дніпропетровський національний УНІВЕРСИТЕТ

Грицун Олег Леонідович

УДК : 970 “1980/1990” : 323

перегрупування суспільно-політичних сил у США

у ході виборчих кампаній

(80-ті рр. ХХ ст.)

07.00.02 – Всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Дніпропетровськ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Леонтьєва Лариса Євгеніївна

Донецький національний університет,

доцент кафедри всесвітньої історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Гончар Борис Михайлович

Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка, завідувач

кафедрою нової та новітньої історії

кандидат історичних наук, доцент

Пожаров Олександр Володимирович

Дніпропетровська академія управління,

бізнесу та права, завідувач кафедрою

історії, політології та права

Провідна установа: Харківський національний університет

ім. В.Каразіна, кафедра всесвітньої історії

Захист відбудеться “ 13 ” березня 2002р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 у Дніпропетровському національному університеті, за адресою: 49050, м.Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету, за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розіслано “ 11 ” лютого 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Кривий І.О.

загальна характеристика роботи

Актуальність теми визначається насамперед останніми подіями, які є прямими наслідками процесів, що вивчались і висвітлювались в роботі. Буш-вибори 2000 року із флоридським прецедентом ручного переліку бюлетенів і сьогоднішній “зсув праворуч” усієї Америки під впливом терактів безпосередньо пов’язані з “добою Рейгана”. Перший випадок, коли демократи, маючи загальну перевагу в голосах, поступились президентським кріслом, був спричинений значною мірою тодішнім згортанням ліберальних реформ американської виборчої системи. Другому передувала ціла низка соціально-політичних експериментів, що планувались як передвиборні заходи і проводились республіканською адміністрацією у 80-ті рр. ХХ ст. Адже саме в той період у США було сформульовано нинішні геостратегічні універсалії, задекларовано пріоритети щодо міжнародного співробітництва, спроектовано політичну машину, котра усіляко націлює на створення зовнішніх форм (життєстверджувальна демократія) і роздмухування образів (Рейган – провидець, Клінтон – рятівник, Буш – переможець, або ж араб – терорист), а також відпрацьовано механізми (перегрупування – один з таких) популістського облаштування історичних змін. Обидва явища – кожне по-своєму – стали продуктом технологій урядування, що проходили апробацію під час “консервативної хвилі” і мали б скеровувати подальший суспільний розвиток; обидва наразі віддзеркалили різні аспекти системної кризи і, зрештою, викрили “вразливі місця” західного світоустрою.

З іншого боку, дедалі нагальнішою стає потреба адекватного витлумачення суспільно-політичних змін взагалі й вельми важливими є кроки до проблемного осмислення сучасності, вдосконалення дослідницьких підходів, узгодження теорій та світоглядних традицій, органічного поєднання способів аналізу. Найреальніше їх здійснити саме на тлі історичних досліджень, оскільки наука про минуле є водночас накопичувачем окремих прикладів та інтегратором систематизованих знань з соціології, політології, інших суспільствознавчих відгалужень. Отже, прийняття теми вчасне з огляду на зовнішньополітичну кон’юнктуру сьогодення і доречне з суто академічних причин: питання змін у двопартійній системі США дуже складні, мають значний інформаційний вміст і спонукають дослідників до сміливих науково-практичних експериментів.

Слід зважити на початковий етап розвитку української американістики як цілковитої формалізованої дисципліни; сучасний стан галузі дозволяє хіба що вирізнити науковий матеріал про США. У 80-і рр. вітчизняна американістика переживала своєрідний бум, здобутки радянського періоду могли б скласти джерелознавче і організаційно-методичне підґрунтя для українських вчених, тому обрано проблематику саме “консервативної декади”.

На тлі розширення аналітичних спроможностей сучасної історичної науки виникають такі підстави для розробки теми:

1. У зв’язку з підвищенням рівня опрацювання виборчих матеріалів та експертизи свідчень про факт суспільно-політичних зрушень у США необхідно звернути увагу на появу нових способів використання джерел, раціоналізувати процес вивчення і введення в обіг документів.

2. З урахуванням різкої зміни світоглядних та науково-практичних орієнтирів, зважаючи на кон’юнктурність академічних підходів, якими керувались радянські історики-американісти, слід визнати теперішній загальний стан проблеми політичних перетворень 80-х рр. ХХ ст. незадовільним, деякі точки зору щодо партійного перегрупування безпідставними, а наявні оцінки “консервативної хвилі”, такими, що потребують перегляду.

Начасі також накопичення і застосування іноземного досвіду в українській політичній практиці; тут принадність вбачається в специфіці історичних прикладів боротьби, зразків участі у виборчому процесі, які впадають в око щонайперше. Корисне виявилося в фактах опозиційної діяльності американських виборців і кандидатів, історіографії тривких соціальних тенденцій, що розгортались на тлі реального міжпартійного суперництва і самій дискусії науковців про тодішні шанси і намагання окремих груп перебрати владу в США.

Зосередившись на майбутніх вітчизняних перегонах, можна знайти пункти дотику у справі мобілізації “протестного” електорату і легітимного опору політиці можновладного розподілу представницьких місць з боку незалежних кандидатів. Доцільно зупинитись на виявленні спільних рис і традиційних мотивів задля згуртування активістських осередків навколо “однієї проблеми”. Приміром, ідея створення дрібних коаліцій, що колись пропонувалась неоконсерваторами, на думку автора, якнайліпше відповідає нашим нинішнім умовам і є прийнятною в контексті залучення виборців до низових об’єднань. Вдало організований громадський рух “малих сил” міг би скласти альтернативу численним, здебільшого безпозиційним політичним партіям у спробах місцевого моніторингу голосування, контролю за діяльністю ЗМІ та виборчих комісій, нейтралізації так званого адмінресурсу, що його дедалі частіше використовує авторитаризована українська влада. Предмет перегрупування з цієї точки зору визначає праксеологічне поле, де можливі вивчення протиріч і протилежностей, акумуляція прикладних знань і культивація протидії, виховання та укорінення інституту політичної опозиції.

Об’єктом дослідження є історичні факти, котрі мали місце впродовж виборчих кампаній 80-х рр. ХХ ст., наукові пояснення щодо визначних політичних подій.

Предмет розгляду становлять особливості партійної боротьби, розклад сил й зміни політичних позицій сторін у ході виборів, а також діяльність штабів і роль громадських організацій у перемогах кандидатів від республіканської та демократичної партій.

Мета дослідження: систематизувати історичний досвід й на цьому тлі визначити головні історичні тенденції щодо розвитку двопартійної системи США, залучення виборців і впровадження політичних реформ.

Задля досягнення зазначеної мети розв’язані такі завдання:

а) критично оглянути і деталізувати точки зору на предмет, виявити суперечності в позиціях науковців щодо теорії та практики перегрупування, класифікувати досягнуте попередниками, доповнити існуючі результати, застосувавши сучасну методику дослідження;

б) розкрити підстави для визначення етапів міжпартійної боротьби й ті аналітичні засади, що уможливлюють періодизацію процесу розгрупування демократичної коаліції і створення рейганівського виборчого блоку;

в) піддати корекції термінологію і пояснювальний апарат проблеми, виправити змістовні та асоціативні неточності, категоріальні розбіжності, що спостерігаються в роботах інших авторів, ідентифікувати події “консервативної декади” відповідно до традиційних і сучасних наукових понять;

г) виокремити рівні консолідації виборців навколо федеральних кандидатур і показові зрушення сил на підтримку політичної платформи, з’ясувати склад опозиції та умови протидії, описати різновиди виборчих коаліцій;

д) піддати кореляції соціально-економічні та демографічні показники розвитку США в 80-ті рр., визначити комплекс проблем і кризових явищ, що зумовили створення “рейганівської коаліції”, простежити причинно-наслідковий зв’язок передвиборної стратегії обох партій з подальшим розподілом впливу, законодавчою та урядовою діяльністю;

е) узгодити авторську позицію, отримані результати дослідження з оцінками провідних експертів з питань історії двопартійної системи.

Встановлюючи хронологічні межі дослідження, доцільно зосередитись на подіях другої половини 1979 р. (період розгортання президентської кампанії 1980 р.) – початку 1990 р. (перші праймеріз виборів до конгресу, що відбуваються в середині президентського циклу). Підставою для вибору зазначеного часового проміжку є термін існування “рейганівської коаліції”. Слід зважити також на недоступність потрібних документів, які допомогли б розкрити етап висування кандидатів у президенти США 1992 р., формально підвести рису під періодом правління республіканців і процесом змін в опозиційній більшості. Зокрема, відсутні дані про кампанію “незалежного” претендента Р.Перо, а без детального розгляду “феномена Перо” аналіз перегрупування суспільно-політичних сил втратить логічну стрункість і предметну довершеність.

Зв’язок роботи з науковими програмами і планами. Дисертацію виконано в рамках програми НДР колективу кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету. ЇЇ розробки відносяться до комплексної проблеми “Історія соціальних та національно-визвольних рухів країн Європи і Америки у XVII-XX ст.” / УДК: 970, номер госреєстрації 01.86.0099079.

Наукова новизна міститься, зокрема, в

– критиці теоретико-методологічних постулатів верхівкового компромісу та відході від концепції “елітного перегрупування”;

– пропозиції вивести з категоріального обігу поняття “рузвельтівська коаліція”, що вживається стосовно картерівського передвиборчого об’єднання демократів 1980 р.;

– науково-практичному визначенні правил виборчого фінансування як головної історичної передумови перегрупування і визнанні проблеми загального грошового балансу партій головним рушієм перерозподілу політичного впливу після кампанії 1980 р.;

– спробі розмежувати процес зсуву суспільно-політичних сил за донорською кон’юнктуру, позиційними коливаннями вкладників (перший етап – збільшення дрібних внесків і панівне становище республіканців) і змінами в самій структурі фінансової підтримки (друга фаза – власне “перегрупування КПД” і зміцнення ліберальних фондів-коаліцій);

– обстоюванні історичної закономірності, згідно з якою “нова республіканська більшість” (повне домінування консерваторів в федеральних органах влади) принципово неможлива за умов сталого політичного розвитку і соціально-економічної стабільності в США – характерних ознак “доби Рейгана”.

Особистий внесок здобувача становить методологічний підхід до хронографії політичних подій. Досі в історичній науці предмет розкривався за порівняльно-історичним та проблемно-хронологічним принципами. Автор широко використовує зазначені методологічні настанови, але в цілому концепція дослідження репрезентує процес перегрупування як системне явище. В поданій дисертації характер і період домінування політичних сил розглядаються крізь призму розвитку соціальних складових коаліцій, змін у структурі та функціях “груп підтримки”, чергування передвиборчих процедурних моментів, що загострювали міжпартійні стосунки під час кампаній. Звідси акцент на динамічні показники виборів і другорядна роль підсумків президентського голосування і результатів розподілу місць в конгресі.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть використовуватись при написанні комплексних праць та навчальних посібників з новітньої історії, створені розширеного спецкурсу з суспільствознавства “Теорія і практика демократичного процесу”, а також низки факультативних тем з історії США.

Апробація дослідження здійснювалась впродовж усього періоду підготовки дисертації. Проблема партійно-політичного перегрупування неодноразово обговорювалась на засіданнях та семінарах кафедри всесвітньої історії ДонНУ, а тема “США в останній чверті ХХ ст.” викладалась, зважаючи на перегляд рушіїв “консервативної хвилі” й підсумків Рейган-виборів. У 1995р. плани комплексного дослідження були репрезентовані у співавторстві (Заблоцкий В.П., Грицун О.Л. Демократическая избирательная система как обязательный атрибут цивилизованного общества (на примере США) // Тезисы докладов Региональной научно-практической конференции “Проблемы и перспективы формирования цивилизованного общества в Украине”. Донецк, 1995, с. 171-172.). До проблеми поглибленого аналізу американського виборчого процесу автор звертався в збірці “Матеріали вузівської наукової конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідницької роботи: історичні науки, політологія”. Донецьк, ДонДУ, 1997, с. 225-228 та низці публікацій.

Джерельна база дослідження формувалась за проблемно-критичним принципом, з огляду на хронографічну відповідність матеріалів. Відбір документів здійснювався на засадах фактології, профільності повідомлень та історико-наукової узгодженості змісту. Попередній аналіз допоміг визначити інформаційну насиченість джерел, характер даних, можливості щодо їхньої кореляції в ході дослідження і несуперечливість стосовно загальної концепції роботи. Відібрані компіляції розрядувались за прийнятою в США класифікаційною схемою; кожен із розділів дисертації комплектувався згідно з ранжиром достовірності матеріалів документами першого, другого, третього порядку. Автором використовувались також дані статистичних довідників “Statistical Abstract of the United States” та соціологічних оглядів “ABC News – Harris survey”. Список складався із усвідомленням завдань та сенсу дисертаційної евристики.

В дослідній практиці перегляд основ предмету передбачає зміни пріоритетів у розробці першоджерел. В даному випадку перепланувати ретроспективу передвиборчої боротьби республіканців і демократів, закласти нову візію суспільних відносин вдалося, змістивши акцент з декларативних документів на акти, що відтворюють переважно процесуальні моменти перегрупування, визначають галузь, спосіб, умови і власне шляхи соціально-політичного зсуву. Отже, другорядну роль відіграли політичні платформи партій Republican platform proposed by the Committee on Resolution to the Republican National Convention. Aug. 7–10, 1980. – Detroit, 1980. – 27 р., передвиборчі проекти фракцій New choices in a changing America: The report of the Democratic Policy Commission to the Democratic National Committee. Aug. 18-19, 1985. – Boston, 1986. – 84 р., публічні заяви окремих коаліцій At 3rd Annual Meeting of Industrial Relations Research Association / Factual Campaign Information. – Wash.: CQ press, 1984. – Vol. 108. – №23. – P. 210–246., парламентські резолюції First concurrent resolution on the Budget – FY 1981 and the transition quarter: Report of the Committee on Budget, U.S. Senate. – Wash.: CQ Almanac, 1980. – Vol. XXIX. – P.2717–2734., натомість контекст розділів здебільшого визначався постановами партійних комісій з процедури з’їздів Proceedings and executive council report of the AFL – CIO: 16 Constitutional convention, Oct. 3–6, 1984. – Hollywood. – 1984. – 112 р., законодавчими актами U.S. Riot Commission Report: The Budget of the U.S. Government FY 1983 // CR, 1985. Dec. . – P.E 7288., офіційними запитами представницьких відділів у Вашингтоні Material relating to the proposal of the administration entitled the “The Federal Appropriation Act of 1961” Committee on Finance. (S) // CR, 1984, May 30. – P. S4685., вердиктами Верховного суду США 467 U.S. 34–151 (1982)., спеціальними рекомендаціями FEC (Федеральна комісія з виборів) щодо підпорядкування фондів U.S. Dep. of commerce. Voting and registration in the election / Bureau of the census. – Wash.: GPO, 1986. – 391p. і положеннями регулярної дії Code of Federal Regulations: 11. Federal Elections. – Wash: GPO, 1992. – P.113-165., які набували чинності під час кампаній 80-х рр.

В основу роботи покладено установчі документи, джерела першого порядку, в яких визначається не континуум досліджуваного періоду або суцільна лінія історичних подій, а окрема проблемна площина (власне аспект перегрупування) зі своєю динамікою змін, специфікою і поступовістю міжпартійної боротьби, типовими або особливими випадками консолідації виборців. Далі скомбіновано таким чином, що цей дискретний ланцюг історичних епізодів, фокусних точок-фактів відтворюється і хронологізується за допомогою матеріалів-інтерпретацій Маються на увазі коментарі науковців щодо конкретних питань влаштування виборів, де фактам надано проблемного забарвлення. Серед таких: Remarks of the president to the Conservative Political Action Conference dinner: The full text of the president’s special review board / Ed. by Valios W. – Wash.: Center for Strategy International Studies 1987; Electing the president: A program for reform: Final Report of the Commission on National Election / Ed. by Hunter R. – Wash.: CSIS, 1986..

Вперше у вітчизняній дослідній практиці джерельна база застосовується в такий спосіб і подібне розташування даних, на думку автора, дозволяє дотриматись загальної концепції і здійснити перепланування предмету. Однак, це є й причиною фрагментарності висвітлення процесу, локальності дисертаційних висновків, браку послідовності у викладі наукових положень, що виносяться на захист.

Виходячи з досвіду опрацювання текстів, автор пропонує дорівнювати першоджерелам матеріали – пояснення правових норм, що дають змогу робити наукові припущення і матеріали – характеристики, що допомагають ґрунтувати точку зору, не зважаючи на вторинність вміщеної в них інформації, попри значний елемент суб’єктивізму. Йдеться, насамперед, про документи другого і третього порядку, спроможність обстоювати дисертаційну ідею, базуючись, приміром, на оглядових частинах партійних звітів, доповідях представників правничих фундацій або судових установ, заявах посадових осіб з держдепартаменту США або апарату президента, аналітичних досьє фахівців з окремих питань розвитку США, висновках експертів щодо роботи держорганів у певні проміжки часу. Кроки до скасування деяких кваліфікаційних обмежень потрібні з огляду на широкий вжиток зазначених типів документації в самій Америці, їхню роль у формуванні політичного клімату США і спроможність відобразити головні історичні тенденції.

Структуру роботи підпорядковано меті та основним дисертаційним завданням. Твір складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел і використаної літератури та додатків. Принципи побудови дисертації, утворення окремих і водночас взаємозалежних частин визначались провідною ідеєю і предметом дослідження.

Вибір загальнонаукового підходу і методології дослідження обґрунтовано в першому розділі, а в трьох наступних розділах розкриті основні аспекти виборчого процесу, відтворено хід виборів, власне, ситуації, в яких здійснювався вплив на розклад сил. Підрозділи ж формувались у річищі окресленої наукової проблеми, з урахуванням складу джерел і особливостей аналізу.

З огляду на мінливість сучасних історичних дефініцій, значну роль термінологічного апарату в розкритті теми і те, що найважливіші висновки стосуються науково-категоріальної площини, в роботі розміщено посторінкові виноски. Їх подано так, щоб читач міг чітко ідентифікувати поняття і явища, зрозуміти лейтмотив, якнайшвидше знайти відповідне пояснення в літературі або місце запозичення терміну.

Висновки складаються з констатуючої частини (загальні оцінки перегрупування в досліджуваний період) і окремих наукових положень, які є квінтесенцією підсумків і виносяться на публічний захист.

Повний обсяг дисертації разом із примітками становить 176 сторінок. Номенклатура джерел та документів налічує 46 одиниць, а список використаних робіт складається зі 166 найменувань.

Додатки містять шість рисунків і дві таблиці; окрім допоміжної інформації про вибори, тут наведено зразок екстраполяції графічних даних і коментар щодо якісних змін у розкладі політичних сил.

ОСНОВНИЙ зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, хронологічні межі дослідження. Подано опис за кваліфікаційними ознаками дисертації, окреслено структуру і напрямки наукових новацій, вказано практичну значущість роботи.

Перший розділ – “Стан наукової проблеми, особливості дослідницького підходу та методологічної позиції” – розкриває склад самої проблеми, умови її вивчення і спосіб подання в літературі, містить загальну характеристику обставин, за яких постали головні питання щодо векторів, форм і результатів партійно-політичного перегрупування.

Об’єктивно на вивчення двопартійної системи впливають правовий регламент роботи з історичними джерелами і неможливість дістатися, зокрема, тих паперів, що визначали тоді й віддзеркалили б нині перебіг подій. Справа в тому, що в США держархівації підлягають документи з більш ніж двадцятилітнім терміном існування і наразі значна частина актів часів “консервативної революції” знаходиться в фондах установ-видавниць або закритих спецсховах. Спертися можливо лише на номенклатуру, яку видано згідно з законом про публікацію для загального користування. До того ж, зарано говорити про становлення мемуаристики, оскільки більшість учасників тодішніх кампаній зараз перебувають при владі або на держслужбі й “доба Рейгана” іще не стала “як слід” минувщиною. Інша річ – дисциплінарна кваліфікація електорального суперництва партій, якість домінуючих оцінок, ракурси спостережень; пильнують передвиборчі колізії за океаном здебільшого журналісти, політологи, соціологи.

За часів СРСР рейганізм вивчався досить прискіпливо, але тема соціально-політичних зрушень радянськими американістами як правило коментувалась (з точки зору “двох систем”), а не академізувалась, хоча займались нею переважно історики. Отже, стійкого статусу історичної проблема досі не набула й на цьому тлі дисертаційна робота дніпропетровця О.Пожарова (“Партійно-політична боротьба у США наприкінці 70-х рр. та під час виборчої кампанії 1980р.”) є першою спробою фундаменталізувати дослідження, започаткувати відповідний напрямок в українській американістиці.

Сформулював проблему політолог Уільям Міллер Наводиться близький за змістом переклад висловлювання. Див.: Miller W.E. Party identification and political belief systems: Changes in partisanship in the United States, 1980/84 // Electoral studies. – Guilford, 1986. – Vol. 5. – №2. – P. 112., вказавши на парадокс, коли в ході кампанії 1980 і 1984 рр. ніби-то розпалась традиційна коаліція “нового курсу”, але при цьому партійно-політичне перегрупування не відбулось. Підводячи риску під Рейган-виборами і коментуючи суперечки спостерігачів, провідний соціолог Еверет Ледд зауважив, що “на повідомленнях і даних соцопитувань можна ґрунтувати будь-яку версію – про зсув праворуч, до центру, ліворуч” Ladd E. The American policy: The people and their government. – N.Y.; L.: W.W. Norton & Company, 1989. – P. 422..

Варто одразу ж виокремити неузгодженості в логіко-формальному розумінні предмету та усвідомити структуру і конкретику протиріч, що знаходяться безпосередньо в фабулі американського виборчого процесу 80-х рр. Виходячи з контексту розбіжностей, суть проблеми полягає у вичерпаності традиційних ознак перегрупування, що колись характеризували прихід демократів і створення “рузвельтівської коаліції”, а також в застарілості термінологічних символів, які дотепер формують погляди на предмет. Відтак, слід переглянути причини, умови, цілі і власне критерії перегрупування й далі, піддавши аналізові нові першоджерела, скоригувати бачення предмету стосовно тих історичних подій, що впливали на розклад сил, періодизували суспільні зрушення. Хід виборів у такому випадку складає дискурс; в центрі уваги опиняється з поміж іншого термінологія наявних фактів і, насамперед, підпитання явищ, їхніх дефініцій та відповідних пояснень, що спричиняють наукові розбіжності. За подібної інверсії результати дослідження зосереджуватимуться на рівні загальних оцінок розвитку двопартійної системи охоплюватимуть площину науково-практичних визначень, категоріальних уточнень і конкретизації передвиборчих чинників, а новацій можна очікувати в річищі хронології міжпартійної боротьби, теорії історичних проявів або ж генези окремих суспільно-політичних явищ. Оскільки історія двопартійної системи США за логікою суспільних змін є, насамперед, історією функціональних спроможностей коаліційної структури, базових елементів політичної підтримки, а перегрупування сил – головний шлях розвитку і форма реалізації цієї підтримки, то зважати слід на ситуації, коли ключові проблеми вирішувались за участю якомога більшої частини виборців. Звідси критика як самого терміну “елітне перегрупування”, так і зазначеної концепції в цілому, акцент на численність і розмаїтість соціальних складових “рейганівської коаліції”, а також розподіл літератури за морфологією рушійних сил “консервативної хвилі”.

Специфічним в методології є дотримання “case studies” (вивчення явищ за окремими прикладами) – головної пізнавальної настанови, конструктивної особливості, яка дозволяє визначити проведене дослідження як історичне з елементами політичного аналізу, соціології та теорії груп. Базовими компонентами розгляду здебільшого ставали знакові або зламні, на думку автора, епізоди передвиборчої боротьби республіканців і демократів, а також показові випадки, за оцінкою яких доводилось коригувати авторську позицію щодо інших точок зору, напрацювань попередників. В такий спосіб факти політичної діяльності впорядковувались за змістом і хронологією. На цьому тлі виокремлювались споріднені феномени, конкретизувались ознаки перегрупування сил, чергувались фрагменти аналізу історичних проявів (закономірності, тенденції), давались висновкові характеристики.

Сплеск електоральної активності стимулювався намірами “нових правих” порушити баланс сил, зруйнувати механізми противаг, створити в конгресі сталу, якщо не кадрову, то хоча б позиційну прореспубліканську більшість і спостерігався у декількох напрямках: застосування комунікаційних засобів, ідеологічних настанов і важелів соціального тиску, реалізації помітної напочатку 80-х рр. переваги в коштах і розгалуженої мережі консервативних фондів та, нарешті, перегляду способів урядування і виконання держпрограм. Згадані ступені діяльності визначили зміст наступних розділів і подальше розкриття теми.

Другий розділ – “Роль ідейно-політичних течій у передвиборчому міжпартійному суперництві” – присвячено проявам перегрупування на рівні електоральної бази партій, факторам ідеологічного протистояння кандидатів, розвитку соціальних основ і моральних рушіїв “низового консерватизму”, створення демократами альтернативних масових проектів.

Аналіз соціальних витоків “зсуву праворуч” грунтувався на наукових звітах, матеріалах реєстрації виборців, соціологічних даних і зосереджував увагу на головних складових демократичної більшості, що вважалася старою. Втім, хід перетворень всередині “залізного трикутника” (“великі профспілки”, “великий бізнес”, “великий уряд”) свідчив про розпад значних корпоративних угруповань, відповідне розгалуження політичного спектру і утворення “малих коаліцій” – іноді позапартійних виборчих спільнот, що переймалися здебільшого однією проблемою. З цього скористались “нові праві” і, вирізнивши на основі контент-аналізу абстрактну “базисну особу” електорату (в житті – переважно позапартійній представники середнього класу), на початку 80-х рр. окреслили прошарки, які потенційно (за тих чи тих умов) мали б поділити рейганівську концепцію низового консерватизму й підтримати ідею створення “нової республіканської більшості”.

Тоді виявилось, що поведінка саме “базисної особи” дає змогу рейганістам розробити опозиціоністську стратегію “загострення проблем”, розмежувати демократичну більшість в конгресі і розпорошити картеровський електорат. Наступних же перегонів (1984 р.), вдавшись до маніпуляції соціальними показниками, республіканці заохотили вже інших виборців і згуртували прошарки з доходами “нижче середнього” – цього разу “навколо позицій” уряду. Отже, Рейган – кандидат домігся конфронтації найактивнішої частини виборців щодо політики Дж.Картера і соціал-реформістських постулатів, а Рейган – президент за цим же принципом стимулював вже широку течію – лоялізм, – котра, пройшовши повний цикл існування, дозволила переорієнтувати залишки “старої коаліції” на консервативні гасла і забезпечити правим політичну перспективу. Так було активізовано соціальні чинники, створено передумови і зрушено процес перегрупування сил на тлі ідеології.

Авторові дисертації за допомогою названої уніфікаційної категорії вдалося простежити шляхи дезинтеграції і розгрупування елементів “рузвельтівської коаліції”, встановити періодичність консервативних сплесків і роздивитись механізми залучення до “рейганівської коаліції” традиційно проліберально налаштовані верстви.

Однак, із поглибленням негативних наслідків рейганізму, вирішенням низки найболючіших проблем розповсюдився феномен “голосування за інтересами” і роль оновлених на середину 80-х рр. ліберальних (а подекуди й “вкрадених” у консерваторів) проектів помітно зросла. Творцям значною мірою деідеологізованої “демократичної альтернативи” з 1985 р. довелося ставати на шлях суперників і починати з регіонів (повернення до планів “південної стратегії” та ідей “нового федералізму”) з тим, щоб перехопити ініціативу, вибороти голоси “незалежних”, активізувати групи “особливих інтересів” (усілякі меншини, молодь, чорний і протестний електоат), вивести з-під впливу “нових правих” організаційно готові, але ідеологічно нестійкі угруповання. В підсумку перевага Дж.Буша в кампанії 1988 р. проти М.Дукакіса склала лише 42:37, а на виборах до конгресу республіканці поступились демократам і в президентський термін, і в середині строку (1990 р.).

Основні ідейно-політичні течії в такий спосіб відіграли роль коаліційних ідентифікантів, ефективних збуджувачів міжпартійного протистояння та антиетатистських настроїв, головного чинника електорального розшарування, відокремлення політичного класу США і водночас важливого консоліданта виборців, але не за соціальними або партійними ознаками, а радше за позиційною приналежністю. “Нова консервативна більшість” не склалась упродовж “консервативної декади” ані на рівні електорату, ані в конгресі (як наслідок), проте виявилось фактом “перегрупування проблем”, тобто стрімка зміна згори внутрішньополітичних пріоритетів з метою каталізувати суспільну думку і оновити контингент тих, хто голосує, та зустрічний перегляд вимог знизу, переорієнтація “середніх” потреб американців і штучне здійняття опозицією соціальної хвилі в регіонах задля поглиблення кадрової ротації у федеральних ешелонах влади.

В третьому розділі – “Порядок фінансування виборів і проблема реалізації матеріальної переваги республіканців” – розглянуто наслідки “нової фінансової політики” 70-х рр., організаційні заходи партій щодо зміцнення власної матеріальної бази й змін в “групах підтримки” на тлі стрімкого зростання передвиборчого грошообігу.

Започаткована в 70-ті рр. як реформаційний, адміністративно-правовий експеримент, “нова фінансова політика” передбачала упорядкування передвиборчих надходжень і стримання видатків на політичну рекламу. До перших Рейган-виборів її регламент був “закоментований” і суттєво перекручений консервативно налаштованими членами Верховного суду США. Недосконалість юридичної конструкції “обмежені внески – вільні витрати” і прецеденти нехтування законодавством неабияк вплинули на режим фінансування кампаній: склалася пірамідальна схема (раніше було “згори донизу”) накопичення коштів, яка спонукала до структурних змін і пошуку нових полюсів суспільної підтримки. Успіх з точки зору залучення виборців і заохочення політичних вкладників сусідував із фіаско у справі здешевлення кампаній; так було створено умови для динамічного розвитку цього сегменту міжпартійних відносин і масштабного перегрупування в донорському середовищі.

З наслідків реформи більше скористались республіканці, аніж демократи. Визначними чинниками фінансового домінування стали:

– значне підвищення питомої ваги формально незалежних. але прорейганівськи налаштованих КПД і корпоративних (зазвичай консервативних) фондів. Зміни в структурі донорської підтримки, масштаби залучення мас та партійний дисбаланс визначались роботою саме цих структур. Про лідерство тут свідчать цифри: перевага в надходженнях у 1980 і 1984 рр. була десятикратною, а в період 1988-1990 рр. – п’ятикратною на користь консерваторів;

– вдосконалення системи держпідтримки кандидатів, обсяги якої залежали від кількості зібраних командою малих сум. Правим вдалося активізувати дрібних вкладників, перехопити у профспіок метод “прямої пошти” (особисті звернення до виборців) і зробити його найголовним способом здобуття переваги. У 1980 р. республіканці зібрали 1,5 млн. внесків загальним обсягом у 170 млн. долл. тоді як демократам вдалось зібрати 35 млн. долл. (попередній президентський цикл виявив співвідношення 40,1 млн. долл. проти 17,6 млн. долл.);

– зміни в порядку реєстрації фондів і партзвітності про вибори. Дозволили республіканцям швидко “перефарбувати” прихильні КПД, переорієнтувати незалежні КПД і перепрямувати суто партійні грошові потоки з парламентських кампаній на президентські вибори. Такий хід зрештою розхитав донорську кон’юнктуру і допоміг лібералам вирівняти позиції в цьому секторі, але на початку 80-х рр. він суттєво вплинув на розклад сил. У 1982 і 1986 рр. ліберали змогли зашкодити цій тенденції, але тільки на рівні регіонів.

Поєднавши зазначені рушії, зусиллями найпотужнішого на той час фонду “Громадяни за республіку” вдалося утворити в ході кампанії 1980 р. широку коаліцію з грошовитих і дрібних вкладників-рейганістів й консолідувати їх вдруге у 1984 р. задля фінансування “робочої більшості” в конгресі, хай навіть частину з тих, хто отримав допомогу з консервативних фондів, складали праві ліберали або кандидати-лоялісти. Це суспільно-політичне явище значно загострило питання дисбалансу в коштах, зрушило процес перерозподілу партійного впливу, посилило тенденції до утворення дрібних КПД-коаліцій, тому подальше міжпартійне суперництво розглядалось крізь призму розвитку і занепаду цієї своєрідної “фінансової платформи”.

Складнощі виникли не тільки у демократів, а й у республіканців: з’явились потреби ефективного використання коштів, збереження джерел і утримання мережі дрібних фондів. На тлі подолання відриву з одного боку і втілення грошової переваги в голоси – з іншого, вдалося роздивитись тактику і стратегію суперників, визначити етапи і суть “перегрупування КПД”, встановити чіткі хронологічні межі консервативної домінанти як історичної тенденції.

Зрештою, аналізуючи кількісний баланс КПД різного гатунку, показники незалежних видатків і ставлення до кандидатів з боку окремих фінансових груп, можна розмежувати процес перегрупування на фазу позиційного зсуву донорів (1980-1984 рр.) коли більшість вкладників не мали твердої орієнтації й ситуативно підтримали рейганістів, та фазу зміцнення прихильностей (1986-1990 рр.), коли стався чіткий розподіл “груп підтримки” за партійними ознаками і скорочення розриву в кошторисах кандидатів.

Четвертий розділ – “Принципи політичного блокування у федеральних органах влади протягом кампаній 1980 і 1984 рр.” – висвітлює механізми утворення представницької вертикалі підтримки і спроби рейганістів реалізувати плани “нової республіканської більшості” на рівні вашингтонської бюрократії. На основі бюджетних читань, переліку представницьких заяв та пропозицій, звітів про лобістську діяльність в конгресі здійснено аналіз ситуацій, коли ефективність консолідаційних заходів визначалась стилем політичних відносин у вищих органах влади.

Почвою для двосторонніх стосунків між фракціями конгресу і апаратом президента, полем боротьби між правлячою партією і опозицією ставали передвиборчі законодавчі ініціативи голови держави, механізмом втягнення вашінгтонських представників найпотужніших американських фірм і заохочення бюрократичних прошарків – реформа федеральної контрактної системи, а три головні сфери перерозподілу ресурсів – військове виробництво і продаж зброї, економічна допомога іншим країнам, державне управління цінними паперами – вказали на провідні національні організації, що мали б політично зміститися, аби підтримати той чи той бюджетний варіант (партію, кандидата). На цьому тлі виявилися підстави для формування виборчих блоків згори. Зміни позицій серед вашингтонських політиків відбувались за принципами:

– “розподільного голосування” представників компаній під час президентських перегонів, чіткого розмежування владних повноважень, збереження статусу правлячої партії і опозиційної більшості в конгресі (визначив ставлення багатьох “груп підтримки” до рейганізму в 1980, 1982 і 1984 рр., але надалі (1986 і 1988 рр.) запобіг перерозподілу сфер бюрократичного впливу на користь консерваторів);

– протекціонізму, ієрархії виробничих галузей і градації соціальних пріоритетів (засвідчив мінливість бізнес-інтересів протягом десятиліття, зумовив політику демократичної, а потім республіканської адміністрацій щодо системи держзамов і участі в централізованих поставках представників “рейганівської коаліції”, в ході виборів 1984 р., вніс елементи протиборства у блок правих);

– корпоративного лоялізму, балансу інтересів етнічного лобі (сприяв згуртуванню найзаможніших громад, лібералізації настроїв деяких нацменшин і пошуку компромісу за посередництвом фракцій в питаннях про надання Америкою зовнішньої допомоги, продаж зброї, проведення гуманітарних і військових акцій в Близькосхідному регіоні).

Отже, перегрупування завершилось не розширенням у 1984 р. партійно-урядової коаліції, як того воліли керівники апаратної кампанії, а лише “зміною місць” серед впливових лобістів, незначною ротацією в парламенті і збільшенням центристів у федеральних органах влади. Головним шляхом блокування прибічників президентських ініціатив була центристська тактика представників обох фракцій конгресу, що свідчило про наявність, але хиткість “рейганівської коаліції” на вищому рівні, а також про можливість реанімації соціал-реформізму, відродження компонентів “старої коаліції” та імовірний ліберальний реванш у 90-х рр.

У висновках зазначається: другий, третій і четвертий розділи містять всі ознаки того, що перегрупування сил у 1980–1990 рр. відбулось, а процес перерозподілу суспільно-політичної підтримки виявив сталість неоконсервативних і пропрезидентських тенденцій, хоча ліберальна опозиція наприкінці десятиліття дещо покращила позиції. Також є підстави вважати, що в досліджуваний період у США існувала виборча спільнота – “рейганівська коаліція” і про це свідчать, окрім традиційних показників географії виграних праймеріз й кількості поданих голосів на кокусах (нарадах лідерів) та загальних зборах, важливі й вельми характерні для “доби Рейгана” підрахунки за обсягом накопичених капіталів та значущістю врахованих фракціями законодавчих ініціатив кандидатів.

Стисло ретроспектива перегрупування має такий вигляд. У 1980р. помітний “зсув праворуч” громадської думки і здобуття “новими правими” значних матеріально-організаційних переваг склали підґрунтя “рейганівської коаліції”, засвідчили наявність тенденцій до “нової республіканської більшості” і започаткували підйомну фазу перегрупування. Ускладнив подальші зрушення гучний провал республіканців у середині строку (1982р.): демократична більшість в конгресі зросла на 26 місць, підтвердилась тимчасовість лоялістських настроїв в регіонах і слабкість соціальної бази рейганізму в столиці. Кампанія 1984р. була піковою позначкою у процесі створення “нової республіканської більшості” з огляду на активність рейганістів, але назаваді стали протиріччя у пропрезидентському блоці вашингтонських представників: старі принципи бюрократичного регулювання залишилися чинними, незважаючи на значне оновлення корпусу урядовців.

Далі перерозподіл політичного впливу перейшов у стадію згасання і значну роль в тому відіграв комплекс проблем, що потребували термінового законодавчого вирішення і вимагали ідеологічної поміркованості від обох сторін. У 1985–1986 рр. найпродуктивніше спрацювала передвиборча “південна стратегія”, якої вправно дотримувались демократи, перехопивши ідею “добудови рейганізму” на неоліберальних засадах і позбавивши консерваторів переваг на цьому полі. А в останні роки “консервативної декади” далися взнаки “нова фінансова політика”, розхитана нею донорська кон’юнктура, занепад позапартійних фондів та організаційних структур республіканців. Напередодні виборів 1990р. демократам вдалося остаточно нейтралізувати соціальні стовпи “рейганівської коаліції”, розколовши праворелігійний рух і розпорошивши бізнес-коаліції – “уоллстрім” і “мейнстрім”. Отже, поставши головними історичними чинниками, електоральна “південна стратегія”, розширення фінансової підтримки партій і центристська тактика республіканської адміністрації з метою утримати “робочу більшість” в конгресі до певної міри окреслили етапи міжпартійної боротьби і фази зсуву суспільно-політичних сил, що відбувався протягом досліджуваного періоду.

За результатами дослідження на захист винесено такі положення:

1. Теоретично доведене існування досі невідомого історичного феномену неоконсервативної “фінансової платформи” – виборчого угрупування, яке утворилось в період кампанії 1980 р. з найактивніших донорських прошарків і об’єдналось вдруге у 1984 р. задля підтримки позапартійної програми “Мандат на лідерство ІІ” та переобрання Р.Рейгана на другий президентський термін. Ця коаліція вкладників зміцнила систему цільового фінансування виборів, не виокремлювалась в самостійну організацію і не підтримувала ідею створення “третьої партії”.

2. Факт формування “нової республіканської більшості” в конгресі не може вважатися історико-науковим критерієм перегрупування, позаяк характеризує підсумковий результат боротьби і є наслідком, а не показником. Широкий контекст явища передбачає активізацію соціальних рушіїв, критичний стан системи представництва, зміни в балансі партійних сил і значний зсув громадської думки; усі загальні ознаки проявили себе в ході розглянутих виборчих кампаній. Разом з тим, необхідно констатувати і визначити як нову історичну закономірність, принципову неможливість цілком прореспубліканської політичної конфігурації за умов економічної стабільності в США і відсутності зовнішньої загрози для країни.

3. З’явились підстави для розвитку критичної доктрини: можна зробити уточнення щодо складу, історичних ознак і механізмів подолання кризових явищ в партійній системі й американському суспільстві. На тлі тривких соціально-політичних тенденцій перегрупування сил правомірно вважати продуктивним способом