Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова

Гавриш Наталія Василівна

УДК 372.3 + 372.461 + 811.161.2

РОЗВИТОК МОВЛЕННЄВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

13.00.02 – теорія і методика навчання

(українська мова)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Південноукраїнському державному педагогічному університеті ім. К.Д.Ушинського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант – доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України

БОГУШ АЛЛА МИХАЙЛІВНА,

Південноукраїнський державний педагогічний університет

імені К.Д.Ушинського,

завідувач кафедри теорії та методики дошкільної освіти

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор

ПЛЮЩ МАРІЯ ЯКІВНА,

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова,

професор кафедри української мови

доктор педагогічних наук, професор

ТАРАСЕНКО ГАЛИНА СЕРГІЇВНА,

Вінницький державний педагогічний університет,

завідувач кафедри теорії та методики початкової освіти

доктор педагогічних наук, старший науковий співробітник

ХОРОШКОВСЬКА ОЛЬГА НАЗАРІВНА,

Інститут педагогіки АПН України,

старший науковий співробітник

Провідна установа - Харківський державний педагогічний університет ім. Г.Сковороди,

Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться 4 квітня 2002 р. о 14.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 26.053.07 при Національному педагогічному університеті (м.Київ) імені М.П.Драгоманова за адресою: 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету (м. Київ) імені М.П.Драгоманова за адресою: 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий 25 лютого 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Козачук Г.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і ступінь досліджуваності проблеми. На початку третього тисячоліття, в умовах становлення і розвитку незалежної України, нового звучання набувають питання творчості, розкриття креативного начала кожної конкретної дитини як справжнього суб’єкта життєдіяльності. Суспільству сьогодні вкрай потрібні люди, які творчо мислять, здатні створювати культуру, жити в ній, розвивати її. Тому формування освіченої, творчої особистості є одним з першочергових завдань реформування освіти в країні.

Ідея самоцінності, унікальності дитини, необхідності розвитку її творчого потенціалу дістала відображення і в нормативних актах нашої держави: у Національній доктрині розвитку освіти в Україні, Законі “Про дошкільну освіту”, Базовому компоненті дошкільної освіти.

Процес розвитку української державності пов’язується з найактивнішим, всеохоплюючим впровадженням рідної мови, що вимагає не тільки формування мовних умінь та навичок, а визначає стратегічне завдання виховання мовної особистості з властивими їй національно-культурними і світоглядними пріоритетами, особистості, яка свідомо і творчо опановує рідну мову з перших років життя.

Мовленнєвотворча діяльність як складний вид творчої діяльності посідає особливе місце серед творчих проявів дошкільників і потребує взаємодії різних психічних функцій. Проблема розвитку мовленнєвотворчої діяльності через складність і багатогранність природи мовленнєвих явищ дотична до педагогіки і психології, лінгвістики, психолінгвістики та літературознавства.

Класики педагогіки розкрили значущість і необхідність розвитку творчого потенціалу дітей (Коменський Я.А., Лесгафт П.Ф., Локк Д., Песталоцці І.Г., Руссо Ж.Ж., Фребель Ф., та ін.). Вони вбачали у творчості джерело інтелектуального, фізичного, психічного формування особистості.

Праці класиків (Блонський П.П., Духнович О.В., Овсянико-Куликовський Д.М., Потебня О.О., Русова С.Ф., Толстой Л.М., Ушинський К.Д.), провідних українських методистів (Богуш А.М., Вашуленко М.С., Мельничайко В.Я., Орланова Н.П., Пентилюк М.І., Савченко О.Я., Стельмахович М.Г., Сухомлинський В.О. та ін.) свідчать про усвідомлення ними важливості теоретичної і практичної розробки проблеми розвитку дитячої творчості.

Сучасні дослідники також підкреслюють величезний вплив творчості на становлення повноцінної особистості, здібностей дитини, її потреб та мотивів поведінки. Дошкільний вік визначається вченими як особливо сприятливий для розвитку творчості, у тому числі й мовленнєвої (Бєлкіна Е.В., Ветлугіна Н.О., Виготський Л.С., Георгян Н.М., Давидов В.В., Дронова О.О., Запорожець О.В., Ельконін Д.Б., Кудрявцев В.Т., Моляко В.О., Орланова Н.П., Пироженко Т.О., Сухомлинський В.О., Ушакова О.С. та ін.).

Дослідники дитячої творчості визначили критерії оцінки творчого продукту в різних видах художньої діяльності: образотворчої (Бєлкіна Е.В., Дронова О.О., Казакова Т.Г.), музичної (Ветлугіна Н.О., Георгян Н.М., Тарасова К.В.), художньо-мовленнєвої (Богуш А.М., Ворошніна Л.В., Орланова Н.П., Чемортан С.М.); виявлено взаємозв’язок розвитку уяви і дитячої художньої діяльності (Дяченко О.М., Пороцька О.Л., Христ О.М.). Лінгводидактичний аспект означеної проблеми знайшов своє практичне втілення у низці дисертаційних досліджень останніх років (Алієва Т.І., Ворошніна Л.В., Захарченко В.Г., Ласунова С.В., Постоян Т.Г., Ушакова О.С. та ін.). У педагогічних дослідженнях доведено, що мовленнєвотворча діяльність успішно здійснюється у старшому дошкільному віці під впливом спеціального навчання.

Психологічний аспект проблеми включає особливості сприймання літературних творів (Виготський Л.С., Жинкін М.І., Запорожець О.В., Леушина Г.М.) та діяльності уяви дітей (Венгер Л.А., Жукова С.М., Поддьяков М.М., Рубінштейн С.Л., Рібо Т. та ін.) як основи словесної творчості. Адже зв’язне мовленнєве висловлювання створюється в результаті переведення наочних образів – уявлень, переживань, вражень на мову словесних знаків. У розвитку уяви як основного новоутворення дошкільного дитинства науковці вбачають один з найголовніших чинників формування творчих здібностей на ранніх етапах онтогенезу.

У межах лінгвістичного підходу вчені визначають творчу природу мовленнєвої діяльності, розглядають зв’язне висловлювання (текст) як її продукт з власною внутрішньою структурою і категоріальними ознаками (Бадер В.І., Булаховський Л.А., Гальперін І.Р., Ковалик І.І., Костомаров В.Г., Лосєва Л.М., Реферовська Є.О., Солганік Г.Я., Франко З.Т.).

Психолінгвістичний компонент проблеми розвитку мовленнєвотворчої діяльності розкривається у працях І.О.Зимньої, О.О.Леонтьєва, І.О.Синиці, Т.М.Ушакової та інших. Він ґрунтується на уявленні про структуру мовленнєвої діяльності та різноманітні психофізіологічні механізми породження мовлення, що забезпечують вироблення необхідних його якостей, у тому числі й продуктивності.

Традиція вивчення проблеми розвитку словесної творчості дошкільнят пов’язана з розглядом її як одного з видів зв’язного висловлювання в умовах навчання мовлення. Дослідники доводять, що в дітей до старшого дошкільного віку складається свідоме художньо-естетичне сприймання літературних творів, що виявляється в розумінні змісту та ідеї твору, здатності виділяти й усвідомлювати його мовні засоби, хоча процес складання власної творчої розповіді для більшості дітей ще становить труднощі. Це виявляється у змістовій (наслідування, невиразність творів, алогічність змісту, бідність та неоригінальність сюжетів) та формальній характеристиках висловлювання (порушення структури повідомлення, обмеженість у використанні стилістичних засобів), що учені пояснюють низьким рівнем літературознавчої обізнаності, несформованістю уявлень про жанрові, композиційні, мовленнєві особливості літературних і фольклорних творів та невмінням переносити набуті художні уявлення у власну творчість (Ворошніна Л.В., Ласунова С.В., Орланова Н.П., Пищухіна О.М., Фльоріна Є.О., Шибицька А.Є.). Значна частина праць з означеної проблеми присвячена переважно створенню системи мовленнєвих вправ, мовленнєвотворчих занять, розробці спеціальних прийомів навчання творчої розповіді. При цьому нерідко ігноруються особистісний, інтелектуально-творчий аспекти розвитку мовленнєвотворчої діяльності.

Ініціативна словесна творчість як компонент різних видів дитячої діяльності майже не досліджувалася, хоч окремі спостереження (Люблінська Г.О., Мелік-Пашаєв О.О., Мухіна В.С., Чуковський К.І. та ін.) свідчать про величезний творчий потенціал дошкільників, різноманітні типи їхніх мовленнєвотворчих проявів, унікальну роль словесної творчості в різних видах дитячої художньої творчості.

Очевидною є суперечність між психологічними передумовами, що забезпечують можливості розвитку мовленнєвотворчої діяльності старших дошкільників, з одного боку, та недостатньою концептуально-методичною розробленістю означеної проблеми, з другого. Отже, конче потрібні її подальше вивчення, узагальнення та систематизація уявлень про цілісну картину мовленнєвотворчої діяльності та визначення умов стимулювання процесу її розвитку.

Мовленнєвотворча діяльність дошкільників - феномен мовленнєвої культури, що відбиває рівень психічного розвитку, мовленнєвої компетентності, внутрішнього духовного і душевного стану, вираження переваг та інтересів дітей, вона також є могутнім засобом їхнього художньо-естетичного, інтелектуально-творчого розвитку, формування креативного начала кожної особистості.

Такий підхід до проблеми і обумовив вибір теми дослідження “Розвиток мовленнєвотворчої діяльності в дошкільному дитинстві”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема входить до тематичного плану Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) імені К.Д.Ушинського (“Методика навчання дітей української мови в дошкільному закладі” № 0197 v668552). Тема затверджена Вченою радою Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (Протокол № 4 від 24.12.1998р.) та закоординована Радою по координації АПН України ( Протокол № 2 від 9.02.1999р.).

Об’єкт дослідження – художньо-мовленнєва діяльність дошкільнят.

Предмет дослідження – процес розвитку мовленнєвотворчої діяльності в дошкільному дитинстві.

Мета дослідження: визначити і науково обґрунтувати особливості та специфіку розвитку мовленнєвотворчої діяльності в дошкільному дитинстві; розробити та апробувати експериментальну методику збагачення та стимулювання словесної творчості дітей старшого дошкільного віку.

Концепція дослідження полягає в розумінні мовленнєвотворчої діяльності дошкільнят – одного з найскладніших видів дитячої творчості – як важливого чинника становлення творчої особистості, повноцінного психічного і зокрема, інтелектуально-мовленнєвого розвитку в дошкільному віці. Продуктивність мовленнєвотворчої діяльності забезпечується наявністю в дитини певного когнітивного і мовленнєвого досвіду, сформованістю мовленнєвих умінь, елементарною літературознавчою підготовкою, загальною творчою спрямованістю особистості.

Провідна ідея дослідження – положення про доцільність такої організації процесу розвитку МТД, яка поєднує низку компонентів: мовленнєвий (розвиток зв’язного мовлення, виховання мовленнєвої культури), художньо-естетичний (розвиток художньо-естетичного сприймання літературних творів, літературознавча підготовка), інтелектуально-творчий (розвиток уяви, дивергентного мислення, а також пізнавальної активності), особистісний (розвиток загальної творчої спрямованості особистості, збагачення емоційно-чуттєвого і когнітивного досвіду) і характеризується акцентуацією на застосування творчих методів та прийомів навчання дітей мовлення.

Реалізація провідної ідеї сприяє вихованню творчої особистості, яка вільно володіє рідною мовою, оперує уявленнями, комбінує їх, утворюючи нові образи, вміє виразити своє ставлення до них.

Відповідні зміни забезпечуються сукупністю чинників, серед яких можна назвати такі: спеціальна організація освітнього процесу, що ґрунтується на особистісно орієнтованій моделі взаємодії його учасників, створеній духопіднесеній атмосфері; система мовленнєвої роботи, спрямована на поступовий перехід дитини від репродуктивних до мовленнєвотворчих дій; інтеграція різних видів дитячої творчості (образотворчої, музично-ритмічної, театралізованої, художньо-мовленнєвої).

Основні положення концепції дістали відображення в гіпотезі дослідження, яка виходить з припущення про те, що розвиток мовленнєвотворчої діяльності старших дошкільників буде ефективним за умов:

1. Забезпечення взаємозв’язку основних напрямків навчання:

· розвитку художньо-естетичного сприймання літературних творів і активного творчого ставлення дітей до літературно-мовного матеріалу; літературознавчої пропедевтики;

· розвитку зв’язного мовлення, виховання мовленнєвої культури дошкільників;

· розвитку уяви, дивергентного мислення та інших психічних процесів, а також пізнавальної активності дітей;

· збагачення емоційно-чуттєвого і когнітивного досвіду.

2. Створення сприятливих умов для розвитку мовленнєвотворчої діяльності дітей:

· спеціально організована цілеспрямована робота з розвитку мовленнєвотворчої діяльності;

· створення у групі духопіднесеної атмосфери, відкритої до пошуку й експерименту;

· інтеграція різних видів дитячої діяльності (пізнавальної, ігрової, образотворчої, музичної, театралізованої, художньо-мовленнєвої);

· зацікавлене ставлення педагога, який сам є творчою особистістю, до дитячої творчості.

Завдання дослідження:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Дослідження проводилося протягом 1986 – 2001 років і охоплювало кілька етапів науково-педагогічного пошуку.

На першому етапі (1986-1989 роки) вивчався стан розробки поставленої наукової проблеми у теоретичному та прикладному аспектах. У цей період досліджувалася мовленнєвотворча діяльність дітей під впливом художнього слова, зокрема, така характеристика зв’язного висловлювання, як образність.

На другому етапі (1990-1995 роки) з’ясовувалися особливості мовленнєвої творчості дітей в умовах спеціального навчання. Опрацьовувався та узагальнювався передовий педагогічний досвід практиків, визначалися діагностичні прийоми дослідження особливостей розвитку мовленнєво-творчої діяльності дошкільнят.

На третьому етапі (1996-1999 роки) мовленнєвотворча діяльність досліджувалась у взаємозв’язку з різними видами художньої діяльності (образотворчої, музично-ритмічної, театралізованої, художньо-мовленнєвої). Було розроблено та експериментально перевірено лінгводидактичну модель розвитку мовленнєвотворчої діяльності дітей старшого дошкільного віку.

На четвертому етапі (1999-2001роки) здійснювалася дослідно-експериментальна перевірка висунутої гіпотези, концептуальних положень на базі дошкільних закладів, узагальнювалися та систематизувалися результати експериментальної роботи.

Методологічними засадами дослідження виступили положення філософії, естетики про сутність творчості, її роль у розвитку особистості; положення наукової теорії пізнання про взаємозв’язок мови, мислення і мовлення, свідомості та діяльності; положення теорії мовлення про мовлення як знакову діяльність, єдність мовленнєвого змісту та мовної форми, про взаємозумовленість чуттєвого і раціонального в опануванні мови, про пріоритетну роль мовлення у розвитку особистості, становленні різних видів дитячої діяльності; механізми породження висловлювання.

Теоретичні засади дослідження становлять психолого-педагогічні праці, в яких розкрито закономірності формування творчості в дошкільному дитинстві (Виготський Л.С., Ветлугіна Н.О., Ельконін Д.Б., Запорожець О.В., Поддьяков М.М., Сакуліна Н.П., Теплов Б.М., Фльоріна Є.О.); теорія мовленнєвої діяльності (Виготський Л.С., Жинкін М.І., Леонтьєв О.О., Лурія О.Р., Рубінштейн С.Л., Синиця І.О., Ушакова Т.М., Шахнарович О.М.); наукові доробки педагогів з проблем мови і мовлення (Русова С.Ф., Тихеєва Є.І., Ушинський К.Д., Федяєвська В.М. та ін.), лінгвістів (Кочерган М.П., Мельничук О.С., Плющ М.Я., Семчинський С.В., Русанівський В.М., Шанський М.М.);та лінгводидактів з навчання дітей рідної мови (Богуш А.М., Вашуленко М.С., Жовтобрюх М.А., Ладиженська Т.О., Львов М.Р., Мацько Л.І., Мельничайко В.Я., Орланова Н.П., Паламар Л.М., Пентилюк М.І., Сохін Ф.О., Стельмахович М.Г., Ушакова О.С., Хрошковська О.Н., Шибицька А.Є. та ін.).

Методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення наукової і методичної літератури з проблеми розвитку мовленнєвотворчої діяльності дітей; моделювання мовленнєвих занять, сюжетно-дидактичних ігор з розвитку зв’язного мовлення; діагностичне обстеження особливостей мовленнєвотворчої діяльності дітей; анкетування вихователів та батьків на предмет виявлення їхнього ставлення до проблеми мовленнєвотворчої діяльності дітей; дослідна перевірка ефективності розробленої моделі у процесі особистої роботи в дошкільних групах освітнього комплексу “Надійка”; спостереження за діяльністю педагогів дошкільних закладів, що входили до творчої групи, та дітей у ході експериментальної роботи; статистичний аналіз результатів експериментального дослідження.

Наукова новизна і теоретична значущість результатів дослідження: представлено принципово новий концептуально-методичний підхід до проблеми розвитку мовленнєвотворчої діяльності в дошкільному дитинстві, що розглядається як стрижень розвитку творчих здібностей дітей у різних видах художньої діяльності; визначено сутність понять “мовленнєвотворча діяльність”, “мовленнєвотворчі здібності”, уточнено і структуровано сутність та зміст понять “словесна творчість”, “художньо-мовленнєва діяльність”; розроблено і науково обґрунтовано лінгводидактичну модель розвитку та стимулювання мовленнєвої творчості, що поєднує художньо-естетичний, мовленнєвий, інтелектуально-творчий та особистісний компоненти. Визначено психолого-педагогічні умови сприяння розвитку мовленнєвої творчості дітей; доведено істотний вплив мовленнєвотворчої діяльності на виховання творчої особистості дитини. Систематизовано й узагальнено дані щодо типології мовленнєвотворчої діяльності дошкільнят. Установлено закономірності розвитку мовленнєвотворчої діяльності дітей старшого дошкільного віку. Вперше мовленнєвотворча діяльність досліджувалася не тільки в межах спеціального навчання, а й у ситуації ініціативної самостійної творчості; виявлено типи мовленнєвотворчої діяльності в ситуаціях спеціального навчання та ініціативної творчості; визначено її роль та характер взаємозв’язку з різними видами дитячої художньої діяльності. Здобуті у ході дослідження дані доповнюють наукові уявлення про особливості розвитку мовленнєвотворчої діяльності в різних видах дитячої діяльності, закономірності її перебігу.

Практична значущість дослідження полягає в удосконаленні методики ознайомлення дошкільників з художньою літературою і фольклором завдяки введенню системи мовленнєвих завдань, вправ та ігор; у розробці методики розвитку мовленнєвотворчої діяльності дітей у процесі ознайомлення з художньою літературою, що включає систему занять, творчих завдань, дидактичних ігор та вправ, спрямованих на розвиток художньо-естетичного сприймання та мовленнєво-творчих здібностей дітей, яка використовується практичними працівниками дошкільних закладів. Розроблено програму спецкурсу “Методика формування художньо-мовленнєвої діяльності дітей дошкільного віку” для студентів дошкільних факультетів педагогічних вищих навчальних закладів. Результати дослідження можуть бути включені в курс лекцій та семінарських занять з дошкільної лінгводидактики для педагогічних вузів, педучилищ, педколеджів, інститутів післядипломної освіти педагогічних працівників.

Особистий внесок автора полягає у розробці концептуально-методичного підходу до розв’язання проблеми розвитку мовленнєвотворчої діяльності дітей старшого дошкільного віку; у визначенні сутності феномена “мовленнєвотворча діяльність”, створенні лінгводидактичної моделі та методики керівництва мовленнєвотворчою діяльністю дітей в умовах навчання та ініціативної творчої діяльності; визначенні критеріїв, показників, етапів, умов та закономірностей сприяння розвитку мовленнєвої творчості дошкільників.

Достовірність результатів дослідження забезпечена методологічними положеннями філософії та естетики щодо сутності та ролі творчості, концепцією культурно-історичного розвитку дитини (Давидов В.В., Кудрявцев В.Т.), використанням досягнень педагогічної та психологічної науки, теорії мовленнєвої діяльності, тобто науковим обґрунтуванням вихідних позицій; використанням методики, що відповідає об’єкту, предмету і завданням дослідження; поєднанням кількісного та якісного аналізу, репрезентативністю вибірки і статистичною значущістю здобутих показників, конкретністю математичної обробки, значним обсягом емпіричних даних, тривалим масовим експериментом.

Апробація та впровадження результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародних (Київ, 1999; Москва, 1997, 1998, 2000; Одеса, 1996; Полтава, 1998; Рівне, 2000; Краматорськ, 2000; Ялта “Артек”, 2001), Всеукраїнських (Одеса, 1999; Запоріжжя, 1999; Івано-Франківськ, 1999; Донецьк, 1999; 2000, Київ, 2001), міжвузівських (Краматорськ, 1996) науково-практичних, науково-методичних конференціях, нарадах; обговорювалися на науково-методичних семінарах Південноукраїнського державного педагогічного університету (Одеса) імені К.Д.Ушинського, Слов’янського державного педагогічного інституту, Краматорського економіко-гуманітарного інституту та Донецького обласного інституту післядипломної освіти. Результати дослідження відображено в 42 публікаціях автора, з них 20 статей у науково-фахових виданнях України.

Результати дослідження впроваджено в дошкільних закладах м. Макіївка Донецької області (довідка № 01-11/93 від 20.06.2001), м. Краматорська Донецької області (довідка № 122/8 від 16.11.2001), Донецькому обласному інституті післядипломної освіти (довідка № 208 від 27.09.2001), освітній комплекс: дошкільний заклад початкова школа “Надійка” (довідка № 71/89 від 21.06.2001), м. Бровари Київської області (довідка № 728 від 14.11.2001), м. Костянтинівка Донецької області ( довідка № 01/17-451 от 8.11.2001).

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, п’яти розділів, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків. Зміст викладено на 432 сторінках тексту, з них 418 сторінки основного тексту, до якого входить 19 таблиць, 3 діаграми, 11 схем. Обсяг 5 додатків представлено на 14 сторінках. Список використаних джерел вміщує 398 найменувань.

Структура та основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, завдання, гіпотезу, методи дослідження, розкрито його теоретичну і практичну значущість, подано дані щодо апробації основних положень дисертації.

У першому розділі “Творчість як предмет наукового дослідження” висвітлено філософсько-естетичний та історико-культурний зміст категорії творчості у взаємозв’язку її з поняттями “мистецтво”, “культура”, “естетика”, “мова”, “мовлення”, обґрунтовано діяльнісний, особистісний підхід до розвитку творчості; висвітлено лінгвістичні та лінгводидактичні засади розвитку мовленнєвої творчості (диференційовано поняття “мовотворення”, “мовленнєвотворча діяльність”, “словотворення”, “словесна творчість”).

Дослідження різними науковими школами філософсько-естетичної природи творчості дає змогу оцінити її як неодмінну умову людського існування, соціального прогресу, вищу духовність особистості - суб’єкта творчого процесу (Андреєв В.І., Батищев Г.С., Бахтін М.М., Біблер В.С., Борєв Ю.М., Венгеренко Н.О., Волощук І.С., Грузенберг С.О., Енгельмайєр П.К., Ільєнков Е.В., Каган М.С., Кедров Б.М., Коршунов О.М., Кудрявцев Т.В., Лосєв О.Ф., Нєменський Б.М., Столович Л.М., Шумилін А.Т., Цапок В.А., Шинкарук В.І., Яценко Л.В. та ін.). У широкому значенні творчість розуміють як властивість, що притаманна не тільки людству, а й неживому світу. Більшість науковців визначають сутність поняття “творчість” як продукт людської діяльності, що здатний породжувати якісно нові матеріальні і духовні цінності суспільного значення.

Найбільш суперечливим у визначенні творчості є виділення об’єктивних критеріїв цього поняття, з-поміж яких учені називають новизну, оригінальність продукту, діалектичну єдність традицій і новаторства, соціальну значущість і прогресивність. Водночас численні дослідження з проблеми творчості (особливо це стосується розвитку дитячої творчості) переконливо доводять неможливість абсолютизації критерію соціальної значущості й ігнорування відносності критерію новизни.

У сучасних філософських концепціях проблема творчості як одна з найважливіших розглядається не через зіставлення загальних категорій, а як проблема існування конкретної особистості - суб’єкта творчості, її творчого досвіду, розвитку, життя. Об’єктом творчості стає сама людина в єдності з предметними умовами, формами спілкування і самореалізації, які необхідно відтворювати чи змінювати, зберігати чи поновлювати. Отже, творчість як полікомпонентне явище, з одного боку, виявляється своєрідною людською діяльністю, спрямованою на створення нових оригінальних продуктів, з другого боку, становить специфічну діяльнісну властивість людини, яка забезпечує їй постійний рух уперед, особистісний розвиток, самопізнання, самостворення, самооцінку, самореалізацію. Творчість – складне соціальне, культурне, естетичне і психологічне явище не існує поза певним культурно-історичним соціумом, виявляє себе у різних видах людської діяльності. У художній творчості мистецтвознавці та естетики (Борєв Ю.М., Єремеєв О.Ф., Ільєнков Е.В., Каган М.С., Кучерук О.Л., Тимофеєв Л.І., Левчук Л.Т., Лосєв О.Ф., Станіславський К.С., Федоров О.І., Франко З.Т. та ін.) розрізняють творчість у вищому її прояві як мистецьку діяльність, що підсильна лише обмеженому колу талановитих людей, і творчість як процес взаємодії з творами мистецтва, діяльність не менш значущу, ніж перша, що починає формуватися вже в дошкільному дитинстві.

Дослідження психології творчості відбувається в чотирьох основних напрямках: творчий процес, творчий продукт, творча особистість, творче середовище, тобто той соціальний контекст, який формує вимоги до продукту творчості (Баррон Ф., Виготський Л.С., Венгер Л.А., Гілфорд Дж., Гільбух Ю.З., Грубер Х., Давидов В.В., Дяченко О.М., Іщенко І.М., Калошина І.П., Леонтьєв О.М., Лук О.М., Матюшкін О.М., Мейлах Б.С., Моляко В.О., Поддьяков М.М., Пономарьов О.Я., Рубінштейн С.Л., Сапогова О.Є., Теплов Б.М., Торренс Є., Якобсон П.М. та ін.). Водночас підкреслюється умовність такого розподілу, адже неможливо відділити творчу діяльність від творчої особистості, яка, до речі, отримує змогу виявити свої наміри, здібності лише в певній діяльності. О.М.Леонтьєв справедливо оцінює творчість як інтеграцію, тріумвірат особистості -творчої діяльності - самосвідомості.

Висвітлення особистісного аспекту проблеми творчості поєднується з терміном “креативність”, в якому вчені вбачають здібність до творчості і пов’язують її з такими особистісними характеристиками, як активність та ініціатива (Богоявленська Д.Б., Косенко Ю.Б., Кондратюк А.П., Моляко В.О., Пушкін В.М. та ін.). Розмежування взаємопов’язаних, проте не тотожних понять “творчість” і “креативність” в нашому дослідженні є необхідним для виокремлення особистісного і діяльнісного аспектів мовленнєвої творчості.

У визначенні природи творчої діяльності в різних психологічних концепціях підкреслюється, що вона, ґрунтуючись на загальних законах діяльності, натомість водночас включає і своєрідні, тільки їй властиві компоненти, а саме: орієнтацію мотивації на створення нового продукту; формування нестандартних способів дій на основі нетрадиційного бачення звичайних явищ; взаємозв’язок інтуїтивного і логічного; евристичні методи; результат-продукт творчої діяльності, що змінює внутрішній та зовнішній світ людини; відчуття натхнення; діалектичну єдність продуктивного і репродуктивного, традиційного і нового.

Становлення творчої діяльності дослідники розглядають у тісному зв’язку з розвитком усіх психічних процесів і передусім творчої уяви, суть якої пов’язується з переробкою у внутрішньому плані існуючих реальних зв’язків, відношень, властивостей об’єктів та явищ дійсності; привнесенням нових вражень у свідомість людини та зміною уявлень так, що в результаті утворюється новий образ, якого раніше не було.

Серед усіх видів художньої творчості особливе місце посідає літературна, мовленнєва творчість, що зумовлено унікальною роллю мови і мовлення у життєдіяльності окремої людини, суспільства, людства в цілому. Мовлення – важливий компонент різних видів творчої діяльності людини. Творчість пов’язана із самостійно народженим оригінальним задумом, відбором оригінальних засобів його реалізації та створенням нового унікального творчого продукту, і участь мовлення в цьому процесі, незалежно від змісту і предмета творчої діяльності, величезна.

Водночас мовленнєва творчість – складання казок, віршів, оповідань, сценаріїв, сюжетів тощо – самостійний специфічний, унікальний вид художньої творчості, що дістає своє втілення саме у процесі мовлення, і є яскравим показником обізнаності в мовленні, певної мовленнєвої компетенції, проявом бажання і здібності, за висловом Василя Сухомлинського, “сказати своє слово”

У сучасній лінгвістиці активно вживаються терміни “мовотворення”, ”мовотворча діяльність”, які пояснюють опанування, вдосконалення та інші якісні процеси, що відбуваються в мові (Березін Ф.М., Болтівець С.І., Вихованець І.Р., Гвоздєв О.М., Карпенко Ю.О., Кононенко В.І., Новиков А.О., Плющ М.Я., Русанівський В.М та ін.). Поряд з терміном “мовотворення” використовуються терміни “словотворчість”, ”новоутворення у слові”, що підкреслюють значення слова як змістової, самостійної, продуктивної одиниці. Словотворення, тобто утворення похідних слів за допомогою різних словотворчих засобів, наявних у певній мові, органічно пов’язане з живими процесами розвитку лексики.

Вживання термінів “словесна творчість”, “мовленнєвотворча діяльність” є характерним для дошкільної лінгводидактики, де за їх допомогою визначають опосередкований мовою, оформлений у різних типах висловлювання процес оперування, комбінування уявленнями. Мовленнєва творчість, творчі прояви в мовленні доступні більшості людей, у яких в арсеналі є певний лексичний запас, а також життєвий, зокрема художній, досвід і бажання, потреба сказати своє слово. Отже, якщо термін “словотворчість” визначає суть процесу, пов’язаного з оволодінням семантичною стороною мови, процесу творчого орієнтування в мовній дійсності, в якій найбільш активними є діти дошкільного віку (Арушанова А.Г., Гвоздєв О.М., Крутій К.Л., Маковецька Н.В., Николайчук Г.І., Цейтлін С.Н., Чуковський К.І.), то мовленнєвотворча діяльність відбувається на рівні зв’язного висловлювання (Богуш А.М., Ворошніна Л.В., Захарченко В.Г., Орланова Н.П., Постоян Т.Г., Таніна Л.В., Ушакова О.С., Шибицька А.Є.) та є наступним після етапу словотворчості, завдяки якому дитина здобуває знання про мову і мовлення, виробляє в собі активне творче ставлення до процесу опанування мови.

Дослідження нейрофізіологічних механізмів продуктивного мовлення (Бойко Є.І., Видинєєв М.В., Кольцова М.М., Ушакова Т.М. та ін.) показують, що побудова висловлювання, яке відбиває власну думку мовця, пов’язана з виникненням динамічних тимчасових зв’язків, заснованих на продуктивній нейродинаміці. Якщо на початковому етапі мовного розвитку людина засвоює мовлення передусім шляхом наслідування мовлення інших людей, які її оточують, то пізніше вона набуває здатність продукувати такі нейродинамічні зв’язки, яких в її попередньому досвіді не було. Отже, мовленнєва творчість у дитинстві – не самоціль, а засіб та умова всебічного гармонійного розвитку, виявлення свого розуміння навколишнього, ставлення до нього. Вона допомагає розкрити внутрішній світ, особливості сприймання, уявлень, інтересів, здібностей дитини.

У другому розділі “Проблема розвитку художньої творчості дітей у сучасних психолого-педагогічних дослідженнях” подано аналітичний огляд теоретичних і методичних праць, присвячених дослідженню феномена дитячої творчості, розглянуто традиційні підходи до розв’язання у дошкільній лінгводидактиці завдань розвитку словесної творчості дітей; уточнено зміст понять “зв’язне мовлення”, “творче розповідання”, “мовленнєвотворчі здібності”, “творчі здібності”, “чуття мови”.

У різні часи, залежно від соціальних, політичних, психологічних та багатьох інших чинників розвитку суспільства, проблема дитячої творчості інтерпретувалася по-різному – від нівелювання до захоплено піднесеного ставлення і, нарешті, - об’єктивної оцінки, усвідомлення істинного значення творчості для всебічного і гармонійного розвитку дитини. Сьогодні наука визнає глибокий особистісний, суспільний, загальнолюдський сенс дитячої творчості, пріоритетне значення творчого процесу над творчим продуктом, прагне до цілісного підходу в розв’язанні цієї проблеми.

Сучасний етап вивчення цієї проблеми ввібрав усі прогресивні набутки минулого. У педагогічних системах фундаторів вітчизняної та світової науки важливе місце посідають рекомендації щодо створення умов для максимально повного розкриття природних здібностей дітей, розвитку їхньої самостійності, творчої активності саме як провідних рис особистості дитини, що допомагають їй успішно і творчо освоювати навколишній світ, виражати свій внутрішній світ через різноманітні діяльності, в тому числі й мовленнєву творчість (Духнович О.В., Коменський Я.А., Корф М.О., Локк Дж., Монтессорі М., Огієнко І.І., Ольжич О.О., Потебня О.О., Русова С.Ф., Ушинський К.Д. та ін.). Цінну методичну спадщину залишили знавці дитячої творчості М.Ф.Бунаков, Ф.І.Буслаєв, І.І.Срезнєвський, Л.М.Толстой, В.П.Шереметьєвський.

У розв’язанні проблеми розвитку дитячої творчості впродовж ХХ ст. можна виділити кілька етапів, що характеризуються різними науковими підходами. Так, у дослідженнях учених 20-30-х років значне місце посідає гра як джерело і вид творчості, з якої виокремлюються всі види дитячого мистецтва. Наступні 40-50-ті роки характеризуються здебільшого утилітарним, функціональним підходом до художньої творчості дитини. У середині двадцятого століття дослідження психолого-педагогічних аспектів творчості активізувалися. Здобуті результати допомогли з’ясувати механізми творчого процесу, особливості дитячої творчості в різних видах дитячої діяльності, методичні питання щодо організації навчання дітей художньої творчості (Ветлугіна Н.О., Дзержинська І.Л., Костюк Г.С., Лейтес М.С., Орланова Н.П., Пеньєвська Л.О., Сакуліна Н.П., Сухомлинський В.О., Тарасова К.В., Теплов М.Б., Фльоріна Є.О. та ін.). Дослідження питань художньо-естетичного сприймання, формування виразності, образності виконавської діяльності дали вченим змогу зробити висновок про виняткове значення самостійної художньої творчості дітей як засобу їхнього художнього розвитку й активного творчого пізнання світу. В численних дослідженнях 60-70-х років виявилася та набула наукового обґрунтування ідея інтеграції різних видів художньої діяльності (Єзикеєва В.О., Казакова Т.Г., Карпинська Н.С., Пономарьов Я.О., Ушакова О.С., Фурміна Л.С., Чемортан С.М. та ін.).

Якщо загальною тенденцією для 60-80-х років у плані змісту й спрямованості досліджень з проблем художньої творчості дошкільників було методичне забезпечення процесу формування дитячої художньої творчості насамперед через розвиток окремих художніх умінь, набуття художніх знань у конкретних видах діяльності, то останнім часом спостерігається нова тенденція – цілісний підхід до дитячої творчості як до могутнього чинника виховання творчої особистості та усвідомлення необхідності розвивати загальну творчу спрямованість, “естетичну позицію” (Мелік-Пашаєв О.О.), загальну креативність, що забезпечує дитині успішність у пізнанні й різноманітних активних перетворювальних діях.

Проблема навчання дітей дошкільного віку словесної творчості спирається на методичні напрацювання з викладання риторики, початкового навчання. Вона знайшла відображення у працях Є.І.Тихеєвої, а пізніше М.М.Коніної, Г.М.Леушиної., Є.О.Фльоріної, Л.О.Пеньєвської, О.І.Соловйової, Є.К.Сухенко, Є.Ю.Шабад.

У 70-90-х роках було проведено низку спеціальних досліджень, присвячених проблемі розвитку словесної творчості дітей (Боша Р.П., Ворошніна Л.В., Гасанова Р.М., Дементьєва А.М., Короткова Е.П., Ласунова С.В., Орланова Н.П., Постоян Т.Г., Смирнова О.О., Смольникова Н.Г., Таніна Л.В., Ушакова О.С., Шадріна Л.Г., Шибицька А.Є.). Автори опрацювали конкретні методичні питання організації навчальних занять, розробили методи і прийоми керівництва творчим розповіданням. Водночас, оскільки більшість науковців вивчала особливості творчого розповідання у процесі фронтального навчання на заняттях, тому перебільшувалась роль педагогічного керівництва колективною діяльністю дітей. Недостатню увагу було приділено питанням розвитку ініціативної мовленнєвотворчої діяльності у процесі різних видів дитячої художньої творчості; співвідношення навчання і творчості, наслідування і самостійності у межах мовленнєвотворчої діяльності.

У ряді наукових праць, присвячених окремим питанням розвитку сюжетно-рольової гри, театралізованої, образотворчої, музично-ритмічної діяльності, вивчаються творчі прояви дітей, зумовлені впливом літературних творів, і передбачається активна мовленнєвотворча практика (Акішев С.В., Аматьєва О.П., Артемова Л.В., Бєлкіна Е.В., Георгян Н.М., Григоренко Г.І., Дронова О.О., Захарченко В.Г., Компанцева Л.М., Косенко Ю.М., Кудикіна Н.В., Пабат В.В., Рогозіна В.В., Чумичова Р.М. та ін.). Дослідники відзначають, що в межах однієї діяльності утворюється макродіяльність, у процесі якої дитина поєднує різноманітні засоби створення художнього образу: через використання кольору, форми, звуку, ритму, композиції, слова. Однак мовленнєвотворчий компонент у різних видах художньої творчості дошкільнят спеціально майже не досліджувався.

Проблема становлення словесної творчості, розвитку мовленнєвотворчих здібностей є актуальною і для початкової школи, про що свідчать численні дослідження попередніх років і сьогодення (Артемова О.І., Бадер В.І., Бібік Н.М., Бермадська Н.Р., Вашуленко М.С., Горецький В.Г., Закожурникова М.Л., Кудіна Г.М., Ладиженська Т.О., Львов М.Р., Мельничайко В.Я., Нечай Л.Д., Новлянська З.М., Плющ М.Я., Рождественський М.С., Савченко О.Я., Стельмахович М.Г., Скрипченко Н.Ф., Сокирко М.В. та ін.).Учені визначають величезну роль наступності між дошкільним закладом і школою в реалізації шляхів розвитку всіх сторін мовлення, становлення мовленнєво-творчої діяльності.

У традиційній методиці мовленнєва творчість дітей, навчання їх творчого розповідання розглядалися як окремі питання проблеми розвитку зв’язного монологічного мовлення, в дослідженні якого було з’ясовано педагогічні умови формування творчого розповідання (Ворошніна Л.В., Орланова Н.П., Ушакова О.С та ін.), розвитку зв’язного мовлення у процесі різних видів продуктивної, художньої та пізнавальної діяльності (Виноградова Н.Ф., Захарченко В.Г., Зрожевська А.Я., Постоян Т.Г.); формування пояснювального мовлення (Гризик Т.І., Кузіна Н.І.); вплив на усвідомлення правильності висловлювання поетапного формування оцінно-контрольних дій (Богуш А.М.); розвиток мовлення в умовах двомовності (Богуш А.М., Луценко І.О., Ляпунова В.А., Стрюк К.І., Фесенко Л.І., Хорошковська О.Н.). Але в традиційній методиці недостатньо використовується комплексний підхід до розв’язання мовленнєвих завдань як засіб стимулювання активного мовлення старших дошкільників, мовленнєвотворчої діяльності в різних видах дитячої творчості.

Однією з умов успішності перебігу словесної творчості дітей є наявність мовленнєво-творчих здібностей, в яких ми вбачаємо такий рівень прояву психолого-педагогічних особливостей дитини (сприймання, мовлення, мислення, творчої уяви), який забезпечує їй стійкий інтерес та успіх у мовленнєвотворчій діяльності (складанні власних творів, зв’язному, змістовному, образному висловлюванні своїх самостійних думок, вражень і переживань). Компонентами структури здібності до мовленнєвотворчої діяльності дошкільників є художньо-естетичне сприймання, чуття мови, літературно-мовленнєва координація, творча уява.

Аналіз численних психолого-педагогічних, психолінгвістичних досліджень засвідчив, що ініціативна словесна творчість дітей, яка є показником справжнього рівня мовленнєвої компетентності, спеціально не досліджувалася. Мовленнєвотворча діяльність дітей вивчалася переважно в умовах організованого навчання. Розв’язання цієї проблеми науковці вбачали передусім у методичному вдосконаленні мовленнєвих занять з навчання дітей творчої розповіді. Структурні компоненти, істотні ознаки, функції, вікові характеристики мовленнєвотворчої діяльності дошкільників не були предметом спеціального дослідження. Усвідомлення величезної ролі цього виду діяльності у вихованні творчої особистості дитини, розвитку її психічних процесів, в опануванні культури мовлення і водночас відсутність відповідних методичних технологій визначили актуальність і значущість започаткованого дослідження.

Третій розділ “Лінгвістична та психологічна характеристики мовленнєвотворчої діяльності дітей” присвячено дослідженню лінгвістичної та психологічної природи мовленнєвотворчої діяльності і визначенню сутності поняття “мовленнєва творчість” у межах художньо-мовленнєвої діяльності дошкільників, а також вивченню взаємозв’язку її з іншими видами дитячої діяльності, характеристиці типів мовленнєвотворчої діяльності дошкільнят.

У вітчизняній та зарубіжній науці мовлення розглядається з двох позицій: по-перше, як самодостатній вид мотивованої, цілеспрямованої діяльності, опосередкованої знаками мови, їх функціональним застосуванням; по-друге, у формі мовленнєвих дій, що входять до складу немовленнєвої діяльності через проникнення та її обслуговування (Виготський Л.С., Гак В.Г., Гальперін І.Р., Жинкін М.І., Зимняя І.О., Ельконін Д.Б., Клименко А.П., Леонтьєв О.О., Лурія О.Р., Пироженко Т.О., Сохін Ф.О., Ушакова Т.М., Хомський Н., Шахнарович О.М. та ін.).

Характеризуючи мовлення з позицій діяльнісного підходу, вчені відзначають його творчу природу, яка виявляється в постійному розвитку значень слів та динамічності, рухливості їх змісту, що створює, за твердженням О.О.Леонтьєва, унікальну можливість відображати за допомогою обмеженої кількості мовленнєвих засобів нескінченне розмаїття навколишнього природного, соціального і культурного світу. Мовлення відбувається за моделлю орієнтовно-дослідницької діяльності, що відкриває варіабельні можливості вибору конкретних способів і засобів реалізації, дає змогу найрезультативніше і найдоречніше використовувати мовленнєві дії та гнучко керувати ними в ході розв’язання мовленнєвих завдань.

Розкриваючи психофізіологічні механізми породження мовленнєвого висловлювання, вчені називають механізми репродукції, вибору, комбінування, конструювання, попередження, дискурсивності, тобто засвідчують, що поряд з репродуктивними мовленнєвими діями (використанням готових канонізованих мовних форм) обов’язково присутні в мовленнєвій діяльності, існують продуктивні операції, які дозволяють кваліфікувати їх як творчі. Вчені, досліджуючи проблеми мовленнєвого розвитку, наполягають на виокремленні понять “творче мислення” і “мовленнєва творчість”, що пояснюється спрямованістю творчого мислення на розв’язання проблемної ситуації в інтересах успішної діяльності в цілому та його опосередкованістю в ході розгортання мовленнєвої програми. Мовленнєва творчість виявляється у свободі вибору способу здійснення мовленнєвої дії в межах лексико-граматичних діапазонів ситуативного варіювання. Оскільки однією з головних одиниць цього варіювання є слово, в теорії та практиці навчання мови використовується як синонім термін “словесна творчість”. Водночас науковці відзначають, що мовленнєва творчість – вузол, в якому сходяться всі психічні процеси, вона має досліджуватися в загальному контексті розвитку дитини. М.І.Жинкін у мовленнєвій творчості вбачав реалізацію творчої функції людської психіки, адже вона потребує не тільки достатнього життєвого, когнітивного і мовленнєвого досвіду, а й достатнього рівня розвитку психічних процесів.

Творча мовленнєва діяльність виникає в дошкільному віці, який є сенситивним періодом для її становлення, у процесі спілкування з ровесниками та дорослими, активного пізнання довкілля. На початковому етапі опанування дитиною мовлення творчий підхід виявляється в оволодінні засобами словотворення, тобто переважно на лексичному рівні. К.І.Чуковський, який досліджував механізм дитячої словотворчості, дійшов висновку, що дитина утворює нові слова не тому, що має конкретне завдання, а завдяки природній мовній чутливості, характерній для дошкільнят. Вони знаходять, не шукаючи, створюють нові слова для виразнішого самоусвідомлення.

Психологічний механізм цього явища, на думку вчених, полягає в дозріванні дитячих вражень, найяскравіших і неопосередкованих в образи слів, висловів, фразеологічних зворотів протягом усього наступного життя. Момент опосередкування у словесній формі настає з виникненням необхідності в застосуванні набутого досвіду, коли інші засоби самовираження не відповідають конкретній ситуації. Це – вияв дитячої мудрості, що була підготовлена всім ходом розвитку людини. Підкреслюючи природність новоутворень у лексичному розвитку дітей, учені не надають дитячому словотворенню великого суспільного і загальнолюдського значення.