КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Духневич Віталій Миколайович

УДК 159.923.3

Психологічне благополуччя професіонала як умова його ефективної

діяльності (на прикладі професії психолога)

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

КИЇВ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі психодіагностики та медичної

психології Київського національного університету імені

Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент АПН України

Бурлачук Леонід Фокіч, Київський університет імені Тараса Шевченка,

завідуючий кафедрою психодіагностики та медичної психології.

Офіційні опоненти:

Доктор психологічних наук, Титаренко Тетяна Михайлівна,

Інститут соціальної та політичної психології АПН України, завідувач

лабораторії соціальної психології особистості.

Кандидат психологічних наук, Маноха Ірина Петрівна, Київський

національний університет імені Тараса Шевченка, докторант

кафедри загальної та інженерної психології.

Провідна установа:

Національний педагогічний університет ім.М.П.Драгоманова

Міністерства освіти і науки України, кафедра психології.

Захист відбудеться 14 жовтня 2002 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.26 Київського університету

імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського університету

імені Тараса Шевченка (01017, Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 18 вересня 2002р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кириленко Т.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Враховуючи зростання потреби суспільства в орієнтованих на практику, добре підготовлених психологах, що пов’язано зі збільшенням чинників впливу на особистість, і відповідно проблем, пов’язаним з психічним буттям людини, проблема професійної діяльності психолога в сучасних умовах потребує більш детального і систематизованого розгляду.

На користь такого розгляду вказує і той факт, що західні вчені, наприклад, у США, вже давно і ретельно вивчають професійну діяльність психологів, і, відповідно до цього, розробляють стандарти діяльності психолога, принципи її регламентації і т.д. Зокрема, діяльність американських психологів, регламентується настановами АРА – Американської Психологічної Асоціації (American Psychological Associations), діяльність Західно-європейських психологів – EFPPA – Європейською Федерацією Асоціації Практичних Психологів, яка координує зусилля психологічних асоціацій і спілок окремих європейських країн. Ця картина доповнюється існуванням у США та інших країнах Етичних Принципів Психолога, що чітко визначають етичні аспекти діяльності психологів. В Україні, нажаль, подібні стандарти все ще знаходяться в процесі становлення. Це тим більше викликає занепокоєння, що поряд із зростанням потреби суспільства в професійних кадрах (і психологах зокрема), які б займалися вирішенням практичних задач, пов’язаних з психічним здоров’ям і добробутом громадян, практично відсутня необхідна (і відповідна) інфраструктура. Все це призводить до того, що психологічні послуги нерідко надаються людьми, що не мають відповідної підготовки і знань. Досить часто в ролі психолога, виконуючи його функції і професійні обов’язки, виступають соціальні працівники, психіатри чи навіть терапевти; і нажаль, не лише вони. Останнім часом, все частіше послуги такого роду можна отримати від людей, що дуже далекі від професійної психологічної допомоги. І це при тому, що психологія – це професія, що пред’являє до людини високі моральні стандарти. Викликає великі сумніви, що такі “лікарі людських душ” знають про ці стандарти. Відверто кажучи, про них не завжди знають і професійні психологи, що є наслідком недостатньої розробленості і представленості цих стандартів і вимог як в україномовній, так і в російськомовній літературі.

Все це доповнюється і посилюється тим, що в Україні до цього часу відсутня законодавча база діяльності професіоналів-психологів. Публікації з цієї теми почали з’являтися лише останнім часом (C.Д.Максименко, Т.Б.Ільїна, Б.М.Олексієнко).

Крім того, у вітчизняній літературі недостатньо представлені дослідження щодо особистості психолога, його професійних та особистісних якостей та впливу цих якостей на його діяльність. Жодної наукової роботи не було присвячено вивченню психологічного благополуччя людини, що зайнята в сфері допомоги іншим і, зокрема, у професійній психології. Під психологічним благополуччям (термін вперше введений Ross), новим для вітчизняної психології поняттям, вбачається стан, що не пов’язаний з переживанням стресу або з певним особистісним чи професійним погіршенням. Психологічне благополуччя є результатом переживання особистістю успіхів чи досягнень у професійній реалізації, гармонії у особистому житті, реалізацією особистістю власного потенціалу тощо (Ruff; Diener; Herzbers, Mausner & Snyderman).

Терміном “психологічне благополуччя” позначається насамперед якість життя особистості. Окрім психологічного благополуччя якість життя має визначатися ще двома необхідними компонентами – об'єктивним функціонуванням в різних соціальних ролях і умовами життя. В свою чергу всі ці компоненти мають різне часове наповнення. Психологічне благополуччя, що значною мірою залежить від актуального афективного стану, може швидко мінятися. Виконання соціальних ролей може порушитися досить швидко, але все-таки для цього звичайно потрібно визначений час. І, нарешті, у більшості випадків лише умови життя — як матеріальні, так і соціальні — змінюються дуже повільно. З іншого боку, якщо соціальне функціонування порушене у зв'язку з тривалою хворобою і життєві активи (матеріальні і соціальні) зменшуються, особистість може швидко відновити психологічне благополуччя, але не соціальні функції. Може пройти якийсь час перш, ніж відновляться життєві умови, матеріальні і соціальні, якщо вони взагалі існували.

Варто відмітити, що в проблемі психологічного благополуччя професійного психолога можна виділити принаймні два взаємопов’язаних аспекти, що одночасно можуть виступати напрямками дослідження цієї проблеми. Перший напрямок – проблема професійного вигорання як прояв психологічного неблагополуччя. Другий напрямок – проблема самореалізації, самоактуалізації особистості практичного психолога. На нашу думку, ці дві сторони взаємопов’язані і виступають у нерозривній єдності. Адже лише психолог, що в змозі актуалізувати і реалізувати власні потенції, здібності та можливості, може надавати кваліфіковану допомогу іншим. Він повинен бути вільним від власних психологічних проблем, вміти ними керувати.

Отже, актуальність, а також недостатнє вивчення проблеми психологічного благополуччя психолога як фактору його ефективної діяльності, зумовило вибір теми дисертаційного дослідження “Психологічне благополуччя професіонала як умова його ефективної діяльності (на прикладі професії психолога)”.

Зв'язок теми з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах науково-дослідної програми “Консультування та психотерапія як професійна діяльність” кафедри психодіагностики та медичної психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об’єкт дослідження – професійна діяльність психолога.

Предмет дослідження – психологічне благополуччя психолога-консультанта.

Мета дослідження – визначення феномену психологічного благополуччя, розкриття його структури і особливостей, що визначають ефективність діяльності психолога-консультанта.

Відповідно до поставленої мети дослідження були визначені такі задачі:

Визначити феномен психологічного благополуччя, його структуру та особливості.

З’ясувати вплив самоактуалізації особистості як найбільш значимої характеристики феномену психологічного благополуччя на ефективність діяльності професіонала (психолога-консультанта).

Дослідити динаміку уявлень про професійну діяльність психолога.

Розробити модель досягнення/дотримання психологічного благополуччя.

Методи дослідження: мета і задачі дослідження зумовили необхідність використання комплексу методів емпіричного дослідження, який включав: опитувальник для діагностики рівня самоактуалізації особистості САМОАЛ – варіант адаптації Н.Ф.Каліною та А.В.Лазукіним опитувальника Е.Шострем РОІ; перекладений та адаптований в рамках дисертаційного дослідження опитувальник загального здоров’я – GHQ-28 – D.Goldberg & P.Williams. Крім того, використовувалася розроблена в процесі роботи над дисертацією анкета, призначена для дослідження уявлень психологів-консультантів та студентів-психологів про специфіку їх діяльності. Для статистичної обробки одержаних даних використовувалися традиційні методи математичної статистики, в тому числі однофакторний дисперсійний та кореляційний аналіз, t-критерій Стьюдента.

Наукова новизна: вперше предметом спеціального психологічного дослідження став феномен психологічного благополуччя психолога і його вплив на ефективність діяльності психолога-консультанта. На основі одержаних даних доведено існування впливу фактору самоактуалізації особистості, як прояву феномену психологічного благополуччя, на ефективність діяльності психолога-консультанта. Розроблено модель досягнення/дотримання психологічного благополуччя психолога-консультанта. Встановлено, що психологи сприймають клієнтів в більш позитивному ключі в тому випадку, коли в них відсутні власні істотні проблеми психологічного характеру; вони вбачають більше ресурсів для змін в особистості клієнта.

Теоретичне значення дослідження полягає у поглибленні психологічних уявлень про особливості професійної діяльності психолога-консультанта; про вплив на успішність діяльності психолога-консультанта фактору самоактуалізації особистості як частини феномену психологічного благополуччя; а також про особливості нормативного регулювання діяльності психолога.

Практичне значення дослідження визначається можливістю:

використання одержаних результатів для корекції та доповнення навчальних планів підготовки психологів;

побудови моделі професійного психологічного відбору кандидатів, що бажають займатися психологічним консультуванням, з урахуванням фактору самоактуалізації;

подальшого використання адаптованих психодіагностичних методик для вивчення особистості;

використання одержаних даних для порівняння з результатами подальших моніторингових досліджень серед психологів та визначення динаміки параметрів, що вивчаються.

Впровадження результатів дослідження: результати дисертаційного дослідження були використані при створенні учбового курсу “Психологічна допомога в соціальній роботі” для студентів Академії Праці та Соціальних Відносин.

Надійність та вірогідність наукових результатів і висновків забезпечується методологічним обґрунтуванням вихідних положень дослідження, опорою на сучасні досягнення психологічної науки в проблемі самоактуалізації особистості; відповідністю використаних методів дослідження меті та задачам; репрезентативністю досліджуваної вибірки, застосуванням сучасного математико-статистичного апарату аналізу даних.

Апробація роботи: матеріали дисертації доповідалися та обговорювалися на Другій Всеукраїнській конференції молодих науковців “Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень” (9-10 вересня 1999 року), Третій Всеукраїнській конференції молодих науковців “Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень” (28-29 вересня 2000 року), на методичних та методологічних семінарах і засіданнях кафедри психодіагностики та медичної психології факультету соціології та психології Київського університету імені Тараса Шевченка.

Публікації: основні положення та висновки дисертації знайшли відображення у 4х статтях, опублікованих у фахових журналах та наукових збірках.

Структура та обсяг дисертації: дисертація складається із вступу, 3-х розділів, висновків, списку використаної літератури, 2-х додатків. Загальний обсяг роботи 197 сторінок. Список використаних джерел налічує 157 назв. Дисертація містить 39 таблиць, 1 рисунок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, виокремлено об’єкт та предмет дослідження, визначено мету та задачі, розкрито методологічні засади та методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію роботи, впровадження її результатів у практику.

У першому розділі “Особливості професійної діяльності психолога” розкривається психологічний зміст понять “психологічне благополуччя”, “самоактуалізація особистості”, проаналізовано очікувані у психолога психологічні якості, навички, вміння, запропоновано можливі шляхи дослідження професійної діяльності.

Психологічне благополуччя – це психологічне поняття, що допомагає людям оцінювати власне життя. Така оцінка може бути насамперед когнітивною (наприклад, задоволеність життям чи сімейне благополуччя) або ж може часто заключатися у позитивних емоціях (радість, щастя, задоволення тощо) чи негативних емоціях (наприклад, депресія).

Поняття “психологічне благополуччя” використовується для позначення стану, що не пов’язаний з переживанням стресу, певного особистісного чи професійного погіршення. Психологічне благополуччя є результатом переживання особистістю успіхів чи досягнень у професійній реалізації, гармонії у особистому житті, реалізацією особистістю власного потенціалу тощо.

Зрозуміло, що людина, що знаходиться усередині психологічного конфлікту, захоплена емоціями і заплуталася у своїх власних думках, не може адекватно аналізувати ситуацію, робити висновки і конструктивно діяти. Людина не може вийти за рамки своїх звичних емоцій і когнітивних побудов. Психолог супроводжує клієнта в його шляху до себе, до психологічного благополуччя. Психолог мотивує клієнта на позитивні дії, що можуть змінити його почуття, мислення, світосприймання і життя. З цієї точки зору, психологічне благополуччя самого психолога має бути фундаментом, на котрому він буде будувати свої відносини з клієнтом.

Психологічне благополуччя є одним з основних елементів психічного здоров’я, буття особистості, який може виступати критерієм розрізнення понять норми та не-норми. Психологічне благополуччя самого психолога при роботі з клієнтами відіграє значущу роль. Адже ефективність та успішність психолога-консультанта окрім чіткого розуміння ним специфіки консультативного процесу, вимагає від нього і реалізації власних потенцій, які сприяли б кращому порозумінню між консультантом та клієнтом. Це також означає, що консультант сам повинен бути психологічно здоровою особистістю.

Поряд з насолодою та задоволенням в нашому житті існують також різні джерела стресу, включаючи щоденні перепони і значимі життєві події. Крім того, існують різноманітні внутрішні джерела стресу, наприклад, такі як уявлення про особисту значимість, соціальну прийнятність і економічну безпеку. Для професійних психологів і інших професіоналів, що зайняті в сфері психічного здоров’я (наприклад, психіатрів, соціальних працівників тощо), існують також стресори, що пов’язані з їх повсякденною роботою, особливо при взаємодії з клієнтами та колегами та інститутами і організаціями, які до цього залучені.

В книзі Norman M. Bradburn “Структура психологічного благополуччя” структура психологічного благополуччя розглядається з точки зору двох вимірів – позитивних та негативних переживань, кожне з яких формує благополуччя як незалежну змінну. На думку Carol D. Ruff, поняття психологічного благополуччя включає в себе шість ключових вимірів: автономія, вплив навколишнього середовища, особистісне зростання, гарні стосунки з іншими, ціль у житті та самоприйняття. Якщо співвіднести ці виміри з концепцією особистості А.Маслоу, то вочевидь, що самоактуалізація особистості є тим основним стрижнем, навколо котрого будується психологічне благополуччя. Самоактуалізація, як відомо, може бути в будь-якій області. У випадку, коли об’єктом нашого аналізу виступає професійна діяльність психолога-консультанта, основним критерієм актуалізації професіонала буде виступати те, наскільки психолог “відбувся” як професіонал.

Одним з основних показників психологічного благополуччя може виступати параметр професійного вигорання. Цей аспект є найбільш очевидним і, ймовірно, в найбільш повній мірі може репрезентувати даний феномен. Однак цим проблема не вичерпується, оскільки професійне вигорання є вже наслідком психологічного неблагополуччя і репрезентує саме його. В нашому випадку воно може бути пов’язане з чинниками, що мають психологічну чи фізичну природу. До чинників фізичного плану можна віднести, наприклад, недостатнє матеріальне забезпечення процесу консультування тощо. Природа чинників психологічного плану більш варіативна: вони можуть бути як похідними від фізичних чинників, так і мати власне психічну природу. Зважаючи на відсутність в Україні професійного відбору кандидатів, що бажають займатися психологією, можна з високим ступенем ймовірності припустити, що частина кандидатів, що бажають займатися психологією, сама потребує психологічної допомоги і психологія – засіб подолати власні проблеми. Крім того, чинники, що мають психічну природу, можуть виникати вже під час практичної роботи і в “первісно здорових психологів”. Тобто, накопичення втомленості, незадоволеності роботою, оплатою власної праці тощо може викликати професійне погіршення.

Крім цих чинників, що є причиною психологічного неблагополуччя, існують фактори власне психічного та фізичного здоров’я. Поділяючи принципи і погляди гуманістичної психології на природу особистості, ми вважаємо, що одним з факторів і головних проявів феномену психологічного благополуччя є реалізація особистістю свого потенціалу, можливостей, тобто реалізація себе. Крім того, не викликає сумніву, що реалізація власних потенціалів можлива лише за умови психічного благополуччя особистості. Тому поряд з фактором реалізованості власних потенціалів, має існувати фактор психічного благополуччя особистості.

Таким чином, під психологічним благополуччям розуміється не лише психічне і фізичне здоров’я особистості, але й реалізація цією особистістю себе, своїх потенцій і можливостей.

У роботі ми користувалися моделлю самоактуалізації особистості, що була запропонована А.Маслоу. Він визначає самоактуалізацію як “повне використання талантів, здібностей, можливостей і т.д.”. Самоактуалізована особистість, за Маслоу, це “не звичайна людина, якій щось додано, а звичайна людина, в якої нічого не відняли”. Самоактуалізація – це не річ, яку можна мати чи не мати. Це процес, що не має кінця. Це спосіб проживання, роботи і відношення зі світом, а не одиничне досягнення.

А.Маслоу розумів самоактуалізацію як бажання людини стати тим, ким вона може стати. Самоактуалізована особистість добивається повного використання своїх талантів, здібностей та потенціалу особистості. Самоактуалізація – це процес, що включає в себе здоровий розвиток здібностей людей, щоб вони могли стати тими, ким можуть стати, а значить жити осмислено і свідомо.

У другому розділі “Методика дослідження” розглянуто методологічне підґрунтя дослідження, обґрунтовано вибір методик дослідження.

Робота будувалася, як було відмічено вище, на вихідних положеннях гуманістичної психології особистості стосовно самоактуалізації особистості. Для діагностики рівня самоактуалізації особистості було обрано опитувальник САМОАЛ, що є адаптацією відомого на Заході опитувальника РОІ. Тест САМОАЛ включає одинадцять наступних шкал: шкала орієнтації в часі (включає 10 пунктів); шкала цінностей (15 пунктів); погляд на природу людини (10 пунктів); потреба в пізнанні (10 пунктів); креативність (прагнення до творчості (15 пунктів)); автономність (15 пунктів); спонтанність (15 пунктів); саморозуміння (10 пунктів); аутосимпатія (15 пунктів); контактність (15 пунктів); і гнучкість в спілкуванні (15 пунктів). Крім того, обраховується також загальний показник, який виражає прагнення до самоактуалізації.

Було адаптовано на вітчизняній вибірці методику GHQ-28 – опитувальник загального здоров’я. Він був розроблений англійським психіатром Девідом Голдбергом (D.Goldberg) у 1972 р. і призначений для діагностики психологічного благополуччя, емоційної стабільності. На вітчизняній вибірці було перевірено факторну структуру питальника, а також досліджено внутрішню погодженість шкал опитувальника.

В якості загальної основи різних психіатричних розладів вважаються дистимічні розлади, такі як емоційне порушення, занепокоєння і т.д. Цікавим є те, що опитувальник фокусується скоріше на “тріщинах” у нормальному функціонуванні, ніж на рисах, що притаманні людині протягом усього його життя. Опитувальник спрямований на два великих класи феноменів: нездатність продовжувати нормальне “здорове” функціонування і прояв нових феноменів “дистресової” природи.

Робота по адаптації опитувальника загального здоров’я була виконана в рамках дисертаційного дослідження. Опитувальник має 4 паралельних форми. Нами була використана версія тесту, що включає 28 питань. Це пов’язано з тим, що факторна структура даної версії є найбільш загальновизнана і більшість робіт наших зарубіжних колег зосереджено саме на цій версії. Опитувальник загального здоров’я GHQ-28 включає 4 фактори: “соматичні симптоми” (1), “тривожність та безсоння” (2), “соціальні порушення” (3) та “сильна депресія” (4). В результаті складання цих чотирьох факторів може бути отриманий загальний показник.

В дослідженні був опитаний 131 респондент. Дослідження проводилося в 2 етапи. Це було зроблено для перевірки припущення про те, що індивіди, які обирають своїм фахом професію психолога, будуть мати більш виражену тенденцію до самоактуалізації, в порівнянні з людьми, що обирають споріднену діяльність.

У першому етапі дослідження приймало участь 95 респондентів – це студенти-психологи 3го та 4го курсу факультету соціології та психології Київського університету імені Тараса Шевченка (63 чоловіка), а також психологи, що вже мають відповідну освіту і займаються практичною діяльністю (консультуванням) – 32 чоловіка. Середній вік опитаних студентів-психологів 23 роки, а психологів, що займаються консультуванням – 36 років. В дослідженні брали участь психологи, що займаються консультуванням не менше 2х років. Загалом у дослідженні взяли участь 64 жінки (67,4 %) та 31 чоловік (32,6%).

У другому етапі дослідження брали участь 36 респондентів, віком від 19 до 22 років (середній вік – 20 років). Серед них 14 чоловіків (що становить 38,9%) і 22 жінки (61,1%). Всі піддослідні є студентами факультету соціального управління Академії праці та соціальних відносин і навчаються за фахом “соціальна робота”.

Визначення рівня поінформованості респондентів стосовно особливостей діяльності психолога як консультанта визначалося на першому етапі дослідження за допомогою анкети. Всі питання анкети можна умовно розділити на 3 групи:

питання, що стосуються цілей консультування і терапії;

питання, що стосуються особистості консультанта чи терапевта;

питання, що стосуються специфіки діяльності консультанта (терапевта) і етичних аспектів взаємодії клієнта і терапевта.

Якщо респондента не задовольняв жоден з можливих варіантів відповіді, він міг дати власне визначення чи відповідь на поставлене питання.

Для дослідження ефективності діяльності психологів-консультантів ми використовували метод експертних оцінок. Безпосередніх начальників психологів, що займаються консультуванням ми просили оцінити своїх підлеглих від 1 до 7 балів за наступними критеріями: “ділові якості”, “особистісні якості”, “професійні якості”. На основі цих трьох показників ми просили зробити їх висновок про успішність в діяльності (тобто, оцінити ефективність діяльності) своїх підлеглих. Даний параметр також пропонувалося оцінити від 1 до 7.

Стратегія дослідження розроблялася з урахуванням того факту, що у вітчизняній літературі практично відсутні матеріали, що стосуються особливостей професійної діяльності практичних психологів та психологів-консультантів зокрема. Як нами вже відмічалося вище, лише останнім часом почали з’являтися відповідні роботи, що розглядали окремі аспекти особистості чи діяльності психолога. Для найбільш повного і валідного дослідження проблеми, наше дослідження включало 2 аспекти. По-перше, досліджувалися особливості особистості студентів-психологів і практичних психологів, а також особливості їх уявлення про професію психолога, особливості цієї діяльності. По-друге – особливості особистості студентів, що опановують споріднену спеціальність – навчаються на спеціальності “соціальна робота”.

Для статистичної обробки одержаних даних використовувалися традиційні методи математичної статистики, в тому числі кореляційний та дисперсійний аналіз. З цією метою була використана програма SPSS для Windows (версія 9.0.0).

Студентам, що навчаються за спеціальністю “соціальна робота”, був запропонований до заповнення тест САМОАЛ. Респонденти заповнювали методику на парах з курсу “Практична психологія та психодіагностика”.

Студентам-психологам та практичним психологам було запропоновано для заповнення анкету, розроблену в рамках дисертаційного дослідження, опитувальник САМОАЛ та опитувальник загального здоров’я. Студенти-психологи та психологи-консультанти заповнювали всі означені методики за один раз. Це було зроблено з метою стандартизації процедури дослідження.

У третьому розділі “Емпіричне дослідження психологічного благополуччя” досліджувалася динаміка уявлень студентів-психологів і психологів-консультантів щодо специфіки діяльності психолога-консультанта; досліджувався вплив фактору психологічного благополуччя на ефективність діяльності психолога-консультанта; було запропоновано модель досягнення та підтримання психологічного благополуччя консультанта.

Дослідження динаміки уявлень студентів-психологів і психологів-консультантів про специфіку діяльності психолога-консультанта показало, що як студентами-психологами, так і психологами-консультантами акцент робиться на допомозі клієнту у його адаптації, а не просто допомозі йому якоюсь порадою; близько 90% всіх опитаних психологів вважає, що визначення напрямку консультування є спільною відповідальністю клієнта і психотерапевта; більша частка опитаних вважає, що найбільш доцільним є інтеграція існуючих підходів для найбільш ефективної роботи тощо. У студентів виражена потреба у владі (зважаючи на те, що вона відсутня) в порівнянні з консультантами. Це знаходить свій вияв у вбачанні студентами можливості маніпуляції клієнтом.

Основна частка опитаних консультантів вважає, що основною причиною професійного вигорання є ріст втомленості від тривалої роботи. Оскільки цю відповідь дають особи, що вже займаються практичною діяльністю, очевидно, цьому аспекту необхідно приділити належну увагу. В той же час, оскільки ми не уточнювали зі скількома клієнтами працюють одночасно консультанти, можна припустити, що така відповідь відображає типові уявлення щодо причини професійного вигорання. Однак дана проблема виходить за межі нашої дисертаційної роботи. Ми ж хотіли б відмітити, що вочевидь необхідно розробляти комплексні заходи, які б допомагали консультантам відновлювати сили. Відповіді значної частини студентів (31,7%), які також вибрали цю альтернативу, підтверджують цю нашу думку. Цікавим також є те, що значна частка опитаних студентів вибрала також першу альтернативу – “небачення того результату в клієнті, який очікується”. Можна припустити, що на початку професійної кар’єри цей мотив буде відігравати одну з провідних ролей і впливати на діяльність консультанта чи психотерапевта. Близько третини опитаних студентів вважає, що між консультантом та клієнтом можливі сексуальні стосунки. Зважаючи на це, на нашу думку було б доцільним у підготовку психологів ввести спеціальний курс, який би висвітлював етичні аспекти поводження психолога, етичні аспекти регуляції його діяльності. І це стосується не лише специфіки діяльності консультанта, а й інших психологів.

В цілому, відповіді опитаних студентів більш варіативні. Крім того, можливо у випадках, коли з запропонованих варіантів відповідей обираються відповіді лише незначною часткою опитаних студентів і жодним консультантом, ми маємо справу з недостатньою обізнаністю студентів зі специфікою практичної роботи психолога консультанта. В зв’язку з цим, очевидно, доцільним було б більш глибоке ознайомлення студентів з особливостями консультативної роботи вітчизняних психологів. На нашу думку, підготовка психологів має вестися з урахуванням цього факту.

Для перевірки припущення про те, що у психологів буде більш виражена тенденція до самоактуалізації в порівнянні з представниками спорідненої діяльності (соціальними робітниками), а отже між ними будуть існувати значущі відмінності за проявами психологічного благополуччя, ми використовували первісно однофакторний дисперсійний аналіз. Було показано, що обидві групи респондентів-психологів відрізняються від опитаних студентів, що навчаються за фахом “соціальна робота”. Крім того, респонденти в різних групах психологів мають значущі відмінності за 4ма факторами: “орієнтація в часі”, “цінності”, “креативність” та “аутосимпатія”. Причому і студенти-психологи, і психологи-консультанти значимо відрізняються від студентів, що навчаються за спеціальністю “соціальна робота” за цими факторами. На нашу думку, можна говорити про те, що психологи з часом більше актуалізують себе, більше виражають себе, реалізують себе.

Для перевірки припущення про важливість у структурі особистості психолога-консультанта такого параметру як психологічне благополуччя, ми застосували кореляційний аналіз і аналіз таблиць двомірного розподілу до отриманих показників.

Напочатку ми аналізували відповіді опитаних психологів на опитувальник загального здоров’я. Ми виявили, що респонденти, які за тестом GHQ-28 мали відповіді, що вказували на наявність порушень в одній з можливих сфер (“соматичні симптоми”, “тривожність та безсоння”, “соціальні порушення” та “сильна депресія”), що діагностуються за допомогою даного опитувальника, мали також менші значення показників за тестом САМОАЛ. Також було виявлено значущі кореляції між деякими факторами (використовувався коефіцієнт кореляції Пірсона). Дані про корреляцію наведені у таблиці 1.

Таблиця 1.

Результати кореляційного аналізу між тестами GHQ-28 та САМОАЛ |

Соматичні симптоми | Тривожність і безсоння | Соціальні порушення | Сильна депресія | Показник загального здоров’я

Прагнення до самоактуалізації | -,254* | -,144 | -,295** | -,241* | -,313**

Орієнтація в часі | -,163 | -,223* | -,247* | -,159 | -,276**

Цінності | -,147 | -,054 | -,123 | -,141 | -,152

Погляд на природу людини | -,018 | ,054 | -,020 | ,080 | ,029

Потреба в пізнанні | ,179 | ,171 | ,032 | ,081 | ,161

Креативність | -,043 | ,104 | -,017 | -,109 | -,006

Автономність | -,385** | -,165 | -,295** | -,202* | -,355**

Спонтанність | -,141 | -,002 | -,071 | -,098 | -,099

Саморозуміння | -,232* | -,213* | -,284** | -,269** | -,336**

Аутосимпатія | -,389** | -,274** | -,367** | -,419** | -,482**

Контактність | -,110 | -,038 | -,074 | ,035 | -,070

Гнучкість в спілкуванні | -,256* | -,211* | -,214* | -,055 | -,263**

* кореляція значуща на рівні 0,05

** кореляція значуща на рівні 0.01

Як видно з таблиці 1, між факторами, що діагностується за допомогою GHQ-28, та 6ма факторами опитувальника САМОАЛ існують значущі кореляційні зв’язки. Причому, в усіх випадках всі кореляції мають знак “-”, що свідчить про наявність зворотного (оберненого) зв’язку. Так, наприклад, фактор “соматичні симптоми” корелює зі знаком мінус з факторами “прагнення до самоактуалізації”, “автономність”, “саморозуміння”, “аутосимпатія” та “гнучкість у спілкуванні”. Виходячи з цього, можна сказати, що чим більше у особистості проявляються різні соматичні порушення, тим менше в неї представлене прагнення до самоактуалізації. Зокрема, це стосується таких проявів самоактуалізації, як автономності, саморозуміння, аутосимпатії та гнучкості у спілкуванні.

Це ж стосується і інших кореляційних зв’язків. Так, тривожність і безсоння негативно корелюють з такими проявами самоактуалізації особистості, як орієнтація в часі, саморозуміння, аутосимпатія та гнучкість у спілкуванні. Фактор “соціальні порушення” має значущі негативні кореляційні зв’язки з фактором “прагнення до самоактуалізації” та такими проявами самоактуалізації як орієнтація в часі, автономність, саморозуміння, аутосимпатія та гнучкість у спілкуванні. Фактор “сильна депресія” значуще негативно корелює з факторами “прагнення до самоактуалізації”, “автономність”, “саморозуміння” та “аутосимпатія”.

Отже, чим більше психологічно здоровими почували себе респонденти, чим менше порушень в них діагностувалося, тим більші результати діагностувалися в них за тестом САМОАЛ. Іншими словами, можна припустити, що чим більше в людини виражена тенденція до самоактуалізації, тим в меншій мірі вона буде підвладна негативному впливу факторів, що мають фізичну чи психічну природу. І навпаки, чим менше в людини буде виражена тенденція до самоактуалізації, тим більший негативнй вплив на неї будуть різноманітні чинники.

Для того, щоб ми могли дослідити зв’язок між результатами тесту САМОАЛ та окремими питаннями анкети, ми перевели всі відповіді респондентів за тестом САМОАЛ у інтервальну шкалу оцінювання. Так, фактор “прагнення до самоактуалізації” теоретично міг мати значення від 1 до 100 балів. На практиці ж мінімальне значення цього фактору у психологів дорівнювало 35 балам, а максимальне – 84. Тому всі відповіді респондентів були згруповані, а самі респонденти поділені на 3 групи. До першої групи увійшли респонденти (20 чоловік) зі значеннями цього фактору від 35 до 51 балу. До другої (54 чоловіка) – зі значеннями від 52 до 67 балів; до третьої (21 чоловік) – зі значеннями від 68 до 84 балів.

Сумуючи результати аналізу двомірних таблиць можна відмітити наступні моменти.

чим більше значення показника “прагнення до самоактуалізації”, тим в більшій мірі клієнту надається можливість проявляти і реалізовувати себе;

більшість опитаних респондентів, що мають високі показники за фактором “прагнення до самоактуалізації”, вважає, що влада терапевта є суттєвою силою, що допомагає їм у роботі. Така картина, ймовірно, пов’язана з тим, що люди з високим рівнем самоактуалізованості вбачають у владі (силі) терапевта насамперед джерело для допомоги іншим. А отже, вони бачать це як один з ресурсів для допомоги іншим, як один з факторів, що допомагає у роботі. При цьому, досить значна кількість опитаних респондентів з високим рівнем самоактуалізації (33,3%) вбачає у владі терапевта джерело небезпеки і вважають, що її слід мінімізувати (тобто використовувати обачиливо або намагатися використовувати її якнайменше). Цікавим виявилося те, що респонденти, які увійшли до перших двох груп вважають, що терапевт може використовувати свою владу для маніпуляції клєнтом. Люди з високим рівнем самоактуалізації навіть не припускають такої можливості.

зі збільшенням рівня самоактуалізації зростає і розуміння важливості того, щоб клієнт мав власні судження;

чим в меншій мірі актуалізованою особистістю є психолог, тим в більшій мірі він покладається на техніки та навички і в меншій мірі на власні можливості та ресурси;

з реалізацією тенденції до самоактуалізації зростає значення відкритості досвіду у визначенні ефективного терапевта, і зменшується значення готовності вирішувати особистісні конфлікти. І навпаки, чим менше в особистості проявлена тедненція до самоактуалізації, тим більшого значення у визначенні ефективного терапевта набуває готовність вирішувати особистісні конфлікти і меншого – відкритість досвіду;

чим більше виражена самоактуалізація опитаних психологів, тим необхіднішими з їх точки зору є знання етики професійного поводження;

з зростанням рівня самоактуалізації відповідальність за свої вчинки покладається на свої безпосередні дії (тобто, чим більше показник – тим більш конкретним бачиться фокус відповідальності). І жоден з опитаних респондентів, що мали високі значення за цим фактором, не вказав, що фокус відповідальності зосереджено на сім’ї клієнта чи суспільстві в цілому;

опитані психологи з високим рівнем тенденції до самоактуалізації вважають, що фізичний контакт з клієнтом має бути в тому випадку, коли їм здається, що це необхідно зробити. В то й же час, психологи, що отримали низькі значення за цим фактором вважають, що дотики є етичними в тому випадку, коли клієнту необхідний фізичний контакт з консультантом чи терапевтом;

опитані психологи, які отримали високі значення фактору “прагнення до самоактуалізації”, краще розуміли переваги і цінність супервізії в порівнянні з психологами, в яких тенденція до самоактуалізації виражена менше.

Наступним кроком був аналіз відповідей експертів щодо ефективності діяльності психологів-консультантів. Як і у випадку застосування методики GHQ-28, консультанти, що отримували високі значення за тестом САМОАЛ, оцінювалися експертами як більш ефективні. У них відмічали наявність гарних ділових, особистісних, професійних якостей. Вони оцінювалися також і як більш ефективні і успішні.

В таблиці 2 наведено результати кореляційного аналізу між тестом САМОАЛ та експертними оцінками.

Таблиця 2.

Результати кореляційного аналізу між тестом САМОАЛ та експертними оцінками

Як видно з таблиці 2, між кожним з чотирьох параметрів, що оцінювалися експертами та шкалами опитувальника САМОАЛ, існують значущі кореляційні зв’язки. Так, фактор “прагнення до самоактуалізації” значимо корелює з усіма експертними оцінками, причому всі кореляції значимі на рівні 0,01 і мають значенні більше 0,5. Фактор “орієнтація в часі” значимо корелює з діловими якостями опитаних психологів-консультантів (коефіцієнт кореляції дорівнює 0,458; кореляція значима на рівні 0,01). Фактор “погляд на природу людини” значимо корелює з особистісними та професійними якостями опитаних консультантів (коефіцієнти кореляції дорівнюють відповідно 0,377 та 0,360; кореляція значима на рівні 0,05). Фактор “потреба в пізнанні” значимо корелює з оцінкою ефективності (успішності) діяльності консультантів, що дали експерти та особистісними якостями опитаних консультантів (коефіцієнти кореляції дорівнюють відповідно 0,367 та 0,410; кореляція значима на рівні 0,05). Фактор “автономність” значимо корелює з параметром “ділові якості” (коефіцієнт кореляції дорівнює 0,379, кореляція значима на рівні 0,05). Фактор “спонтанність” значимо корелює з всіма параметрами, які оцінювали експерти: кореляція між цим фактором та параметром ефективності діяльності психолога-консультанта дорівнює 0,693; між спонтанністю та діловими якостями – 0,787; між спонтанністю та особистісними якостями – 0,635; між спонтанністю та професійними якостями – 0,608. Всі коефіцієнти кореляції між фактором “спонтанність” та експертними оцінками значимі на рівні 0,01. Фактор “саморозуміння” значимо корелює на рівні 0,01 з параметрами “ділові” та “особистісні” якості (коефіцієнти відповідно дорівнюють 0,471 та 0,466). Фактор “аутосимпатія” значимо корелює з параметрами “ефективність діяльності” і “ділові” та “професійні” якості (коефіцієнти відповідно дорівнюють 0,405, 0,409 та 0,453). Фактор “контактність” значимо корелює з всіма параметрами, що оцінювалися: (коефіцієнти кореляції відповідно дорівнюють 0,576, 0,615, 0,555 та 0,448). Фактор “гнучкість у спілкуванні” значимо корелює з параметрами “ділові” та “професійні” якості (коефіцієнти відповідно дорівнюють 0,448 та 0,368).

Загалом, як видно з таблиці 2, між рівнем самоактуалізації особистості та діловими, професійними та особистісними якостями опитаних психологів-консультантів існує тісний кореляційний зв’язок. Крім того, виявлено значущий кореляційний зв’язок між самоактуалізацією опитаних психологів-консультантів та ефективністю їх діяльності. Ефективність діяльності має тісні кореляційні зв’язки з таким проявами самоактуалізації як потреба в пізнанні, спонтанністю, аутосимпатією та контактністю. До речі, найбільші коефіцієнти кореляції були отримані саме між фактором “спонтанність” та експертними оцінками. Отже, можна припустити, що фактор спонтанності є одним з найбільш вагомих в професійній діяльності психолога-консультанта. Ймовірно така картина пов’язана з тим фактором, що в сьогоднішньому світі важливою є швидка орієнтація в обстановці, кмітливість тощо, і фактор спонтанності є одним з проявів важливих якостей з точки зору сучасності.

Сумуючи викладене вище, можна вказати, що чим вище рівень самоактуалізації психолога-консультанта, тим більш ефективним він є як професіонал. А отже, фактор самоактуалізації особистості є одним з важливих параметрів в структурі особистості психолога-консультанта, який повинен враховуватися при відборі кандидатів, що бажають займатися професійними психологічним консультуванням. Крім того, показники психологічного неблагополуччя, яке ми діагностували за допомогою опитувальника загального здоров’я, мають значущі кореляційні зв’язки з експертними оцінками, що свідчить про негативний вплив психологічного неблагополуччя на діяльність психолога-консультанта.

Узагальнюючи аналіз даних зарубіжних колег, а також результати нашого дослідження і наше бачення факторів професійного погіршення, модель дотримання/досягнення психологічного благополуччя повинна складатися з наступних компонентів і мати наступний вигляд (таблиця 3).

Таблиця 3

Модель дотримання/досягнення психологічного благополуччя

Продовження табл. 3

Продовження табл. 3.

Таким чином, комплекс суб’єктивних факторів є внутрішнім наповненням феномену психологічного благополуччя, а конгломерат об’єктивних факторів – його зовнішньою оболонкою. Варто також відмітити, що перелічені фактори професійного погіршення не є вичерпними, власне як і засоби досягнення/дотримання психологічного благополуччя.

У висновках зроблено підсумок результатів проведеного дослідження. Узагальнення результатів дослідження дало підстави для таких висновків.

1. Термін “психологічне благополуччя” позначає стан, що не пов’язаний з переживанням стресу, певного особистісного чи професійного погіршення. Психологічне благополуччя є результатом переживання особистістю успіхів чи досягнень в професійній сфері, гармонії в особистому житті, реалізацією власного потенціалу. Феномен психологічного благополуччя є складним утворенням, стрижневою характеристикою і основним структурним елементом якого є самоактуалізація особистості, яка виступає одночасно основним мотивоутворюючим фактором. Оскільки ми розглядаємо професійну діяльність психолога, до самоактуалізації додаються й інші мотиви діяльності, які разом з самоактуалізацією особистості впливають на успішність в професійній діяльності.

2. Психологічне благополуччя є одним з важливих чинників, що впливає на ефективність діяльності психолога-консультанта. Психологи-консультанти, що мають високий рівень само актуалізації, є більш ефективними професіоналами і відповідно вбачають більше джерел для росту у особистості клієнта, а також сприймають клієнтів у більш позитивному ключі. Крім того, було підтверджене припущення про те, що індивіди, які обирають своїм фахом професію психолога, будуть