Актуальність дослідження
ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
ГРИЩЕНКО Вікторія Леонідівна
УДК: 140. В + 215 ] (477) (092)
РЕЛІГІЙНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ СВІТОГЛЯД
В. ЕКЗЕМПЛЯРСЬКОГО
Спеціальність 09.00.05 - історія філософії
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Київ - 2002
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі філософії та релігієзнавства Національного
університету “Києво-Могилянська академія”
Науковий керівник кандидат філософських наук, доцент
ТКАЧУК МАРИНА ЛЕОНІДІВНА,
Національний університет “Києво-Могилянська Академія”,
доцент кафедри філософії та релігієзнавства
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор
БИЧКО АДА КОРНІЇВНА,
Київський державний інститут театрального мистецтва
ім. І. К. Карпенка-Карого, завідувач кафедри суспільних наук;
кандидат філософських наук,
ЙОСИПЕНКО СЕРГІЙ ЛЬВОВИЧ,
Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України,
науковий співробітник
Провідна установа Київський національний університет
ім. Тараса Шевченка, кафедра історії філософії, м. Київ
Захист відбудеться “ 19 ” квітня 2002 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої
вченої ради Д 26.161.02 в Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України
(Київ -1, вул. Трьохсвятительська, 4)
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені
Г. С. Сковороди НАН України ( Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)
Автореферат розісланий 13 березня 2002 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат філософських наук Л. А. Ситниченко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Одним з найважливіших напрямків сучасної історико-філософської україністики є вивчення історії духовно-академічної філософії, пов’язане з осмисленням теоретичної спадщини викладачів і вихованців Київської духовної академії. Систематичний неупереджений аналіз духовно-академічної традиції філософування є необхідною складовою відтворення процесів становлення і розвитку професійної філософії в Україні, адже викладачами та вихованцями Київської духовної академії були зроблені важливі кроки в її розбудові. Водночас вивчення традиції професійного філософування містить потужний потенціал для розвитку сучасної української філософії.
У межах київської духовно-академічної традиції, як відомо, сформувалась і зросла ціла плеяда глибоких і оригінальних філософів та богословів, чиї творчі здобутки донедавна залишались суцільною “білою плямою”. Публікації останніх років переконливо свідчать про прагнення сучасної історико-філософської науки до відтворення об’єктивної і цілісної картини становлення і розвитку київської духовно-академічної філософії, до систематичного наукового аналізу творчості її окремих представників.
Серед духовно-академічних мислителів кінця ХІХ - початку ХХ століття особливу увагу привертає Василь Ілліч Екземплярський (1875-1933), релігійний філософ і богослов, “опальний” професор Київської духовної академії, відомий релігійно-церковний діяч, голова Київського релігійно-філософського товариства (1912-1918), видавник і головний редактор часопису “Христианская мысль”. В особі і творчості В. Екземплярського, немовби у фокусі, відбилися ті процеси і зрушення, що відбувались у стінах Київської духовної академії на початку ХХ ст. З його іменем пов’язані найважливіші події у релігійно-філософському відродженні в Києві двох передреволюційних десятиліть.
Історико-філософський аналіз творчих здобутків відомого у свій час мислителя, у творчості якого увиразнені характерні проблеми та особливості вітчизняної філософської культури на зламі ХІХ - ХХ століть, зумовлюється нагальною потребою відтворення цілісної картини розвитку вітчизняної філософської думки. Адже лише за умови виокремлення науковозначущих результатів у творчому доробку кожного з діячів вітчизняної філософської думки, можливе цілісне і неупереджене розуміння історії української філософії. Відтак історико-філософський аналіз спадщини В. Екземплярського є необхідним кроком не лише у вивченні київської духовно-академічної традиції, а й в осмисленні релігійно-філософських процесів у найважливішому з осередків вітчизняної культури.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації узгоджена з планами науково-дослідної роботи кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету “Києво-Могилянська Академія”, зокрема з програмою “Історія української філософії: європейський контекст”.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є цілісний аналіз релігійно-філософської спадщини В. Екземплярського.
Поставлена мета обумовила необхідність розв’язання у дисертації таких завдань:
·
з’ясувати стан, методологічні і джерелознавчі проблеми наукового дослідження релігійно-філософської спадщини В. Екземплярського;
·
простежити віхи життя та творчості В. Екземплярського, становлення його релігійно-філософського світогляду;
·
з’ясувати місце мислителя у розвиткові київської духовно-академічної традиціі та релігійно-філософському відродженні початку ХХ ст.
·
здійснити історико-філософський аналіз творчості В. Екземплярського, визначити її стрижневі компоненти і науковозначущі результати.
Об‘єктом дослідження є київська духовно-академічна філософія початку ХХ ст.
Предмет дослідження складає творча спадщина одного з найвизначніших її речників - Василя Ілліча Екземплярського.
Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні реалізується культурологічний підхід до вивчення історії філософії, керівними методологічними принципами якого є історизм, діалогічність і толерантність. Текстологічний аналіз у дисертації здійснюється через застосування герменевтичних і компаративних методик історико-філософського дослідження.
Наукова новизна дисертаційного дослідження. На основі вивчення широкого кола джерел, у тому числі архівних документів і матеріалів, у дисертації вперше в історико-філософській літературі відтворені віхи життя і творчості В. Екземплярського, простежене становлення його релігійно-філософського світогляду на тлі тих процесів, що відбувались у вітчизняній духовній культурі на зламі ХІХ - XX ст., здійснений цілісний аналіз його наукової спадщини, з’ясоване місце мислителя у релігійно-філософському відродженні в Києві початку ХХ ст.
Наукова новизна дисертації конкретизується у таких результатах:
·
з’ясовано, що стрижневий компонент богословської і філософської творчості мислителя складає розробка проблем християнської етики;
·
доведено, що творчість В. Екземплярського у галузі християнської етики мала своїм підгрунтям ствердження нормативного значення моральних заповітів Христа в житті особи і соціуму;
·
визначено, що боротьба за збереження християнської моралі в її біблійній і святоотчій первісності, незатьмареній корумпованістю церкви в бюрократичній системі самодержавної Росії й офіціозом “державницького” богослов’я, складала сенс наукової, викладацької і громадської діяльності мислителя;
·
встановлено, що осереддям етичних пошуків В. Екземплярського є розробка проблеми християнського моральнісного ідеалу, сутність якого складає любов як найвище самозречення й самопожертва заради ближнього;
·
виявлено, що одним з наскрізних мотивів концепції християнської любові в творчості
В. Екземплярського є ствердження несумісності християнської моралі з будь-якими виявами насилля, що знайшло конкретизацію у вченні мислителя про співвідношення моралі та політики і рішучому запереченні кари на смерть;
·
з’ясовано, що В. Екземплярський є однією з ключових фігур у релігійно-філософських процесах в Києві початку ХХ століття; виявленні в контексті культурно-історичних умов маловідомі факти біографії мислителя дозволили стверджувати цілісність наукової, педагогічної і громадської діяльності;
·
увиразнений глибокий зв’язок творчості мислителя з попередньою традицією київського духовно-академічного філософування (П. Юркевич, М. Олесницький, Н. Фаворов, П. Ліницький), з’ясований внесок В. Екземплярського у спільну справу осмислення християнсько-православної філософії;
·
доведено, що В. Екземплярський є одним з найпослідовніших речників християнського гуманізму у вітчизняній духовній традиції.
Практичне значення дослідження полягає у здійсненні цілісного аналізу спадщини визначного представника київської духовно-академічної школи В. Екземплярського, з’ясуванні її місця і значення в історії філософської культури України початку ХХ століття. Вичленений науковозначущий доробок мислителя у галузі християнської етики. Матеріали дисертації можуть бути корисними у подальших наукових студіях з історії філософії в Україні загалом і київської академічної філософії зокрема та знайти застосування в практиці їх викладання.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднювались автором у доповідях та повідомленнях на науковій конференції “Україна: людина, суспільство та природа” (НаУКМА, Київ, 1998), Перших читаннях, присвячених пам’яті о. Олександра Глаголєва, (Київський будинок вчених, 1997) та Наукових читаннях “Вітчизняна філософська традиція: інтелектуальний і культурний контекст” ( НаУКМА, Київ, 2001).
Матеріали дисертації використовувались дисертантом у підготовці курсів “Історія української філософії” та “Основи світової та вітчизняної культури”, для студентів Київського педагогічного коледжу № 1 (1998 - 1999) рр., а також обговорювались на засіданнях кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету “Києво-Могилянська Академія” (1999 - 2000) та кафедри суспільних наук Київського педагогічного коледжу № 1 (1998).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у трьох статтях загальним обсягом 1,9 друкованих аркушів.
Структура дисертації обумовлена метою і завданням дослідження, логікою розкриття теми. Дисертацію складають вступ, три розділи (сім підрозділів), висновки та список використаних джерел. Обсяг основного змісту роботи становить 161 сторінку, список використаних джерел (448 одиниць) вміщений на 35-ти сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обгрунтована актуальність дослідження, визначена його мета і завдання, розкрита наукова новизна отриманих результатів та їх теоретичне і практичне значення.
У першому розділі “Релігійно-філософська спадщина Василя Екземплярського: стан і перспективи дослідження” з’ясований стан наукової розробки теми, визначені теоретичне і методологічне підгрунтя, джерельна база дисертації.
У першому параграфі - “Творчість В. Екземплярського як предмет наукового аналізу” - автор доводить, що відсутність цілісного уявлення, а тим паче аналізу, богословської і філософської спадщини В. Екземплярського є однією з прикрих прогалин у вивченні історії філософії України. Як з’ясовано в дисертації, ім’я професора згадується здебільшого у дореволюційній періодиці ( “Церковный вестник”, “Киевская мысль” та ін.) у зв’язку з так званою “справою” В. Екземплярського, пов’язаною з несправедливим обвинуваченням мислителя в “антиправославній” діяльності. Шанобливі згадки про мислителя, його наукову і громадську діяльність знаходимо у працях його сучасників (С. Булгаков, В. Зеньковський, Д. Богдашевський, В. Рибінський, В. Вернадський, арх. Антоній (Храповицький)).
Ідеологічну заангажованість радянської філософської історіографії автор вважає причиною фактичного зникнення імені В. Екземплярського з наукової періодики, а згодом - і з історії вітчизняної культури. Дисертант констатує, що з 20 -х років у літературі - як фаховій, так і довідковій - марно шукати бодай побіжної згадки по особу мислителя, не кажучи про його творчий доробок.
Аналізуючи результати наукових досліджень київської духовно-академічної філософії, автор наголошує, що в останні роки постать В. Екземплярського пригортає дедалі пильнішу увагу дослідників. Так, в дисертації І. В. Кондратьєвої “Релігійно-моральнісні пошуки мислителів Київської духовної академії (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)” відзначена причетність В.І. Екземплярського до духовно-академічного кола поч. XX ст. На значущості постаті мислителя у духовно- академічному житті та релігійно-філософському відродженні в Києві на початку ХХ ст. наголошується у працях М. Ткачук. Епізодичні відомості про В. Екземплярського знаходимо у працях К. Крайнього, Є. Голлербаха, С. Шурлякова, М. Петровського, М. Глаголєвої-Пальян,
М. Чудакової, О. Земської, присвячених розгляду культурних подій у Києві початку ХХ століття. Водночас, спостерігаємо певну однобічність інтересу до київського мислителя, що виявляється в увазі здебільшого до біографії В. Екземплярського, а не його творчої спадщини.
Зважаючи на викладене, дисертант робить висновок про відсутність у науковій літературі цілісного, систематичного аналізу релігійно-філософської творчості В. Екземплярського. Серйозною прогалиною у вітчизняній історіографії автор вважає відсутність імені мислителя у найсучасніших навчальних та довідкових виданнях. Навіть у працях, спеціально присвячених аналізу доробку духовно-академічних філософів України кінця ХІХ - поч. ХХ ст. у галузі етики, постать В. Екземплярського оминається увагою. Аналіз окремих аспектів релігійно-філософської творчості В. Екземплярського представлений насьогодні лише у публікаціях дисертанта. Здійснення цілісного історико-філософського дослідження творчої спадщини мислителя автор розглядає як необхідний крок у вивченні київської духовно-академічної традиції. Спробою такого дослідження і постає дана дисертаційна робота.
У другому параграфі “Методологічні та джерелознавчі проблеми вивчення спадщини В.Екземплярського” визначається стратегія та джерельна база історико-філософського дослідження творчості мислителя.
Визначаючи методологічні орієнтири дисертаційного дослідження, автор виходить із розуміння історії філософії як історії філософської культури - простору взаємодії та взаємопроникнення багатоманітних ідей, напрямків та цінностей, на тлі яких формується світогляд та філософські ідеї конкретного мислителя. Виходячи з такого розуміння, культурологічний підхід до історико-філософського дослідження, що передбачає реконструкцію філософських ідей через призму реального суб’єкта філософської творчості, розглядається автором як найбільш ефективний для розкриття теми дисертації. Відтак, предметом особливої уваги постає особистість мислителя в контексті історичних і культурних реалій, на тлі яких формувались і функціонували філософські ідеї мислителя, визначалась громадянська позиція. Поруч із важливими принципами об’єктивності, історичності та логічності, як найбільш доречний у вивченні творчості окремих мислителів минулого через призму сучасного суб’єкта пізнання, автор виокремлює принципи полілогічності і толерантності, що забезпечуються шляхом дотримання герменевтичних засад розуміння і витлумачення тексту, і окреслює відповідне коло джерел, залучених до аналізу.
Джерельну базу дисертації складають, насамперед, праці В. Екземплярського. Об’єктом аналізу постають як тексти, друковані ще за життя мислителя, так і сучасні видання окремих праць В. Екземплярського. Необхідність відтворення віх життя і творчості мислителя, реконструкція картини його викладацької та наукової діяльності, обумовила звернення автора до архівних джерел, що стосуються як особи В. Екземплярського, так і історії Київської духовної академії кінця ХІХ - початку ХХ століття, освітянських документів, серед яких - навчальні програми, звіти викладачів і професорських стипендіатів, відомості про успішність і поведінку, виписки із журналів правління Київської духовної академіії, рецензії та відгуки викладачів, накази Св. Синоду, доповідні записки, “особисті міркування” окремих професорів, численні прохання, заяви, звіти та ін. Автором враховані результати попередніх досліджень духовно-академічної філософії, викладені у працях Г. Шпета, О. Введенського, Г. Флоровського, Д. Чижевського. Поряд із цим були вивчені праці колег В. Екземплярського, філософів і богословів Київської духовної академії –
П. Ліницького, В. Рибинського, М. Ястребова, Д. Богдашевського, Ф. Титова, П. Кудрявцева та ін. Для відтворення ідейного контексту, в якому відбувався розвиток київської духовно-академічної філософїї зазначеної доби, дисертант звертався також до праць російських богословів початку ХХ ст. (О. Бронзова, М. Стелецького, П. Солярського, М. Олесницького, Н. Фаворова та ін.), творчі пошуки яких розгортались у межах християнської етики, історії церкви та патрології. До кола джерел, залучених до аналізу, увійшли матеріали Релігійно-філософських зборів у Санкт-Петербурзі, дореволюційна філософська і богословська періодика. Предметом пильної уваги дисертанта стали публікації колег В. Екземплярського по Релігійно-філософському товариству (В. Зеньковського, І. Холопова, Є. Сабліна та ін.), надруковані в журналі “Христианская мысль”, а також праці російських мислителів кінця XIX - поч. XX ст. (В. Соловйова, С. Франка, М. Бердяєва, С. Булгакова, Д. Мережковського, Л. Толстого та ін.). Важливими джерелами стали філософські праці, що перебували в науковому обізі на зламі XIX - XX століть - твори європейських класиків (Канта, Ніцше та ін.), твори отців Церкви (Іоана Златоуста, Василія Великого, Максима Сповідника та ін.).
Значна увага була приділена дисертантом сучасній фаховій літературі з історії української філософії та культури (В. Горський, М. Попович, С. Кримський, І. Бичко, А. Бичко, Ю. Федів,
В. Огородник, І. Огородник, В. Нічик, М. Лук, та ін.), історії київської академічної філософії (
М. Ткачук, А. Тихолаз, О. Абрамов, Р. Пітч та ін.). У своєму дослідженні автор враховує результати сучасних релігієзнавчих студій (С. Головащенко, М. Красников, М. Мартиненко, В. Новік та ін. ), праці вітчизняних (В. Малахов, А. Єрмоленко, Л. Ситниченко та ін.) та зарубіжних авторів (Д. Гільдебранд, Д. Лейн, С. Здибіцка, П. Москаль, Р. Нібур, Д. Путнем та ін.) з питань етики. Дисертантом вивчені як дореволюційні, так і сучасні фахові періодичні та довідкові видання.
У другому розділі “Василь Екземплярський: вчений, педагог, особистість” автор відтворює духовну біографію мислителя в контексті вітчизняної філософської культури кінця ХІХ - початку ХХ століття. В межах цього розділу дисертант вважав за необхідне звернення до характеристики духовних запитів цієї доби, культурно-історичного тла та ідей, що домінували у свідомості суспільства на зламі ХІХ - початку ХХ століть і за умов яких відбувалось формування світогляду та наукових принципів мислителя.
У першому параграфі - “В. Екземплярський у релігійно-філософському житті Києва початку ХХ століття” - простежений процес становлення світогляду мислителя, з’ясовані основні віхи наукової, педагогічної і громадської діяльності, його місце у духовному відродженні в Києві кінця ХІХ - початку ХХ століття. Аналізуючи складні процеси становлення духовно-академічної філософії на теренах Російської імперії і з’ясовуючи собливості розвитку духовно-академічної традиції філософування у Київській духовній академії кінця ХІХ початку ХХ ст., що складались і розвивались всупереч жорсткій духовній цензурі та ідеологічним урядово-бюрократичним регламентаціям, дисертант увиразнює місце мислителя у вітчизняній духовно-академічній традиції. Змальовуючи умови, в яких функціонувала київська духовно-академічна корпорація на початку ХХ століття, автор розмірковує над місцем мислителя у релігійно-філософських процесах на зламі століть, акцентуючи увагу на викладацькій і активній громадській діяльності В. Екземплярського.
Активний учасник ліберального осередку в Київській духовній академії,
В. Екземплярський, як з’ясовує автор, став одним із укладачів “Проекту” необхідних змін та доповнень до статуту духовних академій, співавтором збірки-протесту “Правда про Київську Духовну Академію”, що заперечувала безпідставні звинувачення ревізора академії єпископа Антонія (Храповицького) на адресу професорів Київської духовної академії. Виступаючи за автономію духовних закладів освіти, В. Екземплярський підкреслював важливість піднесення наукової діяльності вищих богословських закладів освіти, надання їй характеру вільного та об’єктивного дослідження, необхідність більшої самостійності академічних Рад у розгляді наукових, виховних та внутрішньоакадемічних питань. Підкреслюючи складність існуючого в Київській духовній академії внутрішньоакадемічного протистояння прогресивного і консервативного осередків на тлі загальної бюрократизації церкви, автор дістає висновку, що справжніми причинами звинувачення В. Екземплярського в антиправославній діяльності та звільнення з Київської духовної академії стали реформаторські погляди мислителя та його гострокритичні публікації на адресу офіційного державницького богослов’я.
Виходячи з того, що діяльність В. Екземплярського мала не лише фахове, а й широке культурне значення у справі загальної філософської та релігійної просвіти, автор відзначає активну роботу мислителя часів його головування у Київському релігійно-філософському товаристві. Вказуючи на важливу роль філософських товариств, періодичних та академічних видань у справі “філософського пробудження” в Києві на початку ХХ століття, дисертант підкреслює велике значення заснованого і редагованого В. Екземплярським журналу “Христианская мысль” у розвиткові філософської культури, дослідженні широкого кола філософських, релігійно-церковних і богословських питань. Розглядаючи останні роки духовної біографії мислителя, автор засвідчує діяльну наукову і громадянську позицію В. Екземплярського, який у часи більшовицьких репресій 20 -30 років і закриття Київської духовної академії продовжував читати лекції вдома, був одним з організаторів церковних братств у Києві, активним учасником підпільної церковної общини.
Здійснений у дисертації послідовний життєпис мислителя переконливо засвідчує важливу роль наукової, громадської, просвітницької і культурної діяльності В. Екземплярського у релігійному і філософському відродженні в Києві кінця ХІХ - початку ХХ століття.
В другому параграфі “Основні напрямки релігійно-філософської творчості
В. Екземплярського” автор окреслює коло тем і проблем, представлених у науковій спадщині мислителя. Зважаючи на мету даного параграфу, автор здійснює загальний хронологічний огляд праць В. Екземплярського. Відзначаючи доволі широку палітру наукових інтересів і жанрове різноманіття його творчості ( теоретичні богословсько-філософські праці, релігійна публіцистика, проповіді, промови та ін.), автор наголошує на пріоритетності проблем християнської етики як напрямку наукових студій В. Екземплярського. Розмірковуючи над особливостями релігійно-філософської спадщини київського мислителя, дисертант обгрунтовує висновок про вкоріненість етичних настанов мислителя у православно-християнському віровченні та органічну єдність його моральної філософії із святоотчою традицією. Серед провідних питань християнської етики, досліджуваних В. Екземплярським, автор виокремлює проблему християнського морального ідеалу, що мала своїм підгрунтям ствердження нормативного значення моральних заповітів Христа; концепцію любові, сутність якої полягає у розробці поняття любові-юродства як найвищого самозречення і самопожертви заради ближнього; соціальні аспекти християнської етичної доктрини ( вчення про співвідношення моралі і політики, держави та церкви, питання правочинності кари на смерть).
Окреслюючи предметне поле творчості В. Екземплярського, дисертант аналізує особливості розвитку морального богослов’я як науки на теренах Російської імперії, у межах якої розгортались творчі пошуки мислителя. Розмірковуючи над причинами незадовільного наукового стану морального богослов’я в ХІХ ст., яке, за твердженням богословських авторитетів тієї доби (О. Бронзов, О. Гренков, М. Олесницький та ін.), залишалось найвідсталішою з усіх богословських дисциплін, дисертант наводить приклади державницького духовного насилля над богословськими науками загалом і моральним богослов’ям зокрема, численні урядові і синодальні регламентації думки і слова. Змальовуючи умови, в яких розгорталась наукова і викладацька діяльність В. І. Екземплярського, автор визначає, як стрижневе у релігійно-філософської творчості мислителя, питання реалізації змісту християнського ідеалу у практичному житті, що набуває керівне значення у розгляді ним усього кола проблем християнської етики.
Інтерпретація цих проблем у працях мислителя постає предметом аналізу в третьому розділі дисертації “Проблеми християнської етики у творчості В.Екземплярського”, зміст якого викладено у трьох параграфах.
У першому параграфі “Християнський моральний ідеал в етичній концепції
В. Екземплярського” автор розглядає стрижневу для творчості мислителя ідею практичного втілення християнського морального ідеалу в її біблійній та святоотчій первісності. Дисертант з’ясовує, що В. Екземплярський розуміє ідеал безмежного морального вдосконалення як основу моральної доктрини християнства і осереддя моральної свідомості християнина. Шлях до моральної досконалості і зміст християнського морального ідеалу він вбачає у відданості моральним заповітам, вираженим у Нагірній проповіді. Відтак визначальним у творчості мислителя, як підкреслюється у дисертації, постає питання про відповідність християнського морального ідеалу, проголошеного святим і істинним, реальному життю людини у світі. Автор наголошує, що відірваність останнього від євангельських моральних вимог є однією з найхарактерніших і найгостріших тем у творчості діячів релігійно-філософського відродження (
С. Булгаков, В. Соловйов, М. Бердяєв та ін.). Позиція В. Екземплярського у цьому питанні вирізняється, як доведено в дисертації, особливою безкомпромісністю. Відзначаючи, що у намаганнях сановних богословів виправдати соціально-політичні реалії шляхом перекручення євангельських текстів київський професор вбачає зраду справи Христа, автор наголошує на тому, що християнські моральні настанови В. Екземплярський визнає єдиноможливими і обов’язковими нормами для кожного християнина і стверджує неуникність їхнього дотримання, як керівних правил життя людини і суспільства. Така позиція, на думку автора, особливо увиразнюється у здійсненому В. Екземплярським аналізі релігійно-філософських поглядів Л. Толстого. В ідеях великого російського письменника В. Екземплярський знаходить пряме продовження слова і діла Іоана Златоуста, який вбачав у здійсненні заповідей Христових запоруку істинної свободи і радості людини. Відлучений від церкви письменник, так само як і отець церкви, наголошує мислитель, були перейняті одним і тим самим питанням - питанням про життя згідно з християнською вірою. Як доводить В. Екземплярський, позиція Л. Толстого у головному питанні життєствердження християнської етики цілком збігається із святоотчим вченням. Дисертант акцентує увагу, що і для самого В. Екземплярського патристична спадщина складає підгрунтя осмислення проблем християнської етики. Етичний максималізм мислителя сягає своїм корінням безкомпромісності та аскетизму думки перших вчителів церкви, які вбачали у буквальному виконанні моральних заповітів єдиноможливий життєвий шлях християнина.
В другому параграфі“Концепція любові в християнській етиці В. Екземплярського” автор аналізує сутність і місце поняття любові в етичних побудовах мислителя. Сприйнята як сенс життя, любов, у розумінні В. Екземплярського, долає егоїзм і висвітлює в людині божественні риси, доводячи, тим самим, безумовне значення людського існування. Автор особливо наголошує на тлумаченні мислителем любові як дієвої і творчої сили, що постає одночасно індивідуальною духовною реалізацією і божественним дороговказом. Дисертант показує, що особистісний вимір любові, як індивідуального шляху до Бога і людини, поєднується в концепції В. Екземплярського із справою всезагального спасіння через моральне вдосконалення. Спрямованість на іншого згідно з вищим законом “дарування і жертви”, що стверджується особистим самоприниженням і повним сприйняттям іншого “Я” як близького “Ти” у всіх людях, визначається автором стрижневою рисою концепції любові мислителя. Абсолютну любов, її горішній сенс і призначення мислитель знаходить у найвищому святому самозреченні, в максимумі самовідданої любові-юродства Христа до земної людини, любові-жертви заради спасіння людства.
У понятті любові-юродства, як максимального самозречення і найвищого виправдання та прощення, дисертант вбачає смислове осереддя побудов В. Екземплярського у галузі християнської етики. Автор наголошує, що, вважаючи юродство необхідною прикметою послідовного втілення християнства, мислитель розуміє сутність юродства не в його первинному, церковно-історичному, значенні, а як загальнохристиянський обов’язок. Розрізнення мислителем життєвої і божої (юродивої) мудрості сягає своїм корінням святоотчої традиції виокремлення євангельських понять глупоти і мудрості.
Розмірковуючи над феноменом любові-жертви у концепції В. Екземплярського, автор дістає висновку, що з абсолютною любов’ю, як максимальним уподібненням до Христа, пов’язує мислитель одну з найбільших таїн християнства - таїну спасіння, що здійснюється через жертовну смерть і страждання Боголюдини і продовжується спокутною жертовною любов’ю її послідовників. Як показано в дисертації, виразниками досконалої самозреченої любові-жертви у розумінні В. Екземплярського постають православні подвижники, в житті яких поєднується особиста аскеза і духовне учительство. Охоплюючи духовним подвигом одночасно спасіння власної душі і спасіння всього світу, подвижники (старці, як духовні отці і дорадники всього народу), являють особливі приклади любові - від любові-послуху до любові-самопожертви.
Автор з’ясовує, що шлях самозреченої любові, на переконання мислителя, є шляхом добровільної жертви, тісно пов’язаної із стражданням. Втім, на переконання дисертанта, В. Екземплярський не вважає страждання постійним супутником життя: воно перемагається особливою християнською радістю, яка, за своєю суттю, не залежить ні від чого зовнішнього, а виявляється обумовленою виключно рівнем моральної і духовної досконалості людини. Любов, радість і страждання невіддільні для В. Екземплярського, вони довершують і переростають одне в одне, сповнюючи людське життя глибиною і сенсом. Таке розуміння мислителем самозреченої любові як християнської радості, що межує із стражданням, як показує автор, не є винятковим. Подібне бачення феномена добровільного стараждання як особистої любовної самопожертви, що примножує і зцілює духовні сили особи і світу, виявляє, наприклад, С. Франк (“шлях хреста”); на особисте страждання, як істинну ознаку приналежності до Христа, вказує О. Єльчанінов; на безмежному самозреченні, як посиленні моральної цінності і любові, акцентує Д. Гільдебранд.
Третій параграф “Соціальні аспекти християнської етики в концепції В. Екземплярського” присвячений аналізу тлумачення мислителем етичних норм життя християнина в секуляризованому світі. Автор доводить, що поряд з персональною етикою,
В. Екземплярський акцентує увагу на соціальних аспектах християнської етики, що знаходить конкретизацію у вченні мислителя про майнову та соціальну нерівність і розв’язанні питання приватної власності; розгляді проблеми функціонування церкви у державі; міркуваннях про узгодження етики та політики; обгрунтуванні неприпустимості кари на смерть.
Як показано в дисертації, на відміну від більшості своїх колег по Київській духовній академії (М. Олесницький, Д. Богдашевський, М. Стелецький) В. Екземплярський наголошує на нерозривній єдності духовно-морального і соціального вимірів християнської етики. Відтак поле реалізації євангельських істин мислитель вбачає не лише в окремій особистості, а й у житті суспільства, розглядаючи соціальні питання як моральні та релігійні. Соціальне розшарування і приватну власність В. Екземплярський тлумачить як порушення абсолютного морального закону. Ідеальне втілення соціальної доктрини християнства та приклад істинного християнського благочестя увиразнюється ним у поняттях “рівності” та “досконалого спілкування”, як природних і єдиноможливих для християнина. Найкращим розв’язанням соціальної проблими стає, на думку мислителя, добровільна бідність, милосердя і милостиня, в яких він знаходить вирази істинно християнської досконалості. Джерело соціальних поглядів В. Екземплярського автор вбачає в апостольській традиції та вченні святих отців церкви, зокрема Іоана Златоуста, Василя Великого.
В дисертації з’ясовано, що виходячи з уявлення про високу моральну гідність людини як члена суспільної спільноти, В. Екземплярський проектує християнські моральні принципи у площину церковну і політичну. Моральний християнський ідеал у концепції мислителя стає орієнтиром у визначенні соціально-політичних поглядів та пріоритетів як для конкретного віруючого, так і для церковних і громадських об’єднань, на які покладається відповідальність за майбутню долю всього людства.
Вирішення конкретних соціальних питань, як показано у дисертації, В. Екземплярський пов’язує із православною вірою і церковною реформою, завдяки якій церква, як морально-виховна інституція, має постати об’єднавчою і просвітницькою силою суспільства. Переконаний прибічник відокремлення церкви від держави, прихильник церковного реформування відповідно до вимог християнського ідеалу, В. Екземплярський, дістає висновку автор, особливо наголошує на необхідності функціонування церкви як соборної спільноти християн, моральний зв’язок яких стверджується єдністю віри та любові, неухильним дотриманням християнських принципів в усіх формах церковного життя - храмовому богослужінні, церковному вчительстві та церковній організації. Наполягаючи на церковній реформі, В. Екземплярський, як відзначає автор, акцентує увагу на непохитності християнських догматів. Розвиток релігійної свідомості, в розумінні мислителя, не означає руйнації релігійних істин, а має на меті їхнє відродження й осмислення з позицій сьогодення. Як людина з відкритою церковною свідомістю, поряд із недоторканістю Святого Письма мислитель стверджує необхідність постійного оновлення форм і методів церковного життя, активного діалогу із “зовнішнім світом” з метою переображення суспільних реалій у християнському дусі.
Розглядаючи тлумачення В. Екземплярським проблем взаємин єтики і права, автор наголошує на злитті останніх в концепції мислителя у понятті християнської політики, що постає нічим іншим, як практичною реалізацією євангельських вимог на державному рівні. Мислитель переконаний, що така єдиноможлива, природна і людинолюбна моральна політика очищується, зміцнюється і освячується християнським впливом. На думку В. І. Екземплярського, християнська політика претендує на всеосяжне керівництво усіма ділянками земного буття. Позбавлена у своїх засадах будь-якої конфесійної та національної заангажованості, вона об’єднує людство у планетарному масштабі, незалежно від релігійних переконань окремих осіб та народів. Право і мораль у концепції київського мислителя, як показано в дисертації, тісно переплітаються, а ідея солідарності народів світу, вкорінена у морально-правове підгрунтя, підпорядкована ідеалу політичної рівноваги.
Обговорюючи тему непохитності прав людини та гарантій, як фізичних, так і моральних, недоторканості особи, В. Екземплярський, як з’ясовано в дисертації, доводить необхідність розвитку громадянського суспільства, нормою якого є відкрита публічність. Будь-яке маніпулювання життям особи з боку держави він вважає неприпустимим, відмовляючи владі у праві використовувати особу та її життя в якості “засобу”. Відтак важливе місце у поглядах мислителя посідає обгрунтування неприпустимості, з точки зору християнської моралі, насильства і практики кари на смерть. Автор підкреслює, що як і більшість російських філософів і правників (В. Соловйов, С. Булгаков, М. Бердяєв, Д. Мережковський, О. Кістяківський, М. Таганцев та інші), В. Екземплярський виступає за відміну смертної кари, як аморального і несправедливого вироку, вдаючись до полеміки з тими фахівцями з морального богослов’я (П. Кратіров, Г. Троянов, прот. Т. Буткевич), що виправдовували смертну страту буцімто з морально-християнських позицій. Підкреслюючи необхідність дотримання християнського морального ідеалу та любові, мислитель заперечує твердження опонентів про корисність смертних вироків із залякувальною метою і спростовує з позицій християнської моралі “виховний ефект” смертної кари.
Здійснений у дисертації аналіз релігійно-філософської творчості В. Екземплярського уповноважує автора до таких висновків:
1. Цілісність релігійно-філософської спадщини В. Екземплярського є вислідом єдності його філософування і богословствування, що постає результатом філософського осмислення науковцем і православним християнином вихідних постулатів християнського віровчення.
2.
Основний напрямок богословської і філософської творчості В. Екземплярського складає розробка проблем християнської етики, з якою пов’язаний його головний науковий доробок.
3.
Осереддям етичної концепції В. Екземплярського є обгрунтування нормативного значення моральних заповітів Христа в житті особи і суспільства. Ствердження мислителем життєвості моральних принципів християнства має своєю підвалиною визнання непохитної єдності християнської етики та догматики, істин віри та істин самого життя.
4. Етичний максималізм і безкомпромісність суджень В. Екземплярського про необхідність втілення християнської моралі в її біблійній первісності глибоко вкорінені у святоотчій традиції. Патристична спадщина складає джерело переконання мислителя у необхідності буквального дотримання моральних заповітів як єдиноможливого шляху християнина.
5. Концепція любові, накреслена в працях В. Екземплярського, має виразне євангельське підгрунтя, втім оригінальне витлумачення таких понять, як любов-юродство, радісне страждання та ін. виводить її за межі ортодоксального богослов’я. Трактуючи любов як “істину, шлях і життя”, В. Екземплярський наголошує на таких її аспектах, як особистісний моральний обов’язок (милосердя, милостиня) та індивідуальний акт пізнання трансцендентної Істини, за умов дотримання яких відбувається “уподібнення Богу”. В розумінні мислителя любов постає водночас діалогічною зустріччю з Іншим та спасінням людини і світу через всеосяжну жертовність. У концепції В. Екземплярського органічно єднаються поняття “юродства”,“радісного страждання”, “смиренної мудрості” та “жертви”, в яких виявляється уся парадоксальність і глибина християнського віровчення.
6.Ключова для творчості В. Екземплярського ідея життєвості християнського морального ідеалу зумовлює позицію мислителя про несумісність християнської моралі з будь-якими виявами насильства, що знаходить свою конкретизацію у розгляді таких соціально-етичних проблем, як співвідношення моралі і політики та заперечення кари на смерть.
7.
Нерозривна єдність духовно-морального і соціального вимірів християнської етики у концепції мислителя, що охоплює як особистісний, так і суспільний рівні буття, зумовлює акцент, зроблений ним на питанні застосування універсальних моральних вимог християнства у площині політики і права. Основу політичної культури відтак, за переконанням мислителя, складають абсолютні морально-релігійні цінності і відкрита публічність, як певна гарантія моральної і фізичної недоторканості у громадянському суспільстві. У зв’язку з цим В. Екземплярський обгрунтовує з позицій християнської етики невідповідність кари на смерть християнському ідеалу.
8.
Обгрунтовуючи основні принципи християнської політики, В. Екземплярський вбачає в ній основні засади гуманістичного керівництва державою. Норми міжнародних стосунків, що базуються у концепції мислителя на християнських засадах, позбавлені будь-якої конфесійної чи національної заангажованості і мають на меті формування образу сучасної держави, відкритої до діалогу з іншими державами і народами заради збереження миру.
9.
Ідеолог церковного реформування на засадах соборності і толерантності,
В. Екземплярський упродовж всієї творчості подає приклад сучасного осмислення і оновлення методів і форм церковного життя (храмового богослужіння, церковного учительства, церковної організації), зберігаючи непохитними догмати християнського віровчення.
10.
Аналіз релігійно-філософсього доробку В.Екземплярського в історичному контексті виявляє його приналежність до київської духовно-академічної філософії (П. Юркевич,
М. Олесницький, Н. Фаворов, П. Ліницький) та органічну спорідненість з російською релігійною філософією ХХ століття (С. Булгаков, М. Бердяєв, Д. Мережковський).
11. Реконструкція духовної біографії В.Екземплярського в контексті вітчизняної філософської культури початку ХХ століття переконливо виявила важливу роль наукової, публіцистичної і культурної діяльності мислителя у релігійному і філософську відродженні в Києві.
12. Послідовне ствердження системи цінностей християнського гуманізму, що склало специфіку всієї релігійно-філософської спадщини В. Екземплярського, увиразнюють у ньому одного з найпослідовніших речників християнського гуманізму у вітчизняній духовній традиції.
13. За умов сучасної масової деморалізації і знецінення гуманістичних цінностей, розробки В. Екземплярського в галузі християнської етики набувають особливої значущості і актуальності, адже містять низку плідних ідей щодо моральнісного оздоровлення суспільства.
14. Твори В. Екземплярського, що давно вже є бібліографічними раритетами, потребують кваліфікованого упорядкування і перевидання, адже складають важливу сторінку в розвитку філософської думки в Києві.
15. Подальші перспективи дослідження творчості В. Екземплярського автор пов’язує як з активізацією дослідницького пошуку у вивченні пожовтневого періоду діяльності мислителя, так і з поглибленним аналізом його суто богословських студій, зокрема у галузі біблієзнавства.
Основні положення і висновки дисертації викладено у таких публікаціях автора:
1. В. Екземплярський у релігійно-філософському житті Києва початку XX ст. // Наукові записки НаУКМА,. - Т.8. Філософія і право. - К.: Вид. дім “КМ Academia”, 1999. -
С. 42 - 50 ( 0, 9 д.а.).
2. Духовний шлях В. Екземплярського // Наукові записки НаУКМА. - Т.9. Спеціальний випуск. - К.: Вид. Дім “КМ Academia”, 1999. - С. 91 - 96 ( 0, 5 д.а.).
3. Сенс любові: Християнська етика В. Екземплярського // Наукові записки НаУКМА. -Т.18. Філософія і релігієзнавство. - К.: Вид. Дім “КМ Academia”, 2000. - С. 35 - 40 (0, 5 д.а.).
АНОТАЦІЯ
Грищенко Вікторія Леонідівна. Релігійно - філософський світогляд
В. Екземплярського. - Рукопис.
Дисертація на здобуття ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії.
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди Національної Академії наук України, К., 2002.
Дисертація є цілісним дослідженням релігійно-філософської спадщини київського духовно-академічного мислителя кінця ХІХ - початку ХХ століття В.І. Екземплярського. В результаті аналізу архівних документів і матеріалів, друкованих праць релігійного філософа і богослова, вперше реконструйована та осмислена його філософська і богословська спадщина, виокремлені науковозначущі результати його студій, відтворена духовна біографія мислителя в контексті вітчизняної культури кінця ХІХ - початку ХХ століття, з’ясоване його місце у релігійно-філософському відродженні в Києві зазначеної доби. Тим самим здійснений новий крок у вивченні київської духовно-академічної традиції, в осмисленні релігійно-філософських процесів у київському культурному осередку.
На підставі аналізу першоджерел виявлена пріоритетність проблем християнської етики як напрямку наукових студій мислителя. Серед провідних мотивів християнської етики
В. Екземплярського виокремлена проблема життєвості християнського морального ідеалу, концепція любові-юродства як найвищого самозречення і самопожертви заради ближнього та соціальні аспекти етичного вчення про співвідношення моралі і політики, держави та церкви, заперечення кари на смерть.
Ключові слова: духовно-академічна традиція, християнська етика, християнський моральний ідеал, любов-юродство, мораль і політика, кара на смерть.
АННОТАЦИЯ
Грищенко Виктория Леонидовна. Религиозно-философское мировоззрение
В. Экземплярского. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии.
Институт философии имени Г. С. Сковороды
