КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДЯЧЕНКО Тетяна Володимирівна

УДК 37(09)

Формування картини світу
у дітей східних слов’ян

(VІ – ХІІІ століття)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Кривий Ріг – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Мельничук Ольга Сергіївна,

Кіровоградський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка,

доцент кафедри педагогіки

психолого-педагогічного факультету.

Офіційні опоненти: дійсний член АПН України, доктор педагогічних

наук, професор Євтух Микола Борисович,

академік – секретар Відділення педагогіки і

психології вищої школи АПН України;

доктор педагогічних наук, професор,

Комаров Володимир Олексійович,

Криворізький державний педагогічний університет,

завідуючий кафедрою історії України.

Провідна установа – Інститут проблем виховання АПН України.

Захист відбудеться “ 13 ” грудня 2002 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 09.053.01 у Криворізькому державному педагогічному університеті за адресою: 50086, м. Кривий Ріг, пр. Гагаріна, 54, ауд. 230.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Криворізького державного педагогічного університету (50086, м. Кривий Ріг, пр. Гагаріна, 54).

Автореферат розісланий “ 11 ” листопада 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Шт Штельмах Г.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та ступінь дослідженості теми. На сучасному етапі розвитку суспільства питання взаємодії людини й природи виросло в глобальну екологічну проблему.

Гострота сучасних проблем взаємостосунків суспільства й природи висунула ряд невідкладних завдань перед сучасною педагогічною наукою і практикою. Прийшло усвідомлення того, що настав час виховувати підростаюче покоління не в згубній традиції якомога більше взяти від природи, а в гармонійному співіснуванні з природою, шанобливому ставленні до неї та у готовності оберігати природні цінності.

Логіка історичного розвитку стосунків з навколишнім світом виявилась такою, що в суспільній свідомості міцно утвердилась так звана парадигма “людської винятковості”. Розуміння, що це заводить у безвихідь призвело до виникнення так званої “інвайроментальної парадигми”, для якої характерний постулат: хоча людина й має виняткові характеристики (культура, технологія) вона залишається одним із безлічі видів на Землі, взаємопов’язаних і введених до єдиної глобальної екологічної системи.

Актуальність проблеми дослідження визначається значним практичним потенціалом багатовікового народного педагогічного досвіду у формуванні картини світу.

Проблема взаємодії людського суспільства й природи є однією з найактуальніших проблем сучасності, успішне вирішення якої залежить від рівня екологічної культури кожної особистості, рівня суспільної свідомості в цілому, формування цілісного світогляду, важливим структурним компонентом якого (що визначає життєву орієнтацію особистості) є картина світу.

Формування картини світу, як один із видів розвитку, що залежить від зовнішніх впливів, є складним і багатогранним процесом. Картина світу – це важливий структурний компонент світогляду, система загальних уявлень про світ. Ми дотримуємося поглядів тих вчених, які вважають, що основним аспектом картини світу, єдиним об’єктом пізнання є природа. Тому картина світу розглядається нами з двох точок зору:

-

-

Процес формування картини світу в дітей східних слов’ян розглядається нами як сукупність педагогічних знань, умінь та навичок у підготовці молодших поколінь до гармонійного співжиття з природним середовищем.

Основою процесу формування картини світу в дітей східних слов'ян виступають знання про Всесвіт, його складові, про місце людини в ньому, виховання морально-естетичних почуттів щодо природи, формування вмінь і навичок діяльності в природі.

Тисячолітній досвід дав можливість народній системі виховання відібрати найкращі засоби впливу на дитину. Народно-педагогічні уявлення східних слов’ян, їх надбання у формуванні картини світу в наш час є актуальними й ефективними тому, що вони показують одну з провідних ідей – надзвичайно шанобливе і дбайливе ставлення до природного середовища, розуміння своєї органічної єдності з ним, відчуття позитивного впливу природи на людський організм.

Вивчення народно-педагогічних уявлень східних слов’ян про формування картини світу та вміле використання у сучасному екологічному вихованні народних педагогічних засобів, зокрема народного календаря природи, усної народної творчості, дитячих ігор, іграшок, свят, обрядів, звичаїв, декоративно-прикладного мистецтва є актуальною, теоретичною та практичною проблемою.

Важливе значення, з методологічного погляду в дослідженнях проблеми народно-педагогічних поглядів на формування картини світу має спадщина видатних педагогів-мислителів Я.Коменського, Й.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо, які високо оцінювали роль природи у розвитку особистості, одними із перших указали на необхідність звернення у вихованні дітей до першоджерел педагогічної культури – традицій народної педагогіки.

У працях К.Д.Ушинського та О.В.Духновича вперше у вітчизняній педагогічній науці було проголошено принцип народності виховання, високо оцінено народні педагогічні засоби – працю, усну народну творчість.

На початку ХХ ст. проблема народної педагогіки досліджувалась як спеціальний напрям загального народознавства. Перші спроби наукового осмислення народної педагогіки українців, у тому числі й народної педагогіки східних слов’ян, були здійсненні в етнографічних працях З.Кузелі “Дитина в звичаях і віруваннях українського народу” (1906 р.), А.Онищука “Родини, хрестини та дитина до шостого року життя (1912 р.), Н.Заглади “Побут селянської дитини” (1929 р.).

Для розуміння історичного, загальнотеоретичного, філософського аспектів проблеми взаємодії суспільства й природи особливе значення мають праці В.І.Вернадського.

У контексті дослідження значний інтерес має педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського, джерелом якої була народна педагогічна творчість. Він зробив важливий висновок про те, що збереження, розвиток, поглиблення традицій народної педагогіки – наше велике завдання.

Ґрунтовні історико-педагогічні дослідження різних аспектів педагогічних поглядів українського народу здійснили С.Д.Бабишин, М.Г.Стельмахович, Є.І.Сявавко. У своїх дослідженнях автори частково торкалися питання виховання дітей у східних слов'ян.

Дослідженню світоглядних позицій східних слов'ян присвяченні праці М.Н.Гальковського, М.В.Поповича, Б.О.Рибакова, А.А.Токарева.

Особливе науково-практичне значення для основних шляхів і форм творчого застосування історичного досвіду народної педагогіки в сучасному екологічному вихованні школярів мають розробки О.М.Захлєбного, І.Д.Звєрева, І.Т.Суравегіної, а також дослідження В.І.Флорі та С.Г.Фоміної, в яких науково обґрунтовано необхідність використання народно-педагогічних засобів в екологічному вихованні підростаючих поколінь на основі засвоєння загальнолюдських і національних екологічних цінностей, народних традицій бережливого ставлення до природи.

На необхідність вивчення і творчого застосування народно-педагогічних поглядів у формуванні картини світу вказується у публікаціях Н.В.Вадзюк, О.О.Любара, Н.А.Пустовіт, Ю.Д.Руденка.

Важливе значення для розуміння суті народних екологічних традицій, історичних умов їх виникнення, закономірностей становлення і функціонування мають філософські праці Н.П.Денисюк, В.Д.Плахова.

Значну цінність для вивчення педагогічної спадщини українського народу, починаючи із самих її витоків, являють собою праці видатних істориків та діячів культури М.Грушевського, М.Костомарова, О.Потебні.

Але поряд з тим педагогічний досвід східних слов’ян у формуванні картини світу до сьогодні ще не став предметом спеціального дослідження: не був проаналізований процес формування картини світу як цілісна система.

Враховуючи загальну актуальність, об’єктивну необхідність удосконалення процесу екологічного виховання, а також недостатнє вивчення цієї проблеми, темою нашого дослідження обрано: “Формування картини світу у дітей східних слов’ян (VІ – ХІІІ століття)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації входить до плану науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка “Організаційно-педагогічні умови соціально-професійної підготовки вчительських кадрів” й затверджена радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології Академії педагогічних наук України (протокол № 4 від 11.04.2001 р.).

Об’єкт дослідження – виховання дітей східних слов’ян VI – XIII ст.

Предмет дослідження – процес формування картини світу у дітей східних слов’ян (віком від народження до чотирнадцяти років).

Мета дослідження – здійснити історико-педагогічний аналіз досвіду східних слов’ян у формуванні картини світу як цілісної системи, показати шляхи взаємодії дітей східних слов’ян з природою.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання дослідження:

-

-

-

-

Методологічною основою дослідження є наукові положення про зв’язок суспільства й природи; філософські положення про людську особистість як сукупність і єдність природного і соціального; розгляд системи “людина – природа – суспільство” через категорії: взаємодію, взаємозв’язок, єдність, цілісність; принципи єдності історичного та культурологічного в психолого-педагогічному пізнанні.

Теоретичною основою дослідження стали праці педагогів (С.Д.Бабишина, Є.М.Мединського, К.Шмідта), археологів (В.Крачковської, В.В.Хвойко), етнографів (А.Кіркора, І.Маркевича, І.М.Снігерьова), фольклористів (Д.М.Садовнікова, І.Худякова., П.В.Шейна), істориків (С.А.Токарєва, П.П.Толочка, Б.О.Рибакова, В.В.Сєдова) з проблем теорії та історії педагогіки; обрядовості, фольклору, побуту, світогляду східних слов’ян.

Для розв’язання поставлених завдань було використано комплекс методів дослідження: історико-логічний, теоретико-педагогічний аналіз, узагальнення і систематизація були використані для отримання об’єктивних даних про процес формування картини світу у східних слов’ян, ретроспективний аналіз з опорою на хронологічні орієнтири використовувався для узагальнення досвіду виховання у давніх слов’ян під час дослідження певної історичної епохи, метод екстраполяції використовувалися для поширення на період існування східних слов’ян VІ – ХІІІ ст. тих явищ, які документовані як для більш раннього часу так і для більш пізнього (в результаті в етнографічному матеріалі виявлялися релікти уявлень мисливців палеоліту, мезоліту, перших землеробів енеоліту і багато із подальшого, більш близького до нас часу).

Організація дослідження.

Дослідження здійснювалось у три етапи протягом 1998 – 2002 років.

На першому етапі (1998 – 1999 рр.) осмислювалась проблема, визначалися об’єкт, предмет дослідження, його мета й завдання; вивчалася історична, археологічна, етнографічна й педагогічна література, вівся пошук інших матеріалів з цієї теми, здійснювався бібліографічний пошук; проводилась систематизація і первинне опрацювання отриманих даних.

На другому етапі (1999 – 2000 рр.) здійснювався поглиблений аналіз результатів дослідження, апробація їх як через публікації, так і обговорення доповідей та повідомлень на наукових семінарах, конференціях і засіданнях кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

На ІІІ етапі (2000 – 2001 рр.) систематизувався матеріал з цієї проблеми. Цей етап характеризується оформленням тексту дисертаційної роботи.

Джерелознавчу основу дослідження становить філософська література з проблеми взаємодії суспільства й природи; педагогічна, історична література, в якій висвітлені педагогічні погляди наших пращурів, культурно-педагогічні традиції; етнографічна література, в якій висвітлені архаїчні обряди, хороводи, пісні, заговори, заклинання, дитячі ігри, казки, що зберегли фрагменти давньої міфології й епосу (цінність мають записи, зроблені до 1861 року, тому, що вони

мають найбільш архаїчні форми); археологічна література, – зіставляючи фольклорні дані з археологічними ми можемо виявити динаміку історії пізнання світу й природних явищ та історію взаємодії людини з природою; були використані архівні матеріали з даної проблеми, що зберігаються у відділі рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України ім. М.Т.Рильського.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснюється аналіз проблеми формування картини світу у дітей східних слов’ян. Досвід формування картини світу у дітей східних слов’ян (віком від народження до чотирнадцяти років) розглядається як цілісна система.

Теоретична значущість дослідження полягає у цілісному аналізі комплексу педагогічних поглядів та уявлень східних слов’ян у контексті формування картини світу, шляхів, засобів, прийомів співіснування людини з природою.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що результати й висновки дисертації можуть бути використані в процесі вивчення курсу історії педагогіки України у вищих педагогічних закладах, при складанні навчальних планів і посібників з історії педагогіки України, української народної педагогіки, в лекційно-методичній роботі з педагогічними працівниками.

Вірогідність результатів дослідження та основних наукових висновків забезпечуються методологічним обґрунтуванням вихідних положень, застосуванням різноманітних взаємодоповнювальних методів дослідження адекватних його об’єкту, предмету, цілям і завданням, цілеспрямованим історико-педагогічним аналізом наукових документів, літературних та інших джерел.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалась

через повідомлення на засіданнях кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, щорічних звітних наукових конференціях (Кіровоград, 2000, 2001, 2002 рр.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми валеологічної освіти в навчальних закладах України в сучасних умовах” (Кіровоград, 2002 р.), на семінарських заняттях з історії педагогіки для студентів різних факультетів названого навчального закладу.

Основні положення дисертації розкрито в публікаціях автора у науково-педагогічних журналах, на науково-практичних конференціях, в навчально-методичному посібнику.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 5 статей у фахових виданнях, загальним обсягом 2,5 д.а. та в навчально-методичному посібнику “Народно-педагогічні уявлення східних слов’ян у галузі екологічного виховання”, загальним обсягом 6,6 д.а.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається із вступу, двох розділів основної частини, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації – 190 сторінок друкованого тексту, основний зміст викладено на 173 сторінках, список використаних джерел складає 260 найменувань на 17 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми й ступінь її дослідженості; розкривається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами університету; визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, його методологічну основу, методи та джерела; розкрито наукову новизну й практичне значення роботи. Наведено дані про апробацію одержаних результатів.

У першому розділі “ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ СХІДНИХ СЛОВ’ЯН” висвітлено історичні передумови процесу виховання дітей східних слов’ян, їхні світоглядні позиції, і на цьому фоні подана загальна характеристика процесу виховання дітей східних слов’ян.

У цьому розділі зроблено екскурс у більш пізні епохи з метою показати виникнення на кожному етапі історичного розвитку видів економічної діяльності, світоглядних переконань та вірувань, поглядів на виховання. Заглиблення в палеоліт чи неоліт не є самоціллю і не означає повного й всебічного аналізу розвитку цих епох. Виявлення глибоких корнів дає нам право використовувати метод екстраполяції.

Головними факторами, які визначали становлення і характер розвитку

взаємостосунків людини з навколишньою природою на різних етапах розвитку, були загальний природний стан і кліматичні зміни, що відбувалися в ній. Людям доводилося не тільки пізнавати кожен елемент природи, знаходити причину й взаємозв’язок між об’єктами природи, виробляти способи знаходження їжі, але й узагальнювати знання для визначення свого місця у природному оточенні. Осмислюючи природу, людина пізнавала навколишній світ і себе в ньому.

Процес виховання у східних слов’ян був наслідком тривалого історичного етногенезу, визначався відносною сталістю, залежністю від культурних традицій та особливостей соціально-економічного розвитку означених племен.

У дисертації показано, що одним із вирішальних факторів розвитку виховного процесу були зміни в економіці та господарстві племенних об’єднань східних слов’ян, а саме: первісні поділи праці, перехід від привласнювального типу господарства до виробництва, землеробська спеціалізація східних слов’ян. Поява і розвиток перших ремесел, початок обробки металів, зміна системи землеробства призвели до значно більшої технологізації господарського життя, а отже, створюються потреби в ускладненні змісту та засобів виховання.

Зміни в господарському житті зумовили подальшу генезу соціальної структури, а саме перехід від родової общини до сусідської, від великої патріархальної сім’ї – до малої в складі общини. Створюються умови для традиційного родинного виховання. Умови життя у великій родині та певні соціальні та релігійні звичаї, традиції визначили комплекс загальних умінь, навичок та моральних норм, які мали опанувати всі члени великої родини. Це зумовило існування таких соціальних інститутів виховання, як “будинки молоді”, звичай віддавати дітей на виховання до дядька, обряд ініціації.

Становлення та розвиток людського суспільства потребували не тільки нагромадження знань, але й постійного осмислення їхнього прикладного значення. Від цього залежало існування кожного члена суспільства й життя групи людей. Людина в цей час була невід’ємною частиною природи, не втратила з нею зв’язку. Постійне спілкування з природою, цілеспрямоване виховання з ранніх літ розуміння її значення привчали людину до логічного й конкретного мислення, пов’язання окремих розрізнених факторів і спостережень в єдине ціле. Не випадково у праслов’ян, а потім у слов’ян проходило ототожнення природи з людиною, що слугувало джерелом зародження анімізму, фетишизму й тотемізму. Так починали виникати різноманітні вірування та уявлення про картину світу.

В основі світогляду східних слов’ян лежало язичництво. Язичництво містило в собі закон виживання, язичництво оберігало людей. Язичницькі екологічні повір’я і традиції є не що інше, як спроба зберегти нормальну психологію поведінки людини стосовно навколишнього світу. Аналіз наукової літератури дав змогу визначити, що головним догматом світогляду східних слов’ян було те, що природа жива. Природа розумілась як цілісне утворення.

Поряд з уявленням про цілісність природи східні слов'яни мали уявлення про ієрархію природи – її окремі частини, явища та об'єкти. В уяві наших пращурів світ складався з чотирьох частин: двох небес, землі й підземно-водної стихії; кожній з цих стихій відповідали певні боги та божки. Особливо обожнювались небо та небесні світила, які уявлялися вищими силами. Зумовлена практичною діяльністю необхідність вивчення довкілля приводить до розуміння повторюваності природних явищ і появи календаря.

Певне місце в дослідженні відводиться загальній характеристиці процесу виховання у дітей східних слов’ян VІ – ХІІІ століть. При вивченні цього питання виділено основні етапи виховання дітей східних слов’ян й охарактеризовано зміст виховання на кожному з цих етапів. Давніми слов’янами була вироблена своя практика виховання. Кожному етапу виховання відповідав зміст, форми, засоби та методи гігієнічного, фізичного, розумового, естетичного, морального, трудового виховання. У дисертації звертається увага на родинні й суспільні форми виховання.

Перший період виховання називався баянням – від народження до 1,5 – 2 років. Головною вихователькою на цьому етапі була мати. Основним засобом цього періоду виховання було спілкування матері з дитиною через колискову пісню.

З 3 – 4 років починався новий етап у вихованні, який наші пращури називали пестуванням. Поміж людей похилого віку виділялись пестуни й пестунки, для виховання дітей вони використовували потішки, пестушки, ігри, залучали до найпростіших видів праці.

Оскільки мати й батько були зайняті тяжкою землеробською працею, то старі люди останні свої роки життя присвячували близьким. Вони ставали головними вихователями дітей, передавали їм моральні норми й заповіді, трудові навички й народні знання.

Період пестування завершувався у семирічному віці обрядом постригів хлопчиків, заплітання коси дівчаток. Починався період отроцтва (7 – 14 років). З цього часу зміст виховання хлопчиків і дівчаток починав відрізнятися: хлопчики допомагали батькам у виконанні “чоловічих” видів робіт, оволодіваючи знаннями й уміннями в галузі землеробства і тваринництва. Дівчата опановували “жіночі” види робіт – вчилися вести домашнє господарство, прясти, ткати, ліпити посуд тощо. Тобто розпочинався новий етап у житті дітей – набуття трудових навичок, специфічних статі дитини, та оволодіння нормами моральної поведінки. Після цього періоду дитина входила

в доросле життя.

До родинного виховання дітей східних слов’ян VІ –ХІІІ століть додавались різні форми соціального виховання (інститут кумівства, побратимство, посестринство, опікунство, будинки для убогих дітей та сиріт). Таким чином, у першому розділі розкрито вплив соціально-економічного розвитку суспільства та світоглядних позицій на процес виховання.

У другому розділі “ФОРМУВАННЯ КАРТИНИ СВІТУ У ДІТЕЙ СХІДНИХ СЛОВ’ЯН” характеризується процес формування картини світу у дітей східних слов’ян у період з народження до семи років та у період з семи до чотирнадцяти років.

У дисертації підкреслюється, що в період баяння та пестування відбувається уведення дитини в світ природи, виховання бережного ставлення до неї. Автором аналізується роль фольклорних жанрів та декоративно-ужиткового мистецтва у формуванні картини світу в дітей даного вікового періоду.

Формування уявлень про навколишній світ та засвоєння правил і навичок поведінки в природі починалося із взаємодії дитини з навколишнім природним середовищем. У дітей східних слов’ян у період з народження до семи років ці стосунки існували на несвідомій основі. Між дітьми й навколишнім середовищем встановлювалися інтуїтивні взаємовідчуття, взаємосприйняття і навіть взаєморозуміння. Життя дітей східних слов'ян проходило серед природи, природа входила в духовне життя дитини. Предмети живої і неживої природи використовувались у всіх обрядах, починаючи з родильної обрядовості. У ролі символів виступали вода, земля, рослини, які символізували життя.

У дисертації зазначається, що з першого дня народження на дитину впливала сім'я. Спосіб життя родини й характер спілкування з малям є визначальним щодо формування у дитини перших звичок, від яких значною мірою залежала її майбутня поведінка в природі. Першорядне значення у становленні моральних почуттів дитини щодо стосунків з природою в період баяння відігравала мати. Мати була першою вихователькою своїх дітей, пестила, няньчила, доглядала їх, стежила за їхнім фізичним і духовним розвитком. Першими фольклорними творами, з якими знайомила мати дитину, були колискові. Цілий ряд колискових описують ріст і розвиток дитини паралельно з розвитком природи, підкреслюючи її позитивне ставлення до маленьких дітей.

Із ростом і розвитком дитини виникала потреба в складніших формах виховання. Для цього була створена поезія пестування. У поезії пестування східних слов’ян враховувалася природний потяг малят до всього, що було пов’язано із тваринами. Забавлянки вчили дітей бути добрими й чуйними з тваринами – котиком, зозулею, горобчиком, зайчиком.

У вихованні в період пестування велику роль відігравали бабусі. Разом з бабусями діти йшли до лісу, збирали ягоди й цілющі трави. Дітей прилучали до пізнання рослинного й тваринного світу, адже потреба в його розумінні – одна з перших умов існування людини. Малята слухали розповіді мудрих бабусь про цілющі рослини, навчалися їх розпізнавати, збирали їх разом з ними в певний час, знали їхні ознаки.

У східних слов’ян значення природи як одного з головних факторів, котрі впливають на життя людини, знайшло відображення у релігійних віруваннях та уявленнях. Обожнювалися окремі рослини й сили природи, які сприяли росту рослин.

Особливо шанувалась земля тому, що від неї залежав добробут людини. Саме землю народ поважав і любив, мабуть, понад усе на світі. Крім землі, східні слов'яни називали матір'ю воду. Вода, як і інші природні сутності, була одвічно доброю стихією, але як і всі стихії, вимагала звертання до неї на “Ви”. Східні слов'яни з давніх часів навчали своїх дітей ставитися шанобливо й до дерев, у зв’язку з чим існував цілий комплекс екологічних традицій. Східні слов’яни шанували Сонце, Місяць, зірки. Народ розумів визначальну роль Сонця у природних процесах. Обожнення світил й очікування від них дарів врожайності, посланих небом, вело до залучення батьками дітей до посиленого спостереження за ними.

У дослідженні робиться наголос на тому, що велику роль у формуванні первинних уявлень про світ відігравав фольклор. Особливе значення надавалося казкам. Казки містили такі виховні мотиви: природа – найвища цінність, від якої залежить зцілювання людини; природа в різних життєвих ситуаціях – помічник людини; єднання людини й природи; раціональне природокористування. Також, казки давали знання дитині про особливості пір року, уявлення про будову світу, природні сили, стихії, про різні види сільськогосподарських робіт. Казки, як і інші жанри усної народної творчості, виконували духовно-практичну функцію. Вони вливали на ту частину свідомості особистості, яка мала визначити на рівні ідеалів сферу її практичних орієнтирів. У казках ґрунтовно розглядалась проблема взаємостосунків людини й природи, набирав чітких рис ідеал бережного ставлення до природи і формувалися узагальнені висновки: навчися розуміти мову природи, бережи природу, допомагай природі.

Певну роль у формуванні розуміння необхідності взаємодії людини з тваринним світом відігравав специфічний жанр дитячої календарної поезії – ладканки до худоби – пісні-примовки, які діти співали під час першого вигону худоби на пасовище. Ладканки містили такі виховні моменти: по-перше, це вказівка на практичне значення домашніх тварин в житті людини (“молока дати”); по-друге, зображення в образній формі піклування про тварин (“я їх та й люблю”). Для ладканок було характерним одухотворення образів природи та словесне направляння дітей на доброзичливе ставлення до явищ природи, представників рослинного й тваринного світу, що впливало на формування позитивного ставлення до навколишнього середовища.

У жанровій простоті дитячого фольклору особливо виділяються пісні-заклички. У переважній більшості творів культивувалось доброзичливе ставлення дітей до природи. Повторення певних закличок із року в рік, в один і той же час акцентувало увагу дітей на циклічності природних явищ, закріплювало знання про закономірності, що відбувались у природі. У закличках діти зверталися, як до живих істот не лише до звірів, птахів, але й до Сонця, дощику, води, зелених листочків.

Коли діти підростали, цікавою, веселою і захопливою словесною грою для дітей старшого віку були скоромовки, в яких також згадувалось про рослини й тварини.

Серед засобів декоративно-ужиткового мистецтва, які давали уявлення про навколишній світ, чільне місце займає народна іграшка. Іграшка знайомила дитину з природою, готувала до трудової діяльності. Говорячи про іграшки, обов’язково слід згадати про писанки як один з давніх засобів формування картини світу. На писанках східних слов’ян ми бачимо точне відтворення уявлень про всесвіт.

Свій внесок у багаж формування картини світу маленької дитини робили образи побутового вбрання, зовнішні й внутрішні прикраси житла. Немалий внесок у скарбницю природних образів здійснювала охоронна символіка будинку. Дім був місцем, де народжувалася дитина. Анімістичний світогляд перетворював дім язичника в цілий музей архаїчних символів, звертання до яких вимагало постійного, звичайного пошанування. З великою кількістю охоронної символіки повинно було пов'язуватися постійне звертання до сил добра і зла протягом трудового дня.

Найбільш нагромаджений захисною символікою домашній посуд. Одяг дитини, також містив охоронну символіку із зображенням природних сил.

Отже, процес формування картини світу у дітей східних слов’ян віком з народження до семи років – не сукупність певних правил поведінки, а, ймовірніше, сукупність почуттів, установок, які були спрямовані на внутрішній світ дитини і зводилися до засвоєння етичних норм і правил поведінки в природі.

У дисертації показано, що у період з семи до чотирнадцяти років здійснюється формування загальних уявлень про природу, виховання гуманної взаємодії з нею. Автором аналізується вплив календарної обрядовості на процес формування картини світу у дітей східних слов’ян.

Пізнання навколишніх живих організмів, їх взаємозв'язків і взаємостосунків привело до фіксації і передачі із покоління в покоління прикмет – уявлень про світобудову і природу, спроб перших пояснень явищ, які віддавна мали для людей важливе значення. Це було необхідним, оскільки від кліматичних закономірностей залежало все. Використовуючи сучасну термінологію, народні прикмети наших пращурів можна розподілити на фенологічні, ентомологічні, астрономічні. Дітей навчали спостерігати за рослинами, які кожного року перед зміною погоди починали нову стадію розвитку: виділяли сік, нектар, змінювали позицію листка; розрізняти періодичні й неперіодичні зміни погоди, розуміти залежність погоди від напряму вітру. Східні слов’яни могли прогнозувати погоду в межах доби. Повторення явищ природи давало дітям можливість спостерігати залежність між ними, хоча й без розуміння дійсних причин, але перевірені багатовіковою практикою прикмети сприяли формуванню картини світу в підлітків. Так дітей вчили читати явища природи, бачити циклічність у круговороті явищ навколишнього світу. Для того, щоб на основі спостережень за природними явищами прогнозувати погоду, батьки навчали дітей виготовляти нехитрі дерев'яні барометри й використовувати їх.

Явища природи, їхня повторюваність вивчались і через прислів’я, й приказки. Ці малі жанри фольклору протягом багатьох століть виявляли здатність народу відбирати й осмислювати найхарактерніші, найтиповіші якості природи.

Окрасою народної педагогіки східних слов’ян стали загадки про природу – один з найбільш поширених і давніх жанрів фольклору, який відбиває розуміння людиною зовнішнього світу. У загадках мала місце вигадка, яскраві деталі. На цьому фіксувалась увага дитини, що сприяла розвиткові її спостережливості.

Як тільки людина усвідомила циклічність усіх явищ природи, вона поділила рік на дві половини – літню та зимову. Живучи у повній єдності з природою, предок помічав циклічні зміни всередині кожної “половини року”. Поступово виникала потреба зафіксувати зміну, систематизувати свої дослідження і тому з’являється аграрний календар. В основі аграрного календаря наших пращурів – зміна пір року та поворотні моменти сонця. Найдавнішою формою календаря були, за археологічними даними, дерев'яні календарі – бруски, на яких зарубами викарбовували дні, місяці, символи, що позначали дати та види робіт, їх послідовність, початок та кінець. За допомогою дерев’яних календарів передавались знання, що супроводжувались роз’ясненням значення міток-піктограм на календарях. На основі східнослов’янського аграрного календаря відбувалась передача дітям знань у галузі землеробства. Календар визначав річний цикл сільськогосподарських робіт згідно із закономірностями руху небесних світил, зміною пір року, динамікою явищ природи, вказував, коли приступати до сівби, жнив, коли чекати дощу.

Важливе виховне значення народного календаря полягало в тому, що він об’єднував в єдине ціле всю систему народно-виховних засобів, забезпечуючи комплексний вплив на кожну особистість.

Діти спостережливі, уважні й вразливі, схильні до наслідування. У процесі гри діти виконували поетичні діалоги з рослинами, тваринами, птахами, імітували їхні рухи. Усе, що вони чули та бачили у взаєминах дорослих з природою, виявлялося в іграх. Багато дитячих ігор є трансформацією язичницьких обрядів, пов'язаних зі змінами пір року, із сонячним культом, із сільськогосподарським роком, з так званим "сонячним чи господарським колом", з культом покійників та культом сил природи. Народні ігри являли собою системотворчу основу календарного року слов’ян і вибудовувалися у струнку й універсальну систему їхнього виховання, передбачали наближення дитини до природи.

На основі язичництва сформувалась одна з головних екологічних традицій східних слов’ян – традиція гуманної взаємодії з природою. Гуманна взаємодія з природою – це категорія стосунків, яка продовжувала єдність людини й довкілля.

Народна педагогіка знає багато прислів’їв, у яких найбільш чітко була сформульована педагогічна думка у формі наставляння, побажання, порад, попереджень щодо гуманної взаємодії з природою; у них подавалися життєво важливі істини, які освітлювалися мудрістю народу.

У числі засобів виховання гуманної взаємодії з природою дітей віком від семи до чотирнадцяти років широко використовувалися заборони, які в народі називали запуками. Запуки являли собою словесні заборони, які оберігали птахів, тварин, рослини від бездумного знищення. Їм належала немала роль у формуванні в дітей бережливого ставлення до природи.

Характерною особливістю трудової практики наших пращурів було поєднання реалістичного пізнання природних закономірностей з міфологічними уявленнями, які лежали в основі світоглядної системи східних слов’ян. Тому важливого значення надавалось ознайомленню дітей з міфічним епосом – легендами про аграрно-космічний пантеон східнослов’янських богів, що утворювали сонце, дощ та інші сили природи, від яких залежав урожай.

Свою роль у вихованні гуманної взаємодії з природою відігравали священні місця – місця звернення людей до потусторонніх сил. На широкому просторі, що заселяли східні слов’яни, існувала велика кількість таких місць. Пунктом звернення до потусторонніх сил і принесення їм жертв могли бути і джерело, і берег річки, і лісова галявина, і священні дерева, і святі гаї. Дітей також залучали до колективних звертань до природи. Коли остаточно сформувався пантеон язичницьких богів, важливу роль у формуванні світогляду дитини відігравали язичницькі святилища, де дітей ознайомлювали з ідолами богів природи та їхніми функціями.

Великий вплив на процес формування картини світу у дітей східних слов’ян із семи до чотирнадцяти років мала обрядовість. Система східнослов’янської обрядовості сформувалась на основі трудової діяльності у відповідності з аграрним календарем як засіб передачі молодшим поколінням всієї сукупності суспільно-історичного досвіду. Те, що діти виступали активними учасниками аграрної і сімейної обрядовості, посилювало виховний вплив на них. Усе довколишнє життя – господарська діяльність, побутові взаємини, свята та обряди, які тісно ув'язувалися з середовищем сприяло формуванню у дітей уявлень про навколишній світ, природу, сезонні сільськогосподарські роботи.

Знання про природу, нагромадженні протягом тисячоліть, передавалися і закріплювалися у формі народних традицій, звичаїв, обрядів та у формі свят від одного покоління до іншого як колективний суспільно-історичний досвід, кодекс моральних норм, котрі зобов'язували ставитися до природи як до святині.

На основі вивчення процесу формування картини світу у дітей східних слов’ян (VІ – ХІІІ століть) віком з народження до чотирнадцяти років виявлено, що особливістю цього процесу було використання у сімейному та суспільному оточенні різноманітних впливів на особистість. Метою цих впливів було засвоєння кожним індивідом світоглядних уявлень, цінностей у системі “людини – природа”, формування необхідних поглядів і переконань, навичок поведінки в природному середовищі, передача необхідного досвіду діяльності в природі, оптимальних способів господарської діяльності, збереження природи, раціонального природокористування.

Взаємодія суспільства з природою була опосередкована трудовою діяльністю, в процесі якої відбувалося пізнання природи, акумуляція та закріплення позитивного соціального досвіду взаємовідносин з природою. Виховання здійснювалось відповідно до об’єктивних законів природи.

Шляхи, засоби, форми формування картини світу, впливу на емоційну сферу дитини дозволяли їй жити в природі і бути її розумною частиною. Основними способами формування картини світу були показ і спостереження, передача знань про язичницьких богів, а на етапі з семи до чотирнадцяти років додавалось ознайомлення з їхніми функціями; заборони та обмеження, ознайомлення з будовою світу, а в період отроцтва – з більш складними уявленнями про астрономічне коло, запевнення, роз’яснення моральних норм поведінки в природі; особистий приклад дорослих.

Аналіз формування картини світу у дітей східних слов’ян різних вікових

груп дав змогу виявити, що цей процес передбачав поступове поповнення уявлень про навколишній світ, забезпечення емоційного його сприйняття, пропаганду бережного ставлення до об’єктів природи, виховання гуманної взаємодії з нею. У дітей отроцького віку уявлення про світ деталізується, уточнюються знання про відомі об’єкти природи, збільшується обсяг опоетизованих народом природних об’єктів.

Висновки

На сучасному етапі розвитку суспільства оптимізація взаємодії людини з природним середовищем неможлива без актуалізації, відродження і творчого застосування в екологічному вихованні підростаючого покоління культурно-педагогічних надбань народу як загальнолюдського здобутку.

Загальна характеристика історико-педагогічного процесу східних слов’ян дає підстави зробити наступні висновки:

1.

2.

-

-

3.

4.

5.

-

-

-

Для виховання дітей східних слов’ян використовувались жанри обрядового фольклору, ігри, іграшки.

Історико-педагогічний аналіз наукових джерел у галузі історії, археології, етнографії, фольклору, педагогіки показав, що однією із складових народної педагогіки східних слов’ян є процес формування картини світу, який розглядається у дослідженні як:

1.

2.

3.