ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н.КАРАЗІНА

Дмитрук Володимир Іванович

УДК [316.3(477)]:(437).1968

РЕАКЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

НА ПОДІЇ 1968 р. В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ:

ГРОМАДСЬКА ДУМКА, ФОРМИ ПРОТЕСТУ,

ПОЗИЦІЯ ВЛАДНИХ СТРУКТУР

07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі регіональних проблем історії України

Інституту історії України Національної академії наук України

Науковий керівник – Офіційні опоненти: Провідна установа – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник ДАНИЛЮК Юрій Зіновійович, Інститут історії України НАН України, провідний науковий співробітник доктор історичних наук, професор РУДЕНКО Ростислав Гаврилович, Харківський державний економічний університет, завідувач кафедри історії України та сучасного світу кандидат історичних наук, професор ПЛИСКО Леонід Миколайович, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, завідувач кафедри історичних дисциплін Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра новітньої історії України, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться " 24 " травня 2002 р. о 1630 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 у Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м.Харків, пл.Свободи, 4, ауд. IV - 65.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м.Харків, пл.Свободи, 4.

Автореферат розісланий " 5 " квітня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Необхідність переосмислення минулого України обумовлює доцільність і своєчасність дослідження перш за все тих проблем, які були незаслужено забуті, або ж трактувалися з позицій тогочасних ідеологічних концепцій. Однією з таких є реакція українського суспільства на події 1968 р. в Чехословаччині, які дозволили по-новому поглянути на шляхи, форми і методи функціонування соціалістичної системи в цілому, з'ясувати природу взаємостосунків СРСР зі своїми найближчими союзниками, розкрити справжню сутність зовнішньої політики КПРС.

Протягом тривалого часу в радянській історіографії домінувала лише офіційна точка зору, вироблена ідеологічним апаратом вищого політичного керівництва СРСР. Вона розцінювала реформаторський курс прогресивного крила ЦК КПЧ, вищих органів державної влади Чехословаччини, ініціативи широких кіл населення цієї країни як “контрреволюційний заколот”, спровокований “світовим імперіалізмом”. Водночас, окупація ЧССР військами країн Варшавського договору демонструвалась у вигляді “братньої допомоги союзників чехословацькому народові у захисті завоювань соціалізму”. Була також пущена в обіг апробована теза про одностайну підтримку народами СРСР, у тому числі українським, зовнішньополітичного курсу СРСР.

Однак виявлені документи переконливо свідчать, що події 1968 р. в Чехословаччині досить неоднозначно сприймалися в Україні. Обгрунтованість уведення військ до ЧССР викликали сумнів у колах української наукової, творчої інтелігенції, серед студентської молоді, робітництва, селянства, духовенства.

Події 1968 р. в Чехословаччині певною мірою сприяли піднесенню українського національного, правозахисного руху, в якому на прикладі Чехословаччини визрівала ідея можливості домогтися реальних змін в могутній тоталітарній системі, бажання на практиці досягти забезпечення прав і свобод громадян.

З подіями в Чехословаччині нерозривно пов'язаний новий етап у боротьбі віруючих УГКЦ за легалізацію своєї церкви. Вихід з підпілля католиків східного обряду в ЧССР, повернення їм храмів і святинь вселили у вірних Української греко-католицької церкви надію на схвалення аналогічних рішень у масштабах СРСР.

Виходячи з цього, можна твердити, що дослідження чехословацьких подій, викликаних ними процесів в Україні має велике наукове і практичне значення. Воно не лише дозволяє проаналізувати вплив “Празької весни” на українське суспільство, а й глибше зрозуміти та рельєфніше відобразити політичні, економічні, соціальні передумови проголошення державної незалежності України.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Тема дисертаційної праці виконувалась у відповідності з Державною програмою підготовки науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”, передбаченою постановами Президії Верховної Ради України (№ 2256-ХІІ від 6 квітня 1992 р.) та Кабінету Міністрів України (№ 530 від 11 вересня 1992 р.), планом наукової роботи відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України на 1997-2002 рр.

Метою роботи є осмислення на базі широкого кола опублікованої літератури, архівних документів впливу подій 1968 р. в Чехословаччині на Україну, активізацію і структуризацію правозахисного руху, різновекторні релігійні процеси.

Поставлена мета обумовила такі основні завдання:—

показати спрямованість агітаційно-пропагандистської роботи вищого політичного керівництва СРСР та УРСР, зорієнтовану на формування відповідної громадської думки щодо подій в Чехословаччині серед населення України;—

проаналізувати документи радянських спецслужб, пов'язані з висвітленням і оцінкою чехословацьких подій;—

розкрити основні канали проникнення та розповсюдження в регіонах України об'єктивної інформації стосовно позиції лідерів та ідеологів “Празької весни”, характеру проголошених реформ, акції країн Варшавського договору;—

прослідкувати зв'язок демократичних організацій ЧССР з україн-ським правозахисним рухом;—

з'ясувати місце і роль політичних репресій в боротьбі з інакодумством; —

подати загальну характеристику настроїв щодо подій в Чехословаччині, які домінували серед представників різних верств населення України;—

відобразити основні фактори, які в досліджуваний період позначилися на релігійних процесах в Україні, зокрема піднесенні громадського руху за легалізацію УГКЦ.

Об'єктом дослідження є діяльність вищого політичного керівництва СРСР та УРСР, місцевих партійних і радянських органів з формування громадської думки щодо подій в Чехословаччині, пов'язаних з цим репресивно-каральних заходів, реакція на них української інтелігенції, молоді, робітництва, селянства, духовенства і віруючих різних релігійних конфесій.

Предметом дослідження є шляхи, форми і методи ідеологічного обгрунтування політики вищого партійно-державного керівництва СРСР відносно Чехословаччини наприкінці 60-х — на початку 70-х рр., причини і наслідки виникнення альтернативних офіційній точок зору серед різних верств населення.

Методи дослідження. У процесі роботи автор виходив з принципів історизму, об'єктивності, плюралізму в оцінці подій і явищ, спирався на структурно-порівняльний, системно-аналітичний та проблемно-хронологічний методи дослідження.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період кінця 60-х — початку 70-х рр. Нижня межа обумовлена необхідністю висвітлення процесів, які передували ствердженню в ЧССР реформаторських сил. Верхня межа збігається з реалізацією комплексу політичних, організаційних, ідеологічних та інших заходів, що випливали з доктрини “обмеженого суверенітету”, виробленої вищим політичним керівництвом СРСР.

Географічні рамки праці охоплюють територію України в межах її адміністративно-територіального поділу в досліджуваний період.

Наукова новизна роботи:—

дисертація є першою спробою в українській історіографії, в якій комплексно досліджується і висвітлюється вплив подій 1968 р. в Чехословаччині на Україну, покликані ними до життя політичні, економічні, соціальні, культурні, релігійні процеси;—

уведено в науковий обіг нові документальні матеріали вищого партійно-державного керівництва СРСР та УРСР, радянських спецслужб, пов'язані з чехословацькими подіями;—

встановлено, що вище політичне керівництво СРСР та УРСР, місцеві партійні органи, спираючись на тенденційно підібрані факти, а інколи і на відверту дезінформацію, проводили масовані агітаційно-пропагандистські кампанії, спрямовані на виправдання політичного курсу СРСР щодо Чехословаччини;—

доведено, що, незважаючи на жорстку політичну цензуру, об'єктивна інформація про ситуацію в ЧССР надходила в Україну і поширювалася серед населення;—

з'ясовано, що проти тверджень офіційних джерел про одностайну підтримку зовнішньої політики СРСР, події в Чехословаччині отримували досить неоднозначну оцінку серед різних верств населення України;—

показано позицію радянських спецслужб, які не лише займалися збором інформації про настрої населення стосовно подій в Чехословаччині, а й висловлювали власні міркування щодо доцільності і своєчасності проведення тих чи інших заходів;—

відзначено, що досвід проведення реформ в ЧССР, його витоки, причини і наслідки віддзеркалились у програмних документах цілого ряду українських правозахисних організацій та груп, які діяли на території України протягом кінця 60-х — першої половини 80-х рр.—

закцентовано увагу на тому, що в боротьбі з інакодумством владні структури широко застосовували політичні репресії, причому, звинувачення в "антирадянському" трактуванні чехословацьких подій та ролі в них вищого політичного керівництва СРСР займали одне з чільних місць у процесуальних та судових документах переважної більшості українських дисидентів;—

доведено, що принципи свободи віросповідань, проголошені партійно-державним керівництвом ЧССР, пов'язане з цим відновлення греко-католицької церкви на теренах Чехословаччини, стали значним імпульсом для піднесення громадського руху за відновлення УГКЦ.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали, положення і висновки можуть бути використані при підготовці фундаментальних праць з історії України, українського правозахисного руху, докладного літопису Української греко-католицької церкви, в процесі викладання нормативних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дисертації. Текст дисертації обговорювався на засіданнях відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України, бюро Головної редакційної колегії науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією” при Президії НАН України. Основні її результати викладені в доповідях і повідомленнях на секційних засіданнях ІХ Всеукраїнської наукової конференції з історичного краєзнавства (Дніпропетровськ, 1999 р.), Х Всеукраїнської наукової конференції з історичного краєзнавства (Донецьк, 2001 р.). Вони також знайшли своє висвітлення в 9 статтях, з яких 8 у наукових фахових виданнях з історичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України.

Структура роботи повністю підпорядкована меті і завданням дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 201 стор., список використаних джерел, який нараховує 555 позицій — 31 стор., додатків — 52 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання роботи, об'єкт і предмет дослідження, окреслено хронологічні та географічні межі, визначено наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі — “Огляд літератури та джерел” — дається характеристика наукових праць, а також уведених вперше в обіг документальних матеріалів.

Події 1968 р. в Чехословаччині в силу своєї непересічності у світовій історії другої половини ХХ ст. постійно перебували в полі зору істориків, політологів, публіцистів, які прагнули дати їм аргументовану оцінку, провести паралелі між минулим і сьогоденням. Певні підходи в цих питаннях виробила радянська історіографія, пройшовши два основних етапи свого розвитку. На першому, як правило, робилися спроби всіляко виправдати в працях силові методи радянського керівництва, довести доцільність і своєчасність його втручання у внутрішні справи суверенної держави. На другому, починаючи з середини 80-х рр., поступово стає домінуючим об'єктивний погляд дослідників на спроби партійно-державного керівництва ЧССР здійснити оновлення чехословацького суспільства, гостру протидію Праги і Москви, пов'язану з цим кризу в міжнародному комуністичному русі.

Уже в перші тижні після вторгнення військ країн Варшавського договору на територію Чехословаччини була опублікована в м.Москві пропагандистська брошура “До подій у Чехословаччині”, написана на матеріалах радянських спецслужб спеціально уповноваженою групою журналістів. У жовтні 1968 р. масовим тиражем вона була продубльована українською мовою.

Мета цього наскрізь заідеологізованого і заангажованого видання не ви-кликає ніяких сумнівів — скомпрометувати реформаторський курс чехословацького керівництва, довести його відірваність від власного народу, показати піднесення демократичних сил у ЧССР як вияв випадкової і неприборканої стихії.

По гарячих слідах був також підготовлений і оприлюднений збірник “Марксизм-ленінізм — єдине інтернаціональне вчення”. Еклектичний за своїм змістом, він включає в себе окремі інформації ТАРС, передруки з чехословацьких газет, статті і промови ряду лідерів комуністичних і робітничих партій. Із зрозумілих причин вказані матеріали були повністю підпорядковані лише офіційній точці зору радянського керівництва, не залишаючи місця для будь-якої полеміки.

Аналогічним чином слід розцінювати відповідні розділи колективних монографій “СРСР — ЧССР: Співробітництво і зближення: До 10-річчя Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між СРСР і ЧССР від 6 травня 1970 р.”, “Зовнішня політика ЧССР”, збірника статей, документів і матеріалів “Завоювання соціалізму відстояли в боротьбі”, а також праці Г.Ігнатьєва, С.Сосновенка, І.Бірюкова, І.Гранчака, А.Кізченка, А.Мігашової, Б.Козлова та інших. Із суб'єктивних позицій написані праці В.Чурбанова та О.Кривопалова, присвячені молодіжному рухові в Чехословаччині в досліджу-ваний період. Їх автори пояснюють соціальну активність молоді відсутністю життєвого досвіду, “впливом західної буржуазної пропаганди”.

Принципово нові підходи до оцінки подій 1968 р. в Чехословаччині вироблялися в зарубіжній історіографії. Особливо яскраво вони виявились наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. і позначилися публікацією праць Д.Коута, І.Валенти, А.Фрішке, Ж.-Б.Дюрозеля, Н.Дейвіса, Дж.Гранвілла, Н.Верта, П.Вайля, О.Геніса. Їх роботи грунтуються не лише на матеріалах архівів, повідомленнях засобів масової інформації, а й на докладних свідченнях, уведених у науковий обіг ЦК КПРС і ЦК КПЧ. Усе це значною мірою вплинуло на їх науковий рівень, достовірність викладених у них фактів.

Зростання інтересу до подій 1968 р. в Чехословаччині з боку зарубіжних істориків певною мірою стимулювало дослідження пов'язаного з ними кола проблем в російській історіографії. Одними з перших висловились з цього приводу активні учасники російського правозахисного руху Л.Алексєєва, А.Якобсон, Ю.Орлов та інші. Однак, на нашу думку, їх різні за формою, змістом і викладом праці написані переважно на емоційному рівні, власних спостереженнях і поглядах. На відміну від цього, серйозною і оригінальною працею можна вважати монографію М.Латиша , написану на основі матеріалів Архіву чехословацької урядової комісії з вивчення подій 1967-1970 рр., Архіву Президента Російської Федерації, Російського державного архіву новітньої історії, Архіву зовнішньої політики Російської Федерації, Архіву Національної безпеки США в м.Вашингтоні та інших. Автор у своїй роботі зосередився на висвітленні хроніки тогочасних чехословацьких подій, протидії празького і московського керівництва, реакції ряду лідерів комуністичних і робітничих партій, голів урядів зарубіжних країн, громадських організацій. Зазначена книга справляє належне враження за рахунок уведених у науковий обіг нових документальних матеріалів, аргументованої оцінки висвітлюваних подій і фактів.

Певної цінності набула також праця О.Зубкової, яка однією з перших зуміла довести, що позиція партійно-державного керівництва СРСР стосовно Чехословаччини досить неоднозначно сприймалася в радянському суспільстві. Надалі ця теза знайшла свій розвиток у монографії В.Козлова, який хоча і не акцентує увагу на подіях в Чехословаччині, однак всіляко доводить, що зовнішні чинники служили своєрідним збудником невдоволення населення, впливали на формування його світоглядних переконань.

Не випускала з поля зору події 1968 р. в Чехословаччині і українська історіографія. Причому, пріоритет, з цілком зрозумілих причин, належав українській зарубіжній історіографії, незалежній у своїх думках і судженнях. Праці А.Камінського, М.Прокопа розглядають не лише різновекторну реформаторську політику КПЧ, а й закономірно ставлять питання щодо її впливу безпосередньо на Україну. Їх висновок можна вважати цілком слушним — криза в Чехословаччині, що сколихнула країни соціалістичної співдружності, стане провісником того, що має відбутися в “радянській імперії”.

Дещо претензійно виглядає монографія Г.Годнета та П.Потічного “Україна і чехословацька криза”, видана в 1970 р. Австралійським національним університетом. Відсутність необхідної інформації її автори компенсують загальновідомими фактами, оприлюдненими радянськими засобами масової інформації.

Звертаючись до української зарубіжної історіографії, було б помилковим відкидати здобутки українських істориків, які, незважаючи на жорстку політичну цензуру, активно відстежували процеси, що відбувалися в ЧССР. Своїми працями С.Віднянський, І.Мельникова не лише довели життє-здатність української славістичної школи, а й відкрили перспективи для подальших досліджень. Заслуговують на увагу їх спроби простежити історичні зв'язки українського, чеського, словацького народів, показати шляхи для конструктивного політичного, економічного та культурного співробітництва. Особливий інтерес становить розвідка С.Віднянського та Р.Постоловського “Українці Чехословаччини в демократичному русі (1968-1969 рр.)”. Її положення доводять, що українське населення ЧССР не тільки підтримало реформаторські

ідеї, а й виступило їх активним і послідовним провідником.

Відкинувши минулі стереотипи, розглядає вплив “Празької весни” на Європу в цілому і Україну зокрема автор монографії “Україна після Сталіна: Нарис історії 1953—1985 рр.” В.Баран. Економічні теорії чехословацьких реформаторів привернули увагу С.Мартиновського. Зародженню та розвитку демократичних традицій в ЧССР, тих факторів, що врешті-решт призвели до “оксамитової революції”, присвячені розробки Р.Постоловського, Ю.Терешка, В.Приходька, В.Бурдяка, С.Грабовського.

Події 1968 р. в Чехословаччині та їх вплив на Україну певною мірою спроектували у своїх монографіях і статтях Ю.Данилюк, О.Бажан, А.Русначенко, В.Сергійчук, Б.Херсонський, Т.Батенко. Спираючись на матеріали державних архівів і спецслужб, вони звернулися до аналізу громадської думки, репресивної політики владних структур щодо тих, хто виступив проти агресії країн Варшавського договору до Чехословаччини.

У реалізації завдань дослідження порушеної проблеми помітну роль відіграють дисертаційні дослідження, які дозволяють не просто поглибити проблему, а й виробити нові концептуальні підходи до висвітлення найбільш важливих і актуальних питань. При цьому не варто повністю відкидати дисертації, написані на основі застарілих оцінок подій 1968 р. в Чехословаччині. Їх фактичний матеріал, дискусійність висновків і тверджень відкрили шлях для оригінальних праць, позбавлених колишньої заідеологізованості. До останніх слід віднести кандидатську дисертацію Ю.Терешка, в якій розглядається еволюція демократичного руху в Чехословаччині в 1945-1968 рр., неперервність його традицій.

Таким чином, українська і зарубіжна історіографія має великий і цінний доробок у справі дослідження подій 1968 р. в Чехословаччині. Разом з тим, навіть побіжний погляд свідчить про те, що вивчення проблеми їх впливу на українське суспільство знаходиться лише на початковому етапі.

Мета і завдання дисертації обумовили необхідність використання широкого кола джерел центральних державних архівів України, Російської Федерації, місцевих державних архівів, відомчих архівів спецслужб. Всього в процесі роботи опрацьовано 53 фонди 36 архівів.

У другому розділі — “Шляхи формування громадської думки в Україні щодо ситуації в Чехословаччині” — аналізуються форми і методи агітаційно-пропагандистської роботи серед українського населення, висвітлюються основні канали проникнення в Україну об'єктивної інформації щодо подій в ЧССР та засоби її нейтралізації.

Одним з першорядних засобів формування громадської думки в Україні щодо подій 1968 р. в Чехословаччині стали закриті листи ЦК КПРС, які розсилалися в усі партійні організації. Ці документи засвідчили серйозну стурбованість вищого політичного керівництва країни тим, що відбувалося в ЧССР. У них висловлювались "стривоженість за долю соціалізму" в Чехословаччині, проглядалась готовність "надати підтримку чехословацьким товаришам у цьому складному становищі", підкреслювалось, що події в ЧССР "вийшли за межі цієї країни" і загрожують інтересам інших соціалістичних країн і комуністичному рухові в цілому.

У контексті агітаційно-пропагандистської роботи органів політичного керівництва важливу роль повинна була зіграти заява ТАРС, яка б пояснювала і виправдовувала вторгнення військ країн Варшавського договору в Чехословаччину. Не випадково робота над цим документом розпочалась уже в останній декаді липня 1968 р.

Громадська думка активно формувалася також цілим рядом інших засобів. Так, у серпні—жовтні 1968 р. республіканські та обласні газети широко публікували листи окремих громадян, в яких висловлювалась підтримка радянському керівництву, обґрунтовувалась доцільність і своєчасність інтернаціональної допомоги чехословацькому народу. На сторінках львівських газет "Львівська правда", "Вільна Україна" виступили письменник Р.Братунь, Герой Соціалістичної Праці, шахтар з м.Червонограду М.Кирилов, доктор історичних наук, професор Львівського державного університету ім.Івана Франка Й.Цьох та багато інших. Крім того, на сторінках цих та інших газет друкувалися офіційні документи, які надходили як обов'язкова інформація каналами ТАРС та РАТАУ і повідомляли про відгуки на події в ЧССР трудових колективів Російської Федерації та інших республік СРСР. Лише з 21 по 31 серпня 1968 р. в газеті "Вільна Україна" було надруковано 24 таких матеріали.

Шалений тиск офіційної радянської пропаганди, жорстка політична цензура не змогли перекрити всі канали, якими об'єктивна інформація про події в Чехословаччині надходила до українських громадян. Зокрема, досить широко використовувалась т.зв. народна дипломатія, яка вилилась перш за все в надсилання в Україну сотень листів, звернень, інформаційних повідомлень тощо. У них партійні органи, трудові колективи, наукові, навчальні заклади, громадські організації, окремі громадяни Чехословаччини повідомляли своїм колегам і друзям в Україні про те, що насправді відбувається в їхній державі, про ті цілі, які ставить перед собою партійно-державне керівництво ЧССР.

Важливим каналом проникнення об'єктивної інформації залишалися передачі чехословацького радіо, поширювані на всю територію України, а також передачі чехословацького телебачення, які приймалися в ряді західних областей республіки. У поданій ними тематиці слід розрізняти два основні періоди: до і після окупації Чехословаччини військами країн Варшавського договору. Так, у перший період їх лейтмотивом була спроба всіляко переконати союзників по політичному блоку в миролюбності своїх планів і намірів, бажанні досягнути динаміки в економіці, надати соціалізму більш демократичного характеру. Дещо змінюється тон радіопередач, статей, які готувалися в підпіллі після окупації Чехословаччини. У них простежувалося пряме звинувачення СРСР, його політичних союзників в агресії щодо суверенної держави, порушенні прав і свобод чехословацьких громадян.

У досліджуваний період у ЧССР спостерігається сплеск петиційної кампанії, розповсюдження листівок і прокламацій. Переважна їх більшість відзначалася крайнім радикалізмом і антикомуністичною спрямованістю.

Правда по все те, що діялося в Чехословаччині, нерідко з'ясовувалась під час обміну офіційними делегаціями, який здійснювався на рівні партійних, радянських, комсомольських, профспілкових органів, громадських організацій. Хоча їх склад ретельно та прискіпливо добирався і відповідно готувався, посланці з України не могли не помітити серйозну розбіжність тверджень радянської пропаганди з реальною дійсністю.

Чимало важливої інформації надходило в процесі відвідування України різного рівня чехословацькими делегаціями наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. Їх цілі і завдання здебільшого залежали від часу візиту, політичних обставин і складу. Аналізуючи документи, неважко помітити, що до серпневих подій 1968 р. представники ЧССР всіляко прагнули переконати партійно-державне керівництво СРСР та УРСР, місцеві партійні та радянські органи, окремі трудові колективи, що в Чехословаччині проходить логічний процес, спрямований на оновлення суспільного життя, який ніякою мірою не входить у протиріччя з принципами соціалістичного інтернаціоналізму, двосторонніми і колективними угодами, підписаними з СРСР та іншими країнами Варшавського договору.

Суттєві зміни в настроях членів чехословацьких делегацій спостерігаються після серпневих подій 1968 р. Якщо представники партійного, державного апарату, правоохоронних органів, що стали до керма під тиском Москви, намагалися переконати радянських колег у доцільності і своєчасності кроку, здійсненого країнами Варшавського договору, то інтелігенція ніякою мірою не зрадила своїм поглядам, надіям і сподіванням на реформування суспільства.

Найбільш поширеним і найменш контрольованим каналом проникнення об'єктивної інформації про події в Чехословаччині залишався туризм. До складу туристських груп потрапляли представники самих широких верств населення — робітники, селяни, інженерно-технічні працівники, наукова і творча інтелігенція, студентство. Різнобічне спілкування між громадянами України і Чехословаччини дозволяло певною мірою долати інформаційний вакуум стосовно чехословацьких подій.

У третьому розділі — “Піднесення українського правозахисного руху в контексті чехословацьких подій 1968 року” — відображається процес зростання негативних настроїв населення України, активна і рішуча боротьба владних структур з будь-якими проявами інакодумства.

Незважаючи на те, що з трибун численних партійних, радянських, госпо- дарських активів, сторінок газет і журналів, в телерадіоефірі добре підготовлені агітатори переконували населення республіки в правомірності акції, закликали до зваженості і спокою, сам факт окупації суверенної країни викликав у пересічних громадян відверте занепокоєння і стривоженість власною долею. Перш за все вони відобразились у сфері торгівлі — на прилавках магазинів, коли наприкінці серпня — у вересні 1968 р. враз зникли предмети першої необхідності. Про це регулярно інформували вище політичне керівництво республіки обласні, районні, міські комітети партії.

З погляду на наведені факти, не без підстав складається враження, що населення України сприймало введення військ до Чехословаччини не як обмежену військову операцію, здатну нейтралізувати локальний конфлікт, а як широкомасштабні військові дії з тривалими негативними наслідками у політиці та економіці.

Досить специфічні проблеми доводилось долати ряду місцевих партійних і радянських органів. Зокрема, в Закарпатській області наприкінці 60-х рр. почав набирати силу автономістський рух серед населення. Причому, взяти його під контроль, увести в організоване русло протягом тривалого часу так і не вдалося. Автономістські настрої охопили не лише угорську наукову і творчу інтелігенцію, а й знайшли своє поширення в місцях компактного проживання угорців в сільській місцевості Закарпатської області.

Не уникнули своїх проблем також Рівненська, Волинська, Львівська та інші області України, куди у відповідності з угодою між урядами СРСР і Чехословаччини від 29 червня 1945 р. та договором від 10 липня 1946 р. з Чехословаччини було переселено на територію УРСР протягом 1945— 1947 рр. 2841 сім'ю загальною чисельністю 12404 особи.

Заради справедливості необхідно відзначити, що в першій половині 60-х рр. зусиллями владних структур вдалося дещо приглушити еміграційні настрої серед переселенців із Чехословаччини. Однак 1968 рік змусив шукати нові підходи до розв'язання поставлених раніше проблем. На адреси центральних і місцевих партійних та радянських органів знову почала надходити злива колективних та індивідуальних заяв, у яких ставилися категоричні вимоги повернення до ЧССР, висловлювалися погрози відмовою від громадянства СРСР.

Подібні настрої підживлювались акціями російських правозахисників, які знайшли в собі мужність відкрито виступити проти режиму. Їх вчинки знаходились у полі зору радянських спецслужб. Голова Комітету держбезпеки при Раді Міністрів СРСР Ю.Андропов, звертаючись 26 січня 1968 р. до політбюро ЦК КПРС, чітко окреслив коло осіб, які висловлювали своє незадоволення зовнішньополітичним і внутрішньополітичним курсом КПРС. Ці ж сюжети знайшли своє відображення в його доповідних записках від 26 лютого 1968 р., 11 червня 1968 р. та інших.

Акції, на зразок проведених у Російській Федерації, в Україні так і не відбулися. Безперечно, не останню роль у цьому зіграв і той фактор, що в зазначений період український правозахисний рух лише шукав шляхи подальшого розвитку. Однак це ні в якому разі не означає, що все українське суспільство сприйняло окупацію Чехословаччини, ствердило її своєю підтримкою. Україна не стала мовчазним свідком планів вищого політичного керівництва СРСР щодо Чехословаччини, хоча, як не прикро констатувати, це не знайшло навіть до сьогодні свого відображення в літературі. Аналіз документальних матеріалів ЦК Компартії України, радянських спецслужб свідчить про те, що в українському суспільстві поступово зростало серйозне невдоволення нічим невиправданим і необґрунтованим тиском на Чехословаччину, яка обрала власний шлях розвитку, чинились різні за своїм змістом і формою протестні акції.

Упокорення неприйнятної для партійно-державного керівництва СРСР громадської думки стосовно подій в Чехословаччині здійснювалося різнома-нітними методами — від профілактичних бесід в управліннях КДБ, проробок на професійній основі до порушення кримінальних справ, які тягнули за собою тривалий термін ув'язнення. На основі фондів Державного архіву Служби безпеки України, архівів її обласних управлінь у силу можливостей нами проаналізовано 92 кримінальні справи, порушені наприкінці 60-х — на початку 80-х рр. У 75 відсотках (69 справ) з них містяться пункти звинувачення, пов'язані з оцінкою подій 1968 р. в Чехословаччині.

У четвертому розділі — “Вплив ідей “Празької весни” на релігійні процеси в Україні” — простежуються причини і наслідки ліквідації Української греко-католицької церкви, шляхи активізації громадського руху за відновлення УГКЦ, починаючи з кінця 60-х рр.

Події в Чехословаччині серйозно вплинули на релігійні процеси в Україні. Уже в середині 60-х рр. значно активізувала свою діяльність Культурна спілка українських трудящих ЧССР. На сторінках її друкованих органів — газети "Нове життя", журналу "Дружно вперед", літературного альманаху "Дукля" серед інших політично загострених проблем ставилися питання становища греко-католицької церкви в Україні, Чехословаччині, інших країнах радянського блоку. Останнє особливо болісно сприймалося вірними УГКЦ, які внаслідок нелегітимних соборів 1946 р. і 1949 р. були позбавлені можливості сповідувати свою релігію, постійно зазнавали переслідувань з боку владних структур.

Надії на порозуміння з партійними, державними, правоохоронними органами виражали віруючі у своїх численних листах, скаргах, заявах, які надходили до вищого партійно-державного керівництва СРСР і УРСР, органів центрального і місцевого управління, громадських організацій. Лише з Львівської, Закарпатської, Тернопільської та Івано-Франківської областей в 1967 р. їх надійшло близько 400. Проаналізувавши надіслані документи, заступник голови Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР В.Фуров прийшов до висновку, що вказаний факт свідчить про "активізацію уніатства" в Західній Україні та Закарпатті. Його думки і пропозиції лягли в основу постанови Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР від 19 січня 1968 р. "Про роботу уповноважених Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР з листами, скаргами і заявами громадян". Характеризуючи вищеозначений документ, можна твердити, що Рада у справах релігій при Раді Міністрів СРСР, прагнучи перепинити потік скарг і заяв, ставила завданням усунути не причини, які їх породжували, а наслідки, що, звичайно, не могло задовольнити віруючих. Тому переважна більшість скарг і заяв або залишалася без відповіді взагалі, або являла собою звичайну, нічого не значущу відписку.

Демократизація самих різних сторін суспільного життя в Чехословаччині дозволила виробити нові підходи до розв'язання проблем католиків східного обряду. 19 березня 1968 р. до парламенту Чехословаччини надійшло звернення близько 40 тис. віруючих ГКЦ, які вимагали відновити історичну справедливість, надати їм можливість повернутися до віри своїх батьків.

Зважаючи на численні звернення віруючих, 13 червня 1968 р. уряд ЧССР легалізував у країні греко-католицьку церкву і погодився з відкриттям Пряшівської єпархії. Про це, зокрема, повідомила 22 червня 1968 р. у своїй статті "Свобода віросповідання реалізовується" провідна чехословацька газета "Руде право". Одночасно з цим був проведений плебісцит, за результатами якого 205 парафій, насильно підпорядкованих православній церкві, повернулися до ГКЦ. Важливою подією в житті католиків східного обряду стало повернення їм 7 липня 1968 р. кафедрального собору св.Іоана Хрестителя у м.Пряшеві.

Реальна перемога єдиновірців у Чехословаччині стала своєрідним сигналом для віруючих УГКЦ. Останні не лише розгорнули широку петиційну кампанію, а й домагалися повернення їм храмів, права на проведення служб і треб, визнання УГКЦ як легально діючу релігійну організацію, яка б могла забезпечити духовні запити своїх віруючих.

У висновках твердиться, що помітні розшарування в оцінці чехословацьких подій існували серед широких верств населення України. Принципову позицію з цього питання займали прогресивно зорієнтовані представники української наукової і творчої інтелігенції, які шукали і знаходили можливість висловити свою незгоду з офіційним зовнішньополітичним курсом вищого партійно-державного керівництва СРСР.

Високу активність в оцінці чехословацьких подій виявила молодь. Форми і методи її протесту були самими різноманітними — від прилюдного засудження тиску на ЧССР до розповсюдження листівок, петицій тощо. Своєрідними осередками вільнодумства стали Київ, Дніпропетровськ, Львів, Чернівці, Ужгород, інші наукові і культурні центри України.

Як видно з документів радянських спецслужб, неспокійною була ситуація в робітничому середовищі. Оперативні матеріали (перлюстрація кореспонденції, повідомлення агентури) зафіксували чимало випадків, коли робітники висловлювали стривоженість розв'язаною кампанією та її можливими наслідками.

Не розуміла мети і завдань вторгнення до ЧССР і значна частина військовослужбовців, яка під впливом агітаційно-пропагандистських заходів усвідомлювала себе гарантом миру і безпеки в Європі. Разом з тим, та ситуація, в якій вони опинилися, принесла не лише розчарування, а й глибоку переконаність у тому, що здійснений крок може призвести не тільки до загострення радянсько-чехословацьких стосунків, а й порушить стабільність як на континенті, так і у світі в цілому.

Наведені факти повністю спростовують тезу про те, що громадська думка в середовищі різних верств населення беззастережно перебувала на боці вищого політичного керівництва країни, служила йому опорою і підтримкою.

Прагнучи подолати опозиційні настрої серед населення, вище політичне керівництво СРСР та УРСР, спецслужби, інші правоохоронні органи вдавалися до різного роду репресивних заходів, що включали в себе позбавлення громадян партійних і комсомольських квитків, членства у творчих спілках, можливості отримати освіту і роботу.

Найбільш виправданим засобом у боротьбі з інакодумством стало порушення кримінальних справ за сумнозвісними 62 та 197 статтями КК УРСР. Причому, у звинувачувальних висновках помітне місце займало “антирадянське” трактування чехословацьких подій. Як приклад, можна навести кримінальні справи Г.Алтуняна, Г.Дубовова, В.Захарченка, М.Ліхцова, П.Григоренка, Ю.Литвина та багатьох інших. Їх бажання висловити власну думку каралося тривалими термінами ув'язнення.

Розглядаючи різні фактори впливу чехословацьких подій 1968 р. на українське суспільство, не можна не відзначити, що вони без перебільшення піднесли на якісно новий рівень громадський рух за легалізацію Української греко-католицької церкви, яка більше чотирьох десятиріч була змушена в Україні діяти в підпіллі.

Принципово нові підходи чехословацького керівництва до свободи віросповідань, відновлення греко-католицької церкви в ЧССР в 1968 р., повернення їм храмів і культового майна послужило своєрідним сигналом для католиків східного обряду України. Відразу після постанов, прийнятих чехословацькою законодавчою і виконавчою владою, з геометричною прогресією зростала петиційна кампанія, в ході якої духовенство і віруючі УГКЦ вимагали відміни рішень, зібраних нашвидкуруч і зовсім неканонічних соборів у м.Львові (1946 р.) та м.Мукачевому (1949 р.). Почастішали випадки захоплення храмів, виходу священиків з РПЦ, неприхованого виконання релігійних служб і треб. Навіть в офіційних документах, матеріалах патріархії РПЦ подібна активність віруючих нерозривно пов'язувалась з виходом з підпілля їх єдиновірців у Чехословаччині.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1.Шляхи розповсюдження об'єктивної інформації про події 1968 року в Чехословаччині та реакція українського суспільства // Наукові записки: Збірник. – Вип.9. – К.: ІП і ЕНД, Полтава: АСМІ, 1999. – С.200-204.

2.Зростання негативних настроїв в середовищі політичної еліти України в зв'язку з подіями 1968 р. в Чехословаччині (на прикладі кримінальної справи М.С.Ліхцова) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб.статей. – Вип.7. – К.: Рідний край, 1999. – С.322-326.

3.”Празька весна” та її вплив на релігійні процеси в Україні на рубежі 60-70-х рр. // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб.статей. – Вип.9. – К.: Рідний край, 1999. – С.288-298.

4.Громадський рух за легалізацію Української греко-католицької церкви в контексті подій в Чехословаччині 1968 року // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб.статей. – Вип.10. – К., 2000. – С.506-520.

5.Нелегальна інформаційна мережа в Чехословаччині та її вплив на формування опозиційних настроїв в Україні (кінець 60-х – початок 70-х рр.) //З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 2000. – № 2-4. – С.525-532.

6.Піднесення громадської активності в Чехословаччині в другій половині 60-х рр. та її вплив на розвиток демократичних процесів в Україні // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб.статей. – Вип.11. – К.: Рідний край, 2000. – С.419-433.

7.Перший секретар ЦК КПУ П.Ю.Шелест в чехословацьких подіях 1968 року // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб.статей. – Вип.12. – К.: Рідний край, 2001. – С.70-79.

8.Документи Державного архівного фонду України про події 1968 р. в Чехословаччині та реакцію українського суспільства // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб.статей. – Вип.13. – К., 2001. – С.422-453.

9.Зростання напруженості в українському суспільстві у світлі подій 1968 р. в ЧССР // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб.статей. – Вип.14.– К., 2001. – С.385-400.

АНОТАЦІЯ

Дмитрук В.І. Реакція українського суспільства на події 1968 р. в Чехословаччині: громадська думка, форми протесту, позиція владних структур. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, Харків, 2002.

У дисертації на основі широкого кола джерел розкривається вплив подій 1968 р. в Чехословаччині на українське суспільство, висвітлюється реакція на них різних верств населення України. Певна увага приділена агітаційно-пропагандистській роботі органів політичного керівництва щодо формування громадської думки, спрямованої на підтримку зовнішньополітичного курсу ЦК КПРС. Твердиться, що, незважаючи на істотну протидію владних структур, жорстку політичну цензуру, об'єктивна інформація стосовно реформаторського курсу ідеологів і практиків “Празької весни” поширювалась у регіонах України і знаходила свою оцінку серед інтелігенції, робітництва, духовенства, молоді тощо. Проаналізовано архівно-слідчі справи громадян, звинувачених в "антирадянському" трактуванні чехословацьких подій. Розглянуто взаємо-зв'язок релігійних процесів в Україні та Чехословаччині.

Ключові слова: громадська думка, “Празька весна”, політичні репресії, релігійні процеси, греко-католицька церква.

АННОТАЦИЯ

Дмитрук В.И. Реакция украинского общества на события 1968 г. в Чехословакии: общественное мнение, формы протеста, позиция властных структур. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины. – Харьковский национальный университет им. В.Н.Каразина, Харьков, 2002.

В работе на основе широкого круга источников и литературы рассматривается влияние событий 1968 г. в Чехословакии на украинское общество. Анализируются формы и методы агитационно-пропагандистской работы центральных и местных партийных и советских органов, направленной на оправдание внешней политики СССР, которая в своем конечном результате привела к серьезному кризису в мировом коммунистическом движении. Утверждается, что, несмотря на массированные идеологические кампании, существовали и функционировали каналы проникновения в Украину объективной информации о событиях в ЧССР, курсе партийно-государственного руководства Чехословакии на обновление общества, проведение реформ в политике, экономике, культуре, обеспечение прав и свобод граждан.

В осуществлении указанных задач немаловажную