ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЦЮП’ЯК ІРИНА КОСТЯНТИНІВНА

УДК 821.161.2 Хвильовий

ПОЕТИКА ПОВІСТЕЙ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО

Спеціальність 10.01.01 – українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: | доктор філологічних наук, професор

Заверталюк Нінель Іванівна

Офіційні опоненти: | доктор філологічних наук, професор

Марко Василь Петрович,

професор кафедри української літератури

Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка

кандидат філологічних наук, доцент

Хом’як Тамара Володимирівна,

завідувач кафедри українознавства

Запорізького державного університету

Провідна установа: | Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

кафедра історії української літератури

та шевченкознавства

Захист відбудеться “19” березня 2002 р. о 13:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.08.051.12 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському національному університеті (49025, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, корп. 1, ауд. 804).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49025, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8.

Автореферат розісланий “19” лютого 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.О.Глушко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Ім’я Миколи Григоровича Фітільова - Миколи Хвильового (1893-1933), талановитого письменника 20-30-х рр. ХХ ст., “основоположника нової української прози” (за висловом О.Білецького), впродовж багатьох років всіляко замовчувалось. Введення в контекст сучасного літературного процесу його творів спричинило надзвичайну активність літературознавчої думки в переосмисленні багатогранної спадщини цього самобутнього митця слова в різних концептуально важливих і для майбутнього аспектах, проблемно поставлених розвитком літературознавчої науки, яка прагне правдиво і всебічно висвітлити його творчий доробок в обширах літературної Європи. Проза цього видатного памфлетиста, новеліста, повістяра, талант якого “прагнув до зір”, вступаючи у двобій з усім, що заважало самоствердженню, гальмувало художній поступ, таїть ще багато невідкритих художньо-естетичних таємниць, потребує пильного перечитання. Адже вона належить до такого періоду становлення української літератури, коли право на життя виборювали різні її течії і стилі. У руслі їх саможертовних борінь М.Хвильовий був ідеологом плеяди письменників, з властивим для них вільним пошуком нових жанрово-стильових форм і зображально-виражальних засобів, якими вже оволоділи європейські художники слова. У прозі самого письменника віддзеркалилась орієнтація на “психологічну Європу”, знайшли відгомін західноєвропейські філософські концепції, що відчутно як в полемічній, так і в художній їх інтерпретації. У руслі модерністичних пошуків виокремлювався оригінальний митець з власними світовідчуттям, художньою системою, що тяжіла до експресіоністичного та імпресіоністичного напрямків з особливим кольоровим, світловим та звуковим арсеналом втілення, наявністю в ній кодів, шифрів, міфологем, образів-символів та психоаналітичного творення образу людини, детермінованої екстремальними обставинами буття тих років, митець з пророчим баченням гострих соціальних проблем і гнівним сатиричним осудом негативних явищ, породжених пореволюційною дійсністю 20-30-х років ХХ століття.

Актуальність теми дисертації визначається посиленою увагою сучасної літературознавчої науки до теоретичного осмислення категорій поетики, станом вивчення повістей М.Хвильового. Характеристиці ідейних поглядів письменника та його художнього набутку присвячено чимало наукових статей, праць, досліджень монографічного плану, в яких аналізуються різні аспекти його політичного і образного мислення та форми вираження ним ідеалу в поезіях, памфлетах, новелах і повістях. Однак, проблема специфіки поетики повістей М.Хвильового як предмет окремого дослідження науковцями ще не ставилась. Назріла і необхідність з’ясувати кардинальні чинники художнього моделювання дійсності й людини в ній, тобто виокремити ті творчі моделі, інтегровані дійсністю і природою таланту майстра слова, які були витворені М.Хвильовим у наполегливих пошуках і новаторськи втілені у стрункій естетико-філософській та соціопсихологічній образній системі повістей “Санаторійна зона”, “Іван Іванович”, “Вальдшнепи” (з нашого погляду наявний текст за жанроутворюючими елементами є повістю), “Сентиментальна історія”, “Мати”. Цим вмотивовано вибір аспектів дослідження: зокрема, концепції світу і героя, детермінованих авторською позицією, що сформувалася на засадах моральних, етичних і політичних переконань самого автора, філософії А.Бергсона, О.Шпенглера, А.Шопенгауера, Ф.Достоєвського, його естетико-філософським баченням суперечностей пореволюційного життя, що й зумовило специфіку їх поетикального осмислення; форми художнього моделювання дійсності та його яскраво увиразнений соціальний підтекст; трагічне як форма вираження дійсності в повістях та її символіко-міфологемний рівень; антитетичне сатиричне зображення дійсності; соціопсихологічні домінанти стилю повістей М.Хвильового. Незважаючи на широкий спектр здійснених наукових досліджень, проблематичні концепти поетики повістей М.Хвильового ще не дістали належного аналітичного висвітлення, що й вимагає здійснення їх цілісного аналізу в ідейно-естетичному контексті української прози першої половини ХХ ст. та світової літератури.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконувалась на кафедрі української літератури Дніпропетровського національного університету в рамках науково-дослідної теми: “Малодосліджені сторінки української літератури в аспекті поетики художнього тексту”.

Мета і завдання роботи. Основною метою дисертації є з’ясування своєрідності поетики повістей М.Хвильового, що найяскравіше виявляється в сутності і формах вираження концепції світу і героя, світобаченні письменника.

Реалізація цієї мети передбачила розв’язання таких наукових завдань:

- визначити і систематизувати наукові підходи літературознавців у дослідженні поетики та проблем поетики повістей М.Хвильового;

- виявити провідні мотиви повістей Миколи Хвильового, проаналізувати характер їх художнього втілення у контексті типологічних зв’язків прози письменника з вітчизняною та світовою літературами;

- виокремити як основний мотив абсурду та розкрити своєрідність його втілення;

- висвітлити сутність соціотипу “громадської людини”, яка постає в опозиції абсурдному світу;

- проаналізувати зміст та форми вираження трагічного, акцентуючи, як домінуючу серед них, екзистенціал смерті;

- розглянути своєрідність використання сатири;

- дослідити соціопсихологічні домінанти як основу образно-сюжетного моделювання світу героя у системі поетики Миколи Хвильового на мікро- та макрорівні.

Об’єктом дисертації є поетика повістей М.Хвильового, яка осмислюється на матеріалі творів: “Санаторійна зона”, “Мати”, “Іван Іванович”, незакінчений твір “Вальдшнепи”, “Сентиментальна історія” та частково новел прозаїка, залучені в процесі порівняльного аналізу. У реалізації цілісного й системного літературознавчого аналізу охоплено питання характеристики мотивів, хронотопу, образів-символів та інших тропів, художніх деталей, асоціацій, які є важливими структуроформуючими компонентами поетики твору.

Методологічну і теоретичну основи досліджень складають досягнення класичної та сучасної гуманітарної науки про природу художності, специфіку відображення ідеалу і дійсності в літературі. Теоретичною базою роботи є праці, присвячені питанням поетики та естетики художнього твору. Зокрема, це роботи Арістотеля, О.Потебні, І.Франка, О.Гея, В.Виноградова, Ю.Лотмана, Ю.Борєва, Р.Барта, Г.Клочека, А.Ткаченка, М.Кодака, К.Фролової. Крім того, у дисертаційній роботі використано праці літературознавців 20-30-х років ХХ ст. та сучасних науковців, які розглядають творчі набутки М.Хвильового (О.Білецький, С.Єфремов, О.Дорошкевич, М.Зеров, М.Чирков, М.Доленго, В.Коряк, Д.Мейс, П.Христюк, М.Жулинський, І.Драч, В.Агеєва, Т.Гундорова, Г.Сивокінь, О.Лігостова, З.Голубєва, Л.Коломієць, Г.Хоменко, Р.Харчук та ін.). Огляд останніх, навіть їхніх суперечливих поглядів, дозволяє відтворити повну картину літературного процесу 20-х років ХХ ст. і духовного феномену Миколи Хвильового в ньому.

Автор роботи спирається на історично-функціональну методологію аналізу художнього твору, доповнюючи її структурно-семіотичним та типологічно-порівняльним підходами, а також на сучасні дефініції поетики повістей. Дисертант уникає трактування повісті М.Хвильового за звичним визначенням – “імпресіоністична”, адже воно не розкриває дійсної природи художнього тексту письменника, який не вкладається в одну стильову течію. Аналіз обраних повістей письменника зосереджено на таких складових їх поетики: пафос, конфлікт, художній ідеал автора, модель світу, тип героя, опозиція світ-герой та життя-смерть, екзистенціал смерті та елементи образно-виражальної структури твору, як-от хронотоп, символи, асоціації, мікрообрази, сатира, соціопсихологічні домінанти, кольорові та звукові образи тощо.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що на основі аналізу повістей “Санаторійна зона”, “Іван Іванович”, “Вальдшнепи” та ін., частково новел видатного українського письменника 20-30-х років ХХ ст. Миколи Хвильового вперше в українському літературознавстві виділяються та характеризуються такі опорні складові поетики прози М.Хвильового, які ще не аналізувались дослідниками, а саме: концепція світу і героя в контексті опозиції “громадської людини” (як авторського ідеалу) абсурдному середовищу; їх вираження через форми трагічного (екзистенціал смерті, внутрішній конфлікт героя, образ-символ зони, міфологеми ріки, висоти, дороги, крику-мовчання) і засоби сатиричного зображення дійсності (портрет, інтер’єр, деталь, елементи гри); соціопсихологічні домінанти, що є підґрунтям структурної, семантичної і стилістичної специфіки поетикальних складових художності митця. Осягаючи різні аспекти художньої майстерності повістей М.Хвильового, прагнемо об’єктивно оцінити культурний процес 20-30-х років на Україні в його соціопсихологічному та естетичному зрізах, що розширює уявлення про особистість автора та образну систему його художнього світу. Поглиблене дослідження поетики повістей в заданому алгоритмі відкриває ще одну непізнану сторінку творчої спадщини М.Хвильового, вписуючи її в контекст сучасного літературознавства.

Практична цінність. Висновки роботи дають змогу істотно розширити уявлення про художній світ М.Хвильового, його місце в контексті української і світової літератури ХХ ст.

Результати дослідження можуть бути використані при читанні курсів лекцій з теорії та історії літератури, спецкурсів з історії української літератури 20-х –поч. 30-х років ХХ ст., під час написання курсових, дипломних робіт, навчальних посібників з історії української літератури тощо.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Основні положення дисертації викладені в доповідях на міжнародній науковій конференції “Літературна і політична спадщина Володимира Винниченка на тлі ХХ століття” (Кіровоград, 2000), всеукраїнській науковій конференції “Творчість Валер’яна Підмогильного в контексті світової літератури” (Дніпропетровськ, 2001), всеукраїнській науковій конференції “Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2001), на звітних наукових конференціях Дніпропетровського національного університету (1998, 1999, 2000, 2001 рр.). За матеріалами дисертації є 8 публікацій.

Обсяг та структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації 152 сторінки комп’ютерного тексту. У списку використаної літератури зазначено 169 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми і відзначено наукову новизну її осмислення, визначено мету, завдання, джерелознавчу базу, об’єкт та методологічні принципи дослідження поетики повістей М.Хвильового, констатується теоретична і практична значимість досягнутих результатів аналізу повістевої творчості письменника, наведено дані про їх апробацію та публікацію, структуру дисертаційної роботи.

У розділі 1 “Концептуальні аспекти поетики прози Миколи Хвильового у літературознавстві” осмислюється стан вивчення повістей Миколи Хвильового в аспекті поетики тексту. Відібрані по темі матеріали в дисертації диференційовані за хронологічним принципом: 1) критика 20 - поч.30-х років з питань творчості М.Хвильового, 2) її вульгарно-соціологічні оцінки періоду дискримінації імені письменника та заборони його творів у 30-60-х рр., 3) радянське літературознавство 70-80-х рр. ХХ ст. про постать прозаїка, 4) праці літературознавців діаспори 30-80-х рр. ХХ ст., присвячені творчості М.Хвильового, 5) дослідження сучасних літературознавців з питань поетики повістей М.Хвильового. Відзначаючи об’єктивні оцінки творчості М.Хвильового рядом провідних критиків 20 - початку 30-х років ХХ ст., як от, М.Зеровим, О.Білецьким, П.Христюком, О.Дорошкевичем та ін., дисертант наголошує на безсумнівно позитивній ролі М.Хвильового в становленні в українській літературі цього періоду жанру – “соціально-психологічної повісті”. Складні ідейно-психологічні колізії, що знайшли вираження в художніх творах М.Хвильового, не завжди сприймалися як новаторство, нерідко викликали роздратування і несправедливі тенденційні оцінки критиків. “Антихвильовісти” (В.Коряк, С.Щупак, А.Хвиля та ін.) закидали М.Хвильовому й контакти з націоналістичними правими колами, й хворобливе сприймання непу, і відступ від позицій пролетарської літератури. Ідейні гасла М.Хвильового, які стали ідейно-семантичними ядрами в осмисленні дійсності в його творах, зумовили особливість їх поетики, але викликали різкі напади як з боку письменників, так і партійних керівників. Усталені у 20-х – на початку 30-х рр. штампи й ярлики в поцінуванні М.Хвильового як письменника і політика: “український буржуазний націоналіст”, “фашист”. Неоднозначною була і критика творів М.Хвильового в літературознавстві діаспори, хоча це й мало іншу зумовленість.

Сучасна літературознавча хвильовіана, започаткована статтями М.Жулинського в кінці 80-х рр. ХХ ст., - це статті, рецензії, критичні розвідки, монографії, дисертаційні дослідження, в яких спостерігаються новаторські підходи (Г.Хоменко, І.Колісниченко, Л.Коломієць, І.Денисюк, І.Констанкевич, І.Михайлин та ін.) до осмислення творчості М.Хвильового, в тому числі й його повісті. Але в наявних сучасних наукових працях здебільшого розглядаються ідейно-політичні погляди письменника, його роль у літературній дискусії 20-х рр., чимало уваги приділено своєрідності поетики новелістики прозаїка, що стосується повістей, то в їх дослідженні відкривається ще чимало нових горизонтів. Враховуючи напрацьоване вченими в галузі аналізу повістей М.Хвильового, дисертант виділяє свої аспекти бачення теми, наголошуючи при цьому, що деякі моменти її розгляду мають полемічний характер, як і саме визначення поняття “поетика”. У першому розділі дисертації здійснено короткий екскурс в історичний дискурс поняття “поетика” (від Арістотеля до М.Кодака, А.Ткаченка), що дало можливість синтезувати як прийняте в дисертаційній роботі таке його визначення: поетика – це комплекс усіх формозмістових складників твору, в тому числі і світогляду автора, його художнього вираження. У зв’язку з цим в аналізі повістей М.Хвильового виокремлюється концепція людини і дійсності в художньому світі митця, на розкриття якої скеровані всі художні засоби та прийоми. Головний принцип нашого розуміння категорії “поетика” полягає у відповіді на питання: як автор розкриває конфлікт, як творить образну систему, як моделює “художність тексту”.

Розділ 2 дисертації “Мотив абсурду та існування людини в ньому в повістях М.Хвильового” присвячений висвітленню авторської концепції світу і людини в повістях письменника, що пов’язана з переважаючими в його творах мотивами абсурду, туги героя за втраченими ілюзіями революційного минулого, та своєрідності її художнього виявлення. Повісті письменника розглядаються в контексті української прози 20-х рр. ХХ ст. (В.Підмогильний, В.Винниченко, М.Куліш, Ю.Яновський та ін.).

У підрозділі 2.1 “Концепція людини в повістях М.Хвильового. Її антитетичність абсурдному середовищу” визначається уявлення письменника про “нову” українську людину як фаустівський тип “громадської людини”, основні риси якої окреслені ним у памфлеті “Думки проти течії”. Це вольова, динамічна особистість, образ якої М.Хвильовий прагне створити у повістях. Особлива роль образу нової “громадської людини” в художній структурі повістей “Вальдшнепи”, “Санаторійна зона”, “Сентиментальна історія” полягає у його поліфункціональному призначенні, як авторської метапрограми, зумовленої соціальними обставинами 20-30-х рр. ХХ століття. Відповідний соціотип “громадської людини” містить менталітетні компоненти (національна ідея, пасіонарність, вітаїзм, антеїзм), що позначається на всіх рівнях поетики творів письменника. На думку М.Хвильового, лише така особистість здатна перебороти абсурдний світ та його ілюзії. Вочевидь, що головним у концепції дійсності М.Хвильового є зображення буття як безглуздого, ворожого світу (самотність, туга за втраченими ідеалами, розрив родинних зв’язків, порушення табу, розкол психіки). “Громадська людина” М.Хвильового протистоїть такому соціальному середовищу. Своєю сутністю вона зорієнтована на образ “загірної комуни” як втілення соціальної утопії, що має певні усталені модифікації (“голуба даль”, “прекрасна даль”). Але у тексті повістей М.Хвильового останній заперечується образом замкненого кола абсурду та зв’язаної з ним міфологеми дороги, що інтерпретується прозаїком як шлях в нікуди. Хронотопічна безвихідь героїв означена образами-символами, охарактеризована психологічно через внутрішній конфлікт, що зумовлений соціально, символізує особистісну долю визначеного типу “громадської людини”, яка змодельована в художніх творах і сприймається як протест проти світу абсурду. Провідним принципом зображення соціальних та психологічних характеристик явищ (як обставин буття героїв) є антитетичність, виявлювана контекстуально як форма вираження авторської свідомості (голуба даль – темнота, революціонер – кат, революція – деструкція). Герої повістей М.Хвильового “заражені” хворобою тотального деструктивізму, який несе з собою абсурдне суспільство. Вони змагаються з обставинами, але ніколи не зливаються з ідеалом “громадської людини”.

У підрозділі 2.2 “Трагічне у повістях Миколи Хвильового: форми його вираження” аналізується характер зображення дійсності і героя в ній у повістях “Санаторійна зона”, “Сентиментальна історія”, “Мати” акцентовано актуалізацію в них трагічного, розглянуто форми його вираження. Трагізм світовідчуття письменника, зумовлений трагічними колізіями дійсності 20-х років, знайшов своє виявлення в зображенні долі героя в рамках трагічного конфлікту, що вибудовується на протилежності ідеалу і деформації людської сутності в умовах абсурдного світу. Це протистояння розгортається не стільки в зовнішній, скільки у внутрішній сфері. Вираження духовної розгубленості героя, екзистенційного відчуття відчуженості, втрати ідеалів організує напругу драматизму сюжетних ліній у повістях. Трагічне у повістях М.Хвильового має свої форми виявлення: герой, конфлікт, символи, мікрообрази, міфологеми. Важливу смислову роль у повісті “Санаторійна зона” відіграє образ зони як символ закритого простору. Міфологеми висоти (“командна висота”), ріки, звукові образи крику-мовчання переводять об’єктивовану буттєвість тексту цього твору у вимір естетико-філософського бачення. У прозі М.Хвильового індивідууми опиняються в пограничних ситуаціях на межі життя і смерті. Тому закономірним дисертант вважає введення такого поняття як екзистенціал смерті, що означає специфічну характеристику, спосіб буття. Визначаючи функцію екзистенціалу смерті як специфічне переживання присутності смерті в житті, дисертант розглядає його художнє відображення як у повістях, так і новелах М.Хвильового на рівні філософських суджень героїв, сюжетних колізій, пейзажу, позасюжетних елементів тощо. Авторське розуміння екзистенціалу смерті в його емпіричному виразі інтерпретується у філософських судженнях анарха (головного героя повісті “Санаторійна зона”): “По суті кажучи, ми живемо зовсім не для того, щоб жити, а для того, щоб умерти. Така наша воля. Решта – не більше як ілюзія” Хвильовий М. Санаторійна зона // Хвильовий М. Твори: У 2 т. – К.: Дніпро, 1990. – Т. 1. – С. 401.. Опозиція життя-смерть моделюється на різних рівнях, акумулює в собі авторський філософський концепт буття як нерозривної суперечності. Остання постає як єдино можлива одиниця виміру людських цінностей, як вияв прагнення автора акцентувати думку про неможливість життя без смислу, де смерть найвдаліший варіант виходу з тупикової зони. Смерть трактується М.Хвильовим неоднозначно: 1) смерть – результат злочину, розриву родинних зв’язків (новела “Я(Романтика)” та повість “Мати”); 2) опоетизовується як наслідок подвигу (новела “Легенда”); 3) у повістях “Санаторійна зона”, “Іван Іванович”, “Вальдшнепи”, “Сентиментальна історія” смерть постає як результат соціальної деформації. М.Хвильовий розгортає тему смерті, фізичної і духовної, зумовленої втратою ілюзій, невідповідністю ідеалу і реальної дійсності, що психологічно виражено в характерах і долях героїв.

У розвитку опозиції життя-смерть М.Хвильовий звертається і до біблійних образів: “християнізація” в поетиці прозаїка орієнтована на мотиви добра, вселюдського прощення та страждання, які пов’язані з транскультурним змістом образу Христа. Герої повістей М.Хвильового несуть свій “хрест” на Голгофу. Навіть в архітектоніці “Санаторійної зони” наявне формальна форма хреста: розташування рядків за горизонтально-вертикальним пересіченням відтворює хрест. У горизонталі – зображення життєвих реалій, у вертикалі – “дійсність буття душі”. Перетин вертикалі і горизонталі (уявної і дійсної реальності) нагадує перемішування високих абстракцій містерії з побутовими інтермедіями. Образ санаторійного дурня як необхідний елемент абсурдного світу знаходиться посередині пересічення вертикалі і горизонталі. Як і кожен елемент поетики повісті М.Хвильового, він увиразнює “потрійне” дно підтексту і може дешифруватись як образ, ідеал, символ, які мають не зовнішнє формальне, а внутрішнє змістове соціальне наповнення. Образи дурня і вола – символи уярмленого українського народу; його час, його простір, його дух обмежені до трагічного стискання, контрольовані зоною.

З темою втрати людської орієнтації в абсурдному світі, зображення людини в якому постає в аспекті трагічного, пов’язано мотив кохання. Еротика М.Хвильового детермінована не лише індивідуальним, але й соціальним вибором. У художній інтерпретації одеїчна тема кохання (“Санаторійна зона”, “Вальдшнепи”) в підтексті уярмленого “тілесного” виражає водночас приниження духовного. Гармонія тілесних і духовних сутностей є ілюзією, як це відображено в повісті “Сентиментальна історія”, або й засобом, як у “Санаторійній зоні”, проникнення в душу героя і контролю за її порухами (Майя), аж до трагічного зламу (анарх). Неможливість досягнення гармонії у суспільстві прямо пропорційна неможливості реалізувати героєм свої мрії разом з коханою людиною. Кохання у потрактуванні М.Хвильового – теж чергова омана.

У підрозділі 2.3 “Сатира як естетико-художній спосіб відображення дійсності у повісті М.Хвильового “Іван Іванович” розглянуто характер та форми викриття світу абсурду та його пристосуванців. Розвінчання досягається за допомогою розмаїтих засобів сатири, яка функціонально близька до трагічного та трагікомічного і пов’язана з категорією комічного. В образі головного героя повісті “Іван Іванович” викривається лицемірство, партійний кар’єризм, обмеженість багатьох іванів івановичів. Слід відзначити, що сміх М.Хвильового конкретно спрямований проти загниваючої системи, яка прикривалась революційними гаслами. Зображення цих перероджень визначило трагічну тональність слова М.Хвильового. Воно досягається за допомогою сатири, яка функціонально близька до трагічного і пов’язана з категорією комічного. Домінантним варіантом сатири є іронія у розмаїтості її вияву. Письменник майстерно використовує іронічний жест, самоіронію, іронічні відступи, паралелі тощо. Найяскравіше М.Хвильовий “інтроспекторно” висвітлив мімікрію дрібного чиновника, з яким відбулась метаморфоза, за допомогою сатиричної деталі (асоціативна, портретна, психологічна, символічна, настроєва). У сполученні сатиричної деталі та іронії виникає комічний ефект (вступ, анотовані заголовки частин твору, експозиція, фінал твору), що зближує М.Хвильового з відомими сатириками світової літератури, такими як М.Гоголь, М.Салтиков-Щедрін, В.Маяковський, Д.Свіфт, У.Теккерей, зв’язок з якими у повісті “Іван Іванович” інтертекстуально підкреслюється. Автор застосовує різноманітні прийоми: вихваляння з метою приниження персонажів повісті “Іван Іванович”, акцентування на зовнішній помпезності і внутрішній невідповідності. Він вдало чергує словесно-ситуативні засоби творення комізму, які мають яскраво виражений ідеологічний аспект. Дисертант подає схему, що певною мірою ілюструє функціональність сатири на структурному рівні, з’яву в пореволюційній дійсності соціотипу - маски, знеособленої персони, засобу виконання чужих воль, що має не формальне, а змістове наповнення. Таким чином, для поетики повісті “Іван Іванович” характерним є наскрізна негативна оцінка не лише образу героя-переродженця, а всього глобального явища партійного керівництва. Повість М.Хвильового засвідчила появу в українській літературі початку ХХ ст. сатиричної повісті гнівно-критичного некомедійного ставлення до соціальних явищ.

Розділ 3 “Соціопсихологічні домінанти поетики повістей М.Хвильового” починається з аналітичного трактування терміну “домінанта” (за Ухтомським), наголошується, що соціопсихологічне поняття домінанта естетично інтерпретується в художньому тексті. У розділі розглянуто такі види домінант: політична, соціальна, побутова, психологічна, кольорова, звукова та особливості їх художнього прояву в повістях М.Хвильового. Полісемічність – прикмета повісті 20-30-х років ХХ ст. М.Хвильовий пропускає соціальні явища через призму суб’єктивного психологічного бачення, психологізм же його творів завжди поглиблений соціальними реаліями (обставинами, ситуаціями, факторами). Психологізм – наскрізний принцип авторського світосприймання. У повісті “Санаторійна зона” зміст соціопсихологічної домінанти розкрито на рівні коду, підтексту, натяку, і лише інколи відкрито (листи героїв, пророцтво Хлоні), у повісті “Іван Іванович” соціопсихологічна домінанта постає через сатиричну деталь, у “Вальдшнепах” – відкриті тези діалогів та монологів. Універсальним її виявом у всіх повістях є соціопсихологічна маска. Герої М.Хвильового ніби одягають соціопсихологічні маски, за якими ховають справжню свою суть: маска-коханця, маска-персона (соціальна мімікрія), маска-фанатика, маска-“его”, маска-“ідеального героя” та ін. У “Вальдшнепах” М.Хвильового соціопсихологічна домінанта не навантажена метафоричністю, у характеристиці героїв поставлено знак рівності між психологічним і соціальним. У третьому розділі простежується типологічна схожість мотиву роздвоєння психостанів, контроверзи, антиномій ідей у творах М.Хвильового і прозі Ф.Достоєвського. М.Хвильовий на образному та словесному рівнях розкриває психологічну природу соціальних явищ, що ставить його твори в один рівень зі світовими майстрами соціально-психологічної прози.

У Висновках узагальнюються результати проведеного дослідження, які дають змогу довести, що повісті М.Хвильового – якісно новий етап у розвитку української літератури.

Аналітичний і системний підходи до аналізу прози М.Хвильового дали змогу визначити специфіку її поетики:

1) авторська концепція світу і героя зумовила антитетичність зовнішнього і внутрішнього, трагічного і комічного, психологічного і соціального в зображенні дійсності і людини;

2) у концепції М.Хвильового навколишня дійсність – світ абсурду, зона, з якої нікому не дано вирватись.

Ідеал письменника – “громадська людина”, декларований ним у памфлеті “Думки проти течії”, насправді залишився не реалізованим у художній прозі. Герой повісті, роздвоєна, відчужена особистість, не може себе реалізувати у світі абсурду, втрачає віру в суспільні ідеали і внаслідок цього стає трагічним героєм. Трагічне у повістях М.Хвильового має своєрідні форми вираження: внутрішній конфлікт, топографічно-просторові обриси, образи-міфологеми висоти, ріки, зони, екзистенціал смерті, символи, звукові образи-символи крику–мовчання, транскультурні біблійні образи, розвиток мотиву кохання. Одним з головних художніх засобів М.Хвильового є протиставлення: життя – смерть, психологічне – соціальне. Антитетичність постійно рефренується у тексті повісті, зокрема, у “Санаторійній зоні”.

Повість “Іван Іванович”, на перший погляд, зовсім не схожа з “Санаторійною зоною”, все ж пов’язана з нею спільною темою, наявністю соціопсихологічних домінант. Головна естетична категорія у тканині повісті – комічне, яка художньо реалізується через засоби сатири: гротеск, іронію, сарказм, самоіронію. Автор досягає максимального розкриття деформаційного явища – переродження партійного діяча за допомогою сатиричної деталі (емоційно-образної), словесних, словесно-ситуаційних, ситуаційних засобів комізму.

Повісті М.Хвильового “Санаторійна зона”, “Сентиментальна історія”, “Мати”, “Іван Іванович”, “Вальдшнепи” мають спільні точки дотику. Соціопсихологічна домінанта в структурі їх тексту є першоосновою індивідуального авторського світобачення. Соціопсихологічна домінанта складає основу естетичних засад М.Хвильового. Письменник пропускає соціальні явища через призму суб’єктивного бачення, психологізм же у його повістях завжди поглиблений соціальними обставинами, ситуаціями, факторами. У творчості М.Хвильового соціопсихологічні домінанти виокремились в розгалужені асоціативні ряди, які постійно треба тримати в пам’яті, їх інваріанти тісно переплетені з мотивами, символами, сюжетами, тематикою і проблематикою власних і своєрідно інтерпретованих з творів інших письменників (Ф.Достоєвський “Брати Карамазови”).

У контексті української і світової літератури повісті М.Хвильового (як і вся його творчість) засвідчують дивовижно стрімкий розквіт жертовного таланту, який “прагнув до зір” і досяг їх, залишивши нам на згадку про своє безсмертя запах, звук і колір хвилюючого Слова.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Іронія як основа виражальності в повісті М.Хвильового “Іван Іванович” // Актуальні проблеми літературознавства: Зб. наук. праць. – Д.: Навчальна книга, 1998. – Т. 3. – С. 99-103.

2. Поліфункціональність сатиричної деталі у повісті Миколи Хвильового “Іван Іванович” // Вісник Дніпропетровського університету. Літературознавство. Журналістика. - Д.: ДДУ, 1999. – Вип. 3. – Т. 1. – С. 89-93.

3. Ідеал “громадської людини” в романах “Сонячна машина” В.Винниченка і “Вальдшнепи” М.Хвильового // Наукові записки. – Вип. 27. – Серія. Філологічні науки (українське літературознавство). – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2000. – С. 193-197.

4. “Громадська людина” Миколи Хвильового // Актуальні проблеми літературознавства: Зб. наук. праць. – Д.: Навчальна книга, 2000. - Т. 6.-С. 21-28.

5. Екзистенціал смерті як вимір буття в прозі Миколи Хвильового // Слово і час. – 2001. - № 3. – С. 72-76.

6. Дисгармонійне як аксіологічний аспект поетики повістей Миколи Хвильового // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. – Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції “Українська література: духовність і ментальність”, 19-20 жовтня 2001 р. – Вип. 9. –К. –Кривий Ріг: Твім інтер, 2001. – С. 353-358.

7. Мовний аспект характеротворення персонажів у повісті Миколи Хвильового “Санаторійна зона” // Всеукраїнська наукова конференція (24-25 лютого 1998 р.) “Українська мова – державна мова України. Статті та тези за матеріалами конференції”. –Д.: ДДУ, 1998. –С. 223-225.

8. Образ-символ зони в повісті Миколи Хвильового “Санаторійна зона” // Таїни художнього тексту (до проблеми поетики тексту): Зб. наук. праць. –Д.: ДДУ, 1998. – С. 29-33.

АНОТАЦІЯ

Цюп’як І.К. Поетика повістей Миколи Хвильового. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література – Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2002.

Дисертація є однією з перших монографічних робіт, в якій розкрито концепцію світу і особистості в повістях М.Хвильового у світлі структурно-семіотичного та типолого-порівняльного підходів. Проблема поетики повісті М.Хвильового досліджується на матеріалі повістей “Санаторійна зона”, “Іван Іванович”, “Вальдшнепи”, деяких новел і оповідань письменника. У дисертаційній роботі висвітлені особливості художнього ідеалу, моделювання конфлікту, хронотопу. Вперше в українському літературознавстві проаналізовані поняття “екзистенціал смерті” та “соціопсихологічна домінанта” як визначальні складові поетики повістей М.Хвильового. Багатоаспектність художнього моделювання, майстерність психологічного аналізу, осмислення реалій на рівні символів, кодів, мікрообразів – характерна риса українського митця слова 20 – поч. 30-х рр. ХХ ст. У дисертації розглянуто мотиви, асоціативні поля мікрообразів, художні деталі, символи, міфологеми. Дано порівняльний аналіз повістей М.Хвильового в контексті творів письменників світової літератури, визначена специфіка вираження трагічного та сатиричного зображення.

Ключові слова: модель, ідеал, екзистенціал смерті, символ, міфологема, мотив, мікрообраз, соціотип, соціально-психологічна маска, соціопсихологічна домінанта.

АННОТАЦИЯ

Цюпяк И.К. Поэтика повестей Миколы Хвылевого. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 – украинская литература – Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2002.

В работе впервые в украинском литературоведении осуществляется углубленный целостный анализ повестей М.Хвылевого (“Санаторийная зона”, “Иван Иванович”, “Вальдшнепы”, “Сентиментальная история”, “Мать”) в аспекте поэтики текста. Определяется их место в литературном процессе 20 – нач. 30-х гг. ХХ ст. с учетом социальных, а также эстетических факторов произведений писателя. Повести М.Хвылевого рассматриваются в контексте художественных и культурологических тенденций украинской и мировой литературы (В.Винниченко, Ф.Достоевский, В.Подмогильный, Д.Свифт, Ю.Яновский и др.). Выявляется своеобразие мировосприятия писателя, его концепция человека и мира, характер их отражения в повестях, в основе которого несовместимость авторского идеала “общественного человека” и деформации его сущности в условиях абсурдного мира. Это противостояние художественно разворачивается в аспекте трагического (герой, конфликт, символы, мифологемы, микрообразы). Его разрешение осуществляется в изображении пограничных ситуаций опозиции жизнь – смерть, анализ которых обуславливает введение дисертантом понятия “экзистенциал смерти”, обозначающий специфическую характеристику бытия героя в абсурдном мире, когда смерть избирается как выход из “зоны”, ограничивающей волю героя, своеобразный критерий измерения модуса личности в экстремальных состояниях “зоны”. В выражении безысходности героя, трагизма его бытия концептуальными являются образы-символы (оксюморон “санаторийная зона”, река, дорога), библейские образы и мотивы, мотивы крика-молчания, любви (контролируемого любовного чувства, воли и сознания, что приводит к гибели чувства или же человека). При этом происходит дешифровка образов-символов (дурака, вола, воющего сеттера и т.п.). Исследуя избранные аспекты поэтики, диссертант логически приходит к выводу, что замкнутый круг абсурда, определяющий дорогу в “никуда”, хронотопически символизирует собственную судьбу автора повестей (его “автобиографический синерген”).

Анализ повести “Иван Иванович” высвечивает еще одну грань поэтики М.Хвылевого – сатирическое изобличение мира абсурда и его приспособленцев. Сатира в названном произведении писателя функционально близка к трагическому, изобличая другими средствами тот же мир и связана с категорией комического. Доминантным вариантом сатиры в данной повести является ирония в многогранности своего проявления (жест, самоирония, параллели, иронические отступления, интерьер и экстерьер). М.Хвылевой интроспекторно раскрыл мимикрию мелкого чиновника, трансформировавшегося в советского служащего-приспособленца, с помощью системы сатирических средств: сарказма, (что сближает украинского писателя с Д.Свифтом), гротеска, сатирической детали (ассоциативная, портретная, психологическая, символическая), социотипа-маски безликого персонажа.

Определив сущность понятия социопсихологическая доминанта (А.Ухтомский), автор рассматривает своеобразие психологизма повестей М.Хвылевого на всех уровнях текста, его взаимодействие и взаимозависимость с социальным, особое внимание обратив на образы-маски (-фанатика, -эго, -идеального героя, -персоны (социальная мимикрия), -любовника и др.). При этом речь идет о типологической близости осмысления раздвоения психологических положений, контраверзы, антиномий идей в повестях М.Хвылевого и романах Ф.Достоевского, мировых образцах социопсихологической прозы.

Разнообразные средства поэтики, мастерски использованные писателем в исследуемых повестях, свидетельствовали, что в украинской литературе появился родоначальник ее большой прозы, мастер европейского масштаба, непримиримый обличитель социальных язв, романтик, талант которого вознесся в трагическом финале к звездам, утверждающим гуманистический пафос его произведений.

Ключевые слова: модель, идеал, экзистенциал смерти, символ, мифологема, мотив, микрообраз, социотип, социопсихологическая доминанта.

SUMMARY

Tsyupyak I.K.Poetics of stories of Mykola Khvylyovyj.-Manuscript.

Thesis for standing for academic degree of Candidate of Philology on speciality 10.01.01 – Ukrainian literature. – Dniepropetrovsk National University, Dniepropetrovsk. 2002.

Thesis is one of the first monographic research of the conception of the universe and personality in the stories by M. Khvylyovyj with structural-semiotic and typological-comparative methods being used. The problem of poetic is at the basis of the stories “Sanatorijna zona” (Sanatoria Zone), “Ivan Ivanovitch”, “Valdshnepy” (Woodcocks), some short stories and stories of writer.

Dissertation work throws light on the features of constructing the conflict, chronotope, ideal.

For the first time in Ukrainian literary critic the definitions of the existence of death and socio-psychological dominants were analysed as characteristic components of M. Khvylyovyj’s poetics.

The polyaspectiveness of artistic constructing, mastery of psychological analysis, trying to find the sense of realities in standard of symbols, codes, micro-images are characteristic features of Ukrainian master of word in 20-30ths of the XXth century. The associative fields of micro-images, artistic details, symbols, mythologemas, motives are investigated in the thesis. The comparative analysis of these works with the works of writers of world literature helped to determine specificity of tragic and comic in author’s artistic expression.

Key words: model of the Universe, existence of death, symbol, mythologema, socio-type, social-psychological mask, social-psychological dominant.