МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

Дмитренко Олена Олександрівна

УДК 616.441-007.61-097-053.2+616-001.28

ІМУНОГЕНЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІТЕЙ З НЕТОКСИЧНИМ ДИФУЗНИМ ЗОБОМ ІА – ІБ СТУПЕНЯ, ЯКІ ПОТЕРПІЛИ ВНАСЛІДОК АВАРІЇ НА ЧАЕС

14.03.08 - імунологія та алергологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Науковому центрі радіаційної медицини АМН України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Чумак Анатолій Андрійович, Науковий центр радіаційної медицини АМН України, відділ клінічної імунології, завідувач лабораторією молекулярної біології

Офіційні опоненти:

доктор біологічних наук Гавриленко Тетяна Іллічна, Інститут кардіології ім. акад. М.Д.Стражеска АМН України, завідувачка відділу імунології;

доктор медичних наук, професор Дизик Галина Михайлівна, Інститут гематології та трансфузіології АМН України, завідувачка лабораторією тканинного типування

Провідна установа: Інститут фтизіатрії та пульмонології ім. академіка Ф.Г.Яновського АМН України

Захист відбудеться “_05_” грудня 2002 року о 1330 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.003.02 при Національному медичному університеті ім. акад. О.О.Богомольця (01023, м. Київ, вул. Шовковична, 39/1, Центральна міська лікарня, корпус 2)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету ім. акад. О.О.Богомольця (м. Київ, вул. Зоологічна, 1)

Автореферат розісланий “_02_” _листопада_2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук С.Г. Свирид

Загальна Характеристика роботи

Актуальність проблеми. Встановлено, що причиною формування та розвитку конкретної патології може бути взаємодія генетично детермінованих тканинних структур організму, відповідальних за спадкову схильність до захворювання з поліфакторним впливом середовища, останній може бути як ушкоджуючим, так і стабілізуючим. До факторів впливу, безсумнівно, належать і фактори Чорнобильської катастрофи - індуктори формування віддалених пострадіаційних ефектів на рівні імунного гомеостазу (Бебешко В.Г. і співавт., 2000; Чернишов В.П. і співавт.,1999) і соматичної патології, яка може бути причинно пов'язана з впливом опромінення. Ретроспективний аналіз реалізації віддалених пострадіаційних ефектів, обумовлених впливом аварії на Чорнобильській АЕС, свідчить про маніфестуючий прояв вторинних імунологічних дисфункцій, а також про підвищення частоти автоімунних ендокринних захворювань та зростання кількості радіаційно обумовлених злоякісних пухлин щитоподібної залози (Ron E. et al., 1996; Пачини Ф. и др., 1999; Тронько М.Д., 2002 ). Автоімунні процеси у щитоподібній залозі приводять до серйозних, часом незворотних наслідків, результатом яких може бути розвиток пострадіаційних гіпотиреозів, тироїдитів, вузлоутворень, пухлинного процесу. При цьому групу підвищеного ризику складають діти та підлітки, оскільки невеликі розміри та вища ніж у дорослих функціональна активність щитоподібної залози у дітей, що робить її більш схильною до розвитку радіоіндукованої патології (Степанова Е.И. и др., 1991; Чебан А.К., 1999; Олейник В.О., 2001). Фізіологічний стан щитоподібної залози привертає увагу у зв`язку з наявністю переконливих доказів щодо недостатньої компенсації функції залози на початкових стадіях збільшення і в зв'язку з цим, можливості подальшого формування стійкої тироїдної патології. Генетична схильність до розвитку порушень як в ендокринній системі, так і в системі імунного гомеостазу, є патогенетичним субстратом формування автоімунних ендокринних захворювань (Астапчук П.М. и др., 1996; Лысенко И.М., 1998), може суттєво впливати на індивідуальні особливості перебігу фізіологічних процесів. Однак роль імуногенетичних систем крові в формуванні ендокринних розладів в умовах радіаційного впливу у поставарійному періоді залишається не дослідженою.

Таким чином, вивчення антигенного поліморфізму систем крові у дітей з нетоксичним дифузним зобом ІА – ІВ ступеня (НДЗ), які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у взаємозв`язку з особливостями імунного статусу, а також виявлення можливих асоціацій з ризиком переходу НДЗ у тяжкі клінічні форми є актуальним завданням. Подібні дослідження мають не тільки теоретичну спрямованість на розкриття патогенетичних механізмів формування та реалізації пострадіаційної тироїдної патології, але й практичну значимість у плані можливого прогнозування та профілактики захворювань щитоподібної залози.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами відділу. Матеріали дисертації є складовою частиною комплексного дослідження, проведеного відділом клінічної імунології Інституту клінічної радіології АМН України при виконанні галузевих і державних програм ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС: “Комплексна оцінка здоров`я дітей і дози опромінення дітей у діагностиці соматичної патології після аварії на Чорнобильській АЕС” (№ держреєстрації UA01002710R, шифр теми 141); “Оцінка та прогноз здоров`я дітей та підлітків у віддалені строки післяаварійного періоду” (№ держреєстрації 0196U015248, шифр теми 256).

Мета дослідження. Bизначити ступінь значущості імуногенетичних факторів крові в реалізації схильності до розвитку НДЗ як тироїдної передпатології у віддаленому післяаварійному періоді шляхом дослідження антигенного поліморфізму генетичних систем крові у взаємозв`язку з деякими показниками імунного статусу дітей з НДЗ та з різним характером радіаційного опромінення, які мешкають на територіях Центрально-Української геногеографічної зони.

Завдання дослідження.

1. Вивчити поліморфізм антигенних систем крові у дітей Центрально-Української геногеографічної зони.

2. Порівняти структуру розподілу антигенних систем крові у дітей з НДЗ, в залежності від проживання на забруднених радіонуклідами або умовно чистих територіях, а також евакуйованих з 30-кілометрової зони ЧАЕС.

3. Виявити антигени, асоційовані зі схильністю або з резистентністю опромінених дітей до розвитку НДЗ як тироїдної передпатології.

4. Оцінити стан імунної системи у взаємозв`язку з імуногенетичними факторами крові у дітей з НДЗ для розробки додаткових критеріїв раннього прогнозування ризику розвитку НДЗ.

Об'єкт дослідження: імуногенетична структура та імунний статус дітей з НДЗ у віддаленому періоді після опромінення.

Предмет дослідження: імуногенетичні чинники та віддалені післярадіаційні зміни імунологічних показників крові опромінених осіб.

Методи дослідження: В роботі було застосоване імуногенетичне типування лімфоцитів, еритроцитів та сироваткового гаптоглобіну крові, імунофенотипування субпопуляцій лімфоцитів периферичної крові методом проточної цитофлюориметрії з використанням моноклональних антитіл, оцінка гуморального імунітету за рівнями імуноглобулінів та функції щитоподібної залози за вмістом Т4 та ТТГ в сироватці крові.

Наукова новизна одержаних результатів. Дані, які характеризують генетичну структуру дитячого населення Центрально-Української геногеографічної зони, по розширеному спе

ктру антигенних систем лейкоцитів, еритроцитів та генетично детермінованих білків крові отримані вперше.

Вперше виявлені характерні особливості розподілу імуногенетичних алелей у дитячій популяції, також встановлені асоціативні зв`язки між деякими параметрами імунної системи та генетичними характеристиками крові у дітей з НДЗ за нaявності або відсутності впливу наслідків Чорнобильської аварії. Встановлено ступінь значущості генетичних алелей різних систем крові у формуванні тироїдної передпатології за умов поліфакторного впливу.

Практичне значення роботи. Отримані дані вказують на суттєву роль імуногенетичного контролю імунологічних процесів у патогенезі захворювань щитоподібної залози, що передбачає ряд додаткових критеріїв для ранньої діагностики та прогнозування пострадіаційної тироїдної патології.

На основі встановлених закономірностей підтверджена необхідність диспансерного нагляду за дітьми, які знаходяться у стані передпатології, яким є НДЗ.

За результатами дисертаційної роботи отримано 1 авторське свідоцтво на винахід (А.с. 311613, 1990 (соавт. Бебешко В.Г., Чумак А.А., Базыка Д.А., Минченко Ж.Н., Халявка И.Г.)). Матеріали дисертаційної роботи є складовою частиною методичних рекомендацій “Критерии формирования групп риска развития хронических заболеваний на основе долговременного мониторинга состояния иммунной системы детей, пострадавших в результате аварии на Чернобыльской АЭС” Киев 1996г., і впроваджені у клінічну практику відділення дитячої ендокринології клініки НЦРМ АМН України .

Особистий внесок здобувача. Вивченні та проаналізовані дані літератури за темою роботи, особисто проведені імуногенетичні дослідження з подальшим статистичним обчисленням та аналізом отриманих результатів, а також їх узагальненням. Імунофенотипування лімфоцитів крові дітей проведено спільно із співробітниками лабораторії імуноцитології ( зав. лаб. д.м.н. професор Д.А. Базика). Автор виносить глибоку та щиру подяку співробітникам лабораторії імуноцитології ( зав. лаб. д.м.н., професор Д.А. Базика), спільно з якими було проведено імунофенотипування лімфоцитів крові дітей. Концентрацію тироїдних гормонів ТТГ, Т4 та вміст АТТГ визначали в лабораторії радіаційної імунології (зав. лаб. к.м.н. О.М. Гридько). Запозичення досліджень інших авторів відсутні.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були викладені в доповідях і обговорені на республіканській науково-практичній конференції "Итоги оценки медицинских последствий аварии на Чернобыльской АЭС” (Київ, 1991), Всесоюзній науковій конференції " Иммунный статус человека и радиация" (Гомель, 1991), Українській науково-практичній конференції "Актуальные проблемы ликвидации медицинских последствий аварии на Чернобыльской АЭС” (Київ, 1992), Українській науково-практичній конференції "Вопросы радиационной психиатрии" (Київ, 1993), Українському конгресі радіологів “100 років відкриття рентгенівських променів” (Київ, 1995), науково-практичній конференції “Наука: Чорнобиль-97” (Київ, 1997).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 20 друкованих робіт, що відтворюють основні результати досліджень (10 статей в журналах і збірниках, 10 тез в матеріалах з'їздів і конференцій), отримано 1 авторське свідоцтво на винахід.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 213 сторінках машинопису, ілюстрована 42 таблицями і 11 рисунками. Робота складається з вступу, огляду літератури, 4 розділів власних досліджень, заключної частини, висновків, практичних рекомендацій і списку літератури, що містить 254 джерело (129 - українсько- та російськомовні і 125-англомовні).

Зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. В дисертації узагальнені результати імуногенетичного та імунологічного дослідження 999 дітей віком від 6 до 14 років на момент обстеження. Із загальної кількості радіаційного впливу зазнали 714 дітей, які увійшли в основну групу. Решта обстежених (285 дітей) проживали на територіях, які не постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, та склали контрольну групу.

Враховуючи характер та тривалість радіаційного впливу, дітей основної групи розділили на дві групи спостереження.

Першу групу спостереження склали 334 дитини, евакуйовані з 30-кілометрової зони ЧАЕС, які зазнали короткочасного гострого, переважно зовнішнього g-опромінення, а також значного променевого навантаження на щитоподібну залозу за рахунок аерозолів радіоактивного йоду протягом перших 8 - 10 днів аварії. Значення доз, поглинених щитоподібною залозою, серед обстежених цієї групи коливалося від 0,25 Гр до 13,35 Гр. Питома активність радіонуклідів цезію в організмі дітей на момент обстеження не перевищувала контрольних значень.

В другу групу спостереження увійшли 380 дітей, які постійно проживають на забруднених радіонуклідами територіях Овруцького та Народицького районів Житомирської області, які зазнали пролонгованого опромінення від поєднаного впливу радіоактивного йоду та цезію. Інкорпорація 137Cs за даними СІЧ-метрії на момент обстеження і за даними аналізу склала 740 – 55500 Бк. Діапазон дозових навантажень на щитоподібну залозу за рахунок 131I склав 0,25-5,00 Гр, але у 15 дітей - понад 5 Гр (за даними РІВЦ МОЗ України). Внутрішнє опромінення за рахунок 137Cs склало 0,81 - 1,62 мЗв/рік.

В контрольну групу увійшло 285 дітей, які мешкали в умовно “чистому”, Машівському районі Полтавської області (сумарний рівень забруднення 0,5 - 1,35 Кі/км2).

Радіологічна характеристика обстежених дітей дозволила вважати обидві групи нагляду найбільш критичними по розвитку патології щитовидної залози. Тому, враховуючи підвищений в останні роки інтерес до проблеми збільшення розмірів щитоподібної залози, причин її виникнення та розвитку, а також до наслідків даного стану при впливі факторів Чорнобильської катастрофи, дітей кожної групи нагляду розділили на підгрупи за наявністю або відсутністю НДЗ. Існування прямого зв`язку між поглиненою дозою радіоактивного йоду та масою щитовидної залози і її функціональною активністю і зворотного зв'язку з віком дитини, дало підстави розділити кожну групу обстеження на дві вікові підгрупи: молодшу шкільну (6 - 10 років) та пубертатну (11 - 14 років).

Діагностика стану щитоподібної залози у дітей, що використана в дисертації, проводилась науковими співробітниками відділень ендокринології (керівник - к. м. н. А.К.Чебан) та дитячої гематології ( керівник - д.м.н. К.М. Бруслова).

Гістотипування HLA антигенів проводили в мікролімфоцитотоксичному тесті загальноприйнятим методом за Тераcакі (Terasaki P., 1972, Зарецкая Ю.М., Абрамов Ю.В., 1986) із застосуванням тест-панелі типуючих сироваток виробництва Санкт-Петербурзького НДІ гематології та переливання крові МОЗ Росії та комерційних тест-сироваток фірми Beringer (Німеччина), які відкривають 38 специфічностей локусів A, B, C, DR та DQ. Популяцію мононуклеарів виділяли за Boyum et al. (1987).

Фенотипування ізосерологічнних систем еритроцитів АВО та MN проводили уніфікованими методами згідно з інструкцією (Умнова М.А. та співавт., 1978). Для тестування антигенних систем крові Rh-Hr, Kell, Duffy, Kydd, Ss застосовували мікрометод визначення антигенного складу формених елементів крові людини (“Мікрометоди...”, Ленінград, 1976). Еритроцитарні антигени Rh-Hr визначали також в мікроаглютинаційному тесті з використанням акризиму.

Визначення сироваткового гаптоглобіну (Hp) проводили методом електрофорезу в поліакриламідному гелі з використанням електрофоретичної системи Multiphor II фірми LKB (Швеція).

Дослідження клітинного імунітету проводилося за допомогою тестів другого рівня згідно рекомендації по обстеженню осіб, які зазнали радіаційного опромінення (В.Г. Бебешко и соавт., 1993). Субпопуляції імунокомпетентних клітин вивчали за допомогою панелі моноклональних антитіл (МКАТ) Simultest (Becton Dickinson, США), до якої входив контрольний набір з МКАТ anti-LeuM3, мічених одночасно флюоресцеїнізотіоціанатом (FITC) та фікоеритрином (PE), набір ТВМ, який мав anti-Leu4-FITC та anti-HLD-Dr-PE, набір anti-Leu3a-FITC та anti-Leu2-PE для підрахування основних регуляторних субпопуляцій, anti-Leu2-PE та anti-Leu7-FITC для визначення природних кілерів, anti-Leu11a-FITC і anti-Leu15-PE для визначення популяції природних кілерів та цитотоксичних лімфоцитів. Контролем для досліджень слугували флюоресцентні мікросфери "Calibrite"( Becton Dickinson). Дослідження проводили на лазерному проточному цитофлюориметрі FACStar plus (Becton Dickinson, США), за допомогою лазеру "Іннова-90" 200 мВТ, при лінійному підсиленні сигналів FSC і SSC, логарифмічному - FL1 та FL2. Обробка даних популяційного складу проводилася у програмі "Факстарплюс". Імуноцитологічне дослідження виконано співробітниками лабораторії імуноцитології (керівник лабораторії д.м.н., професор Д.А. Базика).

Концентрацію імуноглобулінів основних ізотипів IgA, IgG, IgM у сироватці крові визначали методом радіальної імунодифузії за Mancini et al. (1965).

Функціональний стан тироїдної системи оцінювали радіоімунним методом за вмістом у сироватці крові загального Т4, Т3  та ТТГ. Аналіз проводився в лабораторії радіаційної імунології Інституту клінічної радіології. Антитироїдні автоімунні реакції оцінювали за вмістом в сироватці крові антитіл до тиреоглобуліну та до мікросомального антигену.

Статистичний аналіз pезультатів імуногенетичного типування пpоводили за частотою вияву та генним пpедставництвом антигенів, фенотипів та гаплотипів з урахуванням неpівноважного зчеплення, - методами математичної статистики, які використовуються в клінічній імуногенетиці (Заpецкая Ю.М., 1983).

Для вивчених параметрів розраховували відносні коефіцієнти асоціативних зв`язків (RR) з оцінкою ступеню вірогідності коефіцієнта, з використанням оригінальної комп'ютерної програми для формування груп ризику по реалізації генетичної схильності до імунних порушень та тироїдної патології (Минченко Ж.Н. и др., 1994).

Результати досліджень, їх аналіз та узагальнення

Перший етап роботи був присвячений вивченню генетичної структури дитячого населення Центрально-Української геногеографічної зони та порівняльному аналізу розповсюдження певних алоантигенних структур у дитячій та дорослій популяції. Об`єктом обстеження були діти, батьки яких постійно проживали на території Центрально-Української геногеографічної зони. Серед обстежених 72,5% були українці, що узгоджується з законами популяційної генетики і дозволяє визначити цю групу як складову української популяції.

Поpівняльний аналіз розподілу антигенів, фенотипів та гаплотипів з урахуванням нерівноважного зчеплення у системі HLA серед дитячого та доpослого населення Центрально-Української геногеографічної зони показав, що частота вищезазначених паpаметpів в обох популяціях, в основному, співпадає. Разом з тим, виявлений pяд хаpактеpних рис імуногенетичного профілю дитячої популяції, що є підгрунтям певних відмінностей в асоціативному зв'язку з конкретним захворюванням.

Із загальної кількості обстежених 54,18 % дітей мали повний фенотип, який складався з двох антигенів кожного локусу, один антиген у локусі A виявлений у 21,35% випадків, у локусі B - в 28,71% випадків, у локусі Cw - у 32,24% випадків, у локусі DR - у 18,12% та у HLA-DQ - у 46,24% обстежених.

За розподілом в локусі А по частоті трапляння фенотипи розподілені у наступній послідовності: HLA-А1,2 (7,34 %); HLA-А2,9 (6,42 %); HLA-А2,10 (5,96 %); HLA-А1,9 (4,59 %); HLA-А9,10 (4,59 %); HLA-А2,11 (4,36 %).

Найбільш характерними для дитячої популяції в локусі B були фенотипи: HLA-B5,7 (6,42 %); HLA-B7,12 (3,67 %); HLA-B5,8 (2,75 %) та HLA-B7,8 (2,75 %). У локусі Cw найбільш розповсюдженим був фенотип HLA-Cw3,4( 11,01%), а також фенотипи HLA-Cw2,4 та HLA-Cw2,blank які мали pівну частоту і складали 9,17 %.

Найбільш поширеними фенотипами у локусі DR є HLA-DR1,DQ1 та HLA-DR2,5, кожний з яких виявлений у 9,7% випадків. Поширені також фенотипи HLA-DR2,3 (8,08 %) та HLA-DR1,3 (6,06 %).

Антигени локусу А розподілені в наступній послідовності: HLA-A1 (34,2 %); HLA-A10 (29,2 %) ; HLA-A2 (27,7 %) та HLA-A9 (26,4 %). Найбільш низьку частоту трапляння мав антиген HLA-A26 (2,3 %).

Порівняльний аналіз pозподілу антигенів локусу А у дітей і в дорослого населення Центpально-Укpаїнської геногеогpафічної зони показав, певну відмінність у частоті трапляння антигенів HLA-A1 ( у дорослих 29,5 %, у дітей - 34,2 %), HLA-A2 – відповідно 33,6 % та 27,7 %.

В локусі В найбільш поширені антигени HLA-B5; HLA-B7; HLA-B13; HLA-B12; HLA-B14; HLA-B27. У дітей дещо знижена частота трапляння антигену HLA-B8 (10,2 %) порівняно з дорослими - 15,9 %.

У локусі Cw найбільш поширені антигени HLA-Cw2 (36,2 %); HLA-Cw4 та HLA-Cw3. Розподіл антигенів локусів Cw і DR був тотожним з розподілу цих же антигенів у популяції дорослих.

Позитивна гаметна асоціація та найбільша pозповсюдженість належить гаплотипам: HLA-А2,В7; HLA-А2,В5; HLA-A9,DR1; HLA-А9,В7; HLA-B35, DR1; HLA- B5,DR2; HLA- B7,DR5; HLA- B5,DQ1; HLA- B7,DR4,. Посилена асоціація - HLA-B35,DR1, співпадає з такою серед доpослих пpедставників популяції. Разом з тим, відмінною рисою слід вважати високий ступінь асоціації в гаплотипових сполученнях HLA- B5,DR2 та HLA- B7,DR5.

Розподіл антигенів груп крові АВО співпадає з таким у дорослого населення і складає для: O(I) 28,80 %, A(II) 40,11 %, B(III) 19,64 % та AB(IV) - 12,63 %.

Pезус-позитивний тип кpові в обстеженій популяції мали 84,13 %, а pезус-негативний - 15,87 % дітей. Вірогідних розбіжностей в розподілі Rh-антигенів у дітей та дорослих не виявлено.

Еpитpоцитаpні системи MNSs, Kell, Duffy та Kidd в дитячій популяції Центрально-Української геногеографічної зони досліджені вперше. Встановлено, що розподіл фенотипів вищезгаданих систем співпадає з рівновагою Харді-Вайнберга. Cистеми збалансовані щодо генної рівноваги і співпадають з генетичною структурою дорослої популяції.

Частота трапляння фенотипів і генотипів гаптоглобіну (Нр) співпадає з рівновагою Харді-Вайнберга, генетична pівновага зміщена в бік переважання гетеpозигот. Частота алельного гену Нp2 (0,6204) в популяції майже в два pази пеpевищує частоту гену Нp1 (0,3796). Аналогічне зміщення pівноваги мало місце і в дорослого населення.

Таким чином, характерні риси генетичного пpофілю дитячої популяції Центpально-Укpаїнської геногеогpафічної зони є підгрунтям для певних відмінностей асоціативних зв`язків між імуногенетичними структурами та НДЗ в порівнянні з іншими популяціями.

Як опозитна група для встановлення ймовірних особливостей антигенного розподілу дітей з НДЗ, які не зазнали радіаційного впливу, були обстежені діти з Полтавщини, як складової частини Центpально-Укpаїнської геногеогpафічної зони. Серед обстежених 285 дітей віком від 6 до 14 років у 150 виявлено НДЗ I-II ступеню при нормальних показниках її функціонального стану. Не виявлено у них антитіл до тиpоглобуліну та мікpосомального антигену.

Порівняльний аналіз генетичної стpуктуpи 135 дітей без НДЗ та загальнопопуляційної гpупи не виявив вірогідних pозбіжностей в хаpактеpі pозподілу антигенів, генів, фенотипів та гаплотипів з урахуванням коефіцієнтів нерівноважного зчеплення, що свідчить про адекватність використання їх як контрольної групи для дітей з цієї ж місцевості, котрі мають НДЗ. Діти з НДЗ були розподілені за віком на дві підгрупи: молодшу шкільну (6 - 10 років) та пубертатну (11 - 14 років).

Встановлено, що у дітей віком 6 - 10 років з НДЗ вірогідно підвищена концентрація антигенів HLA-A1, HLA-A19, HLA-B8, HLA-B35, DR4, які, за даними літератури, належать до маркерів тироїдної патології, що значно збільшує відносний ризик розвитку захворювань щитоподібної залози у порівнянні з дітьми тієї ж вікової групи, але без НДЗ.

Не виявлено вірогідних відхилень в розподілі антигенів еритроцитарної системи АВО серед дітей з НДЗ або без НДЗ. Оскільки у всіх випадках асоціативні зв`язки з розвитком НДЗ для гаплотипових сполучень між системами HLA та ABO виявилися меншими ніж в межах системи HLA, поміж вказаними системами можна припустити наявність конкурентної взаємодії.

Не встановлено суттєвих розбіжностей між групами дітей пубертатного віку в залежності від наявності чи відсутності НДЗ. В той же час, у дітей молодшого шкільного віку присутність в фенотипі антигенів HLA-А1, HLA-В8, які є маркерами тироїдної патології (дифузне токсичне воло, медулярний рак щитоподібної залози, автоімунний тироїдит), частіше виявлялася за наявності в них НДЗ, ніж у їх однолітків без НДЗ. Серед дітей з НДЗ підвищена концентрація антигенів HLA-В14, HLA-В27, HLA-DR3, значно частіше також трапляються фенотипи та гаплотипи, асоційовані зі схильністю до ендокринної патології.

Подальшим етапом роботи було вивчення ролі поліморфізму алоантигенних систем крові у 714 дітей, які зазнали впливу чинників Чорнобильської катастрофи в реалізації розвитку НДЗ та можливих патологічних ендокринних розладів.

Встановлено, що незалежно від характеру опромінення (гостре короткочасне чи пролонговане) у дітей без НДЗ розподіл антигенів та генів системи HLA відповідав показникам популяційного контролю.

У дітей з НДЗ незалежно від характеру опромінення відзначено значніше поширення антигенів HLA-A19, HLA-В8, HLA-В22, HLA-B35, HLA-DR5, які є маркерами тироїдної патології, у співставленні з опроміненими дітьми без НДЗ. Вміст антигенів HLA-A3 (12,2 % проти 34,6 %), HLA-В40 (2,3 % проти 8,6 %) був значно меншим в підгрупі дітей з НДЗ, порівняно з опозитною підгрупою. У фенотипах опромінених дітей з НДЗ вірогідно частіше зустрічалися антиген HLA-A10 - маркер радіаційної чутливості.

Встановлені особливості розподілу HLA-специфічностей у опромінених дітей з НДЗ, які розрізнялися за характером радіаційного впливу. Для евакуйованих з м. Прип'яті дітей з НДЗ характерна підвищена частота трапляння антигенів HLA-А10 (RR = 2,95) та антигену HLA-В22 ( RR=2,51). Особливістю розподілу антигенних специфічностей у дітей з НДЗ що живуть в зонах обов'язкового та гарантованого добровільного відселення, була підвищена частота трапляння антигенів HLA-A11 (RR=2,64) і HLA-Cw4 (RR=2,26), які є маркерами відповідно автоімунного і підгострого тироїдиту (Рассовский Б.Л. и др., 1996), та HLA-B27 (RR=2,78), який сприяє розвитку патології, підгрунтям якої є автоімунні процеси (Хмара И.М. и др., 1993).

Для пошуку можливих дозових залежностей кожну з груп опромінених дітей розділили на 3 підгрупи за дозами, поглинутими щитоподібною залозою: до 200 сЗв, 200 - 500 сЗв та понад 500 сЗв.

У евакуйованих дітей встановлена лінійна залежність зростання концентрації антигенів HLA-A10, HLA-A28, HLA-DR3 та HLA-DQ1. Одним з пояснень встановленої лінійної залежності може бути те, що згадані антигени є маркерами радіаційної чутливості; з підвищенням дози зростає сприйнятність носіїв цих алелей до радіаційного впливу, який в свою чергу зумовив дифузне зростання обсягу щитоподібної залози.

В групі дітей з НДЗ, які мешкали в зонах обов'язкового та гарантованого добровільного відселення, певна залежність концентрації маркерів радіаційної чутливості від дози не встановлена. Лише для антигену HLA-A28 найбільша концентрація спостерігалась в підгрупі з дозами опромінення щитоподібної залози від 200 до 500 сЗв.

Представництво HLA-імуногенетичних факторів у опромінених дітей не мало відмінностей в залежності від молодшого шкільного (6 - 10 років) чи пубертатного (11 - 14 років) віку, спостерігалось лише вірогідне зростання коефіцієнту асоціативного зв'язку (RR) у дітей віком 6-10 років. Наприклад, для носіїв антигену HLA-B8 в цілому коефіцієнт відносного ризику розвитку НДЗ дорівнював 3,12, але для пубертатної вікової групи він склав 3,14, а для молодших школярів RR=6,12.

Таким чином, аналіз розподілу ізольованих антигенів та їх сполучень у вікових групах дітей, які зазнали впливу радіаційного опромінення, виявив такі тенденції. По-перше, у молодших школярів зростає кількість антигенів, вірогідно асоційованих з розвитком НДЗ, як у підгрупі 1.1: антигени HLA-B15 (RR=3,18), HLA-B27 (RR=2,06) та HLA-DR3 (RR=2,37); так і в підгрупі 2.1: HLA-A1 (RR=2,54), HLA-11 (RR=4,28), HLA-Bw22 (RR=2,16). По-друге, в підгрупах 1.1 та 2.1 спостерігається обернено пропорційна залежність між зростанням коефіцієнту відносного ризику розвитку НДЗ та віком дитини. Значення RR збільшувалось в молодших шкільних групах, у порівнянні з пубертатними, як в підгрупі 1.1, так і в підгрупі 2.1. По-третє, присутність в фенотипі антигенів радіочутливості (HLA-A10, HLA-A28, HLA-DQ1) поряд з антигенами, асоційованими з розвитком НДЗ, підвищувала ступінь ризику утворення дифузного збільшення об'єму щитоподібної залози.

Аналіз поліморфізму груп крові ABO, Rh-Hr, MNSs, Kell, Duffy, Kidd, не визначив вірогідних відмінностей в антигенному розподілі у дітей з НДЗ та без неї, в різних вікових підгрупах та при різних дозових навантаженнях на щитоподібну залозу.

Виняток становила лише сироваткова система крові - гаптоглобін. Гомозиготний фенотип гаптоглобіну Нр2-2 вірогідно частіше траплявся у дітей з НДЗ, які до евакуації з м. Прип`ять отримали дозове навантаження на щитоподібну залозу понад 500 сЗв.

За методом групового обліку аргументів, заснованим на принципах самоорганізації та математичної селекції, були розраховані чисельні значення ризику реалізації генетичної схильності до тироїдної патології RRs як нормальні значення “відносин правдоподібності” для наведених даних, де коефіцієнт відносного ризику за сукупністю ознак зосереджений в інтервалі від 0 до 1 для несхильних осіб та від 1 до 10 - для осіб схильних до захворювання. Якщо в неопроміненій популяції більшість дітей з НДЗ за коефіцієнтами Rrs перебували в діапазонах значень 5...10, то серед опромінених дітей, коєфіціенти RRs, в основному, знаходилися у діапазоні від 1 до 5

Проспективний аналіз клінічних проявів тироїдної патології у опромінених дітей з НДЗ, фенотип яких включав маркери тироїдної патології і підвищеної радіочутливості у співставленні з неопроміненими однолітками виявив вірогідні відмінності: частка дітей з НДЗ, у яких мали місце клінічні прояви тироїдної патології склала у групі евакуйованих дітей 42,9 %, у групі мешканців забруднених радіонуклідами територій - 54,2 %, в контролі - 12,4 %.

На підставі отриманих даних можливо припустити, що радіаційний фактор спричиняє індукуючий вплив на вірогідність реалізації генетичної схильності організму до тироїдної патології у носіїв НДЗ, знижуючи поріг чутливості. Прогностично це може негативно проявитися збільшенням у подальшому в популяції кількості осіб з тироїдною патологією навіть при невисоких коефіцієнтах генетичної схильності.

Дослідження імунного статусу опромінених дітей дозволили встановити певні закономірності в розвитку вторинних імунологічних дисфункцій і виділити найбільш іноформативні критерії порушень в імунному гомеостазі у віддалений період після опромінення. Так, вивчення патогенетичних механізмів імунологічних порушень при гострому і хронічному опроміненні дозволило вважати найбільш вагомими параметри клітинного імунітету, зокрема субпопуляційний склад лімфоцитів CD3, CD4, CD8, CD4/8, CD19. Певне значення має також стан імуноглобулінового спектру (IgM; IgA; IgG) сироватки крові.

Слід наголосити на тому, що такі лабораторні показники тироїдного статусу як Т3, Т4, Т3/Т4 ТТГ у всіх без винятку обстежених дітей не виходили за межі нормальних значень. Антитіла до антигенів щитоподібної залози - тироглобуліну та мікросом - в реакції пасивної гемаглютинації еритроцитів, навантажених антигенами залози, у обстежених дітей не знайдені.

Але у кількісному складі окремих субпопуляцій імунокомпетентних клітин крові дітей з НДЗ при дії факторів Чорнобильської катастрофи у порівнянні з дітьми контрольної групи виявлені вірогідні розбіжності. Рівні CD3+ лімфоцитів у дітей з НДЗ, як першої так і другої групи нагляду були вірогідно нижчими ніж у дітей з НДЗ і без НДЗ з контрольної групи. У дітей з НДЗ першої групи спостереження порівняно з контролем встановлено підвищення вмісту CD19+ лімфоцитів та концентрації IgG.

Решта показників, не мали вірогідних відхилень від контрольних результатів. Однак таке збереження середніх нормальних значень було пов`язане зі значною кількістю осіб, що мали як знижені, так і підвищені рівні досліджуваних параметрів, коливання яких було в межах: 49-81% для CD3+ Т-лімфоцитів, 8-30% для CD19+ лімфоцитів, 18-62% для CD4+ лімфоцитів, 9-42% для CD8+ лімфоцитів, 0,6-2,2 для CD4+/CD8+ клітинного співвідношення, 0,6-3,0 г/л для IgA, 0,3-2,5 г/л для IgM, 6,0-17,2 г/л для IgG.

Відсоток опромінених дітей з підвищеною кількістю CD3+ лімфоцитів був вірогідно нижчим в групах спостереження, ніж серед осіб контрольної групи.

Серед дітей з НДЗ в обох групах спостереження відсоток осіб з підвищеними рівнями CD4+ лімфоцитів та зниженими – CD3+ клітин був значно вищим порівняно з обома підгрупами контролю. Слід відмітити високі відсотки дітей зі зниженою кількістю CD4+ лімфоцитів в усіх групах, але вірогідної різниці між ними не було виявлено.

Підвищена кількість CD8+ лімфоцитів характерна для підгрупи 2.1, де відсоток відхилень був вірогідно вищий за контроль. Відсоткова кількість дітей зі зниженим вмістом CD8+ лімфоцитів була незначною і порівняно однаковою в усіх групах обстеження. Не виявлено вірогідних відмінностей між групами по відхиленню від нормальних значень коефіцієнта CD4+/CD8+.

Серед опромінених дітей з НДЗ обох груп спостереження був вірогідно підвищений відсоток осіб з рівнем CD19+ лімфоцитів понад 22% та понаднормовими концентраціями імуноглобулінів ізотипів IgG та IgА. Зростання їх концентрацій, напевно, пов'язане з навантаженням зкомпрометованої опроміненням імунної системи дітей антигенами вірусів, бактерій, найпростіших, які зумовлюють так звану соматичну патологію та створюють фон, який несе в собі небезпеку зриву в автоімунний процес.

Згідно отриманих даних, вірогідні зміни в показниках імунного статусу мали місце у дітей з дозами від 200 до 500 сЗв, поглинутими щитоподібною залозою, що має значення при прогнозуванні реалізації у віддалений період пострадіаційних ефектів для опромінених в дитячому віці і свідчить, що імунологічні порушення при радіаційному навантаженні на щитоподібну залозу залежать від дози, а не від характеру опромінення (гостре, пролонговане).

Оскільки відомо, що контроль імуногенетичної системи крові HLA за імунологічною реактивністю організму людини відбувається на молекулярному рівні, важливими є асоціативні взаємовідносини між якісними фенотиповими параметрами HLA та кількісними характеристиками дисфункцій в імунному гомеостазі.

Порівняльний аналіз HLA-антигенного розподілу у дітей з НДЗ у сукупності з імунологічними порушеннями виявив в обох групах опромінених дітей з НДЗ та імунологічними порушеннями значно підвищений відсоток носіїв HLA-B8 (17,2% та 18,2% відповідно) у порівнянні з дітьми цих же груп спостереження, які не мали НДЗ(6,5%; р<0,05 та 6,2%; р<0,05 відповідно), та контролем (7,2%; р<0,05). Така ж тенденція спостерігалася у розподілі антигенів HLA-B35, HLA-DR3, HLA-DR5.

Вірогідні розбіжності у частоті трапляння встановлені для антигену HLA-B21, концентрація якого (13,2%) підвищена серед мешканців зони обов`язкового та гарантованого добровільного відселення з НДЗ та імунними порушеннями. Рівень розповсюдження цього антигену у решти груп спостереження не перевищував 5,2%. Вірогідно зростав відсоток носіїв антигенів HLA-B22 (11,8%) та HLA-B27 (25,3%) серед дітей з НДЗ, евакуйованих з м. Прип`яті. Контрольні значення вказаних антигенів становили відповідно 4,0 % та 11,6 %.

Для подальшого дослідження асоціативного зв`язку між антигенами гістосумісності I та II класів, станом клітинної ланки імунітету і активністю антитілогенезу при дії факторів Чорнобильської катастрофи, обстежені діти були розділені на групи із зміненою (високою чи низькою) і з незміненою кількістю клітин в досліджених субпопуляціях та зміненою (високою чи зниженою) концентрацією сироваткових імуноглобулінів. В зв`язку з тим, що характер відхилень для певних імунологічних синдромів є тотожним незалежно від групи спостереження, для вивчення імуногенетичних асоціацій групи опромінених дітей були об`єднані за принципом наявності чи відсутності НДЗ.

Встановлено, що 68 % дітей з відхиленнями в субпопуляційному співвідношенні імунокомпетентних клітин, які мешкають на забруднених територіях, мають генетичні алелі, що контролюють направленість імунологічного реагування організму. Це насамперед антигени HLA-A9; HLA-B7; HLA-DR2; HLA-DR4; HLA-Bw35; HLA-DR3; HLA-B8. Тобто можна вважати, що у цих дітей реалізувалася генетична схильність до імунних порушень внаслідок дії екологічних чинників, зокрема радіаційного.

Вважається, що активність MHC-I залежних Т-супресорів виявляється на рівні кооперації MHC-II залежних (CD4) Т-хелперів і В -лімфоцитів. Дослідження CD4 і CD8 дисфункцій у співcтавленні з HLA-антигенспецифічною належністю показало, що зниження кількості лімфоцитів CD4 фенотипу позитивно асоційовано з ізольованими антигенами HLA-B21; HLA-DR2; HLA-DR7; та їх сполученнями: HLA-A2, B7; HLA-A9,10; HIA-B7,DR2; HLA-DR7, O(I).

Негативно асоційовано зниження лімфоцитів CD4 з носійством антигену HLA-В8, що узгоджується з прийнятою моделлю механізму Т - хелперного ефекту. Зниження рівня лімфоцитів специфічності CD8 вірогідно асоційовано з HLA-DR3, HLA-A28 та антигенними сполученнями HLA-A1,B21; HLA-B21,0(I); HLA-B21, cCDee.

Підвищення кількості клітин CD8, асоційовано з антигенними сполученнями HLA-A1,B21; (RR=2,86), HLA- B21, O(I) (RR=6,55), HLA-B21, cCDee (RR=7,20).

Рівень клітин CD3 позитивно асоційований лише з фенотипами HLA-DR3 і HLA-DR4. Для цієї популяції більш типово було мати негативні асоціації зі зниженням рівня клітин: HLA-B8 (RR=0,53), HLA-A10 (RR=0,70),HLA-A2 (RR=0,34).

Підвищення рівня лімфоцитів CD19+ досить високо асоційовано з гаплотипами: HLA-B8, DR3; HLA-B8, DR7; HLA-Bw35, DR3 (відповідно RR=3,46; RR= 7,20; RR=2,96).

Для гаплотипів HLA-A2, B7, DR2; і HLA-A9, B21; DR2; (RR=4,56; і RR= 4,88 відповідно), а також для антигену HLA-DR7 (RR=5,0) встановлено асоціативний зв'язок зі зниженою імунологічною реактивністю: висока активність Т-супресорів, низька активність природних кілерів, порушення кліренсу імунних комплексів макрофагами. Такі показники дають підстави зробити припущення про наявність одного чи декількох супресорних генів, асоційованих з HLA- комплексом.

Гістотипування дітей з підвищеним вмістом лімфоцитів CD38 - популяції цитотоксичних та Т-активних клітин не дало вірогідно позитивних асоціативних зв'язків, коефіцієнт асоціації не перевершував 1,28, хоча концентрація деяких генетичних алелів вірогідно була підвищена. Але на відміну від характеру асоціацій для фенотипів CD4+, CD8+, певну індукуючу функцію несуть алелі еритроцитарних систем крові, зокрема група крові А(II) системи АВО.

Найбільш високий коефіцієнт відносного ризику формування субпопуляційних відхилень як при опроміненні, так і без нього характерний для осіб, що мають в своєму фенотипі перелічені антигенні специфічності HLA-A19; HLA-A1; HLA-B21; HLA-B8; HLA-DR3; HLA-DR5 ізольовано та в сполученнях HLA-A1,19; HLA-A10,19; HLA-A19,B38; HLA-B21,DR5; HLA-B21,DR3, що дає підстави вважати ці імуногенетичні фактори критеріями ризику реалізації порушень в імунному гомеостазі у дітей з НДЗ при умові впливу факторів Чорнобильської катастрофи.

Слід відзначити, що деякі антигени, пов'язані з порушеннями фенотипової орієнтації імунокомпетентних клітин, є специфічностями, які асоційовані з радіочутливістю організму людини. Антигени HLA-DR3; HLA-A10; HLA-A28 -пов'язані з підвищеною чутливістю індивіду до опромінення. Антигени HLA-DR15; HLA-DR2, навпаки, несуть протективну функцію. В сукупності деякі з них знижують або підсилюють асоціативний зв'язок. Так, сполучення антигенів HLA-A10 і HLA-B15 зменшує ризик відхилень від норми коефіцієнту CD4/CD8, що свідчить про антагоністичні співвідношення антигенних детермінант, які контролюють протилежні ступені чутливості організму до опромінення. Співіснування в гаплотипі антигенів HLA-B38 та HLA-DR3, які ізольовано асоційовані з підвищеною радіочутливістю, навпаки, збільшує ризик формування субпопуляційного дисбалансу імунокомпетентних клітин. Це спостереження свідчить про великий внесок антигенних детермінант радіочутливості організму у формування імунологічних порушень на рівні субпопуляційної орієнтації лімфоцитів.

Співставлення частот груп крові при класоспецифічних дисімуноглобулінеміях з частотою розподілу в популяціях контрольної та досліджуваної груп не виявило певної залежності. Водночас зафіксовано факт підвищеної концентрації носійства еритроцитарного антигена А у неопромінених і опромінених осіб з гіпоімуноглобулінемією М, причиною цього явища може бути порушення продукції IgМ, носія ізогемаглютинінів b, що відсутній у носіїв групи крові А(ІІ).

Для гіперімуноглобулінемії IgG характерним є прояв “низькопозитивного” асоціативного зв`язку HLA-B7 (RR=2,17). Більш високий асоціативний зв`язок (RR=3,21) притаманний антигену HLA-DR4.

У дітей з НДЗ і гіперімуноглобулінемією IgG позитивно вірогідно асоційовані антиген HLA-B35, сполучення антигенів HLA-B8,35;

HLА-B21,DR3; HLA-A19, A(II). У опромінених дітей з НДЗ зі зниженою концентрацією в крові імуноглобуліну IgМ виявлено вірогідне збільшення частоти алелей HLA-В8; HLA-DR5; антигенних сполучень HLA-A19,DR3. Особливістю взаємовідношень антигенних детермінант з гіпоімуноглобулінемією IgМ є також підсилення ступеню генетичної схильності в поєднанні з алелями еритроцитів. Насамперед, це характерно для групи крові А(ІІ) системи АВО. Звичайно коефіцієнт асоціації HLA-A19,DR3 дорівнював 4,25, але в співвідношенні з алелем А1 - RR=6,28. Серед гаплотипових сполучень еритроцитарних систем єдиною вірогідною асоціацією з гіпоімуноглобулінемією IgM є композиція A;ccdee ( Rh-) RR=3,27.

Маємо відзначити, що сполучення асоційованих з дисімуноглобулінемією антигенів гістосумісності з маркерами радіочутливості підвищує коефіцієнт асоціації, що співпадає з загальними закономірностями, виявленими при аналізі асоціацій з субпопуляційним складом імунокомпетентних клітин.

Таким чином, вивчення поліморфізму генетичних систем крові у співставленні з параметрами імунного гомеостазу свідчить про те, що напрямок реагування клітинної і гуморальної ланок імунітету в опромінених дітей як з НДЗ, так і без неї перебуває під суттєвим імуногенетичним контролем. З низькою імунною відповіддю пов'язані антигени HLA-A9, B7, DR2; з автоімунними процесами - HLA-B35 Маркери радіочутливості: антигени HLA-A10, B28, DR4; підсилюють асоціативний зв'язок генетичних алелей з порушеннями в імунному гомеостазі, а