Міністерство освіти і науки України
Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Феденко Олександр Володимирович
УДК 355/359:323+327(477)
Військово-політичні аспекти становлення
системи національної безпеки України
Спеціальність 23.00.02 – Політичні інститути та процеси
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук
Львів – 2002
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, Міністерство освіти та науки України
Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент
Романюк Анатолій Семенович,
кафедра політології Львівського національного університету імені Івана Франка
Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор
Бабкіна Ольга Володимирівна,
Міжрегіональна академія управління персоналом, м.Київ; завідуюча кафедрою політології
доктор політичних наук, доцент
Смолянюк Володимир Федорович,
Національна академія оборони України, заступник начальника кафедри теорії державного і військово-соціального управління
Провідна установа: Національний університет імені Тараса Шевченка,
Міністерство освіти та науки України, м. Київ
Захист відбудеться “2” липня 2002 р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою:
79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 301.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. М. Драгоманова, 5.
Автореферат розісланий “31” травня 2002 р.
Вчений секретар спеціалізованої
вченої ради Д 35.051.02
доктор політичних наук, професор В. М. Денисенко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Сучасний світовий суспільний розвиток характеризується істотними змінами. Вони настільки масштабні і динамічні, що вимагають серйозного переосмислення, комплексного і глибокого аналізу всіх факторів і тенденцій, які зумовлюють і визначають розвиток світового співтовариства, об’єктивної оцінки міжнародних відносин у всьому їх різноманітті, суперечливості і складності.
Наприкінці ХХ ст. проблема безпеки набула нового змісту. По-перше, це стосується безпеки людства, що стало перед реальною альтернативою рішуче змінити парадигму діяльності або знищити себе. По-друге, політичною реальністю нашого часу є існування молодих держав і їх безпека, які донедавна знаходилися в стані тривалого ідейного протиборства і конфронтації. Значущість проблеми національної безпеки збільшується ще й тим, що на теоретичних і практичних рівнях її забезпечення немає чіткого уявлення про взаємозв’язок тенденцій суспільного розвитку, спрямованих на інтеграцію країн та зростання впливу етнонаціональних чинників на процеси державотворення і характер міжнародних відносин. Ці обставини актуалізують розробку адекватних концепцій та теорій безпеки, створення ефективних механізмів захисту базових цінностей людської життєдіяльності. По-третє, реальністю є вогнища нестабільності, що зберігаються в різних регіонах світу, і напруженості в міждержавних відносинах, що мають тенденцію до переростання і нерідко переростають у збройні конфлікти. Усе це свідчить про те, що насильство і війна поки що не стали трагічним надбанням минулого й усе ще розглядаються деякими державними діячами як функціональний атрибут політики. У цих умовах для досягнення такої глобальної політичної мети, як недопущення війни (ядерної чи звичайної), особливого значення для кожної держави, світового співтовариства в цілому набуває проблема глибокого наукового аналізу й оцінки воєнно-політичної обстановки (ВПО), яка піддається впливові багатьох факторів, що дестабілізують її. Тому виявлення й аналіз цих факторів, оцінка воєнно-політичної ситуації і розробка прогнозів можливого її розвитку зберігають свою актуальність. Актуальність теми дослідження зумовлюється системою внутрішніх і зовнішніх чинників.
Зовнішні:
§
Європейське співтовариство після краху СРСР формує нову систему безпеки, яка кардинально відрізнятиметься від попередньої моделі. Процес розширення НАТО на Схід, що відбувається паралельно/одночасно буде коригувати або зумовлювати різні форми/рівні участі в новій системі європейської безпеки для країн-членів і не членів альянсу.
§
Росія, не прийнявши пропозицій із формування спільної системи європейської безпеки і намагаючись відновити власний статус “великої” держави, прагне зберегти країни, які утворились на теренах колишнього СРСР, у зоні “власних стратегічних інтересів”, зв’язавши всіх їх новими договірними зобов’язаннями. Відповідно, Україні відводиться головна роль в якості партнера Росії або принаймні керованої поведінки щодо Росії.
§
Терористичні атаки на Нью-Йорк та Вашингтон 11 вересня 2001 року засвідчили про появу якісно нового різновиду загрози миру, національній безпеці, політичній стабільності кожної без винятку країни світу. Відповідно, це вимагає й адекватного усвідомлення наслідків та механізмів протидії.
Внутрішні:
§
Усередині України продовжується активна дискусія між основними політичними силами щодо обрання вектора зовнішньої політики. Визначення цього вектора передбачає і відповідну оцінку характеру, масштабів загроз національної безпеки.
§
Поряд із політичними чинниками вагому роль відіграють економічний, соціальний та культурний стани цілого суспільства.
Усе сказане вище пояснює і визначає підвищений інтерес до всього, що є пов'язаним з національною безпекою України: структура і зміст системи, характеристика спектра реальних і потенційних загроз, можливості країни протидіяти цим загрозам, і, нарешті, доцільні оперативні і перспективні, відповідні і профілактичні заходи з боку України з метою забезпечення своєї безпеки в даний час і в найближчому майбутньому. Розробка і реалізація внутрішньої та зовнішньої політики, у тому числі воєнної, стає особливо важливим завданням, розв’язання якого повинна забезпечити насамперед наука.
Вищесказане потребує об’єктивного аналізу й оцінки реальних та потенційних заходів з боку України, покликаних звести до мінімуму можливі наслідки і підвищити ефективність забезпечення її національної безпеки, що дозволяє говорити про прикладну сторону теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах розробки проекту стратегії розвитку нашої держави “Україна-2010”, підтриманого розпорядженням Президента від 26.02.1998 р., а також відповідно до Державної програми реформування та розвитку ЗС України на період до 2005 р. та перспективного плану наукової роботи Військового інституту при НУ “Львівська політехніка” вих. № 5 від 17.01.2001 р.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у розробці методики оцінки ВПО навколо України та її визначення на певну історичну перспективу.
Для досягнення мети дослідження було передбачено розв’язати такі завдання:
§
проаналізувати методологічні визначення основних компонентів національної та воєнної безпеки України і місце оцінки воєнно-політичної ситуації;
§
визначити основні напрями і наслідки реалізації геостратегічної політики НАТО, провести її порівняльний аналіз та виявити основні тенденції у зміні ВПО навколо України;
§
проаналізувати вплив військово-політичної стратегії РФ на стан воєнної безпеки України в умовах розширення НАТО та зміни попередньої системи;
§
розробити методику оцінки воєнно-політичної обстановки навколо України.
Загальним спрямуванням даної роботи є узагальнення отриманих наукою знань про воєнно-політичну обстановку й її дослідження та розробка на цій основі методологічних проблем аналізу й оцінки ВПО.
Об’єктом дослідження є проблемне поле, сформоване сукупністю факторів, які визначають зміст системи національної безпеки України, пріоритетність та інтенсивність її протидії реальним і потенційним, внутрішнім і зовнішнім загрозам безпеки та їх оцінка в умовах сучасного світу.
Предметом дослідження є військово-політичні аспекти формування системи національної безпеки України в сучасних умовах.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є системний підхід, що дозволяє представити комплексне бачення системи національної та воєнної безпеки держави, місця в ній воєнно-політичної обстановки та її оцінки. Виходячи із проблематики роботи використані такі загальнонаукові методи як сходження від абстрактного до конкретного, емпірико-аналітичний, єдність історичного і логічного.
Серед політологічних методів у дослідженні застосовано: функціональний і порівняльний аналізи. Автором було використано також методи прикладної політології – аналіз статистичних даних, контент-аналіз документів, дослідження операцій, методи теорії ігор, комбінаторний аналіз тощо.
Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає в тому, що:
§
на методологічному рівні розроблено авторський варіант визначення основних компонентів національної та воєнної безпеки загалом і України зокрема;
§
розкрито сутність та проведено обґрунтування змісту ВПО (факторів, груп інтересів і потреб), її оцінки та динаміки стосовно початку ХХІ ст.;
§
проаналізовано сутність та виявлені основні тенденції трансформації НАТО, визначено воєнно-політичні наслідки його розширення на Схід для України;
§
проведено порівняльний аналіз геостратегічних концепцій і доктрин НАТО, що лежать в основі нової концепції європейської безпеки та визначено тенденції їх впливу на ВПО навколо України;
§
проаналізовано сучасну військово-політичну стратегію Росії (політичні, дипломатичні та військові аспекти) в умовах розширення НАТО та її вплив на стан воєнної безпеки України;
§
розроблено модельну структуру позиції України у військово-політичній сфері в системі одночасних викликів з боку НАТО та нової стратегії Росії;
§
проведено аналіз та запропонована система критеріїв головних факторів (стратегічна стабільність, військова рівновага, оборонна достатність тощо), які визначають стан воєнної безпеки України та впливають на оцінку ВПО навколо неї;
§
розроблено авторську методику використання математичного апарату в оцінці рівня воєнно-політичної стабільності в регіоні, що дозволяє визначати головні тенденції розвитку та ймовірні межі їхніх характеристик;
§
розроблено діалогово-експертний метод та метод алгебри логіки при оцінці ВПО навколо України.
Практичне значення одержаних результатів дослідження зумовлюється його науковою новизною та актуальністю. Можна виділити такі аспекти використання результатів дослідження:
-
науковий – науковцями при подальшому уточненні та вдосконаленні питань національної та воєнної безпеки держави, її воєнної політики;
-
навчальний – професорсько-викладацьким складом у процесі вивчення окремих дисциплін у вищих навчальних закладах та ВВНЗ України з проблем національної і воєнної безпеки та аналізу, прогнозування ВПО навколо України;
-
прикладний – у діяльності центрів політичних досліджень, ВНЗ та НДІ, управлінь МО України та відповідних частинах (підрозділах) при розробці практичних питань аналізу та оцінки ВПО навколо України.
Апробація дослідження. Принципові ідеї, теоретичні положення, висновки автора було викладено у доповідях:
§
на міжнародних наукових конференціях (семінарах): “Україна і Центральна Європа: проблеми та перспективи інтеграції”, Львів, 22 -24.4.1999р.; “Україна і розширення НАТО. Проблеми національної і регіональної безпеки”, Варшава, 3-9.12.1999 р.; “Західноєвропейська модель ЗС і досвід країн-членів НАТО в галузі трансформації оборонної сфери: практичні можливості для України”, Яворівський ЦПП ПЗМ, 31.5.- 2.6.2001р.; “Україна на шляху до Європи: суспільно-політичні, гуманітарні та економічні проблеми перехідного суспільства”, Львів, 25-26.10.2001р.
§
на ІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції: "Українська національна ідея – проблема відповідальності", Львів, 16 - 17.5.2002р.
§
на конференції Військового інституту (ВІ) при НУ “Львівська політехніка”: “Психологічна боротьба як складова частина інформаційно-психологічного забезпечення держави: історія та сучасність”, Львів, 13.12.2000 р.
Результати також обговорювались на засіданнях кафедри політології ЛНУ імені Івана Франка та кафедри аналізу і прогнозування соціально-політичних процесів ВІ при НУ “Львівська політехніка”. Матеріали дослідження використовуються у практичній роботі військових частин, відділів та управлінь МО України, ВІ при НУ “Львівська політехніка” у процесі викладання професійно-орієнтованих та спеціальних дисциплін: “Основи геополітики”, “Інформаційно-аналітична діяльність у міжнародних відносинах”; “Аналітичні методи дослідження інформатизації суспільства”; “Соціальне моделювання та прогнозування” тощо.
Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження висвітлено в 4-х публікаціях.
Структура та обсяг дисертаційної роботи. Мета і завдання дослідження зумовили таку структуру дисертації і логіку викладання матеріалу: вступ, три розділи та п’ять підрозділів, висновки, список використаних джерел (345 найменувань українською, російською, англійською, польською мовами), додатку. Загальний обсяг дисертації 8,42 авторських аркушів.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, розглянуто зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, основні завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, їх апробацію та структуру роботи.
У першому розділі – “Методологічні засади дослідження військово-політичної сфери національної безпеки України” – проаналізовано та систематизовано існуючі теоретичні погляди на визначення поняття безпеки, різноманіття її видів й існуючих підходів до їх класифікації. Автор розкриває зміст основних видів безпек держави. При цьому особливу увагу приділено міжнародній, регіональній і національній безпеці.
Підкреслено, що ідея міжнародної безпеки зумовлена історичними умовами, економічними, політичними, соціальними та іншими факторами. До останнього часу традиційними засобами забезпечення міжнародної безпеки вважалися об’єднання держав у двосторонні і багатосторонні військово-політичні союзи; володіння державами максимально можливою кількістю сучасної зброї і військової техніки, оснащення ними ЗС, здатних вирішити поставлені перед ними воєнно-політичні і стратегічні задачі. Відповідно до цього розроблялися концепції міжнародної безпеки, воєнні доктрини, на основі яких розгорталася підготовка держав, їх армій до дій в умовах війни. Така історична практика виявилася нездатною забезпечити надійну міжнародну безпеку.
Автор відзначає, що регіональна безпека має загальні ознаки міжнародної безпеки, нерозривно пов’язана з нею і з безпекою національною. Мета і задачі регіональної безпеки полягають у тому, щоб домагатися зміцнення міжнародного миру і загальної безпеки та забезпечити всі необхідні умови і передумови для збереження миру в регіоні, недопущення в ньому воєн і збройних конфліктів; сприяти всіма необхідними засобами реалізації прав народів регіону на самовизначення, незалежність і невтручання в їхні внутрішні справи; оптимізувати вирішення проблем регіонального і національно-державного характеру.
Нарешті, третім елементом загальної системи безпеки за критерієм масштабності прояву, поряд з міжнародною і регіональною, виступає національна безпека. Ключовим аспектом її змісту, що визначає специфіку спрямованості національної безпеки, є виділення її об'єктів, що саме по собі виступає черговою ознакою для класифікації безпеки. Основними об'єктами національної безпеки є: особистість, суспільство, держава. Безліч зв’язків і відносин, що виникають у сфері забезпечення безпеки на національному рівні, відображається і закріплюється в конкретних національних концепціях безпеки. Розроблена автором конструкція системи національної безпеки держави дозволяє сприймати її з глибоким розумінням.
Концепція національної безпеки України визначає існування, самозбереження і прогресивний розвиток України як суверенної держави, що залежить від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її національних інтересів. Формування концепції відбувається під впливом факторів національної безпеки, які автор пропонує поділити на дві великі групи: військові і невоєнні (загальні). Концепція національної безпеки є базою, підставою для розробки механізму забезпечення безпеки як сукупності суб'єктів, норм, засобів, методів, а також форм їх діяльності, з яких складається процес забезпечення безпеки.
Автор виділяє в змісті національної безпеки такі основні компоненти: національні інтереси, потенційні і реальні загрози безпеці, потенціал безпеки.
Характеристика виділеної тріади основних компонентів національної безпеки України дозволяє оцінити ефективність функціонування чинної вітчизняної системи безпеки і визначити доцільні корективи в її діяльності.
Першочерговим компонентом виступають її національні інтереси, що формуються на базі національних цінностей і визначають національні цілі держави. Національні цінності, цілі й інтереси – першоджерела, основні рушійні сили системи національної безпеки, що визначають її зміст, характер, конфігурацію і спрямованість.
Виявлення і характеристика загроз національної безпеки складає зміст наступного компоненту безпеки України – воєнної безпеки. Аналізуючи сучасний стан, зазначимо, що загрози національній безпеці України у військовій сфері містяться у незавершенні реформування воєнної організації держави; у збереженому розриві між політичними установками та їх реалізацією у військовій і військово-технічній політиці; у недостатньому фінансуванні національної оборони, у нерозробці сучасних підходів до військового будівництва й у недосконалості його правової бази.
Ефективність прогнозування, оперативного виявлення, локалізації і усунення загроз національної безпеки залежить від стану розвитку такого компонента безпеки, як потенціал національної безпеки, під яким розуміють кількісні і якісні можливості, які держава здатна мобілізувати і використовувати для забезпечення безпеки за певних умов.
Зміст, структура та якісно-кількісні параметри сукупної могутності держави визначаються обсягом і характером загроз і повинні бути адекватні їм. Перевищення рівня загроз над рівнем сукупної могутності держави ставить під сумнів національну безпеку держави. Ефективність воєнної безпеки багато в чому визначається науковим рівнем оцінки стану ВПО і глибиною прогнозування її розвитку. Висновки враховуються при формуванні воєнної політики і воєнної доктрини, обґрунтуванні напрямів розвитку ЗС, аналізі військових приготувань евентуального противника, оцінці співвідношення сил у світі в цілому, на театрах воєнних дій і стратегічних напрямах. Оцінка ВПО має важливе значення і для з'ясування характеру сучасних воєн і способів їхнього ведення, а також для обґрунтованого пошуку ефективних напрямків підвищення бойової готовності ЗС і вироблення заходів щодо планування і підготовки країни до відбиття агресії. Таким чином, ВПО виконує роль сполучної ланки між її теоретичним змістом і практичними потребами. Класифікація всіх її компонентів і параметрів (станів) являє собою досить складну проблему і є однією з найактуальніших з точки зору планування і реалізації внутрішньої і зовнішньої політики, військового будівництва держави.
При вивченні цього питання автор використовував роботи О.Маначинського, А.Соболєва, В.Шкідченка, В.Богдановича, Г.Костенка, В.Телелима, В.Шевченка, Г.Семигіна, Б.Кухти, Ю.Борцова, В.Косевцова, І.Бінько, С.Шергіна, К.Гаджиєва, В.Манілова, В.Баринкіна, А.Панаріна, Р.Долникової, Г.Броді, У.Ліппмана, В.Плєтта, Р.Хілсмена та інших авторів.
У другому розділі – “Зовнішні військово-політичні чинники національної безпеки України” – досліджено основні напрями і наслідки реалізації геостратегічної політики НАТО, військово-політичної стратегії РФ в умовах розширення альянсу та визначено основні тенденції їх впливу на безпеку України.
Автор відзначає, що дослідження воєнної доктрини країни або коаліції країн з точки зору її змісту дає досить повне уявлення відповідно про характер їхньої воєнної політики і воєнно-політичних відносин, в які вони вступають.
Запропоновані для аналізу стратегічні концепції альянсу свідчать, що на початку 90-х років перед державами-членами НАТО постали політичні, економічні та інші проблеми, від ефективності вирішення яких залежало майбутнє альянсу. Систематизуючи фактори, на думку автора, можна виокремити три ключові питання, що власне й зумовили сучасну трансформацію НАТО. По-перше, на початку 90-х років для усіх членів євроатлантичного простору і держав-членів альянсу, зокрема, реального і конкретного значення набула необхідність створення взаємоприйнятної системи безпеки у її найширшому значенні, а також пошуку власного місця та ролі в такій системі. По-друге, перед членами НАТО постала необхідність збереження альянсу саме як певного спільного цивілізаційного простору, в межах якого можна забезпечити функціонування ефективного американо-європейського і суто європейського діалогів. По-третє, збереження альянсу зобов’язало його членів знайти нову модель власної діяльності та форму реагування на проблеми, причинами яких став комплекс чинників, що охоплює і появу “вакууму безпеки”, і відродження або загострення давніх політичних та інших труднощів у відносинах між державами колишнього соціалістичного табору, а також потребує реакції на такі “виклики”, як надзвичайні ситуації цивільного характеру, міжнародний тероризм тощо.
Порівняльний аналіз параметрів Стратегічних концепцій дозволяє відобразити дві тенденції. З одного боку, відбувається об’єктивний процес послідовного зміцнення ролі НАТО у забезпеченні стабільності й безпеки в Євроатлантичному регіоні. З іншого боку, сьогодні ще не сформувалися загальновизнані міжнародно-правові засоби механізму застосування ЗС НАТО поза межами колективної оборони.
Інформаційна база дослідження дозволяє зробити висновок, що у наступні роки НАТО сподівається зробити запрошення іншим країнам, які бажають і можуть взяти на себе відповідальність і зобов’язання членів альянсу, а також за умов, що приєднання нових членів слугуватиме загальним стратегічним та політичним інтересам альянсу, посилить його згуртованість та ефективність і зробить внесок у безпеку і стабільність Європи.
Таким чином, розширення НАТО не тільки не суперечить зовнішньополітичним інтересам ані країн-членів альянсу, ані претендентів на вступ до нього, а навпаки, це сприяє як реалізації потреби у розширенні зони впливу перших, так і надає гарантії воєнної безпеки новим незалежним країнам, тому ні в кого не має бути сумнівів стосовно того, що з цього боку процес розширення буде розвиватися і заохочуватися.
Підсумовуючи позицію України щодо співпраці з НАТО, на думку автора, слід зазначити, що протягом наступних років пріоритетами у співробітництві України з НАТО має стати допомога нашій державі у здійсненні військової реформи.
Автор вважає, що розвиток стабільних стосунків з НАТО безпосередньо сприятиме зміцненню зовнішніх гарантій національної безпеки України. З огляду на історичну реальність держави-члени альянсу, на думку автора, можуть: сприяти забезпеченню політичної незалежності, територіальної цілісності і непорушності кордонів України; активно сприяти входженню нашої держави в європейські структури безпеки та її участі у створенні нової архітектури та системи безпеки в Європі; сприяти реформуванню і розбудові сучасних національних збройних сил на основі демократичного контролю над ними.
Важливим, на думку автора, є те, що домінуючий вплив на обстановку довкола України продовжує здійснювати РФ, яка зіткнувшись з неможливістю швидкого відновлення статусу світової держави, намагається здійснювати активні заходи в напрямку реінтеграції країн СНД і створення системи колективної безпеки Співдружності. Частково ці наміри реалізовано в межах Союзу Росії і Білорусі, який фактично став відповіддю на поширення НАТО на Схід і призвів до створення “буферної зони” на західному кордоні РФ. Розширення НАТО на Схід являє собою для Росії значну небезпеку не стільки в теперішньому воєнному (оборонному) аспекті, скільки і в загальнополітичному – стосовно формування єдиного рівноправного європейського співтовариства. Політика Заходу щодо перетворення НАТО в домінуючу європейську систему безпеки, безумовно, загрожує перетворенням Росії на другорядного учасника європейського процесу, а також виключенню з механізму прийняття рішень з основних питань не лише європейської, а й глобальної безпеки.
У Концепції національної безпеки РФ “…посилення відцентрових процесів в СНД…” віднесено до найбільших зовнішніх загроз (поруч із розширенням НАТО і розповсюдженням ядерної зброї). При цьому добре відома думка багатьох російських політологів, що головним дезінтегратором цього є Україна. Вона опиняється на лінії контакту двох військових гігантів, які дотримуються протилежних поглядів на нову концепцію європейської безпеки, вимагає активізації зусиль держави, спрямованих на забезпечення її національних інтересів завдяки подальшій розбудові ЗС відповідно до сучасної ВПО, і реалізації такої політики, яку було б спрямовано на недопущення повномасштабного, передусім, військового протистояння між країнами НАТО і РФ. Окрім цього, небезпека розвитку подій за таким сценарієм виявлятиметься у зведенні до мінімуму свободи маневру України, унеможливить забезпечення власних національних інтересів у реалізації зовнішньополітичного курсу, цілком підпорядковуючи українську політику діям “великих” гравців.
Разом з тим, гармонізація відносин і з Росією, і з Заходом – жорсткий імператив для нашої держави і сьогодні, і в майбутньому на принципах міжнародного права, взаємоповаги один до одного, поваги до суверенітету та визнання територіальної цілісності, економічної доцільності та взаємовигоди.
Звідси випливає такий висновок: суверенна і незалежна Україна – гарант миру та спокою в Європі.
У третьому розділі – “Аналіз та оцінка воєнно-політичної обстановки як чинника воєнної безпеки України ” – проаналізовано основні фактори, які визначають стан воєнної безпеки України.
Для вирішення складних багатофакторних сучасних проблем глобальної і регіональної безпеки необхідна ефективна методологія дослідження проблем національної безпеки окремих держав і стратегічної стабільності системи в цілому. Події останнього часу переконливо доводять, що питання національної безпеки держав обов’язково повинні вирішуватись з урахуванням інтересів усіх країн, їхнього взаємного внеску для підвищення загальної стратегічної стабільності. При цьому саме визначення “стратегічна стабільність” пов’язується, головним чином, з відносинами держав у військовій сфері, наголошуючи, що стабільність у цій сфері являється найважливішим фактором збереження миру на планеті, одним із гарантів безпеки.
Автор підкреслює, що водночас у сучасних умовах помітні і цілком виправдані відступи від традиційних тлумачень значення військово-політичних союзів. Сучасний військово-політичний союз демократичних держав виступає, насамперед, як координатор національних стратегічних курсів, важливий чинник реалізації національних інтересів, які дедалі важче реалізовуються на засадах ізоляціонізму. При цьому зарубіжні експерти і аналітики дедалі частіше ведуть мову про необхідність створення справді всеохоплюючої системи колективної безпеки. Вона мала б поступово включати до своїх організаційних структур нові національні держави і, врешті, залучивши всіх членів міжнародного співтовариства, зняти з порядку денного саме поняття оборони засобами зброї.
Таким чином, створення коаліції держав, що підтримують стабільні взаємовигідні відносини, істотно впливає на політичний клімат країн, які не входять у неї, протидіючи дестабілізуючим тенденціям.
Вважається, що в ХХІ ст. одним із головних інструментів підтримки стратегічної стабільності залишиться адаптована і погоджена сторонами концепція ядерного стримування. Вже сьогодні, як бачимо, національні концепції стримування змінюються, підвищуючи їхню непевність і непередбачуваність. Концепція стримування ХХІ ст. повинна мати не тільки адаптований механізм, але і його концептуальну основу – “стримуючий збиток”. Це одне із центральних питань в оцінках стратегічної стабільності. Порушенням військової рівноваги вважається поява хоча б в однієї зі сторін спроможності нанести необхідний збиток іншій без неприйнятних для себе наслідків.
Автор відзначає, що зміни, які відбуваються у світі, призвели до створення передумов для утворення ефективної моделі безпеки, заснованої на партнерстві і взаєморозумінні між державами НАТО і СНД, США і РФ, подальшому зміцненні їхньої національної і загальної безпеки, появі нових структур підтримки стабільності і запобігання збройних конфліктів. Такі взаємовідносини в сфері оборони між державами колишнього біполярного світу докорінно змінюють ВПО і відповідно – військово-стратегічні цілі і задачі ЗС. Головною задачею стає спільна підтримка військово-стратегічної стабільності в глобальному масштабі. Наприклад, у військово-стратегічному плані це означає необхідність дотримання принципу відповідності кількісно-якісного складу ЗС сторін ступеню воєнної загрози і вимогам концепції оборонної достатності всіма державами.
Таким чином, сфера оборонної достатності являє собою визначене військово-політичне поняття і є частиною військово-стратегічного паритету сторін, обмеженого максимально і мінімально припустимими рівнями бойових потенціалів. Автор пропонує розглянути власну методику використання математичного апарату в оцінці рівня воєнно-політичної стабільності в регіоні. Суть підходу полягає не стільки у передбаченні всіх елементів прогнозованих явищ, скільки у визначенні головних тенденцій їхнього розвитку і ймовірних меж зміни їхніх характеристик.
Підкреслюється, що суттєві зміни у політичній ситуації на Європейському континенті за останні 5 років і водночас розуміння непересічного значення ДЗЗСЄ для цілей загальноєвропейської безпеки створили передумови для процесу його адаптації на Стамбульському саміті ( 1999 р.) ОБСЄ.
Ще одним чинником, що впливає на ВПО навколо України, безперечно, є наявність в регіоні ядерної зброї. Вирішення проблеми бачиться в повному й остаточному “видаленні” ядерної зброї з європейського політичного ігрового поля. Україною пропозиції щодо створення ЦЄ ЗВЯЗ висувались неодноразово. Ставши добровільно першою на континенті без’ядерною державою, Україна знайшла абсолютне моральне право на подібну ініціативу.
Таким чином, проведений аналіз ВПО навколо України, перспективи
її розвитку та впливу на воєнну безпеку дозволили автору визначити ситуацію наступним чином.
Відбулася зміна геостратегічного балансу сил в Європі і системи координат її безпеки, що призвело до відносного зменшення військового протистояння і ризику широкомасштабної військової загрози. Потрібні подальші і, що дуже важливо, спільні з закордонними фахівцями дослідження, що дозволили б реально оцінювати співвідношення сил і засобів сторін, їх паритет і рівень оборонної достатності за погодженими методиками.
На думку автора, аналіз ВПО та перспектив її розвитку дає змогу виявити основні можливі загрози національній безпеці України у військовій сфері на найближчу перспективу.
Відповідно до мети та завдань дисертації у дослідженні наведено теоретичні узагальнення стосовно проблем національної безпеки і нове практичне вирішення питання оцінки ВПО навколо України, що виявляється у висновках.
Форми і методи забезпечення безпеки регламентують застосування передбачених штатним розкладом сил і засобів у сферах професійної діяльності відповідно до принципів законності; дотримання балансу життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, взаємної відповідальності особистості, суспільства і держави із забезпечення безпеки; інтеграції з міжнародними системами безпеки. Зміст процесу забезпечення національної безпеки являє собою багатогранну діяльність існуючої системи безпеки з оцінки, прогнозування, запобігання, локалізації й усунення деструктивних дій стосовно об’єктів системи і містить у собі такі компоненти: національні інтереси об’єктів безпеки; загрози безпеці; потенціал безпеки. Ефективність системи національної безпеки визначається специфікою взаємодії виділених компонентів і буде мати позитивну знакову величину у випадку, якщо функціонуючий потенціал безпеки здатний зробити результативну протидію потенційним і реальним зовнішній і внутрішній загрозам, реалізації, насамперед, життєво важливих інтересів об’єктів системи у всіх сферах суспільної життєдіяльності.
Аналіз і оцінка зовнішніх і внутрішніх умов, у яких відбувається функціонування вітчизняної системи безпеки, дозволяють їх охарактеризувати як складний, суперечливий процес, що формує повномасштабний спектр зовнішніх і внутрішніх загроз у результаті, насамперед, кризового стану української економіки. Глибока економічна криза виступила матеріальною передумовою активізації негативних процесів у всіх без винятку сферах життєдіяльності суспільства і стимулювала появу широкого спектра загроз політичної, соціальної, духовної, екологічної, демографічної, інформаційної, генетичної, воєнної й інших видів безпеки держави, що мають конкретний, реальний і безупинно зростаючий характер прояву (на відміну від рівня потенціалу безпеки України, що неухильно знижується). Поряд із внутрішніми умовами на спрямованість, зміст й інтенсивність функціонування системи національної безпеки визначальний вплив мають і зовнішні умови.
На ювілейній сесії Ради НАТО в квітні 1999 р. прийнято нову військову стратегію, новою рисою якої стало проголошення принципу можливості застосування збройних сил блоку за межами зони його відповідальності. Отримала широке обговорення програма розширення НАТО. Цей процес був прогнозований – і з політичної, і з економічної, і, що дуже істотно, з військової точки зору. Всі інтереси і результати наявні, особливо ті, що стосуються подальшого розвитку особливих відносин між НАТО та Україною.
У Росії процес наближення до національних кордонів НАТО отримав консолідовану різко негативну оцінку. У зв'язку з цим на порядок денний досить гостро поставлено питання про реальні і потенційні заходи, до яких може вдатися Росія для збереження статус-кво “великої держави” і мінімізації наслідків процесу розширення альянсу на Схід, що буде чинити на безпеку України безпосередній вплив.
У дослідженні запропоновано власну методику використання математичного апарату в оцінці рівня воєнно-політичної стабільності в регіоні. У цілому розглянутий підхід до оцінки кризових ситуацій може бути основою для розробки математичної моделі з багатьма критеріями, що адекватно відображає як етап діяльності щодо запобігання переростання конфлікту у військову фазу, так і етап вирішення кризової ситуації у випадку розв'язання військових дій.
У зв’язку з цим оцінка військової сфери включає визначення існуючого військового потенціалу союзників, потенційних або реальних супротивників, який представлений у вигляді об’ємних, відносних і якісних характеристик. У результаті роботи розроблено діалогово-експертний метод оцінки ВПО за повідомленнями декількох джерел інформації і використання методу алгебри логіки для розкриття ВПО, що дає можливість прогнозування ситуації навколо України з метою підготовки необхідних пропозицій для ухвалення відповідних рішень керівництвом держави, а також вони можуть скласти частину методологічної бази розробки сучасних інформаційних технологій і систем моделей надійного прогнозування ймовірних військових загроз, здійснення стратегічного й оперативного планування воєнної організації України. Своєчасне виявлення джерел потенційних військових загроз дозволяє не допустити їх переходу в стан безпосередніх.
У геополітичному і геостратегічному положенні Україна виявилася між двома блоками. У результаті цього отримали подальший розвиток і сформувалися зовсім нові зовнішні загрози безпеки для держави, основними з яких у даний час є: протидія зміцненню України; витиснення її в розряд країн “третього світу”; наростання геополітичних і геостратегічних протиріч; етнополітичні протиріччя; різні кризи, конфлікти у суміжних державах і територіальні домагання на зовнішніх кордонах України; наявність у цілого ряду держав могутніх угруповань ЗС, ядерної, високоточної зброї і тенденції до їх поширення; існування і зміцнення військово-політичних союзів; неефективність дії систем безпеки сучасності проти міжнародного тероризму.
Тому адекватне сучасному станові ВПО й економічним можливостям держави посилення військової могутності України буде однією з головних задач її воєнної безпеки. Сучасний мінливий світ зберіг значення військової сили як ключового фактора в реалізації політичних інтересів та породив повномасштабний спектр загроз безпеці, протистояти яким Україна зможе лише при наявності адекватної характеру ситуації воєнної організації країни. Існуюча організація суспільства важка, нединамічна, занадто дорога в змісті і не здатна повністю реалізувати свої сутнісні функції. Без досягнення в майбутньому позитивних результатів у реформуванні військової організації України говорити про її національну безпеку недоцільно.
Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:
1.
Феденко О.В. Оцінка впливу геостратегічних концепцій НАТО на воєнно-політичну ситуацію в Європі // Вісник Львівського ун-ту. Сер. Міжнародні відносини. – Львів, 2000. – Вип. 2. – С. 61-72.
2.
Феденко О.В. Формування аналітичних моделей оцінки кризових станів в геополітичних ситуаціях // Вісник Львівського ун-ту. Сер. Міжнародні відносини. – Львів, 2001. – Вип. 3– С. 205-211.
3.
Феденко О.В. Оцінка військових загроз Україні як чинника її безпеки // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. пр. Національного ун-ту “Львівська політехніка”. – Львів, 2002. – Вип. 10. – С. 40-49.
4.
Феденко О.В. Оцінка воєнних конфліктів як вияв національної відповідальності // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. пр. Національного ун-ту “Львівська політехніка”. Львів, 2002. – Вип. 12. – С. 18-29.
АНОТАЦІЯ
Феденко О.В. Військово-політичні аспекти становлення системи національної безпеки України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук із спеціальності 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2002.
Дисертацію присвячено дослідженню проблем становлення системи національної безпеки України, спричинених процесом реформування ЗС країн – членів НАТО та РФ.
У дослідженні розглянуто питання методологічного визначення основних компонентів національної безпеки та її військово-політичних чинників, обґрунтовано зміст ВПО у сучасних умовах. Проведено порівняльний аналіз геостратегічних концепцій і доктрин НАТО, аналіз військово-політичної стратегії РФ; визначено тенденції їх впливу на ВПО навколо України. Проаналізовано основні фактори, які визначають стан воєнної безпеки. Запропоновано власну методику використання математичного апарату в оцінці рівня воєнно-політичної стабільності в регіоні та при оцінці ВПО навколо України.
Ключові слова: національна безпека, воєнна безпека, воєнно-політична обстановка, розширення, стабільність, оборонна достатність, паритет, методика, математичний апарат.
АННОТАЦИЯ
Феденко А.В. Военно-политические аспекты становления системы национальной безопасности Украины. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2002.
Диссертация посвящена исследованию проблем становления системы национальной безопасности Украины, вызванных процессом реформирования ВС стран – членов НАТО и РФ.
В исследовании рассмотрены вопросы методологического определения основных компонентов национальной безопасности и её военно-политических факторов, обосновано содержание ВПО в современных условиях. Проведен сравнительный анализ геостратегических концепций и доктрин НАТО, анализ военно-политической стратегии РФ; определены тенденции их влияния на ВПО вокруг Украины. Проанализированы основные факторы, которые определяют состояние военной безопасности. Предложена собственная методика использования математического аппарата в оценке уровня военно-политической стабильности в регионе и при оценке ВПО вокруг Украины.
Ключевые слова: национальная безопасность, военная безопасность, военно-политическая обстановка, расширение, стабильность, оборонная достаточность, паритет, методика, математический аппарат.
SUMMARY
Fedenko O.V. Military-political aspects of establishing national security system of Ukraine. - Typescript.
Dissertation for receiving scientific degree of the Candidate of political science, speciality 23.00.02 - political institutions and processes.
Modem development of the world society is characterized by essential changes. They are so enormous and dynamic, that they demand serious reconsideration, complex and deep analysis of all factors ant trends which cause and determine the development of the world community, impartial assessment of international relations in all their diversity, discrepancy, and complexity.
The effectiveness of the military security is determined to a great extent by the scientific level of the military-political situation and by the depth of prognostication of its development. Conclusions of this assessment are taken into consideration when military policy and military doctrine are formed, directions of the Armed Forces development are grounded, military preparations of the potential enemy are analyzed, correlation of forces in the whole world, theatres of operations and strategic directions are estimated.
In the introduction the author grounds the actuality of the research, studies the connection of the work with scientific programs, plans and topics, defines the purpose and the tasks, the object and the methods of the research, scientific novelty and practical importance of the results that have been obtained, their approbation and the structure of the work.
The first part - ''METHODOLOGICAL PRINCIPLES OF STUDY OF THE MILITARY-POLITICAL SPHERE OF NATIONAL SECURITY OF THE UKRAINE" analyzes and systematizes the existing theoretical views on the determination of the concept of the security, diversity of its types and approaches to its classification. The author shows the significance of the main types of the security of a state. Special attention is paid to international, regional and national security.
The second part - "FOREIGN MILITARY-POLITICAL FACTORS OF THE NATIONAL SECURITY OF THE UKRAINE" studies the main directions and consequences of the realization of NATO's geo-strategic policy, military-political strategy of Russia under the conditions of NATO's expansion and defines the main tendencies of its impact on the security of the Ukraine.
The author notices that the study of the military doctrine of a country or of a coalition of countries gives quite a full view on the character of their military policy and military-political relations.
The
