МИКОЛАЇВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

ГАРКУША Олексій Миколайович

УДК 634.8:663.2+339.13

Стратегія відновлення і високоефективного

функціонування виноградарсько-виноробного підкомплексу АПК України в умовах ринкової економіки

Спеціальність 08.07.02 –

економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Миколаїв – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Миколаївській державній аграрній академії Міністерства аграрної політики України.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, старший науковий співробітник БУЗНІ Артемій Миколайович, Інститут винограду і вина “Магарач”, м.Ялта, учений секретар інституту

доктор економічних наук, професор ЄРМАКОВ Олександр Юхимович, Національний аграрний університет, м.Київ, професор кафедри соціології праці та підприємництва

доктор економічних наук, професор ХАРКІВСЬКИЙ Дмитро Федорович, Одеський державний аграрний університет, м.Одеса, завідувач кафедри фінансів

Провідна установа: Кримський державний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, кафедра економіки, м.Сімферополь, смт. Аграрне.

Захист дисертації відбудеться 16.05.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 38.806.01 у Миколаївській державній аграрній академії за адресою: м.Миколаїв, вул. Паризької комуни, 9, конференц-зала.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Миколаївської державної аграрної академії за адресою: м.Миколаїв, вул. Карпенка, 73.

Автореферат розісланий 12.04.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Ф.Клочан

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією з важливих складових АПК України виступає її виноградарсько-виноробний підкомплекс, основними видами продукції якого є виноград та продукти його переробки (соки, вина, коньяки, шампанське тощо), що відрізняються високою споживчою цінністю і користуються попитом у споживачів. Для успішного розвитку галузей цього підкомплексу в Україні, особливо її південних регіонах, є сприятливі грунтово-кліматичні умови і достатня забезпеченість трудовими ресурсами, що дозволяє зробити продукцію підкомплексу конкурентоспроможною не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках.

Виноградарство і виноробство мають в нашій країні багатовікову історію розвитку, свої традиції, тривалий час були найбільш доходними, пріоритетними галузями АПК, які забезпечували значні і стабільні грошові надходження не тільки виноградарським господарствам та винзаводам, а й до державного бюджету, у тому числі і валютних коштів від експорту їх продукції. Крім того, виноградарство, будучи трудомісткою галуззю, дозволяє вирішувати проблеми працевлаштування сільського населення і забезпечення більш ефективного використання малопродуктивних схилистих земель, які є малопридатними для вирощування інших сільгоспкультур. Довгий час воно, по суті, було своєрідною страховою культурою у несприятливі роки.

Однак, цілий ряд досить суттєвих помилок в аграрній політиці держави (непродумані ціновий і податковий механізми, розбалансованість фінансово-кредитної системи та ін.) у поєднанні з суворими зимами декількох останніх років призвели підкомплекс до глибокої економічної кризи, зниження його конкурентного статусу. Якщо раніше держава підтримувала господарства і регулювала ринок збуту їх продукції, то сьогодні цього немає. Сучасний внутрішній ринок не в змозі врятувати виробника, бо купівельна спроможність населення країни дуже низька, а продукція підкомплексу занадто дорога.

У результаті вказаного загальна площа виноградників країни за період з 1980 по 2000 рр. зменшилася з 247,7 до 109,6 тис. га або у 2,3 рази, тобто не забезпечувалося навіть просте відтворення виноградних плантацій. Погіршився і стан виноградних насаджень. Закладення нових виноградників через відсутність коштів зведено до мінімуму. Майже повністю втрачено розсадництво. Різко зменшилися валові збори винограду. Якщо у 1981-1985 рр. у цілому по Україні вони складали 906,2 тис. т, то у 1986-1990 рр. – 764,8, 1991-1995 рр. – 569,7, 1996-2000 рр. – 381,5 тис. т. Високодохідна раніше галузь у багатьох господарствах перетворилася на збиткову.

Занепад виноградарства, звичайно ж, негативно відобразився на обсягах і ефективності виробництва виноробної продукції. Так, об'єм виготовленого у країні виноградного вина за 20 останніх років зменшився з 54,6 млн.дал (у 1980 р.) до 9,4 млн.дал (у 2000 р.), тобто у 5,8 разів. Маючи чудові природно-кліматичні умови для розвитку виноградарства та виноробства, Україна нині перетворилася в імпортера виноматеріалів, коньячних спиртів та вин.

Все вказане свідчить про необхідність найскорішого відродження виноградарсько-виноробного підкомплексу. А це потребує термінових і радикальних заходів. Адже саме виноградарство і виноробство за умови їх належної підтримки є здатними значно прискорити вихід країни з економічної кризи.

Слід визнати, що проблему забезпечення ефективного розвитку виноградарства і виноробства досліджувало у своїх працях ряд вчених, серед яких А.М.Авидзба, А.М.Бузні, С.Ю.Дженєєв, О.П.Дикань, В.І.Іванченко, В.В.Козенко, В.Т.Косюра, О.Д.Лянной, І.Г.Матчина, М.В.Мелконян, Ю.М.Новіков, М.О.Пелях, В.О.Рибінцев, М.С.Сачаво, В.Є.Таїров, В.О.Фуркевич, Р.П.Хачатурян, І.І.Червен, О.Ф.Чернявський, Є.П. Шольц-Куліков та ін. Проте значна частина пов'язаних з функціонуванням підкомплексу питань, на жаль, залишається невирішеною і потребує подальшого всебічного вивчення, теоретичного осмислення, методологічного обґрунтування і практичного втілення. Підкомплексу необхідна система концептуальних і стратегічних заходів щодо його відновлення і подальшого ефективного розвитку в умовах ринкової економіки. Все це у сукупності визначило вибір теми даного дисертаційного дослідження, в якому вказані проблеми знаходяться у центрі уваги.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження входить до плану науково-дослідної роботи кафедри організації виробництва та агробізнесу Миколаївської державної аграрної академії з проблеми “Організація інтенсивного виробництва у продуктових підкомплексах АПК”. Вона також включена в науково-технічну програму УААН на 2001-2005 роки “Трансформування організаційно-економічних відносин до соціально-орієнтованих ринкових умов в АПК”, в якій здобувач досліджував процеси трансформації сфери економіки у виноградарсько-виноробному виробництві.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка концепції та обґрунтування системи стратегічних заходів щодо відновлення і забезпечення високоефективного розвитку виноградарсько-виноробного підкомплексу України.

Вказана мета зумовила вирішення наступних задач: *

уточнення складу виноградарсько-виноробного підкомплексу АПК і узагальнення ретроспективи його розвитку;*

удосконалення методики оцінки і системний аналіз економічної ефективності функціонування підкомплексу;*

розробка і обґрунтування концепції та стратегічних заходів подальшого високоефективного розвитку підкомплексу;*

обґрунтування пріоритетних напрямів реформування підприємств з виробництва і переробки винограду, розвитку їх економічних відносин;*

дослідження теорії і практики інтеграційних процесів та вибір найбільш ефективних форм агропромислових структур;*

визначення системи заходів, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування ринку винограду і продуктів його переробки.

Предмет і об'єкт дисертаційного дослідження. Предметом дослідження є вивчення складу, ретроспективи, сучасного стану і перспектив розвитку виноградарства і виноробства. Об'єкт дослідження – виноградарсько-виноробний підкомплекс АПК України в цілому і її регіонів, а також окремих адміністративних районів, агропромислові формування і підприємства.

Методологія дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, основні положення сучасної економічної теорії, загальноекономічні принципи і методи системного підходу до аналізу розвитку продуктових підкомплексів АПК, наукові розробки вітчизняних і зарубіжних вчених щодо методичних підходів до вивчення проблем розвитку виноградарства та виноробства, відповідні положення законодавчих і нормативних актів України. У процесі дослідження застосовувалися такі методи як абстрактно-логічний, історико-економічний, монографічний, розрахунково-конструктивний, індексний, графічний, статистичних групувань, кореляційно-регресійний та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукову новизну дослідження становить сукупність теоретико-методологічних і практичних результатів, які розвивають і поглиблюють наукові засади ефективного функціонування виноградарсько-виноробного підкомплексу в умовах трансформації відносин власності і господарювання. Основними з них є наступні: *

узагальнення складу та вивчення ретроспективи управління і розвитку виноградарсько-виноробного підкомплексу АПК України; *

удосконалення системи організаційних і економічних механізмів формування ринкового середовища з урахуванням регіональних особливостей;*

узагальнення системи показників ефективності виробництва винограду і винопродукції та функціонування агропромислових формувань;*

розробка методики розрахунку розмірів прибутку і рентабельності продукції підкомплексу (у зв'язку зі зміною порядку обліку і річної звітності), а також показників ефективності виноградарства в інтегрованих формуваннях;*

методика розподілу бюджетних коштів між виноградарством і садівництвом виробничих формувань концерну “Укрсадвинпром” і корпорації “Укрвинпром”;*

методологічні підходи до визначення закупівельних і трансфертних цін на виноград різних ампелографічних сортів;*

уточнення методики обчислення і розподілу одержаних винзаводами надприбутків між партнерами підкомплексу;*

комплексне, всебічне охоплення проблем розвитку підкомплексу з розробкою цілісної системи концептуальних положень і стратегічних заходів щодо його високоефективного функціонування.

Практичне значення одержаних результатів. Всі розглянуті в дисертації питання є практично спрямованими. Найбільшу ж цінність для практики виноградарсько-виноробного підкомплексу мають наступні розробки:*

пропозиції щодо призупинення скорочення обсягів продукції підкомплексу, удосконалення оподаткування і фінансування його виробничих структур, ціноутворення та законодавчо-нормативної бази;*

порядок розподілу бюджетних коштів, що виділяються виробничим формуванням підкомплексу на розвиток виноградарства і садівництва, між цими двома галузями;*

методичні підходи до розрахунку закупівельних і трансфертних цін на виноград та розцінок оплати праці виноградарів за 1 ц вирощеного ними урожаю базових кондицій;*

методика розподілу одержаних винзаводами надприбутків між партнерами підкомплексу;*

проект закладки виноградників в історичній мікрозоні Миколаївської області – с.Володимирівка Казанківського району, впровадження якого дозволить щорічно одержувати з кожного гектара насаджень по 3748,5 грн. прибутку.

Розроблені дисертантом методологічні підходи і рекомендації представляють інтерес практично для всіх виноградарсько-виноробних регіонів України і господарств цього профілю. Тому вони прийняті Міністерством аграрної політики України для впровадження у практику підприємств і об'єднань виноградарсько-виноробного підкомплексу. Пропозиції автора враховуються і Комітетом з аграрної політики і земельних відносин Верховної Ради України при розробці законодавчих та нормативних актів, якими здійснюється регулювання розвитку виноградарства і виноробства (у тому числі і Закону “Про вино”).

Здобувач брав активну участь у розробці Програми розвитку виноградарства Миколаївської області на період до 2004 р. Впровадження у практику викладеної у роботі системи заходів сприятиме відновленню і ефективному функціонуванню виноградарсько-виноробного підкомплексу країни. Розробки дисертанта можуть використовуватися у навчальному процесі вищих і середніх спеціальних учбових закладів при викладанні економічних дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Одержані наукові результати є особистими розробками автора. З 23 основних наукових публікацій дисертанта 20 – самостійні. Наукові праці, видані у співавторстві, використані у дисертації в частині, яка належить особисто здобувачу.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретико-методологічні результати та практичні розробки дисертації доповідалися автором на міжнародних, загальнодержавних та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, нарадах, курсах підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів АПК. Серед них: *

міжнародні науково-практичні конференції: “Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання (17-18 травня 2001 р., м. Харків)”, “Реформування сільського господарства: підсумки, проблеми, перспективи (29-30 листопада 2001 р., м.Миколаїв)”, “Механізм господарювання і економічна динаміка в АПК (25-26 вересня 2001 р., м. Харків)”, “Механізм господарювання та економічного зростання в АПК: стан, проблеми, перспективи (18-19 жовтня 2001 р., м.Київ)”;*

загальноукраїнські науково-практичні форуми: Треті збори Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників (29-30 березня 2001 р., м.Київ), “Соціально-екологічні проблеми природокористування та екології (10-12 жовтня 2001 р., м.Миколаїв)”;*

регіональні науково-практичні конференції у Миколаївській державній аграрній академії (26-27 квітня 2000 р., 25-26 квітня 2001 р., м.Миколаїв).

Пропозиції здобувача апробовувалися також у Міністерстві аграрної політики, Комітеті з аграрної політики і земельних відносин Верховної Ради України, корпорації “Миколаївсадвинпром” при підготовці різноманітних рішень і документів, а також у навчальному процесі у Миколаївській державній аграрній академії.

Публікації. Основні результати дисертаційної роботи опубліковані в одноосібній монографії (15,3 ум. др.арк.), 2 колективних монографіях і 20 статтях у фахових економічних виданнях. Загальний обсяг особистих праць – 25,1 ум.др.арк.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, 6-ти розділів, висновків, списку використаних джерел (який включає 246 найменувань) і додатків. Дисертація викладена на 346 сторінках комп'ютерного тексту, містить 67 таблиць, 12 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі “Виноградарсько-виноробний підкомплекс АПК: основні складові і ретроспектива розвитку” розглянуто сутність, значення та історичні аспекти розвитку підкомплексу, трансформація його складу і управління, розвиток і сучасний стан виноградарства та виноробства.

Серед продуктових підкомплексів АПК важливе місце займає виноградарсько-виноробний. Він є сукупністю задіяних у виробництві винограду і продуктів його переробки технологічно та економічно пов'язаних вертикально інтегрованих структур. АПК ж в цілому представляє собою сукупність сільського господарства і пов'язаних з ним галузей економіки, виділених у 4 сфери (І-виготовлення засобів виробництва для АПК; ІІ – безпосередньо сільське господарство; ІІІ – галузі, що займаються доведенням аграрної продукції і продуктів її переробки до споживача; ІV – інфраструктура), діяльність яких підпорядкована єдиній кінцевій меті – найбільш повному задоволенню потреб населення в продуктах харчування та інших товарах, що виробляються з аграрної сировини.

Виноградарство та виноробство зародились в Україні більш ніж 3 тис. років тому (це стосується насамперед Криму, нинішніх причорноморських областей, пониззя Дніпра). Але найбільший розвиток вони одержали починаючи з другої половини ХІХ століття із заснуванням у Криму відповідних наукових установ. Особливо вагомий внесок у становлення цих галузей зробили Г.Потьомкін, М.Воронцов, К.Тардан, П.Пакен, Г.Христофоров, Л.Голіцин, А.Соломонов, С.Охріменко, М.Ховренко, В.Таїров та ін.

Добродійна політика в області виноградарства та виноробства здійснювалася і за радянських часів. У результаті у 1940 р. Україна мала 103,2 тис. га виноградників. У воєнні роки вони були майже зруйновані, і відродити довоєнний рівень вдалося лише у 1955 році. В подальшому спостерігалося інтенсивне нарощування потенціалу підкомплексу, “пік” якого було досягнуто у 1960 році, коли площа виноградників становила 397 тис. га. Починаючи ж з 1961 р. в Україні відбувалося поступове скорочення площ насаджень. У результаті у 1990 р. вони були у 2,3 рази меншими, ніж у 1960 р.

Занепад виноградарства та виноробства продовжувався і у 90-ті роки. Головна його причина – непродумане здійснення ринкових перетворень. У результаті загальна площа виноградних насаджень України у 2000 р. становила лише 109,6 тис.га. Скоротилася при цьому (до 400) кількість господарств, що займаються цією галуззю, помітно зменшилося і число винзаводів. Для сучасного виноградарсько-виноробного підкомплексу характерними є старіння матеріально-технічної бази виноградарських господарств і виноробних заводів, неможливість її оновлення (у зв'язку з погіршенням фінансового стану підприємств), незавершеність процесів реформування АПК та ін.

Починаючи з 1922 р. в Україні поступово здійснювалася централізація зусиль виноградарів та виноробів шляхом створення спеціалізованих управлінських формувань – від Укрсадвинтресту та Укрвино, Головплодвинпрому, Укрсадвинпрому до Держкомітету з питань садівництва, виноградарства та виноробної промисловості. У 2000 році замість останнього було створено дві нові управлінські структури – концерн “Укрсадвинпром” і корпорація “Укрвинпром”, що призвело до суперечок між ними та складнощів в одержанні коштів від виноробства на розвиток виноградарства. Це відбилося на конкурентному статусі підкомпклексу, ускладнило розробку єдиної стратегії його розвитку. Тому доцільно було б знову об'єднати ці дві структури. Вказану процедуру необхідно зробити і на рівні Кримського і Одеського регіональних підкомплексів, де існує ще більша роздрібненість. Для того, щоб при такому поєднанні не уражались інтереси виноградарства на користь садівництва, є сенс у використанні запропонованої нами в роботі методики розподілу бюджетних коштів між цими двома галузями.

Україна є однією з держав світу, що мають порівняно розвинуте виноградарство. За площею виноградних насаджень серед європейських країн вона займає 7-е місце, а в СНД – 2-е. Ця галузь тривалий час належала до числа найбільш доходних і грала досить помітну роль в економіці України. Але в останні роки вона втратила свій потенціал і нині практично знаходиться у занепаді. Так, за період з 1980 по 2000 рр. загальна площа виноградників скоротилася у 2,3 рази, у тому числі плодоносних – у 1,7 рази, а молодих – у 7,3 рази. Така закономірність пов'язана з різким зменшенням обсягів закладення виноградних насаджень останнім часом. В результаті у 2000 р. на частку молодих виноградників в цілому по Україні припадало лише 9,3% загальної площі насаджень цього виду, що свідчить про катастрофічний стан галузі. Проведені нами дослідження показали, що якщо вказана тенденція скорочення площ плодоносних виноградників зберігатиметься і в майбутньому, то у 2036 р. Україна не буде мати жодного їх гектару. В окремих же її виноградарських регіонах стан справ у цьому питанні є ще гіршим. Наприклад, у Миколаївській області повна втрата плодоносних площ може статися вже у 2028 році.

Основними причинами вказаного є збільшення повторності суворих зим, розпоширення найбільш небезпечних хвороб і шкідників виноградників, дефіцитність і дорожнеча препаратів для боротьби з ними, збільшення податкового тиску, різке скорочення бюджетних субсидій, довготривалий термін окупності вкладених в галузь коштів (що робить її непривабливою для інвесторів) та ін.

Провідними виноградарськими регіонами України є Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області, що належать до її Причорномор'я, а також Закарпатська і Запорізька області. На жаль, практично у всіх них в останні два десятиріччя відбувалося вельми суттєве скорочення як загальної, так і плодоносної площі виноградників. Особливо великим воно було у Запорізькій та Херсонській областях. Що стосується молодих насаджень, то їх зменшення найбільшою мірою (у 14,9 рази) спостерігалося у Криму, який має для розвитку виноградарства кращі природно-економічні умови і багатий історичний досвід. При нормі щорічної посадки виноградників в країні 7,7 тис.га фактично в середньому за 1996-2000 рр. закладалося лише трохи більше 1 тис. га.

Поступове зменшення площ виноградників і зниження їх урожайності негативно відобразилися на обсягах виробництва продукції (табл.1). В середньому за 1996-2000 рр. у порівнянні з 1981-1985 рр. загальний збір урожаю винограду в Україні скоротився у 2,4 рази. Серед виноградарських регіонів країни за розміром валового збору винограду на першому місці знаходиться Одеська область, на другому – АР Крим, на третьому – Миколаївська область. Але частка Причорномор'я по цьому показнику, на жаль, зменшується.

Негативні зміни, що відбуваються у виноградарстві в останні роки, від'ємно впливають на показники його місця в економіці сільського господарства, про що свідчить зниження питомої ваги галузі в площі аграрних земель і грошовій виручці від сільського господарства (як по країні в цілому, так і в більшості її регіонів).

Занепад сировинної бази призвів до кризового стану у виноробній промисловості країни. Хоча в останні 5 років потужності винзаводів і зростали, але ступінь їх використання поступово зменшувався і ставав все більш низьким. Наприклад, у 1999 р. потужності заводів по випуску виноградного вина були завантажені лише на 14,7%, коньяку – 63,1%, шампанського – 61,0%.

У 2000 р. із загальної кількості підприємств виноробної галузі України (256) 70% знаходились у Причорноморському регіоні. Тут зосереджено 81,3% (13 із 16-ти) коньячних і третина (4 із 12-ти) шампанських заводів. Але, на жаль, потужності підприємств регіону використовуються вкрай недостатньо. Особливо це стосується заводів по випуску виноградного вина. По деяких з них він становить навіть 2-4%, що викликає велику занепокоєність.

Із спеціалізованих регіональних виноградарсько-виноробних формувань України найбільшим за обсягами переробки винограду і випуску винопродукції є Кримрадгоспвинпром. На другому місці знаходиться Одесавинпром, на третьому – Миколаївсадвинпром. Із загальнодержавних структур найбільшою у 2000 р. була корпорація “Укрвинпром”, на частку якої припадало 41,8% переробленого винограду і 43,3% виготовлених виноматеріалів.

За період з 1980 по 1998 роки в Україні спостерігалося поступове зменшення об'ємів виробництва вина, і лише у 1999 і 2000 рр. досягнуто деяке їх збільшення. Але все ж таки вони у 5,4 рази були меншими, ніж у 1983 році. Якщо у 80-ті роки за показниками виробленого на душу населення вина Україна досягла рівня розвинутих країн світу, то нині вона відстає від них, до того ж дуже суттєво.

Обсяги випуску шампанського в останні 20 років відрізняються порівняною стабільністю. Більш того, у 2000 році його було виготовлено на 5,6% більше, ніж у 1980 р. В останні роки позитивні зміни відбулися і в об'ємах виробництва коньяків, які у 2000 р. перевищували рівні: 1980 р. – на третину, 1985 р. – вдвічі, 1990 р. – майже у 1,5 рази, а 1995 р. – у 2,7 рази.

У динаміці по 4-х п'ятирічних періодах, як видно з рис.1, у країні спостерігається стабільне зменшення об'ємів виробництва вина. По коньяку така закономірність мала місце протягом перших трьох п'ятиріч, а в останньому його випуск зріс настільки, що навіть перевищив на 6,1% рівень 1981-1985 рр. Позитивні зрушення (у ІІІ і ІV періодах) мали місце і в обсягах виробництва шампанського. Але, на жаль, їх ріст було досягнуто не за рахунок виноградарських, а зовсім інших (Київської та Харківської) областей.

Основними причинами кризового стану виноробної галузі насамперед є незавантаженість заводів сировиною, їх застаріла матеріально-технічна база, відсутність інвестицій для її модернізації, порушення цінового паритету, недосконалість податково-кредитної системи, труднощі з реалізацією готової продукції та ін. У зв'язку з цим багато заводів вимушені здійснювати перепрофілювання своєї діяльності на випуск безалкогольних напоїв, горілки, іншої продукції і навіть припиняти виробництво.

Рис.1. Динаміка об'ємів виробництва вина виноградного,

коньяку і шампанського в Україні

У другому розділі “Оцінка ефективності функціонування виноградарсько-виноробного підкомплексу та концепція його подальшого розвитку” висвітлено методологічні підходи до оцінки економічної ефективності функціонування підкомплексу, зроблено її аналіз і запропонована концепція забезпечення високоефективного розвитку виноградарства та виноробства.

Для оцінки економічної ефективності виноградарства, виноробства і підкомплексу в цілому слід використовувати систему показників. По винограду вона включає урожайність (в центнерах винограду і декалітрах винопродукції), його якісні характеристики, трудомісткість і собівартість 1 ц, окупність затрат, середню реалізаційну ціну 1 ц, прибуток на 1 ц і 1 га, рівень рентабельності та рентабельність продаж. Всі показники економічної ефективності галузі необхідно обчислювати по насадженнях у плодоносному віці.

У зв'язку зі зміною у 2000 р. порядку обліку та річної звітності для забезпечення більш об'єктивної оцінки прибутку і рентабельності по винограду, інших видах сільськогосподарської та промислової продукції їх необхідно обчислювати за запропонованою у дисертації методикою. Суттєві корективи (згідно з викладеними у роботі підходами) слід внести і у порядок розрахунку показників ефективності виноградарства по підприємствах, які мають власні винзаводи і не відображають свій використаний для переробки виноград у формі №7-АПК річного звіту. У майбутньому такий виноград доцільно приймати на переробку таким же чином, як і проданий у свіжому вигляді, що і робилося раніше.

Економічну ефективність виноробства слід оцінювати за наступними показниками: вихід товарної винопродукції на 1 працівника, 1 людино-годину, 1 грн. матеріально-грошових витрат, вартості виробничих засобів і капітальних вкладень; вихід сусла, виноматеріалів і вин з 1 т винограду; витрати сировини та інших матеріальних ресурсів на виробництво 1 дал винопродукції; показники її якості; собівартість 1 дал продукції; прибуток на 1 дал і 1 грн. вартості ресурсів; рівень рентабельності; рентабельність продаж. Для більш точної оцінки ефективності виноградарства і виноробства фактичні її показники доцільно порівнювати з нормативними їх рівнями, розрахованими для конкретних умов.

Узагальнюючими показниками економічної ефективності виробництва є: по винограду і винопродукції – рівень рентабельності (або рентабельність продаж) та прибуток з 1 га виноградників і на 1 декалітр винопродукції; в цілому по підприємствах, інших виробничих формуваннях – вказані види рентабельності, а також загальна рентабельність і рентабельність інвестицій. Для забезпечення належної порівняльності показників рентабельності по сільському господарству та промисловості їх необхідно визначати з урахуванням вартості землі.

При оцінці ефективності функціонування агропромислових формувань поряд з показниками, що характеризують ефективність їх аграрного і промислового виробництв окремо, необхідно використовувати і такі, що забезпечують узагальнену оцінку їх сукупної діяльності. Остання може бути визначена за викладеною у роботі методикою, яка дозволяє виключити подвійне врахування частини їх продукції.

Наведені у табл.2 дані показують, що в динаміці по 5-річних періодах в Україні простежується тенденція поступового зниження урожайності насаджень – з 48,1 ц/га в середньому за 1981-1985 рр. до 26,0 ц/га у 1996-2000 рр. Така закономірність склалася практично у всіх її виноградарських регіонах, але найбільший спад мав місце в Криму та на Херсонщині. У цілому рівень урожайності виноградників в останні роки є вкрай низьким, що, як свідчить досвід провідних країн світу (середня урожайність в яких перевищує 90 ц/га), економічно невигідно.

Основними причинами низької урожайності є помилки у розміщенні виноградників по регіонах і окремих ділянках господарств, великий рівень зрідженості плантацій, недосконалий сортовий склад насаджень, недостатня увага до клонової і фітосанітарної селекції, низький рівень догляду за виноградниками, неповний набір сільгосптехніки і її недосконалість тощо.

Як показало проведене нами за даними 1980-2000 рр. вирівнювання середньої урожайності виноградників за лінією тренда її середнє щорічне зменшення становить по Україні близько 1,5 ц/га. При дослідженні ж її зміни за поліномом 6-го ступеня встановлено, що при збереженні виявлених при цьому тенденцій урожайність виноградних насаджень країни у 2005 р. дорівнюватиме 17,4 ц/га, у 2010 р. – 10,0 ц/га, у 2015 р. – 2,7 ц/га.

За період з 1996 по 1997 рр. в Україні спостерігалось суттєве зниження економічної ефективності виробництва винограду, починаючи ж з 1998 р. відбувалось її підвищення. Але, незважаючи на це, кількість збиткових виноградарських господарств і їх частка у загальному числі підприємств цього профілю залишаються великими.

З виноградарських регіонів України найвищий рівень економічної ефективності ведення галузі в середньому за 1999-2000 рр. забезпечили Херсонська і Миколаївська області, а також АР Крим (табл.3). Але і в них прибутковість галузі знаходилася на рівні, недостатньому для того, щоб господарства могли самостійно закладати і вирощувати молоді виноградні насадження.

З адміністративних районів Миколаївської області найвищого рівня ефективності виноградарства в останні роки (за більшістю показників) досягли Миколаївський, Очаківський і Березанський. При цьому практично у всіх районах (крім Жовтневого) намітилася тенденція до його підвищення. З господарств провідного виноградарського району області – Очаківського, найбільш ефективно ця галузь розвивалась у СЗАТ “Ольвія”, СВК “Лиманський” і СГЗАТ ім. Ольшанців. Найнижчою ж вона була в акціонерних товариствах “Чорноморське” і “Дніпро”, де було одержано суттєві збитки.

Проведений по провідних виноградарсько-виноробних об'єднаннях України аналіз показав, що сама висока ефективність виноградарства у 1998-2000 рр. мала місце у Миколаївсадвинпромі, а найнижча – у Кримрадгоспвинпромі, до складу якого не входять такі високоефективні формування як НВ АО “Масандра”, агрофірма “Золота балка” та деякі інші міцні підприємства кримського регіону.

Економічна ефективність виробництва виноградних виноматеріалів у спеціалізованих об'єднаннях “Кримрадгоспвинпром” і “Миколаївсадвинпром” за більшістю показників у 2000 р. була вищою, ніж за 2 попередні роки. В останні роки доходність виробництва виноматеріалів та вин на більшості підприємств Миколаївсадвинпрому підвищилась, але значною мірою це пов'язано зі зміною порядку обчислення прибутку від реалізації продукції у 2000 р., який завищує його розмір. На жаль, стабільності у розвитку виноробства немає.

Оскільки, як показали дослідження, виготовлення виноградних вин відрізняється більш високою рентабельністю, ніж виноматеріалів, економічно доцільним є налагодження ліній розливу винопродукції безпосередньо у виноградарсько-виноробних регіонах.

Основні концептуальні положення виведення виноградарсько-виноробного підкомплексу з кризового стану викладено у роботі. Вихідним з них є те, що в Україні у найближчі роки доцільно закласти значні площі виноградних насаджень. Згідно з розробленим проектом, наприклад, на Миколаївщині тільки за 2002-2004 рр. слід посадити 2069 га виноградників (що потребує 108,4 млн. грн. капіталовкладень), на Одещині – 6707 га, на Херсонщині – 2398 га. Реалізація передбачених концепцією заходів дозволить не тільки забезпечити внутрішні потреби країни, а й зробити її потужним експортером винограду, вин, коньяків, шампанського.

Третій розділ “Стратегія створення високоефективного виноградарства на основі інтенсифікації виробництва” включає заходи щодо раціонального розміщення і оптимальної концентрації виноградних насаджень, удосконалення сортової спеціалізації, ефективного розвитку розсадництва, покращення матеріально-технічної бази галузі, організації вирощування і зберігання винограду.

У забезпеченні високоефективного розвитку виноградарства важлива роль належить оптимальному розміщенню насаджень по регіонах, окремих господарствах і ділянках з урахуванням їх природних і економічних особливостей. Основні площі виноградників України необхідно зосередити в Причорномор'ї. При цьому головний упор слід робити на закладку насаджень в неукривних зонах. В укривних і напівукривних регіонах доцільно саджати морозостійкі, насамперед європейські сорти.

Нові виноградні насадження слід зосереджувати в районах, де ця галузь відрізняється стабільністю розвитку, забезпечує високу якість та порівняно низьку собівартість продукції і є конкурентоспроможною. Наприклад, у Криму – це Кіровський, Бахчисарайський, Ленінський, Сімферопольський, Сакський райони, Севастопольська зона, в Миколаївській області – Очаківський, Березанський і Миколаївський райони, в Одеській – Білгород-Дністровський, Саратський, Тарутинський та Болградський райони, в Херсонській – Білозерський, Бериславський і Цюрюпинський райони.

Галузь необхідно розвивати і в історичних виноградарсько-виноробних мікрозонах інших адміністративних районів. Наприклад, в Миколаївській області це АТ “Зелений гай” Вознесенського району, радгосп “Виноградна долина” – Веселинівського, АТ “Виноградне” – Баштанського, Володимирівська мікрозона Казанківського району. Впровадження розробленого за нашою участю проекту закладення нових виноградників у Володимирівці дозволить з кожного їх гектару одержувати щорічно 3748,5 грн. прибутку при рівні рентабельності у 128,6%. Потребує відродження і виноградарство господарств Прилиманської зони Херсонської області.

Найбільші площі виноградних насаджень у перспективі доцільно концентрувати в найкращих для розвитку цієї галузі мікрозонах, де одержують продукцію найвищої категорії якості – вина контрольованих за походженням найменувань. Водночас повністю слід виключити з числа виноградарських зон ті з них, де насадження періодично вимерзають. Майбутнє – за спеціалізованими, порівняно крупними міцними виноградарськими господарствами, здатними забезпечити високоприбуткове вирощування значних валових зборів винограду, яким слід надавати першочергову фінансову підтримку з держбюджету.

В середині кожного виноградарського регіону доцільно визначити спеціалізовані на виготовлені конкретних видів виноробної продукції (ігристих, червоних столових, десертних марочних тощо) райони. При розміщенні виноградників насамперед слід орієнтуватися на використання схилистих, менш родючих земель, які є непридатними для ефективного вирощування інших, більш вимогливих до ґрунтів і рельєфу сільгоспкультур. При цьому необхідно враховувати біологічні особливості кожного ампелографічного сорту, ґрунтові умови ділянок, можливість застосування засобів механізації і проведення агротехнічних робіт тощо. При цьому необхідно зберегти унікальні виноградарсько-виноробні зони південного узбережжя Криму (які зараз інтенсивно забудовуються) та деяких інших виноградарських регіонів країни.

По кожному ампелографічному сорту необхідно розробити “екологічний паспорт” за типом виготовлюваного з нього вина, що дозволить обґрунтовано розмістити його по території. Поряд з природними умовами при розміщенні виноградників слід враховувати і такі фактори, як наявність робочої сили, близькість виноробних заводів та сховищ для зберігання свіжого винограду тощо. Для забезпечення науково обґрунтованого розміщення виноградників в Україні доцільно створити відповідний банк даних про її насадження.

У справі виведення виноградарства країни з кризового стану важливе місце належить удосконаленню сортового складу виноградних насаджень. Обрані на перспективу у кожному регіоні і господарстві сорти повинні відрізнятися достатнім рівнем урожайності, високими якісними характеристиками, добре сполучатися між собою за строками дозрівання ягід, найкращим чином відповідати місцевим умовам і спеціалізації виноробства, бути придатними для механізованого вирощування, забезпечувати одержання стабільно високих доходів.

Як показав аналіз, в останні роки відбувається деяке зменшення частки сортів технічної групи і збільшення – столової. Між тим, в силу цілого ряду причин (втрата традиційних ринків збуту, зниження купівельної спроможності населення, диспаритет цін на ресурси і виноград, висока зрідженість насаджень, низька якість посадкового матеріалу, прорахунки у підборі сортів тощо) столовими сортами займатися стало менш вигідним. Уявлення про розподіл площ столових і технічних сортів по виноградницьким регіонам України надає табл.4.

З технічних сортів провідну роль у посадках грають Ркацителі і Аліготе (на їх частку за переписом 1998 р. припадало більше 50% всіх насаджень цієї групи). Далі йдуть Совіньон, Каберне Совіньон, Сухолиманський білий, Фетяска, група Піно, Рислінг рейнський. Викликає занепокоєння мала питома вага червоних сортів (Каберне Совіньон, Мерло, Сапераві, Бастардо магарачський та ін.) та високоякісних білих (Шардоне, групи Піно і Мускатів, Рислінг рейнський, Трамінер), які є найкращими для виготовлення марочних столових та ігристих вин. В майбутньому їх частку в посадках слід значно збільшити. Вимагають розширення і площі ранніх та ранньо-середніх технічних сортів, які зараз займають у посадках незначну питому вагу.

З столових сортів найбільше поширення одержали Молдова, Ранній Магарача і Мускати, частка яких складає майже половину насаджень цієї групи. Хоча в цілому структура площ столових сортів є більш досконалою (за наявністю високоякісних сортів), ніж технічних, але і в ній відчувається гостра нестача ранніх сортів. Між тим, на їх частку повинно припадати 40-45% всіх насаджень цієї групи. Мало в посадках і сортів нової селекції (і особливо – безнасінневих), площі під якими в майбутньому доцільно розширити.

Належне місце повинні зайняти у виноградних насадженнях України і високопродуктивні клони нових європейських сортів, а також так звані комплексно-стійкі сорти, що забезпечують одержання стабільних урожаїв навіть у самі найнесприятливіші роки і більш високу рентабельність при порівняно добрій якості продукції (як для споживання у свіжому виді, так і для виготовлення міцних десертних та ординарних вин). Нині на сорти цієї групи припадає лише декілька відсотків загальної площі виноградників. Між тим, в зонах ризикового виноградарства під них доцільно відводити 25-30%, а в окремих регіонах – і до половини насаджень, диференціюючи їх частку по регіонах з урахуванням особливостей кожного з них. Класичні європейські сорти слід вирощувати в тих районах і мікрозонах, де одержуються кондиційні, порівняно високі урожаї винограду, прийнятні для виробництва найбільш якісних марочних вин, коньяків і шампанського.

Враховуючи негативний вплив гібридів-прямих виробників на здоров'я людей, їх вирощування в Україні доцільно заборонити. Ізабельні ж сорти поки що (в умовах гострої нестачі у господарств коштів для закладання дорогих нових насаджень) необхідно зберегти. Перш за все це стосується Миколаївської та Одеської областей, для яких вони є традиційними і виготовлені з них вина користуються попитом населення.

В якості перспективних сортів кожне господарство повинно обирати обмежену кількість найбільш ефективних з них. Оптимальне число технічних сортів – 4-6 (з виділенням з них 2-3-х провідних), кількість же столових сортів визначається спеціалізацією підприємства (від 3-4-х для господарств, що займаються переважно вирощуванням і переробкою технічного винограду, до 6-8 – для тих, які спеціалізуються на столовому виноградарстві). Контроль за правильністю вибору кожним господарством сортів повинен здійснюватися регіональними науковими центрами (як це робиться у Франції, інших країнах ЄЕС).

Успішний розвиток виноградарства є неможливим без відродження та ефективного ведення розсадництва. В останні роки в країні склалася негативна тенденція до скорочення виробництва виноградних саджанців. Кількість розсадницьких господарств зменшилась у 10 разів (з 80 до 8), розсадницька база майже знищена. Вирощування виноградного посадкового матеріалу за 10 років скоротилося майже в 11 разів. Позитивним моментом є лише деяке збільшення їх виробництва у 2000 р., але і в ньому було вирощено тільки 1/5 загальної потреби в саджанцях.

Для забезпечення своєчасності розрахунків господарств за придбаний у розсадників посадковий матеріал це питання необхідно поставити під контроль Укрсадвинпрому і Укрвинпрому. Розсадники доцільно концентрувати в обмеженій кількості найбільш міцних господарств, що мають досвід ведення цієї галузі. До них належать: у Херсонській області – радгосп-агрофірма “Білозерський”, у Миколаївській – радгосп “Інгулецький”, в Одеській – декілька господарств Болградського району, в Криму – господарства Бахчисарайського району, а також “Масандра” і “Коктебель”. Їм слід надати статус підприємств з державною підтримкою. На базі радгоспу-агрофірми “Білозерський” є сенс створити Національний центр з розмноження сертифікованого клонового садивного матеріалу. Слід розширити практику закріплення площ розсадників за окремими працівниками галузі і здійснювати відповідне їх преміювання за досягнуті результати роботи. Доцільно зменшити обсяги придбання саджанців за кордоном, бо Україна в змозі забезпечити себе власним високоякісним, клоновим здоровим посадковим матеріалом. На основі високопродуктивних безвірусних клонів потрібно створити власні маточники прищепних і підщепних лоз.

Важливу роль покликано зіграти впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій, насамперед – закладання насаджень нестратифікованими щепленнями, а також проведення щеплень безпосередньо в зоні вузла-живця. Доцільно створити незалежну державну структуру контролю за виробництвом і реалізацією садивного матеріалу вищих категорій якості, сформувати відповідну законодавчу базу розвитку розсадництва.

Основний упор при відродженні виноградарства слід робити на реконструкцію існуючих насаджень, які є зараз дуже зрідженими. Водночас, по мірі надходження коштів, доцільно розкорчовувати старі малопродуктивні виноградники і закладати на їх місці нові, розраховані на використання прогресивних ресурсозберігаючих технологій. Розширення площ насамперед слід здійснювати в економічно міцних господарствах з досвідом ведення цієї галузі.

Важливим фактором підйому виноградарства є підвищення рівня механізації в галузі. Для цього в Україні доцільно налагодити випуск необхідних для вирощування винограду машин та їх комплексів – насамперед енергозберігаючих і, перш за все, комбінованих. Враховуючи нестачу у господарств техніки, є сенс у використанні ними послуг машинно-технологічних станцій і мехзагонів (насамперед – по розкорчовуванню старих насаджень і підйому плантажа під нові посадки).

Не слід допускати надмірного спрощення технології вирощування винограду. Для досягнення належного ефекту необхідно комплексне застосування всіх, без виключення, агроприйомів. Перевагу треба віддавати ресурсозберігаючим технологіям, у тому числі перещеплюванню існуючих насаджень низькопродуктивних і неякісних сортів. Технології вирощування винограду повинні диференціюватись з урахуванням його належності до того чи іншого ампелографічного сорту і напрямку використання урожаю. В майбутньому перевагу слід надавати ущільненим