласт” та ін, які існували в міжвоєнний період або використовували теоретично-ідейну спадщину своїх попередниць, засвідчувала, що в регіоні активно відбувався процес відновлення колишніх інститутів громадянського суспільства. На основі історично-генетичного аналізу доведено якісні відмінності між структурами сучасними та їхніми попередниками, але сам факт їх історичності сприяв популяризації національно-демократичної ідеології, створюючи тим самим сприятливі умови для ініціювання структур партійного типу правоцентристського спрямування.

На нашу думку, швидка політична структуризація регіону наприкінці 80-х років, а також наявність у західноукраїнському суспільстві елементів демократичної політичної культури і традицій політичної боротьби за національну самоідентифікацію сприяли швидкому проходженню передпартійного періоду.

Розділ 2 “Інституалізація та трансформація політичних структур регіону в першій половині 90-х років” присвячено державно-партійному будівництву в західних областях України.

У підрозділі 2.1. “Формування політичного спектра регіону в 1990-1993 рр.” на основі порівняння із загальноукраїнським процесом досліджується організаційна розбудова партійних інституцій, аналізується їх політична активність і взаємодія, внутрірегіональні особливості партійного структурування. Зазначається, що в 1989-1991 рр. регіон вразила загальна криза радянської політичної системи, яка проявилася у стрімкому падінні легітимності партійних та державних інституцій. Тому населення через альтернативні громадські об’єднання знаходило можливість впливу на процеси прийняття політичних рішень.

Становлення багатопартійності в регіоні мало ряд специфічних рис. Дисертант вважає закономірним явищем виникнення в регіоні партій неоконсервативного типу. Саме неоконсерватизм передбачає наявність у суспільстві потужного пласту традиційних вартостей, які потребують збереження. Серед структур із такою політичною орієнтацією відзначимо УРП, УКРП, УНКП, УХДП, НРУ та ін.

Для західного регіону характерним є відновлення системи націоналістичних об’єднань. Поява їх у регіоні не випадкова. Націоналістичні структури спираються на міцний ідейно-теоретичний фундамент, вироблений українською нацією в попередні періоди. Зародженню націоналістичних структур у регіоні сприяла наявність власних кадрів, які мали практичний досвід політичної боротьби, а також певних організаційних структур, що до того часу діяли нелегально. Відчутну ідеологічну допомогу надавала західна політична еміграція. Однак із поверненням діяльності основних центрів націоналістичного руху з еміграції зіткнулися західна та автохтонна концепції націоналізму. При цьому імплементація застарілих теорій, ідеологічних схем, які вже не відповідали політичній ситуації і потребам української нації, а також продовження з’ясовувань відмінностей між партійними догмами й ототожнення партійних доктрин з ідеологією націоналізму ускладнили організаційну розбудову націоналістичних структур у регіоні.

Відродження і становлення партійних структур у регіоні до 1991 р. увібрало лише частину спектра ідейно-політичних напрямів. Серед основних можна назвати націонал-демократичний, націоналістично-радикальний та, частково, соціал-демократичний.

У більшості партій, які діяли в регіоні в першій половині 90-х років, системотворчим компонентом у програмово-статутному забезпеченні був національний чинник. Виникнення партій, що відносяться до націонал-демократичного та націоналістичного табору, можна розглядати як природну реакцію на багаторічне панування єдиної комуністичної партії. Всі вони виникали на ґрунті боротьби з комунізмом.

Партійний спектр західного регіону України вирізняє значна вагомість у ньому праворадикальних структур, які утворювалися на базі націоналістичної ідеології. Їх роль у процесі становлення багатопартійності в регіоні визначалася особливостями соціально-психологічного характеру, ментальними й світоглядними стандартами, що склалися в західних областях України протягом тривалого існування тоталітарного політичного режиму.

Дисертант відзначає більш повільні темпи організаційної розбудови таких інституцій. Праворадикальні ідеї найкращий ґрунт мали в Галичині.

Із відновленням діяльності КПУ в 1993 р. остаточно сформувався лівий фланг політичного спектра регіону, який не був монолітним. Окрім КПУ, до нього входили СПУ та СелПУ. Особливістю діяльності комуністичних організацій було таке: нерівномірність процесу організаційної розбудови; складність структурування цих інституцій через активну протидію з боку правоцентристських і правих партій; помітна інтеграція та тісна координація дій, що зумовлено специфікою політичної кон’юнктури регіону; прояви самостійної політики з боку місцевих організацій КПУ; відносна стабільність електоральної бази.

На основі цих міркувань дисертант доводить, що партійна система початку 90-х років відзначається надмірною поляризацією, це поглиблювало конфліктність політичних відносин. Далася взнаки відсутність сильних центристських партій, які в умовах нестійкості перехідного періоду були б спроможними інтегрувати здорові елементи всього політичного спектра і стабілізувати політичну ситуацію в регіоні.

Вагомий вплив на процеси інституалізації громадсько-політичних структур західного регіону справляла церква. Вона відігравала в регіоні важливу роль у зміцненні авторитету державної влади, перетворюючись на один із впливових компонентів політичної системи. В основі поєднання політики і релігії було національне відродження. В міру зростання національно-визвольних рухів у кінці 80-х – на початку 90-х років особливо посилилася роль УГКЦ. Закономірною, з огляду на поліконфесійність, високу релігійну активність населення регіону, значний ступінь сакралізації політики, а також існування партій клерикального типу в міжвоєнний період, є поява в західних областях України партій конфесійного типу (ХДПУ й УХДП) та багатьох релігійно-громадських організацій.

У підрозділі 2.2. “Особливості партійної структуризації напередодні та після виборів 1994 р.” досліджуються позиції традиційних для регіону політичних сил під час виборчої кампанії, аналізуються результати виборів до рад різних рівнів, подається узагальнююча характеристика партійного спектра регіону.

В 1990-1994 рр. простежувалися глибокі кризові явища як ідеологічного, так і організаційного характеру в основному політичному таборі регіону – націонал-демократичному. Серед причин цього явища були: відсутність чіткої ідеології, втрата ідеями національно-культурного відродження своєї первинної енергії; неготовність із боку лідерів партій до швидких змін політичних орієнтирів, розробки нових стратегічних програм; втрата традиційного опонента – КПУ; невідповідність переважної більшості арсеналу форм і методів діяльності новій політичній ситуації. Відповідно, жодне з них не стало достатньо впливовим і виявилося не спроможним до повноцінного вертикального та горизонтального структурування.

Дисертант відзначає, що більшість людей відштовхував від нових суспільно-політичних формувань властивий їм крайній радикалізм, невизначеність позицій окремих із них. Більше того, тактика тиску на державні інституції, залучення до боротьби широких верств населення зробили такі партійні утворення нестабільними та хиткими.

Дисертант досліджує поглиблення розриву між активізацією правоцентристів і широкою громадською думкою. В цілому це призвело до спаду політизації, зменшення інтересу населення до політики. На цьому фоні закономірною виглядає тенденція до зменшення чисельної бази УРП, НРУ, ДемПУ та ін.

Напередодні виборів 1994 р. у правоцентристському таборі виділяються два рівносильні політичні центри – НРУ та ДемПУ-УРП. Використання ситуаційного методу дослідження дало змогу дисертанту стверджувати, що перегрупування сил супроводжувалося коливаннями ідейно-політичних позицій членів правоцентристських партій і проявлялося у формі об’єднання осередків ідеологічно споріднених партій, частих переходів з однієї структури в іншу, а також створення регіональних передвиборчих об’єднань.

Вибори 1994 р. засвідчили, що, хоча націонал-демократи дещо зменшили своє представництво в органах влади, однак залишилися базисними для всього партійного спектра регіону, виступаючи вагомим чинником впливу на розвиток виборчого процесу і громадської думки. На стабільність сил державницької орієнтації впливали особливості політичного менталітету та соціально-політичних орієнтацій населення.

Дисертант доводить, що більшість партій, які діють у регіоні, перебувають на позиціях побудови унітарної держави. Разом з тим специфікою процесу становлення багатопартійності є створення регіональних за сферою впливу та електоральною підтримкою партій. До них слід віднести УСДП, УНДП, УНСП, УХДП, УКРП і ряд інших. Поява таких структур зумовлена, з одного боку, наслідками мажоритарної виборчої системи, а з іншого – особливістю політичної кон’юнктури регіону.

Ідейна та ментальна замкнутість і повільне включення у політичне життя України не давало змоги цим інституціям створити повноцінну організаційну вертикаль у всьому регіоні. Вони не очолювали і переважно не контролювали економічні та політичні процеси. Тому більшість з них до середини 90-х років згорнула свою діяльність. У роботі відзначається, що не слід применшувати значення цих партій, особливо в західних областях України. Відігравши помітну роль у становленні української державності в кінці 80 – на початку 90-х років їх подальша активізація може зростати в умовах загострення соціально-економічних і політичних проблем.

У підрозділі 2.3. “Становлення владних структур у західних областях України” здійснено аналіз особливостей конституювання та трансформації в регіоні в першій пол. 90-х років представницьких та виконавчих органів влади.

Дисертант відзначає певну умовність підходу до проблеми становлення і трансформації владних структур у регіоні, оскільки Україна є унітарною державою і цей процес відбувався в єдиному політико-правовому полі. Однак специфіка західних областей України відчутно вплинула на характер, напрями і темпи цього процесу.

Становлення владних структур у регіоні відбувалося паралельно із формуванням нової політичної еліти. Прихід до влади контреліти, а також поява демократичних блоків у радах у 1990 р. фактично усунули перешкоди для регіональної нормативно-правової легітимації найважливіших політичних процедур, створили підґрунтя для боротьби за незалежність країни та утвердження демократичних принципів управління і розбудови української державності.

Суспільно-політична трансформація в Західних областях України на початку 90-х років полягала у досягненні між новоствореними політичними силами регіону і владою консенсусу як фактора демократизації суспільно-політичного життя в регіоні. Це дало змогу на Галичині вперше в Україні узаконити атрибути держави, запровадити державну символіку, дещо швидшими темпами провести декомунізацію владних структур. Регіональна влада активно сприяла легалізації новітніх політичних партій антикомуністичного спрямування. Все це мало незаперечно велике значення в контексті загальноукраїнських політичних процесів повалення тоталітарного режиму і розбудови демократичних засад функціонування держави.

Руйнування вертикальної організації системи політичного, господарського та ідеологічного контролю з боку компартії, а також загальна соціально-політична децентралізація в результаті демократизації країни поглибили автономність політичних процесів у регіоні, детермінували створення певного політичного простору, посиливши прагнення владної еліти до політичної відокремленості. Зокрема, Галичина на початку 90-х років активно відстоювала принцип регіоналізації, який намагалася втілити у так званій Галицькій асамблеї.

Разом з тим діяльності рад на початку 90-х років заважали стара радянська система організації влади, яка була засобом реалізації політики КПРС; активна протидія з боку центральних компартійних структур; бюрократизація; прорахунки в кадровій політиці (підбір на посади здійснювався переважно не за принципом компетентності і професіоналізму, а за принципом патріотизму та непричетності до компартії); невикористання кадрового потенціалу старої номенклатури, досвіду господарської та економічної діяльності; не збереження демблоку як цілісної політичної сили.

В умовах затяжної економічної кризи, а також посилення централізації прийняття політичних рішень ради виявилися не спроможними вирішувати місцеві проблеми. Це загострило проблему взаємовідносин із партіями. Відсутність ефективних важелів впливу на владні структури та небажання нести відповідальність за прорахунки влади посилили опозиційність партій націонал-демократичного спрямування. В результаті після 1991 р. владні політичні інституції регіону помітно втрачають вплив на державотворчі процеси в країні, послаблюються внутрірегіональні зв’язки, дещо сповільнилася динаміка демократичних перетворень у регіоні.

Поступова трансформація рад та набуття ними форм територіальної самоорганізації громадян і конституювання інституту представників Президента в західних областях України розглядаються дисертантом у контексті реформування системи влади. Відповідно, конфлікти, суперечності та протиріччя цього процесу в регіоні мають загальносистемний характер. Разом з тим дисертант обґрунтовує, що ігнорування центром специфіки політичного структурування в регіоні у ході кадрових призначень, а також політико-правова неврегульованість питань розмежування гілок влади певною мірою послабили вплив виконавчої влади на політичні процеси в областях в перші роки незалежності. Але з часом виконавча вертикаль набирала ознак чіткої, структурованої в політичному відношенні владної підсистеми, яка оперативно реагувала на динаміку політичних змін у регіоні й отримала підтримку правоцентристських сил.

Дисертант відзначає, що діяльність представницьких і виконавчих органів влади в регіоні характеризувалася тенденціями поступового зближення та взаємодії із громадсько-політичними інституціями. Серед основних причин можна назвати загрозу втрати демократичних завоювань, недостатній вплив партій. В умовах зниження легітимності владних структур гармонізація відносин з політичними партіями як своєрідними каналами політичної взаємодії між різними сегментами “громадянського суспільства” та “правової держави” була необхідною.

Налагодження тіснішої взаємодії базових інституцій політичної системи поступово зменшувало конфліктність політичних відносин і ставало ефективним засобом державотворення.

У розділі 3 “Особливості розвитку процесів політичної структуризації у західному регіоні після прийняття Конституції України (1996 р.)” здійснюється спроба проаналізувати специфіку процесів політичної структуризації в регіоні у другій половині 90-х років, враховуючи особливості політичного розвитку, визначити динаміку зміну впливів політичних сил.

Підрозділ 3.1. “Специфіка партійного будівництва в другій половині 90-х років” присвячено вивченню й узагальненню нових тенденцій у партійному середовищі регіону.

Дисертант стверджує, що прийняття Конституції 1996 р. та нового виборчого законодавства стимулювали зміну характеру політичного спектра регіону. Зокрема, з другої половини 90-х років у регіоні набирають силу партійні структури центристського спрямування. Закономірним, з огляду на відносно аграрний характер регіону, виглядає динамічне становлення АПУ. З її появою поглибилася політична диференціація сільського населення. В результаті послабився вплив на селі лівоцентристської СелПУ. Ще більший вплив на ці процеси справляє реалізація указу Президента України про розпаювання земель, реорганізацію КСП і зміну власника на селі.

Взагалі стрімке зростання АПУ, СДПУ(о), НДП та інших партій у регіоні після 1996 р. можна розглядати, з одного боку, як прояв кон’юнктурних міркувань, а з іншого – як логіку партійної структуризації, де саме центр урівноважує регіональні політичні сили. Зростання значимості центристських сил засвідчує формування в регіоні повноцінної партійної системи та поступове “вирівнювання” політичного простору в Україні. Це змінило тогочасну конфігурацію політичних сил (ліві-праві). Двополюсна партійна система поступилася місцем триполюсній, де в ролі третього полюсу виступили центристські сили. Об’єктивними чинниками утворення таких структур можна назвати: а) зміну балансу впливів у регіоні (послаблення ролі націонал-демократів); б) певне пом’якшення поляризації партійної системи; в) відмову частини населення від політичної екзальтації; г) зростання активності і підняття суспільного престижу бізнесу; д) деяку реалізацію державою соціал-демократичної моделі розвитку.

Організаційне становлення партій лівої орієнтації істотно не вплинуло на політичні уподобання населення регіону. Незначний вплив на робітниче та молодіжне середовище, відсутність представництва у владних структурах робить їх діяльність безперспективною.

У підрозділі 3.2. “Парламентсько-президентські вибори 1998-1999 рр. і нові тенденції структурування політичних сил регіону” аналізується стан партійного середовища напередодні та під час виборів 1998-1999 рр., розглядається специфіка перегрупування політичних сил регіону.

У дисертації зазначається, що напередодні виборів 1998 р. практично заново склалися передвиборчі блоки. На відміну від загальноукраїнських політичних процесів у регіоні ряд партійних союзів створювалися відповідно до місцевої політичної кон’юнктури. Однак зміна партійним керівництвом пріоритетів коаліційної політики внесла суттєві корективи в передвиборчу стратегію регіональних партійних структур, знівелювавши місцеві союзи та привівши їх у відповідність з центральними.

Що ж до результатів парламентських виборів, то вони показали, по-перше, регіоналізм партій, які взяли за основу націоналістичну ідеологію; по-друге – засвідчили більш чітке ідеологічне розмежування між правоцентристами та правими. У правоцентристському таборі лідерство зайняв НРУ. Правий фланг був представлений КУНом, УРП та УКРП.

Дисертант обґрунтовує, що вибори прискорили політичну визначеність населення Чернівецької та Закарпатської областей. Якщо в 1994 р. політичні уподобання виборців були досить нечіткими, то в 1998 р. наступила якісно нова ситуація, пов’язана із посиленням позицій центристських партій, зокрема СДПУ (о).

Дослідження дає підстави говорити про чітку тенденцію до поступового збільшення впливу партій на представницькі та державні структури. Вибори змусили політично самовизначитися частину державної управлінської еліти. У процесі її політизації відбувалося зрощення з новоствореними партійними структурами. Партійна організація органів місцевого самоврядування більш помітна у створенні різноманітних депутатських груп і фракцій. Однак виникнення таких коаліцій на регіональному рівні було внутрішньо суперечливим, оскільки становлення і консолідація виявилися значною мірою результатом логіки формування регіональних політичних інституцій, а не всебічного і тісного зближення між партіями на засадах інтегративних підходів до вирішення політичних проблем. Така структуризація в умовах біполярності політичних сил у ряді областей посилювала конфронтацію і протистояння між націонал-демократами та комуністами. Це створювало психологічну напругу в радах, затримувало прийняття важливих рішень із проблем області.

Новим етапом структурування стали президентські вибори 1999 р. Залучення владних та зміцнілих партійних ресурсів за умов державницької орієнтації населення забезпечило успіх Леонідові Кучмі. Далася також узнаки суттєва переорієнтація задекларованих ним у ході передвиборної президентської кампанії зовнішньополітичних пріоритетів, руйнування створеного тоді іміджу “проросійського політика”.

Президентські вибори 1999 р. засвідчили ідеологічну кризу партій правого крила політичного спектра. Зокрема, партії, які увійшли до блоку “Національний фронт” після програшу на парламентських виборах, не змогли наростити свій потенціал і в 1999 р. Скоріше, навпаки, невизначеність політичної поведінки під час другого туру президентських виборів фактично була рівною поразці. Дисертант доводить, що в умовах біполярного характеру другого туру виборів пасивність цих структур перед комуністичним реваншем для багатьох виборців була незрозумілою і тому їх заклики утримуватися від голосування не були підтримані.

У ході виборчої компанії поглибилася ідеологічна та організаційна криза партій націонал-демократичної орієнтації. Розкол, який відбувся у найвпливовішій партії регіону – НРУ – в 1999 р. з утворенням двох структур (Ю.Костенка і Г.Удовенка ) практично призвів до розшарування електорату регіону не за політичними ознаками, а скоріше – за особистісними.

Становлення багатопартійної системи в регіоні все ще не можна вважати завершеним. Так, у кінці 90-х років простежувалося збільшення в регіоні кількості зареєстрованих обласних організацій. Однак помітною залишається значна диспропорція у порівнянні із загальноукраїнським рівнем. Це свідчить, з одного боку, про зневіру населення у можливість реалізації своїх інтересів за посередництвом політичних партій, а з