Дніпропетровський національний університет

Громакова Наталя Юріївна

УДК: 94(477+930:25)

Суспільний рух польської шляхти Правобережної України

в 1795-1830-х роках

07.00.01 – історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Дніпропетровськ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському національному університеті.

Науковий керівник: доктор історичних наук, доцент

СВІТЛЕНКО Сергій Іванович,

завідувач кафедри історії України

Дніпропетровського національного університету

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор БАЖЕНОВ Лев Васильович, Кам’янець-Подільський державний педагогічний університет (м. Кам’янець-Подільський), директор Центру дослідження історії Поділля

кандидат історичних наук, доцент КУЛІКОВСЬКА Ганна Мар’янівна, Волинський державний університет (м. Луцьк), доцент кафедри нової та новітньої історії

Провідна установа: кафедра історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету ім. Т.Шевченка (м. Київ).

Захист відбудеться “- 13 ” березня 2002 р. о 13 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 при Дніпропетровському державному університеті за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307.

З дисертацією можна ознайомитись Науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий 6 лютого 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради ___________ Кривий І.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. в українських землях, зокрема на Правобережжі, розвивався складний процес ідеологічного й організаційного генезису та становлення польського шляхетського суспільного руху, що вплинув як на суспільно-політичне життя регіону, так і на виникнення культурницьких та громадсько-політичних рухів упродовж усього ХІХ ст.

Дослідження руху польської шляхти в контексті суспільно-політичної історії України є важливим завданням вітчизняної історичної науки, оскільки шляхетські змагання кінця XVIII – першої третини ХІХ ст. мали суспільно-політичну спрямованість, що проявилося у зіткненні двох ідеологій – польської великодержавної та російської імперської.

Вивчаючи проблеми польського шляхетського суспільного руху на Правобережній Україні, необхідно у першу чергу звернути увагу на генезис руху та його джерела. Суспільний рух польської шляхти слід розглядати як уламок, своєрідний репрезентативний елемент соціально-політичної моделі Речі Посполитої, про що свідчать ідеологія та практична діяльність його учасників. З іншого боку, оскільки суспільний шляхетський рух водночас був і національно-визвольним, інтерес представляють контакти його учасників з діячами російського визвольного та українського суспільного рухів. Визначення сутності шляхетського суспільного руху дозволить з’ясувати проблему типологізації громадсько-політичних рухів у цілому, вивчити їх синхронність і асинхронність у народів Східної Європи.

Дослідження проблем суспільного руху польської шляхти на Правобережжі ґрунтується на історіографічному та джерельному матеріалі, що висвітлює становлення та особливості руху в регіоні, його вплив на суспільство в українських землях. Втім дотепер не створено цілісного уявлення про особливості якісно нового етапу генезису, ідеологічного та практичного становлення руху, його еволюції упродовж 1795-1830-х років. Такий стан не дозволяє говорити про ґрунтовне вивчення предмету і потребує на додаткове студіювання.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Вивчення проблем суспільного

руху польської шляхти на Правобережній Україні відбувалося згідно з держбюджетною темою кафедри історії України Дніпропетровського національного університету “Українське суспільство середини XVII-XX ст. у контексті трансформації національної самосвідомості” (д/б № 05-81-98, д/р № 0198U003752) та комплексною програмою в межах всеукраїнської координаційної наукової програми “Історія етнонаціональних процесів в Україні”.

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб висвітлити генезис, становлення та еволюцію польського шляхетського суспільного руху на Правобережжі в 1795-1830-х роках, визначити його місце і роль в історії України.

Відповідно до мети в дисертації розв’язуються наступні задачі:

- піддати критичному аналізу історіографічний доробок і визначити стан історіографічної розробки проблеми;

- дослідити процес генезису польського шляхетського руху, встановити чинники, що його обумовлювали;

- визначити сутність та еволюцію ідеології польського шляхетського суспільного руху, її регіональні особливості;

- проаналізувати головні ідейні тенденції в польському русі шляхти, виявити його внутрішні течії;

- охарактеризувати основні форми та методи діяльності учасників руху, розглянути їх розвиток та своєрідність на Правобережній Україні.

Об’єктом роботи стала історія польського шляхетського суспільного руху в період боротьби за державне відродження Польщі.

Предметом даного дисертаційного дослідження є суспільний рух польської шляхти Правобережної України в 1795-1830-х роках, зокрема його генезис, ідеологія та практична діяльність учасників.

Хронологічні рамки роботи – 1795-1830-ті роки – зумовлюються тим, що саме в цей період змінюються мета і завдання польського дворянського суспільного руху на Правобережній Україні, відбувається еволюція його ідеології та практичної діяльності. Нижній хронологічний рубіж визначається третім – останнім поділом Речі Посполитої (1795 р.), коли Правобережна Україна остаточно увійшла до складу Російської імперії; а верхній – періодом 1830-х рр., що характеризуються трансформацією ідеологічних настанов та практичної діяльності учасників шляхетського суспільного руху Правобережжя в напрямку його демократизації.

Історико-географічні межі роботи обумовлюються тим, що саме регіон Правобережної України впродовж кінця XVIII – першої третини ХІХ ст. став ареною польських національно-визвольних змагань. З кінця XVIII ст. на Правобережжі розгорнулася боротьба між поляками, які становили місцеву еліту, та новою російською владою за соціально-політичний та культурний вплив у регіоні, що зумовила посилення шляхетського суспільного руху.

Методологічною основою дисертації стали такі загальнонаукові методи пізнання, як аналіз та синтез. Ці методи застосовувалися при дослідженні чинників, що зумовили генезис шляхетського суспільного руху на Правобережній Україні, а також особливості еволюції ідеології та практичної діяльності учасників руху. До власне історичних методів, використаних у даному дисертаційному дослідженні, слід віднести історико-генетичний, історико-хронологічний, історико-порівняльний та історико-типологічний методи, що сприяють визначенню особливостей генезису та розвитку польського шляхетського суспільного руху, встановленню напрямків його еволюції впродовж першої третини ХІХ ст. У дисертаційному дослідженні наріжними є принципи об’єктивності й історизму, а також аналітичний, синтетичний і системний підходи. Виходячи з цих підходів, ми проаналізували шляхетський рух як систему, тобто сукупність ідеологічних настанов, форм та методів діяльності, тим самим визначаючи структуру даної системи й функції її складових елементів.

Джерельна база дослідження складається з широкого комплексу різноманітних архівних та опублікованих джерел, що охоплюють основні аспекти розвитку шляхетського суспільного руху кінця XVIII – першої третини ХІХ ст. Критеріями класифікації джерельної бази виступають походження, внутрішній зміст і зовнішня форма. Серед архівних джерел з історії суспільного руху польської шляхти Правобережної України слід виокремити комплекс документальних матеріалів (програмні й статутні документи польських таємних організацій та еміграції; прокламаційні документи та відозви польських емігрантських організацій; офіційні матеріали російських органів влади про діяльність польських, українських та російських таємних товариств в українських землях, що містять свідчення про шляхетський рух та контакти між учасниками паралельних суспільних потоків; матеріали слідчих установ Російської імперії про польські повстання; діловодна документація іноземних офіційних установ з відомостями про польський рух) та наративні джерела (приватне листування і мемуари діячів шляхетського руху та сучасників подій).

Загальний стан збереження джерел, інформативна повнота джерельного комплексу з Національного архівного фонду України дали можливість зробити висновок про його самодостатність при вивченні проблем суспільного руху польської шляхти на Правобережній Україні. Іноземні архівні фонди репрезентовані опублікованими архівними матеріалами.

У дисертаційній роботі використані документи Канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (Ф. 442), Київської секретної комісії про таємні товариства (Ф. 470), Київського військового губернатора (Ф. 533) та інших фондів Центрального державного історичного архіву в м.Києві; Галицького Намісництва (Ф. 146), Кримінального відділу Крайового суду м.Львова (Ф. 152), Колекції зібрань документів про польські повстання 1830-1831 та 1848 рр. (Ф. 474) та інших фондів Центрального державного історичного архіву в м.Львові; Канцелярії Подільського губернатора (Ф. 228) та Подільської духовної консисторії (Ф. 315) Філії Державного архіву Хмельницької області у м.Кам’янці-Подільському; родинні матеріали фондів Сапєгів, Даровських, Гогендорфів Відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України тощо.

Загальна кількість архівних справ, використаних в процесі дослідження різних аспектів історії суспільного руху польської шляхти на Правобережній Україні в 1795-1830-х роках, – 159, з них 110 одиниць зберігання використано вперше. Це, зокрема, Статут польської нелегальної організації “Конфедерація народу польськєго”; текст відозви польської урядової комісії до населення й установ на польській території, зайнятій французькими військами, про відновлення завдяки Наполеону Польщі й її центральної влади; справа про розшук у Київській, Подільській та Волинській губерніях емісарів Польського комітету в Парижі та Лондоні під проводом Й.Лелевеля тощо.

До опублікованих джерел, використаних у дисертації, належать документальні матеріали (конституційні документи польських урядових установ: Конституції 1791 р., Герцогства Варшавського 1807 р., Конституційна Хартія 1815 р. тощо; російські законодавчі акти та постанови; дипломатичні та зовнішньополітичні матеріали; слідча документація) та наративний комплекс (публіцистичні праці Я.Жуковського, Г.Коллонтая, А.Міцкевіча, С.Сташиця та ін.; мемуари Й.Дверницького, М.Мохнацького, К.Мошковського, М.Огинського, А.Чарторийського та інших учасників руху).

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається тим, що:

- проаналізована історіографічна спадщина з даної проблеми, визначено стан наукової розробки теми;

- введені до наукового обігу нові джерела та дістали нової інтерпретації вже відомі комплекси документів і наративів;

-

-

- показані світоглядна основа, сутність та еволюція ідеології шляхетського суспільного руху;

- вперше суспільний рух польської шляхти розглядається на тлі боротьби польської і російської державницьких ідеологій та в контексті зв’язків із суспільними рухами східноєвропейських народів першої половини ХІХ ст.;

- удосконалено визначення форм та методів діяльності учасників руху, динамику їх змін упродовж кінця XVIII – першої третини ХІХ ст.

Теоретичне і практичне значення результатів дослідження обумовлюється тим, що фактичний матеріал дисертаційної роботи, її основні положення, висновки та рекомендації використовувалися під час студіювання проблем суспільно-політичних рухів в українських землях наприкінці XVIII – першій половині ХІХ ст., а також при вивченні регіональної історії України, особливо суспільно-політичних процесів. Результати дисертації можуть бути використані в навчально-виховному процесі при розробці й читанні лекцій з історії України та в історико-краєзнавчій роботі.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що, залучаючи комплекси джерел та враховуючи відомі теоретико-методологічні концепції, самостійно здійснено комплексне дослідження сутності та особливостей історії суспільного руху польської шляхти на Правобережній Україні в 1795-1830-ті роки. Основні матеріали дисертації віддзеркалені у п’яти одноосібних статтях, опублікованих у наукових виданнях.

Апробація результатів дисертації здійснювалася у викладацькій роботі при читанні курсу з історії України, у виступах на підсумкових конференціях кафедри історії України ДНУ, межрегіональних історико-краєзнавчих конференціях тощо. Результати дослідження обговорювалися на наукових читаннях з історії України і Росії.

Робота обговорена на засіданні кафедри історії України Дніпропетровського національного університету і дістала позитивну оцінку.

Структура дисертації визначається метою та завданнями дослідження. Дисертаційне дослідження складається із вступу, чотирьох проблемних розділів, 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, який нараховує 477 найменувань. Загальний обсяг роботи складає 230 сторінок, в тому числі 184 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначені об’єкт, предмет, мета та завдання роботи, методологічна та джерельна база, хронологічні та історико-географічні рамки дослідження, розкрито її наукову новизну та практичну значимість, особистий внесок авторки, ступінь апробації результатів дисертації, окреслено структуру роботи.

Перший розділ – “Історіографія польського суспільного шляхетського руху Правобережної України” – складається з трьох підрозділів: 1.1 “Дослідження проблем польського шляхетського руху українськими істориками”; 1.2 “Польська та західноєвропейська історіографія шляхетського руху на Правобережній Україні” та 1.3 “Суспільний рух польської шляхти в дослідженнях російських істориків”.

У підрозділі 1.1 проаналізовано доробок українських істориків ХІХ – ХХ ст. з проблем шляхетських змагань 1795-1830-х років. Вивчення чинників становлення суспільного руху польської еліти, зовнішньополітичної орієнтації його учасників, складових ідеології, організаційної структури та методів діяльності, напрямків еволюції, контактів з учасниками декабристських товариств, ролі, яку відіграли шляхетські змагання 1795-1830-х років в історичному поступі регіону, – ці проблеми визначили основні вектори наукових студій.

Досліджуючи генезис шляхетських змагань, українські історики відзначили внутрішні чинники – соціально-економічні, етнокультурні, політичні (М.І.Костомаров, Д.І.Дорошенко, В.А.Смолій та ін.) Костомаров Н.И. Последние годы Речи Посполитой. – Т.2. – С. 663; Дорошенко Д. Нарис історії України. – Т.2. – С.261-262; Смолій В.А. Возз’єднання Правобережної України з Росією. – К., 1978. – С.40. – та зовнішні – втручання інших держав, зокрема Росії, у політику Речі Посполитої (М.І.Костомаров) Костомаров Н.И. Последние годы Речи Посполитой. – Т.2. – С. 667. та вплив Французької революції кінця XVIII ст. на свідомість поляків (Л.А.Коваленко) Коваленко Л.А. Велика французька буржуазна революція і громадсько-політичні рухи на Україні в кінці XVIII ст. – К., 1973. – С.118., виокремили дві політичні орієнтації в середовищі учасників руху.

Проблеми ідеології учасників суспільного руху польської шляхти на Правобережній Україні 1795-1830-х років також отримали широку рефлексію в працях українських істориків, які не лише проаналізували ідейні засади діяльності його учасників в українських землях (Г.І.Марахов, Г.Я.Сергієнко) Марахов Г.И. Деятельность “Содружества польского народа” на Правобережной Украине в 1835-1839 гг. (По материалам киевского архива) // Связи революционеров России и Польши в ХІХ – начале ХХ в. – М., 1968. – С.166-193; Сергієнко Г.Я. Суспільно-політичний рух на Україні після повстання декабристів (1826-1850 рр.). – К., 1971. – С.116-117., але й розглянули їхню еволюцію впродовж першої половини ХІХ ст. (Л.В.Баженов та ін.) Баженов Л.В. Политические течения в польском восстании 1831 г. на Правобережной Украине // Центральная и Юго-Восточная Европа в новое время: Сб. ст. – М., 1974. – С.158..

Останнім часом українські дослідники, зокрема Г.Грабович, Н.М.Яковенко, Я.Грицак та ін., спробували виокремити суспільно-політичну та етнокультурну специфіку Правобережної України наприкінці XVIII – у першій третині ХІХ ст. у порівнянні з іншими українськими теренами, що позначилася на ідеологічному та практичному оформленні шляхетського руху Грабович Г. Формування української національної свідомості і питання польських впливів // Belarus, Lithuania, Poland, Ukraine. The Foundations of historical and cultural traditions in East Central Europe. International Conference. Rome, 28 April-6 May 1990. – Lublin-Rome,1994. – P.19-29; Грицак Я. Нарис історії України. – К., 1996; Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997.

. Вони розглянули такі складові шляхетської ідеології, як сарматська теорія (Н.М.Яковенко), польська романтична візія історичного минулого регіону (Г.Грабович), великодержавницькі устремління ідеологів шляхетського руху на початку ХІХ ст. (Я.Грицак) тощо. Втім, обґрунтовуючи єдність українських земель у цілому, науковці не приділили достатньої уваги аналізу своєрідності ідейних засад шляхетського руху в Південно-Західному краї Російської імперії, а також необхідності дослідження впливу його ідеології на генезис української національної свідомості.

У межах студіювання ідейних засад та практичної діяльності шляхетського суспільного руху вітчизняними науковцями проаналізовано контакти та взаємовпливи між поляками та декабристами в 1820-х роках Рябінін-Скляревський О.О. Таємні товариства на півдні в епоху декабристів (Масони, гетерія, філарети та вільнодумці) // Рух декабристів на Україні. Ювілейне видання Укрцентрархіву. – Харків, 1926. – С.117-167.. Останнім часом вивченням польсько-російських зв’язків займалися Г.Д.Казьмирчук та Г.М.Куліковська, які не лише визначили головні напрямки взаємодії, але й проаналізували історіографічний доробок з цієї проблематики Казьмирчук Г.Д. “…Все, що посіяне, зійде…” (Нариси суспільно-політичного руху Росії першої половини ХІХ ст.). – К., 1988; Казьмирчук Г.Д. Декабристоведение: итоги и проблемы. 1917-1993 гг. – К., 1993; Куликовская А.М. Советская историография российско-польских революционных связей 20-30-х годов ХІХ в. Автореф…канд. ист. наук. – К., 1991.. Заслугою українських істориків можна вважати й дослідження взаємовпливів між представниками польського та українського суспільних рухів у першій половині ХІХ ст. (Г.Я.Сергієнко та ін.). Утім поза їхньою увагою залишився цілий етап становлення дворянської опозиційності, а саме період 1795-1820 рр., який мав вирішальне значення для формування й розвитку ідеології руху.

Українські дослідники (В.А.Смолій, Г.І.Марахов, Г.Я.Сергієнко, О.О.Крижановська та ін.) проаналізували практичне оформлення шляхетського руху. Різноманітність форм та методів діяльності шляхетських опозиціонерів свідчила про його неоднорідність, що мала безпосередній вплив на результати діяльності та трансформацію руху впродовж другої третини ХІХ ст.

У підрозділі 1.2 розглянуто особливості дослідження проблем шляхетського суспільного руху польськими та західноєвропейськими науковцями. Сукупність наукового доробку західних істориків з проблем шляхетського суспільного руху 1795-1830-х років можна поділити на великі комплекси відповідно до проблематики: синтетичні праці, де розглядаються генетичні моменти розвитку руху, його ідейні засади та еволюція практичної діяльності Limanowski B. Historya demokracyi Polskiej w epoce porozbiorowej. – Zurych, 1901; Limanowski B. Historja ruchu spoіecznego w XIX stuleciu. – Lwуw, 1890; Skowronek J. Sprawa Polska // Europa i њwiat w epoce napoleoсskiej / Pod red. M. Senkowskiej-Gluk. – Warszawa, 1977. – S. 338-404; Wrotnowski A. Porozbiorowe polityczne narodu polskiego. – Krakуw, 1898.; розвідки з окремих аспектів історії шляхетських змагань Jabіoсski H. Miкdzynarodowe znaczenie polskich walk narodowowyzwoleсczych XVIII i XIX w. – Warszawa, 1978; Janion M. i Zmigrodzka M. Romantyzm i historia. – Warszawa, 1978; Struktury, ruchy, ideologie XVIII-XX wieku / Pod red. H. Kozіowskiej-Sabatowskiej. – Warszawa-Krakуw, 1986.; студії, які можуть бути використані опосередковано в процесі вивчення даної тематики Jedlicki J. Klejnot i bariery spoіeczne. Preobraїenie szlachectwa polskiego w schyіkowym okresie feudalizmu. – Warszawa, 1968; Јepkowski T. Polska – narodziny nowoczesnego narodu: 1764-1870. – Warszawa, 1967; Maciszewski J. Szlachta polska i jej paсstwo. – Warszawa, 1969; Davies N. Boїe igrzysko. Historia Polski: Tt.1-2. – Krakуw, 1998; Kieniewicz S. Historia Polski. 1795-1918. Wyd. 9-te. – Warszawa, 1997.. Впродовж ХІХ–ХХ ст. студіювання чинників генезису, зовнішньополітичної орієнтації учасників, складових елементів та особливостей еволюції світогляду, оформлення організаційної структури шляхетського руху відзначалося певною циклічністю, що пояснюється особливостями розвитку польської та західноєвропейської історичної науки.

Складовими елементами ідеології учасників шляхетських змагань польські історики визначали кресову теорію, концепцію сарматизму та станової окремішності (М.Котер, Т.Лєпковський, Я.Тазбір) Јepkowski T. Polska – narodziny nowoczesnego narodu… – S. 232; Koter M. Kresy paсstwowe – geneza i wіaњciwoњci w swietle doњwiadczeс geografii politycznej // Kresy – pojкcie i rzeczywistoњж: Zbior studiow / Pod red. K.Handke. - Warszawa, 1997. – S. 9-52; Тазбир Я. Привилегированное сословие феодальной Польши // ВИ. – 1977. – № 12. – С. 159-167., що поєднувалися з новітніми романтичними ідеями, зокрема месіанством, слов’янофільством та націоналізмом (М.Яніон, М.Змігродська, Г.Сегел, Є.Сковронек) Janion M. i Zmigrodzka M. Romantyzm i historia. – S. 17; Skowronek J. Antynapoleoсskie koncepcje Czartoryskiego. – S. 187; Сегел Г. Концепция нации и истории в польском преромантизме // Славянские и балканские культуры XVIII-XIX. Особливою заслугою істориків Р.Вапінського, Д.Бовуа та ін. слід вважати визнання суспільно-політичної специфіки Правобережної України, яка вплинула на регіональну своєрідність світогляду діячів рухувв. – М., 1990. – С. 76-77.

Wapiсski R. Kresy polskiej myњli politycznej w XIX i XX wieku (po roku 1945) // Kresy – pojкcie i rzeczywistoњж... S. 85-107; Бовуа Д. З проблем соціальної і культурної історії Правобережної України ХІХ-початку ХХ ст. // Другий міжнародний конгрес україністів. – Ч. І. – С.171-176; Бовуа Д. Міф “східних окраїн”, або як йому покласти край // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. Вип.5. – Львів,1998. – С.125-138..

Ґрунтовний аналіз отримали форми та методи практичної діяльності учасників шляхетського суспільного руху. Польські історики розглянули не лише внутрішню структуру та соціальний склад товариств, але й дослідили демократизацію ідейних засад та практики шляхетського суспільного руху після поразки Листопадового повстання 1830 р. Barszewska-Krupa A. Reforma czy rewolucja: Koncepcje przeksztaіcenia spoіeczeсstwa polskiego w myњli politycznej Wielkiej Emigracji 1832-1863. – Јуdї, 1979; Ludwikowski R.R. Polska kultura polityczna: Mity, tradycje i wspoіczesnoњж. – Wrocіaw, 1980.

Втім поза увагою польських та західноєвропейських дослідників залишилися особливості еволюції шляхетського суспільного руху на Правобережній Україні, чинники, що впливали на цей процес в регіоні, зокрема своєрідність суспільно-політичної ситуації. Потребує на додаткове дослідження аналіз контактів учасників шляхетського суспільного руху з представниками паралельних російського визвольного та українського культурницького рухів. Нарешті, більш чіткого визначення потребують напрямки демократизації шляхетських змагань впродовж 1830-х років.

Підрозділ 1.3 присвячено аналізу російської історіографічної традиції ХІХ – ХХ ст. з проблем шляхетського суспільного руху на Правобережній Україні. Слід зауважити, що основна увага приділялася дослідженню становлення, ідейного та практичного оформлення руху (С.М.Соловйов, М.М.Покровський, В.А.Дьяков та ін.) Дьяков В.А. Т.Костюшко и его соратники после сражения при Мацейовице (1794-1798 гг.) // Славяноведение. – 1993. – № 5. – С.67-75; Миллер И.С. О толковании ленинского термина “шляхетское освободительное движение” // Миллер И.С. Исследования по истории народов Центральной и Восточной Европы ХІХ в. – М., 1980. – С.186-193; Покровский М.Н. Дипломатия и войны царской России в ХІХ в.: Сб. ст. – London, 1991; Соловьев С.М. История падения Польши // Соловьев С.М. Соч.: В 18 кн. – М., 1995. – Кн.XVI. – С.405-628.. І якщо науковці ХІХ – початку ХХ ст. аналізували переважно чинники генезису та особливості суспільно-політичної ситуації на тлі урядової політики, радянські історики спробували підійти комплексно до вивчення факторів, що вплинули на формування шляхетських змагань в 1795-1830-ті роки, показати тяглість процесу та його історичну закономірністьКорнилов А.А. Русская политика в Польше со времени разделов до начала ХХ в. – Птгр., 1915; Погодин А. История польского народа в ХІХ в. – М., 1915; Обушенкова Л.А. Влияние польского национально-освободительного движения на развитие национального самосознания (конец XVIII – 60-е годы XIX в.) // Культура и общество в эпоху становления наций (Центральная и Юго-Восточная Европа в конце XVIII – 70-х годах XIX в.). – М., 1974. – С.20-40; Ольшанский П.Н. Декабристы и польское национально-освободительное движение. – М., 1959. .

Утім для представників російської історіографії характерна відсутність аналізу особливої ситуації, що склалася на українських землях. І хоча російські історики визнавали, що змагання за Правобережну Україну стали однією з вимог польської опозиції, вони не приділили цьому явищу належної уваги.

Науковці радянської доби зосередили увагу переважно на аналізі шляхетсько-декабристських контактів, порівнянні ідейних засад та практичної діяльності учасників двох паралельних потоків Дьяков В.А. Состояние и задачи изучения русско-польского революционного сотрудничества в допролетарский период // Связи революционеров России и Польши в ХІХ – начале ХХ в. – М., 1968. – С. 20-50; Дьяков В.А., Миллер И.С. Традиции русско-польского революционного сотрудничества в период национально-освободительных восстаний XIX в. // СССР и Польша. Интернациональные связи – история и современность: В 2-х тт. – М., 1977. – Т.1 – С.21-64; Ольшанский П.Н. Некоторые вопросы зарождения русско-польского революционного союза в 20-х годах ХІХ в. // Связи революционеров России и Польши в ХІХ – начале ХХ в. – С.51-59.. І хоча проаналізовані роботи розкривають внутрішню структуру та особливості форм шляхетського руху в цілому, вони не відтворюють регіональну своєрідність та напрямки еволюції практичної діяльності його учасників. Перспектива дослідження обумовлена необхідністю з’ясування взаємодії окремих форм на певних етапах поступу шляхетських змагань, а також чинників політизації суспільного руху.

Авторка дійшла висновку, що польський шляхетський суспільний рух 1795-1830-х рр. як складова визвольних змагань поляків у цілому став однією з актуальних проблем української, польської та російської історіографії ХІХ – ХХ ст., хоча залишилися певні лакуни, що потребують на більш детальне вивчення. Це пояснюється відсутністю наукових праць, які б досліджували в комплексі проблеми генезису суспільного руху польської шляхти на Правобережній Україні, його типологічну сутність та регіональні особливості.

Ще недостатньо вивчені такі аспекти суспільних змагань шляхти, як співвідношення чинників генезису та формування політичних напрямків руху на Правобережжі, типологічна сутність ідейних засад, своєрідність форм та методів практичної діяльності його учасників. Додаткового студіювання потребує визначення взаємовпливів між польським, українським та російським визвольними рухами. Комплексне розв’язання зазначених аспектів сприятиме розробці концепції історії польського шляхетського суспільного руху на Правобережній Україні 1795- 1830-х рр., визначенню його місця і ролі не лише в історичному поступі регіону, але і в контексті загальноєвропейської історії кінця XVIII – першої половини ХІХ ст.

У другому розділі – “Генеза суспільного руху польської шляхти Правобережної України” – розглянуто особливості завершального етапу становлення шляхетських змагань. Цей розділ складається з двох підрозділів: 2.1 “Своєрідність генезису шляхетського суспільного руху” та 2.2 “Формування напрямків у польському шляхетському русі в контексті російської і французької зовнішньої політики”.

Підрозділ 2.1 стосується аналізу чинників становлення руху шляхти у другій половині XVIII – на початку ХІХ ст. На думку авторки, на 60 – 90-ті рр. XVIII ст. припадає завершальний етап генезису шляхетського суспільного руху на Правобережній Україні, початок якому було покладено ще у другій половині XVI ст. Генезис зумовлювався цілою низкою різноманітних чинників, співвідношення яких змінювалося в залежності від історичних обставин. Якщо впродовж 1760-х – початку 1790-х років головну роль у цьому процесі відігравали політичні, етнокультурні та національно-релігійні чинники, то з середини 90-х років XVIII ст. зросло значення соціального чинника. Втрата внаслідок поділів Речі Посполитої польським дворянством своїх необмежених політичних прав, інкорпорація Правобережжя до державної структури Російської імперії привели до появи соціально-економічного та історико-психологічного чинників генезису опозиційності. Нівелювання ролі шляхти в імперському соціумі, конфлікт між російським абсолютистським устроєм та анархо-республіканськими уподобаннями польського панства визначили соціально-економічний чинник генезису. Дисертантка вважає, що в основі цього конфлікту було усвідомлення правобережною елітою своєї традиційної опозиційності до центральної влади та станова сарматська психологія, що сприяли появі історико-психологічного чинника.

Поступове нівелювання ролі польського дворянства у житті регіону, посилення російського елементу, ідеї польських просвітників про відродження національного духа поляків та визначення місця польської нації у світовому співтоваристві, – все це зумовило етнокультурний чинник становлення опозиційності. Релігійне питання виступило важливим консолідуючим фактором польського шляхетського руху кінця XVIII ст., одним з гасел якого став захист католицизму.

Особливістю руху польської шляхти на цьому етапі генезису стало поєднання реформаторських зусиль з боротьбою за незалежність, що визначило політичний чинник генезису шляхетських змагань. На початку ХІХ ст. завершилося становлення руху, коли було закладено ідеологічні підвалини та обрано форми й методи практичної діяльності.

У підрозділі 2.2 наголошується, що активна участь польського дворянства у визвольних змаганнях кінця XVIII – початку XIX ст. зумовила не лише шляхетську спрямованість руху, але й зовнішньополітичну орієнтацію його учасників. В дисертаційному дослідженні розглянуто процес оформлення профранцузької та проросійської течій польського шляхетського суспільного руху.

Формування польських легіонів, створення представницьких органів в еміграції, діяльність таємних організацій, звернення до населення колишньої Речі Посполитої, в тому числі й в Правобережжі, адміністративно-правова робота, – все це, на думку дисертантки, зумовило характерні риси профранцузької течії у польському дворянському опозиційному русі.

Паралельно на підросійських територіях поширювалася проросійська течія шляхетського руху, яку очолив А.Чарторийський. Як вважає авторка, її основним напрямком була конституційно-правова робота, спрямована на створення проектів відродження польської держави за сприянням російського імператора (проекти А.Чарторийського, М.Огінського та ін.) Граф М. Огинский и его отношение к императору Александру Павловичу. Из записок графа Огинского // Русский архив. – 1874. – № 3. – С. 646, 656; Мемуары князя А. Чарторыйского и его переписка с императором Александром І: В 2-х тт. – М., 1913. – Т.2 – С. 138-147..

Посилення політики русифікації на Правобережній Україні послабило позиції проросійської течії руху і привело до поширення опозиційних настроїв серед поляків регіону. Авторка поділяє думку Д.Бовуа, що культурно-освітня діяльність польської еліти Правобережжя, яку було започатковано на початку XIX ст., мала на меті запобігти перетворенню регіону на одну з провінцій Російської імперії, нівелюванню польських культурно-релігійних традицій Beavois D. Szkolnictwo Polskie na ziemiach litewsko-ruskich. 1803-1832: Tt. 1-2. – Rzym-Lublin,1991. – T.2 – S. 431..

Третій розділ – “Ідеологія польського шляхетського руху Правобережної України” – складається з трьох підрозділів: 3.1 “Ідеологічна сутність суспільного руху польської шляхти”, 3.2 “Регіональна ідейна специфіка шляхетського руху на Правобережній Україні” та 3.3 “Особливості еволюції ідейних поглядів польської шляхти в 1830-х роках”.

У підрозділі 3.1 на основі системного аналізу розглянуто складові елементи світогляду учасників шляхетського руху в 1795-1830-х рр. Авторка дійшла висновку, що становлення ідеології суспільного шляхетського руху кінця XVIII – першої третини ХІХ ст. супроводжувалося трансформацією від аморфного поєднання традиційних та новітніх вартостей до цілісної світоглядної системи з чітко визначеними структурними елементами, що базувалися на засадах соціально-політичного консерватизму, традиціях сарматизму, концепціях романтизму, націоналізму та слов’янофільства. І якщо сарматизм та консерватизм свідчили про тяглість ідеології польської еліти, її непорушний зв’язок з традиціями Речі Посполитої й шляхетської демократії, то поширення романтичних, націоналістичних і слов’янофільських ідей доводили, що рух шляхти розвивався в межах новітніх загальноєвропейських суспільних змагань. За умов бездержавності ідеологія руху прагнула не лише обґрунтувати право поляків на боротьбу за власну незалежність і знайти підтримку шляхетським змаганням в європейському середовищі, але й сформувати новий тип громадянина, який уособлював традиційні польські риси, поєднані з модерними західними теоріями Јepkowski T. Polska – narodziny nowoczesnego narodu… – S. 232..

Як характерні риси, що вирізняли ідеологію польського шляхетського суспільного руху кінця XVIII – першої третини ХІХ ст. серед паралельних східноєвропейських рухів, слід відзначити месіанізм та міфологізацію власної історії, започатковані польськими романтиками К.Бродзінським, А.Міцкевичем, С.Гощинським. Особливістю ідеології шляхетського руху в цей час стало також формування нових суспільно-політичних міфів (шляхетської демократії та соціальної злагоди за часів Речі Посполитої, особливої ролі поляків у європейському співтоваристві тощо), що відіграли значну роль в опозиційному русі поляків впродовж ХІХ – початку ХХ ст. Janion M. i Zmigrodzka M. Romantyzm i historia. – S. 17, 87. Віддзеркалення у світогляді учасників шляхетських змагань з Правобережної України всіх типових рис ідеології загальнопольського руху доводить, що суспільна діяльність правобережної шляхти була його складовою частиною.

Дисертантка дійшла висновку, що впродовж 1810-х – 1820-х років відбулася трансформація ідейних настанов учасників шляхетського суспільного руху, результатом якої стала поява програмних документів (Статут Національно-патріотичного товариства (1821-1826 рр.), Маніфест Польського Демократичного товариства (1832 р.), Статут Співдружності польського народу (1835-1839 рр.) тощо). Це свідчило не лише про остаточне ідеологічне оформлення руху, але й про його політизацію.

Підрозділ 3.2 присвячено аналізу регіональної ідейної специфіки суспільного шляхетського руху Правобережної України в 1795-1830-х рр. Ідеологічна своєрідність шляхетського суспільного руху на Правобережній Україні визначалася кресовою теорією, регіональним сепаратизмом, соціальним консерватизмом та націоналізмом, створенням чисельних історичних міфів, а також тісними контактами з представниками паралельних російського та українського суспільних рухів. Ці чинники тісно перепліталися, взаємовпливали один на одного, набуваючи часом першорядного значення.

Регіональна своєрідність шляхетської ідеології суспільного руху кінця XVIII – початку ХІХ ст. проявилася у поширенні нового уявлення про колишні креси Речі Посполитої як втраченого Едему з його рафінованою культурою та ідилічними стосунками між польським паном та українськими козаками, запропонованого А.Мальчевським, Б.Залеським, С.Гощинським, М.Грабовським та іншими представниками “української школи” польської романтичної літератури Грабович Г. Грані міфічного: образ України в польському й українському романтизмові // Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. – К., 1997. – С. 172. .

Ідеологічна своєрідність шляхетського суспільного руху на Правобережній Україні визначалася боротьбою поляків за збереження свого впливу на етнокультурному та соціально-політичному рівнях, з одного боку, та посиленням процесу інкорпорації, – з іншого. В межах романтичної концепції історії оформилася нова візія спільного минулого польської шляхти й українського селянства, що виконувала ідеологічну функцію консолідації суспільства регіону у визвольних змаганнях. Спільність слов’янофільських положень створила, на думку авторки, підґрунтя для встановлення зв’язків між учасниками паралельних шляхетського суспільного та східноєвропейських рухів першої половини ХІХ ст., зокрема декабристського.

У підрозділі 3.3 розглянуто особливості еволюції ідейних поглядів польської шляхти на Правобережній Україні як складової загальнопольського руху впродовж 1830-х років, визначено основні ідейні течії й напрямки трансформації світогляду учасників суспільного шляхетського руху. Ідеологічна еволюція характеризувалася певним консерватизмом, перевагою змовницької тактики (діяльність осередків “Співдружності польського народу” в українських теренах у 1835-1839 рр.). Більшість учасників руху схилялася до реформаторської та напівлегальної діяльності. Тривало розмежування між радикальною та поміркованими течіями руху, яке ґрунтувалося більше на тактичних питаннях, аніж на соціально-політичних.

Засади Просвітництва, які складали фундамент ідейних змагань наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст., в 1830-ті рр. витісняються романтичним світоглядом. Це сприяло адаптації руху до тогочасної суспільно-політичної ситуації. Своєрідною перевіркою, яка продемонструвала хибність багатьох ідейних положень шляхетського руху, стало повстання 1830-1831 рр. Воно гостро виявило назрілість розв’язання соціального та національного питання, що усвідомили діячі радикально-демократичного табору (М.Мохнацький, Й.Лелевель, Ш.Конарський).

Дисертантка дійшла висновку, що еволюція ідеології зумовлювалася демократизацією соціальної бази шляхетського руху та зміною методів боротьби. Головними проблемами, що визначили ідейну трансформацію, були соціально-політичні (селянське питання, буржуазні права й свободи, лояльність до нової влади) та національно-політичні (пошук союзників, проблеми майбутньої державності, національне питання тощо). Більшість діячів польської еміграції перейшла на радикальні позиції, що віддзеркалено у програмних документах (Статут Співдружності польського народу 1835 р., Маніфест Польського Демократичного товариства 1836 р., Акт Конфедерації польського народу 1836 р. тощо). В цей період від руху остаточно відокремлюється поміщицько-аристократичний загал шляхти, особливо на Правобережжі, де натомість поступово набирав розмаху український рух. Репресії царату, з одного боку, зневірення в результативності подільшої боротьби, – з іншого, – зумовили остаточний занепад руху в регіоні.

У четвертому розділі – “Польський шляхетський суспільний рух Правобережжя: аналіз форм і методів діяльності” – розглянуто організаційну структуру (підрозділ 4.1 “Форми діяльності польської шляхти Правобережної України”) та особливості тактики (підрозділ 4.2 “Методи діяльності учасників польського суспільного руху”) шляхетських змагань 1795-1830-х рр. Усю сукупність форм можна умовно поділити на радикальні та помірковані. Причому критерієм даної диференціації виступають особливості світогляду, соціальне походження та місце перебування учасників руху.

До радикальних форм належали польські легіони та таємні організації. Їхні учасники перебували у відвертій опозиції до російської влади. І якщо легіонери діяли переважно за кордоном, то майже всі таємні товариства поширювали свою діяльність на Правобережну Україну, оскільки вважали регіон історично польською ойкуменою (Патріотичне товариство, “Співдружність польського народу”, Демократичне товариство тощо).

Авторка дійшла висновку, що діяльність польських нелегальних товариств свідчить про досить високий організаційний рівень. Водночас прагнення обмежити соціальну базу учасників руху сприяло ізоляції руху в суспільстві та розгрому осередків. Аналіз програмних документів Патріотичного товариства та “Співдружності польського народу” дозволяє визначити напрямки еволюції не лише ідеології учасників шляхетського суспільного руху, але й структурно-організаційну трансформацію товариств – створення розгалуженої системи осередків, демократизація соціальної бази (участь військових, студентства, в тому числі й українців), чітка внутрішня структура й дотримання суворої конспірації тощо.

До поміркованих форм діяльності шляхетських діячів належать масонські ложі, студентські товариства та діяльність поляків в освітніх установах. За своїм соціальним складом учасники цих об’єднань належали майже виключно до шляхетського стану, що дає підстави підкреслювати шляхетський характер руху. Переважали завдання морально-етичного та виховного характеру, відкрита боротьба усувалася на другий план. Втім наявність програмних документів, чіткої організаційної структури свідчать про певний рівень зрілості учасників товариств (Статут товариства філоматів та інші документи).

Дослідження форм практичної діяльності учасників шляхетського суспільного руху на Правобережній Україні в 1795-1830-х роках дозволяє стверджувати, що впродовж усього означеного періоду тривала еволюція, яка призвела до демократизації руху у 1830-1840-х рр. і сприяла його європеїзації, тобто перетворенню на складову загальноєвропейського суспільного руху.

Методи діяльності учасників польського шляхетського суспільного руху на Правобережній Україні вирізнялися певним розмаїттям. До активних належали збройна боротьба під час повстання 1830-1831 рр. та участь у польських військових з’єднаннях за кордоном, діяльність конспіративних організацій впродовж 1820-х років. Пасивні методи