НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЧЕРНЯВСЬКИЙ Сергій Сергійович

УДК 343.977

МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ

БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

Спеціальність: 12.00.09 – кримінальний процес

та криміналістика; судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі криміналістики Національної академії внутрішніх справ України, МВС України.

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Бахін Володимир Петрович, Академія державної податкової служби України, професор кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Матусовський Григорій Абрамович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри криміналістики

доктор юридичних наук, професор Постіка Ігор Володимирович, Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри криміналістики

Провідна установа Львівський національний університет імені Івана Франка МОН України (м. Львів).

Захист відбудеться 22.05.2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ – 35, Солом'янська пл., 1).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ – 35, Солом'янська пл., 1).

Автореферат розісланий 22.04. 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук, доцент Є.Д. Лук'янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Економічна злочинність останнім часом набуває загрозливих розмірів. Статистичні дані свідчать про щорічне зростання кількості зареєстрованих злочинів у сфері економіки. Аналіз щорічних статистичних звітів дозволяє упевнитися, що економіка держави продовжує зазнавати великих втрат від злочинних посягань, а її подальша криміналізація не лише заважає подоланню кризових явищ, а й поглиблює їх.

Криміногенну ситуацію у сфері економіки дедалі погіршують суттєві суперечності між системою законодавства, яке певною мірою зберігає архаїчні правові положення та диспозиції, науковими концепціями, що взагалі не надають конкретного визначення поняттю “економічні злочини”, та потребами правоохоронної практики у вдосконаленні наявного арсеналу правових засобів протидії злочинним діянням такого спрямування. Сьогоденні потреби поставили перед наукою невідкладне завдання – всебічно вивчити нові кримінальні процеси та явища, трансформувати існуючі та створити нові криміналістичні методики боротьби з ними.

В умовах економічних перетворень з'явилися нові види кримінально-караних діянь, механізмів, технологій, способів їх підготовки, вчинення та приховання у різних галузях господарської та фінансової діяльності. Найбільше зростання злочинних проявів зареєстровано у банківській сфері. У сучасних умовах вона розглядається як масштабно криміналізована ланка економіки, зона особливої складності стосовно контролю з боку правоохоронних органів. Ця тенденція підтверджується станом та динамікою злочинності у банківській сфері. Кількість злочинів тут за останні три роки збільшилась майже втричі і складає близько 9 тис., з яких 4,1 тис. – у сфері діяльності комерційних банків. У 2000 р. закінчене розслідування близько 6,2 тис. злочинів у сфері банківської діяльності. Щорічне зростання кількості банківських злочинів збільшує розміри заподіяної ними шкоди.

Особливу роль у банківській системі відіграє одна з головних функцій банку – кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян. Підвищена суспільна небезпека злочинів у сфері банківського кредитування визначається передусім такими факторами

По-перше, злочини у сфері банківського кредитування завдають істотних збитків не лише комерційним банкам та вкладникам, а й негативно впливають на функціонування усієї економічної системи держави. У багатьох випадках одержані злочинцями кошти переводяться за межі України, де зберігаються на незаконно відкритих рахунках. Таким чином, крім прямих збитків, спричинених неповерненням до банків кредитних ресурсів, державним інтересам також завдається величезна шкода у вигляді прискорення інфляційних процесів, знецінення національної валюти, що, зрештою, може призвести до “знекровлення” кредитно-фінансової системи.

По-друге, злочинна діяльність такого спрямування характеризується різноманітністю, високоінтелектуальним характером, швидкою адаптацією злочинців до нових форм та методів підприємницької діяльності, що дозволяє відносити кримінальні справи про ці злочини до категорії особливої складності та вимагає від слідчих застосування додаткових знань та можливостей. Розслідування таких діянь у багатьох випадках надто ускладнюється тим, що його повноцінному проведенню одночасно протидіють як злочинці, так і недобросовісні банкіри. Перші, у більшості випадків, переховуються “під вивісками” легальних підприємницьких структур, використовують у злочинних цілях ім'я господарюючого суб'єкта – юридичної особи та різноманітні цивільно-правові відносини. Таке “прикриття” дозволяє легко маскувати злочин під легальну фінансово-господарську діяльність, за якою дуже важко розпізнати злочинну комбінацію. Інші, здебільшого в особі керівництва банківських установ, насамперед посадових осіб, які за хабарі видали неповернуті кредити, усіляко “гальмують” слідство, використовуючи численні корупційні “важелі” та значні фінансові можливості.

По-третє, злочини у сфері банківського кредитування залишаються складними для слідчого пізнання. Методика їх розслідування досі ще недостатньо розроблена.

Брак належного слідчого досвіду та узагальненої слідчо-судової практики, недосконалість законодавства в умовах значної протидії зусиллям правоохоронців з боку зацікавлених осіб, призводить до того, що переважна більшість кримінальних справ не “доходить” з різних обставин до стадії судового розгляду.

З початком процесу економічних перетворень в Україні, названі вище криміногенні прояви у банківській сфері зумовили активне проведення правових досліджень, раніше невідомих процесів та явищ. Теоретичну базу для цього створили наукові праці криміналістів, які досліджували проблеми методики розслідування, зокрема корисливих злочинів проти власності та посадових розкрадань. Вагомий внесок у вивчення цієї проблеми зробили відомі криміналісти – Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, С.П. Голубятников, О.В. Горбачов, Г.А. Густов, Л.Я. Драпкін, М.К. Каминський, Н.І. Клименко, О.Н. Колесніченко, В.О. Коновалова, В.К. Лисиченко, Г.А. Матусовський, В.О. Образцов, І.В. Постіка, В.Г. Танасевич, М.С. Уткін, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков та інші.

Окремим проблемам злочинної діяльності у банківській сфері за умов колишнього СРСР приділяли увагу у своїх працях С.І. Анненков, Н.С. Євдокімова, С.С. Куклянскіс, В.Я. Осенін, О.Н. Поздняков, В.І. Теребілов, Ю.В. Цвєтков.

В окремих статтях, що з'явилися останнім часом, у ряді монографій та дисертацій (В.Ю. Абрамов, А.І. Долгова, Б.В. Волженкін, Л.Д. Гаухман, С.Е. Каіржанова, В.Д. Ларічев, О.М. Литвак, С.В. Максимова, А.І. Ольшаний, В.М. Попович, В.П. Ревін, Л.М. Стрельбицька, Г.А. Тосунян, П.С. Яні) аналізуються кримінально-правові, кримінологічні, процесуальні, оперативно-розшукові аспекти злочинності у банківській сфері.

Безсумнівно, названі автори внесли чимало нового в теорію і практику розкриття та розслідування злочинів у банківській сфері, створили значне наукове підґрунтя для подальших досліджень. Але варто звернути увагу, що цілий ряд важливих для теорії криміналістики та правоохоронної практики напрямів цієї проблеми продовжують залишатися недослідженими. Переважна більшість науковців розглядає криміналістичні проблеми злочинів у сфері банківського кредитування фраґментарно, у рамках загального класу економічних злочинів або широкої групи банківських злочинів (В.З. Багинський, В.Д. Ларічев, Г.А. Матусовський, Р.С. Сатуєв). Інші дослідники, звертаючись до окремих питань розслідування злочинів у сфері банківського кредитування (О.П. Бущан, О.Ф. Волобуєв, Л.М. Стрельбицька, М.П. Яблоков), того ж часу, не охоплюють усього спектру важливих проблем криміналістичної методики.

Таким чином, спеціальних наукових розробок, у яких би комплексно досліджувались проблеми криміналістичної методики розслідування злочинів у сфері банківського кредитування, дотепер немає. Важливість наукової розробки цієї теми викликана ще й тим, що комплексне її дослідження на підставі вивчення даних слідчо-судової практики у поєднанні із досягненнями вітчизняних та зарубіжних наук правового та економічного циклу, дозволить запропонувати практиці нові прийоми боротьби з цією групою злочинів економічного спрямування, що відповідатимуть сучасному рівню розвитку науки, і мають стати практичним інструментарієм для слідчих та оперативних працівників.

Саме ці обставини, на думку автора, свідчать про актуальність обраної ним теми дослідження, про її науково-теоретичну та практичну значимість.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження відповідає Державній програмі боротьби зі злочинністю, затвердженій Постановою Верховної Ради України від 25.06.1993 р., пов'язаний із Комплексною цільовою програмою боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., затвердженою Указом Президента України від 17.09.1996 р. за № 837/96 та Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затверд-женою Указом Президента України від 25.12.2000 р. за № 1376/2000. Ця тема зареєстрована в Управлінні координації та планування наукових досліджень Академії правових наук України. Проведення даного дослідження включене до плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України.

Мета та завдання дисертаційного дослідження. Основною метою наукового пошуку є формулювання теоретичної системи знань про досліджувану проблему на основі її комплексного криміналістичного аналізу та розробка науково обґрунтованих основ спеціальної методики розслідування злочинів у сфері банківського кредитування.

Для досягнення мети дисертаційного дослідження дисертант поставив такі завдання:

·

· вивчити структуру та особливості функціонування сучасної банківської сфери, окреслити специфіку криміногенних проявів у сфері банківського кредитування, провести класифікацію злочинів у цій сфері за кримінально-правовими та криміналістичними підставами;

· виявити та розкрити зміст основних елементів криміналістичної характеристики злочинів у сфері банківського кредитування, описати їх;

· дослідити особливості виявлення злочинів, проведення попередньої перевірки та порушення кримінальної справи, визначити типові слідчі ситуації та версії початкового етапу розслідування, стосовно яких розробити відповідні програми слідчо-оперативних заходів;

· розкрити особливості організації і тактики проведення окремих слідчих дій, окреслити специфіку одержання інформації з матеріальних джерел та від людей, визначити характер та причини слідчих помилок, виділити основні форми протидії розслідуванню;

· визначити порядок та умови використання спеціальних знань у розслідуванні, характер та форми використання допомоги спеціалістів, проблеми контрольно-ревізійної та експертної діяльності стосовно вирішення оперативно-слідчих завдань;

· дослідити особливості взаємодії слідчих та оперативних апаратів, встановити фактори, що ускладнюють використання оперативно-розшукових можливостей в розслідуванні, а також вивчити проблеми взаємодії правоохоронної та банківської систем на сучасному етапі.

Об'єктом дисертаційного дослідження є злочини у сфері банківського кредитування, а також оперативно-розшукова, слідча, судова та банківська практика за період 1996-2001 рр.

Предметом дослідження обрані: істотні, сталі та закономірні зв'язки між соціальною діяльністю у сфері банківського кредитування та кримінальними проявами у цій сфері; закономірності злочинної діяльності у сфері банківського кредитування; позитивна практика використання органами розслідування окремих засобів протидії злочинам у сфері банківського кредитування; напрями підвищення ефективності криміналістичних засобів виявлення, розслідування та попередження кримінальних зазіхань на кредитні ресурси банків.

Методи дослідження. В процесі дослідження були використані основні положення теорії пізнання, а також загальнотеоретичні положення криміналістики, кримінального права, кримінального процесу, кримінології та інших правових наук, філософії, наук економічного циклу, що визначає комплексний характер цього дослідження. Вирішення поставлених перед дисертантом завдань відбувалось із врахуванням сучасної наукової думки та чинного законодавства. У процесі дослідження використовувався як загальний діалектичний метод, так і окремі наукові методи: порівняльний, системно-структурний, історико-правовий, статистичний, логіко-юридичний та інші.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, законодавство країн СНД та інших країн, міжнародні договори, підзаконні акти, що регулюють правоохоронну та банківську діяльність.

Теоретичною основою дисертації стали наукові досягнення у галузі філософії, логіки, кримінології, кримінального та кримінально-процесуального права, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, юридичної психології, банківського права, а також інших галузей наукових знань, що стосуються питань організації розслідування і попередження злочинів.

Емпірична база дослідження включає:

·

· зведені дані вивчення за розробленими анкетами матеріалів 100 архівних та таких, що знаходяться у провадженні, кримінальних справ (225 епізодів злочинної діяльності) про злочини у сфері банківського кредитування;

· узагальнені результати опитувань за розробленими анкетами у якості експертів з цієї проблеми 152 слідчих, 148 оперативних працівників, які здійснюють безпосереднє обслуговування об'єктів банківського бізнесу, та 50 банківських службовців;

· використані огляди слідчо-судової практики, офіційні звіти та довідки, а також інші аналітичні матеріали, зібрані у підрозділах системи МВС України, Генеральній прокуратурі України, судових органах міської та районної ланок, Національному банку України;

· результати особистих спостережень з використанням власного досвіду слідчої роботи дисертанта, який працював у відділі з розслідування злочинів у сфері економіки СУ ГУМВС України в місті Києві.

Достовірність висновків автора підтверджується тим, що, по-перше, емпірична база аналізувалась тривалий час, а, по-друге, охопила репрезентативну кількість джерел. Це дозволило простежити за усіма вивченими процесами, забезпечити переконливість одержаних результатів та обґрунтованість сформульованих на їх основі висновків. Здійснені в ході роботи над дисертацією узагальнення та аналіз емпіричного матеріалу широко використані у дослідженні, а їх результати лягли в основу висновків та пропозицій, сформульованих по його закінченні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих питань дисертація є першою в Україні спробою на монографічному рівні закласти основи методики розслідування злочинів у сфері банківського кредитування. Дослідження виконано шляхом використання суміжних галузей знання на стику юридичних та економічних наук, внаслідок чого носить комплексний характер.

Теоретична цінність дослідження, висновків та пропозицій полягає в тому, що вони є істотним внеском до загальної теорії науки криміналістики, зокрема методики розслідування злочинів, як її окремий розділ.

Проведене дослідження дозволило сформулювати положення, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та правоохоронної практики, а також:

·

· конкретизувати місце злочинів у сфері банківського кредитування у системі економічних злочинів, визначити їх поняття та обґрунтувати запропоновану класифікацію, що відображає сутність одержаних дисертантом теоретичних висновків та спирається на криміналістичні ознаки;

· розробити структуру криміналістичної характеристики злочинів у сфері банківського кредитування, розкрити зміст та взаємозв'язки її елементів;

· визначити засоби вдосконалення діяльності слідчих та оперативних апаратів на початковому етапі розслідування злочинів у сфері банківського кредитування, висунути практичні рекомендації щодо організації і тактики проведення окремих слідчих дій, умов та порядку одержання доказової інформації з матеріальних джерел та від людей;

· сформулювати пропозиції, пов'язані із розв'язанням проблемних питань використання спеціальних знань в розслідуванні злочинів у сфері банківського кредитування;

· висвітлити напрями підвищення ефективності взаємодії слідчих з оперативними апаратами та використання оперативно-розшукових даних в розслідуванні, а також шляхи подальшої оптимізації механізму взаємодії правоохоронних органів з іншими державними і недержавними структурами у напрямку спільної протидії банківським злочинам.

Обґрунтованість наукових висновків та рекомендацій зумовлена глибокою та досконалою розробкою теми. Використання значного масиву наукових джерел та емпіричних даних забезпечило репрезентативність одержаних результатів дослідження, переконливість сформульованих на їх основі висновків.

Практична значимість одержаних результатів полягає передусім у тому, що обґрунтовані в дисертації висновки і пропозиції спрямовані на вдосконалення правоохоронної діяльності щодо виявлення, розслідування та попередження злочинів у сфері банківського кредитування. Проведене дослідження визначається чітко вираженим прикладним аспектом, оскільки містить сукупність методичних рекомендацій, що мають стати зручним інструментом розслідування злочинів цієї групи, а також інших економічних злочинів. Сформульовані висновки та пропозиції дозволяють виявити такі джерела оптимізації зусиль правоохоронних органів, які до цього використовувались не повною мірою, забезпечити усунення “вузьких місць” у їх діяльності, знайти позитивні фактори та на їх основі розробити заходи, що мають сприяти поступовому підвищенню ефективності такої діяльності у банківському секторі.

Одержані в дисертації висновки та висунуті пропозиції використані в ході законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності щодо внесення змін та доповнень до проекту Закону України “Про профілактику злочинів” стосовно заходів попередження економічної злочинності.

Розроблені дисертантом методичні рекомендації позитивно оцінені практичними працівниками слідчих підрозділів МВС України, прокуратури та впроваджені у їх діяльність протягом дослідження.

Окремі положення дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України при викладанні курсу “Криміналістика” та спецкурсу “Актуальні проблеми розслідування банківських злочинів”, а також на базі криміналістичного музею.

Матеріали дисертації також можуть бути використані для законотворчого, організаційного, методичного, інформаційного забезпечення діяльності органів державної влади, правоохоронних органів, органів державного контролю та нагляду, судових органів, банківських структур та інших недержавних організацій, зацікавлених у протидії злочинності у банківській сфері, в процесі викладання курсу криміналістики у вищих навчальних закладах, та у рамках професійної підготовки практичних працівників правоохоронних відомств.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорена на засіданні кафедри криміналістики Національної академії внутрішніх справ України і дістала позитивний відзив. Основні теоретичні положення дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми криміналіс-тики” (Донецьк, березень 2001 р.); “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, березень 2001 р.). Матеріали дисертації обговорювались на практичних семінарах, що проходили на базі Національної академії, інших навчальних закладів, практичних підрозділів системи МВС України.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані у 6 наукових статтях (2 з яких у співавторстві, де участь дисертанта складає 50%), з яких 5 у фахових виданнях.

Структура дисертації визначається метою та завданнями дослідження, відповідає логіці наукового пошуку та вимогам ВАК і композиційно складається зі вступу, двох розділів, що поєднують вісім підрозділів, висновку, списку використаних джерел (365 найменувань) та 23 додатків, що вміщені на 69 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 309 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність та новизна теми дослідження, визначаються його мета та завдання, об'єкт, предмет, методологічна, емпірична і науково-теоретична основи, зв'язок з науковими програмами, показана теоретична та практична значимість одержаних результатів, їх впровадження та апробація, наведені дані про публікації і структуру дисертації.

Перший розділ “Поняття та криміналістична характеристика злочинів у сфері банківського кредитування” складається з чотирьох підрозділів, присвячених вивченню структури та криміналістичних особливостей функціонування сучасної банківської системи та сфери банківського кредитування, як її ланки, класифікації злочинів у цій сфері, розкриттю змісту структурних елементів криміналістичної характеристики цих злочинів.

У першому підрозділі “Поняття та система економічних злочинів” автор на основі положень кримінального права, кримінології, криміналістики, із врахуванням сучасного стану наукової думки та практичних потреб сьогодення надає концептуальне визначення поняття “економічні злочини” та виділяє критерії, за якими можливе віднесення економічних злочинів до криміналістично однорідної групи.

Економічні злочини визначені в дисертації як сукупність передбачених кримінальним законом, однорідних за кримінологічною ознакою, умисних або необережних діянь, що посягають на економічні відносини (власність, порядок здійснення підприємницької діяльності тощо), вчинені особами, які, будучи безпосередньо включені в систему економічних зв'язків та відносин, реалізують свої професійні функції у процесі здійснення економічної діяльності.

Піддавши науковому аналізу роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, дисертант приходить до висновку, що формування єдиного за змістом та обсягом поняття економічних злочинів надасть можливість предметніше та цілеспрямованіше проводити наукові дослідження, конкретизувати об'єкт вивчення, закласти єдині критерії оцінки цього явища та результатів боротьби з ним наукою і практикою.

У другому підрозділі “Характеристика кредитно-банківської діяльності та класифікація злочинів у сфері банківського кредитування” дисертант, аналізуючи правові джерела, посилаючись на результати емпіричних досліджень, виділяє комплекс криміналістично значущих особливостей функціонування сучасної банківської системи та визначає специфіку криміногенних проявів стосовно до сфери банківського кредитування, як її ланки.

Автор приходить до висновку, що за сучасних умов кримінальну ситуацію у банківській сфері визначають такі чинники: 1) інтелектуальний характер злочинів проявляється насамперед у використанні злочинцями нових форм та інститутів ринкової економіки; 2) щорічно зростає кількість злочинів та збільшуються розміри заподіяної ними шкоди; 3) високий ступінь латентності банківських злочинів; 4) кримінальні інтереси у банківському секторі поступово концентруються з метою використання цих установ для організації каналів переведення незаконно здобутих капіталів за кордон з їх подальшою легалізацією; 5) наявна тенденція до симбіозу корупції, організованої злочинної діяльності із банківською злочинністю; 6) низька ефективність діяльності правоохоронних органів у напрямку протидії банківській злочинності.

Вивчення дисертантом чинного законодавства, правоохоронної та банківської практики дозволяє констатувати, що кредитні операції банків обіймають два основні етапи: перший – запозичення вкладів від юридичних та фізичних осіб (пасивні операції), другий – їх розміщення у вигляді видачі кредитів позичальникам (активні операції). На цьому етапі, на відміну від першого, кримінальний простір характеризується значним різноманіттям кримінальних способів, прийомів та видів злочинних зазіхань. В процесі становлення ринкових відносин сфера активних кредитних операцій комерційних банків вийшла з під прямого контролю держави та у правовому відношенні опинилась практично беззахисною від злочинних зазіхань. Остання обставина уможливлює ефективне приховання слідів злочинів та створює численні проблеми у доказуванні злочинної події.

Піддавши аналізу існуючі в криміналістичній науці погляди на проблему класифікації злочинів, автор обґрунтовує тезу про недостатність лише кримінально-правової класифікації, оскільки злочинна діяльність у досліджуваній сфері здебільшого являє собою складну сукупність різних за своєю природою кримінально-караних дій.

Із врахуванням сучасного стану кримінального законодавства, вбачається доцільним виділити чотири основні групи злочинів у сфері банківського кредитування, що визначатимуть відповідні напрями протидії криміналізації у цій сфері, і зокрема: 1) злочини, безпосередньо спрямовані на незаконне одержання банківських кредитів (“основні”) – (ст. ст. 190, 191, 192, 222 КК України); 2) злочини економічного спрямування, що передбачають відповідальність за заподіяння непрямої шкоди кредиторам або виступають способами підготовки, вчинення та приховування перших (ст. ст. 202, 205, 207-209, 218-221 КК України); 3) інші злочини, які сприяють досягненню основного злочинного результату (ст. ст. 200, 357, 358, 361, 363 КК України); 4) злочини, пов'язані із протиправною діяльністю службових осіб (ст. ст. 365-370 КК України).

Третій підрозділ “Способи вчинення злочинів” присвячений аналізу основного структурного елементу криміналістичної характеристики злочинів у сфері банківського кредитування – способу, що виступає своєрідним “ключем” до описання інших криміналістично значущих її елементів.

Спосіб вчинення банківських злочинів, як наукова проблема та об'єктивна реальність, розглянутий автором в динаміці та у кореляційному зв'язку із змінами, що відбуваються в економічному бутті суспільства. Зокрема, наголошується на суттєвих змінах у механізмі вчинення розкрадань та інших корисних зазіхань на кредитні ресурси банків.

Вивчення слідчо-судової практики дозволяє виділити три загальні групи способів злочинної діяльності у сфері активних кредитних операцій: 1) незаконне одержання банківського кредиту, пов'язане із економічним шахрайством (79% вивчених кримінальних справ); 2) заволодіння кредитними ресурсами із використанням змови представників банку-кредитору та позичальника (18% справ); 3) посягання працівників банків на кредити, що зберігаються у цих установах на рахунках позичальників (3%).

Запропонований напрямок систематизації способів вчинення злочинів у сфері банківського кредитування вбачається орієнтиром для подальшої розробки спеціальних методик розслідування на конкретнішому рівні.

Як показав проведений нами аналіз, сьогодні, в структурі злочинної діяльності у сфері банківського кредитування переважає економічне шахрайство, що якісно відрізняється від раніше відомих способів заволодіння чужим майном. Принципові його відмінності полягають насамперед у тому, що економічне шахрайство: 1) сформовано та подано у формі злочинного бізнесу під прикриттям різноманітних форм та інституцій легальної фінансово-господарської діяльності комерційних підприємств; 2) передбачає наявність потрібного алгоритму заздалегідь підготовлених, чітко структурованих та вміло керованих злочинних дій (операцій, схем); 3) дозволяє злочинцям використовувати формальний збіг підготовчої стадії шахрайства із законною економічною діяльністю для маскування злочину під цивільно-правові відносини, що значно ускладнює виявлення ознак злочинної події.

Злочинна діяльність у сфері банківського кредитування являє собою складний процес, що включає три етапи: підготовку до злочину, реалізацію злочинного наміру та приховання злочину. Вивчення слідчої практики свідчить, що злочинці тут найчастіше застосовують “типові” кримінальні механізми, характерні для багатьох інших економічних злочинів, зокрема: використовують підроблені документи для введення в оману представників банку-кредитору (97% з числа вивчених кримінальних справ); використовують у якості забезпечення кредиту юридично неналежне або фактично відсутнє заставне майно (72%); одержують обманним шляхом гарантії (поручительства) під “безнадійні” кредити (23%); створюють та використовують фіктивні підприємницькі структури (19%); навмисне доводять підприємства-позичальники до фінансової неспроможності та застосовують інші механізми кримінального банкрутства (10%).

Логічним продовженням злочинної діяльності є використання коштів, здобутих злочинним шляхом, яке одночасно виступає способом приховання злочинних дій. Дисертант звертає особливу увагу на “приховання”, як структурний елемент способу вчинення злочинів, оскільки на цьому етапі злочинці найчастіше вдаються до застосування складних схем конвертації та перетворення у готівку безготівкових грошових сум, одержаних незаконним шляхом, а також до їх подальшої легалізації (“відмивання”) за допомогою різноманітних злочинних схем.

У четвертому підрозділі “Характеристика особи злочинця, предмету злочинного посягання та слідової картини” систематизовані криміналістично значущі відомості стосовно інших структурних елементів криміналістичної характеристики злочинів у сфері банківського кредитування.

В прикладному плані вбачається доцільним при систематизації ознак злочинців у сфері банківського кредитування класифікувати суб'єктів злочину таким чином: 1) представники юридичної особи (підприємства – позичальника); 2) представники банківської установи (банку – кредитора); 3) представники “третіх” організацій та інші особи, послугами яких користувалися злочинці.

Першу класифікаційну групу складає великий контингент з числа громадян-підприємців, засновників або власників суб'єктів підприємницької діяльності, посадових осіб підприємств всіх форм власності. Злочини, що вчинюються цією групою осіб, носять характер шахрайських зазіхань на кредитні ресурси банків з метою їх подальшого розкрадання або нецільового використання. Серед осіб цієї класифікаційної групи порівняно високий рівень освіченості та спеціальної професійної підготовки. Дані про соціальний статус притягнутих до кримінальної відповідальності свідчать про те, що більшість осіб займають високе службове становище і мають великі доходи.

Іншу групу злочинців у сфері банківського кредитування (9% від загальної кількості вивчених осіб, притягнутих до відповідальності по вивчених нами справах), складають представники банківських установ, які мали відношення до кредитних операцій: керівники банку; інші посадові особи, які відповідали за проведення банківських операцій; технічні працівники банку. До першої та другої категорій належать відповідальні службові особи банку, які займають керівні посади, добре орієнтуються у технологічній обстановці та специфіці кредитних відносин. Особи з числа керівників банківських установ нерідко в імперативному порядку вирішують питання розподілу банківських кредитних ресурсів, мають широкі ділові та особисті стосунки з клієнтурою та банківським персоналом, володіють важливою банківською інформацією, у тому числі й таємною.

В окремих випадках у вчиненні злочинів на окремих етапах злочинної діяльності беруть участь “підставні” особи. На роль таких виконавців організатори злочинів підбирають громадян, які переважно не мають постійної роботи та певного місця проживання, ведуть аморальний спосіб життя, психічно хворих, раніше засуджених тощо.

Вивчення правоохоронної практики дозволяє автору зробити висновок, що злочинна діяльність у сфері банківського кредитування (77% з числа вивчених нами кримінальних справ) передусім явище групове. Найчастіше (у 86%) злочинні групи являли собою добровільні тимчасові об'єднання на період вчинення конкретного злочину (серії злочинів) чисельністю 2-4 особи, створені на підставі формально існуючих виробничих зв'язків. Ролі у таких групах поділені із урахуванням посадового становища (або функціональних можливостей) та злочинного досвіду їх членів.

Предмет злочинних посягань у досліджуваній сфері – безготівкові грошові кошти (кредитні ресурси банку), які за своєю сутністю є записами грошових сум на банківських рахунках. Їх обіг пов'язаний із проведенням окремих банківських операцій (кредитних, розрахункових, валютних тощо) та відображений у відповідних документах. Специфічним предметом злочинного посягання в окремих випадках виступає конфіденційна банківська інформація, що зберігається на комп'ютерних носіях.

Підготовка до злочинів, їх вчинення та приховування неможливі без утворення різноманітних матеріальних та ідеальних слідів. Спектр об'єктів слідоутворення стосовно злочинів у сфері банківського кредитування досить широкий. Нами він поданий у вигляді шести великих груп: 1) документи (бухгалтерські, господарські, реєстраційні тощо); 2) предмети (печатки, штампи, зразки бланків тощо); 3) приміщення (складські, офісні, житлові та ін.); 4) товарно-матеріальні цінності (рухоме, нерухоме майно) та грошові кошти (готівкові та безготівкові, в тому числі електронні банківські розрахунки); 5) електронні носії інформації (системні блоки комп'ютерів, жорсткі та гнучкі магнітні диски, лазерні диски тощо); 6) пам'ять людей (ідеальні сліди).

В окремих випадках можна виділити сліди, що вказують на кримінальний характер дій та злочинний спосіб. Вони є одночасно ознаками злочину. В основу систематизації ознак злочинів у сфері банківського кредитування можуть бути покладені різні підстави, а саме: характер факту-ознаки; вид документу, що відображає відповідну інформацію; етап технологічного процесу кредитування; спосіб вчинення злочину або окремий кримінальний механізм.

Другий розділ “Особливості організації і тактики розслідування злочинів у сфері банківського кредитування” складається з чотирьох підрозділів, де висвітлюються аспекти вдосконалення діяльності правоохоронних органів на початковому етапі розслідування цих злочинів, виявлена специфіка проведення окремих слідчих дій, проаналізовані проблемні питання використання спеціальних знань, оперативно-розшукового забезпечення та взаємодії в розслідуванні.

У першому підрозділі “Особливості виявлення злочинів, попередньої перевірки та початкового етапу розслідування” автор стверджує, що виявлення злочинів у сфері банківського кредитування є самостійним етапом правоохоронної діяльності. Він характеризується специфічним поєднанням комплексів різних за своєю природою та можливостями методів: криміналістичних, економічних, технічних, оперативно-розшукових та передбачає широку аналітичну роботу. Характер початкової інформації про злочини та відсутність “потерпілої сторони”, у звичному розумінні, зумовлюють пріоритет оперативно-розшукових заходів, що є найефективнішим способом виявлення ознак таких діянь.

Вирішальну роль на стадії попередньої перевірки інформації про злочин відіграє обсяг та зміст первинного матеріалу, потрібного для обґрунтованого порушення кримінальної справи, ефективного розслідування та судової перспективи.

Кримінальні справи про злочини у сфері банківського кредитування варто відносити до категорії підвищеної складності, що визначається їх багатоепізодним характером, великим обсягом матеріалів та потребою розв'язання широкого спектру слідчих, оперативно-розшукових та експертних завдань, особливо на початковому етапі розслідування. Названі чинники зумовлюють потребу у комплексному використанні під час розслідування криміналістичних та інших суміжних знань (з бухгалтерського обліку, банківської справи тощо), часових, людських та матеріально-технічних ресурсів. Важливим кроком на цьому шляху є теоретичне переосмислення та практичне вивчення ролі слідчо-оперативної групи у розслідуванні. Одним із можливих напрямів вдосконалення такої організації розслідування, на думку автора, може виступати позитивний досвід слідчих органів Швейцарії у вигляді так званої “Базельської моделі”, тобто спеціалізованої установи прокуратури, де під єдиним керівництвом працюють спеціалісти різних галузей знань - юристи, поліцейські, спеціалісти у сфері комерційної, банківської справи, комп'ютерних технологій, ревізори тощо.

Автором проаналізовані типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування. Критеріями їх визначення обираються: 1) обсяг та характер початкових даних, якими володіє слідчий на момент порушення кримінальної справи; 2) зміст вихідної інформації про подію злочину та винних осіб; 3) характеристика джерел надходження первинної інформації про злочин та ступінь поінформованості зацікавлених осіб про хід та результати розслідування.

На підставі аналізу типових слідчих ситуацій автор пропонує відповідні алгоритми оперативно-слідчих заходів для ефективного розв'язання окремих завдань та встановлення істини.

У другому підрозділі “Особливості організації і тактики проведення окремих слідчих дій” на основі узагальнення матеріалів вивчення кримінальних справ та результатів опитувань, автор робить висновок, що основні “прорахунки” у розслідуванні кримінальних справ про злочини у сфері банківського кредитування зумовлені передусім низьким рівнем юридичної та спеціальної підготовки слідчих (остання включає знання технологічного процесу кредитування, специфіки бухгалтерського обліку, документообігу, нормативної бази), що має першочергове значення стосовно розслідування злочинів цієї категорії. Об'єктивними їх передумовами насамперед виступають негативні чинники, властиві всій сучасній правоохоронній системі, зокрема: “омолодження” слідчого корпусу та “плинність” слідчих кадрів; недосконалість існуючої системи оцінки роботи слідчих та оперативних апаратів; низький рівень методичного та матеріально-технічного забезпечення тощо.

Негативні наслідки розслідування значною мірою пов'язані із активною протидією, суб'єктами якої виступають не лише запідозрені особи (підозрювані, обвинувачувані), а й інші зацікавлені особи: окремі представники банків-кредиторів, підприємств-позичальників, несумлінні працівники інших державних та недержавних структур (прокуратури, суду, адвокатури тощо), які нерідко використовують для цього численні корупційні зв'язки та фінансові можливості. Аналіз правоохоронної практики дозволив дисертанту визначити найхарактерніші прийоми протидії. Окремо досліджені основні напрями застосування корупційних “важелів”, що “гальмують” розслідування.

Для повного та всебічного дослідження матеріальних слідів злочинів слідчому потрібно сконцентрувати основну увагу на роботі із документами, що складають основний обсяг доказів у справі. З цього приводу, автор визначає особливості проведення обшуку та виїмки, слідчого огляду документів та комп'ютерної техніки, які складають своєрідний ланцюг послідовно проведених процесуальних дій та оперативно-розшукових заходів, “переплітаючись”, в окремих випадках, із вилученням зразків для порівняльного дослідження, призначенням ревізій, експертиз та інших спеціальних досліджень, залученням спеціалістів різного профілю знань тощо.

Зазначається, що особливістю допитів у справах про злочини досліджуваної групи є передусім високий рівень спеціальної економічної підготовки допитуваних, а також підвищена складність тих розумових завдань, що їх доводиться розв'язувати в ході цієї слідчої дії. У більшості випадків, слідчі не повною мірою орієнтуються у спеціальних економічних питаннях, що вимагає обов'язкової попередньої підготовки. Ця підготовка має включати ознайомлення із спеціальною літературою; використання допомоги спеціалістів економічного профілю шляхом одержання від них різних довідкових даних, спільного аналізу документації або безпосередньої участі спеціаліста у допиті; поповнення знань за результатами інших допитів тощо.

У третьому підрозділі “Особливості використання спеціальних знань у розслідуванні” зазначається, що проблеми розслідування злочинів у сфері банківського кредитування вимагають свого комплексного вивчення у межах суміжної галузі знань, “на стику” юридичних та економічних наук.

З криміналістичної точки зору, спеціальні економічні знання слід вважати засобом виявлення та розпізнання ознак взаємодії події злочину з економічною системою та її окремими ланками. Адаптація окремих положень конкретних економічних галузей знань, таких як бухгалтерський облік, банківська справа, ревізія, аудит до потреб розслідування злочинів, а також інтеграція економічних та криміналістичних знань є обов'язковою передумовою підвищення ефективності боротьби з економічною злочинністю.

Висунуті криміналістичні рекомендації щодо використання спеціальних економічних знань у розслідуванні злочинів досліджуваної категорії охоплюють два напрямки: 1) рекомендації щодо застосування методів економічних наук для виявлення ознак злочинів та розпізнавання правової сутності події; 2) рекомендації щодо призначення та проведення документальних ревізій, судово-бухгалтерських експертиз, залучення спеціалістів економічного профілю та аудиторів до участі у розв'язанні окремих слідчих завдань.

Підкреслюється, що спеціальні економічні знання експерта, що їх використовують для вирішення ключових питань у справах про злочини у сфері банківського кредитування, не можуть бути зведені винятково до бухгалтерських, а вимагають застосування можливостей усього класу економічних експертиз.

Становлення групи комп'ютерно-технічних експертиз, як відносно нового напряму експертної діяльності, дотепер ще триває. Стосовно розслідування злочинів у сфері банківського кредитування можуть проводитись експертизи баз даних та програмного забезпечення з метою надання доказового статусу вивчення інформації, що зберігається в комп'ютері або на магнітних носіях. Призначення та проведення подібних експертиз викликає сьогодні значні складнощі передусім через відсутність потрібного досвіду їх проведення та відпрацьованих експертних методик. Формування останніх, їх активне впровадження в експертну та слідчу практику є першочерговим завданням судової експертизи, як розділу науки.

У четвертому підрозділі “Проблеми взаємодії та оперативно-розшукового забезпечення” аналізується сучасний стан та перспективи використання оперативно-розшукових можливостей у розслідуванні. Своє соціальне призначення оперативно-розшукова діяльність правоохоронних органів може успішно виконувати лише тоді, коли у розкритті та розслідуванні злочинів, збиранні доказів у кримінальних справах буде активно використовуватись весь “арсенал” оперативно-розшукових заходів, засобів і методів.

Автором підкреслюється, що важливе значення для ефективного розслідування має міжнародне співробітництво правоохоронних органів. Це пояснюється передусім тим, що, по-перше, сама злочинність набула транснаціонального характеру, а по-друге, лише налагоджений, зручний механізм взаємодії на міжнародному рівні надасть можливість своєчасно виявляти, отримувати та використовувати важливу доказову інформацію про реєстрацію підприємств, рух грошей, місцезнаходження окремих осіб тощо.

Не менш важливий комплекс проблем пов'язаний із участю у взаємодії структурних підрозділів банків. Проблема ця досить складна і, звичайно, вимагає для свого вирішення відповідної правової основи. Взаємовигідні стосунки банківської та правоохоронної систем передбачають проведення спільних заходів на різних етапах діяльності кожного із взаємодіючих суб'єктів: перевірки банком позичальника та наданої ним інформації, кредитного моніторингу, вирішення питання про порушення кримінальної справи, попереднього розслідування та судового розгляду.

У висновках дисертаційного дослідження автор формулює низку концептуальних положень стосовно криміналістичної сутності злочинів у сфері банківського кредитування, а також висловлює конкретні пропозиції щодо підвищення ефективності розслідування злочинів цієї групи та інших видів (груп) економічних злочинів.

ВИСНОВКИ

Отже, в дисертації проведений криміналістичний аналіз, розглянуті основні проблеми спеціальної методики розслідування злочинів у сфері банківського кредитування та висунуті окремі пропозиції розв'язання зазначених проблем.

Основні результати дослідження полягають у наступному:

1. В основу розробки методики розслідування злочинів у сфері банківського кредитування закладено галузевий принцип, тобто увесь спектр кримінально-правових проявів розглядається стосовно здійснення кредитних банківських операцій. Позавидовий підхід, в цілому, вбачається більш перспективним напрямом формування спеціальних криміналістичних методик розслідування банківських злочинів,