НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М. П. Драгоманова

ФОРОСТЯНА Нінель Петрівна

УДК 53(091)(477) + 372.853(091)(477)

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ У ВИВЧЕННІ МОЛЕКУЛЯРНОЇ ФІЗИКИ В СЕРЕДНІХ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ

13.00.02 – теорія та методика навчання фізики

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Національному педагогічному університеті

імені М. П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор фізико-математичних наук, професор

Шендеровський Василь Андрійович,

Інститут фізики НАН України,

провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Сергєєв Олександр Васильович,

Запорізький державний університет,

завідувач кафедри фізики та методики її

викладання

кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Костюкевич Дмитро Якович,

Інститут педагогіки АПН України,

старший науковий співробітник

Провідна організація: Тернопільський державний педагогічний університет

імені В.Гнатюка, кафедра фізики та методики її

викладання, Міністерство освіти і науки України, м.Тернопіль

Захист відбудеться 5 лютого 2002 р. о 1400 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.03

в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного

педагогічного університету імені М. П. Драгоманова,

01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9

Автореферат розісланий “19” грудня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради ______________ Коршак Є.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і стратегія дослідження. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття) передбачає оновлення змісту шкільної фізичної освіти, гармонійного поєднання освіти з національною історією та культурою. У навчальну програму введено такі курси, як українознавство, народознавство, культурознавство та інші, тому вивчення історичних аспектів на уроках фізики в середній загальноосвітній і у вищій школах дозволяє створити більш грунтовну картину історії українського народу, активізувати розумову і пізнавальну діяльність на основі ідеалу вченого.

Кожна країна, розвиваючи науку, утворює відповідний науковий простір – відносно замкнену систему функціонування науки як частини культури. Наука в Україні розвивається як поєднання національно-гуманітарних і фундаментальних, перш за все пріоритетних, наукових досліджень, причому в залежності від наявної суспільно-політичної і державної ситуації.

На сьогодні вже відомо ряд наукових робіт, присвячених розвитку окремих галузей науки і освіти в Україні, але недостатньо уваги, на нашу думку, було приділено проблемам різних напрямків моле-кулярної фізики, особливо у 2-ій половині ХІХ – на початку ХХ століть, коли ця наука переживала бурхливий розвиток. Найяскравішим представником цього періоду є школа фізиків Київського університету Святого Володимира, яку організував і очолив М. Авенаріус. Ця школа залишила значний слід не лише в Україні, а й у світовій науці.

Не з’ясована осаточно роль у розвитку фізичної науки Харківського університету, одного з найстаріших в Україні, де тривалий час працювали учені, які внесли важливий доробок у розвиток молекулярної фізики — М.Бекетов, П.Хрущов, Д.Коновалов та багато інших.

Відомо, що в Одеському (Новоросійському) університеті протягом 22 років працював М. Умов, який залишив після себе наукову спадщину практично в усіх галузях науки.

Вагомий внесок у теорію броунівського руху зробив польський фізик М. Смолуховський, працюючи викладачем Львівського університету.

На жаль, неповно все ж висвітлена роль М.Остроградського, Г.Роговського, Ф. Шведова, М. Пирогова, О. Шимкова, П. Павлова, І. Пулюя та багатьох інших вчених у розвитку молекулярної фізики, їх науково-педагогічна діяльність

Науково-методичні роботи того часу відзначаються багатством позитивних думок та ідей, які є і будуть надбанням наших українських учених. Вони не втратили цінності й сьогодні, а тому заслуговують на глибоке і системне дослідження. Наприклад, ще й досі не втратив своєї цінності підручник Ф.Шведова “Методика фізики” 1894 року ( який був єдиним виданням такого типу у Європі).

Але у науковій та освітянській літературі дуже мало інформації, яка б узагальнювала і систематизувала багаторічну працю видатних педагогів минулого, або грунтовно розглядала зародження, становлення і розвиток молекулярної фізики, особливо 2-ої половини ХІХ – на початку ХХ ст., із подальшим використанням у середніх загальноосвітніх школах.

Як встановлено нами, однією з основних причин такого стану в історії фізики є те, що вона не є об’єктом фундаментальних наукових досліджень.

На сьогодні існують роботи В. Андріанова, М. Жмудського,
О. Гольдмана, М. Розенберга, Д. Святського, М. Шульги, Ю. Храмова, О. Янковського, Г. Кордуна, В. Мацюка, О. Сєргєєва, І. Немченка, Р. Гайди,
В. Шендеровського , В.Козирського та інших, але всі вони охоплюють великий період – від античності до сучасності. Вчитель у школі дає ази класичної фізики, і в більшості випадків їх потрібно було б підтвердити класичними експериментами визначних фізиків-педагогів, цікавими епізодами з життя і творчості того чи іншого вченого-фізика, а інколи й грунтовно розібрати певну наукову працю. Викладачі вищих навчальних закладів, читаючи той чи інший розділ фізики, звертають увагу студентів на означення та формули, які переважно носять назви своїх винахідників, і не завадило б у такому разі згадати про них, їх роботу та інші досягнення, можливо, і відтворити згаданий експеримент у демонстрації. Але все це можна здійснити тільки тоді, коли у вчителя, викладача, учня чи студента існуватиме відповідна література. Саме на це робили акцент респонденти при анкетуванні.

Тому актуально постала проблема дослідження зародження, розвитку та становлення молекулярної фізики 2-ої половини ХІХ – на початку ХХ ст. в Україні у контексті світової науки. Створена цілісна картина розвитку молекулярної фізики дозволить розглянути методичні надбання та рекомендації тогочасних фізиків – Г. Де-Метца, М. Умова, Ф. Шведова та інших з можливим їх використанням сьогодні. Щоправда, такі спроби були у Є. Савелової при розгляді питань історії фізики і техніки; у М. Ярошевського та Л. Зоріної при спробі введення історії науки до шкільного курсу; у О.Зорьки при включенні елементів історизму в сучасний урок; у М. Головка при вивченні фізики та астрономії; у І. Волошиної при вивченні квантової фізики; у О. Сєргєєва, В. Мацюка, О. Школи та ряду інших.

Таким станом речей у науково-педагогічних пошуках зумовлений вибір теми дисертаційного дослідження “Історичні аспекти у вивченні молекулярної фізики в середніх загальноосвітніх навчальних закладах України”, яка виконана на кафедрі загальної фізики НПУ імені М.П. Драгоманова, затверджена на засіданні Вченої ради НПУ (протокол № 8 від 14.02.2001 р.), узгоджена в Раді з координації наукових досліджень в Україні в галузі педагогіки і психології (протокол № 2 від 20.02.2001 р.).

Об’єкт дослідження – історія молекулярної фізики 2-ої половини ХІХ – на початку ХХ ст. в середній загальноосвітній школі як наукова дисципліна.

Предмет дослідження – історія зародження становлення і розвиток молекулярної фізики 2-ої половини ХІХ – на початку ХХ ст. в Україні з використанням її як цілісної системи у процесі навчання фізики в середніх і вищих навчальних закладах України.

Мета дослідження – історико-методичний аналіз виникнення і розвитку фізичної науки у галузі молекулярної фізики в Україні у 2-ій половині ХІХ – на початку ХХ столітть з метою вивчення і з’ясування її значення на сучасному етапі розвитку науки.

Виявити тенденції з упровадження в навчально-методичний та науковий процес нових маловідомих фактів, пов’язаних з діяльністю учених - фізиків як в Україні, так і за її межами, відновити ряд пріоритетів, зробити уточнення та узагальнення.

Методологічні основи дослідження грунтуються на основних положеннях методології наукового пізнання: діалектика взаємозв’язку загальних і спеціальних закономірностей пізнання, соціально історичної детермінації розвитку наукового пізнання, системно-комплексного підходу до аналізу історії науки з урахуванням логіки її внутрішнього розвитку; методологічні принципи: історизму, об’єктивності, розвитку, єдності логічного та історичного у дослідженні методичних явищ, співвідношення історії і сучасності; використання синтезу у структурно-функціональному та історико-генетичному підходах.

Концепція дослідження. Досягнення науки поповнюють світову скарбницю культури. Тому історія науки є органічною частиною духовної культури людства.

Складовою частиною історії світової науки є історія розвитку науки в окремих країнах.

Становлення державної незалежності України зумовило зацікавленість історією культури, науки і техніки, зокрема історією розвитку фізики, а вміння донести до мас надбання історії фізики є одним з головних завдань методики навчання фізики.

Саме елементи історизму при вивченні фізики є ефективним засобом розв’язання освітніх та виховних проблем у процесі навчання.

Застосування елементів історизму дозволяє розкрити роль фізики у формуванні цілісної фізичної картини світу, розглядати її через призму історії цивілізації.

Ознайомлення учнів з життям, творчістю та відкриттями видатних учених несе в собі великий психолого-педагогічний вплив, що дозволяє реалізувати принцип патріотичного виховання учнів, вироблення так званого “ідеалу вченого”. Таким чином, через історичний підхід до “ідеалу вченого” активізується пізнавальна діяльність учнів. У свою чергу це призведе до вироблення нових методів і підходів при вивченні фізики, як у вищій, так і середній школах.

Завдання дослідження. Згідно предмету, мети і концепції дослідження були визначені такі завдання

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Методи дослідження визначаються характером і завданням історико- методичного дослідження:

·

·

·

·

Наукова новизна. Вперше проведено систематизоване детальне історично-наукове дослідження становлення молекулярної фізики в Україні у другій половині ХІХ –на початку ХХ століть як цілісного явища, що є невід’ємною частиною сучасної фізики. Процес дослідження не обмежувався лише переліком результатів, вони розглядалися як складова частина природознавства, що гармонічно поєднується з ходом розвитку світової науки. У роботі вперше подано короткі історичні огляди певних напрямків та проблем молекулярної фізики, до розгляду яких природно віднесені досягнення українських, російських та іноземних учених.

Узагальнено великий обсяг літературного й архівного матеріалу (зокрема й досі неопублікованого), аналіз творчої спадщини учених 2-ої половини ХІХ – на початку ХХ століть, які досліджували різні питання , зокрема, молекулярної фізики. Вперше вдалося показати взаємодію та творчі контакти учених різних національностей у досягненні наукової істини.

Розроблені науково-обгрунтовані методичні рекомендації, які спрямовані на: підвищення ефективності навчально-виховного процесу в школі; можливість використання елементів історизму у вирішенні педагогічних завдань.

Теоретичне значення дослідження полягає в обгрунтуванні основних шляхів та засобів змісту шкільної фізичної освіти за допомогою використання історичних аспектів у вивченні молекулярної фізики в середніх загальноосвітніх навчальних закладах України.

До останнього часу дослідження з історії молекулярної фізики використовувались роздріблено з окремих її питань і між ними рідко з’ясовувались суттєві та необхідні зв’язки. Тому у роботі вперше проаналізовано і систематизовано місткий матеріал з молекулярної фізики, накопичений в архівах і бібліотеках на протязі значного відрізку часу. Розкрита історична зумовленість розвитку відкриттів та методики навчання фізики.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати і висновки сприятимуть не лише вивченню молекулярної фізики як окремого розділу фізики, а й передбачатиме:

·

·

·

·

·

·

Вірогідність і обгрунтованість результатів дослідження підтверджується об’єктивним і всебічним аналізом першоджерел, періодичних видань та архівних матеріалів; визначається теоретичною і логіко-методологічною базою дослідження, а також відповідністю концепції дослідження сучасним тенденціям розвитку методичної думки; застосування системно-структурного підходу, який виконує функцію з’єднуючого ланцюга між діалектичною філософією і методичною наукою та засобами наукового дослідження; обговорення отриманих результатів з науковцями; видання праць автора з теми дослідження.

Особистий внесок автора дисертації :

1.

2.

3.

4.

5.

На захист виносяться такі положення:

·

·

·

Апробація. Результати дисертаційного дослідження обговорювались та отримали схвалення на кафедрі методики викладання фізики та на кафедрі загальної фізики НПУ імені М.П.Драгоманова. Основні положення дослідження обговорювались на конференціях: “

Історичні аспекти розвитку фізичної науки в Україні”, присвяченій 90-й річниці заснування зразкового фізичного кабінету, Київ, 1996 р.;

Друга Всеукраїнська конференція викладачів фізики педагогічних інститутів та університетів, Київ, 1996 р.;

Третя Всеукраїнська наукова конференція “Фундаментальна та професійна підготовка фахівців з фізики”, Київ, 1998 р.;

Міжнародна школа-конференція з актуальних питань фізики напівпровідників (Дрогобич, 23–30 червня 1999 р.);

XIV International school-seminar “Spectroscopy of Molecules and Crystals” (Odesa, June 7–12, 1999);

П’ята Всеукраїнська наукова конференція “Фундаментальна та професійна підготовка фахівців з фізики” (Київ, 6–7 червня 2000 р.);

Міжнародна конференція, присвячена 2000-річчю з дня народження М.Остроградського (26 – 27.09.2001 р., Полтава).

Результати роботи також доповідались і обговорювались на наукових семінарах кафедр загальної фізики та методики викладання фізики Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова (1996-2001рр.).

Публікації. Основні результати дисертаційної роботи відображені у 12 публікаціях, серед яких 7 статей (4 – у фахових наукових виданнях), а також 5 тез конференцій. Список публікацій наведено в кінці автореферату.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, списку використаної літератури та додатків. Роботу викладено на 220 сторінках машинописного тексту, з яких 5 рисунків, 6 таблиць, 203 джерел та 32 сторінок додатків.

Дисертант висловлює щиру подяку кандидату фізико-математичних наук А.В. Касперському, доценту кафедри загальної фізики НПУ імені М.П.Драгоманова, за подану науково-методичну допомогу при написанні дисертаційної роботи.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтувано актуальність роботи, сформульовано її мету, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ розкриває умови формування молекулярної фізики з другої половини ХVІІІ століття до початку ХХ століття.

В окремих параграфах розділу хронологічно з’ясовується зміст учення про атом як основи молекулярної фізики. Значну увагу приділено огляду робіт М.Пирогова, Я.Барзиловського, М.Умова, Б. Чичеріна та інших учених. Вони своєю працею, експериментами та публічними виступами відстоювали теорію будови атома як об”єктивної складової речовини, що стало переконливим лише на початку ХХ століття, коли було остаточно з’ясовано причину і наслідки явища радіоактивності. (Першим українським ученим, який розпочав вивчення радіоактивності, був професор Новоросійського університету М. Пильчиков (1903), а природу і застосування Х-променів пояснив І. Пулюй).

У цьому ж розділі викладені основні положення теорії теплоти і кінетичної теорії газів. Дається детальний аналіз публікацій, виступів та експериментів, присвячених теоретичному та експериментальному дослідженню питань молекулярної фізики.

Належне місце відведено аналізу робіт Г. Ріхмана, Л. Ейлера, М. Ломоносова, практичному застосуванню теорії теплоти у роботах І. Пол-зунова, С. Карно. Їхня праця була важливою віхою в розвитку основ теплотехніки, стала вихідним пунктом для встановлення другого начала термодинаміки. Після узагальнень Д. Менделєєва, наукових розвідок П. Клапейрона, експериментів Д. Дальтона, Ж. Гей-Люсака, Ж. Шарля, А. Авогадро, П. Лапласа та інших у 40-х роках ХІХ століття було зроблено цілий ряд фундаментальних відкриттів, у тому числі й кінетичної теорії . Ця теорія змогла пояснити не лише характерні властивості газів, а й основні закони молекулярної фізики.

Крім вищезазначеного, у розділі з’ясовуються також аспекти розвитку молекулярної фізики другої половини ХІХ ст. – на початку ХХ ст.

Перемога вчення про атомарну будову речовини принесла з собою утвердження механічної теорії теплоти і кінетичної теорії (теорії руху матерії). Ці теорії у кількісному відношенні були використані Р. Клаузіусом, а в подальшому істотно розроблені Дж. Максвеллом і Г. Гельмгольцем. Все ж найбільших успіхів у вивченні цього питання досяг Л. Больцман. Саме друга половина ХІХ — початок ХХ століть була періодом великих відкриттів у кінетичній теорії газів, що зумовило створення статистичної фізики. Головним досягненням цієї теорії є молекулярно-кінетичне тлумачення другого начала термодинаміки, встановлення статистичного змісту ентропії, розвіювання страхів “теплової смерті Всесвіту”.

Дослідження цього питання показало, що неоцінне значення для розвитку молекулярної фізики мали роботи Л. Больцмана, Дж. Максвелла, А.Ейнштейна, М.Смолуховського. Ці ідеї знайшли використання і розвиток у працях Дж. Гібсса. Саме роботи Гібсса розділили всю історію статистичної механіки на два періоди період першої появи статистичної ідеї у термодинамічних роботах (роботи К. Креніга і Р. Клаузіуса до створення статистичної механіки у вигляді завершеної теорії, що містить основні принципи і програму подальших досліджень) та період росту і розвитку цієї теорії, яка на сьогодні перейшла в окремий розділ науки – фізику критичних станів.

Ще одним напрямком розвитку молекулярної фізики у другій половині ХІХ ст. є дослідження реальних газів. Важливе значення тут мала класична праця Ван-дер-Ваальса. У Росії першими, хто розпочав аналіз рівняня стану реальних газів, були О. Столєтов, П.Зілов, Д.Гольдгаммер, а в Україні – М.Пирогов, М. Шіллер, М. Авенаріус і його учні.

Саме середина ХІХ століття була переломним періодом для становлення і розвитку фізики критичних станів, а вже на початку ХХ століття (після виходу в світ другої частини роботи Ван-дер-Ваальса “Неперервність”) ця теорія набуває великої популярності і стала основою фундаментальних досліджень Е.Бірона, Р. Ходдамана та інших вчених.

Оскільки молекулярна фізика вивчає і описує речовину у трьох агрегатних станах, то доцільним є розгляд учення про кристали, опис яких ми знаходимо у роботах М. Ломоносова і М. Стенона, які намагалися узагальнити всі знання про кристали і записати у вигляді законів. Прикладом може бути закон сталості кутів, який пізніше розробив, обґрунтував і перевірив експериментально Є. Федоров.

Найбільші досягнення ХVІІІ ст. у кристалографії належать Т. Ловіцу, першому вченому, який проводив експерименти з штучного створення кристалів, досягши значних успіхів. Саме він запропонував першу класифікацію кристалів; спостерігав і намагався описати концентраційні потоки під час кристалізації, відкрив метод очищення розчинів; одержав низькі температури.

За оригінальне вирішення проблеми точного визначення кутів у кристалах отримує подвійну нагороду на початку ХІХ ст. А.Купфер. З його дослідженнями тісно пов’язані роботи М.Кокшарова, П.Єфремова і Є.Федорова.

Значну роль у розробці вчення про кристали відіграв Д.Менделєєв, який на відміну від своїх попередників запропонував класифікацію кристалів на основі їх внутрішньої будови.

Оригінальне вирішення проблеми класифікації кристалів на практиці запропонував Є.Федоров, який розробив унікальний метод визначення внутрішньої будови кристалів за їх зовнішньою будовою. Цей метод отримав назву “метод Федорова”.

Історія науки, на думку В.Вернадського, повинна критично розроблятися кожним науковим поколінням і не лише тому, що змінюється накопичування знань про минуле, знаходяться нові документи чи відкриваються нові способи відтворення минулого. Кожне покоління дослідників шукає і знаходить в історії науки відображення нових течій свого часу. Наука, розвиваючись, не лише створює нове, але неминуче переоцінює здобутки, а результати досліджень вільні від будь-яких політичних поглядів минувшини...

Саме тому у другому розділі показано розвиток молекулярної фізики в Україні 2-ої половини ХІХ ст. – на початку ХХ ст., зокрема, становлення кафедри фізики Київського університету Святого Володимира, розкрито роль і значення Київської наукової школи фізиків та її експериментальних досліджень для світової науки.

Вивчаючи наукову спадщину кінця ХІХ століття, з’ясували, що проблема дослідження критичного стану речовини була головною у науковому світі. Під керівництвом М.Авенаріуса Київською науковою школою фізиків уперше було виконано пряме дослідження критичних температур. У цій школі проявили себе і утвердилися як учені К.Зайончевський, О. Надєждін, О.Страус.

Після смерті М.Авенаріуса кафедру фізики очолив М.Шіллер, який кардинально змінив напрямок досліджень. Шіллер, на відміну від Авенаріуса, займався розробкою теоретичних питань молекулярної фізики. Багато цінних розробок виконано ним у галузі термодинаміки, а саме другого начала термодинаміки. Закон Томсона-Шіллера має велике значення не тільки для рідкого стану речовини, а й успішно застосовується для твердих тіл.

Важливі дослідження у галузі кінетичної теорії газів і статистичної природи другого начала термодинаміки виконав також професор університету Святого Володимира М. Пирогов.

Цей період можна вважати часом зародження кафедри теоретичної фізики при Київському університеті.

У роботах Пирогова вчення Клаузіуса, Максвелла, Больцмана з молекулярно-кінетичної теорії будови речовини повною мірою розкрили природу будови атома. Праці Пирогова з кінетичної теорії матерії насичені такими ідеями, що не втратили своєї цінності і сьогодні. Саме цю значушість ідей М.Пирогова відзначав Л. Больцман.

Статистичні дослідження М.Пирогова були продовжені у Львівському університеті М.Смолуховським. Основні наукові роботи Смолуховського висвітлюють питання з молекулярної фізики, термодинаміки, статистичної механіки, а особливо кінетичної теорії газів і рідин та теорії броунівського руху. Досліджений Смолуховським броунівський рух підтвердив істинність статистичних досліджень Л.Больцмана, А.Ейнштейна. Виходячи з кінетичного закону розподілу енергії, Смолуховський ,незалежно від інших учених, розробив теорію броунівського руху, яка довела справедливість кінетичної теорії теплоти і сприяла її становленню. Крім цього М. Смолуховський встановив закон флуктуацій рівноважних станів молекулярної системи для пояснення другого начала термодинаміки. Ця теорія дозволила визначити час, через який настає аномальний стан системи, а самі дослідження були серйозним кроком до вирішення проблеми “теплової смерті Всесвіту”.

Важливе місце у розвитку молекулярної фізики займав Одеський (Новоросійський) університет. У ньому розпочав свою діяльність П.Павлов, теоретично і експериментально вивчаючи зв’язки між термодинамічними властивостями дисперсійних систем і ступенем їх дисперсійності. Ним була вперше встановлена залежність температури топлення від поверхневої енергії твердого тіла, вивчені термодинамічні потенціали хімічних елементів та їх сполук, рівновага між кристалічною і рідинною фазами, сформульовано загальне правило фаз конденсованих систем, досліджувались адсорбція і поверхневий натяг на межі розділу двох фаз.

Знаним у світі професором цього університету був також Ф. Шведов. Ним були закладені основи вчення про реологічні властивості дисперсних систем та високомолекулярних сполук. Виходячи з експериментальних даних, учений теоретично вивів класичне рівняння стаціонарного в’язко-пластичного плину речовини.

Саме Ф.Шведов звернув увагу на ще молодого тоді вченого М.Умова. Ознайомившись з його дисертацією, учений “...переконався, що факультет в особі Умова може придбати не лише викладача, який зможе передавати здобуті іншими результати, але і спеціаліста, здатного рухати науку вперед...”.

Можна сміливо стверджувати, що М.Умов був одним з найвидатніших фізиків-теоретиків широкого діапазону. Вже у першій своїй роботі “Закони коливань в необмеженому середовищі сталої потужності” зробив такі висновки, які й досі мають вплив на розвиток науки не лише своїми ідеями, а й розробленими методами. Праця ж “Теорія термодинамічних явищ у твердих пружних тілах” мала ряд рівнянь, які сьогодні використовуються в тому ж вигляді, що й більше 100 років тому.

У магістерській роботі М. Умов вперше об’єднав теорію пружності з термодинамікою і теорією теплопровідності. Він також уперше ввів поняття теплових сил або напруг, знайшов зв’язок між теплоємністю при сталих об’ємах і тисках. Докторська дисертацїя Умова “Рівняння руху енергії у тілах” стала першим в історії науки всебічним дослідженням питання про рух і поширення енергії, в якому з’ясовувались закони збереження енергії і подавались диференціальні рівняння руху енергії у середовищі. Ця робота мала велике значення для становлення сучасної статистичної термодинаміки нерівноважних станів і необоротних процесів.

Таким чином, чітко простежується висновок, що наприкінці ХІХ ст. в університетах України широкого розвитку набуває теоретична фізика, яка вивчає різні питання, зокрема і питання молекулярної фізики.

На зламі століть у молекулярній фізиці проводяться експериментальні дослідження дифузії речовини. Зокрема, цим питанням займався М. Умов (80-і роки) і отримав більш точний закон для знаходження дифузійного потоку.

Дифузію речовини через пористі перегородки вивчав також І. Пулюй, учений з широкими науковими поглядами. Він не лише дослідив дифузію, а й з’ясував умови і закони тертя газів. У той час з’являються його знамениті праці “Про тертя газів, які утворюються із пари”, “Про вияснення явищ у повітряно-порожній лампі”, “Про коефіцієнт тертя повітря як функції температури”, “Про дифузію пари крізь глиняні комірки”, “Про внутрішнє тертя суміші вуглекислоти та водню” та інші.

І.Пулюй прийшов до висновку, що не для всіх газів тертя змінюється з температурою однаково, що коефіцієнт тертя простих газів пропорційний абсолютній температурі приблизно зі степенем 3/4, а для складних газів – зі степенем, близьким до 1.

Дослідження І. Пулюя добре узгоджуються з експериментальними дослідженнями Ф. Обермаєра.

У дослідженнях, пов”язаних з виявленням механічного еквіваленту теплоти Пулюй врахував закон Ньютона для охолодження рідин, а при фіксуванні великої температурної різниці використовував диференціальні рівняння, що враховували рівняння Дюлонга-Пті. На сконструйованому приладі він отримав результати механічного еквіваленту теплоти, які відповідали експериментальним значенням Джоуля. Експеримент був перевірений Г. Де-Метцом, отримані результати теж добре узгоджувалися з результатами попередніх дослідників.

Науково-популярна праця Пулюя “Непропаща сила” методично дохідливо пояснила нагрівання тіл внаслідок виконання роботи, виконання роботи при зміні енергії та закон збереження і перетворення енергії у рамках кінетичної теорії газів. Учений переконливо і чітко виклав основи термодинаміки, роз’яснив взаємодію газових молекул на основі взаємопроникності ефірних (етерних) молекулярних сфер, броунівський рух молекул і всі розглянуті закони переніс на Всесвіт. У полі його наукових інтересів знаходились також фізичні і технічні питання роботи теплових двигунів, що використовують різні типи енергії. Результати досліджень перегукується з роботами С. Карно.

У цьому ж розділі достатньо уваги було приділено роботам Ю.Вульфа з кристалографії.

Отже, проаналізувавши розвиток молекулярної фізики від 2-ої половини XVIII до початку ХХ століття, можна зробити висновок, що в історії розвитку науки простежується тісний взаємозв’язок між теоретичними та експериментальними дослідженнями.

У третьому розділі “Методи вивчення молекулярної фізики (з використанням елементів історизму)” розкрито і сформульовано принципи відбору елементів історизму для їх подальшого використання на уроках фізики. При відборі матеріалів необхідно дотримуватись того, щоб усі історичні матеріали не суперечили сучасним дидактичним принципам; не перевантажували програмний матеріал, а лаконічно і точно підкреслювали головні віхи розвитку фізичної науки; допомагали підвищувати зацікавленість до вивченого матеріалу; формувати цілісну гармонічну картину світу; виховувати патріотизм і національну гідність, загалом цілісну особистість. Крім того, підібраний історичний матеріал не повинен порушувати принципу пріоритетності, а має відображати принцип паралельності відкриттів у контексті світової науки.

У розділі розкрито психолого-педагогічсні основи вивчення фізики з використанням історичного матеріалу.

Перед дослідниками кожного разу постають одні й ті ж запитання: чи потрібна учням історія фізики, чи потрібний їм образ Науки як ідеалу творчості? На ці та подібні питання намагались дати відповідь відомі методисти П. Знаменський, Б. Комісаров, Г. Мягкова, В. Розумовський, І. Соколов, Л. Цвєтков, С. Шаповаленко та інші; навчально-виховні можливості науки підкреслювали відомі дидакти Б. Єсипов, І. Лернер, Е. Моносзон, М. Скаткін та історики науки П. Кудрявцев, Б. Спаський, К. Тімірязєв та інші. Вивченню історії науки присвятили свої дослідження З. Голікова, Г. Голін, Л. Єфремов, В. Лебедєв, Є. Савелова, І. Шилов, О.Сергєєв, А.Литвиненко, О. Зорька, М. Головко, І. Волошина, та інші.

Дослідниками було встановлено, що використання історико-наукового матеріалу необхідне, бо саме так досягається формування діалектико-матеріалістичного світогляду, наукового та творчого мислення учнів, емоційно-мотиваційної сфери школяра.

Саме історія науки за своєю сутністю, внутрішнім змістом є тією провідною ланкою, через яку здійснюється зв’язок природничого і гуманітарного циклів навчальних предметів.

Проблемне навчання, побудоване на історико-науковому матеріалі, характеризується такими особливостями: показує ряд проблем і методів їх вирішення; дає знання проблемних ситуацій і досвід їх вирішення, який може бути для учнів джерелом своїх поглядів; розкриває перед учнями необхідні якості творчої особистості; володіє сильним емоційним впливом на учнів, завдяки чому підвищує ефективність навчання; формує позитивне відношення до творчості.

Знайомлячи учнів з творчістю вчених-фізиків необхідно пам’ятати, що ми поступово створюємо в учнів узагальнюючий портрет внутрішнього вигляду вченого. Цей портрет можна створювати за такою схемою:

1)

2)

3)

4)

5)

Таким чином, у третьому розділі обгрунтовано можливість використання історичного матеріалу при вивченні молекулярної фізики.

Ефективність розроблених методичних рекомендацій перевірялися шляхом проведення експерименту. Дослідження проводилися впродовж 1995-2000 років і складалося з чотирьох етапів.

Перший етап (1995-1996 рр.): проведено аналіз науково-методичної літератури, архівних документів, першоджерел. Зроблено висновок про те, що найменш дослідженим і не систематизованим є 2-а половина ХІХ століття – на початку ХХ ст., дослідження якого і були покладені в основу дисертації.

На другому етапі (1996 – 1997 рр.) проведено вивчення досвіду вчителів фізики. Здійснено констатуючий експеримент, за результатами якого з’ясувалось, що учні середніх загальноосвітніх шкіл мають низький рівень знань з історії молекулярної фізики, а відповідно не можна прослідкувати вплив історичного матеріалу на навчально-виховний процес.

У цей період розпочалася робота з систематизації історичного матеріалу з молекулярної фізики та пошук засобів удосконалення методики використання елементів історизму в шкільному курсі з розробкою необхідних методичних рекомендацій.

На третьому етапі (1997 – 1999 рр.) відповідно до розроблених методичних рекомендацій проводився навчальний експеримент з використанням історичних матеріалів, спрямований на підвищення рівня знань і умінь учнів.

Було завершено дослідження розвитку і становлення молекулярної фізики. Розроблено та впроваджено в практику програму факультативу “Вивчення історичних аспектів розвитку молекулярної фізики методом класичних експериментів” для учнів середніх загальноосвітніх шкіл.

На четвертому етапі (1999-2000 р.) оброблялись результати навчального експерименту, проводився їх аналіз. За допомогою статистичного методу порівнювалися розподіли учнів контрольних та експериментальних груп за рівнями знань з історії молекулярної фізики, пізнавального інтересу та емоційного сприйняття.

Результати експериментального навчання підтвердили концепцію дослідження про те, що ефективне використання історичного матеріалу з дотриманням сучасних дидактичних вимог є дійсно оновлюючим чинником змісту шкільної фізичної освіти за умови науково-методичного забезпечення вчителів фізики.

У додатках дисертації подано хронологічну таблицю визначних подій у молекулярній та статистичній фізиці, бібліографічний довідник про маловідомих українських фізиків, програму факультативу “Вивчення історичних аспектів розвитку молекулярної фізики методом класичних експериментів”.

Результати проведеного теоретичного та експериментального дослідження дають можливість зробити наступні загальні висновки:

1. Розвиток науки у ХІХ ст. тісно пов’язаний з появою університетів, що були засновані на території України як форпости російської науки. Цим було закладено умови для формування професійної і організованої системи досліджень. Університети і численні наукові товариства стали осередками розвитку науки і культури.

2. У розвитку фізики кінця ХІХ ст. — на початку ХХ ст. значну роль відіграли київські учені й створена М.Авенаріусом наукова школа фізиків при Київському університеті Святого Володимира. Ця школа своїми експериментами збагатила світову науку зокрема точними величинами критичних температур речовин.

3. Аналіз наукової діяльності професорів вищих навчальних закладів України показує, що вони провадили дослідження, рівень яких відповідав досягненням світової науки того часу.

4. У результаті аналізу наукових досліджень з молекулярної фізики встановлено еволюцію розвитку науки в Україні.

5. Проаналізовано філософські та методичні джерела з історії фізики та методики навчання дали можливість встановити, що реалізація принципу історизму в шкільному курсі фізики є необхідним компонентом навчально-виховного процесу і сприяє розв’язанню важливих теоретичних та практичних проблем, що є підгрунтям розвитку науково-технічного прогресу.

6. Упровадження розробленої методичної системи з використанням історичних матеріалів позитивно впливає на навчально-виховний процес, сприяє формуванню наукового світогляду, цілісної картини світу, підвищує пізнавальний інтерес до предмету.

7. Запровадження факультативу “Вивчення історичних аспектів розвитку молекулярної фізики методом класичних експериментів”у середній загальноосвітній школі N31 м. Києва стало ефективним і результативним засобом виховання національної гордості, патріотизму.

8. Виконані в дисертаційній роботі дослідження є суттєвим доповненням курсу шкільної і загальної фізики.

Основний зміст дисертації відображено у таких публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

Форостяна Н. П. Історичні аспекти у вивченні молекулярної фізики в середніх загальноосвітніх навчальних закладах України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 – теорія та методика навчання фізики – Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Київ, 2001.

У роботі проведені комплексні дослідження історії розвитку молекулярної фізики в Україні. Особливу увагу приділено висвітленню історії становлення національної науки і культури. Розкрито маловідомі факти із сторінок життя, діяльності, творчого доробку і спадщини вчених, що працювали на терені України. З’ясовано значущість їх доробку в українській скарбниці світової науки. У дисертаційному дослідженні вперше доведено, що чимало ідей, розроблених тогочасними вченими, не втратили цінності і значущості сьогодні. Результати їх наукової діяльності становлять практичне значення для реформування системи фізичної освіти.

Висновки,