НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. ДРАГОМАНОВА

ДУДКО Ірина Володимирівна

УДК 811.161.2’367.626.6 + 811.161.2’37

СЕМАНТИКА І ФУНКЦІОНУВАННЯ

НЕОЗНАЧЕНИХ ЗАЙМЕННИКІВ У СУЧАСНІЙ

УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – академік АПН України,

доктор філологічних наук, професор

ГРИЩЕНКО Арнольд Панасович,

Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова, завідувач

кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

МОЙСІЄНКО Анатолій Кирилович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, завідувач

кафедри сучасної української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

СТЕПАНЕНКО Микола Іванович,

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г.Короленка,

завідувач кафедри української мови.

Провідна установа – Вінницький державний педагогічний

університет імені М.Коцюбинського,

кафедра української мови, Міністерство

освіти і науки України, м. Вінниця.

Захист відбудеться “ 17 ” грудня 2002 року о 14 30 годині на засі-данні спеціа-лізованої вченої ради К 26.053.04 у Національному педаго-гічному університеті імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педаго-гічного університету імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий “ 07 ” листопада 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гальона Н.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Дисертаційне дослідження присвячене вивченню семантич-ної специ-фі-ки та особливостей функціонування ад’єктивних і субстантив-них не-озна-че-них займенників у сучас-ній українській літературній мові.

Актуальність дослідження. Наукове пізнання закономірностей об’єктив-ного світу і побу-това практика виявляють різний ступінь визна-ченості для носіїв мови знань про природу, про суспільство, про себе. Незнання, питання, сумнів, неточне знання, відсутність необхідності знання, тобто невизначеність у гносеологічному осягненні об’єктивної дійсності, спонукає до пошуку. Виникає потреба аналізу визначеності-невизна-ченості як особливої мисленнєвої катего-рії, яка дозволяє фіксувати різні сту-пе-ні знання про об’єкт і в системі мовних засобів має своє вираження, реалі-зуючись в артиклевих мовах за допомогою спеціальних граматичних засобів – артиклів, а в без-арти-клевих – через функціонально-семантичну категорію означеності-неозначеності за допомогою лексич---них, морфологічних, синтак-сичних, просодичних засобів і їх поєднань.

У сучасній українській літературній мові важливим засобом вираження неозначеності є розгалужена система неозначених займенників.

Неозначені займенники стали об’єктом досліджень переважно у зв’язку з вивченням їх історії (С.П. Самійленко, С.П. Бевзенко, Г.І. Малишко), стилістич-ної ролі в мовленні (О.С. Шевчук, В.С. Ващенко), явища прономіналізації (Й.О. Дзендзелівський) тощо.

Проблему семантики і функціонування неозначених займенників в українській мові порушено у пра-цях Л.А. Булаховського, І.Г. Матвіяса, П.О. Пе-тро-вої, А.П. Грищенка, М.Я. Плющ, В.М. Ожогана, В.Г. Шехтера та інших дослід-ників.

Вагомий внесок у розробку питань, пов’язаних зі згаданою проблемою в інших слов’янських мовах, зробили такі мовознавці, як В.В. Виноградов, Ю.Л. Явор-ська, І. Пете, Є.М. Галкіна-Федорук, О.М. Селі--вер-стова, Ю. Рибак, Г. Кржижкова, Л.Я. Маловицький, М. Івич, Р. Ружичка, Я.С. Глушковська, Н.О. Янко--Триницька, Є.М. Сидо-ренко, М.О. Шелякін, Т.М. Ніколаєва, А. Трнко----ва, М.І. Откупщикова, О.В. Падучева, Ю.Б. Сми-р-нов, С.М. Кузьміна.

В українському мовознавстві неозначені займенники не були предме-том спеціального аналізу з погляду реалізації властивої їм семантики та умов функці-о-нування у мовленнєвій практиці. Згаданий розряд займен-ників дуже стисло характеризувався у посібниках і підручниках, причо-му поза зв’язком з важливою категорією означеності-неозна-ченості. Недостатньо вивченими залишаються також питання ідентифікації складу неозначених займенників, їх класи-фікації, з’ясування диференційних семантико-функціональних ознак окре-мих афіксальних підгруп неозначених займенників і контекстуальних умов взаємо--виключення їх або ж можливого рівнозначного функціо-нування, особли-востей стилістичного вживання, явища прономі-налізації у складі неозначених займен-ників тощо. Недостатньо висвітленою є проблема багатозначності неозна---че-них займенни-ків і їх функціонального призна-чення як виразників об’єктивно-прагма-тичної та суб’єктивно-прагматичної неозначеності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає науковій проблемі кафедри україн-ської мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драго-манова “Лінгводидактичний опис функціонування української мови”, що передба-чає вивчення функціонально-семантичної категорії означеності-неозна-ченості та засобів її вираження, зокрема неозначених займенників сучас-ної української літературної мови, їх семантики та функціонування.

Об’єктом дослідження є неозначені займенники як лексичні одиниці і функціональні компоненти висловлень.

Мета роботи полягає у з’ясуванні семантики й особливостей функціо-нування неозначених займенників на абстрактному (системному) рівні мови й актуаль-ному (функціонально-синтаксичному) рівні висловлення.

Основні завдання дослідження:

·

·

·

·

·

·

Матеріалом дослідження стали конструкції з неозначеними займенни-ками, дібрані шляхом суцільної вибірки й окремих фіксацій з текстів художнього, публіцистичного, офіційно-діло-во-го та наукового стилів, щоден-ників, листування українських письменників, громадських та політичних діячів, з усної народної творчості, різно-манітних словників, Лексичної картотеки Інституту україн-ської мови НАН України. Використовувалися приклади вживання аналізованих займенників у розмовному мовленні; окремі прикла-ди запозичені з лінгвістичної літератури.

Методи та прийоми дослідження. В аналізі фактичного матеріалу вико-ри-стано описовий метод, що ґрунтується на зовнішній (логіко-психологічні прийоми, міжрівнева інтерпретація) та внутрішній інтерпретації (паради-гма-тична і синтагматична методика з застосуванням опози-цій-ного аналізу). Засто-со--ву-валися також прийо-ми дистрибутивного, компонентного і контексто-ло-гічного аналізу функціонування відповідних мовних одиниць і методика функці-онального аналізу. Опис фактичного матері-алу здійсню-вався з урахуван-ням двох основних принципів – від функцій (значення) до засобів (форми) і від засобів (форми) до функцій (значення).

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній уперше здійснено цілісний і системний аналіз семантики і функціонування ад’єк-тив-них та субстан-тивних неозначених займенників сучасної української літера-турної мови на матеріалі текстів різних стилів і жанрів. Неозначені займен-ники, виступаючи переважно багатозначними лексемами, досліджено як засоби реалі-зації означеності-неозначеності, що зумо-вило диференціацію їх функці-ональ-ного призначення, з одного боку, як вираз-ників об’єктивно-прагматичної, а з іншого – суб’єктивно-прагма-тичної неозначеності. З’ясовано транспозиційні про-це-си у складі неозначених займен-ників.

Теоретичне значення. Дисертація містить важливі теоретичні узагаль-нення про власне мовну й когнітивну природу означеності-неозначе-ності, репрезентовану відповідними категоріальними мовними одини-ця-ми – займен--никами, функціонування яких у мовленнєвій практиці регу-люється рядом закономірностей перебігу процесів спілкування. Аналіз функці-онування не-озна-чених займенників на основі інформативно важливого фактич-ного мате-рі-алу значною мірою доповнює відомості про роль категорії озна-ченості-неозна-ченості в комунікативній практиці.

Практичне значення. Дисертація містить важливу інформацію, необ-хід-ну для під-готовки підручників та посібників з граматики, лексикології, стилі-стики для се-редньої та вищої освіти; для викладання шкіль-ного та вузівського кур-су сучасної української літературної мови; для напи-сання курсових і ди-плом-них робіт студентами філологічних спеціаль-ностей; для викла-дання укра-їнської мови як іноземної; для лекси-ко-графічної практики при укла-дан-ні чи допов--нен-ні тлумачних, синонімічних словників.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні поло-жен-ня та резуль-тати дослідження висвітлено у доповідях на Міжнародній науково-практич-ній конференції “Питання державного будівництва і вдоскона-лення суспіль-них відносин” (Міжнародний інститут лінгвістики і права, Київ, 15 квітня 2000 року), VI Міжнародній науковій конференції “Семантика мови і тексту” (При-кар-пат-ський університет імені Василя Стефаника, Івано-Фран-ківськ, 27-29 вересня 2000 року), Міжнародній науково-теоретичній конфе-ренції “Психо-лого-педагогічні про-бле--ми підготовки вчительських кадрів в умо-вах трансформації суспільства” (Національний педагогічний університет імені М.П. Дра-гоманова, Київ, 18-19 жовтня 2000 року), на засіданнях кафедри укра-їн-ської мови та на звітних наукових конфе-ренціях викладачів і аспіран-тів Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (1997-2002 рр.). Зміст роботи викладено в 9 публікаціях.

Матеріали дисертаційного дослідження були використані в процесі викла-дан-ня української мови студентам Київського інституту соціальних та куль-турних зв’язків (довідка про впрова-дження № 12 від 28.05.02 р.), Педагогічного коледжу при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (до--від-ка про впровадження № 110 від 23.05.02 р.), учням середньої загаль-но-осві--т-ньої школи № 78 м. Києва (довідка про впровадження № 62 від 17.05.02 р.), спеціалізованої серед-ньої загальноосвітньої школи № 159 ІІ-ІІІ сту-пенів з поглибленим вивченням ан-глійської мови м. Києва (довідка про впро-вадження № 464 від 23.05.02 р.).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, ви-снов---ків, списку використаної літератури (361 найме-нування), списку викори-ста--них джерел і їх умовних скорочень, додатків. Обсяг дисертації без додат-ків, списків вико-ри-станої літератури та джерел – 197 сторі-нок, загальний обсяг роботи – 255 сто-рі-н-ок-.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано мету й завдан-ня дисертаційного дослідження, визначено наукову новизну роботи, окреслено теоретичне та практичне значення одержаних результатів та форми їх апробації.

У першому розділі – “Неозначені займенники як маркери вираження семанти-ки категорії означеності-неозначеності та основні напрямки їх вивчення” – визна-чається сутність категорії означеності-неозначеності та мовні засоби її вира-ження; аналізуються семантико-граматичні та функці-ональні особливості неозна-чених займенників як виразників неозначеності; з’ясову-ються основні принципи їх а-на-лізу.

У системі мовних засобів категорія визна-ченості-невизначеності має свої форми вира-ження. В артиклевих мовах вона реалізується за допомогою спеціаль-них грама-тичних засобів – артиклів, а в безартиклевих – через понят-тєву функціонально-семантичну категорію означеності-неозначеності (О/НО) за допомогою лексичних, морфологічних, синтаксич-них, просодичних засобів та їх поєднань.

До недавнього часу категорія О/НО досліджувалася лише на матеріалі арти--клевих мов у зв’язку зі становленням і вживанням у мові артиклів. Показ-ни-ки О/НО аналізуються у зв’язку з теорією актуалізації (конкретизації), питан-нями референції, граматикою тексту. Кваліфікація О/НО як референційної кате-го-рії дозволила зробити висновок про неможливість зведення проблеми фун-кці-онування її лише до проблеми вибору і вживання означеного або неозна-ченого артикля. Це спонукало до аналізу як засобів вираження згаданої кате-го-рії не лише артиклів, а й займен-ників, прикметників, описових конструк-цій, підряд-них речень, поряд-ку слів, про-со-дичних засобів, пресупозиційних чин-ників.

Розрізняють два підходи до сутності О/НО – функціональний (комуні-ка-тивний або прагматичний) і логічний (когнітивний). Комунікативний підхід до сутності О/НО як обов’язкових компонентів семантичної організації висловлен-ня зумовив необхідність аналізу акту комунікації, зокрема ролі його учасників (мовця і слухача), а також моменту мовлення, предмета розмови тощо. Опози-ція означеність-неозначеність відображає інформованість учасни-ків комунікації про предмет розмови. Неозначеність ґрунту-ється на первинній згадці про предмет у тексті або в ситуації, а означеність – на ідентифікації, передумовою якої виступає попередня згадка про пред-мет у конситуації. Характеристика предмета як нового або даного завжди зале-жить від позиції мовця і слухача, від того, як оцінює мовець сту-пінь інформованості слухача про предмет. Логічний підхід до сутності О/НО передбачає з’ясування кванторних зна-чень (універ-сальних, часткових, унікальних, екзистенційних).

Широке розуміння О/НО зумовило необхідність вивчення засобів вира-жен--ня цієї категорії у безартиклевих мовах, зокрема в українській. Категорія О/НО репрезентована у безартиклевих мовах сукупністю різнорівневих мовних за-со--бів.

Одним з важливих засобів вираження неозначеності в українській мові є розгалужена система неозначених займенників, які беруть участь у вираженні різних модифікацій неозначеності. Неозначеність ґрунтується на відсутності точної ідентифікації особи, пред-ме-та, ознаки, кількості тощо, яка може бути зумовле-на багатьма чинниками, у тому числі комунікативними намірами мовця: мовцеві невідомі особа, предмет, ознака тощо; мовець не впевнений, що вони йому відомі; мовець вважає непотрібною точну інформацію, прагне приховати її тощо.

Неозначені займенники репрезентують референтну (специфіковану) та нерефе-рентну (неспецифіковану) неозначеність. Маркерами референтної неозна----ченості висту-пають фіксовано-неозначені займенники з формантами -сь, хтозна-, казна-, бозна-, чортзна-, напр.: – Мамо, хтось стука в вікно (М. Коцю-бинський); – Ну, ході-мо на вулицю: побачить хтось – чортзна-які брехні підуть селом… (М. Стель-мах), та напівнеозначені займенники з формантом де-, напр.: У декого на грудях виблискували бойові ордени (О. Дов-жен-ко). Маркерами нереферентної неозначеності виступають нефіксовано-неозначені займенники з формантами -небудь, -будь, будь-, аби-, напр.: [Остро-жин]: Заграйте що-небудь, з ласки вашої (Леся Українка); Коли будуєш щось на будь-яких прикладах, то й, очевидно, виховуєш себе на них (М. Хви-льо-вий).

Семантичне поле прономінальних функцій ад’єктивних та субстантивних неозна-чених займенників визначається їх вказівкою на: 1) нефіксоване виділен-ня одно-го з неконкретизованих елементів множини як учасника відповідної події (ситуа-ції) (займенники на -небудь, -будь, аби-, будь-); 2) фіксований, але не конкретизо-ваний для мовця елемент визначеної або невизначеної множини як учасни-ка події (займенники на -сь, хтозна-, казна-, бозна-, чортзна-); 3) фік-со-вані в обмеженій кількості, але не конкретизовані для слухача різні елементи множини, які виступають учасниками ситуації (займенники на де-).

Неозначені займенники конкретизуються на синтаксичному рівні, якщо вони висту-па-ють у ролі уточнюваного компонента (при цьому в реченні наявні вставні слова зі значенням гіпотетичної модальності типу здається, можливо, напевно, імо-вір-но тощо): І щось в мені таке велить збіліти в гнів до сотого коліна! І щось в мені таке болить, що це і є, напевно, Україна (Л. Костенко); у ролі узагальнювального слова при однорідних членах речення: Сусід до сусіда ходив рідко, хіба що зимою в довгі, смертельно нудні вечори на перекур та побрехенцію, а виходячи з чужого двору, так і норовив що-небудь украсти: хоч поламане колесо, хоч залізяки шма-ток, – все ж таки прибуток господарству (Г. Тютюнник) тощо.

Характеризуючись загальною заміщувально-вказівною функцією, неозна--че-ні займенники репрезентують катафо-ричний тип указівки, який відсилає до того, про що далі буде йти мова, тобто виконують функцію корелята: Чи пожалів, чи вдячен був Пілату, чи втямив, темний, раптом щось нове: Що Божий син таки іде на страту, а він, розбійник, – він таки живе (Л. Костенко).

У складнопідрядному реченні з підрядним займенниково-спів-відносним функцію співвідносних опорних слів головної предикативної частини можуть виконувати неозначені займенники дехто, дещо, хтось, щось, які набувають у контексті вторинної вказівної ознаки. Вони об’єднують зміст підрядної і голов-ної частини в одне ціле й ви-ступа-ють показниками формальної і змістової незавер-шеності головної части-ни як компонента складнопідрядного речення. Напр.: Мріє, що своїм коханням врятує Когось, хто хорий (Б. Лепкий); Режи-сер вийме книжку і запише дещо, що не матиме зв’язку ні з ліхтарем, ні з вітром, ні з дівчиною (Ю. Яновський).

Субстантивні неозначені займенники не мають морфологіч-них категорій роду та числа. Їм властиве синтаксичне вираження відповідних категорій. Займен--ники хто-основ функціонують як іменники чоловічого роду, хоча можуть позначати осіб (істот) як чоловічої, так і жіно-чої статі; займенники що-основ – як іменники серед-нього роду: Хтось стукав у двері сусідньої хати (О. Дов-женко); Там, на землі, щось падало, цвіло, було рожеве, синє і зелене (Л. Кос-тенко).

Ад’єктивним неозначеним займенникам властиві синтаксично залежні морфо-ло-гічні словозмінні категорії роду та числа. Вони реалізуються за прин-ци--пами прикметникового узгодження: Декотрі мірошники вештаються по греблі (І. Нечуй-Левицький); Ген попереду поміж осокорами майнула чиясь постать (Є. Гуцало).

Неозначені займенники виконують подвій-ну функцію, виступаючи вираз-ни--ками об’єктивно--прагматичної та суб’єктив-но-прагматичної неозначеності.

Комунікативний аспект появи в тексті ад’єк-тивних неозначених займен-ни-ків як показників об’єктивно-прагма-тичної неозначеності тісно пов’язаний з актуальним членуванням речення-висловлення і використовується для того, щоб указати на об’єкт, який згадується вперше і вводиться до оповіді. Функція вказівки на новий об’єкт (предмет, осо-бу) реалізується в інтродуктив-них речен-нях-висловленнях з препозитивним присудком і постпозитивним підметом, вира-женим іменником на позначення неозначеного об’єкта. Цей імен-ник і є тим новим, про що повідомляється, тобто входить до складу реми і перебуває під фразовим наголосом. Вживання неозначених займенників у таких реченнях можна вважати надлишко-вим показником неозначеності. Наприклад: А перед ними [циганами] опинилось Те, що співало. Жаль і страх! В свитині латаній дрожала Якась людина (Т. Шевченко); За генералом виліз з повозки якийсь панок (Панас Мирний).

У висловленнях інших типів, якщо іменник-під-мет, позначаючи вперше згадуваний об’єкт, не входить до складу реми, то вжи-вання неозначеного займен--ника зумовлюється, як правило, сприйняттям відпо-від-ного іменника як інтро-дук-тивного, а не анафоричного. Наприклад: Про батька він узнав тут же, в поїзді, що батько помер. Якийсь випадковий супутник … охоче розповідав йому про всіх, кого знав у цьому місті, а знав він дуже багато (І. Багряний).

При іменникові-другорядному члені речення, що входить до складу теми або реми і перебуває під фразовим наголосом, також можливе (іноді – навіть необхідне) вживання неозначеного займенника. Згадані імен--ни-ки у та-ких ви-сло-влен-нях функціонують як назви осіб, вживані в об’єктній функції; висту-пають у прийменниково-відмінковій конструкції з обставинно-локативни-ми значеннями; являють собою назви неістот, які позначають потенційно інди-ві-дуальні об’єкти. Наприклад: Вона чекала. Все чекала, що щасливий випадок зведе її нарешті з яким-небудь отаманом опришків, оповість вона йому все (Г. Хоткевич); Десь, колись, в якійсь країні, Де захочете, там буде, … Про-живав поет нещасний, Тільки мав талант до віршів Не позичений, а власний (Леся Українка); Але це “грекофільське” оповідання дійшло до нас теж у складі літопису в дуже зміненому вигляді, з додатками з якогось епічного оповідання, так що пізнати його стару композицію нелегко (Д. Чижевський).

Отже, неозначені займенники, як правило, вживаються у тих випадках, коли вказується на конкретний об’єкт, який раніше не згадувався (невідомий для мовця), і тоді, коли мовець взагалі не має на увазі якого-небудь конкрет-ного об’єкта.

Неозначені займенники можуть виступати виразниками суб’єктивно-прагма--тичної неозначеності, виражаючи додаткові (некванторні, неартиклеві, конотативно-емо-цій-ні й оцінно-модальні) значення. Вони, як правило, сполу-чаються з конкретни-ми, відомими мовцеві, унікаль-ними іменами (Правду сказати, в серці жевріла іскра надії, що “тоді” все буде добре, все виясниться і його випустять, звільнять. Авжеж. На те скидається. І слідчого йому дали, зрештою, якогось хлопчиська, та й той тільки страхає та погрожує, і то якось мляво, несерйозно (І. Багряний)); власними іменами (Якийсь Кривоніс розбив князя Вишневецького! (І. Нечуй-Левицький)); числівни-ками (1946 року, п’яти-класником, Григір [Тютюнник] вступає до ремісничого училища і вже за якихось два роки слюсарем п’ятого розряду остаточно переходить на свій нелегкий хліб… (Б. Олійник)); абстрактними іменами (Почуття якогось розчарування майнуло на мить, вбачаючи тут явну непошану до своєї “контрре-волюційної” персони (І. Багряний)); оцінними іменниками (Якби не він спіткав мене При лихій годині, Давно б досі заховали В снігу на чужині, Заховали б та сказали: “Так … якесь ледащо…” (Т. Шевченко)). Додаткові зна-чен-ня можуть виража-тися і за допомогою суперсегментних та деяких лексич-них засобів: Дайте якої-небудь їжі (будь-якої) і Дайте якої-небудь їжі (хоч трохи, який-небудь мінімум); Дайте хоч якої-небудь їжі.

На особливу увагу заслуговує питання про основні принципи вивчення неозна--чених займенників.

У найдавніших українських граматичних працях Л. Зизанія-Тустанов-ського, М. Смотрицького, І. Ужевича ще немає ґрунтовних відомостей про неозначені займен-ники. Стислі відомості про неозначені займенники фіксу-ються й у граматиках наступних періодів.

З 50-х років ХХ ст. значно активізується вивчення неозначених займен-ників. На пе-р-ший план висуваються питання історії неозначених займенників, їх синтаксич-них функцій, стилістичної ролі в мовленні, поповнення їх складу словами з ін-ших частин мови, семантики та контекстуально-синтаксичних умов їх функціонуван-ня.

Можна виділити три основні принципи семантико-функціонального ана-лізу неозначених займенників: прагматичний, логічний, рефе-рен-ційний.

Прагматичний принцип пов’язаний з реалізацією мовленнєвого акту та врахуванням прагматичних чинників (О.М. Гвоздєв, І. Пете, О.М. Селі-вер-сто-ва, Ж. Вейренк, Л.Я. Ма-ло--вицький, Ю.І. Левін, Н.О. Янко-Триницька, М.О. Шелякін та ін.). Неозначе-ні займен-ники аналізуються за такими семантич-ними ознаками: відомості-невідомості об’єкта мовцеві/слухачеві; кількісної участі; якісної участі; існування; реальності-вірту-аль-ності; розчленованості-нерозчленованості; обсягу виділюваної займенником підмно-жини; фіксова-ності-нефіксованості підмножини у загальній множині; цілого та частини (неповноти охоплення); істотності-неістотності (суттєвості-несуттєвості); аль-тер----на--тивності-неальтернативності (диз’юнктивності-недиз’юнктивності); ви--бра---но-сті-невибраності об’єкта тощо.

Логічний принцип ґрунтується на репрезентації неозначених займен-ників як показників кількісних відношень, ототожнюваних з логічними кванто-рами у структурі висловлення (О.М. Селіверстова, Т.П. Ломтєв, М.І. От-ку-п-щи-кова, О.В. Падучева, О.К. Кіклевич, В.І. Дмитрук та ін.). Основною функ-ці--єю відповідних займенників є вираження відношення елемента до класу. Реалі-зуючи семантику неозначеної множинності, займен-ники по-різному репре-зентують модифікації згаданого значення. Кванторні займенники сигналізують, що в повідомленні йдеться про всі елементи (кожний елемент) якого-небудь семантичного класу (квантор узагальнення: будь-який, усякий, кожний, абихто, хто завгодно, що хочеш тощо); про деяку частину елементів (квантор обме-ження: деякі, мало що, рідко хто тощо); про якийсь елемент (елементи) поза кількісним взаємовідношенням між ним і семантичним класом (квантор існу-вання: якийсь, хтозна-який, дехто, невідомо що, бог знає хто тощо). Серед займенників зі значенням узагальнення виділяється окрема підгрупа одиниць – кванто-рів вибору (що-небудь, будь-який, хто-будь, байдуже хто тощо). Ці займенники позначають можливість фізичного або мисленнєвого вибору елемента з класу, описуваного в тексті.

Референційний принцип орієнтований на референцій-ні властивості неозначених займенників (Н.Д. Арутюнова, О. Дюкро, С. Куно, Л. Лінський, О.В. Падучева, М.Я. Плющ, Ю.С. Степанов та ін.). Виступаючи маркерами неозначеної рефе-ренції актан-та ситуації, вони здатні виражати широку гаму відношень: невідомий для співрозмовника актант ситуації (хтось, хтозна-що, якийсь тощо); невідомий для співрозмовника актант ситуації щодо інтерпре-тації його як одного чи кіль-кох (дехто, дещо, деякі тощо); неодно-значний (амбівалентний), певною мірою означений суб’єкт чи об’єкт (один з присутніх, пор.: хтось з учнів, якийсь Петро тощо); неозначений об’єкт щодо альтер-нативи вибору з інших представ-ни-ків класу (хто-небудь, абищо, хто-будь, будь-який тощо).

У другому розділі – “Семантика і функціонування ад’єктивних неозначених займенників” – аналізуються афіксальні неозначені займенники, серед яких виділяються фіксовано-неозначені, нефіксовано-неозначені і напів-не-означені, безафіксні неозначені займенники; характеризуються їх значення та відтінки значень як лексичних одиниць і функціональних компонентів висло-в-лень; з’ясовуються найголовніші контекстуально-синтаксичні умови функці-онування; досліджуються транспозиційні процеси, пов’язані з ад’єктивними неозначеними займенниками.

Ад’єктивні неозначені займенники виступають у ролі детермінативів, що обмежують обсяг поняття, яке виражає ім’я, або, за іншою кваліфікацією, роль актуалізаторів (кванторів, або квантитативів), які фіксують денотативний (референційний) статус імені (іменної групи). Вони можуть виражати як кіль-кісні, так і некількісні значення, виступати виразниками об’єктивно-прагма-тичної та суб’єктивно-прагматичної неозначеності.

1. Фіксовано-неозначені займенники.

Займенники з формантом -СЬ.

Займенник якийсь [СУМ, ХІ, 637] реалізує такі значення і відтінки значень: 1) “у момент мо-влення (повідомлення) мовцеві невідомо який”: Тихо підходжу під млин. Дивлюся – сидить він з якимсь парубком… (Панас Мир-ний); 2) “конкретно, точно не ви-зна-чений”: Якийсь час їдять мовчки (Б. Грін-ченко); // “той чи інший, певний”: Субстрат – … факти і явища в поши-реній на якійсь території мові, що похо-дить з іншої мови, яка була раніше поширена на цій території, але потім зникла (Словник іншомовних слів); 3) “який кількісно наближається до чого-небудь; не більший, ніж щось”: Пригинаючись, шаснули [бійці] попід стіною вперед і через якийсь десяток метрів знову попали в підвальний хід і стали спускатися вниз (О. Гончар); 4) “хоч який-небудь; невеликий, незначний; міні--маль-ний”: Саїд же зовсім не мав наміру виявляти бодай якоїсь уваги до цієї випадкової зустрічі (І. Ле); 5) “такий, що не заслуговує на увагу; не вартий уваги; непре-стиж--ний; такий, що викликає нерозуміння, незадоволення, зди-ву-вання”: …На краєвиді Якийсь голодранець, Що спав у відрі, Потилицю видовжив сонцем І зник цяткою в повітрі… (Е. Андієвська); 6) “схо--жий на ко-го-небудь, що-небудь; подібний до кого-небудь, чого-небудь; на зразок кого-не-будь, чого-небудь”: Життя – це якась мрякувата безодня, поцяцькована поде-куди й поплямована одлиском щастя та радощів (І. Нечуй-Левицький) тощо.

Займенник котрийсь [СУМ, IV, 312] має значення “те саме, що якийсь”, “виділюваності одного (невідомого) з кількох”: – Ну, а будовничий, – озвався котрийсь муляр, – він нічо не дасть? Адже ціле нещастя через него! (І. Франко); Ще в Києві він обстоював те, що їхати до Харкова всім з їхньої делегації ніяк не слід. Котрогось із трьох неодмінно треба відрядити додому… (А. Головко). Займенник котрийсь переважно у сполученні з іменниками з часовим значенням виявляє сему ‘невизначеної порядковості’: Котрогось дня потрапила Бронкові до рук розтріпана, засмальцьована, заяложена на ріжках сторінок книжка М. Островського “Как закалялась сталь” (І. Вільде).

Займенник чийсь [СУМ, ХІ, 322] уживається у значенні “невідомо кому на--леж-ний, невідомо чий”: А там, де льон мережить тіні, Чиясь розбита голо-ва Вп’ялась очима в небо синє, Проклявши людськість і права (Д. Фаль-ків-ський).

Займенники з формантами ХТОЗНА-, КАЗНА-, БОЗНА-, ЧОРТЗНА- мають яскраво виражене емоційно-експресивне забарвлення, сти-лістич-но марковані і вживаються у живому розмовному мовленні. Їм властиві значення “невідомо, незрозуміло, неясно який”, “величезний, страшенний”, “абиякий, поганий”, “надзвичайно поганий, недобрий”.

2. Нефіксовано-неозначені займенники.

Займенники з формантом -НЕБУДЬ.

Займенник який-небудь [СУМ, ХІ, 637] реалізує значення: 1) “байдуже, який саме”: – Заспівай, жінко, якої-небудь! Давай на радощах згадаємо давни-ну! (І. Нечуй-Левицький); 2) “хоч який, все одно; будь-який”: “Коли б вона слово промовила, хоч яке-небудь слово!.. Так вона за їх, не за мене!” – поду--мав Радюк і пересвідчився, що втратив Ольгу навіки (І. Нечуй-Левицький); 3) “той або інший, точно не визначений”: – Хто тільки не бував у них! Кож-ного дня якась нова людина, – чи з Києва, частіше звідкись із провінції, – який--небудь учитель чи поміщик, знайомий Сави Петровича (А. Головко); 4) “не-ве-ликий, незначний; найменший”: Почуття справедливості було у нього взагалі дуже неясне, а вже ж того почуття, що існуючі устави і приписи державні обов’язують в чім-небудь усякого горожанина, сього почуття у Леона … ледве чи був і слід який-небудь (І. Франко); 5) “який не заслуговує на увагу, нічим не примітний”: Сидір умочив у цеберку ножа й перехрестився: – Яке-небудь стерво, та ще й лізе. А спитати б тебе: де ти було, як ми власть завойо-вували? (М. Хвильовий); 6) “схожий на…, подібний до…”: А як нагадаю Козака в могилі, то й досі не знаю, чи то було справді, чи то було так, Мара яка-небудь (Т. Шевченко).

Займенник котрий-небудь [СУМ, IV, 311-312] має значення “те саме, що який-небудь” та “те саме, що хто-небудь”.

Займенник чий-небудь [СУМ, ХІ, 322] уживається у значенні “належний тому або іншо-му, стосується до того або іншого, безвідносно до кого-, чого-небудь конкрет-ного”.

Займенники з формантом БУДЬ-.

Займенник будь-який [СУМ, І, 250] має значення “все одно (байдуже) який; всякий; кожний; який завгодно”, а при підметові чи додаткові в заперечних реченнях (та контекстах, що містять приховане заперечення), а також з прийменником без займенник будь-який набуває відтінку значення “який би [там (то)] не був [не було]; жодний, ніякий”.

Неозначений займенник будь-чий [СУМ, І, 250] має значення “все одно (байдуже) чий”. У заперечних контекстах займенник будь-чий виявляє відтінок значення “чий би [там (то)] не був (не було)”.

Займенники з формантом -БУДЬ.

Займенник який-будь (розм., рідко) не зафіксований у Словнику україн-ської мови, проте трапляються поодинокі випадки його вживання у художніх текстах зі значенням “те саме, що який-небудь; будь-який”: Не без того, мабуть, було, що з недогляду яка-будь скотина з череди вискочить у спаш, інша заблу-диться. Людям клопіт (О. Кониський).

Займенник котрий-будь (розм., рідко) [СУМ, IV, 311] позначає те саме, що будь-який.

Займенники з формантом АБИ-.

Займенник абиякий [СУМ, І, 3] має значення “будь-який, байдуже який, який попало, який-небудь, перший-ліпший”, проте часто виявляє емоційно-оцінні значення і функціонує як звичайний якісний прикметник зі значеннями “звичайний, нічим не примітний, без ваги, неавторитетний”, “поганий, недобро-якісний, нездалий, недосвідчений тощо”.

Неозначений займенник абичий [СУМ, І, 3] уживається у значенні “байдуже чий, який належить будь-кому”: – Отак чини, як я чиню: Люби дочку абичию – Хоч попову, хоч дякову, Хоч хорошу мужикову (Т. Шевченко).

3. Напівнеозначені займенники.

Займеннники з формантом ДЕ-.

Займенник деякий [СУМ, ІІ, 261] має декілька значень: 1) “конкретно, точно не визначений; певний; якийсь”: Входять в шатро. Через деякий час виходить розчарований і знесилений Творчедум; слідом за ним з погордливим самозадоволеним видом виходить Одноцвіта. Пауза (Г. Чупринка); 2) “незнач-ний, невеликий”: Але твір Іларіона – це не пряме наслідування якогось певного твору християнської грецької літератури (є деяка схожість з проповіддю Єфрема Сирина на свято Преображення) (Д. Чижевський); 3) ужитий тільки в множині – “якась частина; окремі, поодинокі, не всі”: Учився я в цьому інсти-туті теж погано. Деякі дисципліни я зовсім не вчив… (О. Довженко).

Займенник декотрий [СУМ, ІІ, 236] однозначний з деякий 3. У випадках суб-стан-тивації вживається у значенні “хто-небудь, конкретно не визначений” (“якась частина людей; не всі”): Перший підняв “за” аж дві руки і з того дня одна-ково голосує. Декотрі зовсім не підводили долоню, як Зінченків батько (В. Барка).

4. Безафіксні займенники.

Безафіксним займенникам який, котрий, чий властива стилістична марко-ва-ність. Вони вживаються переважно в розмовному мовленні та орієнтованих на розмовне мовлення інших функціональних стилях. Займенники який [СУМ, ХІ, 636], котрий [IV, 311], чий [ХІ, 322], виступаючи синонімами афіксальних неозначених займенників на -небудь та -сь, мають подібні до них значення. Наприклад: Так йому все бувало, коли за-здрів де якого зайця, як йому яка пта-ши-на чим в око впала або яке інше незнач-не звірятко. Тоді мусив їх ма-ти…(О. Кобилянська); Все ж, може, ся пісня якую людину Розважить успіє, хоч би на хвилину, – І щиро промовленим словом моїм Збуджу огонь я у серці чиїм (Леся Українка).

5. Транспозиційні процеси.

У ролі неозначених займен-ників можуть вживатися прономіналізовані прикметники окремий, певний, різний, другий тощо: Певне приглушення відчут-тя поетичного слова виявляється і в використанні лексики інших поетів… (Ю. Шерех); Археологія часто дає змогу датувати напи-са-ння окремих давніх пам’яток, цим самим і встановлювати хронологію тих мовних явищ, що засвідчені в них (Історична граматика української мови); прономіналізований числівник один: Якийсь-то полковий музикант та навчив тут одного скрип-ника грать сюю штуку (Г. Квітка-Основ’яненко). У деяких контекстах до не-озна---чених функціонально наближаються означальні та запе-речні займенники інший, кожний, усякий, жодний тощо: Ми почуваємо себе настільки сильними, що всякі розмови про чужі ідеологічні впливи на нас викликають з нашого боку тільки усмішку (М. Хвильовий); Це була дуже давня зброя… Простий, кле-паний із заліза шолом … без жодних прикрас (С. Скляренко); – Плаче [худо-ба], кажете? – задумався Лесь. – Тяжче людини. А в інших корів аж молоко сочиться (М. Стельмах).

Прикметникові неозначені займенники можуть трансформуватися в іменники, а також поєднувати в собі значення займенників і часток: Живе там баба Терещиха, ота сама, що звуть відьмою або знахаркою, а декотрі просто брехливою бабою (Дніпрова Чайка); Закономірно, що тривалість життя західноукраїнського селянина була короткою – в середньому якихось 30 – 40 років (О. Субтельний).

У третьому розділі – “Семантика і функціонування субстантивних неозна-чених займенників” – аналізуються афіксальні неозначені займенники (фіксовано-неозначені, нефіксовано-неозначені і напівнеозначені), без-афіксні неозначені займенники; з’ясовуються їх значення та відтінки зна-чень як лексичних одиниць і функціональних компонентів висловлень; харак-тери-зуються найголовніші контекстуально-синтаксичні умови функціону-ван-ня; дослі-джуються транспозиційні процеси, пов’язані з субстантивними неозна-ченими займенниками.

Відповідні займенники за ознакою істоти/неістоти (особи/неособи) поді-ля-ються на дві групи: хто-займенники та що-займенники. Проте займенник хтось може вказувати не тільки на людину (особу, істоту), але й на предмети та явища, які персоніфікуються мовцем: Ситом сіє сиві струї Хтось химерний (Р. Купчинський). Займенник щось (розм.) може позначати людину (істоту): В таку добу під горою, Біля того гаю, Що чорніє над водою, Щось біле блукає (Т. Шевченко); – …Оце чую я, кричить щось: “Рятуйте, хто в бога вірує!” (Б. Грінченко). Займенник щось може позначати не тільки предме-ти, а й нематеріальні категорії: Між ними щось є (існують якісь стосунки); Йому щось спало на думку. Висловлення В цьому щось є, якщо йдеться про твір мисте-цтва, теорію, концепцію, ідею тощо, вказує на змістовність того, про що йде мова.

1.

Займенники з формантом -СЬ.

Займенник хтось [СУМ, ХІ, 166] має значення “якась людина, істота”. Проте контекст дозволяє констатувати, що займенник хтось має кілька дифе-рен-ці-йованих значень: 1) “якась 1 людина” (“невідомо хто”): І довго ждали б два багнети (В очах кривавий перелив), Та хтось іззаду з кулемета обох скосив... (Д. Фальківський); 2) “якась 2 людина” (“точно не названа”): Можли-во, мої слова здадуться комусь надто патетичними, але останнім часом я відчуваю потребу говорити і повторювати їх (І. Драч); 3) “деякі люди” (“є такі, які...”): А хтось по ній [мові] прокопував рови. Топтав, ганьбив нам поле найдорожче (Л. Костенко). Аналізований займенник у сполуці не хтось, а… набуває емоційно-експресивного забарвлення, виражаючи відтінок значен-ня “не той, який не заслуговує на те, щоб бути відомим (не вартий уваги, нічим не примітний, незначний)”: Не хтось, а саме українські науковці мусять ство-рити глибокі актуальні й перспективні аналітично-прогнозові дослідження з фунда-ментальних проблем нашого державотворення… (І. Драч).

Займенник щось [СУМ, ХІ, 608] має значення: 1) “якийсь 1 невідомий, невизначений, незрозумілий предмет, явище” (“невідомо, неясно що”): Зустрі-лась їй жінка, на плечах похилих Несе щось, убога така (Леся Українка); відтінки значень: “що-небудь не до кінця визначене, поки що не розгадане”: Всім єством чує – щось невимовно страшне наближається, підходить (У. Самчук); “що-небудь особливе, властиве кому-, чому-небудь”: Грай, хлопче, грай і не дивись на мене. Вони лагідні, тії чорні очі, але на дні я бачу щось вороже… (Леся Українка); “неповна подібність з позначеним предметом, явищем”: На чому б не спинилось моє око, скрізь і завжди я бачу щось подібне до людей, коней, вовків, гадюк, святих; щось схоже на війну, пожар, бійку чи потоп. Все жило в моїх очах двоїстим життям. Все кликало на порівняння, все було до чогось подібне, давно десь бачене, уявлене й пережите (О. Довженко); “яка-небудь справа, якесь заняття”: Флорентієць: …Різець в руці держати не забув? Старий: Та щось роблю, коли нагода трапиться (Л. Костенко); розм. “невідомо хто, якийсь невідомий; хтось”: У заводськім медичнім бараку Кзил-Юрти Саїд-Алі прочумався; не розплющуючи очей, лежав нерухомий, як труп. Чув, як шепо-тіли присутні, щось хлипало плачем (І. Ле); 2) якийсь 2 предмет, точно не названий” (“той чи інший”): Акцент – … Переносно – особлива увага до чого-небудь, підкреслення чогось (Словник іншомовних слів); 3) “деякі речі” (“є такі, які…”); “що-небудь таке, чого не хочуть називати”: Вийди, Катре, з хати: Я щось маю розпитати, Дещо розказати (Т. Шевченко); 4) “незначна або якась частина, кількість чого-небудь”: “ Раз по раз містом вели полонених… Жінки намагалися хоч щось пере-дати їм. Та де там. Відганяли палицями, стріляли (“Хрещатик”); 5) “приблизна кількість, міра чого-небудь” (у значенні прийменника близько, біля): Грицько швидко купив величезний огород з новою хатою, з повітками, погребом, коло-дязем. За все те щось півтори сотні, чи що (Панас Мирний).

Займенники з формантами ХТОЗНА- (розм.), КАЗНА- (розм.), БО-ЗНА- (розм.), ЧОРТЗНА- (фам.) вживаються у значенні “не-ві---до-мо хто (що)”. Окремі афіксальні типи виявляють значення “нісеніт-ниця”, “поганий”, “щось незрозуміле, нерозумне, нікчемне, не варте будь-якої ува-ги” тощо.

2. Нефіксовано-неозначені займенники.

Займенники з формантом -НЕБУДЬ.

Займенник хто-небудь [СУМ, ХІ, 166] має значення: 1) “яка-небудь 1 людина, все одно (байдуже) хто”: – Покличте кого-небудь (І. Ле); 2) “яка-небудь 2 людина, та чи інша, точно не названа людина”: А коли хто-небудь підво-дився, то з ним підводилася і розпрямлялася його тінь… (Г. Тютюнник). Уживаючись з заперечною часткою не (або виступаючи у сполуці не хто-небудь, а…), аналізований займенник набуває значення “не хтось незначний, не вартий уваги, а… ”.

Займенник що-небудь [СУМ, ХІ, 606] має такі значення: 1) “який-небудь предмет, якесь явище і т. ін. з ряду подібних; все одно який предмет, яке явище”, (“байдуже що; будь-який предмет, будь-яке явище; будь-що”): Прийшов послухати. За-спі-вай що-небудь, чуєш? (О. Довженко); 2) “який-небудь 2 предмет; той чи інший, точно не названий”: Чи земля жартує? Чи сей цвіт не в пору Що-небудь віщує? (М. Костомаров); відтінки значень: “певна справа, певне занят-тя”: Що ж рекомендують психологи у разі розлучення? Нічого особливого: зайняти чим-небудь руки, щоб не було часу на дурниці, зайняти ким-небудь голову, аби новими дурницями переплюнути старі… (“Хрещатик”); “скільки-небудь, незначна частина чогось”: – Ну, та й азартна ж ви, Любов Олександрі-в---но! А що, хоч виграли що-небудь, принаймні? (Леся Українка) тощо. У сполуці не що-небудь, а… аналізований займенник ужива-ється для виділення, підкре-слення ваги, значущості чого-небудь і має значення “не щось незначне, не варте уваги, а…”: Не раз за чужою роботою в думках бачив [Мар’ян] себе на своєму полі з косою. Це був вінець його тихої надії. А як було не надіятися, адже ходив він не біля чого-небудь, а коло землі (М. Стельмах).

Займенники з формантом БУДЬ- [СУМ, І, 250] вживаються у значенні “все одно (байдуже) хто (що); хто (що) завгодно; всякий”: – Я не зобов’язаний говорити будь-кому про свої почуття, – мовив я, відчуваючи, що мушу боротися за Світлану і що буду боротися за неї (Є. Гуцало); Хоч би вилаяли за нехлюйство й цілковите невміння будь-що робити, чим я відзначався досить тривалий час, – де там! (П. Загребельний).

Займенники з формантом -БУДЬ.

Займенник хто-будь (розм.) [СУМ, ХІ, 165] має значення “абихто, хто-небудь, кожний”; що-будь (розм.) [ХІ, 601] означає “те саме, що й що-небудь”.

Займенники з формантом АБИ-.

Займенник абихто [СУМ, І, 3] вживається у значенні “будь-хто, хто-небудь, кожний”: Побить – то й абихто