ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Міністерство внутрішніх справ України
Національний університет внутрішніх справ
ЄРМОЛЕНКО Дмитро Олександрович
УДК 342.716 (477)
ПРАВОВИЙ СТАТУС ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
В УКРАЇНІ ЯК СОЦІАЛЬНІЙ ДЕРЖАВІ
Спеціальність 12.00.01 – Теорія та історія держави та права;
історія політичних і правових вчень
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Харків – 2002
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ МВС України
Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент
Шульга Анатолій Матвійович,
Національний університет внутрішніх справ
МВС України, кафедра теорії і історії
держави та права, доцент
Офіційні опоненти - доктор юридичних наук, професор
Колодій Анатолій Миколайович,
Національна академія внутрішніх справ України,
кафедра конституційного права, начальник
кандидат юридичних наук, доцент
Богачова Людмила Леонідівна,
Національна юридична академія ім. Ярослава
Мудрого, кафедра теорії держави та права, доцент
Провідна установа – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького
НАН України (м. Київ)
Захист відбудеться “ 19 ” квітня 2002 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 в Національному університеті внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27).
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27).
Автореферат розісланий “ 18 ” березня 2002 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Кириченко В.Є.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що в сучасній Україні як державі пострадянській, посттоталітарній наслідком зламу адміністративно-командної системи колишнього СРСР, розбудови ринкових відносин, започаткованих реформ в усіх сферах суспільного і державного життя є не тільки руйнування старих економічних структур, але й втрата звичних, хоч й часто ілюзорних духовних орієнтирів – справедливості, рівності, моральності. Втрата загальновизнаних цінностей, як відомо дезорганізує суспільство, веде до його поляризації, розколу.
Такий “стан речей”, загалом уся низка соціально-економічних, політичних та інших проблем, що притаманні сучасній Україні, потребують теоретичних розробок, котрі можуть сприяти її подальшому прогресивному розвитку.
Будь-яке суспільство може успішно розвиватись тільки спираючись на чітко позначені цілі, на науково вивірену модель життєустрою. Сьогодення України характеризується відсутністю у повній мірі чіткого уявлення про контури суспільства, котре необхідно побудувати в Україні. Зокрема, зроблені тільки перші кроки, які чітко репрезентують позицію держави щодо соціально-економічного статусу громадянина в умовах ринкових відносин. Хоча останнє – одна з найважливіших проблем, пов’язаних з соціальним захистом людини, принципами взаємовідносин держави і людини в посттоталітарному суспільстві.
Зазначене свідчить про нагальну потребу щодо узагальнення накопиченого теоретичного, емпіричного матеріалу та обґрунтування вирішення проблеми формування нової концепції взаємовідносин держави й людини, якою сьогодні є концепція соціальної держави.
Важливе місце в дисертаційному дослідженні посідають положення, які розробили в своїх працях видатні мислителі й науковці минулого: Аристотель, Г. Гегель, І. Кант, Дж. Кейнс, Б. Констан, С. Котляревський, Дж. Локк, Ж.Ж. Руссо, А. Сміт та інші. Дисертант при написанні роботи опирався на наукові праці таких вчених, як С.С. Алексєєв, В.С. Андрєєв, С. Завадський, Т.І. Заславська, М.Г. Кобець, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, С.О. Комаров, В.В. Копєйчиков, О.Е. Лейст, О.А. Лукашева, О.В. Малько, Н.І. Матузов, О.С. Піголкін, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович, Дж. Роулс, І.М. Сирота, О.Ф. Скакун, Б. Сташків, Ю.М. Тодика, Ф. Фабриціус, Ф. Хайєк, Х. Цахер, М.В. Цвік, І.В. Яковюк та інші.
Зв‘язок роботи з науковими програмами, планами, темами полягає в тому, що тема роботи затверджена кафедрою теорії та історії держави та права Університету внутрішніх справ МВС України та вченою радою цього ж навчального закладу.
Мета і завдання дослідження полягають у комплексному аналізі проблеми прав людини в соціальній державі та наступному практичному застосуванні отриманих даних з використанням теоретичного й емпіричного матеріалів.
Для досягнення зазначеної мети перед дослідником були поставленні такі головні завдання:
-
проаналізувати стан наукової розробки проблеми соціальної держави та прав людини на сучасному етапі досліджень;
-
вивчити історичний аспект появи та розвитку концепції соціальної держави як у зарубіжному, так у вітчизняному законодавстві;
-
визначити поняття та ознаки соціальної держави;
-
дослідити співвідношення соціальної держави з правовою державою, “державою благоденства”, соціалістичною державою, громадянським суспільством та соціальною політикою;
-
розкрити сутність соціально-економічних прав людини та їх значення в соціальній державі;
-
висвітлити особливості гарантій забезпечення соціально-економічних прав людини у соціальній державі;
-
сформулювати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення процесу розбудови України як соціальної держави.
Методологічною основою дисертації є діалектичний метод пізнання державно-правових процесів і явищ, що дозволяє розглянути їх у розвитку та взаємозв’язку, виявити усталені напрямки і закономірності. Проблема правового статусу людини і громадянина у соціальній державі велика і багатогранна, носить міжгалузевий характер і у своєму вивченні передбачає застосування цілого ряду наукових методів: системність, об’єктивність, історизм; системно-структурний і фундаментальний підходи; органічна єдність теорії і практики; поєднання критичного і раціонального, конструктивного, порівняльно-ретроспективного, історичного та логічного підходів.
Історичний підхід передбачає вивчення явищ у їх розвитку, а також виявлення зв’язку минулого і сьогодення. Даний метод застосовувався при вивченні становлення ідей щодо соціальної держави у вітчизняній та зарубіжний політико-правовій думці.
Системний підхід при дослідженні правового статусу людини і громадянина та соціальної держави передбачає їх комплексний аналіз як систем; у взаємному зв’язку з іншими системами.
Системність вивчення теми неможлива без застосування синергетичного наукового напрямку, який розглядає правовий статус людини і громадянина та соціальну державу в сукупності їх елементів.
Належні результати дає використання елементів політологічного аналізу. Це, в першу чергу стосується питань соціальної політики держави.
Надзвичайно важливим є порівняльний метод, який дозволяє ефективно використати все розмаїття правового досвіду при виявленні співвідношення соціальної держави та “держави благоденства”, правової держави, соціалістичної держави, громадянського суспільства.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правовий статус людини і громадянина в соціальній державі.
Предметом дослідження є теоретико-правові аспекти правового статусу людини і громадянина в контексті побудови в Україні соціальної держави.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що робота є у незалежній Україні вперше здійсненим з позиції загальної теорії держави та права комплексним дослідженням на монографічному рівні прав людини у контексті соціальної держави.
Наукову новизну дослідження репрезентують, як видається, наступні положення дисертації:
-
визначення соціальної держави, як заснованої на принципах соціальної справедливості, рівності і свободи надкласової, правової держави, з розвиненим громадянським суспільством, в якій всебічно гарантовані гідний людини прожитковий мінімум, соціальне забезпечення, загальний підйом добробуту і соціально-економічні права громадян, існує налагоджений, нескладний і досяжний механізм їх практичної реалізації і захисту;
-
класифікація сучасних світових конституцій у залежності від відображення соціальної орієнтації держави;
-
порівняльна характеристика соціальної та правової держави;
-
аргументи, що наголошують на “надкласовості” соціальної держави;
-
аналіз спільних рис та відмінностей соціальної і соціалістичної держави, соціальної держави та “держави благоденства”;
-
класифікація гарантій забезпечення соціально-економічних прав людини в соціальній державі;
-
обґрунтування необхідності створення в Україні, на підставі ст. 125 Конституції України, соціальних судів, які б здійснювали судочинство у соціальних справах (вирішення спорів з питань загальносоціального страхування і по виконанню законів з соціальних питань);
-
рекомендації щодо вдосконалення процесу розбудови в Україні соціальної держави.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки і рекомендації можуть бути використані:
-
в сфері науково-дослідної діяльності – для подальшого вивчення проблеми соціальної держави і прав людини в соціальній державі;
-
у правотворчості – для започаткування в Україні соціальних судів;
-
у навчальному процесі – при підготовці відповідних підрозділів підручників і навчальних посібників, викладанні курсів “Теорія держави та права”, “Політологія”, “Конституційне право”, у науково-дослідній роботі викладачів, аспірантів, студентів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії держави та права Університету внутрішніх справ МВС України у 1997 - 2000 рр., на засіданнях кафедри теорії та історії держави та права Запорізького державного університету у 2000 - 2001 рр., на науково-практичній конференції “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” у Гуманітарному університеті “ЗІДМУ” у 2000 р. на щорічній міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті професора К.Г. Федорова у 1997 та 2001 рр.
Окремі аспекти дослідження використані автором у процесі викладання навчального курсу “Теорія держави та права”.
Структура дисертації визначена її метою та завданнями, логікою дослідження, включає вступ, два розділи, п‘ять підрозділів та висновки.
Загальний обсяг дисертації складає 158 сторінок, список використаної літератури нараховує 202 джерела.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення в чотирьох наукових статтях, три з яких опубліковані у фахових виданнях.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається його мета і завдання, відзначається теоретична та практична значимість, його наукова новизна, коротко формулюються основні положення, які виносяться на захист, вказується зв‘язок дослідження з навчальними та методичними планами, розкривається його структура.
У розділі першому “Загальнотеоретична характеристика соціальної держави”, який включає два підрозділи дається загальне визначення поняття соціальної держави, розкриваються її ознаки, співвідношення з поняттями: правова держава, соціалістична держава, громадянське суспільство, ”держави благоденства”, соціальна політика держави; аналізується сучасне законодавство щодо соціальної державності, обґрунтовуються рекомендації щодо вдосконалення процесу розбудови в Україні соціальної держави.
У першому підрозділі “Поняття та основні ознаки соціальної держави” автором здійснюється ґрунтовний аналіз існуючих в юридичній літературі підходів до соціальної держави.
Робиться короткий екскурс в історію розвитку конституціоналізму з тим, щоб наочно продемонструвати те, що феномен соціальної державності прямо пов‘язується з проголошенням певного набору соціальних прав у всіх випадках без виключення.
Проаналізувавши сучасні зарубіжні конституції автор приходить до висновку, що їх, в залежності від відображення соціальної орієнтації держави можна розділити на три групи. До першої групи належать конституції, які прямо називають державу соціальною. До другої групи можна віднести конституції, які містять різні формулювання про цілі соціальної держави. Третя група – це конституції, які не мають указівок на соціальні цілі, але використовують формулу “держави благоденства”.
Найбільш важливою умовою функціонування соціальної держави є наявність правової держави. Очевидно, що тільки в державі, в якій “організація і діяльність державної влади в її взаємовідносинах з індивідами і їх об'єднаннями заснована на праві і йому відповідає” можливе реальне рішення цілей і задач, що стоять перед соціальною державою. У світовій правовій думці вже давно і міцно закріпився термін, що уперше з'явився в Конституції ФРН, - “соціальна правова держава” (Sozialer Rechtsstaat), таким чином законодавець об'єднав ці два політико-правових явища в одне. На думку автора, не дивлячись на тісний діалектичний взаємозв'язок цих двох понять, юридична наука повинна розглядати терміни соціальна і правова держава окремо. Це необхідне, передусім, тому, що ці терміни мають різний державно-правовий зміст: правова держава - це форма здійснення державної влади, що функціонує на основі права, а поняття соціальної держави відображає суть держави, тобто стійку загальну спрямованість діяльності, пов'язану із забезпеченням загальносоціальних інтересів. Окрім того, Конституція України, на відміну від Конституції ФРН, ці поняття називає як відносно самостійні, формально-логічно їх не об’єднує.
Ще однією важливою умовою функціонування соціальної держави у вітчизняній літературі вважається наявність громадянського суспільства. На думку автора, тільки держава з розвиненим громадянським суспільством може претендувати на те, щоб називатися соціальною. Громадянське суспільство розглядається не тільки як гарант послідовного і безперервного розвитку цивілізації, але і як найважливіша умова, гарант існування і розвитку соціальної держави.
Наступною умовою функціонування соціальної держави є наявність “середнього класу”. Численність “середнього класу” - основа основ міцності соціальної держави і стабільного розвитку громадського суспільства. У соціальній державі “середній клас” і велика частина народу настроєні в дусі збереження й множення основних традицій, соціально-етичних зв'язків, що скріпляє народ. У таких умовах відношення народу до держави виражається більш усього в підтримці демократичних інститутів і ясних соціальних перспектив розвитку, у скептичному відношенні до соціального авантюризму, прозекторства й виявам диктаторства.
Словосполучення “середній клас” взято автором в лапки свідомо, бо соціальній державі чуже саме поняття “клас”, в тому значенні, в якому воно вживалося в радянській політико-юридичній літературі. Соціальна держава відійшла від класового розуміння суті держави. Ще в 1964 році А.І. Денісов головною характерною особливістю соціальної держави називав його “надкласовість”.
При характеристиці соціальної держави дуже часто використовується поняття справедливості, а точніше соціальної справедливості. У наш час подають досить різні оцінки ролі соціальної справедливості та її визначення. Для відомого американського філософа, професора Гарвардського університету Джона Роулса “справедливість - це перша достойність соціальних інститутів, так же як істинність, правдивість — достойність систем мислення”. Дж. Роулс сформулював два критерії, яким, на його думку, має відповідати справедливе суспільство. По-перше, це принцип рівного права для всіх членів суспільства на основні свободи. По-друге, це принцип диференціації, за яким відносна економічна рівність може існувати лише в тих межах, у яких вона сприятиме досягненню ще вищого абсолютного рівня життя для найменш спроможних членів суспільства. Саме такий підхід до соціальної справедливості найбільш відповідає сучасній соціальній державі. Однак не всі вчені погоджуються з такою точкою зору. Сучасний австро-американський економіст і політолог Ф.Хайєк стверджує, що спроби здійснити соціальну справедливість на практиці є несумісними із суспільством вільних людей. У буденній свідомості справедливість ототожнюють з рівністю, але Ф.Хайєк вважає, що справедливим може бути лише те суспільство, де є свобода індивіда.
Як бачимо, рівність в її співвідношенні зі свободою є непростою проблемою соціальної держави, особливо якщо розглядати рівність і свободу з точки зору соціальної справедливості. Складність, як справедливо відмічає С.С. Алексєєв, складається, насамперед, у визначенні початкового принципу, що обумовлює співвідношення “економічної свободи” і “втручання держави у вільну економічну діяльність”. У науці склалося два підходи до даної проблеми.
З одного боку, теорія індивідуальної свободи людини і обов'язки держави гарантувати цю свободу від втручання будь-кого (в тому числі і себе). Головне - економічна і особиста свобода, а політичні права є лише засобом, що її забезпечує. Однак така свобода, зрештою, породжує нерівність. Прихильники індивідуальної свободи (А. Сміт, С. Мілль, Б.Констан, Д. Локк і інші) розуміли це, але вважали свободу вищою цінністю, а державне невтручання - головною умовою її забезпечення.
З іншого боку, теорія, що не заперечувала значення індивідуальної свободи, але прагнула поєднувати її з рівністю. Основоположником цієї концепції був Руссо, що вважав, що принципу рівності повинне бути підпорядковане все, в тому числі і влада, задача якої забезпечення рівності. Тут чітко проступає не тільки негативне розуміння свободи (від втручання держави), але і її позитивний аспект - право громадянина на певні дії держави, пов'язані, зокрема, із забезпеченням рівності. Але соціальній державі, на думку автора найбільш відповідає теорія ліберального егалітаризму, запропонована Дж. Роулсом, яку ми розглянули вище.
Чи не найважливішою ознакою соціальної держави є реальне забезпечення своїм громадянам соціально-економічних прав. Передусім це стосується права на гідний людині прожитковий мінімум, соціальне забезпечення, загальний підйом добробуту.
Таким чином, розглянувши ознаки соціальної держави, ми пропонуємо наступне визначення: соціальна держава - це заснована на принципах соціальної справедливості, рівності і свободи надкласова, правова держава, з розвиненим громадянським суспільством, в якій всебічно гарантовані гідний людини прожитковий мінімум, соціальне забезпечення, загальний підйом добробуту та інші соціально-економічні права громадян, існує налагоджений, нескладний і досяжний механізм їх практичної реалізації і захисту.
У другому підрозділі “Сучасна Україна як соціальна держава: досвід та перспективи розвитку” розглядається сучасний стан розбудови в Україні соціальної держави.
Проголошення України соціальною державою (ст. 1), вважає автор, безумовно, є кроком вперед у розвитку української державності, однак, воно ще не означає, що держава дійсно є соціальною, а лише свідчить про наміри держави та спрямування її соціальної політики. Таким чином, можна зробити висновок, що положення ст. 1 Конституції можна розцінювати лише як програмну установку, оскільки в нинішніх умовах держава не має ні довготривалої соціальної політики, ні стабільної економіки, ні інших умов для повноцінного здійснення соціальної функції.
Проаналізувавши законодавство України, що закріплює соціальну спрямованість держави, можна зробити висновок, що в Конституції України та законах України досить детально і різнобічно відображені гарантії щодо соціального розвитку держави, забезпечення її населення. Але крім проголошення необхідно їх організаційне впровадження та фінансове забезпечення, а також стабільні прояви законопослушності у населення. Так якраз у цих питаннях у нас далеко не все гаразд.
Щодо вдосконалення процесу розбудови в Україні соціальної держави, автор пропонує зосередити зусилля на таких напрямках і питаннях:
-
припинення падіння рівня життя населення та розшарування, створення умов для продуктивної праці, зростання заробітної плати і реальної купівельної спроможності людей;
-
розробка ефективного механізму зайнятості, що забезпечив би перепрофілювання та вихід від системи прихованого безробіття;
-
диференційований підхід до розмірів пенсії відповідно до трудового стажу, якості праці та розмірів заробітної плати працюючих;
-
створення в подальшому ефективно діючої системи соціального страхування;
-
забезпечення життєздатності найбільш вразливих груп населення;
-
призупинення руйнування та розвиток освіти, науки, культури, системи медичного обслуговування
-
вирішення хоча б на мінімальному рівні житлової проблеми.
У другому розділі “Соціальна держава та правовий статус людини та громадянина”, який містить три підрозділи, розглядається поняття та зміст правового статусу людини та громадянина; дається визначення соціально-економічним правам людини; розглядаються найбільш важливі соціально-економічні права людини та гарантії їх забезпечення.
У першому підрозділі “Правовий статус людини та громадянина: поняття та структура” автор визначає що він розуміє під терміном “правовий статус людини та громадянина”, характеризує особливість правового статусу людини та громадянина в соціальній державі, а також розкриває найбільш важливі особисті та політичні права і свободи у соціальній державі.
Характеризуючи категорію “правовий статус особи”, вчені, як правило визначають її як сукупність прав, свобод, обов‘язків особи, що визнаються і гарантуються державою. Тобто основним елементом правового статусу особи є її конституційні (основні) права і обов‘язки. Автор приходить до висновку, що поняття “конституційні права та обов‘язки” і “основні права та обов‘язки” вживаються як рівнозначні. Принаймні, ті самі права можуть бути конституційними (за формою закріплення) і одночасно основними (за характером, роллю тощо).
Що стосується визначення конституційних (основних) прав і свобод людини і громадянина, то й тут вчені, як правило одностайні, визначаючи їх як невід‘ємні найбільш важливі права і свободи, що належать йому від народження (в належних випадках внаслідок його громадянства), що захищаються державою, складають ядро правового статусу особи і мають вищу юридичну силу.
Існує декілька наукових класифікацій конституційних (основних) прав і свобод людини і громадянина. М.П.Карєва пропонує підрозділяти їх на: соціально-економічні права, рівноправність громадян, демократичні свободи. Л.Д.Воєводін виділив наступні групи: права громадян в сфері соціально-економічного культурного життя, права громадян в сфері державного і суспільно-політичного життя, права громадян в сфері індивідуальної свободи. М.І. Хавронюк пропонує виділити три блоки: перший переважно пов’язаний з правом на життя, другий – з правом на свободу і третій – з правом на повагу до гідності людини. Автор схиляється до традиційної класифікації конституційних (основних) прав і свобод людини і громадянина: особисті, політичні і соціально-економічні. Саме така класифікація властива Загальній Декларації прав людини 1948 р.
Однак всі права і свободи невіддільні одне від одного і взаємопов'язані. Так, наприклад, право на життя у широкому розумінні охоплює право на достатній життєвий рівень, на охорону здоров’я, на безпечне для життя довкілля тощо. Право на свободу передбачає не тільки незастосування до людини свавільного арешту, а й можливість вільно обирати собі місце проживання і громадянство, вільно займатися підприємницькою діяльністю, виражати свої погляди, користуватися рідною мовою тощо. Тому таке розділення носить чисто умовний характер і, мабуть, недаремно розробники Конституції України обійшли класифікацію прав і свобод людини і громадянина.
У другому підрозділі “Соціально-економічні права людини – мета діяльності соціальної держави” дається характеристика соціально-економічним правам людини, як найбільш важливим в соціальній державі. Закріплення і забезпечення саме соціально-економічних прав і свобод людини одні автори називають задачею соціальної держави, інші – її ознакою.
Соціально-економічні права знайшли втілення в найважливіших міжнародно-правових актах – Загальній Декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права. Визначення соціально-економічних прав жоден з цих нормативно-правових актів не дає, більш того Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права комою в назві відокремлює поняття соціальні та економічні права, але не вказує на їх відмінності. Деякі вчені також розглядають соціальні та економічні права окремо. Але через складність чіткого відокремлення соціальних і економічних прав одне від одного, автор вважає, що їх треба розглядати спільно та пропонує наступне визначення - соціально-економічні права людини – це передбачені правовими нормами і гарантовані державою можливості поведінки конкретних суб'єктів у сфері виробництва і розподілу матеріальних благ, покликані забезпечити задоволення економічних і тісно пов'язаних з ними духовних потреб і інтересів людини.
Ключовим принципом соціально-економічних прав в соціальній державі, навколо якого шикується вся їх система, є принцип відповідальності соціальної держави за забезпечення прожиткового мінімуму. Одним з перших в Європі ідея про право людини на гідне існування висловив російський філософів В.Соловйов. У подальшому ця ідея знайшла своє відображення в працях Л.Новгородцева, Л.Петражицького, С.Котряревського, Б.Чічеріна. Сьогодні це положення сформульовано в п. 1 ст. 25 Загальної Декларації прав людини: “кожна людина має право на життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, який необхідний для підтримки здоров‘я і добробуту його самого і його родини”.
Однак проголошення права на достатній життєвий рівень не достатньо, необхідно визначитися з формами забезпечення цього права. Представники концепції соціальної держави бачать вихід в розподілі національного прибутку. Тому ще одним основним принципом, на якому базуються соціально-економічні права людини в соціальній державі можна назвати розподіл прибутку від заможних верств населення потребуючим.
Цей принцип знаходить своє втілення в праві на соціальне забезпечення, яке гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.
Система соціального страхування, на думку І.М. Сироти, включає в себе економічні і правові аспекти.
З економічної точки зору, соціальне страхування являє собою частину прибутків підприємств і суб’єктів підприємницької діяльності, призначених для соціального забезпечення працівників у випадках, передбачених законодавством. Тому воно нерозривно пов’язане з розвитком економіки. Зміцнення економіки надає прямий вплив на збільшення прибутків підприємств і відрахування коштів на соціальне страхування. У свою чергу, соціальне страхування впливає на підвищення ефективності господарської діяльності підприємств шляхом поліпшення матеріального положення працівників.
З правової точки зору, соціальне страхування являє собою встановлену державою і врегульовану нормами права систему соціального захисту працездатних і непрацездатних громадян при настанні страхових випадків, передбачених законодавством.
Таким чином, соціальне страхування можна визначити як основне джерело і одну із форм матеріального забезпечення громадян у разі хвороби, нещасного випадку, а також в старості, шляхом перерозподілу коштів від працездатних – непрацездатним, побудоване на принципі солідарності поколінь і нерозривно пов’язане з трудовою діяльністю людини в народногосподарському комплексі держави.
Крім права на соціальне забезпечення, в соціальній державі великого значення набувають і інші соціально-економічні права: право на власність, право на підприємницьку діяльність, трудові права (право на працю, право на страйк, право на відпочинок), право на освіту, охорону здоров’я та інші.
Третій підрозділ “Гарантії забезпечення соціально-економічних прав людини” присвячений системі норм, принципів, умов і вимог, що забезпечують в своїй сукупності дотримання соціально-економічних прав людини.
Сила і життєвість прав і свобод людини полягає в тому, що вони не тільки проголошуються, але і гарантуються. Частіше за все гарантії прав і свобод людини підрозділяють на дві групи: загальні та спеціальні або юридичні. Але кажучи про класифікацію гарантій саме соціально-економічних прав людини треба звернути увагу на їх особливості та на значимість їх в соціальній державі. Тому всю систему гарантій забезпечення соціально-економічних прав людини автор пропонує умовно підрозділити на державно-правові та міжнародно-правові.
Найважливішою державно-правовою гарантією забезпечення соціально-економічних прав і свобод є, на нашу думку, існування соціальної держави. Як уже відзначалося вище, важливою задачею соціальної держави є саме забезпечення соціально-економічних прав. Це означає, що кожна держава, закріплюючи в конституції соціальну орієнтацію, має на увазі проведення ряду заходів спрямованих на забезпечення соціально-економічних прав і свобод. Характерною в цьому смислі є Конституція Російської Федерації, що у ст. 7, проголошуючи соціальну державу, указує, що її головною метою є досягнення добробуту людини і суспільства, забезпечення гідного життя і вільного розвитку людини.
Іншою державно-правовою гарантією соціально-економічних прав людини в соціальній державі є судовий захист. По українським законам в суд можна оскаржити майже будь-які рішення та дії органів соціального захисту населення. Це говорить про те, що тепер судді розглядають ще й справи, які стосуються соціального захисту населення. Правовідносини в цій сфері регулюються великою кількістю законів та підзаконних актів. Розібратися в них дуже важко. Тому судді при розгляді справ, які стосуються соціальних прав громадян, відчувають утруднення і свою залежність від спеціальних органів соціального захисту населення. Вихід з цього становища один – створення соціальних судів.
Дуже цікавий з цього приводу досвід ФРН, де соціальні суди вже давно стали важливою складовою частиною соціальної держави. Соціальні суди в ФРН здійснюють судочинство у соціальних справах. Вони розглядають публічно-правові спори з питань загальносоціального страхування і по виконанню законів з соціальних питань. Систему соціальних судів у соціальних справах у ФРН утворюють суди трьох рівнів: суд у соціальних справах (палати), який діє як суд першої інстанції; земельний суд у соціальних справах (сенати) займається розглядом апеляцій; федеральний суд у трудових справах (великий сенат і сенати) має право змінити або відмінити рішення будь-якого соціального суду.
Важливою правовою гарантією захисту прав людини є відповідальність за їх порушення. Ефективність цієї гарантії визначається багато в чому тим об'ємом засобів правового захисту, який є в розпорядженні особистості для відстоювання своїх законних прав і інтересів. У зв'язку з цим не можна не сказати про те, що об'єм правових засобів захисту значно розширяється внаслідок підключення до національних, внутрідержавних правозахисних інститутів і органів системи міжнародної юстиції. У цьому випадку мова йде про міжнародно-правові гарантії соціально-економічних прав людини, закріплені в ряді універсальних і реґіональних міжнародно-правових документів.
У висновках викладені основні теоретичні підсумкові положення, що випливають із результатів дисертаційного дослідження, а саме:
1.
Не зважаючи на те що вперше формула соціальної держави з’явилась лише в післявоєнній конституції ФРН, основні ідеї соціальної держави, такі як соціальна захищеність, соціальна справедливість, закріплювалися у нормативних актах і раніше (Веймарська конституція 1919 р., імперська конституція Німеччини 1871 р., Французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р., Декларація незалежності США 1776 р., Велика Хартія вільності 1215 р.).
2.
Сучасні світові конституції в залежності від відображення соціальної орієнтації держави можна умовно поділити на три групи. До першої групи можна віднести конституції, в яких держава прямо вказується соціальною. До другої – конституції які містять різні формулювання про цілі соціальної держави. До третьої – конституції в яких використовується формула “держави благоденства”. Конституція України належить до першої групи.
3.
Не дивлячись на тісний діалектичний взаємозв'язок понять “соціальна держава” і “правова держава”, юридична наука повинна розглядати ці терміни окремо. Це необхідне, передусім, тому, що ці терміни мають різний державно-правовий зміст: правова держава - це форма здійснення державної влади, що функціонує на основі права, а поняття соціальної держави відображає суть держави, тобто стійку загальну спрямованість діяльності, пов'язану із забезпеченням загальносоціальних інтересів. Окрім того, Конституція України, на відміну від Конституції ФРН, ці поняття називає як відносно самостійні, формально-логічно їх не об‘єднує.
4.
Громадянське суспільство виступає як найважливіша умова, гарант існування і розвитку соціальної держави. Соціальна держава є політичною аналогією громадянського суспільства. Тому їх взаємодія складається за правилами співвідношення форми і змісту.
5.
Соціальна держава - це заснована на принципах соціальної справедливості, рівності і свободи надкласова, правова держава, з розвиненим громадянським суспільством, в якому всебічно гарантовані гідний людини прожитковий мінімум, соціальне забезпечення, загальний підйом добробуту і соціально-економічні права громадян, існує налагоджений, нескладний і досяжний механізм їх практичної реалізації і захисту.
6.
Співвідношення соціальної держави і соціальної політики держави можна визначити наступним чином. Соціальна політика – це пріоритетний напрямок діяльності соціальної держави, а соціальна держава, в свою чергу, - це суб‘єкт здійснення соціальної політики.
7.
Концепції соціальної держави та "держави благоденства" мають ряд спільних рис, насамперед це відноситься до основоположних принципів, які, загалом, у обох концепцій однакові, але мають і ряд відмінностей. По-перше, концепція “держави благоденства” в конфлікті між рівністю і свободою визнає пріоритет рівності; звідси слідує висновок, що в даній концепції акцент ставиться на соціальні гарантії за рахунок особистої свободи, тоді як концепція соціальної держави як ліберально-демократична модель віддає перевагу свободі. По-друге, у протилежність теоретикам “держави благоденства”, теоретики соціальної держави розглядають діяльність держави як допоміжний засіб, що застосовується нарівні з іншими. По-третє, прихильники концепції соціальної держави вважають, що втручання “держави благоденства” в економічне життя зайшло дуже далеко, тоді як держава, передусім, повинна створювати поле діяльності для вільної ініціативи особистості і лише у другу чергу піклуватися про добробут громадян.
8.
Співвідношення концепцій соціальної та соціалістичної держави можна охарактеризувати наступним чином. Концепції мають ряд спільних рис, а саме – базуються на принципі соціальної справедливості; основною ідеєю є регулювання ринкових відносин. Але й мають ряд відмінностей – на відмінну від соціальної держави, соціалістична негативно ставиться до приватної власності; концепція соціалістичної держави заснована на класовій боротьбі, тоді як соціальна держава є надкласовою. Головна відмінність соціальної держави від соціалістичної полягає в наявності ліберально-демократичної моделі розвитку.
9.
Співвідношення концепцій соціальної та соціалістичної держави можна охарактеризувати наступним чином. Концепції мають ряд спільних рис, а саме – базуються на принципі соціальної справедливості; основною ідеєю є регулювання ринкових відносин. Але й мають ряд відмінностей – на відмінну від соціальної держави, соціалістична негативно ставиться до приватної власності; концепція соціалістичної держави заснована на класовій боротьбі, тоді як соціальна держава є надкласовою. Головна відмінність соціальної держави від соціалістичної полягає в наявності ліберально-демократичної моделі розвитку.
10.
Проголошення України соціальною державою (ст. 1 Конституції України), безумовно, є кроком вперед у розвитку української державності, однак воно ще не означає, що держава дійсно є соціальною, а лише свідчить про наміри держави та спрямування її соціальної політики. Тобто положення Конституції щодо соціальної держави можна розцінювати лише як програмну установку, оскільки в нинішніх умовах держава не має ні довготривалої соціальної політики, ні стабільної економіки, ні інших умов для повноцінного здійснення соціальної функції.
11.
Поняття “людина” і “особа” відрізняються один від одного не за обсягом, а за змістом, в тому сенсі, що суттєве значення має соціальна природа людини, яку відображає поняття “особа”, що вказує на зв’язок людини з соціальними законами її буття.
12.
Не дивлячись на спори деяких авторів (Вітрук Н.В) про співвідношення термінів “правовий статус людини” і “правове положення людини”, ці поняття етимологічно співпадають, це слова-синоніми.
13.
Також рівнозначними і взаємозамінними можна вважати терміни “конституційні права і обов’язки” і “основні права і обов’язки”. Однакові за змістом права можуть бути конституційними (за формою закріплення) і одночасно основними (за характером, роллю тощо).
14.
На думку багатьох авторів (Фарбер І.Є. та інш.) розмежування прав людини і прав громадянина всередині держави “позбавлене практичного значення”. Проте Конституція України розрізняє права людини і права громадянина, пов’язуючи останні з інститутом громадянства (ст. 4 Конституції України).
15.
Конституційні (основні) права і свободи людини і громадянина можна визначити як закріплені у Конституції (Основному Законі) невід’ємні, як природжені, так і виникаючі лише за умов наявності громадянства, найбільш важливі права і свободи особи, що складають ядро її правового статусу, гарантованого державою.
16.
Існує багато класифікацій основних прав і свобод людини, але більшість авторів схиляється до традиційної класифікації, яка властива Загальній Декларації прав людини: 1) особисті; 2) політичні; 3) соціально-економічні.
17.
Не дивлячись на те, що деякі автори розглядають соціальні та економічні права окремо, ми вважаємо, що вони, звичайно, не співпадають, але настільки близькі один до одного, що логічно було б об’єднати їх загальним поняттям – “соціально-економічні права”.
18.
Соціально-економічні права людини і громадянина можна визначити як передбачені правовими нормами і гарантовані державою можливості поведінки конкретних суб'єктів у сфері виробництва і розподілу матеріальних благ, покликані забезпечити задоволення економічних і тісно пов'язаних з ними духовних потреб і інтересів людини.
19.
Ключовим принципом соціально-економічних прав в соціальній державі, навколо якого шикується вся їх система, є принцип відповідальності соціальної держави за забезпечення прожиткового мінімуму, визнання і гарантування якого є важливою задачею соціальної держави.
20.
Ще одним важливим принципом, на якому базуються соціально-економічні права людини в соціальній державі, є розподіл національного прибутку.
21.
Право громадян на соціальний захист гарантується державним соціальним страхуванням, яке можна визначити як основне джерело і одна з форм матеріального забезпечення громадян у разі хвороби, нещасного випадку, а також в старості, шляхом перерозподілу коштів від працездатних – непрацездатним, побудоване на принципі солідарності поколінь і нерозривно пов’язане з трудовою діяльністю людини в народногосподарському комплексі держави.
22.
Всю систему гарантій забезпечення соціально-економічних прав можна умовно поділити на державно-правові гарантії, до яких треба віднести соціальну політику держави, судовий захист тощо, і міжнародно-правові.
23.
Згідно із чинним законодавством України, судді розглядають справи, які стосуються соціального захисту громадян. Правовідносини у цій сфері регулюються великою кількістю законів та підзаконних актів. Розібратися в них дуже важко. Наприклад, тільки питання пенсійного забезпечення регулюються законами: “Про пенсійне забезпечення”, “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”, “Про державну службу” тощо. Тому судді при розгляді справ, які стосуються соціальних прав громадян, відчувають ускладнення і свою залежність від спеціальних органів соціального захисту населення, до який звертаються за консультацією. Вихід з цього становища один – створення соціальних судів, оскільки провести спеціалізацію в самих судах важко.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1.
Єрмоленко Д.О. Гарантії забезпечення соціально-економічних прав людини в сучасній Україні як соціальній державі// Науковий вісник ЗДУ. – 2001. - №3. – С.111-117.
2.
Єрмоленко Д.О. Загальнотеоретична характеристика соціальної держави// Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. – 2001. - №2. – С. 76-80.
3.
Єрмоленко Д. Співвідношення соціальної та правової держави// Підприємництво, господарство і право. – 2001. - № 8. – С. 95-96.
4.
Єрмоленко Д.О. Співвідношення “соціальної держави” і “держави благоденства” // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. - № 7 (3 частина). – С. 27-30.
Єрмоленко Д.О. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальній державі. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01. – Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. – Національний університет внутрішніх справ МВС України, Харків, 2002.
Дисертація присвячена теоретико-правовим аспектам правового статусу людини і громадянина в контексті розбудови в Україні соціальної держави.
Вивчається історичний аспект появи та розвитку концепції соціальної держави як у зарубіжному, так і у вітчизняному законодавстві.
Сформульовано визначення соціальної держави, її ознаки та умови функціонування. Досліджено співвідношення соціальної держави та “держави благоденства”, правової держави, соціалістичної держави, громадянського суспільства, соціальної політики держави.
Розкриваються особливості правового статусу людини і громадянина саме в соціальній державі, значення соціально-економічних прав і свобод, гарантії щодо їх забезпечення.
Аналізується сучасний стан розбудови в Україні соціальної держави, пропонуються конкретні рекомендації щодо удосконалення цього процесу.
Ключові слова: правовий статус, соціальна держава, людина, громадянин, соціальне забезпечення, правова держава, громадянське суспільство, конституційні (основні) права і свободи.
Ермоленко Д.А. Правовой статус человека и гражданина в Украине как социальном государстве. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01. – Теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Национальный университет внутренних дел, Харьков, 2002.
Диссертация посвящена теоретико-правовым аспектам правового статуса человека и гражданина в контексте построения в Украине социального государства.
Анализируется состояние научной разработки проблем социального государства и прав человека на современном этапе исследований.
Изучается исторический аспект появления и развития концепции
