ІМ. В.І.ВЕРНАДСЬКОГО

ФУНТОВА ТЕТЯНА БОРИСІВНА

УДК: 81’367.7(=161. 1):81’37

ЛОГІКО-СИНТАКСИЧНА КАТЕГОРІЯ УТОЧНЕННЯ В СУЧАСНІЙ РОСІЙСЬКІЙ МОВІ

(СЕМАНТИКА, ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ)

Спеціальність 10.02.02 – російська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Сімферополь – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі російської мови Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського.

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, професор

Сидоренко Євдокія Миколаївна,

професор кафедри російської мови.

Таврійського національного

університету ім. В.І Вернадського

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Бріцин Віктор Михайлович,

заступник директора Інституту

мовознавства ім. О.О. Потебні;

кандидат філологічних наук,

Петрова Луїза Олександрівна,

викладач кафедри російської філології

Кримського державного індустріально-

педагогічного інституту.

Провідна установа – Дніпропетровський національний університет,

кафедра загального та

російського мовознавства

(Міністерство освіти і науки України).

Захист відбудеться 21 червня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 52.051.05 Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України (95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України (95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 4).

Автореферат розісланий 21 травня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лавров В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Зміна наукових парадигм, здобуття нових знань у будь-якій галузі науки спричиняють переоцінку старих понять, які набувають нового змістового наповнення. В лінгвістиці до явищ, які дістали можливість розкрити малодосліджені властивості, належить категорія уточнення.

Проблема уточнювальних членів речення почала розроблятися в науці про мову порівняно недавно, у другій половині XX століття, і постановку цієї проблеми слід вважати заслугою російських та українських граматистів (див. праці О.Г. Руднєва, Ф.Н. Бондаренка, А.Ф. Прияткіної, Ю.Г. Усищевої, М.Г. Шатух, Н.С. Камишева, В. Чернової, Л.К. Дмитрієвої, Є.М. Сидоренко та ін.). Але, незважаючи на певні досягнення у цій галузі, категорія уточнення залишається однією з маловивчених. До нерозв’язаних проблем можна віднести такі: не описаний репертуар засобів вираження цієї категорії; не показана специфіка семантики уточнюваних компонентів, яка дозволяє їм виступати в цій ролі; не проаналізовані логічні відношення між її компонентами.

Потреба у зверненні до категорії уточнення пов’язана перш за все з необхідністю пізнавати закони мови, зрозуміти механізм її роботи. “Відкриття законів становить головне завдання або мету будь-якої науки. Поки відповідні закони не відкрито, людина може лише описувати явища, збирати і систематизувати факти, нагромаджувати емпіричний матеріал. Але це ще не наука, в усякому разі не справжня, розвинута, оформлена наука, вона нічого не може пояснити і нічого не може передбачити. Це вихідний матеріал, необхідний для створення споруди науки, але ще не сама споруда”. Кедров В.М. Философия как общая наука в ее соотношении с частными науками

// Философия и наука. – М., 1972. – 386 с. 

Базовою теорією для розв’язання проблеми уточнення в даному дослідженні стала теорія ономатологічних одиниць, яка разробляється такими вченими, як В.М.Нікітевич, М.В.Федорова, В.М.Мігірін, О.С.Кубрякова, І.С. Торопцев, Є.М.Сидоренко. Суть цієї теорії полягає насамперед у виявленні всіх видів іменування, потім – у зміні словоцентристського характеру лінгвістики, включенні до неї розчленованих ономатологічних одиниць, які залишилися поза увагою вчених: словосполучень особливого типу, фразових іменувань, лексій (так званих “складених слів”). Віддаючи перевагу термінові “ономатологічний” порівняно з традиційним синонімічним “ономасіологічний”, ми йдемо за В. Матезиусом і підкреслюємо, що важливим є не тільки визначення репертуару одиниць іменування, який має сучасна російська мова, а й виявлення механізму їх вибору, тобто комунікативний аспект.

Важливо розглянути, як одиниці іменування комбінуются в конструкціях з уточненням, в яких співвідношеннях вони перебувають, у чому проявляється обов’язковість і факультативність уточнення.

Вибір мовцем лексико-граматичних засобів вираження уточнюваного й уточнювального компонентів дає змогу судити про інформативну значущість та конкурентоздатність різних ономатологічних одиниць.

Актуальність теми. Основна риса мови проявляється в динаміці, здатності знаходити нові і вдосконалювати старі форми для висловлення думок, а одним із завдань лінгвістики залишається необхідність зрозуміти, за допомогою яких засобів людина виражає свої думки, чому в певному мовленнєвому акті вона віддає перевагу одним конструкціям перед іншими і т.д.

В цьому плані безперечний інтерес становить логіко-синтаксична категорія уточнення, на прикладі якої можна не тільки показати, які одиниці іменування використовує мовець, а й спробувати визначити спрямування вибору, встановити, чому адресант мовлення віддає перевагу одним ономатологічним одиницям й ігнорує інші.

В сучасній лінгвістиці немає переконливої теорії уточнення, не проаналізовано логічні відношення між компонентами, не показано специфіку семантики уточнюваних компонентів, яка дає їм можливість виступати у цій ролі, не описано репертуар засобів вираження категорії уточнення, не проведено інструментально-фонетичне дослідження уточнювальних конструкцій і т.д.

Відсутність чіткої наукової теорії призвела до того, що в практиці викладення уточнення змішується з власне поясненням, відокремленням і т.п. Висока частотність вживання цих конструкцій, необхідність їх теоретичного осмислення з позицій новітніх досягнень лінгвістики, практичні потреби викладення граматики російської та інших мов потребують нових пошуків у цьому плані.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з планом науково-дослідної роботи Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського і є фрагментом теми кафедри російської мови “Функціональний опис російської мови та її одиниць” під № 0101V001797.

Мета дослідження – визначити основні, конститутивні ознаки категорії уточнення, лексико-граматичні засоби вираження.

Для реалізації поставленої мети необхідно розв’язати ряд конкретних завдань:

- показати семантико-структурні особливості уточнювальних конструкцій;

- виявити співвідношення ономатологічних одиниць у конструкціях з уточненням;

- розглянути поняття “уточнення” в сучасному синтаксисі і відмежувати його від суміжних понять;

- виявити межі лексико-граматичного варіювання уточнюваного й уточнювального компонентів;

- визначити чинники, що впливають на вибір ономатологічного засобу з ряду потенційно можливих синонімічних засобів для оформлення конструкцій уточнення;

- пов’язати активність процесів у конструкціях уточнення з проявом антропоцентризму в мові;

- показати варіанти факультативного уточнення в контексті реалізації свободи вибору мовцем необхідних мовних засобів.

Об’єктом дослідження в роботі є ономатологічні одиниці, що використовуються учасниками мовленнєвого акту для реалізації уточнення відомостей, що повідомляються, або доповнення їх номінативним змістом, якщо уточнюваний компонент виражений займенником.

Предметом дослідження стали понад 3000 прикладів, які містять конструкції з уточненням. Приклади було виписано з художніх творів російських письменників другої половини ХХ століття М.Алексєєва, Д. Граніна, В.Дудінцева, Л. Леонова, К. Паустовського, К. Симонова, В. Солоухіна та ін.

Методи дослідження. У роботі було використано такі основні методи: описовий і порівняльний, а також застосовувались деякі побічні методи: дистрибутивний, трансформаційний.

Наукова новизна одержаних результатів. Робота є першою спробою теоретичного осмислення участі функціонування ономатологічних одиниць у явищі уточнення, вивчення механізму вибору певної ономатологічної одиниці, яка виконує роль компонента конструкції з уточненням в умовах конкуренції з іншими ономатологічними одиницями.

Результати проведеного дослідження допомагають вирішити ряд актуальних питань, недостатньо висвітлених у граматиці сучасної російської мови: поглиблюється теорія уточнення і теорія ономатологічних одиниць; робиться спроба виявити закономірності використання різних ономатологічних одиниць в конструкціях з уточненням і т.д. Основні висновки і положення роботи можуть бути використані для уточнення ряду теоретичних положень з лексикології, синтаксису, морфології сучасної російської мови, із загального мовознавства і т.д. Матеріал дисертації може бути застосований в порівняльно-типологічних дослідженнях, в теорії викладання російської мови як іноземної.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення і висновки роботи можуть бути використані під час читання курсів сучасної російської мови, у розробці спецкурсів і спецсемінарів з лексикології, синтаксису, морфології сучасної російської мови і з питань загального мовознавства. Вони мають прикладне значення для осіб, що вивчають російську мову як іноземну. Емпіричний мовний матеріал може бути використано при складанні відповідних збірників вправ. Результати дослідження можуть бути застосовані у практиці шкільного викладання російської мови.

Особистий внесок здобувача в роботі “Ономатологічні одиниці в сучасній російській мові: типологія, структура, граматичні особливості”, опублікованій у співавторстві, полягає у показі особливостей функціонування нерозчленованих (номінативних і прономінальних) і розчленованих ономатологічних одиниць (словосполучень особливого типу, лексій і фразових номінантів) у складі конструкцій з уточненням. У роботі “ Займенниково-сполучникові контамінанти в ролі уточнюваних слів” зроблено висновок про засоби вираження уточнюваного і уточнювального компонентів.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження повідомлялися в доповідях і виступах на конференціях професорсько-викладацького складу Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (Сімферопольського державного університету) (1996-2000), на міжнародних та регіональних конференціях (Партеніт, 1998; Сімферополь, 1998; Запоріжжя, 1998).

Дисертація в цілому й окремі її розділи обговорювались на засіданнях кафедри російської мови Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського (Сімферопольського державного університету).

Публікації. Основні положення дисертації відображено у восьми публікаціях, з них п’ять (три без співавторів) опубліковано у провідних наукових фахових виданнях України (1,8 др. арк.), три – доповіді і тези наукових конференцій (0,6 др. арк.).

Структура роботи визначна поставленими в ній дослідницькими завданнями. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 179 сторінок, список літератури складається з 250 найменувань.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі визначається тема дослідження, обґрунтовуються актуальність і наукова новизна роботи, формулюється мета, розкриваються завдання, вказується теоретична значущість і практична цінність одержаних результатів, методи дослідження, даються відомості про її структуру.

Перший розділ “Категорія уточнення в колі суміжних категорій” присвячено теоретичному обґрунтуванню досліджуваного явища, його семантиці, відмежуванню від суміжних явищ, а також розглядові одиниць іменування, що являють собою уточнюваний і уточнювальний компоненти і виражені за допомогою різних лексико-граматичних засобів.

У першому підрозділі “Поняття про уточнення в сучасній лінгвістиці” дається визначення уточнення, простежується історія вивчення даної категорії в лінгвістичній літературі.

В підрозділі “Зміст термінів “категорія уточнення”, “уточнювальний член (компонент)”. Відмінність уточнення від інших логіко-синтаксичних категорій” характеризуються поняття термінів “категорія уточнення”, “уточнюваний компонент”, відмежовується досліджувана категорія від суміжних логіко-синтаксичних категорій пояснення, відокремлення, прикладки. Уточнення розглядається як логіко-синтаксична категорія, що реалізується з урахуванням прагматичних установок, комунікативної заданості. Основне призначення уточнення – виразити думку більш точно, використовуючи конструкцію з двох і більше компонентів, що зіставляються за обсягом переданої інформації. Як правило, другий, уточнюваний, компонент співвідноситься з першим як частина і ціле, вид і рід (тобто уточнення означає звуження поняття, обмеження, перехід від більш загального поняття до вузького, часткового), наприклад: Сейчас бои шли довольно далеко за рекой, километрах в восьми. (К. Симонов). Она особенно хорошо, с душой, пела. (К. Симонов). Але в поодиноких випадках уточнювальний компонент може бути більш широким (або непорівнянним) за обсягом інформації, яку передає. Такі випадки зареєстровано в лінгвістичній літературі, наприклад: Я слышал эти рассказы под Аккерманом, в Бессарвбии, на морском берегу. (М.Горький). Старший из всех, Крайнов, принадлежал к разряду вечных студентов. (Л.Леонов). В останньому реченні практично нічого не змінює перестановка компонентів: Крайнов, старший из всех, принадлежал к разряду вечных студентов. Уточнювальні конструкції займають особливе місце в структурі речення, уточнювальний компонент знаходиться в постпозиції щодо уточнюваного компонента.

При уточнюваному компоненті, вираженому номінативною одиницею, відбувається зіставлення інформаційних обсягів уточнюваного й уточнювального компонентів. Якщо ж уточнюваний компонент виражений займенником, необхідно говорити про доповнюване уточнення. Важливу граматичну роль відіграє інтонація.

Кожен з цих підвидів має власну специфіку, яку буде розкрито в другому розділі. Логіко-синтаксичний(змістовий) критерій не має чітких меж і допускає деякі різночитання при розгляді окремих маргінальних фактів. Ми приймаємо варіант широкого розуміння семантичного критерію і відносимо до уточнення, по-перше, факти використання в ролі уточнювального компонента ономатологічних одиниць, більш широких за своїм значенням, ніж уточнюваний компонент; по-друге, конструкцїї з уточненням типу Завтра, 20 мая…, які декотрі лінгвісти відносять до чистого пояснення.В останньому випадку ми підкреслюємо думку про доповнювальний характер уточнювального компонента, зв’язаний зі специфікою номінативності уточнюваного компонента, закладеною в ньому семантикою “змінності”. Уточнювальний характер другого компонента (20 мая, 21 мая…) підтверджується і можливістю підстановки спеціального сполучника а именно (а не тільки сполучника то есть).

Для уточнення характерне підвищення тону на уточнювальному компоненті, вимовляння його в пришвидшеному темпі, коротша пауза перед уточнювальним компонентом і довша – після нього. Уточнюватися можуть всі члени речення. Особливим видом уточнення, на думку ряду лінгвістів (див., наприклад, роботи підрозділі Ф.Н. Бондаренка, О.Г. Руднєва, М.Г. Шатух, Л.К. Дмитрієвої, підрозділі Є.М. Сидоренко та ін.), є конструкції, в яких у ролі уточнюваного компонента виступають узагальнювальні слова, а уточнювальним компонентом є однорідні члени речення. Уточнення може бути безсполучниковим і сполучниковим (сполучниками именно, а именно, точнее). Уточнюваний і уточнювальний компоненти утворюють закритий бінарний ряд, який у деяких випадках розгортається в “ланцюжок уточнення”. В останньому випадку уточнювальний компонент, у свою чергу, стає уточнюваним і уточнюється наступним компонентом.

Уточнення необхідно відмежовувати від пояснення, включення, виключення, відокремлення, прикладки і т.д.

Категорія уточнення розглядається в дисертаційній роботі у світлі теорії ономатологічних одиниць. Їх характеристиці присвячено підрозділ “Ономатологічні засоби вираження компонентів уточнення в сучасній російській мові”.

Ономасіологічний підхід має давню традицію, але основи сучасного трактування теорії номінацїї було закладено порівняно недавно (див.: Тезисы Пражского лингвистического кружка // Пражский лингвистический кружок. – М., 1967; Языковая номинация: Общие вопросы. – М., 1977 та ін.). Ідеї “функціональної ономатології” дістали продовження у працях В.М. Нікітевича, М.В. Федорової, О.С. Кубрякової, В.М. Мігіріна, Є.М. Сидоренко та інших лінгвістів.У руслі цих досліджень і перебуває наша робота.

Як одиниці іменування, що вживаються в конструкціях з уточненням, виступають слова, словосполучення (у вузькому розумінні терміна, як еквівалент слова), лексія і фразовий номінант. Завдання дослідника полягало насамперед у тому, щоб, встановивши одиниці іменування, виявити механізм їх взаємодії в конструкціях з уточненням.

Другий розділ “Конструкції з уточнюваним компонентом, вираженим нерозчленованою одиницею іменування” присвячено з’ясуванню механізму використання ономатологічних одиниць в конструкціях з уточнюваним компонентом, вираженим за допомогою слова.

Мовець може висловлювати думки в лінійній послідовності, але при необхідності уявити ситуацію багатопланово він створює другий ряд, що містить додаткову семантичну інформацію. Виникають конструкції уточнення, кожен компонент яких має власні засоби іменування. Вибір ономатологічних одиниць в кожному випадку відбувається з урахуванням ряду параметрів: прагматичної ситуації, комунікативної заданості, наявності в мові синтетичних засобів вираження, необхідності та можливості вибору розчленованого засобу висловлення думки тощо.

Повнозначне слово за своєю природою призначене для іменування; воно, зі слів М.В. Федорової, є “важливим центром життя мови”.

Номінативний спосіб відображення бачимо в іменниках, прикметниках, дієсловах, прислівниках, безособово-предикативних словах, він характеризується тим, що за звуковим комплексом закріплюється постійний зміст, одне або більше значень. Прономінальний спосіб відображення представлено в займенниках, і характеризується він тим, що за звуковим комплексом не закріплюється постійний зміст, значення слова змінне і залежить від ситуації та контексту2 . Спосіб відображення важливий для словоформи, що виступає як уточнюваний компонент, тому що при уточнюваній номінативній словоформі відбувається зіставлення інформаційного змісту компонентів конструкції уточнення, а при займенниковому уточнюваному компоненті необхідна доповнювально-уточнювальна частина, яка насичує лексичним змістом намічену прономінативом директиву.

З повнозначних частин мови найчастіше в ролі уточнюваного компонента виступають прийменникові сполучення іменників зі значенням місця і часу та відповідні прислівники. Віддання переваги цим формам диктується екстралінгвістичними й антропоцентричними причинами: місце і час характ Сидоренко Е.Н. Очерки по теории местоимений современного русского языка. –

Киев: Одесса: Лыбидь, 1990. – 148 с.

еризуються протяжністю, можливістю бути уточненим на будь-якому відрізку. Як уточнювальний компонент виступають всі ономатологічні одиниці, перш за все – слова, рідше – розчленовані одиниці: словосполучення, лексія, фразовий номінант, наприклад: В углу, у двери, в костюме цементного цвета сидел Лазарев (Д. Гранин). Мы живем на самом верху – там, где нелепо торчит единственный балкон (Б. Васи-льев). По утрам, до ухода в питомник, Тихон Петрович всегда работал у себя в саду (К. Паустовский). А еще до войны, когда Федор Иванович учился здесь, у него завелся друг... (В. Дудинцев).

Обставинні конструкції з уточненням місця і часу охоче розгортаються в ланцюжок: Я жил один в этом пустом доме, в деревне, в трестах километрах от Москвы (К. Паустовский). По утрам, во время отлива, когда океан, курясь холодным туманом, уходил от берегов, десятки женщин спускались со скал с большими корзинками за спиной и собирали ракушки для свиней (К. Паустовский).

Як правило, компоненти уточнюваної конструкції однотипні: уточнюваний компонент місця супроводжується уточнювальним компонентом місця і т.д. Але в конструкціях зі значенням місця і часу може проявлятися давній синкретизм цих категорій і відповідно – різнотипність (за формальними показниками) обставин в уточнюваному й уточнювальному компонентах: В Ленинграде, в институте, это было не так заметно, как сейчас, в поездке (К.Паус-товский) (в поездке = во время поездки). По дороге в Тулу, километрах в тридцати или сорока от нее, виднелось несколько подбитых немецких танков, остатки грузовиков и повозки (К. Симонов) (по дороге в Тулу = во время движения по дороге в Тулу).

Рідко уточнюються прикметники, в тому числі і порядкові слова: Неожиданно тепло она принялась пересказывать третьему, вошедшему, эпизод Полиной поимки... (Л. Леонов).

З числівників уточнюватися можуть, як правило, тільки збірні; при цьому в ролі уточнювальних виступають однорідні члени речення: Двое – тренер и студент – побежали дальше (В. Дудинцев). Дієслова уточнюються надзвичайно рідко, а в ролі уточнювальних виступають також однорідні члени речення: Летом Грин отдыхал: делал луки, бродил у моря, возился с беспризорными собаками, приручал раненого ястреба, читал и играл на бильярде с веселыми феодосийскими жителями – потомками генуэзцев и греков (К. Паустовский).

В підрозділі “Конструкції з уточнюваним компонентом, вираженим займенником” категоріальне значення займенника “задається” об’єктивною дійсністю, комунікативними потребами, вибором об’єкта, який можна вербалізувати прономінальним способом. Від мовця залежить варіант вибору подання дійсності: за допомогою запитання, указання, заперечення, неозначеності, узагальнення з виділенням. Спосіб подання інформації формує відповідний семантичний розряд займенника. З п’яти основних семантичних розрядів найбільшу активність у конструкціях з уточненням проявляє вказівний (з включенням до нього власне вказівних, предметно-особових, зворотного і присвійних займенників) семантичний розряд. Указання в системі прономінальної лексики реалізується в трьох функціях: анафори, катафори і прямого указання. В конструкціях з уточненням здійснюється катафоричне посилання і дуже рідко – функція прямого указання. Вказівні займенники є одним з найбільш використовуваних засобів у побудові уточнюваних конструкцій. При цьому активність окремих підрозрядів різна. На першому місці власне вказівні займенники, до складу яких входять прономінативи тот, этот такой, столько, там, тут, здесь, туда, сюда, оттуда, отсюда, так, потому, поэтому, оттого, настолько. Їх участь у конструкціях з уточненням також нерівноцінна. Як і у випадку з повнозначною лексикою, найчастіше уточнюються займенники зі значенням місця і часу: Второй день облака над морем раскидывались огромным веером, а там, на горизонте, откуда они тянулись к зениту, сверкал необыкновенно белый свет

(К. Паустовский). Здесь, на стеллажах, стояли горшки и ящики с разными растениями (В. Дудинцев). Еще тогда, две недели назад, когда встретились, он подумал, что брат жены мало переменился (К. Симонов).

Синкретизм часу і простору проявляється і в конструкціях з уточнюваним займенником тогда: И речь вашу запомнил тогда, в Кремле (А. Чаковский) (Пор.: в Кремле – когда был в Кремле).

В ролі уточнюваних можуть виступати також предметно-особові, зворотний та присвійні займенники: Рядом сидела женщина – теперь он знает, что это она, Нелидова (К. Паустовский). Пикин улыбнулся молчанию Серпилина, разглядывавшего его, пикинский, неизменный при любых случаях жизни уют... (К. Симонов).

Вкрай неохоче реалізують відношення уточнення неозначені та заперечні займенники: Академик Посошков когда-то, в тридцатых годах, был одним из известных менделистов... (В. Дудинцев). Самое интересное, что никто в доме, ни жильцы, ни обслуга, вовсе не замечали, что радио замолчало (В. Солоухин).

Дискусійним вважаємо уточнення означальних (узагальнено-визначальних) займенників. Можна говорити лише про їх використання в ролі уточнювального узагальнювального слова та участь у явищах, суміжних з уточненням (конструкціях з включенням та виключенням): Лес он любил всегда: в детские и в зрелые годы. По утрам все, включая детей, шли к озеру.

Відносні займеннки, які ми слідом за Є.М. Сидоренко кваліфікуємо як займенниково-сполучникові контамінанти (“гібридні слова”, що поєднують властивості займенників і сполучників), зберігають можливість виступати в ролі уточнюваного компонента, вираженого узагальнювальним словом: Нам все равно, какую улицу пробежал Митя – Дмитриевскую или Петровскую... (Д. Гранин).

Конструкціям з уточнювальним компонентом, який виражений розчленованою одиницею іменування, присвячено третій розділ “Конструкції з уточнюваним компонентом, вираженим розчленованою одиницею іменування”

В підрозділі “Поняття про розчленовані ономатологічні одиниці” розглядаються конструкції з уточнюваним компонентом, вираженим словосполученням особливого типу. Словосполучення при цьому розуміється у вузькому значенні терміна – умовно відбираються тільки такі підрядні сполучення повнозначних слів (вільні, фразеологічно й синтаксично зв’язані), які являють собою ономатологічну одиницю, семантично й функціонально еквівалентну слову, пор.: добрый человек – добряк, житель Ялты – ялтинец. Такі словосполучення, що виступають у ролі номінативної одиниці у складі конструкцій з уточненням, зустрічаються рідко: На буровой скважине, вдали от семьи, Иван очень скучал по жене и дочери.

Роль уточнювальних при цьому можуть виконувати ті ж ономатологічні одиниці, що й при слівному уточнюваному компоненті.

Підрозділ “Конструкції з уточнюваним компонентом, вираженим фразовим номінантом” присвячено нестандартній ономатологічній одиниці – предикативній частині складнопідрядного речення, яка виконує функцію іменування (див. праці В.М. Мігіріна, Н.Й. Пельтихіної, Г.Є. Бойченка, А.А. Бурова та ін.). Фразовий номінант може мати “синтаксичний артикль”, роль якого виконує корелят: Малинин лежал и прислушивался к тому, что было внутри него, – к острым, как ножи, болям в простреленном животе, – и к бою за стеной барака (К. Симонов). В ролі уточнювального члена конструкції частіше виступає слово, але в поодиноких випадках на його місці може виявитися будь-яка інша ономатологічна одиниця.

Найменш відомою частиною ономатологічного фонду російської мови є лексії. Їх використанню у складі конструкцій з уточненням присвячено підрозділ “Конструкції з уточнюваним компонентом, вираженим лексією”. Лексії (або “складені слова”) визначаються як семантичні і функціональні еквіваленти слів, структурно більш ускладнених порівняно з синтетичними лексемами. В конструкціях з уточненням зареєстровано лексії з визначальною семантикою: кто угодно, что попало і под.; з неозначеною семантикою неведомо откуда, невесть что і под., до того ж у ролі уточнювального компонента виступають однорідні члени речення: Но этот человек был готов ехать куда угодно: на край света, на войну, завтра, послезавтра, сию минуту... (К. Симонов). Лачуги были слеплены из чего попало: ломаной фанеры, старой жести, разбитых ящиков, сидений от венских стульев, матрацев, из которых торчали пружины (К. Паустовский).

Категорія уточнення розкривається новими гранями у світлі теорій антропоцентризму, когнітивності. А.Вежбицька пише: “Граматика кодує значення. Вона являє собою не систему правил для породження граматики правильних речень, а систему правил для породження й інтерпретації осмислених висловлювань. Головна проблема мовця не в тому, щоб породити граматично правильні речення, а в тому, щоб зрозуміти те, що кажуть інші”  Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков. – М.: Язык русской культуры, 1999. – С. 30-31.

В центрі сучасної лінгвістики виступає мовна особистість, від якої залежить вибір засобів, за допомогою яких відображається об’єктивний світ, їх комбінування й актуалізація.

Антропоцентризм категорії уточнення, на нашу думку, проявляється передовсім у виборі відношень, які передаються за допомогою конструкцій з уточненням. Віддання переваги уточненню компонентів зі значенням місця і часу пояснюється екстралінгвістичними причинами. Можливість орієнтуватися в просторі і часі й описувати їх з урахуванням участі в пізнавальному акті як одного з механізмів реалізації включає категорію уточнення. Означальні, додаткові й обставинні відношення інших типів не диференціюються за параметрами, які становили б інтерес для учасників комунікативного акту. Тому уточнення в таких конструкціях зустрічається дуже рідко.

При розв’язанні комунікативних завдань мовець чи той, хто пише, вільний у виборі форми подання матеріалу.Уточнення виникає тоді, коли комунікант виділяє якийсь важливий для себе або інших учасників мовленнєвого акту факт, актуалізує його для себе особливим чином, відступаючи від лінійного тексту, будуючи другий ряд, наприклад: Младшая сестра, Саша, капризная и насмешливая, нравилась Глебу. (К. Паустовский). Пор.: Младшая сестра Саша, капризная … Свобода мовця проявляється в можливості використати конструкцію для підкреслювання, конкретизації, звуження змісту при передачі якоїсь інформації або вибрати інші способи подання об’єктивної дійсності.

Цією обставиною мотивується обов’язковість чи факультативність розстановки розділових знаків. Останнє особливо важливе для роботи над пунктуацією у вузівській і шкільній практиці.

Отже, в ролі уточнюванного компонента можуть виступати всі відомі ономатологічні одиниці: слово, словосполучення особливого типу, лексія, фразовий номінант; ці ж одиниці становлять і зміст уточнювального компонента, але комбінації засобів вираження уточнюванного й уточнювального компонентів різні і залежать від багатьох причин, у тому числі і пов’язаних з антропоцентризмом.

ВИСНОВКИ

Вивчення семантичної специфіки та засобів вираження категорії уточнення дало змогу зробити такі висновки:

1. Категорія уточнення може бути кваліфікована як логіко-синтаксична. Вона володіє набором диференціальних ознак, до яких входять такі: двочленність конструкції (уточнюваний – уточнювальний компонент), яка переходить в окремих випадках у “ланцюжок уточнення”, що містить більше однієї пари компонентів; особливі комбінації засобів вираження компонентів уточнення; специфічна інтонація уточнення, яка має граматичне значення; безсполучниковий і сполучниковий зв’язок.

2. Найбільш частим засобом вираження уточнюваного й уточнювального компонентів є слово з поширювачами різного типу. Слово є головним ономатологічним засобом вираження уточнюваного й уточнювального компонентів. Всі слівні ономатологічні одиниці залежно від способу відображення об’єктивної дійсності представлені двома типами: номінативними і прономінативними. З номінативних ономатологічних одиниць найчастіше в ролі уточнюваного компонента вживаються прислівники місця і часу, прийменникові сполучення іменників, що виконують роль обставини місця і часу.

3. Легко уточнюються займенники. Уточнювальний компонент в них одночасно виконує роль доповнювального члена, бо він наповнює конкретним лексичним значенням семантичний простір, намічений уточнюваним компонентом. Уточнюваний займенниковий компонент виражається переважно прономінативами вказівного семантичного розряду (з його підрозрядами власне вказівних, предметно-особових, зворотного та присвійних займенників).

4. Окрім слів, в ролі уточнювального компонента, хоча і значно рідше, виступають розчленовані ономатологічні одиниці: словосполучення (особливого типу), лексія, фразовий номінант. Використання уточнювальних розчленованих конструкцій дає змогу диференціювати думку, інформаційно наситити її, розкрити деталі, важливі для адресанта мовлення й учасників комунікативного акту; хоча в ролі і уточнюваного, і уточнювального компонентів можуть виступати всі відомі ономатологічні одиниці, комбінації їх різні. Розчленовані одиниці частіше використовуються для вираження уточнювального компонента, бо він передає додатковий зміст, більш детально, інформативно насичено виражає певну думку. З цих же причин в ролі уточнювального компонента практично не використовуються займенники.

5. Свобода мовця, якщо подія описується не в лінійній послідовності, а передається багатопланово, проявляється, по-перше, в можливості використовувати чи не використовувати конструкцію уточнення для конкретизації, підкреслювання якогось компонента думки; по-друге, в можливості вибрати з ряду ономатологічних одиниць найбільш зручну для вираження даного мисленнєвого змісту. Відповідно до цього визначається обов’язковість чи факультативність постановки розділових знаків. Розуміння цього важливе для розв’язання проблеми пунктуації у вузівській та шкільній практиці.

6. Конструкції з уточненням мають місце в багатьох мовах. Це свідчить про певні універсалії в мисленні людини, прояв антропоцентризму в мові і робить вивчення категорії уточнення актуальним, цікавим, змістовним і перспективним.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Гирская Т.Б. Реализация свободы выбора говорящего в конструкциях с уточнением // Ономастика і апелятиви: Зб. наук. праць / За ред. В.О. Горпинича. – Дніпропетровськ, 2000. – Вип. 9.– С. 10-17. (0,5 др. арк.)

2. Гирская Т.Б. Собственно указательные местоимения в конструкциях с уточнением // Русская филология. Украинский вестник. – 2000. –№ 1-2. – С. 8-11. (0,3 др. арк.)

3. Гирская Т.Б. Вопросительные местоимения в роли уточняемых компонентов // Ономастика і апелятиви: Зб. наук. праць / За ред. В.О. Горпинича. – Дніпропетровськ, 2001. – Вып. 15.– С. 25-31. (0,4 др. арк.)

4. Гирская Т.Б., Калугина Т.В. Местоименно-союзные контаминанты в роли уточняемых слов // Ономастика і апелятиви: Зб. наук. праць / За ред. В.О. Горпинича. – Дніпропетровськ, 1998. – Вип. 4. – С. 30-34. (0,3 др. арк.)

5. Гирская Т.Б., Пономаренко Е.А., Сидоренко Е.Н. Ономатологические единицы в современном русском языке: типология, структура, грамматические особенности // Русская филология. Украинский вестник. – 2000.– № 1-2.– С. 11-14. (0,3 др. арк.)

6. Гирская Т.Б. Категория уточнения в свете теории антропоцентризма // Когнитивные стратегии языковой коммуникации: Докл. междунар. науч. конф. – Симферополь: Изд-во Таврического экологического института, 1998. – С. 79-80. (0,1 др. арк.)

7. Гирская Т.Б., Чернышова Т.Г. Категория уточнения и проблема универсалий (на материале русского и английского языков) // Совершенствование методики обучения и управления учебно-воспитательным процессом в Крымском государственном аграрном университете: Учебн.-науч.-метод. конф. Сб.статей. – Симферополь: Изд-во Крымского государственного аграрного ун-та, 1998. – С. 101-103. (0,2 др. арк.)

8. Гирская Т.Б. Логико-синтаксическая категория уточнения в кругу смежных явлений // Нові підходи до філології у вищій школі: Зб. наук. праць / За ред. А.М. Науменка. – Запоріжжя, 1998. – С. 11-14. (0,3 др. арк.)

АНОТАЦІЯ

Фунтова Т.Б. Логіко-синтаксична категорія уточнення в сучасній російській мові (семантика, засоби вираження). Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.02. – російська мова. Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, Сімферополь, 2002.

Дисертація присвячена структурно-семантичним особливостям категорії уточнення. Уточнення характеризується як логіко-синтаксична категорія, що реалізується з урахуванням прагматичних установок, комунікативних завдань. Компоненти уточнення можуть бути подані словом, словосполученням (у вузькому розумінні терміна), лексією, фразовим номінантом. Провідну роль відіграють словоформи; розчленовані ономатологічні одиниці частіше використовуються для вираження уточнювального компонента. Свобода мовця проявляється не тільки в прийнятті рішення про можливість використати конструкцію уточнення, а й у виборі потрібної ономатологічної одиниці.

Конструкції з уточненням належать до універсалій, що мають місце в ряді мов. Це свідчить про певні універсалії в мисленні людини, прояв антропоцентризму в мові і робить вивчення категорії уточнення актуальним, цікавим, змістовним і перспективним.

Ключові слова: категорія уточнення, уточнюваний компонент, уточнювальний компонент, ономатологічна одиниця, слово, словосполучення, лексія, фразовий номінант.

АННОТАЦИЯ

Фунтовая Т.Б. Логико-синтаксическая категория уточнения в современном русском языке (семантика, средства выражения). Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02 – русский язык. Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского, Симферополь, 2002.

Диссертация посвящена структурно-семантическим особенностям категории уточнения. Уточнение характеризуется как логико-синтаксическая категория, реализуемая с учетом прагматических установок, коммуникативных задач. Компоненты уточнения могут быть представлены словом, некоторыми словосочетаниями, лексией, фразовым номинантом. Ведущую роль играет слово; расчлененные ономатологические единицы чаще используются для выражения уточняющего компонента. Свобода говорящего проявляется не только в принятии решения о возможности использовать конструкцию уточнения, но и в выборе нужной ономатологической единицы.

Настоящее исследование является первой попыткой теоретического осмысления роли ономатологических единиц в явлении уточнения. На большом фактическом материале (более 3000 примеров) была предпринята попытка изучения механизма выбора ономатологической единицы, выполняющей роль компонента конструкции уточнения.

Компоненты уточнения могут быть представлены следующими ономатологическими единицами: словом, словосочетанием (в узком понимании термина), лексией, фразовым номинантом. Теория ономатологических единиц, представленная в настоящей работе, базируется, прежде всего, на трудах Е.С. Кубряковой, В.М. Никитевича, М.В. Федоровой, В.Н. Мигирина, Е.Н. Сидоренко, но во внимание принимались также идеи, высказанные Н.Д. Арутюновой, И.С. Торопцевым, А.А. Уфимцевой, В.Н. Телия, В.Г. Гаком, Г.В. Колшанским и др.

Наиболее часто уточняемый компонент выражается словом. Активность в выполнении роли уточняемого компонента проявляют в системе знаменательной лексики имена существительные с предлогом со значением обстоятельства места и времени и соответствующие наречия. Это объясняется экстралингвистическими и антропоцентрическими причинами: пространство и время обладают протяженностью, потенциальной возможностью быть уточненным на каком-либо этапе. Уточнители могут быть представлены всеми видами ономатологических единиц, но предпочтение отдается, как и в уточняемом компоненте, словам: У переправы, на том берегу, было несколько землянок (К. Симонов). По утрам, до ухода в питомник, Петрович всегда работал у себя в саду (К. Паустовский).

Обстоятельственные конструкции с уточненим места и времени легко разворачиваются в цепочку: Я жил один в этом пустом доме, в деревне, в трехстах километрах от Москвы (К. Паустовский).

В системе ономатологических единиц, выраженных словом, особое место занимают местоимения. Обладая прономинальным способом отображения объективной действительности, они не имеют номинативного содержания и нуждаются в информационном восполнении. Поэтому уточнение местоимений следует охарактеризовать как восполняющее, насыщающее определенным лексическим содержанием, уточняемый компонент: Он вышел, чему-то улыбаясь, и так, улыбаясь, и пошел по улице к давно пропущенной остановке (К. Паустовский).

В качестве уточняемого компонента могут быть использованы расчлененные ономатологические единицы: словосочетание, лексия, фразовый номинант. Словосочетания применительно к ономатологическим единицам понимаются в узком значении термина: в их состав включаются только словосочетания логико-понятийного типа, эквивалентные слову, имеющие синонимичные однословные “семантические конденсаты” типа храбрый человек – храбрец, житель Алушты – алуштинец.

В конструкциях с уточнением зарегистрированы лексии с неопределенной и определенной семантикой; в роли уточняющего компонента выступают, как правило, однородные члены предложения: И неведомо откуда – то ли от строй земли, то ли из балок, а может быть, от донской воды, заливавшей водохранилище, – тянуло запахом ранней весны (К. Паустовский).

Роль уточняемого компонента могут выполнять фразовые номинанты – наименования соответствующих фрагментов окружающей действительности, имеющие строение придаточной предикативной единицы (в некоторых случаях – с “синтаксическим артиклем” – коррелятом). В роли уточняющего компонента может выступать любая ономатологическая единица: Толстой изучал этот язык там, где только можно изучать, – у самого народа, у самих богатых источников этого языка (К. Паустовский).

Расчлененные ономатологические единицы чаще используются для выражения уточняющего компонента, ибо он передает дополнительное содержание, информативно насыщено выражает определенную мысль. По этим же причинам в роли уточняющего компонента практически не используются местоимения.

Конструкции с уточненим относятся к универсалиям, имеющим место во многих языках.

Ключевые слова: категория уточнения, уточняемый компонент, уточняющий компонент, ономатологическая единица, слово, словосочетание, лексия, фразовый номинант.

SUMMARY

Funtovaya T.B. Logical and syntax category of specification in modern Russian language (semantics, means of expression). – Manuscript.

Thesis for a candidate of philological sciences degree of speciality 10.02.02 – Russian language. Vernadsky Tavrida National University , 2002.

The dissertation is devoted to structural and semantic features of specification category. The specification is defined as a logical and syntax category, which is realized, by pragmatic directives and communicative tasks. Specification components can be presented by a word, word-combination (in the narrow meaning of the term), lexy, phrase nominator. Words play the leading role; dismembered onomatological units are often used for realization of a defined component. Speaker’s flexibility is developed not only in the usage of the specification phrase, but also in the choice of the exact onomatological unit.

Specification phrases are concerned to universals, which take place in a number of languages. That proves the essence of universals in person’s way of thinking, the display of anthropocentrism in a language and makes learning of specification category topical, interesting, substantial and prospective.

Key words: specification category, specification component, defined component, onomatological unit, word, word-combination, lexy, phrase nominator.  

Підписано до друку 16.03.2002. Формат 60x84 1/16.

Обсяг 1 др.а. Тираж 100 прим.

Надруковано у видавничому центрі КДАУ

м. Сімферополь, с. Аграрне, КДАУ

тел. (0652) 26-35-22