ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

ДЕНИСЮК НАДІЯ РОМАНІВНА

УДК 82.09

ПРОБЛЕМА ФІКЦІЙНОСТІ ХУДОЖНЬОГО СВІТУ

В АНГЛОМОВНОМУ ТА УКРАЇНСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ

10.01.06 – теорія літератури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Тернопіль – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Гром'як Роман Теодорович,

Тернопільський державний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка,

кафедра теорії літератури і порівняльного

літературознавства, завідувач.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Удалов Віктор Лазарович,

Волинський державний університет

імені Лесі Українки,

кафедра славістики, завідувач.

кандидат філологічних наук, доцент

Лановик Мар'яна Богданівна,

Тернопільський державний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка,

кафедра історії української літератури, доцент.

Провідна установа – Одеський національний університет

імені Іллі Мечнікова, кафедра

теорії літератури і методики викладання,

Міністерство освіти і науки України, м.Одеса.

Захист відбудеться 17 січня 2003 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К58.053.02 по захисту кандидатських дисертацій у Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (46027, м. Тернопіль, вул. М.Кривоноса, 2, тел. 33-47-25).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (46027, м. Тернопіль, вул. М.Кривоноса, 2,).

Автореферат розісланий 14 грудня 2002 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І. В. ПапушаЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перекладання теоретико-літературних (ширше – літературознавчих) праць не менш складний процес, ніж переклад художніх текстів. На це свого часу звертав увагу ще Іван Франко, вимагаючи фаховості для “доброго перекладу наукового твору”. Крім володіння щонайменше двома мовами, перекладач наукових праць має бути, твердив Франко, “добре обзнайомленим із тою наукою, до якої обсягу належить перекладаний твір”. “Особлива компетенція” для такого перекладача – запорука успішної діяльності у сфері науки, яка розвивається носіями різних мов у поліетнічних середовищах, у міжнаціональному спілкуванні. До того ж національні традиції, зумовлені особливостями духовної культури різних народів, поступово вносять додаткові і відмінні конотації в поняттєво-смислове наповнення навіть тих термінів, які мають спільне генетичне походження – переважно грецько-латинське. Різні етимологічні витоки тих лексем і словосполук, котрі згодом живили концепції та пропозиції культурно-освітніх діячів, що жили і творили в західноєвропейському, східнослов'янському та американському світах, все більше нарощували і поглиблювали невідповідності в поняттєво-термінологічному апараті англомовного “literary criticism” і “вітчизняного” (у нашому випадку російського та українського) літературознавства навіть у традиційних варіантах аристотелівсько-позитивістської терміносистеми. Новітні ж теоретичні концепції, які стосуються мистецтва слова модернізму і постмодернізму, роблять подібний бар'єр важко здоланним. Проте, як показує досвід представників філологічної, культурно-історичної шкіл у літературознавстві і сучасних дослідників, пильна увага до історії та семантики термінів завжди сприяла успішній науковій діяльності. Цю традицію успадкували і розвивали відомі філософи, герменевтики, семіотики світу. Всі вони більшою чи меншою мірою простежували історію термінів від найдавніших часів у різномовних вербалізаціях, звертали увагу на смислові втрати чи значеннєві переакцентації при їх перекладі з грецької на латинську мову чи передачу їх семантики новими мовами народів Європи – німецькою, французькою, англійською, італійською.

Компроміс між коментарем і перекладом із спеціальним мотивуванням добору вербальних засобів української мови у процесі рецепції іншомовних текстів, які представляють оригінальні теоретичні концепції, вже апробований як ефективний спосіб міжнаціонального наукового спілкування. Цей спосіб передбачає взаємоопосередкування теоретичної рефлексії і фахового перекладу відповідних текстів з якоїсь галузі науки. Він відіграє важливу роль при укладанні галузевих антологій, хрестоматій, термінологічних словників, навчальних посібників для учнів і студентів.

На жаль, донедавна внаслідок ідеологічної конфронтації подібні видання мали або різко критичну спрямованість, або обмежувалися “вітчизняним” досвідом. Тому питання про співвідношення поняттєво-термінологічних систем “радянського” та зарубіжного літературознавства розгорнуто не розглядалися, а при перекладах праць чи уривків з монографій зарубіжних вчених навіть марксистської орієнтації не мотивувався вибір того чи іншого термінологічного відповідника з лексичного складу рідної мови. Підручники “Теорія літератури” і “Вступ до літературознавства” ні російською, ні українською мовою також не надавали належного значення релевантності поняттєво-термінологічних національних систем і їх внутрішній систематиці. Зрушення в цьому аспекті в Україні розпочалися перекладами українською мовою англомовних праць Г.Грабовича (С.Павличко, 1991), І. Фізера (В.Брюховецький, 1993), “Літературознавчим словником-довідником” (1997) і підручником А.Ткаченка “Мистецтво слова (вступ до літературознавства)” (1998), у Росії – довідником “Современное зарубежное литературоведение: Страны Западной Европы и США. Концепции, школы, термины” (1996), першим випуском “Теории литературы” В.Халізєва (1999), “Литературной энциклопедией терминов и понятий” (2001). Названі видання уникали ідеологічної конфронтації, методологічної однобічності, тією чи іншою мірою в науковий обіг вводили нові терміни і поняття, праці зарубіжних авторів. Але особливо на цьому тлі виділяється хрестоматія, укладена Н.Д.Тамарченком “Теоретическая поэтика: понятия и определения” (М., 2001). Вона укладена з матеріалів, перекладених з різномовних літературознавчих словників, довідників, підручників і посібників, а також із фахових монографій, присвячених відповідним літературознавчим проблемам. Мета такої хрестоматії – “дати в розпорядження викладача і студента відібрані з різних, не зв'язаних між собою джерел і водночас систематизовані визначення основних понять теоретичної поетики”. Н.Д.Тамарченко справедливо відзначає, що в наш час “повнота інформації і неупередженість її передачі ціняться мабуть чи не більше, ніж ступінь адекватності і глибини представлених суджень”. Доцільність таких публікацій не викликає сумнівів. Безсумнівною є потреба розширення і поглиблення подібних досліджень. Все це зумовлює актуальність теми реферованої дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася на кафедрі теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка, з якою співпрацює кафедра іноземних мов Тернопільського державного технічного університету ім. І.Пулюя, в річищі комплексного дослідження “Проблеми рецептивної поетики і наратології в українсько-зарубіжних літературних зв'язках”.

Мета роботи – виявити закономірності становлення концепту “художній (мистецький) світ”, особливості його поняттєво-термінологічного вираження в українському та англомовному літературознавстві.

Для досягнення цієї мети ставилися і розв'язувалися такі конкретні завдання:–

обстежити різнотипні українські, російські, англомовні словники, довідкові літературознавчі видання і встановити частотність вживання слів і словосполучень fiction/фікція; fictional world/художній світ; fiction/вимисел;–

віднайти в українських і російських перекладних версіях англомовних літературознавчих текстів контекстуальні відповідники fiction, fictionality, fictive stance i fictional world;–

окреслити семантичне поле fiction, fictional world;–

систематизувати основні тенденції розкриття в англомовних теоретичних працях концептів fiction, non-fiction, fiction and truth, make-believe fiction; fiction and probability;–

виділити в українських і російських літературознавчих працях основні аспекти теоретичного розгляду мистецького (образного, художнього) світу;–

співвіднести логіку становлення концептів “fictional world”, “художній світ” і досвід їх поняттєво-термінологічного вираження в англомовному та українському літературознавстві;–

укласти англо-український словничок термінів з проблеми fiction and truth/художній світ і художня правда.

Об'єктом дослідження є українські, російські та англійські словники літературознавчих термінів, підсумково-проблемні монографії зарубіжних вчених, передусім праця “Truth, Fiction, and Literature” Петера Ламарка і Стейна Г.Олсена (Оксфорд, 1996), хрестоматія антологічного типу “The Idea of Literature. The Foundations of English Criticism” Д.М.Урнова, “Антологія світової літературно-критичної думки XX ст.” М.Зубрицької, “Теоретическая поэтика: понятия и определения” Н.Д.Тамарченка, а також тексти монографій українських літературознавців С.Павличко “Теорія літератури”, Т.Гундорової “ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація”, Б.Мельничука “Випробування істиною. Проблема історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі (від початків до сьогодення)”, В.Моренця “Національні шляхи поетичного модерну першої половини XX ст.: Україна і Польща”, Н.Торкут “Проблеми генези і структурування жанрової системи англійської прози пізнього ренесансу (малі епічні форми та “література факту”).

Предметом дослідження є поняттєво-термінологічні співвідношення в українських та англомовних літературознавчих текстах, які стосуються проблеми художнього світу, зокрема, вираження і передачі теоретико-літературної рефлексії в процесі спілкування філологів-фахівців з ширшим загалом гуманітаріїв.

Теоретико-методологічна основа і методика дослідження. Визначені мета і завдання дослідження, яке має міждисциплінарний характер, можуть бути реалізовані на основі системно-функціонального підходу до мистецтва слова – рецептивно-комунікативного розуміння літературних і літературознавчих текстів. Тому за методологічну основу взято настанови контекстуалізму традиційної філології, деякі положення нового критицизму, рецептивної естетики і структурально-семіотичного літературознавства. Це й зумовило необхідність спиратися на ідеї і погляди таких учених, як В.Асмус, М.Бахтін, О.Білецький, О.Потебня, І.Франко, з одного боку, і водночас – Р.Веллек, Ж.Дерріда, Г.-Ґ.Ґадамер, Р.Інґарден, В.Ізер, Цв.Тодоров, Р.Г.Яусс та ін. – з другого, а в аспекті обраної теми звертатися до праць засновника фікціоналізму Ганса Файгінґера (Vaihinger) та його послідовників і критиків. Теоретичну базу для орієнтації в цій давній полеміці склали праці сучасних українських літературознавців В.Брюховецького, М.Гіршмана, Р.Гром'яка, М.Жулинського, М.Ігнатенка, Г.Клочека, М.Кодака, М.Наєнка, Д.Наливайка, А.Нямцу, С.Павличко, Г.Сивоконя, Е.Соловей, А.Ткаченка, М.Ткачука, Н.Торкут, Л.Ушкалова, О.Червінської, Є.Черноіваненка, Н.Шляхової, Г.Штоня та ін. у зіставленні з поглядами російських (М.Гей, І.Ільїн, В.Новиков, І.Роднянська, Н.Тамарченко, В.Тюпа, В.Халізєв) і польських (М.Ґловінський, Г.Маркевич, Р.Нич, Я.Славінський) теоретиків літератури.

Методика роботи ґрунтується на поєднанні синхронного (філологічно-описового структурно-функціонального) і діахронного (історико-порівняльного, системно-типологічного) методів аналізу.

Наукова новизна роботи виявляється як у виборі її теми, матеріалу для зіставних спостережень, так і в результатах узагальнень. Уперше в українському літературознавстві співвіднесено поняттєво-термінологічний апарат, що стосується базового концепту специфіки мистецтва слова (художній світ), зроблено спробу обґрунтувати релевантність терміносполук “поетичний, мистецький, художній світ” і “fictional world”, запропоновано як оптимальну для української літературознавчої терміносистеми концепцію “фікційності мистецького світу письменника” (літературного твору).

Теоретична новизна дисертації зумовлює практичне значення такої праці. Її основні положення можуть використовуватись у вузівських загальних курсах “Вступ до літературознавства”, “Теорія літератури”, у спецкурсах і спецсемінарах, присвячених специфіці художньої літератури. Практична цінність праці виявляється також у навчально-методичній спрямованості зібраного матеріалу і поданого у формі двомовного словника літературознавчих термінів, що стосуються аспектів “дійсність і література”, “реальність і вимисел”, “правда і вигадка”, “уявний світ”, “правда, правдоподібність, фікційність”. Вони по-різному тлумачаться в традиційному літературознавстві і в новітніх пропозиціях, маловідомих широкому загалу українських шанувальників літератури. Популяризація здобутків англомовного літературознавства засобами української терміносистеми серед інтелектуалів без спеціальної філологічної освіти – така в кінцевому підсумку практична установка реферованого дослідження.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено і рекомендовано до захисту на спільному засіданні кафедр теорії літератури і порівняльного літературознавства та теорії англійської мови Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. (протокол № 2 від 3 жовтня 2002 р.). Основні положення і висновки доповідалися на звітно-наукових конференціях викладачів та аспірантів Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка в 2001 – 2002 рр. і Тернопілького державного технічного університету імені Івана Пулюя. За матеріалами дисертації опубліковані 4 статті у фахових виданнях і дві брошури загальним обсягом 9 друкованих аркушів..

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Дослідження викладене на 187 сторінках, з них 173 основного тексту. Бібліографія нараховує 178 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання роботи, вказано на її зв'язок з науковими програмами кафедр. Визначено предмет та об'єкт розвідки, методологічно-теоретичну базу й конкретні методи її реалізації. Розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ дисертації – “Історико-функціональний аналіз становлення поняття “fiction” та його термінологічне вираження” – складається з двох підрозділів: 1. “Український досвід засвоєння терміна “fiction”. 2. “Зарубіжний досвід засвоєння терміна “fiction”. У цих підрозділах простежуються основні моменти українського та зарубіжного досвіду засвоєння латинського терміна “fictio” і розширення семантичного поля відповідного поняття.

Дисертантка виходить з того, що висновки сучасних термінознавців проливають певне світло і на літературознавчу термінологію, але потребують докладнішої експлікації досвідом літературознавців, бо “терміни – це не особливі слова, а лише слова в особливій функції”. Тому аналіз словникових, енциклопедичних матеріалів, літературознавчих текстів українських, російських, польських авторів підводить до висновків, логіку яких стисло передають такі положення:

Концепт “fiction” в англомовному світі формувався тривалий час, особливо активно – протягом ХІХ–ХХ століть. Зважаючи на основні вимоги до термінів, які склалися на сьогодні в термінознавстві, можна гадати, що сфера його активного функціонування в літературознавстві обмежується в основному романо-германськими мовами, але через латину він проникав і в слов'янський ареал. Тут лексема “fiction” освоювалася шляхом перекладів як “вимисел”, “вигадка”.

В українському контексті латинські терміни “fictio”, “fictione” у співвідношенні з “imitatio”, “imitatione” передавалися Леонідом Білецьким за посередництвом слова “вигадка”. Вчений 1925 р. почав українською мовою докладно коментувати поетики і риторики викладачів Києво-Могилянської Академії. Однак, слово “фікція” вживали ще О.Потебня та І.Франко, останній також користувався словосполученням “фікційний світ”. Згодом, протягом 60-70 рр. ХХ століття цю традицію підтримали Г.Сивокінь, В.Маслюк, Л.Ушкалов, незважаючи на те, що укладачі словника літературознавчих термінів Франка (1965) пропонували “поетичну фікцію” передавати словосполученням “художня уява”, “поетична фантазія”. Звужував семантику слова “фікція” і “Словник української мови”, зводячи її в основному до того, що “не відповідає дійсності, не існує”, або ототожнюючи з вимислом. Під кінець ХХ століття українські автори (Є.Черноіваненко, Л.Медведюк) так чи інакше пов'язували семантику фікції із специфікою літератури, використовуючи усталений в Росії (і потім в Україні) термін “художність” – церковнослов'янський за походженням (худогій – вмілий, вправний).

Польськомовні джерела (словники і літературознавчі праці Г.Маркевича та ін.), які докладніше враховують історію терміна в західноєвропейському світі, звертають увагу на розширені тлумачення “fictio”, особливо після виходу праці німецького філософа Г.Файгінґера “Philosophiе des Als Ob” (“Філософія як/начебто”) (1911р.), який започаткував таку інтелектуальну течію як “фікціоналізм”. Широкого семантичного значення термінові “fictio” надали тільки представники семантичного напрямку в літературознавстві в той час, як до того в англомовному світі “фікцією” позначали белетристику і фабульну прозу взагалі. Проте, аналіз численних праць західноєвропейських літературознавців, опублікованих протягом останніх років ХХ століття (вони перечислені в списку використаних джерел у кінці дисертації), засвідчує, що з приводу “fiction” стався своєрідний “теоретичний вибух”, який значно розширив семантичне поле цього поняття, особливо в лексико-семантичних сполуках з лексемами “fiction”, “truth”, “fictional”, “non-fiction” тощо. Різні аспекти семантики “fiction”, “fictional world” і напрямки їх аналізу переконливо засвідчує спільне дослідження Петера Ламарка і Стейна Олсена “Truth, Fiction, and Literature: A Philosophical Perspective” (1994).

Великий корпус словосполучень із лексемою “fiction” видає такі ситуативні контексти, які підказують, що українському перекладачеві доводиться вибирати відповідник “фікцій” з широкого ряду. За нашими спостереженнями, його складають: творчість, художня література, белетристика, література вимислу, проза, художній твір, усна чи письмова розповідь, роман, повість, образ, вимисел, домисел, вигадка, підробка, фальшивка, обман, літературна неправда, об'єкт, уява, фантазія, припущення, вигадана ідея, художній світ, фікційний світ, художність, умовність і т.д.

У другий розділ дисертації – “Пошук термінологічних відповідників в українській та англомовній версіях художнього світу” – входять три підрозділи: 1. “Контексти” “fiction”, “fictional”, “fictionality”, “fictive” в опозиції до “truth”, “truthfulness” i “verisimilitude”, в якому дисертантка розширює контексти та похідні утворення “fiction”, творячи мовно-мовленнєву картину другого (щодо реальності) світу (fictional world). 2. “Праця І.Фізера “Психолінґвістична теорія літератури Олександра Потебні як ключ до проблеми”. 3. “Коментар і мотивація релевантних українських відповідників до “fiction”, “fictional”, “fictive”, “truth”, “truthfulness”.

Перший підрозділ складає передбачений завданнями дисертації двомовний словник з проблеми “художній світ і художня правда”. У ньому

словосполучення із лексемами “fiction” (24 відтінки значення), розширені терміносполуками із лексемами “fictional” (типу “fictional time”, “fictional truth”, “fictional world” тощо), вибрані дисертанткою з репрезентативних для сучасної науки джерел (всього 245 прикладів із поширеними контекстами). Вони склали своєрідний літературознавчий метатекст, який демонструє філософсько-онтологічні, епістемологічні, логічні, психологічні, мовно-мовленнєві, літературно-естетичні аспекти, для вираження яких потрібні українські відповідники. Розмістивши приклади за латинським алфавітом від “account of fiction”, “account of fictionality” (окреслення, пояснення, трактування понять фікцій і фікційності) – до “work of fiction”, “works of literary fiction” i “world of fiction” (твори художньої літератури, світ вимислу), дисертантка виявила як апробовані еквіваленти (їх менше), так і складні для відтворення ситуації (їх більше).

Монографія І.Фізера “Психолінґвістична теорія літератури Олександра Потебні”, перекладена В.Брюховецьким, послужила своєрідним ключем до входження в проблему, яка розглядається в реферованій дисертації. Автор і перекладач як професійні літературознавці сформувалися в різних ідейно-духовних середовищах, зіткнулися з проблемою істотних розбіжностей в терміносистемах науки про літературу. У результаті їхньої співпраці з'явився текст метакритичного дослідження І.Фізера по-українськи, який читається відносно легко, виявляючи тенденцію до цілковитої заміни термінів, творених на латинській основі, терміносполуками, що постали на східнослов'янському ґрунті.

Складність і проблематичність відтворення англомовних літературознавчих текстів засобами української мови зумовлені не стільки відмінністю лексико-граматичних особливостей цих мов, скільки надзвичайно щільним поєднанням традиційних, поширених новітніх і цілковито авторських термінів, для яких українських еквівалентів ще не створено, або поки що не усталені поняттєво-термінологічні парадигми (напр., “make-believe fiction”). Ця англомовна терміносполука сформувалася в атмосфері філософії прагматизму і літературної критики читацького відгуку (reader response theory). Про “make-believe fiction” йдеться тоді, коли акцентують, що творець – вигадник фікційного світу. Він, сам відповідним чином ставлячись до своїх витворів, вірить у їх правдивість чи правдоподібність, або вдає начебто вірить. Відповідно він розраховує на довіру читачів/слухачів. Від такого своєрідного “пакту довіри, консенсусу” залежить режим, модальність розповіді, структура і характер художніх висловлювань, мовно-мовленнєвої діяльності. Концепт “make-believe” склався в процесі осмислення питань з ймовірності презентованих (зображуваних) подій, персонажів. Лексема “believe” привертає увагу до проблеми віри, довір'я, а “make” означає – щось зробити, виконати, чинити; лексема також викликає в тих, хто знають англійську мову, згадку про “make up” (вимислити, вигадати). Так складається поняття про “розігрування” слухачів наратором, про вдавання серйозного чи легковажного мовця, котрий творить вигаданий світ. Традиційно подібна проблематика в українському літературознавстві поставала, коли мова заходила про “щирість” персонажів, розповідача або оповідача і навіть про щирість автора твору в його ставленні до зображуваної дійсності, піднятих у творі проблем, обстоюваних ідей.

З другого розділу випливає підсумок, що розширено тлумачена фікційність як творення в усіх сферах життя може передаватися іншою мовою, іншими системами термінолексики, адже головні концепти мистецтва слова, хоча виражаються різними засобами, збігаються в своїй суті.

У третьому розділі – “Теоретичні основи розгляду фікційності художнього світу в сучасному літературознавстві” – простежується логічна подібність тенденцій у літературознавчих текстах із англомовного та українсько-російського інтелектуальних середовищ 90-х років ХХ століття. З цією метою окреслюються дві моделі концептуалізованих теоретичних текстів. Перший підрозділ “Західна англомовна модель” представляє одну з моделей на основі спільної праці Петера Ламарка з Единбурга (Великобританія) і Стейна Олсена з Осло (Норвегія) під назвою “Truth, Fiction, and Literature” з підзаголовком “A Philosophical Perspective”. Філософсько-естетична спрямованість праці П.Ламарка і С.Олсена, її творчий характер, своєрідність наукового дискурсу позначилися і на доборі ілюстративного матеріалу. Роздуми про різні аспекти взаємовідносин fiction and truth опираються на літературний досвід народів Європи. Цей своєрідний європоцентризм виявляється крізь призму національно-культурного обрію авторів. Одначе вони системно враховують міметичні, креатині, репрезентативні, семантичні, наративні аспекти в контексті загального розуміння фікційності як творення – вигадки – гри – мовлення. Не полемізуючи з матеріалістичними концепціями художньої творчості, автори віддають належну увагу онтологічним, епістемологічним, психологічним, естетичним аспектам проблеми “fiction and fictional world”.

Другий підрозділ має назву “Реструктуризація моделі “художності літератури” як “вимислу” та “умовності” в українському та російському літературознавстві 90-х років ХХ століття”. Підкреслюється, що присутність цього терміна в суспільній свідомості на згаданому просторі підтримувалася тільки критикою “фікціоналізму” як однієї з філософських позицій. Вдаючись до критики цього вчення чи вказуючи на його однобічність, радянські філософи та естетики говорили про можливі хибні наслідки, котрі можуть начебто виникати при послідовному проведенні принципів фікціоналізму. Проте, значно різнобічнішу інформацію про стан розробки на Заході естетичних аспектів фікційності і правдоподібності (“художньої правди”) передавали до колишнього СРСР перекладні праці, як, наприклад, “Главные проблемы науки о литературе” польського літературознавця Г.Маркевича, котра в російській версії з'явилася 1980 року.

Показовий приклад реструктуризації вітчизняних моделей і стереотипів, які склалися протягом 60-70-х років ХХ століття (в умовах т.зв. відлиги), дає стаття “Художественность” І.Б.Роднянської.

Зміна пізнавальної ситуації в Україні збіглася зі зміною соціально-політичних умов з кінця 80-х – протягом 90-х рр. ХХ століття. Це позначилося і на зрушеннях у поняттєво-термінологічній системі, які зафіксував “Літературознавчий словник-довідник” (1997). У наближенні гасельної структури цього видання до європейських традицій вирішальну роль відіграла нова пізнавально-методологічна ситуація та участь в його підготовці співробітників кафедри теорії літератури і поетики Варшавського університету.

Не згадуючи в позитивному чи в критично негативному планах ні фікціоналізму, ні категорій “фікція” чи “фікційність”, а оперуючи здавна відомим перекладом латинського “fictio” як “вимислу”, сучасні російські вчені виходять насамперед з різноманітного досвіду письменників, зміни і діалогу літературно-мистецьких напрямів, відмовляються від теоретико-методологічного монізму, а описують, характеризують, класифікують і витлумачують художні/мистецькі явища, які мають світове поширення. Явища російської культури вони розглядають та осмислюють у широкому світовому контексті, користуючись передусім звичною традиційною поняттєво-термінологічною системою, не відкидаючи пропозицій зарубіжних фахівців.

У третьому підрозділі “Деякі питання фікційності художньо-мистецького світу митців слова в сучасних історико-літературних дослідженнях” зазначено, що новітній термін “моделювання”, набувши статусу загальнонаукової категорії, остаточно витісняє концепт “fiction”, або робить його зайвим чи малозрозумілим у сучасних терміносистемах. Навіть сегменти семантичного поля “fiction”, які протистоять тим сегментам, що позначаються словами “truth” і “truthfulness” і найдалі відходять від поняття достовірності, а позначають фіктивне, неіснуюче, зумисне неправдиве – фантастичне, – навіть вони описуються з допомогою “моделювання”. Підтвердженням цього спостереження може бути монографія А.Нямцу “Фантастические парадоксы человеческого мира” (1998).

Серед новітніх історико-літературних досліджень мистецтва слова “fiction – non-fiction”, твореного англійською мовою й осмислюваного по-українськи, виокремимо монографію Н.М.Торкут “Проблеми генези і структурування жанрової системи англійської прози пізнього Ренесансу (малі епічні форми та “література факту”)” (2000). Вона репрезентативна в плані зміни українського літературознавства, яке займається історією англійської літератури.

Монографія Т.Гундорової “ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація” (1997) ознаменувала не тільки успіхи автора, а й плідність того підходу до мистецтва слова, який утвердився в новітньому світовому літературознавстві. Дослідниця, проаналізувавши становлення українського модернізму крізь призму постмодерністських засад, враховуючи радикальний естетизм М.Євшана, зробила висновок, далекий від думок про вторинність українського раннього модернізму. Він, на її думку, “виробляв власний естетичний дискурс, який не був тотожний ані з “західним”, ані російським, ані анти-“українофільським”. Обертаючись навколо естетики, такий дискурс не замикався ідеєю “мистецтва для мистецтва”, “утилітаризму”, “народності” тощо, а розгортав естетику як потенційне поле, як можливі переходи і нові способи буття духовності, культури, нації. Так естетичний дискурс раннього українського модернізму стверджував поліструктурність, множинність літературно-художньої практики”.

Подібна позиція щодо європейських “модернізмів” репрезентована у праці В.Моренця “Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна і Польща” (2002). З погляду поняттєво- термінологічного апарату, яким користується цей дослідник, привертають увагу “поняття духовно-інтелектуального стану” і “візіонеризму”.

На завершення третього розділу наголошуємо, що очевидним є смисловий зв?язок терміносполук “поетичні візії”, “зроджені уявою <…> видіння” з давно відомими в традиційному літературознавстві термінами “світовідчуття” і “світобачення митця”, які використовувалися для опису і пояснення індивідуальних стилів письменників.“

Поетичні візії”, як і “світобачення” письменника, генетично пов?язані з чуттєвим рівнем освоєння світу людиною, насамперед із різноманітністю зорових вражень, з яких складаються “пластичні образи”, “картини світу”.

Зорові відчуття людини асоціативно пов?язані з іншими чуттєвими враженнями (слуховими, тактильними, запаховими і т.п.) і складають тільки конкретно-чуттєву базу для часопростору мистецького світу, котрий формується в свідомості авторів і реципієнтів твору, поповнюючись “сонними видіннями”, “інтуїтивними прозріннями”, символічно-алегоричними образами архетипного походження. Саме подібні психологічно досліджені явища Г.Файгінґер описував як фікційні утворення, що допомагають людям орієнтуватися в середовищі, навіть якщо фікції неправдоподібні.

Таким чином, поняттєво-термінологічний аспект художнього/ мистецького світу передбачає як свою передумову врахування теоретичних основ цього феномена. Очевидними і достатньо розпрацьованими на сьогодні є такі аспекти теорії художнього/мистецького/поетичного світу:

а) філософські основи (онтологія, епістемологія) з особливою увагою до форм чуттєвого пізнання;

б) естетичні основи (чуттєво-почуттєва культура, образність освоєння об?єктно-суб?єктних відносин);

в) логічні підстави (вчення про структуру і різні типи суджень, передусім – про категоричні (ствердні), умовні та оцінні судження;

г) семантично-семіотичні аспекти;

д) модально-наративні аспекти;

ж) власне літературознавчі (теоретико-літературний та історико-літературний) аспекти, які для літературознавця є предметом безпосереднього осмислення і потребують урахування попередніх аспектів та виходу в лексикографічні поняттєво-термінологічні питання.

ВИСНОВКИ

1. Сутність досліджуваної проблеми проявляється вже у її формулюванні “фікційність художнього світу”, яке проартикульоване з допомогою лексем, котрі мають різну закоріненість у східнослов'янській, західноєвропейській та американській (англомовній) традиціях.“

Fiction”, звична лексема для західного культурного ареалу, в росіян та українців, як правило, вживається з негативною конотацією – як фікція (щось неіснуюче), або фіктивне (недостовірне). Натомість широко розповсюджена тут лексема “художність” давно втратила свою етимологічну прозорість (церковнослов'янізм), ставши звичним кліше.

2. Англо-американські теоретики “фікційності” людських творчих утворень довели багатоопосередкований зв?язок “fiction” і “truth”, показавши, що навіть в найфантастичніших витворах уяви завжди можуть траплятися достовірні, правдоподібні (навіть документально підтверджені) елементи. Тому “фікційність” (вигаданість) світу, створеного уявою митця, часто передається в російськомовному світі лексемами “кажимость”, “условность”. Остання протягом другої половини ХХ століття набула термінологічного статусу, і тепер поняття “художньої умовності” міцно увійшло в терміносистему російської та української науки про літературу.

3. Фікційність “художнього/мистецького світу” акцентує увагу інтерпретаторів і дослідників не на репрезентативності його образного явища стосовно об?єктивної реальності, а – на механізмах і сфері творення (творча уява, мовлена і явлена в слові, в тексті). Щоб уникнути філософського соліпсизму в трактуванні художнього/мистецького світу як уявного витвору, феноменологи пропонують іншу фундаментальну, атрибутивну його ознаку – інтенційність як спрямованість свідомості на те, що міститься не в самому індивідумі, а зовні, тобто винесене за межі індивідуальної авторської свідомості.

Оскільки мистецтво спирається на естетичне освоєння дійсності, що має чуттєво-почуттєву природу, яка найвиразніше концентрується в образному типі мислення, то образність трактуємо також як атрибутивну ознаку художнього світу.

4. У сучасних літературознавчих текстах все частіше знаходимо такі терміносполуки, як зображений світ, уявний світ, креативний світ, умовний світ, можливий світ, змодельований світ, фантазійний світ, текстуальний світ тощо. Всі вони акцентують взаємопов'язані аспекти фікційного світу (fictional world), кожен раз вказуючи то на форму, то на сферу, то на механізм виникнення чи функціонування мистецького світу, то на його референтність до об'єктивної і суб'єктивної реальності. Все це загострювало дискусії вже в епоху модернізму, а особливо постмодернізму, в постструктуралістськи зорієнтованих працях. Зразки таких тверджень і відгомін цих полемік репрезентовані в другому розділі дисертації (2.1).

5. У літературознавчих текстах сучасних українських дослідників (як літературних критиків, так і істориків літератури) терміносполуки з лексемою “fiction” (фікція, фікційність) зустрічаються зрідка, вони продовжують перебувати на марґінесі літературної практики. Натомість все активніше утверджується поняття дискурсу (поетичний дискурс, естетичний дискурс, літературно-критичний дискурс), хоча, як засвідчує західний досвід, у літературознавстві можуть активно функціонувати терміносистеми, що включають у себе концепти фікційності і дискурсивних практик, а, значить, і терміни “fiction”, “discourse”.

Зміст дисертації висвітлено в таких публікаціях:

1. Семантичне поле „fiction” в літературознавчих текстах // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Літературознавство. – Тернопіль, 2001. – Вип.ІХ. – С. 32-36.

2. Історико-функціональний аналіз становлення концепту „fiction” та його термінологічне вираження (український досвід) // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. – Івано-Франківськ, 2001. – Вип.VI. – С. 53-62.

3. Художній світ і художня правда. Fiction and Truth в українській та англійській терміносистемах. – Тернопіль: Лілея, 2002. – 104 с.

4. Художність – Fiction – художній світ у системі літературознавчих понять // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Літературознавство. – Тернопіль, 2002. – Вип.ХІ. – С. 5-13.

5. Функціонування терміна „fiction” в українських літературознавчих текстах // Сучасний погляд на літературу. Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова. Науковий збірник. – К., 2002. – Вип. VIII. – С. 92-110.

6. Художній світ письменника: поняття, терміни і літературознавчі версії. – Тернопіль: Вид-во Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя, 2002. – 63 с.

7. Художній світ і правда // Матеріали п'ятої наукової конференції Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя. Секція: Гуманітарні науки. – Тернопіль, 2001. – С. 168.

8. Концепт „вимислу” (Fiction) у літературознавстві // Матеріали шостої наукової конференції Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя. Секція: Гуманітарні науки. – Тернопіль, 2002. – С. 167.

АНОТАЦІЯ

Денисюк Н.Р. Проблема фікційності художнього світу в англомовному та українському літературознавстві. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.06 – теорія літератури. Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. – Тернопіль, 2002.

Дисертація присвячена становленню концепту “художній (мистецький) світ”, особливостей його поняттєво-термінологічного вираження в українському та англомовному літературознавстві, дослідженню специфіки фікційності як атрибутивної ознаки художнього світу.

Екскурс в історію українських та російських термінологічних еквівалентів “fiction” знайомить з плідним науковим досвідом східнослов'янської філологічної традиції, сприяє поглибленню осмислення таких категорій, як “художність”, “поетична фікція”, “вимисел”, “художня умовність”.

Термінологічний апарат новітніх літературознавчих розвідок, що вийшли друком протягом останнього десятиліття, засвідчує, що “фікційність”, яке має в українській терміносистемі відповідники “художня умовність”, “художність”, акцентує увагу не стільки на кореляції створеного образу та об'єктивної реальності, скільки на механізмах і сфері творення мистецького світу.

Ключові слова: художній/мистецький світ, вимисел, фікційність, поетична фікція, художня умовність, термінологічний еквівалент.

АННОТАЦИЯ

Денисюк Н.Р. Проблема фикциональности художественного мира в англоязычном и украинском литературоведении. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06 – теория литературы. Тернопольский государственный университет имени Владимира Гнатюка. – Тернополь, 2002.

Диссертация посвящена становлению концепта “художественного мира” (fiction, fictional world) и его понятийно-терминологическому аппарату в англоязычном и украинском литературоведении, раскрытию специфики фикциональности как атрибутивного признака художественного мира.

Экскурс в историю украинских и русских терминологических эквивалентов термина “fiction” знакомит с опытом восточнославянской филологической традиции, содействует углубленному пониманию категорий “художественность”, “литературная фикция”, “вымысел”, “художественная условность”.

Анализ терминологического аппарата новейших литературоведческих текстов, опубликованных в последнее десятилетие ХХ в., свидетельствует, что фикциональность как свойство художественного мира и её эквиваленты “художественность”, “художественная условность” акцентируют внимание не столько на референтности образного мира и объективной реальности, сколько на механизме и сферах возникновения художественного мира.

Ключевые слова: художественный мир, вымысел, фикциональность, литературная фикция, художественная условность, терминологический эквивалент.

SUMMARY

Denysiuk N. The Problem of Fiction in English and Ukrainian Literary Criticism. – Manuscript.

Dissertation for the Candidate of Science (Philology) degree in speciality 10.01.06. – Theory of Literature. – Ternopil State Pedagogical University named after Volodymyr Hnatiuk. – Ternopil, 2002.

The dissertation is dedicated to researching the concept “fiction”, to revealing the main regularities of its setting/formation, to analyzing the main peculiarities of its notional and terminological expression in Ukrainian and English literary criticism.

The first article of this manuscript outlines the characteristics of terms formed historically and presented as the axioms. The author trys to investigate the chronology of the notion “fiction” in original Ukrainian texts as well as the chronology and problems of its [notion] further reception (translation, commentary, interpretation). Such Ukrainian experience is correlated with the foreign one (Polish, German, Russian, English). The works of T.Milkovsky, G.Markevich, V.Vaihinger, V.Halizev, M.Abrams, P.Lamarque, S.Olsen are used while this enquiry.

The situational contexts took from “Truth, Fiction, and Literature” by P.Lamarque and S.Olsen, “The Glossary of Literary Terms” by M.Abrams are presented in the second article. These contexts help discover the sence and structure of the notion “fiction”. The author proposed her own Ukrainian versions of the term “fiction”.

In the third article of this manuscript two models of conceptual theoretical texts are traced to reveal certain similarities in the structure of Ukrainian, Russian and English texts written at the end of the XXth century. The accepted English notion “fiction” makes emphasis not only on the correlation of a formed image but on the mechanisms and sphere of the creation of artistic world. Such interpretation of the concept ”fiction” encourages its further usage by Ukrainian scientists and makes us sure that the term “fiction' will take its own place in terminological systems of literature studies.

Key words: fictional world, fiction, fictionality, literary fiction, probability, terminological equivalent.