НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ

ГРИШИНА ОЛЕНА СЕРГІЇВНА

УДК 336.531.2

БАНКІВСЬКЕ ФІНАНСУВАННЯ ТА

РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

08.04.01 – фінанси, грошовий обіг і кредит

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ–2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському державному економічному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник | доктор економічних наук, професор

Редькін Олександр Семенович,

Одеський державний економічний

університет, професор кафедри менеджменту.

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

Мороз Анатолій Миколайович,

Київський національний економічний

університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри банківської справи;

кандидат економічних наук

Андрійчук Василь Матвійович,

Національний банк України, заступник

начальника управління грошової і банківської статистики.

Провідна установа | Науково-дослідний фінансовий інститут при Міністерстві фінансів України,

відділ фінансових ресурсів держави, м. Київ.

Захист відбудеться “17” квітня 2002 року о 14 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 Інституту економічного прогнозування НАН України за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економічного прогнозування НАН України, 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий “16” березня 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Левчук Н.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Наукове дослідження присвячено розгляду шляхів активізації, регулю-вання та банківського фінансування інвестиційної сфери Укра-їни на суча-сному етапі, враховуючи світовий досвід макро- та мікроекономічного ре-гулювання інвестиційної діяльності.

Актуальність теми визначається необхідністю пошуку шляхів ефек-тивного регулювання відтворення капіталу на Україні, взаємодії реального та фінансового секторів з метою активізації інвестиційної сфери та еконо-мічного зростання держави. Інвестиції – невід’ємна складова процесу від-творення капіталу. Якщо в країні не створено умови для накопичення і ре-алізації інвестиційних ресурсів, національний капітал приходить у занепад, йде з країни, поступається місцем капіталу іноземному. Врешті-решт втра-чаються економічна незалежність і економічна безпека країни.

Вважається, що в Україні завершується процес економічних перетво-рень, внаслідок якого усунено прямі – непрямі присутні – обмеження у надан-ні фінансових послуг у сфері інвестування. Однак від проголошення ре-фо-рм до їх впровадження і отримання суттєвих результатів проходять роки, які, на жаль, не змінюють сутність проблеми. Довготривалу фінансово-бан-ківсь-ку кризу – як свідчить досвід нашої країни – не можна подолати лише за допомогою курсу, орієнтованого на макрофінансову стабілізацію зі знижен-ням темпів інфляції. Такий курс суперечить структурно-інновацій-ній пе-ребудові економіки. Потрібні стратегічні зміни напрямів економічної по-лі-тики з орієнтацією на мотивування процесу поширеного відтворення капі-талу у галузях виробництва.

Раціональна стратегія і тактика дій кредитно-фінансових установ за під-тримки державних структур здатна забезпечити прилив капіталу для роз-витку сфери виробництва і обігу, стимулювати накопичення прибутків на-селення та суб’єктів господарювання, зменшити обсяг державного боргу, сприяти стабілізації фінансово-кредитної системи, бути важливим фактором економічного зростання.

Розв’язанню питань узгодження механізмів регулювання, а також ви-значення меж втручання уряду в інвестиційну сферу присвячено багато теоретичних розробок. Вагомий внесок у розвиток економічної теорії інвестування внесли українські вчені, серед яких В. Геєць, Б. Кваснюк, Л. Нейкова, О. Редькін, Д. Черваньов та інші. Це свідчить про те, що у вітчизняній економічній науці сформувалася досить плідна течія, яка здатна обґрунтувати шляхи активізації інвестиційної діяльності.

Між тим виникає потреба виявити сутність поняття лібералізації інвестиційної діяльності, банківського фінансування інвестиційної діяльності, що здійснює рух капіталів, впливаючи в цілому на економічне зростання країни. Велике значення в цьому напрямі набувають проблеми удосконалення ринкової інфраструктури, в складі якої важливим фактором постають взаємовідносини між інституційними та комерційними банківськими та небанківськими фінансовими установами.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є частиною комплексної науково-дослідної роботи Одеського державного економічного університету (ОДЕУ) “Реструктуризація господарських систем у сфері підприємництва”, №ДР 0100U005394 за запитом Міністерства освіти, затвердженою наказом ОДЕУ №12-а від 24.01.2000. Результати наукового дослідження автора відображено в розділі “Фінансові чинники, що впливають на інвестиційний процес та банківське фінансування”.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у визначенні теоретико-методологічних засад регулювання інвестиційної діяльності та її фінансово-банківського забезпечення з урахуванням взаємозв’язків фінансового та реального секторів економіки.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:–

виконати критично-бібліографічний аналіз різних альтернатив регулювання і саморегулювання інвестиційної сфери в частині її банківського фінансування та регулювання;–

розглянути місце та роль ринкової інфраструктури, насамперед, банківських та небанківських фінансових посередників на умовах узгодженості цілей, інтересів та дій між усіма учасниками відтворення капіталу;–

виявити сутність, тенденції та особливості лібералізації процесів регу--лювання інвестиційної діяльності за допомогою фінансово-кредитних ус-та-нов та встановити зв’язок між фінансовим та реальним секторами економі-ки, який суттєво впливає на економічне зростання;–

виявити та оцінити вплив суттєвих чинників на інвестиційну сферу, зо-крема: процентні ставки на зовнішні фінансові ресурси, структуру кредит-них портфелів з урахуванням ризикових ситуацій, інформаційний та людсь-кий капітал, які у сукупності визначають шляхи активізації взаємозв’я-з-ків між банківськими та небанківськими фінансовими установами та підпри-ємствами в діловому середовищі;–

перевірити дієвість нових підходів до впровадження довгострокових і короткострокових бізнес-планів на здобуття джерел фінансування інвестиційних проектів;–

розглянути роль регіонально-корпоративного направлення механізму активізації інвестиційної діяльності.

Об’єктом дослідження є взаємозв’язок реального та фінансового секторів економіки, продуктом якого є інвестиційні ресурси банківських та небанківських фінансових установ України.

Предмет дослідження складають методологічні і науково-практичні основи стратегічних змін у системі банківського фінансування та регулювання інвестиційної діяльності в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальна економічна теорія, загальна теорія кредиту, фінансів, інвестицій, менеджменту та державного регулювання економіки.

У процесі дослідження автором реалізовано принципи єдності логічного та історичного. У роботі використано: методи аналізу і синтезу емпіричних даних, комплексний підхід, економіко-математичне моделювання, графічний аналіз та рейтингові оцінки в портфельному менеджменті.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в розробці теоре-ти-ко-методологічних засад лібералізації регулювання та фінансово-кре-дит-них механізмів активізації інвестиційної діяльності в Україні.

Результати дослідження, що містять наукову новизну, полягають у наступному:–

виявлено сучасні тенденції та особливості генезису механізму регулювання інвестиційної сфери, які полягають у формуванні ринкової інфраструктури та підвищенні її ролі у цьому процесі;–

визначено особливу роль банківських та небанківських фінансових посередників, як одних з головних складових ринкової інфраструктури, у процесі фінансування та регулювання інвестиційної сфери на умовах узгодженості цілей, інтересів та дій між усіма учасниками відтворення капіталу;–

запропоновано підходи щодо лібералізації процесу регулювання інвестиційної діяльності завдяки підвищенню ролі фінансово-кредитних установ, як головних інституційних та комерційних структур на ринку акумулювання та використання інвестиційних ресурсів, які передбачають відповідні зміни законодавчої базі з метою вільного руху та ефективного відтворення капіталу;–

обґрунтовано основні чинники активізації інвестиційної діяльності: ступінь розвитку ринкової інфраструктури, зокрема банківських та небанківських фінансових установ, включаючи премії за зовнішні фінансові ресурси з урахуванням ризиків, структуру кредитного портфелю, рівень інформаційного та людського капіталів тощо;–

розроблено методичні підходи та рекомендації щодо взаємодії підприємств-позичальників та банківських установ для залучення інвестиційних коштів на основі розрахування фінансового профіля інвестиційного проекту у процесі складання бізнес-планів;–

сформульовано пропозиції щодо зміцнення та підвищення ролі регіонально-корпоративного направлення активізації інвестиційної діяльності, що спрямовані на розвиток інвестиційної сфери та економічне зростання.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження доведено до конкретних рекомендацій і методичних розробок, які стосуються створення гнучкої системи регулювання та фінансування інвестиційної діяльності за допомогою фінансово-банківської інфраструктури.

Автором дисертації розроблено методику оптимізації портфельних акти-вів комерційних банків, яку використано в АКБ “Одеса-Банк” (№1416А/08-1 від 11.10.2001) та розроблено методики довгострокових і ко-рот-кострокових бізнес-пла-нів на здобуття джерел фінансування інвестицій-них проектів, які впроваджено у сільськогосподарські ТОВ “Надія України” (№292 від 18.10.2001), сільськогосподарське ВАТ “Україна” (№116-А від 16.10.2002), ТОВ АПП “Світанок” (№82 від 15.10.2001), ВАТ “Одесь-кий олійножировий комбінат” (№01/1428 від 17.10.2001).

В ході розробок було практично випробувано методичні підходи щодо визначення премій за фінансові ресурси з урахуванням ризиків, вартості активів, інформаційного та людського капіталів, що дало змогу узгодити завдання, інтереси між діловими партнерами та гарантувати надійність залучених інвестиційних ресурсів.

Особистий внесок здобувача полягає в розробленні теоретичних і ме-тодичних засад регулювання інвестиційної діяльності та її фінансово-бан-ківського забезпечення з урахуванням взаємозв’язків фінансового та ре-аль-ного секторів економіки. Наукові положення, розробки, висновки і ре-ко-мен-дації, які виносяться на захист, одержано автором самостійно. Особистий внесок у працях, опублікованих у співавторстві, наведено окремо у спис-ку опублікованих праць за темою дисертації у авторефераті.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки апробовано на VI міжнародній науково-практичній конферен-ції “Теорія уп-рав--ління організацією: стан та перспективи” у Києві - Трус-кавці (2000 р.), на всеукраїнській науково-практичній конференції “Те-о--рія та практика уп-рав-ління у трансформаційний період” у Донецьку (2001 р.), на міжнародній на-уково-практичній конференції “Стан та засоби підви-щен-ня ефективності під-приємницької діяльності” у Миколаєві (2001 р.).

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 9 наукових праць, з котрих 5 публікацій – фахові статті у наукових журналах і збірниках наукових праць.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох роз-ділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Роботу викла-дено на 223 сторінках машинописного тексту. Вона містить 14 рисунків і схем, які займають 13 стор., 5 таблиць – 10 стор., список використаних джерел з 107 найменувань – 8 стор., 3 додатки – 48 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі “Регулювання інвестиційної діяльності: сутність та підходи” розглянуто сутність та складові частини інвестиційної діяльності, сутність лібералізації регулювання процесів інвестиційної діяльності за допомогою фінансових посередників, фінансові чинники, що впливають на інвестиційний процес, сучасні тенденції розвитку ринку капіталів, діяльність інституційних та комерційних установ, що сприяють розвитку інвестиційної сфери.

Інвестиції включають усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок яких утворюється прибуток або досягається соціальний ефект. До них відносяться: грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди і інші матеріальні цінності); майнові права, що витікають з авторського права (патенти та інші інтелектуальні цінності); права користування землею й іншими ресурсами, а також інші майнові права; інші цінності. Поняття інвестиції виступає первинною категорією, що є базою побудови ієрархії решти категорій, які відображають відтворення основного та оборотного капіталів.

Інвестиційний процес є прийняттям власником капіталу рішення щодо фі-нансових ресурсів, в які вкладаються інвестиції, обсягів і термінів капітало-вкладень. Він включає такі етапи: вибір інвестиційної політики, аналіз рин-ку капіталів, формування портфеля цінних паперів, оцінка ефективності ка-піталообігу. З цієї позиції інвестиційна діяльність є вкладенням різних форм фінансових ресурсів у господарський обіг із сукупністю практичних дій щодо реалізації інвестицій. Таким чином, інвестування є створенням і від-творюванням фондів у формі капітальних вкладень. Суб'єктами інвестиці-й-ної діяльності є капіталовкладники, замовники, виконавці робіт, користу-вачі об'єктів інвестиційної діяльності, а також постачальники, юридич-ні осо-би (банківські, страхові, посередницькі організації, біржі тощо) та ін-ші уча-сники інвестиційного процесу, зокрема іноземні, а також державні і між-народні організації. Інвестиційна політика є стратегічним рішенням що-до капіталовкладень, яке орієнтовано на досягнення певної мети, включаючи безпеку, високі прибутки, можливість постійного володіння готівкою то-що. Отже, інвестиційна політика здійснює управління ринком капіталів, де формується попит і пропозиція на середньо- і довгостроковий позиковий ка-пітал.

Лібералізація процесу регулювання інвестиційної діяльності є складовою частиною стратегічного перетворення економіки, сутність якої полягає у вільному відтворенні капіталу за допомогою фінансових посередників. Ін-вестиційна діяльність безпосередньо впливає на економічний розвиток і тран-сформацію реального сектора. Реальний сектор економіки створює ка-пі-тал та відтворює його за допомогою фінансового сектора, тому ми приділя-ємо пильну увагу спільному взаємозалежному розвитку цих двох секторів.

Розглядаючи проблеми лібералізації процесу регулювання інвестиційної діяльності, слід мати на увазі ліквідацію обмежень у ринковій інфраструктурі, яка надає фінансові послуги суб’єктам господарювання. Відносна ступінь свободи вибору дій дозволяє фінансовим інститутам самостійно ви-рішувати кому і за якими критеріями виділяти грошові ресурси, встановлю-вати ціну (процентну ставку) за кредити і проценти за внески, а також ви-значати куди, крім кредитування, направляти кошти, що знаходяться в їх роз-порядженні. Проблема лібералізації розглядається нами на макро- та мік-рорівнях, оскільки – як показує світовий досвід – тільки за спільної транс-формації умов функціонування цих рівнів можна отримати реальний еко-номічний ефект. Під час здійснення інвестиційних операцій необхідно при-діляти увагу всім етапам інвестиційного процесу та розглядати їх з пози-ції зміни ринкового середовища, до якої призводить процес лібералізації.

Процес розподілу заощаджень та інвестицій, тобто управління активами і пасивами, може бути достатньо ефективним за умови ліквідності активів. Для мінімізації ризиків кредитори повинні користуватися різними методиками оцінки фінансового стану позичальників, їх бізнес-планів: оцінки грошових потоків, розрахунку фінансового профілю проекту та попередньої діяльності позичальника, розрахунку коефіцієнтів дисконтування (NPV, PI, B/C ratio, IRR, PB) та оцінки ліквідності закладів.

За надання фінансовій організації свободи дій у виборі інвестиційної політики початковим пунктом у визначенні стратегії повинен бути аналіз власного капіталу. У доповнення до власного капіталу подальші портфельні рішення знаходяться під впливом початкового з'єднання активів. Дана стратегія виробляється протягом періоду регулювання, коли певні інвестиційні структури не мають спеціальної інформації про їх позичальників і є істотне викривлення знання інформації позичальників і кредиторів відносно урегулювання господарських ситуацій. У цьому середовищі фінансове благополуччя обох сторін залежить від подальшого вибору активів.

Ринок капіталів є частиною ринку позикових капіталів, де формується по-пит і пропозиція на середньо- і довгостроковий позиковий капітал. Кращий підхід до розвитку ринку капіталів, на наш погляд, міститься у концен-трації життєздатного класу позичальників. Рекомендуються прямі інвести-ці---йні податкові кредити для позичальників, конкуруючих за приватні фонди, як альтернатива публічно керованим і субсидованим кредитам. Податко-ві кредити не тільки збільшують стимул вкласти капітал, а також зменшу-ють надбавку за зовнішні фінанси, підіймаючи власний капітал позичаль-ників. Загальне збільшення кредитоспроможності позичальників збільшує імовірність доброго функціонування приватного ринку капіталу. Звичайно це не означає, що податкових кредитів буде достатньо. Міцна система укладання контрактів і стійкої політичної бази є ключовою проблемою. Під час широко поширеної фінансової кризи уряд повинен стримуватися від активного втручання у бізнес кредитування, крім дії як кредитора.

Перехід до регульованого ринкового господарства має докорінно зміни-ти інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на еконо-мі-ку через ринкові регулятори. Модифікуються також функції інвесторів та учас-ників інвестиційного процесу, принципи їхньої діяльності, які ґрунтую-ться на повній свободі розпорядження майном, наявності конкуренції, іс-ну-ванні плюралізму ринку тощо. Необхідно створити інфраструктуру ринку (біржі, страхові компанії, фондовий ринок тощо), без якої неможливе йо-го ефективне функціонування Але для її створення і нормального функці-онування потрібний вільний рух капіталу по галузях виробництва та його розширене відтворення у промисловості. Тільки за цих умов ми прийдемо до збалансованого розвитку фінансового та реального секторів економіки.

У другому розділі “Еволюція та генезис розвитку інвестиційної діяль-нос-ті та її банківське фінансування” розглядаються на прикладі досвіду Ту-ре-ччини, Індонезії, Малайзії, Кореї, Нової Зеландії, Чилі наступні питання: аспекти моделювання процесів інвестиційної діяльності, порівняльний аналіз режимів регулювання інвестиційних процесів, емпіричні результати оцінки ефективності лібералізації регулювання інвестиційної діяльності.

На даний момент вимірювання і знаходження законів розподілу кількіс-них даних менш розвинено у сфері регулювання інвестиційною діяльністю, ніж в інших галузях економічної теорії, що загострює проблему факторного аналізу впливу економічних реформ і окремих їх компонентів на роз-виток ринку капіталів. Тому вважаємо доцільним розглянути діяльність ін-вестиційних структур як сукупність фінансових систем, котрі можуть впли-вати на розвиток економіки до і після реформ. Незважаючи на те, що ці структури надають безліч різних послуг, моделювання інвестиційного про-цесу включає чотири елементи: портфель фінансових активів, інформаці-й-ний капітал, людський капітал, сукупність правил та процедур прийняття і реалізації рішень. Розгляд саме цих елементів, які є критичними для роз-витку інвестиційної сфери, викликає потребу вивчення різних підходів що-до моделювання співвідношень, здатних забезпечити фінансову стабільність та економічне зростання на мікро- та макрорівнях (рис. 1).

Рис. 1 Схема моделювання співвідношень на макро- та мікрорівнях

Аналіз досвіду реформ зарубіжних країн – на прикладі досвіду Туреччини, Індонезії, Малайзії, Кореї, Нової Зеландії, Чилі – показує, що на результат реформ значно впливають початкові умови, за яких уряд приймає рішення щодо реформування. Такими початковими умовами є макроіндикатори розвитку та характеристика банківських систем перед реформою: регресія процентної ставки, портфельні вимоги, контролююча система, рівень приватизації, наявність субсидій, відкритість потокам капіталу, рівень інформаційного капіталу, рівень підготовки кадрів тощо (табл. 1 і 2).

Таблиця 1

Макроіндикатори економіки напередодні реформи

Країна | Період

до реформи, рр. | Населення,

млн. | ВВП на душу населення, $ | Середньорічне зростання ВВП до реформи, % | Зростання за рік до/після реформи, % | Середньорічний рівень інфляції, % | Поточний дефіцит, % ВВП | Дефіцит бюджету,

% ВВП | М2/

ВВП

Чилі | 1971–73 | 10 | 1102 | -1,9 | -5,7/1,0 | 260,1 | 4,0 | 4,1 | 21,0

Індонезія | 1980–82 | 154 | 584 | 4,9 | 2,2/4,2 | 13,2 | 0,8 | 2,1 | 16,7

Корея | 1979–81 | 39 | 1721 | 3,6 | 6,7/7,3/11,8 | 22,7 | 7,2 | 2,4 | 32,5

Малайзія | 1970–72 | 11 | 442 | 8,2 | 7,8/6,7 | 2,2 | 2,4 | 7,2 | 37,1

Нова

Зеландія |

1981–83 |

3 |

7060 |

2,7 |

2,9/5,0 |

12,9 |

5,4 |

8,2 |

26,7

Туреччина | 1977–79 | 44 | 1590 | 2,1 | -0,9/-0,7 | 43,1 | 3,7 | 5,6 | 26,2

Залежно від початкових умов виявляється необхідний рівень втручан-ня уряду у розподіл інвестиційних ресурсів, який в процесі реформи за трансформації цих первинних умов повинен поступово зменшуватися до контролю та управління через економічні стимули. Також реформи фінансового сектора не повинні передувати змінам в реальному секторі, оскільки фінансові установи, котрі навіть стабільно розвиваються, можуть зіткнутися з проблемами погашення клієнтських позик та погіршенням фінансового стану клієнтів. Необхідно враховувати, що проведення швидкої реформи може принести значний збиток і водночас орієнтація фінансів не стане ринковою. На прикладі шести країн показано шляхи реформування, які пройш-ли країни, та наслідки цих реформ (табл. 3).

Реформи спричиняють різноманітні кроки, що застосовуються з метою послаблення впливу держави на управління інвестиційними портфеля-ми та регулювання цільовим кредитуванням, а також зменшенням втручання уряду у встановлення процентних ставок. Створення умов для конкурен--ції в фінансовому секторі і для появи нових фінансових продуктів, скорочен-ня державного впливу, обмеження надмірного оподаткування і дозволян--ня бізнесу з контрагентами за кордоном також може бути частиною зав-дань реформ. Успіх цих кроків, хоча за загальним визнанням його важко ви-значити, може залежати від послідовності здійснення реформи і, особливо, від початкових умов і стану фінансового сектора, і економіки загалом.

Таблиця 2

Характеристика банківських систем перед реформою

Країна | Регресія % ставки | Портфельні вимоги | Контролююча система | Власники

банку | Субсидії | Відкритість

Потокам капіталу

Чилі | Істотно негативна протягом десятиріч | Обширні | Слабка;

тільки одні умови | Націоналізовані в 1971–1973 рр.,

приватизовані в 1975–1976 рр. | Обширні | Закриті

Індонезія | Помірно негативна в 1970-х | Помірні | Правила, певним чином орієнтовані | Відсутність приватних внутрішніх банків до 1981 р. | Помірні | Повністю відкриті з початку 1970-тих

Корея | Помірно негативна | Істотні: керовані позики

41–51% активів банків в 1970-х, 39–48% в

1990-х | Правила, певним чином орієнтовані | Істотна державна власність до

1981–1983 рр. | Помірні в

1970-х, по суті відсутні в

1980-х | По суті закриті в 1970-х і 1980-х

Малайзія | Біля нуля або трохи позитивна | Відносно дрібні або необов'язкові | Відносно добре розвинена | Великі банки належать державі | Мінімальні в 1970-х і 1980-х | Відносно відкриті, але з деяким втручанням

Нова

Зеландія | Помірно негативна | Значні до

1984 р., мінімальні після | Неофіційна, тільки 4 банки | Приватна власність | Значні до

1984 р.,

мінімальні після | Закриті до

Кінця 1984 р.,

Відкриті після

Туреччина | Істотно негативна | Солідні | Правила, певним чином орієнтовані | Змішана система, приблизно 50% у власності держави | Обширні до

1985 р. | Закриті до 1988 р.

Таблиця 3

Шляхи реформування, які пройшли країни, та наслідки реформ

Країна | Реформа

Чилі | Великий удар: повне скасування держконтролю за ставкою про-цента у 1975 р., приватизація всіх банків до 1978 р., вимоги що-до резервування знижено до кінця 1974 р. Контроль за ка-пі-та-лом небанківських установ збільшився протягом 2 років, бан-ків у межах 5 років; всім фінансовим установам дали універ-са-ль-ні банківські повноваження. Одночасні реформи реальної еко-номіки з середніми тарифами, зменшеними від майже 100 % у 1973 р. до нижче за 30 % у 1976 р., і дефіцитом бюджету, усу-не-ним до 1975 р., з великим надлишком (активним сальдо) до 1979 р.

Індонезія | Усунено граничні межі міжбанківського кредитування, скороче-но програму субсидованого кредитування, відпущено кон-т-роль за ставками процента за кредитування і депозити, припине-но субсидії на процентні ставки за депозити. Друга стадія – 5 ро-ків після початку – заборона на новий вхід в банківський біз-нес, ослаблення обмежень щодо розвитку філіальних банківсь-ких мереж для місцевих і іноземних банків, різке скорочення ви-мог до резервування (з 15 % до 2 %). Пізніше посилення пру-до-ністського регулювання і повне скасування збережених суб-си--дованих ліній кредитування від центрального банку. У 1990 р. часткова зміна реформи, коли висунуто було вимогу, щоб 20кредитних ресурсів припадало на дрібні фірми. Су-пу-т-ня обставина програмі реформування реального сектора: дві ве-ликі девальвації, скорочення тарифів.

Корея | Почалося ослаблення регулювання питань щодо розгалуження фі-ліальних мереж і управління на початку 1980-х, передано пра-ва власності на банки від держави до приватного сектора до 1983 р. Поступовий відхід від контролю і регулювання процент-них ставок до 1988–1991 рр., але водночас збереглося імпліка-ці-йне тривале втручання. Велика кількість невиконаних зо-бо-в'я-зань за кредитними договорами зберігалася протягом 1980-х рр. Контроль за міжнародними потоками капіталу підтримував-ся протягом 1980-х.

Малайзія | Поступове збільшення контролю за довгостроковими депозита-ми і відкритими рахунками підприємств на початку 1970-х, пов-на лібералізація процентних ставок за депозити і кредити у 1978 р., пізніше відновлення управління процентними ставками в середині 80-х; повне скасування держконтролю знову в 1991 р. Скорочення програми пріоритетного кредитування з се-ре-дини 1970-х. Активна роль центрального банку в розвитку ва-лютного ринку і ринку цінних паперів протягом періоду ре-фор-ми. Підвищилося невиконання зобов'язань за кредитними до-говорами в середині 1980-х рр., зниження невиконання до кін-ця десятиріччя. Головна програма скорочення дефіциту бю-д-жету на початку 1980-х.

Нова Зеландія | Великий удар у 1984–1985 рр.: управління і контроль за процентни-ми ставками і керівні принципи кредиту "банк банком" (міжбан-ківське кредитування) відмінено, валюту девальвовано і після цьо-го пущено в обіг, збільшення контролю за капіталом, портфель-ні вимоги і резервування знижено, оголошене зниження тарифних ставок. Дозволено вхід в банківську систему новосформованим банкам у 1987 р., початок реалізації державних фірм і тарифних скорочень виробничого сектора. Також послаблено обмеження, які сегментують різні фінансові установи. Резервний банк пред-ставив закон про цінову стабільність, який було затверджено у 1989 р.; стиснення грошово-кредитної і фінансової політики з 1987 р.

Туреччина | Стадія 1: скасування граничних меж процентних ставок за депозити і кредитування, введення дипломатичного корпусу в середині 1980-х; ослаблено вимоги щодо вступу в небанківський фінансовий сектор. Криза ввела заново регулювання і межі входу.

Стадія 2: введення часткового страхування банківських внесків та но-вого банківського закону 1985 з вищими вимогами щодо капіталу, зміцнення контролюючої системи і розвиток локального контро-лю, введення вимог щодо зовнішнього аудиту. Розвиток міжнарод-ного валютного ринку. Високі портфельні вимоги до банків про-довжилися і граничні межі процентних ставок встановлювалися аж до 1988 р.

У третьому розділі “Шляхи активізації інвестиційних процесів в Україні” подано чинники активізації інвестиційних процесів в Україні, регі-онально-корпоративний аспект механізму активізації інвестиційної діяльнос-ті, аналіз ролі банківського сектора в лібералізації регулювання інвести-ці-йних процесів в Україні та шляхи його реформування, особливості розвит-ку та функціонування реального та фінансового сектора економіки, перспек-тивні напрями розвитку ринку капіталів на сучасному етапі.

Інвестиції – невід'ємна складова процесу відтворювання капіталу. Тому без належно налагодженого інвестиційного процесу немає сенсу обгово-рю-вати питання про становлення і розвиток національного капіталу, який, влас-не, повинен бути основою ринкової економіки. Якщо у країні не ство-ре-но умови для накопичення і реалізації інвестиційних ресурсів, національ-ний капітал приходить у занепад, йде з країни, поступається місцем капіталу іноземному. У результаті втрачаються економічна незалежність і економіч-на безпека країни.

Зарубіжний та вітчизняний досвід регулювання інвестиційної сфери свідчить, що рівень втручання держави у підприємницьку діяльність треба обмежити контролем та економічними стимулами, а можливість неофіційного впливу усунути взагалі. Таке рішення призведе до притоку нових як зовнішніх, так і внутрішніх інвестицій, збільшення кількості підприємств і створення нових робочих місць, а потім і до поліпшення загального добробуту як окремих регіонів, так і України загалом. Це можливо за умови гармонійної взаємодії фінансового і реального секторів економіки.

На нашу думку, причина кризи інвестиційної діяльності полягає, в тому, що процес лібералізації цієї сфери в Україні потребує серйозного впровад-ження, а програми – перегляду. На сьогоднішній день спостерігається го-стра недостатність національного інвестиційного потенціалу внаслідок за-непаду основних джерел інвестиційних ресурсів. Орієнтири на фіскальну ста-білізацію майже повністю віддалили державу від фінансування інвестиці-й-ної діяльності в Україні. Централізовані капіталовкладення, закладе-ні до бюджету 2000 р., становлять 2,8 %, а бюджетом на 2001 р. вони визначе-ні у розмірі лише 1,3 % від очікуваних інвестицій в основний капітал за ра-ху-нок усіх джерел фінансування. Причина вивезення капіталу і проведен-ня різ-них тіньових схем криється у неспроможності механізму стимулю-вання ін-вестиційної діяльності, а точніше в його відсутності. Свій внесок у дану про-блему вносить дефіцит платіжних ресурсів. Навіть після істотних позитив-них зрушень у монетизації господарських оборотів у 2000 р., рівень гро-шо-вої оплати у взаємовідносинах між підприємствами промисловості стано-вив лише 67,9 %. У зв'язку з цим відбувається відтік потенційних інвести-ційних ресурсів до найкритичніших кредиторів, передусім бюджету і ПЕК. Зокрема, у паливну промисловість і електроенергетику про-тягом 9 мі-ся-ців 2000 р. було здійснено 50 % всіх інвестицій у основний ка-пітал еко-но-міки України.

Не кращим є становище і з позиковими ресурсами. Стабілізаційна пара-дигма економічної політики призвела до фіксації псевдорівноважного ста-ну грошово-фінансових показників на мінімальному рівні, за якого еконо-міка не має належного потенціалу економічного зростання. Обсяг фінансо-вих ресурсів комерційних банків є досить незначним, оскільки їх активи ста-новлять лише 22 % ВВП. Проте за відсутності адекватних важелів і стиму-лів кредитування реального сектора економіки основним стає перевищен-ня пропозиції кредитів над платоспроможним попитом на них. Незважа-ючи на реальне зростання використання кредитних ресурсів питома вага кре-дитних операцій в активних операціях, що проводяться банками, незнач-на (рис. 2). Це пов'язано з прийнятим курсом щодо питань резервування, встановлення процентних ставок, а також з проведенням політики державної підтримки банків і деяких підприємств, яка повністю суперечить принципам лібералізації інвестиційної діяльності.

З метою надання економічному зростанню в Україні інвестиційного характеру, на наш погляд, необхідно ввести в дію комплекс узгоджених заходів, серед яких: –

встановлення пільг комерційним банкам, які здійснюють інвестиційне кредитування реального сектора, відшкодування маржі між ставкою

Рис. 2. Заборгованість за кредитами в цінах 1995 р., млн. грн.

комерційного банку і обліковою ставкою НБУ, рефінансування і резервування в залежності від галузевої структури кредитного портфеля;

звільнення від податків реінвестованого прибутку, введення податкових канікул на період повернення підприємством інвестиційного кредиту; –

розробка "бюджету розвитку" як програми концентрації і витрачання інвестиційних ресурсів з централізованих і децентралізованих джерел тощо.

По суті мова йде про розробку узгодженого плану консолідованих дій держави і приватного капіталу. Ключовим інститутом реалізації "бюджету розвитку" повинен стати державний Український банк реконструкції і розвитку, необхідність створення якого проголошується вже давно, проте досі ідею не реалізовано.

Державне регулювання банківського сектора повинно здійснюватися ди-намічно з урахуванням основної мети – підтримки постійного взаємозв'яз-ку банківського і реального секторів економіки, оскільки їх саморозвиток та сепаратне існування неможливі і абсурдні. На наш погляд, очевидні принай-мні два аспекти реструктуризації банківської системи. По-перше, реструк-туризація повинна вести до оздоровлення банківської системи, що немож-ливо без подолання розриву між банківським – лихварським на цей час – і промисловим капіталами, а також без нормалізації справ у реальному сек-торі економіки. У результаті реструктуризації повинні здійснюватися опе-рації, необхідні для нормального кругообігу капіталу, його акумулюван-ня, трансформації в ефективні інвестиції, приросту і подальшого обігу. То-му в цьому процесі елементи системи, які протягом низки років більш або менш успішно працювали з підприємствами реального сектора і вижили в умо-вах кризи, повинні отримати додатковий імпульс до розвитку. По-дру-ге, реструктуризація повинна пройти з найменшими витратами і з максималь-ним використанням всього позитивного, що напрацьовано російськими та іншими за-рубіжними банками. Вважаємо, що з урахуванням цих момен--тів частина регіональних банків приречена стати нормально працюючою ланкою у схемі переходу інвестицій в реальний сектор економіки. Регі--ональні банки виявилися стійкішими і життєздатнішими, а їх збереження і розвиток не так обтяжливі для держави, як деяких системних столичних бан--ків. Причини такої ситуації різні. Це і менша участь регіональних банків у піраміді державних цінних паперів, і менший обсяг ризиків, гнучкіший і оперативніший банківський менеджмент, відсутність в областях "живих" грошей, поширення негрошових форм розрахунків, кра-ще знання клієн-тури і велика довіра, а також нерідко і підтримка регіона-льної адміністра-ції. Але головне в тому, що регіональні банки вижили внаслідок своєї адек-ватності реальним українським умовам, в яких живе переважна частина населення і економіки країни.

Потрібно відмітити загальну тенденцію, за якої пріоритети прямого державного фінансування звичайно віддаються тим напрямам, які не можуть підтримуватися приватним сектором через високу ступінь ризику, що не контролюється, комерційну невизначеність, зокрема фундаментальних до-сліджень, великі за обсягом та малоефективні витрати, зокрема великомас-штабні національні науково-технічні проекти. Тому держава повинна бу-ти зацікавленою в забезпеченні прямого фінансування НДР в областях, де вона є основним замовником високотехнологічної продукції, наприклад, в області військової техніки, або там, де існує пряма загроза національним ви-робникам внаслідок загострення міжнародної конкуренції.

ВИСНОВКИ

На основі вивчення матеріалів та проведення досліджень теоретичних та практичних напрямів регулювання інвестиційної діяльності, зроблено наступні висновки:

1. Банківське фінансування та лібералізація процесів регулювання інвес--тиційної діяльності прямо впливає на економічний розвиток і трансфор-ма--цію реального сектора. Розглядаючи проблеми лібералізації регулювання ін--вестиційної діяльності, слід мати на увазі ліквідацію обмежень у ринковій інфраструктурі, яка надає фінансові послуги суб’єктам господарювання. Цю проблему доречно вирішувати на макро- та мікрорівнях оскільки тільки за спільної збалансованості завдань, інтересів та дій органів регулювання різ--них рівнів можна отримати реальний синергічний ефект. Лібералізація про--цесу регулювання інвестиційної сфери має докорінно змінити інвестиці-й-ну політику держави з метою посилення її впливу на економіку через рин--кові регулятори. В цьому напрямі необхідно модифікувати функції інвес--торів та позичальників, принципи їх взаємодій за певної свободи розпоряд-ження майном, наявності конкуренції, існування плюралізму ринку тощо. Необхідно створити інфраструктуру ринку (біржі, страхові компанії, фон--довий ринок тощо), без якої неможливе його ефективне функціонування.

З ростом різноманітності та кількості фінансових установ і послуг поліпшується механізм розподілу заощаджень та інвестицій. Наприклад, стра-хо-ві компанії і пенсійні фонди стають важливими джерелами довгостроково-го кредитування, зменшуючи потреби самозабезпечення.

2. Аналіз генезису та еволюції реформ показує, що на результат перетво-рень значно впливають початкові умови: регресія процентної ставки, портфельні вимоги, контролююча система, рівень приватизації, наявність суб-сидій, відкритість потокам капіталу, рівень інформаційного капіталу та під-готовки кадрів тощо – прийняття урядом рішень, які стосуються встанов-лення меж, важелів, стимулів та показників регулювання інвестиційної ді-яль-ності з урахуванням індикаторів розвитку та характеристик банківських сис-тем.

3. Заходи щодо виконання урядових програм стабілізації орієнтують регулюючі органи змінювати методи проведення кредитної політики, за яких зменшується роль прямого розподілу кредитних ресурсів і підвищується важливість непрямих інструментів впливу на ліквідність виробничої сфери, зокрема операцій на відкритому грошовому ринку, ринку цінних паперів тощо. З розвитком процесу з'являються ринки для продажу боргових зобов'язань та акцій.

4. Фінансові перетворення сприяють зростанню та розвитку суспільства, стимулюючи внески та ефективний розподіл їх в різні проекти капіталовкладень. Науково-технічний і соціально-економічний прогрес в цілому відображає тенденцію до оновлення основних фондів, забезпечуючи гарантії інвесторам щодо вкладених грошових коштів. Це викликає появу небанківських фінансових посередників, котрі пропонують позичальникам та інвесторам більший діапазон можливостей спільної взаємодії в межах діючих механізмів регулювання.

5. Проблема розробки узгодженого плану консолідованих дій держави і приватного капіталу набуває значної актуальності. Ключовим інститутом реалізації "бюджету розвитку" повинен стати державний Український банк реконструкції і розвитку, необхідність створення якого проголошується вже давно, проте досі ідею не реалізовано.

6. В сучасних умовах, на наш погляд, виникає потреба реформування банківської системи, насамперед нормативної бази її регулювання, з метою оздоровлення інвестиційної сфери та стимулювання її фінансування банківськими установами, що неможливо без подолання розриву між банківським – нині лихварським – і промисловим капіталами, а також без нормалізації функціонування реального сектора економіки. Реалізація таких вимог без сумніву буде сприяти створенню умов для нормального кругообігу банківського капіталу, його акумулювання, трансформації в ефективні інвестиції для подальшого приросту і обігу промислового капіталу з найменшими витратами і з максимальним використанням всього позитивного, що напрацьовано.

7. Доцільний рівень державного втручання у розподіл інвестиційних ресурсів має включати:–

встановлення пільг банкам та фінансовим посередникам, які здійснюють інвестиційне забезпечення розвитку реального сектора;–

зміну банківського законодавства в частині нормативних актів НБУ щодо банківських інвестиції у реальний сектор економіки які полягають у:

а) рефінансуванні і резервуванні в залежності від галузевої структури кредитного портфеля;

б) відшкодуванні маржі між ставкою комерційного банку і обліковою ставкою НБУ з інвестиційних проектів;

в) звільненні від податків реінвестованого прибутку, введенні податкових канікул на період повернення підприємством інвестиційного кредиту;

г) врахуванні вартості цінних паперів нефінансових установ у регулятивному капіталі банку;-–

розробку "бюджету розвитку" як програми концентрації і витрачання ін--вестиційних ресурсів з централізованих і децентралізованих джерел тощо.

8. До важелів та стимулів економічного регулювання, які дозволять вийти на траєкторію інноваційного зростання з найменшими витратами, слід віднести:*

створення сприятливих умов для приватних капіталовкладень у науково-технічну сферу з використанням венчурних механізмів;*

вирівнювання та підвищення інноваційного потенціалу регіонів і територій шляхом активізації потенціалу існуючих науково-технічних ресурсів та стимулювання банківського фінансування; *

ширше використання можливостей технологічних трансфертів в національному і міжнародному масштабах тощо.

Потрібно впроваджувати організаційно-економічні заходи, які сприяють регіональному інноваційному розвитку, а саме:*

спеціальні цільові програми на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях;*

прямі державні субсидії і цільові асигнування регіональних (місцевих) органів влади;*

податкові пільги, направлені на стимулювання регіонального інноваційного розвитку;*

наукові та технологічні, інноваційні проекти;*

інкубаторії малого інноваційного бізнесу;*

центри з передачі технологій з державного сектора в промисловість під егідою держави і місцевих органів виконавчої влади;*

консультації підприємцям та інші заходи.

9. Невирішені проблеми банківського фінансування інвестиційної діяльності показують роль, місце і перспективи регіональних банків. Вони виявилися стійкішими і життєздатнішими, а їх збереження і розвиток не так обтяжливі для держави, як деяких системних столичних банків. Причини такої ситуації різні. Це менша участь регіональних банків у піраміді державних цінних паперів, менший обсяг ризиків, гнучкіший і оперативніший банківський менеджмент, відсутність в областях "живих" грошей, поширення негрошових форм розрахунків, краще знання клієнтури і велика довіра, а також підтримка регіональної адміністрації і інші фактори. Але головна причина полягає в тому, що регіональні банки проявили кращі можливості пристосування до реальних умов економічного життя країни.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гришина О.С. Вплив основних фінансових індикаторів на економічне становище України // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. праць Одеського держ. економічного ун-ту.– Одеса, 1999. – С. 59–64.

2. Гришина О.С. Використання системного й ситуаційного підходів під час розгляду економічного становища України // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. праць Одеського держ. економічного ун-ту.– Одеса, 1999. – С. 219–223.

3. Гришина О.С. Можливі варіанти фінансової стабілізації України // Труды Одесского Государственного Политехнического Университета: Научный и производственно-практический сборник по техническим и естественным наукам.– Одесса.– 2000. – Выпуск 1.– С. 230–232.

4. Гришина О.С. Аналіз розгляду грошово-кредитної політики України // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. праць Одеського держ. економічного ун-ту.– Одеса,