Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського

Філатов Анатолій Сергійович

УДК 141.7+141.201+141.155

Екологічні параметри свободи особистості

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Сімферополь - 2002

Дисертаціею є рукопис

Робота виконана на кафедрі політичних наук Таврійського національного університету

ім. В.І. Вернадського

Науковий керівник: доктор філософських наук, доцент

Габрієлян Олег Аршавірович,

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського

завідувач кафедри політичних наук

Офіційні опоненти доктор філософських наук, професор

Кальной Ігор Іванович,

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського

завідувач кафедри соціальної філософії

кандидат філософських наук, доцент

Казак Анатолій Петрович,

Кримський державний аграрний університет,

завідувач кафедри філософії

Провідна установа Дніпропетровський національний університет,

кафедра філософії, Міністерство освіти і науки

України, м. Дніпропетровськ

Захист відбудеться “ 21 січня 2003 р. о 14 г. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.01 Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: 95007 м. Сімферополь, вул. Ялтинська,4, конференц-зал

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: 95007 м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 4

Автореферат розісланий 17 грудня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради О.І. Кремінський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема соціальної свободи особистості безпосередньо пов’язана з умовами розвитку суспільства. Саме свобода, в даному контексті, являє собою цілісність, що відображає сутнісні якості соціального статусу особистості. При цьому статус особистості загалом визначається можливостями і рівнем реалізації нею своїх нахилів і спрямувань у тій чи інший сфері діяльності.

Однією з відмінних ознак сучасного етапу соціально-історичного розвитку є високий ступінь самостійності соціальних суб’єктів, – як суспільства в умовах природного середовища, також і окремої особистості в межах соціальної системи.

Ступінь автономності суспільства і якість його стану безпосередньо пов’язані з екологічними (енвайронментальними) умовами реалізації людиною своїх сутнісних сил і можливостей в процесі соціальної діяльності. В цьому випадку соціальна свобода уявляється як вираз індивідуальної самості особистості в процесі діяльності за визначених умов довкілля. Звідси виникає необхідність в таких дослідженнях, що дозволять показати як, яким чином і в якій мірі навколишні умови впливають на соціальну свободу та статус особистості. Цілком природно, що, характеризуючи зазначену проблему, нам необхідно буде активно використовувати дані досліджень соціально-історичного процесу, визначальним фактором в розвиткові якого є реалізація діяльнісних якостей особистості. В той же час, для особистості можливості реалізації її діяльнісних якостей в екологічному середовищі багато чим обумовлені межами і ступенем розвитку соціуму. Це загалом визначає умови реалізації соціальної свободи особистості.

Дослідження соціальної свободи особистості в сучасному світі актуалізується у зв’язку з творчою функцією людини стосовно природного довкілля. Розгляд соціальної свободи в контексті діяльності людини в екологічному середовищі обумовлюється глобальністю та значущістю екологічних проблем для людства. Особливе значення такого типу дослідження мають для України, яка зіткнулась із екологічною катастрофою Чорнобиля, яка сталася в багатьом внаслідок людських помилок у процесі екологічної діяльності. Проблеми сучасної екології розповсюджуються на всі сфери суспільного життя та види людської діяльності – як матеріальні, так і духовні. Цей висновок виникає на основі наступних фактів: по-перше, тотальної взаємозалежності людини і природи; по-друге, обов’язкової взаємодії природних і соціальних систем; по-третє, формування у сучасному світі соціоприродної системи, якісно відмінної від історично попередніх, яка є результатом соціальної діяльності Homo creatur (людини нового типу, суттєво відрізняющегося від Homo sapiens та Homo sapiens sapiens); і, по-четверте, встановлення взаємозв’язку неорганічної та органічної (включаючи людину) природи в межах ноосфери.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Аналіз сучасних досліджень із проблем взаємодії людини і природи, соціально-історичного розвитку суспільства, соціальної діяльності та свободи особистості дозволяє представити рівень розробленості теми, якій присвячена дисертація. У той же час, знайомство з роботами низки вітчизняних і зарубіжних авторів дозволило уточнити і сформулювати деякі деталі, визначення, поняття і положення дисертаційного дослідження.

При огляді літератури з теми дисертації ми сконцентрували увагу на аналізі найбільш значущих для нашого дослідження визначення термінів, понять і категорій. У цьому випадку характеристика категоріального апарату дисертаційної роботи відбувалась на ґрунті визначеної традиції, що склалася в соціально-філософській літературі, завдячуючи роботам Т. Ґоббса і М. Вебера (визначення суспільства), М.А. Бердяєва і П. Тейяр де Шардена (категорія свідомості), М.Я. Данілевського (визначення культури і цивілізації), В.І. Вернадського (ноосфера), М. Хайдеггера (екологічна діяльність), І. Пригожина та І. Стенгерс (системна організація суспільства, сінергетика, проблеми нового мислення).

Категоріальний апарат дисертаційного дослідження будувався також із використанням наробіток і позицій таких авторів, як Ю.К. Плєтніков (поняття діяльності та праці), І.Т. Фролов (поняття особистості, індивіда, індивідуальності), Г.О. Бачинський, М.М. Моісеєв, Ю.В. Олейніков, О.І. Салтовський, О.Д. Урсул, (екологія, екологічні обмеження, екологічний імператив), І.В. Бичко, О.А. Габрієлян, І.І. Кальной, О.М. Кpутова, Ф.В. Лазарєв, В.М. Сагатовський (поняття соціальної діяльності та свободи особистості), Б.О. Грушин, Г.Г. Ділігенський, О.К. Улєдов (суспільна та індивідуальна свідомість).

У результаті огляду позицій авторів з актуальних проблемних питань дисертаційного дослідження є підстави зробити наступний висновок. З одного боку, існує багатий історико-філософський матеріал, на який можна спиратися та використовувати в процесі дослідження. З другого боку, залишається достатньо широкий простір для самостійної дослідницької діяльності з визначення взаємообумовленості елементів тріади “природа – суспільство – людина” і ступеня соціальної свободи суб’єктів діяльності в системі взаємодії цієї тріади.

Серед концепцій, що розробляють періодизацію соціальної історії і висловлюють якість взаємодії людини і природи найбільш актуальними є марксистська та Е. Тоффлера. У рамках цих концепцій прописується також проблема соціальної свободи особистості в різні періоди соціально-історичного розвитку. У марксистській – цілком ясними і з визначеної системої аргументації, а у Тоффлера – лише крізь призму соціальної (насамперед предметно-практичної) діяльності. Однак, стосовно мети і задач нашого дослідження ці концепції, навіть за їх внутрішнього непротиріччя, не дають чітких крітеріїв запропонованої ними соціально-історичної періодизації. Тому виникає необхідність більш глибокого дослідження соціально-історичного процесу та визначення його епохально-типологічних рівней, а також і характеристики історичних ступенів соціальної свободи особистості, як найбільш глибокого висловлення можливості реалізації індивідуального потенціалу в процесі діяльності в рамках екологічного середовища.

Теорії категоричного імперативу І. Канта та екологічного імперативу Н. Н. Моісеєва дозволяють окреслити мотиви людської діяльності, в т. ч. в екологічному середовищі. Ці мотиви Н.Н. Моісеєв вбачає, насамперед, в сфері моральності особистості. Думається, що цим не вичерпується екологічний імператив соціальної діяльності, та на цій проблемі ми особливо зупинимося в нашому досліджені, тим більш, що вона безпосередньо пов’язана з темою дисертації.

Недостатньо розробленими до сьогодні залишаються проблеми, пов’язані з визначенням основних параметрів взаємодії суспільства і природи, факторів їх мінливості в процесі соціально-історичного розвитку. Почасти соціальна свобода розглядається ізольовано і диференційовано, без огляду на обумовленість соціального статусу особистості універсальними ознаками соціально-історичної епохи та типового способу взаємодії людини з природними процесами. Значний інтерес у цьому плані становить характеристика визначених способів взаємодії людини з природою. Дослідження в цьому напрямку дозволять вияснити не тільки специфіку екологічних умов, у межах яких розгортається людська діяльність, особливостей формування екологічного середовища, але й дати оцінку ступеня соціальної свободи особистості.

Дисертація побудована таким чином, щоб за можливістю найбільш повно забезпечити пошук методологічних основ розв’язаня окреслених проблем, які в значному ступіні ініціюються роботами вказаних вище вітчизняних і закордонних філософів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась згідно комплексної цільової програми № 0194.У.043134 “Вдосконалення змісту та методики викладання філософських дисциплін у ВУЗі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України”; з урахуванням положень, відображених у конкурсі на участь в мегапроекті “Вища освіта: лідерство для прогресу”, що проводиться Міністерством освіти і науки України спільно з Міжнародним фондом “Відродження”.

Мета та задачі дослідження. З урахуванням зазначеної актуальності метою цього дослідження є визначення впливу способу та якості взаємодії суспільства і природи на стан людини, в тому числі, її соціальну свободу, що визначається екологічними умовами діяльності особистості. Втілення окресленої мети передбачає розвязання визначених задач, серед яких найбільш значущими є:

- характеристика перетворювальної діяльності людини, що спрямована на освоєння природного середовища та створення умов для реалізації сутнісних якостей і творчого потенціалу особистості, її соціальної свободи;

- відображення рівнів освоєння людиною природи як зовнішньої, так і своєї власної, в процесі соціальної діяльності;

- розробка терміна екологічні параметри”, що означає характер та якість визначених умов довкілля для людини;

- визначення екологічного імперативу у широкому значенні, як детермінація параметрів і меж соціальної діяльності особистості якістю та принципами освоєння та створення людиною ойкумени – екологічного середовища;

- визначення соціальної свободи особистості як філософської категорії, що відображає її цілісність і означає можливості та якості діяльності особистості в екологічному середовищі.

Об’єктом дослідження є діяльність особистості в екологічному середовищі.

Предметом дисертаційного дослідження виступає система відносин суб’єкта в екологічному середовищі в процесі реалізації ним соціальної свободи, яка обумовлена екологічним імперативом і має відповідні параметри реалізації.

Методологічні основи дослідження. Методологічною основою даного дослідження виступає системний підхід. Описання та характеристика досліджуємих соціальних об’єктів за системними ознаками дає можливість аналізувати складну соціальну проблему з урахуванням взаємовиявлення усіх її компонентів.

До числа методологічних основ нашого дослідження належать принципи розвитку та історизму. Принцип розвитку передбачає розгляд будь-якого соціального явища в контексті його генези, становлення та еволюції. З цієї позиції розглядається проблема соціальної свободи особистості та специфіка її реалізації в процесі соціальної діяльності в межах екологічного середовища. Історизм, як принцип пізнання, дозволяє досліджувати події та явища в їхньому становленні та функціонуванні, в органічному зв’язку з умовами, які забезпечують їх генезу.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження міститься в постановці та розв’язанні проблеми взаємодії суспільства та природи, що побудована на основі реалізації діяльнісних якостей людини в екологічному середовищі та її соціальної свободи. Як результат дослідження зазначеної проблеми формулюються положення та висновки, що окреслюють наукову новизну дисертаційної роботи:

- під час дослідження історичного процесу взаємодії людини з довкіллям показано, що в ньому чітко відокремлюються окремі способи впливу людини на природу, що характеризують сутнісні ознаки стану суспільства та самої людини;

- на основі поняття джерела соціального існування та його визначення як специфічного соціоприродного процесу, що розвивається за участю людини, окреслені принципово значущі сторони та аспекти взаємодії людини і природи, взаємний вплив соціальних і природних процесів, в т. ч. процесів “іншої природи;

- виходячи з визначення джерела соціального існування та способу екзистенціальної взаємодії соціума і природи, розроблена концепція основних періодів (чи епох) в історії людства, з характерними для них універсальними типами суспільств. Такими, в авторській редакції, є “залежне суспільство”, “обумовлене суспільство” і “автономне суспільство”. Ці поняття вперше вводяться в категоріальний обіг дослідження процесу соціально-історичного розвитку людини;

- з урахуванням характеру взаємодії людини і природи подано визначення екологічного імперативу, який означає вплив (і в окремому сенсі – повеління) умов (екологічного) довкілля на організацію соціальної діяльності людини і реалізацію ії соціальної свободи в процесі такої діяльності;

- сформульовано поняття екологічних параметрів, що виступають в якості показників або величин, які характеризують основні властивості соціоприродної системи і дозволяють виміряти та окреслити можливості реалізації сутнісних властивостей особистості, ії соціальної свободи в процесі діяльності в умовах конкретного екологічного довкілля.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає, насамперед в тому, що, розглядаючи рівні соціальної історії, виходячи із способу взаємодії суспільства і природи, ми долаємо необхідність протиставлення одне одному низки соціально-економічних формацій і форм соціального устрою. У зв’язку з тим, в сучасному світі на перший план виходять не формаційні відмінності (як прийнято в межах марксистської філософії), а відмінності в ступені інтенсифікації творчої діяльності людини – перетворення та створення безпечних екологічних умов.

Значення дослідження сутнісних принципів соціальної свободи особистості визначається тим, що воно дозволяє окреслити орієнтири і параметри соціальної діяльності на різних рівнях Всесвітньої історії. Сутність зводиться до того, що людина отримує можливість, у такому випадку, знати про те, що він може. Це тим більш важливо і значущо, що в сучасних умовах і в перспективі соціального розвитку значно зростає роль суб’єктивного фактору, підвищується статус особистості як діяльнісно-творчого суб’єкта суспільного процесу. Особистість виступає як носій соціально значущої інформації, творчих якостей, потреба реалізації яких в сучасному суспільстві надзвичайно висока. Таким чином, обумовлюється цінність і значущість індивідуальних якостей особистості та її творчого потенціалу, який може бути реалізований у суспільстві соціальної свободи. Цим визначається незворотність демократичних перетворень у суспільствах інформаційного типу.

Ше одним результатом нашого дослідження є обумовлення необхідності осмисленого моделювання особистістю своєї соціальної поведінки згідно з мінливим світом.До того ж, здійснення такого моделювання, особливо в сфері предметно-практичної та економічної діяльності, має ґрунтуватися на екологічному імперативі згідно з екологічними параметрами і соціальними можливостями особистості, її соціальної свободи. З урахуванням високого ступеню відповідальності людини, яка зайнята у сфері високотехнологічного виробництва (типу атомної енергетики), такий результат дослідження має безпосереднє практичне і навіть життєве значення для сучасного суспільства, в т. ч. українського, що пережило чорнобильську катастрофу.

Особистий внесок здобувача. Основні положення і результати дисертаційної роботи отримані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження.

Основні положення дисертації, висновки розділів дисертації були викладені автором під час виступів і доповідей на: конференціях “Молодежь и творчество: социально-философские проблемы” в Москве (Философское общество СССР, 1988, декабрь), “Духовность и новое мышление” в Симферополе (Симферопольский государственный университет, 1990, май), “Социально-философские проблемы перестройки” в Москве (Институт философии АН СССР, 1991, апрель), “Человек, тpуд, техника: истоpия и совpеменность” в Севастополе (СПСИ, Философское общество СССР, Всесоюзная научно-теоpетическая конфеpенция 1991, сентябpь), “Общество и культурная традиция” в Москве (Институт философии РАН, 1992, октябрь), Опыт создания и функционирования свободной экономической зоны в Украине в Красноперекопске (СЭЗ “Сиваш”, Всеукраинская научно-практическая конференция, 1996, ноябрь), “Проблемы формирования экологического мировоззрения” в Симферополе (Таврический экологический институт, 1998, ноябрь), Социальный заказ в Украине в Одессе (БФ “Ковчег, Международная научно-практическая конференция 2000, сентябрь); на засіданнях кафедри філософії та соціології Таврійського екологічного інституту, кафедри політичних наук і кафедри філософії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського; на щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновку і списку використаних джерел (246 найменування). Загальний обсяг роботи 188 сторінок, з яких 172 сторінка основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі подано загальну характеристику дослідження, обгрунтовано актуальність обраної теми, її наукову новизну, сформульовани напрямкі дослідження, її мета та завдання, визначено принципи і теоретичні основи дослідження, вказано практичне значення результатів дисертаційної роботи.

Перший розділ “Взає модія людини і природи: екологічні умови соціальної свободи” складається з двох підрозділів “Проблема та теоретичне основи дослідження соціальної діяльності та свободи особистості в екологічному середовищі” і “Діяльність особистості в екологічному середовищі як засіб визначення соціальної свободи”.

У першому підрозділі зазначені головні аспекти сучасних досліджень і подано огляд літератури з теми дисертації. Він містить характеристику соціально-філософської традиції в описі свободи особистості з погляду соціальної діяльності та в контексті екологічного довкілля.

Тут представлено формування предмету та методики дослідження. При цьому зазначається, що робота ґрунтується на класичних філософських концепціях, висновках сучасних філософів і учених, які займаються розробкою філософських основ проблематики взаємодії суспільства і природи, свободи діяльності особистості в оточуючому її середовищі.

У другому підрозділі дається визначення поняття екологічної діяльності та розглядається взаємозв’язок соціальної свободи та універсальних історичних типів суспільства.

Соціальну діяльність представлено автором як фактор змін в екологічному середовищі. Дисертантом обрґунтовується уявлення про екологічне середовище як фактичного простору життя людини, в силу чого кожна практична форма діяльності людини буде мати об’єктом впливу екологічне середовище. У період нової історії відбувається докорінна зміна функціональної заданості людини у світі природи. Ступінь автономності людини досягає такого рівня, що вона не лише активно впливає на екологічне середовище, а формує його. Сутнісні перетворення зовнішнього природного середовища відбуваються в результаті створення нових промислових технологій, що стають частиною екологічного середовища. Це докоріним чином вірізняється від посереднього предметно-практичною діяльністю впливу на природу, характерного для попередніх етапів соціально-історичного розвитку.

З метою більш предметного відображення процесу взаємодії суспільства та природи в дисертації вводяться визначення джерела соціального існування та способу екзистенціальної взаємодії.

Джерело соціального існування – це не лише природний процес, а такий процес, у який включено людину, з різним ступенем інтенсивності та якості, і присутньому в ньому результатом та наслідком своєї соціальної діяльності. Історичну відмінність цього процесу можно висловити у вигляді зміни домінуючих джерел соціального існування: природо-користуючого, природо-організуючого, природо-творчого.

Термін “екзистенціальна взаємодія використовується виходячи із класичного визначення поняття “екзистенція і означає епохально переживаючий спосіб буття суспільства й особистості. У роботі підкреслюється, що як основі історичні форми або способи взаємодії суспільства і природи виступають: привласнюючий, виробляючий та творчий засоби екзистенціальної взаємодії.

Хоча привласнюючий спосіб взаємодії передбачав тільки включення та використання процесів зовнішньої природи, але вже тоді людина створює конструкції соціального буття в природі. При-стосовуючись до природи (створюючи знаряддя, житло, господарські та pелігійно-культові споруди), людина починає будувати екзистенціальні параметри та конструкції свого буття.

На наступній стадії історичного розвитку людини організує природні процеси. Ця особливість характеризує виробляючий спосіб взаємодії з природою. Людина виробляє не тільки природно необхідні компоненти свого буття (насамперед продукти харчування), але й екзистенціальні мотивовані соціальні структури та форми.

Період, що переживає людина нині епохально-історичного розвитку характеризується становленням якісно нового способу взаємодії Ії із зовнішньою природою. Людина створює не тільки засоби свого існування (створюючи штучно-природні процеси – промисловість), але і природні умови. Тим самим, він покладає на себе більш високий ступінь відповідальності за таку діяльність.

Джерело соціального існування та спосіб екзистенціальної взаємодії виступають як основні атрибути екологічного середовища та фіксують її найважливіши параметри. Таким чином, екологічні параметри дозволяють охарактеризувати умови екологічного середовища з домінуючим в конкретну історичну епоху джерелом соціального існування та з урахуванням впливу окремого способу взаємодії людини і природи. Встановлений зв’язок екологічних параметрів, способу екзистенціальної взаємодії та джерела соціального існування служить підґрунттям для створення універсального історичного типу суспільства.

При розгляді соціальної свободи в контексті історичних типів суспільства автором подано панораму історичного розвитку соціуму, визначено системні ознаки суспільства та підкреслено взаємозв’язок соціальної свободи та окремих форм соціального устрою.

Суспільство, що грунтується на природо-користовуючому джерелі існування має стан користувача природних процесів. А цей стан випливає з можливостей даної стадії природної еволюції соціуму, робить людину залежною не тільки від самих природних процесів, але й екзистенціальних умов існування.

Формування обумовленого суспільства безпосередньо пов’язано з суттєвою історичною подією, яка згодом отримує назву в історико-археологічній літературі – “неолітична революція”. Обумовлене суспільство передбачало утвердження сільськогосподарського виробництва. Тому воно часто визначається за економічними параметрами як “сільськогосподарське” або “сільськогосподарська цивілізація”.

В обумовленому суспільстві характерною ознакою людської діяльності є дії за зразком, на основі моделі, тоді як для залежного суспільства характерною ознакою було стереотипна поведінка в жорстких межах тотальних уявлень.

Становлення автономного суспільства безпосередньо пов’язано із утвердженням творчого способу екзистенціальної взаємодії людини з довкіллям. Одним із атрибутів і виразною ознакою автономного суспільства є система промислового або індустріально-технотронного виробництва. Суспільство в цей період свого розвитку все більш виразно проявляє ознаки системи, яка самозабезчується. Вони мотивовані тим, що в межах автономного суспільства створюються необхідні для соціального існування технологічні процеси, що функціонують в природному середовищі.

Зазначені історичні типи соціуму відображають найбільш істотні якості того чи іншого періоду соціальної історії згідно з домінуючим джерелом соціального існування та визначеним способом екзистенціальної взаємодії. Вони є ідеальними у зв’язку з тим, що акумулють у собі істотні ознаки історичного періоду. З цієї причини ідеальні типи соціуму:

а) дають можливість показати загальні для різноманітних форм соціального устрою, часто віддалених одне від одного значним відстанево-часовим інтервалом;

б) у “чистому” вигляді не фіксуються, а, перетворюючись на реальні форми, несуть на собі відбитки визначених зовнішніх умов, – “вифарбовуються” характерними умовами середовища їхньої реалізації.

У другому розділі “Реалізація свободи особистості в екологічному середовищі” дисертантом викладені принципи, що характеризують цілісність соціальної свободи особистості та подано визначення екологічного імперативу соціальної свободи.

У першому підрозділі “Цілісність свободи особистості в соціоприродній практиці” досліджуються форми реалізації свободи особистості в процесі соціальної діяльності. Автор зосереджує увагу на характеристиці соціальних умов існування людини, що відіграють дуже важливу роль в реалізації діяльнісних якостей особистості та її соціальної свободи. Поряд з тим, обумовлюється значення особістостних якостей у соціальній практиці та формування суспільних відносин. При цьому, останні багато в чому є похідними від діяльності особистості. Тут робиться висновок про те, що діяльнісні якості особистості обумовлені потенцією людської свідомості.

Зазначене в підрозділі дозволяє стверджувати, що сам факт цілісності особистості передбачає можливість свободної діяльності в екологічному середовищі, бо кожне цілісне утворення має визначену самостійність. З цього також випливає, як мінімум, два висновки: 1) відсутність цілісності веде до втрати можливості реалізації особистістю соціальної свободи і загалом ставіть під сумнів існування самої особистості, 2) свобода, що реалізується цілісною особистістю, може бути тільки цілісним феноменом.

Щоб відобразити якість соціальної свободи особистості в сучасному суспільстві, показати її перспективи, в дисертації досліджуються проблеми, пов’язані з тим, яким чином і за яких умов особистість досягає та розвиває свою свободу в межах екологічного середовища. Також аналізуються та дається оцінка ролі в тому процесі довкілля, визначається в якому вигляді виступає імператив суспільної діяльності та діяльності особистості.

Розглядаючи реалізацію особистістю соціальної свободи в процесі діяльності в межах екологічного середовища, варто підкреслити та за можливості найповніше представити весь спектр впливу та обумовленості такої діяльності (і свободи) екологічними умовами, тобто специфічними умовами оточуючого людину середовища. У цьому сенсі ми маємо можливість говорити про визначені повеління і спонукання умов середовища на соціальну діяльність або про екологічний імператив.

У другому підрозділі “Екологічний імператив соціальної свободи” подано характеристику специфічних факторів довкілля, що впливають, а іноді і, що повелівають розвитком людської діяльності. У деякому сенсі, як компонент оточуючого середовища людського існування виступають також ті відносини, що складаються внаслідок взаємодії суспільства і природи. У цьому плані соціальне середовище стає частиною довкілля та умовою людської діяльності, і тобто, має безпосереднє відношення до формування екологічного імперативу.

Але це зовсім не означає, що природне (природне та штучне) довкілля виступає як детермінанти соціального розвитку, а соціальне оточення – детермінанти розвитку особистості. Значення умов середовища визначається тим, яким чином вони дають розвиватися суспільству й особистості. При цьому умови людського існування, за основними параметрами, формуються самою людиною. Це дає підґрунття розглядати екологічний імператив як один з істотних факторів в формувані соціальної свободи особистості та свободи суспільства.

У межах функціонування джерела соціального існування та реалізації способу екзистенціальної взаємодії окреслюється існування екологічного імперативу. Він виражає зворотнє (поворотне) повеління людині від умов реалізації та самої реалізації його діяльнісних якостей. Екологічний імператив регулює процес реалізації діяльнісних якостей особистості, тобто, впливає на її соціальну свободу. Тому екологічний імператив є детермінація параметрів, меж і можливостей діяльності соціальних суб’єктів (від особистості до соціуму) способом, якістю та принципами освоєння та створення людиною середовища існування. У такому випадку, дія екологічного імперативу загалом характерна для екзистенціальної взаємодії людини і природи в процесі всього соціально-історичного розвитку.

Виходячи з цього визначення, дія екологічного імперативу передбачає:

- взаємозв’язок сучасної та попередньої людської діяльності;

- причинну обумовленість діяльності умовами середовища існування, що створені та створюються людиною;

- обмеження діяльності принципами, що лежать в основі процесу формування умов людського існування;

- залежність змісту, спрямованості, стану, характеру, форми та інших параметрів діяльності від якісних показників умов соціального існування;

- істотний вплив на зміст і форму діяльності способу взаємодії людини з природним середовищем, що виступає як основний засіб її освоєння та перетворення.

У Висновках дисертації сформульовані результати дослідження. Автор зазначає, що в роботі здійснено дослідження соціальної свободи особистості у співвіднесенні до екологічного імперативу, що формується згідно з визначеними екологічними параметрами соціальної діяльності особистості. Висновки дисертації викладені в наступних пунктах.

1. Діяльність є необхідною умовою реалізації соціальної свободи особистості. Процес діяльності в екологічному середовищі дає можливість особистості об’єктивізувати свої індивідуальні наміри і реалізувати сутнісні якості. При цьому відбувається розкриття особистісної свободи та створюються передумови для сприятливого впливу на екологічне середовище.

2. Результатом реалізації особистістю діяльнісних якостей, творчих здібностей і загалом соціальної свободи є її безпосередня участь у формувані і створені умов соціального існування. Тому екологічне середовище включає в себе умови соціального існування. Внаслідок цього ми можемо також говорити і про створення умов для більш повного і всебічного розкриття в межах екологічного середовища потенціалу свободи особистості, що реалізується в процесі її соціальної діяльності.

3. З причини значущості умов соціального існування для розгортання людської діяльності та реалізації соціальної свободи особистості, очевидним є факт зворотнього впливу екологічного середовища на соціальну діяльність і свободу. Причому, в сучасному світі екологічне середовище стає перетвореною формою людської діяльності, що є загалом її результатом і наслідком. Іншими словами, результати людської діяльності формують соціальну свободу особистості.

У цьому сенсі екологічне середовище, як визначені оточуючі умови існування особистості та суспільства, впливає, а то й повеліває не тільки соціальною діяльністю, але й задає параметри і навіть обмеження для соціальної свободи особистості. Саме в цьому і проявляються екологічний імператив соціальної діяльності, визначається його значення для соціальної свободи особистості.

4. Реалізація особистістю діяльнісних якостей, за необхідних умов соціального існування, передбачає виникнення соціальних зв’язків і взаємодії, що знаходяться в основі формування системи суспільних відносин, соціальних інститутів і спільностей. Вони складаються, по-перше, як наслідок самої діяльності людини і, по-друге, під безпосереднім впливом екологічного імперативу. А соціальна свобода особистості є показником і відображає характер, стан і якість суспільних відносин, функціонуючих соціальних інститутів та соціальних спільностей, що створюються.

5. Дослідження історичного процесу взаємодії суспільства з природою і соціальної історії, яка формується на цій основі, дозволяють обґрунтувати і дати визначення базовим джерелам соціального існування, способам екзистенціальної взаємодії та універсальним типам соціуму.

Джерело соціального існування пов’язане з визначеними процесами в екологічному довкіллі, в яке людина входить і при посередництві взаємодії з ними забезпечує необхідні умови свого існування. Процес взаємодії та система відносин суспільства і природи виступає як необхідне підґрунття людського існування. Виходячи з поданих в роботі визначень та реальної соціальної історії ми виділяємо природо-користуючий, природо-організуючий і природо-творчий джерела соціального існування.

Як основні способи взаємодії людини і природи протягом всього соціально-історичного розвитку виступають привласнюючий, виробничий і творчий способи екзистенціальної взаємодії.

Накінець, саме процес історичного соціального розвитку, його оцінка й аналіз дають підґрунття окреслити універсальні історичні типи суспільств або соціумів: залежне, обумовлене та автономне.

6. Аналіз взаємодії людини і природи в процесі соціально-історичного розвитку, опис джерел соціального існування і способів екзистенціальної взаємодії формують базу даних для визначення величин, що характеризують основні якості процесів довкілля і соціоприродної системи загалом, що окреслено в нашій роботі терміном “екологічні параметри”.

Екологічні параметри визначаються згідно з конкретно-історичними умовами оточуючого людину середовища, а також з урахуванням впливу визначеного способу взаємодії людини з природою. Основним фактором формування соціоприродної системи є процес використання джерела соціального існування, що грунтується на результатах реалізації діяльнісних якостей особистості. Тому джерело існування разом із цим способом екзистенціальної взаємодії дозволяють виразити екологічні параметри визначеного періоду соціального розвитку й історичного рівня розвитку свободи особистості.

7. Окреслені типи соціумів, характер і способи взаємодії людини і природи в процесі історичного розвитку, умови екологічного середовища, вплив цих умов на соціальну діяльність, екологічний імператив, визначають принципи та вихідні посилання статусу людини в соціоприродній системі та соціальну свободу особистості. Тим самим встановлюється взаємозв’язок соціальної свободи особистості з екологічним середовищем та його атрибутами, екологічними параметрами, як показниками умов екологічного середовища, і екологічним імперативом, як повелінням цих умов.

8. Використання та практичне застосування запропонованої в дисертації соціально-філософської концепції дозволить розширити методологічну базу дослідження актуальних і життєво важливих проблем сучасного розвитку супільства, змін в екологічному середовищі та в статусі особистості. Методологічне значення цієї концепції полягає в тому, що вона включає в себе а) визначення понять джерела соціального існування, способу екзистенціальної взаємодії й універсального історичного типу соціуму, б) характеристику екологічних параметрів і екологічного імперативу, в їх співвідношенні з соціальною свободою. Це дозволяє використовувати її як теоретичне обґрунтування для підготовки законодавчих та інших нормативних документів із екологічної безпеки, проблем соціальної взаємодії та соціальної свободи тощо.

Зазначена концепція дає можливість продуктивно та операціонально розв’язувати важливі соціальні, економічні та політичні завдання, з урахуванням функціональної заданості сучасної людини, як Homo creatur, і сутнісних ознак автономного соціуму. Для останнього визначаючим фактором прогресивного розвитку виступає інформація, що передбачає знання про технологічні системи, що використовуються у всіх сферах суспільного життя, в духовному та матеріальному виробництві.

Список опублікованих робіт з теми дисертації

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

16.

17.

АНОТАЦІЇ

Філатов А.С. Екологічні параметри свободи особистості. – Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03. – соціальна філософія та філософія історії. – Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, Сімферополь, 2002.

Дисертація присвячена аналізу та опису принципових проблем взаємовідносин людини та природи. Використання в дисертації термінів “джерело соціального існування” та “спосіб екзистенціальної взаємодії” сприяє визначенню і обґрунтованню екологічного імперативу. Автор характеризує важливість та значущість екологічного імперативу для соціальної діяльності та соціальної свободи.

У дисертації наведено принципи цілості соціальної свободи особистості. Це вимагає необхідності всебічного дослідження свободи, уникаючи її розподілу на “свободу від” і “свободу для”. У той же час, в дисертації описуються форми реалізації свободи особистості в процесі соціальної практики. У ній визначається поняття діяльності та її значущість для досягнення соціальної свободи.

Ключові слова: екологічна діяльність, екологічни параметры, екологичний імператив, соціальна свобода особистості, джерело соціального існування, спосіб екзистенціальної взаємодії, універсальний історичний тип соціуму (суспільства).

Филатов А.С. Экологические параметры свободы личности. – Рукопись

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03. – социальная философия и философия истории. – Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского, Симферополь, 2002.

Диссертация посвящена анализу и описанию принципиальных проблем взаимодействия человека и природы. Использование в диссертации терминов “источник социального существования” и “способ экзистенциального взаимодействия” способствует обпределению и обоснованию экологического императива. Автор характеризует важность и значимость экологического императива для социальной деятельности и социальной свободы.

В диссертации приведены принципы целостности социальной свободы личности. Это требует необходимости всестороннего исследования свободы, избегая ее разделения на “свободу от” и “свободу для”. В то же время в диссертации описываются формы реализации свободы личности в процессе социальной практики. В ней определяется понятие деятельности и ее значение для достижения социальной свободы.

В работе обосновывается логическая схема, которая возникает в процессе исследования и обеспечивает выход на проблемы социальной свободы, реализуемой в условиях определенной экологической среды. Используя принцип дихотомического деления, автор классифицирует соподчиненные пары понятий в следующей последовательности: Человек – Биосфера; Деятельность – Ойкумена; Свобода (социальная) – Социальное взаимодействие.

Дихотомические пары образуются вследствие того, что включенные в них понятия находятся в соподчиненном положении относительно друг друга и предполагают, соответственно, более общее понятие или категорию. “Человек – Биосфера” оказываются не только взаимосвязаны друг относительно друга, но и включаются в категорию мироздания (Вселенной, Универсума). “Деятельность – Ойкумена” связаны тем, что освоение, преобразование и созидание окружающей экологической среды осуществляется в процессе социальной деятельности человека. А их общей категорией является социоприродная система. “Свобода (социальная) – Социальное взаимодействие” также находятся в соподчиненных отношениях и предполагают категорию универсального исторического типа общества, в которую они органично включены. Таким образом устанавливается еще одна действительная связь, выражаемая логической формой: универсальный исторический тип общества – социоприродная система – мироздание. Построение этой триады обеспечивается существованием отмеченных элементов мироздания, которые также образуют триадические связи. С одной стороны: свобода – деятельность – человек; а с другой – социальное взаимодействие – ойкумена (экологическая среда) – биосфера.

Анализ взаимодействия дихотомических пар и триад показывает, что универсальный исторический тип общества, представленный зависимым, обусловленном и автономным типами, формируется вследствие раскрытия социальной свободы личности в процессе социального взаимодействия. Образование и функционирование социоприродной системы обосновывается способом экзистенциального взаимодействия человека и природы, который обеспечивает формирование ойкумены. Использование источника социального существования, осуществляемое исторически поэтапно в результате включения, организации и созидания человеком жизненно необходимых процессов биосферы, изменяет и преобразует мироздание.

Исследование экологических факторов, влияющих на социальную деятельность личности и ее свободу приводит к еще одной логической конструкции, которая передает принципиально значимые элементы мира человека и мира природы. Здесь критерием классификации выступают функциональные и процессуальные качества, которые позволяют образовать следующие связи: личность – общество – Человек (человечество) и социальные условия – экологическая