ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені І.І. МЕЧНИКОВА

БОЙКО Юлія Петрівна

УДК: 811.111’367.335

ВЖИВАННЯ ПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ У ТЕКСТАХ РІЗ-НИХ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТИЛІВ

(на матеріалі англомовної прози та публіцистики)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Одеса – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Левицький Віктор Васильович,

Чернівецький національний

університет ім. Юрія Федьковича,

завідувач кафедри германського, загального

та порівняльного мовознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Мізецька Віра Ярославівна,

Одеська національна юридична академія,

завідувач кафедри іноземних мов

кандидат філологічних наук, доцент

Домброван Тетяна Іванівна,

Одеський національний університет

ім. І.І.Мечникова,

доцент кафедри граматики англійської мови

Провідна установа: Ужгородський національний університет,

кафедра англійської філології,

Міністерство освіти і науки України, м. Ужгород

Захист відбудеться 24 жовтня 2002 р. о 1330 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 91.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці національного університету ім. І.І. Мечникова за адресою 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розісланий “23” вересня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Черноіваненко Є. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність роботи. У сучасній лінгвістиці сформувалося розуміння літературної мови як системи функціонально-стильових різновидів, що відображає реальний факт соціально зумовленого функціонування мови в різних сферах людського спілкування. Саме тому доцільно досліджувати вживання і функціонування тих чи інших одиниць не лише у системі мови і в мовленні у цілому, але й в окремих різновидах мовлення, які прийнято називати стилями.

Роль “мінімального субстрату” і “мінімального обсягу” стилю відіграють тексти (О.М. Соколов). Інтерес до дослідження текстів зумовлений прагненням пояснити мову як глобальне явище з точки зору сучасного мовознавства, як цілісний засіб комунікації, глибше вивчити зв’язки мови з різними сторонами людської діяльності, що реалізуються через текст (З.Я. Тураєва).

У рамках зазначеної проблематики важливе місце посідає вивчення особливостей та закономірностей функціонування мовних одиниць у текстах різних стильових різновидів. Великого значення у цьому аспекті набуває дослідження синтаксичних одиниць, оскільки синтаксис – це одна з найважливіших сфер мови, що сприяє об’єднанню в єдину систему елементів усіх мовних рівнів.

Основна одиниця синтаксичного рівня мови – речення. Воно становить ціліснооформлену одиницю повідомлення, тобто таку одиницю, за допомогою якої здійснюється передача інформації від промовця до слухача в процесі комунікації. Речення як структурна одиниця будь-якого тексту – це багатогранне синтаксичне утворення, яке підлягає обстеженню з різних точок зору. Проблема речення належить до числа найбільш інтенсивно досліджуваних і, відповідно, актуальних у сучасному мовознавстві.

Ґрунтовні дослідження складнопідрядних речень (далі – СПР) запропоновані представниками зарубіжного класичного напрямку: H. Poutsma (1929), E. Kruisinga (1932), H. Stokoe (1937), H. Zandwoort (1948), а також російськими та українськими вченими, зокрема О.М. Пєшковським (1956), І.Г. Чередниченком (1959), М.С. Поспєловим (1959), Л.П. Іофік (1968), В.А. Бєлошапковою (1977), В.А. Звегінцевим (2001). Розгляду СПР та його конститутивних одиниць приділялася увага з боку Л.М. Горєлик (1955), С.С. Волкової (1970), Н.П. Степанової (1973), Г.А. Кулакової (1975), М.А. Абдувалієва (1989) та інших мовознавців. Сучасні дослідники М.В. Варисова (1992), С.В. Ломакович (1993), Я.М. Прилуцька (2000), О.В. Ткач (2000), О.Б. Шишлова (2001) та деякі інші, розвиваючи ідеї провідних учених, значно розширили, збагатили й конкретизували більшість положень, що стосуються осмислення структури СПР. Таким чином, цей тип речень розглядався перш за все у структурно-семантичному плані. Окремі питання, пов’язані з вивченням СПР із функціонально-стилістичного боку, знайшли своє відображення у сучасній лінгвістиці (праці Г.М. Грехньової, Б.Я. Слєпака, Г.Р. Абдалієвої). Однак предметом спеціального дослідження вони не були.

Отже, актуальність нашого дослідження визначається тим, що: 1) при всій різноманітності наукових розвідок, присвячених вивченню зовнішнього аспекту стильового розшарування мовлення, поза увагою залишається комплекс питань, пов’язаних із внутрішньою організацією текстів досліджуваних стилів; 2) незважаючи на глибоке вивчення структурно-семантичних особливостей СПР, їх функціональний аналіз у межах певних стильових підрозділів відсутній; 3) дослідження внутрішньої організації текстів різних стилів через особливості функціонування в них гіпотаксичних структур сприяє уточненню самого поняття функціональний стиль та доповненню результатів вивчення специфічних ознак авторського ідіолекту.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Зміст дисертаційного дослідження відповідає науковій тематиці кафедри германського, загального та порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (номер держреєстрації 0199U001872), затвердженої вченою радою Чернівецького університету 27 лютого 1997 р. (протокол №2).

Об’єктом дослідження виступають художнє мовлення, представлене творами англійських та американських авторів, а також публіцистичні тексти.

Предметом аналізу в роботі є підрядні речення в англомовній прозі та публіцистичних джерелах.

Матеріал дослідження складають тексти художніх творів англійських та американських письменників ХХ ст.: Е. Хемінгуея “Прощавай, зброє!” (1929); “Мати і не мати” (1937); “По кому подзвін” (1940); Т. Драйзера “Дженні Герхардт” (1910); “Фінансист” (1911); “Американська трагедія” (1925); Ф. Фіцджеральда: Збірка оповідань (1922); “Великий Гетсбі” (1925); “Ніч ніжна” (1934); А. Кроніна “Замок Броуді” (1931); “Цитадель” (1937); “Північне сяйво” (1958) та Дж. Стейнбека “Грона гніву” (1939); “Лаг з моря Кортез” (1941); “Подорож з Чарлі” (1962), з яких методом суцільної вибірки було отримано 5124 підрядних речення. Вибір джерел зумовлений високим художнім рівнем вказаних творів, точністю та образністю їх мови.

Оскільки одним із основних завдань лінгвостатистичного опису є порівняння отриманої моделі з моделями інших стилів, то у нашому дослідженні було обрано публіцистичне мовлення, представлене вибіркою (обсягом 2843 синтаксичні одиниці) з редакторських статей провідних англомовних газет “The Times”, “Herald Tribune” та “The Financial Times”.

Метою дисертаційного дослідження є опис основних характеристик підрядних речень у текстах художніх та публіцистичних стилів, дослідження довжини СПР та їх глибини для встановлення системи значущих елементів, характерних для конкретного письменника, тексту, стилю.

Згідно з метою дослідження у дисертації ставляться такі основні завдання:

1) отримання частотних характеристик підрядних речень у кожному з індивідуально-авторських стилів;

2) аналіз особливостей кожного з п’яти ідіостилів за допомогою трьох стилерозрізнювальних параметрів СПР: а) частоти функціонування підрядних речень у гіпотаксичних структурах; б) середнього розміру СПР; в) глибини СПР;

3) отримання кількісних характеристик художнього мовлення (прози) і порівняння його з публіцистичним.

Наукова новизна роботи визначається тим, що, на відміну від попередніх досліджень, у яких передусім вивчалися структурно-семантичні особливості СПР, у дисертації вперше:

- досліджено частотну поведінку підрядних речень на обраному матеріалі за допомогою статистичних методів;

- встановлено середній розмір та ступінь розгалуженості гіпотаксичних структур для текстів художнього та публіцистичного стилів на прикладі досліджуваних джерел;

- доведено залежність між довжиною та глибиною СПР;

- виявлено середню складність гіпотаксичних сполук і встановлено її кореляцію зі ступенем розвитку синтетизму в мові;

- здійснено компаративний аналіз індивідуально-авторських стилів на синтаксичному рівні з урахуванням отриманих квантитативних даних;

- представлено кількісну характеристику типів СПР, що виділяються за традиційною класифікацією;

- описано функціонально-стилістичний потенціал підрядних речень у текстах досліджуваних стилів.

Теоретичне значення пропонованої роботи визначається тим, що: отримані результати та висновки сприяють уточненню меж поняття стиль через статистичні показники СПР; подальшому розвитку теорії граматики СПР в англійській мові; доповнюють та поглиблюють синтаксичну характеристику СПР. Результати дослідження стануть корисними при розв’язанні проблем функціонального синтаксису й лінгвістики тексту, відкривають перспективу для подальшого вивчення СПР. Крім того, наше дослідження дає змогу схарактеризувати основні функціонально-стилістичні можливості СПР у текстах художнього та публіцистичного стилів у взаємозв’язку з особливостями авторського мовлення.

Практична цінність дисертації полягає в тому, що отримані в ній результати, теоретичні положення, висновки та ілюстративний матеріал можуть бути використані при читанні лекцій і проведенні семінарських занять зі стилістики та граматики англійської мови. Отримані характеристики можуть бути застосовані для встановлення авторства літературного твору. Крім того, всі описані в дисертації процедури допускають використання комп’ютерних технологій, які, в свою чергу, відкривають перед гуманітарними науками широкі перспективи, зокрема при укладанні статистичних філологічних довідників, автоматизації перекладу тощо.

Методи дослідження. Матеріал та завдання дослідження зумовили використання спеціальних методів аналізу. Основні результати експерименту було отримано на базі використання ймовірнісно-статистичного методу. Застосування статистичних методів (критерію хі-квадрат (?2) і кореляційного аналізу) є необхідним для отримання надійних та цілком об’єктивних висновків, незалежних від суб’єктивізму дослідника. Для якісної інтерпретації даних, отриманих у результаті статистичного експерименту, використовувалися методи порівняння та синтезу. Залучалися також методи індукції та формалізації, особливо ефективні на емпіричному та теоретичному рівнях наукового аналізу.

Апробація роботи. Результати дослідження обговорювалися на наукових конференціях професорсько-викладацького складу ЧНУ, а також на наукових форумах: VI Міжнародній науковій конференції “Семантика мови і тексту”(Івано-Франківськ, 2000); VII Міжнародній науковій конференції “Функціональна лінгвістика. Мова. Культура. Суспільство” (Ялта, 2000); Міжнародній науковій конференції, присвяченій 80-річчю від дня народження д.ф.н., професора Й.О. Дзендзелівського (Ужгород, 2001); Міжнародній науковій конференції “Мови, культури та переклад у контексті європейського співробітництва” (Київ, 2001); VIII Міжнародній науковій конференції “Функціональна лінгвістика. Мова. Людина. Влада” (Ялта, 2001); 6th National TESOL Ukraine conference (Kiev, 2001); Всеукраїнській науковій конференції “З ХХ в ХХI століття”, присвяченій 90-річчю д.ф.н., професора Андрія Білецького (Київ, 2001). Результати роботи викладено у п’яти статтях, опублікованих у фахових збірниках. Усі публікації написані одноосібно й повністю відбивають зміст дисертації.

Структура роботи. Основна мета та завдання зумовили структуру роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (305 позицій), джерел ілюстративного матеріалу (73 одиниці) та 15-ти додатків (А – Р, загальним обсягом 82 с).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, актуальність проведеного дослідження; сформульовано мету та завдання; висунуто основні положення, що виносяться на захист; описано матеріал дослідження та методи його аналізу; розкрито наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність отриманих результатів.

Перший розділ “Теоретичні аспекти концепції функціонального стилю” присвячено теоретико-лінгвістичним засадам дослідження. Тут аналізуються концепції та погляди на стиль, коротко розглядаються загальнотеоретичні питання, безпосередньо пов’язані з темою дисертації. Їх вирішення дає змогу обґрунтувати доцільність статистичної методики в мовознавстві, а також визначити місце статистичних досліджень авторських розмежувань у колі проблем, пов’язаних з використанням формальних методів у лінгвостилістиці. Визначаються також подальші шляхи розв’язання поставлених завдань.

Варто зауважити, що вирішення складних теоретичних проблем про природу стилів мовлення не входить до кола проблем нашого дослідження. Ця робота ґрунтується на робочій гіпотезі, яка допускає існування стилів та їх вплив на манеру письма. До того ж береться до уваги той факт, що індивідуальна свобода вибору структурних варіантів на синтаксичному рівні значно вища, аніж на будь-якому іншому.

На сьогодні застосування статистики в синтаксисі дало змогу: дослідити розподіл знаків пунктуації (В.І. Перебийніс); класифікувати словосполучення за різними ознаками на основі їх частотних характеристик (Б.М. Головін). До того ж лінгвістам вдалося визначити розподіл за частинами мови і членами речень, за довжиною та типами речень у різних текстах та стилях (Г.М. Акімова; Г.А. Лєскісс); створити алгоритм аналізу структури речення (І.І. Волосевич); встановити відмінності щодо розподілу ступеня гніздування (ширини) структури фрази у науковому та художньому текстах (Г.Я. Мартиненко); виявити залежність між довжиною фрази та кількістю рівнів у графі (І.П. Сєвбо). У результаті проведених експериментів отримано цікаві та достовірні лінгвістичні висновки.

Пропоноване дослідження базується на припущенні, що характерні особливості синтаксичної організації СПР можуть стати критерієм як для визначення індивідуально-авторського, так і функціонального стилів. Однак ми дотримуємося тієї думки, що дані нашого квантитативного дослідження художніх текстів у жодному разі не можуть бути підґрунтям для висновків про естетичність текстів того чи іншого автора, значення його твору. Вони лише уточнюють деякі спостереження і гіпотези, встановлюють ті або інші закономірності, завдяки яким можна проникнути у творчу лабораторію художника або пізнати специфіку жанру. Застосування статистичних методів для дослідження авторського стилю дає змогу глибше зрозуміти особливості мови художньої літератури та порівняти її з іншим різновидом мовлення – публіцистичним стилем, який у функціональному аспекті найбільш наближений до художнього.

У другому розділі “Методика статистичного дослідження функціональних стилів на синтаксичному рівні” викладено теоретичні та методологічні основи роботи, схарактеризовано предмет дослідження, визначено параметри, за якими проводився експеримент, та описано їх характеристики; запропоновано і теоретично обґрунтовано методи використання апарату статистики у стилістико-синтаксичних дослідженнях.

Складнопідрядне речення, або гіпотаксис характеризується співвідношенням субординації його безпосередніх конституентів (О.О. Прокопчук). Структурними диференційними ознаками СПР вважаються: поліпредикативність, що відрізняє складні речення від простих, і ознаки, що диференціюють складнопідрядні та складносурядні речення: різний ступінь самостійності частин, їх позиційна гнучкість та використання специфічних засобів зв’язку (Г.А. Вейхман) – тобто на відміну від складносурядного речення, яке містить не менше двох основних предикативних планів, – СПР має лише один основний предикативний план (Н.М. Сазонова). У цілому СПР – це граматично та інтонаційно оформлене ціле, що складається із взаємопов’язаних елементарних речень, для яких характерні елементи синсемантії, при цьому одне виступає структурним стрижнем цілого, а інше (інші) – граматично підпорядковане головному і водночас доповнює чи розкриває його (О.В. Гулига).

Звернення мовознавців до структурних характеристик СПР, які відрізняють останні від інших синтаксичних конструкцій, відобразилося як на їх тлумаченні, так і на принципах класифікації. Найприйнятнішою, з нашого погляду, є класифікація, що ґрунтується на уподібненні СПР до простого, а підрядних частин – до членів простого речення (побудована за цим принципом класифікаційна схема склалася, головним чином, у ХIХ ст.).

У завдання нашого дослідження не входить розроблення нового способу репрезентації синтаксичної структури фрази. Згідно з поставленою метою, серед параметрів, призначених для аналізу синтаксичної структури речення, ми вибрали три, які, на наш погляд, найчіткіше експлікують стилістико-синтаксичні особливості СПР: 1. – частота вживання підрядних речень; 2. – довжина СПР; 3. – глибина СПР.

Частота вживання підрядних речень у досліджуваних текстах є виявом різного ступеня комунікативної готовності елементів. Характеристикою поверхнево-структурного плану СПР виступає його довжина, а характеристики об’ємно-структурного масштабу виявляються в міру проникнення в реченнєву структурну глибину. При цьому йдеться не про глибинні та поверхневі структури в строгому розумінні обох термінів, а лише про зв’язки формально-синтаксичних параметрів з синтаксичною семантикою у найзагальнішому вигляді.

Перераховані вище діагностичні параметри дають вичерпне уявлення про архітектоніку основного компонента стилістичного синтаксису – речення, від особливостей композиційної структури якого залежить специфічність творчої манери письменника і своєрідність художнього та публіцистичного мовлення у цілому. Важливим є те, що всі обрані параметри доповнюють один одного, розкриваючи об’єкт дослідження з різних боків і, зрозуміло, лише одного з них недостатньо для характеристики функціонування синтаксичної системи у текстах різних стилів.

У третьому розділі “Функціонування підрядних речень у текстах художнього та публіцистичного стилів” проводяться експериментальні дослідження статистичної однорідності текстів, які оформляються у таблицях та графіках (41 таблиця, 8 графіків, 6 діаграм та 15 схем). В окремий підрозділ виноситься зіставлення результатів підрахунків.

Для вирішення поставлених у дисертації завдань було зроблено вибірку з 15-ти творів 5-ти англійських та американських авторів (мікропідхід). Отримані дані представлені в таблиці 1.

Таблиця 1

Розподіл частоти вживання підрядних речень у творах досліджуваних письменників

Автори

Типи

Речень | Драйзер | Фіцджеральд | Кронін | Стейнбек | Хемінгуей | Разом

Sub. Cl. | 6 | 2 | 4 | 23 | 32 | 67

Pred. Cl. | 5 | 5 | 2 | 13 | 4 | 29

Obj. Cl | 647 | 306 | 246 | 173 | 208 | 1580

Attr. Cl | 488 | 235 | 194 | 165 | 121 | 1203

Adv. Cl. Time | 211 | 193 | 153 | 159 | 114 | 830

Adv. Cl. Place | 37 | 15 | 21 | 26 | 26 | 125

Adv. Cl. Cause | 87 | 82 | 54 | 83 | 22 | 328

Adv. Cl. Manner | 141 | 87 | 50 | 63 | 33 | 374

Adv. Cl. Result | 8 | 13 | 5 | 16 | 6 | 48

Adv. Cl. Concess. | 41 | 12 | 46 | 16 | 9 | 124

Adv. Cl. Purpose | 12 | 3 | 2 | 10 | 3 | 30

Adv. Cl. Condit. | 146 | 53 | 46 | 85 | 56 | 386

Разом | 1829 | 1006 | 823 | 832 | 634 | 5124

Розрахунки, що проводилися за методом ?І, ?али змогу встановити наявність статистично значимих розходжень щодо перевищення частоти вживання різних типів СПР окремими авторами.

Згідно з ранжуванням, що ґрунтується на отриманих величинах коефіцієнтів спряженості (Ф) та кореляції (r), ми провели якісний аналіз статистичних даних, отриманих за результатами обчислень зазначених коефіцієнтів.

Так, найбільш схожими за частотою вживання підрядних одиниць є ідіостилі Ф. Фіцджеральда та А. Кроніна (r =0,987) – ранг 1. Обох авторів вирізняють підрядні обставинні речення часу (Ф=0,212 та Ф=0,028 відповідно у Ф. Фіцджеральда та А. Кроніна). Обидва автори у проаналізованих творах здебільшого акцентують увагу на ретроспективних подіях, що супроводжуються ремарками з використанням підрядних обставинних речень. Такі ж коментарі супроводжують кінетичну поведінку персонажів: їх міміку, жести та рухи.

Якщо у раннього Фіцджеральда ще відсутній глибокий соціальний аналіз явищ, то у пізній прозі (роман “Ніч ніжна”) у автора з’являється більше роздумів. Структура самого роману дещо експериментальна. Вибудовуючи сюжет, автор застосовує кінематографічні переходи, відбувається своєрідний монтаж минулого і теперішнього з його “напливами” та ретроспекціями. Таким чином, використання локально-темпоральних координат дескрипції спонукає автора до перевищеного вживання СПР з підрядними обставинними місця та часу.

Аналіз матеріалу свідчить також про те, що творчий доробок А.Кроніна вирізняється вживанням підрядних речень допустових. Активність цього типу підрядних структур зумовлена використанням таких типових для автора літературних портретів, як портрети-аналізи та портрети-враженння.

Вживанням підрядних обставинних речень причини вирізняються Ф. Фіцджеральд та Дж. Стейнбек (Ф=0,035; Ф=0,064 відповідно) – ранг 3. Для обох авторів характерним є підвищений інтерес до внутрішнього світу людини, устремління до глибокого психологічного аналізу у змалюванні характерів та персонажів. Цих авторів поєднує поглиблено-критичне сприйняття життя, усвідомлення складності та суперечності людських характерів, неоднозначності життєвих явищ та процесів, глибокого зв’язку суспільства та особистості. Такі психологічні портретні описи (далі – ПО), очевидно, націлюють письменників на вживання СПР з підрядними причиновими.

Для пари Дж. Стейнбек / Т. Драйзер (r=0,89), – ранг 10, що є свідченням того, що ідіолекти цих письменників максимально віддалені за першим параметром (частота вживання підрядних речень). Причина криється в тому, що, як показав аналіз, у творах Т. Драйзера домінують підрядні додаткові речення (Ф=0,073) та означальні (Ф=0,056), а це, в свою чергу, не є диференційною ознакою для авторського стилю Дж. Стейнбека. До того ж, на особливостях вживання вказаних типів синтаксичних одиниць фокусується відмінність манери письма Т. Драйзера від решти авторів. Проза письменника іноді наближається до публіцистичної, документальної. Очевидно, причина уподобань Т. Драйзера щодо згаданих типів СПР криється у схильності автора в перших романах до зовнішніх ПО, тобто деталізовано описувати побут, обстановку, місцевість, а також зовнішність героїв або ж їх характер, що, само собою зрозуміло, вимагає вживання означальних або ж додаткових підрядних речень.

У пізній прозі автор багато уваги приділяє передачі думок у вигляді НПМ, що також, зазвичай, спонукає до вживання додаткових підрядних речень. Разом з тим, з нашого погляду, саме ця його риса проявляється у тенденції до вживання довгих та дуже довгих за розмірами СПР.

Зауважимо, що найбільш оригінальним щодо перевищення частоти вживання різних типів СПР виявився індивідуально-авторський стиль Дж. Стейнбека (7 типів). Такий діапазон використання підрядних речень у прозі Дж. Стейнбека зумовлений різноманітністю підходів автора до викладу твору. Тут поєднуються як об’єктивні описи реальних ситуацій, так і суб’єктивні авторські оцінки, дискретні та недискретні групові портрети, алегоричні картини та завершені новели. Оповідь йде у формі то соціально-історичного нарису-есе, то жанрової зарисовки, а іноді простежуються публіцистичні мотиви. Як найбільш придатний інструмент для зображення усіх цих подій автор використовує надзвичайно широкий спектр підрядних речень, завдяки чому виражається широка масштабність та багатогранність художньої реальності – її епічність. Розчинення громадянсько-ліричного начала у масі – принципове художнє відкриття Дж. Стейнбека.

Для стилю Е. Хемінгуея характерним є перевищення частоти вживання лише одного типу підрядних речень – підрядних підметових. Такі речення є порівняно короткими за розмірами, стислими та лаконічними. Доречними вони є лише у певних мовних ситуаціях, здебільшого, у діалогічному мовленні персонажів. Цим і пояснюється їх експансія у творах Е Хемінгуея, де діалогу відводиться провідна роль. Відкидаючи дескриптивні ланки, моно - та групові портрети, багатослівне мотивування і пояснення, автор згустив до максимуму словесний живопис, порушивши тим самим деякі канони белетристики.

На підставі отриманих даних можемо констатувати факт відсутності пар авторів, між якими існувала б статистично зафіксована повна подібність у вживанні різних типів підрядних речень. Емпірична функція розподілу демонструє подібність ідіостилів, але не їх ідентичність. Саме це підтверджує своєрідність стилю, творчої манери кожного письменника, яка, проте, може мати риси подібності, що, у свою чергу, є свідченням приналежності авторів до того самого функціонального стилю – белетристики.

Середній розмір речення є певним шаблоном, нормою, яку створює сам автор у процесі творчої діяльності і яка може поступово змінюватися з переходом від твору до твору, тобто є своєрідною функцією щодо манери викладу. Характер розподілу довжини речення є диференційною ознакою, що характеризує кожний тип викладу в окремо взятого автора та творчість письменника у плані хронології (внутрішньоавторська варіативність зафіксована між творами А. Кроніна та Дж. Стейнбека). Динамічні зміни, що диференціюють манери викладу аналізованих письменників, зумовлені насамперед неоднаковим співвідношенням в авторській мові методів зображення (дискретного; синтетичного), планів показу (середнього; великого), окремих компонентів загальної структури художніх текстів.

На рівні міжавторської варіативності довжина речення у досліджуваних текстах немає статистичної значущості. Амплітуда коливань середньої довжини речень у письменників незначна: від =17,8 у Е.Хемінгуея до =25,3 у Т. Драйзера (у А. Кроніна, Дж. Стейнбека та Ф. Фіцджеральда – 21,03; 22,9; 23,4 відповідно). Детальніший аналіз відібраних нами речень за довжиною (відповідно до схеми Х. Мейєра: короткі – від 1 до 20 слів; довгі – від 21 до 60 слів та дуже довгі – більше 60 слів) дає змогу зробити висновки, що короткі речення переважають у творах Е. Хемінгуея (70,7%) та Дж. Стейнбека (55,5%); довгим СПР надають перевагу Т. Драйзер (56,5%), А. Кронін (51,1%) та Ф. Фіцджеральд (51,4%), причому в обстеженому масиві текстів найбільший відсоток дуже довгих СПР припадає лише на творчість Т. Драйзера (5,4%).

Так, значна питома вага коротких речень у творах Е. Хемінгуея зумовлена насамперед експансією діалогічного мовлення, тоді як у Дж. Стейнбека – функціонуванням елементів колоквіального синтаксису (“Грона гніву”). Довгі СПР – наслідок занадто натуралістичних описів у творах А. Кроніна (“Замок Броуді”), а у Ф. Фіцджеральда (“Ніч ніжна”) – авторських відступів, роздумів. Найбільша питома вага дуже довгих гіпотаксичних сполук у Т. Драйзера (“Американська трагедія”) – продиктована схильністю автора до суб’єктивованих та об’єктивованих характеристик персонажів.

Дослідження довжини речення як зовнішньо-кількісного параметру здійснюється у нерозривному зв’язку з певними параметрами його структури. Довжину СПР ми сприймаємо як поверхнево-структурну канву речення; що ж стосується об’ємно-структурного масштабу, то тут доречним видається розглянути його структурну глибину.

Проведений аналіз показав, що речення з глибиною 1 є характерними для прози Е. Хемінгуея та Дж. Стейнбека; 2 – Ф. Фіцджеральда; 3 – А. Кроніна. А найбільшої розгалуженості гіпотаксичні структури набувають у Т. Драйзера, для нього характерними є СПР з 4-ма 5-ма, 6-ма, 7-ма та 8-ма підрядними. Відповідно мінімальний коефіцієнт складності СПР у творах Дж. Стейнбека – він становить лише 1,3; максимальний – у Т. Драйзера – 1,7 (у Ф.Фіцджеральда – 1,4; Е.Хемінгуея – 1,5; А.Кроніна – 1,6). Таким чином, характер розвитку гіпотаксичної фрази, її глибина та складність у творах досліджуваних письменників відіграють суттєву роль у визначенні виконуваної функції.

Макропідхід (зіставлення загальностильових усереднених показників) у нашому дослідженні дає змогу виявити основні тенденції, які характеризують міжстильову варіативність з точки зору частотності функціонування обраних нами синтаксичних одиниць. Як показав аналіз, у художньому стилі, порівняно з публіцистичним, найбільш вживаними є СПР з підрядними підметовими (Ф=0,049), обставинними часу (Ф=0,074), місця (Ф=0,035), способу дії (Ф=0,103), причиновими (Ф=0,049), умовними (Ф=0,052) та наслідковими (Ф=0,042).

У СПР з підрядним підметовими через предикат установлюється зв’язок між аргументами. Цей зв’язок має абстрактно-реляційний характер, тобто визначає стосунки між людьми, взаємовідношення між об’єктами (реальними чи ідеальними), а також ситуаціями. Особливість підмета як головного члена речення полягає в тому, що його денотатом є предмет (у широкому розумінні) чи особа. Особливістю підмета, вираженого підрядним реченням, є те, що його денотатом є ситуація. Такі речення є доречними лише в певних мовних ситуаціях, здебільшого у діалогічному мовленні персонажів. Цим і пояснюється їх експансія у белетристиці.

У художньому стилі активніше, аніж у публіцистичному, використовуються підрядні обставинні речення, зокрема підрядні обставинні способу дії, умови, причинові, та наслідку. Це пояснюється основним завданням письменника – зображувати події, явища, персонажів в їх конкретно-індивідуальній, неповторній формі, створюючи своєрідний аналог дійсності. Саме тому подія, яка описується в художньому стилі, супроводжується розгорнутою в підрядне речення характеристикою часу дії та способу, причини, умови тощо. Характеристика дії подається у простому реченні різними обставинами, проте, розгорнута у підрядне обставинне речення, вона стає детальнішою, конкретнішою і разом з тим більш “зримою” для читача.

Як показав аналіз, серед обставинних підрядних речень у художньому стилі також значно вирізняються обставинні часу і місця.

Поясненням цього може бути той факт, що будь-якому стилю притаманна так звана “семантико-синтаксична домінанта”, яка об’єднує лексику та синтаксис як два взаємопов’язаних компоненти, що слугують для вираження логічних відношень і зв’язків у конкретному тексті. Взаємодія лексики та синтаксису є основною для формування семантико-синтаксичної домінанти функціонального стилю (С.Я. Єрмоленко). Домінантою ж художнього стилю є просторово-часові та суб`єктно-об`єктні відношення в їх первісній функції, тобто конкретні особи та предмети, а також дії осіб, спрямовані на предмети, стани осіб та предметів, що реалізуються в конкретності просторово-часових і суб`єктно-об`єктних відношень. Будь-які абстракції в художньому мисленні набувають статусу конкретних предметів та конкретних дій, процесів. Художнє мислення принципово побудоване на образній аналогії. Ця семантико-синтаксична домінанта перебуває під впливом конкретно-почуттєвої образності художнього мовлення, завдяки якій активізуються семантичні поля (і відповідні лексичні та лексико-синтаксичні засоби, що формують ці поля) почуттєвого сприйняття дійсності – відчуття кольору, звуку, запаху, зовнішності персонажа, картин навколишнього світу тощо (М.М. Кожина). Внаслідок цього, як свідчать точні дані нашого експерименту, відзначається, наприклад, висока частотність вживання підрядних обставинних речень місця і часу в художній прозі.

У художньому мовленні за допомогою підрядних обставинних речень умови, виражається дія, представлена як можлива, уявна чи бажана. На противагу цьому підрядні умовні речення у мові газети не є характерними. Причина, очевидно, криється в тому, що у публіцистичному стилі прагнення до офіційності й чіткості газетних повідомлень робить небажаними речення, в яких смислові взаємовідношення головної та підрядної частин неясні, неоднозначні, складні.

Проведений аналіз показав, що в публіцистичному стилі найбільше вирізняються СПР з підрядними означальними (Ф=0,121); додатковими (Ф=0,064) та допустовими (Ф=0,026). Можна припустити, що причина такої комунікативної активності зазначених вище типів підрядних речень полягає у наступному.

Як відомо, найважливіше соціальне призначення публіцистики – формування суспільної думки на живих конкретних прикладах та зразках з усіх сфер життєдіяльності людини. Публіцистика інформує читачів про соціально значущі явища дійсності, піддає їх аналізу, ставить актуальні питання, дає рекомендації. Вказане основне завдання визначає конкретне функціональне навантаження різних публіцистичних жанрів. Тож природно, що все це висуває певні вимоги до мови газети – публіцистичний текст повинен бути зрозумілими, логічним, переконливим та експресивним. Щодо особливостей мови та стилю аналізованих нами редакторських статей, то вони багато в чому визначаються саме призначенням цього мовленнєвого жанру. Екстралінгвістичні фактори, зумовлюючи склад мовних засобів, діапазон їх використання та характер вживання, певним чином формують стиль редакторської статті.

Підрядні означальні – на рівні складного речення відповідають основній тенденції писемного мовлення до конкретизації і уточнення чи шляхом вказівки на об’єкт або ж через детермінуючу характеристику. Такі структури часто не мають еквівалентних замін. І справа не лише в тому, що описові можливості у підрядних речень ширші, аніж у словоформи (означення), хоча і це важливо. Багато підрядних речень взагалі не допускають заміни означенням, навіть дієприкметниковим зворотом. І таким чином, підрядні означальні виявляються подекуди єдиноможливим засобом передачі деяких характеристик.

Як відомо, для розуміння концепції автора зазвичай необхідне повторне, поглиблене читання, однак специфіка газети, а тим більше коротких повідомлень, ставить журналіста перед необхідністю такої подачі матеріалу, яка потребує від читача найменшого напруження: газетну статтю читають, як правило, один раз і найчастіше поспіхом. А оскільки автору редакційної статті необхідно не просто повідомити інформацію, а побудувати концепцію, довести її до свідомості читача та переконати його у правильності своєї точки зору, то він користується лише тими синтаксичними засобами, які дають можливість реалізувати її, не ускладнюючи надмірно сприйняття. Очевидно, СПР саме з підрядними означальними є найбільш вдалим засобом для передачі такої інформації у зазначеному руслі.

Підрядне додаткове, окрім головних, може вміщувати другорядні члени речення. Саме тому інформація, що передається таким підрядним, значно багатша від тієї, яку можна передати простим реченням. Більшість підрядних додаткових приєднуються в головному до слів певних семантичних груп, серед яких найпоширенішою виступає група слів зі значенням мовлення, думки, почуття, сприйняття. Такі мовні одиниці (найчастіше – дієслова) вимагають обов’язкового розширення за допомогою певної словоформи чи підрядного додаткового речення. При цьому перевага надається останнім. Таким чином, СПР з підрядними додатковими часто виступають повністю незамінною формою передачі певного змісту і в цьому плані не мають рівнозначних синонімів. Вираження об’єкта, оформлене як підрядне додаткове речення, набагато цікавіше та експресивніше, аніж вираження такого ж об’єкта в межах простого речення за допомогою прямого чи непрямого додатка. Оскільки підрядне речення володіє предикативністю та модальністю, то з’являється можливість включити до вираження об’єкта різноманітні значення модально-часового плану, чого не можна зробити в простому реченні.

Однією з основних тенденцій у мові редакторських статей є тенденція до поєднання номінації та оцінки, до емоційно-оцінного вираження думки – вона пронизує всі його рівні (Г.Я. Солганик). На наш погляд, саме цей факт спонукає журналістів до вживання в гіпотаксичних структурах синтаксичних одиниць, що відповідають підрядним обставинним допустовим.

Результати проведеного аналізу за другим та третім параметрами свідчать про те, що сумарна середня довжина СПР () для художнього стилю складає 22,1, при глибині – 1; тоді як для публіцистичного вона дорівнює 28,1 словоформи, а глибина – 2. Отже, на міжстильовому рівні довжина СПР збільшується пропорційно до глибини.

У газетних редакторських повідомленнях мовна лаконічність – результат намагання дати якомога більше фактів текстові, обмеженому за обсягом. Саме в такому аспекті часто мають на увазі вираження деякого змісту при певній економії мовних засобів. Проте ця риса у такому трактуванні не означає широкого використання в газеті коротких речень, а зовсім навпаки. Вагомим підтвердженням цьому можуть бути ввідні абзаци інформаційних повідомлень та статей, короткі інформаційні матеріали, що вміщують здебільшого довгі СПР.

У висновках підведено підсумок проведеного дослідження.

Встановлено, що різні типи підрядних речень володіють різним ступенем залежності від функціонального стилю (а також його авторських варіантів). Деякі з них (підметові, обставинні часу, місця, способу дії, умови, причинові, допустові, означальні та додаткові) чіткіше проявляють свою залежність від сфери функціонування, аніж інші (присудкові, обставинні мети та наслідку). Проте серед типів підрядних не виявлено таких, які б зовсім не залежали від сфери функціонування, що свідчить про істотність критеріїв їх виокремлення. Типи ці мають функціональну активність, відповідно, виділені на основі суттєвої ознаки досить послідовно, і є одним із засобів диференціації текстів різних функціональних стилів.

Проведений експеримент показав також, що серед підрядних немає практично таких, які б вживалися лише у текстах одного стилю і абсолютно не траплялися у текстах іншого. Це є переконливим свідченням того, що функціональні стилі розрізняються не стільки наборами певних мовних одиниць, скільки кількісними характеристиками тих самих елементів. Виявлена повна відсутність нейтральних частот підтверджує, що синтаксичний рівень відіграє важливу роль у стилетворенні. На синтаксичному рівні найповніше розкриваються взаємовідношення між формально-структурним аспектом висловлювання та його змістом, завдяки чому синтаксис містить глибокий виразний потенціал.

Статистичний аналіз синтаксичних конструкцій переконливо свідчить про взаємозв’язок між зовнішньо-кількісною та якісною сторонами речень. Спільна якісна ознака репрезентує собою основні властивості числової системи. Взаємозв’язок якісних ознак з кількісними показниками вказує на питому вагу та значення цих ознак родової спільності в числовій системі художнього та публіцистичного матеріалу.

У ході якісного аналізу встановлено, що при вивченні внутрішнього розшарування текстів двох порівнюваних стилів структурні характеристики гіпотаксичних структур визначаються як основними комунікативними інтенціями, так і кореляцією часткових завдань у цільовій структурі тексту. Виявлення синтаксичних одиниць, які демонструють максимальну чи мінімальну стилерозмежувальну потужність, дало змогу продемонструвати основні напрямки, за якими відбувається дивергенція та конвергенція художнього та публіцистичного стилів англійської мови на синтаксичному рівні.

Основний підсумок описаних у дисертації експериментів полягає в тому, що вони доводять можливість побудови об’єктивних описів функціональних стилів на основі кінцевої сукупності формальних характеристик тексту та кількісного вираження їх системних взаємозалежностей.

Основні положення дисертації викладені в таких

публікаціях:

1. Мацьоха Ю.П. Вивчення функціонального стилю статистичними методами // Науковий вісник Чернівецького ун-ту: Германська філологія: Зб. наук. пр. – Чернівці: Рута, 2000. – Вип. 85. – С. 59 – 67.

2. Мацьоха Ю.П. Компаративний аналіз функціональних стилів як спосіб їх дослідження // Українське та слов’янське мовознавство: Зб. наук. пр., Ужгород, 2001. – Вип. 4. – С. 336 – 339.

3. Мацьоха Ю.П. Методика статистичного опису функціональних підрозділів сучасної англійської мови // Науковий вісник Чернівецького ун-ту: Германська філологія: Зб. наук. пр., 2000. – Вип. 98. – С. 132 – 141.

4. Мацьоха Ю.П. Функціонування підрядних речень в індивідуально-авторських стилях // Науковий вісник Чернівецького ун-ту: Германська філологія: Зб. наук. пр., 2001. – Вип. 114. – С. 59 – 67.

5. Мацьоха Ю.П. Особливості вживання підрядних речень у публіцистичному стилі // Мовні та концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. – К.: Прайм-М, 2002. – Вип. 4. – Кн. 2. – С. 22 – 26.

6. Мацьоха Ю.П. Динаміка та статика функціонального стилю (кількісний підхід) // Мови, культури та переклад у контексті європейського співробітництва: Зб. наук. пр. – К., 2001. – С. 273 – 276.

7. Мацьоха Ю.П. Про застосування квантитативних методів у лінгвостилістиці // Семантика мови і тексту: Зб. ст. VI Міжнар. наук. конф. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – С. 376 – 378.

8. Мацьоха Ю.П. Функціонально-синтаксична варіативність як один із основних параметрів індивідуального стилю письменника // Функциональная лингвистика. Язык. Культура. Общество – II: Тезисы VII Межд. конф. – Ялта: Изд-во Таврич. ун-та им. В.И. Вернадского, 2000. – С. 226 – 228.

9. Мацьоха Ю.П. Довжина речення як параметр авторського та функціонального стилю // Функциональная лингвистика. Язык. Человек. Власть: Тезисы VIII Межд. конф. – Ялта: Изд-во Таврич. ун-та им. В.И. Вернадского, 2001.– С. 169 –171.

10. Matsyokha Yu. P. Statistical Approach to Studying Functional Styles // 6th National TESOL Ukraine