Інститут ендокринології та обміну речовин

ім. В.П. Комісаренка АМН України

ГОРШУНСЬКА Мар'яна Юріївна

УДК 616.379-008.64+616.127-005.4]-06:616.153.915

ПОКАЗНИКИ ОКСИДАТИВНОГО СТРЕСУ ТА ЛІПОПРОТЕЇНОВОГО СПЕКТРУ КРОВІ У ЖІНОК,

ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ 2 ТИПУ

14.01.14 – ендокринологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ–2002

дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківській медичній академії післядипломної освіти МОЗ України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Білецька Ольга Михайлівна, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри ендокринології та дитячої ендокринології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Сергієнко Олександр Олексійович, Львівський державний медичний університет ім. Данила Галицького МОЗ України, завідувач кафедри ендокринології та клінічної фармакології

кандидат медичних наук, старший науковий співробітник

Карабун Петро Михайлович, Інститут ендокринології та обміну речовин

ім. В.П. Комісаренка АМН України, провідний науковий співробітник діабетологічного відділу

Провідна установа:

Івано-Франківська державна медична академія, кафедра ендокринології

Захист відбудеться 21.06.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.558.01 з ендокринології в Інституті ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України (04114, м. Київ, вул. Вишгородська, 69).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України (04114, м. Київ, вул. Вишгородська, 69).

Автореферат розісланий 20.05. 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор біологічних наук Калинська Л.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Цукровий діабет (ЦД) – одне з найбільш поширених захворювань, яке займає основне місце в структурі ендокринних хвороб [А.С. Ефимов и соавт., 1998; М.И. Балаболкин, 2000]. На цей час у всьому світі налічується 150 млн хворих на ЦД 2 типу [М.Д. Тронько та співавт., 1996; И.И. Дедов, 1998] і до 2010 року очікується їх збільшення до 230 млн [И.И. Дедов и соавт., 1998; Р. Zimmet, 1999]. В Україні за останні 10 років кількість хворих на ЦД зросла більш ніж у 1,5 рази і складає близько 1 млн чоловік [В.І. Паньків, 1994; М.Д. Тронько, 2000]; прогнозується подальше збільшення цього загалу [М.Д. Тронько, 2000]. Прямі економічні витрати на цих хворих складають майже 10загального бюджету на охорону здоров'я, при цьому 80-90прямих витрат необхідні для лікування судинних ускладнень (макро- та мікроангіопатій). Окрім того, слід наголосити ще більші економічні збитки, пов'язані з інвалідізацією та передчасною смертю (непрямі витрати) [J.R. Turtle, 2000].

Атеросклероз коронарних артерій, периферичних та мозкових судин визначає 2/3 всіх випадків смерті у даного загалу хворих (коронарокардіосклероз є причиною смерті 40-70хворих), відносний ризик смерті від захворювання серця збільшується в 1,5-4 рази, від хвороби нирок – в 4 рази, від інфаркту міокарда – в 6 разів [А.С. Єфімов, О.О. Сергієнко, 1994; Б.М. Маньковський, Л.К. Соколова, 1999; Е.Н. Амосова, 2000; J. Stampler et al., 1993; M. Hanefeld et al., 1996].

Особливу увагу привертає визначене репрезентативними епідеміологічними дослідженнями [Bedford Study, Framingham Heart Study] зникнення протективної дії жіночої статі щодо атеросклеротичного ураження судин, перш за все, коронарних, у хворих на ЦД в пременопаузі [I. Steiner, 1994; P.J. Grant, 1997]. Слід зазначити також суттєве зниження у постменопаузальних жінок сприятливого впливу замінної гормональної терапії на серцевосудинні фактори ризику атеросклерозу за наявності ЦД 2 типу [S.C. Lim et al., 1998; K. Samaras et al., 1998; I.H. Tomkin et al., 1998]. Патофізіологічні аспекти вищеозначеного феномену потребують ретельного дослідження.

Обмеженість сприятливого впливу "глюкозоцентричної" терапії щодо вірогідного зниження частоти макро- та мікроангіопатій [UKPDS, 1998] обґрунтовує доцільність пошуку терапевтичного втручання, спрямованого на інші патогенетичні чинники прискореного атерогенезу у хворих на ЦД 2 типу, а саме, збільшений оксидативний стрес, зумовлений підвищеною пероксидацією ліпідів [F. Collier et al., 1990] та зменшенням антиоксидантних резервів [A.D. Mooradian, 1995]. Зростаюча кількість доказів дозволяє вважати, що оксидативна модифікація ліпопротеїнів низької густини (ЛПНГ) грає суттєву роль в атерогенезі, пов'язаному з ЦД. Хворим на ЦД притаманні підвищений рівень циркулюючих модифікованих ліпопротеїнів та підвищене окислення ЛПНГ в плазмі [D.J. Betteridge, 2000]. Це обумовлює потенційний сприятливий ефект антиоксидантів щодо попередження атеросклерозу у хворих на ЦД [A.

D. Giugliano, 1997], як і можливість відновлення вазопротекторних антиоксидантних властивостей ендогенних естрогенів. Разом з тим, клінічні дослідження можливої ролі оксидативного стресу в ослабленні ангіопротекторної дії естрогенів за наявності діабету носять поодинокий характер, дані щодо впливу глікемічного контролю на метаболічні чинники прискореного атерогенезу (дисліпідемія, активація ліпідної пероксидації та зниження антиоксидантного захисту) із урахуванням стану жіночої гормональної компоненти, фрагментарні та суперечливі. Невизначеним залишається також питання щодо ефективності антиоксидантів за умов інсулінорезистентності.

Актуальність проблеми визначається необхідністю патогенетичного обґрунтування сучасної технології терапевтичного втручання у жінок, хворих на ЦД 2 типу, що діє на ключові ланки судинних ускладнень (перш за все, макроангіопатії), підвищує ефективність статевої складової гомеостазу та результативність традиційної цукрознижуючої терапії. Викладене вище стало підставою для проведення даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри ендокринології та дитячої ендокринології Харківської медичної академії післядипломної освіти і є фрагментом теми “Розробка патогенетичного методу терапії цукрового діабету 2 типу у жінок із урахуванням вікових особливостей організму“ (номер Державної реєстрації 01896872).

Мета дослідження: визначити динаміку показників оксидативного стресу та ліпопротеїнового спектру крові у жінок, хворих на ЦД 2 типу, з урахуванням вікових змін в яєчниках при застосуванні традиційних видів пероральної цукрознижуючої терапії та комбінованої з антиоксидантами

Задачі дослідження:

1. Дослідити особливості метаболічних чинників ризику атерогенезу у хворих на ЦД 2 типу жінок в пре-, пери- та постменопаузі з різним ступенем інсулінорезистентності та судинних ускладнень.

2. Визначити вплив глікемічної компенсації, досягнутої традиційною терапією, на атерогенність ліпідного профілю та складові оксидативного стресу (перекисне окислення ліпідів – ПОЛ, антиоксидантний захист – АОЗ), зважаючи на менопаузальний стан обстежених хворих.

3. Оцінити функцію панкреатичних бета-клітин та резистентність до інсуліну НОМА-алгоритмом (модель оцінки гомеостазу) на різних рівнях глікемічного контролю.

4. Дослідити активність асоційованої з ліпопротеїнами високої густини (ЛПВГ) параоксонази, інгібітора окислювальності ЛПНГ, що розглядається в якості детермінуючого чинника резистентності до атеросклерозу, у хворих на ЦД 2 типу з різним ступенем глікемічної компенсації, атерогенної серцево-судинної обтяженості та урахуванням менопаузального стану.

5. Оцінити ефект комбінованого використання антиоксидантних вітамінів Е+С на виразність оксидативного стресу, ліпідний профіль та глікемічний контроль.

6. Визначити характер кореляційних зв'язків між метаболічними, гормональними та антропометричними факторами ризику прискореного атерогенезу (дисліпідемія, підвищена пероксидація ліпопротеїнів, знижений антиоксидантний захист, інсулінорезистентність та гіперглікемія) за наявності ЦД 2 типу.

7. На основі визначених особливостей кластеру атерогенних чинників ризику у хворих на ЦД 2 типу жінок за умов вікової біологічної трансформації в яєчниках обґрунтувати сучасну технологію терапевтичного втручання, що діє на ключові патогенетичні ланки хвороби та її судинних ускладнень.

Об'єкт дослідження – метаболічні порушення за умов інсулінової резистентності, сполученої з різним менопаузальним станом та проявами діабетичних судинних ускладнень.

Предмет дослідження – параметри оксидативного стресу, визначеного за показниками ліпідної пероксидації/антиоксидантного захисту, та ліпопротеїнового спектру крові у жінок, хворих на ЦД 2 типу, за наявності складових метаболічного синдрому.

Методи дослідження. Виходячи з мети та основних задач роботи, проведено загальноклінічні, лабораторні, біохімічні, радіоімунологічні та інструментальні дослідження. Вибір методів базувався на сучасному уявленні щодо досліджуваної проблеми та їх репрезентативності.

Наукова новизна одержаних результатів

1. Визначено характер зв'язку детермінуючих складових оксидативного стресу, ліпідного спектру та інсулінорезистентності з глікемічною компенсацією у жінок, хворих на ЦД 2 типу, з урахуванням рівня забезпеченості ендогенними статевими гормонами. У обстеженого діабетичного загалу діагностовано виразне порушення структури ліпідного профілю та різке підвищення параметрів оксидативного стресу (активація ПОЛ, зниження АОЗ), що було сполучено з високою частотою макро- та мікросудинних ускладнень, перш за все, ішемічної хвороби серця (ІХС) та ретинопатії.

2. Аргументована роль підвищеного оксидативного стресу в якості нового чинника прискореного атерогенезу за умов ЦД 2 типу (на тлі високого атерогенного потенціалу обстеженого діабетичного загалу верифіковано достеменне підвищення складових антиоксидантного захисту із включенням параоксонази, ЛПВГ – асоційованої естерази, та зменшення окислювальності ліпопротеїнів за відсутності ІХС відносно хворих із маніфестною ІХС).

3. Визначено превалюючий внесок “глюкозотоксичності” відносно “ліпотоксичності” в генез дисфункції бета-клітин у хворих на ЦД 2 типу (підвищення НОМА-індексів функції бета-клітин було поєднано з поліпшенням глікемічного контролю за відсутності нормалізації ліпідного профілю та ПОЛ).

4. Одержано докази незалежної (поза гіперглікемією) асоціації інсулінорезистентності та оксидативного стресу (верифікована НОМА-аналізом інсулінорезистентність прямо корелювала з атерогенними показниками ліпідного профілю та активністю ліпідної пероксидації, а відсутність повного відновлення чутливості до інсуліну за наявності глікемічної компенсації співпадала зі збереженням підвищеного ПОЛ та зниженого АОЗ).

5. Доведено домінуюче значення дисліпідемії відносно гіперглікемії для формування підвищеного оксидативного стресу у хворих на ЦД 2 типу за умов інсулінової резистентності (досягнення хорошого глікемічного контролю покращувало, але не нормалізувало показники ПОЛ та АОЗ на тлі персистентного атерогенного спектру ліпідів).

6. Верифікована патогенетична роль підвищеного оксидативного стресу у зникненні сприятливого впливу естрогенів на метаболічні чинники ризику атеросклерозу (дисліпідемія) за наявності ЦД 2 типу.

7. Встановлена ефективність перорального використання сполучення антиоксидантних вітамінів Е та С в якості засобу, що призводить до суттєвого гальмування окислювальності ліпідів в атерогенній та антиатерогенній фракціях ліпопротеїнів.

8. Результати проведеного дослідження обґрунтовують новими доказами правомірність мультифакторного втручання за наявності ЦД 2 типу, спрямованого, на відміну від концепції “глюкозоцентричності”, на корекцію і інших, обабіч гіперглікемії, метаболічних порушень (антигіпертензивні, антиліпідемічні засоби, антиоксиданти, антигіперглікемічні засоби з плейотропною дією та ін.).

Практичне значення одержаних результатів

· Верифікований у обстежених хворих на ЦД 2 типу з проявами інсулінорезистентності атерогенний тип дисліпідемії (гіпертригліцеридемія, підвищення холестеролу ЛПНГ та зниження холестеролу ЛПВГ), поєднаної з виразною активацією ПОЛ та зниженим АОЗ, засвідчує нагальну необхідність, поряд із загальноприйнятим обсягом біохімічного моніторингу вищеозначеного загалу, оцінювати ліпідний спектр та параметри оксидативного стресу.

· Доведена високовірогідна пряма асоціація між окремими параметрами в межах ліпідної пероксидації (малоновий діальдегід, дієнові кон'югати, гідроперекиси ЛПДНГ+ЛПНГ, гідроперекиси ЛПВГ) та антиоксидантного захисту (параоксоназа, відновлений глутатіон, a-токоферол ЛПДНГ+ЛПНГ, a-токоферол ЛПВГ), як і наявність тісної оберненої кореляції поміж цими складовими, що визначають ступінь оксидативного стресу, обґрунтовує репрезентативність дослідження вибіркових показників останнього в практичній медицині.

· Обґрунтовано переважне використання НОМА-алгоритму порівняно з антропометричним показником інсулінорезистентності (індекс обсяг талії/ обсяг стегон) для динамічного визначення чутливості до інсуліну протягом терапевтичного втручання у хворих на ЦД 2 типу.

· Отримані результати щодо гальмуючого впливу антиоксидантів (вітаміни Е та С) на виразність ліпідної пероксидації дають підставу для їх використання в комплексній терапії хворих на ЦД 2 типу з метою зменшення оксидативного стресу і, у такий спосіб, послаблення одного з суттєвих чинників судинних ускладнень за наявності ЦД. Патогенетично обґрунтована також доцільність доповнюючої антиоксидантної терапії для підвищення ефективності ангіопротекторної дії замісної гормональної терапії у жінок, хворих на ЦД 2 типу.

Основні положення дисертації впроваджено у відповідні лекційні курси для лікарів на кафедрі ендокринології та дитячої ендокринології Харківської медичної академії післядипломної освіти.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто на основі аналізу літератури було визначено напрямок, мету і задачі дослідження. Здобувачем самостійно проведено загально-клінічні обстеження включених в дослідження осіб, антропометричні обстеження, розрахунок показників чутливості тканин до дії інсуліну та функції бета-клітин, визначення кореляційних взаємозв'язків, систематизацію, статистичну обробку, контроль, аналіз та узагальнення результатів клініко-інструментальних і лабораторних досліджень, обґрунтування наукових положень і висновків, написання дисертації. Автор приймала безпосередню участь у визначенні вмісту інсуліну, ліпідного спектру та параметрів оксидативного стресу в сироватці крові.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладено на Російській конференції, яка присвячена 100-річчю з дня народження акад. АМН СРСР В.Г. Баранова (Санкт-Петербург, 6-7 квітня 2000 року); об'єднаному з'їзді VII світової конференції з клінічної фармакології та терапії IUPHAR (відділ клінічної фармакології) та 4-ого конгресу Європейської асоціації з клінічної фармакології та терапії (EACPT) (Флоренція, Італія, 15-20 липня 2000 року); 36-ому конгресі Європейської асоціації з вивчення діабету (Єрусалим, Ізраїль, 17-21 вересня 2000 року); ІІІ національному конгресі геронтологів і геріатрів України (Київ, 26-28 вересня 2000 року); VIII інтернаціональному симпозіумі з вивчення інсулінових рецепторів та дії інсуліну (Женева, Швейцарія, 5-9 травня 2001 року); 5-ому міжнародному медичному конгресі студентів і молодих вчених (Тернопіль, 10-12 травня 2001 року); VI з'їзді ендокринологів України (Київ, 23-25 травня 2001 року); 5-ому Європейському конгресі з ендокринології (Турін, Італія, 9-13 червня 2001 року); 37-ому конгресі Європейської асоціації з вивчення діабету (Глазго, Великобританія, 9-13 вересня 2001 року); II національному з'їзді фармакологів України (Дніпропетровськ, 2-4 жовтня 2001 року); науково-практичній конференції молодих вчених Харківської медичної академії післядипломної освіти (Харків, 25 грудня 2001 року); І науково-практичній конференції молодих вчених, яка присвячена 95-річчю з дня народження акад. В.П. Комісаренка (Київ, 30-31 січня 2002 року).

Публікації результатів дослідження. Автором за темою дисертації опубліковано 20 наукових робіт (6 статей у фахових наукових виданнях, рекомендованих ВАК України, 14 тез у матеріалах конференцій та з'їздів).

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 163 сторінках друкованого тексту. Дисертація складається із вступу, огляду літератури, опису матеріалів та методів дослідження, 6 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення їх результатів, висновків, практичних рекомендацій. Роботу ілюстровано 31 таблицею, 18 рисунками. Список використаних джерел включає 326 найменувань, із них 40 вітчизняних та 286 іноземних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Загальна характеристика хворих та методи їх обстеження

Було обстежено 146 жінок, хворих на ЦД 2 типу. Показники вищеозначеного загалу хворих складали в середньому: вік – 53,8±0,48 років (від 35 до 65 років), тривалість захворювання – 7,5±0,43 років. Обстежені жінки мали різний менопаузальний стан: у 21 хворої на ЦД відмічені регулярні менструальні періоди, у 28 – нерегулярні менструальні періоди або відсутність місячних не довше, чим 11 місяців та у 97 – спонтанна менопауза більш ніж 12 місяців до початку дослідження, відповідно, пре-, пери- та постменопауза [R.I. McLachlan et al., 1998]. У більшості хворих (132 особи із 146 обстежених, 90діагностовано відповідно до класифікації ВООЗ [1997] за індексом маси тіла (ІМТ) надмірну масу тіла (ІМТ і25 кг/м2) або ожиріння (ІМТ і30 кг/м2). В цілому середній показник ІМТ дорівнювався 30,8±0,46 кг/м2. Слід зазначити, що у 94 осіб спостерігався верхній (андроїдний) тип розподілу жиру, у 37 – переважно верхній та у 15 – нижній тип розподілу жиру.

Залежно від клінічних симптомів захворювання, глікемії натще та постпрандіальної, рівня глікозильованого гемоглобіну (HbA1c), глюкозурії визначали ступінь компенсації ЦД. В якості лабораторних показників глікемічного контролю використовували критерії European Diabetes Policy Group [1999], а саме, компенсація (глікемія натще 4,4-6,1 ммоль/л, постпрaндіальна 4,4-8,0 ммоль/л, HbA1c <6,5глюкозурія відсутня), субкомпенсація (глікемія натще Ј7,8 ммоль/л, постпрaндіальна Ј9,5 ммоль/л, HbA1c Ј7,5глюкозурія Ј ,5%) та декомпенсація (глікемія натще >7,8 ммоль/л, постпрaндіальна >9,5 ммоль/л, HbA1c >7,5глюкозурія >0,5

Дисліпідемія діагностувалася при перевищенні ліпідних рівней ризику, а саме, вміст в сироватці крові тригліцеридів ?1,7 ммоль/л, загального холестеролу ?5,0 ммоль/л, холестеролу ЛПНГ ?3,0 ммоль/л або холестеролу ЛПВГ <1,2 ммоль/л [European Diabetes Policy Group, 1999; American Diabetes Association. Management of dyslipidemia in adult with diabetes, 2000].

На початку дослідження 31 хвора знаходилася на монотерапії дієтою, 81 – хвора одержувала пероральні цукрознижуючі препарати: сульфаніламіди (манініл – 5-15 мг/добу) або бігуаніди (метформін – 850-1700 мг/добу), 11 – комбіновану терапію пероральними цукрознижуючими препаратами та інсуліном, 23 – базис-болюсну інсулінотерапію (середня добова доза 47±2,4 Од). В якості доповнюючої терапії 29 пацієнткам була рекомендована терапія антиоксидантними вітамінами (?-токоферолу ацетат 600 мг + аскорбінова кислота 500 мг щоденно під час їжі per протягом 4 тижнів), яка призначалась на тлі глікемічної компенсації або субкомпенсації.

Серед діабетичного загалу 85 хворих (58страждали на гіпертонічну хворобу та 62 хворих (44– на ІХС. У 60 хворих на ЦД (42виявлена ретинопатія, в тому числі, проста ретинопатія мала місце у 44 хворих (71препроліферативна стадія – у 12 хворих (19та проліферативна стадія – у 6 хворих (10).

Контрольна група складалась із 21 практично здорової жінки (вік 52,2±2,29 років, ІМТ – 26,8±0,76 кг/ м2) без спадкової обтяженості щодо ЦД.

Зразки венозної крові забирали у кожної особи після 12-годинного голодування і один аліквот сироватки використовувався негайно для визначення складових оксидативного стресу (за виключенням параоксонази), а другий зберігався при -196?С для наступного аналізу ліпідного профілю, рівня імунореактивного інсуліну (ІРІ) та активності параоксонази (ПОН). Концентрацію загального холестеролу (ЗХС), холестеролу (ХС) ЛПВГ, тригліцеридів (ТГ) визначали ферментативним методом за допомогою стандартних наборів фірми “Boeringer-Mannheim Gmb diagnostica” (Німеччина). Холестерол ЛПНГ та атерогенний індекс (АІ) розраховували за відповідними формулами [W.T. Friedewald et al., 1972; Е.Н. Герасимова, 1980]. Оксидативний стан в сироватці крові характеризували за поданими нижче показниками ПОЛ та АОЗ. Так, вміст загальних гідроперекисів (ГП) вимірювали реакцією з тіоціанатом амонію [Л.А. Романова, И.Д. Стальная, 1977] в ЛПВГ та ЛПДНГ+ЛПНГ (ліпопротеїни дуже низької густини та низької густини або апоВ-вміщуючі ліпопротеїни), розділених центрифугуванням сироватки крові, до якої попередньо додавали розчини гепарину та CaCl2 в присутності ЕДТА [А.Д. Денисенко и соавт., 1994]. Кількість ?-токоферолу у виділених фракціях ліпопротеїнів визначали кольоровою реакцією з двовалентним залізом (індикатор ?, б1-біпіридил) та внесенням поправки на присутність ХС [С.А. Кибардин, 1951]. В сироватці крові визначали також вміст малонового діальдегіду (МДА) [В.А. Владимиров, 1972], дієнових кон'югатів (ДК) [З. Плацер и соавт., 1970], відновленого глутатіону (ГSH) [Ф.Е. Путилина, 1982], активність каталази [А. Королюк и соавт., 1988] та ПОН [K.N. Gan et al., 1991]. В якості субстрату при визначенні ПОН використовували параоксон.

Вміст глюкози в крові визначали глюкозооксидазним методом за допомогою ферментативного аналізатора глюкози “Ексан-Г”, HbA1c – колориметричним засобом [K.M. Parker et al., 1981]. Концентрацію інсуліну в сироватці крові натще визначали радіоімунологічним методом (набори рио-ИHC-ПГ-І125, Республіка Беларусь).

НОМА-індекси, що грунтуються на одночасному визначенні індивідуальних рівней ІРІ та глюкози в сироватці крові натще, були розраховані за формулами [D.R. Matthews et al., 1985]. Гомеостатичній моделі оцінки (HOMA – Homeostasis Model Assessment) функції бета-клітин (ФБК) та інсулінової резистентності (ІР) притаманна точність, подібна до тої, що характеризує техніку глюкозного “затискача” (останній являє собою метод “золотого стандарту”) [E. Bonora et al., 2000]. Відношення обсягу талії до обсягу стегон, рівень тригліцеридів, НОМА-ІР індекси розцінювали в якості маркерів інсулінорезистентності. Загальноклінічні та біохімічні дослідження проводили неодноразово за умов різного ступеня компенсації вуглеводного обміну.

Статистичний аналіз отриманих результатів здійснено методами варіаційної статистики з використанням статистичних програм пакету (EXEL, версія 7.0) процесора INTEL PENTIUM 150. Вірогідну статистичну відмінність визначали за критерієм Стьюдента (t). Розходження вважали вірогідними при р<0,05. Кореляційний аналіз проведено за програмою ANOVA, яка забезпечує описання лінійного зв'язку кількісних ознак, що характеризуються нормальним розподілом (r, коефіцієнт кореляції Пірсона). Статистичну значущість кореляції розраховували за формулою

[С. Гланц, 1999]. Частоту розподілу жінок, хворих на ЦД 2 типу, відповідно до менопаузального стану за наявності та відсутності судинних ускладнень (ІХС, ретинопатія), як і тип асоціативного зв'язку визначали за допомогою непараметричних методів [Е.В. Гублер, А.А. Генкин, 1973]. Дані наведені як М±m.

Результати досліджень та їх обговорення

У всіх обстежених хворих верифікована наявність дисліпідемії, при цьому частота виявлення рівней, що перевищували пограничні для факторів ризику значення, склала для ТГ, ЗХС, ХС ЛПНГ та ХС ЛПВГ, відповідно, 1009989та 100При подальшому розподілі хворих за типами дисліпідемій визначена висока частота (89змішаної дисліпідемії (ХС ЛПНГ ?3,0 ммоль/л та ТГ ?1,7 ммоль/л), що була сполучена зі зниженням ХС ЛПВГ (100випадків), так звана "атерогенна тріада" [D.J. Betteridge, 1999]. При зіставленні показників ліпідного профілю студійованих хворих із одержаними у здорових жінок, що склали контрольну групу, спостерігалося значне підвищення в сироватці крові рівнів ТГ, ЗХС, ХС ЛПНГ та зниження ХС ЛПВГ, відповідно, на 1503322та 34(р<0,001). Атерогенний індекс у хворих на ЦД перевищував визначений для контрольних осіб на 48(р<0,001). У діабетичного загалу визначена також суттєва активація ліпідної пероксидації за збільшенням вмісту ГП (ЛПДНГ+ЛПНГ) та ГП ЛПВГ (відповідно, на 119та 173р<0,001), концентрації ДК та МДА в сироватці крові (відповідно, на 380та 233р<0,001). При цьому, активність ПОН та каталази, концентрація ГSН в сироватці крові, як і вміст ?-токоферолу в ЛПДНГ+ЛПНГ та ЛПВГ були нижчі, ніж в контрольній групі (відповідно, на 39141744та 65 %, р<0,001).

Подальший розподіл даних та їх аналіз проведено із зіставленням вищезазначених показників у хворих на ЦД до стану глікемічної компенсації. Досягнення глікемічної компенсації суттєво не впливало на структуру дисліпідемії: превалював змішаний тип дисліпідемії, який склав 9385та 99відповідно, у компенсованих, субкомпенсованих та декомпенсованих хворих на ЦД. Разом з тим, за умов глікемічної компенсації спостерігалося помірне поліпшення ліпідного профілю відносно до стану декомпенсації, а саме, зменшувався рівень ТГ (на 10ЗХС (на 11 %) та ХС ЛПНГ (на 13(табл. 1). Вищезазначені зміни ліпідного профілю були віддзеркалені у вірогідному зменшенні АІ (7,9±0,25 проти 8,9±0,23, р<0,01). У хворих на ЦД за наявності глікемічної компенсації верифіковано також порівняно з декомпенсованим станом ймовірне гальмування оксидативного стресу, визначене за зниженням ліпідної пероксидації (ДК, МДА, ГП ЛПВГ, ГП ЛПДНГ+ЛПНГ) та підвищенням антиоксидантного захисту (каталаза, ПОН, ГSН, a-токоферол ЛПВГ та ЛПДНГ+ЛПНГ) (табл. 1). Слід, однак, наголосити, що сприятливий вплив глікемічної компенсації на досліджені параметри мав частковий характер і не забезпечував досягнення рівней, верифікованих у осіб контрольної групи (табл. 1).

Кореляційний аналіз досліджених біохімічних показників у діабетичного загалу (? = 193) виявив наявність прямої (r= 0,208-0,292, р<0,01-<0,001) залежності між рівнем базальної глікемії, з одного боку, атерогенними складовими ліпідного профілю (ТГ, ЗХС, ХС ЛПНГ) та АІ, з іншого. При цьому найбільш статистично вірогідна кореляція визначена між глікемією та рівнями ТГ і ЗХС (р<0,001). Доцільно наголосити наявність закономірної кореляції між складовими ліпідного профілю як поміж собою, так і з показниками ліпідної пероксидації та антиоксидантного захисту: рівень ТГ в сироватці крові хворих на ЦД 2 типу був прямо сполучений із рівнями ЗХС, АІ, МДА, гідроперекисів ЛПВГ та ЛПДНГ+ЛПНГ (r= 0,205-0,327, р<0,01, <0,001); обернена кореляція визначена між тригліцеридемією та показниками антиоксидантного захисту, такими як ГSН сироватки крові, a-токоферол в ЛПВГ та ЛПДНГ+ЛПНГ (r= -0,250-0,308, р<0,001). Особливу увагу привертає високовірогідна (р<0,001), помірна або тісна за силою зв'язку (r= 0,448-0,840) пряма кореляція між окремими складовими антиоксидантного захисту (каталаза, ГSН, ПОН, a-токоферол ЛПВГ та ЛПДНГ+ЛПНГ), які, в свою чергу, були обернено асоційовані (r= -0,208-0,772) із показниками ліпідної пероксидації (ДК, МДА, гідроперекиси ЛПВГ та ЛПДНГ+ЛПНГ). Визначена пряма, слабка за силою зв'язку кореляція між глікемією та вмістом гідроперекисів в атерогенній та антиатерогенній фракціях ліпопротеїнів (відповідно, r= ,195, р<0,01; r= ,269, р<0,001). Високовірогідна обернена кореляція верифікована між глікемією та концентрацією ГSН (r= ,246, р<0,001).

Середня концентрація ІРІ сироватки крові натще серед обстежених хворих, які не одержували інсулін в якості антидіабетичної терапії, була значно вища (на 78у порівнянні з особами контрольної групи (відповідно, 25,0±1,30 мОд/л проти

14,0±1,34 мОд/л, p<0,001). При використанні ж НОМА-аналізу з метою оцінки функції

Таблиця 1

Показники оксидативного стресу та ліпідного спектру в сироватці крові жінок, хворих на ЦД 2 типу, із різним ступенем глікемічної компенсації

Показник Хворі на ЦД 2 типу Здорові

компенсація n=79 субкомпенсація n=52 декомпенсація n=72 жінки n=21

Глікемія натще, ммоль/л 5,1±0,09 рк-с<0,001 7,4±0,15* рс-д<0,001 10,6±0,31* рк-д<0,001 5,4±0,12

Глікемія постпрандіальна, ммоль/л 6,0±0,17 рк-с<0,001 7,7±0,26 рс-д<0,001 11,5±0,42 рк-д<0,001 –

HbA1c, % 5,8±0,18 рк-с<0,001 7,0±0,29* рс-д<0,001 10,2±0,30* рк-д<0,001 5,4±0,11

ТГ, ммоль/л 3,8±0,10* 4,0±0,11* 4,2±0,09* рк-д<0,01 1,6±0,08

ЗХС, ммоль/л 7,0±0,13* 6,9±0,17* рс-д<0,001 7,8±0,13* рк-д<0,001 5,5±0,21

ХС ЛПВГ, ммоль/л 0,80±0,01* 0,78±0,01* 0,79±0,01* 1,2±0,05

ХС ЛПНГ, ммоль/л 4,5±0,14 4,3±0,17 рс-д<0,001 5,1±0,12* рк-д<0,001 4,1±0,19

ГП ЛПВГ, нмоль/мл 88,4±3,46* 95,4±3,37* рс-д<0,02 108,1±3,84* рк-д<0,001 35,8±2,40

ГП апоВ, нмоль/мл 100,3±2,87* 106,5±2,92* рс-д=0,01 116,8±2,72* рк-д<0,001 49,5±2,01

б-?окоферол ЛПВГ, нмоль/мл 2,2±0,15* рк-с<0,05 1,8±0,11* 1,7±0,11* рк-д<0,01 5,5±0,30

б-?окоферол апоВ, нмоль/мл 1,7±0,08* 1,5±0,09* 1,3±0,07* рк-д<0,001 2,7±0,19

ДК, мкмоль/мл 0,65±0,04* 0,71±0,04* 0,80±0,04* рк-д<0,02 0,15±0,01

МДА, мкмоль/мл 2,8±0,14* 3,1±0,17* 3,5±0,15* рк-д<0,001 0,93±0,05

Каталаза, мккат/л 3,2±0,04* 3,1±0,04* 3,0±0,04* рк-д<0,01 3,6±0,04

ГSH, ммоль/мл 0,15±0,003** 0,15±0,003** 0,14±0,003* рк-д<0,02 0,18±0,008

ПOH, Од/л 83,6±2,54* 78,4±2,09* рс-д<0,05 72,5±2,03* рк-д<0,01 124,9±1,69

Примітки:

1. р – вірогідність різниці показників жінок, хворих на ЦД 2 типу, за умов глікемічної компенсації (к), субкомпенсації (с) та декомпенсації (д)

2. *, ** – р<0,001, <0,01– вірогідність різниці показників жінок, хворих на ЦД 2 типу, проти показників здорових жінок

3. n – кількість обстежених жінок, хворих на ЦД 2 типу, за умов відповідного ступеня глікемічної компенсації та здорових жінок

бета-клітин розбіжності між дослідженими групами були відсутні. Разом з тим, при розподілі хворих за ступенем глікемічної компенсації знайдено чітку динаміку НОМА-ФБК індексу, а саме, суттєве його збільшення, коли рівні глікемії були відповідні до тих, що спостерігалися у осіб контрольної групи, та градуйоване зниження індексу по мірі зростання гіперглікемії. Так, у порівнянні з особами контрольної групи відмічено збільшення НОМА-ФБК індексів серед хворих з нормоглікемією на 123(р<0,001), водночас, за умов глікемічної суб- та декомпенсації НОМА-ФБК індекс склав, відповідно, лише 81та 47(р<0,001) від показників контрольної групи. Оцінка інсулінорезистентності за допомогою НОМА-аналізу свідчить про значне зростання нечутливості до інсуліну серед хворих на ЦД відносно осіб контрольної групи, при цьому максимальний ступінь інсулінової резистентності був верифікований у декомпенсованих хворих (рис.).

Рис. Індекс резистентності до інсуліну, визначений НОМА-алгоритмом, у жінок, хворих на ЦД 2 типу, з різним ступенем глікемічної компенсації

(р проти контролю, р1 проти компенсації)

Серед обстежених хворих на ЦД (? = 157) визначена високовірогідна, тісна за силою зв'язку, обернена асоціація між НОМА-ФБК індексом та базальною глікемією (r= -0,530, p<0,001), з одного боку, пряма кореляція між НОМА-ІР індексом та базальною глікемією (r= 0,502, p<0,001), з іншого боку. Ймовірна пряма кореляція слабкої сили відмічена між НОМА-ІР індексом та показниками ліпідної пероксидації (гідроперекиси ЛПДНГ+ЛПНГ: r= ,174, p<0,05; гідроперекиси ЛПВГ: r= ,204, p<0,05) та окремими складовими ліпідного профілю (ЗХС: r= ,240, р<0,01). Одержані результати засвідчують “глюкозотоксичний” ефект глюкози per se на функцію бета-клітин та чутливість до інсуліну, як і можливу участь оксидативного стресу в розвитку інсулінової резистентності у хворих на ЦД 2 типу.

Ліпідна пероксидація, антиоксидантний захист та резистентність до інсуліну у жінок, хворих на ЦД 2 типу, були також аналізовані з урахуванням менопаузального стану. Частота змішаної дисліпідемії вірогідно не відрізнялася за наявності пре-, пери- та постменопаузи (відповідно, 9096та 87 %). Не виявлялася залежність між ступенем естрогенної забезпеченості організму жінок, хворих на ЦД 2 типу, з одного боку, виразністю порушень ліпідного профілю, підвищеного оксидативного стресу та зниженого антиоксидантного захисту сироватки крові за умов відповідного стану глюкозного дисбалансу, з іншого боку. Вищезазначене положення ілюструється даними, що одержані у хворих на ЦД із глікемічною компенсацією (табл. 2).

Таблиця 2

Показники НОМА-алгоритму, оксидативного стресу та ліпідного спектру в сироватці крові жінок, хворих на ЦД 2 типу, з різним менопаузальним станом за умов глікемічної компенсації

Показник Менопаузальний стан

пременопауза n=12 перименопауза n=14 постменопауза n=53

1 2 3

Глікемія натще, ммоль/л 4,9±0,29 5,5±0,43 5,1±0,11

ТГ, ммоль/л 4,1±0,22 4,0±0,19 3,7±0,11

ЗХС, ммоль/л 6,6±0,35 6,8±0,30 7,0±0,16

ХС ЛПВГ, ммоль/л 0,74±0,02 p1-2<0,001 0,85±0,02 p2-3<0,05 0,80±0,01 p1-3<0,05

ХС ЛПНГ, ммоль/л 4,0±0,34 4,1±0,26 4,6±0,17

ГП ЛПВГ, нмоль/мл 86,5±6,50 87,8±9,07 88,6±4,06

ГП апоВ, нмоль/мл 94,4±6,39 104,2±8,18 99,7±3,20

б-?окоферол ЛПВГ, нмоль/мл 2,0±0,25 2,7±0,42 2,2±0,17

б-?окоферол апоВ, нмоль/мл 1,5±0,19 1,8±0,22 1,9±0,09

ДК, мкмоль/мл 0,66±0,11 0,61±0,08 0,65±0,04

МДА, мкмоль/мл 3,1±0,43 2,8±0,36 2,7±0,16

Каталаза, мккат/л 3,2±0,12 3,1±0,11 3,2±0,06

ГSH, ммоль/мл 0,15±0,01 0,15±0,01 0,15±0,004

ПOH, Од/л 83,2±7,14 80,3±4,58 84,7±3,16

ІМТ, кг/м2 32,8±3,15 29,9±1,27 31,1±0,68

Індекс обсяг талії/обсяг стегон 0,88±0,03 0,86±0,01 0,88±0,01

ІРІ, мОд/л 20,3±3,14 29,7±8,47 25,5±2,69

НОМА-ФБК індекс 445,1±150,00 386,2±137,07 364,8±41,86

НОМА-ІР індекс 5,3±0,65 7,0±1,30 6,2±0,72

Примітки:

1. р1-2, 1-3, 2-3 – вірогідність різниці показників жінок, хворих на ЦД 2 типу, при зіставленні до менопаузального стану (1, 2, 3 – відповідно, пре-, пери– та постменопауза)

2. n – кількість обстежених жінок, хворих на ЦД 2 типу, за умов відповідного менопаузального стану

Слід наголосити, що ступінь зниження чутливості до інсуліну, верифікований за рівнем гіпертригліцеридемії, виразністю андроїдного типу відкладення жиру та НОМА-ІР індексом, також не виказував закономірної залежності від естрогенної забезпеченості організму, а саме, не спостерігалося ймовірного зменшення інсулінорезистентності серед хворих із пременопаузою (табл. 2).

У хворих на ЦД досліджувалися метаболічні чинники ризику прискореного атерогенезу за наявності та відсутності маніфестної ІХС (відповідно, 62 та 84 пацієнтки). Антропометричні дані, як і результати HOMA-аналізу чутливості тканин до інсуліну свідчать про наявність значної інсулінорезистентності серед діабетичного загалу відносно осіб контрольної групи (р<0,001), при цьому виразність нечутливості до інсуліну була подібна у хворих, обтяжених та необтяжених ІХС (відповідно, ІМТ: 31,1±0,58 кг/м2 проти 30,6±0,64 кг/м2 ; індекс обсяг талії/обсяг стегон: 0,88±0,01 проти 0,86±0,01; НОМА-ІР індекс: 8,7±0,76 проти 8,7±0,66).

Серед обстежених нами хворих на ЦД обох груп (з наявністю або відсутністю ІХС) діагностована також аналогічна за структурою та інтенсивністю дисліпопротеїнемія, а саме, переважання змішаної дисліпідемії (відповідно, 86та 93із зниженням ХС ЛПВГ, зростання АІ (відповідно, 8,1±0,19 та 8,3±0,20 проти 5,6±0,34 в контролі, р<0,001). В обох групах хворих на ЦД відмічена активація ліпідної пероксидації: значне (р<0,001) зростання рівня МДА та ДК сироватки крові, як і вмісту гідроперекисів у ЛПДНГ+ЛПНГ та ЛПВГ. Показники антиоксидантного захисту (активність ПOН, каталази та рівень ГSH сироватки крові, вміст ?-токоферолу в атерогенній та антиатерогенній фракціях ліпопротеїнів) суттєво зменшувались при порівнянні з відповідними показниками у осіб контрольної групи (р<0,001). Водночас, у хворих на ЦД з клінічною маніфестацією ІХС верифіковано невелике, але вірогідне зростання вмісту гідроперекисів в ЛПДНГ+ЛПНГ (на 7р<0,05), рівня МДА сироватки крові (на 18р<0,01), як і падіння кількості ГSH (на 7р<0,01), активності ПOН (на 7р<0,05) сироватки крові, вмісту ?-токоферолу в ЛПВГ та ЛПДНГ+ЛПНГ (відповідно, на 22р<0,002 та 13р<0,05) у порівнянні з хворими на ЦД за відсутності ІХС. У зв'язку з цим, привертає увагу більш високий рівень ПOН серед хворих на ЦД без ІХС порівняно з хворими, обтяженими ІХС, за умов глікемічної компенсації (88,5±3,58 Од/л проти 78,0±2,89 Од/л, р<0,05). Разом з тим, відсутність повного відновлення активності ПOН у вищевказаних групах хворих на ЦД, незважаючи на глікемічну компенсацію, як і виявлена слабка за силою зв'язку обернена кореляція між активністю ПOН та базальною глікемією серед діабетичного загалу за наявності та відсутності ІХС без диференціювання ступеня глікемічного контролю (відповідно, r= -0,206, р<0,05, ? ; r= -0,253, р<0,01, ? ) навертає на думку про мультифакторний генез зниженої активності ферменту у хворих на ЦД 2 типу з ознаками інсулінорезистентності та дисліпідемією. Високовірогідна (р<0,001) обернена асоціація активності ПOН з інтенсивністю ліпідної пероксидації (рівні МДА, ДК сироватки крові, вміст гідроперекисів у ЛПДНГ+ЛПНГ та ЛПВГ, відповідно,

r= ,511; r= -0,704; r= -0,358 та r= -0,470), як і пряма кореляція з вмістом ?-токоферолу в обох досліджених фракціях ліпопротеїнів (відповідно, r= 0,444, r= 0,299) обґрунтовує патогенетичний характер взаємозв'язку між збільшеним оксидативним стресом та зниженою активністю ПOН у хворих на ЦД. Привертає увагу переважання тісного та помірного за силою зв'язку вищеозначених показників. Слід зазначити також більш низький вміст ?-токоферолу в атерогенній (ЛПДНГ+ЛПНГ) та антиатерогенній (ЛПВГ) фракціях ліпопротеїнів у хворих на ЦД, обтяжений ретинопатією, при порівнянні з хворими на ЦД за відсутності останньої (відповідно, 1,5±0,06 нмоль/мл проти 1,7±0,07 нмоль/мл, р<0,05; 1,8±0,08 нмоль/мл проти 2,2±0,11 нмоль/мл, р<0,05). Не верифіковано закономірного впливу пре-, пери- та постменопаузи на частоту маніфестної ІХС і ретинопатії.

Встановлена обмеженість гальмуючої дії глікемічної компенсації на виразність оксидативного стресу, як і втрата сприятливого ефекту естрогенів щодо метаболічних факторів ризику коронарокардіосклерозу у обстеженого діабетичного загалу стала підставою для дослідження впливу доповнюючої терапії сполученням антиоксидантних вітамінів (?-токоферолу ацетат аскорбінова кислота) на ліпідний профіль та параметри оксидативного стресу у 29 жінок, хворих на ЦД 2 типу (вік – 53,6±1,18 років, ІМТ – 31,1±1,15 кг/м2) за умов глікемічної компенсації та субкомпенсації. Надмірна вага та ожиріння були визначені у всіх обстежених за верхнім (андроїдним) типом (18 осіб) або переважно верхнім типом (11 осіб). Тривалість захворювання ЦД складала в середньому 5,9±1,07 років.

Використання антиоксидантної вітамінотерапії не виказувало впливу на показники порушеного глюкозного гомеостазу (глікемія натще та рівень HbA1c), підвищену концентрацію ЗХС та ТГ, водночас ймовірно (p<0,01) зростав рівень ХС ЛПВГ (0,86±0,02 ммоль/л проти 0,78±0,02 ммоль/л) та знижувався рівень ХС ЛПНГ (4,5±0,24 ммоль/л проти 5,2±0,17 ммоль/л).

Під впливом вітамінів у хворих на ЦД спостерігалася сприятлива динаміка показників підвищеної пероксидації ліпідів та зниженого антиоксидантного захисту, а саме, помірне падіння концентрації ДК (0,52±0,04 мкмоль/мл проти 0,70±0,05 мкмоль/мл, p<0,01) та МДА (2,1±0,21 мкмоль/мл проти 2,8±0,27 мкмоль/мл, p<0,05), підвищення вмісту ГSН (0,17±0,005 ммоль/мл проти 0,15±0,005 ммоль/мл, p<0,05), активності каталази (3,2±0,04 мккат/л проти 3,0±0,06 мккат/л, p<0,05) та ПОН (85,6±4,20 Од/л проти 77,4±3,45 Од/л, ркз<0,01). Антиоксидантна терапія викликала також чітку позитивну динаміку досліджених показників окислювальності ліпопротеїнів та вмісту б-токоферолу: відмічено вірогідне зниження вмісту гідроперекисів (83,6±3,54 нмоль/мл проти 98,4±4,19 нмоль/мл, p<0,02; 62,7±3,75 нмоль/мл проти 86,8±6,27 нмоль/мл, p<0,01) та підвищення вмісту б-токоферолу (2,3±0,12 нмоль/мл проти 1,8±0,15 нмоль/мл, p<0,01; 3,3±0,23 нмоль/мл проти 2,4±0,22 нмоль/мл, p<0,01) в обох фракціях ліпопротеїнів (ЛПДНГ+ЛПНГ та ЛПВГ).

ВИСНОВКИ

1. У дисертаційній роботі наведені нові дані, які характеризують спектр метаболічних чинників ризику судинних ускладнень (дисліпідемія, оксидативний стрес, інсулінорезистентність) та корелятивні зв'язки поміж ними у жінок, хворих на ЦД 2 типу, з урахуванням ступеня глікемічної компенсації і менопаузального стану.

2. Менопаузальний стан (пре-, пери- або постменопауза) не виказував модулюючого впливу на атерогенність ліпідного спектру, збільшену пероксидацію ліпідів, знижений антиоксидантний захист та резистентність до інсуліну у хворих на ЦД і був слабо асоційований з частотою проявів таких судинних ускладнень як ІХС, ретинопатія.

3. У жінок, хворих на ЦД 2 типу, виявлено збільшення функції бета-клітин, оціненої НОМА-аналізом, за умов базальної глікемічної компенсації та прогресуюче падіння їх активності по мірі того, як глікемічний контроль погіршувався.

4. Резистентність до інсуліну, верифікована за НОМА-алгоритмом у обстежених хворих на ЦД, була прямо асоційована з базальною гіперглікемією, як і окремими параметрами підвищеної пероксидації ліпідів (гідроперекиси ЛПДНГ+ЛПНГ, гідроперекиси ЛПВГ) та атерогенного ліпідного профілю (загальний холестерол).

5. У жінок, хворих на ЦД 2 типу з дисліпідемією, визначене суттєве падіння активності параоксонази, асоційованої з ЛПВГ естерази, та її часткове підвищення, але не нормалізація, за умов глікемічної компенсації. Верифікована високовірогідна обернена кореляція між параоксоназою та показниками ліпідної пероксидації, як і пряма асоціація ферменту з рівнем антиоксидантного захисту обґрунтовує значну роль параоксонази у визначенні ступеня оксидативного стресу за наявності ЦД 2 типу.

6. У жінок, хворих на ЦД 2 типу з інсулінорезистентністю, відмічено різке збільшення рівня “класичних” метаболічних факторів ризику атеросклерозу (дисліпопротеїнемія) та інтенсивності ліпідної пероксидації (МДА, ДК, гідроперекиси) як у відсутність клінічної маніфестації ІХС, так і за її наявності, що засвідчує високий атерогенний потенціал обстеженого діабетичного загалу.

7. Зменшення антиоксидантного захисту (параоксоназа, відновлений глутатіон, ?-токоферол ЛПВГ та ЛПДНГ+ЛПНГ), як і збільшення ліпідної пероксидації (гідроперекиси ЛПДНГ+ЛПНГ, МДА) у хворих на ЦД за наявності маніфестної ІХС відносно показників у хворих на ЦД, неускладнений ІХС, обґрунтовує патогенетичне значення підвищеного оксидативного стресу для розвитку цієї макроангіопатії.

8. Пероральне використання високих доз антиоксидантних вітамінів Е та С (?-токоферолу ацетат + аскорбінова кислота) у жінок, хворих на ЦД 2 типу з дисліпідемією, у відсутність достеменного впливу на показники глікемічного контролю призводило до суттєвого гальмування окислювальності ліпідів, визначеної за вмістом загальних гідроперекисів, в атерогенній та антиатерогенній фракціях ліпопротеїнів (відповідно, ЛПДНГ+ЛПНГ, ЛПВГ) і збагачення останніх ?-токоферолом, як і до підвищення антиоксидантного захисту в сироватці крові, зокрема, активності параоксонази.

9. Частковий нормалізуючий ефект глікемічної компенсації на параметри зниженого антиоксидантного захисту, атерогенність ліпідного профілю та підвищену ліпідну пероксидацію засвідчує недостатність “глюкозоцентричної” антидіабетичної терапії та перспективність концепції “мультифакторного” лікування хворих на ЦД.

Практичні рекомендації

1. Рекомендується виділення жінок, хворих на ЦД 2 типу, в групу підвищеного ризику щодо