ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В.Н.КАРАЗІНА

Єгоров Андрій Ігоревич

УДК 330.111.66

ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО

ПОТЕНЦІАЛУ В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ

НА ОСНОВІ ФІСКАЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

08.01.01 - економічна теорія

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, доцент

Лазаренко Володимир Євгенович,

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України,

професор кафедри економічної теорії

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, доцент

Яременко Олег Леонідович,

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії та економічних методів управління

кандидат економічних наук

Тодріна Інна Валеріівна, Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури, доцент кафедри економічної теорії

Провідна установа: Львівський національний університет ім. Івана Франка

Міністерства освіти і науки України, кафедра економічної

теорії, м. Львів

Захист відбудеться “20” вересня 2002 р. о 1600 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.01 у Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. 5-67.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, 8 поверх.

Автореферат розісланий “5” серпня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.М. Соболєв

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема інвестування, управління формуванням і реалізацією інвестиційного потенціалу у перехідній господарській системі належить до найактуальніших для вітчизняної економічної теорії і практики, що пояснюється наступним.

По-перше, базовою тенденцією глобальної економіки є її перехідність. Україна інтегрується у світове співтовариство, коли останнє само зазнає безліч трансформацій, змінює пропорції між елементами відтворювального процесу. Загальний вектор цих трансформацій націлений на становлення ринкового господарства; проте досвід різних країн свідчить про нелінійність і різну факторну базу перехідних процесів. Опис факторів ринкового переходу, діючих на окремих національних рівнях, стає важливою задачею економтеорії.

По-друге, набуття Україною свого місця у міжнародному розподілі праці ускладнюється системною кризою національного господарства. Тому ключовою проблемою розвитку країни стає зміна моделі господарського функціонування, перехід на якісно нові механізми розвитку. А такі цілі вимагають визначити засоби їх досягнення, і в першу чергу підвести під них стійку фінансову базу. Головні елементи такої бази включають процеси створення додаткового продукту, його заощадження, нагромадження і використання (через інвестування). При цьому саме інвестиції є найважливішим засобом забезпечення структурних зрушень на мікро- і макрорівнях, інструментом активізації виробничих одиниць, тому відновлення нормальної інвестиційної діяльності суб`єктів економіки стає головним напрямом стабілізації ринкових перетворень пострадянського суспільства. Інвестиції торкаються найглибокіших засад господарської поведінки, тому їх вивчення знаходиться у центрі уваги економічної науки.

Однак наявність у вітчизняної інвестиційної сфери потенціалу даної якості не означає його автоматичної реалізації. Найсерйознішим бар`єром тут виступає глибока полікриза, що позбавляє її можливостей виконати своє головне призначення - мобілізацію різних форм заощаджень та полегшення їх трансформації у доступні для виробництва фінансові ресурси. Прояви цієї кризи не зводяться лише до ресурсних дефіцитів, а включають і інституціональну складову - слабку мотивацію суб`єктів пострадянської економіки до продуктивного використання навіть наявних у них обмежених інвестиційних коштів та відсутність уявлень про модель інвестиційних процесів, яка потрібна нинішній Україні.

В світлі цього на перший план сучасного етапу ринкової трансформації виходить пошук конструктивних шляхів подолання інвестиційної кризи, виявлення оптимальних механізмів регулювання інвестиційних процесів, тобто процесів формування і реалізації всіх джерел сукупного інвестиційного потенціалу (ІП) національної економіки. В умовах пострадянського господарства ця оптимізація не може бути автоматичною: тут потрібно активне управління інвестиційними процесами з боку держави - єдиного економічного суб`єкту, що має мотиви й одночасно засоби для комплексного впливу на всіх потенційних інвесторів і реципієнтів капіталовкладень. А головним управляючим інструментом для держави є бюджетна система. Тому проблема вдосконалення фіскальних механізмів державного регулювання реформи інвестиційної галузі набуває особливого значення.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Різні аспекти відтворювального процесу завжди були у центрі економічної науки. Нею накопичено значний досвід пізнання внутрішніх законів і ролі механізму капіталотворення у розвитку різних господарських систем.

Серед дослідників інвестицій - видатні економісти-теоретики минулого. Проблеми формування і реалізації інвестиційних ресурсів отримали аналіз у працях М.Туган-Барановського, В.Леніна, Й.Шумпетера, У.Ростоу, Р. Харода, П.Самуельсона. У 80-90-х рр. плідними були компаративістські підходи до вивчення управління відтворювальним процесом у різних господарських системах у працях Б.Губського, П.Завліна, А. Махмудова, Г.Александера, У.Шарпа.

В цілому у розробці проблем формування і реалізації ІП, активізації інвестиційних процесів у перехідній пострадянській економіці були досягнуті значні успіхи. Нині вони розвиваються зусиллями українських, російських (Бочаров В., Водянов А, Гаврилюк О., Галуза С., Геєць В., Герасимчук Н., Єрмошенко Н., Кваснюк Б., Лукінов І., Тодріна І., Холопов А, Яковець Ю.) й іноземних (Бонд С., Бромвіч М., Де Лонг Д., Морріс Д.) вчених.

Не меншими досягненнями відзначається пізнання оптимальних механізмів побудови фіскальної системи і політики. У працях І.Албегової, Л.Бабіча, Є.Балацького, О.Белякова, Ж.Кера, Н.Кузьменко, Г.П`ятаченка останніх 10 років були описані недоліки чинної фіскальної політики і виявлені форми кризи податково-бюджетної системи пострадянських країн, визначені оптимальні механізми перерозподілу ВНП через фінансову систему держави й оптимальні пропорції між різними видами доходів і видатків бюджетної системи.

Однак наявність чисельної літератури з інвестиційного фактора перехідної динаміки та фіскальної політики не означає вирішеності тут багатьох базових проблем. Вивчення цих сфер проводиться відокремлено, тому більшість економістів обмежується висновками про важливість вдосконалення процесів формування ІП і не розглядає засоби його використання для активізації пострадянських переходів, а також від аналізу управління інвестиціями з боку фіскальної системи держави. Для вирішення таких завдань потрібні інтегративні дослідження фінансової системи у розрізі формування і реалізації всіх джерел ІП з виробленням рекомендацій щодо ліквідації її недоліків, які поки що відсутні.

Актуальність і недослідженість вказаних проблем визначили вибір теми, мети і задач даної дисертаційної роботи.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертація є результатом самостійних досліджень автора, виконаних у межах планових НДР кафедри економічної теорії Харківського національного університету “Формування нового соціально-економічного ладу України” та “Інституційні засади ринкової трансформації інверсійного типу”.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертації - на базі аналізу сукупності відтворювальних відносин у різних типах господарських систем розкрити особливості розвитку інвестиційних процесів у перехідній економіці, виробити оптимальну модель фіскального управління цими процесами на різних етапах ринкової трансформації.

Виходячи із вказаної головної мети, визначено наступні конкретні задачі:

1. Теоретично обґрунтувати категорію “сукупний інвестиційний потенціал” та збудувати цілісне одноманітнерозуміння структури джерел його формування і напрямків витрачання.

2. 2. Вивчити особливості процесів формування і реалізації ІП у межах різних господарських систем та побудувати цілісну модель інвестиційних взаємодій у перехідній пострадянській економіці.

3. На підставі побудованої моделі визначити головні причини і фактори кризи інвестиційної політики сучасної української держави.

4. Проаналізувати можливі шляхи впливу фіскальної політики на інвестиційні процеси у національній економіці, виявити недоліки податково-бюджетної розбудови в Україні та обґрунтувати напрями його вдосконалення в інвестиційній галузі.

5. Сформувати систематизуватину сукупність заходів щодо реформування фіскального механізму управління інвестиційними процесами перехідної економіки.

Предмет і об`єкт дослідження. Об`єкт дослідження склали економічні відносини з приводу формування і реалізації джерел інвестиційного потенціалу. Предметом дослідження стали фіскальні механізми активізації інвестиційних процесів у перехідній економіці інверсійного типу.

Методологічна і емпірична основа роботи. Під час дослідження автор виходив із теоретичної спадщини кількох шкіл світової економічної науки: історична історичної школиа; вчення К.Маркса; теорійї інституціоналізму і соціально-еволюційного напрямку економтеорії; працьі сучасних українських і російських економістів-теоретиків та фінансистів.

Методологічну базу роботи склали загальнонаукові методи дослідження: системний (для опису механізму інвестування у різних економічних системах); теоретичного узагальнення (для викриття чинників змін інвестиційної ситуації у перехідній економіці та напрямів фіскальних реформ); аналізу і синтезу (для розкриття структури джерел ІП, цілей інвестиційної і фіскальної політики); порівняння й екстраполяції (для розкриття специфіки формування і реалізації ІП у пострадянській економіці); логічного моделювання (для прогнозування шляхів розв`язання конфлікту інтересів держави і бізнесу у фіскально-інвестиційній галузі). Крім того, застосовувались прикладні методи: єдність історичного і логічного (для розкриття причин кризи в інвестиційній сфері України); експертні (для опису шляхів адаптації іноземного досвіду фіскального впливу на інвестиційні процеси до пострадянських реалій); статистичні.

Інформаційну базу дослідження склали дані статистичних збірників і періодичних видань, а також статистичні матеріали, наведені в українській й іноземній науковій літературі з тематичних проблем дисертації. Широко використовувались укази Президента України, матеріали Верховної Ради і Кабінету Міністрів України.

Наукова новизна результатів дослідження, отриманих особисто дисертантом, полягає у наступному.

1. Проведено багатофакторну класифікацію інституціоналізації і господарського механізму інвестиційної сфери у суспільстві. На її основі:

- розкрито сутність категорії “сукупний інвестиційний потенціал” як єдності процесів його формування і реалізації;

- виявлено структуру інвестиційних взаємозв`язків у традиційних, ринкових, командних і перехідних економічних системах та показано конкретно-історичний характер розвитку інвестиційних процесів, що задаються двома інституціональними рисами макрогосподарського механізму кожного суспільства - ступенем домінування держави і прояву мотивацій до розширення виробництва у недержавних суб`єктів економіки.

2. Поглиблено систематизацію джерел ІП за рахунок їх розділення поділу за ступенем потенційної регульованості податково-бюджетними методами на: а) внутрішньонаціональні інвестиційні ресурси - у складі власних коштів держави і приватних суб`єктів економіки (виробничих підприємств, кредитних установ, населення), та б) ресурси нерезидентів - суб`єктів національної економіки (міжнародних фінансових організацій, іноземних урядів, банківських структур, промислових компаній і ФПГ).

3. Уточнено елементи теоретичного аналізу командно-ринкових перехідних процесів: зроблено висновок про обов`язковість цілеспрямованого управління господарською трансформацією з боку держави та розкрито ключову факторну роль ІП у формуванні траєкторії ринкового переходу.

4. На базі комплексного вивчення процесів формування і реалізації джерел ІП перехідної економіки:

- виявлено кризові тенденції розвитку інвестиційної ситуації й уточнено перелік задач інвестиційної політики держави у пострадянських країнах;

- розширено визначення фіскальної політики шляхом включення в інструменти її впливу на інвестиційні процеси митних платіжних заходів;

- класифіковано недоліки сучасної податково-бюджетної політики України в інвестиційній галузі на загальні (макрорівневі) і специфічні (такі, що негативно впливають на окремі джерела сукупного ІП), та обґрунтовано висновок про її неспроможність впливати на вирішення інвестиційних задач держави.

5. Сформовано “дерево цілей” фіскального управління інвестиційними процесами у ході ринкової трансформації, яке включає сприяння: максимізації залучення і мінімізації витрат власних інвестиційних коштів держави; “осіданню” у приватних суб`єктів економіки найбільшого обсягу накопичень нагромаджень та їх переходу в інвестиції; опосередненому управлінню цільовим використанням цих накопиченьнагромаджень. Проведено структурування цілей фіскальної політики за окремими джерелами сукупного ІП та показано доведено їх внутрішню відповідність інвестиційним задачам розвитку перехідної економіки.

6. З урахуванням недоліків фінансової і інвестиційної ситуації у перехідній економіці виявлено групи пріоритетних заходів з реформування механізму фіскального управління формуванням і реалізацією різних джерел сукупного ІП України, включаючи:

- створення адекватної сучасній структурі ВВП і доходів суб`єктів економіки інституційно-правової бази оподаткування;

- раціоналізацію структури податкових та інших обов`язкових вилучень;

- створення гнучких механізмів співпраці з іноземними інвесторами;

- підвищення абсорбційної спроможності реципієнтів реального сектору;

- оновлення концепції бюджетного фінансування національних інвестиційних пріоритетів і системи міжбюджетних відносин;

- податкове стимулювання фінансово-кредитних структур до залучення й інвестиційної реалізації заощаджень населення, а також податкову амністію тіньових і репатрійованих національних капіталів, що залучаються до економіки.

Положення, наведені у пп. 1, 5, 6, сформульовані автором вперше, а у пп. 2, 3, 4 - суттєво доповнюють наявні у науковій літературі та вносять до них часткову новизну.

Теоретична і практична значимість отриманих результатів. У дисертації поглиблено теоретичні положення про державне управління формуванням і реалізацією ІП у перехідній пострадянській економіці. Практичне значення результатів полягає у тому, що вироблені положення щодо вдосконалення механізму інтеграції інвестиційної і фіскальної політики доведені до прикладних рекомендацій, можуть застосовуватись при розробці документів з питань економічних реформ та у роботі суб`єктів економіки, і дозволяють:

- досягти максимізації залучення і мінімізації витрат власних коштів держави, що як вбудований регулятор застосовуються для стимулювання інвестиційних потоків в економіці;

- досягти максимізації формування приватних інвестиційних коштів;

- створити стійку мотивацію суб`єктів національної економіки до трансформації нагромаджень в інвестиції у пріоритети економічного розвитку;

- досягти забезпечити узгодження цілей інвестиційної політики с задачами інших напрямів економічної політики держави - монетарного, амортизаційного, інституціонального - та сформувати дійову систему управління інвестиційною сферою перехідної економіки.

Ряд узагальнень про особливості інвестиційних процесів у різних типах господарського середовища, причиниах і формиах кризи в інвестиційній сфері України, а також інституціональніих рисиах ринкової трансформації інфраструктурних галузей економіки застосовуються автором у викладанні курсів “Основи економічної теорії”, “Державне регулювання економіки” у Харківському національному університеті.

Особистий внесок здобувача в отримані результати. Усі наукові результати, викладені в дисертації та опубліковані у наукових виданнях України, отримані автором одноосібно. Внесок дисертанта у публікації, написані у співавторстві, відображено у переліку опублікованих праць наприкінці автореферату [п.п. 3; 5].

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження доповідалисяно й обговорено на 2 двох міжнародних науково-практичних конференціях: “Соціальні пріоритети ву транзитивній економіці” (Харків, 1999) та “Проблеми теорії і практики становлення соціально орієнтованої економіки.............” (Харків, 1999).

Публікації. Основні положення і висновкинаукові результати дисертаційного дослідження опубліковані у 55 наукових статтях (загальним обсягом 2,3...... друк.арк.), з них 4 статті у фахових наукових виданнях України обсягом 1,9 друк.арк., , у т.ч. 3 статтіі обсягом 1,5...... друк.арк. написані автором одноосібно. У 2..... статтях, написаних у співавторстві, частка автора складає 0,4..... друк.арк.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку літератури і додатку. Загальний обсяг дисертації - 175...... стор. машинопису, у т.ч. основний обсяг (вступ, основна частина, висновки) має 158..... сторіноку. Дисертація містить 9 таблиць та 2.... рисункиів. Список літератури включає 166 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність, визначено мету та завдання дослідження, його предмет, наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Теоретичні основи аналізу інвестиційного потенціалу у різних типах економічних систем” досліджено теоретичну сутність категорії “інвестиційний потенціал”, розкрито особливості його формування і реалізації в різних економічних системах, вироблено засади системної методології аналізу механізмів соціального регулювання інвестиційних процесів.

У дисертації в порівняльному аспекті вивчаються головні фактори й етапи розширеного суспільного відтворення, обґрунтовується, що головною проблемою цього процесу є ефективне використання додаткового продукту (тобто оптимізація механізмів його інвестування), які мають різні темпи і спрямованість у різних національних економіках, але завжди виходять із обмеженості ресурсів, що можуть бути вилучені з поточного споживання і націлені на розширення й модернізацію продуктивних сил. Автором показано, що вирішення цієї проблеми на рівні економічної теорії ставить 2 групи задач - вивчення змісту (структури і внутрішніх пропорцій) всіх видів інвестиційних ресурсів та виявлення діалектики механізмів їх формування і реалізації, а також доведено, що інтегральні характеристики цих задач містяться у категорії “інвестиційний потенціал” національної економіки.

Аналіз еволюції підходів до визначення інвестиційного потенціалу (ІП) дозволив виявити обмеженість наявних у вітчизняній й іноземній літературі його тлумачень, що полягає у розгляді ІП лише з точки зору його формування, без урахування здатності господарюючих суб`єктів освоїти (“абсорбувати”) інвестиції. Між тим досвід багатьох країн свідчить, що головним чинником недостатності розміру обсягу сформованих інвестиційних ресурсів є недоліки процесу їх реалізації - неготовність реципієнтів до інвестицій. Шляхом синтезу позицій вітчизняних й іноземних вчених дисертантом виробляється власне визначення ІП як міри спроможності національної економіки та її окремих суб`єктів без порушення господарських пропорцій і зниження інституціонально визнаного рівня споживання і попиту, забезпечити фінансування свого розширеного розвитку. Новизна такого визначення полягає у його системності, яка виявляється у 3 характеристиках:

- визнанні вторинності механізмів інвестування порівняно до рис загального макрогосподарського механізму будь-якої економічного системи;

- розумінні сутності ІП як єдності процесів формування і реалізації за пріоритетності другого процесу в механізмах соціального управління інвестиційною сферою;

- чіткій орієнтації економіко-теоретичних досліджень “інвестиційного потенціалу”: метою аналізу його формування має стати розкриття його структури (якнайповнішого переліку джерел), а аналізу процесу реалізації - виявлення механізмів трансформації різних форм заощаджень і накопичень в інвестиції та відбір з них найбільш ефективних у кожній національній економіці.

Згідно виявленій діалектиці вивчення категорії “інвестиційний потенціал” нами вироблено розширену сукупність джерел інвестиційних ресурсів - внутрішньонаціональних (у складі бюджетних і позабюджетних коштів держави, приватних підприємств, кредитних установ, ПФГ і населення) та зовнішніх (ресурси іноземних суб`єктів національної економіки: міжнародних фінансових організацій, іноземних урядів, кредитних установ, промислових компаній, корпорацій і ФПГ). Зроблено висновок, що у сучасному глобалізованому господарстві слід вести мову не про національний, а про більш широкий “сукупний інвестиційний потенціал” національної економіки.

Подальший аналіз було сфокусовано на розкритті особливостей процесу реалізації сукупного ІП у різних (традиційному, ринковому і командному) типах економічних систем - як передумові вироблення адекватних рекомендацій із вдосконалення механізмів інвестування в середовищі перехідної пострадянської економіки. У цій частині роботи були виявлені риси макрогосподарського механізму, які впливають на специфіку інвестиційних процесів в економіці (ступень домінування держави і прояву мотивацій до розширення виробництва у недержавних суб`єктів), а також визначені структура джерел, обмеження активізації й оптимальні пропорції між державним і саморегулюванням в інвестиційній галузі кожного суспільства.

Вивчення природи традиційної і командної економіки довело відсутність у них необхідного (мотиви до розширення виробництва) та достатнього (наявність власних джерел) умов для нагромадження й інвестиційного використання елементів продуктивних сил на мікрорівні Це дозволило визнати, що тут єдиним зацікавленим в інвестуванні господарським суб`єктом виступає держава. Так було обґрунтовано висновок про перетворення держави на “природно-домінантну” рушійну силу формування (нагромадження) і реалізації (вкладення і споживання) ІП. На базі авторської тези про “випадаення” інвестицій з системи відтворювальних потреб традиційного і командного виробництва було виявлено особливості здійснення інвестиційних процесів у цих економічних системах: примусовий характер інвестиційних відносин і централізація інвестиційних рішень; географічна локалізація і низька віддача капіталовкладень; намагання держави нарощувати лише власні вкладення при пригніченні інвестицій з недержавних джерел. Наявність вказаних рис довела об`єктивну неспроможність господарського механізму у цих системах вирішити головні інвестиційні задачі - формувати власні інвестиційні кошти на рівні окремих суб`єктів та оптимізувати використання сукупного ІП.

Аналіз поточного стану і відтворювального механізму індустріально-ринкової економіки, навпаки, довів, що тут поширюється мікрогосподарська потреба у накопиченні й інвестуванні як чиннику безперервного зростання продуктивних сил, тому і сама інвестиційна сфера різко нарощує обсяги капіталовкладень, структурує коло учасників і диверсифікує набір потенційних джерел інвестиційних ресурсів. Проте співставлення різних теорій індустріальної господарської динаміки призвело до висновку, що і в ринковій системі головну роль в оптимізації інвестиційних потоків грає держава - єдиний суб`єкт економіки, який має інтерес і важелі впливу одночасно на всі джерела національного ІП. Разом з тим нами доведено, що в ринковому середовищі суттєво змінюються задачі держави в управлінні інвестиційними процесами: його метою стає опосереднене стимулювання приватних (недержавних) суб`єктів економіки до створення і реалізації власних капіталовкладень.

У другому розділі “Інвестиційний потенціал перехідної пострадянської економіки: особливості формування і реалізації” вирішено три проблеми:

- розкрито інституційну природу і фактори посткомандних перехідних процесів;

- виявлено особливості розвитку інвестиційної ситуації у пострадянських країнах та оптимальні пропорції між державним і саморегулюванням інвестиційних процесів;

- визначено задачі інвестиційної політики держави й об`єктивні можливості їх вирішення засобами чотирьох головних напрямів державної економічної політики - монетарного, амортизаційного, інституціонального і фіскального.

Для розв'язання першої проблеми автором було проаналізовано діалектику перехідних процесів у межах індустріальної системи, виявлено чинники інституціональної трансформації ринкового типу у поточному та відтворювальному аспектах і показано місце серед них інвестиційної складової. Зроблені співставлення призвели до висновку про те, що саме у галузі відтворювального механізму пострадянська економіка є найбільш генетично близькою до традиційної і командної систем. У цьому зв`язку було обґрунтовано неминучість підвищення ролі держави в інвестиційних взаємодіях економічних суб`єктів, і на такій підставі дано характеристику господарського механізму і обмежень розвитку процесів формування і реалізації сукупного ІП перехідної економіки. Отримані результати дозволили розкрити сукупність реально досяжних цілей пострадянської держави в інвестиційній галузі та оцінити особливості інвестиційних процесів в Україні т.ін. країнах СНД. На думку дисертанта, до вказаних цілей інвестиційної політики насамперед відносяться такі: формування якнайбільшого обсягу власних інвестиційних ресурсів держави; раціоналізація використання цих ресурсів (управління їх реалізацією); формування максимальних накопичень і заощаджень приватних суб`єктів; стимулювання їх активності щодо трансформації накопичень в інвестиції; оптимізація спрямування недержавних інвестицій.

Нами доведено, що ці цілі являють собою вичерпний перелік інвестиційних завдань держави у трансформаційному командно-ринковому середовищі. Разом з тим, визначено, що головним бар`єром їх досягнення є низка негативних особливостей інвестиційних процесів у пострадянських країнах - як таких, що дістались у спадщину від соціалістичної епохи, так і таких, що виникли внаслідок деінститутування перехідного соціуму. Аналіз фактичного матеріалу по різним посткомандним країнам дозволив розподілити ці недоліки на дві групи - загальні (макрорівневі) та специфічні (такі, що впливають на окремі джерела сукупного ІП). Перші включають: різке зниження норми валового нагромадження і рівня інвестицій у ВВП; деградацію усіх джерел і структури сукупного ІП; різкий зріст вивезення капіталу; відсутність законодавчої бази по більшості форм інвестування. З урахуванням цих тенденцій сучасну ситуацію в інвестиційній сфері країн СНД було визначено як ресурсно-інституціональну кризу, сутність якої полягає у загостренні протиріччя між необхідністю структурної перебудови економіки, для якої потрібні масові капіталовкладення у життєздатні виробництва, і дуже слабкими мотиваціями до формування інвестиційних потоків всіма суб`єктами економіки.

До специфічних негативів інвестиційних процесів у пострадянських країнах віднесено:

- у галузі формування державних джерел фінансування інвестицій - двох-трьох разове зниження частки державного і місцевих бюджетів при збереженні фронтального (не селективного) бюджетного фінансування усіх видів інвестиційних проектів;

- у галузі формування недержавних інвестицій - неможливість одержання підприємствами прибутку й амортизації, достатніх для здійснення внутрішніх інвестицій, нездатність банків мобілізувати довгі пасиви і відсутність мотивів до їх націляння у реальний сектор, нерозвиненість інститутів фондового ринку, низьку схильність населення до заощадження і трансформації заощаджень в інвестиції, помилки у залученні іноземних інвестицій;

- у сфері реалізації інвестиційних ресурсів - стійке зниження абсорбційної здатності національних інвестиційних установ і реципієнтів інвестицій, низький рівень їх інвестиційних проектів, нерівномірний розподіл інвестицій за галузями і регіонами, погіршення пропорції між прямими і портфельними інвестиціями, суттєве викривлення дійсної інвестиційної привабливості підприємств, часті зміни процентної ставки, невизначеність прав власності, відсутність пріоритетів державної інвестиційної і структурної політики.

Розглянувши причини виникнення цих негативних тенденцій на різних етапах ринкової трансформації, дисертант обґрунтував сталий характер протиріч інвестиційної ситуації, таких як неадекватність потреби підвищення ролі підприємств у фінансуванні сукупних інвестицій постійному звуженню бази їх власних накопичень, суттєва переоцінка реальної ролі іноземних інвестицій у розвитку пострадянського господарства тощо. Звідси було зроблено висновок про об`єктивну неспроможність перехідної економіки, до завершальних етапів ринкової перебудови, створити умови для розширення формування і реалізації недержавної частини сукупного ІП. Таким чином підтвердилася теза про те, що реальне виправлення цієї ситуації можливе лише при активізації діяльності держави в інвестиційній сфері. Саме пострадянська держава здатна заповнити неминучий вакуум попиту й пропозиції інвестицій у перехідній економіці, а потому започаткувати становлення нової структури джерел формування і напрямів використання сукупного ІП та виступити гарантом їх інститутування у суспільстві. Однак для цього необхідна радикальна перебудова цілевказання інвестиційної політики - з завдань, які стояли перед нею у традиційній і командній системах на такі, які є характерними для індустріально-ринкової економіки.

Дисертант довів, що стратегічною метою інвестиційної політики пострадянської держави ємусить її остаточне переведення з методів прямого (адміністративного) впливу на інвестиційну діяльність суб`єктів економіки на опосереднені інструменти регулювання останньої; але досягнення даної мети має бути поступовим, тобто у тактичному плані пройти через фазу “випинання” адміністративних важелів переборення нинішньої інвестиційної кризи.

У цьому зв`язку в дисертації було піддано порівняльному аналізу інструментарій та об`єктивні можливості впливу на інвестиційні процеси з боку різних напрямів державної економічної політики. Автором було виявлено, що значення монетарної політики полягає у здатності створювати фінансові передумови для інвестиційної активності всіх суб`єктів національної економіки, шляхом: вироблення норм накопичення і рівнів заощаджень у ВВП, адекватних стратегічним цілям і темпам поточного зростання економіки; виявлення можливостей досягнення цих норм самою економікою та визначення глибини державного втручання; створення фінансової макростабілізації; прямого підвищення абсорбційної здатності економічних суб`єктів (інвесторів і реципієнтів) до зовнішніх вкладень.

Важливу роль в антикризовому регулюванні перехідної економіки грає інституціональна політика, спрямована на створення поведінських передумов покращення національного інвестиційного клімату. Такі передумови формуються одночасно за кількома напрямами: поширення правового поля інвестиційної співпраці суб`єктів економіки; раціональне розміщення за регіонами і галузями інститутів інвестиційної інфраструктури; вдосконалення організаційної бази приватизації, реприватизації і контролю за використанням держвласності.

Потужним інструментом активізації інвестиційних процесів є й амортизаційна політика держави, яка здатна прямо впливати на масштаби сукупного ІП через його найбільшу складову - інвестиційні ресурси підприємств шляхом інвентаризацій і переоцінок основних фондів, застосуванням різних норм амортизації та заходів кредитного і податкового контролю за цільовим використанням коштів амортизаційних фондів.

Третій розділ “Фіскальні механізми державного управління інвестиційним потенціалом економіки України” присвячено визначенню місця фіскальної політики в механізмах державного управління інвестиційними процесами та оцінці потенційних можливостей її впливу на активізацію і оптимізацію сукупного ІП перехідної економіки. На цій базі у заключній частині розділу конкретизуються недоліки нинішньої моделі фіскальної політики та виробляються рекомендації щодо пріоритетних цілей і заходів реформування механізму її впливу на інвестиційні процеси в економіці Україні.

Аналіз структури і співвідношення монетарного, амортизаційного й інституціонального напрямів економічної політики держави показав, що всі вони включають суттєву фіскальну (податково-бюджетну) складову як у галузі свого грошового забезпечення, так і притаманних заходів. Констатована “включеність” фіскальних інструментів у всі інші механізми управління економікою дозволила дисертанту обґрунтувати ключову роль податково-бюджетної політики в активізації й оптимізації інвестиційних процесів.

Далі аналіз фокусується на виявленні потенціалу (обмежень, цілей й інструментів) фіскального впливу на різні джерела сукупного ІП. Передумовою цього стало вироблення авторського визначення фіскальної політики шляхом віднесення до неї, крім визнаних податкових інструментів, сфери митного регулювання дій суб`єктів економіки. На такій базі було розширено перелік можливостей фіскального регулювання ІП і згідно виявленій структурі його джерел розподілено всі відомі фіскальні важелі на загальні (впливаючі на всі джерела інвестицій) і специфічні (регулюючі динаміку окремих джерел сукупного ІП).

Наступним кроком у дослідженні елементів механізму фіскального регулювання інвестиційних процесів стала побудова ієрархічного “дерева цілей” фіскальної політики в управлінні процесами формування і реалізації ІП (рис.1). Аналіз показав внутрішню відповідність цих фіскальних цілей головним інвестиційним задачам розвитку економіки, завдяки чому дисертант дійшов важливого висновку про наявність об`єктивного підґрунтя для інтеграції фіскальної й інвестиційної політики пострадянської держави.

Але якими є реальні можливості для такої інтеграції з огляду на нинішній стан у фіскальній галузі України? Для вирішення цієї проблеми було визначено особливості (переважно негативні) чинної моделі податково-бюджетної політики і системи. Згідно з методикою дослідження, ці особливості було систематизовано шляхом їх розподілу на загальні (макрорівневі) та кілька груп локальних (впливаючих на окремі джерела сукупного ІП).

Узагальнення результатів аналізу дозволило віднести до загальних особливостей такі: хибність базових принципів фіскальної політики (податкового авансування і пріоритетності пільг перед зниженням податкових ставок) та її невідповідність сучасній структурі ВВП і доходів суб`єктів перехідної економіки); протиріччя цілей і заходів фіскальної політики; хаотичність перетворень оподаткування (відсутність єдиної податкової концепції); постійна зміна податкового законодавства; надвисокий реальний рівень платіжних ставок.

Поряд із вказаними загальними особливостями чинної фіскальної політики пострадянських держав, у роботі конкретизуються локальні негативи її впливу на формування і реалізацію окремих джерел сукупного ІП. До них, на думку дисертанта, слід віднести такі: нераціональну структуру податкової системи; завищений централізм міжбюджетних відносин; обмеження каналів поповнення дохідних частин інвестиційних бюджетів; недосконалість процедур співпраці з крупними іноземними і вітчизняними кредиторами; нерозвиненість фондового ринку і ринку державних цінних паперів; відсутність концепції національних інвестиційних пріоритетів і нормативної бази їх бюджетного фінансування.

Головним результатом дослідження нинішньої податково-бюджетної системи пострадянських держав став висновок про цілковите позбавлення останньої каналів потенційного впливу на позитивне вирішення яких-небудь інвестиційних завдань, а тому - доведення принципової неможливості її інтеграції з інвестиційною політикою.

Цим зумовлена потреба перехідних економік у кардинальному реформуванні фіскальної політики й особливо механізму взаємозв`язку між нею та сферою формування і реалізації джерел сукупного ІП. Тому підсумковий параграф присвячено виробленню рекомендацій щодо шляхів і заходів такого реформування на різних етапах перехідного періоду.

На першому етапі метою запропонованих заходів має стати проведення внутрішньої перебудови базових принципів самої фіскальної політики і системи за свідомого збереження державної домінанти у сфері безпосереднього інвестування. Результатом цього етапу стане певна активізація формування приватних джерел ІП. Тому на другому етапі ринкового переходу реформаційні заходи слід почати спрямовувати назовні - на переборення загальних (макрорівневих) недоліків впливу фіскальної політики на державні (процеси формування і реалізації) і недержавні (процес реалізації) джерела сукупних інвестицій, а також на певне обмеження держмонополії на здійснення капіталовкладень. І лише на третьому (завершальному) етапі складуться умови для становлення системи інституціонального саморегулювання інвестиційних зв`язків суб`єктів перехідної економіки. Для цього етапу пропонуються заходи, націлені на ліквідацію недоліків впливу фіскальної політики на процеси формування і реалізації окремих джерел недержавного сукупного ІП.

Аналіз цілей і змісту виявлених реформаційних заходів показав їх суперечливість, зміщеність у часі, здатність лише в кінцевому підсумку синтезуватися у механізмі інтеграції фіскальної й інвестиційної політики пострадянської держави. У поточному ж плані вони будуть конфліктно взаємодіяти. Тому метою реформ має стати системність її проведення, що передбачає не прискорений перехід до західних моделей фіскального регулювання інвестиційних процесів, а “обхідний маневр” - послідовне перетворення самої фіскальної політики та механізмів її впливу на різні джерела сукупного ІП транзитивної економіки.

Запропонована у дисертації сукупність заходів фіскально-інвестиційного реформування дозволяє приймати обґрунтовані рішення щодо найбільш адекватних інституціональному середовищу кожного етапу ринкового переходу шляхів фіскального впливу держави на оптимізацію інвестиційних потоків. Разом з тим дослідження виявило, що передумовою успіху впровадження цих заходів є реалістичність бачення об`єктивних обмежень розвитку інвестиційних процесів - тих максимальних показників, яких вони можуть досягти згідно з дійсними особливостями пострадянської трансформаційної економіки.

ВИСНОВКИ

Головною сферою виникнення капітальних ресурсів, застосовуваних на посткризовий розвиток народного господарства, є сфера інвестиційної взаємодії суб`єктів перехідної економіки. Як складне макроекономічне утворення, інвестиційна сфера прямо впливає на всі показники господарського розвитку. Провідна роль цієї галузі в активізації економіки означає, що задача підвищення ефективності має бути насамперед віднесена до неї самої. А це вимагає від економічної теорії виявлення чинників оптимізації 2 нерозривних інвестиційних процесів - формування і реалізації всіх джерел сукупного інвестиційного потенціалу національної економіки. При цьому обмеженість інвестиційних ресурсів в Україні змушує надати пріоритет таким факторам, що здатні дати швидкий ефект. До них належить управління інвестиційним потенціалом з боку держави - єдиного суб'єкту перехідної економіки, що має мотиви і засоби для впливу на всіх інвесторів і реципієнтів капіталовкладень. А головним управляючим інструментом держави є податково-бюджетна система. Тому вдосконалення фіскальних механізмів державного регулювання реформи інвестиційної сфери набуває особливого значення для ринкової трансформації.

Комплексність інвестиційних процесів змушує й аналіз підвищення їх ефективності проводити з позицій системного розгляду сфери інвестицій як галузі, що розвивається у межах, встановлюваних рисами макрогосподарського механізму. При цьому важливим моментом вироблення концепції ІП є розуміння його як синтезу процесів формування і реалізації - установка на неможливість досягти зростання інвестиційних коштів суб`єктів без покращення їх спроможності абсорбувати капіталовкладення.

Системний розгляд ІП у дисертації дозволив зробити низку важливих висновків.

1. Сукупний ІП є інтегральним результатом взаємодій учасників відтворювального процесу кожного типу суспільства, тому виробити його чітке визначення можна лише шляхом послідовного аналізу особливостей процесів його формування і реалізації у різних економічних системах. Лише такий підхід дозволяє ґрунтовно відповісти на питання про структуру джерел, об`єктивні межі активізації і засоби управління інвестиційним потенціалом.

У такому аналізі ми з`ясували, що у традиційній і командній економіці відсутні необхідне (мотивація приватних суб`єктів до розширення виробництва) та достатнє (джерела) умови для процесів накопичення й інвестиційного використання елементів продуктивних сил, тому єдиним зацікавленим в інвестуванні господарським агентом виступає держава, що стає “природно-монопольною” рушійною силою процесів формування і реалізації ІП.

У ринковій економіці, напроти, зростає мікрогосподарська потреба в інвестуванні як факторі зростання продуктивних сил, тому і сама інвестиційна сфера нарощує обсяги капіталовкладень, структурує коло учасників інвестиційної діяльності. Тому ринкове середовище максимально диверсифікує джерела формування і реалізації інвестиційних ресурсів.

Вивчення інституціональної природи перехідної пострадянської економіки показало її найбільшу спорідненість з традиційною і командною системами саме у відтворювальному механізмі. У цьому зв`язку було обґрунтовано необхідність підвищення ролі держави в оптимізації формування і реалізації всіх джерел сукупного ІП. Але з іншого боку, задачі переходу до ринкової моделі макрогосподарського механізму вимагають докорінної перебудови чинних функцій і засобів державного регулювання інвестиційних процесів. Управляючі функції держави мають полягати не у створенні надмірної регулятивної інфраструктури інвестиційної сфери, а в стимулюванні мотивації недержавних суб`єктів економіки до формування джерел інвестиційних ресурсів, їх трансформації у реальні інвестиції і спрямовуванні цих вкладень до пріоритетних галузей. Тому пострадянським державам слід перейти від прямого адміністративного впливу на інвестиційну діяльність суб`єктів економіки до опосереднених інструментів її регулювання, серед яких на перше місце висувається проведення комплексу фіскальних заходів. В світлі цього нами були вирішені кілька задач теорії відтворення:

2. Виявлено загальні та специфічні (по окремим джерелам сукупного ІП) недоліки нинішньої інвестиційної ситуації у пострадянській економіці, а також пояснено їх причини. До перших належать: різке зниження норми валового нагромадження і рівня всіх видів інвестицій у ВВП; деградація всіх джерел і структури сукупного ІП; різке зростання вивозу капіталу; відсутність законодавчої бази за більшістю форм інвестування. До специфічних негативів інвестиційних процесів було віднесено:

- у формуванні державних інвестицій – зниження частки державного і місцевих бюджетів при збереженні фронтального бюджетного фінансування інвестиційних проектів;

- у формуванні недержавних інвестицій - неможливість одержання підприємствами прибутку й амортизації, достатніх для здійснення внутрішніх інвестицій, неспроможність банків мобілізувати довгі пасиви і відсутність мотивації до їх спрямування у реальний сектор, нерозвиненість фондового ринку, низька схильність населення до заощадження і трансформації заощаджень в інвестиції, помилки у залученні іноземних інвестицій;

- у сфері реалізації інвестиційних ресурсів - зниження абсорбційної спроможності національних інвестиційних установ і реципієнтів інвестицій, низький рівень інвестиційних проектів, нерівномірний розподіл інвестицій за галузями і регіонами, погіршення пропорції між прямими і портфельними інвестиціями, недосконалість форм залучення зовнішніх вкладень, часті зміни процентної ставки, відсутність пріоритетів державної інвестиційної політики.

Спільний розгляд цих негативів інвестиційної ситуації дозволив викрити протиріччя її розвитку на різних етапах ринкової трансформації та аргументувати висновок, що єдиною реальною силою, здатною виправити цю ситуацію, є держава. Лише вона здатна започаткувати становлення нової структури джерел формування і напрямів використання національного ІП, та стати гарантом її інститутування у перехідній економіці. Тому далі було:

3. Вироблено внутрішньо узгоджене “дерево цілей” інвестиційної і фіскальної політики держави, адекватне особливостям інвестиційної ситуації і структурі джерел ІП у перехідній економіці, та показана їх генетична схожість. Серед головних цілей фіскальної політики в інвестиційній сфері, зокрема, виділено погодження цілей інвестиційної політики з задачами інших напрямів економічної політики держави, і таким чином - формування дієвої системи управління інвестиційною сферою перехідної економіки (рис.1).

4. Визначено недоліки чинної фіскальної системи і політики України в інвестиційній галузі. Їх розподілено на загальні