НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Феськов Микола Миколайович

УДК 349.2 (4 + 477)

ЄВРОПЕЙСЬКА СОЦІАЛЬНА ХАРТІЯ (ПЕРЕГЛЯНУТА)

І ТРУДОВЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ:

ПИТАННЯ АДАПТАЦІЇ

Спеціальність 12.00.05 – трудове право;

право соціального забезпечення

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеській національній юридичній академії, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, доцент

Чанишева Галія Інсафівна,

Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри трудового права та права соціального забезпечення

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Ротань Володимир Гаврилович,

Таврійський національний університет

ім. В.І.Вернадського, професор кафедри

господарського і трудового права

кандидат юридичних наук, доцент

Гоц Василь Якович,

Національний університет внутрішніх

справ, начальник кафедри

трудового, екологічного та аграрного права

Провідна установа – Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка, кафедра трудового,

земельного та екологічного права,

Міністерство освіти і науки України

(м. Київ)

Захист відбудеться “ 24 “ січня 2003 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр–т 50–річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр–т 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий “ 23 “ грудня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Чалий Ю.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Під час вступу до Ради Європи Україна взяла до виконання низку зобов’язань, наведених у Висновку Парламентської асамблеї Ради Європи №190 (1995 р.). До кола зобов’язань входить Європейська соціальна хартія Ради Європи, яку Україна зобов’язалася вивчати, з метою подальшої ратифікації і, разом з тим, проводити політику, відповідно до принципів цієї Хартії. 2 травня 1996 року Україна підписала Європейську соціальну хартію, прийняту Радою Європи у 1961 році, а 7 травня 1999 року було підписано Європейську соціальну хартію (переглянуту), прийняту Радою Європи у 1996 році.

Європейська соціальна хартія є головним документом Ради Європи у сфері забезпечення економічних та соціальних прав людини, необхідність ратифікації якого обумовлена як членством України у цій міжнародній організації, так і намірами України набути членства у Європейському Союзі.

Ратифікація Європейської соціальної хартії згідно постанови Верховної ради України “Про підготовку до ратифікації Верховною Радою України Європейської соціальної хартії” від 5 листопада 1997 року № 620/97–ВР, а також Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 11 червня 1998 року №615/98, вимагає попередньої адаптації національного законодавства до міжнародних стандартів, встановлених у Хартії.

Юридичне забезпечення прав, передбачених Європейською соціальною хартією, має здійснюватися за допомогою декількох галузей національного законодавства. Серед них трудовому законодавству належить пріоритетне місце, адже переважна більшість прав людини і відповідно зобов’язань держави щодо їх забезпечення за Хартією стосуються сфери праці.

Різні аспекти правового забезпечення прав людини у сфері праці досліджували такі вчені як М.Г. Александров, О.Т. Барабаш, М.Й. Бару, Я.І. Безугла, П.А. Бущенко, В.С. Венедиктов, Г.С. Гончарова, В.Я. Гоц, В.С. Дріжчана, В.В. Жернаков, П.І. Жигалкін, І.В. Зуб, С.О.Іванов, Д.О. Карпенко, І.Я.Кисельов, Р.І. Кондратьєв, І.П. Лаврінчук, Л.І. Лазор, Р.З. Лівшиць, А.Р. Мацюк, О.С. Пашков, П.Д. Пилипенко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, В.Г. Ротань, О.В. Смірнов, М.П. Стадник, Б.І. Сташків, Б.С. Стичинський, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева та ін. Окремі питання адаптації трудового законодавства до Європейської соціальної хартії розглядалися в роботах таких вчених як Н.Б.Болотіної, В.В.Жернакова, І.О.Лаврінчук, Є.В.Назаренко, С.Г.Приходько, О.І.Процевського, Н.М.Хуторян, Г.І.Чанишевої та ін.

Дисертаційне дослідження спиралося на роботи фахівців з проблем загальної теорії права, теорії прав людини та у галузі міжнародного права, таких як: М.В.Буроменського, В.С.Мармазова, В.Ф.Опришка, І.С.Піляєва, П.М.Рабіновича, С.Б.Чеховича, Ю.С.Шемшученка, а також зарубіжних дослідників: Д.Гомьєн, А.Ейде, Л.Зваака, І.Я.Кісельова, О.О.Лукашової, П.А.Лаптєва, Р.А.Мюллерсона, К. Санстейна, Д.Харріса та ін.

У цей час відсутнє комплексне дослідження проблем адаптації вітчизняного трудового законодавства до Європейської соціальної хартії. Таке дослідження набуває особливої актуальності й в зв’язку з тим, що серед зобов’язань, які на себе взяли сторони Генеральної угоди на 2002–2003 роки, підписаної 16 січня 2002 р. між Кабінетом Міністрів України та Конфедерацією роботодавців України і всеукраїнськими профспілками та профоб’єднаннями України, є й зобов’язання розглянути питання щодо ратифікації серед інших міжнародних актів Європейської соціальної хартії (п.4.6 Генеральної угоди). Підготовка нового Трудового кодексу України, у свою чергу, вимагає активізації наукових розробок, спрямованих на здійснення наукової експертизи з метою виявлення положень вітчизняного законодавства про працю, які потребують змін та удосконалення, приведення їх у відповідність до міжнародних стандартів, в тому числі й до вимог Хартії.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Питання адаптації національного трудового законодавства до положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) досліджувалися у межах виконання програм науково–дослідної роботи кафедри трудового права та права соціального забезпечення Одеської національної юридичної академії “Проблеми розвитку правового регулювання трудових відносин, соціального страхування та пенсійного забезпечення в Україні на 1998–2000” роки та “Правове забезпечення праці та соціального захисту населення в умовах становлення соціально–орієнтованої ринкової економіки в Україні” на 2001–2005 роки, які є складовими Програми науково–дослідної роботи Одеської державної юридичної академії “Проблеми розвитку держави та права України в умовах ринкових відносин” на 1998–2000 роки та Програми науково–дослідної роботи Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення і розвитку сучасної правової держави” на 2001–2005 роки (державний реєстраційний номер 0101V001195).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є: встановлення відповідності трудового законодавства України вимогам обов’язкових статей Хартії, необхідних для її ратифікації, та формулювання на цій основі пропозицій щодо внесення змін та доповнень до Конституції України та законодавчих актів.

Для досягнення мети дослідження визначено наступні завдання:

? проаналізувати Європейську соціальну хартію (переглянуту), її зміст та відмінність від Європейської соціальної хартії 1961 р.; встановити значення роз’яснень, рекомендацій і попереджень контролюючих органів Ради Європи щодо застосування Хартії; провести класифікацію прав людини, встановлених у Європейській соціальній хартії (переглянутій), визначити коло суб’єктів цих прав, галузеву приналежність правових норм, за допомогою яких здійснюється такий захист;

? визначити поняття адаптації, дослідити її складові елементи та зміст адаптаційної діяльності держави;

? встановити відповідність законодавства України про працю положенням Хартії щодо забезпечення права людини на працю і зайнятість, захисту безробітних, підлітків, трудящих–мігрантів та забезпечення принципу рівності незалежно від статі у сфері праці;

? проаналізувати відповідність положень національного трудового законодавства України щодо забезпечення права працівників та роботодавців на свободу об’єднання в організації для захисту своїх економічних і соціальних інтересів та їх права на укладення колективних договорів;

? сформулювати пропозиції щодо унесення відповідних змін та доповнень до Конституції України, законів та інших нормативно–правових актів, з метою забезпечення відповідності положень національного трудового законодавства вимогам основних статей Хартії, необхідних для її ратифікації.

Об’єктом дисертаційного дослідження є відносини у сфері адаптації чинного національного законодавства до Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Предметом дисертаційного дослідження є актуальні теоретичні та практичні аспекти адаптації трудового законодавства України до положень Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Методологічною основою дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. Діалектичний метод пізнання дозволив провести дослідження питань адаптації національного законодавства щодо захисту прав людини у сфері праці до Європейської соціальної хартії у єдності, взаємозв’язку та розвитку загальносоціальних і юридичних чинників. За допомогою історичного та системно–структурного методів проведено класифікацію прав людини, передбачених Хартією; простежено розширення переліку прав, зміну їх змісту та зобов’язань держави щодо їх забезпечення у Європейській соціальній хартії (переглянутій). В роботі використовувалися й соціологічний та статистичний методи, зокрема при аналізі рівності забезпечення прав, рівня безробіття в Україні тощо. Порівняльно–правовий і формально–логічний методи застосовувалися у процесі аналізу юридичних норм з метою встановлення відповідності трудового законодавства міжнародним соціальним стандартам у сфері праці. Ці та інші методи наукового дослідження використовувалися в їхньому взаємозв’язку.

Емпіричну базу дослідження склали міжнародно–правові акти універсального та європейського рівня, Європейська соціальна хартія, Європейська соціальна хартія (переглянута), Конституція України, Кодекс законів про працю України та інші нормативно–правові акти.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в дисертації вперше в Україні комплексно досліджено питання адаптації національного трудового законодавства України до положень статей Європейської соціальної хартії (переглянутої), що є обов’язковими для її ратифікації (обов’язкових статей).

На основі проведеного дослідження автором сформульовано низку висновків, які відповідають вимогам наукової новизни, а саме:

обґрунтовано висновок про юридичні та соціальні переваги ратифікації Європейської соціальної хартії (переглянутої), а не Європейської соціальної хартії 1961 року;

встановлено юридичні особливості положень Європейської соціальної хартії (переглянутої), зокрема її диспозитивних норм, а також проаналізовано правове значення роз’яснень, рекомендацій та попереджень контролюючих органів Ради Європи щодо застосування Хартії;

проведено наукове обгрунтування класифікації прав, закріплених у Хартії, що дозволило встановити коло суб’єктів цих прав та визначити галузеву приналежність юридичних норм, за допомогою яких здійснюється їх захист;

визначено поняття юридичної адаптації, досліджено її складові елементи та етапи адаптаційної діяльності щодо приведення чинного національного законодавства у відповідність до положень Європейської соціальної хартії (переглянутої);

проведено порівняльний аналіз з метою встановлення рівня відповідності трудового законодавства України положенням обов’язкових та безпосередньо пов’язаних з ними додаткових статей Хартії;

обгрунтовано низку пропозицій щодо адаптації трудового законодавства України до Європейської соціальної хартії (переглянутої) шляхом унесення змін та доповнень у Конституцію України та нормативно–правові акти щодо:

–

–

–

–

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути враховані у законотворчій діяльності, в тому числі при унесенні змін та доповнень до відповідних нормативно–правових актів при підготовці до ратифікації Європейської соціальної хартії (переглянутої), а також при розробці нового Трудового кодексу України.

Висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути корисними у науково–дослідній роботі з питань нормативно–правового забезпечення трудових прав працівників і роботодавців та їхніх об’єднань і приведенні норм трудового законодавства у відповідність з міжнародними стандартами.

Результати дослідження використовуються у навчальному процесі при викладанні курсу “Трудове право” для курсантів і студентів у Київському інституті внутрішніх справ при НАВСУ.

Апробація результатів дисертації. Робота виконана і обговорена на кафедрі трудового права та права соціального забезпечення Одеської національної юридичної академії. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на Міжнародній науково–практичній конференції “Європа – Японія – Україна: шляхи демократизації державно–правових систем” (Київ, 17–20 жовтня 2000 р.); Міжнародній науково–практичній конференції “Рівність жінок і чоловіків в Україні: правові аспекти” (Київ, 20–21 листопада 2000 р.); регіональних науково–практичних конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2001, 2002 р.р.); звітних наукових конференціях професорсько–викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (Одеса, 2001, 2002 р.р.); науковій конференції науково–педагогічного складу Київського інституту внутрішніх справ при НАВСУ за підсумками наукових досліджень у 2001 році “Проблеми вдосконалення теорії і практики правоохоронної діяльності” (Київ, 28 березня 2002 р.);

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 9 публікаціях, включаючи 7 наукових статей у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Структура обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які містять 10 підрозділів, списку використаних джерел (250 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінки, із яких основного тексту – 179 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, мета і задачі дослідження, розкривається сутність і стан наукової розробки теми дисертації, теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи, отримані теоретичні і практичні результати, а також вказано на апробацію та публікацію результатів досліджень.

Перший розділ “Загальнотеоретичні засади адаптації трудового законодавства до Європейської соціальної хартії (переглянутої)” містить три підрозділи і присв’ячений аналізу теоретичних засад адаптації, класифікації прав людини за Хартією, визначенню поняття та стадій адаптаційної діяльності.

У підрозділі 1.1. “Європейська соціальна хартія – джерело міжнародних стандартів прав людини” досліджується історичний розвиток Європейської соціальної хартії (далі ЄСХ) 1961 р., її змісту, розширення переліку прав людини та обсягу зобов’язань держави щодо їх забезпечення. Здійснюється порівняльний аналіз положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 р. (далі – ЄСХп) та положень Європейської соціальної хартії та Додаткових протоколів до неї. Обґрунтовується доцільність подання на ратифікацію Верховною Радою України саме ЄСХп. Серед аргументів, наведених на користь такого висновку, автором досліджується низка як юридичних, так і політичних причин.

Передусім слід зважити та використовувати пропозиції Ради Європи щодо заміни ЄСХ 1961 р. Європейською соціальною хартією (переглянутою), про що зазначено у Преамбулі цього акта. ЄСХп містить найбільш широкий, загально визнаний державами–членами Ради Європи перелік соціальних та економічних прав людини, а також передбачає більш широку варіантність обрання зобов’язань для Договірних Сторін.

Заслуговує на увагу також і те, що на травень 2002 року 32 держави–члени Ради Європи ратифікували або принаймні підписали та заявили про свій намір ратифікувати ЄСХп.

У підрозділі 1.2. “Класифікація прав людини за Європейською соціальною хартією (переглянутою)” зроблено аналіз прав і зобов’язань держави щодо їх забезпечення, встановлених ЄСХп, запропоновано низку критеріїв класифікації прав, що дозволило проаналізувати співвідношення між правами, закріпленими у Хартії, і нормами відповідних галузей національного законодавства, які забезпечують такі права.

Нормами трудового законодавства забезпечуються положення наступних обов’язкових статей Хартії – ст.1 “Право на працю”, ст.5 “Право на створення організацій”, ст.6 “Право на укладання колективних договорів”, ст.7 “Право дітей та підлітків на захист”, п.п. a, b п. 4 ст.19 “Право трудящих–мігрантів і членів їхніх сімей на захист і допомогу”, ст.20 “Право на рівні можливості та рівне ставлення при вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі”; а також невід’ємно пов’язаних з ними додаткових статей Хартії, що передбачають, зокрема право на професійну орієнтацію і професійну підготовку. Усього з дев’яти обов’язкових статей Хартії у сфері трудового законодавства знаходяться шість статей, зобов’язання за якими можуть бути обрані Договірною Стороною для ратифікації.

Проведене дослідження дозволило встановити, що суб’єктами права у сфері праці за Хартією виступають: наймані працівники, трудящі–мігранті, члени сімей трудящих–мігрантів, працівники із сімейними обов’язками, інваліди, представники працівників, об’єднання працівників, роботодавці, об’єднання роботодавців. Крім того, за суб’єктним критерієм, трудові права також поділяються на індивідуальні та колективні. За змістом положення статей ЄСХп, що стосуються сфери праці, поділяються на такі, що встановлюють та регламентують: захисні процедури; умови праці; зобов’язання держави щодо забезпечення права людини на працевлаштування та зайнятість; винагороду за працю; професійну орієнтацію та профпідготовку; недискримінацію; інформацію та консультації; соціальне партнерство.

У підрозділі 1.3. “Поняття та стадії адаптаційної діяльності” на підставі аналізу наукових праць досліджується зміст поняття “адаптація” та проводиться його відмежування від таких суміжних понять як “імплементація”, “апроксимація”, “уніфікація” та ін. Обстоюється висновок про те, що “адаптація” (з англ. adaptation – пристосовувати, переробляти) охоплює діяльність держави щодо приведення законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів. Здобувач пропонує відрізняти юридичну (правову) адаптацію і соціально–економічну адаптацію. Ці процеси мають відбуватися одночасно й узгоджено, органічно поєднуватися і взаємно доповнюватися. Дисертант погоджується з думкою вчених В.Я.Тація і Ю.М.Грошевого про те, що право повинне розглядатися не як результат діяльності державної влади, а як основа її побудови і функціонування.

В роботі аналізуються елементи адаптаційної діяльності та її етапи.

При здійсненні адаптації державам, у тому числі й Україні, слід враховувати особливості юридичної оцінювальної діяльності органів Ради Європи щодо звітів держав про рівень дотримання Хартії. Норми Хартії містять імперативні і диспозитивні юридичні норми. До особливостей останніх належить надання можливостей Договірним Сторонам самостійно встановлювати зміст обов’язків диспозитивного характеру залежно від наявних економічних та соціальних умов, головним показником дотримання зобов’язань державою виступає загальна тенденція відповідності поставленій меті і постійне підвищення гарантій. Другою особливістю реалізації диспозитивних норм Хартії є необхідність обов’язкового вивчення та врахування тлумачень таких положень спеціальним органом Ради Європи – Європейським комітетом з соціальних прав – Комітетом незалежних експертів, оскільки переважна більшість висновків цього органу врешті формалізується у вигляді рекомендацій та попереджень Комітету міністрів Ради Європи.

Розділ II. “Право людини на працю та гарантії його забезпечення: питання адаптації” складається з чотирьох підрозділів, в яких досліджується питання адаптації національного законодавства до вимог Хартії щодо забезпечення гарантій основного права людини – права на працю та зайнятість, а також щодо посилення гарантій захисту найбільш уразливих категорій працівників.

У підрозділі 2.1. “Право на працю і зайнятість: відповідність законодавства України положенням Хартії” на підставі аналізу чинного законодавства та наукових робіт вчених–трудовиків О.Т.Барабаша, В.В.Жернакова, Р.І.Кондратьєва, Л.І.Лазор, П.Д.Пилипенка, О.І. Процевського та ін. обгрунтовується висновок про те, що зміст права на працю, встановлений Конституцією України, КЗпП і чинним законодавством України, повністю відповідає вимогам ст.1 ЄСХп. Зокрема, таке положення Хартії як свобода праці передбачено у ст.43 Конституції України, а право людини на працю розуміється як можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Що ж стосується забезпечення юридичних гарантій права на працю, тобто соціальних зобов’язань держави у сфері працевлаштування та зайнятості, – в цій частині законодавство України в цілому відповідає положенням Хартії. Такі зобов’язання регламентуються Конституцією України (ст.ст.43, 44, 45), КЗпП, законами України “Про зайнятість населення”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, а також підзаконними нормативно–правовими актами. Зокрема, законодавство України щодо загальної спрямованості державної соціальної політики у напрямку досягнення повної зайнятості, утворення та діяльності державної служби зайнятості, безплатності надання такою службою послуг відповідає вимогам пунктів 1, 2 та 3 ст.1 “Право на працю” ЄСХп.

Проте необхідно доповнити КЗпП, а також законодавчі акти, які регулюють особливості праці окремих категорій працівників, положенням про заборону як прямої так і непрямої дискримінації у сфері праці, встановивши при цьому перелік найбільш поширених на практиці випадків непрямої дискримінації, як от втручання в особисте життя, вимоги щодо віку, світоглядних позицій тощо.

Система професійної орієнтації, підготовки та перепідготовки кадрів в Україні є складовою частиною юридичного механізму забезпечення права людини на працю. Відносини у цій сфері регламентуються законами України “Про зайнятість населення”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, “Про професійно–технічну освіту”, а також підзаконними нормативно-правовими актами. До недоліків законодавства слід віднести відсутність закріплення права на професійну орієнтацію для всіх осіб, а не лише для громадян України. Хартія вимагає також встановлення безоплатності профорієнтаційних послуг, в тому числі й з боку суб’єктів підприємницької діяльності, що надають послуги з працевлаштування. Здобувач обґрунтовує необхідність застосування механізму квотування місць для працездатної молоді не лише для її працевлаштування, а й для виробничого навчання, а також закріплення у КЗпП України обов’язку роботодавця забезпечувати періодичне підвищення кваліфікації працівників і включення цього періоду у робочий час.

У підрозділі 2.2. ”Соціальний захист підлітків у трудових правовідносинах” проводиться порівняльний аналіз чинного законодавства України та вимог Хартії щодо мінімального віку та умов прийняття на роботу, тривалості робочого часу, умов праці тощо. Для забезпечення відповідності національного трудового законодавства вимогам ЄСХп щодо особливого захисту неповнолітніх працівників дисертант обґрунтовує необхідність закріплення наступних положень: з метою стимулювання і забезпечення права неповнолітніх на отримання повної середньої освіти встановити у КЗпП обов’язок роботодавця здійснювати прийняття на роботу неповнолітніх осіб за умови наявності у них повної середньої освіти або обов’язкового поєднання праці з навчанням; доповнити перелік підстав, з яких заборонено будь-яке зниження розмірів оплати праці, передбачених ч.3 ст.21 Закону України “Про оплату праці”, такою підставою як вік працівника; доповнити перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, переліком робіт або закладів, на яких з огляду на моральні ризики застосування праці неповнолітніх неможливо.

У підрозділі 2.3. ”Забезпечення працевлаштування трудящих–мігрантів” на основі порівняльного аналізу, з одного боку, Конституції та чинного законодавства України, з другого – ЄСХп і Європейської Конвенції “Про правовий статус трудящих–мігрантів” досліджено правове становище трудящих–мігрантів, порядок оформлення іноземцям і особам без громадянства дозволу на працевлаштування, прийняття на роботу, проходження медичного огляду, зайняття певних посад, участь у профспілках, порядок припинення трудових відносин та допустимі обмеження у таких відносинах. Здобувачем сформульовано низку пропозицій про внесення змін та доповнень до законодавства, спрямованих на реалізацію стандартів Ради Європи, за якими трудящі–мігранти, які на законних підставах перебувають на території України мають користуватися не менш сприятливим режимом, ніж громадяни України; а право на працевлаштування трудящого–мігранта може бути обмежено лише для охорони національної безпеки, громадського порядку, здоров’я та моральності населення.

Підрозділ 2.4. “Забезпечення рівних можливостей щодо працевлаштування без дискримінації за ознакою статі” автор звертає увагу на зміну акцентів у ЄСХп порівняно з Хартією 1961 р., а також у зарубіжній практиці щодо захисту прав жінок у сфері праці. Сучасний міжнародний підхід з цього питання свідчить про те, що відбулося зміщення акцентів у правовому регулюванні: з охорони прав жінок до охорони материнства і батьківства та прав працівників із сімейними обов’язками. Тобто в основу покладено не статеві, а соціальні фактори. У зарубіжній юридичній практиці набуло поширення денонсування пункту 4 ст.8 ЄСХ 1961 р. та скасування обмежень і заборон щодо застосування праці жінок у шкідливих умовах, у нічний час, скерування у відрядження тощо. Такий підхід проявився й в сучасній редакції ст.8 ЄСХп, яка встановлює зобов’язання щодо забезпечення права “працюючих жінок на охорону материнства”, а не права “працюючих жінок на охорону” (ст.8 ЄСХ). Разом з тим, Конституція України (ч.3 ст.24, ч.5 ст.43), КЗпП (ст.ст.174, 175), Закон України “Про охорону праці” (ст.14) містять заборону стосовно використання праці жінок у нічний час, на шкідливих, небезпечних, важких роботах. Автор аналізує положення КЗпП, законів України “Про зайнятість населення”, “Про оплату праці” і доходить висновку про те, що у національному законодавстві недостатньо забезпечено право на рівні можливості та рівне ставлення без дискримінації за ознакою статі у питаннях оплати праці, професійного навчання, підготовки, перекваліфікації кадрів. В роботі сформульовано низку пропозицій до законодавства України у питаннях забезпечення рівності прав і можливостей чоловіків і жінок у сфері праці.

Розділ III. “Адаптація трудового законодавства України щодо забезпечення колективних трудових прав” складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1. “Право працівників та роботодавців на свободу об’єднання” автор зосереджує увагу на природі права на утворення організації для захисту соціальних та економічних інтересів і вважає, що слід розрізняти право на утворення організації, яке є суто індивідуальним правом кожного працівника і роботодавця, і право вже утвореної організації на здійснення своєї діяльності, яке є колективним правом. Здобувач ретельно аналізує роз’яснення Соціального комітету з соціальних прав Ради Європи щодо розуміння і змісту, з одної сторони, свободи, і з другої, – обмежень у сфері права на об’єднання у профспілкові організації і організації роботодавців. Досліджуючи законодавчі акти України, рішення Конституційного Суду України, а також стандарти ЄСХп, щодо порядку утворення, легалізації, здійснення діяльності та припинення організацій, здобувач звертає увагу на неузгодженість положень щодо права на об’єднання у профспілкові організації і права на об’єднання в організації роботодавців. Автор не погоджується із конституційним обмеженням в Україні права суддів на свободу об’єднання у профспілки і пропонує внести зміни до ч.2 ст.127 Конституції України, спрямовані на усунення зазначеного положення.

У підрозділі 3.2. “Право працівників і роботодавців на укладення колективних договорів” проаналізовано вимоги ЄСХп, положення КЗпП, Закону України “Про колективні договори і угоди”, Положення про Національну раду соціального партнерства, конвенцій і рекомендацій МОП, досвід Російської Федерації з питань щодо порядку укладення колективних договорів, визначення сторін колективного договірного процесу, його змісту, організаційних форм. Здобувач досліджує поняття консультацій при колективних переговорах на виробничому і національному рівнях та при розгляді колективного трудового спору, визначає види консультацій і доходить висновку, що в Україні право на консультацію ще не набуло такого важливого значення, яке приділяє йому ЄСХп та рекомендації МОП, а для реалізації цього права не створено належного юридичного забезпечення. Розглядається питання щодо доцільності закріплення у законодавстві положення про обов’язковість укладення колективних договорів і відповідності його нормам ЄСХп; вдосконалення механізму примирення і трудового арбітражу, зокрема застосування інституту незалежного посередника. Досліджується питання відповідності законодавства України вимогам ЄСХп у питаннях реалізації працівниками права на страйк, випадки обмеження цього права для окремих категорій працівників за певних умов.

ВИСНОВКИ

У висновках підведені підсумки дисертаційного дослідження, наведені пропозиції щодо адаптації трудового законодавства до обов’язкових статей Європейської соціальної хартії (переглянутої).

1. Зважаючи на рішення Ради Європи про те, що ЄСХп 1996 р. передбачає більш високі стандарти соціально–економічних прав людини ніж ЄСХ 1961 року і поступово має повністю замінити останню, а також враховуючи збільшення загальної кількості статей з 19 до 31 у ЄСХп, що дає змогу Україні як Договірній Стороні обрати найбільш сприятливий варіант зобов’язань, – є доцільним подання на ратифікацію саме ЄСХп 1996 р.

2. Під юридичною адаптацією слід розуміти діяльність компетентних державних органів щодо спеціальної наукової експертизи, з одного боку, нормативної бази міжнародної угоди, з другого – національного законодавства (однієї галузі або декількох), проведення їхньої порівняльної оцінки, формування висновків та пропозицій, визначення етапів упровадження змін, нормотворчої діяльності щодо унесення необхідних змін у законодавство, упровадження її результатів у правозастосовчу практику.

3. Законодавство України в цілому відповідає вимогам обов’язкових і низки додаткових статей Хартії, які забезпечуються нормами трудового законодавства, а в окремих питаннях, зокрема щодо захисту прав неповнолітніх у сфері праці, містить навіть більш високі стандарти. Водночас для забезпечення повної відповідності необхідним є здійснення адаптаційної діяльності шляхом унесення змін та доповнень, які сформульовані автором в дисертації, до Конституції України, КЗпП та інших нормативно–правових актів України.

4. Для забезпечення відповідності законодавства України вимогам ЄСХп щодо захисту права на працевлаштування та зайнятість, особливого захисту безробітних, неповнолітніх, трудящих–мігрантів, а також забезпечення рівних можливостей чоловікам та жінкам у сфері праці незалежно від статі пропонується:

1) встановити у законодавстві положення про безоплатність послуг з профорієнтації не лише з боку державної служби зайнятості, а з боку недержавних організацій, які надають такі послуги, та передбачити відповідний механізм компенсації;

2) встановити правовий механізм квотування місць не лише для працевлаштування підлітків, а й для їхнього виробничого навчання;

3) закріпити у КЗпП України обов’язок роботодавця встановлювати режим роботи для уразливих категорій працівників із врахуванням особливостей їхнього соціального статусу, а також розробити і затвердити Міністерству праці та соціальної політики України з участю об'єднань профспілок нові Типові правила внутрішнього трудового розпорядку, із включенням до цього акту положень, що конкретизують та доповнюють зазначений обов’язок роботодавця;

4) встановити у КЗпП обов’язок роботодавця здійснювати прийняття на роботу неповнолітніх осіб за умови наявності у них повної середньої освіти або обов’язкового поєднання праці з навчанням; доповнити перелік підстав, з яких заборонено будь-яке зниження розмірів оплати праці, такою підставою як вік працівника; розширити перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється праця неповнолітніх шляхом включення до нього закладів, на яких з огляду на “моральні ризики” застосування праці неповнолітніх неможливо;

5) до Конституції України, КЗпП та інших законів України, які регламентують трудову діяльність окремих категорій працівників, унести зміни про те, що трудящі–мігранти, які на законних підставах перебувають в Україні і отримали у встановленому порядку дозвіл на заняття трудовою діяльністю, – у сфері працевлаштування, застосування їх праці та їх соціального захисту користуються не менш сприятливим режимом, ніж громадяни України; нормативно передбачити можливість установлення обмежень у сфері праці для цих суб’єктів лише в цілях охорони національної безпеки, громадського порядку, здоров’я та моральності населення; поширити на працівників–мігрантів у повному обсязі право на об’єднання у профспілки, користування пільгами, передбаченими у колективних договорах;

6) для усунення виявлених суперечностей та приведення положень Конституції України у відповідність до стандартів Ради Європи, положень ст.20 ЄСХп щодо забезпечення принципу рівних прав та можливостей, рівного ставлення при працевлаштуванні та застосуванні праці без дискримінації за ознакою статі необхідно внести зміни у ч.5 ст.43 Конституції України, ст.ст.174, 175 КЗпП, ст.14 Закону України “Про охорону праці”, виключивши заборону стосовно застосування праці жінок на важких, шкідливих та небезпечних для їхнього здоров’я роботах, а також у нічний час; розробити перелік таких робіт, які за характером або умовами їх виконання можуть бути доручені тільки особам однієї статі.

5. Теоретичні засади права працівників і роботодавців на свободу об’єднання і створення організацій полягають у тому, що це право має як індивідуальну так і колективну природу, є правом взаємним, оскільки воно у рівній мірі належить як працівникам, так і роботодавцям. Тільки такий юридичний механізм, який забезпечує рівні умови і можливості при реалізації цього права обом сторонам, не надаючи переваги жодній, може вважатися справедливим, ефективним і таким, що відповідає вимогам ЄСХп. Принцип добровільності є одним з основних при встановленні системи забезпечення колективних трудових прав.

6. Для приведення національного законодавства у відповідність до положень ЄСХп пропонується:

1) враховуючи те, що профспілки не являються політичними партіями, а утворюються для захисту трудових і соціально–економічних прав та інтересів у сфері професійної діяльності, а чинна редакція ч.2 ст.127 Конституції України не відповідає вимогам міжнародних стандартів (ст.5 ЄСХп, ст.9 Конвенції МОП №187 (1948 р.), ратифікованої Україною), – скасувати положення Конституції стосовно того, що професійні судді не можуть належати до профспілок;

2) конкретизувати у ст.18 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” підстави, за якими діяльність професійної організації чи об’єднання може бути заборонена, а професійна організація чи об’єднання розпущено. До таких підстав, окрім встановлених у зазначеній статті, можуть бути віднесені такі, що вказані у ЄСХп (ст.G розд.V ЄСХп “Обмеження”) – “обмеження заради захисту прав і свобод інших людей, державних інтересів, національної безпеки, здоров’я людей чи моралі”;

3) скасувати положення ст.9 Закону України “Про організації роботодавців” щодо встановлення мінімальної кількості засновників для утворення організації роботодавців, оскільки така норма формально обмежує їх право на об’єднання, має дискримінаційний характер стосовно аналогічного права щодо порядку створення організацій профспілок, не відповідає ст.36 Конституції України і вимогам ст.5 ЄСХп;

4) для забезпечення принципу рівності у правовому становищі організацій роботодавців і профспілок законодавчо закріпити право організацій роботодавців на судовий захист їх прав та законних інтересів;

5) врівноважити права та обов’язки організацій роботодавців і об’єднань профспілок на ведення переговорів, консультацій та укладення колективних договорів і угод;

6) виключити із редакціі ст.17 Закону України “Про підприємства в Україні” вказівку про обов’язковість укладення колективного договору;

7) узгодити перелік суб’єктів колективного договору, угоди, колективного трудового спору, що мають представляти сторону трудового колективу в усіх нормативно–правових актах, котрі регулюють ці відносини;

8) внести відповідні зміни до Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” та у Положення про посередника, спрямовані на забезпечення свободи вибору незалежного посередника сторонам колективного трудового спору (конфлікту).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Феськов М.М. Право людини на працю за Європейською соціальною хартією (переглянутою) та законодавством України // Права людини і Україна: Праці Львівської лабораторії прав людини. Академія правових наук України (Серія I. Дослідження і реферати. Вип.2) / Редкол.: П.М. Рабінович (голов.ред.) та ін. – Львів.: “Світ”, 1999. – С. 91–99.

2. Феськов М.М. Про адаптацію трудового законодавства України до переглянутої Європейської соціальної хартії // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1999. – №4. – С. 60 – 64.

3. Феськов М.М. Класифікація прав за Європейською соціальною хартією (переглянутою) // Актуальні проблеми держави та права. Збірник наукових праць. Вип.9. – Одеса: Астропрінт, 2000. – С.131 – 137.

4. Феськов М.М. Юридичний механізм адаптації законодавства України до Європейської соціальної хартії (переглянутої): окремі питання // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ України. – 2000. – №3. – С.104 – 108.

5. Феськов М.М. Право працівника – мігранта на зайнятість на території іншої держави: стандарти Ради Європи і законодавство України // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2001. – №3. – С.104 – 108.

6. Феськов М.М. Право людини на професійне навчання за Європейською соціальною хартією і законодавство України // Актуальні проблеми держави та права. Збірник наукових праць. Вип.11. – Одеса: Юридична література, 2001. – С.317 – 319.

7. Феськов М.М. Управління професійною орієнтацією за законодавством України та Європейською соціальною хартією // Актуальні проблеми держави та права. Збірник наукових праць. Вип. 12. – Одеса: Юридична література, 2001. – С.325 –328.

8. Феськов М.М. До питання про адаптацію законодавства України до Європейської соціальної хартії (переглянутої) //Європа – Японія – Україна: шляхи демократизації державно–правових систем. Матеріали Міжнародної науково–практичної конференції, Київ, 17 – 20 жовтня 2000 р. – Київ, 2000. – С. 387 – 390.

9. Феськов М.М. Захист від дискримінації залежно від статі: Європейська соціальна хартія (переглянута) і законодавство України // Рівність жінок і чоловіків в Україна. Правові аспекти. Матеріали Міжнародної науково–практичної конференції, Київ, 20 – 21 листопада 2000 р. – К.: Логос. – С. 122 – 125.

АНОТАЦІЇ

Феськов М.М. Європейська соціальна хартія (переглянута) і трудове законодавство України: питання адаптації. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення. – Національний університет внутрішніх справ. Харків, 2002.

В дисертації досліджуються проблеми адаптації трудового законодавства України до положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) (Рада Європи, 1996 р.). Проведено класифікацію прав людини, закріплених у цій Хартії, а також соціальних зобов’язань держави щодо їх здійснення. Визначено та схарактеризовано систему юридичної адаптаційної діяльності. Досліджено юридичні особливості та значення роз’яснень, рекомендацій і попереджень контрольних органів Ради Європи стосовно застосування Хартії. Обґрунтовано комплекс пропозицій щодо унесення змін до Конституції України та чинного трудового законодавства України з метою адаптування його до стандартів Хартії.

Ключові слова: Європейська соціальна хартія (переглянута), адаптація, трудове законодавство України, профспілки, організації роботодавців.

Феськов Н.Н. Европейская социальная хартия (пересмотренная) и трудовое законодательство Украины: вопросы адаптации. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 – трудовое право; право социального обеспечения. – Национальный университет внутренних дел. Харьков, 2002.

Диссертация посвящена исследованию проблем адаптации трудового законодательства Украины к Европейской социальной хартии (пересмотренной) (Совет Европы, 1996 г.). Анализируется Европейская социальная хартия в аспекте ее исторического становления, юридической природы, значения актов толкования положений Хартии Европейским комитетом по социальным правам. Проведена классификация прав человека, закрепленных в Хартии, и определена отраслевая принадлежность законодательных актов, обеспечивающих эти права. Обоснован вывод о целесообразности предоставления на ратификацию Европейской социальной хартии (пересмотренной), которая в отличие от Европейской социальной хартии 1961 г. представляет собой более прогрессивный и совершенный международный акт, содержащий современный юридический механизм обеспечения социальных и экономических прав человека. Определено понятие адаптации, составляющих ее элементов и этапов осуществления. Предлагается разграничивать юридическую и социально–экономическую адаптацию, а также отличать адаптацию от смежных понятий (гармонизация, имплементация, апроксимация).

Проанализировано соответствие трудового законодательства Украины стандартам, содержащимся в обязательных статьях Хартии, необходимых для ее ратификации, а также в тех дополнительных статьях, которые непосредственно связаны с обязательными статьями. Установлено, что в целом трудовое законодательство Украины соответствует требованиям Хартии, а в отношении некоторых статей Хартии предусматривает более высокие стандарты, в частности в отношении несовершеннолетних работников.

Вместе с тем, для установления полного соответствия необходимо внесение изменений и дополнений в Конституцию Украины, Кодекс законов