КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Грищук Оксана Вікторівна

УДК 340.12 (477) + УДК 342.7 (477)

ПРАВО ЛЮДИНИ

НА КОМПЕНСАЦІЮ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ)

Спеціальність: 12.00.01. - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії та теорії держави і права

Львівського національного університету імені Івана Франка

Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор,

РАБІНОВИЧ Петро Мойсейович,

член-кореспондент Академії правових наук України, професор

кафедри історії та теорії держави і права Львівського національного

університету імені Івана

Офіційні опоненти доктор юридичних наук, професор,

КОЗЮБРА Микола Іванович;

член-кореспондент Академії правових наук України, суддя

Конституційного Суду України

кандидат юридичних наук, доцент,

ПОГРІБНИЙ Ігор Митрофанович.

заступник начальника кафедри теорії та історії

держави і права Національного університету внутрішніх справ (м. Харків)

Провідна установа Національна академія внутрішніх справ

України (м. Київ)

Захист відбудеться 4 листопада 2002 року о 12 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К26.001.04 в Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01017, м. Київ, вул. Володимирська, .

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01017, м. Київ, вул. Володимирська, .

Автореферат розісланий 2 жовтня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої Вченої ради,

кандидат юридичних наук К.Г. Грищенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є домінуючою. У цьому напрямку прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод – головним обов’язком демократичної держави. Так, преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення, за яким визнання гідності, властивої всім членам людської сім’ї, і рівних та невід’ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини “випливають із властивої людській особі гідності”.

Дані положення отримали своє відображення й у Конституції України, згідно з котрою людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність та безпека є найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини – головним обов’язком держави (ст. ). Саме закріплення за державою обов’язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням. У зв’язку з цим, набуває особливої актуальності створення розвиненого механізму реалізації прав і свобод людини, одним із яких є право людини на компенсацію шкоди моральної.

Право на компенсацію моральної шкоди прямо передбачене Конституцією України та знайшло своє юридичне закріплення у значній кількості інших законодавчих актів. Водночас жоден із них не містить не лише визначення загального поняття розглядуваного права, але й загального поняття самої моральної шкоди. Такі акти розкривають зміст моральної шкоди лише стосовно регульованих ними галузевих правовідносин. У зв’язку з цим, поряд із відносною уніфікацією поглядів щодо самої можливості компенсації моральної шкоди, чітко простежуються відмінності в інтерпретації такої можливості у різних галузях права. Питання компенсації моральної шкоди розглядаються, зокрема, у конституційному, цивільному, трудовому, кримінально-процесуальному праві України.

Такий стан речей дає підстави говорити про необхідність нового, більш широкого підходу до права людини на компенсацію моральної шкоди. У теорії права вже обґрунтовано думку про те, що правовий інститут компенсації моральної шкоди є комплексним принаймні тому, що він стосується захисту усіх природних прав людини. Застосування зазначеного підходу дозволяє узагальнити накопичений досвід галузевої практики застосування юридичних норм стосовно вказаного права, що матиме позитивний вплив на практичне здійснення права людини на компенсацію моральної шкоди. Та ще більш важливим видається те, що саме це право людини має бути досліджене передовсім як загальносоціальний (природно-соціальний) феномен, а вже потім – як явище юридичне.

Проблемі юридичного права людини на компенсацію моральної шкоди присвячено праці багатьох учених, які є представниками різних галузевих юридичних наук. Так, у радянський період, а пізніше в Україні та Російській Федерації вагомий внесок у дослідження цієї проблеми зробили такі вчені, як: М.М. Агарков, С.М. Антосик, Б.Т. Безлєпкін, А.М. Бєлякова, С.А. Бєляцкін, Д.В. Боброва, Л.В. Брусніцин, К.І. Голубєв, М.І. Гошовський, В.К. Грищук, О.П. Кучинська, П.Н. Гусаковський, С.Є. Донцов, В.В. Глянцев, В.А. Дубрівний, А.М. Ерделевський, А.М. Карпухіна, М.І. Козюбра, Л.Д. Кокорєв, О.М. Кокун, Л.О. Красавчикова, О.В. Крикунов, М.С. Малеїн, М.М. Малеїна, І.Л. Марогулова, Є.Є. Мачульська, Є.А. Міхно, С.В. Наріжний, В.Т. Нор, В.П. Паліюк, В.Н. Паращенко, В.Я. Понарін, І.І. Потеружа, П.М. Рабінович, З.В. Ромовська, А.М. Савицька, В.М. Савицький, С.Ф. Сокол, Н.С. Шимон та інші. Низка питань з цієї тематики висвітлювалась й у працях таких дослідників з “дального” зарубіжжя, як: W.I.S.R. Jacques, A.B.M.J.Lipska, Z.S.A. Ruggeri, M.E.Kloss, A.F.A.E.Проте саме загальнотеоретичних монографічних досліджень цієї проблеми в Україні донині не було.

Викладеними обставинами якраз і зумовлюється актуальність монографічного комплексного дослідження – у рамках загальної теорії держави та права – права людини на компенсацію моральної шкоди.

Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планових наукових досліджень кафедри історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка з проблеми “Закономірності формування правової держави і захисту прав людини”.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний загальнотеоретичний аналіз природного права людини на компенсацію моральної шкоди та його юридичного забезпечення.

Для досягнення цієї мети видавалось за необхідне вирішити наступні завдання:– 

запропонувати уточнення поняттєво-термінологічного апарату, необхідного для здійснення даного дослідження (зокрема, сформулювати дефініції таких загальнотеоретичних понять, як: моральна шкода, компенсація моральної шкоди, право людини на компенсацію моральної шкоди);– 

проаналізувати регламентацію природного права людини на компенсацію моральної шкоди у міжнародно-правовій та національно-юридичній практиці (нормотворчій, нормозастосувальній та нормотлумачній), виявити деякі загальні проблеми, які виникають у цій регламентації, запропонувати та обґрунтувати шляхи їх розв’язання;– 

сформулювати можливі пропозиції щодо оптимізації юридичного забезпечення в Україні права людини на компенсацію моральної шкоди.

Об’єктом дослідження є природне право людини на компенсацію моральної шкоди а також нормотворча та нормозастосувальна діяльність міжнародних органів і державних інституцій України стосовно юридичного забезпечення і захисту цього права.

Предметом дослідження виступають зміст і загальні закономірності виникнення природного права людини на компенсацію моральної шкоди, а також його юридичного забезпечення і захисту.

Методологічні основи дослідження. Такими виступають, перш за все, філософська концепція соціального детермінізму та конкретно-історичний підхід до предмета дослідження. Використовуються й такі загальнонаукові методи дослідження, як історичний (при висвітленні питання про розвиток юридичного забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди), системний (при виокремленні критеріїв визначення розміру компенсації моральної шкоди), функціональний (при розкритті змісту понять моральної шкоди, компенсації моральної шкоди, права людини на компенсацію моральної шкоди), порівняльний (задля характеристики юридичного забезпечення у різних державах права людини на компенсацію моральної шкоди), логічний (при формулюванні дефініцій понять гідності, честі, моральної шкоди, компенсації моральної шкоди, права людини на компенсацію моральної шкоди). З-посеред спеціальних методів використовувались тлумачення нормативних та інших актів з питань прав людини; контент-аналіз юридичних актів; узагальнення відповідної юридичної практики.

Безпосередньою змістовно-методологічною основою даного дослідження слугувала сформульована науковим керівником концепція моральної шкоди та права на її компенсацію.

Загальнотеоретичний характер дослідження зумовлюється тим, що по-перше, його об’єктом і предметом виступає, перш за все, загальносоціальний (природно-соціальний) феномен; по-друге, воно спрямоване на виявлення найзагальніших принципів та тенденцій права, котре розглядається, і по-третє, воно ґрунтується на аналізі усіх основних юридичних інструментів, які опосередковують реальне здійснення і захист цього права.

Джерела дослідження. У дисертації використовуються міжнародно-правові акти з прав людини, Конституція України, національне законодавство України і деяких інших країн та матеріали практики його застосування відповідних норм; суспільствознавча та спеціальна література з наведеної тематики.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першим у вітчизняному правознавстві загальнотеоретичним монографічним дослідженням природного права людини на компенсацію моральної шкоди та юридичної (вітчизняної та міжнародної) практики його забезпечення.

Елементи наукової новизни притаманні, на думку здобувача, наступним положенням дисертації, що виносяться на захист:– 

додаткова аргументація обґрунтування й конкретизації (у рамках згаданої концепції) дефініцій загальних понять а) моральної шкоди, б) компенсації моральної шкоди та в) права людини на компенсацію моральної шкоди;– 

характеристика історії розвитку на території України юридичних джерел щодо права людини на компенсацію моральної шкоди;– 

обґрунтування застосування загальнодозволенного принципу при використанні та юридичному забезпеченні права людини на компенсацію моральної шкоди;– 

висновок про розширення кола суб’єктів права на компенсацію моральної шкоди;– 

обґрунтування необхідності обмеження державою можливості використання права людини на компенсацію моральної шкоди та з’ясування кола підстав і чинників для такого обмеження;– 

уточнення системи критеріїв для визначення розміру компенсації моральної шкоди;– 

формулювання рекомендацій щодо оптимізації законодавчого забезпечення в Україні права людини на компенсацію моральної шкоди.

Формулювання наведених положень є особистим внеском здобувача у дослідження зазначеної проблеми.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації положення можуть бути враховані законодавчими та іншими нормотворчими державними органами України при удосконаленні нормативно-юридичних засобів забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди. Такі положення будуть корисні також для правозастосовних (насамперед судових) органів держави. Вони можуть бути використані також адвокатами, громадськими правозахисними організаціями, окремими громадянами у процесі реалізації та захисту права, що розглядається.

Окрім того, матеріали дисертаційного дослідження можуть застосовуватися у викладанні в юридичних та інших гуманітарних навчальних закладах таких курсів, як “Загальна теорія права та держави”, “Права людини”, “Конституційне право”, “Цивільне право”, “Трудове право”, “Кримінальний процес”, “Міжнародне право”. Деякі положення дисертації вже використовувалися здобувачем у 2000-2002 роках при проведенні семінарських занять з курсу “Загальна теорія права та держави” на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка.

Апробація результатів дослідження. Положення дисертації висвітлювались у доповідях та повідомленнях здобувача на дванадцяти наукових конференціях та семінарах, зокрема на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в Україні” (м. Київ, 19-20 травня 2000 р.); всеукраїнській науковій конференції “50 років Конвенції про захист прав і основних свобод людини і проблеми формування правової держави в Україні” (м. Харків, жовтень 2000 р.); міжнародній науковій конференції “Конституційні права і свободи громадян в Україні та Республіці Польща: реалії й перспективи” (м. Львів, 9-11 листопада 2000 р.); міжнародній історико-правовій конференції “Польща – Русь – Україна: одинадцять сторіч сусідства” (м. Казимеж-Дольний-над-Віслою, 4-6 грудня 2000 р.); науковій конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (м. Тернопіль, 28 лютого 2001 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід” (м. Одеса, 15 листопада 2001 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (м. Київ, листопад 2001 р.); VI, та VIII регіональних науково-практичних конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 13-14 лютого 2000 р., 2001 р. та 2002 р.); міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький,

29-30 квітня 2002 р.).

Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри історії та теорії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Основні положення дисертації відображено у дванадцяти публікаціях дисертанта (з них вісім – у фахових виданнях).

Структура дисертації. Структура роботи обумовлена завданнями та предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів (розподілених на дев’ять підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 188 сторінок, обсяг списку використаних джерел (303 найменування) складає 22 сторінки; додатків немає.

ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються предмет та об’єкт, мета і завдання дослідження, характеризуються методологічна, теоретична, джерельна бази, формулюються основні положення, що виносяться на захист, розкривається наукова новизна та науково-практичне значення роботи, охарактеризовано апробацію результатів дослідження.

Розділ перший “Загальнотеоретична характеристика права людини на компенсацію моральної шкоди (загальносоціальні та юридичні аспекти)” складається з трьох підрозділів. У першому з них розглядаються поняття і зміст моральної шкоди. Автором здійснено огляд та аналіз відповідної наукової літератури, на основі якого було виділено три підходи до розуміння поняття моральної шкоди які домінують у літературі: соціальний (Б.Т. Безлепкін, В.В. Глянцев, С.Е. Донцов, М.М. Малеїна, В. Плаксін, М.Я. Шимінова), індивідуально-психічний (А.М. Бєлякова, А.М. Ерделевський, М.С. Малеїн та ін.) та індивідуально-соціальний підхід (В.А. Дубрівний, Н.С. Шімон, В.П. Паліюк, В.М. Савицький, І.І. Потеружа, Я.С. Кісельов).

У дисертації моральна шкода розглядається як така, що складається із двох елементів: соціально-морального та індивідуально-психічного. Моральна шкода – це протиправне приниження (або замах на приниження) гідності людини, яке викликає в її психіці негативні процеси і стани. На соціальному рівні вона проявляється як порушення гідності людини, а на особистісному виявляється як негативні психічні процеси і стани.

Таке розуміння поняття моральної шкоди можна віднести, з деякою умовністю, до третього підходу. Водночас обґрунтовується необхідність дещо розширити зміст складових цього феномена. Так, у розвиток положення низки міжнародних правових актів про те, що гідність людини є джерелом усіх належних їй прав і свобод видається підставним вважати, що соціальна складова моральної шкоди виникає завжди при порушенні людської гідності.

У зв’язку з цим, проведено аналіз монографічної та іншої наукової літератури (праці С.М. Братуся, О.О. Красавчикова, М.С. Малеїна, М.Й. Коржанського, В.Б. Здравомислова, М.А. Придворова, Г.Д. Бандзеладзе, К.Б. Ярошенка та ін.), а також відповідної нормативної бази з метою розкриття змісту поняття гідності. При цьому виявлено два засадничих підходи до розуміння останньої: гідність як один із основних принципів права і гідність як право людини.

У першому аспекті гідність людини інтерпретується автором як людська, чи антропна, гідність. Нею наділена кожна без винятку людина, безвідносно до її індивідуальних чи соціальних особливостей. Антропна гідність – це самоцінність людини як біосоціальної істоти – унікального родового суб’єкта, який уособлює найвищий рівень розвитку буття на Землі. Гідність же як право автор розглядає як гідність конкретної людини, що пов’язується, в першу чергу, з її самооцінкою (внутрішньою, суб’єктивною оцінкою). Гідність людини – це внутрішня оцінка людиною власної самоцінності, яка ґрунтується на об’єктивно існуючій значущості даної людини для інших суб’єктів.

Відповідно, гідності може бути завдано шкоди як безпосередньо, так і опосередковано. У першому випадку ушкодження гідності може мати місце, коли право на гідність конкретної людини порушується безпосередньо. Опосередковано ж ушкодження антропної гідності може мати місце внаслідок порушення тих прав людини, що є похідними від такої гідності. В обох випадках, при чому ще й за наявності ознак індивідуально-психічної складової моральної шкоди, може виникати право на її компенсацію.

У другому підрозділі досліджується питання про відмежування моральної шкоди від інших її видів. Автор відштовхувалась від розуміння поняття шкоди, поданого у юридичній літературі (Р.З. Лівшиц, В.В. Лазарєв, М.С. Малеїн, К.І. Голубєв, С.В. Наріжний, А.В. Шичанін). На основі проведеного аналізу, автор розглядає шкоду, з одного боку, як порушення суб’єктивного права. З іншого боку, шкода – це також наслідок порушення відповідних положень об’єктивного права, яке супроводжується деструктивним впливом на суспільні відносини.

У дисертації розглядається неправова шкода та шкода, заподіяну у сфері права. У першому випадку порушуються неправові правила поведінки, які фактично склались і діють у суспільстві (неправові соціальні норми), котрими людина не повинна нехтувати, навіть якщо закон її до цього не зобов’язує. Що ж до шкоди, заподіяної у сфері правових відносин, автор вважає, що вона може бути наслідком як правомірних (правомірна шкода), так і неправомірних дій (неправомірна шкода).

Заподіяна людині правомірна шкода може бути матеріальною або ж психічною. Термін “психічна” має підкреслити відсутність у даного виду шкоди соціальної складової. Неправомірна шкода, заподіяна людині, може бути матеріальною або ж моральною. Матеріальна шкода, своєю чергою, може бути майновою чи немайновою (фізичною).

Підкреслено, що поняття “фізична шкода” не співпадає за своїм змістом із поняттям “фізичні страждання”. Фізичні страждання – це одна із форм прояву індивідуально-психічної сторони моральної шкоди; у той час як шкода фізична – це будь-які негативні зміни в організмі людини, котрі перешкоджають нормальному, з біологічної, фізіологічної, психічної точок зору, проходженню усіх психофізичних процесів людини. Фізична шкода є матеріальною, з природнонаукової точки зору, і, разом із тим, немайновою. Негативні зміни настають в організмі, тобто в матеріальній сфері, потерпілого під впливом певних зовнішніх факторів. Так, зміни, у свою чергу, можуть потім призвести до негативних явищ у психічному стані, а також у майні особи.

У третьому підрозділі дисертації розглянуто поняття і зміст права людини на компенсацію моральної шкоди. Тут за основу автором взято індивідуально-психічний аспект моральної шкоди. При цьому, оскільки у юридичній літературі згаданий феномен висвітлений недостатньо чітко, а то й поверхнево, автором були вивчено також література з психології (зокрема праці В.І. Войтка, Б.І. Додонова, В.П. Василюка, С.Д. Максименка, В.О. Соловієнка, С.Л. Рубінштейна, П.А. М’ясоїда, Г. Сельє та ін.), в якій досліджується психічний стан людини.

Автором проведено аналіз пізнавальних, емоційних та вольових процесів у разі заподіяння людині моральної шкоди. Встановлено, що у випадку ушкодження гідності людини – заподіяння їй моральної шкоди кожен із психічних процесів зазнає негативних змін тієї чи іншої інтенсивності.

Позитивні емоції можуть, так чи інакше, “згладити”, нейтралізувати негативні психічні реакції і стани, зумовлені заподіяним порушенням. Найбільш дієвим засобом у даному випадку бачиться компенсація моральної шкоди, яка (компенсація) здатна бути джерелом, чинником таких емоцій. Компенсація моральної шкоди – це вчинення стосовно людини, котрій завдано таку шкоду порушення її загально соціальних (природних) прав чи свобод, певних дій, які спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічних станів і процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення.

Уже сам факт захисту законом гідності людини шляхом встановлення обов’язку порушника компенсувати моральну шкоду має позитивний вплив на психічний стан потерпілого, і навпаки – якщо право залишає людину без захисту, то це додатково травмує її психіку. Тому право на компенсацію моральної шкоди – це можливість людини, котрій заподіяно таку шкоду внаслідок порушення її загальносоціальних (природних) прав чи свобод, вимагати від порушника виконання його обов’язку вчинити певні дії, спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічних станів та процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення; а також її можливість звернутись, у разі потреби, до компетентних національних чи міжнародних органів за примусовим забезпеченням виконання зазначеного обов’язку.

Розділ другий “До історії юридичного забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди (законодавчі та доктринальні аспекти)” складається з двох підрозділів, які присвячуються аналізу інтерпретації права людини на компенсацію моральної шкоди відповідно у законодавстві, що діяло на Україні упродовж Х – початку ХХ ст. та у радянський період.

На підставі аналізу відповідних історичних джерел та наукових праць розглядається історія юридичного закріплення права людини на компенсацію моральної шкоди, починаючи з римського права. Виявлено, що на початках розвитку держави у царині компенсації шкоди діяв принцип таліону, проте з часом законодавець намагається поступово замінити його грошовою компенсацією за “безчестя”. Виплата за “безчестя” була передбачена вже Руською Правдою у випадку заподіяння особистої образи (“обіди”). Образа тлумачилась як “дія, що заподіювала певні матеріальні і моральні збитки”.

Подальший розвиток держави призвів наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. до відмови від виплати за “безчестя”. Така ситуація пояснюється багатьма соціально-політичними факторами: по-перше, виплата за “безчестя” виконувала функції заміни кримінального покарання; по-друге, така виплата мала відбуватись тільки у визначених випадках, коло яких було дуже вузьким; по-третє, сума виплати була чітко встановлена і диференціювалася залежно від соціального стану потерпілого, а із зникненням чітких меж між станами, така диференціація поступово втратила свій зміст. Вже із запровадженням у Росії Судових Статутів, таблиці й такси втратили значення для суду, діяльність якого почала базуватись на засадах вільної оцінки та судового угляду. Однак реформа цивільного права у Російській імперії не була доведена до логічного завершення, внаслідок зміни політичного режиму після революцій 1917 р.

У радянській державі право на компенсацію моральної шкоди відкидалось як таке, що суперечило пануючій тоді ідеології, хоча певні теоретичні напрацювання з цього приводу все ж мали місце. Зокрема у працях Б.С. Утевського, І. Брауде, М.М. Агаркова, а пізніше й М.С. Малеїна, А.М. Бєлякової, М.Я. Шимінової, С.М. Братуся, Ю.Х. Калмикова можна виділити наступні основні тези в аргументації доцільності компенсації моральної шкоди: така компенсація є справедливою, оскільки немайнові права є найбільшим надбанням кожної людини; розширення сфери охоронюваних цивільним правом інтересів громадян і визнання як складової предмета цивільно-правового регулювання і особистих немайнових, не пов’язаних із майновими, відносин, викликало необхідність допустити майнову відповідальність і за заподіяння моральної шкоди; чинне тоді законодавство у деяких випадках пов’язувало майнові наслідки з моральними факторами; компенсацію моральної шкоди було передбачено законодавством інших соціалістичних країн; судова практика в СРСР у деяких випадках (незаконне засудження, каліцтво) йшла шляхом задоволення права на компенсацію моральної шкоди. Ці напрацювання радянського періоду поступово готували наукове підґрунтя для суттєвих законодавчих зрушень у напрямку забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди.

Розділ третій “Право людини на компенсацію моральної шкоди в сучасний період” складається із двох підрозділів. У першому підрозділі розглядається юридичне забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди. Автор розкриває вказану проблему крізь призму розуміння права людини на компенсацію моральної шкоди як такого, що виникає у разі протиправного порушення її гідності. Зазначається, що в Україні це право зафіксовано, зокрема, у конституційному, цивільному, трудовому, кримінально-процесуальному праві. Так, Конституцією України право на відшкодування моральної шкоди передбачено у ст. , , , , , , . Проведено порівняння із конституційними положеннями інших держав, а також із деякими міжнародними актами, які містять подібні норми. Право на захист гідності та компенсацію моральної шкоди передбачають також Закони України “Про Президента України”, “Про статус народного депутата України”, “Про статус суддів” та ін.

Проте у жодному із цих актів немає визначення загального поняття моральної шкоди. Таке визначення, що може бути застосоване у разі порушення будь-яких прав громадян, міститься лише у Постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про компенсацію моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 р. із змінами та доповненнями від 25 травня 2001 року. Вказана постанова заповнила існуючу у чинному законодавстві прогалину, дала визначення поняття моральної шкоди, деякою мірою розкрила її зміст, уточнила критерії для визначення її розміру, більш детально роз’яснила порядок розгляду цієї категорії справ. Проте і цей акт, як відзначалося в літературі, має певні вади.

У зв’язку з цим, слід згадати ст. Конституції України, котра передбачає, зокрема, право захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань будь-якими незабороненими засобами (загальнодозволенний принцип). А цінність права людини на компенсацію моральної шкоди якраз і полягає у тому, що воно є ефективним засобом захисту прав і свобод людини від таких порушень і посягань. Оскільки Конституція України є актом найвищої юридичної сили, а її норми мають пряму дію, автор відстоює необхідність застосування загальнодозволенного принципу до використання людиною її права на компенсацію моральної шкоди. Тобто це право розглядається автором як таке, що виникає внаслідок порушення будь-яких прав людини.

У другому підрозділі досліджується практика Європейського суду з прав людини щодо права на компенсацію моральної шкоди. Присуджуючи компенсацію моральної шкоди, Європейський суд з прав людини керується правилами ст. , Конвенції, які передбачають, відповідно, право на справедливу сатисфакцію та право на справедливе відшкодування. З метою виявлення випадків виникнення права на компенсацію моральної шкоди, автором було проведено аналіз відповідних рішень Європейського суду. Такий аналіз дав можливість дійти висновку, що це право на виникає у випадках порушення будь-яких прав, передбачених Конвенцією та протоколами до неї (тобто тут має місце застосування загальнодозволенного принципу).

Розділ четвертий “Деякі актуальні проблеми юридичного забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди” містить два підрозділи. У першому з них розглядається питання про коло суб’єктів права на компенсацію моральної шкоди. Доводиться, що кожній людині притаманна гідність, а відтак, кожна людина повинна мати право на її захист, у тому числі право на компенсацію моральної шкоди. Однак при використанні даного права виникають певні обмеження, пов’язані, перш за все, з тим, наскільки людина сама здатна усвідомити ушкодження її гідності.

Оскільки індивідуальна поведінка людини складається з таких основних стадій: мотивації, планування і прийняття рішення та його виконання, автор вважає, що у кожному конкретному випадку суд зобов’язаний виявити мотиви звернення потерпілого з вимогою компенсації моральної шкоди. Юридичного значення може набувати лише таке звернення, що йому передував усвідомлений вольовий вибір, який передбачає розуміння соціального значення вчинку і прогнозування його результатів. Велику допомогу у вирішенні цього питання може надати проведення судово-психологічної експертизи.

Розглядаючи питання компенсації моральної шкоди, викликаної порушенням прав інших осіб, автор підтримує думку про те, що носієм такого права може бути лише та людина, якій правопорушенням була заподіяна безпосередня шкода. Якщо ж шкода не була заподіяна їй безпосередньо, особа не набуває вказаного права. Виняток становлять випадки, коли права на компенсацію моральної шкоди набувають близькі родичі потерпілого, у зв’язку із порушенням їхніх прав. Прикладом можуть слугувати рішення Європейського суду з прав людини у справах “Огур проти Туреччини” (1999 р.), “Чакічі проти Туреччини” (1999 р.), якими задоволено вимоги заявників про компенсацію їм моральної шкоди як родичам особи, що загинула внаслідок злочину.

Другий підрозділ присвячений дослідженню критеріїв визначення розміру компенсації моральної шкоди. Зважаючи на сутність і зміст моральної шкоди, “еквівалентний” підхід до визначення її розміру не може бути застосованим, а конкретна сума компенсації не може бути закріплена законодавчо. Тому великого значення у даному випадку набуває застосування судового угляду і вироблення орієнтовних критеріїв, що ними може керуватись суд при визначенні розміру компенсації.

Автором проаналізовано різноманітні критерії для визначення розміру компенсації моральної шкоди, запропоновані, зокрема С.М. Антосиком, А.М. Ерделевським, А.М. Карпухіною, О.М. Кокуном, В.П. Паліюком, С.І. Шимон. Виділено основні підходи до визначення розміру згаданої компенсації.

Оптимальним видається виокремлення найбільш загальних, “всеохоплюючих” і в той же час достатньо конкретних критеріїв визначення розміру згаданої компенсації. Відтак, систему таких критеріїв запропоновано автором.

Крім того, наголошується, що моральна шкода може компенсуватись не лише у грошовій, а й у іншій матеріальній чи нематеріальній формах. Серед останніх виділено такі форми компенсації: компенсація у речовій формі; публічне (зокрема друковане) спростування відомостей, що ганьблять честь і гідність; визнання права авторства; припинення дій, що порушують право; реабілітація; висновок про порушення права.

Автор висловлює сумнів у доцільності законодавчого встановлення меж компенсації моральної шкоди. Встановлення таких меж суттєво ускладнить використання даного права: по-перше, ціла низка нормативних актів встановлює різні межі розміру компенсації моральної шкоди; по-друге, потерпілий може оцінити шкоду вище або нижче розміру, встановленого законодавцем; по-третє, у правозастосувальній практиці подекуди виникають перепони щодо реалізації захисту права людини на повну компенсацію моральної шкоди.

ВИСНОВКИ

Наукові проблеми, вирішенню яких присвячене дане дослідження, полягають у тому, що загальнотеоретичні положення про моральну шкоду та про право на її компенсацію як феномени загальноправові (загальноюридичні), перебувають лише на стадії формування; має місце деяка розпорошеність норм юридичного інституту компенсації моральної шкоди за галузями права, що призводить до звуження його змісту та ускладнення використання; потребує також несуперечливого теоретичного розв’язання визначення змісту загальних понять моральної шкоди, компенсації моральної шкоди, права людини на її компенсацію.

У дисертації зазначені наукові проблеми вирішені на основі узагальнення та систематизації попередніх і сучасних галузевих досліджень моральної шкоди та права на її компенсацію, а також практики використання цього права, шляхом застосування порівняно нових філософсько-правових парадигм, насамперед антропології права, а також уявлень сучасної соціальної філософії про оцінку та цінність. Отримані результати дозволяють розглядати моральну шкоду та право на її компенсацію як комплексний загальноправовий (загальноюридичний) феномен, що входить до складу предмета загальної теорії права та держави.

Виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні висновки.

1. Моральна шкода – це складне соціальне явище, котре характеризується єдністю соціального й особистісного (індивідуально-психічного). На соціальному рівні моральна шкода розглядається як ушкодження гідності людини, приниження рівня її оцінки іншими суб’єктами, а також (чи) її самооцінки, а на особистісному рівні – як негативні психічні реакції і стани людини, викликані згаданим ушкодженням.

2. Гідність людини є багаторівневим явищем. Родовим поняттям гідності людини є антропна гідність, тобто така гідність, якою наділена кожна без винятку людина безвідносно до її індивідуальних особливостей. Таке поняття втілено у тих положеннях міжнародно-правових та конституційних актів, згідно з якими гідність людини є властивістю усіх членів людської сім'ї й усі люди є рівними у своїй гідності (про що йдеться, зокрема, у преамбулах до кожного із трьох актів, які складають Міжнародну Хартію прав людини). Отож, антропна гідність – це самоцінність людини як біосоціальної істоти – унікального родового суб’єкта, який уособлює найвищий рівень розвитку буття на Землі.

3. Коли йдеться про гідність конкретної людини, то мається на увазі, в першу чергу, її самооцінка (внутрішня оцінка). Самооцінка – це судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у порівнянні з певним еталоном, зразком. Можна сказати, що це внутрішня оцінка (суб’єктивне відображення) об’єктивно існуючої (схваленої домінуючою частиною суспільства) цінності людини. Самооцінка є формою вияву, центральним компонентом самосвідомості, тобто усвідомлення людиною себе самої як особистості: своєї діяльності як члена суспільства, стосунків з іншими людьми, рис свого характеру, своїх дій, вчинків, їх мотивів, цілей, її розумових, фізичних, моральних якостей. Тому особиста гідність людини – це внутрішня оцінка людиною власної самоцінності, яка ґрунтується на об’єктивно існуючій значущості даної людини для інших суб’єктів.

4. Власне оціночний момент у вигляді моральної чи правової оцінки є дієвим засобом впливу на самосвідомість людини, на основі котрого формується своєрідний еталон вимог, що висуваються до дій людей у конкретній ситуації з конкретного приводу. Враховуючи ці вимоги, людина самостійно набуває особистої (власної) гідності і може її втратити як у власних очах, так і в оцінці інших людей. У свою чергу, честь людини – це суспільна оцінка цінності особи з огляду на соціальні та духовні якості останньої як члена суспільства. Така соціальна оцінка особи залежить від самого громадянина, оскільки формується на підставі його поведінки, вчинків, ставлення до інтересів суспільства, інших людей. Внаслідок цього, різні люди мають різну соціальну оцінку, яка може змінюватися залежно від їхніх учинків. У той же час людина здатна самостійно оцінювати власну честь (суспільну оцінку), і таке самооцінювання вже буде розглядатися як складова гідності людини.

5. Гідність може бути ушкоджена безпосередньо і опосередковано. Безпосереднє ушкодження гідності може мати місце, коли ушкоджується гідність у розумінні гідності особистої, тобто безпосередньо порушується право на гідність конкретної людини. Опосередковано ушкодження гідності може мати місце унаслідок порушення прав людини та, відповідно, антропної гідності, яка є джерелом останніх.

6. Поняття моральної шкоди визначається як протиправне приниження (або замах на приниження) гідності людини, яке викликає в її психіці негативні процеси і стани.

7. Компенсація моральної шкоди – це вчинення стосовно людини, котрій завдано таку шкоду порушення її загальносоціальних (природних) прав чи свобод, певних дій, які спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічних станів і процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення.

8. Право на компенсацію моральної шкоди – це можливість людини, котрій заподіяно таку шкоду внаслідок порушення її загальносоціальних (природних) прав чи свобод, вимагати від порушника виконання його обов’язку вчинити певні дії, спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічних станів та процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення; а також її можливість звернутись, у разі потреби, до компетентних національних чи міжнародних органів за примусовим забезпеченням виконання зазначеного обов’язку.

Обґрунтовано необхідність обмеження виникнення права людини на компенсацію моральної шкоди залежно від характеру заподіяної шкоди. Зазначене право виникає лише у випадках, коли моральна шкода є неправомірною і виникає у сфері правових відносин.

9. На сучасному етапі розвитку Української держави право на компенсацію моральної шкоди хоча й передбачене законодавством, але “розпорошене” за різними галузями права. Тому видається необхідним виокремити новий загальноправовий інститут компенсації моральної шкоди. Це дасть можливість застосування загальнодозволенного принципу до використання згаданого права. Останнє ж виникає внаслідок порушення будь-яких прав людини.

10. При визначенні розміру компенсації моральної шкоди доцільно використовувати систему таких критеріїв:– 

межі заявлених вимог;– 

характер, обсяг та тривалість заподіяних позивачеві негативних психічних процесів і станів (на основі застосування експертизи);– 

стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої йому травми, тілесних ушкоджень (також із можливістю застосування експертизи);– 

істотність вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках потерпілого, ступінь зниження його особистого престижу, ділової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану);– 

обставини, які передували правопорушенню, а також мали місце до і після нього; – 

характеристики сторін конфлікту, мотиви їхньої поведінки, характер правопорушення і ступінь його шкідливості (небезпеки);– 

ступінь вини правопорушника і потерпілого, а також майновий стан сторін.

Видається, що застосування запропонованого у дисертації підходу дасть носіям права на компенсацію моральної шкоди можливість ширшого його застосування, сприятиме винесенню законних і обґрунтованих судових рішень, а також може вплинути на законодавче спрощення процедури його використання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Грищук О.В. Становлення права людини на компенсацію моральної шкоди (ХІ – ХХ ст. ст.) // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Випуск 55: Правознавство. – Чернівці: ЧДУ, 1999. – С.48-54.

Грищук О.В. Окремі питання історії інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди // Науковий вісник Волинського державного університету. - №2: Юридичні науки. – Луцьк: “Вежа”, 1999. – С.67-72.

Грищук О.В. Право людини на компенсацію моральної шкоди: законодавче закріплення та теоретичний підхід // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Випуск 3. – К., 1999. – С. .

Грищук О.В. Проблеми судової практики щодо компенсації моральної шкоди, заподіяної особі неправомірними діями // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – Випуск 1. – Львів, 2000. – С.272-278.

Грищук О.В. Усвідомлення потерпілим порушення суб’єктивних прав, як необхідна умова виникнення права на компенсацію моральної шкоди // Вісник Львівського університету. – Випуск 35: Серія юридична. – Львів, 2000. – С.26-33.

Грищук О.В. Практика Європейського суду з прав людини, як складовий елемент юридичного механізму (гарантій) забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. - Випуск 2. – Львів, 2000. – С.184-189.

Грищук О.В. До проблеми визначення психічного стану особи у випадку заподіяння їй моральної шкоди // Вісник Львівського університету. – Випуск 36: Серія юридична. – Львів, 2001. – С.36-40.

Грищук О.В. До окреслення кола суб’єктів права на компенсацію моральної шкоди // Науковий збірник Юридичного інституту Тернопільської академії народного господарства. – Випуск 2. – Тернопіль, 2001. – С.193-195.

Грищук О.В. Конституційні засади права людини і громадянина на компенсацію моральної шкоди в Україні // Swobody obywatelskie w Polsce i na Ukraine – rzeczywistosc i perspektywy. Zeszyty naukowe № . – Przemysl: Wyzsza Szkola Administracji i Zarzadzania w Przemyslu, 2001. – S. .

Грищук О.В. Поняття і зміст моральної шкоди // Митна справа. – №1 – Львів, 2002. – С.79-88.

Грищук О.В. Юридичне забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – Спецвипуск 1. – Хмельницький, 2002. – С.13.

Грищук О.В. Підстави та умови виникнення права людини на компенсацію моральної шкоди: загальнотеоретична характеристика // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії. – Випуск 13-14. – Одеса, 2002 – С.215-221.

АНОТАЦІЯ

Грищук О.В. Право людини на компенсацію моральної шкоди (загальнотеоретичні аспекти). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01. – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002.

У дисертації досліджується у загальнотеоретичному аспекті право людини на компенсацію моральної шкоди та проблеми його застосування на основі аналізу наукової літератури, національного законодавства України, міжнародно-правових актів, практики діяльності національних та міжнародних правозастосовних органів. Удосконалюються дефініції загальних понять моральної шкоди, компенсації моральної шкоди та права людини на компенсацію моральної шкоди; дається характеристика історичних джерел щодо права людини на компенсацію моральної шкоди; обґрунтовано застосування загальнодозволенного принципу при юридичному забезпеченні та використанні права на компенсацію моральної шкоди; уточнено систему критеріїв визначення розміру компенсації моральної шкоди; оцінено ступінь відповідності законодавства України з питань права людини на компенсацію моральної шкоди