ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

ЧОРНОБАЙ Микола Миколайович

УДК 338.431.2

РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ СЕЛА В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ (на матеріалах Хмельницької області)

Спеціальність 08.07.02 – Економіка сільського

господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Тернопіль - 2002

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Подільській державній аграрно-технічній академії Міністерства аграрної політики України

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

ЛОТОЦЬКИЙ Іван Іванович, Подільська державна аграрно-

технічна академія, професор кафедри економіки галузей АПК

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік УААН,

заслужений діяч науки і техніки України

ЮРЧИШИН Володимир Васильович,

економіки УААН, завідувач

відділу аграрної та соціальної політики

кандидат економічних наук, доцент

САЄНКО Михайло Григорович,

Тернопільська академія народного господарства, доцент кафедри

економіки, організації та планування в АПК

Провідна установа: Львівський державний аграрний університет

Міністерства аграрної політики України, кафедра

економіки АПК, м. Дубляни

Захист відбудеться “12” вересня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 58.082.01 у Тернопільській академії народного господарства за адресою: 46004, м. Тернопіль, вул. Львівська, 11, ауд. 1300

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Тернопільської академії народного господарства за адресою: 46004, м. Тернопіль, вул. Львівська, 11.

Автореферат розісланий “ 9 серпня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, професор Штефанич Д.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З входженням ринкових відносин в усі сфери діяльності суспільства постає необхідність ринкового регулювання розвитку сільської соціальної сфери. Село перебуває сьогодні у важких соціально-економічних умовах. В багатьох регіонах соціальна сфера є основним фактором, який впливає на вирішення багатьох важливих проблем села, зокрема, стабілізацію демографічної ситуації, рівень розвитку та ефективність діяльності об’єктів соціальної інфраструктури села, закріплення на селі молоді, продуктивність праці у виробничій сфері, життєвий рівень сільського населення.

Стабілізацію розвитку держави необхідно розпочинати зі стабілізації соціально-економічної ситуації у сільській місцевості, зокрема, у виробничій та соціальній сферах. Село повинно стати основою економічного розвитку України як незалежної держави. При цьому необхідно якісно змінити, реформувати економічні відносини в сільській соціальній сфері, адже під її безпосереднім впливом формується трудовий потенціал нашої держави в цілому і аграрного сектора економіки зокрема.

Розвиток ринкових відносин на селі - складний та багатогранний процес, який потребує комплексного вирішення соціальних та економічних проблем. Загальновідомим є той факт, що рівень розвитку соціальної сфери перебуває в прямій залежності від економічного стану виробничої сфери, і навпаки. Входження сільської соціальної сфери в ринкові відносини висуває ряд невідкладних завдань, адекватних галузям виробничої сфери. Насамперед це стосується реформування власності, створення сприятливого інвестиційного клімату, пошуку нових джерел фінансування, стимулювання попиту та пропозиції.

На сьогоднішній день надзвичайно гостро стоїть питання фінансування соціальної сфери на селі. У більшості випадків місцеві бюджети не в силі у повній мірі фінансувати соціальну сферу через дефіцит коштів. Формування місцевих бюджетів залежить в основному від ефективності виробничої діяльності тих підприємств, які розташовані на території кожної місцевої ради. В умовах економічної кризи відрахування в місцеві бюджети значно скоротилися, що породжує їх дефіцит, і як наслідок – брак коштів на фінансування соціальної сфери.

Питаннями розвитку соціальної сфери, соціальної інфраструктури села присвячені наукові праці багатьох відомих вчених – економістів, зокрема Д.П. Богині, О.А. Бугуцького, О.Г. Булавко, М.Х. Вдовиченка, П.І. Гайдуцького, Й.С. Завадського, Т.І. Заславської, О.І. Здоровцова, Д.Ф. Крисанова, Г.І. Купалової, І.І. Лотоцького, І.І. Лукінова, М.Й. Маліка, М.К. Орлатого, І.В.Прокопи, П.Т. Саблука, М.Г. Саєнка, Р.І. Тринька, Г.В. Черевка, Л.О. Шепотько, В.В. Юрчишина, К.І. Якуби та інших вчених. Більшість наукових робіт названих авторів з соціальних проблем села належить до дореформеного періоду. В них не приділялося належної уваги дослідженню фінансових можливостей бюджетів сільських рад розвивати соціальну сферу. В ряді випадків існуючі наукові дослідження не носили комплексного та системного характеру.

Отже, сучасний стан та практичне значення досліджуваної проблеми для розвитку села, а також недостатня теоретична її розробка обумовили актуальність теми дисертаційної роботи, вибір напрямку дослідження та його структурну побудову.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно плану науково-дослідних робіт Подільської державної аграрно-технічної академії за темою: “Розробка заходів по підвищенню економічної ефективності інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на основі втілення досягнень науково-технічного прогресу, раціонального використання виробничого потенціалу і капітальних вкладень в період переходу до ринку” (номер державної реєстрації 0102U002703). Автором досліджені соціальні фактори росту продуктивності аграрної праці.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розкриття сучасного стану та пошук нових шляхів та резервів розвитку соціальної сфери села, обґрунтування необхідності ринкового регулювання її розвитку та реформування економічних відносин. Для досягнення цієї мети необхідним є вирішення наступних завдань:

- вивчити та удосконалити методику дослідження соціальної сфери села;

- провести аналіз сучасного стану соціальної сфери як на рівні регіону, так і на мікро рівні;

- визначити напрямки реформування економічних відносин в сільській соціальній сфері та удосконалити модель реорганізації її підприємств, установ і організацій;

- розробити модель фінансування соціальної сфери села на рівні сільської ради при створенні додаткового джерела фінансових ресурсів;

- здійснити економіко-математичне обґрунтування пріоритетності та прогнозування соціального розвитку села на основі факторного аналізу;

- визначити перспективи розвитку регіональної соціальної сфери села та розробити пропозиції по поліпшенню її функціонування;

Об’єктом дослідження є соціальна сфера села Хмельницької області та її соціальна інфраструктура. Інформаційною базою дослідження є дані Державного комітету статистики України, Хмельницького обласного управління статистики, районних відділів статистики про розвиток соціальної сфери села, річних звітів господарств, фінансова документація фінансових органів та місцевих органів влади, окремі форми статистичної звітності.

Предметом дослідження виступають теоретичні, методологічні та прикладні аспекти формування, функціонування та розвитку соціальної сфери села досліджуваного регіону та його соціальної інфраструктури в умовах ринкового реформування аграрного сектора економіки.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є діалектичний метод, а також наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів. При проведенні дослідження використовувалася спеціальна література з проблем економічного, соціального, демографічного розвитку сільських територій, а також Закони України, Постанови Кабінету Міністрів України, Укази Президента України, які стосуються соціально-економічного розвитку села.

Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження застосовувалися наступні методи: аналіз і синтез, узагальнення - при дослідженні теоретичних аспектів формування, розвитку та функціонування соціальної сфери на селі; порівняння, групувань, графічний - при дослідженні сучасного стану соціальної сфери села, демографічної ситуації, рівня життя сільського населення; кореляційний аналіз, моделювання, експериментальний та монографічний – при факторному аналізі, прогнозних розрахунках, розробці шляхів і напрямків удосконалення економічних відносин та розвитку сільської соціальної сфери під час ринкового реформування аграрного сектора економіки. При обґрунтуванні механізму та напрямків реформування соціальної сфери села та внесенні пропозицій по покращенню її функціонування застосовувався абстрактно-логічний метод.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у проведенні комплексної оцінки розвитку, визначенні і обґрунтуванні підходів та механізмів удосконалення економічних відносин у сільській соціальній сфері Хмельницької області в умовах реформування аграрного сектора економіки. В результаті дослідження отримано такі основні наукові результати:

- дістала подальший розвиток та удосконалення методика дослідження соціальної сфери села в масштабі країни, регіонів та окремо взятих сільських рад, яка, крім основних елементів, передбачає вивчення фінансових можливостей місцевих сільських бюджетів підтримувати та розвивати соціальну сферу (досі дослідження бюджетів сільських рад не проводилися);

- проведене комплексне дослідження сучасного стану сільської соціальної сфери в умовах аграрної реформи як на рівні регіону, так і на мікро рівні, яке передбачає здійснення порівняльного аналізу і дозволяє оцінити перспективи розвитку соціальної сфери в селах з різним рівнем економічного та соціального розвитку (до цього часу дослідження соціальної сфери села проводилися лише на макрорівні);

- удосконалена модель реорганізації підприємств, організацій, установ соціальної сфери села, в залежності від групи (за можливою зміною форми власності і джерел фінансування), до якої відноситься об’єкт. Вона дозволить впорядкувати та конкретизувати способи реформування власності в кожній з груп соціальних об’єктів (модель виключає оренду як один зі способів реорганізації);

- розроблена модель фінансування соціальної сфери села, яка передбачає створення на рівні сільської ради цільового фонду соціального розвитку села як додаткового джерела фінансування соціальних витрат. Його функціонування дозволить поліпшити фінансове забезпечення соціальних програм та благоустрою сільських населених пунктів;

- проведене економіко-математичне обґрунтування пріоритетності та прогнозування соціально-економічного розвитку села на основі факторного аналізу. Досліджено можливість стабілізації та зростання чисельності сільського населення і продуктивності праці в аграрному секторі економіки Хмельницької області за рахунок досягнення нормативного рівня показників розвитку соціальної сфери;

- визначено перспективи розвитку регіональної соціальної сфери на селі на основі розрахунку рівня освоєності соціальних нормативів та розроблено практичні рекомендації для поліпшення її функціонування, застосування яких сприятиме покращенню демографічної ситуації, відродженню сільської поселенської мережі, зростанню матеріального добробуту селян;

Практичне значення одержаних результатів. Одержані у процесі дослідження результати по визначенню механізму подальшого функціонування та розвитку соціальної сфери на селі мають сприяти покращенню соціально-економічного становища сільських населених пунктів, зростанню ефективності функціонування об’єктів соціальної інфраструктури села, частково вирішити проблему зайнятості сільського населення та його матеріального добробуту, створити умови для виходу села із соціально-демографічної кризи в умовах реформування аграрного сектора економіки та здійснення земельної реформи. Рекомендації автора щодо створення у сільській місцевості цільового фонду соціального розвитку села як додаткового джерела фінансування соціальних витрат прийняті до використання у с.м.т. Смотрич Дунаєвецького району Хмельницької області (довідка № 2047 від 07.05.2002 р.). Пропозиції автора щодо запровадження у сільській місцевості програми “Шкільний автобус” розглянуто і прийнято до впровадження Дунаєвецькою районною державною адміністрацією Хмельницької області (довідка № 4-246 від 05.04.2002 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення соціально-економічних проблем на селі в умовах реформування аграрного сектора економіки. Усі наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, одержані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в роботі використані лише ті ідеї та положення, що є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження, викладені в дисертаційній роботі, доповідались на Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності і господарювання” (17 – 18 травня 2001 р. м. Харків), Всеукраїнській конференції молодих вчених-аграрників “Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК” (22 – 23 листопада 2001 р. м. Київ) та щорічних (1999 – 2002 рр.) науково-теоретичних конференціях професорсько-викладацького складу Подільської державної аграрно-технічної академії.

Публікації. Результати дослідження опубліковано у 6 наукових працях, в тому числі 4 – у фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій - 1,50 друк. арк., з яких особисто автору належить 1,40 друк. арк.

Обсяг та структура дисертаційної роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, списку використаних джерел, висновків і додатків. Дисертація викладена на 193 сторінках комп’ютерного тексту, містить 43 таблиці, 14 рисунків, 20 додатків, бібліографію з 170 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – “Теоретичні основи формування і функціонування соціальної сфери села в умовах аграрної реформи” – досліджено соціально-економічну сутність соціальної сфери, економічні передумови та сучасні тенденції її розвитку в умовах реформування аграрного сектора економіки. Розкрито особливості та значення соціальної сфери у функціонуванні економіки АПК, теоретичні аспекти та правові засади її функціонування, методичні та методологічні основи дослідження.

На основі огляду літературних джерел встановлено, що більшість наукових досліджень з проблем розвитку соціальної сфери села здійснювались під час державного регулювання її розвитку та в дореформений період. За цей час було прийнято ряд законодавчих актів з регулювання соціального розвитку села, що дало помітність деяким позитивним зрушенням в даному напрямку.

Дослідження показали, що в чинному законодавстві України немає єдиного визначення понять “соціальний розвиток села”, “соціальна сфера села”, “об’єкти соціальної сфери села” і вони не виділяються як самостійні категорії. У законах про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу, про охорону здоров’я, про освіту, про культуру та інших законах і підзаконних актах вживаються різні терміни щодо визначення об’єктів соціальної сфери, зокрема, “об’єкти соціально-культурного призначення”, “об’єкти соціальної інфраструктури”, “об’єкти охорони здоров’я, фізкультури і спорту”, “об’єкти інженерної інфраструктури”, “об’єкти житлового фонду” тощо.

З проведеного теоретичного дослідження можна зробити висновок, що соціальна сфера – це складна соціально-економічна система, яка включає населення і поселенську мережу, соціальну інфраструктуру, матеріальний добробут та соціальне забезпечення і покликана створювати умови життєдіяльності населення на виробництві і в побуті.

В недалекому минулому про розвиток соціальної сфери піклувалися сільськогосподарські підприємства. Вони займалися будівництвом соціальних об’єктів, здійснювали матеріальну і фінансову підтримку їх діяльності. Це було їм вигідно, оскільки через зростання рівня соціального обслуговування вони могли впливати на підвищення ефективності виробництва та продуктивності праці. Проте, в умовах становлення ринкових відносин, надмірні соціальні витрати стали обтяжливими для сільськогосподарських підприємств і стримують їх реформування, що зумовило прийняття законодавчих актів про передачу об’єктів соціальної сфери у комунальну власність села.

На сьогоднішній день питання розвитку соціальної сфери є об’єктом дослідження не тільки наукових працівників, а й працівників державних, приватних підприємств, установ та організацій, оскільки стан розвитку соціальної сфери впливає на мотивацію до праці, а звідси – на продуктивність праці та якість виробленої продукції.

Доведено, що спад сільськогосподарського виробництва, який спостерігається в останнє десятиріччя, привів до зменшення реальних доходів сільського населення і, тим самим, до зниження платоспроможного попиту на послуги, які надаються соціальними підприємствами, установами та організаціями. Крім того, низький рівень пенсій не забезпечує навіть мінімального прожиткового мінімуму сільських пенсіонерів. Це призвело до зубожіння значної частини сільських жителів та інших негативних явищ, таких як зниження народжуваності, зростання міграційних процесів, руйнування сільської поселенської мережі. Аналіз сучасної ситуації свідчить про зменшення людності сіл, збільшення кількості населених пунктів, де проживають переважно пенсіонери. При цьому згортається мережа закладів соціальної спрямованості. Спорудження об’єктів соціальної сфери скоротилося до мінімуму, будівництво розпочатих раніше практично припинилося, а існуючі підприємства закриваються, що негативно впливає на рівень забезпечення сільського населення побутовими послугами та благоустрій сільських територій (водопостачання, каналізація, телефонізація, газифікація).

На основі теоретичного аналізу можна зробити висновок, що реформування аграрних і земельних відносин на ринкових засадах, реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств на основі паювання землі та майна, погіршення фінансового стану та зниження платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників, недосконалість кредитно-фінансової системи, демографічна криза, здійснення соціальних перетворень на селі в нових умовах суттєво змінюють зміст і характер суспільних відносин у соціальній сфері села. Процес передачі об’єктів соціальної сфери у комунальну власність зумовлює необхідність дослідження можливостей місцевих сільських бюджетів фінансувати соціальний розвиток села.

Автором доведено, що значний вплив на демографічну ситуацію, продуктивність аграрної праці, життєвий рівень сільського населення здійснює забезпеченість сільської місцевості закладами соціальної інфраструктури та соціальними послугами, оскільки життєдіяльність людини пов’язана з соціальними підприємствами, установами і організаціями практично все життя з часу народження.

Акцентується увага на тому, що розвиток сільської соціальної сфери на місцевому рівні необхідно тісно пов’язувати з економічним станом та ефективністю виробничої діяльності реформованих агропромислових формувань, можливістю останніх виділяти фінансові ресурси на соціальний розвиток села. При цьому не слід відкидати можливість приватних інвестицій як власників соціальних об’єктів, так і благодійників у соціальну сферу села.

Дисертант дійшов висновку, що подальший процес реформування економічного механізму функціонування сільської соціальної сфери спрямований на становлення реального власника соціальних об’єктів, розвиток ринку соціальних послуг у сільській місцевості, стимулювання зайнятості селян, поліпшення їх матеріального добробуту, відродження демографічної бази відтворення трудових ресурсів села.

У другому розділі – “Сучасний економічний стан регіональної соціальної сфери на селі” – проаналізовано рівень розвитку складових елементів соціальної сфери села в досліджуваному регіоні, здійснено аналіз стану інвестування та фінансування соціального розвитку села.

Дослідженнями встановлено, що Хмельницька область, як і інші області України, має свою специфіку і в економічному, і в соціальному розвитку. Зниження економічної ефективності сільськогосподарського виробництва свідчить про неповне використання соціальних факторів зростання продуктивності праці.

Аналіз демографічної ситуації показує, що за останні тридцять років Хмельницька область за чисельністю сільського населення перемістилася з третього місця у 1970 році на дев’яте – у 2000 році, що вказує на поглиблення негативних демографічних процесів. Внаслідок демографічної кризи за останні п’ять років Хмельницька область втратила 45,9 тис. чол. селян і на початок 2001 року їх чисельність склала 674,9 тис. чол. За інтенсивністю природного скорочення сільського населення (на 1000 сільських жителів) Хмельницька область займає шосте місце серед областей України після Вінницької, Київської, Чернігівської, Полтавської та Черкаської.

Встановлено, що на формування чисельності сільського населення значно впливають міграційні процеси. У більшості випадків вони здійснюються з економічних чи сімейно-побутових причин. Пошуки місць праці з високими заробітками є причиною тимчасових міграцій в інші області України, в північні і східні регіони Росії та в країни далекого зарубіжжя. Серед причин зовнішніх міграцій певне значення мають етнонаціональні (виїзд єврейського населення, повернення української діаспори та ін.).

Дослідження показали, що краща демографічна ситуація у базових (передових за рівнем соціально-економічного розвитку) селах, де втрати населення за рахунок депопуляції компенсуються механічним приростом. Опитування показало, що вісім з десяти молодих сільських сімей віком від 25 до 35 років не бажають мати більше однієї дитини мотивуючи своє рішення низьким матеріальним добробутом та невпевненістю у майбутньому.

Більшість сільського населення досліджуваного регіону (38,3%) проживає в середніх за людністю селах, 31,6% - у великих, 30,1% - в малих. За останні п’ять років поселенська мережа залишалася стабільною і налічує 1416 сільських населених пунктів, густота яких на 100 км2 складає 6,9 од., на одну сільську раду припадає 2,5 сіл.

Однією з головних проблем на селі завжди було забезпечення нормальних житлових умов для людини. Селяни створюють житлові умови своєю працею на основі власних фінансових можливостей. Сільський житловий фонд Хмельницької області в 2000 році становив 18119,7 тис. кв.м. У приватній власності знаходиться 98% загального сільського житлового фонду.

Дослідження показують, що економічна криза як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні створила несприятливі умови для розвитку об’єктів соціальної інфраструктури села, що зумовило процеси їх руйнації та закриття. За останні п’ять років значно скоротилася кількість клубів, бібліотек, кіноустановок, лікарень, підприємств торгівлі та побутового обслуговування. Рівень забезпеченості сільської місцевості закладами соціальної інфраструктури по більшості позицій не відповідає соціальним нормативам. Постійне зростання цін на соціальні послуги негативно позначається на життєвому рівні сільського населення. Хоча споживання платних послуг зростає, значним стримуючим фактором його стрімкого росту є зниження реальних доходів селян.

Встановлено, що у сільській місцевості досліджуваного регіону основу платного обслуговування населення складають: житлово-комунальні послуги – 59%, побутові – 21,3%, зв’язку – 13,2%, санаторно-курортні й оздоровчі – 2,5%, культури – 0,5%, виховання та освіти – 0,3% тощо. За останні п’ять років обсяг наданих платних послуг зріс на 56,6% і на кінець 2000 року склав 65894 тис. грн.. Відповідно до цього обсяг платних послуг на душу населення зріс на 67,2% і склав в 2000 році 97 грн.

Акцентується увага на тому, що важливим фактором впливу на ціну та якість платних послуг є приватизація обслуговуючих підприємств, яка дасть можливість створити в сфері соціального обслуговування сільського населення конкурентне ринкове середовище. На початок 2001 року у сільській місцевості області 12,4% підприємств побутового обслуговування знаходилося у приватній власності. Це перукарні, майстерні з пошиття та ремонту одягу і взуття, теле-, радіо-майстерні та інші, які обслуговуються невеликою кількістю працівників. В даний час спостерігається відродження побутового обслуговування на дому (ремонт та пошиття одягу і взуття ) на дому приватними підприємцями. За період з 1996 по 2000 роки обсяг наданих сільському населенню побутових послуг зріс в 2,2 рази, в тому числі на одного сільського жителя – в 2,3 рази і склав відповідно 14049 тис. грн. та 20,7 грн. Подальший розвиток обслуговуючих підприємств має базуватися на основі приватної власності, що дасть поштовх до ефективного функціонування у сільській місцевості ринку соціальних послуг.

Дослідження свідчать про те, що основною сферою зайнятості сільського населення Хмельницької області є сільське господарство, де на початок 2001 року працювало 84,4% зайнятих селян. Що стосується соціальної сфери, то за останні п’ять років чисельність зайнятого в ній сільського населення скоротилася на 6 тис. чол. (15,7%) і в 2000 році склала 32,2 тис. чол. За діючим законодавством працівники сільської соціальної сфери мають змогу отримати земельну ділянку для розширення свого господарства. Згідно зі статистичними даними на початок 2001 року лише 714 (22,2 %) працівників сільської соціальної сфери досліджуваного регіону отримали свої земельні ділянки. Середній їх розмір на одного працівника соціальної сфери складає по області 1,20 га. Опитування показало, що є працівники сільської соціальної сфери, які не бажають брати земельної ділянки, мотивуючи своє рішення тим, що вона надається їм не у володіння, а у користування.

У процесі дослідження дисертант дійшов до висновку, що соціально-економічне та демографічне відродження села має базуватися на забезпеченні продуктивної зайнятості працездатного населення в працездатному віці. Розрахунки показали негативні тенденції зміни її рівня (табл. 1).

Таблиця 1

Рівень зайнятості працездатного населення у

працездатному віці в населених пунктах Хмельницької області з різним рівнем соціально-економічного розвитку

Населені пункти | Чисельність зайнятого працездатного населення у працездатному віці , чол.Чисельність працездатного населення у працездатному віці , чол.Рівень зайнятості працездатного населення у працездатному віці , %

1996 | 2000 | 1996 | 2000 | 1996 | 2000

Дунаєвецький район

* с. Маків | 1321 | 1109 | 1804 | 1800 | 73,2 | 61,6

+ с. Слобідка Рахнівська | 189 | 167 | 269 | 278 | 70,3 | 60,1

# с. Криничани | 53 | 36 | 125 | 126 | 42,4 | 28,6

Кам’янець-Подільський район

* с. Сокіл | 308 | 280 | 350 | 342 | 88,0 | 81,9

+ с. Ульянівка | 117 | 122 | 165 | 160 | 70,9 | 76,2

# с. Привороття | 34 | 22 | 52 | 59 | 65,4 | 37,2

* - базові (кращі за рівнем економічного і соціального розвитку) села ;

+ - села з середнім рівнем розвитку;

# - села з найгіршим рівнем розвитку.

Особливе занепокоєння викликають зміни рівня зайнятості в селах з гіршим рівнем соціально-економічного розвитку, що свідчить як про звуження сфери зайнятості, так і про низький рівень мотивації до праці у виробничих галузях. Дана ситуація може призвести до активізації міграцій працездатного населення, що веде до зменшення людності та занепаду сільських населених пунктів.

Дослідження свідчать про негативні тенденції формування сукупного доходу сільської сім’ї. Так, частка оплати праці в сукупному доході складає 14,0%, тоді як у місті – 27,0%. Основну частину в сукупному доході сільської сім’ї досліджуваного регіону займають негрошові надходження (53,0%), серед яких вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства, складає 36,1%. В структурі грошових доходів статті оплата праці та соціальні виплати (пенсії, стипендії, допомоги) займають майже однакову частку (відповідно 29,8% та 28,9%), тоді як у містах частка оплати праці майже в 2 рази переважає частку соціальних виплат (відповідно 45,6% та 25,0%). Розрахунки показали, що реальна заробітна плата селян знижується, оскільки ціни на товари зростають швидше ніж її номінальний розмір. Це свідчить про зниження матеріального добробуту сільського населення.

В структурі сукупних витрат сільських домогосподарств переважала частка витрат на харчування (68,2%). Згідно із міжнародними критеріями, якщо частка витрат на харчування складає понад 40% сукупного доходу, то це свідчить про низький рівень життя населення.

Дослідження показують, що внаслідок низького матеріального добробуту селян рівень споживання основних продуктів харчування є нижчим від норм: м’яса і м’ясопродуктів –на 50,4%; молока і молочних продуктів – на 37,1%; яєць – на 40,6%; риби і рибопродуктів – на 52,0%; овочів та баштанних – на 46,1%; фруктів, ягід, горіхів, винограду – на 74,3%. Дещо більше від раціональних норм селяни споживають картоплі (на 38,7%), олії та інших рослинних жирів (на 29,2%), хліба і хлібних продуктів (на 29,1%). Це свідчить про те, що у раціоні селян переважають низькобілкові та низькокалорійні продукти.

Основною проблемою відродження, функціонування та розвитку сільської соціальної сфери є дефіцит фінансових ресурсів на всіх рівнях. Як свідчить статистика, за останні п’ять років обсяг капіталовкладень у сільську соціальну сферу скоротився більш як удвічі: на одне село – з 11,9 тис. грн. в 1996 році до 5,5 тис. грн. в 2000 році; на одного сільського жителя – з 23,4 грн. в 1996 році до 11,6 грн. в 2000 році.

Доведено неможливість здійснення капіталовкладень за рахунок місцевих сільських бюджетів, оскільки їх фінансових можливостей не вистачає навіть на фінансування поточних соціальних витрат. Як показують дослідження, лише трохи більше третини сільських рад області виконують річні плани по доходах. Звідси – недостатнє фінансування соціальних проектів, пов’язаних з покращенням матеріально-технічної бази об’єктів соціальної сфери, проведенням капітального ремонту соціальних об’єктів, благоустроєм сільської поселенської мережі та ін.

Як показують розрахунки, щороку біля 60 % видатків бюджетів місцевих рад у сільській місцевості регіону здійснюються за рахунок дотацій з районних бюджетів, що свідчить про неможливість вирішення соціальних проблем на селі зусиллями тільки сільських бюджетів. За останні п’ять років обсяги фінансування соціальної сфери села у Хмельницькій області значно скоротилися. Наприклад, фінансування житлово-комунального господарства скоротилося на 75,5 %, культури та мистецтва – на 43,7 %, соціального забезпечення селян – на 69,8 %. Крім того, зовсім не фінансуються розвиток у сільській місцевості області фізичної культури та спорту. За досліджуваний період зросли витрати тільки на освіту (на 11,9 %) та державне управління (на 76,2 %). Наведені факти свідчать про негативні тенденції розвитку сільської соціальної сфери у Хмельницькій області. Ситуація щороку загострюється і вимагає радикальних кроків як на місцевому, так і на державному рівнях для покращення фінансування соціальних витрат та створення сприятливого інвестиційного клімату у невиробничій сфері. Дослідженнями встановлено, що в базових (передових) сільських населених пунктах Хмельницької області соціальна сфера фінансується набагато краще, ніж в інших, що свідчить про різні умови життєдіяльності селян і створює на селі значне соціальне напруження, тим самим негативно впливаючи на стан мотивації до праці у виробничій сфері.

У третьому розділі – “Удосконалення економічних відносин та розвитку соціальної сфери на селі” – обґрунтовано і викладено основні напрями реформування економічних відносин у сільській соціальній сфері, пропонується ряд організаційно-правових заходів щодо реформування власності в сфері соціального обслуговування сільського населення.

Доведено необхідність реформування економічних відносин у сільській соціальній сфері, яке передбачає, перш за все, прискорення процесів роздержавлення і приватизації соціальних об’єктів. При цьому метою даного процесу є створення у сфері обслуговування сільського населення конкурентного ринкового середовища, оскільки приватизація позитивно вплине на якість соціальних послуг, а конкуренція, крім цього, є могутнім фактором, який стримує зростання цін. Крім того, основною метою реформування соціальної сфери села має стати подолання диспропорцій у рівні соціального обслуговування міського та сільського населення. Реформування власності у сільській соціальній сфері вимагає запровадження жорстких економічних та правових санкцій щодо зловживань у процесі приватизації.

У роботі визначено, що низький платоспроможний попит населення на соціальні послуги “відлякує” потенційних приватних інвесторів від вкладання фінансових ресурсів у невиробничу сферу, адже крім суспільних інтересів вони, перш за все, керуються власними – отримання доходу (прибутку). А про який доход може бути мова, якщо попит не формує пропозицію соціальних послуг. Суттєво підвищити платоспроможний попит населення може тільки ефективне функціонування виробничої сфери, що, в свою чергу, дасть вагомий поштовх у напрямку соціального відродження села.

Дослідження показують, що приватизуватися можуть не всі об’єкти соціально-культурного призначення. Насамперед, це стосується таких стратегічних галузей, якими є освіта, охорона здоров’я, які повинні фінансуватися з державного бюджету.

Автором запропоновано здійснювати реформування власності в сільській соціальній сфері поетапно. Для успішного її проведення початковим етапом має бути групування об’єктів соціальної сфери села, в залежності від можливої зміни форми власності:

- І група (комерційна) – включає заклади, які функціонують на основі приватної власності, метою діяльності, яких є отримання прибутку;

- ІІ група (комунальна) – включає заклади, які функціонують на основі комунальної власності і потребують державних дотацій і підтримки додаткових джерел фінансування;

- ІІІ група (державна) – включає загальноосвітні школи, дільничні лікарні та амбулаторно-поліклінічні заклади, які мають бути визнані стратегічними об’єктами соціальної сфери і повинні фінансуватися з державного бюджету.

Наступним етапом має бути визначення способів реорганізації для кожної з груп соціальних об’єктів на основі запропонованої моделі (рис. 1).

Рис. 1. Модель реорганізації підприємств, установ і організацій соціальної сфери села.

Дана модель дозволить впорядкувати та конкретизувати способи реформування власності в кожній з груп соціальних об’єктів і виключає оренду як один зі способів реорганізації підприємств соціальної сфери. Практика показує, що оренда не сприяє поліпшенню стану соціальних об’єктів, а слугує лише для отримання кінцевого результату (прибутку).

Автором акцентується увага на тому, що в сучасних умовах і після реорганізації об’єктів соціальної сфери села основною проблемою є і буде фінансування соціальних об’єктів другої (комунальної) та третьої (державної) груп, що викликано дефіцитом фінансових ресурсів як у місцевих, так і державному бюджеті. Тому для підтримки соціального розвитку села пропонується створення на території сільської ради додаткового джерела фінансування – цільового фонду соціального розвитку села як неприбуткової благодійної організації (рис. 2).

Рис. 2. Модель фінансування соціальної сфери села з використанням

цільового фонду соціального розвитку села.

Встановлено, що економічна доцільність створення цільового фонду полягає в отриманні значних податкових пільг (звільнення від сплати податків та інших платежів до бюджету). Запропонована модель дозволить поліпшити фінансування соціальних програм та благоустрою сільських населених пунктів.

Сутність діяльності цільового фонду соціального розвитку села полягає в акумулюванні благодійних внесків фізичних та юридичних осіб за рахунок проведення різних благодійних програм та акцій з наступним їх перерозподілом на соціальний розвиток села. Як відомо, самим потужним інвестором є населення, від ступеня довіри якого до фінансових установ залежить обсяг інвестицій як у виробничу, так і соціальну сфери на селі. Банківські установи втратили довіру переважної частини вкладників, що зумовлює необхідність пошуку нових засобів залучення фінансових ресурсів населення. На нашу думку, саме фонд соціального розвитку села має повернути довіру вкладників, оскільки крім благодійних пожертвувань, сільське населення може відкривати у фонді ощадний рахунок на дітей, на навчання, на весілля і т.п.

Доведено, що при використанні цільового фонду соціального розвитку села якісно міняється схема управління соціальною сферою села. При цьому функцію контролю за використанням фінансових ресурсів виконують як державні контролюючі органи, так і наглядова рада цільового фонду соціального розвитку села.

В дисертаційній роботі проведено прогнозування окремих показників соціально-економічного розвитку села. Згідно отриманих розрахунків за методом експоненційного згладжування на 2005 рік чисельність сільського населення буде становити 632,71 тис. чоловік, що на 6,25 % менше, ніж у 2000 році. Прогнозний рівень річної продуктивності праці на цей період становить 4238,2 грн., що на 269,6 грн. менше від середнього рівня за 1991-2000 роки. Крім прогнозування за динамічним рядом проведено прогноз на основі факторного аналізу. При цьому майбутнім значенням факторної ознаки взято нормативне її значення. Отримані прогнози свідчать, що за рахунок покращення показників соціального розвитку села до нормативного рівня можна стабілізувати чисельність сільського населення, досягти росту річної продуктивності праці в сільському господарстві, позитивно вплинути на зайнятість сільського населення в галузях соціальної сфери.

Встановлено, що внаслідок низького рівня виконання соціальних нормативів у Хмельницькій області в 146 сільських населених пунктах необхідно відкрити дитячий дошкільний заклад; школи – в 45 селах; лікарняний заклад – в 51 селі; торгівельний заклад – в 46 селах; їдальні та кафе – в 41 селі; відділення зв’язку – в 47 селах.

В багатьох з цих сіл є вільні приміщення для відкриття даних соціальних об’єктів. Так, для дитячих дошкільних закладів їх мають 86 сіл; шкіл – 14; лікарняних закладів – 31; торгівельних закладів – 67; їдалень та кафе – 30; відділень зв’язку – 16 сільських населених пунктів області. Введення в дію даних закладів частково вирішить проблему забезпечення сільської місцевості соціальними об’єктами. Особливо це стосується тих, для яких є вільні приміщення, оскільки їх відкриття не потребує такого обсягу капіталовкладень, який необхідний для будівництва нових.

Автором обґрунтовано, що будівництво загальноосвітніх шкіл на селі в умовах низького рівня заповнюваності існуючих є недоцільним. Тому більш доцільніше і дешевше буде організувати транспортне перевезення школярів з віддалених сіл до місця навчання, запровадивши в сільській місцевості програму “Шкільний автобус”. При цьому постає проблема транспортного забезпечення цієї програми. Її можна вирішити за рахунок залучення приватних перевізників при умові зменшення їм розміру місцевих податків та зборів, а де немає приватних перевізників – за рахунок централізованого забезпечення сільських рад або шкіл автомобільним транспортом.

В результаті дослідження дисертант дійшов до висновку, що основним завданням соціально-економічного розвитку сіл досліджуваного регіону є підвищення життєвого рівня та якості життя сільського населення. Поряд із забезпеченням зростання матеріального добробуту селян воно передбачає суттєве підвищення рівня їх соціального обслуговування (освітнього, медичного, культурного, побутового, тощо), поліпшення умов праці і відпочинку, якості харчування, оздоровлення екологічної ситуації.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичні узагальнення і зроблено наукове обґрунтування організаційно-економічних важелів впливу на розвиток соціальної сфери села в умовах аграрної реформи. Наслідком їх застосування стане створення у сфері соціального обслуговування сільського населення конкурентного ринкового середовища, поліпшення демографічної ситуації, зростання матеріального добробуту та покращення умов життєдіяльності селян, зростання інвестиційної привабливості соціальної сфери. Результати роботи дають підстави для таких висновків:

1. Реформування аграрного сектора економіки вимагає проведення адекватних перетворень і в сільській соціальній сфері. Процеси реформування аграрної сфери зумовили необхідність передачі соціальних об’єктів, установ та організацій у комунальну власність села. Однак практика показує, що після цього особливих зрушень у напрямку покращення соціального розвитку села не відбулося. Тому подальший розвиток соціальної сфери слід пов’язувати з приватизацією соціальних об’єктів, установ і організацій та їх функціонуванням на основі дослідження попиту і формування відповідно до нього пропозиції соціальних послуг. Це означає, що на селі потрібні нові, кваліфіковані кадри, які орієнтуються в законах ринку та можуть позитивно вплинути на розвиток як виробничої, так і соціальної сфер.

2. Аналіз демографічної ситуації та сільського розселення свідчить, що оздоровлення демографічної ситуації та збереження сільської поселенської мережі на селі має базуватися на забезпеченні продуктивної зайнятості, створенні належних умов праці і відпочинку сільського населення, поліпшенні побутового обслуговування селян, здійсненні пільгового довгострокового кредитування молодих сільських сімей під індивідуальне житлове будівництво, а також на дотриманні законодавства України, за яким місцеві органи виконавчої влади зобов’язані зберігати сільські населені пункти, відновлювати хутірські та інші поселення.. Особливої уваги при цьому потребують бригадні села.

3. В сучасних умовах зусилля державних та місцевих органів влади мають бути спрямовані на збереження існуючої мережі об’єктів соціальної сфери та введення в дію тимчасово непрацюючих, оскільки за останні п’ять років капіталовкладення в соціальну сферу села Хмельницької області скоротилися більш як вдвічі. Будівництво об’єктів соціальної сфери необхідно здійснювати у відповідності із соціальними нормативами в залежності від людності кожного окремо взятого села.

4. Дослідження матеріального добробуту свідчить про низький рівень життя сільського населення. Поліпшення матеріального добробуту селян можливе при збільшенні заробітної плати працівників агропромислових формувань та соціальної сфери,