ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ЦЕБРІЙ ІРИНА ВАСИЛІВНА

УДК 378.02:782/785

ДИДАКТИЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІСТОРІЇ

13.00.04 — теорія і методика професійної освіти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка, Міністерство освіти і науки України, м. Полтава.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, доцент

Лещенко Марія Петрівна, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, головний науковий співробітник відділу теорії і практики педагогічної майстерності, м. Київ.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Мельничук Сергій Гаврилович, Кіровоградський державний педагогічний університет імені

Володимира Винниченка, завідувач кафедри педагогіки психолого-педагогічного факультету;

кандидат педагогічних наук, доцент Орлов Валерій Федорович, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, завідувач відділу проблем виховання у професійно-технічних

закладах, м. Київ.

Провідна установа : Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться 23 жовтня 2002 року о 1б00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9, 5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (04060, м. Київ,

вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розісланий 21 вересня 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованї вченої ради Цибульська Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Сучасний етап оновлення суспільства, формування і встановлення нових взаємовідносин у соціумі, криза, в якій зараз перебуває культура, зумовлюють інтенсивний науковий пошук, який націлений на посилення уваги широкої педагогічної громадськості до ролі мистецтва у процесі виховання творчої особистості.

Концепції історичної освіти націлені на безпосереднє сприяння формуванню соціально-компетентного й активного громадянина України, що був би здатним вільно орієнтуватися в навколишньому світі і в якого патріотизм та ґрунтовні знання історії й культури українського народу поєднувалися б із глибоким розумінням історії й культури інших народів, країн, цивілізацій, шанобливим толерантним ставленням до них.

Історична освіта повинна забезпечувати:

·

· сприйняття людського суспільства на кожному історичному етапі як цілісності, що характеризується єдністю й взаємозумовленістю політичної, соціальної, економічної та духовної організації суспільства, неподільністю його політичної, соціальної, економічної й художньої культури, соціальної психології та менталітету населення;

· глибоке розуміння внутрішнього цивілізаційного змісту як України, так і інших культурологічних регіонів, єдності культурного світу та місця в ньому України.

У всіх навчально-професійних закладах викладається курс історії України, педагогічні функції якого передбачають соціалізацію майбутнього спеціаліста, формування у нього активної громадянської позиції. Курс історії включає вивчення як сучасних, так і подій стародавніх періодів. Використання музичного мистецтва при вивченні віддалених у часі історичних подій забезпечить сприймання матеріалу на художньо-емоційному рівні, що створить реальне підґрунтя для формування державницьких світоглядних установок.

Музика та історія тісно пов'язані між собою. Кожній історично-культурній епосі відповідає певний ступінь розвитку музичного мистецтва, який передає атмосферу, пульс епохи, її моральний і духовний стан. Необхідно навчити студентів пов'язувати кращі зразки музичних творів з конкретним часом, певним відрізком історії окремої країни. Таким чином, музичні твори можуть стати засобом розширення змістового компонента історичних тем, засобом мотивації до вивчення мистецтва та історії конкретної епохи.

Ця проблема виникла ще в часи епохи Відродження. Взаємозв'язок між мистецтвом і соціально-політичним розвитком суспільства був простежений ще на сторінках творів М. Монтеня, Ж.А. Байфа, Дж. Вазарі. Більш детально і аналітично ця проблема розглядалася в Новий час у творах І. Гердера, Ф. Фонтенеля, Н. Буало. Характеризували головні художні стилі, що зароджувалися у надрах культурно-мистецької епохи, як відображення соціально-політичних відносин у суспільстві між певними класами російські мистецтвознавці та філософи XX століття. Ці питання висвітлені в працях С.Д. Артамонова, М.А. Барга, Є.В. Герцмана, Г.Л. Курбатова і Г.Є. Лебедєвої, А.А. Морозова, В.Г. Уколової та ін.

У працях багатьох відомих філософів і педагогів (К.Д. Ушинський, С.Т. Шацький, Г.Г. Ващенко, В.О. Сухомлинський) обґрунтовується доцільність використання мистецтва, і зокрема музичного, у навчально-виховному процесі з метою підвищення його ефективності. Музика розглядається як могутній засіб виховання, який надає емоційного і естетичного забарвлення духовному життю людини.

Прикладом гармонійного поєднання музики з історичною наукою в цілісному педагогічному процесі може послужити педагогічна діяльність видатних українських композиторів С.П. Людкевича, М.Д. Леонтовича та Я.С. Степового в школах та гімназіях на початку ХХ століття.

Проблеми викладання історії музики в спеціалізованих музичних закладах ІІ, ІІІ і ІV рівнів акредитації розглядалися багатьма вченими (І.С. Белза, Р.І. Грубер, М.С. Друскін, В.І. Конен, С.Ю. Левік, Т.М. Ливанова, І.С. Лятошенко, В.О. Успенський, Ю.Р. Хохлова) і були орієнтовані на специфіку організації освіти.

Результати науково-педагогічного пошуку у працях С.О. Деніжної, М.П. Лещенко, С.Г. Мельничука, Н.Є. Миропольської, В.Ф. Орлова, О.П. Рудницької, Н.С. Терентьєвої дозволяють виділити особливості розвитку гармонійного сприйняття мистецтва особистістю, для якої музика виступає однією з головних рушійних сил формування естетичного світогляду.

Протягом останніх десятиліть традиційним було поєднання історичної науки з образотворчим мистецтвом. Концепція поєднання історії та музики на середній і вищій ланці педагогічної освіти висвітлена в працях зарубіжних мистецтвознавців (В. Зальмен, К. Захс, Р. Кізеветтер, Х. Мерсман) та російських дослідників (Б.В. Асаф'єв, Б.О. Покровський), її ефективність підтверджується результатами, впровадженими у педагогічну практику.

Сучасні українські мистецтвознавці теж намагаються провести паралелі між мистецтвом сьогодення і мистецтвом на зламі минулих епох. У статтях Г.О. Скляренко сучасне мистецтво розглядається у порівнянні з західноєвропейським стилем бароко XVII–XVIII століть, питанню дисгармонії і гармонії суспільства на певному рівні його розвитку присвячена стаття Н.М. Оніщенко і В.В. Черненко. Комплексна характеристика минулих соціокультур у порівнянні з сучасністю здійснена в ґрунтовній праці В.С. Полікарпова, де поняття культури розглядається як спосіб буття соціуму.

Отже, підкреслимо, що аналіз історико-культурної, мистецтвознавчої, музикознавчої, педагогічної літератури та вивчення сучасної педагогічної практики показали, що спроба поєднати історичну науку і музичне мистецтво у більшості дослідників цієї проблеми носить локальний характер, тобто цей взаємозв'язок розкривається на прикладі однієї, окремо взятої країни, в межах однієї культурно-історичної епохи.

Але не всі аспекти проблеми поєднання історичної науки і музичного мистецтва у гармонійному навчально-виховному процесі достатньо вивчені. Таке важливе питання, як дидактичні засади використання музичного мистецтва у процесі професійної підготовки майбутніх учителів історії (період від найстародавніших часів і до середини ХVIII століття), не було предметом спеціального наукового дослідження. Разом з тим, ця підготовка має свої особливості, які необхідно вивчити і дослідити.

Викладене вище зумовило вибір теми дисертаційного дослідження "Дидактичні засади використання музичного мистецтва у професійній підготовці майбутніх учителів історії".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану НДР Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка та пов'язана з планом НДР Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України при розробці теми "Теоретичні та методичні основи підготовки вчителя до викладання предметів освітньої галузі "Культурознавство: мистецтво, художня література, етика та естетика" (PK №0199И 000400).

Тема дисертації затверджена вченою радою Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка 31.05.2001, протокол №10 і узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 19.06.01, протокол №6.

Об'єкт дослідження — процес професійної підготовки майбутніх учителів історії.

Предмет дослідження — зміст, форми і методи підготовки майбутніх учителів історії до використання музичного мистецтва у навчально-виховному процесі.

Мета дослідження — розробити, науково обґрунтувати і експериментально перевірити модель підготовки майбутніх учителів історії до використання музичного мистецтва у навчально-виховному процесі.

Концептуальні ідеї дослідження: система професійної підготовки майбутніх учителів історії потребує вдосконалення шляхом реалізації моделі підготовки студентів до використання музичного мистецтва у навчально-виховному процесі. Завданням спецкурсу з історії музики є підготовка студентів в педагогічних навчальних закладах до використання окремих музичних тем у процесі вивчення історії.

Вагомими є такі дидактичні засади підготовки майбутніх учителів історії до використання музичного мистецтва у навчально-виховному процесі:

·

· структурування змісту навчання з опорою на використання альтернативних підручників і посібників, додаткових спецкурсів, авторських розробок і методичних рекомендацій;

· проблемно-пошуковий виклад теоретичного і практичного матеріалів;

·

Широке використання музичного мистецтва у педагогічному процесі шляхом упровадження в систему професійної підготовки студентів історичних факультетів курсу історії музики забезпечує органічне поєднання раціонального і почуттєвого, сприяє глибокому вивченню навчального матеріалу, вихованню гармонійної творчої особистості майбутнього учителя.

Музика має свої, тільки їй притаманні засоби художньої виразності, один з яких — це створення особливої атмосфери на заняттях, де відчуття пізнання об'єкта відбувається на художньо-емоційному рівні, який, завдяки педагогічній майстерності учителя, поєднується з науковою теорією, що особливо важливе для сприймання віддалених у часі історичних культур.

Історичні факти, які подаються через життя і творчість видатних митців, набувають рис життєвої правдивості і переконливості, викликають більший інтерес і наближують віддалені у часі події і факти. Звуки кожної культурно-історичної епохи є константою звукового універсуму, що змінюється з ходом її розвитку та утвердженням нової культури. Звукова константа епохи завжди була відбитком психічного стану суспільства і всіх процесів, які в ньому відбувалися. Соціум організує розвиток мистецтва, мистецтво впливає на розвиток соціуму. Тому вони — дві невід'ємні частини одного цілого.

Уміння розглядати українське мистецтво як складову частину всесвітньої культури, виявляти спільні тенденції та розбіжності для майбутніх учителів історії складають важливу частину світогляду, що формується у процесі вивчення історико-філософських дисциплін.

Здатність майбутніх учителів історії розглянути культуру як спосіб буття певного соціуму ґрунтується на усвідомленні нерозривного зв'язку історії і мистецтва в цілому, історії і музики зокрема, допомагає перетворити історичний процес з безликого в персоніфікований, зрозуміти історичні події як з точки зору сьогодення, так і через призму сприйняття їх сучасниками, подолає бар'єр відчуженості у сприйнятті сучасною молодою людиною мистецької спадщини віддалених за часом культурно-історичних епох.

У процесі дослідження перевірялася гіпотеза — ефективність підготовки майбутніх учителів історії можна значно підвищити, якщо:

·

· реалізувати гармонійне узгодження розвитку інтелектуальної та емоційної сфер студентів у процесі вивчення історичного матеріалу.

Завдання дослідження:

1. Обгрунтувати теоретичне значення мистецтва як художньо-емоційного відображення історії культурно-історичних епох.

2. Проаналізувати педагогічний досвід гармонійного поєднання музичного мистецтва та історичної науки.

3. Виявити педагогічні можливості щодо використання музичного мистецтва як засобу гармонізації процесу вивчення історичних тем.

4. Визначити критеріальні характеристики готовності майбутніх учителів історії до використання музичного мистецтва у навчально-виховному процесі.

5. Розробити та експериментально перевірити модель підготовки майбутніх учителів історії до використання музичного мистецтва у навчально-виховному процесі.

6. Схарактеризувати педагогічні підходи реалізації запропонованої моделі.

Методологічна основа дослідження ґрунтується на положеннях системного і діяльнісного підходів у пізнанні педагогічних та мистецьких явищ, процесів і фактів, на розкритті функціональних взаємозв'язків "мистецтво і соціум", "мистецтво і цивілізація", "мистецтво і особистість", на засадах історико-естетичного підходу до професійної підготовки учителів.

Науковий пошук здійснено на основі принципів взаємодії взаємовпливів, та єдності національного і загальнолюдського, трактування світової культури як полікультурної структури, що складається з унікальних і неповторних цінностей. Виключне методологічне значення має культурологічний підхід до професійної підготовки вчителя історії, що ґрунтується на усвідомленні сутності мистецтва як особистісно-соціального явища, розумінні його педагогічного потенціала.

Теоретичною основою дослідження стали твори видатних педагогів-дидактів (С.У. Гончаренко, С.О. Деніжна, В.В. Загвязінський, М.П. Лещенко, І.К. Назаренко, Р.М. Тельгарова, О.П. Рудницька, Н.В. Семеняк, В.А. Семиченко, Н.С. Терентьєва), основоположників світової філософсько-естетичної думки (Аристотель, Платон, І. Гердер, М. Монтень, Г.С. Сковорода), провідних філософів та істориків (М.А. Барг, М.С. Грушевський, Є.В. Герцман, І.А. Зязюн, В.Г. Кремінь, Г.Л. Курбатов, Г.Є. Лебедєва, В.І. Уколова, Д.І. Чижевський), вітчизняних та зарубіжних мистецтвознавців (Б.В. Асаф'єв, Ж. Байф, Дж. Вазарі, В.М. Верховинець, В.С. Галацька, І.Б. Дзюба, Н.А. Дмитрієва, Л. Кибалова, М. Ламарова, Б.Б. Лобановський, П.Д. Мащенко, В.О. Пащенко та ін.), сучасних дослідників мистецтва (М.С. Медвідь, Г.О. Скляренко, М.Л. Струнка, Н.Н. Хоменко, В.В. Черненко, М.К. Цемко, О.В. Цимбал), видатних музикознавців (В.С. Аппель, І.С. Белза, М.С. Друскін, С.Ю. Левік, В.В. Луканін, П.Д. Мащенко, М.Л. Мініна, М.М. Озеров, Б.О. Покровський, І.В. Ремезов, Л.І. Грисенко).

Вивчення проблеми дослідження ґрунтувалося також на змістовних наукових працях та розроблених нових педагогічних моделях українських учених з питань підготовки учительських кадрів та розробки нових оригінальних програм (Л.Л. Аргажникова, С.О. Деніжна, І.І. Журавльов, В.В. Загвязінський, Н.Є. Миропольська).

Для розв'язання поставлених завдань використовувалися теоретичні та емпіричні методи дослідження. Проведено історико-ретроспективний аналіз і послідовно вивчено етапи формування музично-педагогічної освіти та її значення в житті певного соціуму. Водночас, результативними виявилися порівняльно-педагогічні діагностуючі методики (спостереження, опитування, бесіди з викладачами, студентами, учителями історії, організація конкурсів, анкетування, участь у семінарах, організація вікторин, аналіз результатів мистецько-педагогічної діяльності), моделювання, констатуючий та формуючий експерименти, методи математичної обробки та інтерпретації даних.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалося у три взаємопов'язані етапи, що охоплюють період з 1994 по 2001 рік.

На першому етапі (1994–1995) було визначено і об'єкт і предмет дослідження, сформульовано гіпотезу, розроблено завдання, визначено методи дослідницької роботи. Проведено аналіз праць філософів, мистецтвознавців, істориків, культурологів стосовно поглядів на мистецьку епоху в цілому і на кожний відповідний її стиль зокрема, праці видатних педагогів минулого про необхідність і актуальність мистецької підготовки учительських кадрів.

На другому етапі дослідження (1995–1996) розроблено програму і методику експериментальної роботи, визначено критерії та рівні сформованості знань, умінь і навичок майбутніх вчителів стосовно використання музичного мистецтва у навчально-виховному процесі, проведено констатуючий експеримент, створено авторський історико-мистецький курс "Історія музики від найстародавніших часів і до середини ХVІІІ століття".

На третьому етапі (1997–2001) було проведено формуючий експеримент, здійснено перевірку розробленої моделі використання музичного мистецтва у системі вищої педагогічної освіти, узагальнено проміжні та кінцеві результати педагогічного експерименту, сформульовано загальні положення і висновки, оформлювалися результати дослідження.

Експериментальна база. Дослідження проводилося у Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка і Кримському державному індустріально-педагогічному інституті, в яких здійснювалася дослідно-експериментальна робота з проблеми викладання авторського спецкурсу з історії музики. Авторський курс викладався на етапі формуючого експерименту. В експерименті брали участь студенти Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка і Кримського державного індустріально-педагогічного інституту, студенти Кременчуцького державного педагогічного училища імені А.С. Макаренка, школи-ліцею № 1, авторської школи "Чарівний світ" міста Полтави, учні Супрунівської загальноосвітньої школи Полтавського району, учні Тагамлицької загальноосвітньої школи Машівського району Полтавської області. Загальна кількість, задіяних в експерименті, склала 1157 чоловік.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше музичне мистецтво розглядається як засіб мотивації, розширення змісту і гармонізації вивчення історичних тем у процесі професійної підготовки майбутніх учителів історії, сформульовано критерії і показники готовності майбутніх учителів історії до використання музичного мистецтва у навчально-виховному процесі, розроблено модель підготовки учителів історії до викладання авторських мистецько-історичних курсів, уведено нові джерела. Подальшої конкретизації набули ідеї діячів культури і мистецтва, філософів і педагогів стосовно використання музики у процесі професійної підготовки учительських кадрів.

Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні заходів поєднання історії і музики, у доведенні необхідності введення в навчальні плани спеціальності “вчитель історії” спецкурсу "Історія музики від найстародавніших часів і до середини XVIIІ століття", у висвітленні педагогічних підходів до використання музичного мистецтва у процесі вивчення історичного навчального матеріалу.

Практичне значення:

·

· підготовлено методичні рекомендації щодо викладання спецкурсу для вчителів історії у формі навчального посібника "Стародавня та середньовічна музично-історичні епохи.

Зміст і результати експериментального дослідження можуть бути використані викладачами вищих педагогічних навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації з метою удосконалення навчально-виховного процесу з питань підготовки майбутніх учителів історії до використання музичного мистецтва.

Розроблену модель підготовки майбутніх учителів історії до використання музичного мистецтва у навчально-виховному процесі, авторський курс і методичні рекомендації впроваджено в систему роботи Житомирського державного педагогічного університету (довідка №216 від 17.04.02); Полтавського державного музичного училища імені М.В. Лисенка (довідка №72 від 07.04.02); розроблений автором факультативний курс "Історія музики від найстародавніших часів і до середини ХVІІІ століття" викладався в Диканській середній школі-ліцеї старших класів (довідка №56 від 05.04.02), Полтавській авторській школі "Чарівний світ", Полтавській загальноосвітній школі № 7 (довідка №24 від 10.04.01).

Особистий внесок пошукувача полягає у розробці експериментального спец курсу "Історія музики від найстародавніших часів і до середини XVIIІ століття", його експериментальній перевірці та доведенні ефективності авторської моделі підготовки майбутніх учителів історії до використання музики у навчально-виховному процесі, у розширенні обсягу художньої освіти студентів вищих педагогічних закладів.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується: методологічним і теоретичним обґрунтуванням вихідних положень, використанням широкої джерелознавчої бази; застосуванням комплексу взаємозумовлених методів, адекватних об'єкту, предмету, меті та завданням дослідження; поєднанням кількісного та якісного аналізу; результатами експериментальної роботи.

На захист виносяться:

·

· експериментально обґрунтована модель підготовки майбутніх учителів історії до використання музичного мистецтва у навчально-виховному процесі;

· комплекс критеріїв сформованості у майбутніх учителів історії умінь використовувати музичне мистецтво у навчально-виховному процесі.

Апробація результатів дослідження проводилася в педагогічній діяльності автора у процесі експериментальної роботи з підготовки студентів історичних факультетів педагогічних університетів до використання музичного мистецтва. Основні положення дисертації доповідалися і обговорювалися на Міжнародних науково-практичних конференціях: "Теорія і практика професійної підготовки майбутнього педагога" (м. Київ, 1997), "Теорія і практика сучасного естетичного виховання у контексті педагогічної спадщини Василя Сухомлинського" (м. Полтава, 1998), "Формування національної культури молоді у контексті творчої спадщини В.М. Верховинця" (м. Полтава, 1999), "Професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових класів" (м. Полтава, 2000), "Актуалізація ідей антропоцентризму в умовах реформування загальноосвітньої і вищої школи" (м. Полтава, ), „Актуальні проблеми формування творчої особистості вчителя початкових класів” (м. Вінниця, 2001), опубліковані у збірниках наукових праць та науково-методичних журналах, використовувалися в педагогічно-творчій діяльності автора з самодіяльним камерним вокальним ансамблем "1000 років музики", в авторській мистецько-педагогічній телевізійній програмі "Музичний салон".

Основні результати дослідження висвітлено в 10 авторських публікаціях, всі написані без співавторів, у тому числі: 5 статей у провідних наукових фахових виданнях; 3 статті у збірниках матеріалів конференцій; 1 навчальний посібник; 1 навчальна програма.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків (обсяг основного тексту 186 сторінок), списку використаних джерел (194 найменування, із них 11 іноземною мовою). Робота містить 4 таблиці на 3 сторінках, 8 схем на 7 сторінках, 7 гістограм на 2 сторінках, 3 графіки на 1 сторінці, 35 додатків на 41 сторінці. Загальний обсяг роботи складає 245 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми і ступінь дослідженості обраної проблеми, сформульовано проблему, концептуальні ідеї, гіпотезу, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методологію, методи дослідження, сформульовано наукову новизну, розкрито теоретичне і практичне значення дослідження, сформульовано основні положення, які виносяться на захист, відображено апробацію і впровадження результатів дослідження, викладено особистий внесок здобувача.

У першому розділі — “Теоретичні основи підготовки майбутніх учителів історії до використання музичного мистецтва в навчально-виховному процесі” — розкривається сутність поняття “мистецтва” як художньо-емоційного відображення культурно-історичних епох, розглядається теорія і практика гармонійного поєднання музичного мистецтва й історичної науки в навчально-виховному процесі, аналізуються педагогічні можливості щодо використання музичного мистецтва як засобу гармонізації вивчення історичних тем.

Досвід, нагромаджений людством упродовж його культурної історії, надає неоціненну допомогу у вирішенні проблем культури в складних умовах сьогодення. Мистецтво має історичний характер, його критеріальні характеристики змінювалися з часом, з плином історії набували або втрачали свою цінність.

Змістом мистецтва завжди була дійсність з точки зору суспільно-естетичних ідеалів, притаманних окремій країні на певному етапі її розвитку, або кільком країнам, взятим у історичному розрізі епох. Саме мистецтво дає характеристику організації певного соціуму. Кожна епоха представлена мистецтвом — живописом, скульптурою, архітектурою, музикою, драматургією, поезією, декором — специфічність якого полягає і в тому, що воно відображає не лише об'єктивний стан речей, але й те, яким повинен бути світ, або яким він є в уяві митця.

Мистецтво виступало формою суспільної свідомості в докласовому і класовому суспільстві, єднало у собі зачатки різноманітних знань — релігійних, правових, філософських, політичних. Кожна мистецька епоха засобами її головних стилів є віддзеркаленням відповідного соціуму очима його сучасників, через їх внутрішнє світосприймання і світорозуміння. Оскільки модель світу, яка створена через індивідуальне сприйняття її митцем, не завжди відповідає конкретній дійсності, то модель соціуму через мистецтво є моделлю на художньо-емоційному рівні і повинна бути доповненою науковими фактами і гіпотезами.

Підтвердженням перспективності впровадження історії музики до змісту професійної педагогічної підготовки для гармонійного розвитку особистості майбутнього учителя служить практичний досвід поєднання музичного мистецтва й історії в навчально-виховному процесі.

Теорія і практика зарубіжної педагогіки з цього питання висвітлена австрійським істориком та музикознавцем Рафаелем Кізеветтером, методикою якого і досі користуються в гімназіях Німеччини. Поєднання історії та музики як головної ланки при вивченні культури певної епохи складає основу всіх його праць. Його лекції з історії музичного мистецтва Стародавнього Єгипту, Греції, Риму, середньовічної музики, Нідерландської поліфонічної школи були написані живою мовою у популярній формі, базувалися на асоціативних зв'язках і викликали великий інтерес як у студентів, так і у гімназистів. У гімназіях лекції читалися не послідовним курсом, а у зв'язку з темами, які вивчалися з історії, мови та літератури, ілюструвалися багатим наочним матеріалом, а також хоровим співом, який був обов'язковим предметом у гімназіях.

В Україні в перші роки ХХ століття історію і музику в своїй педагогічній діяльності поєднували такі видатні українські композитори та музично-громадські діячі, як Микола Леонтович, Станіслав Людкевич та Яків Степовий, що викладали в гімназіях і школах України і Росії. С.П. Людкевич, одночасово викладаючи музичну грамоту, хоровий спів і літературу, поєднував їх у культурологічному контексті. Так, його учні переписували музичні твори, володіючи музичною грамотою, вивчали літературні тексти, часто написані самим Людкевичем, виконували їх не тільки на уроках хорового співу, але й на уроках історії при вивченні культури відповідної епохи. Уроки музики та історії дуже часто поєднував в єдине заняття М.Д. Леонтович. Нерідко такі уроки проходили на природі, де учні після цікавої розповіді учителя виконували народні пісні в його обробці, які відповідали конкретній історичній темі. Я.С. Степовий, працюючи в початковій школі у Петербурзі, передавав своїм вихованцям елементарні знання з історії Росії, які обов'язково поєднував з культурою того часу у цілому і з музикою зокрема.

У першій чверті ХХ століття спробу поєднати музику з історією у своїй викладацькій та науковій діяльності зробив Б.В. Асаф'єв, який став основоположником думки, що кожній історичній епосі притаманний свій комплекс виразних засобів музичної мови, своя інтонаційна система. Найважливішою складовою частиною цієї системи є "інтонаційний словник епохи" — сума музичних інтонацій, які глибоко засіли в суспільній свідомості, в думках і емоціях сучасників. Музику можна зрозуміти тільки через історію, а історію можна відтворити тільки через мистецтво, найголовнішими складовими якого є музика і живопис. У цьому Б.В. Асаф'єв був глибоко впевнений і на цьому базувалася його педагогічна система.

У кінці 70-х років почалася співпраця видатного майстра сучасної оперної сцени, головного режисера Великого театру Б.О. Покровського з викладачами московської загальноосвітньої школи № 600. На базі цієї творчої співпраці була створена і вийшла в 1981 році його книга "Бесіди про оперу. Книга для учнів". Просвітительська робота велася з учнями 8-10 класів. Вона почалася за ініціативою викладача історії московської загальноосвітньої школи № 600 Н.Ф. Куликової і підтримана викладачами історії та музики.

Використання музичного мистецтва при вивченні історії сприяє повторенню, закріпленню та поглибленню знань, умінь і навичок, здобутих у процесі вивчення всесвітньої історії та історії України, історії філософії, культурології, історії педагогіки, що в багатьох аспектах тісно пов'язані з вивченням історії музики. Здобуті знання, уміння і навички з історії музики допоможуть вчителям історії в майбутньому гармонізувати власний процес підготовки до викладання історичних тем, а також покращити процес засвоєння матеріалу учнями, бо при такій організації занять музика послужить засобом поглиблення змістового компонента тем, що вивчаються, методом і прийомом засвоєння знань, умінь і навичок, формою проведення занять, реалізатором індивідуальних можливостей учителя у підготовці до занять, стимулятором художнього ставлення до предмета, посиленням персоналізації в історичному процесі, виступає засобом психотерапевтичного впливу на особистість.

Науково-популярні фільми з життя народів планети, їх календарно-обрядові пісні та танці, використані на заняттях історії, значно поглиблюють змістовий компонент у процесі вивчення первісного суспільства, розширюють уяву студентів, наближають епоху до сьогодення. Цікавим джерелом до вивчення прадавньої історії є пісні і гімни в інтерпретації Імми Суммак, які, як правило, сприймаються студентською аудиторією з великою увагою та інтересом.

Вивчення історії Стародавнього Єгипту часів Середнього царства, його війн з Нубією, повстання селян і рабів, яке набуло найбільшого розмаху у стародавні часи, буде сприйматися в більш художньому аспекті, коли буде доповнене легендою, яка народилася за правління фараона Сенусерта І (2000 р. до н.е.), про кохання єгиптянина Радамеса і ефіопки Аїди. Легенда наблизить той час до сьогодення, зникне бар'єр часу.

Дуже цікава історія відкриття та перших років існування Львівського університету — найстарішого університету України, його системи організації освіти. Але, мабуть, прекрасно доповнять цю розповідь табулатури, знайдені в архівах львівського університету, в свій час переписані першими студентами. Табулатури свою назву отримали від старовинної циферної і крюкової системи запису інструментальної музики. Можна уявити собі той високий рівень викладання музики в університеті і музичну грамотність студентів, коли вони могли виконувати і переписувати такі складні речі. Звучання табулатур доповнить враження про розвиток інструментальної музики на Україні XVII ст.

Питанню персоналізації в музичному мистецтві завжди надавали першочергову роль, тоді як персоналії в історії відходили на другий план за соціальними та економічними процесами, війнами та революціями. Завдяки інтегрованому підходу до викладання майбутні вчителі ще раз зустрінуться з багатьма історичними особистостями, іноді в іншому аспекті сприймуть їх та познайомляться з новими персоналіями, чиє життя і творчість теж мали значний вплив на розвиток історії. Пошириться наукове коло історичних джерел.

У другому розділі —“Характеристика педагогічних умов підготовки майбутніх учителів історії до використання музики у навчально-виховному процесі” — розкрито зміст дослідно-експериментальної моделі підготовки майбутніх учителів історії до використання музичного мистецтва, здійснено характеристику педагогічних підходів щодо реалізації запропонованої моделі, виділено провідне положення творчої діяльності студентів у процесі вивчення спецкурсу, проаналізовано ефективність дослідно-експериментальної роботи з підготовки майбутніх учителів історії до використання музичного мистецтва у навчально-виховному процесі.

Педагогічні умови підготовки майбутніх учителів історії до використання музичного мистецтва характеризуються філософсько-психологічними та матеріальними факторами. Для впровадження спецкурсу „Історія музики” від найстародавніших часів і до середини XVIIIст. на історичних факультетах педагогічних навчальних закладів бажана наявність культурологічних груп, а також викладацьких кадрів, які мають музичну й історичну фахову освіту. Необхідні кабінети, пристосовані для прослуховування музичних творів, відповідні технічні засоби і дидактично-музичний матеріал.

Педагогічна модель є дієвим засобом до гармонізації процесу вивчення історичних тем. Вона включає цільовий, стимуляційно-мотиваційний, операційно-діяльнісний, контрольно-регулятивний та оціночно-результативний компоненти. Цільовий компонент функціонально поєднує мету — оволодіння майбутніми вчителями новими педагогічними технологіями виховання гармонійної особистості у процесі вивчення історії — і завдання: а) виховувати у студентів гармонійне сприймання мистецтва у сукупності всіх його головних складових; б) надати майбутнім учителям знання про засоби використання музичного мистецтва на уроках історії та специфіку його впливу на особистість; в) розкрити художньо-педагогічний потенціал засобів музичного мистецтва; г) формувати вміння здійснювати оптимальний вибір педагогічних можливостей використання музичного мистецтва у професійній педагогічній діяльності.

Стимуляційно-мотиваційний структурний компонент передбачає таку схему побудови теоретичної та практичної частин, у ході виконання якої буде здійснюватися стимулювання у студентів інтересу до предмета, потреби у самостійному розв'язанні поставлених завдань, виникнення позитивних мотивів у процесі вивчення курсу.

Операційно-діяльнісний структурний компонент моделі відображає процесуальну сутність використання музики у процесі вивчення історії. Характер взаємодії викладача і студентів має значний вплив на зміст теоретичної та практичної частин, що зумовлює внесення змін та коригування індивідуального робочого плану викладача, який ускладнюється або спрощується. Це цілком залежить від вміння працювати з аудиторією, педагогічної майстерності та від потенційних можливостей тієї чи іншої навчальної групи.

Контрольно-регулятивний структурний компонент моделі полягає в постійному здійсненні контролю у ході вирішення поставлених завдань. Для цього розроблені спеціальні анкети, музично-історичні вікторини, контрольні роботи, семінарські заняття та ін. Регулювання процесу здійснюється не тільки викладачем, але й студентами шляхом саморегулювання, виконанням індивідуальних завдань та додаткових контрольних робіт.

Оціночно-результативний компонент передбачає оцінку викладачем та самооцінку студентами досягнутих у процесі вивчення результатів, відповідності їх навчально-виховним завданням, які були поставлені спочатку, виявлення причин відхилень та їх усунення, проектування нових завдань. Це досягається шляхом аналізу семінарських занять та музично-історичних вікторин, співлекторства.

Адекватно до моделі був розроблений спецкурс “Історія музики від найстародавніших часів і до середини XVIII ст.”, який поєднує окремі елементи змісту різних дисциплін: всесвітньої історії та історії України, історії філософії, історії педагогіки, мистецтвознавства, музики. Він поділений на 4 розділи, які включають ряд лекційних, семінарських і практичних занять. Крім того, в спецкурсі передбачається ряд нетрадиційних форм підготовки студентів: спеціалізовані семінари, навчальні екскурсії, доповіді та співдоповіді, прослуховування музичного матеріалу. Вивчення кожного розділу завершується підсумковим практичним заняттям.

Здійснена характеристика педагогічних підходів реалізації запропонованої моделі. Обгрунтовано провідне положення щодо творчої діяльності студентів у процесі вивчення спецкурсу. Усвідомлення комплексу музично-виразних засобів втілення образно-смислових явищ та їх зв'язку з історичним розвитком є одним з найголовніших факторів формування художнього мислення, яке стане основою самостійної творчої діяльності. Оволодіння практичними навичками використання музичного мистецтва на заняттях з історії, системою міжпредметних зв'язків створює умови для реалізації творчих здібностей особистості.

У третьому розділі —“Експериментальна перевірка моделі підготовки майбутніх учителів історії до використання музичного мистецтва” -підтверджується ефективність впровадження запропонованої моделі.

Експериментом було охоплено 225 студентів, які навчалися на IV курсі історичного факультету Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, 149 студентів історичного факультету Кримського державного індустріально-педагогічного інституту, 102 студенти Кременчуцького державного педагогічного училища імені А.С. Макаренка, 144 учні Тагамлицької середньої загальноосвітньої школи, 275 учнів Полтавської школи-ліцею № , 213 учнів Супрунівської загальноосвітньої школи, 49 учнів Полтавської авторської школи "Чарівний світ".

Констатуючий експеримент складався з двох етапів:

І етап — виявлення стану використання педагогічних можливостей музичного мистецтва у навчально-виховному процесі;

ІІ етап — визначення рівнів готовності майбутніх учителів історії до використання музичного мистецтва у навчально-виховному процесі.

На першому етапі констатуючого експерименту вирішувалися такі завдання: а) виявити, які знання мають майбутні викладачі історії з музичного мистецтва і мистецтва взагалі; б) з'ясувати, чи розуміють майбутні вчителі історії важливість використання музичного мистецтва як засобу гармонізації історичних тем; в) визначити, чи усвідомлюють майбутні вчителі історії необхідність використання міжпредметних зв'язків у своїй наступній педагогічній діяльності.

Реалізація наведених вище завдань констатуючого експерименту передбачала активне залучення студентів до елементів експериментально – дослідної роботи (спостереження, анкетування, написання музично-історичних вікторин).

На другому етапі експерименту здійснювалася діагностика рівнів готовності майбутніх учителів історії до використання музичного мистецтва у навчально-виховному процесі. На цьому етапі ставилося завдання — визначити критерії, показники та рівні готовності майбутніх учителів історії до гармонізації навчально-виховного процесу.

Для експериментальної перевірки формуючого експерименту було запропоновано відповідну критеріальну систему оцінки якості знань та навичок: критерій інформативної насиченості, критерій використання музики як засобу мотивації, критерій використання музики як засобу розширення змістового компонента, критерій використання музики як засобу діагностики, критерій операційних умінь.

Критеріальні характеристики готовності майбутніх учителів історії до використання музики в педагогічній діяльності студентів, сформовану систему знань умінь і навичок, а також результати констатуючого і формуючого експериментів дозволяють підтвердити ефективність запропонованої моделі (див. рис 1).

Аналіз показників констатуючого та формуючого експериментів на основі розроблених критеріїв свідчить про динаміку зростання початкових даних рівня готовності студентів експериментальної групи. Здійснений формуючий етап експериментального дослідження дав змогу зробити такі висновки:

·

Значно підвищився рівень умінь використання музики як засобу розширення змістового компонента студентів експериментальних груп за всіма показниками. Так, високий рівень показали 20% студентів експериментальних груп (вихідні дані становили 0%), тоді як у контрольних групах виявлено у 4% студентів (цей показник виріс на 4%).

·

ВИСНОВКИ

Сучасний етап педагогічної професійної підготовки майбутніх учителів, поява і розвиток альтернативної середньої та вищої освіти зумовлюють новий підхід до питань освіти у системі вищої школи. Осмислення необхідності гармонійного підходу до науки і мистецтва на всіх етапах навчання у вищих навчальних закладах стає запорукою формування гармонійно розвинутої особистості майбутнього вчителя.

Особливого значення набуває вирішення поставлених проблем у процесі підготовки вчителів, які здатні на практиці впроваджувати особистісно орієнтовану систему навчання і виховання, про необхідність реалізації якої наголошується в Державній національній програмі "Освіта" ("Україна ХХІ століття") та в "Національній доктрині розвитку освіти", в Законі України "Про вищу освіту".

Вагомими є такі дидактичні засади підготовки майбутніх учителів історії до використання музичного мистецтва у навчально-виховному процесі: відбір навчального матеріалу з урахуванням поліваріантності і синтезу в системі підготовки майбутніх учителів історії; структурування змісту навчання з опорою на використання альтернативних підручників і посібників, додаткових спецкурсів, авторських розробок і методичних рекомендацій; проблемно-пошуковий виклад теоретичного і практичного матеріалів; використання дослідницьких методів навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Підготовка студентів повинна ґрунтуватися на синтезованому підході до науки і мистецтва, що передбачає достатній рівень знань історичного і художнього матеріалу, філософської думки та музичної грамотності.

1. У дослідженні схарактеризовано мистецтво як художньо-емоційне відображення історії культурно-історичних епох, визначено його вплив на розвиток соціуму. Тому поєднати раціональне і емоційне в гармонійній пізнавальній діяльності є закономірним у процесі вивчення історичного матеріалу. Входження в новий спосіб життя, головною ознакою якого є людиноцентризм, якісно залежить від узгодженості впливів всіх рівнів освіти на особистість майбутнього вчителя, його теоретичну та практичну підготовку.

2. Висвітлено педагогічний досвід використання музичного мистецтва у процесі викладання історичних тем протягом ХІХ-ХХ століть, виявлено важливе наукове і практичне значення. Уведено нові персоналії.

Теоретичні основи підготовки майбутніх учителів історії до використання музичного мистецтва у навчально-виховному процесі полягають у глибокому розумінні мистецького феномена, у використанні досвіду теорії і практики гармонійного поєднання музики та історії, у розкритті педагогічних можливостей щодо використання музики як засобу гармонізації пізнавальної діяльності.

3. Сучасний рівень професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів історії потребує пошуку нових ефективних форм і методів навчання і виховання студентів у системі вищої педагогічної освіти, поглиблення програмового матеріалу, розробки нових технологій і методик. На основі цього проаналізовані педагогічні можливості щодо використання музичного мистецтва, висвітлені його функції, а саме: музичне мистецтво поглиблює змістовий компонент навчання; стимулює позитивне ставлення до предмета, одухотворює матеріал і посилює роль персоналізації в історичному процесі; виступає компонентом діагностичного контролю за якістю знань, умінь і навичок; визначає форму проведення занять; реалізує індивідуальні можливості кожного студента; виступає засобом психотерапевтичного впливу на особистість.

4. У процесі формуючого експерименту були визначені критерії готовності майбутніх учителів історії до використання музики у навчально-виховному процесі: інформативної насиченості, використання музики як засобу мотивації, використання музики як засобу розширення змістового компонента, використання музики як засобу діагностики якості засвоєння вивчення історичного матеріалу, операційних умінь. Теоретико-практичним ґрунтом підготовки майбутніх учителів у творчо-логічному підході до історії і музики виступають, насамперед, музичні першоджерела, їх аналіз, біографічні довідки про життя та творчість митців, посібники та енциклопедичні видання з усіх видів мистецтва, наукові історичні видання, а також рекомендована теоретична частина курсу "Історія