Харківський державний педагогічний університет

ім. Г.С. Сковороди

Довженко Тетяна Олексіївна

УДК 372.31(09)(477)

СЛОВЕСНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ У ДІЯЛЬНОСТІ
ПОЧАТКОВИХ ШКІЛ УКРАЇНИ
ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Троцко Ганна Володимирівна,
Харківський державний педагогічний університет
ім. Г.С. Сковороди, проректор, завідувач кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор
Хомич Лідія Олексіївна,
Полтавський державний педагогічний університет
ім. В.Г. Короленка, завідувач кафедри соціальної
педагогіки та педагогіки початкового навчання;

кандидат педагогічних наук, доцент
Щокіна Наталія Борисівна,
Харківська державна академія фізичної культури,
завідувач кафедри педагогіки та психології.

Провідна установа: Луганський державний педагогічний університет
імені Тараса Шевченка, кафедра педагогіки,
Міністерство освіти і науки України, м. Луганськ.

Захист відбудеться “25” вересня 2002 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .053.04 у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди за адресою: 61078, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 5-В).

Автореферат розісланий “23” серпня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Золотухіна С.Т.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Державна комплексна програма “Вчитель” та Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті (2002) наголошують на необхідності побудови особистісно-зорієнтованого навчального процесу, створення умов для розвитку творчого мислення учнів, формування внутрішніх стимулів до навчання. Здійснення вказаних завдань певною мірою залежить від дидактичного інструментарію, зокрема підбору й технологій застосування різних груп методів навчання.

Гуманістичний підхід до вирішення освітніх завдань передбачає використання навчальних технологій, які створюють атмосферу для демократичного спілкування: взаєморозуміння, стосунків конструктивізму та співпраці, розумного консенсусу. У цьому плані особливої значущості набувають словесні методи навчання як група дидактичних методів, що сприяють активізації діалогічної взаємодії вчителів та учнів, спрямованої на всебічний розвиток особистості дитини. Тому в сучасний період розвитку педагогічної думки в Україні значну наукову цінність має звернення вчених, практиків до генези словесних методів навчання й виявлення набутого освітньо-виховного досвіду їх використання в зарубіжній і вітчизняній педагогічній думці.

Аналіз широкого кола наукових монографій із вказаної проблеми засвідчує, що в другій половині ХІХ ст. у вітчизняній педагогіці було здійснено спроби теоретично обґрунтувати та узагальнити практико-методичний досвід застосування словесних методів у навчанні дітей молодшого шкільного віку. Так, відомі представники прогресивної вітчизняної педагогіки Х. Алчевська, Б. Грінченко, М. Корф, Т. Лубенець, С. Миропольський, С. Русова, К. Ушинський та інші у визначенні освітньо-виховних можливостей словесних методів наголошували, що проблемний, дослідницький характер викладу, образність мовлення дозволяють найбільш економним способом довести до свідомості учнів інформаційний матеріал, забезпечити зв’язок з наочними і практичними методами, викласти знання в чіткій системі й послідовності, здійснити емоційний вплив на учнів, посилити виховне значення матеріалу, отримати зворотний зв’язок.

Представлений у дореволюційних виданнях А. Баранова, А. Вишеславцевої, А. Дивногорського, Ф. Кочержинського, Т. Лубенця, В. Лядова, М. Страхова цікавий дидактично-методичний матеріал показав суттєвий взаємозв’язок між використанням словесних методів навчання та формуванням в учнів умінь сприймати і відтворювати інформацію в словесній формі, що позитивно позначається на глибині й міцності засвоюваних знань.

Словесні методи навчання як педагогічна проблема належать до широко досліджуваних. Так, значення їх, роль і місце в навчальному процесі обґрунтовано сучасними педагогами України і Росії: Ю. Бабанським, В. Буряком, М. Вашуленком, Г. Ващенком, В. Євдокимовим, Т. Ільїною, А. Макаренком, Л. Нечепоренко, П. Підкасистим, І. Підласим, З. Сіндовою, М. Скаткіним, В. Сухомлинським, Н. Щокіною та ін.

Проблемам оптимального застосування усного викладу, лекції, розповіді, розробки бесід творчого, евристичного характеру в шкільній практиці присвячено монографічні праці та наукові статті вчених А. Алексюка, Ю. Бельчикова, А. Болтунова, Я. Бурлаки, К. Делікатного, Л. Зоріної, В. Лозової, О. Савченко, Г. Троцко та ін.

Історичну проекцію щодо застосування словесних методів навчання подано в працях В. Вихрущ, Л. Вовк, М. Євтуха, Т. Завгородньої, С. Золотухіної, Б. Ступарика, О. Сухомлинської.

Однак насьогодні не здійснено цілісного історико-педагогічного дослідження, в якому в узагальненому вигляді було б представлено досвід використання словесних методів навчання, розкрито їх генезу згідно з динамікою розвитку початкової освіти в Україні другої половини ХІХ ст.

На доцільність звернення до творчої спадщини вітчизняних педагогів і вчених минулого вказує також той факт, що одним із шляхів удосконалення реалізації словесних методів сьогодні є творче опрацювання педагогічного досвіду вчителів-практиків. Шкільництво України другої половини ХІХ ст. репрезентує значний доробок у галузі методик викладання предметів, зокрема використання словесних методів навчання у початковій школі.

Таким чином, об’єктивна потреба сучасного шкільництва в науковій систематизації і творчому переосмисленні вітчизняного освітньо-виховного досвіду щодо оптимального використання дидактичних можливостей словесних методів, а також відсутність дисертаційних і наукових монографічних праць, де було б цілісно розглянуто словесні методи навчання як педагогічну проблему, й зумовили вибір теми дослідження “Словесні методи навчання у діяльності початкових шкіл України другої половини ХІХ століття”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри педагогіки початкового навчання та дошкільного виховання Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди “Засоби навчання як система”. Воно передбачає розробку завдань Державної комплексної програми “Вчитель”, конкретизацію концептуальних положень Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті.

Тему дисертаційного дослідження затверджено бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №4 від 23.05.2000).

Об’єкт дослідження – навчальний процес у початкових школах України другої половини ХІХ ст.

Предмет дослідження – словесні методи навчання у діяльності початкових шкіл України другої половини ХІХ ст.

Мета дослідження – систематизувати теорію й узагальнити досвід використання словесних методів навчання у практиці початкових шкіл України другої половини ХІХ ст.

Відповідно до об’єкта, предмета і мети дослідження були поставлені такі завдання:

1. Розкрити динаміку розвитку початкової освіти в Україні у другій половині ХІХ ст.

2. Показати генезу словесних методів навчання в історії зарубіжної та вітчизняної педагогічної думки і виявити тенденції їх розвитку в досліджуваний період.

3. Узагальнити теоретико-практичний досвід застосування словесних методів навчання в практиці початкових шкіл України другої половини ХІХ ст.

4. Накреслити шляхи творчого використання у практиці сучасної початкової школи набутого вітчизняного досвіду.

Методологію дослідження становлять: теорія наукового пізнання, діалектична теорія про загальний зв’язок, взаємозумовленість і цілісність явищ об’єктивної дійсності, принцип єдності теорії та практики, принципи культурно-антропологічного підходу, за яких історико-педагогічні феномени розглядаються в контексті розвитку культури.

Теоретична основа дослідження – наукові положення і факти з історії освіти різних регіонів України, подані в історико-педагогічних дослідженнях А. Алексюка, В. Вихрущ, Л. Вовк, М. Євтуха, С. Золотухіної, Б. Ступарика, Л. Хомич, ідеї національного та громадянського виховання, представлені у працях Д. Багалія, Г. Ващенка, Б. Грінченка, О. Духновича, І. Огієнка, М. Стельмаховича, К. Ушинського; теоретико-дидактичні засади навчально-виховного процесу, розкриті в наукових працях А. Бойко, В. Буряка, В. Гриньової, В. Євдокимова, В. Лозової, М. Підберезського, О. Савченко, О. Сухомлинської, Г. Троцко, Г. Шевченко та ін.

Джерельна база дослідження – праці видатних вітчизняних та зарубіжних педагогів минулого, сучасних українських і російських педагогів; матеріали педагогічної преси досліджуваного періоду, документи фондів Центрального державного історичного архіву України: 707 “Управление Киевским Учебным Округом”, 2162 “Попечитель Харькового Учебного Округа” та ін., Державного архіву Харківської області: 200 “Харьковское Товарищество распространения в народе грамотности”, 266 “Канцелярія директора народних училищ Харківської губернії”, 45 “Харьковская городская управа”, а також матеріали Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка, Наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

У ході дослідження використовувалися такі методи: теоретичний аналіз спадщини педагогів минулого, який дозволив встановити внесок учених у розробку теоретико-дидактичних питань, класифікацію методів навчання, зокрема словесних; логіко-системний аналіз історико-педагогічної літератури, архівних документів для визначення динаміки розвитку словесних методів навчання і основних напрямів їх реалізації у шкільній практиці; ретроспективний – для виявлення та врахування особливостей використання словесних методів навчання.

Хронологічні межі дослідження. Дослідження обмежено другою половиною ХІХ ст., періодом найбільш інтенсивних перетворень у вітчизняній дидактиці та шкільній практиці.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше цілісно показано генезу словесних методів навчання та виявлено тенденції розвитку їх в історії педагогічної науки України другої половини ХІХ ст., розкрито особливості застосування груп словесних методів під час вивчення предметів у різних типах початкових шкіл України вказаного історичного періоду.

Подальшого вивчення й узагальнення набули педагогічні уявлення щодо розуміння дидактичної сутності словесних методів у спадщині провідних вітчизняних і зарубіжних педагогів минулого.

У науковий обіг введено нові архівні дані (12), які розширюють межі наукового пізнання про застосування різних груп словесних методів у практиці початкової школи України досліджуваного періоду.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що використання теоретичних узагальнень, сформульованих у ході дослідження, нових архівних матеріалів (дидактичні поняття, класифікації, правила й умови успішного застосування комплексу словесних методів у навчально-виховному процесі, статистичні дані про кількість початкових шкіл, педагогічні описи особливостей вивчення окремих дисциплін, досвіду вчителів-практиків України другої половини ХІХ ст.) є доцільним під час підготовки лекційних матеріалів, розробки завдань для семінарських занять та організації самостійної роботи студентів при вивченні курсів “Педагогіка”, “Історія педагогіки”, “Порівняльна педагогіка” в навчальних закладах України.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути також використані в ході розробки навчальних програм для педагогічних курсів інститутів підвищення кваліфікації працівників органів освіти, для підготовки курсових і дипломних робіт у педагогічних навчальних закладах освіти ІІІ–ІV рівнів акредитації.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується широким використанням наукових монографій, документів досліджуваного періоду, архівних матеріалів, а також системою застосованих методів відповідно до предмета й завдань дослідження.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення й результати дослідження доповідалися на засіданні кафедри педагогіки початкового навчання і дошкільного виховання Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, звітних науково-практичних конференціях (м. Харків, 1999–2002 рр.), IV Всеукраїнських педагогічних читаннях “Василь Сухомлинський і сучасність” (м. Харків, 1999), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасні освітні технології” (м. Харків, 2001).

Упровадження результатів дослідження здійснено в навчальній роботі Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди та Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.

Основні результати дослідження відображено в 9 одноосібних статтях, з них 8 – опубліковано в наукових фахових працях загальним обсягом 2,0 др. арк.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (211 найменувань). Основний текст її становить 179 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, висвітлено ступінь наукової розробки обраної проблеми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено об’єкт, предмет, мету й завдання, методологію, теоретичну основу, джерельну базу дослідження, розкрито теоретичне і практичне значення його узагальнень та висновків, відображено апробацію та впровадження результатів наукового пошуку.

У першому розділі “Аналіз ступеня дослідженості проблеми” на підставі комплексного аналізу широкої джерельної бази (навчальної літератури, історико-педагогічних монографій, дисертаційних робіт) глибоко розкрито внесок учених, громадських діячів, учителів-практиків у розробку теоретико-методологічних засад словесних методів навчання учнів загальноосвітньої школи, зокрема початкової. Разом з тим показано, що на сучасному рівні розвитку педагогічної науки розроблено етнопедагогічні аспекти вибору та застосування словесних методів навчання в середній загальноосвітній школі (Г. Волков, М. Стельмахович, Є. Сявавко, Д. Федоренко); виявлено особливості використання вказаних методів навчання в діяльності середніх навчальних закладів досліджуваного періоду і сучасності (О. Бабіна, А. Гуз, Т. Заволока, І. Зайченко, Л. Корж); розкрито дидактичні основи словесних методів навчання на матеріалах сучасної загальноосвітньої школи (Ю. Бабанський, Л. Зоріна, К. Почерніна, В. Прокопенко, О. Савченко).

Однак детальне опрацювання широкого кола педагогічної літератури підтвердило той факт, що сьогодні відсутні ґрунтовні дослідження генези словесних методів навчання, особливостей використання вказаних методів під час вивчення окремих предметів у різних типах початкових шкіл, поширених в Україні другої половини ХІХ ст., узагальнення внеску вітчизняних та зарубіжних педагогів у розробку теоретичних питань використання словесних методів навчання, систематизація і творче переосмислення історико-педагогічного досвіду методистів та вчителів другої половини ХІХ ст.

Отже, у дисертаційній роботі визначено, що, незважаючи на численність і ґрунтовність проведених досліджень з теоретичних і практико-методичних аспектів використання словесних методів навчання, питання розкриття історичного аспекту становлення й розвитку вказаних дидактичних методів залишилися недостатньо вивченими та обґрунтованими. Це підтверджує актуальність і доцільність проведення дослідження на обрану тему.

У другому розділі “Теоретичні питання розробки словесних методів навчання в історії педагогічної думки другої половини ХІХ століття” представлено еволюцію словесних методів навчання в зарубіжній та вітчизняній педагогічній науці України другої половини ХІХ століття.

У дисертації з’ясовано, що словесні методи навчання як педагогічна категорія беруть свій початок ще з давніх цивілізацій, де було започатковано читання тексту вголос, багаторазове повторення, запитання й відповіді на них у вигляді механічного запам’ятовування, заучування напам’ять, роз’яснення складних слів і текстів, поєднання абстрактного з конкретним. Розвиток спілкування та зародження мови зумовили виникнення спеціальних засобів навчально-виховного характеру, які можна вважати підґрунтям словесних методів навчання.

У дослідженні виявлено, що дидактичні можливості словесних методів навчання використовувалися з метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу в часи античності, коли набули поширення такі методи, як “сократичний”, “метод навідних запитань”, “евристичний”. Квінтіліан вперше теоретично обґрунтував сутність словесних методів навчання та накреслив методику їх використання (читання з правильним наголосом, переказ прочитаного чи розказаного, переклад тексту, словесне наслідування, вправляння в красномовстві, робота з книгою).

У ході наукового пошуку встановлено, що словесні методи навчання ґрунтовно досліджувалися І. Гербартом, Ф. Дінтером, А. Дістервегом, Я. Коменським. Спадщина зарубіжних учених презентує загальні умови використання словесних методів навчання з метою активізації навчального процесу та розвитку самостійного мислення школярів. В епоху Просвітництва в зарубіжній педагогічній науці було посилено роль діалогічних форм навчання: дискусій, декламацій, бесід, словесних конкурсів, змагань між учнями та класами, спілкування “мудрих” з учнями, театральних вистав. На одне з перших місць у виборі словесних методів навчання відомі педагоги Західної Європи XVIII - початку ХІХ століття ставили роботу з книгою.

Дослідженням доведено, що педагогічні пошуки вітчизняних учених, педагогів, філософів спиралися на здобутки світової науки, але вони мали і свої оригінальні підходи до розкриття сутності словесних методів навчання. Аналіз педагогічної спадщини найбільш відомих вітчизняних педагогів-просвітителів (С. Калиновський, Й. Кроковський, Ф. Прокопович, Є. Славинецький) дозволяє зробити висновок, що вони власною педагогічною діяльністю популяризували словесні методи навчання: диспути, дискусії, комедійні діалоги, риторські вправи, полеміку, аналіз протилежних думок з певного питання. У вітчизняній теорії і практиці використовувалися різновиди словесних методів навчання: читання вголос, пояснення основних термінів, переказ книжних текстів, заучування уривків напам’ять, промови, повчання та ін. Не обмежуючись виконанням суто освітніх функцій, вказані методи у вітчизняній педагогічній думці та практиці ставали джерелом як інтелектуального, так і морального вдосконалення особистості.

У науковій праці розкрито педагогічний внесок Г. Сковороди в розробку теорії та практики застосування словесних методів навчання. Зокрема встановлено, що філософ-педагог високо цінував лекцію, розповідь, бесіду, розмову повчання, словесний аналіз роботи та виправлення помилок. Він запропонував оригінальну методику самостійної роботи учнів з книгою, котра передбачала різні види стислого конспектування текстів.

У дослідженні висвітлено особливості розвитку початкової освіти в Україні у другій половині ХІХ століття. Доведено, що глибокі зрушення в різних сферах громадського й соціально-економічного життя, а також у галузі освіти спричинили розвиток системи шкільної освіти в Україні, зокрема Лівобережній та Слобідській (збільшення кількості різних типів початкових закладів; ускладнення завдань початкової освіти; розширення функцій початкових навчальних закладів; розробка теоретичних засад організації земських шкіл тощо). Охарактеризовано різні типи початкових шкіл, визначено специфіку функціонування навчальних закладів відомства Міністерства народної освіти Російської імперії, Святійшого Синоду, поширених на території України в досліджуваний період (земські школи “елементарного” навчання, міністерські народні училища, церковно-парафіяльні школи, школи грамоти). Звернення до вказаних типів навчальних закладів зумовлене чисельністю їх у досліджуваний період та пріоритетом уваги з боку царського уряду і Міністерства народної освіти. Простежено також кількісні зміни шкільної мережі та визначено рівень організації навчально-виховного процесу в указаних типах освітніх закладів (тривалість курсу навчання, умови утримання шкільних приміщень і характер педагогічної діяльності вчителів). Це дозволило розглянути різні погляди педагогів минулого на сутність та дидактичне значення словесних методів навчання, визначити особливості середовища і школи та характер навчально-виховного процесу, що сприяли створенню умов для активної розробки теоретичних і методичних основ використання словесних методів навчання: діалогічних та монологічних.

У дисертації детально схарактеризовано законодавчі документи: проекти статуту загальноосвітніх закладів Міністерства народної освіти (1860, 1862 рр.), Положення про початкові народні училища (1864 р.), Інструкцію інспекторам народних училищ (1871 р.), Положення і штати міських училищ і вчительських інститутів (1872 р.), Положення про початкові народні училища (1872 р.), Положення про початкові народні училища (1874 р.). Це дозволило визначити ставлення представників офіційної педагогіки (представників міністерства народної освіти, офіційно визнаних учених, інспекторів) до використання словесних методів навчання, здійснити в подальшому порівняльну характеристику розуміння сутності окремих груп словесних методів та систематизувати історико-педагогічні матеріали про вимоги до застосування вказаних методів у навчально-виховному процесі початкових шкіл, поширених в Україні у другій половині ХІХ ст.

Так, у ході дослідження встановлено, що прогресивними представниками вітчизняної педагогічної думки другої половини ХІХ ст. найбільш детально й конкретно розроблено методику проведення бесіди, котра активізувала розумову діяльність учнів у досягненні ними осмислених та міцних знань (Х. Алчевська, М. Бунаков, В. Водовозов, М. Корф, С. Миропольський, М. Пирогов, К. Ушинський, П. Юркевич). У спадщині та практичній педагогічній діяльності вказаних педагогів виділено різновиди бесід: катехізична, евристична, сократична, попередня, заключна, систематизуюча, за картинкою, літературна та ін.

Велика увага приділялася відомими педагогами також пояснювальному читанню як різновиду словесних методів навчання. К. Ушинський перший науково обґрунтував сутність цього методу: узгодження між “швидкістю читання” та “швидкістю розуміння”. Щодо методики пояснювального читання вчені висловлювали різні вимоги: попередження надмірної кількості запитань про тлумачення слів (Т. Лубенець); забезпечення цілісного усвідомлення тексту в цілому (Х. Алчевська).

Вимоги до організації самостійної роботи учнів найбільш ґрунтовно розглянуті в педагогічній спадщині В. Водовозова, С. Миропольского, Л. Толстого, К. Ушинського й пов’язані з використанням словесних методів у комплексі. Особливий акцент ставився на необхідності поєднання розповіді, пояснення та роботи з книгою. Видатні педагоги зазначали, що вчитель мусить спонукати до самодіяльності, керувати самостійною роботою учнів, формувати в них стійкі й свідомі вміння та навички самостійної роботи, навчити правильно працювати з підручником, використовувати навчальні статті не для завдання, а для повторення вже вивченого (за С. Миропольським); урізноманітнювати прийоми роботи з книгою: “читання з учителем”, “читання заради читання”, “читання із заучуванням напам’ять”, читання разом”, “читання з перевіркою розуміння”.

У дисертації розкрито розуміння розповіді вітчизняними педагогами досліджуваного періоду. Схарактеризовано різновиди розповіді як одного з основних методів навчання (оповідь, вільна розмова, творча, акроматична, догматична, усний виклад).

Отже, у науковій праці показано, що в другій половині ХІХ ст. у вітчизняній педагогічній науці було здійснено ґрунтовні теоретико-дидактичні дослідження з метою визначення сутності словесних методів навчання, їх класифікації, розробки методичних рекомендацій щодо використання зазначених методів навчання в початкових школах.

У третьому розділі “Досвід застосування словесних методів навчання у шкільній практиці другої половини ХІХ століття” на підставі аналізу архівних матеріалів (навчальних програм, проектів статуту загальноосвітніх закладів, Положень, Інструкцій, циркулярів) встановлено роль та місце словесних методів у навчально-виховному процесі початкових шкіл України досліджуваного періоду; систематизовано відомості про види словесних методів, узагальнено вимоги до їх застосування в початкових школах України другої половини ХІХ ст.; показано шляхи творчого використання набутого практичного досвіду в сучасних загальноосвітніх закладах.

У дисертації доведено, що в другій половині ХІХ ст. організація навчально-виховного процесу в початкових школах України здійснювалася згідно з навчальними програмами для міських училищ за Положенням 1872 р., приблизними програмами для початкових народних училищ відомства Міністерства народної освіти (1897 р.). На підставі аналізу цих документів нами визначено, що вчителям у процесі організації навчання учнів початкових шкіл рекомендувалося використовувати словесні методи: підготовчі, предметні (наочні), евристичні, повторювальні бесіди; пояснення молитов, послідовності виконання навчальних дій, словесний розбір, пояснювальне читання історичних релігійних творів. Особлива увага акцентувалася на тому, що слово вчителя мало забезпечити найглибше почуттєве сприймання учнями змісту навчального матеріалу. Щоб уникнути надмірної “сухості” під час пояснення, учитель зобов’язувався використовувати яскраві і добре зрозумілі дітям приклади з їхнього життя та з історії Священного писання. Зміст програм передбачав застосування догматичних умовиводів, прийомів несвідомого заучування напам’ять, що певною мірою погіршувало якість навчального процесу та знижувало освітній рівень учнів.

У дослідженні виявлено й узагальнено шляхи, способи використання монологічних і діалогічних методів у шкільній практиці України другої половини ХІХ ст.: видів розповідей (наочної або предметної, дитячої, опису), пояснення, лекції, заучування напам’ять, зв’язного переказу прочитаного, читання з поясненням, систематичного читання; повторення за запитаннями вчителя або учнів один до одного; катехізичних та евристичних бесід (підготовчих, пояснювальних, попередніх, заключних, морально-етичних, катехізичних з риторичними запитаннями, евристичних, наочних або за картинкою). Вивчення тогочасних методичних рекомендацій, планів-конспектів уроків, протоколів засідань педагогічних рад, циркулярів дозволив конкретизувати умови ефективного застосування груп словесних методів у процесі вивчення Закону Божого, грамоти, читання, арифметики. З’ясовано, що монологічні методи навчання рекомендувалися використовувати в навчально-виховному процесі з метою формування нових знань. Виділено умови ефективного використання вказаної групи словесних методів: врахування рівня розвитку і ступеня розуміння навчального матеріалу учнями; яскравість і повнота усного викладу.

Аналіз групи монологічних методів навчання переконав, що позитивним у використанні їх є можливість самопідготовки вчителя, змога подавати навчальний матеріал цілісно і в певній системі, скорочення терміну вивчення теми, розділу. Серед недоліків монологічних методів навчання, які були характерні для того періоду, слід виділити: пасивність учнів; відсутність систематичної пізнавальної роботи; обмеженість можливостей учителя виявляти ступінь розвитку учнів та рівень засвоєння матеріалу, контролювати ставлення дітей до виучуваного предмета і постійно підтримувати пізнавальний інтерес.

Установлено, що в другій половині ХІХ століття у вітчизняній освітній практиці діалогічні методи навчання передбачали використання катехізації та евристики. Дидактичне значення діалогічних методів полягало в активізації уваги учнів, стимулюванні мовлення, можливості організувати перевірку рівня розуміння і засвоєння учнями навчального матеріалу та спроектувати освітню роботу.

У результаті наукового пошуку визначено умови ефективного використання діалогічних методів навчання у початкових школах України другої половини ХІХ ст.: уміння вчителя формулювати запитання на виявлення розуміння та засвоєння поданого матеріалу, встановлення зв’язків між вивченим і виучуваним, для повторення, розвитку мислення; глибокі знання вчителем конкретної дисципліни, науки, вікової психології, літературної мови; володіння швидким темпом міркувань, легкістю і рухливістю думки; дотримання вимог мовної культури; опора на наочність, практичні вправи та досвід дітей.

У ході аналізу архівних документів та вивчення досвіду роботи вчителів у початкових школах України досліджуваного періоду з’ясовано, що широке використання діалогічних методів виправдовувалося можливістю активізації пізнавальної діяльності дітей, реалізації в повному обсязі освітніх завдань, створення позитивної атмосфери в освітньому закладі. Серед недоліків найбільш суттєвими для даної групи дидактичних методів були: залежність від рівня володіння вчителем мистецтвом слова; збільшення витрат навчального часу.

Теоретичні узагальнення вчених та вчителів-методистів проілюстровано описами досвіду проведення уроків і фрагментами з методичних порад учителів Х. Алчевської, А. Вишеславцевої, О. Вакревського, М. Гольдфарба, А. Грінчука, В. Дабіжа, К. Деденка, Т. Лубенця, А. Раєвського, С. Рудченка, М. Страхова, Г. Хащинської.

Разом з тим зроблено проекцію ретрансляції накопиченого педагогічного досвіду з означеної проблеми у практику сучасної школи. Так, показано, що в умовах розбудови національної освітньої системи України особливого значення набуває використання позитивних надбань педагогів минулого. Результати дисертаційного дослідження доцільно використовувати з метою підвищення якості професійної підготовки вчителів, а саме: розширення змісту навчальних програм курсів загальної педагогіки, окремих методик викладання шкільних дисциплін (оволодіння мистецтвом риторики, технікою проведення дискусії та ін.), а також для урізноманітнення видів і форм самостійної творчої роботи студентів у ході опанування курсу педагогічної майстерності, зокрема опрацювання першоджерел, методичної літератури другої половини ХІХ століття, підготовки індивідуальних творчих завдань, вирішення проблемних ситуацій.

Наукове обґрунтування провідними вітчизняними педагогами другої половини ХІХ ст. та приклади з практики діяльності початкових шкіл України досліджуваного періоду зумовлюють доцільність ретроспективного використання словесних методів, зокрема пояснювального читання, елементів катехізичної бесіди, різновидів повторення, повчальної розповіді в практиці сучасної початкової школи.

Отже, результати дослідження засвідчують, що представники вітчизняної педагогічної думки другої половини ХІХ ст. розкрили широке коло дидактичних і методичних проблем щодо використання словесних методів навчання в початковій школі України вказаного історичного періоду.

Наведене в дисертації цілісне теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми дозволило сформулювати такі висновки.

1. Здійснений на підставі вивчення історико-педагогічної літератури аналіз становлення і розвитку початкової освіти в досліджуваний період дозволив показати вагоме місце і важливу роль словесних методів навчання у розв’язанні освітньо-виховних завдань у процесі розвитку початкової освіти в Україні другої половини ХІХ ст.

2. У дисертації розкрито становлення та розвиток словесних методів навчання, особливості використання цих методів у вітчизняній педагогічній думці та шкільній практиці України досліджуваного періоду. Історично обґрунтовано, що словесні методи навчання беруть початок з давніх цивілізацій. Дидактико-методичне значення цих методів було поширене в епоху античності (Сократ, Квінтіліан). Подальшого розвитку в теорії і практиці навчання дітей молодшого шкільного віку зазначені методи набули в педагогічній спадщині І. Герберта, А. Дістервега, Я. Коменського. Найбільш детально й конкретно розроблено питання сутності класифікації, вимог до ефективного використання діалогічних і монологічних методів навчання представниками вітчизняної педагогіки другої половини ХІХ ст.: Х. Алчевською, М. Бунаковим, В. Водовозовим, М. Корфом, Т. Лубенцем, С. Миропольським, М. Пироговим, Л. Толстим, К. Ушинським.

3. У дослідженні узагальнено досвід використання словесних методів навчання в шкільній практиці України другої половини ХІХ ст. Зокрема детально проаналізовано монологічні й діалогічні дидактичні методи, схарактеризовано методичні рекомендації та сформульовано (на підставі вивчення досвіду роботи вчителів, аналізу методично-статистичної літератури, архівних документів) умови ефективного застосування таких методів: виклад (або розповідь) учителя, заучування напам’ять, пояснення, катехізична й евристична бесіди, повторення та ін.

4. Виявлено тенденції розвитку словесних методів навчання в початковій школі:– 

передумови зародження і розвитку словесних методів навчання викликані особливостями емоційно-психологічного впливу дорослих на дітей з допомогою слова вже на початку людської цивілізації;– 

подальше вдосконалення словесних методів навчання пов’язане з дидактичними надбаннями візантійської педагогіки, педагогіки Нових часів, які засвідчили спадкоємність античної педагогічної традиції щодо вшанування слова як методу навчання;– 

актуалізація словесних методів навчання видатними представниками вітчизняної та зарубіжної педагогіки ХІХ ст. дала можливість отримати найбільш оптимальні досягнення у вирішенні дослідженої проблеми;– 

представники вітчизняної педагогічної думки другої половини ХІХ ст., враховуючи накопичений досвід застосування словесних методів навчання, знайшли свої оригінальні вирішення вказаної проблеми: виявили можливості їх функціонування як джерела інтелектуального та морального розвитку особистості; узагальнили практично важливі рекомендації щодо напрямів використання цілих груп монологічних та діалогічних дидактичних методів; накреслили вимоги до ефективної реалізації окремих з них: читання книги вголос з поясненнями основних термінів, понять та уривків; різні види промов як тренування в ораторському мистецтві; диспути; дебати; театральні вистави; морально-етичні розповіді; різновиди бесіди: катехізичної, сократичної, попередньої, систематизуючої, заключної, за картиною тощо.

5. Доведено, що отримані результати дослідження певною мірою творчо використані у практиці підготовки майбутніх учителів, а також для розробки завдань самостійної роботи студентів з курсу педагогічної майстерності, котрі сприяли б умотивованому розвитку ораторських умінь та навичок, лаконічності мови, виразності й емоційної насиченості мовлення. У ході підготовки майбутніх учителів доцільно розширити загальнотеоретичні уявлення про діалогічні та монологічні методи навчання, розкрити особливості використання їх різновидів під час вивчення окремих дисциплін. З метою оптимізації навчально-виховного процесу початкової школи слід відновити ретроспективне використання прийомів пояснювального читання, елементів катехізичної бесіди, морально-етичної розповіді, розповіді з риторичними запитаннями, літературної, евристичної бесіди, взаємного повторення (учні ставлять запитання один до одного).

Виконане дослідження не вичерпує всіх напрямків даної наукової проблеми. Подальшого вивчення й ґрунтовної розробки потребують питання професійно-педагогічної підготовки вчителів-спеціалістів до використання словесних методів навчання, питання підвищення педагогічної майстерності володіння словом на педагогічних курсах, діяльність яких була поширена в Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ століття.

Основні результати дисертаційного дослідження висвітлено в таких публікаціях:

1. Довженко Т.О. Слово про вчителя //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. – Харків: ХДПУ, 1998.– Вип. 6.– С. –79.

2. Довженко Т.О. Бесіда як засіб навчання молодших школярів //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. – Харків: ХДПУ, 1998.– Вип. 7.– С. –57.

3. Довженко Т.О. Г.С. Сковорода про словесні методи навчання //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. – Харків: ХДПУ, 1999.– Вип. 10.– С. –135.

4. Довженко Т.О. Роль запитань учителя у процесі навчання молодших школярів на уроках природознавства //Теорія та методика навчання та виховання. – Харків: ХДПУ, 1999.– Вип. 4.– С. –77.

5. Довженко Т.О. Слово вчителя як засіб навчання молодших школярів у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського //Педагогіка та психологія. – Харків: ХДПУ, 1999.– Вип. 10.– Ч. .– С. –120.

6. Довженко Т.О. Слово вчителя як засіб формування знань у педагогічній спадщині Софії Русової //Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – Харків: ХХПІ, 2000. – №23. – С. –20.

7. Довженко Т.О. М.О. Корф про умови розвитку початкової школи на Слобожанщині //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. – Харків: ХДПУ, 2001.– Вип. 16.– С. –112.

8. Довженко Т.О. Обґрунтування словесних методів навчання у вітчизняній педагогіці другої половини ХІХ ст. //Педагогіка та психологія. – Харків: ХДПУ, 2001.– Вип. 19.– Ч. 3.– С. –112.

9. Довженко Т.О. Становлення й розвиток системи початкових шкіл України (друга половина ХІХ століття) //Теорія та методика навчання та виховання. – Харків: ХДПУ, 2001.– Вип. 8.– С. –102.

АНОТАЦІЇ

Довженко Т.О. Словесні методи навчання у діяльності початкових шкіл України другої половини ХІХ століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, Харків, 2002.

У дисертаційній праці вперше цілісно представлено внесок вітчизняних педагогів досліджуваного періоду в розробку теорії словесних методів, узагальнено досвід використання вказаних методів у шкільній практиці України другої половини ХІХ ст. Визначено генезу словесних методів у зарубіжній і вітчизняній історії педагогіки. Систематизовано ретроспективні матеріали про умови успішного використання усного викладу, різновиди розповіді, катехізичної, евристичної бесід, заучування напам’ять, повторення.

Установлено, що доцільним в умовах сучасної школи є відновлення використання окремих прийомів пояснювального читання, елементів катехізичної бесіди, повчальної розповіді, літературної евристичної бесіди, різновидів повторення, а також удосконалення змісту програм курсів загальної педагогіки, методик викладання дисциплін, урізноманітнення видів та форм самостійної творчої роботи студентів.

Ключові слова: словесні методи навчання, навчальні програми, початкова освіта, слово вчителя, умови використання словесних методів навчання.

Довженко Т.А. Словесные методы обучения в деятельности начальных школ Украины второй половины ХІХ столетия. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 – общая педагогика и история педагогики.– Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С. Сковороды, Харьков, 2002.

В работе представлено теоретическое обобщение и новое решение научной проблемы, что выражено в комплексном анализе истоков и развития словесных методов обучения в теории зарубежной и отечественной педагогики, раскрытии динамики начального образования в Украине второй половины ХІХ в.; характеристике диалогических и монологических методов, используемых в деятельности различных типов начальных школ в исследуемый период. На основе изучения теоретико-методических взглядов представителей мировой и отечественной педагогической мысли второй половины ХІХ в. о сущности словесных методов обучения выделены условия эффективного использования различных групп словесных методов в процессе обучения младших школьников в указанный исторический период.

В диссертации проанализированы учебные программы с целью определения роли и места словесных методов в изучении предметов учебного курса разных типов начальных школ Украины второй половины ХІХ ст.

Установлено, что учителям начальных школ рекомендовалось использовать подготовительные, предметные, эвристические, повторительные беседы, объяснения, словесный разбор, объяснительное чтение с целью обеспечения эмоционального восприятия учащимися учебного материала. Содержанием программ предусматривалось использование догматических умозаключений, приемов бессознательного заучивания наизусть, что в определённой степени ухудшало качество образования.

В диссертации показано что, считая словесные методы обучения эффективными для развития мышления учащихся, активизации их внимания, восприятия и глубокого осмысления материала, отечественные педагоги Х. Алчевская, Н. Корф, Н. Пирогов, К. Ушинский и др. сосредоточили свои педагогические искания на определении и классификации этой группы методов, разработке методических рекомендаций и формулировании требований к использованию в практике начальных школ Украины второй половины ХІХ в.

На основе изучения опыта работы учителей, анализа методической и статистической литературы, протоколов заседаний педагогических советов, школьных комитетов, переписки педагогического содержания в диссертации детально охарактеризована сущность и дидактическое значение монологических и диалогических методов обучения, проанализированы методические рекомендации и систематизированы условия эффективного использования указанных групп словесных методов в ходе изучения различных дисциплин курса начальной школы Украины во второй половине ХІХ ст.

Раскрыта специфика использования монологических и диалогических групп словесных методов при изучении различных дисциплин в начальной школе Украины второй половины ХІХ ст.: Закона Божьего, чтения, письма, русского языка, арифметики.

Теоретические наработки ученых и учителей-практиков проиллюстрированы фрагментами планов-конспектов уроков и методическими рекомендациями учителей А. Вышеславцевой, М. Гольдфраб, А. Гринчук, В. Дабижа, К. Деденко, С. Рудченко, М. Страхова, Г. Хащинской.

Анализ историко-педагогической литературы, архивных документов свидетельствует, что эффективное использование словесных методов обучения зависит в большей степени от учителя, его личности и педагогической подготовки, овладения методикой проведения бесед, рассказов, опросов. Главным условием использования методов обучения, в частности словесных, является гуманное отношение учителя к ученику, которое предполагает организацию обучения в доброжелательной, спокойной, деловой атмосфере. Следовательно, на этом необходимо сделать акцент в ходе формирования педагогического мастерства современного учителя.

Доказано, что использование положительного историко-педагогического опыта использования широкого спектра словесных методов обучения в их взаимодействии позволяет не только организовать овладение учащимися системой знаний конкретных учебных дисциплин, но и в определенной степени заинтересовать их, стимулировать к обучению, оптимизировать учебно-воспитательный процесс. Результаты исследования целесообразно использовать с целью качественного обновления учебных программ курсов общей педагогики, педагогического мастерства, отдельных методик.

Ключевые слова: словесные методы обучения, учебные программы, начальное образование, слово учителя, условия использования словесных методов обучения.

Dovzhenko T.O. Verbal methods of studying in the work of primary schools of Ukraine in the second part of the XIX century. – the manuscript.

The thesis for the scientific degree of Candidate of pedagogical sciences for speciality 13.00.01 – General pedagogy and the History of Pedagogy. – Kharkiv State Pedagogical University named after G.Skovoroda, Kharkiv, 2002.

The contribution of Ukrainian scholars of the analyzed period of time into the exploration of verbal methods theory has been fully presented; the experience of usage of the above mentioned methods in primary school practice of Ukraine in the second part of the XIX century has been summarized in the thesis for the first time. The genesis of verbal methods in Ukrainian and foreign History of Pedagogy has been determined. Retrospective materials concerning the conditions of successful usage of verbal studying, the variety of narration, catechetic and heuristic discussion, learning by heart, and repetition were put into a system as well.

It was proved that in the conditions of the modern school the most effective is the following: the renewal of usage of certain methods of commenting reading, catechetic discussion elements, didactic narration, literary heuristic discussion, and varieties of repetition. The results of the thesis might be used for the qualitative improvement of the General Pedagogy courses, methods of teaching other subjects, differentiation of forms and methods of students creative activity.

Key words: verbal methods of studying, agenda, primary education, the word of a teacher, the conditions of usage of verbal studying methods.