КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ГОНЧАРОВА Наталія Віталіївна

УДК 811.111 + 81?42

АКСІОЛОГІЧНА СТРУКТУРА АНГЛОМОВНОГО

ДІАЛОГІЧНОГО ДИСКУРСУ

(на матеріалі художньої прози)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі граматики та історії англійської мови Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат філологічних наук, доцент

ВОЛКОВА Лідія Михайлівна,

Київський національний лінгвістичний

університет, кафедра граматики

та історії англійської мови, доцент

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

СТАРИКОВА Олена Миколаївна,

Український інститут лінгвістики та

менеджменту, кафедра прикладної

лінгвістики, завідувач кафедри

кандидат філологічних наук, доцент

ПОТАПЕНКО Сергій Іванович,

Київський національний лінгвістичний

університет, кафедра лексикології та

стилістики англійської мови, докторант

Провідна установа Ужгородський національний університет,

кафедра англійської філології,

Міністерство освіти і науки України,

м.Ужгород

Захист відбудеться “19” грудня 2002 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-150, вул. Червоноармійська, 73).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-150, вул. Червоноармійська, 73).

Автореферат розісланий “18” листопада 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.А. Калита

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована дисертація присвячена дослідженню особливостей вираження та реалізації оцінного значення в англомовному діалогічному дискурсі. Значний інтерес до оцінності в комунікації, підсилений антропоцентричним характером сучасних мовознавчих студій, дозволяє розкрити когнітивні механізми і дискурсивні особливості процесу оцінювання. Інтерпретація світосприйняття, соціального статусу, мислення, втілена у мовленні індивіда, пов'язана, насамперед, із здатністю аналізувати та породжувати власні судження та оцінки згідно з особистою картиною світу (Н.Д.Арутюнова, О.М.Вольф, Т.А.Космеда, Н.І.Сукаленко). У дисертаційній роботі розглядається різновид оцінки, пов'язаний з ціннісним сприйняттям мовцем об'єктів навколишньої дійсності, – аксіологічна оцінка (Н.Д.Арутюнова, О.В.Зубов, С.М.Колесник, Т.А.Космеда, Н.М.Миронова, О.М.Старикова, В.М.Телія, О.В.Яшенкова).

Лінгвістичні розвідки вітчизняних та зарубіжних мовознавців були спрямовані на різнобічне вивчення аспектів оцінного значення, а саме: лексико-семантичних (О.В.Зубов, О.М.Вольф, В.М.Кириллова, Л.М.Киричук, Г.Г.Кошель, М.А.Мініна, J.Channell, A.Wierzbicka) і прагматичних характеристик оцінки (Н.Д.Арутюнова, С.Ю.Ільїна, Й.Сипко, О.І.Федотова), оцінності у фразеології (О.В.Кунін, Л.Г.Заятуєва), у висловлюваннях певного типу (І.А.Бєляєва, Т.А.Крисанова), у мінімальних діалогічних єдностях (О.В.Яшенкова), оцінного значення як компонента тексту (S.Hunston, G.Thompson). У межах дискурсивних студій здійснено аналіз типів дискурсу, зокрема, політичного (А.Д.Бєлова, О.Ю.Поляк, О.С.Фоменко), аргументативного (А.Д.Бєлова, Т.А.Мирончук, F.H.van Eemeren, R.Grootendorst, A.Fisher), спонукального (Т.М.Нікульшина, Л.Г.Ряполова, S.Jacobs, S.Jackson), ділового (О.С.Сищиков), журналістського та юридичного (A.Fakhri), розмовного (А.М.Баранов, Г.Є.Крейдлін, D.Tannen, H.Sacks, E.A.Schegloff, G.A.Jefferson), комічного (M.Versteeg). У лінгвістичній літературі наявні також праці, присвячені оцінному дискурсові на матеріалі текстів рецензій та реклами в німецькій мові (Н.М.Миронова) й емотивно-оцінному дискурсові в російській мові (Т.О.Трипольська). Незважаючи на численність праць, у яких досліджувались різні аспекти оцінного значення, аксіологічна оцінка як невід'ємний компонент мовлення індивіда, актуалізована в дискурсі, не зазнала всебічного висвітлення. Поза увагою науковців також залишається аналіз особливостей побудови діалогічного дискурсу з огляду на аксіологічну тактико-стратегічну діяльність комунікантів, зумовлену оцінним сприйняттям дійсності. Таким чином, ґрунтовне комплексне дослідження аксіологічної оцінки з урахуванням її логіко-семантичних, прагматичних та комунікативних особливостей в англомовному діалогічному дискурсі на засадах дискурс-аналізу дотепер не проводилось, що й визначило вибір теми цієї дисертаційної роботи.

Актуальність дисертації зумовлена загальною спрямованістю сучасної лінгвопрагматики на комплексний підхід до розкриття механізмів продукування дискурсу та специфіки його побудови. Вивчення логіко-семантичних та прагматичних особливостей оцінного значення крізь призму його комунікативної реалізації сприяє також конкретизації ознак і основних складників діалогічного дискурсу.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри граматики та історії англійської мови Київського національного лінгвістичного університету. Проблематика дисертації вписується в коло питань, досліджуваних згідно з держбюджетною науковою темою “Типологія та функціонування мовних одиниць фонетичної, граматичної й лексичної систем германських та романських мов: когнітивний, комунікативний та прагматичний аспекти” (тему затверджено вченою радою Київського державного лінгвістичного університету, протокол № 5 від 27 січня 1997 року).

Для аналізу дискурсивної моделі реалізації оцінного значення в дослідженні була сформульована робоча гіпотеза, яка ґрунтується на припущенні, що комбінація оцінних компонентів разом з комунікативними засобами їх реалізації – стратегіями, тактиками та ходами – утворює цілісну стійку структуру діалогічного дискурсу, наявність якої дозволяє встановити його аксіологічну спрямованість.

Мета дослідження полягає у визначенні аксіологічної структури англомовного діалогічного дискурсу шляхом виявлення логіко-семантичних, прагматичних і дискурсивних особливостей вираження оцінки та умов реалізації оцінного значення.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язати такі завдання:

·

· уточнити поняття діалогічного дискурсу та його основні характеристики й параметри з урахуванням аксіологічних тактик і стратегій комунікантів;

· встановити критерії розмежування оцінного дискурсу як окремого типу дискурсу та оцінного субдискурсу як частини, підпорядкованої дискурсові іншого типу;

· визначити типи оцінного значення, які реалізуються в англомовному діалогічному дискурсі;

· виділити граматичні та прагматичні засоби вираження оцінки в діалогічному дискурсі;

· виявити основні складники аксіологічної структури англомовного діалогічного дискурсу;

· відтворити та описати дискурсивну модель реалізації оцінного значення.

Об'єктом дисертаційного дослідження є аксіологічна структура діалогічного дискурсу сучасної англійської мови.

Предмет дослідження становлять логіко-семантичні, прагматичні та комунікативні особливості вираження оцінки в діалогічному дискурсі.

Матеріалом дослідження слугували діалогічні дискурси персонажів художньої прози британських та американських авторів другої половини ХХ сторіччя. Методом суцільної вибірки було відібрано та проаналізовано 200 фрагментів дискурсів, у яких було виявлено 3670 аксіологічних одиниць, що належать до різних мовних рівнів.

Методи дослідження, зумовлені метою, завданням та проаналізованим матеріалом, охоплюють: індуктивний метод, який визначає напрям дослідження від накопичення мовного матеріалу до його систематизації та виділення особливостей функціонування мовних одиниць; метод дедуктивного аналізу для підтвердження на практичному матеріалі висунутих теоретичних гіпотез; метод прагматичного аналізу мовленнєвих актів, за допомогою якого встановлювався іллокутивний статус висловлювань із метою розмежування висловлювань оцінного та неоцінного типу в англомовному діалогічному дискурсі; методики імплікаційного та пресупозиційного аналізу для встановлення інтенційної спрямованості дискурсивних одиниць; дискурсивний аналіз, який передбачає визначення основних структурно-композиційних та змістових параметрів дискурсу оцінного типу; метод комунікативно-функціонального аналізу, за допомогою якого було побудовано дискурсивну оцінну модель та виявлено аксіологічну структуру діалогічного дискурсу; метод контекстуального аналізу, використаний для детального вивчення позамовних чинників, що впливають на специфіку реалізації та конкретний вибір аксіологічних компонентів дискурсу.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше на засадах дискурсивної парадигми було здійснено комплексне дослідження феномена оцінки в дискурсі з урахуванням позамовних особливостей поведінки комунікантів на матеріалі сучасної англійської мови. Новим є також виявлення аксіологічної структури діалогічного дискурсу, встановлення типології тактик і номенклатури стратегій оцінювання, які реалізуються в ньому, та побудова комунікативної оцінної моделі; визначення статусу оцінного дискурсу й оцінного субдискурсу і критеріїв їх розмежування. У межах цього дослідження вперше розрізняються непряма й імпліцитна оцінки як окремі мовні явища, відмінні за своїми прагматичними характеристиками.

Теоретичне значення роботи полягає в новому підході до аналізу мовних одиниць, при якому з'ясовується поняття аксіологічної оцінки з позицій лінгвопрагматики і дискурс-аналізу. У дисертації розширено класифікацію типів дискурсу, зокрема, діалогічного, та його змістових характеристик шляхом виділення й типологізації аксіологічних тактик і стратегій, які використовуються в англомовному дискурсі. Таким чином, результати роботи є внеском до загальної теорії дискурсу. У дисертаційному дослідженні також уточнюються положення семантики та прагматики стосовно пресупозицій, імплікацій та явища прагматичної опосередкованості в тексті.

Практична цінність дисертації полягає в можливості використання отриманих результатів у курсах теоретичної граматики (розділи “Теорія мовленнєвих актів”, “Аналіз дискурсу”), стилістики англійської мови (розділи “Стилістичний синтаксис”, “Інтерпретація тексту”) та практики перекладу. Результати дослідження можуть також використовуватись у спецкурсах з лінгвістики тексту, основ теорії мовленнєвої комунікації та мовленнєвої взаємодії, на заняттях із практики усного та писемного мовлення, при проведенні наукових досліджень з англійської філології.

Апробація основних положень та результатів дисертаційного дослідження проводилась на міжнародній конференції “Speech Communication: Secrets of Success” (Москва, 1999), Всеукраїнській науковій філологічній конференції IATEFL-Ukraine (Дніпропетровськ, 1998), Всеукраїнській науковій філологічній конференції “Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики” (Черкаси, 2000), VI національній конференції TESOL в Україні “The Way Forward to English Language and ESP Teaching in the Third Millennium” (Київ, 2001), науково-практичній конференції КДЛУ “Мова – освіта – культура: наукові парадигми і сучасний світ” (Київ, 2001), науково-практичній конференції “Актуальні проблеми вивчення мов і культур” (Київ, 2002), міжвузівському науковому семінарі з проблем сучасної семіотики “Знак. Символ. Образ” (Черкаси, 2000).

Публікації. Основні положення та результати дослідження відбито в

5 статтях та 4 тезах наукових конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаних джерел та джерел досліджуваного матеріалу. Обсяг тексту дисертації – 156 сторінок, загальний обсяг роботи – 182 сторінки.

Список використаної літератури містить 265 найменувань праць вітчизняних та зарубіжних дослідників. Список джерел досліджуваного матеріалу охоплює 22 назви.

У вступі подається обґрунтування теми дослідження, визначаються його актуальність, об'єкт і предмет, встановлюються мета й конкретні завдання роботи, формулюється робоча гіпотеза, визначаються методи й матеріал дослідження, розкривається новизна, теоретичне та практичне значення роботи, формулюються основні положення, які виносяться на захист, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – “Дискурс у лінгвістичних студіях” – визначаються теоретичні засади дослідження діалогічного дискурсу як середовища актуалізації оцінного значення; вводяться поняття оцінного дискурсу та оцінного субдискурсу, аналізуються їх характерні риси та критерії розмежування. Також простежуються витоки виникнення інтенціональної бази оцінних висловлювань у межах теорії мовленнєвої діяльності та мовленнєвого впливу; уточнюються поняття “тактика” і “стратегія” стосовно оцінного дискурсу й визначається характер їх взаємозв'язку.

У другому розділі – “Семантико-прагматичні особливості оцінки” – досліджується поняття аксіологічної оцінки з логіко-семантичної та лінгвопрагматичної точок зору, а саме: визначається структура оцінного значення та характеризуються її компоненти, наводиться класифікація й розробляється типологія оцінок, виділяються структурні та прагматичні особливості самооцінки, аналізуються умови і формулюються прагматичні причини, необхідні для актуалізації імпліцитного й непрямого оцінних значень, описуються мовні засоби вираження різних типів оцінки в дискурсі.

У третьому розділі – “Особливості структурної організації діалогічного дискурсу з аксіологічним тактико-стратегічним комплексом” – аналізуються компоненти аксіологічної структури англомовного діалогічного дискурсу, відтворюється та описується комунікативна оцінна модель, визначаються функціональні особливості її складників, розробляється типологія аксіологічних тактик та номенклатура стратегій, які використовуються в діалогічному дискурсі.

У загальних висновках викладено теоретичні та практичні результати проведеного дослідження й окреслено перспективи подальших наукових розробок у галузі досліджуваної проблематики. Дисертація містить 5 рисунків та 2 таблиці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Дослідження аксіологічної структури діалогічного дискурсу здійснюється в дисертації шляхом встановлення та розмежування типів оцінки, виявлення мовних засобів вираження цих типів і позамовних чинників, під впливом яких породжується оцінний іллокутивний потенціал висловлювань комунікантів. Позамовні чинники набувають першочергового значення при вивченні дискурсу, який сучасні дослідники розуміють як текст в аспекті події, що триває в часі й просторі, текст, занурений в життя (Н.Д.Арутюнова, В.З.Дем'янков, О.С.Кубрякова, С.М.Нікітіна, Ю.С.Степанов). Вони є також умовами для використання в мовленні комунікантів аксіологічних тактик і стратегій, які є стрижневими поняттями цієї роботи.

Для відтворення процесу оцінювання в дисертації сконструйовано ідеалізовану модель цього комунікативного процесу. Комунікативна оцінна модель (далі – КОМ) представлена п'ятьма компонентами, послідовно поєднаними між собою (Рис.1).

Рис. 1. Комунікативна оцінна модель

Кожен компонент КОМ, від мети до результату оцінювання, є інтегральною сутністю, тобто утворений низкою елементів, які разом становлять єдине ціле. Так, компонент “мета” складається низкою прагматичних цілей комунікантів при оцінюванні; компонент “тактика” – типологією тактик оцінювання і реагування на оцінку; компонент “реалізація” – набором засобів вираження оцінок різних типів; компонент “реакція” – типами реакції комунікантів на висловлену оцінку і компонент “результат” – варіантами перлокутивних ефектів (Г.Г.Почепцов, J.Ostin, J.Searle), які виникають у результаті оцінювання. Таким чином, модель оцінювання є складним утворенням, що відбиває процес породження і розгортання оцінних смислів та складає серединний – оцінний – блок структури діалогічного дискурсу (див. Рис. 2).

Виходячи з традиційно прийнятого в науці визначення структури, в дисертації запроваджено поняття аксіологічної структури діалогічного дискурсу, під якою розуміється формальна абстрактна певним чином упорядкована сукупність аксіологічних компонентів діалогічного дискурсу та їх зв'язків, яка забезпечує його композиційно-смислову цілісність та визначає належність до оцінного прагматичного типу.

Аксіологічна структура діалогічного дискурсу утворена трьома основними блоками – передоцінним, оцінним та постоцінним. Серединний оцінний блок є тим композиційно-смисловим центром, який вміщує найбільше прагматичне навантаження, оскільки в абстрактному вигляді передає процес оцінювання в реальній комунікації (див. Рис. 2). Передоцінний та постоцінний блоки є факультативними і не є чітко структурованими. Передоцінний блок у роботі визначено як контекст, необхідний і достатній для розуміння оцінної ситуації й оцінного значення, яке актуалізується в цій ситуації. Блок передоцінки може складатися з попереднього авторського коментаря або ініціальних реплік комуніканта/ів, що не містять оцінки, але безпосередньо впливають на наступну оцінну ситуацію. Постоцінний блок може містити інформацію про наслідки досягнення або недосягнення поставленої комунікативної мети.

Рис. 2. Аксіологічна структура англомовного діалогічного дискурсу

Оцінний дискурс умовно позначено в роботі як самостійно існуючий тип діалогічного дискурсу на ґрунті властивої йому аксіологічної структури. У реальній комунікації оцінний дискурс представлений оцінним субдискурсом (термін Н.М.Миронової) – компонентом дискурсу іншого типу. Отже, оцінний субдискурс як варіант оцінного дискурсу в дисертації визначений як підпорядкована частина діалогічного дискурсу іншого типу, яка характеризується наявністю аксіологічної структури. Критерієм для розмежування оцінного дискурсу і субдискурсу є присутність у першому глобальної аксіологічної макростратегії (термін “глобальна макростратегія” вперше застосував T. ван Дейк) та відсутність такої у другому. Таким чином, наявність аксіологічної структури, тактик і стратегій свідчить про існування оцінного субдискурсу в межах дискурсу іншого типу, а наявність тих самих компонентів разом з глобальною аксіологічною макростратегією дає підставу виділити оцінний дискурс. Під глобальною аксіологічною макростратегією розуміємо загальне спрямування комунікативних дій мовця на висловлення власного судження про партнера по взаємодії прямо чи непрямо за допомогою однієї або кількох мовленнєвих стратегій, тактик, ходів або їх комбінації.

У мовознавчій літературі є досвід розмежування різних видів стратегій і їх класифікації залежно від типу лінгвістичного аналізу – семантичні, стилістичні, риторичні, когнітивні, конверсаційні, невербальні (T. van Dijk, W.Kintsch), семантичні, прагматичні, риторичні, діалогові (О.С.Іссерс). Разом з тим різні види стратегій часто об'єднують у більш загальну групу комунікативних / мовленнєвих (О.Я.Гойхман, Є.В.Клюєв, Т.М.Нікульшина, О.О.Селіванова, D.Tannen). Стратегії утворюють відкритий список, оскільки нові типи дискурсу та форми комунікації потребують розробки й аналізу нових стратегій (T. van Dijk, W.Kintsch). У цій дисертації поняття комунікативної/ мовленнєвої стратегії застосовується щодо стратегій оцінювання (аксіологічних стратегій). На підставі аналізу мовленнєвого матеріалу видається правильним тлумачення комунікативної стратегії як інтенційно спрямованого комплексу мовленнєвих дій, що ґрунтуються на когнітивних процесах узагальнення минулого комунікативного досвіду для планування дискурсу в сукупності з реалізацією цього плану.

Проаналізований фактичний матеріал уможливив виділити в оцінному дискурсі як аксіологічні стратегії, так і мовленнєві стратегії інших видів, а саме: стратегію, спрямовану на переконання комуніканта в чомусь – стратегію переконання; стратегію, спрямовану на спонукання комуніканта до мовленнєвої та/або немовленнєвої дії – стратегію спонукання; стратегію, спрямовану на обвинувачення комуніканта в чомусь – стратегію обвинувачення; стратегію, спрямовану на підпорядкування партнера по комунікації волі мовця – стратегію підпорядкування; стратегію, спрямовану на прагнення показати перевагу мовця над партнером по комунікації – стратегію переваги; стратегію, спрямовану на отримання інформації від комуніканта – інформаційну стратегію (Т.М.Нікульшина); стратегію, обумовлену прагненням справити позитивне враження на комуніканта – стратегію позитивної самопрезентації (термін “самопрезентація” використаний у працях О.С.Іссерс, E.Goffman); стратегію, спрямовану на підтримку комунікації відповідно до принципів ввічливої поведінки, незалежно від тематики обговорення та стосунків між комунікантами – стратегію ввічливості.

Реальний процес комунікації ускладнений мінливістю ситуації та необхідністю вибору й комбінування різних засобів досягнення мети. Такими засобами здійснення загальної глобальної мети є тактики, які розглядаються як одна або декілька комунікативних дій, що сприяють реалізації стратегії. Мовленнєва стратегія й тактика пов'язані ієрархічно (Є.М.Верещагін, О.Я.Гойхман, О.С.Іссерс, О.О.Селіванова, T. van Dijk). Для реалізації певної тактики застосовують комунікативні прийоми нижчого рівня, під якими у цьому дослідженні розуміємо комунікативні ходи – мовленнєві дії, що виступають у ролі інструмента реалізації тієї або іншої тактики (О.С.Іссерс, В.І.Карасик, І.П.Тарасова, T. van Dijk).

Розгляньмо фрагмент оцінного дискурсу, у якому наявна комбінація аксіологічних стратегій, тактик та ходів.

After the funeral, Trudy hid all photos and other evidence of her life with Patrick. Ashley Nicole had never heard his name mentioned. But after three days of reporters camping on their street, the child naturally was asking questions. …She began by admitting that she had been married before. "Patrick and I were married for four years, and then he did a very bad thing." "What?" Ashley Nicole asked, wide-eyed and absorbing more than Trudy wanted. "He killed a man, and he made it look like …there was a big car wreck, a big fire.…Patrick was gone, …and I was very sad. He was my husband. I loved him dearly, and he was suddenly gone.…Now, four years later, they found Patrick off hiding on the other side of the world. He ran away and hid." Ashley Nicole: "Why?" Trudy: "Because he stole a bunch of money from his friends, and since he's a very bad man he wanted to keep all of this money for himself." Ashley Nicole: "He killed a man and he stole money." Trudy: "That's right, honey. Patrick is not a nice person." Ashley Nicole: "I'm sorry you were married to him, Mommy." "Yes. But look, honey, there's something you need to understand. …Patrick is your father." …Ashley Nicole: "Does he want to see me?" Trudy: "I don't know, but I'll fight forever to keep him away from you." Ashley Nicole turned and looked at Trudy square in the eyes, and said, "I hate Patrick". Trudy shook her head as if the child were naughty, then she clutched her tightly, and smiled (Grisham, р. 94-96).

Структура аналізованого фрагмента має всі встановлені ознаки аксіологічності: передоцінний блок, який складається двома першими реченнями, містить попередню інформацію про необхідність роз'яснювальної бесіди матері з шестирічною донькою. Протягом кількох років мати приховувала від знайомих і від доньки факт одруження з Патриком Леніганом, якого вважали загиблим. Після того, як з'ясувалось, що він живий і причетний до кримінальної справи, Труді почали турбувати правничі органи та журналісти. Жінка вирішила запобігти “неправильній” реакції дитини на можливі питання шляхом формування у дівчинки вкрай негативного ставлення до Патрика. Таким чином, передоцінний блок вводить до наступної оцінної ситуації і вказує на наявність глобальної аксіологічної макростратегії героїні. Оцінний блок містить провідну аксіологічну стратегію – сформувати негативну думку про Патрика, яку після закінчення розмови було реалізовано (висловлювання дівчинки I hate Patrick). Для реалізації цієї стратегії застосовано тактику визнання людини доброю або поганою (експліцитна мовленнєва модель Somebody is good/bad) за допомогою комунікативного ходу апелювання до емоцій та цінностей дитини. Первинними цінностями дитини стають цінності її матері, тому всі материнські проблеми, турбота та негативне ставлення сприймаються дитиною таким самим чином. Труді вживає прямі експліцитні висловлювання оцінки, які дівчинка не може не зрозуміти: he did a very bad thing; I was very sad; I loved him dearly, and he was suddenly gone. Інший мовленнєвий хід, до якого вдається героїня, – уточнення сформованого судження (That's right, honey. Patrick is not a nice person). За допомогою ходу залякування Труді непрямо дає дочці зрозуміти, що Патрик навіть може становити загрозу I'll fight forever to keep him away from you. Таким чином, аксіологічну стратегію героїні було вдало реалізовано, на що вказується в постоцінному блоці: Trudy shook her head as if the child were naughty, then she clutched her tightly, and smiled, і тепер мати може бути впевнена: донька виступатиме на таких самих позиціях ненависті до Патрика, що й вона сама, і може не боятися будь-яких запитань з боку представників влади.

Для того, щоб показати, як відбувається досягнення глобальної макростратегії мовця із застосуванням аксіологічних тактик і комунікативних ходів, розгляньмо такий приклад фрагмента оцінного субдискурсу в рамках діалогічного дискурсу.

After hundreds hours of plotting, a strategy had been developed. Cable began by asking Krigler if he was angry with his former employer. "Yes," he answered. "Do you hate the company?" "The company is an entity. How do you hate a thing?" "Do you hate war?" "Never been." "Do you hate child abuse?" "I'm sure it's sickening, but luckily I've never had any connection with it." "Do you hate violence?" "I'm sure it's awful, but again, I've been lucky." "So you don't hate anything?" "Broccoli." A gentle laugh came from all quarters of the courtroom, and Cable knew he had his hands full. "You don't hate Pynex?" "No." "Do you hate anyone who works there?" "No. I dislike some of them." …"What about the people against whom you directed your lawsuit?" "No. Again, they were enemies but they were just doing their jobs." (Grisham, p. 239).

На наявність глобальної макростратегії вказує попереднє авторське зауваження After hundreds hours of plotting, a strategy had been developed. Адвокат підготував план своєї поведінки в залі суду та допит свідка таким чином, щоб за допомогою комунікативних ходів багаторазового запиту оцінної інформації загального змісту Do you hate…? реалізувати тактику усунення негативного ставлення багатьох членів суспільства до діяльності свого клієнта – тютюнової компанії. Багаторазовий запит інформації одного типу призводить до такого ефекту, що наприкінці діалогу ця інформація звучить вже як доказ через те, що повторюваність послаблює критичність мислення того, хто інформацію сприймає (П.Міцич). Залучення такої тактики є необхідним кроком до реалізації глобальної макростратегії мовця – добитися виправдувального вердикту для свого підзахисного.

Для того, щоб представити розроблену в ході дослідження типологію оцінних тактик і номенклатуру стратегій, розгляньмо питання, пов'язані із семантико-прагматичними особливостями аксіологічної оцінки. Семантика оцінки передбачає розуміння оцінного значення як інформації, що містить відомості про ціннісне ставлення суб'єкта мовлення до певної властивості означуваного, яка виокремлена відносно того або іншого аспекту розглядання певного об'єкта (В.М.Телія). Основна сфера оцінних значень пов'язана з ознаками цінності за критеріями “добре”/“погано” (Н.Д.Арутюнова, О.М.Вольф, Т.А.Космеда, J.Channell, G.Thompson, S.Hunston). До структури лінгвістичної оцінки залучаються оцінний суб'єкт та об'єкт, а також аксіологічне відношення зі значенням “добре”/“погано”, яке, за О.М.Вольф, репрезентується як словами із семою оцінки, так і висловлюванням у цілому. Імпліцитними компонентами оцінної структури є шкала оцінки й аксіологічні стереотипи (О.М.Вольф).

Якщо суб'єктом оцінки може бути адресант висловлювання, інша особа або група людей, соціум, – тобто вибір є відносно обмеженим, – то об'єкт оцінки може бути представлений значно більшим колом реалій. Для аналізу оцінного значення в дискурсі в дисертації звужено коло реалій, які слугували б об'єктом оцінки, до щонайменше двох: певна особа – учасник мовленнєвої взаємодії та все, що прямо чи опосередковано пов'язано з нею. Таким чином, у дослідженні розглянуто ситуації, коли об'єктом оцінки є адресант або адресат висловлювання, включаючи реалії, які є частиною їх особистісного простору. У зв'язку з цим аналіз оцінного значення потребує також розгляду випадків, коли об'єктом оцінки є адресант, тобто висловлювання самооцінки, та типів адресата, коли мовець оцінює іншу особу.

Отже, окремим об'єктом розгляду в роботі постало значення самооцінки, яке витлумачується як особистісне судження індивіда про власну цінність та його висловлювання цього судження. Останнє виражається в установках, властивих індивіду (R.Burns, C.Rogers). Поняття самооцінки ґрунтується на теорії, відомій у гуманітарних науках як Я-концепція, яка є сукупністю всіх уявлень індивіда про себе й охоплює переконання, оцінки та тенденції поведінки (З.С.Карпенко, R.Burns, C.Rogers), а її особливість як комплексу установок полягає в тому, що об'єктом у цьому випадку є сам носій установки. Завдяки самоспрямованості всі емоції й оцінки, пов'язані з образом Я, є дуже сильними і стійкими, а інформація, яка, на перший погляд, не має оцінного змісту, у певному контексті може стати оцінною. Мовна структура самооцінки тотожна структурі оцінки, тобто передбачає наявність суб'єкта, об'єкта та оцінного предиката з аксіологічним значенням. Єдиною відмінністю структури самооцінки є те, що суб'єкт та об'єкт оцінки в ній збігаються. Як свідчить аналіз фактичного матеріалу, самооцінні висловлювання вживаються мовцями з такою комунікативною метою: а) для дотримання вимог етикету, правил ввічливості, певних соціальних ритуалів. Сюди належать мовленнєві моделі типу “It's the same with me“ або “Such things happen to me all the time“, як, наприклад, у цьому фрагменті, де героїня за допомогою негативної самооцінки демонструє люб'язність та невибагливість у ролі гості в чужій оселі: “

I know, I know,” said Vivienne, observing the look on her face, gave an unrepentant smile. “The place is kind of a mess. I don't understand how it happens.“ “It's the same with me,” Izzy told her reassuringly. “My daughter says I have a primaeval need to mark out my territory.” (Mansell, p. 140); б) для того, щоб бути прийнятим до певного кола людей, де існують свої стандарти поведінки (це стосується і позитивної, і негативної самооцінки): “I vote Labour, of course,” I hissed. “Everybody votes Labour” (Fielding, p.57); в) для того, щоб заробити схвалення себе/своїх дій або “напроситися на комплімент”: “I really enjoyed your report, fantastic horsewomanship.” “Don't,” I said,“It was awful.” “It was brilliant, …it was ground-breaking, a triumph.” (Fielding, p. 18); г) з метою викликати співчуття або жалість до себе (часто з прихованою подальшою метою), як у фрагменті, де мовець жаліється, щоб отримати згоду дружини на його відпочинок із друзями “I am a strange sort of man; I can hardly understand myself at times. There are moments when I hate myself.” (Jerome, p. 21); д) щире бажання поділитися власними успіхами або проблемами, що ілюструє приклад, у якому героїня ділиться із другом переживаннями з приводу невдалої спроби примирити подругу з її коханим: “It's all my fault,” Izzy admitted gloomily. “I've made an absolute pig's ear of the whole thing. And all I was doing... was trying to help.” “Is that really so terrible?” “It's completely disastrous!” (Mansell, p. 91-92).

Спосіб вираження ставлення адресанта до адресата оцінного висловлювання може варіюватись залежно від представленості/ непредставленості номінації адресата в лексико-граматичній структурі оцінного висловлювання. Відповідно до типології, розробленої О.І.Федотовою, у дослідженні виділено оцінні висловлювання з експліцитним адресатом (прямим та непрямим) й оцінні висловлювання з імпліцитним адресатом (включеним, вилученим, включеним непрямим), які, у свою чергу, слугували ґрунтом для виділення тактик продукування оцінки, розглянутих нижче.

Опрацьований фактичний матеріал свідчить, що значення позитивної та негативної оцінки в діалогічному дискурсі реалізується як пряме або непряме, експліцитне або імпліцитне. Дослідники оцінного значення одностайні у визначенні імпліцитного оцінного значення як явно не вираженого, прихованого (Н.Д.Арутюнова, О.М.Вольф, О.Г.Лукіна, О.М.Старикова, О.І.Федотова, О.В.Яшенкова). Щодо непрямої оцінки, то більшість лінгвістів трактують її в основному як синонімічну імпліцитній. У рамках цієї роботи імпліцитна та непряма оцінки розглядаються як відмінні поняття. Так, імпліцитна оцінка актуалізується шляхом вилучення певного елемента з пропозиційної структури висловлювання і є категорією логіко-семантичною. Актуалізація непрямої оцінки відбувається в ході транспонування іншого прагматичного значення до аксіологічної сфери, що маркує опосередкованість – тобто непряме вживання мовних одиниць – як категорію дискурсивно-прагматичну. На відміну від імпліцитної оцінки, оцінка непряма характеризується значним прагматичним зарядом. Необхідною умовою існування непрямої оцінки є наявність додаткової іллокутивної сили, яка нашаровується на присутній іллокутивний зміст висловлювання та взаємодіє з ним. Таким чином, непрямі оцінні висловлювання містять принаймні дві іллокутивні сили: передати пропозиційний зміст речення та висловити позитивне або негативне ставлення адресанта до певного об'єкта дійсності. Значення прямої, непрямої, експліцитної та імпліцитної оцінки можуть комбінуватись, утворюючи таким чином чотири типи оцінних значень: пряме експліцитне, пряме імпліцитне, непряме експліцитне, непряме імпліцитне.

Розгляньмо приклади фрагментів дискурсів із зазначеними типами оцінного значення: “Matthew, I don't know quite how to say this. But I come from the world where anything can be bought. …Except for what you just did. …You play like an angel. You could be a professional.” (Segal, р. 40-41). Репліка героїні Except for what you just did є непрямою імпліцитною оцінкою вчинку персонажа, оскільки пропозиція речення не містить ні оцінних лексем, ні оцінних сем у словах (ознака імпліцитності) та опосередковано вводить у висловлювання додаткову іллокутивну силу захоплення вчинком (позитивна оцінка). Висловлювання You play like an angel. You could be a professional є прямим експліцитним вираженням позитивної оцінки здібностей персонажа. У наступному прикладі реалізується непряма експліцитна оцінка :"I saw him, the Northern Bald Ibis.! … Can you imagine how I feel, Matthew?" "No," I answered honestly. "But it couldn't have happened to a nicer guy. Congratulations." (Segal, р. 157-158). Висловлювання it couldn't have happened to a nicer guy містить лексему з позитивною семантикою (a nicer guy), що маркує значення оцінки як експліцитне, і водночас має дві іллокутивних сили – констатацію факту та вираження мовцем позитивної думки про комуніканта.

Застосування непрямих та імпліцитних висловлювань у комунікації викликано переважно соціальними і психологічними чинниками, а саме: соціальною дистанцією, ступенем впливу комунікантів один на одного, розподілом прав та обов'язків між ними, мірою втручання в особистий простір (J.Thomas). Висловлювання з аксіологічним змістом також підпорядковуються зазначеним причинам. Ураховуючи впливову силу оцінки, комуніканти вдаються до її імплікування, тобто непрямого та імпліцитного вжитку, з огляду на той ефект, який вона може спричинити. Аналіз свідчить, що негативна оцінка може засмутити, образити, завдати болю, а також охарактеризувати самого мовця з негативного боку (як особистість нечемну, різку, нахабну тощо). Таким чином, оцінне значення імплікується для того, щоб пом'якшити ефект впливу на комуніканта; зменшити категоричність висловлювання; зменшити або усунути відповідальність мовця за можливий негативний вплив оцінки; дотриматись правил соціальних ритуалів та норм етикету.

Дослідження особливостей мовної реалізації непрямої оцінки в дискурсі дозволило виявити граматичні та прагматичні засоби її вираження. До граматичних засобів належать, зокрема а) модальні дієслова, особливо в сполученні з перфектним інфінітивом: “Idiots that we've been! We should never have let her go back there yesterday.” (Christie, р.111); б) умовний спосіб з дієсловом to wish, наприклад “Well, kid reminds me of you.” “I wish.” (Palmer, p. 23); в) деякі сполучники, зокрема but. Так, висловлювання She was sixty but beautiful імплікує позитивну оцінку зовнішності жінки (“вродлива незважаючи на вік”); г) частки even, still, already, yet, at last (Л.М.Волкова), наприклад “There are some things in life that even you can't control.” (Mansell, р. 394).

До складу прагматичних засобів входить транспоноване вживання мовленнєвих актів різних типів, а саме: а) квесітивів (у термінах Г.Г. Почепцова), серед яких виділено риторичні питання: “I have learned that you are capable of many undutiful acts, – but how could you be capable of such conduct? ” (Holt, р.36); спеціальні: “What's wrong with “the right things“? she asked. (Segal, р.27); диз'юнктивні питання та питання-перепити (echo-questions): “Bobby, I don't like it. Apparently, she's gone away. “Gone away? This morning? Without a word to us?” (Christie, р.11); б) директивів: “Oh, don't be such a stick-in-the-mud, darling. You need to make a statement about yourself!”(Fielding, p.5); г) менасивів: “Stay away from me, Maurice, or I'll finish what my mother started.” (Robbins, p. 212); в) мовленнєвих актів поради: “At least keep the address. … And if you should happen to bump into her, try and make her see that she can't give up her place at medical school.” (Mansell, p. 237-238); д) екскламативних висловлювань: “Good heavens! What a tragedy!” (Christie, p. 10).

Вибір комунікантами засобу вираження оцінки зазначених чотирьох типів обумовлений їх стратегічним задумом. Здійснення поставленої мети потребує коригування процесу її реалізації шляхом застосування різноманітних тактик та комунікативних ходів. Саме тому в дисертації особливу увагу було приділено виявленню та типологізації аксіологічних тактик мовців.

Специфіка мовленнєвої реалізації тактик як компонентів аксіологічної структури діалогічного дискурсу проявляється у використанні двох загальних тактичних груп, а саме: тактик продукування оцінного значення й тактик реагування на оцінне значення (див. Рис. 3).

Рис. 3. Типологія оцінних тактик в англомовному діалогічному дискурсі

Серед тактик продукування негативної імпліцитної оцінки виділено:

1) тактику дискредитації адресата, 2) тактику дискредитації третьої особи,

3) іронічне висловлювання, що імплікує протилежний, негативний смисл, а серед тактик продукування негативної непрямої оцінки – тактики: 1) утримання від надання інформації, яка містить негативну оцінку (Withholding information);

2) використання “завуальованого мовлення” (Vague Language); 3) пом'якшення категоричності висловлювання (Understatement); 4) порушення максим ясності, кількості, релевантності висловлювання; 5) звертання до непрямого адресата замість прямого; 6) звертання до імпліцитного включеного адресата; 7) звертання до вилученого адресата; 8) звертання до непрямого включеного адресата.

У рамках тактик продукування негативної імпліцитної самооцінки реалізується тактика пред'явлення в ролі суб'єкта позитивної оцінки неавторитетної, некомпетентної або незрілої особистості (пор. Т.О.Трипольська). Тактики продукування позитивної імпліцитної самооцінки представлені тактикою дискредитації об'єкта порівняння.

Тактики реагування на оцінку включають тактики реагування на негативну (див. Рис. 4) і тактики реагування на позитивну оцінку.

Рис. 4. Тактики реагування на негативну оцінку

Ґрунтуючись на проаналізованих фрагментах фактичного матеріалу, поділяємо активно-захисні тактики на тактики: 1) заперечення, 2) обґрунтованого заперечення, 3) докору та 4) заміщення. Пасивно-захисні тактики представляємо тактикою виправдання й тактикою ігнорування. Атакувальні тактики – це тактика зустрічного обвинувачення адресанта й тактика агресивного переривання мовленнєвого контакту. До нейтральних тактик належать тактики експліцитного й імпліцитного погодження з коментарем та тактика погодження із запереченням факту.

Тактики реагування на позитивну оцінку поділяємо на тактики прийняття та тактики її відхилення.

Усі розглянуті вище тактики вживаються в оцінному дискурсі самостійно або можуть бути частиною певної стратегії/комбінації стратегій, як, наприклад, у комунікативній стратегії позитивної самопрезентації, у якій використовуються шість аксіологічних тактик.

ВИСНОВКИ

Лінгвістична оцінка як аксіологічна категорія реалізується за допомогою засобів різних рівнів мовної системи. При цьому розташування рівня в ієрархії системи перебуває в зворотній залежності від ступеня експліцитності вираження оцінного значення. Так, рівень морфеми або слова дозволяє чітко й однозначно інтерпретувати значення позитивної або негативної оцінки. З деяким спрощенням можна припустити однозначність на рівні словосполучення й речення, тобто у відносно ізольованому вживанні або при зануренні в мінімальний контекст

(як, наприклад, мінімальна питально-відповідна діалогічна єдність) оцінні одиниці мають єдине експліцитне значення. Залучені до дискурсу, ті ж одиниці з аксіологічним значенням набувають прагматичної неоднозначності, іноді зовсім іншого, відмінного від початкового значення, смислу, а процес інтерпретації таких смислів отримувачем інформації характеризується когнітивною складністю.

Діалогічний дискурс відбиває процес мовленнєвої взаємодії комунікантів, кожен з яких у ході цієї взаємодії впливає на співрозмовника. Вербальний контакт, таким чином, обумовлюється не тільки мовними, але й позамовними – когнітивними, психологічними, соціальними, етнокультурними – чинниками. Мовленнєва взаємодія є наслідком численних взаємодетермінованих процесів, що породжують насамперед комунікативні інтенції, а потім – тактики й стратегії поведінки комунікантів.

Аксіологічний аспект структури свідомості суб'єкта мовленнєвої діяльності обумовлює виникнення в його дискурсі аксіологічних