ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. КАРАЗІНА

ЧЕРНЕНКО Володимир Олександрович

УДК 130.3

МЕТАЖАНР ЯК ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ: МІСТЕРІЯ - ЛІТУРГІЯ - ОПЕРА - “МІСТЕРІЯ”

спеціальність 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ХАРКІВ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна

Міністерства освіти і наук України

Науковий керівник доктор філософських наук, професор

Бурова Ольга Кузьмівна,

Харківський національний університет

ім. В.Н. Каразіна

Офіційні опоненти доктор філософських наук, професор

Дяченко Микола Васильович,

Харківська державна академія

культури, завідувач кафедрою

філософії і політології

кандидат філософських наук, доцент

Анучіна Любов Василівна,

Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого,

доцент кафедри культурології

Провідна установа Інститут філософії НАН України

ім. Г.С. Сковороди, відділ культурології,

етики та естетики, м. Київ

Захист відбудеться “ 11 ” вересня 2002 р. о 17 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 64.051.06 при Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, майд. Свободи, 4, ауд IV-65. З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці при Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, майд. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “5” липня 2002р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кислюк К.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Соціокультурна ситуація сучасності актуалізує потрібність пошуку узагальнюючих складових сенсових одиниць у науці та культурі (метатекст, метакультура, теорія Єдиного Поля, холізм та ін.). Вона виникає як альтернатива постмодерновому філософському та культурологічному дискурсу, що виявляє себе руйнуванням та дисипацією традиційних онтологічно-гносеологічних структур світоусвідомлення. У зв’язку з цим постає завдання щодо виділення у морфологічному ландшафті культури достатньо стійких моделей, котрі репрезентували б собою рух та взаємодію тріади: Абсолютне - Я - Інше, яка, на наш погляд, відображує своєрідну структурну матрицю світової культури. Структурний аналіз трьох метажанрів культури (містерії, літургії та опери) дає змогу виявити функціонування вищезазначеної тріади не тільки в структурі самих метажанрів, але й подати поступове виникнення містерії - літургії - опери як еволюційний рух самої тріади: Абсолютне (містерія) - Я (літургія) - Інше (опера).

Вишезазначена тріада, котру в концептуальному плані ми ототожнюємо таким чином: Абсолютне - анонімна безособистісна наявність (il y a Е. Левінаса, Dasein М. Гайдеггера); “Я” - особистісне існування; Інше - якісна нескінеченність, репрезентує себе об’ємними концептами культури, які розгортаються в аналізуємих нами метажанрах (містерії, літургії, опері):

І. Онтологічно - гносеологічний концепт: 1) виникнення; 2) ерос: народження - смерть - відродження; 3) чоловіче - жіноче; 4) космос - соціум - природа; 5) те, що можливо пізнати - те, що неможливо пізнати.

ІІ. Етичний концепт: 1) провина (гріхопадіння); 2) онтологічний жах (страждання); 3) прощення (поєднання з праначалом).

ІІІ. Естетичний концепт: 1) лад + хаос = гармонія; 2) трагічне (катарсис); 3) іронія (“космічна гра”) = мудрість;

Можна вважати, що містерія, літургія та опера відігравали і продовжують відігравати важливу регулятивну функцію у стосунках людини з життям. Ці культурні феномени організовують вищенаведені концепти у достатньо стійкі структури для вічного нагадування їй про цілісність вищого Буття. Своє завдання дисертант вбачав у дослідженні певних аспектів цього процесу. Містерія, літургія і опера подані як етапи єдиного еволюційного руху, котрий виконує, кожний по-своєму, схожі функції: 1) “вихоплюють” “я” з тотальності абсолютної анонімної наявності існування; 2) збільшують структурну ймовірність буття; 3) прямують до якісної нескінченності (що є межею здійсненості Іншого-Другого); 4) здійснюють еволюцію руху від наявності (il y a - “присутність відсутності” Левінаса) до особисто імовірного Універсуму; 5) транслюють анонімну наявність у особисте значеннєво-виражальне здійснення.

Саме таке коло питань й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Об’єктом дослідження є спеціфічні феномени (метажанри) культури - містерія, літургія, опера.

Предметом дослідження є онтологічні, гносеологічні, етичні, естетичні концепти, які вони репрезентують.

Стан наукової розробки проблеми. Треба зазначити, що досліджуванню тих феноменів культури, які виділені назвою роботи (містерії, літургії, опері) присвячено вже чимало праць культурологічних, історико-археологічних, музикознавчих, богословських. Проте, треба визнати, що проблематика аналізуємих нами метажанрів культури розглядається в цих працях з вузькопрофесійних поглядів. Питання ж про їхню феноменологічну (філософську) сутність є поставленим уперше. Це вимагає оригінального, незвичного підходу до трактування вищезазначених феноменів. Тому дисертант мав спиратися не стільки на спеціальну літературу (праці Д. Лауенштайна, М. Еліаде, Дж. Кемпбела, О. Шмемана, І. Дмитревського та ін.), присвячену суто аналізуємим метажанрам, скільки на загальні філософські і культурологічні праці та безпосередні зразки досліджуємих культурних феноменів.

Водночас, віддаючи належне значимості наукового доробку у роботах названих вище авторів, відзначимо, що в них більш за все, як на загал, досліджується скоріш зовнішній бік аналізуємих нами об’єктів. Відтак суттєвий недолік цих досліджень полягає у невисвітленні питання про феноменологічний зв’язок між культурологічними концептами (які вибудовують сенсову структуру містерії, літургії, опери) та онтологічними підвалинами існування людини.

У працях Д. Лауенштайна, М. Еліаде, К. Керенії основну увагу присвячено дослідженням історичного та історико-етнографічного аспекту прадавніх містеріальних обрядів, їхньої реконструкції, та проясненню сенсового навантаження містеріальних міфіф.

Богословські праці, котрі стосуються літургічної проблематики (роботи О. Шмемана, І. Дмитревського, арх. Кіпріана та ін.) зосереджуються передусім на висвітленні питань про походження літургії, тулмачення тих чи інших символічних дій літургічного чину, їх історико-ретроспективної реконструкції.

Також існує низка досліджень, які безпосередньо не належать до досліджуємих автором феноменів (містерії, літургії, опери), однак за своїм змістом тісно переплітаються з тим ракурсом, під яким вищезазначені феномени розглядаються. Передусім, це культурологічні, філософські та богословські праці, присвячені вивченню аспектів відносин між людиною та буттям крізь: 1) обряд Посвяти; 2) протистояння: людина - Абсолютне; 3) пошук онтологічних підвалин Існування; 4) зіткнення “Я” та Іншого. Це, насамперед, праці П. Тілліха, С. Франка, М. Гайдеггера, Е. Левінаса, Дж. Кемпбелла.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - спроба філософського осмислення феноменологічної природи досліджених об’єктів культури, намагання подати їх як структури, котрі здатні генерувати, трансформувати та відтворювати вищенаведені концепти культури. Реалізація цієї мети вимагала відтак розв’язання низки питань, які знайшли відбиття у логічній структурі дослідження і склали його основні завдання:

1)

2)

3)

4)

Теоретико-методологічна основа дослідження. У дисертаційному дослідженні були використані різноманітні наукові методи пізнання: загальнофілософські, спеціальні загальнонаукові й конкретнонаукові, теоретичні й емпіричні методи. Дисертант користувався методами аналогій, систематизації та узагальнення, співставлення історичного матеріалу з логічним аналізом і синтезом, дотримувався принципів об’єктивності й позаконфесійності. Автор виходив із погляду на культуру як на явище передусім духовне, об’єктивне і неупереджене дослідження якого (за допомогою аналізу таких його вагомих комплексних феноменів як містерія, літургія та опера) дає змогу наблизитися до адекватного розуміння певної сфери духовного світу людства, його духовної спадщини. Окреслене автором коло питань, пов’язаних з існуванням людини і дійсності, яка її оточує, велося передусім з погляду проблем буття людини, її сутності, мети життя, буттєвих цінностей і сенсу.

Протягом роботи над дисертацією автором використані деякі ідеї, узагальнення та висновки вітчизняних і зарубіжних філософів, культурологів, релігієзнавців, богословів. Теоретичною основою дослідження стали праці: С.Л. Франка, Е. Левінаса, П. Тілліха, М. Гайдеггера, О.Ф. Лосєва, М. Еліаде, Д. Лауенштайна, Е. Ноймана, В. Іванова, Дж. Кемпбелла.

Емпіричним матеріалом для дослідження були тексти православної літургії, Священного Писання, містеріальних міфів (“Деметра - Персефона”, “Ісіда - Осіріс” та ін.), зразки оперного жанру.

Наукова новизна дослідження. У рамках проведеного дослідження автором здобуті результати і висунуто низку положень, які складають елементи новизни:

1.

2.

0

1

2

3

4

1.

І. Онтологічно - гносеологічний концепт: виникнення; ерос (народження - смерть - відродження); чоловіче - жіноче; космос - соціум - природа; відоме - невідоме.

ІІ. Етичний концепт: провина (гріхопадіня); онтологічний жах (страджання); прощення (поєднання з праначалом).

Ш. Естетичний концепт: порядок + хаос = гармонія; трагічне (катарсис); іронія (“космічна гра” = мудрість)

0

1

2

3

4

4.

0

1

2

3

4

4.

Практичне значення дослідження полягає у багатоаспектному розгляді концептів культури, порівняльному аналізі їхнього різноманітного відображення в аналізуємих метажанрах культури, а також синкретичному дослідженні таких духовних форм як міф, релігія, культура.

Теоретичний і концептуальний матеріал дослідження може бути використаний в подальших дослідженнях з цієї проблематики, у розробці спецкурсів з культурології, герменевтики сакральних текстів. Висновки, до яких прийшов дисертант, можуть водночас бути застосовані в навчальному процесі у межах вузівських курсів і спецкурсів з філософії, історії філософії, історії та релігієзнавства.

Апробація дослідження. Теоретичні висновки та основні положення дисертаційного дослідження апробовані у публікаціях автора, його виступах і наукових повідомленнях на міжнародних конференціях, зокрема на Міжнародній науково-практичній конференції “Дискурс як об’єкт філологічної інтерпретації” (м.Харків, 11-12. 05. 2001), VIII-му міжнародному Сковородинівському читанні: “Обрії комунікації та інтерпретації” (м.Харків, 28-29. 09. 2001). Дисертація обговорювалась на теоретичному семінарі кафедри теорії культури і філософії науки ХНУ ім. В. Каразіна.

Публікації. Результати дослідження відображені в 4 статтях, опублікованих у наукових спеціалізованих фахових виданнях, а також у тезах наукових конференцій.

Структура і об’єм роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатку. Основний матеріал викладений на 192 сторінках, список літератури містить 144 найменувань, загальний обсяг роботи 208 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У ВСТУПІ обгрунтовується вибір і актуальність теми дисертації. Аналізу-ється стан її розробленості, формулюється мета і основні завдання дослідження, визнача-ється її новизна, розкривається методологічне й теоретичне підгрунтя дисертації, її теоретична і практична значимість, апробація, обгрунтовується структура праці.

У першому розділі - “Пролегомени” - розкривається змістове навантаження базових концептуальних термінів та понять роботи, обгрунтовується можливість розгляду містерії, літургії та опери як структур, котрі б могли, з одного боку, виступати своєрідними фундаментальними матрицями-носіями культури, які б синтезували в собі різні прояви духовної, соціальної, фізіологічної, психологічної сфер діяльності людини, а з іншого - репрезентували єдиний культурологічний концепт, котрий позначений тріадою: Абсолютне - Я - Інше. Треба зазначити, що під Абсолютним автор розуміє анонімну безособистісну наявність (il y a Левінаса, Dasein Хайдеггера, тощо), під “Я” - особистісне існування, під Іншим - якісну нескінченність. Виходячи з цього, автор намагався відшукати в Культурі такі своєрідні утворення, які б:

0

1

2

1.

2.

3.

4.

Автор визначив такі утворення словом МЕТАЖАНР, що виступає в роботі засобом існування та вираження культурологічних концептів. Таким чином, сутність мовної діяльності метажанрів, що досліджуються, під якою автор усвідомлює повноту засобів виразності, які ними використовуються (сюжетні міфеми, мова жестів, художній та обрядовий символізм, музика та ін.), полягає у тому, щоб висвітлити за межею наявності (анонімна безособистісна наявність) буття в його цілісності (як прагнення до особистісного нескінченного здійснення). І сама дійсність дістає значення (як повнота здійснення реальної дійсності), виходячи з цієї цілісності.

У другому розділі - “Містерія” - розглядається система змістових концептів містеріального дискурсу. Розділ має на меті з’ясувати механізми входження особи у відносини з Абсолютним за допомогою обряду “Посвячення”; розгорнутим варіантом якого є містерія.

Перший підрозділ (2.1) - “Сакральне знання” - розкриває феноменологічну сутність обряду “Посвячення”. Посвячення трактується як сакральний процес, який існував (чи продовжує існувати в архаїчних суспільствах) у багатьох народів на різних історичних щабелях їхнього розвитку. Автор вважає, що цей обряд у розширеному розумінні можна трактувати як шлях становлення Psyche (душі-самості). Містерії Посвячення (Елевсинські, Єгипетські, Мітраїстські...) являють собою маніфестацію потрійного одкровення: священного, смерті та сексуальності. Неофіт (той, хто приймає посвячення) у процесі зіткнення із сакральною реальністю здобував вищий сенс буття і свого існування в світі.

Другий підрозділ (2.2) - “Міфологічний дискурс” - приділяє увагу концептуальному змісту містеріального, яке розкривається тлумаченням міфологічних структур. Подається структурна умовна матриця містеріального, яка поділяється на три достатньо об’ємні смислові одиниці: І. Містерія людини. ІІ. Містерія Світу. ІІІ. Містерія об’єднання (І + ІІ).

Третій підрозділ (2.3) - “Містерія людини” - зазначає, що Містерія людини складається з чотирьох концептуальних аспектів: 1. Містерії статі. 2. Містерії особистості. 3. Містерії почуттів, тіла, душі, розуму, серця, духу. 4. Містерії соціуму.

Ці містерії охоплювали людину у повноті її само та співіснування. Вони регулювали силу Ероса, намагаючись підтримувати баланс поміж його оргіастично-руйнівними та витворюючо-плодючими проявами. Контролювали моменти статевої зрілості та самоідентифікації. Наділяли кожний із значних етапів становлення особистості (народження, статеву зрілість, одруження, смерть) значущим символічним сенсом.

Четвертий підрозділ (2.4) - “Містерія світу” - розкриває містеріальне співвідношення людини та навколишньої реальності. Містерія світу поділяється на: 1. Містерії космічних сил-стихій. 2. Містерії природи. 3. Містерії зірок.

Міф можна визначити як своєрідну підвалину структури дійсності, а також і як форму відношення людини до навколишнього середовища. Він розповідає про те, що нібито дійсно відбувалось: і це завжди грунтується на космогонії - на історії про створення Світу. Космогонічні міфи розкривають взаємовплив та взаємопідпорядкованість природи, космічних об’єктів (місяця, сонця, планет...), сил-стихій (води, вогню, повітря, землі...). Але в містеріальних міфах відбувається їхня антропоморфізація: ці об’єкти і сили набувають рис живих істот, котрі зав’язують певні стосунки з людьми. За допомогою їхнього сприяння людина стає одержимою божественним. Це, з одного боку, може тлумачитись як залежність людини від Абсолютного, а з іншого як вміння вбачати за персоніфікованими богами лише образ тієї чи іншої космічної сили - перший крок на шляху до оволодіння нею.

П’ятий підрозділ (2.5) - “Містерії об’єднання” - розкриває концептуальний зміст міфеми “походження-виникнення”. Підкреслюється, що містерія - це, як правило, обряд, котрий відтворює початковий стан речей. Це потрібно робити задля того, щоб повернути “золотий час” відносин між людиною й Універсумом. Неофіт помирає у символічному ритуалі та знов постає разом із Космосом, природою. Regressum ad originum (навернення до витоків) виявляє себе у містеріальному необхідністю раз у раз занурювати людину у глибини Абсолютного (архетипів, архаїчних символів тощо). З одного боку, це мало “терапевтичне” значення: за допомогою символічного “навернення до прото-минулого” “пацієнт” ставав співучасником Творіння, тобто, того часу, коли ще не існувало хвороб (організм відтворювався знову), злого, а з іншого - за допомогою Regressum ad originum Абсолютне “отримувало владу” над “я”, підпорядковуючи його своїй ультимативній владі.

У шостому підрозділі (2.6) - “Абсолютне - Я - Інше у містеріальному” - автор підкреслює, що стрижнем містеріального дійства ставали декілька принципових “ходів”:

0

1

2

3

4

1.

2.

3.

4.

Автор визначає, що Абсолютне у містеріальному, з одного боку, виступає

як архетипи К. Юнга, а з іншого - це підгрунття анонімної наявності буття, яке прагне реалізуватись за допомогою людини в осбистісних символах-образах.

“Я” - це ототожнення себе з міфологічним героєм, котрий мандрує крізь різноманітні прояви Абсолютного і при цьому не поглинається ним. Однією з драматичних проявів цього є колізія між біографією героя і його характером.

Інше - те, що знаходиться поза межами містеріального кола. Тобто - повнота повсякденної реальності. Усі одкровення, які відкривались перед неофітом у процесі посвячення (походження людини, сакральна історія бога чи прабатька, сенс символізму, тайні імена тощо...) мали мету спрямувати буття людини на єдність і цілісність, забезпечити невпинність життя, щасливе існування після смерті.

У третьому розділі - “Літургія” - дисертант проводить феноменологічно-герменевтичний аналіз православної літургії, доводить, що наступний метажанр, з одного боку, продовжує розгортання тріади Абсолютне - Я- Інше, а з іншого - зосереджується, на відміну від містерії, не на Абсолютному, а на глибинах людського “Я”. Таким чином, літургія:

0

1

2

1.

0

1

2

2.

0

1

2

1.

2.

3.

У першому підрозділі (3.1) - “Містерія - Літургія” - подається порівняльний аналіз містерії і літургії. Автор підкреслює, що літургія отримує у спадщину від містеріїї основні концепти своєї попередниці: 1) пошук (підтримка) справжньої реальності; 2) надію на безсмертя; 3) пошук нового укорінення буття. Але в літургії наведені концепти розкриваються по-своєму: перше здійснюється у загостренні відчуття історичності та спасіння, друге - у вірі і обжненні людства, третє - у втіленні Христа та християнській етиці.

Літургія, на відміну від містерії, не стільки передає закодовану у символах інформацію, скільки відтворює особистісне теургійне дійство; це дійство є сакральним актом втілювання Бога у людську подобу, що поєднується з актом обожнення людини.

У другому підрозділі (3.2) - “Літургія cosa in se (сама по собі)” - розкриваються історичне, догматичне та символічне підгрунтя літургійного дійства. Дисертант наголошує на тому, що все, що відбувається під час літургії має два виміри: людський та божественний. З боку мірян та священника Богу пропонуються дари, котрі в символічному плані відображають самовідданість парафіян Всевишньому. Обрядове дійство освячує дари і тих, хто їх підносить.

Літургія як прообраз Тайної вечері відтворює той самий “стрибок віри”, котрий тоді, у І -му столітті н.е., зіткнув дві реальності: звичайну юдейську пасху та Новий Заповіт. З точки зору вищої реальності, літургійний ритуал - не більш, ніж зовнішня оболонка, усередині якої розгортається вже не людське, а божественне дійство. На якусь мить життя Христа історичне та сакральне стає зримим: Христос втілюється в людину, діє в історії, страджає, помирає, долає смерть і воскресає. Відчуття присутності Христа пов’язує усі складові обряду у містичну єдність. Таким чином, сам Бог є той, хто пропонує себе у жертву - свою плоть і кров, чим дійсно виступають хліб та вино. Ця жертва, з одного боку, підносить людину на височінь духовного буття, а з іншого - розкриває глибини його внутрішнього “я”, яке не завжди може утриматись на запропонованій висоті.

Третій підрозділ (3.3) - “Summary” - підсумовує аналіз літургійного дійства, який був здійснений у попередніх підрозділах. Зокрема зазначається, що християнська літургія зберігає основні функції містеріальних дійств, що їй передували:

0

1

2

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Попри це, літургія, по-перше, на відміну від своїх попередників (язичницьких містеріальних дійств), орієнтована на майбутнє і не встановлює час “золотого віку”, а по-друге - це сумісна драма людини і Бога, що приводить до появлення боголюдини. Щодо акту обожнення, то треба визначити, що це не тільки дар, але й сумлінна духовна праця і без свідомого людського бажання вона не може статися.

У четвертому підрозділі (3.4) - “Концепти” - розкривається зміст деяких концептуальних понять, що складають підвалини літургійного обряду. Зокрема: 1) жертви; 2) таїнства; 3) спасіння.

Автор зазначає, що жертовність - це стійка міфема, котра завжди знаходиться поруч із космогонічною міфемою створення Світу. І сама літургія як дійство, що відбувається поза межами часу і простору, являє собою таємне жертвоприношення, поєднуючи в собі те, що важко збагнути: людина приносить в жертву Бога самому собі (в і’мя свого спасіння) + людина приносить самого себе в жертву Богу (актом віри) + Бог приносить в жертву самого себе (втілівшись у людину - Христос).

Таємниця літургійного обряду полягає в тому, що людина у ньому стає вагомою часткою ймовірного проекту проведіння, яке опановує Світом. І Світ стає вже не абстрактним об’єктом анонімної наявності, а світом особистісним, котрий проступає в подобі обличчя Іншого. І тут християнство пропонує нову етику відносин: замість етики закону - етика любові-благодаті. У реальному світі шлях до Іншого розкладається на три етапи:

0

1

2

1.

2.

3.

Спасіння виступає як подолання вищої негативності - вічної смерті, яка характеризується втратою внутрішньої єдності особистісного буття із буттям збагаченого вищими смислами Універсуму. Це стає можливим завдяки Христової смерті на хресті і його Воскресінню. В акті прощення і викуплення особистість заперечує та перевершує себе. Людина отримує змогу підійматись до Бога, долаючи поступово свої: іншість (природу) - “я” (гріх) - абсолютність (смерть); Бог спускається до людини, долаючи свої: абсолютність (тотальність-безособистісність) - “Я” (трансцендентність) - іншість (забуття).

Спасіння як промисел, долає негацію Світу (як неповноти дійсності), що полягає у таких аспектах:

0

1

2

1.

2.

3.

П’ятий підрозділ (3.5) - “Літургія як метажанр” - розкриває літургію як правонаступницю прадавніх містерій: вона продовжує езотеричну традицію щодо збереження та переказування таємного знання. Це знання полягає в одкровенні про Єдине вчення та єдиного Бога (єдину цілісну реальність). Зокрема наголошується, що містерія і літургія являють собою своєрідний “перехід” між фізичним (профанним) та семантичним (сакральним) Всесвітом. Це шлях божественного крізь людське до боголюдськості та людського крізь божественне до обожнення. Людина в глибинах самого себе знаходить себе-Іншого (Ісуса) та отримує владу над Світом. З акту жертовності Абсолютного народжується “я”, з акту жертовності “я” народжується Христос і розкриває для “Я” шлях до якісної нескінченності.

У четвертому розділі - “Опера” - з’ясовується феноменологічна природа метатеатру, взірцем якого виступає оперний жанр. Дисертант намагається довести, що феномен тетатру полягає передусім у його можливостях за допомогою різних своїх чинників (музика, спів, декорація, акторська гра, драматургія, тощо) утворювати сакральну дійсність, котра надає можливість духу людини спостерігати за собою у колізіях різноманітних сюжетів.

Перший підрозділ (4.1) - “Introduzione” - наголошує на тому, що опера являє собою модель, котра завдяки використанню та поєднанню різних видів мистецтв має можливість найбільш повно відображати естетичне осягнення Світу. В самій опері ця модель будується на взаємодії героя - музики - драми.

Другий підрозділ (4.2) - “Atto primo: витоки” - подає аналіз феномену театрального мистецтва. Автор зазначає, що драматична дія будується на двох головних засадах: перша має психологічний вимір; друга - структурно-змістовний.

Психологічний аспект виявляє себе у трьох властивостях людської природи: 1) імітувати будь-що та будь-кого (мімесіс - тобто моделювати ту чи іншу ситуацію, поведінку, тощо); 2) виявляти свої почуття, тобто емоційно сприймати Світ (причому не пасивно, а емоційно-активно); 3) відображати та нести певну інформацію (збреження та трансляція).

Структурно-змістовний аспект полягає в тому, що драматична дія організовує вищенаведені психологічні особливості, підіймає їх з підвалин підсвідомості та струтктурує за допомогою сюжету, музики, слова, драматичної гри.

Театр відбиває наше драматичне відношення зі Світом. Будь-яка п’єса - це завжди розгортання якоїсь долі на тлі анонімної наявності буття (у запропонованих драматургом умовах). Драматизувати - це означає взяти щось наявне та зіткнути його з чимось іншим, випадковим, що, в свою чергу, дасть первинному можливість трансформуватись, реалізуватись.

Якщо в містерії пріоритет був за осмисленням, в літургії - за примиренням, то театр - це намагання “підкорити” Світ, бо творчість (прояв активної спрямованої волі) є своєрідним завоюванням, коли Світове вимірюється естетичною шкалою цінностей. Таким чином, театр постає як відбиття своєрідного “стану справ” людини із Світом.

У третьому підрозділі (4.3) - “Atto secondo: драма” - аналізуються ті чинники, які дають можливість реалізуватися драматичному дійству: 1) людська свобода - можливість бути чимось іншим до самого себе (реалізовувати різні проекти самовідтворення); 2) неспівпадіння (емоційно-сенсове) людини і Світу, що відображається у наявності катарсичного моменту (глядач “отримує” Світ чи в трагічному, чи у комічному його сприйнятті); 3) наявність ролі - можливість спробувати різноманітні аспекти повноти буття (функції ролі - промисел для “я”, його доля); 4) видовищність - концентрація подій, наше захоплення тут-буттям; 5) можливість зжити онтологічний жах за допомогою трагічного чи комічного: подолати його актом вільного (естетичного) емоційно-піднесеного активного прийняття-осмислення чи, навпаки, за допомогою висміювання; 6) мімесіс - розгортання проекту самоздійснення (прйиняття якоїсь подоби задля розуміння різних ситуацій “стану справ” між людиною і світом); відчуття Неосяжного - того, що дає можливість відтворитися самій інтризі дії та проникнути емоційно в іншість драматичного дійства; 7) сцена - щось інше по відношенню до мене (глядача), але те, що робить мене центром по відношенню до подій, які розгортаються на ній; 8) цілісне сприйняття драми, коли ми усвідомлюємо: Єдине, яке розгортає себе у конкретному сюжеті; іншість - те, що надає цю можливість; емоції - естетичне активне відношення до подій; 9) актор (інший) - той, за допомогою кого я (глядач) маю можливість осягнути те, що відбувається.

Четвертий підрозділ (4.4) - “Intermezzo: музика” - розкриває феноменологічні аспекти музики як виду мистецтв. Зокрема автор зазначає, що музика репрезентує собою онтологічну шаткість, незавершеність, ненаявність та знімає детермінізм Абсолютного Початку. Але, незважаючи на це, музика - не хаос, а емоційна стихія самого життя. Кожний музичний твір є таким об’єктом, в якому співпадають людське “я” і світовий ейдос, котрий самоусвідомлює себе в акті творчості.

П’ятий підрозділ (4.5) - “Atto terzo: музична драма”. Оперне дійство формується з тємниці алхімічного перетворення, де змішується ейдос наявного (який персоніфікують драматург - сюжет - герой) і музичного універсуму, котрий виступає як Інший по відношенню до ейдосу. Опера - суміш різнорідних чинників, котрі в процесі opera operatio (“великої справи”) викарбовують особисте естетичне світосприйняття. Причому воно має відкритий незавершений характер.

У ВИСНОВКАХ зазначається, що передусім метажанр являє собою форму, котра репрезентує протистояння анонімної безособистісної наявності і особистого активного буття, що проявляє себе у конкретних вчинках-думках, вчинках-словах, вчинках-почуттях тощо. Містерія - літургія - опера - відображають проект буття, котрий ще є незавершеним: це буття стоїть перед кожним як імовірна ризикована подія. Цінність цієї події не загадувана зазделегіть, а відтворюється особистим активним пізнавально-етичним спрямуванням. Завдяки метажанрам анонімна наявність переходить у якісну Нескінченність, тобто в те, що тільки має відбутися, має бути опановано. І залежить це від кожної особистості.

Метажанри показують, що людина не має достатньо стійких підвалин свого існування у Світі без постійної надії на духовне відродження. Само по собі життя людини безнадійне через те, що має часову і просторову межу, і сенс свого буття людина може отримати тільки з боку Іншого. Містерія, літургія, опера якраз і репрезентують такий “стан речей”, коли людина не співпадає сама з собою, а має можливість поставити своє внутрішнє перед зовнішнім.

На противагу анонімній безособистісній наявності у метажанрах зароджується сущий, суб’єкт того, що тільки має відбутися, того, що розриває наявну тотальність Абсолютного у якісну Нескінченність. Ця Нескінченність відтворюється сущим, котрий не прикутий до буття і має можливість віддалюватись від нього, при цьому не втрачаючи з ним зв’язку.

Рух метажанрів від містерії крізь літургію до опери (від абсолютного крізь “я” до іншого) постає як прагнення подолати “кінцеву мету” світової історії - ТАЗ (точки абсолютного здійснення), котра сама себе здійснює за “планом проведіння”. Еволюційний рух метажанрів демонструє процес розриву спекулятивної єдності Загального буття і надає перевагу життю відкритому, незавершеному. У метажанрі людське “я” робить вихід за межі самого себе (природньо наявного).

Метежанр доповнює пересічну дійсність новими сенсами тлумачення, розриває її анонімну наявність і трансформує Абсолютне - Я - Абсолютне у Абсолоютне - Я - Інше.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1.

2.

3.

4.

АНОТАЦІЇ

Черненко В.О. Метажанр як феномен культури: містерія - літургія - опера - “Містерія”. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2002. - Рукопис.

Дисертація присвячена питанням пошуку в культурі достатньо об’ємних структурних одиниць, котрі могли б репрезентувати собою співвідношення між людиною та феноменом розуміння нею акту течиї особистістого буття, котре у духовному вимірі ніколи повністю не співпадає з самим фактором емпіричного існування. Звідси виникає проблема співставлення двох сторін реальності: фізичної та семантичної (сенсової).

Автор виділяє в ланшафті культури три стійкі моделі (язичницьку містерію, християнську літургію, оперу) і намагається розкрити їхню феноменологічну сутність. Для цього досліджується, яким чином у кожному з трьох запропонованих феноменів (котрі отримують визначення метажанрів культури) розгортається феноменологічна смислова тріада: Абсолютне - Я - Інше. Ця тріада, на думку автора, в свою чергу може бути представлена як своєрідний стрижень, навколо якого обертається світова духовна культура людства.

Ключові слова: метажанр, містерія, літургія, опера, Абсолютне, Інше.

Черненко В.А. Метажанр как феномен культуры: мистерия - литургия - опера - “Мистерия”. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04. - философская антропология, философия культуры. - Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2002.

Диссертация посвящена вопросам поиска в культуре достаточно объемных структурных единиц, которые бы могли репрезентировать собой взаимоотношение между человеком и феноменом осознания им акта протекания собственного бытия, как акта не во всем тождественного самому бытию. Отсюда возникает проблема соотнесения двух реальностей: физической и семантической (смысловой).

Автор выделяет в культуре три структурно достаточно устойчивые модели (мистерию, литургию, оперу), и через раскрытие их феноменологической сущности пытается объединить данные реальности вокруг развертывания метафизической триады: Абсолютное - Я - Иное (что представляет собой, по мысли автора, единый смысловой код реальности). Разверстка данной триады представлена на примере анализа трех избранных структур: мистерии, литургии, оперы. Данные образования получают наименование - метажанров культуры.

В своей работе автор пытается представить вышеуказанные в названии темы метажанры, с одной стороны, как своеобразные трансляционно - трансмутационные ( в том числе и “обучающие”) каналы (трактуя понятие “метажанра”, как жанр культуры), благодаря которым формировалось, удерживалось и передавалось специфическое знание, которое в широком смысле можно охарактеризовать, как мироосознание социума, а с другой, как эволюционный путь преобразования анонимной безличной наличности (il y a Левинаса) через Я в качественную бесконечность Иного (Другого).

Мсистерия, литургия, опера рассматриваются не только в качестве культурно-исторических феноменов, синтезирующих различные сферы духовной деятельности человека, но и как своеобразные концептуальные системы, которые в своей совокупности представляют устойчивый эволюционный стержень культуры, вокруг которого происходит формирование той части истории человечества, которую именуют духовным развитием.

Ключевые слова: метажанр, мистерия, литургия, опера, Абсолютное, Иное, смысл.

Chernenko V.A. Metagenre as a Phenomenon of Culture: Mystery - Liturgy - Opera - "Mystery". Manuscript.

Thesis for a candidate's degree by specialty 09.00.04 - Philosophic Anthropology, Philosophy of Culture.- V. Karazin Kharkiv National University, Kharkiv, 2002.

Thesis is devoted to the questions of search in culture of quite volumetric structural units, which might be the representatives of the relationship between human being and the phenomenon of his realizing the act of own existence as the act but not in everything similar to the existence itself.

So there is a problem of correlation of two realities, physical and semantic one. The author indicates three quite stable models in culture (mystery, liturgy, opera), and through the explanation of their phenomenological essence trying to combine the data about the reality around triad: an Absolute - Me - Other (that represents, on author's opinion, an entity semantic reality code). Allotment of given triad is represented on an example of the analysis of three selected structures: mystery, liturgy, opera. These formations are named as metagenres of culture.

Key words: metagenre, mystery, liturgy, opera, an Absolute, other, semantic.

Відповідальний за випуск Бурова О.К.

___________________________________________________

Підписано до друку 29.06.02

Формат 60*84 1/6. Папір офсетний.

Друк офсетний. Умовних друк. арк. 1,0

Наклад 100 прим. Замов. 1524.

___________________________________________

--------------------

ТОВ “Рейтинг”, м. Харків. 14-34-26, 47-01-23