Міністерство освіти І науки України

Донецький національний університет

Фомічова Наталя Вікторівна

УДК 339.9.012.435

Протекціонізм в системі світогосподарських зв'язків

Спеціальність 08.05.01. - Світове господарство і міжнародні економічні відносини.

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Донецьк – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник доктор економічних наук, професор, Макогон Юрій Володимирович, Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри міжнародної економіки

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, доцент, Чернега Оксана Богданівна, Донецький державний університет економіки і торгівлі імені М.Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України, професор кафедри міжнародної економіки і права

кандидат економічних наук, Мартинюк Олена Віталіївна, Київський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри міжнародної економіки

Провідна установа Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України, кафедра світового господарства і міжнародних економічних відносин

Захист дисертації відбудеться “29” листопада 2002 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К11.051.03 в Донецькому національному університеті за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 186.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24

Автореферат розісланий “28” жовтня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Калініна С. П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Дослідження глибинних процесів розвитку світового господарства є важливим для розуміння тенденцій та напрямів розвитку національних економік, розбудови їх власної економічної стратегії та формування адекватної політики. До таких процесів на сучасному етапі розвитку світового господарства можна віднести посилення регулювання міжнародних економічних відносин на рівні держав і міжнародних організацій. Важливим аспектом реалізації регулюючої функції в сфері економіки національними урядами є економічний протекціонізм.

Протекціонізм вважається складним та суперечливим явищем в системі світових господарських зв'язків як в теоретичному, так і в практичному відношенні. Захист внутрішнього ринку окремих видів товарів та послуг від загрозливої конкуренції та допомога вітчизняним підприємствам, з одного боку, прискорює розвиток економіки. З іншого боку, протекціоністські заходи гальмують розвиток економіки, якщо вони спрямовані на підтримку підприємств, які є неконкурентноспроможними та безперспективними. Але попри всі суперечливості протекціонізм у зовнішньоекономічній політиці все частіше використовується країнами не тільки з метою реалізації зовнішньоекономічних пріоритетів, але й для вирішення економічних і соціальних проблем, що мають суто внутрішнє походження.

Вагомий внесок в дослідження проблем використання протекціонізму на різних рівнях інтеграції країн в світове господарство зробили такі вітчизняні вчені: В.Андрійчук, В.Будкін, І.Бураковський, Л.Губерський, М.Дудченко, І.Дюмулен, В.Загашвілі, А.Кредісов, В.Лукінов, Д.Лук'яненко, В.Лукінов, Ю Макогон, В.Новицький, А.Філіпенко, Ю.Шишков, О.Шнирков. Також дана тема обговорювалася багатьма іноземними вченими, урахування результатів яких є дуже важливим та необхідним з позицій об'єктивності і повноти дослідження: П.Бхгаваті, П.Кругман, А.Крюгер, М.Портер, А.Ругман.

В світовій економіці, незважаючи на тенденції до поглиблення інтеграційних процесів і подальшої лібералізації зв'язків у всіх сферах господарських відносин, провідні країни світу продовжують активно використовувати протекціонізм для захисту національних економічних інтересів. Сучасний протекціоністський механізм охоплює комплекс засобів, що взаємно доповнюють одне одного, які постійно змінюються під впливом, перш за все, об'єктивних процесів розвитку продуктивних сил та інтересів окремих груп вітчизняних власників засобів виробництва.

Серед протекціоністських засобів є традиційні та порівняно нові, неприховані та завуальовані, ефективні та неефективні з точки зору функціонування національних та світового господарств і, головне, визнані світовим співтовариством як припустимі та неприпустимі. Незважаючи на посилення наднаціонального регулювання вживання протекціоністських заходів в межах багатосторонніх домовленостей, вони залишаються і залишатимуться в майбутньому в числі основних засобів зовнішньоторгової політики, хоча і набуватимуть нових форм.

Проблема використання протекціонізму традиційно займає одне з центральних місць у формуванні економічної політики країн світу. Багато з них досягли значних успіхів завдяки вмілому використанню засобів протекціоністської політики. Аналіз подібних явищ і процесів, що відбуваються в світовій економіці, має, таким чином, велике практичне значення для визначення напрямів і створення відповідних умов інтеграції України в систему світового господарства. Тому вивчення та узагальнення успішного досвіду інших країн представляє великий теоретичний і практичний інтерес для України як в плані безпосередньо застосування вдалих прикладів захисту вітчизняних виробників, так і в плані прогнозування протекціоністських дій відносно України з боку інших держав з метою їх попередження.

Визначений напрям дослідження є дуже важливим для України - держави, що нещодавно здобула незалежність в процесі новітніх геополітичних трансформацій, процес інтеграції господарства якої в систему світового господарства відбувається разом з реформуванням внутрішніх економічних відносин. Відсутність у України необхідного досвіду із захисту національних економічних інтересів в міжнародній сфері вимагає вивчення зарубіжн6ої практики. У зв'язку з цим актуальним є аналіз світового досвіду регулювання міжнародних економічних відносин та подальше урахування тенденцій зарубіжної практики застосування протекціоністських заходів з метою формування виваженої зовнішньоекономічної стратегії, яка відповідала б інтересам економічного зростання і зміцнення державності в Україні, впровадження відповідної зовнішньоекономічної політики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напрямків дослідницької роботи кафедри міжнародної економіки Донецького національного університету: теми Г-96/3 “Методологічні питання регулювання зовнішньоекономічної діяльності на рівні регіону і розробка рекомендацій щодо її активізації” (номер державної реєстрації 0196U021119), Г-01/3 “Конкурентоспроможність підприємств Донецького регіону на світових ринках та пошук шляхів її підвищення” (номер державної реєстрації 0101U005723).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є розробка підходів до формування ефективної зовнішньоекономічної політики України в контексті тенденцій використання протекціонізму у міжнародній економічній політиці за умов внутрішніх економічних трансформацій та міжнародних процесів інтеграції і глобалізації.

Для досягнення мети дослідження було поставлено та вирішено наступні задачі теоретичного, методологічного та практичного характеру:

- розкрити економічну природу протекціонізму, окреслити об'єктивні причини його виникнення та проаналізувати еволюцію форм протекціонізму в контексті розвитку світових господарських зв'язків;

- дослідити умови створення та тенденції розвитку наднаціональної системи регулювання протекціонізму в межах багатосторонніх угод про лібералізацію міжнародної торгівлі;

- проаналізувати особливості вживання протекціоністських заходів країнами з різним рівнем економічного розвитку;

- окреслити економічні критерії, що вказують на необхідність та доцільність використання протекціоністських заходів, та розробити методику обгрунтування введення деяких засобів протекціонізму;

- проаналізувати соціально-економічні та історико-політичні умови здійснення зовнішньоекономічної політики України з моменту набуття політичної незалежності;

- виявити чинники, що перешкоджають використанню інструментів протекціонізму у зовнішньоекономічній політиці України;

- визначити напрями вживання протекціоністських заходів проти України з боку інших держав та підготувати рекомендації щодо пошуку шляхів адаптації державної зовнішньоекономічної політики до них.

Об'єктом дослідження є практика державного регулювання зовнішньоекономічної сфери в країнах, що знаходяться на різних стадіях ринкової трансформації, в умовах лібералізації міжнародних економічних відносин. Вибір об'єкта дослідження обумовлено наступним: відсутність у України необхідного досвіду із захисту національних економічних інтересів потребує вивчення зарубіжної практики в цій сфері з позицій використання позитивного досвіду у власній зовнішньоекономічній політиці, а також з огляду на необхідність прогнозування протекціоністських дій, спрямованих проти України.

Предметом дослідження є зовнішні та внутрішні соціально-економічні та геополітичні чинники формування зовнішньоекономічної політики України в контексті розвитку процесів наднаціонального регулювання протекціонізму в системі світового господарства.

Методи дослідження. Дослідження базується на системному узагальненні та використанні класичної економічної теорії, яка є основою для формулювання всіх подальших концепцій протекціонізму і вільної торгівлі. Теоретичну та методологічну основу дисертаційної роботи становлять методи теоретичного узагальнення, порівняння, систематизації, статистичні та математичні методи аналізу, алгоритмізації процесів прийняття рішень та моделювання механізмів їх реалізації. Інформаційною основою роботи є офіційні звіти та аналітичні публікації провідних міжнародних економічних організацій, українські та зарубіжні статистичні збірники. В процесі роботи над дисертацією вивчені та узагальнені теоретичні положення, що стосуються проблеми, і досліджуються в монографіях і наукових публікаціях зарубіжних і вітчизняних вчених-економістів. Використані закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України стосовно проблем регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, а також міжнародні економічні угоди, нормативні документи ГАТТ/СОТ з тематики дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в поглибленні існуючих теоретичних положень щодо мотивів, умов та масштабів використання протекціоністських засобів в системі світогосподарських зв'язків та в розробці концепції формування зовнішньоекономічної політики України на засадах активної адаптації до протекціоністських дій інших країн. Конкретні наукові результати, які характеризують новизну виконаного дослідження і виносяться на захист, полягають в такому:

систематизовано процес еволюції форм протекціонізму відповідно до етапів розвитку світового господарства, коли захисні засоби змінюються в бік зменшення їх прозорості разом із поглибленням процесу інтернаціоналізації господарського життя;

встановлено зв'язок між посиленням протекціоністських тенденцій та активізацією діяльності в області упорядкування конкуренції на світовому ринку і розробки міжнародних правил поведінки для підприємців і урядів сучасному етапі. Так, з'ясовано, що лібералізація міжнародних економічних відносин, істотно обмежуючи використання окремих форм протекціонізму в окремих галузях міжнародного співробітництва на певному етапі, створює підґрунтя для виникнення нових форм протекціонізму в майбутньому;

визначено чинники, що підсилюють (послаблюють) позитивні та негативні наслідки застосування протекціоністських заходів, зокрема це масштаби розповсюдження та терміни вживання протекціоністських заходів, розміри та тривалість яких повинні обмежуватися досягненням критеріїв мети захисних дій. Визначальним чинником є вектор підтримки вітчизняного виробництва: створення нових конкурентних переваг власних чи нейтралізація конкурентних переваг іноземних виробників.

розроблено методику визначення доцільності введення імпортної квоти для окремого товару. Методику побудовано на поєднанні достатніх чинників введення кількісних обмежень за нормами багатосторонніх домовленостей та чинників, необхідних з позицій загальної економічної ефективності, для поетапного вирішення наступних завдань: безпосередньо прийняття рішення про введення квоти, визначення оптимальної частки імпорту у внутрішньому споживанні, розрахунку розміру квоти та її розподілу серед країн-експортерів. Окреслено шляхи уніфікації розробленої методики щодо інших обмежувальних заходів в різних країнах та галузях;

на основі комплексного підходу до розглядання історичних, соціально-економічних та організаційно-правових умов формування і реалізації зовнішньоекономічної політики України окреслено багатоваріантну модель шляхів інтеграції країн з перехідними економіками до світового господарства, що базується на комбінації таких чинників як характер поведінки уряду та синхронність внутрішніх та зовнішніх економічних реформ;

розроблено та застосовано систему показників щодо оцінки ступеня міжнародної економічної залежності держави, зокрема визначено зміст таких її проявів, як чутливість та вразливість національної економіки до (від) світових господарських процесів, які відображають ефективність зовнішньоекономічної політики. Зокрема чутливість характеризує міру та вектор залежності макроекономічних показників від обсягів і характеру зовнішньоекономічних зв'язків, вразливість характеризує здатність національної економіки протистояти негативному впливу окремих зовнішніх явищ;

визначено науково-методичні підходи до прогнозування захисних заходів по відношенню до українського експорту з боку країн-імпортерів. Зважаючи на те, що в основу адресних протекціоністських дій більшості країн покладено принципи меркантилізму, головним індикатором ймовірності зустрічних протекціоністських дій визначено від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі з кожною країною-партнером. В якості шляхів попередження або мінімізації дії заходів зустрічного протекціонізму пропонується переорієнтація експортного потенціалу на торгівлю з іншими країнами, в тому числі за участю державних зовнішньоторговельних структур.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність результатів дослідження полягає в тому, що розроблені рекомендації щодо аналізу і прогнозування світових тенденцій використання протекціоністських засобів можуть бути корисними у визначенні зовнішньоекономічної стратегії України та оперативного коригування її внутрішньої та зовнішньої економічної політики. Матеріали дисертації можуть бути використані в роботі міністерств та відомств України, що беруть участь у формуванні зовнішньоекономічної політики держави, перш за все Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції, Державної митної служби України, Торгово-промислової палати України, Управлінь зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності обласних державних адміністрацій. Дослідження може бути цікавим для науковців, які спеціалізуються на даному напрямі досліджень, а також викладачів при розробці відповідних розділів навчальних дисциплін в вищих навчальних закладах економічного профілю.

Окремі положення і висновки дослідження були реалізовані в практичній діяльності Донецького відділення торгово-промислової палати України, Управління зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності Донецької обласної державної адміністрації, Донецької Залізниці, ВАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” та державного підприємства “ІВЦ Алкон” НАН України. Матеріали дисертаційної роботи використано в навчальному процесі кафедри “Міжнародна економіка” Донецького національного університету при створенні науково-методичного комплексу та викладанні таких дисциплін як “Міжнародна торгівля”, “Інтеграція України в світову економіку”, “Міжнародні економічні відносини” та “Митна справа”. Відповідні довідки наведено в додатках дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації доповідалися на наукових і науково-практичних конференціях і семінарах. Зокрема, на міжнародних і всеукраїнських конференціях і семінарах: “Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект” (Донецьк-Слов'яногірськ, 1998, 1999, 2000, 2001 рр.); “Стратегія управління соціально-економічним розвитком регіону на період до 2010 р.” (Донецьк, 1999р.); “Формування торгових режимів у перехідних економіках в умовах глобалізації” (Київ 2001 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображено в 10 опублікованих наукових роботах загальним обсягом 41,3 д.а., з них особисто автору належить 6,9 д.а., в тому числі у наукових фахових виданнях - 8 робіт загальним обсягом 40,7 д. а., з яких особисто автору належить 6,3 д. а.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (167 найменувань), містить 188 стор., включає 15 рисунків на 12 сторінках, 19 таблиць на 14 сторінках та 11 додатків на 17 сторінках.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, мету та завдання дослідження, сформульовано наукову новизну та висновки щодо практичного значення одержаних результатів, описано форми їх апробації та використання.

У першому розділі “Теоретичні та методологічні підходи до визначення протекціонізму” відправним пунктом дослідження стали теоретичні та методологічні аспекти функціонування світового господарства. Такий підхід до проблеми дозволив розкрити механізм функціонування світового господарства, виділити процес інтернаціоналізації як провідний на сучасному етапі, що визначає основні тенденції та особливості його розвитку, коли основним ініціатором і двигуном цього процесу є світова основа, і на міжнародний рівень висувається сам процес виробництва. Система світового господарства поступово перетворюється із гетерогенної, що утворюється із взаємопов'язаних національних господарств, в гомогенну, коли національні господарства стають настільки інтегрованими, що вже не вони, а світове господарство визначає процес суспільного відтворення.

В міжнародних відносинах в діалектичній єдності розвиваються дві тенденції – доцентрова, що полягає в подальшій консолідації міжнародних господарських зв'язків, і відцентрова, що полягає в збереженні і поглибленні суперництва між державами, що конкурують на світовому ринку, спробах зміцнення своїх позицій шляхом використання протекціоністських заходів. Основною причиною інтеграції в політекономічному аспекті є суперечливість між високим рівнем розвитку продуктивних сил межами національних економік, що на певному етапі починають стримувати їх прогрес. Але різні країни вступають в світове господарство з різним рівнем розвитку (табл. 1), отже ефект від процесів взаємодії теж відрізняється: прогрес в розвитку виробництва, що досягається одними країнами, часто супроводжується гальмуванням і, навіть, руйнуванням продуктивних сил в інших країнах. Нерівномірність економічного і політичного розвитку постійно синтезує сепаративні імпульси навіть за наявності спільних завдань і глобальних проблем, що посилюють об'єднувальні тенденції і процеси.

В умовах циклічних і структурних криз, що об'єктивно чергуються, кожна країна намагається полегшити свої позиції за рахунок інших. Ця стратегія реалізується, перш за все, шляхом сприяння експорту своїх товарів і послуг на ринки конкурентів, що неминуче веде до зростання зустрічного протекціонізму.

Таблиця 1

Частка деяких країн в населенні, світовому ВВП і світовому експорті *

Групи країн Кількість країн ВВП, % Експорт, % Населення, %

Розвинуті країни, в тому числі: 28 55,4 77,9 15,6

США 20,8 13,8 4,6

Японія 7,4 6,5 2,2

Німеччина 4,5 9,3 1,4

Країни, що розвиваються, в тому числі: 128 39,0 17,7 77,7

Китай 10,7 2,6 21,1

* Частки окремих країн в ВВП підраховано по паритету купівельної спроможності національних валют.

Протекціонізм є одним із найскладніших і суперечливих явищ в системі світогосподарських зв'язків, як в теоретичному, так і в практичному аспектах. Протекціонізм є політикою держави, що спрямована на захист національного господарства від іноземної конкуренції, а також на розповсюдження свого економічного впливу на зовнішні ринки. Така політика здійснюється шляхом посилення впливу держави на обсяги і структуру зовнішньої торгівлі за допомогою різноманітних засобів регулювання – заходів, що покликані обмежувати доступ іноземних товарів на внутрішній ринок чи послаблювати їх конкурентоспроможність, та заходів, спрямованих на штучне підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників.

Теоретики економічної теорії виправдовують цю форму економічної політики станом національної економіки в конкретних економічних умовах. Протекціоністські заходи під час криз, рівно як і невтручання держави у зовнішні економічні відносини в умовах зростання, є об'єктивно обумовленими та захищають національні економічні інтереси. Вважається, що характер зовнішньоекономічної політики різних країн залежить також від рівня розвитку суспільства і економіки. Але зовнішньоекономічні відносини одночасно знаходяться під впливом багатьох чинників, і це обумовлює існування принципово різних, іноді протилежних, теоретичних розумінь ролі держави як по відношенню до національної економіки, так і по відношенню до світового господарства.

Еволюція засобів протекціонізму в бік їх постійного ускладнення відповідає змінам в структурі світового господарства, коли разом з поступовою інтернаціоналізацією торговельних, інвестиційних, виробничих відносин уряди з метою утворення штучних переваг національних економік винаходять нові форми захисту саме тих складових господарства, які визначають на відповідному етапі конкурентоспроможність національного виробництва.

Аналіз особливостей сучасних засобів протекціонізму дозволяє зробити висновки про те, що засоби обмеження імпорту, як тарифні, так і нетарифні, орієнтовані на порівняно вузькі сегменти товарних ринків, щоб захист інтересів окремих груп вітчизняних постачальників не створював негативних наслідків для розширення участі країни в міжнародному поділі праці, а більш досконалі приховані засоби, переважно фінансова підтримка вітчизняних підприємців, все більше спрямовуються на прискорення вирішення структурних проблем в національній економіці і все менше – на збереження існуючих неефективних підприємств, які не мають перспектив розвитку.

Подвійне відношення до протекціонізму пояснюється тим, що між позитивним і негативним характером наслідків протекціонізму немає чіткої межі. Протекціонізм дозволяє країнам отримувати взаємні вигоди за різних рівнів забезпеченості природними ресурсами та розвитку продуктивних сил, різній структурі господарств і можливості структурних перетворень, різній платоспроможності та за наявності інших суттєвих різниць. Негативні наслідки протекціонізму для національного господарства виникають не стільки від встановлення обмежень імпорту, скільки від надто високого їх рівня або дуже тривалого застосування. Позитивний ефект від протекціоністських заходів можна очікувати, коли їх рівень та термін дії визначені на основі відповідних розрахунків.

У другому розділі “Особливості сучасної протекціоністської політики” еволюція форм протекціонізму та характер і масштаби їх застосування в світі розглядається в три етапи:

1. До підписання Генеральної угоди по тарифах і торгівлі в 1947 році. На цьому етапі всі країни-учасниці міжнародного обміну активно використовували високі імпортні тарифи та кількісні обмеження.

2. 1947 – 70-ті роки XX століття. Цей етап характеризується лібералізацією міжнародної торгівлі, що забезпечила максимальне зростання ефективності міжнародного обміну: обсяги світового експорту збільшились у 18 разів, тоді як виробництво зросло лише в 6,5 разів.

3. Починаючи з 70-х років XX століття спостерігається нова хвиля використання протекціонізму на якісно новому рівні.

Ускладнення форм протекціонізму та зростання масштабів його використання тісно пов'язані з процесом лібералізації торгівлі. Лібералізація міжнародної торгівлі у другій половині ХХ століття проводилась в кілька етапів за трьома основними напрямками: з другої половини 40-х років було досягнуто домовленість на багатосторонньому рівні; з кінця 50-х років лібералізація стала здійснюватися в межах широкомасштабних регіональних економічних об'єднань; з початку 70-х років третім напрямком лібералізації стали системи преференцій розвинутих країн на користь країн, що розвиваються і у взаємній торгівлі країн, що розвиваються.

Разом з лібералізацією міжнародних економічних відносин змінювалася географічна, товарна і функціональна структура світового господарства, все це відбувалося дуже високими темпами в умовах глобалізації світогосподарських процесів, що загрожувало країнам світу глобальними кризовими явищами, отже, таким чином, підсилювалися об'єктивні причини використання засобів протекціонізму в більших масштабах. Але дослідження практики використання протекціонізму саме розвинутими країнами свідчить про значне перевищення об'єктивно необхідних меж. Активізацію захисних дій в зовнішньоекономічній політиці з боку високорозвинутих країн було обумовлено посиленням внаслідок лібералізації міжнародної торгівлі позицій країн, що розвиваються, нових індустріальних країн і, пізніше, країн, що утворились після розпаду СРСР. За оцінками СОТ, розвинуті країни у 2000 році використовували близько 800 різноманітних нетарифних бар'єрів. Дія різних нетарифних бар'єрів охоплює 59% імпорту Японії, 52% - Італії, 48% - Великої Британії, 47% - Німеччини, 46% - США, 43% – Франції.

В цілому встановлено, що застосування в світі різних форм протекціонізму обумовлюється рівнем досягнутих конкурентних переваг і наявністю резервів їх утримання. Так, країни, що оперують переважно природно-ресурсними перевагами, використовують лише традиційні форми захисту (тарифи і квоти), або зовсім не створюють бар'єрів для просування імпорту. Наявність інвестиційних переваг дозволяє додати до арсеналу протекціоністських засобів субсидії і податкові пільги експортерам. Країни, промисловість яких постійно створює інноваційні переваги, як правило, вводять технічні бар'єри. А країни, які, крім усіх зазначених переваг, шляхом накопичення багатства та політичної ваги в світі, в тому числі в складі міжнародних економічних організацій, набувають так званих адміністративних переваг та використовують весь спектр протекціоністських засобів.

В сучасній міжнародній практиці ефективне застосування тарифних протекціоністських заходів ускладнюється системою міжнародних зобов'язань і угод, реальною загрозою жорсткої, часто асиметричної, відповідної реакції. Тому все більшою мірою використовуються нетарифні протекціоністські заходи (табл. 2).

Таблиця 2.

Використання нетарифних засобів в ряді країн у 1998 р., %

Розповсюдження нетарифних засобів: ЄС США Японія Канада Мексика

на кількість тарифних позицій 19,1 16,8 10,7 10,4 14,6

на імпорт в вартісному виразі 6,7 7,7 7,4 4,0 6,9

У зв'язку з цим великого наукового і практичного значення набуває напрям дослідження закономірностей і моделювання механізму впровадження саме нетарифних обмежувальних заходів. Розроблену автором методику обґрунтування впровадження імпортної квоти (рис. 1) в дисертації апробовано на прикладі квотування імпорту текстильної продукції і готового одягу в США.

Текстильна галузь США у 80-ті роки зазнала великих збитків від експансії імпорту з країн, що отримали певні конкурентні переваги саме внаслідок лібералізації міжнародної торгівлі. В Сполучених Штатах було здійснено низку жорстких кількісних обмежень, через що місцевим фірмам було забезпечено випереджаюче технологічне лідерство на внутрішньому та світовому ринках, що сприяло феноменальному за темпами розширенню експорту на рубежі 80-х - 90-х років і в повній мірі відповідало глибинним інтересам вітчизняних виробників в розвинутих країнах. Алгоритм запропонованої методики може бути використаним як основа для моделювання введення інших обмежувальних заходів.

Умовні позначки:

СОТ Критерії міжнародних угод щодо введення квот

З Зайнятість в галузі

К Вартість акціонерного капіталу в галузі

m Кількість підприємств у галузі

ВВ Обсяг внутрішнього виробництва

ВС Обсяг внутрішнього споживання

Е Кількість країн-експортерів

Середня величина розподілу квоти серед країн-експортерів

ВВПе ВВП на душу населення в країнах експортерах

ТСе Торговельне сальдо з країнами експортерами

Рисунок 1. Алгоритм прийняття рішення щодо введення імпортної квоти

Запропонована методика дозволила визначити існування сильного зв'язку між рішенням країни-імпортера щодо розміру обмежень проти конкретної країни-експортера та рівнем ВВП на душу населення цій країні та величиною зовнішньоторговельного сальдо. Загалом аналіз світових тенденцій використання протекціоністських заходів у зовнішньоекономічній політиці протягом останніх десятиліть свідчить про те, що країни використовують захисні механізми не стільки за об'єктивних причин необхідності, скільки за умов існування можливості довести в межах СОТ доцільність таких дій.

У третьому розділі “Реалізація принципу протекціонізму у зовнішньоекономічній політиці України” на основі аналізу соціально-економічних умов формування зовнішньоекономічного сектора національного господарства та дослідження існуючих резервів економічного зростання в контексті залежності країни від світогосподарських процесів обґрунтовано пріоритетні напрямки зовнішньоекономічної стратегії України з урахуванням світових тенденцій використання протекціонізму.

Конкурентні переваги, які мала Україна на початку існування в якості незалежної держави, не вдалося ефективно реалізувати в ході лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків в силу таких об'єктивних причин, як завершення процесу формування єдиної системи світового господарства та помилки в реформуванні економіки і побудови зовнішньоекономічних зв'язків. Багатоваріантна модель інтеграції країн з перехідними економіками в світове господарство в залежності від комбінації таких чинників, як характер поведінки уряду та синхронність зовнішніх та внутрішніх економічних перетворень (рис. 2), дозволяє визначити причини втрати Україною конкурентних переваг в ході утворення та розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Україна, країни СНД Відкрите планове господарство

Закрите планове господарство

Країни Балтії і Східної Європи Відкрите ринкове господарство

Китай

Закрите планове господарство

Рисунок 2. Багатоваріантна модель інтеграції країн з перехідними економіками в світове господарство

На відміну від європейських країн, що обрали шлях тотальної лібералізації, та Китаю, де побудова системи дієздатних ринкових відносин передувала лібералізації зовнішньоекономічних відносин, в Україні звільнення зовнішньоекономічних відносин від державного регулювання протягом перших років незалежності випереджало внутрішні ринкові перетворення. Саме в результаті цієї неузгодженості економічних реформ в період становлення державності за Україна опинилася на периферії системи міжнародного поділу праці.

Через те, що Україна не має ні інвестиційних, ні інноваційних переваг в конкуренції з імпортними товарами, доступний апарат регулювання зовнішньоекономічної сфери не може слугувати інструментом покращання позицій України в системі світового господарства через те, що ступінь захисту вітчизняного сектору об'єктивно не може бути як зменшеним, виходячи з внутрішніх причин, а саме необхідності збереження національної безпеки, так і збільшеним, по-перше, в силу відповідних дій країн-партнерів і, по-друге, тому ще це суперечить оголошеному курсу на приєднання до ЄС та вступ до СОТ. Класичне твердження про ефективність свободи торгівлі також не є прийнятним для української доктрини зовнішньоекономічної політики, такий підхід не є справедливим по відношенню до української економіки і суспільства в цілому і є дискримінаційним з боку розвинутих країн і міжнародних організацій.

Оскільки залишення стратегії статус-кво не тільки не сприятиме загальному економічному зростанню та підвищенню ефективності зовнішньоекономічного сектору, але й буде погіршувати ситуацію, очевидно, що вирішувати проблему оптимізації обсягів та структури зовнішньої торгівлі України не можна тільки в зовнішньоекономічній сфері з відривом від загальноекономічної політики необхідними. Певні зміни у загальній економічній політиці є необхідними саме в напрямах ліквідації причин, що обмежують активні дії держави з підтримки вітчизняних виробників та (або) створення таких умов розвитку для вітчизняного підприємництва, за яких поступово зменшуватимуться потреби в державній підтримці. У зв'язку з цим регулювання у зовнішній сфері має будуватись на засадах формування зовнішньоекономічної політики, адекватної протекціоністським діям інших країн проти України.

Окреслений напрям полягає в орієнтації зовнішньоекономічної політики на упередження протекціоністських заходів інших країн, спрямованих проти України, або уникнення, нівелювання та мінімізацію можливих негативних наслідків на засадах визначення кількості каналів залежності, їх значущості, а також ступеню чутливості та вразливості національної економіки. Зміст запропонованих характеристик полягає в наступному. Чутливість національної економіки від світогосподарських процесів відображає ступінь реакції економіки на зміни в зовнішніх економічних зв'язках. Вразливість характеризує здатність економіки протистояти негативним зовнішнім впливам. Кількість та значущість каналів залежності визначає діапазон можливостей (перешкод) в напрямі зниження рівня вразливості в разі помітної чутливості економіки.

З метою прогнозування протекціоністських дій з боку інших держав доцільно використовувати запропоновану в другому розділі методику обґрунтування імпортної квоти, яка в разі необхідності може бути трансформованою для визначення ймовірності введення інших захисних заходів. Так, для обґрунтування антидемпінгового мита зберігатимуться перші два етапи (блоки 1 і 2 на рисунку 1) з введенням в розрахунки додаткових чинників, наприклад, еластичності попиту від ціни та залежності розміру надходжень до державного бюджету від розміру антидемпінгового мита та одночасного скорочення обсягів імпорту, тоді як розмір антидемпінгового мита для кожної країни буде визначатися виходячи з обсягів прогнозованого збитку.

Оскільки, як свідчать результати дослідження іноземного досвіду вживання протекціоністських заходів, особливо з боку розвинутих країн, здійснюється, переважно, за відповідності міжнародним нормам регулювання протекціонізму та наявності від'ємного зовнішньоторговельного сальдо країною, проти якої вводяться такі заходи. Отже прогнозувати подібні дії країн-партнерів можна шляхом здійснення постійного моніторингу динаміки даного показника по кожній країні, з якою Україна має торговельні стосунки. Вже на сучасному етапі даний напрям дозволяє зробити висновки про доцільність в межах стабілізації зовнішньоторговельного сальдо з розвинутими країнами близько нульового значення переорієнтації експорту в бік країн Азії і Африки, які саме і утворюють ті канали міжнародної економічної залежності, за якими є реальна можливість утворення економічної впливовості України, та відсутня загроза вживання протекціоністських заходів.

Висновки

1. Необхідно дати більш широке, комплексне визначення протекціонізму. Під протекціонізмом слід розуміти не тільки захист вітчизняного виробника від іноземних конкурентів, не тільки захист національного ринку від багатоаспектного впливу іноземних та глобального світового ринків, але й захист, підтримка і стимулювання віддачі та розвитку внутрішніх джерел і резервів соціально-економічного зростання, які здатні виштовхнути країну на якісно новий технологічний рівень, що позитивно відіб'ється на основних економічних показниках та дозволить успішно конкурувати як на світовому ринку, так і в міжнародній політиці без застосування класичних протекціоністських заходів.

2. В результаті теоретичного дослідження природи, характерних рис та наслідків застосування протекціоністської політики в порівнянні з політикою вільної торгівлі можна відстоювати тезу про те, що ці обидві полярні форми за різних вихідних конкурентних переваг національних економік забезпечують захист інтересів ділових кіл цих країн, суб'єктивно осмислених владними структурами. В історії світового господарства політика вільної торгівлі ніколи не здійснювалась в однобічному порядку. Як правило, більш могутня економічно країна нав'язувала таку ж тактику поведінки країнам-партнерам з метою найбільш повної реалізації економічних інтересів вітчизняних виробників в ході міжнародного обміну, потенціальна конкурентна загроза при цьому була відсутня в силу більш високого рівня розвитку власного виробництва та недосяжності для іноземних конкурентів.

3. Перетворення світового господарства з системи вторинних господарчих відносин, що охоплювала раніше обмін між країнами результатами національних виробництв, в систему інтернаціонального виробництва, яке наділене первинними рисами, впливає на розвиток національних економік і формує вторинні процеси всередині національних господарств, визначаючи виникнення нових форм протекціонізму, які, на відміну від традиційних, є більш прихованими, бо створюють штучні конкурентні переваги вітчизняним виробникам не в сфері обміну, після того, як товар випущено в оборот, а на стадії проектування і організації виробництва підприємств і, навіть, галузей.

4. Світова практика застосування протекціонізму спростовує класичне твердження про доцільність застосування протекціоністських заходів менш розвинутими країнами по відношенню до молодих галузей. Вживання або відмова від вживання протекціоністських заходів можуть бути обумовлені тільки циклічністю економічних процесів: в періоди спаду протекціоністська активність урядів зростає, і, навпаки, в періоди пожвавлення вона знижується. Країни використовують в своїй зовнішньоекономічній політиці відповідні рівню досягнутих конкурентних переваг (від природно-сировинних до технологічних, інвестиційних) протекціоністські заходи від традиційних бар'єрів до високоефективних заходів макроекономічної політики, спрямованих на підтримку високого рівня конкурентоспроможності національної економіки.

5. Крім реалізації фундаментальної ідеї лібералізації і зростання обсягів міжнародної торгівлі з метою підвищення ефективності торговельних операцій призначення міжнародних організацій і багатосторонніх угод (ГАТТ/СОТ, МВФ, системи преференцій на користь країн, що розвиваються) полягає в регулюванні міжнародної торгової політики, що забезпечує збереження відносної рівноваги в системі світового господарства, вирівнюючи можливості малих і великих країн за рівності інших умов, що сприяє забезпеченню ефективності світового господарства в цілому в довгостроковій перспективі. Практика прийняття до СОТ нових членів передбачає застосування диференційованих вимог до претендентів на членство в цій організації. Таким чином, з самого початку за кожною країною в залежності від її політичної і економічної могутності закріплюється певний статус. Принципові положення СОТ про порядок застосування протекціоністських заходів приймаються під відчутним впливом провідних країн світу, це дозволяє їм вибудовувати свою зовнішню політику, не порушуючи положень багатосторонніх угод, до яких подібні механізми закладено завчасно. Розвинуті країни активно застосовують контрзасоби, спрямовані на нейтралізацію несумлінної конкуренції і протекціоністських заходів менш розвинутих країн.

6. Синхронність реформування внутрішніх і зовнішніх економічних відносин в цілому або окремих їх сфер за певних стартових умов може істотно вплинути на очікуваний від реформи результат. Багатоваріантну модель інтеграції в світове господарство країн з перехідними економіками, яка охоплює три принципових варіанти руху до відкритої ринкової економіки постсоціалістичних країн, де, як показує практика, Україна обрала найгірший варіант, може бути використано для аналізу і моделювання аналогічних процесів в окремих сферах економічних відносин, наприклад, формуванні відкритого фондового ринку, ринку земельних ресурсів.

7. Реалізація політичного курсу на вступ України до СОТ і приєднання до ЄС практично виключає застосування в українській зовнішньоекономічній політиці традиційних протекціоністських заходів відносно імпорту. Застосування протекціоністських заходів більш високого рівня є недосяжним в силу фінансової неспроможності держави. Тому необхідно шукати шляхи оперативного реагування на захисні заходи країн-партнерів запобіжними діями.

8. Резерв застосування захисних заходів можна визначити крізь визначення рівня міжнародної економічної взаємозалежності. Особливістю взаємозалежності економіки України і світового господарства є те, що її економічні відносини з іншими країнами вибудовуються таким чином, що її залежність набагато сильніше, ніж впливовість. Таке положення є притаманним для взаємовідносин з основними торговими партнерами: ЄС, США, Росією. Це означає, що застосування захисних заходів відносно імпорту з цих країн може викликати тільки відповідну зворотну реакцію, і ця реакція за силою дії буде набагато сильніше.

9. Поняття чуттєвості та уразливості більш повно характеризують залежність економіки України від світового господарства. Чуттєвість обумовлено високим ступенем відкритості економіки та, одночасно, нераціональною структурою зовнішньої торгівлі, неефективність якої підсилюється нестійкістю ринків збуту і протекціоністською активністю країн-імпортерів. Уразливість економіки характеризується нездатністю протистояти зовнішнім впливам, в тому числі і за допомогою протекціоністських заходів. В зв'язку із цим пріоритетом державної зовнішньоекономічної політики України повинен стати розвиток торгово-економічних відносин із збільшенням позитивного сальдо торгового обороту з тими країнами (а це країни Азії і Африки), де спостерігається впливовість або, хоча б, незалежність України.

Публікації автора за темою дисертації у наукових фахових виданнях:

1. Фомичева Н.В. Новые законы о налогообложении предприятий и инвестиционная активность: отрицательный эффект //Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Сборник научных трудов. - Донецк: ДонГУ. – 1998 – С.182-184.– 0,1 д.а.

2. Макогон Ю.В., Фомичева Н.В., Бударина Н.А. Внешнеэкономическая деятельность. Сборник научных трудов. - Донецк: КП “Регион”. - 1998. – 292 с. – 12,1 д.а. (1,7 д.а.)

Особистий внесок: здобувачем систематизовано теоретичне підґрунтя державного управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні, здійснено дослідження процесу реформування зовнішньоекономічної діяльності.

3. Фомичева Н. В. Оптимальная мера национализма во внешнеэкономической политике государства // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Сборник научных трудов. - Донецк: ДонГУ – 1999 – С. 386-391. – 0,3 д.а.

4. Внешнеэкономическая деятельность: организация, управление, прогнозирование. – Донецк: Донеччина. – 1999. – С. 496. – 27,3 д.а. (3,3 д.а.)

Особистий внесок: здобувачем розроблено розділ з формування зовнішньоекономічної політики.

5. Фомичева Н.В. К вопросу о формировании и проведении эффективной внешнеэкономической политики Украины на современном этапе // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Сборник научных трудов. - Донецк: ДонГУ – 2000 – С. 224-226. – 0,2 д.а.

6. Фомічова Н.В. Залучення тіньового сектору економіки України до процесів відтворення виробництва як чинник зростання конкурентоспроможності держави на світових ринках //Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект.- Сборник научных трудов. – Часть вторая. Донецк: ДонНУ.- 2001 С.490-493. – 0,2 д.а.

7. Фомічова Н.В. Національні інтереси та зовнішньоекономічна політика України за умов глобалізації світової економіки // Формування торговельних режимів в перехідних економіках в умовах глобалізації (приклад України). Збірник наукових праць. - Київ: Інститут міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка. – 2001 – С. 62-65. – 0,2 д.а.

8. Фомічова Н. В. Концептуальні основи виникнення та регулювання міжнародної економічної взаємозалежності //Вісник Донецького університету – Серія В. Економіка і право: науковий журнал. – 2001. - №2. – С.190-196. – 0,3д.а.

Інші видання:

9. Фомичева Н.В. Современные проблемы формирования и проведения эффективной внешнеэкономической политики в Украине // Економічний часопис – 2000. - № 4.