Національна академія наук України

Інститут соціології

Гончарук Олександр Савович

УДК 316.334.55

Соціальні проблеми реформування земельних відносин в Україні

22.00.04 – економічна соціологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті соціології НАН України.

Науковий керівник

доктор економічних наук, доцент

Саєнко Юрій Іванович,

Інститут соціології НАН України,

завідувач відділу

Офіційні опоненти:

доктор соціологічних наук Пилипенко Валерій Євгенович,

Інститут соціології НАН України, провідний науковий співробітник

доктор економічних наук Пугачов Микола Іванович,

Інститут аграрної економіки УААН, провідний науковий співробітник

Провідна установа

Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра соціології, м. Львів.

Захист відбудеться “24” травня 2002 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.229.01 в Інституті соціології НАН України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, Київ 21.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту соціології НАН України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, Київ 21.

Автореферат розісланий “10” квітня 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стукало С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Період становлення незалежної України співпадає з набуттям прав приватної власності на землю величезної кількості громадян, перш за все сільського населення. Процес набуття прав приватної власності на землю спричинює цілий шлейф економічних, політичних, соціальних, ідеологічних, адміністративних наслідків, які з погляду на наш історичний досвід поки що важко оцінити.

Так склалося, що приватизація землі та реорганізація колективних пострадянських сільськогосподарських підприємств як головної виробничої структури, є предметом нагальної уваги перш за все економістів та політиків. Вагомий внесок в опрацювання теорії та практики приватизації землі в Україні зробили Саблук П.Т., Онищенко О.М., Юрчишин В.В., Молдаван Л.В., Зіновчук В.В., Гладій М.В. та багато інших. Пізніше чи раніше вирішення проблеми приватизації землі стало на порядок денний в усіх колишніх радянських республіках, кожна з яких знаходиться у різних фазах цього складного процесу. Серед вчених пострадянських країн, що працюють над проблемами приватизації землі слід відзначити роботи Узуна В.Я., Шагайди Н.І., Шевчук А.В. (Росія), Сотникова С. (Білорусія).

Зміни у формах власності на землю ведуть не тільки до перетворень у економічних відносинах, а і до глибинних змін соціальної структури українського суспільства, формують нову, невідому для нас постать сільського жителя, який до недавнього часу ідентифікувався переважно як безземельний, безправний, безініціативний та безвідповідальний колгоспник. Зрештою відбувається зміна соціальної свідомості.

Соціальні аспекти приватизації землі та реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств в українській науковій літературі висвітлені досить фрагментарно. Очевидно, певною мірою це викликано незначною тривалістю у часі впровадження самих реформ, їх незавершеністю, коли різні населені пункти та території знаходяться на різних етапах як реформування підприємств, так і приватизації землі та майна колишніх колективних підприємств і створення на їх основі приватних. Вивчення досвіду реорганізації колективних підприємств в Україні важливе ще і з огляду на те, що процес різних трансформацій у сільськогосподарському виробництві надалі стане перманентним явищем – поділ, злиття, банкрутство одних і формування нових підприємств різних організаційно-правових форм стануть буденним явищем, а отже, постійно будуть повторюватися певні дії учасників суспільного життя на селі. Серед усього іншого будуть виникати як типові проблеми трансформацій, так і типові методи вирішення таких проблем.

Приватизація і реорганізація на селі цікавлять дослідників також і з тієї причини, що українське село переживає свого роду соціально-економічний стрес саме через новизну процесів, зламу існуючого впродовж десятиліть способу життя, пошуку нових підходів до вирішення проблем життєдіяльності та спроб зберегти традиційні форми діяльності в нових умовах.

Серед українських вчених-соціологів та організацій, що займаються вивченням соціальних проблем українського села, потрібно відзначити роботи колективу вчених Інституту соціології НАН України під керівництвом Тарасенка В.І., Українського Інституту соціальних досліджень, Центру соціальних експертиз і прогнозів Інституту соціології НАН України. Досвід країн Центральної Європи, описаний в українській науковій літературі, на жаль, не у всьому може стати в нагоді із-за їх специфіки – практично ніде, крім Румунії та Албанії, не відбувалося повної націоналізації земель сільськогосподарського призначення.

Міжнародний досвід вивчення соціальних проблем приватизації (роздержавлення) землі мало чим може допомогти у аналізі та вивченні цієї проблеми у зв’язку з тим, що у розвинутих країнах Західної Європи та Америки процес набуття прав власності на землю відбувся досить давно і у зовсім інших історичних умовах. Досвід слаборозвинутих країн також малопридатний – надто багато специфічних факторів характеризують теперішню Україну.

Серед вчених далекого зарубіжжя Теодор Шанін, Луїза Перротта (Англія), Цві Лерман та Чаба Чакі (Світовий Банк), Дональд Ван Атта, Дерек Бейкер, Девід Мейсі (США) значну увагу у своїх роботах присвячують проблемам реформування аграрного сектору в пострадянських державах, в тому числі і в Україні. Водночас варто наголосити, що, за невеликим виключенням, зарубіжні вчені здебільшого зосереджують увагу на економічних та політичних аспектах аграрних реформ і майже не аналізують соціальні проблеми.

Важливо згадати досвід набуття прав власності на землю в Україні на початку ХХ століття. Теоретичне та практичне забезпечення реформ в аграрному секторі економіки Російської імперії того часу пов’язують з діяльністю П.А. Столипіна. Цікавим є досвід інституційного забезпечення земельної реформи на теренах Російської імперії – Земельного банку, органів влади місцевого рівня, землевпорядних організацій. Зрозуміло, що зараз не варто очікувати тодішніх соціальних наслідків, та соціальні уроки тих часів залишаються актуальними і сьогодні.

Таким чином, наукова проблема соціальних аспектів приватизації землі і реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств полягає в опрацюванні категоріального апарату, вивченні і аналізі нових для країни соціальних проблем з урахуванням їх відносної новизни та в узагальненні відомих емпіричних матеріалів з цієї проблеми.

На жаль, бракує глибоких та тривалих у часі соціально-економічних досліджень реформування українського села. В суспільній свідомості і науковій літературі до цього часу продовжують існувати різні, іноді діаметрально протилежні, як методи оцінки процесу реформування, так і інтерпретації його результатів та наслідків.

Зв’язок проблеми з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою планових тем відділу соціальної експертизи Інституту соціології НАН України “Методологія та методика визначення соціальних інтегральних показників” № державної реєстрації 0101V000244 та “Соціально-психологічний моніторинг умов життя та діяльності соціальних груп потерпілих від Чорнобильської аварії: порівняльний аналіз та рекомендації” № державної реєстрації 0199V003166 в частині землеволодіння та землекористування різних категорій постраждалих. Автор дисертації брав участь у розробці інструментарію, аналізі отриманої інформації та написанні аналітичних звітів з соціальних проблем приватизації землі та реорганізації сільськогосподарських підприємств.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження було визначення, теоретичне обгрунтування та оцінка соціальних проблем жителів українського села як наслідку реорганізації сільськогосподарських підприємств та приватизації землі, визначення стратегій соціально-економічного розвитку сільських населених пунктів.

Проблемна ситуація потребувала вирішення таких задач:–

оцінити соціальні наслідки приватизації та реорганізації та їх влив на розвиток соціальної ситуації в сільських населених пунктах;–

оцінити фактичний стан дотримання прав власників землі та майна;–

визначити перспективи розвитку нових форм організації виробництва та соціального життя;–

провести порівняльний аналіз різних моделей реорганізації сільськогосподарських підприємств з точки зору безпосередніх учасників процесу;–

оцінити перспективи створення підприємств нових організаційних форм та їх можливий вплив на розвиток соціальних процесів;–

проаналізувати співвідношення теоретичної бази реформування з практичним її впровадженням.

Процес приватизації землі об’єктивно має певну тривалість в часі, свій початок і кінець. Реорганізації ж сільськогосподарських підприємств притаманна певна перманентність – підприємства можуть зазнавати поділу, злиття, банкрутства, зміни організаційно-правових форм. В той же час реорганізація, причиною якої є власне приватизація, характеризується своєю масовістю.

Отже, об’єктом дослідження є соціальна ситуація в сфері сільського господарства, що зазнає кардинальних змін у формах власності, перш за все на землю, та у організаційно-правових формах підприємств.

Предметом дослідження є фактичний стан відносин власності, що зазнають кардинальних змін, перспективи їх розвитку та соціальні наслідки приватизації землі та майна колективних підприємств.

Методи дослідження. Застосовано теоретичний аналіз проблеми, метод соціологічних опитувань, аналіз нормативних і статистичних документів. Емпіричну базу дослідження складають законодавчі та нормативні акти України, дані Державного комітету земельних ресурсів та Державного комітету статистики, національних та регіональних соціологічних досліджень, матеріали засобів масової інформації з проблем земельної реформи, наукові роботи українських та зарубіжних авторів.

Автор брав активну участь в проведенні досліджень з проблем реформування аграрного сектору, їх аналізі та написанні звітів: “Реформа-мер” (кер. Саєнко Ю.І, 1996 рік, опитування голів обласних державних адміністрацій (N=23) та районних адміністрацій за репрезентативною вибіркою (N=157)); “Польове дослідження двадцяти сільських громад”, 1998 рік (дослідження керувалося Центром приватизації та економічної реформи в АПК, дослідження 705 сільських домогосподарств, 102 фермерських господарств та 78 сільськогосподарських підприємств); “Земельна реформа – 1999” (кер. Саєнко Ю.І., вибірка репрезентативна цільова (N=1600)); “Земельна реформа – 2000” (кер. Саєнко Ю.І., вибірка репрезентативна цільова (N=1600)), “Соціально-психологічний моніторинг умов життя та діяльності соціальних груп потерпілих від Чорнобильської аварії: порівняльний аналіз та рекомендації”, 2001 рік (кер. Саєнко Ю.І., вибірка репрезентативна цільова, N=1200) в частині землеволодіння та землекористування різних груп постраждалих.

Виходячи з мети і задач дослідження були сформульовані такі гіпотези:–

існують розбіжності між теоретико-правовою базою реформ та їх реальним впровадженням;–

члени колективних господарств намагатимуться проводити реорганізацію своїх підприємств на початковому етапі таким чином, щоб змін було якомога менше, тобто чинити спротив реформам;–

між необхідністю реформування з адміністративного примусу і усвідомленням необхідності реформ пройде певний час;–

наслідки приватизації та реорганізації значною мірою будуть проявлятися з певним часовим лагом;–

реформування на селі спричинить певне загострення соціальної напруженості;–

глибина реформування в різних регіонах та конкретних під-приємствах буде різною та багато в чому визначатиметься методикою реформування, політичним та соціально-економічним кліматом у регіонах;–

рівень обізнаності керівників сільськогосподарських підприємств та їх членів з теоретичними та методичними засадами реформування буде незначним;–

сільське населення є неоднорідним, як і сільськогосподарські підприємства, тому не може існувати єдиної стратегії реформування;–

серед сільського населення значною мірою будуть зберігатися патерналістські очікування;–

в результаті реформ поки що не відбулось безпосереднього та економічно доцільного розпорядження власністю.

Методологічною основою дослідження є системний підхід до аналізу соціальних процесів на селі, вивчення об’єкту з урахуванням його подвійної, економіко-соціальної природи, та метод діагностики соціальних проблем як різновид системного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що отримані результати є теоретичною основою для практичного вирішення соціальних проблем, що посилились в результаті прискореної реалізації аграрної реформи:–

вперше соціологічній науці в Україні виконано порівняльний аналіз різних моделей реформування колективних сільськогосподарських підприємств в Україні (модель формування ефективного власника, сумська модель, донецька модель, одеська модель, модель приватно-орендного підприємства) та їх похідних. Зроблено висновок, що в залежності від вибору моделі реформування існує різна ступінь вірогідності втрати частиною власників своєї власності або контролю за її використанням;–

зроблено прогноз подальшого соціального розвитку сільських населених пунктів. Доведено, що існування сільських населених пунктів у їх сьогоднішньому вигляді не має перспектив у зв’язку з втратою економічної основи їх існування – колективного підприємства. Новостворені ж підприємства переважно не в змозі виконати одну з головних своїх функцій – функцію зайнятості;

–

–

–

–

Результати дисертаційного дослідження дозволяють краще зрозуміти суть процесів, що відбуваються в українському селі в період переходу до ринку, коли стара система соціально-економічних відносин уже не функціонує, а нова перебуває в стадії становлення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання висновків дисертаційної роботи для вирішення практичних питань, що постають в процесі реформ в аграрному секторі. Результати дослідження дають можливість будувати найбільш прийнятні варіанти подальшого розвитку сільських населених пунктів і регіонів при опрацюванні стратегій розвитку сільського господарства, враховувати як суспільну думку, так і можливі наслідки їх впровадження.

Апробація результатів дослідження. Головні ідеї дисертації були викладені на міжнародних конференціях: “Місцеве самоврядування сучасній політичній системі в Україні і Бєларусі” (Київ, 1997); “Проблеми малого бізнесу в АПК України та Бєларусі” (Київ, 1998); “Тіньова економіка: соціальні проблеми неофіційної економічної діяльності в Україні” (Київ, 2000); “Україна в XXI столітті: концепції та моделі економічного розвитку” V Міжнародний конгрес українських економістів (Львів, 2000);

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (117 найменувань). Повний обсяг дисертації – 162 сторінки. 28 таблиць, 13 рисунків та список використаних джерел займають 11 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, вказано зв’язок проблеми з плановими темами, визначені мета і задачі дослідження, його об’єкт та предмет, наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення, інформація про апробацію результатів дослідження та публікації, особистий внесок здобувача.

Перший розділ “Відносини землеволодіння в Україні: історія та сучасність” має характер основи дослідження в цілому, оскільки в ньому визначаються та аналізуються основні методологічні підходи до визначення соціальних аспектів землеволодіння та землекористування як визначальної характеристики умов життєдіяльності сільського населення та українського соціуму в цілому.

Хоч форми землеволодіння на теренах України доволі часто зазнавали кардинальних змін, зроблено висновок, що не всі вони підпадають під поняття “земельна реформа”. Такою є перш за все Столипінська аграрна реформа, коли була здійснена спроба ліквідації общинного землеволодіння та створення класу сільської буржуазії з усіма атрибутами капіталістичного виробництва, головний з яких – право приватної власності на засоби виробництва, перш за все на землю.

Реформу Олександра II (1861р.), коли були введені значні зміни в принципи общинного землеволодіння, але поміщицьке землеволодіння змін не зазнало, з певними застереженнями також можна віднести до переліку земельних реформ.

Реформу 1917р. слід розглядати лише у контексті зміни суспільного ладу шляхом насильства, ліквідації російської монархії та жовтневої революції.

Досить сумнівною з точки зору поняття реформи в цьому ряду є і колективізація з огляду на її економічну доцільність і методи, якою вона проводилася. Колективізацію слід розглядати не як реформу аграрного сектору, а як один із актів тоталітарної системи.

Столипінська реформа перш за все була спрямована на вирішення проблем виробництва в сільському господарстві шляхом підвищення його ефективності, але не тільки ефективності. Мільйони землевласників повинні були стати опорою держави, її соціальною базою. В політичному плані столипінська аграрна реформа дійсно формувала клас сільської буржуазії, але з нею ж пов'язують і наростання та невирішеність соціальних проблем широких верств населення і іноді подають їх як недолік проведених заходів.

Реформа земельних відносин вимагає (і водночас впроваджує) відповідної трансформації політичної системи та ідеології, які, в свою чергу, регламентують нове соціальне життя. Для періоду реформ притаманна несформованість регуляторів суспільного буття. Сільськогосподарське виробництво та соціальне життя селянства кінця XIX початку XX століття вимагали вирішення дилеми: збереження існуючих форм виробництва та форм соціального життя, які уже не задовольняли вимоги часу, але мали певний механізм регулювання соціального життя селянства у вигляді общини, чи злам існуючої системи виробництва, що в основі своїй і має ту ж общину, знаючи, що її злам призведе до, можливо, ніким не передбачених соціальних наслідків.

З часом нова система виробництва та сформовані під її впливом політика та ідеологія дають змогу сформувати і нову систему соціального життя. Але ресурси для таких трансформацій можуть бути отримані тільки на основі нової системи виробництва.

Стосовно земельного питання ситуація в Російській імперії на зламі ХIХ–ХХ століть дуже схожа на ситуацію в Україні на початку ХХI століття. В принциповому плані мова йде про те, варто орієнтуватися на селянина-індивідуаліста, чи на селянина-колективіста. При всій несхожості функцій селянської общини та колективного підприємства приватна ініціатива в них була неможливою.

Оскільки предметом соціологічного аналізу є фактичний стан реформування відносин власності на сучасному етапі аграрної реформи, у першому розділі значна увага відведена аналізу форм і розмірів землеволодіння та землекористування, динаміці їх змін з часу набуття незалежності, динаміці обсягів валового виробництва у колективному та приватному секторі сільського господарства, рівня рентабельності, проаналізовано потенціальні можливості аграрного сектору національної економіки.

Поданий висновок про те, що основним виробником товарної сільськогосподарської продукції в Україні є і найближчим часом будуть сільськогосподарські підприємства. Особисті підсобні господарства практично не мають потенціалу для росту продуктивності праці із-за незначних розмірів землеволодіння. Фермерські господарства, що демонстрували значний ріст чисельності в період 1990–1995рр, так і не змогли поки що стати альтернативою сільськогосподарським підприємствам.

Дуже складною є проблема законодавчого забезпечення процесу змін форм власності. В першому розділі поданий огляд законодавчої бази реформ аграрної галузі у ретроспективі, проаналізовані найважливіші закони та нормативні документи, що визначають хід реформування. Особливістю приватизації землі в Україні з точки зору прийняття законодавчих актів є абсолютна пасивність Верховної Ради України протягом тривалого часу та впровадження реформ в основному зусиллями виконавчої гілки влади через Укази Президента.

Аналіз законодавства з питань приватизації земель сільсько-господарського призначення дозволяє дійти висновку про те, що воно значною мірою орієнтовані на реалізацію прав на земельну власність саме членами колективних підприємств, але не залишає поза увагою інших категорій сільських жителів, у тому числі працівників соціальної сфери. В той же час воно має суттєві прогалини. Нормативні документи, прийняті у різний час різними суб’єктами законотворчого процесу багато в чому застаріли, конфліктували між собою та не дозволяли провести приватизацію з найменшими втратами і в найкоротший термін. Новий Земельний кодекс, прийнятий восени 2001р., зняв частину цих протиріч, але практичний хід реформування визначався не ним.

Сьогодні для України поняття “земельна реформа” – це процес передачі у приватну власність земель сільськогосподарського призначення членам колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), у тому числі пенсіонерам, земель колективних сільськогосподарських підприємств та приватизація присадибних земельних ділянок, ділянок під будівництво. В той же час для громадян – це процес набуття прав приватної власності на землю з відповідним володінням, використанням, розпорядженням.

Другий розділ “Соціально-економічні орієнтації населення стосовно земельної реформи” присвячений аналізу громадської думки щодо як фактичного стану впровадження реформи, так і оцінки стану справ галузі в цілому.

Суспільна думка в оцінці справ в сільському господарстві тяжіє до негативної. В залежності від ситуації з впровадженням реформи з року в рік ставлення селян до реформування мінялось. У 1996р., коли реформи тільки розпочинались і сільське господарство ще не досягло піку кризового стану, суспільна думка щодо земельної реформи була досить оптимістичною. Але уже у 1998р. значна частина респондентів була розчарована відсутністю позитивних змін на фоні “загальних розмов” про реформування. В цих умовах ставлення до земельної реформи було швидше негативним. Проте з 1999р. почалось зростання частки прихильників реформ. З погіршенням ситуації в сільському господарстві зменшувалась чисельність респондентів, які покладали надії на економічне відродження колективних підприємств.

В Україні всіма верствами населення та посадовими особами визнається необхідність реформування майнових та земельних відносин і пов'язаних з ними організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств. Таке визнання спричинене і катастрофічним економічним становищем колективних підприємств, і фактичним станом нових відносин власності, в першу чергу на землю. Стратегічні цілі ж перетворень в уявленнях громадян України суттєво відрізняються і принципово зводяться або до усуспільнення засобів виробництва в сільськогосподарській галузі, перш за все землі, або до запровадження приватної власності та становлення ринкових відносин. Загалом концептуальні орієнтири щодо змін на селі можна подати у такому вигляді:–

відновлення колгоспно-радгоспної системи;–

орієнтація на досвід передових країн світу і створення системи господарювання за аналогією;–

створення власної системи господарювання, яка б дозволила уникнути недоліків колгоспної системи, водночас не допускаючи наявності негативних моментів західного типу організації сільськогосподарського виробництва.

На базі національного законодавства в Україні впроваджується кілька моделей реформування колективних сільськогосподарських підприємств, в основі яких лежить принцип паювання (розподілу) землі та майна колективних підприємств між їх членами та створення на їх основі приватних підприємств. У другому розділі виконаний аналіз моделей, визначені їх переваги та недоліки:

Модель формування ефективного власника. Суть її полягає у тому, що “ефективний власник”, котрий може бути як юридичною, так і фізичною особою, одержує у власність не менше 51% акцій в новоствореному на місці КСП акціонерному товаристві в обмін на інтелектуальну власність, спеціальні чи специфічні знання, зв’язки у світі бізнесу та ін., і зобов’язаний протягом певного часу залучити інвестиції (власні, отримані в результаті успішної діяльності АТ, чи зі сторони);

Сумська модель – формування на базі КСП переважно акціонерних товариств. Впроваджувалася консалтинговою корпорацією “РОНКО” за фінансування американського Агентства з міжнародного розвитку як проект технічної допомоги;

Модель приватно-орендного підприємства прийшла на зміну сумській моделі. В основі – оренда фермерським господарством або приватним підприємством виділених в натурі (на місцевості) земельних часток та майнових паїв;

Модель реформування Проекту приватизації землі та реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств Міжнародної Фінансової Корпорації, відома як “донецька” модель. Грунтується на паюванні землі та майна колективних підприємств та створенні на їх основі підприємств приватної форми власності. Назва пов’язана з початком реалізації моделі саме в Донецькій області як проекту технічної допомоги;

Одеська модель реорганізації великих сільськогосподарських підприємств. Відпрацювалася американською корпорацією “Каргілл” за фінансування британського урядового фонду “Ноу-Хау” в Одеській області як проект технічної допомоги. В основі моделі – створення шляхом паювання землі та майна колективного підприємства як мінімум двох компаній – земельної та господарської;

У розділі третьому “Земельна реформа в Україні: соціальні проблеми та прогнози” аналізується фактичний стан реформування в аграрному секторі, фактичні форми та розміри землеволодіння та землекористування сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, особистих підсобних господарств населення, котрі мають певні, часом суттєві, розбіжності з даними національної статистики.

Значна увага приділена договірним відносинам між власниками землі та майна (селянами) і сільськогосподарським підприємствам, що використовують землю та майно для сільськогосподарського виробництва та їх характеристиці. Порушення національного законодавства у сфері майнових відносин (не обов’язково з корисливих причин) має дуже широке розповсюдження. Головними недоліками впровадження реформ варто визнати слабку організаційну, методичну, методологічну та інформаційну забезпеченість процесу.

В розділі аналізується проблема купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення як соціально-економічна проблема власників землі – фермерів та власників земельних паїв і земельних ділянок колишніх земель колективних підприємств.

Результати дослідження виявили кілька тенденцій:–

суспільна думка стосовно можливості купівлі-продажу землі має виразну неоднорідність;–

чим вищий посадовий статус опитуваних, тим більшою мірою вони є прихильниками створення ринку сільськогосподарських земель;–

впродовж періоду реформ кількість противників створення ринку землі серед селян-власників землі зросла;–

купівля-продаж землі уже є фактом сьогодення, тому і потребує законодавчого вирішення.

Аналіз процесу реформування аграрного сектору показує, що приватизація земель сільськогосподарського призначення, реорганізація підприємств на засадах приватної власності на землю та майно, їх реструктуризація приведуть до вирішення широкого кола проблем, але насамперед тих, що пов’язані з ефективністю виробництва.

Приватизація, реорганізація та реструктуризація в той же час ставлять на порядок денний нові соціальні проблеми, причому стверджувати, що вирішення їх потребуватиме менше зусиль, аніж приватизація, немає підстав. Найголовніша проблема – проблема зайнятості, що посилюється загальним низьким рівнем кваліфікації працівників. Якщо в Україні вдасться досягти середньоєвропейських показників продуктивності праці у сільському господарстві, то крім усього іншого це означатиме, що там буде зайнято 3-5% населення країни. Отже, уже сьогодні потрібно будувати стратегії розвитку сільських населених пунктів у такий спосіб, щоб сільськогосподарське виробництво перестало бути однією визначальною основою їх життя.

Це значить, що питання визначення стратегій функціонування, а отже і розвитку, повинні перейти від вищих органів державної влади до рівня місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування сільських населених пунктів. Постановка нових завдань перед місцевою владою потребує суттєвих змін як до вимог щодо кваліфікації голів рад, так і щодо сфер діяльності органів місцевого самоврядування, принципів та способів формування місцевих бюджетів.

У висновках підсумовуються результати дисертаційного дослідження.

Впровадження реформ є єдиною можливістю для виходу аграрної галузі з тривалої кризи, оскільки традиційні форми господарювання та джерела доходу вже нездатні забезпечити прийнятний рівень життя для більшості працівників сільського господарства. Більше того, орієнтація на традиційні форми призводять до посилення бідності та занепаду соціокультурної сфери, особливо коли головне джерело доходів – єдине на території сільського населеного пункту сільськогосподарське підприємство.

Одночасно реформування призводить до кардинальних змін у соціальній структурі сільського населення. З ліквідацією визначальної основи соціального буття – колективного підприємства, формуються нові соціальні умови, викликані набуттям права приватної власності на засоби виробництва, перш за все на землю. Інститут приватної власності в свою чергу за логікою подій сприяє започаткуванню середнього класу та одночасно основ громадянського суспільства на селі.

Зміни форм організації виробництва ведуть до змін форм організації суспільного життя в усіх його проявах – від демографічного до поселенського, від загальної рівності у бідності до значної соціальної диференціації, від колишньої колгоспної одноманітності до різних форм самоорганізації, від колективної свідомості до індивідуальної, орієнтованої на отримання прибутку в результаті господарської діяльності.

Суттю аграрної політики має стати діяльність щодо забезпечення соціально прийнятних цілей, результатів та механізмів функціонування приватної ініціативи, самоорганізації різних сфер економічного буття. Ринкове регулювання, що знаходиться під контролем держави, повинне доповнюватися позаринковими методами саморегулювання економічної сторони життєдіяльності різних суб’єктів – роботодавців, працівників, споживачів, жителів села. Закономірним результатом цього процесу буде створення та реальне функціонування механізмів суспільно-політичної та економічної відповідальності суб’єктів господарювання, органів управління, перш за все керівників, перед суспільством та державою.

Аналіз сучасного українського земельного законодавства дозволяє зробити висновок про його соціальну спрямованість – воно максимальною мірою орієнтовано на задоволення інтересів працівників аграрної сфери. Аналіз же практичного впровадження реформ показав наявність значного розриву між існуючою теоретико-правовою базою реформування та реальним впровадженням реформ. Наслідком є недотримання прав власників земельних часток і майнових паїв. Ці порушення формують викривлений образ реформ, та не сприяють схвальному ставленню населення до земельної реформи та участі в ній.

Підтвердилися гіпотези про те, що наслідки приватизації проявлятимуться з певним часовим лагом, про різну глибину реформування в різних підприємствах, про загальний низький рівень обізнаності з засадами реформування різних верств сільського населення, про збереження значною частиною населення патерналістських очікувань.

Головний висновок полягає в тому що найважливішою проблемою сьогодення у справі реформування аграрного сектору є соціальний захист населення. Цей захист повинен базуватися не скільки на системі пільг та гарантованих державою виплат, а переважно на створенні умов для одержання прийнятних обсягів доходів від успішного функціонування як традиційних, так і нетрадиційних видів діяльності у сільській місцевості.

Основні положення дисертації відображені у 2 монографіях, 4 статтях у наукових фахових виданнях, 4 доповідях на міжнародних наукових конференцій:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

Особистий внесок здобувача. У публікації 1 особисто здобувачеві належать “Коротка характеристика проведених досліджень”, розділи 3 і 6 “Ставлення селян до реорганізації власних сільськогосподарських підприємств”, “Фермерські господарства та реорганізація КСП”, висновки.

У публікації 2 здобувачем особисто написані: вступ, розділ I “Коротка загальна характеристика сільського господарства України”, розділ II “Опис різних форм реформування в сільськогосподарському виробництві”, розділ VI “Соціальні проблеми села”, загальні висновки.

Гончарук О.С. Соціальні проблеми реформування аграрних відносин в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 – економічна соціологія. – Інститут соціології НАН України, Київ, 2002.

Дисертація присвячена аналізу соціальних проблем, викликаних прискореною приватизацією землі та реорганізації колективних підприємств. В роботі аналізуються основні принципи та моделі реформування, їх переваги та недоліки з точки зору функціонування та розвитку, соціально-економічні перспективи сільських населених пунктів, об’єктів соціальної сфери та організації соціального буття сільського населення. Пропонуються нові підходи до реформування аграрного сектору економіки – об’єктом реформи повинне стати не підприємство, а населений пункт як єдиний соціальний організм, що потребує значного підвищення ролі органів місцевого самоврядування, як структури, котрій належить визначальна роль у формуванні та здійсненні стратегії розвитку села.

Ключові слова: землеволодіння, форми власності, організаційно–правові форми, моделі реформування, соціальна сфера, бідність, зайнятість, ринок землі, особисті підсобні господарства, стратегії розвитку.

Гончарук А.С. Социальные проблемы реформирования аграрных отношений в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04 – экономическая социология. – Институт социологии НАН Украины, Киев, 2002.

Диссертация посвящена исследованию большого круга вопросов, касающегося особенностей реформирования отношений собственности в сфере сельскохозяйственного производства. В работе анализируются и определяются основные методологические подходы к изучению реформирования отношений собственности, прежде всего на землю, как одной из определяющей характеристик украинского социума в целом и сельского населения в частности. Особое внимание уделяется анализу различных концепций реформ в аграрной сфере, существующих в украинском обществе, правовой базе реформ.

Эмпирическую базу диссертации составляют результаты четырех национальных исследований по проблемам реорганизации коллективных сельскохозяйственных предприятий, проведенных при непосредственном участии автора в 1996–2000 гг.

Исследуется широкий круг социально-экономических, правовых и политических аспектов реформирования аграрного сектора национальной экономики Украины. В значительной мере работа посвящена теоретическому обоснованию, оценке и упорядочению социальных проблем реорганизации сельскохозяйственных предприятий и приватизации земли, их ранжированию за значимостью, определению стратегий социально-экономического развития сельских населенных пунктов.

В работе анализируются фактическое состояние реформирования отношений собственности, причины частых случаев несоответствия его нормативно-правовой базе реформ, возможные социальные и экономические последствия такого несоответствия, способы их преодоления.

Автором проделана работа по исследованию и оценке социальных последствий приватизации и реорганизации с позиций занятости и перспектив дальнейшего развития и функционирования сельских населенных пунктов, оценке соблюдения прав собственников земли и имущества, определению перспектив развития новых в сельскохозяйственной отрасли форм организации производства и социального развития.

Особое место уделено сравнительному анализу особенностей различных моделей реорганизации сельскохозяйственных предприятий с точки зрения непосредственных участников процесса, определению перспектив применения разных методов реформирования, перспектив создания предприятий новых организационных форм и их возможное влияние на развитие социальных процессов, анализу соотношения теоретической базы реформирования с практическим ее применением.

Предлагаются новые для Украины подходы к реформированию аграрного сектора национальной экономики – объектом реформы должно стать не предприятие, а населенный пункт как единый социальный организм, что требует значительного повышения роли органов местного самоуправления, как структуры, которой и принадлежит определяющая роль в формировании и осуществлении стратегии развития украинского села.

Главной социальной проблемой проблема автор считает проблему занятости, которая усугубляется общим низким уровнем квалификации работников. В прямой связи с проблемой занятости находится и проблема бедности, что есть свидетельством того, что предыдущие и существующие формы организации производства уже не в состоянии выполнить одну из главных своих функций – функцию занятости.

В диссертации сделан вывод, что сегодня необходимо строить стратегии развития сельских населенных пунктов таким образом, чтобы сельскохозяйственное производство перестало быть единственной определяющей основой их жизни. В тоже же время такие стратегии не могут быть универсальными, потому что и сельские населенные пункты, и их жители слишком отличаются друг от друга за своими качественными характеристиками. В таком случае вопросы определения стратегий функционирования и развития должны перейти от высших органов государственной власти к органам власти муниципального уровня, что в свою очередь требует существенных изменений как в требованиях как к квалификации руководителей органов местного самоуправления, так и к методам формирования местных бюджетов.

Основной вывод диссертации состоит в том, что главной проблемой сегодня в деле реформирования аграрного сектора есть социальная защита населения. Эта защита должна базироваться не столько на системе льгот и гарантированных государством выплат, сколько на создании условий для получения приемлемых доходов от успешного функционирования как традиционных, так и нетрадиционных видов деятельности в сельской местности.

Ключевые слова: землевладение, формы собственности, организационно–правовые формы, модели реформирования, социальная сфера, бедность, занятость, рынок земли, личные подсобные хозяйства, стратегии развития.

Goncharuk O.S. Social problems of the agricultural relations reform in Ukraine. – Manuscript.

Thesis for acquiring degree of candidate of sociological sciences; specialty 22.00.04 – economic sociology. – Institute of Sociology of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kiev, 2002.

The thesis analyses social problems, caused by accelerated land privatization and reorganization of collective enterprises; major principles and models of the reform, their advantages and disadvantages from the viewpoint of functioning and development; future ways of development of villages and objects of the social field; organization of social life of the rural population. Also, the paper suggests new ways of reforming the agricultural sector of the national economy – the object of the reform should be not an enterprise, but a certain village as a whole social body, in which self-governing authorities have an important part of developing and implementing the strategy of the village development.

Key words: landownership, forms of property, legal forms of